¡Un período de catástrofes, guerras y revoluciones requiere unidad de los revolucionarios!

Период катастроф, войн и революций требует единства революционеров!

Um período de catástrofes, guerras e revoluções requer a unidade dos revolucionários!

Un periodo di catastrofi, guerre e rivoluzioni richiede l'unità dei rivoluzionari!

Une période de catastrophes, de guerres et de révolutions nécessite l'unité des révolutionnaires !

Період катастроф, воєн і революцій вимагає єдності революціонерів!

Eine Periode der Katastrophen, Kriege und Revolutionen erfordert Einheit der Revolutionäre!

재난과 전쟁과 혁명의 시기가 혁명가들의 통일단결을 요구한다!

Statement of the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) for the Conference in Milano on 17/18 February 2024 *, www.thecommunists.net

Since the beginning of the current historic period in 2008 and even more so since 2019, we are living in a world characterised by a dramatic acceleration of contradictions between classes and states. We see social and ecological catastrophes, imperialist wars, rivalry between Great Powers and bonapartist attacks on democratic rights. At the same time, there has been a dramatic upswing of mass struggles of the workers and the oppressed peoples – from the Arab Revolution, the national liberation struggles of the Palestinian and the Ukrainian peoples, the Black Lives Matters movement in the U.S., to general strikes in France, India and other countries.

In such a period, it is the task of Marxists to elaborate a clear analysis of the world situation, to advocate a revolutionary program and to intervene in the mass struggles. The fundamental challenge in the current period is neither a lack of class struggles nor a “backward” consciousness of the masses but rather the weakness and “backwardness” of socialist forces. In other words, we continue to face the crisis of revolutionary leadership.

Many progressive organisations are confused about the nature of the current conflicts, adapt to this or that imperialist power and/or fail to take a consistent proletarian line in the class struggles. Hence, it is all the more important that authentic revolutionaries join forces and start a serious process of discussion and collaboration in order to overcome the crisis of revolutionary leadership.

The Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) – a Trotskyist organisation with sections and activists in Argentina, Brazil, Mexico, South Korea, Israel / Occupied Palestine, Russia, Nigeria, Britain, and Austria – has always strived for unity with other organisations not on the basis of abstract principles but by applying the general principles of revolutionary strategy to the concrete conditions of the global class struggle in the current period. In our view, broad agreement on the following issues should serve as the basis for rapprochement of authentic revolutionaries.

We are living in historic period of capitalist decay

The RCIT characterises the historic period since 2008 as one of capitalist decay, full of economic crisis, political instability and revolutionary and counterrevolutionary explosions. These features of accelerating contradictions have even intensified in the past few years with an increasing number of wars and Great Power rivalry, the ecological crisis and various civilization threats as well as revolutionary situations.

Marxists, in contrast to feeble opportunists, do not approach the challenges of the current period with despair and demoralisation but rather with revolutionary optimism. In fact, recognising such decline of capitalism and its revolutionising potential for class struggle (without ignoring the reactionary dangers) is the fundamental prerequisite for a revolutionary approach to the coming years full of tumultuous events, massive struggles, and great opportunities.

Accelerating inter-imperialist rivalry between the Great Powers (U.S., Western Europe, Japan, China and Russia)

Another key feature of the current historic period is the decline of the old imperialist powers in the West and the emergence of new imperialist states – in particular China and Russia. Hence, we have seen an acceleration of the Great Power rivalry as well as the end of the unipolar world order and globalisation.

Numerous Stalinists and Bolivarians view China (and also Russia to a certain degree) as progressive factors in world politics and, consequentially, lend support to these powers. Others don’t go that far but still fail to recognise the imperialist nature of these new Eastern powers – a gross mistake which condemns them to political confusion and disorientation in crucial events of world politics.

The only correct consequence of recognising the imperialist nature of all Great Powers is the policy of revolutionary defeatism as it had been elaborated by Lenin and the Bolsheviks. No support for any Great Powers (neither their “own” nor any other) in inter-imperialist conflicts; against their chauvinist policy; for an orientation to utilise every conflict to advance the class struggle against imperialist governments and to transform it into a civil war – these are the principles which must guide socialists in conflicts between NATO and Russia or between the U.S. and China.

Consistent support for the liberation struggles of the oppressed peoples

Another feature of the current period is the intensification of the oppression of nations by imperialist powers (respectively their proxies). To name only the most important examples, we refer to Israel’s current genocidal war in Gaza – a culmination of its 75 years long oppression of the Palestinian people –, Russia’s war against the Ukraine, against the Chechen or against the Syrian people, the U.S. occupation of Iraq, Afghanistan or Eastern Syria, its military intervention in Somalia, France’s intervention in Western Africa, etc. In all such conflicts, socialists are obligated to side with the liberation struggle of the oppressed nations without lending political support to their (petty-)bourgeois leadership.

At the same, socialists have to recognise that the parallel process of increasing imperialist aggression against oppressed nations and the accelerating Great Power rivalry can result in wars with a dual character. Such contradictory conflicts combine both a progressive war of liberation as well as an element of inter-imperialist rivalry. It is the duty of socialists to concretely analyse such conflicts and to decide which of the two elements is dominating. The Ukraine War (where the U.S. and Western Europe support Moscow’s opponent), the American aggression against North Korea or the conflicts between the U.S. and Israel versus Iran (with China and Russia supporting Washington’s opponents) – all these are examples for such conflicts with contradictory character where socialists take the side of the victims of imperialist powers without supporting any of the Great Power.

Many self-proclaimed socialists fail to consistently support the oppressed nations against the imperialist aggressor. Various Stalinists, social democrats and populists side – directly or indirectly – with one or the other Great Power and, consequently, aid the imperialist aggressor (e.g. with Russia against the Ukraine; or by defending Israel’s “right of self-defence”). Others, who recognise the imperialist character of the Western as well as the Eastern powers, make the mistake and degrade the struggle of oppressed nations (like e.g. of the Ukrainian people against Putin’s invasion) to a mere “proxy war” in the service of imperialist powers. Consequently, they refuse to support legitimate liberation struggles and, instead, take a reactionary abstentionist position of neutrality.

We have seen a similar phenomenon during the process of the Arab Revolution which started in January 2011. This was the greatest revolutionary wave since the beginning of the current historic period fifteen years ago which shock – and partially overthrew – reactionary dictatorships in Tunisia, Libya, Egypt, Syria, Yemen and other countries. This process faced important setbacks and defeats – most importantly the bloody coup of General Sisi in Egypt in July 2013 – but also experienced important new waves like the popular uprisings in Sudan, Iraq and Algeria in 2018/19 or the mass protests in the south of Syria in autumn 2023.

Here too, all kind of Stalinists and Bolivarian sided with “anti-imperialist” dictators like Assad or Gaddafi against their own people. And much too many “socialists“ turned their back to the popular insurrections soon after their beginning – shamefully denouncing the masses as “proxies” of NATO. In contrast, authentic socialists have always supported legitimate popular uprisings against reactionary dictatorships without lending any support to one or the other Great Power. They combined such support with advocating a socialist program with the creation of self-governing organs (popular councils and militias) and a workers and peasants government at its centre.

Fighting against right-wing populists but without supporting liberals or popular fronts

Another result of the current crisis of revolutionary leadership has been the ability of right-wing populist forces to partly gain – in a reactionary way – from the growing disillusionment of sectors of the masses with the capitalist system. This has provoked many “socialists” to bemoan a regressive trend and a domination of reactionary ideas in the political consciousness of the masses.

Of course, authentic socialists take the threat of right-wing populist forces – like Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro – seriously. But we refute the idea that the dominant feature of the current phase would be that “the masses go the right”. No, the dominant feature is rather an acceleration of the class struggle! True, some sectors of the masses support reactionary forces at elections. But many workers and poor have entered the class struggle in the past years as numerous mass strikes have spectacularly demonstrated (e.g. the unprecedented pro-Palestine solidarity mobilisations which is resembles the anti-war movement during the Vietnam or the Iraq wars; the Black Live Matters movement and the strike wave in the U.S.; the popular uprisings in Chile, Ecuador or Peru; the above-mentioned examples of the revival of the Arab Revolution, the Yellow Vests and the general strikes against the pension reform in France; the popular rebellion in Hong Kong in 2019, the anti-French mass protests in Niger, etc.).

The danger of right-wing populism must be fought on the streets – with the instruments of class struggle (action committees, self-defence, united front tactic). It must not and can not be fought via support for openly bourgeois parties (like Massa in Argentina, the U.S. Democrats or Macron in France) or for a popular front (e.g. Lula in Brazil).

The overcoming of crisis of revolutionary leadership does not happen by itself!

The key challenge of the current period is the huge discrepancy between the enormous revolutionary potential of the mass struggles and the weak state of revolutionary forces. However, the solution to this problem is not demoralised defeatism or retreat. No, all authentic socialists have the duty to take energetic initiatives in order to reduce and eventually close this gap by helping to rebuild a World Party of Socialist Revolution.

Of course, such a process will not be successful from one day to another. It will take time and it will face challenges and setbacks. But it can be done – by all those who understand the necessity of such efforts and who agree on the main principles of such a task!

It would be ultimatistic to suppose that the alternative is all or nothing. This process has to be advanced as energetically as possible but without hasty organizational maneuvers resulting in superficial agreement which would not stand the test of the class struggle.

The RCIT believes that authentic socialists should open a process of serious discussion and collaboration between each other. We are aware that a process of rapprochement is unlikely to see each and every difference removed within a short period of time. But this is no problem – as long as we start making steps forward and don’t lose time! Let’s get to work, comrades, and address the great tasks of the liberation struggle!

* * * * *

We refer to our Manifesto which was adopted by the IV. RCIT Congress in September 2023: The Revolutionary Struggle in the Era of Capitalist Collapse, https://www.thecommunists.net/rcit-manifesto-2023/

* This statement is supported by Spalakh (Ukraine).

The statement can be read in various languages at this link: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Declaración de la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI) para la Conferencia de Milán del 17 y 18 de febrero de 2024 *, www.thecommunists.net

Desde el inicio del actual período histórico en 2008 y más aún desde 2019, vivimos en un mundo caracterizado por una dramática aceleración de las contradicciones entre clases y Estados. Vemos catástrofes sociales y ecológicas, guerras imperialistas, rivalidad entre grandes potencias y ataques bonapartistas a los derechos democráticos. Al mismo tiempo, ha habido un dramático aumento de las luchas de masas de los trabajadores y de los pueblos oprimidos –desde la Revolución Árabe, las luchas de liberación nacional de los pueblos palestino y ucraniano, el movimiento Black Lives Matters en Estados Unidos, hasta las huelgas generales en Francia, India y otros países.

En tal período, es tarea de los marxistas elaborar un análisis claro de la situación mundial, defender un programa revolucionario e intervenir en las luchas de masas. El desafío fundamental en el período actual no es la falta de luchas de clases ni una conciencia “atrasada” de las masas sino más bien la debilidad y el “atraso” de las fuerzas socialistas. En otras palabras, seguimos enfrentando la crisis de dirección revolucionaria.

Muchas organizaciones progresistas están confundidas acerca de la naturaleza de los conflictos actuales, se adaptan a tal o cual potencia imperialista y/o no logran adoptar una línea proletaria consistente en las luchas de clases. Por lo tanto, es aún más importante que los auténticos revolucionarios unan fuerzas e inicien un proceso serio de discusión y colaboración para superar la crisis de dirección revolucionaria.

La Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), una organización trotskista con secciones y activistas en Argentina, Brasil, México, Corea del Sur, Israel/Palestina ocupada, Rusia, Nigeria, Gran Bretaña y Austria, siempre ha luchado por la unidad con otras organizaciones que no están en sobre la base de principios abstractos, sino aplicando los principios generales de la estrategia revolucionaria a las condiciones concretas de la lucha de clases global en el período actual. En nuestra opinión, un amplio acuerdo sobre las siguientes cuestiones debería servir como base para el acercamiento de los auténticos revolucionarios.

