Guerra de Ucrania: ¿Cuáles son los resultados de la Cumbre de Vilnius de la OTAN?

Война в Украине: каковы результаты Вильнюсского саммита НАТО?

Guerra na Ucrânia: quais são os resultados da Cúpula da OTAN em Vilnius?

Війна в Україні: які результати Вільнюського саміту НАТО?

 

On the contradictory process of NATO-Ukraine rapprochement and, at the same time, diverging interests between Western powers and Kyiv

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 13 July 2023, www.thecommunists.net

 

 

 

The 2023 NATO Summit, taking place from 11–12 July, in Vilnius, the capital of Lithuania, was certainly an important event – both for the alliance itself as well as for the future prospects of the Ukraine War.

 

Let us begin with a summary of its most important decisions as far as it relates to the war. After that, we will discuss what has been behind these decisions, which political interests do these reflect and what could be their consequences for the next period.

 

First, the NATO summit made a general statement in its official communiqué that “Ukraine’s future is in NATO.” The allies reaffirmed the commitment “we made at the 2008 Summit in Bucharest that Ukraine will become a member of NATO” and stated that the Ukraine “has moved beyond the need for the Membership Action Plan.” The latter means that in case of an invitation, the Ukraine could join faster than it is usually the case. ^[1]

 

However, NATO – under the pressure of the U.S. and Germany – refused to make any binding commitment when, or if at all, they would invite the Ukraine to become a member. It simply stated that it will discuss this issue if it considers it appropriate. (“We will be in a position to extend an invitation to Ukraine to join the Alliance when Allies agree and conditions are met.”)

 

Instead, the allies decided to establish a NATO-Ukraine Council. This should be a “joint body where Allies and Ukraine sit as equal members to advance political dialogue, engagement, cooperation, and Ukraine’s Euro-Atlantic aspirations for membership in NATO. It will provide for joint consultations, decision-making, and activities, and will also serve as a crisis consultation mechanism between NATO and Ukraine.”

 

Finally, the allies committed themselves to continue their military support for the Ukraine by expanding the “Comprehensive Assistance Package into a multi-year programme for Ukraine. The assistance provided will help rebuild the Ukrainian security and defence sector and transition Ukraine towards full interoperability with NATO.”

 

Furthermore, the G7 powers – the United States, France, Germany, Italy, the United Kingdom, Japan, and Canada – issued a declaration at the sidelines of the Vilnius summit. Therein, they announced that “we are launching negotiations with Ukraine to formalize — through bilateral security commitments and arrangements aligned with this multilateral framework, in accordance with our respective legal and constitutional requirements — our enduring support to Ukraine.” ^[2]

 

Such support would include economic and financial aid for reconstruction and, most importantly, military aid (“security assistance and modern military equipment, across land, air, and sea domains; support to further develop Ukraine’s defense industrial base; training and training exercises for Ukrainian forces; intelligence sharing and cooperation; support for cyber defense, security, and resilience initiatives.“)

 

Likewise, the G7 declaration promised that “in the event of future Russian armed attack, we intend to immediately consult with Ukraine to determine appropriate next steps.” Such steps could include military aid, sanctions against Russia, etc.

 

Unsurprisingly, the Western imperialist powers expect full subordination of the Ukraine in return. “For its part, Ukraine is committed to: a) Contributing positively to partner security (…); b) continuing implementation of the law enforcement, judiciary, anti-corruption, corporate governance, economic, security sector, and state management reforms that underscore its commitments to democracy, the rule of law, respect for human rights and media freedoms, and put its economy on a sustainable path; c) Advancing defense reforms and modernization including by strengthening democratic civilian control of the military and improving efficiency and transparency across Ukraine’s defense institutions and industry.”

 

In addition to these declarations, individual NATO states promised to send the Ukraine more weapons. The German government pledged another $771m in military assistance (including two Patriot missile system launchers, another 40 Marder infantry fighting vehicles and 25 Leopard 1 tanks). France will supply long-range SCALP cruise missiles. And Denmark and the Netherlands said an 11-nation coalition will start training Ukrainian pilots to fly F-16 fighter jets next month with a new training centre to be set up in Romania. [3]

 

 

 

What is the meaning of the NATO decisions in Vilnius?

 

 

 

The NATO decisions at the Vilnius summit represent, first of all, an important step towards institutionalization of the relationship between the alliance and the Ukraine – more concretely, of the Ukraine’s subordination, as a semi-colonial country, to the military alliance of the Western imperialist powers. Of course, this process of imperialist subordination did already start long time ago, but Vilnius substantially deepened it.

 

Having said this, it is important to look at the details of these decisions. Contrary to such bombastic statements that “Allies and Ukraine sit as equal members at the NATO-Ukraine Council”, the reality is, of course, that NATO dominates in this relationship and that it can, at any given moment, retreat from its commitments. The G7 declaration explicitly includes such loopholes as it commits the Ukraine to all kind of domestic reforms which effectively mean that Western powers would have a more direct control of the country’s economy and army. In addition, the declaration commits Kyiv “to contribute positively to partner security” – which can mean everything as “partner security” could also imply that NATO wants to have peaceful relations with Russia in the future. And if this requires that the Ukraine makes territorial concessions – de facto or de jure – so be it. So, if the G7 or NATO consider that their conditions have not been met by the Ukraine, they can withdraw from their commitment.

 

Furthermore, the declarations do not contain any concrete definition when NATO would be prepared to make the Ukraine a member state. Various politicians said that this issue could be discussed once the war has ended. But there is no definition what this means exactly. “Defining an end to hostilities is no easy task. Officials have declined to define the goal, which could suggest a negotiated cease-fire or Ukraine reclaiming all occupied territory. Either way, Putin would essentially have veto power over Ukraine’s NATO membership by prolonging the conflict.“ ^[4]

 

To give an example: Technically speaking, there is still no peace between North and South Korea 70 years after the end of the war, only a ceasefire. If a similar situation occurs between the Ukraine and Russia, NATO could postpose the issue of membership indefinitely.

 

However, this is not the only important outcome of Vilnius. The negotiations and public comments before and during the NATO summit revealed for the first time a public manifestation of conflicting views and different interests not only among NATO member states but also – and most importantly – between the U.S. (and other Western powers), on one side, and the Ukraine, on the other side.

 

The refusal of the Biden Administration, the German Scholz government and others to make any commitment to the Ukraine in terms of NATO membership provoked annoyance from the Zelensky government. The Ukrainian President expressed, in unusual undiplomatic language, his outrage about being kept outside the servants' entrance of the imperialist alliance. “It’s unprecedented and absurd when a timeframe is not set, neither for the invitation nor for Ukraine’s membership.” ^[5]

 

Likewise, the imperialist masters did not hide their resentment about the Ukrainians requests for military aid. “Why do they always want more weapons instead of dying in silence?” – this must be the hidden sentiment of Western rulers. British Defence Secretary Ben Wallace told journalists about his “bubbling frustration over Zelenskyy’s demands, adding that “people want to see gratitude” for Western military support. Wallace also said he’s heard “grumbles” from some U.S. lawmakers that “we’re not Amazon. (…) “I mean, that’s true,” Wallace said, according to multiple British media outlets. He recalled telling the Ukrainians the same thing when he visited the country last year and was presented with a list of weapon requests. “I’m not Amazon.”” [6]

 

Zelensky used another splendid and ambiguous formulation when he thanked Biden, saying that “you spend this money for our lives”, i.e. pointing to the very different forms of sacrifices of the two sides.

 

 

 

The differences reflect conflicting interests

 

 

 

It is not accidental that these tensions are becoming public now. They reflect a widening gap between the U.S. – the hegemonic Western power – and the Ukraine. The Ukraine – and more or less the whole population – is determined to fight till victory, i.e. until they have completely expelled the Russian invaders and liberated their country. As long as Western powers are determined to weaken their Russian rival, the interests of the two parties intersected.

 

However, as we explained in several documents in the past few months, Washington and its allies are increasingly looking to bring the war to an end and to make a deal with Putin. First, they have no interest to escalate the war and to stumble into World War III. In addition, it becomes increasingly difficult for NATO states to finance their military aid for the Ukraine – even more so as their stocks of war materials get depleted. Add to this the destabilising effects of the war for the capitalist world economy as well as increasing popular dissatisfaction. The latter is particularly relevant given the fact that there will be the U.S. Presidential elections next year.

 

Furthermore, the recent events in Russia with Prigozhin’s coup attempt on 24 June made alarm bells ring in Western capitals. It demonstrated to the U.S. and the EU that a humiliating defeat of Russia in the war could result in a collapse of the Putin regime and the beginning of a civil war. ^[7] Given the fact that this country is home to thousands of nuclear missiles, the ruling class in Western imperialist countries is highly worried and considers a “sane” Putin regime (compared to let us say Prigozhin) as a “lesser evil”. [8]

 

In addition, the U.S. wants “free hands” to use the Ukraine’s membership in NATO as bargaining chips in negotiations with Russia.

 

As a result of all these considerations, the U.S. did already start secret “unofficial” negotiations with Russia. A first meeting took place in April in New York between a delegation of former U.S. diplomats (acting with the consent of the White House) and a Russian team led by Foreign Minister Sergey Lavrov. ^[9]

 

Hence, the U.S. (and their allies) have no interest in binding their hands and to commit themselves to long-term financial and military aid for the Ukraine under any circumstances. This is even more the case as Western governments fear that they can not put the Ukraine under full control so that it might wage war against Russia even if it is against the foreign policy interests of Washington and Brussels. As we did already explain somewhere else, Henry Kissinger – the “wise old man” of U.S. imperialism – has warned about such danger. [10]

 

Kimberly Marten, an U.S. expert on the history of Russia-NATO relations, expressed the same worries of leading Western circles in a comment on the Vilnius summit. “Ukraine has been incredibly brave, accomplished so much, and done so much to show that it is a good partner with Western countries. Zelensky has been the face of this. But we don’t know what will happen when Zelensky is not president anymore.” (…) If Ukraine ends up losing a significant amount of territory to Russia, for example, one potential outcome could be the growth of domestic political extremism, according to Marten. “If the new [Ukrainian] leadership then had revanchist goals of saying Ukraine must get back all of its territory, it would be very uncomfortable for NATO to have this security guarantee made to Ukraine.” (…) “Once you are in NATO, NATO can’t kick you out.” (…) “It will be important to make sure that whoever comes into [power] after Zelensky and after the war is over is not someone who can take advantage of NATO membership to take highly aggressive, highly risky actions that might end up drawing NATO into a direct war with Russia.”” [11]

 

In summary, the events in Vilnius have publicly demonstrated the gap between the Ukraine’s strategy of war until victory against the Russian invaders and the strategy of the Biden Administration which can be called “militarist negotiations policy”, i.e. temporarily supporting the Ukraine with arms in order to force Putin making concessions at the negotiation table.

 

 

 

A clash of interests: Ukraine’s national self-determination versus Western Great Power policy

 

 

 

The latest developments at the NATO summit in Vilnius confirm the analysis which the RCIT has provided in recent months. Western powers are interested in utilizing the Ukraine’s national liberation war for their own interests. But they are subordinating such support to their strategic interests as imperialist Great Powers. And, as we did show, their interests make them push for a pacification of the war rather sooner than later. Of course, they are willing to provide limited military support for the Ukraine in order to put Russia in a weakened position at the negotiations.

 

Likewise, they are willing to transform the Ukraine into a “porcupine” armed to the teeth – under one condition: that Kyiv becomes a reliable and subservient lackey of NATO. This has not been achieved until now. ^[12] However, there is no doubt that Washington and Brussels are putting major pressure on the Ukraine to become an imperialist servant. And, in fact, this process has already advanced a lot!

 

We are aware that many Ukrainian patriots have massive illusions in NATO. Such hopes are totally misplaced. If the U.S. and Western Europe succeed to completely control the political and military leadership of the Ukraine, they will be able to force Kyiv to subordinate to the foreign policy plans of Western powers. If Washington and Brussels want to shoot, the Ukrainian army can march against Russian forces. If Washington and Brussels want to negotiate with Putin, Kyiv must shut up and comply. And if Washington and Brussels want the Ukraine to make territorial concessions to Moscow, it will be also forced to accept the wishes of the Western masters.

