La segunda presidencia de Trump: causas, contradicciones internas y consecuencias para la política mundial

La deuxième présidence de Trump : ses causes, ses contradictions internes et ses conséquences pour la politique mondiale

A segunda presidência de Trump: causas, contradições internas e consequências para a política mundial

Trumps zweite Präsidentschaft: Ihre Ursachen, inneren Widersprüche und Konsequenzen für die Weltpolitik

Друге президентство Трампа: Його причини, внутрішні суперечності та наслідки для світової політики

La seconda presidenza di Trump: cause, contraddizioni interne e conseguenze per la politica mondiale

트럼프 2.0: 노선과 내적 모순, 정세 효과와 투쟁 과제

 

Theses by the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           Trump’s second presidency represents a watershed both for American as well as for world politics. It both reflects as well as accelerates the long-term decline of U.S. imperialism and the erosion of its hegemonial position. Such process has been manifested in the past two decades in the decline of America’s position in global manufacturing, exports, top corporations, etc. combined with massive increase of its debts. A similar process has been taken place in other Western imperialist powers like the EU, Britain or Japan. At the same time, China has become the most important rising imperialist power challenging the U.S. while other powers could also expand their influence (albeit to a lesser degree).

 

 

 

The Trump Administration: A different type of government

 

 

 

2.           The Biden Administration represented the attempt of a wing of the U.S. ruling class to curb China’s rise by uniting the old Western imperialist powers against China and Russia. However, this “united front” of Western imperialism proved not strong enough to stop the increase of Beijing’s and Moscow’s global influence as the expansion of the BRICS+ alliance or the failure of Western sanction policy against Russia, after the beginning of the Ukraine War, have demonstrated.

 

3.           The 2^nd Trump Administration tries to find an alternative way. However, it faces a number of problems. First, it constitutes a different kind of government. Usually, bourgeois governments in imperialist countries represent, more or less, the interests of the monopoly bourgeoisie and, more generally, the "ideal total capitalist“ (Engels). This allows them, more or less, to deploy the whole state apparatus, the mainstream media, etc. to implement their policy. However, the decay of the U.S. has deepened the frictions within its bourgeoisie and the state apparatus, between its states, etc. The fact that “Civil War” became one of the most popular films in the U.S. last year reflects the increasing domestic tensions. Such a scenario could become reality in the coming period.

 

4.           Hence, the 2^nd Trump Administration – starting with the person of the President itself as well as the strong and direct influence of billionaires like Elon Musk and other monopoly capitalists – represents a different kind of government. Of course, the “oligarchs” – as Biden correctly but hypercritically called them – had always big influence in Washington. But in previous administrations such influence was more indirect as the political day-to-day management was run by experienced politicians. Now a handful of billionaires and tycoons who despise the “old” state apparatus take over political power themselves. One could say that the Trump Administration represents less an "ideal total capitalist“ and the interests of the whole bourgeoisie (or even its majority) than any other previous Administration in modern times.

 

5.           The strategic goal of Trump is to massively weaken the domestic state apparatus (except the repression apparatus), to cut social and health care and to reduce democratic rights. The reasons for this are that a) it wants to massively reduce taxes for corporations, b) it considers large sectors of the state apparatus as politically hostile to Trump’s MAGA movement, and c) it wants to weaken the mass organisations of workers and oppressed (Blacks, Muslims, LGBT, etc.).

 

6.           While such a strategy does not necessarily result in civil war, it is clear that the 2^nd Trump Administration will be much more a “state of emergency” government than previous U.S. governments. The hate-mongering against and persecution of migrants, the militarisation of the southern border with Mexico – all this serves, among others, as camouflage for Trump’s attacks against its domestic opponents.

 

7.           The goal of the Trump Administration is the creation of a more bonapartist, authoritarian government in order to safeguard the interests of the monopoly bourgeoise, to halt the global decline of American imperialism and to pacify domestic protests (like the Black Lives Matter uprising in summer 2020).

 

 

 

Contradictions of Trump’s foreign policy in face of the decay of Western powers

 

 

 

8.           Trump’s focus on achieving its domestic goals and overcoming the resistance goes hand-in-hand with a conflicting foreign policy. Such contradictions are caused by the objective difficulties of a declining hegemon but also by Trump’s desire to have short-term foreign policy successes (in order to boost his domestic prestige). Hence, he threatens to open trade war against numerous countries, including long-time allies (Canada, EU states like Denmark, Columbia, etc.) if they are not prepared to accept Trump’s foreign policy stunts. Basically, he starts confrontation against friends and foes at one and the same time – clearly a dysfunctional policy as the U.S. is no longer the absolute hegemon in the world.

 

9.           This does not mean that Trump’s foreign policy does not have any inner logic. It just possesses several logics which contradict each other. It is evident that China represents the most important imperialist rival to the U.S. This is why every Administration since Obama was driven by the so-called “pivot to Asia”, which means to focus on trying to dominate the most important region in the world – both in terms of population as well as economy – and to contain China’s rise. The Trump Administration shares this approach in principle as one could see in the first period when the orange man started the global trade war against Beijing.

 

10.         Theoretically, the only chance of decaying Western imperialism to stop the rise of the Eastern rivals would be to intensify collaboration among themselves. However, facing a deepening crisis of world capitalism, this becomes increasingly impossible, and the ruling class of each power adapts more and more the leitmotiv “everyone for himself”.

 

11.         Hence, Trump wants to have prestigious foreign policy successes and expand U.S. spheres of influence at the cost of allies. He seems to be prepared to make concessions to Putin in order to end the Ukraine War which, however, would undermine Washington’s alliance with the European powers. Likewise, the threats to annex Canada and Greenland (owned by Denmark) make sense in order to expand U.S. spheres of influence in a world where each power only follows its own interests. However, at the same time, it undermines to possibility to jointly withstand the Eastern rivals.

 

12.         Another project is what James Carafano of the ultra-conservative Heritage Foundation calls the “Rejuvenation of the Monroe Doctrine.” This concept essentially means to increase the subjugation and super-exploitation of Latin America – a region of semi-colonial countries – and to strengthen Washington dominance by pushing back China’s growing influence. This is the deeper meaning behind Trump’s threat to invade Panama and to take control of the Canal or to launch unilateral military attacks against so-called “drug cartels” in Mexico. However, the very reason why Washington’s position in this region declined in the past two decades – vis-à-vis to China – was that it had less and less to offer in terms of exports and foreign investment. Trump’s aggressive foreign policy won’t change this fact. And while the Trump-friendly Heritage Foundation suggests that Washington should join forces with Europe in order to replace China’s investments in Latin America … the orange man speculates about invading Greenland.

 

13.         Trump’s foreign policy faces a similar problem in the Middle East. The U.S. lost much influence in the region because China could offer trade and foreign investment and Russia, to a certain degree, military support. When Trump refused to support Saudi Arabia in 2019 (after a major air strike on Saudi Arabia’s oil infrastructure by Iran or pro-Iranian forces), the Gulf rulers understood that the U.S. is no longer the master of the region. Since then, Mohammed bin Salman has increased his cooperation with China and Russia. Furthermore, Washington’s unlimited support for Israel’s genocide in Gaza has massively discredited the U.S. and made Israel – its closest ally in the region – a global pariah. As a result of Israel’s relentless aggression as well as the Syrian Revolution, the Middle East has become highly instable and pregnant with regional wars and revolutionary uprisings.

 

14.         Trump’s long-standing project of reducing America’s military engagement in the Middle East – reflecting Washington’s shrinking hegemony – was always combined with the project of “normalisation” between Israel and key Arab states so that an Israel-led alliance could replace the U.S. forces in the region and keep it under Washington’s influence. However, such a project lacks the economic underpinning – where will the necessary investments and trade come from? In fact, it is telling that Trump now does not offer investment to the Gulf states but rather asks them to invest in the U.S.! Likewise, such a project of “normalisation” lacks the political preconditions given the massive popular hatred of hundreds of millions in the Middle East against the Zionist monster which, combined with the widespread contempt for the domestic regimes, could easily result in popular uprisings in Egypt, Jordan or other countries in the region. Trump’s own suggestions of ethnic cleansing of the Palestinians in Gaza, the assembly of Zionist zealots in his cabinet, Isreal’s desire to wage war against the Palestinian people, Lebanon, Syria, Iran, etc. … all this makes it very likely that a military retreat of the U.S. from the Middle East would result in explosive ruptures.

 

 

 

Destruction of the last pillar of the post-Cold War world order

 

 

 

15.         For all these reasons, the 2^nd Trump Administration marks a new era both in domestic politics as well as in the world situation. It represents the end of established political relations in the U.S. as well as of the so-called post-Cold War world order. It is likely to provoke domestic political explosions as well as new wars – like an U.S. invasion in Panama or Greenland or between states in the Middle East. It also increases the military tensions between imperialist powers (including between the U.S. and Western Europe).

 

16.         The 2^nd Trump Administration destroys the last pillar of the post-Cold War world order. This order essentially had already finished before with the end of the absolute hegemony of the U.S. and the rise of China and Russia as imperialist Great Powers after the Great Recession in 2008. However, even then, there continued to exist at least a relative unity between the Western imperialist powers. This unity seems to end now with new Trump Administration. A new era of accelerating Great Power rivalry and imperialist banditry against semi-colonial countries and oppressed people has begun.

 

17.         It is evident that the ruling class in Western Europe attempts to politically exploit the Ukraine War as well as Trumps second presidency in order to whip up domestic chauvinism and militarism. Its calls for massive armament, for the militarisation of public opinion (“the population must prepare itself for war with Russia in the next few years”), it discusses the deployment of troops in the Ukraine or in Greenland. All this reflects that Europe’s bourgeoisie wants to become a global political and military player. At the same time, it experiences its worst political crisis since 1945 as it faces the pressure of both the Trump Administration as well as Putin and, in addition, key countries are in the midst of domestic crisis with the possibility of right-wing nationalist forces coming to power (which have at best a lukewarm commitment to the EU).

 

18.         This contradictory process could accelerate the centrifugal dynamic of the EU and provoke either paralysis or splits. It could end in the creation of a smaller imperialist bloc of only a few European states (led by Germany or France) and countries looking for strategic alliances with the U.S., Russia or China. The only possibility to keep Western Europe as an independent imperialist global player would be the deepening of EU unification and the formation of a pan-European state apparatus under the combined leadership of Germany and France. Such a process is not excluded but faces gigantic obstacles. While we can not predict the future development of European imperialism, it is clear that the coming years will see deep domestic crisis and conflicts between powers and states on the continent. Counterrevolutionary and revolutionary explosions and even military conflicts in Europe are realistic possibilities.

 

 

 

Tasks of revolutionaries

 

 

 

19.         In such a new era, Marxists have the duty to uphold the principles of anti-imperialism and proletarian internationalism. Hence, the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) reiterates its long-standing position of revolutionary defeatism in any conflict between imperialist Great Powers. In tariff wars between the U.S., Europe, China, Canada, etc., or regarding the sanctions policy between Western and Eastern imperialists, socialists must not side with any power. No to all imperialist sanctions and tariffs! Likewise, we oppose all militarist threats and armament in Western as well as Eastern imperialist states. Socialists in Europe must oppose any attempt of the EU to military intervene in Greenland. We rather advocate the independence of Greenland which should not be part of any imperialist alliance and should neither have any military basis of foreign Great Powers. Socialists strive – in the spirit of Lenin’s famous formula during World War I – to transform every military crisis or war into revolutionary struggle against the imperialist rulers.

 

20.         In conflicts between imperialist powers and semi-colonial countries resp. oppressed people, the RCIT advocates the defeat of the former and the defence of the latter. Hence, we side with Panama or Mexico against any military aggression by the Yankees. Similarly, we have always defended the Palestinian people, the Yemeni Houthis, Lebanon, Iran and other countries against the Zionist state. Likewise, we side with Ukraine against Putin’s invasion and supported the Syrian people against the Russian aggressors between 2015-24. Naturally, our defence of these oppressed people does not include any political support for their non-revolutionary leaderships.

 

21.         In the U.S., socialists call for mass mobilisations against the reactionary attacks by the Trump Administration against migrants, women and LGBT+ people. The trade unions, the mass organisations of the Black, Latino, Muslim and other communities must organise strikes and mass demonstrations. Socialists also advocate the formation of self-defence units to stop the ICE from arresting and deporting migrants. Likewise, the coming attacks and the looming recession will provoke economic struggles where socialists should try to integrate those sectors of the workers which are politically backward. In all these struggles, it is crucial that workers and oppressed organise themselves independently in grassroot assemblies in order to control and lead the fightback. Socialists must make sure that such campaigns are independent of the Democratic Party which represents the interests of the liberal monopoly bourgeoisie, and which has proven to be a loyal supporter of the genocidal Zionist state.

 

22.         The 2^nd Trump Administration opens a new global era in which the contradictions of declining capitalism deepen and become more explosive. It will increase the dangers of wars and counterrevolutionary attacks as well as mass resistance and revolutionary struggles. Many left-wing organisations characterise the current period as one marked by a right-wing political shift. It is true that in some regions of the world – the U.S., several European countries and Argentina – right-wing forces have taken power recently. However, one must avoid impressionist one-sidedness. In other countries, right-wing forces experienced set-backs (e.g. India) and “progressive” reformist or populist forces won elections (Sri Lanka, Brazil, Mexico, Britain, etc.). Furthermore, such advances of right-wing forces are not irreversible – Trump lost power in 2020 and just a few days ago months-long mass protests brought down Milos Vucevic, the reactionary nationalist Prime Minister of Serbia. More importantly, there has been a massive upswing of class struggle globally in the recent period – most importantly the heroic resistance of the Palestinian people and its allies against the Zionist killing machine and the rise of the global pro-Palestine solidarity movement. No, the dominant feature of the world situation is not a right-wing political shift but the acceleration of the economic, political and military contradictions of decaying capitalism and the resulting clashes between the classes and states.

 

23.         In such a period of catastrophes and struggles, it is all the more important that authentic Marxists, who agree on the key issues of the world situation and the resulting tasks for the struggle, join forces to overcome the crisis of working-class leadership and advance in building a new World Party of Socialist Revolution! Such work can only proceed on the lines of intransigent anti-imperialism against all Great Powers in East and West, the defence of oppressed people against imperialist bandits and efforts to unite the workers and oppressed across national lines and state borders in the struggle against the ruling class!

 

Tesis de la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           La segunda presidencia de Trump representa un punto de inflexión tanto para la política estadounidense como para la mundial. Refleja y acelera el declive a largo plazo del imperialismo estadounidense y la erosión de su posición hegemónica. Este proceso se ha manifestado en las últimas dos décadas en el declive de la posición de Estados Unidos en la industria manufacturera mundial, las exportaciones, las principales corporaciones, etc., combinado con un aumento masivo de sus deudas. Un proceso similar se ha producido en otras potencias imperialistas occidentales como la UE, Gran Bretaña o Japón. Al mismo tiempo, China se ha convertido en la potencia imperialista en ascenso más importante que desafía a Estados Unidos, mientras que otras potencias también podrían expandir su influencia (aunque en menor grado).

 

 

 

La administración Trump: un tipo diferente de gobierno

 

 

 

2.           La administración de Biden representó el intento de un ala de la clase dominante estadounidense de frenar el ascenso de China uniendo a las antiguas potencias imperialistas occidentales contra China y Rusia. Sin embargo, este “frente unido” del imperialismo occidental resultó no ser lo suficientemente fuerte como para detener el aumento de la influencia global de Pekín y Moscú, como lo han demostrado la expansión de la alianza BRICS+ o el fracaso de la política de sanciones occidentales contra Rusia, tras el comienzo de la guerra de Ucrania.

 

3.           La segunda administración Trump intenta encontrar una vía alternativa. Sin embargo, se enfrenta a una serie de problemas. En primer lugar, constituye un tipo diferente de gobierno. Por lo general, los gobiernos burgueses de los países imperialistas representan, en mayor o menor medida, los intereses de la burguesía monopolista y, en general, del "capitalista total ideal" (Engels). Esto les permite, en mayor o menor medida, desplegar todo el aparato estatal, los grandes medios de comunicación, etc. para implementar su política. Sin embargo, la decadencia de los EE.UU. ha profundizado las fricciones dentro de su burguesía y el aparato estatal, entre sus estados, etc. El hecho de que "Guerra Civil" se haya convertido en una de las películas más populares en los EE.UU. el año pasado refleja las crecientes tensiones internas. Tal escenario podría convertirse en realidad en el próximo período.

 

4.           Por lo tanto, la segunda administración de Trump –empezando por la propia persona del presidente, así como por la fuerte y directa influencia de multimillonarios como Elon Musk y otros capitalistas monopolistas– representa un tipo diferente de gobierno. Por supuesto, los “oligarcas” –como los llamó Biden acertadamente, pero de manera hipercrítica– siempre tuvieron una gran influencia en Washington. Pero en administraciones anteriores, esa influencia era más indirecta, ya que la gestión política cotidiana estaba a cargo de políticos experimentados. Ahora, un puñado de multimillonarios y magnates que desprecian el “viejo” aparato estatal toman el poder político por sí mismos. Se podría decir que la administración Trump representa menos a un “capitalista total ideal” y los intereses de toda la burguesía (o incluso de su mayoría) que cualquier otra administración anterior en los tiempos modernos.

 

5.           El objetivo estratégico de Trump es debilitar masivamente el aparato estatal doméstico (excepto el aparato represivo), recortar la asistencia social y sanitaria y reducir los derechos democráticos. Las razones para esto son que a) quiere reducir masivamente los impuestos a las corporaciones, b) considera que grandes sectores del aparato estatal son políticamente hostiles al movimiento MAGA de Trump, y c) quiere debilitar las organizaciones de masas de trabajadores y oprimidos (personas negras, musulmanes, LGBT, etc.).

 

6.           Si bien una estrategia de este tipo no necesariamente resulta en una guerra civil, está claro que la segunda administración Trump será mucho más un gobierno de “estado de emergencia” que los gobiernos estadounidenses anteriores. La incitación al odio y la persecución de los migrantes, la militarización de la frontera sur con México sirve, entre otras cosas, como camuflaje para los ataques de Trump contra sus oponentes internos.

 

7.           El objetivo de la administración Trump es la creación de un gobierno más bonapartista y autoritario para salvaguardar los intereses de la burguesía monopolista, detener el declive global del imperialismo estadounidense y pacificar las protestas internas (como el levantamiento de Black Lives Matter en el verano de 2020).