Vivimos en un período histórico de decadencia capitalista.

La CCRI caracteriza el período histórico desde 2008 como uno de decadencia capitalista, lleno de crisis económicas, inestabilidad política y explosiones revolucionarias y contrarrevolucionarias. Estas características de contradicciones aceleradas incluso se han intensificado en los últimos años con un número cada vez mayor de guerras y rivalidades entre grandes potencias, la crisis ecológica y diversas amenazas a la civilización, así como situaciones revolucionarias.

Los marxistas, a diferencia de los débiles oportunistas, no abordan los desafíos del período actual con desesperación y desmoralización, sino más bien con optimismo revolucionario. De hecho, reconocer tal declive del capitalismo y su potencial revolucionario para la lucha de clases (sin ignorar los peligros reaccionarios) es el prerrequisito fundamental para un enfoque revolucionario para los próximos años llenos de acontecimientos tumultuosos, luchas masivas y grandes oportunidades.

Aceleración de la rivalidad interimperialista entre las grandes potencias (Estados Unidos, Europa Occidental, Japón, China y Rusia)

Otro rasgo clave del actual período histórico es el declive de las antiguas potencias imperialistas en Occidente y el surgimiento de nuevos Estados imperialistas, en particular China y Rusia. Por lo tanto, hemos visto una aceleración de la rivalidad entre las grandes potencias, así como el fin del orden mundial unipolar y de la globalización.

Numerosos estalinistas y bolivarianos ven a China (y también a Rusia hasta cierto punto) como factores progresistas en la política mundial y, en consecuencia, prestan apoyo a estas potencias. Otros no llegan tan lejos, pero aun así no reconocen la naturaleza imperialista de estas nuevas potencias orientales, un grave error que las condena a la confusión política y la desorientación en acontecimientos cruciales de la política mundial.

La única consecuencia correcta de reconocer la naturaleza imperialista de todas las grandes potencias es la política de derrotismo revolucionario tal como fue elaborada por Lenin y los bolcheviques. Ningún apoyo a ninguna Gran Potencia (ni la “propia” ni ninguna otra) en los conflictos interimperialistas; contra su política chauvinista; una orientación para utilizar cada conflicto para hacer avanzar la lucha de clases contra los gobiernos imperialistas y transformarla en una guerra civil: estos son los principios que deben guiar a los socialistas en los conflictos entre la OTAN y Rusia o entre Estados Unidos y China.

Apoyo constante a las luchas de liberación de los pueblos oprimidos

Otra característica del período actual es la intensificación de la opresión de las naciones por parte de las potencias imperialistas (respectivamente, sus representantes). Para nombrar sólo los ejemplos más importantes, nos referimos a la actual guerra genocida de Israel en Gaza –una culminación de sus 75 años de opresión del pueblo palestino–, la guerra de Rusia contra Ucrania, contra los chechenos o contra el pueblo sirio, la ocupación estadounidense de Irak, Afganistán o Siria Oriental, su intervención militar en Somalia, la intervención de Francia en África Occidental, etc. En todos esos conflictos, los socialistas están obligados a ponerse del lado de la lucha de liberación de las naciones oprimidas sin prestar apoyo político a sus (pequeñas) dirección burguesa.

Al mismo tiempo, los socialistas tienen que reconocer que el proceso paralelo de creciente agresión imperialista contra las naciones oprimidas y la acelerada rivalidad entre las grandes potencias pueden resultar en guerras de doble carácter. Estos conflictos contradictorios combinan tanto una guerra progresiva de liberación como un elemento de rivalidad interimperialista. Es deber de los socialistas analizar concretamente tales conflictos y decidir cuál de los dos elementos domina. La guerra de Ucrania (donde Estados Unidos y Europa occidental apoyan al oponente de Moscú), la agresión estadounidense contra Corea del Norte o los conflictos entre Estados Unidos e Israel versus Irán (con China y Rusia apoyando a los oponentes de Washington): todos estos son ejemplos de conflictos con consecuencias contradictorias. carácter donde los socialistas se ponen del lado de las víctimas de las potencias imperialistas sin apoyar a ninguna de las Grandes Potencias.

Muchos autoproclamados socialistas no apoyan consistentemente a las naciones oprimidas contra el agresor imperialista. Varios estalinistas, socialdemócratas y populistas se ponen del lado –directa o indirectamente– de una u otra gran potencia y, en consecuencia, ayudan al agresor imperialista (por ejemplo, con Rusia contra Ucrania; o defendiendo el “derecho de autodefensa” de Israel). Otros, que reconocen el carácter imperialista de las potencias occidentales y orientales, cometen el error y degradan la lucha de las naciones oprimidas (como, por ejemplo, la del pueblo ucraniano contra la invasión de Putin) a una mera “guerra subsidiaria” al servicio de las potencias imperialistas. potestades. En consecuencia, se niegan a apoyar las luchas de liberación legítimas y, en cambio, adoptan una posición abstencionista reaccionaria de neutralidad.

Hemos visto un fenómeno similar durante el proceso de la Revolución Árabe que comenzó en enero de 2011. Esta fue la mayor ola revolucionaria desde el comienzo del actual período histórico hace quince años, que sacudió –y derrocó parcialmente– las dictaduras reaccionarias en Túnez, Libia, Egipto, Siria, Yemen y otros países. Este proceso enfrentó importantes reveses y derrotas –el más importante el sangriento golpe del general Sisi en Egipto en julio de 2013–, pero también experimentó nuevas oleadas importantes como los levantamientos populares en Sudán, Irak y Argelia en 2018/19 o las protestas masivas en el sur de Siria en otoño de 2023.

Aquí también, todo tipo de estalinistas y bolivarianos se aliaron con dictadores “antiimperialistas” como Assad o Gadafi contra su propio pueblo. Y demasiados “socialistas” dieron la espalda a las insurrecciones populares poco después de su comienzo, denunciando vergonzosamente a las masas como “representantes” de la OTAN. En contraste, los auténticos socialistas siempre han apoyado levantamientos populares legítimos contra dictaduras reaccionarias sin prestar ningún apoyo a una u otra Gran Potencia. Combinaron ese apoyo con la defensa de un programa socialista con la creación de órganos de autogobierno (consejos populares y milicias) y un gobierno de trabajadores y campesinos en su centro.

Luchar contra los populistas de derecha, pero sin apoyar a los liberales ni a los frentes populares

Otro resultado de la actual crisis de liderazgo revolucionario ha sido la capacidad de las fuerzas populistas de derecha de beneficiarse en parte –de manera reaccionaria– de la creciente desilusión de sectores de las masas con el sistema capitalista. Esto ha provocado que muchos “socialistas” lamenten una tendencia regresiva y un predominio de ideas reaccionarias en la conciencia política de las masas.

Por supuesto, los auténticos socialistas se toman en serio la amenaza de las fuerzas populistas de derecha –como Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro, Milei. Pero rechazamos la idea de que la característica dominante de la fase actual sea que “las masas vayan a la derecha”. ¡No, el rasgo dominante es más bien una aceleración de la lucha de clases! Es cierto que algunos sectores de las masas apoyan a las fuerzas reaccionarias en las elecciones. Pero muchos trabajadores y pobres han entrado en la lucha de clases en los últimos años, como lo han demostrado espectacularmente numerosas huelgas masivas (por ejemplo, las movilizaciones de solidaridad pro Palestina sin precedentes que se asemejan al movimiento contra la guerra durante las guerras de Vietnam o Irak; el movimiento Black Live Matters). movimiento y la ola de huelgas en Estados Unidos; los levantamientos populares en Chile, Ecuador o Perú; los ejemplos antes mencionados del resurgimiento de la Revolución Árabe, los chalecos amarillos y las huelgas generales contra la reforma de las pensiones en Francia; la rebelión popular en Hong Kong en 2019, las protestas masivas antifrancesas en Níger, etc.).

El peligro del populismo de derecha debe combatirse en las calles, con los instrumentos de la lucha de clases (comités de acción, autodefensa, tácticas de frente único). No debe ni puede combatirse mediante el apoyo a partidos abiertamente burgueses (como Massa en Argentina, los demócratas estadounidenses o Macron en Francia) o a un frente popular (por ejemplo, Lula en Brasil).

¡La superación de la crisis de dirección revolucionaria no ocurre por sí sola!

El desafío clave del período actual es la enorme discrepancia entre el enorme potencial revolucionario de las luchas de masas y el estado débil de las fuerzas revolucionarias. Sin embargo, la solución a este problema no es un derrotismo desmoralizado o una retirada. No, todos los socialistas auténticos tienen el deber de tomar iniciativas enérgicas para reducir y eventualmente cerrar esta brecha ayudando a reconstruir un Partido Mundial de la Revolución Socialista.

Por supuesto, un proceso así no tendrá éxito de la noche a la mañana. Tomará tiempo y enfrentará desafíos y reveses. Pero lo pueden hacer todos aquellos que comprendan la necesidad de tales esfuerzos y estén de acuerdo con los principios fundamentales de tal tarea.

Sería ultimatista suponer que la alternativa es todo o nada. Este proceso debe avanzar con la mayor energía posible, pero sin maniobras organizativas precipitadas que den lugar a acuerdos superficiales que no resistirían la prueba de la lucha de clases.

La CCRI cree que los auténticos socialistas deberían abrir un proceso de discusión seria y colaboración entre ellos. Somos conscientes de que es poco probable que un proceso de acercamiento permita eliminar todas y cada una de las diferencias en un corto período de tiempo. Pero esto no es ningún problema, siempre y cuando empecemos a dar pasos adelante y no perdamos tiempo. ¡Pongámonos manos a la obra, camaradas, y afrontemos las grandes tareas de la lucha por la liberación!

* * * * *

Nos referimos a nuestro Manifiesto que fue adoptado por el IV. Congreso de la CCRI en septiembre de 2023: La lucha revolucionaria en la era del colapso capitalista, https://www.thecommunists.net/home/espa%C3%B1ol/ccri-manifiesto-2023/

* Esta declaración es respaldada por Spalakh (Ucrania).

Este comunicado puede leerse en varios idiomas en este enlace: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Заявление Революционной коммунистической интернациональной тенденции (РКИТ) к конференции в Милане 17/18 февраля 2024 года, www.thecommunists.net

С начала текущего исторического периода в 2008 году и в еще большей степени с 2019 года мы живем в мире, характеризующемся резким обострением противоречий между классами и государствами. Мы видим социальные и экологические катастрофы, империалистические войны, соперничество между великими державами и бонапартистские атаки на демократические права. В то же время наблюдается резкий подъем массовой борьбы трудящихся и угнетенных народов - от арабской революции, национально-освободительной борьбы палестинского и украинского народов, движения Black Lives Matters в США до всеобщих забастовок во Франции, Индии и других странах.

В этот период задача марксистов - выработать четкий анализ мировой ситуации, отстаивать революционную программу и вмешиваться в массовую борьбу. Фундаментальной проблемой нынешнего периода является не отсутствие классовой борьбы и не "отсталое" сознание масс, а слабость и "отсталость" социалистических сил. Другими словами, мы продолжаем сталкиваться с кризисом революционного руководства.

Многие прогрессивные организации путаются в природе текущих конфликтов, приспосабливаются к той или иной империалистической силе и/или не занимают последовательной пролетарской линии в классовой борьбе. Поэтому тем более важно, чтобы подлинные революционеры объединили усилия и начали серьезный процесс обсуждения и сотрудничества, чтобы преодолеть кризис революционного лидерства.

Революционная коммунистическая интернациональная тенденция (РКИТ) - троцкистская организация с секциями и активистами в Аргентине, Бразилии, Мексике, Южной Корее, Израиле/оккупированной Палестине, России, Нигерии, Великобритании и Австрии - всегда стремилась к единству с другими организациями не на основе абстрактных принципов, а путем применения общих принципов революционной стратегии к конкретным условиям глобальной классовой борьбы в текущий период. На наш взгляд, основой для сближения подлинных революционеров должно стать широкое согласие по следующим вопросам.