 

This would be the reality of being an imperialist servant! This is why socialists – in the Ukraine and internationally – must strongly oppose the Ukraine’s pro-NATO policy. In the interests of national self-determination, in the interests of national liberation from Russian occupiers, the Ukraine must break with Western imperialism! No to NATO and EU membership, no to the NATO-Ukraine Council!

 

Hence, socialists must sharply denounce the Zelensky government which is willing to become a lackey of Western power! It is promising Washington and Brussels each and everything. Zelensky did not tire to demonstrate its subordination. “When we applied for membership of NATO, we spoke frankly: de facto, Ukraine is already in the alliance. Our weapons are the weapons of the alliance. Our values are what the alliance believes in … Vilnius must confirm all this.” ^[13] And at another occasion he proclaimed: “NATO needs us just as we need NATO.” ^[14]

 

We reiterate our support for the Ukraine’s just war of national defence against Putin’s invasion. At the same time, socialists must oppose the country’s subordination to Western powers. In order to expel the invaders and to gain full national self-determination, the Ukraine must be independent of the interests of any Great Power! This will be possible only if the workers and popular masses replace the pro-NATO Zelensky regime by a workers and popular government! ^[15]

 

The RCIT calls socialists in the Ukraine, in Russia and globally to unite on an internationalist and anti-imperialist program. For a Popular War to defend the Ukraine against Putin’s invasion! No subordination of Ukraine to NATO and EU! Against Russian and against NATO imperialism!”

 

 

 

 

Sobre el contradictorio proceso de acercamiento OTAN-Ucrania y, al mismo tiempo, la divergencia de intereses entre las potencias occidentales y Kiev

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 13 de julio de 2023, www.thecommunists.net

 

 

 

La Cumbre de la OTAN de 2023, que tuvo lugar del 11 al 12 de julio en Vilnius, la capital de Lituania, fue sin duda un evento importante, tanto para la alianza en sí como para las perspectivas futuras de la Guerra de Ucrania.

 

Comencemos con un resumen de sus decisiones más importantes en lo que se refiere a la guerra. Luego, discutiremos qué ha estado detrás de estas decisiones, qué intereses políticos reflejan y cuáles podrían ser sus consecuencias para el próximo período.

 

Primero, la cumbre de la OTAN hizo una declaración general en su comunicado oficial de que “El futuro de Ucrania está en la OTAN. Los aliados reafirmaron el compromiso “que hicimos en la Cumbre de 2008 en Bucarest de que Ucrania se convertirá en miembro de la OTAN” y afirmaron que Ucrania “ha superado la necesidad del Plan de Acción de Membresía”. Esto último significa que, en caso de una invitación, Ucrania podría unirse más rápido de lo habitual. ^[1]

 

Sin embargo, la OTAN, bajo la presión de los EE. UU. y Alemania, se negó a hacer ningún compromiso vinculante cuando, o en todo caso, invitaría a Ucrania a convertirse en miembro. Simplemente manifestó que discutirá este tema si lo considera oportuno. (“Estaremos en posición de extender una invitación a Ucrania para unirse a la Alianza cuando los Aliados estén de acuerdo y se cumplan las condiciones”).

 

En cambio, los aliados decidieron establecer un Consejo OTAN-Ucrania. Este debería ser un “cuerpo conjunto donde los Aliados y Ucrania se sientan como miembros iguales para promover el diálogo político, el compromiso, la cooperación y las aspiraciones euroatlánticas de Ucrania para ser miembro de la OTAN. Proporcionará consultas, toma de decisiones y actividades conjuntas, y también servirá como un mecanismo de consulta de crisis entre la OTAN y Ucrania.”

 

Finalmente, los aliados se comprometieron a continuar su apoyo militar a Ucrania al expandir el “Paquete de asistencia integral en un programa de varios años para Ucrania. La asistencia proporcionada ayudará a reconstruir el sector de seguridad y defensa de Ucrania y la transición de Ucrania hacia la interoperabilidad total con la OTAN.”

 

Además, las potencias del G7 (Estados Unidos, Francia, Alemania, Italia, Reino Unido, Japón y Canadá) emitieron una declaración al margen de la cumbre de Vilnius. Allí, anunciaron que “estamos iniciando negociaciones con Ucrania para formalizar, a través de compromisos y acuerdos de seguridad bilaterales alineados con este marco multilateral, de acuerdo con nuestros respectivos requisitos legales y constitucionales, nuestro apoyo duradero a Ucrania. ^[2]

 

Dicho apoyo incluiría ayuda económica y financiera para la reconstrucción y, lo que es más importante, ayuda militar (“asistencia de seguridad y equipo militar moderno, en dominios terrestres, aéreos y marítimos; apoyo para seguir desarrollando la base industrial de defensa de Ucrania; entrenamiento y ejercicios de entrenamiento para ucranianos fuerzas armadas; intercambio de inteligencia y cooperación; apoyo a iniciativas de ciberdefensa, seguridad y resiliencia”.)

 

Asimismo, la declaración del G7 prometió que “en caso de un futuro ataque armado ruso, tenemos la intención de consultar de inmediato con Ucrania para determinar los próximos pasos apropiados. Tales pasos podrían incluir ayuda militar, sanciones contra Rusia, etc.

 

Como era de esperar, las potencias imperialistas occidentales esperan a cambio la subordinación total de Ucrania. “Por su parte, Ucrania se compromete a: a) Contribuir positivamente a la seguridad de los socios (…); b) continuar con la implementación de las reformas de aplicación de la ley, judiciales, anticorrupción, de gobierno corporativo, económicas, del sector de la seguridad y de gestión estatal que destaquen sus compromisos con la democracia, el estado de derecho, el respeto de los derechos humanos y la libertad de prensa, y pongan su economía en un camino sostenible; c) Avanzar en las reformas y la modernización de la defensa, incluso fortaleciendo el control civil democrático de las fuerzas armadas y mejorando la eficiencia y la transparencia en las instituciones y la industria de defensa de Ucrania.”

 

Además de estas declaraciones, los estados individuales de la OTAN prometieron enviar más armas a Ucrania. El gobierno alemán prometió otros $ 771 millones en asistencia militar (incluidos dos lanzadores de sistemas de misiles Patriot, otros 40 vehículos de combate de infantería Marder y 25 tanques Leopard 1). Francia suministrará misiles de crucero SCALP de largo alcance. Y Dinamarca y los Países Bajos dijeron que una coalición de 11 naciones comenzará a capacitar a pilotos ucranianos para volar aviones de combate F-16 el próximo mes con un nuevo centro de capacitación que se establecerá en Rumania. ^[3]

 

 

 

¿Cuál es el significado de las decisiones de la OTAN en Vilnius?

 

 

 

Las decisiones de la OTAN en la cumbre de Vilnius representan, en primer lugar, un paso importante hacia la institucionalización de la relación entre la alianza y Ucrania, más concretamente, de la subordinación de Ucrania, como país semicolonial, a la alianza militar de los países occidentales. potencias imperialistas. Por supuesto, este proceso de subordinación imperialista ya comenzó hace mucho tiempo, pero Vilnius lo profundizó sustancialmente.

 

Habiendo dicho esto, es importante mirar los detalles de estas decisiones. Contrariamente a declaraciones tan grandilocuentes de que “Los Aliados y Ucrania se sientan como miembros iguales en el Consejo OTAN-Ucrania”, la realidad es, por supuesto, que la OTAN domina en esta relación y que puede, en cualquier momento, retractarse de sus compromisos. La declaración del G7 incluye explícitamente tales lagunas, ya que compromete a Ucrania con todo tipo de reformas internas que, en la práctica, significan que las potencias occidentales tendrían un control más directo de la economía y el ejército del país. Además, la declaración compromete a Kiev a “contribuir positivamente a la seguridad de los socios” – que puede significar todo como “seguridad de socios” también podría implicar que la OTAN quiere tener relaciones pacíficas con Rusia en el futuro. Y si esto requiere que Ucrania haga concesiones territoriales, de facto o de jure, que así sea. Entonces, si el G7 o la OTAN consideran que Ucrania no ha cumplido sus condiciones, pueden retirarse de su compromiso.

 

Además, las declaraciones no contienen ninguna definición concreta cuando la OTAN estaría dispuesta a convertir a Ucrania en un estado miembro. Varios políticos dijeron que este tema podría ser discutido una vez que termine la guerra. Pero no hay una definición de lo que esto significa exactamente. “Definir el fin de las hostilidades no es tarea fácil. Los funcionarios se han negado a definir el objetivo, lo que podría sugerir un alto el fuego negociado o que Ucrania recupere todo el territorio ocupado. De cualquier manera, Putin esencialmente tendría poder de veto sobre la membresía de Ucrania en la OTAN al prolongar el conflicto.” ^[4]

 

Para dar un ejemplo: técnicamente hablando, todavía no hay paz entre Corea del Norte y Corea del Sur 70 años después del final de la guerra, solo un alto el fuego. Si ocurre una situación similar entre Ucrania y Rusia, la OTAN podría posponer el tema de la membresía indefinidamente.

 

Sin embargo, este no es el único resultado importante de Vilnius. Las negociaciones y los comentarios públicos antes y durante la cumbre de la OTAN revelaron por primera vez una manifestación pública de puntos de vista conflictivos e intereses diferentes no solo entre los estados miembros de la OTAN sino también, y lo que es más importante, entre los EE. UU. (y otras potencias occidentales), por un lado. lado, y Ucrania, en el otro lado.

 

La negativa de la Administración Biden, el gobierno alemán Scholz y otros a comprometerse con Ucrania en términos de membresía en la OTAN provocó la molestia del gobierno de Zelensky. El presidente ucraniano expresó, en un lenguaje inusualmente poco diplomático, su indignación por haber sido retenido fuera de la entrada de los sirvientes de la alianza imperialista. “Es absurdo y sin precedentes cuando no se establece un plazo, ni para la invitación ni para la membresía de Ucrania”. ^[5]

 

Asimismo, los amos imperialistas no ocultaron su resentimiento por las solicitudes de ayuda militar de los ucranianos. “¿Por qué siempre quieren más armas en lugar de morir en silencio?” – este debe ser el sentimiento oculto de los gobernantes occidentales. El secretario de Defensa británico, Ben Wallace, dijo a los periodistas sobre su “burbujeante frustración por las demandas de Zelensky, y agregó que “la gente quiere ver gratitud” por el apoyo militar occidental. Wallace también dijo que escuchó “quejas” de algunos legisladores estadounidenses de que “no somos Amazon. (…) “Quiero decir, eso es cierto”, dijo Wallace, según varios medios de comunicación británicos. Recordó haber dicho lo mismo a los ucranianos cuando visitó el país el año pasado y se le presentó una lista de solicitudes de armas. “No soy Amazon.” ^[6]

 

Zelensky usó otra formulación espléndida y ambigua cuando agradeció a Biden, diciendo que “usted gasta este dinero en nuestras vidas”, es decir, señalando las muy diferentes formas de sacrificio de los dos lados.

 

 

 

Las diferencias reflejan intereses en conflicto.

 

 

 

No es casualidad que estas tensiones se estén haciendo públicas ahora. Reflejan una brecha cada vez mayor entre los EE. UU., la potencia occidental hegemónica, y Ucrania. Ucrania, y más o menos toda la población, está decidida a luchar hasta la victoria, es decir, hasta que hayan expulsado por completo a los invasores rusos y liberado su país. Mientras las potencias occidentales estén decididas a debilitar a su rival ruso, los intereses de las dos partes se cruzan.

 

Sin embargo, como explicamos en varios documentos en los últimos meses, Washington y sus aliados buscan cada vez más poner fin a la guerra y hacer un trato con Putin. Primero, no tienen ningún interés en escalar la guerra y tropezar con la Tercera Guerra Mundial. Además, se vuelve cada vez más difícil para los estados de la OTAN financiar su ayuda militar a Ucrania, más aún a medida que se agotan sus existencias de material bélico. Agregue a esto los efectos desestabilizadores de la guerra para la economía mundial capitalista, así como el aumento del descontento popular. Esto último es particularmente relevante dado el hecho de que habrá elecciones presidenciales en los Estados Unidos el próximo año.