 

 

 

Contradicciones de la política exterior de Trump frente a la decadencia de las potencias occidentales

 

 

 

8.           El enfoque de Trump en la consecución de sus objetivos internos y la superación de la resistencia va de la mano con una política exterior conflictiva. Tales contradicciones son causadas por las dificultades objetivas de una hegemonía en declive, pero también por el deseo de Trump de tener éxitos de política exterior a corto plazo (para aumentar su prestigio interno). Por ello, amenaza con iniciar una guerra comercial contra numerosos países, incluidos aliados de larga data (Canadá, estados de la UE como Dinamarca, Colombia, etc.) si no están dispuestos a aceptar las maniobras de política exterior de Trump. Básicamente, inicia una confrontación contra amigos y enemigos al mismo tiempo, lo que claramente es una política disfuncional, ya que Estados Unidos ya no es la hegemonía absoluta en el mundo.

 

9.           Esto no significa que la política exterior de Trump no tenga una lógica interna. Solo posee varias lógicas que se contradicen entre sí. Es evidente que China representa el rival imperialista más importante de los EE.UU. Por eso, todas las administraciones desde Obama se han guiado por el llamado “pivote hacia Asia”, que significa centrarse en tratar de dominar la región más importante del mundo –tanto en términos de población como de economía– y contener el ascenso de China. La administración Trump comparte en principio este enfoque, como se pudo ver en el primer período cuando el hombre naranja inició la guerra comercial global contra Pekín.

 

10.         Teóricamente, la única posibilidad de que el decadente imperialismo occidental detenga el ascenso de los rivales orientales sería intensificar la colaboración entre ellos. Sin embargo, frente a una crisis cada vez más profunda del capitalismo mundial, esto se vuelve cada vez más imposible, y la clase dominante de cada potencia adapta cada vez más el leitmotiv de “cada uno por sí mismo”.

 

11.         Por lo tanto, Trump quiere tener prestigiosos éxitos en política exterior y expandir las esferas de influencia de los EE.UU. a costa de los aliados. Parece dispuesto a hacer concesiones a Putin para poner fin a la guerra en Ucrania, lo que, sin embargo, socavaría la alianza de Washington con las potencias europeas. Del mismo modo, las amenazas de anexión de Canadá y Groenlandia (propiedad de Dinamarca) tienen sentido para ampliar las esferas de influencia de Estados Unidos en un mundo en el que cada potencia sólo persigue sus propios intereses, pero al mismo tiempo socavan la posibilidad de hacer frente conjuntamente a los rivales orientales.

 

12.         Otro proyecto es lo que James Carafano, de la ultraconservadora Heritage Foundation, llama el “rejuvenecimiento de la doctrina Monroe”. Este concepto significa esencialmente aumentar la subyugación y la superexplotación de América Latina –una región de países semicoloniales– y fortalecer el dominio de Washington haciendo retroceder la creciente influencia de China. Este es el significado más profundo de la amenaza de Trump de invadir Panamá y tomar el control del Canal o lanzar ataques militares unilaterales contra los llamados “cárteles de la droga” en México. Sin embargo, la verdadera razón por la que la posición de Washington en esta región decayó en las últimas dos décadas –frente a China– fue que tenía cada vez menos que ofrecer en términos de exportaciones e inversión extranjera. La agresiva política exterior de Trump no cambiará este hecho. Y mientras la Heritage Foundation, amiga de Trump, sugiere que Washington debería unir fuerzas con Europa para reemplazar las inversiones de China en América Latina… el hombre naranja especula sobre la posibilidad de invadir Groenlandia.

 

13.         La política exterior de Trump enfrenta un problema similar en Oriente Medio. Estados Unidos perdió mucha influencia en la región porque China podía ofrecer comercio e inversión extranjera y Rusia, hasta cierto punto, apoyo militar. Cuando Trump se negó a apoyar a Arabia Saudita en 2019 (después de un importante ataque aéreo contra la infraestructura petrolera de Arabia Saudita por parte de Irán o fuerzas proiraníes), los gobernantes del Golfo comprendieron que Estados Unidos ya no es el amo de la región. Desde entonces, Mohammed bin Salman ha aumentado su cooperación con China y Rusia. Además, el apoyo ilimitado de Washington al genocidio de Israel en Gaza ha desacreditado enormemente a Estados Unidos y ha convertido a Israel, su aliado más cercano en la región, en un paria global. Como resultado de la incesante agresión de Israel, así como de la revolución siria, Oriente Medio se ha vuelto altamente inestable y está preñado de guerras regionales y levantamientos revolucionarios.

 

14.         El proyecto de Trump de reducir la participación militar de Estados Unidos en Oriente Medio (que refleja la hegemonía cada vez menor de Washington) siempre se combinó con el proyecto de “normalización” entre Israel y los principales estados árabes para que una alianza liderada por Israel pudiera reemplazar a las fuerzas estadounidenses en la región y mantenerla bajo la influencia de Washington. Sin embargo, un proyecto de este tipo carece de la base económica: ¿de dónde saldrán las inversiones y el comercio necesarios? De hecho, es revelador que Trump ahora no ofrezca inversiones a los estados del Golfo, ¡sino que les pida que inviertan en Estados Unidos! Del mismo modo, un proyecto de “normalización” de este tipo carece de las precondiciones políticas, dado el odio popular masivo de cientos de millones de personas en Oriente Medio contra el monstruo sionista que, combinado con el desprecio generalizado por los regímenes locales, podría fácilmente resultar en levantamientos populares en Egipto, Jordania u otros países de la región. Las propias sugerencias de Trump de limpieza étnica de los palestinos en Gaza, la incorporación de fanáticos sionistas en su gabinete, el deseo de Israel de librar una guerra contra el pueblo palestino, Líbano, Siria, Irán, etc.… todo esto hace muy probable que una retirada militar de Estados Unidos de Oriente Medio dé lugar a rupturas explosivas.

 

 

 

Destrucción del último pilar del orden mundial posterior a la Guerra Fría

 

 

 

15.         Por todas estas razones, la segunda administración Trump marca una nueva era tanto en la política interna como en la situación mundial. Representa el fin de las relaciones políticas establecidas en los EE. UU., así como del llamado orden mundial posterior a la Guerra Fría. Es probable que provoque explosiones políticas internas, así como nuevas guerras, como una invasión estadounidense en Panamá o Groenlandia o entre estados en el Medio Oriente. También aumenta las tensiones militares entre las potencias imperialistas (incluso entre los EE. UU. y Europa Occidental).

 

16.         La segunda administración Trump destruye el último pilar del orden mundial posterior a la Guerra Fría. Este orden esencialmente ya había terminado antes con el fin de la hegemonía absoluta de los EE. UU. y el ascenso de China y Rusia como grandes potencias imperialistas después de la Gran Recesión de 2008. Sin embargo, incluso entonces, continuó existiendo al menos una unidad relativa entre las potencias imperialistas occidentales. Esta unidad parece terminar ahora con la nueva administración Trump. Ha comenzado una nueva era de creciente rivalidad entre las grandes potencias y de bandidaje imperialista contra los países semicoloniales y los pueblos oprimidos.

 

17.         Es evidente que la clase dominante de Europa occidental intenta explotar políticamente la guerra de Ucrania, así como la segunda presidencia de Trump, para aumentar el chovinismo y el militarismo internos. Sus llamamientos a un armamento masivo, a la militarización de la opinión pública (“la población debe prepararse para la guerra con Rusia en los próximos años”), hablan del despliegue de tropas en Ucrania o en Groenlandia. Todo esto refleja que la burguesía europea quiere convertirse en un actor político y militar global. Al mismo tiempo, experimenta su peor crisis política desde 1945, ya que se enfrenta a la presión tanto de la administración Trump como de Putin y, además, países clave están en medio de una crisis interna con la posibilidad de que lleguen al poder fuerzas nacionalistas de derecha (que, en el mejor de los casos, tienen un compromiso tibio con la UE).

 

18.         Este proceso contradictorio podría acelerar la dinámica centrífuga de la UE y provocar parálisis o divisiones. Podría terminar en la creación de un bloque imperialista más pequeño de sólo unos pocos estados europeos (liderados por Alemania o Francia) y países que busquen alianzas estratégicas con los EE.UU., Rusia o China. La única posibilidad de mantener a Europa Occidental como un actor imperialista global independiente sería la profundización de la unificación de la UE y la formación de un aparato estatal paneuropeo bajo el liderazgo combinado de Alemania y Francia. Tal proceso no está excluido, pero enfrenta obstáculos gigantescos. Si bien no podemos predecir el desarrollo futuro del imperialismo europeo, es claro que en los próximos años veremos profundas crisis internas y conflictos entre potencias y estados en el continente. Explosiones contrarrevolucionarias y revolucionarias e incluso conflictos militares en Europa son posibilidades realistas.

 

 

 

Tareas de los revolucionarios

 

 

 

19.         En esta nueva era, los marxistas tienen el deber de defender los principios del antiimperialismo y del internacionalismo proletario. Por ello, la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI) reitera su posición de larga data de derrotismo revolucionario en cualquier conflicto entre las grandes potencias imperialistas. En las guerras arancelarias entre los EE.UU., Europa, China, Canadá, etc., o en relación con la política de sanciones entre los imperialistas occidentales y orientales, los socialistas no deben aliarse con ninguna potencia. ¡No a todas las sanciones y aranceles imperialistas! Asimismo, nos oponemos a todas las amenazas militaristas y al armamento en los estados imperialistas occidentales y orientales. Los socialistas en Europa deben oponerse a cualquier intento de la UE de intervenir militarmente en Groenlandia. Más bien, abogamos por la independencia de Groenlandia, que no debe ser parte de ninguna alianza imperialista ni debe tener ninguna base militar de las grandes potencias extranjeras. Los socialistas se esfuerzan –en el espíritu de la famosa fórmula de Lenin durante la Primera Guerra Mundial– por transformar cada crisis militar o guerra en una lucha revolucionaria contra los gobernantes imperialistas.

 

20.         En los conflictos entre potencias imperialistas y países semicoloniales o pueblos oprimidos, la CCRI aboga por la derrota de los primeros y la defensa de los segundos. Por ello, estamos del lado de Panamá o México contra cualquier agresión militar de los yanquis. Del mismo modo, siempre hemos defendido al pueblo palestino, a los hutíes yemeníes, al Líbano, a Irán y a otros países contra el Estado sionista. Asimismo, estamos del lado de Ucrania contra la invasión de Putin y apoyamos al pueblo sirio contra los agresores rusos entre 2015 y 2024. Naturalmente, nuestra defensa de estos pueblos oprimidos no incluye ningún apoyo político a sus dirigencias no revolucionarias.

 

21.         En Estados Unidos, los socialistas convocamos a movilizaciones masivas contra los ataques reaccionarios de la Administración Trump contra los migrantes, las mujeres y las personas LGBT+. Los sindicatos, las organizaciones de masas de las comunidades negra, latina, musulmana y otras deben organizar huelgas y manifestaciones masivas. Los socialistas también abogamos por la formación de unidades de autodefensa para impedir que el ICE detenga y deporte a los migrantes. Asimismo, los ataques y la recesión que se avecinan provocarán luchas económicas en las que los socialistas deben tratar de integrar a aquellos sectores de los trabajadores que están políticamente atrasados. En todas estas luchas, es crucial que los trabajadores y los oprimidos se organicen de forma independiente en asambleas de base para controlar y dirigir la lucha. Los socialistas deben asegurarse de que tales campañas sean independientes del Partido Demócrata, que representa los intereses de la burguesía monopolista liberal y que ha demostrado ser un partidario leal del estado sionista genocida.

 

22.         La segunda administración de Trump abre una nueva era global en la que las contradicciones del capitalismo en decadencia se profundizan y se vuelven más explosivas. Aumentará los peligros de guerras y ataques contrarrevolucionarios, así como la resistencia de masas y las luchas revolucionarias. Muchas organizaciones de izquierda caracterizan el período actual como uno marcado por un giro político de derecha. Es cierto que en algunas regiones del mundo (Estados Unidos, varios países europeos y Argentina) las fuerzas de derecha han tomado el poder recientemente. Sin embargo, hay que evitar la unilateralidad impresionista. En otros países, las fuerzas de derecha sufrieron reveses (por ejemplo, en la India) y las fuerzas reformistas o populistas “progresistas” ganaron elecciones (Sri Lanka, Brasil, México, Gran Bretaña, etc.). Además, estos avances de las fuerzas de derecha no son irreversibles: Trump perdió el poder en 2020 y, en apenas unos días, protestas masivas que duraron meses derrocaron a Milos Vucevic, el reaccionario primera ministra nacionalista de Serbia. Más importante aún, en el último período se ha producido un repunte masivo de la lucha de clases a nivel mundial; sobre todo, la heroica resistencia del pueblo palestino y sus aliados contra la máquina de matar sionista y el auge del movimiento mundial de solidaridad pro-Palestina. No, la característica dominante de la situación mundial no es un giro político hacia la derecha, sino la aceleración de las contradicciones económicas, políticas y militares del capitalismo en decadencia y los enfrentamientos resultantes entre las clases y los Estados.

 

23.         En un período de catástrofes y luchas como éste, es aún más importante que los auténticos marxistas, que están de acuerdo sobre las cuestiones clave de la situación mundial y las tareas que se derivan de ella, unan sus fuerzas para superar la crisis de dirección de la clase obrera y avanzar en la construcción de un nuevo Partido Mundial de la Revolución Socialista. ¡Este trabajo sólo puede realizarse sobre la base del antiimperialismo intransigente contra todas las grandes potencias de Oriente y Occidente, la defensa de los pueblos oprimidos contra los bandidos imperialistas y los esfuerzos por unir a los trabajadores y oprimidos por encima de las fronteras nacionales y estatales en la lucha contra la clase dominante!

 

Thèses du Courant Communiste Révolutionnaire International (CCRI/RCIT), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           La deuxième présidence de Trump représente un tournant à la fois pour la politique américaine et pour la politique mondiale. Elle reflète et accélère simultanément le déclin à long terme de l'impérialisme américain et l'érosion de sa position hégémonique. Ce processus s'est manifesté au cours des deux dernières décennies par le déclin de la position des États-Unis dans la fabrication mondiale, les exportations, les grandes entreprises, etc., combiné à une augmentation massive de ses dettes. Un processus similaire s'est produit dans d'autres puissances impérialistes occidentales comme l'UE, la Grande-Bretagne ou le Japon. Dans le même temps, la Chine est devenue la puissance impérialiste montante la plus importante, défiant les États-Unis, tandis que d'autres puissances ont également pu étendre leur influence (bien que dans une moindre mesure).

 

 

 

L'administration Trump : un type de gouvernement différent

 

 

 

2.           L'administration Biden a représenté la tentative d'une faction de la classe dirigeante américaine de freiner l'ascension de la Chine en unissant les anciennes puissances impérialistes occidentales contre la Chine et la Russie. Cependant, ce "front uni" de l'impérialisme occidental s'est avéré insuffisamment fort pour stopper l'augmentation de l'influence mondiale de Pékin et de Moscou, comme l'ont démontré l'expansion de l'alliance BRICS+ ou l'échec de la politique de sanctions occidentales contre la Russie après le début de la guerre en Ukraine.

 

3.           La deuxième administration Trump tente de trouver une voie alternative. Cependant, elle fait face à un certain nombre de problèmes. Tout d'abord, elle constitue un type de gouvernement différent. Habituellement, les gouvernements bourgeois dans les pays impérialistes représentent, plus ou moins, les intérêts de la bourgeoisie monopoliste et, plus généralement, le « capitaliste total idéal » (Engels). Cela leur permet, plus ou moins, de mobiliser l'ensemble de l'appareil d'État, les médias traditionnels, etc., pour mettre en œuvre leur politique. Cependant, le déclin des États-Unis a approfondi les frictions au sein de sa bourgeoisie et de l'appareil d'État, entre ses États, etc. Le fait que « Civil War  »  soit devenu l'un des films les plus populaires aux États-Unis l'année dernière reflète l'augmentation des tensions intérieures. Un tel scénario pourrait devenir réalité dans la période à venir.

 

4.           Par conséquent, la deuxième administration Trump – en commençant par la personne du président lui-même ainsi que par l'influence forte et directe de milliardaires comme Elon Musk et d'autres capitalistes monopolistes – représente un type de gouvernement différent. Bien sûr, les « oligarques » – comme Biden les a appelés, correctement mais de manière hypercritique – ont toujours eu une grande influence à Washington. Mais dans les administrations précédentes, cette influence était plus indirecte, car la gestion politique au quotidien était assurée par des politiciens expérimentés. Désormais, une poignée de milliardaires et de magnats qui méprisent l'appareil d'État « ancien » prennent eux-mêmes le pouvoir politique. On pourrait dire que l'administration Trump représente moins un « capitaliste total idéal » et les intérêts de l'ensemble de la bourgeoisie (ou même de sa majorité) que toute autre administration précédente à l'époque moderne.

 

5.           L'objectif stratégique de Trump est d'affaiblir massivement l'appareil d'État national (à l'exception de l'appareil répressif), de réduire les dépenses sociales et de santé, et de restreindre les droits démocratiques. Les raisons de cette stratégie sont les suivantes : a) il souhaite réduire massivement les impôts pour les entreprises, b) il considère que de larges secteurs de l'appareil d'État sont politiquement hostiles au mouvement MAGA de Trump, et c) il veut affaiblir les organisations de masse des travailleurs et des opprimés (Noirs, musulmans, LGBT, etc.).

 

6.           Bien qu'une telle stratégie ne débouche pas nécessairement sur une guerre civile, il est clair que la deuxième administration Trump sera bien plus un gouvernement « d'état d'urgence » que les gouvernements américains précédents. La propagation de haine et la persécution des migrants, la militarisation de la frontière sud avec le Mexique – tout cela sert, entre autres, de camouflage aux attaques de Trump contre ses opposants nationaux.

 

7.           L'objectif de l'administration Trump est la création d'un gouvernement plus bonapartiste et autoritaire afin de sauvegarder les intérêts de la bourgeoisie monopoliste, d'enrayer le déclin mondial de l'impérialisme américain et de pacifier les protestations intérieures (comme le soulèvement Black Lives Matter à l'été 2020).

 

 

 

Les contradictions de la politique étrangère de Trump face au déclin des puissances occidentales

 

 

 

8.           L'attention de Trump à atteindre ses objectifs nationaux et à surmonter les résistances va de pair avec une politique étrangère conflictuelle. Ces contradictions sont causées par les difficultés objectives d'un hégémon en déclin, mais aussi par le désir de Trump d'obtenir des succès à court terme en politique étrangère (afin de renforcer son prestige national). Ainsi, il menace d'ouvrir une guerre commerciale contre de nombreux pays, y compris des alliés de longue date (le Canada, des États de l'UE comme le Danemark, la Colombie, etc.), s'ils ne sont pas prêts à accepter les provocations de Trump en matière de politique étrangère. Fondamentalement, il entame des confrontations à la fois contre des amis et des ennemis – clairement une politique dysfonctionnelle, car les États-Unis ne sont plus l'hégémon absolu dans le monde.