Мы живем в исторический период капиталистического распада

РКИТ характеризует исторический период с 2008 года как период капиталистического распада, полный экономических кризисов, политической нестабильности, революционных и контрреволюционных взрывов. В последние несколько лет эти черты ускоряющихся противоречий еще более усилились в связи с ростом числа войн и соперничества великих держав, экологическим кризисом и различными цивилизационными угрозами, а также революционными ситуациями.

Марксисты, в отличие от слабых оппортунистов, подходят к вызовам текущего периода не с отчаянием и деморализацией, а с революционным оптимизмом. Фактически, признание такого упадка капитализма и его революционного потенциала для классовой борьбы (без игнорирования реакционных опасностей) является фундаментальной предпосылкой для революционного подхода к предстоящим годам, полным бурных событий, масштабной борьбы и больших возможностей.

Ускорение межимпериалистического соперничества между великими державами (США, Западная Европа, Япония, Китай и Россия)

Другой ключевой особенностью нынешнего исторического периода является упадок старых империалистических держав на Западе и появление новых империалистических государств, в частности Китая и России.

Многие сталинисты и боливарианцы рассматривают Китай (а также в определенной степени и Россию) как прогрессивный фактор в мировой политике и, соответственно, поддерживают эти державы. Другие не заходят так далеко, но все равно не признают империалистическую природу этих новых восточных держав -что есть грубая ошибка, которая обрекает их на политическую путаницу и дезориентацию в важнейших событиях мировой политики.

Единственным правильным следствием признания империалистической природы всех великих держав является политика революционного пораженчества, как она была разработана Лениным и большевиками. Не поддерживать ни одну из великих держав (ни "свою", ни любую другую) в межимпериалистических конфликтах; выступать против их шовинистической политики; ориентироваться на использование каждого конфликта для усиления классовой борьбы против империалистических правительств и превращения ее в гражданскую войну - вот принципы, которыми должны руководствоваться социалисты в конфликтах между НАТО и Россией или между США и Китаем.

Последовательная поддержка освободительной борьбы угнетенных народов

Другой особенностью нынешнего периода является усиление угнетения народов империалистическими державами (соответственно, их посредниками). Назовем лишь наиболее важные примеры: нынешняя геноцидная война Израиля в Газе - кульминация его 75-летнего угнетения палестинского народа - война России против Украины, против Чечни или против сирийского народа, оккупация США Ирака, Афганистана или Восточной Сирии, их военная интервенция в Сомали, интервенция Франции в Западной Африке и т.д. Во всех этих конфликтах социалисты обязаны встать на сторону освободительной борьбы угнетенных народов, не оказывая политической поддержки их мелкобуржуазному или буржуазному руководству.

В то же время социалисты должны признать, что параллельный процесс усиления империалистической агрессии против угнетенных народов и обострения соперничества великих держав может привести к войнам двойственного характера. Такие противоречивые конфликты сочетают в себе как прогрессивную освободительную войну, так и элемент межимпериалистического соперничества. Долг социалистов - конкретно анализировать такие конфликты и решать, какой из двух элементов доминирует. Война в Украине (где США и Западная Европа поддерживают противника Москвы), американская агрессия против Северной Кореи или конфликты между США и Израилем против Ирана (где Китай и Россия поддерживают противников Вашингтона) - все это примеры таких конфликтов с противоречивым характером, где социалисты встают на сторону жертв империалистических держав, не поддерживая ни одну из них.

Многие самопровозглашенные социалисты не могут последовательно поддерживать угнетенные нации против империалистического агрессора. Различные сталинисты, социал-демократы и популисты прямо или косвенно встают на сторону той или иной великой державы и, следовательно, помогают империалистическому агрессору (например, вместе с Россией против Украины или защищая "право Израиля на самооборону"). Другие, признавая империалистический характер как западных, так и восточных держав, совершают ошибку и низводят борьбу угнетенных народов (например, украинского народа против путинского вторжения) до простой "марионеточной войны" на службе империалистических держав. Следовательно, они отказываются поддерживать законную освободительную борьбу и, вместо этого, занимают реакционную сдержанную позицию нейтралитета.

Мы наблюдали подобное явление в процессе арабской революции, которая началась в январе 2011 года. Это была величайшая революционная волна с начала нынешнего исторического периода пятнадцать лет назад, которая потрясла - и частично свергла - реакционные диктатуры в Тунисе, Ливии, Египте, Сирии, Йемене и других странах. Этот процесс столкнулся с важными неудачами и поражениями - прежде всего с кровавым переворотом генерала Сиси в Египте в июле 2013 г. - но также пережил и новые важные волны, такие как народные восстания в Судане, Ираке и Алжире в 2018/19 гг. или массовые протесты на юге Сирии осенью 2023 г.

И здесь всевозможные сталинисты и боливарианцы встали на сторону "антиимпериалистических" диктаторов вроде Асада или Каддафи против собственного народа. И слишком многие "социалисты" отвернулись от народных восстаний сразу же после их начала, стыдливо осудив массы как "прокси" НАТО. В отличие от них, подлинные социалисты всегда поддерживали легитимные народные восстания против реакционных диктатур, не оказывая никакой поддержки той или иной великой державе. Они совмещали такую поддержку с отстаиванием социалистической программы, предусматривающей создание органов самоуправления (народных советов и ополчений) и рабоче-крестьянского правительства в их центре.

Борьба с правыми популистами, но без поддержки либералов или народных фронтов

Еще одним результатом нынешнего кризиса революционного руководства стала способность правых популистов частично воспользоваться - в реакционном ключе - растущим разочарованием масс в капиталистической системе. Это заставляет многих "социалистов" сетовать на прогрессирующую тенденцию доминирования реакционных идей в политическом сознании масс.

Конечно, подлинные социалисты серьезно относятся к угрозе правых популистских сил - таких как Трамп, Милей, Ле Пен, Мелони, Болсонаро. Но мы отвергаем идею, что доминирующей чертой нынешней фазы будет то, что "массы пойдут направо". Нет, доминирующей чертой является скорее ускорение классовой борьбы! Правда, некоторые слои масс поддерживают реакционные силы на выборах. Но многие рабочие и бедные включились в классовую борьбу в последние годы, что наглядно продемонстрировали многочисленные массовые забастовки (например, беспрецедентные солидарные мобилизации в поддержку Палестины, которые напоминают антивоенное движение во время войны во Вьетнаме или Ираке; движение Black Live Matters и забастовочная волна в США, а также народные восстания в Чили, Эквадоре и Перу, упомянутые выше, примеры возрождения арабской революции, "желтые жилеты" и всеобщие забастовки против пенсионной реформы во Франции, народное восстание в Гонконге в 2019 году, антифранцузские массовые протесты в Нигере и т.д.).

С опасностью правого популизма нужно бороться на улицах - с помощью инструментов классовой борьбы (комитеты действия, самооборона, тактика единого фронта). С ней нельзя и невозможно бороться через поддержку откровенно буржуазных партий (таких как Масса в Аргентине, демократы в США или Макрон во Франции) или народного фронта (например, Лула в Бразилии).

Преодоление кризиса революционного лидерства не происходит само по себе!

Ключевой проблемой текущего периода является огромное несоответствие между огромным революционным потенциалом массовой борьбы и слабым состоянием революционных сил. Однако решение этой проблемы - не деморализованное пораженчество или отступление. Нет, все подлинные социалисты обязаны предпринять энергичные инициативы, чтобы сократить и в конечном итоге ликвидировать этот разрыв, помогая восстановить Всемирную партию социалистической революции.

Конечно, этот процесс не будет успешным со дня на день, он потребует времени, столкнется с трудностями и неудачами. Но он может быть осуществлен - всеми, кто понимает необходимость таких усилий и кто согласен с основными принципами такой задачи!

Было бы ультимативным полагать, что альтернатива - все или ничего. Этот процесс должен быть продвинут как можно энергичнее, но без утомительных организационных маневров, приводящих к поверхностному согласию, которое не выдержит испытания классовой борьбой.

РКИТ считает, что подлинные социалисты должны начать процесс серьезного обсуждения и сотрудничества между собой. Мы понимаем, что в процессе сближения вряд ли удастся устранить все разногласия в течение короткого времени. Но это не проблема - главное, чтобы мы начали делать шаги вперед и не теряли времени! Приступим к работе, товарищи, и будем решать великие задачи освободительной борьбы!

* * * * *

Мы ссылаемся на наш Манифест, который был принят IV. Съездом РКИТ в сентябре 2023 года: Революционная борьба в эпоху краха капитализма, https://www.thecommunists.net/rcit-manifesto-2023/

* Это заявление поддерживает Спалах (Украина).

Это заявление можно прочитать на разных языках по этой ссылке: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Declaração da Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI) para a Conferência em Milão em 17/18 de fevereiro de 2024 *, www.thecommunists.net

Desde o início do atual período histórico em 2008 e ainda mais desde 2019, estamos vivendo em um mundo caracterizado por uma aceleração dramática das contradições entre classes e estados. Vemos catástrofes sociais e ecológicas, guerras imperialistas, rivalidade entre grandes potências e ataques bonapartistas aos direitos democráticos. Ao mesmo tempo, houve um enorme aumento das lutas de massa dos trabalhadores e dos povos oprimidos - desde a Revolução Árabe, as lutas de libertação nacional dos povos palestino e ucraniano, o movimento Black Lives Matters nos EUA, até greves gerais na França, na Índia e em outros países.

Em um período como esse, é tarefa dos marxistas elaborar uma análise clara da situação mundial, defender um programa revolucionário e intervir nas lutas de massa. O desafio fundamental no período atual não é a falta de lutas de classe nem a consciência "atrasada" das massas, mas sim a fraqueza e o "atraso" das forças socialistas. Em outras palavras, continuamos a enfrentar a crise da liderança revolucionária.

Muitas organizações progressistas estão confusas quanto à natureza dos conflitos atuais, adaptam-se a esta ou àquela potência imperialista e/ou deixam de adotar uma linha proletária consistente nas lutas de classe. Por isso, é ainda mais importante que os revolucionários autênticos unam forças e iniciem um processo sério de discussão e colaboração para superar a crise da liderança revolucionária.

A Corrente Comunista Revolucionária Internacional(CCRI) - uma organização trotskista com seções e ativistas na Argentina, Brasil, México, Coreia do Sul, Israel/Palestina Ocupada, Rússia, Nigéria, Grã-Bretanha e Áustria - sempre lutou pela unidade com outras organizações, não com base em princípios abstratos, mas aplicando os princípios gerais da estratégia revolucionária às condições concretas da luta de classes global no período atual. Em nossa opinião, um amplo acordo sobre as seguintes questões deve servir como base para a aproximação dos revolucionários autênticos.

Estamos vivendo um período histórico de decadência capitalista

ACCRI caracteriza o período histórico desde 2008 como um período de decadência capitalista, repleto de crises econômicas, instabilidade política e explosões revolucionárias e contrarrevolucionárias. Essas características de contradições aceleradas se intensificaram ainda mais nos últimos anos com um número crescente de guerras e rivalidades entre as grandes potências, a crise ecológica e várias ameaças à civilização, além de situações revolucionárias.

Os marxistas, em contraste com os oportunistas fracos, não abordam os desafios do período atual com desespero e desmoralização, mas sim com otimismo revolucionário. De fato, reconhecer esse declínio do capitalismo e seu potencial revolucionário para a luta de classes (sem ignorar os perigos reacionários) é o pré-requisito fundamental para uma abordagem revolucionária dos próximos anos, repletos de eventos tumultuados, lutas massivas e grandes oportunidades.

Aceleração da rivalidade interimperialista entre as grandes potências (EUA, Europa Ocidental, Japão, China e Rússia)

Outra característica fundamental do atual período histórico é o declínio das antigas potências imperialistas do Ocidente e o surgimento de novos Estados imperialistas, em especial a China e a Rússia. Portanto, observamos uma aceleração da rivalidade entre as grandes potências, bem como o fim da ordem mundial unipolar e da globalização.