 

Además, los recientes acontecimientos en Rusia con el intento de golpe de Estado de Prigozhin el 24 de junio hicieron saltar las alarmas en las capitales occidentales. Demostró a los EE. UU. y la UE que una derrota humillante de Rusia en la guerra podría resultar en el colapso del régimen de Putin y el comienzo de una guerra civil. ^[7] Dado el hecho de que este país alberga miles de misiles nucleares, la clase dominante en los países imperialistas occidentales está muy preocupada y considera un régimen de Putin "cuerdo" (en comparación con, digamos, Prigozhin) como un "mal menor". ^[8]

 

Además, EE.UU. quiere “manos libres” para utilizar la pertenencia de Ucrania a la OTAN como moneda de cambio en las negociaciones con Rusia.

 

Como resultado de todas estas consideraciones, EE. UU. ya inició negociaciones secretas “no oficiales” con Rusia. Una primera reunión tuvo lugar en abril en Nueva York entre una delegación de ex diplomáticos estadounidenses (actuando con el consentimiento de la Casa Blanca) y un equipo ruso encabezado por el Ministro de Relaciones Exteriores Sergey Lavrov. ^[9]

 

Por lo tanto, EE. UU. (y sus aliados) no tienen ningún interés en atarse las manos y comprometerse a brindar ayuda militar y financiera a largo plazo a Ucrania bajo ninguna circunstancia. Este es aún más el caso, ya que los gobiernos occidentales temen que no pueden poner a Ucrania bajo control total para que pueda emprender la guerra contra Rusia, incluso si va en contra de los intereses de política exterior de Washington y Bruselas. Como ya explicamos en otro lugar, Henry Kissinger –el “viejo sabio” del imperialismo yanqui– ha advertido sobre tal peligro. ^[10]

 

Kimberly Marten, experta estadounidense en la historia de las relaciones entre Rusia y la OTAN, expresó las mismas preocupaciones de los principales círculos occidentales en un comentario sobre la cumbre de Vilnius. “Ucrania ha sido increíblemente valiente, ha logrado mucho y hecho mucho para demostrar que es un buen socio con los países occidentales. Zelensky ha sido la cara de esto. Pero no sabemos qué pasará cuando Zelensky ya no sea presidente”. (…) Si Ucrania termina perdiendo una cantidad significativa de territorio ante Rusia, por ejemplo, un resultado potencial podría ser el crecimiento del extremismo político interno, según Marten. “Si el nuevo liderazgo [ucraniano] tuviera objetivos revanchistas de decir que Ucrania debe recuperar todo su territorio, sería muy incómodo para la OTAN tener esta garantía de seguridad para Ucrania”. (…) “Una vez que estás en la OTAN, la OTAN no te puede echar.” (…) “Será importante asegurarse de que quienquiera que llegue [al poder] después de Zelensky y después de que termine la guerra no sea alguien que pueda aprovecharse de ser miembro de la OTAN para emprender acciones altamente agresivas y de alto riesgo que podrían terminar llevando a la OTAN a una guerra directa. con Rusia.” ^[11]

 

En resumen, los acontecimientos de Vilnius han demostrado públicamente la brecha entre la estrategia de guerra de Ucrania hasta la victoria contra los invasores rusos y la estrategia de la Administración Biden que puede denominarse “política de negociaciones militaristas”, es decir, apoyar temporalmente a Ucrania con armas para obligar a Putin a hacer concesiones en la mesa de negociaciones.

 

 

 

Un choque de intereses: la autodeterminación nacional de Ucrania frente a la política de las grandes potencias occidentales

 

 

 

Los últimos acontecimientos en la cumbre de la OTAN en Vilnius confirman el análisis que la CCRI ha proporcionado en los últimos meses. Las potencias occidentales están interesadas en utilizar la guerra de liberación nacional de Ucrania para sus propios intereses. Pero están subordinando ese apoyo a sus intereses estratégicos como Grandes Potencias imperialistas. Y, como mostramos, sus intereses les hacen presionar por una pacificación de la guerra más temprano que tarde. Por supuesto, están dispuestos a brindar un apoyo militar limitado a Ucrania para debilitar a Rusia en las negociaciones.

 

Asimismo, están dispuestos a transformar a Ucrania en un “puercoespín” armado hasta los dientes, con una condición: que Kiev se convierta en un lacayo confiable y servil de la OTAN. Esto no se ha logrado hasta ahora. ^[12] Sin embargo, no hay duda de que Washington y Bruselas están ejerciendo una gran presión sobre Ucrania para que se convierta en un sirviente imperialista. Y, de hecho, ¡este proceso ya ha avanzado mucho!

 

Somos conscientes de que muchos patriotas ucranianos tienen grandes ilusiones en la OTAN. Tales esperanzas están totalmente fuera de lugar. Si EE. UU. y Europa Occidental logran controlar por completo el liderazgo político y militar de Ucrania, podrán obligar a Kiev a subordinarse a los planes de política exterior de las potencias occidentales. Si Washington y Bruselas quieren disparar, el ejército ucraniano puede marchar contra las fuerzas rusas. Si Washington y Bruselas quieren negociar con Putin, Kiev debe callarse y obedecer. Y si Washington y Bruselas quieren que Ucrania haga concesiones territoriales a Moscú, también se verá obligada a aceptar los deseos de los amos occidentales.

 

¡Esta sería la realidad de ser un sirviente imperialista! Esta es la razón por la cual los socialistas, en Ucrania e internacionalmente, deben oponerse firmemente a la política pro-OTAN de Ucrania. ¡En interés de la autodeterminación nacional, en interés de la liberación nacional de los ocupantes rusos, Ucrania debe romper con el imperialismo occidental! ¡No a la pertenencia a la OTAN ya la UE, no al Consejo OTAN-Ucrania!

 

¡Por lo tanto, los socialistas deben denunciar duramente al gobierno de Zelensky que está dispuesto a convertirse en un lacayo del poder occidental! Es prometedor Washington y Bruselas todos y cada uno. Zelensky no se cansó de demostrar su subordinación. “Cuando solicitamos el ingreso en la OTAN, hablamos con franqueza: de facto, Ucrania ya está en la alianza. Nuestras armas son las armas de la alianza. Nuestros valores son en lo que cree la alianza... Vilnius debe confirmar todo esto”. ^[13] Y en otra ocasión proclamó: “La OTAN nos necesita como nosotros necesitamos a la OTAN. ^[14]

 

Reiteramos nuestro apoyo a la guerra justa de defensa nacional de Ucrania contra la invasión de Putin. Al mismo tiempo, los socialistas deben oponerse a la subordinación del país a las potencias occidentales. ¡Para expulsar a los invasores y obtener la plena autodeterminación nacional, Ucrania debe ser independiente de los intereses de cualquier Gran Potencia! ¡Esto sólo será posible si las masas obreras y populares reemplazan el régimen pro-OTAN de Zelensky por un gobierno obrero y popular! ^[15]

 

La CCRI llama a los socialistas de Ucrania, Rusia y el resto del mundo a unirse en un programa internacionalista y antiimperialista. “¡Por una Guerra Popular para defender a Ucrania de la invasión de Putin! ¡Ninguna subordinación de Ucrania a la OTAN y la UE! ¡Contra Rusia y contra el imperialismo de la OTAN!”

 

 

 

 

О противоречивом процессе сближения Украины и НАТО и, в то же время, расхождении интересов западных держав и Киева

 

Михаэль Прёбстинг, Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (RCIT), 13 июля 2023 года, www.thecommunists.net

 

 

 

Саммит НАТО 2023 года, проходивший 11-12 июля в Вильнюсе, столице Литвы, был, безусловно, важным событием – как для самого альянса, так и для будущих перспектив войны в Украине.

 

Давайте начнем с краткого изложения его наиболее важных решений, касающихся войны. После этого мы обсудим, что стояло за этими решениями, какие политические интересы они отражают и каковы могут быть их последствия для следующего периода.

 

Во-первых, саммит НАТО в своем официальном коммюнике сделал общее заявление о том, что “Будущее Украины - в НАТО”. Союзники подтвердили обязательство, “которое мы взяли на саммите 2008 года в Бухаресте, что Украина станет членом НАТО”, и заявили, что Украина “вышла за рамки необходимости Плана действий по членству”. Последнее означает, что в случае приглашения Украина может присоединиться быстрее, чем это обычно бывает. [1]

 

Однако НАТО – под давлением США и Германии – отказалось брать на себя какие-либо конкретные обязательства, когда или если вообще пригласит Украину стать членом. Оно просто заявило, что обсудит этот вопрос, если сочтет это целесообразным. (“Мы будем в состоянии направить приглашение Украине вступить в Североатлантический союз, когда союзники согласятся и условия будут выполнены.”)

 

Вместо этого союзники решили создать Совет Украина-НАТО. Это должен быть “совместный орган, где союзники и Украина заседают как равноправные члены для продвижения политического диалога, вовлеченности, сотрудничества и евроатлантических стремлений Украины к членству в НАТО. Это обеспечит совместные консультации, принятие решений и мероприятия, а также послужит механизмом кризисных консультаций между НАТО и Украиной.”

 

Наконец, союзники обязались продолжать свою военную поддержку Украины путем расширения “Всеобъемлющего пакета помощи в многолетнюю программу для Украины. Предоставленная помощь поможет восстановить украинский сектор безопасности и обороны и перевести Украину на уровень полной оперативной совместимости с НАТО.”

 

Кроме того, державы G7 – Соединенные Штаты, Франция, Германия, Италия, Великобритания, Япония и Канада – опубликовали декларацию в кулуарах Вильнюсского саммита. На нем они объявили, что “мы начинаем переговоры с Украиной, чтобы официально оформить — посредством двусторонних обязательств в области безопасности и договоренностей, согласованных с этой многосторонней структурой, в соответствии с нашими соответствующими правовыми и конституционными требованиями — нашу постоянную поддержку Украины.” [2]

 

Такая поддержка будет включать экономическую и финансовую помощь для восстановления и, что наиболее важно, военную помощь (“помощь в обеспечении безопасности и современное военное оборудование на суше, в воздухе и на море; поддержка дальнейшего развития оборонно-промышленной базы Украины; обучение украинских вооруженных сил; обмен разведданными и сотрудничество; поддержка инициатив в области киберзащиты, безопасности и жизнестойкости.“).

 

Аналогичным образом, в декларации G7 было обещано, что “в случае будущего вооруженного нападения России мы намерены немедленно проконсультироваться с Украиной, чтобы определить соответствующие следующие шаги”. Такие шаги могут включать военную помощь, санкции против России и т.д.

 

Неудивительно, что западные империалистические державы ожидают взамен полного подчинения Украины. “Со своей стороны, Украина привержена: а) позитивному вкладу в безопасность партнеров (...); б) продолжению внедрения реформ правоохранительных органов, судебной системы, борьбы с коррупцией, корпоративного управления, экономики, сектора безопасности и государственного управления, которые подчеркивают ее приверженность демократии, верховенству закона, уважению прав человека и свобод СМИ и переводят ее экономику на устойчивый путь развития; в) продвижению оборонных реформ и модернизации, в том числе путем усиления демократического гражданского контроля над вооруженными силами и повышения эффективности и прозрачности во всех оборонных институтах Украины и промышленности.”

 

В дополнение к этим заявлениям отдельные государства НАТО пообещали отправить Украине больше оружия. Правительство Германии пообещало выделить еще 771 миллион долларов военной помощи (включая две пусковые установки ракетного комплекса Patriot, еще 40 боевых машин пехоты Marder и 25 танков Leopard 1). Франция поставит крылатые ракеты большой дальности SCALP. А Дания и Нидерланды заявили, что коалиция из 11 стран начнет обучать украинских пилотов летать на истребителях F-16 в следующем месяце в новом учебном центре, который будет создан в Румынии. [3]

 

 

 

В чем смысл решений НАТО в Вильнюсе?

 

 

 

Решения НАТО на Вильнюсском саммите представляют собой, прежде всего, важный шаг к институционализации отношений между Североатлантическим союзом и Украиной – более конкретно, к подчинению Украины, как полуколониальной страны, военному союзу западных империалистических держав. Конечно, этот процесс империалистического подчинения начался уже давно, но Вильнюс существенно углубил его.