 

9.           Cela ne signifie pas que la politique étrangère de Trump n'a aucune logique interne. Elle possède simplement plusieurs logiques qui se contredisent entre elles. Il est évident que la Chine représente le rival impérialiste le plus important pour les États-Unis. C'est pourquoi chaque administration depuis Obama a été guidée par le soi-disant « pivot vers l'Asie », c'est-à-dire l'objectif de se concentrer sur la domination de la région la plus importante du monde – tant en termes de population que d'économie – et de contenir l'ascension de la Chine. L'administration Trump partage en principe cette approche, comme on a pu le voir dans la première période où l'homme orange a lancé la guerre commerciale mondiale contre Pékin.

 

10.         Théoriquement, la seule chance pour l'impérialisme occidental en déclin d'arrêter la montée des rivaux de l'Est serait d'intensifier la collaboration entre eux. Cependant, face à une crise du capitalisme mondial qui s'aggrave, cela devient de plus en plus impossible, et la classe dirigeante de chaque puissance adopte de plus en plus le leitmotiv **« chacun pour soi »**.

 

11.         Par conséquent, Trump souhaite obtenir des succès prestigieux en politique étrangère et étendre les sphères d'influence des États-Unis au détriment de leurs alliés. Il semble prêt à faire des concessions à Poutine pour mettre fin à la guerre en Ukraine, ce qui, cependant, saperait l'alliance de Washington avec les puissances européennes. De même, les menaces d'annexer le Canada et le Groenland (appartenant au Danemark) ont du sens dans l'optique d'étendre les sphères d'influence américaines dans un monde où chaque puissance ne suit que ses propres intérêts. Cependant, en même temps, cela compromet la possibilité de résister conjointement aux rivaux de l'Est.

 

12.         Un autre projet est ce que James Carafano, de la très conservatrice Heritage Foundation, appelle le « rajeunissement de la doctrine Monroe ». Ce concept signifie essentiellement accroître l'assujettissement et la surexploitation de l'Amérique latine – une région de pays semi-coloniaux – et renforcer la domination de Washington en repoussant l'influence croissante de la Chine. C'est la signification profonde derrière la menace de Trump d'envahir le Panama et de prendre le contrôle du canal, ou de lancer des attaques militaires unilatérales contre les soi-disant « cartels de la drogue » au Mexique. Cependant, la raison même pour laquelle la position de Washington dans cette région a décliné au cours des deux dernières décennies – face à la Chine – est qu'elle avait de moins en moins à offrir en termes d'exportations et d'investissements étrangers. La politique étrangère agressive de Trump ne changera pas cette réalité. Et alors que la Heritage Foundation, favorable à Trump, suggère que Washington devrait joindre ses forces à celles de l'Europe pour remplacer les investissements chinois en Amérique latine... l'homme orange envisage d'envahir le Groenland.

 

13.         La politique étrangère de Trump fait face à un problème similaire au Moyen-Orient. Les États-Unis ont perdu une grande partie de leur influence dans la région parce que la Chine a pu offrir du commerce et des investissements étrangers, et la Russie, dans une certaine mesure, un soutien militaire. Lorsque Trump a refusé de soutenir l'Arabie saoudite en 2019 (après une importante frappe aérienne sur les infrastructures pétrolières du pays par l'Iran ou des forces pro-iraniennes), les dirigeants du Golfe ont compris que les États-Unis n'étaient plus les maîtres de la région. Depuis lors, Mohammed ben Salmane a intensifié sa coopération avec la Chine et la Russie. De plus, le soutien illimité de Washington au génocide d'Israël à Gaza a massivement discrédité les États-Unis et fait d'Israël – son plus proche allié dans la région – un paria mondial. En raison de l'agression incessante d'Israël ainsi que de la révolution syrienne, le Moyen-Orient est devenu très instable et propice à des guerres régionales et à des soulèvements révolutionnaires.

 

14.         Le projet de longue date de Trump de réduire l'engagement militaire américain au Moyen-Orient – reflétant l'hégémonie déclinante de Washington – a toujours été combiné avec le projet de « normalisation » entre Israël et les États arabes clés, afin qu'une alliance dirigée par Israël puisse remplacer les forces américaines dans la région et la maintenir sous l'influence de Washington. Cependant, un tel projet manque de fondements économiques – d'où viendront les investissements et le commerce nécessaires ? En fait, il est révélateur que Trump n'offre pas d'investissements aux États du Golfe, mais leur demande plutôt d'investir aux États-Unis ! De même, un tel projet de « normalisation » manque de préconditions politiques, étant donné la haine populaire massive de centaines de millions de personnes au Moyen-Orient contre le monstre sioniste, qui, combinée au mépris généralisé pour les régimes domestiques, pourrait facilement déboucher sur des soulèvements populaires en Égypte, en Jordanie ou dans d'autres pays de la région. Les propres suggestions de Trump concernant un nettoyage ethnique des Palestiniens à Gaza, l'assemblée de fanatiques sionistes dans son cabinet, le désir d'Israël de faire la guerre contre le peuple palestinien, le Liban, la Syrie, l'Iran, etc. ... tout cela rend très probable qu'un retrait militaire des États-Unis du Moyen-Orient entraînerait des ruptures explosives.

 

 

 

Destruction du dernier pilier de l’ordre mondial de l’après-guerre froide

 

 

 

15.         Pour toutes ces raisons, la deuxième administration Trump marque une nouvelle ère tant dans la politique intérieure que dans la situation mondiale. Elle représente la fin des relations politiques établies aux États-Unis ainsi que du soi-disant ordre mondial post-Guerre froide. Elle risque de provoquer des explosions politiques internes ainsi que de nouvelles guerres – comme une invasion américaine au Panama ou au Groenland, ou entre des États au Moyen-Orient. Elle accroît également les tensions militaires entre les puissances impérialistes (y compris entre les États-Unis et l'Europe de l'Ouest).

 

16.         La deuxième administration Trump détruit le dernier pilier de l'ordre mondial post-Guerre froide. Cet ordre avait essentiellement déjà pris fin auparavant avec la fin de l'hégémonie absolue des États-Unis et l'émergence de la Chine et de la Russie en tant que grandes puissances impérialistes après la Grande Récession de 2008. Cependant, même à cette époque, il existait encore une relative unité entre les puissances impérialistes occidentales. Cette unité semble prendre fin maintenant avec la nouvelle administration Trump. Une nouvelle ère de rivalité accrue entre les grandes puissances et de banditisme impérialiste contre les pays semi-coloniaux et les peuples opprimés a commencé.

 

17.         Il est évident que la classe dirigeante en Europe occidentale tente d'exploiter politiquement la guerre en Ukraine ainsi que la deuxième présidence de Trump pour attiser le chauvinisme et le militarisme intérieurs. Ses appels à un armement massif, à la militarisation de l'opinion publique (« la population doit se préparer à une guerre avec la Russie dans les prochaines années »), ses discussions sur le déploiement de troupes en Ukraine ou au Groenland, tout cela reflète le désir de la bourgeoisie européenne de devenir un acteur politique et militaire mondial. Dans le même temps, elle traverse sa pire crise politique depuis 1945, confrontée à la pression à la fois de l'administration Trump et de Poutine, et, en plus, plusieurs pays clés sont en pleine crise intérieure avec la possibilité que des forces nationalistes de droite arrivent au pouvoir (qui ont, au mieux, un engagement tiède envers l'UE).

 

18.         Ce processus contradictoire pourrait accélérer la dynamique centrifuge de l'UE et provoquer soit une paralysie, soit des divisions. Il pourrait aboutir à la création d'un bloc impérialiste plus petit, composé de seulement quelques États européens (dirigés par l'Allemagne ou la France) et de pays cherchant des alliances stratégiques avec les États-Unis, la Russie ou la Chine. La seule possibilité de maintenir l'Europe occidentale en tant qu'acteur impérialiste indépendant sur la scène mondiale serait de renforcer l'unification de l'UE et de former un appareil d'État paneuropéen sous la direction conjointe de l'Allemagne et de la France. Un tel processus n'est pas exclu, mais il est confronté à des obstacles géants. Bien que nous ne puissions pas prédire le développement futur de l'impérialisme européen, il est clair que les prochaines années verront des crises domestiques profondes et des conflits entre les puissances et les États sur le continent. Des explosions contre-révolutionnaires et révolutionnaires, voire des conflits militaires en Europe, sont des possibilités réalistes.

 

 

 

Les tâches des révolutionnaires

 

 

 

19.         Dans une ère nouvelle, les marxistes ont le devoir de défendre les principes de l’anti-impérialisme et de l’internationalisme prolétarien. Par conséquent, le Courant communiste révolutionnaire international (CCRI) réitère sa position de longue date de défaitisme révolutionnaire dans tout conflit entre grandes puissances impérialistes. Dans les guerres tarifaires entre les États-Unis, l’Europe, la Chine, le Canada, etc., ou en ce qui concerne la politique de sanctions entre impérialistes occidentaux et orientaux, les socialistes ne doivent se ranger du côté d’aucune puissance. Non à toutes les sanctions et tarifs impérialistes ! De même, nous nous opposons à toutes les menaces militaristes et à l’armement des États impérialistes occidentaux comme orientaux. Les socialistes en Europe doivent s’opposer à toute tentative de l’UE d’intervenir militairement au Groenland. Nous défendons plutôt l’indépendance du Groenland qui ne devrait faire partie d’aucune alliance impérialiste et ne devrait pas avoir de base militaire de grandes puissances étrangères. Les socialistes s’efforcent – dans l’esprit de la célèbre formule de Lénine pendant la Première Guerre mondiale – de transformer chaque crise militaire ou guerre en lutte révolutionnaire contre les dirigeants impérialistes.

 

20.         Dans les conflits entre les puissances impérialistes et les pays semi-coloniaux ou les peuples opprimés, le CCRI prône la défaite des premiers et la défense des seconds. C’est pourquoi nous nous rangeons du côté du Panama ou du Mexique contre toute agression militaire des Yankees. De même, nous avons toujours défendu le peuple palestinien, les Houthis yéménites, le Liban, l’Iran et d’autres pays contre l’État sioniste. De même, nous nous rangeons du côté de l’Ukraine contre l’invasion de Poutine et avons soutenu le peuple syrien contre les agresseurs russes entre 2015 et 2024. Naturellement, notre défense de ces peuples opprimés n’inclut aucun soutien politique à leurs dirigeants non révolutionnaires.

 

21.         Aux États-Unis, les socialistes appellent à des mobilisations de masse contre les attaques réactionnaires de l’administration Trump contre les migrants, les femmes et les personnes LGBT+. Les syndicats, les organisations de masse des communautés noires, latinos, musulmanes et autres doivent organiser des grèves et des manifestations de masse. Les socialistes prônent également la formation d’unités d’autodéfense pour empêcher l’ICE d’arrêter et d’expulser les migrants. De même, les attaques à venir et la récession qui se profile provoqueront des luttes économiques dans lesquelles les socialistes devraient essayer d’intégrer les secteurs des travailleurs qui sont politiquement en retard. Dans toutes ces luttes, il est crucial que les travailleurs et les opprimés s’organisent de manière indépendante dans des assemblées populaires afin de contrôler et de mener la résistance. Les socialistes doivent s’assurer que ces campagnes sont indépendantes du Parti démocrate qui représente les intérêts de la bourgeoisie monopoliste libérale et qui s’est avéré être un fidèle soutien de l’État sioniste génocidaire.

 

22.         La deuxième administration Trump ouvre une nouvelle ère mondiale dans laquelle les contradictions du capitalisme en déclin s’approfondissent et deviennent plus explosives. Elle augmentera les dangers de guerres et d’attaques contre-révolutionnaires ainsi que de résistance de masse et de luttes révolutionnaires. De nombreuses organisations de gauche caractérisent la période actuelle comme marquée par un virage politique à droite. Il est vrai que dans certaines régions du monde – aux États-Unis, dans plusieurs pays européens et en Argentine – des forces de droite ont récemment pris le pouvoir. Cependant, il faut éviter de se laisser impressionner par une partialité unilatérale. Dans d’autres pays, les forces de droite ont connu des revers (par exemple en Inde) et des forces réformistes ou populistes « progressistes » ont remporté des élections (Sri Lanka, Brésil, Mexique, Grande-Bretagne, etc.). De plus, ces avancées des forces de droite ne sont pas irréversibles – Trump a perdu le pouvoir en 2020 et quelques jours seulement, des manifestations de masse de plusieurs mois ont renversé Milos Vucevic, le premier ministre nationaliste réactionnaire de Serbie. Plus important encore, il y a eu une montée massive de la lutte des classes à l’échelle mondiale au cours de la période récente – et en particulier la résistance héroïque du peuple palestinien et de ses alliés contre la machine à tuer sioniste et la montée du mouvement mondial de solidarité avec la Palestine. Non, la caractéristique dominante de la situation mondiale n’est pas un changement politique de droite, mais l’accélération des contradictions économiques, politiques et militaires du capitalisme en déclin et les affrontements qui en résultent entre les classes et les États.

 

23.         Dans une telle période de catastrophes et de luttes, il est d’autant plus important que les marxistes authentiques, qui s’accordent sur les questions clés de la situation mondiale et les tâches qui en découlent pour la lutte, unissent leurs forces pour surmonter la crise de la direction de la classe ouvrière et progresser dans la construction d’un nouveau Parti mondial de la révolution socialiste ! Un tel travail ne peut se poursuivre que dans la ligne d’un anti-impérialisme intransigeant contre toutes les grandes puissances de l’Est et de l’Ouest, de la défense des peuples opprimés contre les bandits impérialistes et des efforts pour unir les travailleurs et les opprimés au-delà des frontières nationales et des frontières des États dans la lutte contre la classe dirigeante !

 

Teses da Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           O segundo mandato de Trump representa um ponto de viragem tanto para a política americana quanto para a política mundial. Ele reflete e acelera o declínio a longo prazo do imperialismo dos EUA e a erosão de sua posição hegemônica. Esse processo tem se manifestado nas últimas duas décadas no declínio da posição dos EUA na manufatura global, nas exportações, nas maiores corporações, etc., combinado com um aumento massivo de suas dívidas. Um processo semelhante tem ocorrido em outras potências imperialistas ocidentais, como a UE, a Grã-Bretanha ou o Japão. Ao mesmo tempo, a China se tornou a potência imperialista ascendente mais importante, desafiando os EUA, enquanto outras potências também puderam expandir sua influência (embora em menor grau).

 

 

 

A Administração Trump: Um tipo diferente de governo

 

 

 

2.           A Administração Biden representou a tentativa de uma ala da classe dominante dos EUA de conter a ascensão da China, unindo as antigas potências imperialistas ocidentais contra a China e a Rússia. No entanto, essa "frente unida" do imperialismo ocidental mostrou-se não ser forte o suficiente para deter o aumento da influência global de Pequim e Moscou, como demonstram a expansão da aliança BRICS+ ou o fracasso da política de sanções ocidentais contra a Rússia após o início da Guerra da Ucrânia.

 

3.           A 2ª Administração Trump tenta encontrar um caminho alternativo. No entanto, enfrenta uma série de problemas. Primeiro, ela constitui um tipo diferente de governo. Geralmente, os governos burgueses em países imperialistas representam, mais ou menos, os interesses da burguesia monopolista e, de forma mais ampla, o "capitalista total ideal" (Engels). Isso lhes permite, mais ou menos, mobilizar todo o aparato estatal, a mídia corporativa, etc., para implementar sua política. No entanto, o declínio dos EUA aprofundou as fricções dentro de sua burguesia e do aparato estatal, entre seus estados, etc. O fato de "Guerra Civil" ter se tornado um dos filmes mais populares nos EUA no ano passado reflete o aumento das tensões domésticas. Esse cenário poderia se tornar realidade no período que está por vir.

 

4.           Portanto, a segunda administração Trump representa um tipo diferente de governo, começando pela própria pessoa do presidente e pela forte e direta influência de bilionários como Elon Musk e outros capitalistas monopolistas. É claro que os "oligarcas" - como Biden os chamou corretamente, mas de forma hipercrítica - sempre tiveram grande influência em Washington. No entanto, em administrações anteriores, essa influência era mais indireta, pois a gestão política diária era conduzida por políticos experientes. Agora, um punhado de bilionários e magnatas que desprezam o "velho" aparato estatal assumem o poder político eles mesmos. Pode-se dizer que a Administração Trump representa menos um "capitalismo total ideal" e os interesses de toda a burguesia (ou mesmo sua maioria) do que qualquer outra administração anterior nos tempos modernos.

 

5.           O objetivo estratégico de Trump é enfraquecer massivamente o aparelho estatal interno (exceto o aparelho repressivo), cortar os cuidados sociais e de saúde e reduzir os direitos democráticos. As razões para isso são: a) ele deseja reduzir massivamente os impostos para as corporações, b) considera grandes setores do aparelho estatal como hostis politicamente ao movimento MAGA de Trump e c) deseja enfraquecer as organizações de massa dos trabalhadores e oprimidos (negros, muçulmanos, LGBT, etc.).

 

6.           Embora essa estratégia não resulte necessariamente em guerra civil, está claro que a 2ª Administração Trump será muito mais um governo de "estado de emergência" do que os governos anteriores dos EUA. A incitação ao ódio e a perseguição de imigrantes, a militarização da fronteira sul com o México - tudo isso serve, entre outras coisas, como disfarce para os ataques de Trump contra seus oponentes domésticos.)

 

7.           O objetivo da Administração Trump é a criação de um governo mais bonapartista e autoritário para salvaguardar os interesses da burguesia monopolista, deter o declínio global do imperialismo americano e pacificar os protestos internos (como o levante do Black Lives Matter no verão de 2020).

 

 

 

Contradições da política externa de Trump diante da decadência das potências ocidentais.

 

 

 

8. O foco de Trump em alcançar seus objetivos domésticos e superar a resistência anda de mãos dadas com uma política externa conflituosa. Tais contradições são causadas tanto pelas dificuldades objetivas de um hegemonia em declínio quanto pelo desejo de Trump de obter sucessos de curto prazo na política externa (a fim de aumentar seu prestígio doméstico). Assim, ele ameaça iniciar uma guerra comercial contra vários países, incluindo aliados de longa data (Canadá, países da UE como Dinamarca, Colômbia, etc.), se eles não estiverem dispostos a aceitar as manobras da política externa de Trump. Basicamente, ele inicia confrontos contra amigos e inimigos ao mesmo tempo – claramente uma política disfuncional, já que os EUA não possuem mais o hegemonia absoluta no mundo.