Muitos stalinistas e bolivarianos veem a China (e também a Rússia, até certo ponto) como fatores progressistas na política mundial e, consequentemente, dão apoio a essas potências. Outros não vão tão longe, mas ainda assim não reconhecem a natureza imperialista dessas novas potências orientais - um erro grosseiro que os condena à confusão política e à desorientação em eventos cruciais da política mundial.

A única consequência correta do reconhecimento da natureza imperialista de todas as grandes potências é a política do derrotismo revolucionário, tal como foi elaborada por Lênin e pelos bolcheviques. Não apoiar nenhuma Grande Potência (nem a sua "própria" nem qualquer outra) em conflitos interimperialistas; contra sua política chauvinista; por uma orientação para utilizar cada conflito para avançar a luta de classes contra os governos imperialistas e transformá-lo em uma guerra civil - esses são os princípios que devem guiar os socialistas nos conflitos entre a OTAN e a Rússia ou entre os EUA e a China.

Apoio consistente às lutas de libertação dos povos oprimidos

Outra característica do período atual é a intensificação da opressão das nações pelas potências imperialistas (respectivamente seus representantes). Para citar apenas os exemplos mais importantes, referimo-nos à atual guerra genocida de Israel em Gaza - um ponto culminante de seus 75 anos de opressão contra o povo palestino -, a guerra da Rússia contra a Ucrânia, contra os chechenos ou contra o povo sírio, a ocupação dos EUA no Iraque, no Afeganistão ou no leste da Síria, sua intervenção militar na Somália, a intervenção da França na África Ocidental etc. Em todos esses conflitos, os socialistas são obrigados a ficar do lado da luta de libertação das nações oprimidas sem dar apoio político à sua liderança (pequeno-burguesa).

Ao mesmo tempo, os socialistas precisam reconhecer que o processo paralelo de agressão imperialista crescente contra as nações oprimidas e a rivalidade acelerada entre as grandes potências podem resultar em guerras de caráter duplo. Esses conflitos contraditórios combinam tanto uma guerra progressiva de libertação quanto um elemento de rivalidade inter-imperialista. É dever dos socialistas analisar concretamente esses conflitos e decidir qual dos dois elementos está dominando. A Guerra da Ucrânia (em que os EUA e a Europa Ocidental apoiam o oponente de Moscou), a agressão americana contra a Coreia do Norte ou os conflitos dos EUA e Israel contra o Irã (com a China e a Rússia apoiando os oponentes de Washington) - todos esses são exemplos de conflitos com caráter contraditório em que os socialistas ficam do lado das vítimas das potências imperialistas sem apoiar nenhuma das Grandes Potências.

Muitos autoproclamados socialistas não conseguem apoiar consistentemente as nações oprimidas contra o agressor imperialista. Vários estalinistas, social-democratas e populistas estão do lado - direta ou indiretamente - de uma ou outra grande potência e, consequentemente, ajudam o agressor imperialista (por exemplo, com a Rússia contra a Ucrânia ou defendendo o "direito de autodefesa" de Israel). Outros, que reconhecem o caráter imperialista das potências ocidentais e orientais, cometem o erro e degradam a luta das nações oprimidas (como, por exemplo, a do povo ucraniano contra a invasão de Putin) como uma mera "guerra por procuração" a serviço das potências imperialistas. Consequentemente, eles se recusam a apoiar as lutas legítimas de libertação e, em vez disso, assumem uma posição reacionária de abstenção e neutralidade.

Vimos um fenômeno semelhante durante o processo da Revolução Árabe que começou em janeiro de 2011. Essa foi a maior onda revolucionária desde o início do atual período histórico, há quinze anos, que chocou - e derrubou parcialmente - ditaduras reacionárias na Tunísia, Líbia, Egito, Síria, Iêmen e outros países. Esse processo enfrentou importantes reveses e derrotas - principalmente o sangrento golpe do General Sisi no Egito em julho de 2013 - mas também experimentou novas ondas importantes, como as revoltas populares no Sudão, Iraque e Argélia em 2018/19 ou os protestos em massa no sul da Síria no outono de 2023.

Aqui também, todos os tipos de estalinistas e bolivarianos se aliaram a ditadores "anti-imperialistas" como Assad ou Gaddafi contra seu próprio povo. E muitos "socialistas" deram as costas para as insurreições populares logo após seu início, denunciando vergonhosamente as massas como "representantes" da OTAN. Em contrapartida, os socialistas autênticos sempre apoiaram as revoltas populares legítimas contra ditaduras reacionárias sem dar apoio a uma ou outra grande potência. Eles combinaram esse apoio com a defesa de um programa socialista com a criação de órgãos autônomos (conselhos populares e milícias) e um governo de trabalhadores e camponeses em seu centro.

Lutar contra os populistas de direita, mas sem apoiar os liberais ou as frentes populares

Outro resultado da atual crise de liderança revolucionária tem sido a capacidade das forças populistas de direita de ganhar parcialmente - de forma reacionária - com a crescente desilusão de setores das massas com o sistema capitalista. Isso fez com que muitos "socialistas" lamentassem por causa de uma tendência regressiva e o domínio de ideias reacionárias na consciência política das massas.

É claro que os socialistas autênticos levam a sério a ameaça das forças populistas de direita - como Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro. Mas refutamos a ideia de que a característica dominante da fase atual seria o fato de "as massas irem para a direita". Não, a característica dominante é mais uma aceleração da luta de classes! É verdade que alguns setores das massas apoiam as forças reacionárias nas eleições. Mas muitos trabalhadores e pobres entraram na luta de classes nos últimos anos, como inúmeras greves de massa demonstraram de forma espetacular (por exemplo, as mobilizações de solidariedade pró-Palestina sem precedentes, que se assemelham ao movimento antiguerra durante as guerras do Vietnã ou do Iraque; o movimento Black Live Matters e a onda de greves nos EUA).; as revoltas populares no Chile, Equador ou Peru; os exemplos acima mencionados do renascimento da Revolução Árabe, os Coletes Amarelos e as greves gerais contra a reforma previdenciária na França; a rebelião popular em Hong Kong em 2019, os protestos em massa anti-franceses no Níger etc.).

O perigo do populismo de direita deve ser combatido nas ruas - com os instrumentos da luta de classes (comitês de ação, autodefesa, tática de frente única). Ele não deve e não pode ser combatido por meio do apoio a partidos abertamente burgueses (como Massa na Argentina, os Democratas dos EUA ou Macron na França) ou a uma frente popular (por exemplo, Lula no Brasil).

A superação da crise da liderança revolucionária não acontece por si só!

O principal desafio do período atual é a enorme discrepância entre o enorme potencial revolucionário das lutas de massa e o fraco estado das forças revolucionárias. Entretanto, a solução para esse problema não é o derrotismo desmoralizado ou a retirada. Não, todos os socialistas autênticos têm o dever de tomar iniciativas enérgicas para reduzir e, por fim, fechar essa lacuna, ajudando a reconstruir um Partido Mundial da Revolução Socialista.

É claro que esse processo não será bem-sucedido de um dia para o outro. Levará tempo e enfrentará desafios e contratempos. Mas pode ser feito - por todos aqueles que entendem a necessidade de tais esforços e que concordam com os princípios básicos de tal tarefa!

Seria ultimatista supor que a alternativa é tudo ou nada. Esse processo precisa ser avançado com o máximo de energia possível, mas sem manobras organizacionais precipitadas que resultem em um acordo superficial que não resistiria ao teste da luta de classes.

A CCRI acredita que os socialistas autênticos devem iniciar um processo de discussão e colaboração sérias entre si. Estamos cientes de que é improvável que um processo de reaproximação elimine todas as diferenças em um curto período de tempo. Mas isso não é problema, desde que comecemos a dar passos adiante e não percamos tempo! Vamos começar a trabalhar, camaradas, e abordar as grandes tarefas da luta pela libertação!

* * * * *

Referimo-nos ao nosso Manifesto que foi adotado pelo IV. Congresso da CCRI em setembro de 2023: A Luta Revolucionária na Era do Colapso Capitalista, https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/manifesto-2023-a-luta-revolucionaria-na-era-do-colapso-capitalista/

* Esta declaração é apoiada por Spalakh (Ucrânia).

Essa declaração pode ser lida em vários idiomas neste link: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Dichiarazione della Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (TCRI) per la Conferenza di Milano del 17/18 febbraio 2024 *, www.thecommunists.net

Dall'inizio dell'attuale periodo storico, nel 2008, e ancor più dal 2019, viviamo in un mondo caratterizzato da una drammatica accelerazione delle contraddizioni tra classi e Stati. Assistiamo a catastrofi sociali ed ecologiche, guerre imperialiste, rivalità tra grandi potenze e attacchi bonapartisti ai diritti democratici. Allo stesso tempo, si è assistito a un enorme aumento delle lotte di massa dei lavoratori e dei popoli oppressi - dalla rivoluzione araba, alle lotte di liberazione nazionale dei popoli palestinese e ucraino, al movimento Black Lives Matters negli Stati Uniti, agli scioperi generali in Francia, India e altri Paesi.

In un periodo come questo, è compito dei marxisti elaborare una chiara analisi della situazione mondiale, difendere un programma rivoluzionario e intervenire nelle lotte di massa. La sfida fondamentale del periodo attuale non è la mancanza di lotte di classe o la coscienza "arretrata" delle masse, ma la debolezza e l'"arretratezza" delle forze socialiste. In altre parole, continuiamo ad affrontare la crisi della leadership rivoluzionaria.

Molte organizzazioni progressiste sono confuse sulla natura degli attuali conflitti, si adattano a questa o quella potenza imperialista e/o non adottano una linea proletaria coerente nelle lotte di classe. È quindi ancora più importante che i veri rivoluzionari uniscono le forze e inizino un serio processo di discussione e collaborazione per superare la crisi della leadership rivoluzionaria.

La Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (TCRI) - un'organizzazione trotskista con sezioni e attivisti in Argentina, Brasile, Messico, Corea del Sud, Israele/Palestina Occupata, Russia, Nigeria, Gran Bretagna e Austria - ha sempre lottato per l'unità con altre organizzazioni, non sulla base di principi astratti, ma applicando i principi generali della strategia rivoluzionaria alle condizioni concrete della lotta di classe globale nel periodo attuale. A nostro avviso, un ampio accordo sulle seguenti questioni dovrebbe servire da base per il riavvicinamento dei veri rivoluzionari.

Stiamo vivendo un periodo storico di decadenza del capitalismo

La TCRI caratterizza il periodo storico dal 2008 in poi come un periodo di decadenza capitalista, pieno di crisi economiche, instabilità politica ed esplosioni rivoluzionarie e controrivoluzionarie. Queste caratteristiche di accelerazione delle contraddizioni si sono ulteriormente intensificate negli ultimi anni con l'aumento delle guerre e delle rivalità tra le grandi potenze, la crisi ecologica e le varie minacce alla civiltà, nonché le situazioni rivoluzionarie.

I marxisti, a differenza dei deboli opportunisti, non affrontano le sfide del periodo attuale con disperazione e demoralizzazione, ma con ottimismo rivoluzionario. Infatti, riconoscere questo declino del capitalismo e il suo potenziale rivoluzionario per la lotta di classe (senza ignorare i pericoli reazionari) è il prerequisito fondamentale per un approccio rivoluzionario ai prossimi anni, ricchi di eventi tumultuosi, lotte imponenti e grandi opportunità.

Accelerazione della rivalità inter-imperialista tra le grandi potenze (USA, Europa occidentale, Giappone, Cina e Russia).

Un'altra caratteristica fondamentale dell'attuale periodo storico è il declino delle vecchie potenze imperialiste dell'Occidente e l'emergere di nuovi Stati imperialisti, soprattutto Cina e Russia. Stiamo quindi assistendo a un'accelerazione della rivalità tra le grandi potenze, nonché alla fine dell'ordine mondiale unipolare e della globalizzazione.