 

Сказав это, важно рассмотреть детали этих решений. Вопреки таким напыщенным заявлениям о том, что “Союзники и Украина заседают как равноправные члены в Совете Украина-НАТО”, реальность, конечно, такова, что НАТО доминирует в этих отношениях и что оно может в любой данный момент отступить от своих обязательств. Декларация G7 явно включает такие лазейки, поскольку она обязывает Украину проводить всевозможные внутренние реформы, которые фактически означают, что западные державы получат более прямой контроль над экономикой и армией страны. Кроме того, декларация обязывает Киев “вносить позитивный вклад в безопасность партнеров”, что может означать все, поскольку “безопасность партнеров” также может подразумевать, что НАТО хочет иметь мирные отношения с Россией в будущем. И если для этого потребуется, чтобы Украина пошла на территориальные уступки – де-факто или де-юре – пусть будет так. Итак, если G7 или НАТО сочтут, что Украина не выполнила их условия, они могут отказаться от своих обязательств.

 

Кроме того, декларации не содержат какого-либо конкретного определения, когда НАТО будет готово принять Украину в свой состав. Различные политики говорили, что этот вопрос можно было бы обсудить после окончания войны. Но нет точного определения того, что это означает. “Определение прекращения военных действий - непростая задача. Официальные лица отказались определить цель, которая могла бы предполагать прекращение огня путем переговоров или возвращение Украиной всей оккупированной территории. В любом случае, Путин, по сути, получил бы право вето на членство Украины в НАТО, продлив конфликт.“ [4]

 

Приведу пример: Технически говоря, через 70 лет после окончания войны между Северной и Южной Кореей все еще нет мира, только прекращение огня. Если аналогичная ситуация возникнет между Украиной и Россией, НАТО может отложить вопрос о членстве на неопределенный срок.

 

Однако это не единственный важный результат Вильнюсского саммита. Переговоры и публичные комментарии до и во время саммита НАТО впервые выявили публичное проявление противоречивых взглядов и различных интересов не только среди государств-членов НАТО, но также – и это самое главное – между США (и другими западными державами), с одной стороны, и Украиной, с другой стороны.

 

Отказ администрации Байдена, правительства Германии Шольца и других взять на себя какие-либо обязательства перед Украиной в плане членства в НАТО вызвал раздражение со стороны правительства Зеленского. Украинский президент необычным недипломатичным языком выразил свое возмущение тем, что его держат у служебного входа империалистического альянса. “Это беспрецедентно и абсурдно, когда не установлены временные рамки ни для приглашения, ни для членства Украины.” [5]

 

Точно так же империалистические хозяева не скрывали своего негодования по поводу просьб украинцев о военной помощи. “Почему они всегда хотят больше оружия вместо того, чтобы молча умирать?” – это, должно быть, скрытое чувство западных правителей. Министр обороны Великобритании Бен Уоллес рассказал журналистам о своем “бурлящем разочаровании требованиями Зеленского, добавив, что “люди хотят видеть благодарность” за военную поддержку Запада. Уоллес также сказал, что слышал “ворчание” от некоторых американских законодателей о том, что “мы не Amazon. (...) “Я имею в виду, это правда”, - сказал Уоллес, согласно многочисленным британским СМИ. Он вспомнил, что говорил украинцам то же самое, когда посещал страну в прошлом году и ему был представлен список запросов на оружие. “Я не Amazon”.” [6]

 

Зеленский использовал другую великолепную и двусмысленную формулировку, когда благодарил Байдена, сказав, что “вы тратите эти деньги на наши жизни”, то есть указав на совершенно разные формы жертв двух сторон.

 

 

 

Различия отражают конфликтующие интересы

 

 

 

Не случайно, что эти трения становятся достоянием общественности именно сейчас. Они отражают увеличивающийся разрыв между США – гегемонистской западной державой - и Украиной. Украина – более или менее всё её население – полна решимости сражаться до победы, то есть до тех пор, пока она полностью не изгонит российских захватчиков и не освободит свою территорию. До тех пор, пока западные державы полны решимости ослабить своего российского соперника, интересы двух сторон пересекались.

 

Однако, как мы объясняли в нескольких документах за последние несколько месяцев, Вашингтон и его союзники все больше стремятся положить конец войне и заключить сделку с Путиным. Во-первых, они не заинтересованы в эскалации войны и втягивании в Третью мировую войну. Кроме того, государствам НАТО становится все труднее финансировать свою военную помощь Украине – тем более, что их запасы военных материалов истощаются. Добавьте к этому дестабилизирующие последствия войны для мировой капиталистической экономики, а также растущее недовольство населения. Последнее особенно актуально, учитывая тот факт, что в следующем году состоятся президентские выборы в США.

 

Кроме того, недавние события в России с попыткой государственного переворота Пригожина 24 июня заставили западные столицы забить тревогу. Это продемонстрировало США и ЕС, что унизительное поражение России в войне может привести к краху путинского режима и началу гражданской войны. [7] Учитывая тот факт, что в этой стране находятся тысячи ядерных ракет, правящий класс западных империалистических стран сильно обеспокоен и считает “вменяемый” режим Путина (по сравнению, скажем, с Пригожиным) “меньшим злом”. [8]

 

Кроме того, США хотят “развязать руки”, чтобы использовать членство Украины в НАТО в качестве разменной монеты в переговорах с Россией.

 

В результате всех этих соображений США уже начали секретные “неофициальные” переговоры с Россией. В апреле в Нью-Йорке состоялась первая встреча делегации бывших дипломатов США (действующих с согласия Белого дома) и российской команды во главе с министром иностранных дел Сергеем Лавровым. [9]

 

Следовательно, США (и их союзники) не заинтересованы в том, чтобы связывать себе руки и брать на себя обязательства по оказанию долгосрочной финансовой и военной помощи Украине ни при каких обстоятельствах. Это тем более актуально, что западные правительства опасаются, что они не смогут установить полный контроль над Украиной, что она сможет начать войну против России, даже если это противоречит внешнеполитическим интересам Вашингтона и Брюсселя. Как мы уже объясняли где-то еще, Генри Киссинджер – “мудрый старик” американского империализма – предупредил о такой опасности. [10]

 

Кимберли Мартен, американская экспертка по истории отношений Россия-НАТО, выразила те же опасения ведущих западных кругов в комментарии к вильнюсскому саммиту. “Украина была невероятно храброй, многого достигла и сделала так много, чтобы показать, что она является хорошим партнером для западных стран. Зеленский был лицом этого. Но мы не знаем, что произойдет, когда Зеленский больше не будет президентом.” (...) Если Украина в конечном итоге потеряет значительную часть территории из-за России, например, одним из потенциальных результатов может стать рост внутриполитического экстремизма, по словам Мартен. “Если бы у нового [украинского] руководства тогда были реваншистские цели заявить, что Украина должна вернуть всю свою территорию, НАТО было бы очень неудобно предоставлять Украине такую гарантию безопасности”. (...) “Как только вы вступите в НАТО, НАТО не сможет вас вышвырнуть”. (...) “Будет важно убедиться, что кто бы ни пришел к [власти] после Зеленского и после окончания войны, это не тот, кто может воспользоваться членством в НАТО для крайне агрессивных, крайне рискованных действий, которые могут в конечном итоге втянуть НАТО в прямую войну с Россией”." [11]

 

Подводя итог, события в Вильнюсе публично продемонстрировали разрыв между украинской стратегией ведения войны до победы над российскими захватчиками и стратегией администрации Байдена, которую можно назвать “милитаристской политикой переговоров”, то есть временной поддержкой Украины оружием, чтобы заставить Путина пойти на уступки за столом переговоров.

 

 

 

Столкновение интересов: национальное самоопределение Украины против политики великих держав Запада

 

 

 

Последние события на саммите НАТО в Вильнюсе подтверждают анализ, который RCIT предоставила в последние месяцы. Западные державы заинтересованы в использовании национально-освободительной войны Украины в своих собственных интересах. Но они подчиняют такую поддержку своим стратегическим интересам как империалистических великих держав. И, как мы показали, их интересы заставляют их добиваться прекращения войны скорее раньше, чем позже. Конечно, они готовы оказать ограниченную военную поддержку Украине, чтобы поставить Россию в ослабленное положение на переговорах.

 

Аналогичным образом, они готовы превратить Украину в “дикобраза” вооруженного до зубов – при одном условии: чтобы Киев стал надежным и услужливым лакеем НАТО. До сих пор этого достичь не удалось. [12] Однако нет сомнений в том, что Вашингтон и Брюссель оказывают серьезное давление на Украину, чтобы она стала слугой империализма. И, на самом деле, этот процесс уже значительно продвинулся!

 

Мы знаем, что многие украинские патриоты питают огромные иллюзии по отношению к НАТО. Такие надежды совершенно неуместны. Если США и Западной Европе удастся полностью контролировать политическое и военное руководство Украины, они смогут заставить Киев подчиниться внешнеполитическим планам западных держав. Если Вашингтон и Брюссель захотят стрелять, украинская армия сможет выступить против российских войск. Если Вашингтон и Брюссель захотят вести переговоры с Путиным, Киев должен будет заткнуться и подчиниться. И если Вашингтон и Брюссель захотят, чтобы Украина пошла на территориальные уступки Москве, она также будет вынуждена согласиться с пожеланиями западных хозяев.

 

Это было бы реальностью, если бы Украина стала слугой западного империализма, как того хочет НАТО! Вот почему социалисты – в Украине и на международном уровне – должны решительно выступать против пронатовской политики Украины. В интересах национального самоопределения, в интересах национального освобождения от российских оккупантов Украина должна порвать с западным империализмом! Нет членству в НАТО и ЕС, нет Совету Украина-НАТО!

 

Следовательно, социалисты должны резко осудить правительство Зеленского, которое готово стать лакеем западной власти! Оно обещает Вашингтону и Брюсселю всё и вся. Зеленский не уставал демонстрировать свою подчиненность. “Когда мы подавали заявку на членство в НАТО, мы говорили откровенно: де-факто Украина уже в альянсе. Наше оружие - это оружие альянса. Наши ценности - это то, во что верит альянс ... Вильнюс должен подтвердить все это.” [13] И в другом случае он провозгласил: “НАТО нуждается в нас так же, как мы нуждаемся в НАТО.” [14]

 

Мы вновь заявляем о нашей поддержке справедливой войны Украины за национальную оборону против вторжения Путина. В то же время социалисты должны выступить против подчинения страны западным державам. Чтобы изгнать захватчиков и обрести полное национальное самоопределение, Украина должна быть независимой от интересов любой великой державы! Это будет возможно только в том случае, если рабочие и народные массы заменят пронатовский режим Зеленского на правительство рабочих! [15]

 

RCIT призывает социалистов в Украине, в России и во всем мире объединиться для реализации интернационалистической и антиимпериалистической программы. Для народной войны в защиту Украины от вторжения Путина! Никакого подчинения Украины НАТО и ЕС! Против российского и натовского империализма!”