 

9. Isso não significa que a política externa de Trump não tenha uma lógica interna. Ela simplesmente possui várias lógicas que se contradizem. É evidente que a China representa o rival imperialista mais importante para os EUA. É por isso que todas as administrações, desde Obama, foram impulsionadas pelo chamado “pivô para a Ásia”, que significa focar em tentar dominar a região mais importante do mundo – tanto em termos de população quanto de economia – e conter a ascensão da China. A Administração Trump compartilha essa abordagem em princípio, como se pôde ver no primeiro período, quando o “homem laranja” iniciou a guerra comercial global contra Pequim.

 

10. Teoricamente, a única chance do imperialismo ocidental em decadência de deter a ascensão dos rivais orientais seria intensificar a colaboração entre si. No entanto, diante de uma crise cada vez mais profunda do capitalismo mundial, isso se torna cada vez mais impossível, e a classe dominante de cada potência adota cada vez mais o lema “cada um por si”.

 

11. Portanto, Trump deseja obter sucessos de prestígio na política externa e expandir as esferas de influência dos EUA às custas dos aliados. Ele parece estar disposto a fazer concessões a Putin para encerrar a guerra na Ucrânia, o que, no entanto, prejudicaria a aliança de Washington com as potências europeias. Da mesma forma, as ameaças de anexar o Canadá e a Groenlândia (pertencente à Dinamarca) fazem sentido para expandir as esferas de influência dos EUA em um mundo onde cada potência segue apenas seus próprios interesses. No entanto, ao mesmo tempo, isso mina a possibilidade de resistir em conjunto aos rivais orientais.

 

12. Outro projeto é o que James Carafano, da ultraconservadora Heritage Foundation, chama de “Rejuvenescimento da Doutrina Monroe”. Esse conceito significa, essencialmente, aumentar a subjugação e a superexploração da América Latina – uma região de países semicoloniais – e fortalecer o domínio de Washington ao repelir a crescente influência da China. Esse é o significado mais profundo por trás da ameaça de Trump de invadir o Panamá e assumir o controle do Canal ou de lançar ataques militares unilaterais contra os chamados “cartéis de drogas” no México. No entanto, a própria razão pela qual a posição de Washington nesta região declinou nas últimas duas décadas – em relação à China – foi que tinha cada vez menos a oferecer em termos de exportações e investimentos estrangeiros. A política externa agressiva de Trump não mudará esse fato. E enquanto a Heritage Foundation, favorável a Trump, sugere que Washington una forças com a Europa para substituir os investimentos da China na América Latina... o “homem laranja” especula sobre invadir a Groenlândia.

 

13. A política externa de Trump enfrenta um problema semelhante no Oriente Médio. Os EUA perderam muita influência na região porque a China podia oferecer comércio e investimento estrangeiro e a Rússia, até certo ponto, apoio militar. Quando Trump se recusou a apoiar a Arábia Saudita em 2019 (após um grande ataque aéreo à infraestrutura petrolífera da Arábia Saudita pelo Irã ou forças pró-iranianas), os governantes do Golfo entenderam que os EUA não são mais os donos da região. Desde então, Mohammed bin Salman aumentou sua cooperação com a China e a Rússia. Além disso, o apoio ilimitado de Washington ao genocídio de Israel em Gaza desacreditou maciçamente os EUA e fez de Israel — seu aliado mais próximo na região — um pária global. Como resultado da agressão implacável de Israel, bem como da Revolução Síria, o Oriente Médio se tornou altamente instável e grávido de guerras regionais e levantes revolucionários.

 

14. O projeto de longa data de Trump de reduzir o engajamento militar dos EUA no Oriente Médio – refletindo a hegemonia decrescente de Washington – sempre foi combinado com o projeto de “normalização” entre Israel e os principais estados árabes para que uma aliança liderada por Israel pudesse substituir as forças dos EUA na região e mantê-la sob a influência de Washington. No entanto, tal projeto carece de sustentação econômica – de onde virão os investimentos e o comércio necessários? Na verdade, é revelador que Trump agora não ofereça investimento aos estados do Golfo, mas peça que invistam nos EUA! Da mesma forma, tal projeto de “normalização” carece de pré-condições políticas, dado o ódio popular massivo de centenas de milhões no Oriente Médio contra o monstro sionista que, combinado com o desprezo generalizado pelos regimes domésticos, poderia facilmente resultar em revoltas populares no Egito, Jordânia ou outros países da região. As próprias sugestões de Trump de limpeza étnica dos palestinos em Gaza, a assembleia de fanáticos sionistas em seu gabinete, o desejo de Israel de travar guerra contra o povo palestino, Líbano, Síria, Irã, etc. … tudo isso torna muito provável que uma retirada militar dos EUA do Oriente Médio resultaria em rupturas explosivas.

 

 

 

Destruição do último pilar da ordem mundial pós-Guerra Fria

 

 

 

15. Por todas essas razões, a 2ª Administração Trump marca uma nova era tanto na política doméstica quanto na situação mundial. Ela representa o fim das relações políticas estabelecidas nos EUA, bem como da chamada ordem mundial pós-Guerra Fria. É provável que provoque explosões políticas domésticas, bem como novas guerras – como uma invasão dos EUA no Panamá ou na Groenlândia ou entre estados no Oriente Médio. Ela também aumenta as tensões militares entre potências imperialistas (incluindo entre os EUA e a Europa Ocidental).

 

16. A 2ª Administração Trump destrói o último pilar da ordem mundial pós-Guerra Fria. Essa ordem essencialmente já havia terminado antes com o fim da hegemonia absoluta dos EUA e a ascensão da China e da Rússia como Grandes Potências imperialistas após a Grande Recessão em 2008. No entanto, mesmo assim, continuou a existir pelo menos uma unidade relativa entre as potências imperialistas ocidentais. Essa unidade parece terminar agora com a nova Administração Trump. Uma nova era de aceleração da rivalidade entre Grandes Potências e banditismo imperialista contra países semicoloniais e povos oprimidos começou.

 

17. É evidente que a classe dominante na Europa Ocidental tenta explorar politicamente a Guerra da Ucrânia, bem como a segunda presidência de Trump, a fim de inflamar o chauvinismo e o militarismo domésticos. Seus apelos por armamento massivo, pela militarização da opinião pública (“a população deve se preparar para a guerra com a Rússia nos próximos anos”), discute a implantação de tropas na Ucrânia ou na Groenlândia. Tudo isso reflete que a burguesia da Europa quer se tornar um ator político e militar global. Ao mesmo tempo, ela vivencia sua pior crise política desde 1945, pois enfrenta a pressão tanto da Administração Trump quanto de Putin e, além disso, países-chave estão no meio de uma crise doméstica com a possibilidade de forças nacionalistas de direita chegarem ao poder (que têm, na melhor das hipóteses, um compromisso morno com a UE).

 

18. Este processo contraditório poderia acelerar a dinâmica centrífuga da UE e provocar paralisia ou divisões. Poderia terminar na criação de um bloco imperialista menor de apenas alguns estados europeus (liderados pela Alemanha ou França) e países buscando alianças estratégicas com os EUA, Rússia ou China. A única possibilidade de manter a Europa Ocidental como um ator global imperialista independente seria o aprofundamento da unificação da UE e a formação de um aparato estatal pan-europeu sob a liderança combinada da Alemanha e da França. Tal processo não está excluído, mas enfrenta obstáculos gigantescos. Embora não possamos prever o desenvolvimento futuro do imperialismo europeu, está claro que os próximos anos verão profundas crises domésticas e conflitos entre potências e estados no continente. Explosões contra revolucionárias e revolucionárias e até mesmo conflitos militares na Europa são possibilidades realistas.

 

 

 

Tarefas dos revolucionários

 

 

 

19. Em uma nova era, os marxistas têm o dever de defender os princípios do anti-imperialismo e do internacionalismo proletário. Portanto, a Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI) reitera sua posição de longa data de derrotismo revolucionário em qualquer conflito entre Grandes Potências imperialistas. Em guerras tarifárias entre os EUA, Europa, China, Canadá, etc., ou em relação à política de sanções entre imperialistas ocidentais e orientais, os socialistas não devem ficar do lado de nenhuma potência. Não a todas as sanções e tarifas imperialistas! Da mesma forma, nos opomos a todas as ameaças militaristas e armamentos em estados imperialistas ocidentais e orientais. Os socialistas na Europa devem se opor a qualquer tentativa da UE de intervir militarmente na Groenlândia. Em vez disso, defendemos a independência da Groenlândia, que não deve fazer parte de nenhuma aliança imperialista e nem deve ter nenhuma base militar de Grandes Potências estrangeiras. Os socialistas se esforçam — no espírito da famosa fórmula de Lênin durante a Primeira Guerra Mundial — para transformar toda crise militar ou guerra em luta revolucionária contra os governantes imperialistas.

 

20. Em conflitos entre potências imperialistas e países semicoloniais, ou seja, povos oprimidos, a CCRI defende a derrota dos primeiros e a defesa dos últimos. Portanto, estamos do lado do Panamá ou do México contra qualquer agressão militar dos ianques. Da mesma forma, sempre defendemos o povo palestino, os houthis iemenitas, o Líbano, o Irã e outros países contra o estado sionista. Da mesma forma, estamos do lado da Ucrânia contra a invasão de Putin e apoiamos o povo sírio contra os agressores russos entre 2015-24. Naturalmente, nossa defesa desses povos oprimidos não inclui nenhum apoio político às suas lideranças não revolucionárias.

 

21. Nos EUA, os socialistas chamam por mobilizações em massa contra os ataques reacionários da Administração Trump contra imigrantes, mulheres e pessoas LGBT+. Os sindicatos, as organizações de massa das comunidades negra, latina, muçulmana e outras devem organizar greves e manifestações em massa. Os socialistas também defendem a formação de unidades de autodefesa para impedir que o ICE prenda e deporte migrantes. Da mesma forma, os ataques que se aproximam e a recessão iminente provocarão lutas econômicas nas quais os socialistas devem tentar integrar os setores dos trabalhadores que são politicamente atrasados. Em todas essas lutas, é crucial que os trabalhadores e oprimidos se organizem independentemente em assembleias de base para controlar e liderar a luta. Os socialistas devem garantir que tais campanhas sejam independentes do Partido Democrata, que representa os interesses da burguesia monopolista liberal e que provou ser um apoiador leal do estado sionista genocida.

 

22. A 2ª Administração Trump inaugura uma nova era global na qual as contradições do capitalismo em declínio se aprofundam e se tornam mais explosivas. Ela aumentará os perigos de guerras e ataques contra revolucionários, bem como a resistência em massa e as lutas revolucionárias. Muitas organizações de esquerda caracterizam o período atual como marcado por uma mudança política à direita. É verdade que em algumas regiões do mundo – EUA, vários países europeus e Argentina – forças de direita tomaram o poder recentemente. No entanto, é preciso evitar a unilateralidade impressionista. Em outros países, forças de direita sofreram reveses (por exemplo, Índia) e forças reformistas ou populistas “progressistas” venceram eleições (Sri Lanka, Brasil, México, Grã-Bretanha, etc.). Além disso, tais avanços de forças de direita não são irreversíveis – Trump perdeu o poder em 2020 e em apenas alguns dias protestos em massa de meses de duração derrubaram Milos Vucevic, o Primeiro Ministro nacionalista reacionário da Sérvia. Mais importante, houve uma ascensão massiva da luta de classes globalmente no período recente – mais importantemente a resistência heróica do povo palestino e seus aliados contra a máquina de matar sionista e a ascensão do movimento global de solidariedade pró-Palestina. Não, a característica dominante da situação mundial não é uma mudança política de direita, mas a aceleração das contradições econômicas, políticas e militares do capitalismo decadente e os confrontos resultantes entre as classes e os estados.

 

23. Em tal período de catástrofes e lutas, é ainda mais importante que os marxistas autênticos, que concordam com as questões-chave da situação mundial e as tarefas resultantes para a luta, juntem forças para superar a crise da liderança da classe trabalhadora e avançar na construção de um novo Partido Mundial da Revolução Socialista! Tal trabalho só pode prosseguir nas linhas do anti-imperialismo intransigente contra todas as Grandes Potências no Leste e Oeste, a defesa dos povos oprimidos contra bandidos imperialistas e esforços para unir os trabalhadores e oprimidos através das linhas nacionais e fronteiras estaduais na luta contra a classe dominante!

 

Thesen der Revolutionär-Kommunistischen Internationalen Tendenz (RCIT), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           Trumps zweite Präsidentschaft stellt sowohl für die amerikanische als auch für die Weltpolitik einen Wendepunkt dar. Sie spiegelt den langfristigen Niedergang des US-Imperialismus und die Erosion seiner hegemonialen Stellung wider und beschleunigt ihn zugleich. Dieser Prozess hat sich in den letzten zwei Jahrzehnten im Niedergang der amerikanischen Position in der globalen Produktion, im Export, bei Top-Unternehmen usw. manifestiert, verbunden mit einem massiven Anstieg seiner Schulden. Ein ähnlicher Prozess hat auch in anderen westlichen imperialistischen Mächten wie der EU, Großbritannien oder Japan stattgefunden. Gleichzeitig ist China zur wichtigsten aufstrebenden imperialistischen Macht geworden, die die USA herausfordert, während auch andere Mächte ihren Einfluss ausweiten konnten (wenn auch in geringerem Maße).

 

 

 

Die Trump-Administration: Ein anderer Regierungstyp

 

 

 

2.           Die Biden-Administration stellte den Versuch eines Flügels der herrschenden Klasse der USA dar, Chinas Aufstieg einzudämmen, indem sie die alten imperialistischen Mächte des Westens gegen China und Russland vereinte. Diese „Einheitsfront“ des westlichen Imperialismus erwies sich jedoch als nicht stark genug, um den Anstieg des globalen Einflusses Pekings und Moskaus zu stoppen, wie die Ausweitung der BRICS+-Allianz oder das Scheitern der westlichen Sanktionspolitik gegen Russland nach Beginn des Ukraine-Kriegs gezeigt haben.

 

3.           Die 2. Trump-Administration versucht, einen alternativen Weg zu finden. Sie steht jedoch vor einer Reihe von Problemen. Erstens stellt sie eine andere Art von Regierung dar. Normalerweise vertreten bürgerliche Regierungen in imperialistischen Ländern mehr oder weniger die Interessen der Monopolbourgeoisie und, allgemeiner, des „ideellen Gesamtkapitalisten“ (Engels). Dies ermöglicht es ihnen, mehr oder weniger den gesamten Staatsapparat, die Mainstream-Medien usw. einzusetzen, um ihre Politik durchzusetzen. Der Niedergang der USA hat jedoch die Reibungen innerhalb ihrer Bourgeoisie und des Staatsapparats, zwischen ihren Staaten usw. verschärft. Die Tatsache, dass „Civil War“ im vergangenen Jahr zu einem der beliebtesten Filme in den USA wurde, spiegelt die zunehmenden innenpolitischen Spannungen wider. Ein solches Szenario könnte in der kommenden Zeit Realität werden.

 

4.           Daher stellt die 2. Trump-Administration – angefangen bei der Person des Präsidenten selbst sowie dem starken und direkten Einfluss von Milliardären wie Elon Musk und anderen Monopolkapitalisten – eine andere Art von Regierung dar. Natürlich hatten die „Oligarchen“ – wie Biden sie richtig, aber heuchlerisch nannte – in Washington schon immer großen Einfluss. Aber in früheren Administrationen war dieser Einfluss eher indirekt, da das politische Tagesgeschäft von erfahrenen Politikern geleitet wurde. Jetzt übernimmt eine Handvoll Milliardäre und Tycoons, die den „alten“ Staatsapparat verachten, selbst die politische Macht. Man könnte sagen, dass die Trump-Administration weniger einen „ideellen Gesamtkapitalisten“ und die Interessen der gesamten Bourgeoisie (oder gar ihrer Mehrheit) vertritt als jede andere frühere Administration der Neuzeit.

 

5.           Das strategische Ziel Trumps ist es, den heimischen Staatsapparat (mit Ausnahme des Repressionsapparats) massiv zu schwächen, Sozial- und Gesundheitsleistungen zu kürzen und demokratische Rechte abzubauen. Die Gründe dafür sind, dass er a) die Steuern für Konzerne massiv senken will, b) große Teile des Staatsapparats als politisch feindlich gegenüber Trumps MAGA-Bewegung betrachtet und c) die Massenorganisationen der Arbeiter und Unterdrückten (Schwarze, Muslime, LGBT usw.) schwächen will.

 

6.           Obwohl eine solche Strategie nicht zwangsläufig zu einem Bürgerkrieg führen muss, ist es klar, dass die 2. Trump-Regierung viel mehr eine „Notstandsregierung“ sein wird als frühere US-Regierungen. Die Hetze gegen und die Verfolgung von Migranten, die Militarisierung der südlichen Grenze zu Mexiko – all dies dient unter anderem als Ablenkung für Trumps Angriffe auf seine innenpolitischen Gegner.

 

7.           Das Ziel der Trump-Regierung ist die Schaffung einer noch mehr bonapartistischen, autoritären Regierung, um die Interessen der Monopolbourgeoisie zu schützen, den globalen Niedergang des amerikanischen Imperialismus aufzuhalten und inländische Proteste (wie den Aufstand der Black Lives Matter-Bewegung im Sommer 2020) niederzuhalten.

 

 

 

Widersprüche in Trumps Außenpolitik angesichts des Niedergangs der westlichen Mächte

 

 

 

8.           Trumps Fokus auf die Erreichung seiner innenpolitischen Ziele und die Überwindung des Widerstands geht Hand in Hand mit einer widersprüchlichen Außenpolitik. Solche Widersprüche werden durch die objektiven Schwierigkeiten einer schwindenden Hegemonie verursacht, aber auch durch Trumps Wunsch nach kurzfristigen außenpolitischen Erfolgen (um sein innenpolitisches Prestige zu steigern). Daher droht er mit einem Handelskrieg gegen zahlreiche Länder, darunter langjährige Verbündete (Kanada, EU-Staaten wie Dänemark, Kolumbien usw.), wenn diese nicht bereit sind, Trumps außenpolitische Stunts zu akzeptieren. Im Grunde beginnt er eine Konfrontation mit Freunden und Feinden gleichzeitig – eindeutig eine dysfunktionale Politik, da die USA nicht mehr die absolute Hegemonie in der Welt haben.