Molti stalinisti e bolivariani vedono la Cina (e anche la Russia, in una certa misura) come fattori progressisti nella politica mondiale e di conseguenza sostengono queste potenze. Altri non arrivano a tanto, ma non riescono comunque a riconoscere la natura imperialista di queste nuove potenze orientali - un errore grossolano che li condanna alla confusione politica e al disorientamento negli eventi cruciali della politica mondiale.

L'unica conseguenza corretta del riconoscimento della natura imperialista di tutte le Grandi Potenze è la politica del disfattismo rivoluzionario, elaborata da Lenin e dai bolscevichi. Non appoggiare nessuna Grande Potenza (né la propria né le altre) nei conflitti inter-imperialisti; opporsi alle loro politiche scioviniste; orientarsi a utilizzare ogni conflitto per far avanzare la lotta di classe contro i governi imperialisti e trasformarlo in una guerra civile - questi sono i principi che dovrebbero guidare i socialisti nei conflitti tra NATO e Russia o tra USA e Cina.

Sostegno costante alle lotte di liberazione dei popoli oppressi

Un'altra caratteristica del periodo attuale è l'intensificazione dell'oppressione delle nazioni da parte delle potenze imperialiste (o dei loro rappresentanti). Per citare solo gli esempi più importanti, ci riferiamo all'attuale guerra genocida di Israele a Gaza - culmine dei suoi 75 anni di oppressione contro il popolo palestinese - alla guerra della Russia contro l'Ucraina, contro i ceceni o contro il popolo siriano, all'occupazione statunitense dell'Iraq, dell'Afghanistan o della Siria orientale, al suo intervento militare in Somalia, all'intervento della Francia in Africa occidentale, ecc. In tutti questi conflitti, i socialisti sono costretti a schierarsi con la lotta di liberazione delle nazioni oppresse senza dare sostegno politico alla loro leadership (piccolo-borghese).

Allo stesso tempo, i socialisti devono riconoscere che il processo parallelo di crescente aggressione imperialista contro le nazioni oppresse e l'accelerazione della rivalità tra le grandi potenze possono sfociare in guerre dal carattere duplice. Questi conflitti contraddittori combinano sia una guerra di liberazione progressiva che un elemento di rivalità inter-imperialista. È compito dei socialisti analizzare concretamente questi conflitti e decidere quale dei due elementi è dominante. La guerra d'Ucraina (in cui gli Stati Uniti e l'Europa occidentale sostengono l'avversario di Mosca), l'aggressione statunitense contro la Corea del Nord o i conflitti statunitensi e israeliani contro l'Iran (con la Cina e la Russia che sostengono gli avversari di Washington): sono tutti esempi di conflitti dal carattere contraddittorio in cui i socialisti si schierano con le vittime delle potenze imperialiste senza sostenere nessuna delle Grandi Potenze.

Molti sedicenti socialisti non riescono a sostenere le nazioni oppresse contro l'aggressore imperialista. Molti stalinisti, socialdemocratici e populisti si schierano - direttamente o indirettamente - con una grande potenza o un'altra e di conseguenza aiutano l'aggressore imperialista (ad esempio, con la Russia contro l'Ucraina o difendendo il "diritto all'autodifesa" di Israele). Altri, che riconoscono il carattere imperialista delle potenze occidentali e orientali, commettono l'errore e degradano la lotta delle nazioni oppresse (come quella del popolo ucraino contro l'invasione di Putin) come una mera "guerra per procura" al servizio delle potenze imperialiste. Di conseguenza, rifiutano di sostenere le legittime lotte di liberazione e assumono invece una posizione reazionaria di astensione e neutralità.

Abbiamo assistito a un fenomeno simile durante il processo della Rivoluzione araba, iniziata nel gennaio 2011. Si è trattato della più grande ondata rivoluzionaria dall'inizio dell'attuale periodo storico, quindici anni fa, che ha sconvolto - e parzialmente rovesciato - le dittature reazionarie in Tunisia, Libia, Egitto, Siria, Yemen e altri Paesi. Questo processo ha affrontato importanti battute d'arresto e sconfitte - in particolare il sanguinoso colpo di Stato del generale Sisi in Egitto nel luglio 2013 - ma ha anche conosciuto nuove importanti ondate, come le rivolte popolari in Sudan, Iraq e Algeria nel 2018/19 o le proteste di massa nel sud della Siria nell'autunno 2023.

Anche qui, stalinisti e bolivariani di ogni tipo si sono alleati con dittatori "antimperialisti" come Assad o Gheddafi contro il loro stesso popolo. E molti "socialisti" hanno voltato le spalle alle rivolte popolari non appena sono iniziate, denunciando vergognosamente le masse come "rappresentanti" della NATO. Al contrario, i veri socialisti hanno sempre sostenuto le legittime rivolte popolari contro le dittature reazionarie, senza appoggiare una grande potenza o l'altra. Hanno combinato questo sostegno con la difesa di un programma socialista con la creazione di organismi autonomi (consigli popolari e milizie) e un governo operaio e contadino al centro.

Combattere i populisti di destra, ma senza sostenere i liberali o i fronti popolari

Un altro risultato dell'attuale crisi della leadership rivoluzionaria è stata la capacità delle forze populiste di destra di trarre parzialmente vantaggio - in modo reazionario - dalla crescente disillusione di settori delle masse nei confronti del sistema capitalistico. Questo ha portato molti "socialisti" a lamentare una tendenza regressiva e il dominio delle idee reazionarie nella coscienza politica delle masse.

Naturalmente, i socialisti autentici prendono sul serio la minaccia delle forze populiste di destra - come Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro. Ma rifiutiamo l'idea che la caratteristica dominante della fase attuale sia che "le masse si stanno spostando a destra". No, la caratteristica dominante è piuttosto l'accelerazione della lotta di classe! È vero che alcuni settori delle masse sostengono le forze reazionarie alle elezioni. Ma molti lavoratori e poveri sono entrati nella lotta di classe negli ultimi anni, come hanno dimostrato in modo spettacolare innumerevoli scioperi di massa (ad esempio, le mobilitazioni di solidarietà pro-Palestina senza precedenti, che ricordano il movimento contro la guerra durante le guerre in Vietnam o in Iraq; il movimento Black Live Matters e l'ondata di scioperi negli USA); le rivolte popolari in Cile, Ecuador o Perù; i già citati esempi della rinascita della Rivoluzione araba, i Gilet gialli e gli scioperi generali contro la riforma delle pensioni in Francia; la ribellione popolare a Hong Kong nel 2019, le proteste di massa antifrancesi in Niger, ecc.)

Il pericolo del populismo di destra deve essere combattuto nelle strade, con gli strumenti della lotta di classe (comitati d'azione, autodifesa, tattiche del fronte unito). Non deve e non può essere combattuto sostenendo partiti apertamente borghesi (come Massa in Argentina, i democratici statunitensi o Macron in Francia) o un fronte popolare (ad esempio, Lula in Brasile).

Il superamento della crisi della leadership rivoluzionaria non avviene da solo!

La sfida principale del periodo attuale è l'enorme discrepanza tra l'enorme potenziale rivoluzionario delle lotte di massa e lo stato di debolezza delle forze rivoluzionarie. Tuttavia, la soluzione a questo problema non è il disfattismo demoralizzato o la ritirata. No, tutti i socialisti autentici hanno il dovere di prendere iniziative energiche per ridurre e infine colmare questo divario, aiutando a ricostruire un Partito Mondiale della Rivoluzione Socialista.

Naturalmente, questo processo non avrà successo da un giorno all'altro. Richiederà tempo e dovrà affrontare sfide e battute d'arresto. Ma può essere fatto - da tutti coloro che comprendono la necessità di tali sforzi e che sono d'accordo con i principi di base di un tale compito!

Sarebbe ultimatista supporre che l'alternativa sia tutto o niente. Questo processo deve essere portato avanti con la massima energia possibile, ma senza manovre organizzative affrettate che si traducono in un accordo superficiale che non reggerebbe alla prova della lotta di classe.

La TCRI ritiene che i veri socialisti debbano iniziare un processo di seria discussione e collaborazione reciproca. Ci rendiamo conto che è improbabile che un processo di avvicinamento possa eliminare tutte le differenze in un breve periodo di tempo. Ma questo non è un problema, purché si inizino a fare passi avanti e non si perda tempo! Mettiamoci al lavoro, compagni, e affrontiamo i grandi compiti della lotta di liberazione!

* * * * *

Ci riferiamo al nostro Manifesto che è stato adottato dal IV. Congresso TCRI nel settembre 2023: La lotta rivoluzionaria nell'era del collasso capitalista, https://www.thecommunists.net/home/italiano/manifesto-2023-la-lotta-rivoluzionaria-nell-era-del-collasso-capitalista/

* Questa dichiarazione è supportata da Spalakh (Ucraina).

Questa dichiarazione può essere letta in diverse lingue a questo link: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Déclaration du Courant Communiste Révolutionnaire international (CCRI) pour la Conférence de Milan des 17/18 février 2024 *, www.thecommunists.net

Depuis le début de la période historique actuelle, en 2008, et plus encore depuis 2019, nous vivons dans un monde caractérisé par une accélération spectaculaire des contradictions entre les classes et les États. Nous assistons à des catastrophes sociales et écologiques, à des guerres impérialistes, à des rivalités entre grandes puissances et à des attaques bonapartistes contre les droits démocratiques. Dans le même temps, les luttes de masse des travailleurs et des peuples opprimés se sont multipliées, qu'il s'agisse de la révolution arabe, des luttes de libération nationale des peuples palestinien et ukrainien, du mouvement "Black Lives Matters" aux États-Unis ou des grèves générales en France, en Inde et dans d'autres pays.

Dans une telle période, il incombe aux marxistes d'élaborer une analyse claire de la situation mondiale, de défendre un programme révolutionnaire et d'intervenir dans les luttes de masse. Le défi fondamental de la période actuelle n'est pas l'absence de luttes de classes ou la conscience "arriérée" des masses, mais la faiblesse et “l'arriération” des forces socialistes. En d'autres termes, nous sommes toujours confrontés à la crise de la direction révolutionnaire.

De nombreuses organisations progressistes sont confuses quant à la nature des conflits actuels, s'adaptent à telle ou telle puissance impérialiste et/ou n'adoptent pas une ligne prolétarienne cohérente dans les luttes de classe. Il est donc d'autant plus important pour les révolutionnaires authentiques d'unir leurs forces et d'entamer un processus sérieux de discussion et de collaboration pour surmonter la crise de la direction révolutionnaire.

Le Courant Communiste Révolutionnaire International (CCRI) - une organisation trotskiste avec des sections et des militants en Argentine, au Brésil, au Mexique, en Corée du Sud, en Israël/Palestine occupée, en Russie, au Nigeria, en Grande-Bretagne et en Autriche - a toujours lutté pour l'unité avec d'autres organisations, non pas sur la base de principes abstraits, mais en appliquant les principes généraux de la stratégie révolutionnaire aux conditions concrètes de la lutte de classe mondiale dans la période actuelle. A notre avis, un large accord sur les questions suivantes devrait servir de base au rapprochement des révolutionnaires authentiques.

Nous vivons une période historique de décadence capitaliste

Le CCRI caractérise la période historique depuis 2008 comme une période de décadence capitaliste, pleine de crises économiques, d'instabilité politique et d'explosions révolutionnaires et contre-révolutionnaires. Ces caractéristiques de contradictions accélérées se sont encore intensifiées ces dernières années avec un nombre croissant de guerres et de rivalités entre les grandes puissances, la crise écologique et diverses menaces pour la civilisation, ainsi que des situations révolutionnaires.

Les marxistes, contrairement aux opportunistes faibles, n'abordent pas les défis de la période actuelle avec désespoir et démoralisation, mais avec un optimisme révolutionnaire. En fait, reconnaître ce déclin du capitalisme et son potentiel révolutionnaire pour la lutte des classes (sans ignorer les dangers réactionnaires) est la condition préalable fondamentale pour une approche révolutionnaire des années à venir, pleines d'événements tumultueux, de luttes massives et de grandes opportunités.