 

 

 

 

 

[1] НАТО: коммюнике Вильнюсского саммита, опубликованное главами государств и правительств НАТО, участвующими в заседании Североатлантического совета в Вильнюсе, 11 июля 2023 года, https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_217320.htm

 

[2] G7: Совместное заявление о поддержке Украины, 12 июля 2023 г., https://www.state.gov/joint-declaration-of-support-for-ukraine

 

[3] Аль-Джазира: НАТО не принимает приглашения Украины, вызывая гнев Зеленского, 11 июля 2023 года, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy; Sky News: Украине было отказано в приглашении НАТО - вот пять обязательств, которые она получила вместо этого, 12.7.2023, https://news.sky.com/story/ukraine-russia-war-latest-zelenskyy-at-nato-after-calling-their-plan-absurd-top-russian-commander-killed-by-uk-provided-missile-12541713#:~:text=Ukraine%20was%20denied,to%2010%20billion

 

[4] Крис Мегерян, Лорн Кук и Сын Мин Ким: Украина получила обязательства G7 по обеспечению безопасности, но членство в НАТО остается недостижимым, Associated Press, 12 июля 2023 г., https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[5] Аль-Джазира: НАТО не принимает приглашения Украины, вызывая гнев Зеленского, 11 июля 2023 года, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy

 

[6] Крис Мегерян, Лорн Кук и Сын Мин Ким: Украина получила обязательства G7 по обеспечению безопасности, но членство в НАТО остается недостижимым, Associated Press, 12 июля 2023 года, https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[7] RCIT: Предсмертная агония путинского режима и перспективы классовой борьбы. О задачах социалистов в предстоящий период кризиса бонапартистского режима и его империалистической войны против украинского народа, 6 июля 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/russia-death-agony-of-putin-regime/#anker_4

 

[8] RCIT: Попытка государственного переворота Пригожина в России: Ссора между ворами. Пригожин, Шойгу и Путин – никакой поддержки никому из этих военных преступников! Долой российский империализм и бонапартистский режим! 24 июня 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_1; Михаэль Пребстинг: Западные державы и переворот Пригожина в России. О последствиях попытки государственного переворота для американского и европейского империализма и для войны в Украине, 26 июня 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_1; Еще раз об опасениях западных держав после переворота Пригожина в России. Дополнение к нашему анализу, основанное на новом отчете Financial Times о дискуссиях между державами G7, 29 июня 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_6

 

[9] Михаэль Прёбстинг: Война в Украине: начались секретные переговоры между США и Россией. Министр иностранных дел России Сергей Лавров встретился с бывшими дипломатами США, чтобы обсудить урегулирование конфликта, 8 июля 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/ukraine-war-secret-negotiations-between-u-s-and-russia-have-started/

 

[10] Михаэль Прёбстинг: Киссинджер о соперничестве великих держав и войне в Украине. Заметки о замечательном интервью с “мудрым стариком” американского империализма, 22 мая 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/kissinger-on-great-power-rivalry-and-ukraine-war/

 

[11] ‘Мы не знаем, что произойдет после Зеленского’. Политолог Кимберли Мартен об отказе НАТО предоставить Украине график членства, Meduza, 12 июля 2023 года, https://meduza.io/en/feature/2023/07/12/we-don-t-know-what-will-happen-after-zelensky

 

[12] Смотрите, например, RCIT: до поворотного моменту у війні України? Завдання соціалістів у світлі можливих напрямів розвитку війни за національну оборону у поєднанні з міжімперіалістичним суперництвом великих держав, 11 березня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_3; Интеграция в НАТО: империалистическая ловушка для украинского народа! За Народную войну, чтобы защитить Украину от путинского вторжения! Никакого подчинения Украины НАТО и ЕС! Против русского и против НАТОвского империализма! 19 июня 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/nato-integration-is-imperialist-trap-for-ukraine/#anker_6; Михаэль Прёбстинг: Чи стане Україна "Ізраїлем" для НАТО у Східній Європі? "Wall Street Journal" повідомляє про плани західних урядів змінити свої відносини з Україною на липневому саміті НАТО, 29 мая 2023 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/is-ukraine-about-to-become-nato-s-israel-in-eastern-europe/#anker_6

 

[13] НАТО ‘должно подтвердить’, что Украина является членом "де-факто": Зеленский, Аль-Джазира, 10 июля 2023, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/10/nato-must-confirm-ukraine-is-de-facto-a-member-zelenskyy

 

[14] Крис Мегерян, Лорн Кук и Сын Мин Ким: Украина получила обязательства G7 по обеспечению безопасности, но членство в НАТО остается недостижимым, Associated Press, 12 июля 2023 г., https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[15] Ми надсилаємо читачів до спеціальної сторінки на нашому веб-сайті, де зібрано понад 180 документів RCIT про війну в Україні та поточний конфлікт Росія-НАТО: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Зокрема ми посилаємося на Маніфест RCIT: Війна в Україні: поворотний момент всесвітньо-історичного значення. Соціалісти мають об'єднати революційний захист України від вторгнення Путіна з міжнародною боротьбою проти російського імперіалізму, а також імперіалізму НАТО та ЄС, 1 березня 2022 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_9; дивіться також: Маніфест до перших роковин війни в Україні. Перемога героїчному українському народові! Переможіть російський імперіалізм! Жодної підтримки імперіалізму НАТО! 10 лютого 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-on-first-anniversary-of-ukraine-war/#anker_7

 

Sobre o processo contraditório de aproximação entre a OTAN e a Ucrânia e, ao mesmo tempo, os interesses divergentes entre as potências ocidentais e Kiev

 

Por Michael Pröbsting, Corrente Comunista Revolucionária Internacional (RCIT)(RCIT), 13 de julho de 2023, www.thecommunists.net

 

 

 

A Cúpula da OTAN de 2023, realizada de 11 a 12 de julho, em Vilnius, capital da Lituânia, foi certamente um evento importante, tanto para a própria aliança quanto para as perspectivas futuras da Guerra da Ucrânia.

 

Vamos começar com um resumo de suas decisões mais importantes no que diz respeito à guerra. Depois disso, discutiremos o que está por trás dessas decisões, quais interesses políticos elas refletem e quais poderiam ser suas consequências para o próximo período.

 

Primeiro, a cúpula da OTAN fez uma declaração geral em seu comunicado oficial de que "o futuro da Ucrânia está na OTAN". Os aliados reafirmaram o compromisso "assumido na Cúpula de 2008, em Bucareste, de que a Ucrânia se tornará membro da OTAN" e declararam que a Ucrânia "ultrapassou a necessidade do Plano de Ação para Adesão". Isso significa que, no caso de um convite, a Ucrânia poderia se tornar membro mais rápido do que o normal. [1]

 

No entanto, a OTAN - sob pressão dos EUA e da Alemanha - recusou-se a assumir qualquer compromisso vinculativo sobre quando, ou se, convidaria a Ucrânia a se tornar membro. Ela simplesmente declarou que discutirá essa questão se considerar apropriado. ("Estaremos em posição de estender um convite à Ucrânia para participar da Aliança quando os Aliados concordarem e as condições forem atendidas.")

 

Em vez disso, os aliados decidiram criar um Conselho OTAN-Ucrânia. Esse Conselho deve ser um "órgão conjunto em que os Aliados e a Ucrânia tenham assento como membros iguais para promover o diálogo político, o engajamento, a cooperação e as aspirações euro-atlânticas da Ucrânia de se tornar membro da OTAN. Ele proporcionará consultas, tomadas de decisão e atividades conjuntas, e também servirá como um mecanismo de consulta em caso de crise entre a OTAN e a Ucrânia".

 

Por fim, os aliados se comprometeram a continuar seu apoio militar à Ucrânia, expandindo o "Pacote de Assistência Abrangente em um programa plurianual para a Ucrânia. A assistência fornecida ajudará a reconstruir o setor de segurança e defesa ucraniano e a transição da Ucrânia para a interoperabilidade total com a OTAN".

 

Além disso, as potências do G7 - Estados Unidos, França, Alemanha, Itália, Reino Unido, Japão e Canadá - emitiram uma declaração à margem da cúpula de Vilnius. Nela, eles anunciaram que "estamos iniciando negociações com a Ucrânia para formalizar - por meio de compromissos e acordos de segurança bilaterais alinhados com essa estrutura multilateral, de acordo com nossos respectivos requisitos legais e constitucionais - nosso apoio duradouro à Ucrânia". [2]

 

Esse apoio incluiria ajuda econômica e financeira para a reconstrução e, o mais importante, ajuda militar ("assistência de segurança e equipamentos militares modernos, nos domínios terrestre, aéreo e marítimo; apoio para desenvolver ainda mais a base industrial de defesa da Ucrânia; treinamento e exercícios de treinamento para as forças ucranianas; compartilhamento e cooperação de inteligência; apoio a iniciativas de defesa cibernética, segurança e resiliência").

 

Da mesma forma, a declaração do G7 prometeu que "no caso de um futuro ataque armado russo, pretendemos consultar imediatamente a Ucrânia para determinar as próximas etapas apropriadas". Essas medidas poderiam incluir ajuda militar, sanções contra a Rússia, etc.

 

Não é de surpreender que as potências imperialistas ocidentais esperem, em troca, a subordinação total da Ucrânia. "Por sua vez, a Ucrânia está comprometida a: a) Contribuir positivamente para a segurança do parceiro (...); b) continuar a implementação das reformas de aplicação da lei, judiciário, anticorrupção, governança corporativa, econômica, setor de segurança e gestão do estado que enfatizam seus compromissos com a democracia, o estado de direito, o respeito aos direitos humanos e às liberdades da mídia, e colocar sua economia em um caminho sustentável; c) Avançar nas reformas e na modernização da defesa, inclusive fortalecendo o controle civil democrático das forças armadas e melhorando a eficiência e a transparência nas instituições e no setor de defesa da Ucrânia."

 

Além dessas declarações, alguns países da OTAN prometeram enviar mais armas para a Ucrânia. O governo alemão prometeu mais US$ 771 milhões em assistência militar (incluindo dois lançadores do sistema de mísseis Patriot, outros 40 veículos de combate de infantaria Marder e 25 tanques Leopard 1). A França fornecerá mísseis de cruzeiro SCALP de longo alcance. E a Dinamarca e a Holanda disseram que uma coalizão de 11 nações começará a treinar pilotos ucranianos para pilotar caças F-16 no próximo mês, com um novo centro de treinamento a ser criado na Romênia. [3]

 

 

 

Qual é o significado das decisões da OTAN em Vilnius?

 

 

 

As decisões da OTAN na cúpula de Vilnius representam, em primeiro lugar, um passo importante para a institucionalização do relacionamento entre a aliança e a Ucrânia - mais concretamente, da subordinação da Ucrânia, como um país semicolonial, à aliança militar das potências imperialistas ocidentais. É claro que esse processo de subordinação imperialista já havia começado há muito tempo, mas Vilnius o aprofundou substancialmente.

 

Dito isso, é importante analisar os detalhes dessas decisões. Ao contrário das declarações bombásticas de que "os Aliados e a Ucrânia se sentam como membros iguais no Conselho OTAN-Ucrânia", a realidade é que a OTAN domina esse relacionamento e pode, a qualquer momento, se afastar de seus compromissos. A declaração do G7 inclui explicitamente essas brechas, pois compromete a Ucrânia com todos os tipos de reformas domésticas que, na verdade, significam que as potências ocidentais teriam um controle mais direto da economia e do exército do país. Além disso, a declaração compromete Kiev a "contribuir positivamente para a segurança do parceiro", o que pode significar tudo, pois a "segurança do parceiro" também pode implicar que a OTAN deseja ter relações pacíficas com a Rússia no futuro. E se isso exigir que a Ucrânia faça concessões territoriais - de fato ou de direito - que assim seja. Portanto, se o G7 ou a OTAN considerarem que suas condições não foram atendidas pela Ucrânia, eles podem se retirar de seu compromisso.

 

Além disso, as declarações não contêm nenhuma definição concreta de quando a OTAN estaria preparada para tornar a Ucrânia um estado membro. Vários políticos disseram que essa questão poderia ser discutida após o fim da guerra. Mas não há definição do que isso significa exatamente. "Definir o fim das hostilidades não é uma tarefa fácil. As autoridades se recusaram a definir o objetivo, o que poderia sugerir um cessar-fogo negociado ou a recuperação de todo o território ocupado pela Ucrânia. De qualquer forma, Putin teria essencialmente poder de veto sobre a adesão da Ucrânia à OTAN ao prolongar-se o conflito." [4]

 

Para dar um exemplo: Tecnicamente falando, ainda não há paz entre a Coreia do Norte e a Coreia do Sul 70 anos após o fim da guerra, apenas um cessar-fogo. Se uma situação semelhante ocorrer entre a Ucrânia e a Rússia, a OTAN poderá colocar a questão da adesão indefinidamente.

 

Entretanto, esse não é o único resultado importante de Vilnius. As negociações e os comentários públicos antes e durante a cúpula da OTAN revelaram, pela primeira vez, uma manifestação pública de visões conflitantes e interesses diferentes não apenas entre os países membros da OTAN, mas também - e principalmente - entre os EUA (e outras potências ocidentais), de um lado, e a Ucrânia, do outro.