 

9.           Dies bedeutet nicht, dass Trumps Außenpolitik keine innere Logik hat. Sie besitzt nur mehrere Logiken, die sich gegenseitig widersprechen. Es ist offensichtlich, dass China der wichtigste imperialistische Rivale der USA ist. Aus diesem Grund war jede Regierung seit Obama von der sogenannten „Schwerpunktverlagerung nach Asien“ angetrieben. Das bedeutet, dass sie sich darauf konzentrierte, die wichtigste Region der Welt – sowohl in Bezug auf Bevölkerung als auch Wirtschaft – zu dominieren und Chinas Aufstieg einzudämmen. Die Trump-Regierung teilt diesen Ansatz im Prinzip, wie man in der ersten Periode sehen konnte, als der orangefarbene Mann den globalen Handelskrieg gegen Peking begann.

 

10.         Theoretisch bestünde die einzige Chance des zerfallenden westlichen Imperialismus, den Aufstieg der östlichen Rivalen zu stoppen, darin, die Zusammenarbeit untereinander zu intensivieren. Angesichts einer sich verschärfenden Krise des Weltkapitalismus wird dies jedoch zunehmend unmöglich, und die herrschende Klasse jedes mächtigen Landes übernimmt immer mehr das Leitmotiv „Jeder für sich“.

 

11.         Daher will Trump prestigeträchtige außenpolitische Erfolge erzielen und die Einflusssphären der USA auf Kosten der Verbündeten ausweiten. Er scheint bereit zu sein, Zugeständnisse an Putin zu machen, um den Ukraine-Krieg zu beenden, was jedoch Washingtons Bündnis mit den europäischen Mächten untergraben würde. Ebenso sind die Drohungen, Kanada und Grönland (das Dänemark gehört) zu annektieren, sinnvoll, um die Einflusssphären der USA in einer Welt auszuweiten, in der jede Macht nur ihre eigenen Interessen verfolgt. Gleichzeitig untergräbt dies jedoch die Möglichkeit, den östlichen Rivalen gemeinsam standzuhalten.

 

12.         Ein weiteres Projekt ist das, was James Carafano von der ultrakonservativen Heritage Foundation die „Verjüngung der Monroe-Doktrin“ nennt. Dieses Konzept bedeutet im Wesentlichen, die Unterwerfung und Ausbeutung Lateinamerikas – einer Region halb-kolonialer Länder – zu verstärken und Washingtons Dominanz zu stärken, indem Chinas wachsender Einfluss zurückgedrängt wird. Dies ist die tiefere Bedeutung hinter Trumps Drohung, in Panama einzumarschieren und die Kontrolle über den Kanal zu übernehmen oder einseitige militärische Angriffe gegen sogenannte „Drogenkartelle“ in Mexiko zu starten. Der eigentliche Grund, warum Washingtons Position in dieser Region in den letzten zwei Jahrzehnten – gegenüber China – abgenommen hat, war jedoch, dass es in Bezug auf Exporte und ausländische Investitionen immer weniger zu bieten hatte. Trumps aggressive Außenpolitik wird daran nichts ändern. Und während die Trump-freundliche Heritage Foundation vorschlägt, Washington solle sich mit Europa zusammentun, um Chinas Investitionen in Lateinamerika zu ersetzen … spekuliert der orangefarbene Mann über eine Invasion Grönlands.

 

13.         Trumps Außenpolitik steht im Nahen Osten vor einem ähnlichen Problem. Die USA haben in der Region viel Einfluss verloren, weil China Handel und ausländische Investitionen und Russland, bis zu einem gewissen Grad, militärische Unterstützung anbieten konnte. Als Trump sich 2019 weigerte, Saudi-Arabien zu unterstützen (nach einem großen Luftangriff auf die Ölinfrastruktur Saudi-Arabiens durch den Iran oder pro-iranische Kräfte), verstanden die Herrscher der Golfstaaten, dass die USA nicht mehr Herrscher der Region sind. Seitdem hat Mohammed bin Salman seine Zusammenarbeit mit China und Russland verstärkt. Darüber hinaus hat Washingtons uneingeschränkte Unterstützung des israelischen Völkermords in Gaza die USA massiv diskreditiert und Israel – seinen engsten Verbündeten in der Region – zu einem globalen Paria gemacht. Infolge der unerbittlichen Aggression Israels sowie der syrischen Revolution ist der Nahe Osten äußerst instabil und von regionalen Kriegen und revolutionären Aufständen geprägt.

 

14.         Trumps langjähriges Projekt, Amerikas militärisches Engagement im Nahen Osten zu reduzieren – was Washingtons schrumpfende Hegemonie widerspiegelt – war immer mit dem Projekt der „Normalisierung“ zwischen Israel und wichtigen arabischen Staaten verbunden, damit eine von Israel geführte Allianz die US-Streitkräfte in der Region ersetzen und sie unter Washingtons Einfluss halten könnte. Einem solchen Projekt fehlt jedoch die wirtschaftliche Grundlage – woher sollen die notwendigen Investitionen und der Handel kommen? Tatsächlich ist es bezeichnend, dass Trump den Golfstaaten jetzt keine Investitionen anbietet, sondern sie vielmehr auffordert, in den USA zu investieren! Ebenso fehlen einem solchen Projekt der „Normalisierung“ die politischen Voraussetzungen angesichts des massiven Volkshasses hunderter Millionen Menschen im Nahen Osten gegen das zionistische Monster, der in Verbindung mit der weit verbreiteten Verachtung für die einheimischen Regime leicht zu Volksaufständen in Ägypten, Jordanien oder anderen Ländern der Region führen könnte. Trumps eigene Vorschläge zur ethnischen Säuberung der Palästinenser im Gazastreifen, die Ansammlung zionistischer Fanatiker in seinem Kabinett, Israels Wunsch, Krieg gegen das palästinensische Volk, den Libanon, Syrien, den Iran usw. zu führen … all dies macht es sehr wahrscheinlich, dass ein militärischer Rückzug der USA aus dem Nahen Osten zu explosiven Brüchen führen würde.

 

 

 

Zerstörung der letzten Säule der Weltordnung nach dem Kalten Krieg

 

 

 

15.         Aus all diesen Gründen markiert die 2. Trump-Regierung eine neue Ära sowohl in der amerikanischen Innenpolitik als auch in der Weltlage. Sie stellt das Ende der etablierten politischen Beziehungen in den USA sowie der sogenannten Weltordnung nach dem Kalten Krieg dar. Sie wird wahrscheinlich innenpolitische Explosionen sowie neue Kriege provozieren – wie z.B. eine US-Invasion in Panama oder Grönland oder zwischen Staaten im Nahen Osten. Sie erhöht auch die militärischen Spannungen zwischen imperialistischen Mächten (einschließlich zwischen den USA und Westeuropa).

 

16.         Die 2. Trump-Regierung zerstört die letzte Säule der Weltordnung nach dem Kalten Krieg. Diese Ordnung war im Wesentlichen bereits zuvor mit dem Ende der absoluten Hegemonie der USA und dem Aufstieg Chinas und Russlands als imperialistische Großmächte nach der Großen Rezession im Jahr 2008 beendet. Doch selbst dann bestand weiterhin zumindest eine relative Einheit zwischen den westlichen imperialistischen Mächten. Mit der neuen Trump-Administration scheint diese Einheit nun ein Ende zu haben. Eine neue Ära zunehmender Rivalität zwischen den Großmächten und imperialistischem Banditentum gegen halbkoloniale Länder und unterdrückte Völker hat begonnen.

 

17.         Es ist offensichtlich, dass die herrschende Klasse in Westeuropa versucht, den Ukraine-Krieg sowie Trumps zweite Präsidentschaft politisch auszunutzen, um den heimischen Chauvinismus und Militarismus aufzupeitschen. Sie fordert massive Aufrüstung, die Militarisierung der öffentlichen Meinung („die Bevölkerung muss sich in den nächsten Jahren auf einen Krieg mit Russland vorbereiten“), sie diskutiert den Einsatz von Truppen in der Ukraine oder in Grönland. All dies spiegelt wider, dass die europäische Bourgeoisie ein globaler politischer und militärischer Akteur werden will. Gleichzeitig erlebt sie ihre schwerste politische Krise seit 1945, da sie sowohl dem Druck der Trump-Administration als auch Putins ausgesetzt ist, und darüber hinaus befinden sich wichtige Länder mitten in einer innenpolitischen Krise, in der die Möglichkeit einer Machtübernahme rechtsgerichteter nationalistischer Kräfte besteht (die der EU bestenfalls lauwarm verpflichtet sind).

 

18.         Dieser widersprüchliche Prozess könnte die zentrifugale Dynamik der EU beschleunigen und entweder Lähmung oder Spaltungen provozieren. Es könnte enden mit der Schaffung eines kleineren imperialistischen Blocks aus nur wenigen europäischen Staaten (angeführt von Deutschland oder Frankreich) und Ländern, die strategische Allianzen mit den USA, Russland oder China anstreben. Die einzige Möglichkeit, Westeuropa als eigenständigen imperialistischen globalen Akteur zu erhalten, wäre die Vertiefung der EU-Vereinigung und die Bildung eines paneuropäischen Staatsapparats unter der gemeinsamen Führung Deutschlands und Frankreichs. Ein solcher Prozess ist nicht ausgeschlossen, steht aber vor riesigen Hindernissen. Obwohl wir die zukünftige Entwicklung des europäischen Imperialismus nicht vorhersagen können, ist klar, dass die kommenden Jahre tiefe innenpolitische Krisen und Konflikte zwischen den Mächten und Staaten des Kontinents mit sich bringen werden. Konterrevolutionäre und revolutionäre Ausbrüche und sogar militärische Konflikte in Europa sind realistische Möglichkeiten.

 

 

 

Aufgaben der Revolutionärinnen und Revolutionäre

 

 

 

19.         In einer solchen neuen Ära haben Marxistinnen und Marxisten die Pflicht, die Prinzipien des Antiimperialismus und des proletarischen Internationalismus aufrechtzuerhalten. Daher bekräftigt die Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT) ihre grundlegende Position des revolutionären Defätismus in jedem Konflikt zwischen imperialistischen Großmächten. In Zollkriegen zwischen den USA, Europa, China, Kanada usw. oder in Bezug auf die Sanktionspolitik zwischen westlichen und östlichen Imperialisten dürfen Sozialistinnen und Sozialisten sich nicht auf die Seite einer Macht stellen. Nein zu allen imperialistischen Sanktionen und Zöllen! Ebenso lehnen wir alle militaristischen Bedrohungen und Aufrüstungen in westlichen wie auch östlichen imperialistischen Staaten ab. Sozialistinnen und Sozialisten in Europa müssen jeden Versuch der EU ablehnen, militärisch in Grönland einzugreifen. Wir befürworten vielmehr die Unabhängigkeit Grönlands, das nicht Teil einer imperialistischen Allianz sein und auch keine militärische Basis ausländischer Großmächte haben sollte. Sozialistinnen und Sozialisten streben – im Geiste von Lenins berühmter Formel während des Ersten Weltkriegs – danach, jede militärische Krise oder jeden Krieg in einen revolutionären Kampf gegen die imperialistischen Herrscher zu verwandeln.

 

20.         In Konflikten zwischen imperialistischen Mächten und halbkolonialen Ländern bzw. unterdrückten Völkern befürwortet die RCIT die Niederlage der ersteren und die Verteidigung der letzteren. Daher stehen wir auf der Seite von Panama oder Mexiko gegen jede militärische Aggression der Yankees. Ebenso haben wir immer das palästinensische Volk, die jemenitischen Houthis, den Libanon, den Iran und andere Länder gegen den zionistischen Staat verteidigt. Ebenso stehen wir auf der Seite der Ukraine gegen Putins Invasion und haben das syrische Volk zwischen 2015 und 2024 gegen die russischen Aggressoren unterstützt. Natürlich beinhaltet unsere Verteidigung dieser unterdrückten Völker keine politische Unterstützung für ihre nicht-revolutionären Führungen.

 

21.         In den USA rufen Sozialistinnen und Sozialisten zu Massenmobilisierungen gegen die reaktionären Angriffe der Trump-Regierung gegen Migranten, Frauen und LGBT+-Personen auf. Die Gewerkschaften, die Massenorganisationen der schwarzen, lateinamerikanischen, muslimischen und anderen Gemeinschaften müssen Streiks und Massendemonstrationen organisieren. Sozialistinnen und Sozialisten befürworten auch die Bildung von Selbstverteidigungseinheiten, um die ICE daran zu hindern, Migranten festzunehmen und abzuschieben. Ebenso werden die kommenden Angriffe und die drohende Rezession wirtschaftliche Kämpfe provozieren, bei denen Sozialistinnen und Sozialisten versuchen sollten, jene Teile der Arbeiterschaft zu integrieren, die politisch rückständig sind. In all diesen Kämpfen ist es entscheidend, dass sich Arbeiter und Unterdrückte unabhängig in Basisversammlungen organisieren, um den Gegenangriff zu kontrollieren und zu führen. Sozialistinnen und Sozialisten müssen sicherstellen, dass solche Kampagnen unabhängig von der Demokratischen Partei sind, die die Interessen der liberalen Monopolbourgeoisie vertritt und sich als loyaler Unterstützer des völkermörderischen zionistischen Staates erwiesen hat.

 

22.         Die 2. Trump-Regierung eröffnet eine neue globale Ära, in der sich die Widersprüche des untergehenden Kapitalismus vertiefen und explosiver werden. Sie wird die Gefahr von Kriegen und konterrevolutionären Angriffen sowie von Massenwiderstand und revolutionären Kämpfen erhöhen. Viele linke Organisationen charakterisieren die gegenwärtige Periode als eine Periode, die von einem politischen Rechtsruck geprägt ist. Es stimmt, dass in einigen Regionen der Welt – den USA, mehreren europäischen Ländern und Argentinien – kürzlich rechte Kräfte die Macht übernommen haben. Man muss jedoch impressionistische Einseitigkeit vermeiden. In anderen Ländern erlitten rechte Kräfte Rückschläge (z. B. Indien) und „progressive“ reformistische oder populistische Kräfte gewannen Wahlen (Sri Lanka, Brasilien, Mexiko, Großbritannien usw.). Darüber hinaus sind solche Fortschritte rechter Kräfte nicht unumkehrbar – Trump verlor 2020 die Macht und erst vor wenigen Tagen stürzten monatelange Massenproteste Milos Vucevic, den reaktionären nationalistischen Ministerpräsidenten Serbiens. Wichtiger noch ist, dass es in jüngster Zeit weltweit zu einem massiven Aufschwung des Klassenkampfs gekommen ist – vor allem durch den heroischen Widerstand des palästinensischen Volkes und seiner Verbündeten gegen die zionistische Tötungsmaschinerie und den Aufstieg der globalen pro-palästinensischen Solidaritätsbewegung. Nein, das dominierende Merkmal der Weltlage ist nicht eine politischer Rechtsruck, sondern die Beschleunigung der wirtschaftlichen, politischen und militärischen Widersprüche des verfallenden Kapitalismus und die daraus resultierenden Zusammenstöße zwischen den Klassen und Staaten.

 

23.         In einer solchen Zeit der Katastrophen und Kämpfe ist es umso wichtiger, dass authentische Marxistinnen und Marxist, die sich über die Kernfragen der Weltlage und die sich daraus ergebenden Aufgaben für den Kampf einig sind, ihre Kräfte bündeln, um die Führungskrise der Arbeiterklasse zu überwinden und beim Aufbau einer neuen Weltpartei der sozialistischen Revolution voranzukommen! Eine solche Arbeit kann nur voranschreiten, wenn sie darauf basiert einen kompromisslosen Antiimperialismus gegen alle Großmächte in Ost und West einzunehmen, die Verteidigung der unterdrückten Völker gegen imperialistische Banditen zu stärken und die Arbeiter und Unterdrückten über nationale Grenzen und Staatsgrenzen hinweg im Kampf gegen die herrschende Klasse zu vereinen!

 

 

 

Тези Революційної Комуністичної Міжнародної Тенденції (RCIT / РКМТ), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1. Друге президентство Трампа є переломним як для американської, так і для світової політики. Воно не лише відображає, але й прискорює довготривалий занепад американського імперіалізму та ерозію його гегемоністських позицій. За останні два десятиліття цей процес проявився у втраті позицій Америки у світовому виробництві, експорті, провідних корпораціях і тощо, у поєднанні з масовим зростанням її боргів. Аналогічний процес відбувається і в інших західних імперіалістичних державах, таких як ЄС, Великобританія чи Японія. У той же час Китай став найважливішою імперіалістичною державою, яка кидає виклик США, тоді як інші держави також можуть розширити свій вплив (хоча і в меншій мірі).

 

 

 

Адміністрація Трампа: Інший тип уряду

 

 

 

2. Адміністрація Байдена представляла спробу панівного класу США стримати зростання Китаю шляхом об'єднання старих західних імперіалістичних держав проти Китаю та Росії. Однак цей «єдиний фронт» західного імперіалізму виявився недостатньо сильним, щоб зупинити зростання глобального впливу Пекіна і Москви, як продемонструвало розширення альянсу БРІКС+ або провал західної санкційної політики проти Росії після початку війни в Україні.

 

3. Друга адміністрація Трампа намагається знайти альтернативний шлях. Однак вона стикається з низкою проблем. По-перше, вона являє собою інший тип уряду. Зазвичай буржуазні уряди в імперіалістичних країнах представляють, більшою чи меншою мірою, інтереси монополістичної буржуазії і, загалом, «ідеального тотального капіталіста» (Енгельс). Це дозволяє їм більшою чи меншою мірою задіяти весь державний апарат, основні засоби масової інформації тощо для реалізації своєї політики. Однак розкладання США поглибило протиріччя всередині їхньої буржуазії та державного апарату, між штатами тощо. Той факт, що «Повстання Штатів» (в оригіналі Civil War, тобто громадянська війна — примітка перекладачів) стала одним з найпопулярніших фільмів у США минулого року, відображає зростання внутрішньої напруженості. Такий сценарій може стати реальністю в найближчий період.

 

4. Отже, друга адміністрація Трампа, починаючи з персони самого президента, а також сильного і прямого впливу мільярдерів, таких як Ілон Маск та інших капіталістів-монополістів, являє собою інший тип уряду. Звичайно, «олігархи», як правильно, але гіперкритично назвав їх Байден, завжди мали великий вплив у Вашингтоні. Але за попередніх адміністрацій цей вплив був більш опосередкованим, оскільки політичним повсякденним управлінням займалися досвідчені політики. Зараз же жменька мільярдерів і магнатів, які зневажають «старий» державний апарат, самі захопили політичну владу. Можна сказати, що адміністрація Трампа в меншій мірі представляє «ідеального тотального капіталіста» та інтереси всієї буржуазії (або навіть її більшості), ніж будь-яка інша попередня адміністрація сучасності.