Accélération de la rivalité inter-impérialiste entre les grandes puissances (États-Unis, Europe occidentale, Japon, Chine et Russie).

Une autre caractéristique fondamentale de la période historique actuelle est le déclin des anciennes puissances impérialistes occidentales et l'émergence de nouveaux États impérialistes, en particulier la Chine et la Russie. Nous assistons donc à une accélération de la rivalité entre les grandes puissances, ainsi qu'à la fin de l'ordre mondial unipolaire et de la mondialisation.

De nombreux staliniens et bolivariens considèrent la Chine (et aussi la Russie, dans une certaine mesure) comme des facteurs progressistes dans la politique mondiale et soutiennent donc ces puissances. D'autres ne vont pas aussi loin, mais ne reconnaissent toujours pas la nature impérialiste de ces nouvelles puissances orientales - une erreur grossière qui les condamne à la confusion politique et à la désorientation lors d'événements cruciaux de la politique mondiale.

La seule conséquence correcte de la reconnaissance de la nature impérialiste de toutes les grandes puissances est la politique du défaitisme révolutionnaire, telle qu'élaborée par Lénine et les bolcheviks. Ne soutenir aucune grande puissance (ni la sienne, ni aucune autre) dans les conflits inter-impérialistes, s'opposer à leurs politiques chauvines, s'orienter vers l'utilisation de chaque conflit pour faire avancer la lutte de classe contre les gouvernements impérialistes et la transformer en guerre civile, tels sont les principes qui devraient guider les socialistes dans les conflits entre l'OTAN et la Russie ou entre les États-Unis et la Chine.

Soutien constant aux luttes de libération des peuples opprimés

Une autre caractéristique de la période actuelle est l'intensification de l'oppression des nations par les puissances impérialistes (ou leurs représentants). Pour ne citer que les exemples les plus importants, nous faisons référence à l'actuelle guerre génocidaire d'Israël à Gaza - point culminant de ses 75 années d'oppression contre le peuple palestinien -, à la guerre de la Russie contre l'Ukraine, contre les Tchétchènes ou contre le peuple syrien, à l'occupation américaine de l'Irak, de l'Afghanistan ou de l'est de la Syrie, à son intervention militaire en Somalie, à l'intervention de la France en Afrique de l'Ouest, etc. Dans tous ces conflits, les socialistes sont contraints de se ranger du côté de la lutte de libération des nations opprimées sans apporter de soutien politique à leurs dirigeants (petits-bourgeois).

En même temps, les socialistes doivent reconnaître que le processus parallèle d'agression impérialiste croissante contre les nations opprimées et l'accélération de la rivalité entre les grandes puissances peuvent donner lieu à des guerres à double caractère. Ces conflits contradictoires combinent à la fois une guerre de libération progressiste et un élément de rivalité inter-impérialiste. Il est du devoir des socialistes d'analyser concrètement ces conflits et de décider lequel des deux éléments domine. La guerre d'Ukraine (dans laquelle les États-Unis et l'Europe occidentale soutiennent l'adversaire de Moscou), l'agression américaine contre la Corée du Nord ou les conflits américains et israéliens contre l'Iran (la Chine et la Russie soutenant les adversaires de Washington) sont autant d'exemples de conflits à caractère contradictoire dans lesquels les socialistes se rangent du côté des victimes des puissances impérialistes sans soutenir l'une ou l'autre des grandes puissances.

De nombreux socialistes autoproclamés ne soutiennent pas les nations opprimées contre l'agresseur impérialiste. De nombreux staliniens, sociaux-démocrates et populistes se rangent - directement ou indirectement - du côté de l'une ou l'autre grande puissance et aident par conséquent l'agresseur impérialiste (par exemple, avec la Russie contre l'Ukraine ou en défendant le "droit à l'autodéfense" d'Israël). D'autres, qui reconnaissent le caractère impérialiste des puissances occidentales et orientales, commettent l'erreur de dégrader la lutte des nations opprimées (comme celle du peuple ukrainien contre l'invasion de Poutine) en une simple "guerre par procuration" au service des puissances impérialistes. Par conséquent, ils refusent de soutenir les luttes de libération légitimes et adoptent plutôt une position réactionnaire d'abstention et de neutralité.

Nous avons assisté à un phénomène similaire lors du processus de la révolution arabe qui a débuté en janvier 2011. Il s'agissait de la plus grande vague révolutionnaire depuis le début de la période historique actuelle, il y a quinze ans, qui a choqué - et partiellement renversé - les dictatures réactionnaires en Tunisie, en Libye, en Égypte, en Syrie, au Yémen et dans d'autres pays. Ce processus a connu d'importants revers et défaites - notamment le coup d'État sanglant du général Sisi en Égypte en juillet 2013 - mais il a également connu de nouvelles vagues importantes, telles que les soulèvements populaires au Soudan, en Irak et en Algérie en 2018/19 ou les manifestations de masse dans le sud de la Syrie à l'automne 2023.

Là aussi, toutes sortes de staliniens et de bolivariens se sont alliés à des dictateurs "anti-impérialistes" comme Assad ou Kadhafi contre leur propre peuple. Et de nombreux "socialistes" ont tourné le dos aux soulèvements populaires dès qu'ils ont commencé, dénonçant honteusement les masses comme des "représentants" de l'OTAN. En revanche, les véritables socialistes ont toujours soutenu les soulèvements populaires légitimes contre les dictatures réactionnaires, sans apporter leur soutien à l'une ou l'autre grande puissance. Ils ont combiné ce soutien avec la défense d'un programme socialiste avec la création d'organes autonomes (conseils populaires et milices) et d'un gouvernement ouvrier et paysan en son centre.

Lutter contre les populistes de droite, mais sans soutenir les libéraux ou les fronts populaires

Un autre résultat de la crise actuelle de la direction révolutionnaire a été la capacité des forces populistes de droite à tirer partiellement profit - de manière réactionnaire - de la désillusion croissante de certaines parties des masses à l'égard du système capitaliste. Cela a conduit de nombreux "socialistes" à déplorer une tendance à la régression et la domination des idées réactionnaires dans la conscience politique des masses.

Bien sûr, les socialistes authentiques prennent au sérieux la menace des forces populistes de droite - comme Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro. Mais nous réfutons l'idée que la caractéristique dominante de la phase actuelle est que "les masses se déplacent vers la droite". Non, la caractéristique dominante est plutôt une accélération de la lutte des classes ! Il est vrai que certains secteurs des masses soutiennent les forces réactionnaires lors des élections. Mais de nombreux travailleurs et pauvres sont entrés dans la lutte des classes ces dernières années, comme l'ont démontré de manière spectaculaire d'innombrables grèves de masse (par exemple, les mobilisations de solidarité pro-palestiniennes sans précédent, qui ressemblent au mouvement anti-guerre pendant les guerres du Vietnam ou de l'Irak ; le mouvement Black Live Matters et la vague de grèves aux États-Unis).les soulèvements populaires au Chili, en Équateur ou au Pérou ; les exemples précités du renouveau de la révolution arabe, les Gilets jaunes et les grèves générales contre la réforme des retraites en France ; la rébellion populaire à Hong Kong en 2019, les manifestations de masse anti-françaises au Niger, etc.)

Le danger du populisme de droite doit être combattu dans les rues - avec les instruments de la lutte des classes (comités d'action, autodéfense, tactiques de front uni). Il ne doit pas et ne peut pas être combattu en soutenant des partis ouvertement bourgeois (comme Massa en Argentine, les Démocrates américains ou Macron en France) ou un front populaire (par exemple, Lula au Brésil).

Surmonter la crise du leadership révolutionnaire ne se fait pas tout seul !

Le principal défi de la période actuelle est l'énorme écart entre l'énorme potentiel révolutionnaire des luttes de masse et l'état de faiblesse des forces révolutionnaires. Cependant, la solution à ce problème n'est pas le défaitisme démoralisé ou la retraite. Non, tous les socialistes authentiques ont le devoir de prendre des initiatives énergiques pour réduire et finalement combler ce fossé en aidant à reconstruire un Parti mondial de la révolution socialiste.

Bien entendu, ce processus ne sera pas couronné de succès du jour au lendemain. Il prendra du temps et sera confronté à des défis et à des revers. Mais il peut être mené à bien - par tous ceux qui comprennent la nécessité de tels efforts et qui sont d'accord avec les principes de base d'une telle tâche !

Il serait ultimatiste de supposer que l'alternative est tout ou rien. Il faut faire avancer ce processus avec le plus d'énergie possible, mais sans manœuvres organisationnelles hâtives qui aboutissent à un accord superficiel qui ne résisterait pas à l'épreuve de la lutte des classes.

Le CCRI estime que les socialistes authentiques devraient entamer un processus de discussion sérieuse et de collaboration les uns avec les autres. Nous sommes conscients qu'il est peu probable qu'un processus de rapprochement permette d'éliminer toutes les différences en peu de temps. Mais ce n'est pas un problème, tant que nous commençons à faire des pas en avant et que nous ne perdons pas de temps ! Mettons-nous au travail, camarades, et attaquons les grandes tâches de la lutte de libération !

* * * * *

Nous nous référons à notre Manifeste qui a été adopté par le IV. Congrès du CCRI en septembre 2023 : La lutte révolutionnaire à l'ère de l'effondrement capitaliste, https://www.thecommunists.net/home/fran%C3%A7ais/manifeste-2023/

* Cette déclaration est soutenue par Spalakh (Ukraine).

Cette déclaration peut être lue en plusieurs langues à l'adresse suivante : https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/

Заява Революційної комуністичної міжнародної тенденції (РКМТ) до конференції в Мілані 17/18 лютого 2024 року, * www.thecommunists.net

Від початку поточного історичного періоду 2008 року і ще більшою мірою з 2019 року ми живемо у світі, що характеризується різким загостренням суперечностей між класами та державами. Ми бачимо соціальні та екологічні катастрофи, імперіалістичні війни, суперництво між великими державами та бонапартистські атаки на демократичні права. Водночас спостерігається різке піднесення масової боротьби трудящих і пригноблених народів - від арабської революції, національно-визвольної боротьби палестинського та українського народів, руху Black Lives Matters у США до загальних страйків у Франції, Індії та інших країнах.

У цей період завдання марксистів - виробити чіткий аналіз світової ситуації, відстоювати революційну програму і втручатися в масову боротьбу. Фундаментальною проблемою нинішнього періоду є не відсутність класової боротьби і не "відстала" свідомість мас, а слабкість та "відсталість" соціалістичних сил. Іншими словами, ми продовжуємо стикатися з кризою революційного керівництва.

Багато прогресивних організацій плутаються в природі поточних конфліктів, пристосовуються до тієї чи іншої імперіалістичної сили та/або не дотримуються послідовної пролетарської лінії в класовій боротьбі. Тому тим важливіше, щоб справжні революціонери об'єднали зусилля і почали серйозний процес обговорення та співпраці, щоб подолати кризу революційного лідерства.

Революційна комуністична міжнародна тенденція (РКМТ) - троцькістська організація з секціями та активістами в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Південній Кореї, Ізраїлі/окупованій Палестині, Росії, Нігерії, Великій Британії та Австрії - завжди прагнула єдності з іншими організаціями не на основі абстрактних принципів, а через застосування загальних засад революційної стратегії до конкретних умов глобальної класової боротьби в поточний період. На наш погляд, основою для зближення справжніх революціонерів має стати широка згода з таких питань.

Ми живемо в історичний період капіталістичного розпаду

РКМТ характеризує історичний період з 2008 року як період капіталістичного розпаду, повний економічних криз, політичної нестабільності, революційних та контрреволюційних вибухів. В останні кілька років ці риси суперечностей, що прискорюються, ще більше посилилися у зв'язку зі зростанням кількості воєн та суперництва великих держав, екологічною кризою та різними цивілізаційними загрозами, а також революційними ситуаціями.