 

A recusa do governo Biden, do governo alemão Scholz e de outros em assumir qualquer compromisso com a Ucrânia em termos de adesão à OTAN provocou irritação no governo Zelensky. O presidente ucraniano expressou, em uma linguagem pouco diplomática e incomum, sua indignação por ter sido mantido na porta de fora de entrada dos empregados da aliança imperialista. "É sem precedentes e absurdo quando não se estabelece um prazo, nem para o convite nem para a adesão da Ucrânia." [5]

 

Da mesma forma, os senhores imperialistas não esconderam seu ressentimento com relação aos pedidos de ajuda militar dos ucranianos. "Por que eles sempre querem mais armas em vez de morrer em silêncio?" - esse deve ser o sentimento oculto dos governantes ocidentais. O secretário de Defesa britânico, Ben Wallace, falou aos jornalistas sobre sua "frustração evidente em relação às exigências de Zelenskyy, acrescentando que "as pessoas querem ver gratidão" pelo apoio militar ocidental. Wallace também disse que ouviu "reclamações" de alguns legisladores dos EUA de que "não somos a Amazon". (...) "Quero dizer, isso é verdade", disse Wallace, de acordo com vários meios de comunicação britânicos. Ele se lembrou de ter dito a mesma coisa aos ucranianos quando visitou o país no ano passado e recebeu uma lista de pedidos de armas. "Eu não sou a Amazon." [6]

 

Zelensky usou outra formulação esplêndida e ambígua quando agradeceu a Biden, dizendo que "você gasta esse dinheiro por nossas vidas", ou seja, apontando para as formas muito diferentes de sacrifícios dos dois lados.

 

 

 

As diferenças refletem interesses conflitantes

 

 

 

Não é por acaso que essas tensões estão se tornando públicas agora. Elas refletem uma distância cada vez maior entre os EUA - a potência ocidental hegemônica - e a Ucrânia. A Ucrânia - e mais ou menos toda a população - está determinada a lutar até a vitória, ou seja, até que tenha expulsado completamente os invasores russos e libertado seu país. Enquanto as potências ocidentais estiverem determinadas a enfraquecer seu rival russo, os interesses das duas partes se cruzarão.

 

No entanto, como explicamos em vários documentos nos últimos meses, Washington e seus aliados estão cada vez mais buscando encerrar a guerra e fazer um acordo com Putin. Em primeiro lugar, eles não têm interesse em aumentar a guerra e cair na Terceira Guerra Mundial. Além disso, torna-se cada vez mais difícil para os países da OTAN financiar sua ajuda militar para a Ucrânia, ainda mais quando seus estoques de materiais de guerra se esgotam. Acrescente a isso os efeitos desestabilizadores da guerra para a economia mundial capitalista, bem como a crescente insatisfação popular. Essa última é particularmente relevante, dado o fato de que haverá eleições presidenciais nos EUA no próximo ano.

 

Além disso, os recentes acontecimentos na Rússia com a tentativa de golpe de Prigozhin em 24 de junho fizeram soar o alarme nas capitais ocidentais. Isso demonstrou aos EUA e à UE que uma derrota humilhante da Rússia na guerra poderia resultar no colapso do regime de Putin e no início de uma guerra civil. [7] Dado o fato de que esse país abriga milhares de mísseis nucleares, a classe dominante dos países imperialistas ocidentais está altamente preocupada e considera o regime "aceitável" de Putin (comparado, digamos, ao de Prigozhin) como um "mal menor". [8]

 

Além disso, os EUA querem "mãos livres" para usar a participação da Ucrânia na OTAN como moeda de troca nas negociações com a Rússia.

 

Como resultado de todas essas considerações, os EUA já iniciaram negociações secretas "não oficiais" com a Rússia. Uma primeira reunião ocorreu em abril, em Nova York, entre uma delegação de ex-diplomatas americanos (agindo com o consentimento da Casa Branca) e uma equipe russa liderada pelo ministro das Relações Exteriores, Sergey Lavrov. [9]

 

Por isso, os EUA (e seus aliados) não têm interesse em se comprometer com ajuda financeira e militar de longo prazo para a Ucrânia em nenhuma circunstância. Esse é ainda mais o caso, pois os governos ocidentais temem não poder colocar a Ucrânia sob controle total para que ela possa travar uma guerra contra a Rússia, mesmo que isso seja contra os interesses da política externa de Washington e Bruxelas. Como já explicamos em outro lugar, Henry Kissinger - o "velho sábio" do imperialismo dos EUA - alertou sobre esse perigo. [10]

 

Kimberly Marten, especialista norte-americana na história das relações entre a Rússia e a OTAN, expressou as mesmas preocupações dos principais círculos ocidentais em um comentário sobre a cúpula de Vilnius. "A Ucrânia tem sido incrivelmente corajosa, realizou muito e fez muito para mostrar que é uma boa parceira dos países ocidentais. Zelensky tem sido o rosto disso. Mas não sabemos o que acontecerá quando Zelensky não for mais presidente." (...) Se a Ucrânia acabar perdendo uma quantidade significativa de território para a Rússia, por exemplo, um possível resultado poderia ser o crescimento do extremismo político interno, de acordo com Marten. "Se a nova liderança [ucraniana] tiver objetivos revanchistas de dizer que a Ucrânia deve recuperar todo o seu território, seria muito desconfortável para a OTAN ter essa garantia de segurança dada à Ucrânia." (...) "Uma vez que você está na OTAN, a OTAN não pode expulsá-lo." (...) "Será importante garantir que quem quer que chegue ao [poder] depois de Zelensky e depois que a guerra terminar não seja alguém que possa tirar proveito da filiação à OTAN para tomar ações altamente agressivas e arriscadas que possam acabar levando a OTAN a uma guerra direta com a Rússia."" [11]

 

Em resumo, os eventos em Vilnius demonstraram publicamente a diferença entre a estratégia de guerra da Ucrânia até a vitória contra os invasores russos e a estratégia do governo Biden, que pode ser chamada de "política de negociações militaristas", ou seja, apoiar temporariamente a Ucrânia com armas para forçar Putin a fazer concessões na mesa de negociações.

 

 

 

Um choque de interesses: A autodeterminação nacional da Ucrânia versus a política das grandes potências ocidentais

 

 

 

Os últimos acontecimentos na cúpula da OTAN em Vilnius confirmam a análise que a CCRI fez nos últimos meses. As potências ocidentais estão interessadas em utilizar a guerra de libertação nacional da Ucrânia para seus próprios interesses. Mas elas estão subordinando esse apoio aos seus interesses estratégicos como grandes potências imperialistas. E, como mostramos, seus interesses fazem com que elas pressionem pela pacificação da guerra o mais rápido possível. É claro que eles estão dispostos a fornecer apoio militar limitado para a Ucrânia a fim de colocar a Rússia em uma posição enfraquecida nas negociações.

 

Da mesma forma, eles estão dispostos a transformar a Ucrânia em um "porco-espinho" armado até os dentes, sob uma condição: que Kiev se torne um lacaio confiável e subserviente da OTAN. Isso não foi alcançado até agora. [12] Entretanto, não há dúvida de que Washington e Bruxelas estão exercendo grande pressão sobre a Ucrânia para que ela se torne uma serva do imperialismo. E, de fato, esse processo já avançou muito!

 

Estamos cientes de que muitos patriotas ucranianos têm grandes ilusões em relação à OTAN. Essas esperanças são totalmente equivocadas. Se os EUA e a Europa Ocidental conseguirem controlar completamente a liderança política e militar da Ucrânia, eles poderão forçar Kiev a se subordinar aos planos de política externa das potências ocidentais. Se Washington e Bruxelas quiserem fazer disparos, o exército ucraniano poderá marchar contra as forças russas. Se Washington e Bruxelas quiserem negociar com Putin, Kiev deve se calar e obedecer. E se Washington e Bruxelas quiserem que a Ucrânia faça concessões territoriais a Moscou, ela também será forçada a aceitar os desejos dos senhores ocidentais.

 

Essa seria a realidade de ser um servo imperialista! É por isso que os socialistas - na Ucrânia e internacionalmente - devem se opor fortemente à política pró-OTAN da Ucrânia. No interesse da autodeterminação nacional, no interesse da libertação nacional dos ocupantes russos, a Ucrânia deve romper com o imperialismo ocidental! Não à adesão à OTAN e à UE, não ao Conselho OTAN-Ucrânia!

 

Por isso, os socialistas devem denunciar com veemência o governo de Zelensky, que está disposto a se tornar um lacaio do poder ocidental! Ele está prometendo tudo e mais um pouco a Washington e Bruxelas. Zelensky não se cansou de demonstrar sua subordinação. "Quando solicitamos a adesão à OTAN, falamos francamente: de fato, a Ucrânia já faz parte da aliança. Nossas armas são as armas da aliança. Nossos valores são aquilo em que a aliança acredita... Vilnius deve confirmar tudo isso." [13] E em outra ocasião ele proclamou: "A OTAN precisa de nós, assim como nós precisamos da OTAN". [14]

 

Reiteramos nosso apoio à guerra justa de defesa nacional da Ucrânia contra a invasão de Putin. Ao mesmo tempo, os socialistas devem se opor à subordinação do país às potências ocidentais. Para expulsar os invasores e conquistar a plena autodeterminação nacional, a Ucrânia deve ser independente dos interesses de qualquer grande potência! Isso só será possível se os trabalhadores e as massas populares substituírem o regime pró-OTAN de Zelensky por um governo operário e popular! [15]

 

A CCRI convoca os socialistas da Ucrânia, da Rússia e de todo o mundo a se unirem em um programa internacionalista e anti-imperialista. Por uma Guerra Popular para defender a Ucrânia contra a invasão de Putin! Não à subordinação da Ucrânia à OTAN e à UE! Contra o imperialismo russo e contra o imperialismo da OTAN!"

 

 

 

 

 

[1] OTAN: Comunicado da Cúpula de Vilnius, emitido pelos Chefes de Estado e de Governo da OTAN que participam da reunião do Conselho do Atlântico Norte em Vilnius, 11 de julho de 2023, https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_217320.htm

 

[2] G7: Declaração Conjunta de Apoio à Ucrânia, 12 de julho de 2023, https://www.state.gov/joint-declaration-of-support-for-ukraine

 

[3] Al Jazeera: NATO stops short of Ukraine invitation, angering Zelenskyy, 11 Jul 2023, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy; Sky News: Foi negado à Ucrânia um convite da OTAN - aqui estão os cinco compromissos que ela recebeu, 12.7.2023, https://news.sky.com/story/ukraine-russia-war-latest-zelenskyy-at-nato-after-calling-their-plan-absurd-top-russian-commander-killed-by-uk-provided-missile-12541713#:~:text=Ukraine%20was%20denied,to%2010%20billion

 

[4] Chris Megerian, Lorne Cook e Seung Min Kim: Ukraine wins G7 security pledges, but NATO membership remains elusive, Associated Press, 12 de julho de 2023, https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[5] Al Jazeera: NATO stops short of Ukraine invitation, angering Zelenskyy, 11 Jul 2023, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy

 

[6] Chris Megerian, Lorne Cook e Seung Min Kim: Ukraine wins G7 security pledges, but NATO membership remains elusive, Associated Press, 12 de julho de 2023, https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[7] Veja sobre esse RCIT: Rússia: A agonia de morte do regime de Putin e as perspectivas para a luta de classes. Sobre as tarefas dos socialistas no próximo período de crise do regime Bonapartista e sua guerra imperialista contra o povo ucraniano, 6 de julho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/russia-death-agony-of-putin-regime/#anker_2.