 

5. Стратегічною метою Трампа є масове ослаблення внутрішнього державного апарату (за винятком апарату репресій), скорочення соціальної сфери та охорони здоров'я, а також урізання демократичних прав. Причинами цього є те, що а) він хоче масово знизити податки для корпорацій, б) він вважає великі сектори державного апарату політично ворожими до руху MAGA Трампа, і в) він хоче послабити масові організації трудящих і пригноблених (чорношкірих, мусульман, ЛГБТ тощо).

 

6. Хоча така стратегія не обов'язково призведе до громадянської війни, очевидно, що друга адміністрація Трампа буде набагато більш «надзвичайним» урядом, ніж попередні уряди США. Розпалювання ненависті та переслідування мігрантів, мілітаризація південного кордону з Мексикою — все це слугує, серед іншого, камуфляжем для атак Трампа проти його внутрішніх опонентів.

 

7. Метою адміністрації Трампа є створення більш бонапартистського, авторитарного уряду, щоб захистити інтереси монополістичної буржуазії, зупинити глобальний занепад американського імперіалізму і заспокоїти внутрішні протести (на кшталт повстання Black Lives Matter влітку 2020 року).

 

 

 

Суперечності зовнішньої політики Трампа в умовах занепаду західних держав

 

 

 

8. Зосередженість Трампа на досягненні своїх внутрішніх цілей і подоланні опору йде пліч-о-пліч із суперечливою зовнішньою політикою. Такі суперечності зумовлені об'єктивними труднощами гегемона, що занепадає, а також прагненням Трампа до короткострокових зовнішньополітичних успіхів (задля підвищення свого внутрішнього престижу). Тому він погрожує розпочати торговельну війну з багатьма країнами, в тому числі з давніми союзниками (Канадою, країнами ЄС, такими як Данія, Колумбія тощо), якщо вони не будуть готові прийняти зовнішньополітичні трюки Трампа. По суті, він починає конфронтацію проти друзів і ворогів одночасно — явно дисфункціональна політика, оскільки США більше не є абсолютним гегемоном у світі.

 

9. Це не означає, що зовнішня політика Трампа не має жодної внутрішньої логіки. Просто вона має кілька логік, які суперечать одна одній. Очевидно, що Китай є найважливішим імперіалістичним суперником США. Саме тому кожна адміністрація, починаючи з Обами, керувалася так званим «поворотом до Азії», що означає зосередження на спробах домінувати в найважливішому регіоні світу — як з точки зору населення, так і з точки зору економіки — і стримувати зростання Китаю. Адміністрація Трампа загалом поділяє цей підхід, як це можна було побачити в перший період, коли «помаранчевий» розпочав глобальну торговельну війну проти Пекіна.

 

10. Теоретично, єдиним шансом загнивущого західного імперіалізму зупинити підйом східних конкурентів було би посилення співпраці між собою. Однак в умовах поглиблення кризи світового капіталізму це стає дедалі менш можливим, і панівний клас кожної держави дедалі більше адаптує лейтмотив «кожен сам за себе».

 

11. Тому Трамп хоче мати престижні зовнішньополітичні успіхи і розширювати сфери впливу США за рахунок союзників. Схоже, він готовий піти на поступки Путіну, щоб припинити війну в Україні, що, однак, підірве альянс Вашингтона з європейськими державами. Аналогічно, погрози анексувати Канаду та Гренландію (що належить Данії) мають сенс з метою розширення сфер впливу США у світі, де кожна держава переслідує лише власні інтереси. Однак, водночас, це підриває можливість спільно протистояти східним конкурентам.

 

12. Інший проєкт — це те, що Джеймс Карафано з ультраконсервативного Фонду «Спадщина» називає «омолодженням доктрини Монро». Ця концепція, по суті, означає посилення підкорення і надексплуатації Латинської Америки, регіону напівколоніальних країн, і зміцнення домінування Вашингтона за рахунок відтіснення впливу Китаю, що неспинно зростає. Саме в цьому полягає глибинний сенс погроз Трампа вторгнутися в Панаму і взяти під контроль Панамський канал або розпочати односторонні військові атаки проти так званих «наркокартелів» у Мексиці. Однак сама причина, через яку позиції Вашингтона в цьому регіоні за останні два десятиліття погіршилися, порівняно з Китаєм, полягала в тому, що він міг запропонувати все менше і менше з точки зору експорту та іноземних інвестицій. Агресивна зовнішня політика Трампа не змінить цього факту. І в той час як прихильний до Трампа Фонд «Спадщина» пропонує Вашингтону об'єднати зусилля з Європою, щоб замінити китайські інвестиції в Латинській Америці... «помаранчевий» розмірковує про вторгнення до Гренландії.

 

13. Зовнішня політика Трампа стикається зі схожою проблемою на Близькому Сході. США втратили значний вплив у регіоні, оскільки Китай міг запропонувати торгівлю та іноземні інвестиції, а Росія — певною мірою військову підтримку. Коли Трамп відмовився підтримувати Саудівську Аравію у 2019 році (після потужного авіаудару по нафтовій інфраструктурі Саудівської Аравії з боку Ірану або проіранських сил), правителі країн Перської затоки зрозуміли, що США більше не є господарем регіону. Відтоді Мухаммед ібн Салман активізував співпрацю з Китаєм і Росією. Крім того, необмежена підтримка Вашингтоном геноциду Ізраїлю в Газі масово дискредитувала США і зробила Ізраїль, їхнього найближчого союзника в регіоні, світовим вигнанцем. В результаті невпинної агресії Ізраїлю, а також Сирійської революції, Близький Схід став вкрай нестабільним і насиченим регіональними війнами та революційними повстаннями.

 

14. Давній проєкт Трампа зі скорочення військової присутності Америки на Близькому Сході, що відображає зменшення гегемонії Вашингтона, завжди поєднувався з проєктом «нормалізації» відносин між Ізраїлем і ключовими арабськими державами, щоб очолюваний Ізраїлем альянс міг замінити американські сили в регіоні і втримати його під впливом Вашингтона. Однак такому проєктові бракує економічного підґрунтя — звідки візьмуться необхідні інвестиції та торгівля? Насправді, показово, що Трамп зараз не пропонує інвестиції країнам Перської затоки, а просить їх інвестувати в США! Крім того, такий проєкт «нормалізації» не має політичних передумов, враховуючи масову народну ненависть сотень мільйонів людей на Близькому Сході до сіоністського монстра, що в поєднанні з поширеним презирством до місцевих режимів може легко призвести до народних повстань в Єгипті, Йорданії чи інших країнах регіону. Пропозиції самого Трампа щодо етнічних чисток палестинців у Газі, зібрання сіоністських фанатиків у його кабінеті, бажання Ізраїлю вести війну проти палестинського народу, Лівану, Сирії, Ірану тощо, робить дуже ймовірним, що військовий відступ США з Близького Сходу призведе до вибухонебезпечних потрясінь.

 

 

 

Руйнування останньої опори світового порядку після Холодної війни

 

 

 

15. З усіх цих причин друга адміністрація Трампа знаменує собою нову еру як у внутрішній політиці, так і у світовій ситуації. Це означає кінець усталених політичних відносин у США, а також так званого світового порядку, що склався після Холодної війни. Це може спровокувати як внутрішньополітичні потрясіння, так і нові війни на кшталт вторгнення США в Панаму чи Гренландію або між державами на Близькому Сході. Це також збільшує військову напруженість між імперіалістичними державами (в тому числі між США і Західною Європою).

 

16. Друга адміністрація Трампа руйнує останню опору світового порядку, що склався після Холодної війни. Цей порядок, по суті, вже закінчився раніше, із закінченням абсолютної гегемонії США і піднесенням Китаю та Росії як імперіалістичних великих держав після Глобальної фінансової кризи 2008 року. Однак навіть тоді між західними імперіалістичними державами продовжувала існувати принаймні відносна єдність. Здається, що ця єдність закінчується з приходом до влади нової адміністрації Трампа. Розпочалася нова ера посилення суперництва великих держав та імперіалістичного бандитизму проти напівколоніальних країн і пригноблених народів.

 

17. Очевидно, що керівний клас у Західній Європі намагається політично використати війну в Україні, а також друге президентство Трампа для того, щоб роздмухати внутрішній шовінізм і мілітаризм. Заклики до масового озброєння, до мілітаризації громадської думки («населення повинно готуватися до війни з Росією в найближчі кілька років»), обговорення розгортання військ в Україні або в Гренландії — все це свідчить про те, що європейський керівний клас намагається використати війну в Україні та другий президентський термін Трампа для розпалювання внутрішнього мілітаризму. Все це свідчить про те, що європейська буржуазія хоче стати глобальним політичним і військовим гравцем. Водночас вона переживає найгіршу політичну кризу з 1945 року, оскільки стикається з тиском як адміністрації Трампа, так і Путіна, і, крім того, ключові країни перебувають у розпалі внутрішньої кризи з можливістю приходу до влади правих націоналістичних сил (які в кращому випадку мають прохолодну прихильність до ЄС).

 

18. Цей суперечливий процес може прискорити відцентрову динаміку ЄС і спровокувати або параліч, або розкол. Він може завершитися створенням меншого імперіалістичного блоку лише кількох європейських держав (на чолі з Німеччиною або Францією) і країн, які шукають стратегічних альянсів зі США, Росією або Китаєм. Єдиною можливістю зберегти Західну Європу як самостійного імперіалістичного глобального гравця є поглиблення уніфікації ЄС і формування загальноєвропейського державного апарату під спільним керівництвом Німеччини і Франції. Такий процес не виключений, але стикається з величезними перешкодами. Хоча ми не можемо передбачити подальший розвиток європейського імперіалізму, очевидно, що в найближчі роки на континенті буде глибока внутрішня криза і конфлікти між різними силами і державами. Контрреволюційні та революційні вибухи і навіть воєнні конфлікти в Європі є цілком можливими.

 

 

 

Завдання революціонерів

 

 

 

19. У таку нову епоху марксисти зобов'язані відстоювати принципи антиімперіалізму та пролетарського інтернаціоналізму. Тому Революційна Комуністична Міжнародна Тенденція (РКМТ) підтверджує свою давню позицію революційного поразництва в будь-якому конфлікті між імперіалістичними великими державами. У тарифних війнах між США, Європою, Китаєм, Канадою тощо, або щодо політики санкцій між західними і східними імперіалістами, соціалісти не повинні ставати на бік жодної сили. Ні всім імперіалістичним санкціям і тарифам! Так само ми виступаємо проти всіх мілітаристських загроз і озброєння як західних, так і східних імперіалістичних держав. Соціалісти Європи повинні протистояти будь-яким спробам ЄС здійснити військову інтервенцію в Гренландії. Ми виступаємо за незалежність Гренландії, яка не повинна бути частиною жодного імперіалістичного альянсу і не повинна мати жодної військової бази іноземних великих держав. Соціалісти прагнуть в дусі відомої формули Леніна часів Першої світової війни перетворити кожну воєнну кризу або війну на революційну боротьбу проти імперіалістичних правителів.

 

20. У конфліктах між імперіалістичними державами і напівколоніальними країнами та пригнобленими народами РКМТ виступає за поразку перших і захист других. Тому ми стаємо на бік Панами чи Мексики проти будь-якої військової агресії з боку янкі. Так само ми завжди захищали палестинський народ, єменських хуситів, Ліван, Іран та інші країни від сіоністської держави. Так само ми стали на бік України проти путінського вторгнення і підтримали сирійський народ проти російських агресорів у 2015-24 роках. Звичайно, наш захист цього пригнобленого народу не включає жодної політичної підтримки їхніх нереволюційних лідерів.

 

21. У США соціалісти закликають до масових мобілізацій проти реакційних нападок адміністрації Трампа на мігрантів, жінок і ЛГБТ+. Профспілки, масові організації чорношкірих, латиноамериканських, мусульманських та інших спільнот повинні організувати страйки і масові демонстрації. Соціалісти також виступають за створення загонів самооборони, щоб зупинити арешти і депортацію мігрантів з боку ICE. Так само майбутні атаки і рецесія, що насувається, спровокують економічну боротьбу, в якій соціалісти повинні намагатися інтегрувати ті верстви робітників, які є політично відсталими. У цій боротьбі вкрай важливо, щоб робітники і пригноблені самостійно організовувалися в низові зібрання, щоб контролювати і очолювати спротив. Соціалісти повинні забезпечити незалежність таких кампаній від Демократичної партії, яка представляє інтереси ліберальної монополістичної буржуазії і виявилася вірною прихильницею геноцидальної сіоністської держави.

 

22. Друга адміністрація Трампа відкриває нову глобальну еру, в якій протиріччя занепалого капіталізму поглиблюються і стають більш вибухонебезпечними. Це збільшить небезпеку війн та контрреволюційних атак, а також масового опору та революційної боротьби. Багато лівих організацій характеризують нинішній період як такий, що позначений правим політичним зсувом. Це правда, що в деяких регіонах світу (таких як США, деякі європейські країни та Аргентина) праві сили нещодавно прийшли до влади. Однак слід уникати імпресіоністичної однобічності. В інших країнах праві сили зазнали невдач (наприклад, в Індії), а «прогресивні» реформістські або популістські сили перемогли на виборах (Шрі-Ланка, Бразилія, Мексика, Великобританія тощо). Ба більше, такі успіхи правих сил не є незворотними — Трамп втратив владу у 2020 році, і лише за кілька днів багатомісячні масові протести скинули Мілоша Вучевіча, реакційного націоналістичного прем’єр-міністра Сербії. Що ще важливіше, останнім часом спостерігається масове піднесення класової боротьби в усьому світі — найголовніше, героїчний опір палестинського народу та його союзників сіоністській машині вбивств і підйом глобального руху пропалестинської солідарності. Ні, домінантною рисою світової ситуації є не правий політичний зсув, а прискорення економічних, політичних і військових протиріч протрухлого капіталізму і, як наслідок, зіткнення між класами і державами.

 

23. У такий період катастроф і боротьби вкрай важливо, щоб справжні марксисти, які згодні з ключовими питаннями світової ситуації і завданнями боротьби, як з них випливають, об'єднали свої зусилля для подолання кризи керівництва робітничим класом і просунулися вперед у справі побудови нової світової партії соціалістичної революції! Така робота може йти тільки по лінії непримиренного антиімперіалізму проти всіх великих держав Сходу і Заходу, захисту пригноблених народів від імперіалістичних бандитів і зусиль з об'єднання трудящих і пригноблених через національні лінії і державні кордони в боротьбі проти панівного класу!

 

 

 

Tesi della Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (TCRI), 31.01.2025, www.thecommunists.net

 

 

 

1.           La seconda presidenza di Trump rappresenta uno decisivo sia per la politica americana che per quella mondiale. Riflette e accelera al tempo stesso il declino a lungo termine dell'imperialismo statunitense e l'erosione della sua posizione egemonica. Questo processo si è manifestato negli ultimi due decenni nel declino della posizione americana nella produzione globale, nelle esportazioni, nelle grandi corporation, ecc., combinato con un enorme aumento del debito. Un processo simile si è verificato in altre potenze imperialiste occidentali come l'UE, la Gran Bretagna o il Giappone. Allo stesso tempo, la Cina è diventata la più importante potenza imperialista in ascesa a sfidare gli Stati Uniti, mentre altre potenze hanno potuto espandere la loro influenza (sebbene in misura minore).

 

 

 

L'amministrazione Trump: un  tipo diverso di governo

 

 

 

2.           L'amministrazione Biden ha rappresentato il tentativo di una fazione della classe dominante statunitense di frenare l'ascesa della Cina unendo le vecchie potenze imperialiste occidentali contro la Cina e la Russia. Tuttavia, questo "fronte unito" dell'imperialismo occidentale si è rivelato non abbastanza forte per fermare la crescita dell'influenza globale di Pechino e Mosca, come hanno dimostrato l'espansione dell'alleanza BRICS+ o il fallimento della politica di sanzioni occidentali contro la Russia dopo l'inizio della guerra in Ucraina.

 

3.           La seconda amministrazione Trump cerca di trovare una via alternativa. Tuttavia, si trova ad affrontare una serie di problemi. Innanzitutto, costituisce un tipo diverso di governo. Di solito, i governi borghesi nei paesi imperialisti rappresentano, più o meno, gli interessi della borghesia monopolistica e, più in generale, del "capitalista totale ideale" (Engels). Ciò consente loro, più o meno, di utilizzare l'intero apparato statale, media tradizionali, ecc. per attuare la loro politica. Tuttavia, il declino degli Stati Uniti ha approfondito le frizioni all'interno della sua borghesia e dell'apparato statale, tra i suoi stati, ecc. Il fatto che "Civil War" sia diventato uno dei film più popolari negli Stati Uniti lo scorso anno riflette le crescenti tensioni interne. Uno scenario del genere potrebbe diventare realtà nel periodo a venire.

 

4.           Quindi, la seconda amministrazione Trump rappresenta un tipo di governo diverso, a cominciare dalla figura stessa del presidente e dalla forte e diretta influenza di miliardari come Elon Musk e altri capitalisti monopolisti. È ovvio che gli "oligarchi" – come Biden li ha correttamente definiti, anche se in modo ipercritico – abbiano sempre avuto una grande influenza a Washington. Tuttavia, nelle amministrazioni precedenti, questa influenza era più indiretta, poiché la gestione politica quotidiana era condotta da politici esperti. Ora, invece, una manciata di miliardari e magnati che disprezzano il "vecchio" apparato statale assumono direttamente il potere politico. Si potrebbe dire che l'Amministrazione Trump rappresenti meno un "capitalismo totale ideale" e gli interessi dell'intera borghesia (o addirittura della sua maggioranza) rispetto a qualsiasi altra amministrazione precedente nei tempi moderni.

 

5.           L'obiettivo strategico di Trump è indebolire massicciamente l'apparato statale interno (ad eccezione di quello repressivo), tagliare i servizi sociali e sanitari e ridurre i diritti democratici. Le ragioni di ciò sono: a) desidera ridurre massicciamente le tasse per le corporazioni, b) considera ampi settori dell'apparato statale come politicamente ostili al movimento MAGA di Trump, e c) vuole indebolire le organizzazioni di massa dei lavoratori e degli oppressi (neri, musulmani, LGBT, ecc.).

 

6.           Sebbene questa strategia non porti necessariamente a una guerra civile, è chiaro che la seconda Amministrazione Trump sarà molto più un governo di "stato di emergenza" rispetto ai precedenti governi degli Stati Uniti. L'incitamento all'odio e la persecuzione degli immigrati, la militarizzazione del confine meridionale con il Messico – tutto questo serve, tra le altre cose, come maschera per gli attacchi di Trump contro i suoi oppositori interni.