Марксисти, на відміну від слабких опортуністів, підходять до викликів поточного періоду не з відчаєм та деморалізацією, а з революційним оптимізмом. Фактично, визнання такого занепаду капіталізму та його революційного потенціалу для класової боротьби (без ігнорування реакційних небезпек) є фундаментальною передумовою для революційного підходу до прийдешніх років, сповнених бурхливих подій, масштабної боротьби та великих можливостей.

Прискорення міжімперіалістичного суперництва між великими державами (США, Західна Європа, Японія, Китай та Росія)

Іншою ключовою особливістю нинішнього історичного періоду є занепад старих імперіалістичних держав на Заході та поява нових імперіалістичних держав, зокрема Китаю та Росії.

Багато сталіністів та боліваріанців розглядають Китай (а також певною мірою і Росію) як прогресивний чинник у світовій політиці і, відповідно, підтримують ці держави. Інші не заходять так далеко, але все одно не визнають імперіалістичної природи цих нових східних держав, що є грубою помилкою, яка прирікає їх на політичну плутанину та дезорієнтацію у найважливіших подіях світової політики.

Єдиним правильним наслідком визнання імперіалістичної природи всіх великих держав є політика революційного поразництва, як вона була розроблена Леніним та більшовиками. Не підтримувати жодну з великих держав (ні "свою", ні будь-яку іншу) в міжімперіалістичних конфліктах; виступати проти їхньої шовіністичної політики; орієнтуватися на використання кожного конфлікту для посилення класової боротьби проти імперіалістичних урядів і перетворення її на громадянську війну - ось принципи, якими повинні керуватися соціалісти в конфліктах між НАТО та Росією або між США та Китаєм.

Послідовна підтримка визвольної боротьби пригноблених народів

Іншою особливістю нинішнього періоду є посилення гноблення народів імперіалістичними державами (відповідно, їхніми посередниками). Назвемо лише найважливіші приклади: теперішня геноцидна війна Ізраїлю в Газі - кульмінація його 75-річного пригноблення палестинського народу, війна Росії проти України, проти Чечні або проти сирійського народу, окупація США Іраку, Афганістану або Східної Сирії, їхня військова інтервенція в Сомалі, інтервенція Франції в Західній Африці і т.д. У всіх цих конфліктах соціалісти зобов'язані стати на бік визвольної боротьби пригноблених народів, не надаючи політичної підтримки їхньому дрібнобуржуазному або буржуазному керівництву.

Водночас соціалісти мають визнати, що паралельний процес посилення імперіалістичної агресії проти пригноблених народів та загострення суперництва великих держав може призвести до воєн подвійного характеру. Такі суперечливі конфлікти поєднують у собі як прогресивну визвольну війну, так і елемент міжімперіалістичного суперництва. Обов'язок соціалістів - конкретно аналізувати такі конфлікти і вирішувати, який із двох елементів домінує. Війна в Україні (де США і Західна Європа підтримують противника Москви), американська агресія проти Північної Кореї або конфлікти між США та Ізраїлем проти Ірану (де Китай та Росія підтримують противників Вашингтона) - все це приклади таких конфліктів із суперечливим характером, де соціалісти стають на бік жертв імперіалістичних держав, не підтримуючи жодну з них.

Багато самопроголошених соціалістів не можуть послідовно підтримувати пригноблені нації проти імперіалістичного агресора. Різні сталіністи, соціал-демократи та популісти прямо або побічно стають на бік тієї чи іншої великої держави і, отже, допомагають імперіалістичному агресору (наприклад, разом із Росією проти України або захищаючи "право Ізраїлю на самооборону"). Інші, визнаючи імперіалістичний характер як західних, так і східних держав, роблять помилку і зводять боротьбу пригноблених народів (наприклад, українського народу проти путінського вторгнення) до простої "маріонеткової війни" на службі імперіалістичних держав. Отже, вони відмовляються підтримувати законну визвольну боротьбу і, натомість, займають реакційну стриману позицію нейтралітету.

Ми спостерігали подібне явище в процесі арабської революції, яка почалася в січні 2011 року. Це була найбільша революційна хвиля від початку нинішнього історичного періоду п'ятнадцять років тому, яка потрясла - і частково повалила - реакційні диктатури в Тунісі, Лівії, Єгипті, Сирії, Ємені та інших країнах. Цей процес зіткнувся з важливими невдачами та поразками - насамперед із кривавим переворотом генерала Сісі в Єгипті в липні 2013 р. - але також пережив і нові важливі хвилі, як-от народні повстання в Судані, Іраку та Алжирі у 2018/19 рр. або масові протести на півдні Сирії восени 2023 р.

І тут усілякі сталіністи та боліваріанці стали на бік "антиімперіалістичних" диктаторів на кшталт Асада чи Каддафі проти власного народу. І надто багато "соціалістів" відвернулися від народних повстань одразу ж після їх початку, сором'язливо засудивши маси як "проксі" НАТО. На відміну від них, справжні соціалісти завжди підтримували легітимні народні повстання проти реакційних диктатур, не надаючи жодної підтримки тій чи іншій великій державі. Вони поєднували таку підтримку з обстоюванням соціалістичної програми, що передбачає створення органів самоврядування (народних рад та ополчень) та робітничо-селянського уряду в їхньому центрі.

Боротьба з правими популістами, але без підтримки лібералів або народних фронтів

Ще одним результатом нинішньої кризи революційного керівництва стала здатність правих популістів частково скористатися - в реакційному ключі - зростаючим розчаруванням мас у капіталістичній системі. Це змушує багатьох "соціалістів" нарікати на прогресивну тенденцію домінування реакційних ідей у політичній свідомості мас.

Звичайно, справжні соціалісти серйозно ставляться до загрози правих популістських сил - таких як Трамп, Мілей, Ле Пен, Мелоні, Болсонаро. Але ми відкидаємо ідею, що домінуючою рисою нинішньої фази буде те, що "маси підуть направо". Ні, домінуючою рисою є радше прискорення класової боротьби! Щоправда, деякі верстви мас підтримують реакційні сили на виборах. Але багато робітників та бідних долучилися до класової боротьби останніми роками, що наочно продемонстрували численні масові страйки (наприклад, безпрецедентні солідарні мобілізації на підтримку Палестини, які нагадують антивоєнний рух під час війни у В'єтнамі чи Іраку; рух Black Live Matters та страйкова хвиля в США, а також народні повстання в Чилі, Еквадорі чи Перу, згадані вище, приклади відродження арабської революції, "жовті жилети" та загальні страйки проти пенсійної реформи у Франції, народне повстання в Гонконзі 2019 року, антифранцузькі масові протести в Нігері тощо).

З небезпекою правого популізму потрібно боротися на вулицях - за допомогою інструментів класової боротьби (комітети дії, самооборона, тактика єдиного фронту). З нею не можна та неможливо боротися через підтримку відверто буржуазних партій (таких як Масса в Аргентині, демократи у США чи Макрон у Франції) або народного фронту (наприклад, Лула в Бразилії).

Подолання кризи революційного лідерства не відбувається саме по собі!

Ключовою проблемою поточного періоду є величезна невідповідність між величезним революційним потенціалом масової боротьби та слабким станом революційних сил. Однак розв'язання цієї проблеми - не деморалізоване пораженство або відступ. Ні, всі справжні соціалісти зобов'язані зробити енергійні ініціативи, щоб скоротити і в кінцевому підсумку ліквідувати цей розрив, допомагаючи відновити Всесвітню партію соціалістичної революції.

Звичайно, цей процес не буде успішним з дня на день, він потребуватиме часу, зіткнеться з труднощами та невдачами. Але він може бути здійснений - усіма, хто розуміє необхідність таких зусиль і хто згоден з основними принципами такого завдання!

Було б ультимативним вважати, що альтернатива - все або нічого. Цей процес має бути просунутий якомога енергійніше, але без виснажливих організаційних маневрів, що призводять до поверхневої згоди, яка не витримає випробування класовою боротьбою.

РКМТ вважає, що справжні соціалісти повинні почати процес серйозного обговорення і співпраці між собою. Ми розуміємо, що в процесі зближення навряд чи вдасться усунути всі розбіжності протягом короткого часу. Але це не проблема - головне, щоб ми почали робити кроки вперед і не втрачали часу! Приступимо до роботи, товариші, і будемо вирішувати великі завдання визвольної боротьби!

* * * * *

Ми посилаємося на наш Маніфест, який був ухвалений IV. З'їздом РКІТ у вересні 2023 року: Революційна боротьба в епоху краху капіталізму, https://www.thecommunists.net/rcit-manifesto-2023

* Цю заяву підтримує Спалах (Україна).

Цю заяву можна прочитати різними мовами за цим посиланням: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024

Stellungnahme der Revolutionär-Kommunistischen Internationalen Tendenz (RCIT) für die Konferenz in Mailand am 17-18 Februar 2024 *, www.thecommunists.net

Seit dem Beginn der gegenwärtigen historischen Periode im Jahr 2008, und mehr noch seit 2019, leben wir in einer Welt, die von einer dramatischen Verschärfung der Widersprüche zwischen den Klassen und Staaten geprägt ist. Wir sehen soziale und ökologische Katastrophen, imperialistische Kriege, Rivalitäten zwischen Großmächten und bonapartistische Angriffe auf demokratische Rechte. Gleichzeitig erleben wir einen dramatischen Aufschwung der Massenkämpfe der Arbeiter und unterdrückten Völker – von der Arabischen Revolution über die nationalen Befreiungskämpfe der Völker in Palästina und der Ukraine bis hin zur Black Lives Matter-Bewegung in den USA und den Generalstreiks in Frankreich, Indien und anderen Ländern.

In einer solchen Periode besteht die Aufgabe von Marxistinnen und Marxisten darin, eine klare Analyse der Weltlage zu erarbeiten, ein revolutionäres Programm zu vertreten und in die Massenkämpfe einzugreifen. Die grundlegende Herausforderung in der aktuellen Periode ist weder ein Mangel an Klassenkampf noch ein "rückständiges" Bewusstsein der Massen, sondern vielmehr die Schwäche und "Rückständigkeit" der sozialistischen Kräfte. Mit anderen Worten stehen wir weiterhin vor der Krise der revolutionären Führung.

Viele progressive Organisationen verstehen nicht den Charakter der aktuellen Konflikte, passen sich dieser oder jener imperialistischen Macht an und/oder nehmen in den Klassenkämpfen keine konsequent proletarische Stellung ein. Daher ist es umso wichtiger, dass authentische Revolutionärinnen und Revolutionäre ihre Kräfte bündeln und einen ernsthaften Prozess der Diskussion und Zusammenarbeit beginnen, um die Krise der revolutionären Führung zu überwinden.

Die Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT) – eine trotzkistische Organisation mit Sektionen und Aktivisten in Argentinien, Brasilien, Mexiko, Südkorea, Israel / Besetztes Palästina, Russland, Nigeria, Britannien und Österreich – hat immer nach Einheit mit anderen Organisationen gestrebt, nicht auf der Grundlage abstrakter Prinzipien, sondern durch Anwendung der allgemeinen Prinzipien der revolutionären Strategie auf die konkreten Bedingungen des globalen Klassenkampfes in der aktuellen Periode. Unserer Ansicht nach sollte eine grobe Übereinstimmung zu folgenden Fragen als Grundlage für die Annäherung authentischer Revolutionäre dienen.

Wir leben in einer historischen Periode des kapitalistischen Zerfalls

Die RCIT charakterisiert die historische Periode seit 2008 als eine des kapitalistischen Verfalls, geprägt von Wirtschaftskrisen, politischer Instabilität sowie revolutionären und konterrevolutionären Explosionen. Diese Merkmale verschärfter Widersprüche haben sich in den letzten Jahren sogar verstärkt, mit einer zunehmenden Anzahl von Kriegen und Großmachtrivalitäten, der Klimakrise, sowie verschiedenen Bedrohungen für die Zivilisation und revolutionären Situationen.