 

[8] Veja neste RCIT: Prigozhin, Shoigu e Putin - nenhum apoio a qualquer um desses criminosos de guerra! Abaixo o imperialismo russo e o regime Bonapartista! 24 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_3; As potências ocidentais e o golpe de Prigozhin na Rússia. Sobre as consequências da tentativa de golpe para o imperialismo estadunidense e europeu e a Guerra da Ucrânia, 26 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_2; Mais uma vez sobre as preocupações das potências ocidentais após o golpe de Prigozhin na Rússia, 29 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4

 

[9] Veja sobre isso Michael Pröbsting: Ukraine War: Secret Negotiations between U.S. and Russia Have Started. O ministro das Relações Exteriores da Rússia, Sergey Lavrov, reuniu-se com ex-diplomatas dos EUA para discutir sobre a pacificação do conflito, 8 de julho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/ukraine-war-secret-negotiations-between-u-s-and-russia-have-started/#anker_3

 

[10] Michael Pröbsting: Kissinger on Great Power Rivalry and Ukraine War [Kissinger sobre a rivalidade entre as grandes potências e a guerra na Ucrânia]. Notes on a remarkable interview with a "wise old man" of U.S. imperialism, 22 de maio de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/kissinger-on-great-power-rivalry-and-ukraine-war/#anker_1; https://www.thecommunists.net/worldwide/global/henry-kissinger-s-desperate-call-for-imperialist-peace/#anker_3

 

[11] 'Não sabemos o que vai acontecer depois de Zelensky'. Kimberly Marten, cientista política, sobre a recusa da OTAN em dar à Ucrânia um cronograma de adesão, Meduza, 12 de julho de 2023, https://meduza.io/en/feature/2023/07/12/we-don-t-know-what-will-happen-after-zelensky

 

[12] Veja sobre isso, por exemplo, RCIT: Rumo a um ponto de virada na Guerra da Ucrânia? As tarefas dos socialistas à luz das possíveis linhas de desenvolvimento da guerra de defesa nacional em combinação com a rivalidade interimperialista das Grandes Potências, 11 de março de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_2; Integração na OTAN: Uma armadilha imperialista para o povo ucraniano! Por uma Guerra Popular para defender a Ucrânia contra a invasão de Putin! Não à subordinação da Ucrânia à OTAN e à UE! Contra o imperialismo russo e contra o imperialismo da OTAN! 19 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/nato-integration-is-imperialist-trap-for-ukraine/#anker_2; Michael Pröbsting: A Ucrânia está prestes a se tornar o "Israel" da OTAN no Leste Europeu? O "Wall Street Journal" informa sobre os planos dos governos ocidentais de transformar seu relacionamento com a Ucrânia na Cúpula da OTAN em julho, 29 de maio de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/is-ukraine-about-to-become-nato-s-israel-in-eastern-europe/#anker_2

 

[13] A OTAN "deve confirmar" que a Ucrânia é um membro "de fato": Zelenskyy, Al Jazeera, 10 jul 2023, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/10/nato-must-confirm-ukraine-is-de-facto-a-member-zelenskyy

 

[14] Chris Megerian, Lorne Cook e Seung Min Kim: Ukraine wins G7 security pledges, but NATO membership remains elusive, Associated Press, 12 de julho de 2023, https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[15] Remetemos os leitores a uma página especial em nosso site, onde estão compilados mais de 180 documentos do RCIT sobre a Guerra da Ucrânia e o atual conflito entre a OTAN e a Rússia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Referimo-nos, em particular, ao Manifesto do RCIT: Ukraine War: A Turning Point of World Historic Significance (Guerra da Ucrânia: um ponto de virada de importância histórica mundial). Socialists must combine the revolutionary defense of the Ukraine against Putin's invasion with the internationalist struggle against Russian as well as NATO and EU imperialism, 1 March 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_2; veja também: Manifesto no primeiro aniversário da Guerra da Ucrânia. Vitória para o heroico povo ucraniano! Derrotar o imperialismo russo! Nenhum apoio ao imperialismo da OTAN! 10 de fevereiro de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-on-first-anniversary-of-ukraine-war/#anker_3.

 

Про суперечливий процес зближення України та НАТО і, водночас, розходження інтересів західних держав та Києва

 

Міхаель Пребстінг, Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT), 13 липня 2023 року, www.thecommunists.net

 

 

 

Саміт НАТО 2023 року, що проходив 11-12 липня у Вільнюсі, столиці Литви, був, безумовно, важливою подією – як для самого альянсу, так і для майбутніх перспектив війни в Україні.

 

Давайте почнемо з короткого викладу його найважливіших рішень, що стосуються війни. Після цього ми обговоримо, що стояло за цими рішеннями, які політичні інтереси вони відображають і які можуть бути їхні наслідки для наступного періоду.

 

По-перше, саміт НАТО у своєму офіційному комюніке зробив спільну заяву про те, що “Майбутнє України - у НАТО”. Союзники підтвердили зобов'язання, “яке ми взяли на саміті 2008 року в Бухаресті, що Україна стане членом НАТО”, і заявили, що Україна “вийшла за рамки необхідності Плану дій щодо членства”. Останнє означає, що у разі запрошення Україна може приєднатись швидше, ніж це зазвичай буває. [1]

 

Проте НАТО – під тиском США та Німеччини – відмовилося брати на себе будь-які конкретні зобов'язання, коли або якщо взагалі запросить Україну стати членом. Воно просто заявило, що обговорить це питання, якщо вважатиме це за доцільне. (“Ми будемо в змозі направити запрошення Україні вступити до Альянсу, коли союзники погодяться та умови будуть виконані.”)

 

Натомість союзники вирішили створити Раду Україна-НАТО. Це має бути “спільний орган, де союзники та Україна засідають як рівноправні члени для просування політичного діалогу, залучення, співпраці та євроатлантичних прагнень України до членства в НАТО. Це забезпечить спільні консультації, прийняття рішень та заходи, а також послужить механізмом кризових консультацій між НАТО та Україною.”

 

Зрештою, союзники зобов'язалися продовжувати свою військову підтримку України шляхом розширення “Всеосяжного пакету допомоги у багаторічну програму для України. Надана допомога допоможе відновити український сектор безпеки та оборони та перевести Україну на рівень повної оперативної сумісності з НАТО.”

 

Крім того, держави G7 – Сполучені Штати, Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Японія та Канада – опублікували декларацію у кулуарах Вільнюського саміту. На ньому вони оголосили, що “ми розпочинаємо переговори з Україною, щоб офіційно оформити – за допомогою двосторонніх зобов'язань у галузі безпеки та домовленостей, узгоджених із цією багатосторонньою структурою, відповідно до наших відповідних правових та конституційних вимог – нашу постійну підтримку України.” [2]

 

Така підтримка включатиме економічну та фінансову допомогу для відновлення та, що найважливіше, військову допомогу (“допомога у забезпеченні безпеки та сучасне військове обладнання на суші, у повітрі та на морі; підтримка подальшого розвитку оборонно-промислової бази України; навчання українських збройних сил ; обмін розвідданими та співробітництво; підтримка ініціатив у галузі кіберзахисту, безпеки та життєстійкості.").

 

Аналогічно, у декларації G7 було обіцяно, що “у разі майбутнього збройного нападу Росії ми маємо намір негайно проконсультуватися з Україною, щоб визначити відповідні наступні кроки”. Такі кроки можуть містити військову допомогу, санкції проти Росії тощо.

 

Не дивно, що західні імперіалістичні держави очікують замість повного підпорядкування України. “Зі свого боку, Україна віддана: а) позитивному внеску у безпеку партнерів (...); б) продовження впровадження реформ правоохоронних органів, судової системи, боротьби з корупцією, корпоративного управління, економіки, сектору безпеки та державного управління, які підкреслюють її відданість демократії, верховенству закону, повазі прав людини та свобод ЗМІ та переводять її економіку на стійкий шлях розвитку; в) просування оборонних реформ та модернізації, у тому числі шляхом посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами та підвищення ефективності та прозорості в усіх оборонних інститутах України та промисловості.”

 

На додаток до цих заяв окремі держави НАТО пообіцяли надіслати Україні більше зброї. Уряд Німеччини пообіцяв виділити ще 771 мільйон доларів військової допомоги (включаючи дві пускові установки ракетного комплексу Patriot, ще 40 бойових машин піхоти Marder і 25 танків Leopard. Франція поставить крилаті ракети великої дальності SCALP. А Данія та Нідерланди заявили, що коаліція з 11 країн почне навчати українських пілотів літати на винищувачах F-16 наступного місяця у новому навчальному центрі, який буде створено у Румунії. [3]

 

 

 

У чому сенс рішень НАТО у Вільнюсі?

 

 

 

Рішення НАТО на Вільнюському саміті є насамперед важливим кроком до інституціоналізації відносин між Альянсом та Україною – більш конкретно, до підпорядкування України, як напівколоніальної країни, військовому союзу західних імперіалістичних держав. Звичайно, цей процес імперіалістичного підпорядкування розпочався вже давно, але Вільнюс суттєво поглибив його.

 

Сказавши це важливо розглянути деталі цих рішень. Всупереч таким пихатим заявам про те, що “Союзники та Україна засідають як рівноправні члени в Раді Україна-НАТО”, реальність, звичайно, така, що НАТО домінує у цих відносинах і що вона може будь-коли відступити від своїх зобов'язань. Декларація G7 явно включає такі лазівки, оскільки вона зобов'язує Україну проводити всілякі внутрішні реформи, які фактично означають, що західні держави отримають пряміший контроль над економікою та армією країни. Крім того, декларація зобов'язує Київ "вносити позитивний внесок у безпеку партнерів", що може означати все, оскільки "безпека партнерів" також може мати на увазі, що НАТО хоче мати мирні відносини з Росією в майбутньому. І якщо для цього потрібно, щоб Україна пішла на територіальні поступки – де-факто чи де-юре – хай буде так. Отже, якщо G7 чи НАТО визнають, що Україна не виконала їхні умови, вони можуть відмовитися від своїх зобов'язань.

 

Крім того, декларації не містять жодного конкретного визначення, коли НАТО буде готове прийняти Україну до свого складу. Різні політики говорили, що це питання можна було б обговорити по закінченні війни. Але немає точного визначення, що це означає. “Визначення припинення військових дій - непросте завдання. Офіційні особи відмовилися визначити мету, яка б могла припускати припинення вогню шляхом переговорів або повернення Україною всієї окупованої території. У будь-якому разі Путін, по суті, отримав би право вето на членство України в НАТО, продовживши конфлікт.“ [4]

 

Наведу приклад: Технічно кажучи, через 70 років після закінчення війни між Північною та Південною Кореєю все ще немає миру, лише припинення вогню. Якщо аналогічна ситуація виникне між Україною та Росією, НАТО може відкласти питання членства на невизначений термін.

 

Однак, це не єдиний важливий результат Вільнюського саміту. Переговори та публічні коментарі до та під час саміту НАТО вперше виявили публічний прояв суперечливих поглядів та різних інтересів не лише серед держав-членів НАТО, але також – і це найголовніше – між США (та іншими західними державами), з одного боку, та Україною , з іншого боку.

 

Відмова адміністрації Байдена, уряду Німеччини Шольца та інших взяти на себе будь-які зобов'язання перед Україною щодо членства в НАТО викликала роздратування з боку уряду Зеленського. Український президент незвичайною недипломатичною мовою висловив своє обурення тим, що його тримають біля службового входу імперіалістичного альянсу. “Це безпрецедентно та абсурдно, коли не встановлені часові рамки ні для запрошення, ні для членства України.” [5]

 

Так само імперіалістичні господарі не приховували свого обурення з приводу прохань українців про військову допомогу. "Чому вони завжди хочуть більше зброї замість того, щоб мовчки вмирати?" – це, мабуть, приховане почуття західних правителів. Міністр оборони Великобританії Бен Уоллес розповів журналістам про своє “вируюче розчарування вимогами Зеленського”, додавши, що “люди хочуть бачити подяку” за військову підтримку Заходу. Уоллес також сказав, що чув “бурчання” від деяких американських законодавців про те, що “ми не є Amazon. (...) “Я маю на увазі, це правда”, - сказав Уоллес, згідно з численними британськими ЗМІ. Він згадав, що говорив українцям те саме, коли відвідував країну минулого року і йому було представлено список запитів на зброю. “Я не Amazon”. [6]

 

Зеленський використав інше чудове і двозначне формулювання, коли дякував Байдену, сказавши, що “ви витрачаєте ці гроші на наші життя”, тобто вказавши на різні форми жертв двох сторін.

 

 

 

Відмінності відображають конфліктуючі інтереси

 

 

 

Не випадково, що ці тертя стають надбанням громадськості саме зараз. Вони відображають розрив між США, що збільшується, – гегемоністською західною державою - і Україною. Україна – більш-менш все її населення – сповнена рішучості боротися до перемоги, тобто доти, доки вона повністю не вижене російських загарбників і не звільнить свою територію. Доки західні держави сповнені рішучості послабити свого російського суперника, інтереси двох сторін перетиналися.

 

Однак, як ми пояснювали в кількох документах за останні кілька місяців, Вашингтон і його союзники все більше прагнуть покласти край війні та укласти угоду з Путіним. По-перше, вони не зацікавлені в ескалації війни та втягуванні до Третьої світової війни. Крім того, державам НАТО стає все важче фінансувати свою військову допомогу Україні – тим більше, що їхні запаси військових матеріалів вичерпуються. Додайте до цього дестабілізуючі наслідки війни для світової капіталістичної економіки, а також зростання незадоволеності населення. Останнє особливо актуальне з огляду на той факт, що наступного року відбудуться президентські вибори у США.