 

7.           L'obiettivo dell'Amministrazione Trump è la creazione di un governo più bonapartista e autoritario per salvaguardare gli interessi della borghesia monopolista, fermare il declino globale dell'imperialismo americano e pacificare le proteste interne (come la rivolta del Black Lives Matter nell'estate del 2020).

 

 

 

Contraddizioni nella politica estera di Trump di fronte al declino delle potenze occidentali

 

 

 

8.           L'attenzione di Trump sul raggiungimento dei suoi obiettivi interni e sul superamento delle resistenze va di pari passo con una politica estera conflittuale. Tali contraddizioni sono causate sia dalle difficoltà oggettive di un egemone in declino, sia dal desiderio di Trump di ottenere successi a breve termine in politica estera (per aumentare il suo prestigio interno). Perciò minaccia di scatenare una guerra commerciale contro diversi paesi, tra cui alleati di lunga data (Canada, paesi dell'UE come Danimarca, Colombia, ecc.), se non saranno disposti ad accettare le manovre di politica estera di Trump. In pratica, avvia scontri contemporaneamente contro amici e nemici: una politica chiaramente disfunzionale, dal momento che gli Stati Uniti non hanno più un'egemonia assoluta nel mondo.

 

9.           Ciò non significa che la politica estera di Trump non abbia una logica interna. Semplicemente, essa presenta diverse logiche che si contraddicono tra loro. È evidente che la Cina rappresenta il rivale imperialista più importante per gli Stati Uniti. È per questo che tutte le amministrazioni, a partire da Obama, sono state spinte dal cosiddetto "pivot verso l'Asia", che significa concentrarsi nel tentativo di dominare la regione più importante del mondo – sia in termini di popolazione che di economia – e contenere l'ascesa della Cina. L'Amministrazione Trump condivide in linea di principio questo approccio, come si è visto nel primo periodo, quando l'"uomo arancione" ha avviato la guerra commerciale globale contro Pechino.

 

10.         Teoricamente, l'unica possibilità per l'imperialismo occidentale in declino di fermare l'ascesa dei rivali orientali sarebbe quella di intensificare la collaborazione tra di loro. Tuttavia, di fronte a una crisi sempre più profonda del capitalismo mondiale, ciò diventa sempre più impossibile, e la classe dominante di ogni potenza adotta sempre più il motto "ognuno per sé".

 

11.         Pertanto, Trump desidera ottenere successi di prestigio nella politica estera ed espandere le sfere di influenza degli Stati Uniti a spese degli alleati. Sembra disposto a fare concessioni a Putin per porre fine alla guerra in Ucraina, il che, tuttavia, danneggerebbe l'alleanza di Washington con le potenze europee. Allo stesso modo, le minacce di annettere il Canada e la Groenlandia (appartenente alla Danimarca) hanno senso per espandere le sfere di influenza degli Stati Uniti in un mondo in cui ogni potenza persegue solo i propri interessi. Tuttavia, allo stesso tempo, ciò mina la possibilità di resistere collettivamente ai rivali orientali.

 

12.         Un altro progetto è quello che James Carafano, della ultraconservatrice Heritage Foundation, chiama "Ringiovanimento della Dottrina Monroe". Questo concetto significa, in sostanza, aumentare la sottomissione e lo sfruttamento dell'America Latina – una regione di paesi semicoloniali – e rafforzare il dominio di Washington respingendo la crescente influenza della Cina. Questo è il significato più profondo dietro la minaccia di Trump di invadere Panama e assumere il controllo del Canale o di lanciare attacchi militari unilaterali contro i cosiddetti "cartelli della droga" in Messico.Tuttavia, la stessa ragione per cui la posizione di Washington in questa regione è diminuita negli ultimi due decenni – rispetto alla Cina – è stata che aveva sempre meno da offrire in termini di esportazioni e investimenti esteri. La politica estera aggressiva di Trump non cambierà questo fatto. E mentre la Heritage Foundation, favorevole a Trump, suggerisce che Washington unisca le forze con l'Europa per sostituire gli investimenti cinesi in America Latina... l'“uomo arancione” specula sull'invasione della Groenlandia.

 

13.         La politica estera di Trump si trova ad affrontare un problema simile in Medio Oriente. Gli Stati Uniti persero molta influenza nella regione perché la Cina poté offrire commercio e investimenti esteri e la Russia, in una certa misura, supporto militare. Quando Trump si rifiutò di sostenere l'Arabia Saudita nel 2019 (a seguito di un importante attacco aereo alle infrastrutture petrolifere saudite da parte dell'Iran o delle forze filo-iraniane), i governanti del Golfo capirono che gli Stati Uniti non erano più i padroni della regione. Da allora, Mohammed bin Salman ha intensificato la sua cooperazione con Cina e Russia. Inoltre, il sostegno incondizionato di Washington al genocidio di Israele a Gaza ha screditato enormemente gli Stati Uniti e reso Israele, il suo più stretto alleato nella regione, un paria globale. A causa dell'aggressione incessante di Israele e della rivoluzione siriana, il Medio Oriente è diventato estremamente instabile e gravido di guerre regionali e rivolte rivoluzionarie.

 

14.         Il progetto di lunga data di Trump di ridurre l’impegno militare degli Stati Uniti in Medio Oriente – che riflette l’egemonia in declino di Washington – è sempre stato combinato con il progetto di “normalizzazione” tra Israele e gli stati arabi chiave in modo che un’alleanza guidata da Israele potesse sostituire le forze statunitensi nel regione e mantenerla sotto l'influenza di Washington. Tuttavia, un simile progetto non ha alcun sostegno economico: da dove arriveranno gli investimenti e gli scambi commerciali necessari? In effetti, è significativo che Trump ora non stia offrendo investimenti agli stati del Golfo, ma stia chiedendo loro di investire negli Stati Uniti! Allo stesso modo, un simile progetto di “normalizzazione” manca di prerequisiti politici, dato l’enorme odio popolare di centinaia di milioni di persone in Medio Oriente contro il mostro sionista che, combinato con il disprezzo diffuso per i regimi nazionali, potrebbe facilmente sfociare in rivolte popolari. in Egitto, Giordania o altri paesi della regione. Le proposte di Trump di una pulizia etnica dei palestinesi di Gaza, l'assemblea di fanatici sionisti nel suo governo, il desiderio di Israele di dichiarare guerra al popolo palestinese, al Libano, alla Siria, all'Iran, ecc. …tutto ciò rende molto probabile che un ritiro militare degli Stati Uniti dal Medio Oriente provocherebbe delle fratture esplosive.

 

 

 

Distruzione dell'ultimo pilastro dell'ordine mondiale post-Guerra Fredda

 

 

 

15.         Per tutti questi motivi, la seconda amministrazione Trump segna una nuova era sia nella politica interna che nella situazione globale. Rappresenta la fine delle relazioni politiche consolidate negli Stati Uniti, nonché del cosiddetto ordine mondiale del dopo Guerra Fredda. È probabile che ciò provochi esplosioni politiche interne e nuove guerre, come un'invasione statunitense di Panama o della Groenlandia o tra stati del Medio Oriente. Aumenta anche le tensioni militari tra le potenze imperialiste (tra cui tra gli Stati Uniti e l'Europa occidentale).

 

16.         La seconda amministrazione Trump distrugge l'ultimo pilastro dell'ordine mondiale del dopo Guerra Fredda. Questo ordine era sostanzialmente già terminato prima con la fine dell'egemonia assoluta degli Stati Uniti e l'ascesa di Cina e Russia come grandi potenze imperialiste dopo la Grande recessione del 2008. Tuttavia, anche allora, continuava a esistere almeno una relativa unità tra le potenze imperialiste occidentali. Questa unità sembra finire ora con la nuova amministrazione Trump. È iniziata una nuova era di crescente rivalità tra le grandi potenze e di banditismo imperialista contro i paesi semicoloniali e i popoli oppressi.

 

17.         È chiaro che la classe dirigente dell'Europa occidentale sta cercando di sfruttare politicamente la guerra in Ucraina, nonché la seconda presidenza di Trump, per alimentare lo sciovinismo e il militarismo interni. I suoi appelli all’armamento di massa, alla militarizzazione dell’opinione pubblica (“la popolazione deve prepararsi alla guerra con la Russia nei prossimi anni”), discutono l’invio di truppe in Ucraina o in Groenlandia. Tutto ciò riflette il fatto che la borghesia europea vuole diventare un attore politico e militare globale. Allo stesso tempo, sta vivendo la sua peggiore crisi politica dal 1945, in quanto deve affrontare la pressione sia dell'amministrazione Trump che di Putin e, inoltre, i paesi chiave sono nel mezzo di una crisi interna con la possibilità di forze nazionaliste di destra. che salgono al potere (e che, nella migliore delle ipotesi, hanno un impegno tiepido nei confronti dell'UE).

 

18.         Questo processo contraddittorio potrebbe accelerare le dinamiche centrifughe dell'UE e portare alla paralisi o alle divisioni. Potrebbe concludersi con la creazione di un blocco imperialista più piccolo formato da pochi stati europei (guidati da Germania o Francia) e da paesi che cercano alleanze strategiche con Stati Uniti, Russia o Cina. L'unica possibilità di mantenere l'Europa occidentale come attore globale imperialista indipendente sarebbe l'approfondimento dell'unificazione dell'UE e la formazione di un apparato statale paneuropeo sotto la guida congiunta di Germania e Francia. Un simile processo non è escluso, ma incontra ostacoli giganteschi. Sebbene non sia possibile prevedere lo sviluppo futuro dell'imperialismo europeo, è chiaro che nei prossimi anni si assisterà a profonde crisi interne e conflitti tra potenze e stati del continente. Esplosioni controrivoluzionarie e rivoluzionarie e persino conflitti militari in Europa sono possibilità realistiche.

 

 

 

Compiti dei rivoluzionari

 

 

 

19.         In una nuova era, i marxisti hanno il dovere di difendere i principi dell'antimperialismo e dell'internazionalismo proletario. Pertanto, la Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (TCRI) ribadisce la sua posizione di lunga data di disfattismo rivoluzionario in ogni conflitto tra grandi potenze imperialiste. Nelle guerre tariffarie tra Stati Uniti, Europa, Cina, Canada, ecc., o in relazione alla politica sanzionatoria tra imperialisti occidentali e orientali, i socialisti non dovrebbero schierarsi con nessuna potenza. No a tutte le sanzioni e tariffe imperialiste! Allo stesso modo, ci opponiamo a tutte le minacce militaristiche e agli armamenti negli stati imperialisti occidentali e orientali. I socialisti in Europa devono opporsi a qualsiasi tentativo dell'UE di intervenire militarmente in Groenlandia. Noi sosteniamo invece l'indipendenza della Groenlandia, che non dovrebbe far parte di alcuna alleanza imperialista e non dovrebbe avere basi militari di grandi potenze straniere. I socialisti si sforzano — nello spirito della famosa formula di Lenin durante la prima guerra mondiale — di trasformare ogni crisi militare o guerra in una lotta rivoluzionaria contro i governanti imperialisti.

 

20.         Nei conflitti tra potenze imperialiste e paesi semicoloniali, cioè popoli oppressi, la TCRI si batte per la sconfitta delle prime e la difesa dei secondi. Per questo motivo siamo dalla parte di Panama o del Messico contro qualsiasi aggressione militare da parte degli yankee. Allo stesso modo, abbiamo sempre difeso il popolo palestinese, gli Houthi yemeniti, il Libano, l'Iran e altri paesi contro lo Stato sionista. Allo stesso modo, tra il 2015 e il 2024 siamo stati al fianco dell'Ucraina contro l'invasione di Putin e abbiamo sostenuto il popolo siriano contro gli aggressori russi. Naturalmente, la nostra difesa di questi popoli oppressi non include alcun sostegno politico alla loro leadership non rivoluzionaria.

 

21.         Negli Stati Uniti, i socialisti chiedono mobilitazioni di massa contro gli attacchi reazionari dell'amministrazione Trump contro gli immigrati, le donne e le persone LGBT+. I sindacati, le organizzazioni di massa delle comunità nere, latine, musulmane e di altre minoranze devono organizzare scioperi e manifestazioni di massa. I socialisti propugnano anche la creazione di unità di autodifesa per impedire all'ICE di arrestare e deportare i migranti. Allo stesso modo, gli attacchi futuri e l'imminente recessione provocheranno lotte economiche nelle quali i socialisti dovranno cercare di integrare i settori dei lavoratori politicamente arretrati. In tutte queste lotte è fondamentale che i lavoratori e le persone oppresse si organizzino in modo indipendente in assemblee di base per controllare e guidare la lotta. I socialisti devono garantire che tali campagne siano indipendenti dal Partito Democratico, che rappresenta gli interessi della borghesia monopolista liberale e che ha dimostrato di essere un fedele sostenitore dello Stato sionista genocida.

 

22.         La seconda amministrazione Trump inaugura una nuova era globale in cui le contraddizioni del capitalismo in declino si approfondiscono e diventano più esplosive. Aumenterà i pericoli di guerre e di attacchi contro i rivoluzionari, nonché la resistenza di massa e le lotte rivoluzionarie. Molte organizzazioni di sinistra definiscono il periodo attuale come caratterizzato da uno spostamento politico a destra. È vero che in alcune regioni del mondo – gli Stati Uniti, diversi paesi europei e l’Argentina – le forze di destra hanno recentemente preso il potere. Bisogna però evitare unilateralità impressionistica. In altri paesi, le forze di destra hanno subito battute d’arresto (ad esempio in India) e le forze riformiste o populiste “progressiste” hanno vinto le elezioni (Sri Lanka, Brasile, Messico, Gran Bretagna, ecc.). Inoltre, questi progressi delle forze dell’ordine non sono irreversibili: Trump ha perso il potere nel 2020 e, nel giro di pochi giorni, le proteste di massa avvenute mesi dopo hanno rubato le redini a Milos Vucevic, il primo ministro nazionalista reazionario della Serbia. Ancora più importante, negli ultimi tempi si è verificato un massiccio aumento della lotta di classe a livello globale, in particolare l'eroica resistenza del popolo palestinese e dei suoi alleati contro la macchina di morte sionista e l'ascesa del movimento globale di solidarietà pro-Palestina. La caratteristica dominante della situazione mondiale non è solo un cambiamento di direzione politica, ma piuttosto l'accelerazione delle contraddizioni economiche, politiche e militari del capitalismo in decadenza e i conseguenti scontri tra classi e Stati.

 

23.         In un periodo di catastrofi e lotte come questo, è ancora più importante che i veri marxisti, che concordano sulle questioni chiave della situazione mondiale e sui compiti che ne derivano per la lotta, uniscano le forze per superare la crisi della leadership della classe operaia e far progredire la costruzione della classe operaia. di un nuovo Partito Mondiale della Rivoluzione Socialista! Un simile lavoro può procedere solo lungo le linee di un anti-imperialismo intransigente contro tutte le grandi potenze d'Oriente e d'Occidente, della difesa dei popoli oppressi contro i banditi imperialisti e degli sforzi per unire i lavoratori e gli oppressi al di là delle linee nazionali e dei confini statali nella lotta. contro la classe dominante!

 

 

 

혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT) 테제, 2025년 1월 31일, www.thecommunists.net

 

 

 

1. 트럼프 재집권은 미국뿐만 아니라 세계정치에도 분수령이다. 트럼프 2기 행정부는 미 제국주의의 쇠퇴와 패권적 지위의 약화를 상징하며, 그러한 쇠퇴와 약화를 가속화시킬 것이다. 이러한 과정은 지난 20년 동안 세계 제조업과 수출, 세계 상위 대기업 등에서 미국의 지위가 지속적으로 하락하고 이와 맞물려 국가부채가 크게 증가한 것으로 나타나고 있다. EU나 영국, 일본과 같은 다른 서방 제국주의 열강들에서도 비슷한 과정이 진행되었다. 한편 중국은 미국에 도전하는 가장 중요한 신흥 제국주의 열강이 되었고, 그밖에도 정도는 덜하지만 영향력을 확대해 나갈 수 있었던 다른 열강들이 있다.

 

 

 

트럼프 정부: 다른 유형의 정부

 

 

 

2. 바이든 정부는 미국 지배계급 내 중국·러시아를 상대로 기존 서방 제국주의 열강들을 하나로 묶어세워 중국의 부상을 억제하려는 분파의 시도를 대표했다. 그러나 이 서방 제국주의 “통일전선”은 브릭스 동맹의 확대나 (우크라이나 전쟁 개전 이후) 서방의 대러 제재 정책 실패가 보여주듯이 베이징과 모스크바의 글로벌 영향력 증가를 저지할 만큼 강력하지 않은 것으로 판명됐다.

 

3. 트럼프 2기 정부는 대안적 길을 찾으려고 한다. 그러나 그 앞에 여러 문제가 놓여 있다. 첫째, 트럼프 2기 정부는 다른 종류의 부르주아 정부다. 통상적으로 제국주의 나라의 부르주아 정부는 다소 간에 독점 부르주아지의 이익을, 보다 일반적으로는 “이념적 총자본가” (엥겔스)의 이익을 대표한다. 이를 통해 독점 부르주아지는 국가기구 전체, 주류 언론 등을 독점 부르주아지 자신의 정책을 시행하도록 배치하는 것이 가능해진다. 그러나 미국의 쇠퇴로 부르주아지 내부, 국가기구 내부의 마찰이 심화되었다. 지난해 영화 “내전”이 미국에서 가장 인기 있는 영화가 된 것도 이 같은 국내 긴장이 고조되고 있는 것을 반영하는 사건이다. 이러한 “내전” 시나리오가 오는 시기에 현실이 될 수도 있다.

 

4. 트럼프 2기 정부는 ㅡ 대통령 트럼프 자신으로 시작해서 억만장자 엘론 머스크를 비롯한 독점자본가들의 강력하고 직접적인 영향력까지로 볼 때 ㅡ 확실히 다른 유형의 정부다. 바이든이 후임 트럼프 행정부 구성을 두고 “과두제”라고 불렀는데, 물론 이 과두제는 미국 정치권에 언제나 영향력이 컸다. 하지만 이전 정부들에서 그러한 영향력은 보다 간접적이었는데, 왜냐하면 정치적 일상 운영은 경험 있는 정치인들이 담당했기 때문이다. “오울드”한 국가기구를 경멸하는 한줌의 억만장자와 재벌들이 이제 스스로 정치권력을 접수했다. 트럼프 정부는 “이념적 총자본가”와 전체 부르주아지의 이익을 (또는 그 다수파의 이익조차도) 이전 어느 정부보다도 덜 대표한다고 할 수 있을 것이다.