Marxistinnen und Marxisten stehen, im Gegensatz zu schwächlichen Opportunisten, den Herausforderungen der aktuellen Periode nicht mit Verzweiflung und Demoralisierung gegenüber, sondern vielmehr mit revolutionärem Optimismus. Tatsächlich ist die Anerkennung des Niedergangs des Kapitalismus und seines revolutionären Potenzials für den Klassenkampf (ohne die reaktionären Gefahren zu ignorieren) die grundlegende Voraussetzung für eine revolutionäre Herangehensweise in den kommenden Jahren, die voller stürmischer Ereignisse, massiver Kämpfe und großer Chancen sein werden.

Verschärfung der inner-imperialistischen Rivalität zwischen den Großmächten (USA, Westeuropa, Japan, China und Russland)

Ein weiteres wichtiges Merkmal der aktuellen historischen Periode ist der Niedergang der alten imperialistischen Mächte im Westen und der Aufstieg neuer imperialistischer Staaten – insbesondere China und Russland. Daher erleben wir eine Verschärfung der Rivalität der Großmächte, sowie das Ende der unipolaren Weltordnung und der Globalisierung.

Viele Stalinisten und Bolivarianer betrachten China (und auch in gewissem Maße Russland) als progressive Faktoren in der Weltpolitik und unterstützen folglich diese Mächte. Andere gehen nicht so weit, erkennen jedoch immer noch nicht den imperialistischen Charakter dieser neuen östlichen Mächte an – ein grober Fehler, der sie zur politischen Verwirrung und Desorientierung bei entscheidenden Ereignissen der Weltpolitik führt.

Die einzig richtige Konsequenz aus der Anerkennung des imperialistischen Charakters aller Großmächte ist die Politik des revolutionären Defätismus, wie sie von Lenin und den Bolschewiki ausgearbeitet wurde: Keine Unterstützung für irgendeine Großmacht (weder ihre "eigene" noch eine andere) in inner-imperialistischen Konflikten; Kampf gegen ihre chauvinistische Politik; für eine Ausrichtung darauf, jeden Konflikt zu nutzen, um den Klassenkampf gegen imperialistische Regierungen voranzutreiben um ihn in einen Bürgerkrieg zu verwandeln. Dies sind die Prinzipien, die Sozialistinnen und Sozialisten in Konflikten zwischen der NATO und Russland oder zwischen den USA und China leiten müssen.

Konsequente Unterstützung für die Freiheitskämpfe der unterdrückten Völker

Ein weiteres Merkmal der aktuellen Periode ist die Verschärfung der Unterdrückung von Nationen durch imperialistische Mächte (beziehungsweise ihrer Handlanger). Um nur die wichtigsten Beispiele zu nennen, verweisen wir auf Israels gegenwärtigen völkermörderischen Krieges im Gazastreifen – ein grausamer Höhepunkt in seiner 75-jährigen Geschichte der Unterdrückung des palästinensischen Volkes –, Russlands Krieg gegen die Ukraine, gegen die Tschetschenen, sowie gegen das syrische Volk, die US-Besatzung im Irak, Afghanistans und Ost-Syriens, ihre militärische Intervention in Somalia, Frankreichs militärische Intervention in Westafrika und dergleichen. In all diesen Konflikten sind Sozialistinnen und Sozialisten verpflichtet, sich auf die Seite des Befreiungskampfes der unterdrückten Nationen zu stellen, ohne politische Unterstützung für deren (klein-)bürgerliche Führung zu leisten.

Gleichzeitig müssen Sozialistinnen und Sozialisten erkennen, dass der parallellaufende Prozess der zunehmenden imperialistischen Angriffe gegen unterdrückte Nationen und die verschärfte Rivalität der Großmächte untereinander zu Kriegen mit doppeltem Charakter führen kann. Solche widersprüchlichen Konflikte vereinen sowohl einen progressiven Befreiungskrieg als auch ein Element der inter-imperialistischen Rivalität. Es ist die Pflicht von Sozialistinnen und Sozialisten, solche Konflikte genau zu analysieren und zu entscheiden, welches der beiden Elemente dominiert. Der Ukraine-Krieg (bei dem die USA und Westeuropa einen Feind Russlands unterstützen), die amerikanische Aggression gegen Nordkorea oder auch die Konflikte zwischen den USA und Israel gegen den Iran (wobei China und Russland die Gegner der USA unterstützen) – all dies sind Beispiele für solche Konflikte mit widersprüchlichem Charakter, bei denen Sozialisten auf der Seite der Opfer imperialistischer Mächte stehen, ohne eine der anderen Großmächte zu unterstützen.

Viele selbsternannte Sozialisten versagen darin, konsequent die unterdrückten Nationen gegen den imperialistischen Aggressor zu unterstützen. Verschiedene Stalinisten, Sozialdemokraten und Populisten stellen sich – direkt oder indirekt – auf die Seite der einen oder anderen Großmacht und unterstützen folglich den imperialistischen Aggressor (zum Beispiel Russland gegen die Ukraine; oder indem sie Israels "Recht auf Selbstverteidigung" unterstützen). Andere, die den imperialistischen Charakter sowohl der westlichen als auch der östlichen Mächte anerkennen, machen den Fehler den Kampf unterdrückter Nationen (wie den des ukrainischen Volkes gegen Putins Invasion) zu einem bloßen "Stellvertreterkrieg" im Dienste imperialistischer Mächte zu degradieren. Folglich verweigern sie die Unterstützung legitimer Befreiungskämpfe und nehmen stattdessen eine reaktionäre Position der Neutralität ein.

Ein ähnliches Phänomen haben wir während des Prozesses der Arabischen Revolution gesehen, der im Januar 2011 begann. Dies war die größte revolutionäre Welle seit Beginn der aktuellen historischen Periode vor fünfzehn Jahren, welche die reaktionären Diktaturen in Tunesien, Libyen, Ägypten, Syrien, Jemen und anderen Ländern erschütterte – und teilweise stürzte. Dieser Prozess erlitt kritische Rückschläge und Niederlagen – am bedeutendsten war der blutige Putsch von General Sisi in Ägypten im Juli 2013 – erlebte aber auch wichtige neue Wellen wie die Volksaufstände im Sudan, im Irak und in Algerien in den Jahren 2018/2019 oder die Massenproteste im Süden Syriens im Herbst 2023.

Auch hier stellten sich alle möglichen Stalinisten und Bolivarianer auf die Seite "anti-imperialistischer" Diktatoren wie Assad oder Gaddafi gegen ihr eigenes Volk. Viel zu viele "Sozialisten" wandten sich schon bald nach Beginn der Volksaufstände ab – indem sie die Massen schändlicherweise als "Handlanger" der NATO denunzierten. Im Gegensatz dazu haben authentische Sozialisten immer legitime Volksaufstände gegen reaktionäre Diktaturen unterstützt, ohne irgendeine der Großmächte zu unterstützen. Sie verbanden diese Unterstützung mit dem Eintreten für ein sozialistisches Programm mit der Schaffung selbstverwalteter Organe (Volksräte und Milizen) und einer Arbeiter- und Bauernregierung im Zentrum.

Gegen den Rechtspopulismus kämpfen, jedoch ohne Liberale oder Volksfronten zu unterstützen

Ein weiteres Ergebnis der aktuellen Krise der revolutionären Führung ist die Fähigkeit rechts-populistischer Kräfte, auf reaktionäre Weise von der wachsenden Enttäuschung bestimmter Bevölkerungsteile über das kapitalistische System zu profitieren. Dies hat viele "Sozialisten" dazu veranlasst, einen reaktionären Trend und eine Vorherrschaft reaktionärer Ideen im politischen Bewusstsein der Massen zu beklagen.

Natürlich nehmen authentische Sozialistinnen und Sozialisten die Bedrohung durch rechtspopulistische Kräfte – wie zum Beispiel Trump, Milei, Le Pen, Meloni, Bolsonaro – ernst. Aber wir lehnen die Idee ab, dass das vorherrschende Merkmal der aktuellen Phase darin bestehe, dass "die Massen nach rechts gehen". Nein, das vorherrschende Merkmal ist vielmehr eine Verschärfung des Klassenkampfes! Sicherlich stimmt es, dass Teile der Massen reaktionäre Kräfte bei Wahlen unterstützen. Aber viele Arbeiter und Arme haben sich in den letzten Jahren am Klassenkampf beteiligt, wie zahlreiche Massenstreiks spektakulär gezeigt haben (zum Beispiel die überwältigenden Mobilisierungen in Solidarität für Palästina, die an die Anti-Kriegsbewegung während des Vietnam- oder des Irak-Krieges erinnern; die Black Lives Matter-Bewegung und die Streikwelle in den USA; die Volksaufstände in Chile, Ecuador oder Peru; die oben genannten Beispiele für die Wiederbelebung der Arabischen Revolution, die Gelbwesten und die Generalstreiks gegen die Rentenreform in Frankreich; die Rebellion in Hongkong im Jahr 2019, die anti-französischen Massenproteste in Niger, und viele mehr).

Die Gefahr des Rechtspopulismus muss auf der Straße bekämpft werden – mit den Instrumenten des Klassenkampfes (Aktionsausschüsse, Selbstverteidigung, Einheitsfront-Taktik). Sie darf nicht – und kann nicht – durch Unterstützung offen bürgerlicher Parteien (wie Massa in Argentinien, den US-Demokraten oder Macron in Frankreich) oder einer Volksfront (zum Beispiel jene Lulas in Brasilien) bekämpft werden.

Das Bewältigen der Krise der revolutionären Führung geschieht nicht von selbst!

Die zentrale Herausforderung der aktuellen Periode besteht in der enormen Diskrepanz zwischen dem riesigen revolutionären Potenzial der Massenkämpfe und dem schwachen Zustand der revolutionären Kräfte. Die Lösung für dieses Problem liegt jedoch nicht in demoralisiertem Defätismus oder Rückzug. Nein, alle authentischen Sozialistinnen und Sozialisten haben die Pflicht, energische Initiativen zu ergreifen, um diese Kluft zu verringern und schlussendlich zu schließen, indem sie mithelfen, eine Weltpartei der sozialistischen Revolution wieder aufzubauen.

Natürlich wird ein solcher Prozess nicht von heute auf morgen erfolgreich sein. Es wird Zeit brauchen und auf Herausforderungen und Rückschläge stoßen. Aber es kann getan werden – von all jenen, die die Notwendigkeit solcher Bemühungen verstehen und die sich auf die wichtigsten Prinzipien bei dieser Aufgabe einigen!

Es wäre ultimatistisch davon auszugehen, dass die Alternative „alles oder nichts“ ist. Dieser Prozess muss so energisch wie möglich vorangetrieben werden, aber ohne überstürzte organisatorische Manöver, die zu oberflächlichen Vereinbarungen führen würden, welche den Test des Klassenkampfes nicht bestehen würden.

Die RCIT ist der Überzeugung, dass authentische Sozialistinnen und Sozialisten einen Prozess ernsthafter Diskussion und Zusammenarbeit untereinander eröffnen sollten. Wir sind uns bewusst, dass ein Annäherungsprozess wahrscheinlich nicht jede alle Meinungsverschiedenheiten innerhalb kurzer Zeit beseitigen wird. Aber das ist kein Problem – solange wir beginnen, Schritte nach vorn zu machen und keine Zeit verlieren! Lasst uns an die Arbeit gehen, Genossinnen und Genossen, und die großen Aufgaben des Befreiungskampfes anpacken!

* * * * *

Wir verweisen auf unser Manifest, welches beim IV. RCIT-Kongress im September 2023 angenommen wurde. Der revolutionäre Kampf in der Ära des kapitalistischen Zusammenbruchs, https://www.thecommunists.net/home/deutsch/rcit-manifest-2023/

* Diese Stellungnahme wir von Spalakh (Ucrania) unterstützt.

Die Stellungnahme kann in verschiedenen Sprachen unter diesem Link gelesen werden: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/rcit-statement-for-milano-conference-february-2024/