 

Крім того, нещодавні події у Росії зі спробою державного перевороту Пригожина 24 червня змусили західні столиці забити на сполох. Це продемонструвало США та ЄС, що принизлива поразка Росії у війні може призвести до краху путінського режиму та початку громадянської війни. [7] Враховуючи той факт, що в цій країні знаходяться тисячі ядерних ракет, правлячий клас західних імперіалістичних країн сильно стурбований і вважає "розсудливий" режим Путіна (порівняно, скажімо, з Пригожиним) "меншим злом". [8]

 

Крім того, США хочуть "розв'язати руки", щоб використати членство України в НАТО як розмінну монету в переговорах з Росією.

 

Внаслідок всіх цих міркувань США вже розпочали секретні “неофіційні” переговори з Росією. У квітні в Нью-Йорку відбулася перша зустріч делегації колишніх дипломатів США (за згодою Білого дому) та російської команди на чолі з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим. [9]

 

Отже, США (і їхні союзники) не зацікавлені в тому, щоб пов'язувати собі руки та брати на себе зобов'язання щодо надання довгострокової фінансової та військової допомоги Україні за жодних обставин. Це особливо актуально, що західні уряди побоюються, що вони не зможуть встановити повний контроль над Україною, що вона зможе розпочати війну проти Росії, навіть якщо це суперечить зовнішньополітичним інтересам Вашингтона та Брюсселя. Як ми вже пояснювали ще десь, Генрі Кісінджер – “мудрий старий” американського імперіалізму – попередив про таку небезпеку. [10]

 

Кімберлі Мартен, американська експертка з історії відносин Росія-НАТО, висловила ті ж побоювання провідних західних кіл у коментарі до вільнюського саміту. “Україна була неймовірно хороброю, багато чого досягла і зробила так багато, щоб показати, що вона є добрим партнером для західних країн. Зеленський був обличчям цього. Але ми не знаємо, що станеться, коли Зеленський більше не буде президентом. (...) Якщо Україна зрештою втратить значну частину території через Росію, наприклад, одним із потенційних результатів може стати зростання внутрішньополітичного екстремізму, за словами Мартен. “Якби у нового [українського] керівництва тоді були реваншистські цілі заявити, що Україна має повернути всю свою територію, НАТО було б дуже незручно надавати Україні таку гарантію безпеки”. (...) “Щойно ви вступите до НАТО, НАТО не зможе вас викинути”. (...) “Буде важливо переконатися, що хто б не прийшов до [влади] після Зеленського і після закінчення війни, це не той, хто може скористатися членством у НАТО для вкрай агресивних, вкрай ризикованих дій, які можуть зрештою втягнути НАТО у пряму війну з Росією”. [11]

 

Підбиваючи підсумок, події у Вільнюсі публічно продемонстрували розрив між українською стратегією ведення війни до перемоги над російськими загарбниками та стратегією адміністрації Байдена, яку можна назвати "мілітаристською політикою переговорів", тобто тимчасовою підтримкою України зброєю, щоб змусити Путіна піти на поступки за столом переговорів.

 

 

 

Зіткнення інтересів: національне самовизначення України проти політики великих держав Заходу

 

 

 

Останні події на саміті НАТО у Вільнюсі підтверджують аналіз, який RCIT надала останні місяці. Західні держави зацікавлені у використанні національно-визвольної війни України у власних інтересах. Але вони підпорядковують таку підтримку своїм стратегічним інтересам, як імперіалістичних великих держав. І, як ми показали, їхні інтереси змушують їх домагатися припинення війни швидше раніше ніж пізніше. Звичайно, вони готові надати обмежену військову підтримку Україні, щоб поставити Росію в ослаблене становище на переговорах.

 

Аналогічно, вони готові перетворити Україну на “дикобраза” озброєного до зубів – за однієї умови: щоб Київ став надійним та послужливим лакеєм НАТО. Досі цього досягти не вдалося. [12] Однак немає сумнівів у тому, що Вашингтон і Брюссель чинять серйозний тиск на Україну, щоб вона стала слугою імперіалізму. І насправді цей процес вже значно просунувся!

 

Ми знаємо, що багато українських патріотів мають величезні ілюзії щодо НАТО. Такі сподівання зовсім недоречні. Якщо США та Західній Європі вдасться повністю контролювати політичне та військове керівництво України, вони зможуть змусити Київ підкоритись зовнішньополітичним планам західних держав. Якщо Вашингтон та Брюссель захочуть стріляти, українська армія зможе виступити проти російських військ. Якщо Вашингтон і Брюссель захочуть вести переговори з Путіним, Київ має заткнутися і підкоритися. І якщо Вашингтон і Брюссель захочуть, щоб Україна пішла на територіальні поступки Москві, вона також буде змушена погодитись з побажаннями західних господарів.

 

Це було б реальністю, якби Україна стала слугою західного імперіалізму, як того хоче НАТО! Ось чому соціалісти – в Україні та на міжнародному рівні – мають рішуче виступати проти пронатівської політики України. На користь національного самовизначення, на користь національного звільнення від російських окупантів Україна має порвати із західним імперіалізмом! Немає членства в НАТО та ЄС, немає Раді Україна-НАТО!

 

Отже, соціалісти мають різко засудити уряд Зеленського, який готовий стати лакеєм західної влади! Воно обіцяє Вашингтону та Брюсселю все і вся. Зеленський не втомлювався демонструвати свою підпорядкованість. Коли ми подавали заявку на членство в НАТО, ми говорили відверто: де-факто Україна вже в альянсі. Наша зброя – це зброя альянсу. Наші цінності – це те, у що вірить альянс... Вільнюс має підтвердити все це”. [13] І в іншому випадку він проголосив: “НАТО потребує нас так само, як ми потребуємо НАТО”. [14]

 

Ми знову заявляємо про нашу підтримку справедливої війни за національну оборону проти вторгнення Путіна. Водночас соціалісти мають виступити проти підпорядкування країни західним державам. Щоб вигнати загарбників і набути повного національного самовизначення, Україна має бути незалежною від інтересів будь-якої великої держави! Це буде можливе лише в тому випадку, якщо робітники та народні маси замінять пронатівський режим Зеленського на уряд робітників! [15]

 

RCIT закликає соціалістів в Україні, Росії та в усьому світі об'єднатися для реалізації інтернаціоналістичної та антиімперіалістичної програми. Для народної війни на захист України від вторгнення Путіна! Жодного підпорядкування України НАТО та ЄС! Проти російського та натовського імперіалізму!”

 

 

 

 

 

[1] НАТО: комюніке Вільнюського саміту, опубліковане главами держав і урядів НАТО, які беруть участь у засіданні Північноатлантичної ради у Вільнюсі, 11 липня 2023 року, https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_217320

 

[2] G7: Спільна заява про підтримку України, 12 липня 2023 р., https://www.state.gov/joint-declaration-of-support-for-ukraine

 

[3] Аль-Джазіра: НАТО не приймає запрошення України, викликаючи гнів Зеленського, 11 липня 2023 року, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy; Sky News: Україні було відмовлено в запрошенні НАТО - ось п'ять зобов'язань, які вона отримала натомість, 12.7.2023, https://news.sky.com/story/ukraine-russia-war-latest-zelenskyy-at-nato-after-calling-their-plan-absurd-top-russian-commander-killed-by-uk-provided-missile-12541713#:~:text=Ukraine%20was%20denied,to%2010%20billion

 

[4] Кріс Мегерян, Лорн Кук та Син Мін Кім: Україна отримала зобов'язання G7 щодо безпеки, але членство в НАТО залишається недосяжним, Associated Press, 12 липня 2023 р., https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[5] Аль-Джазіра: НАТО не приймає запрошення України, викликаючи гнів Зеленського, 11 липня 2023 року, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/11/nato-stops-short-of-ukraine-invitation-angering-zelenskyy

 

[6] Кріс Мегерян, Лорн Кук та Син Мін Кім: Україна отримала зобов'язання G7 щодо безпеки, але членство в НАТО залишається недосяжним, Associated Press, 12 липня 2023 року, https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[7] RCIT: Передсмертна агонія путінського режиму та перспективи класової боротьби. Про завдання соціалістів у майбутній період кризи бонапартистського режиму та його імперіалістичної війни проти українського народу, 6 липня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/russia-death-agony-of-putin-regime/#anker_7

 

[8] RCIT: Спроба перевороту Пригожина в Росії: Сварка між злодіями. Пригожин, Шойгу та Путін – жодної підтримки жодному з цих військових злочинців! Геть російський імперіалізм та бонапартистський режим! 24 червня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_6; Міхаель Пребстінг: Західні держави та переворот Пригожина в Росії. Про наслідки спроби державного перевороту для американського та європейського імперіалізму та для війни в Україні, 26 червня 2023 р., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_1; Ще раз про побоювання західних держав після перевороту Пригожина у Росії. Додаток до нашого аналізу, заснований на новому звіті Financial Times про дискусії між державами G7, 29 червня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_6

 

[9] Міхаель Пребстінг: Війна в Україні: почалися секретні переговори між США та Росією. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з колишніми дипломатами США, щоб обговорити врегулювання конфлікту, 8 липня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/ukraine-war-secret-negotiations-between-u-s-and- russia-have-started/

 

[10] Міхаель Пребстінг: Кісінджер про суперництво великих держав і війну в Україні. Нотатки про чудове інтерв'ю з “мудрим старим” американського імперіалізму, 22 травня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/kissinger-on-great-power-rivalry-and-ukraine-war/

 

[11] "Ми не знаємо, що відбудеться після Зеленського". Політолог Кімберлі Мартен про відмову НАТО надати Україні графік членства, Meduza, 12 липня 2023 року, https://meduza.io/en/feature/2023/07/12/we-don-t-know-what-will-happen-after-zelensky

 

[12] Дивіться, наприклад, RCIT: до поворотного моменту у війні України? Завдання соціалістів у світлі можливих напрямів розвитку війни за національну оборону в поєднанні з міжімперіалістичним суперництвом великих держав, 11 березня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_3; Інтеграція до НАТО: імперіалістична пастка для українського народу! За Народну війну, щоб захистити Україну від путінського вторгнення! Жодного підпорядкування України НАТО та ЄС! Проти російського та проти НАТОвського імперіалізму! 19 червня 2023 р., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/nato-integration-is-imperialist-trap-for-ukraine/#anker_7; Міхаель Пребстинг: Чи стане Україна "Ізраїлем" для НАТО у Східній Європі? "Wall Street Journal" повідомляє про плани західних урядів змінити свої відносини з Україною на липневому саміті НАТО, 29 травня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/is-ukraine-about-to-become-nato-s-israel-in-eastern-europe/#anker_6

 

[13] НАТО "має підтвердити", що Україна є членом "де-факто": Зеленський, Аль-Джазіра, 10 липня 2023, https://www.aljazeera.com/news/2023/7/10/nato-must-confirm-ukraine-is-de-facto-a-member-zelenskyy

 

[14] Кріс Мегерян, Лорн Кук та Син Мін Кім: Україна отримала зобов'язання G7 щодо безпеки, але членство в НАТО залишається недосяжним, Associated Press, 12 липня 2023 р., https://apnews.com/article/nato-summit-ukraine-biden-2e7d25531e659bb9aa7274e203b0711b

 

[15] Ми надсилаємо читачів до спеціальної сторінки на нашому веб-сайті, де зібрано понад 180 документів RCIT про війну в Україні та поточний конфлікт Росія-НАТО: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of- documents-on-nato-russia-conflict/. Зокрема ми посилаємось на Маніфест RCIT: Війна в Україні: поворотний момент всесвітньо-історичного значення. Соціалісти мають об'єднати революційний захист України від вторгнення Путіна з міжнародною боротьбою проти російського імперіалізму, а також імперіалізму НАТО та ЄС, 1 березня 2022 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_9; дивіться також: Маніфест до першої роковини війни в Україні. Перемога героїчному українському народові! Переможіть російський імперіалізм! Жодної підтримки імперіалізму НАТО! 10 лютого 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-on-first-anniversary-of-ukraine-war/#anker_7