 

5. 트럼프의 전략적 목표는 (억압기구를 제외한) 국가기구를 대폭 약화시키고 사회·의료 서비스를 삭감하며 민주적 권리를 축소하는 것이다. 그 이유는 a) 법인세 등 기업에 대한 세금을 대폭 줄여주고자 하고, b) 국가기구의 상당 부분이 트럼프의 마가 (MAGA; “미국을 다시 위대하게”) 운동에 정치적으로 적대하고 있다고 간주하여 이를 손 봐주려 하고, c) 노동자·피억압자 (흑인, 무슬림, 성소수자 LGBT 등)의 대중조직을 약화시키고자 해서다.

 

6. 이러한 전략이 반드시 내전으로 결과하는 것은 아니지만, 트럼프 2기 정부가 이전 미국 정부들보다 훨씬 더 “비상사태” 정부가 될 것이라는 것은 분명하다. 이주자에 대한 혐오몰이와 박해, 멕시코 국경의 군사화 등 이 모든 것이 국내 반대자에 대한 트럼프의 공격을 덮어 가려주는 위장막으로 복무한다.

 

7. 트럼프 정부의 목표는 독점 부르주아지의 이익을 보호하고 미 제국주의의 글로벌 영향력 쇠퇴를 막고, (2020년 여름 ‘흑인 생명도 소중하다’ 항쟁과 같은) 국내 노동자·민중 투쟁을 가라앉히기 위해 보다 보나파르트주의적인, 권위주의적인 정부를 만드는 것이다.

 

 

 

서방 열강의 쇠퇴 앞에서 트럼프 대외정책이 갖는 모순

 

 

 

8. 트럼프가 국내 목표를 달성하고 저항을 극복하는 데 집중하면서 한 축으로는 이 국내정책과 충돌하는 대외정책을 병행해서 추진하고 있다는 점을 놓치지 말아야 한다. 이러한 모순은 쇠퇴하는 패권국의 객관적 어려움으로 인한 것일 뿐만 아니라, (자신의 국내 위엄을 높이기 위해) 단기적인 대외정책 성공을 원하는 트럼프의 열망으로 인한 것이기도 하다. 트럼프가 오랜 동맹국 (캐나다, 덴마크 등 EU 국가들, 콜롬비아)을 포함한 많은 나라들을 상대로 무역전쟁을 개시하겠다고 (자신의 대외정책 널뛰기를 받아들일 준비가 되어 있지 않으면) 위협하는 이유다. 기본적으로 트럼프는 친구와의 대결과 적과의 대결을 한 번에 동시에 시작하는데, 이는 미국이 더 이상 세계의 절대패권국이 아니라는 점에서 명백히 역기능적인 정책이다.

 

9. 그렇다고 해서 트럼프의 대외정책이 아무 내적 논리도 가지고 있지 않다는 뜻은 아니다. 서로 모순되는 몇 가지 논리를 가지고 있다. 의심할 바 없이, 중국은 미국에 가장 중요한 제국주의 라이벌이다. 바로 이 때문에 오바마 정부 이래 모든 미국 정부는 인구 면과 경제 면 모두에서 가장 중요한 아·태 지역에 대한 지배권 확보 및 중국의 부상 억제에 초점을 두는 “아시아로의 회귀” 전략에 따라 움직인 것도 바로 이 때문이다. 트럼프 정부는 중국과의 글로벌 무역전쟁을 시작했던 1기 때도 그랬듯이 원칙적으로 이러한 아시아 중시 전략을 전임 정부들과 공유하고 있다.

 

10. 이론적으로는, 쇠퇴·부후화 하고 있는 서방 제국주의가 제국주의 경쟁자 중·러의 부상을 막을 수 있는 유일한 기회는 서방 제국주의 열강 자신들 간의 협력을 강화하는 것 뿐이다. 그러나 세계 자본주의의 위기 심화 앞에서 이는 점점 더 불가능해지고 있고, 각국의 지배계급은 점점 더 '나부터 살자'는 각자도생 기조로 방향을 틀고 있다.

 

11. 트럼프가 동맹국을 희생시켜 위엄 있게 대외정책 성공을 거두고 미국의 세력권을 확대하고자 하는 이유다. 트럼프는 유럽 열강과의 동맹을 약화시킬 수 있다는 지배계급 내부의 우려를 무시하고 우크라이나 전쟁을 끝내기 위해 푸틴에게 양보할 준비가 되어 있는 것으로 보인다. 마찬가지로 캐나다와 (덴마크 소유의) 그린란드를 병합하겠다고 위협하는 것도 개개의 열강이 오직 자국의 이익만을 좇는 세계에서 미국의 세력권 확대라는 목적으로 볼 때는 나름 합목적적이다. 그러나 그 또한 중국·러시아에 대한 공동 대처 가능성을 손상시킨다.

 

12. 또 다른 프로젝트는 초보수파 헤리티지 재단의 제임스 카라파노가 "먼로 독트린의 부활"이라고 칭한 프로젝트다. 본질적으로 이 컨셉은 라틴아메리카 ㅡ 반식민지 나라들의 지역인 ㅡ 에 대한 지배와 초과착취를 강화하고 중국의 영향력 확대를 밀어내 미국의 장악력을 높이는 것을 의미한다. 이것이 바로 트럼프의 파나마 침공 및 운하 접수 위협, 또는 멕시코 “마약 카르텔”에 대한 일방적인 군사공격 감행 위협의 배후에 있는 의미다. 그런데 지난 20년 이 지역에서 미국의 입지가 쇠퇴한 ㅡ 중국과 대비하여 ㅡ 이유가 무엇이었나? 다름 아니라 수출과 외국인투자 면에서 미국이 제공할 수 있는 것이 점점 줄어들어 갔다는 것, 바로 그것이 쇠퇴하게 된 이유 아닌가. 트럼프의 공격적·침략적 대외정책이 이 사실을 바꾸지 않을 것이다. 트럼프 친화적인 헤리티지 재단이 라틴아메리카에서 중국 투자를 밀어내고 그 자리를 대신하기 위해 미국과 유럽이 힘을 합쳐야 한다고 제안하는 동안에도 트럼프는 머릿속으로 그린란드 침공 카드를 만지작거리고 있다.

 

13. 트럼프의 대외정책은 중동에서도 비슷한 문제에 직면해 있다. 이 지역에서 미국이 영향력을 많이 잃은 것은 중국이 무역과 외국인투자를, 러시아가 어느 정도는 군사적 지원을 제공할 수 있었기 때문이다. 트럼프가 사우디아라비아를 (이란 또는 친이란 세력들의 사우디아라비아 석유 인프라에 대한 대규모 공습 이후) 지원하지 않자 걸프 국가 지배자들은 미국이 더 이상 지역의 주인이 아니라는 것을 알아차렸다. 그때 이후 모하메드 빈 살만은 중·러와의 협력을 강화했다. 나아가 가자에서 이스라엘의 제노사이드 학살 전쟁에 대한 미국의 무제한 지원은 걸프 국가 지배자들한테까지 미국의 신용을 크게 떨어뜨리게 만들었고, 미국의 역내 최대 동맹 이스라엘을 글로벌 왕따로 만들었다. 이스라엘의 끊임없는 공격·침략과 시리아 혁명의 결과로 중동은 매우 불안정해져 지역 전쟁과 혁명적 봉기를 잉태하고 있다.

 

14. 미국의 중동 군사 개입을 줄이는 트럼프의 오랜 프로젝트 ㅡ 이 자체가 미국의 패권 실추를 반영하는 프로젝트다 ㅡ 는 이스라엘과 주요 아랍 국가들 간의 “정상화” 프로젝트와 항상 결합되어 있다. 그래서 이스라엘 주도 역내 동맹이 중동에서 미군을 대신할 수 게 하려는 것이고, 그러면서 이러한 동맹을 계속 미국의 영향력 하에 둘 수 있게 하려는 것이다. 그러나 이러한 프로젝트는 경제적 뒷받침이 결여되어 있다. 필요한 투자와 무역이 어디에서 올 것인가? 실제로, 트럼프는 지금 걸프 국가들에게 투자를 제공하지 않고 오히려 미국에 투자해 달라고 요청하고 있다! 또 그러한 “정상화” 프로젝트는 정치적 전제조건이 결여되어 있다. 즉 중동에서 시온주의 야수에 대한 수억 명 인민의 거대한 대중적 증오가 ㅡ 국내 정권에 대한 만연한 경멸과 결합되어 ㅡ 쉽사리 이집트나 요르단 또는 역내 그 밖의 나라들에서 민중봉기로 결과할 수 있다는 점을 고려할 때 언제라도 파탄 날 수 있는 프로젝트라는 것이다. 가자 지구 팔레스타인인들에 대한 트럼프 자신의 인종청소 시사, 트럼프 내각에 시온주의 열성자들의 집결, 팔레스타인 인민을 비롯해 레바논, 시리아, 이란 등과 전쟁을 벌이려는 이스라엘의 욕망, 이 모든 것은 중동에서 미국의 군사적 후퇴가 폭발적인 파열로 결과할 가능성을 매우 높인다.

 

 

 

탈냉전 세계질서의 마지막 기둥의 파괴

 

 

 

15. 이 모든 이유로 인해 트럼프 2기 정부는 국내정치뿐만 아니라 세계정세에서도 새로운 시기의 진입을 뜻한다. 미국에서뿐만 아니라 이른바 탈냉전 세계질서에서도 기성 정치 관계의 종말을 대표한다. 트럼프 2.0은 국내의 정치적 폭발 뿐만 아니라 새로운 전쟁 ㅡ 미국의 파나마 또는 그린란드 침공이나, 중동 국가 간의 전쟁 같은 ㅡ 을 촉발할 가능성이 높다. 트럼프 2.0과 함께 제국주의 열강들 간의 군사적 긴장 (미국과 서유럽 간의 군사적 긴장을 포함하여) 또한 증대할 것이다.

 

16. 트럼프 2기 정부는 탈냉전 세계질서의 마지막 기둥을 파괴한다. 이 질서는 본질적으로 2008년 대침체 이후 미국의 절대 패권이 끝나고 중국과 러시아가 제국주의 강대국으로 부상하면서 이미 마감한 상태였다. 그러나 그런 상태에서도 서방 제국주의 열강들 사이에는 적어도 상대적 통일단결이 계속 존재했다. 이제 이 통일단결은 새로운 트럼프 정부로 끝나는 것으로 보인다. 가속화하는 강대국 패권경쟁과, 반(半)식민지 나라들 및 피억압 인민에 대한 제국주의 강탈과 세계 재분할 투쟁 격화의 새 시기가 시작되었다.

 

17. 서유럽의 지배계급이 우크라이나 전쟁과 트럼프 2.0을 국내의 배외주의 · 군국주의를 부추기기 위해 정치적으로 이용하려는 시도를 하고 있는 것은 분명하다. 서유럽 지배계급은 대대적인 군비증강을 요구하며 군사주의 여론 조장 ("국민은 향후 몇 년 내에 러시아와의 전쟁에 대비해야 한다")에 나서고 있다. 또 우크라이나나 그린란드에 군대를 투입하는 논의도 조직하고 있다. 이 모든 것은 유럽의 부르주아지가 글로벌 정치·군사 선두주자 반열에 오르기 위해 애쓰고 있음을 말해주는 것이다. 동시에, 유럽 부르주아지는 1945년 이후 최악의 정치적 위기를 겪고 있다. 그들이 트럼프 정부와 푸틴 양쪽의 압력에 직면해 있는 데다가 주요국들이 우익 민족주의 세력 (EU에 적대적인, 또는 호의적이지 않은)의 집권 가능성으로 거대한 국내 위기에 휩싸여 있기 때문이다.

 

18. 이 모순적 과정은 EU의 원심력을 가속화하여 EU의 마비나 분열을 촉발할 수 있다. 이는 보다 작은 제국주의 블록, 즉 독일 또는 프랑스가 주도하는 몇몇 국가들만의 블록 창설과 미국이나 러시아 또는 중국과 전략적 동맹을 모색하는 나라들로의 분립으로 끝날 수 있다. 서유럽을 독립적인 제국주의 글로벌 주자로 유지해나갈 수 있는, 부르주아지에게 유일한 가능성은 EU 통합을 심화하고 독일·프랑스의 결합 리더십 하에 범유럽 국가기구를 구성하는 길 뿐이다. 이러한 과정은 배제될 수 없지만 거대한 장애물이 앞에 놓여 있다. 유럽 제국주의의 미래 사태전개를 예측할 수는 없지만, 향후 몇 년 내 깊은 국내 위기와 유럽 대륙 열강들 간의 충돌이 발생할 것은 분명하다. 반혁명적 · 혁명적 폭발과 함께 군사적 충돌까지도 유럽에서 현실적 가능성으로 대두되고 있다.

 

 

 

혁명가들의 임무

 

 

 

19. 이러한 새로운 시기에 맑스주의자들은 반제국주의와 프롤레타리아 국제주의의 원칙을 받들어야 할 의무가 있다. 혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT)이 제국주의 강대국들 간의 어떠한 충돌에서든 언제나 혁명적 패전주의 입장을 한사코 되풀이하는 이유다. 미국과 유럽, 중국, 캐나다 등 간의 관세 전쟁이나 서방 제국주의와 중·러 제국주의 간의 제재 정책과 관련하여 사회주의자들은 어느 측도 편 들지 말아야 한다. 모든 제국주의 제재와 관세에 반대한다! 마찬가지로 우리는 서방이든 중·러든 제국주의 국가의 모든 군사주의적 위협과 군비증강에 반대한다. 유럽의 사회주의자들은 EU가 그린란드에 군사적으로 개입하려는 일체의 시도에 반대해야 한다. 우리는 그린란드의 독립을 제창한다. 어느 제국주의 동맹이든 그 일부가 되어서는 안 되는, 그리고 강대국의 어떠한 군사기지도 없어야 하는 그러한 그린란드 독립을 내거는 바다. 사회주의자들은 1차 세계대전 중 레닌과 볼셰비키가 내건 슬로건의 정신에 따라 모든 군사 위기나 전쟁을 제국주의 지배계급에 대한 혁명적 투쟁으로 전화시키기 위해 노력한다.

 

20. 제국주의 열강과 반식민지 나라 (및 피억압 인민) 간의 충돌에서 RCIT는 제국주의 국가의 패전과 반식민지 나라 (및 피억압 인민)의 방어를 제창한다. 우리가 파나마나 멕시코를 양키의 군사 도발·침략에 대항하여 편드는 이유다. 마찬가지로 언제나 우리는 팔레스타인 인민, 예멘 후티 반군, 레바논, 이란 등을 시온주의 국가에 대항하여 방어했다. 또 우리는 우크라이나를 푸틴의 침공에 대항하여 편들고, 2015년-2024년 시리아 인민을 러시아 침략자에 대항하여 지지했다. 당연한 바, 이러한 피억압 인민 방어 시에 우리는 그들 비혁명적 지도부에는 어떠한 정치적 지지도 주지 않는다.

 

21. 미국에서 사회주의자들은 이주자, 여성, LGBT 성소수자들에 대한 트럼프 정부의 반동적 공격에 대항하여 대대적인 대중행동을 촉구한다. 노동조합과 흑인·라틴계·무슬림 커뮤니티 등의 대중조직이 파업과 대규모 시위를 조직하도록 추동해야 한다. 사회주의자들은 또 이주자 체포·추방을 막아내기 위한 정당방위대 구성을 제창한다. 그리고 이어질 공격과 다가오는 공황이 광범위하게 경제투쟁을 촉발할 시에 사회주의자들은 정치적으로 뒤떨어져 있는 노동자층을 통합해내는 데 힘을 기울여야 할 것이다. 이 모든 투쟁에서 노동자·피억압자가 투쟁을 장악 주도하기 위해 기층의 평의회 형 조직으로 독자 조직화하는 것이 중요하다. 사회주의자들은 이러한 투쟁이, 독점 부르주아지 분파의 이익을 대변하고 시온주의 집단학살 국가의 충성 지지자임이 입증된 민주당과는 독립적인 투쟁이 확고히 되도록 모든 지도 지원을 쏟아야 한다.

 

22. 트럼프 2기 정부는 쇠퇴해가는 자본주의의 모순이 폭발적으로 격화되는 새로운 글로벌 시기를 열었다. 트럼프 2.0은 전쟁과 반혁명적 공격의 위험 뿐만 아니라 대중적 저항과 혁명적 투쟁을 동시에 고조시킬 것이다. 많은 좌파 조직들이 현 시기를 정치적 우경화 시기로 성격규정 하고 있는데 이는 인상주의적인 일면적 정세인식이다. 미국과 몇몇 유럽 나라들, 아르헨티나 등에서 최근 우익 세력이 선거로 권력을 잡은 것은 사실이다. 그러나 반대로 다른 나라에서는 우익 세력이 선거 패배와 후퇴를 겪었고 (예를 들어 인도), 브라질, 멕시코, 스리랑카, 영국 등에서는 “진보” 개량주의 세력이나 포퓰리즘 세력이 선거에서 승리했다. 더욱이 이러한 우익 세력의 진출이 불가역적인 것이 아닌 것이, 트럼프는 2020년에 권력을 잃었고 불과 며칠 전에는 수개월 동안의 대규모 민중항쟁이 세르비아의 반동 우익 민족주의 총리 밀로스 부셰비치를 끌어내렸다. 더 중요한 것으로, 현재 전 세계적으로 계급투쟁의 대대적 상승물결을 포착해야 한다. 그 중 가장 중요한 것이 시온주의 살육 기계에 맞선 팔레스타인 인민과 그 동맹 세력들의 영웅적인 저항과 글로벌 팔레스타인 연대운동의 부상이다. 결코 현 세계정세의 지배적인 특징은 정치적 우경화가 아니라 쇠퇴해가는 자본주의의 경제적·정치적·군사적 모순의 가속화이고 그로 인한 계급 간, 국가 간 충돌·적대의 격화와 폭발이다.

 

23. 이러한 파국과 투쟁의 시기에 세계정세와 그에 따른 투쟁 과제에 동의하는 진정한 맑스주의자들이 힘을 합쳐 노동자계급 지도력 위기를 극복하고 새로운 사회주의혁명 세계당 건설로 전진하는 것이 더더욱 중요하다! 서방과 중·러 모든 강대국에 반대하는, 제국주의 강도들에 맞서 피억압 인민을 방어하는 비타협적 반제국주의 노선으로, 노동자·피억압자를 민족적 경계선과 국경을 가로질러 지배계급에 맞선 투쟁으로 통일 단결시키는 일관된 국제주의 계급투쟁 노선으로 전진하자!