Ni revolucionario ni comunista

Nem revolucionário nem comunista

Ni révolutionnaire, ni communiste

Ни революционный, ни коммунистический

Weder revolutionär noch kommunistisch

Ні революційний, ні комуністичний. Критика нового Маніфесту ММТ

 

Critical remarks on the IMT’s “Manifesto of the Revolutionary Communist International”

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 23 May 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

The International Marxist Tendency (IMT), led by Alan Woods, has announced that it “will be launching a new Revolutionary Communist International” for which is has published a draft Manifesto. [1] Alan Woods calls this a “bold step”. Bold it certainly is – as bold as a man claiming to be a new Pavarotti just because he likes to sing under the shower. In fact, there is no justification for the IMT’s renaming – neither from a programmatic nor from a political-organisational point of view.

 

But let us start with something positive. We fully agree that the new name which the IMT wants to adopt – Revolutionary Communist International – is an excellent choice. This is why we decided to call ourselves Revolutionary Communist International Tendency when we launched our organisation 13 years ago. However, the IMT – in contrast to us and in contrast to what it did until now – wrongly imagines that it has reached a new stage in party building which would allow itself to proclaim a new world party, the successor of the first four Internationals which have been associated with the names of Marx, Engels, Lenin and Trotsky.

 

 

 

Propaganda group or party?

 

 

 

As a matter of fact, the IMT lacks size, roots in the working class and – most importantly – a revolutionary tradition which could justify such a “bold step”. Organisationally, it is hardly larger than it was 15 years ago when a series of splits began which weakened it massively. In two major splits (in 2010 and 2016) it lost about ¾ of its Pakistani section which again represented 2/3 of their whole international membership at that time. In addition, it lost its strongest section in Europe (Spain), most of its Latin American members as well as several other sections (or parts of it).

 

It is true that the IMT could win new members in Europe in the last few years. But it is doubtful that this would have make up for all the losses before. And it certainly has not resulted in a qualitative jump forward in terms of membership numbers.

 

More importantly, the IMT confines itself mostly to abstract propaganda but plays no role in the class struggle. On its website, they present boasting reports about “successful camps” and “congresses”. But one will rarely read anything about the role of IMT sections in the class struggle, in strikes or mass movements. Why? Because there is little to report as they are, by and large, outsiders to the struggle of the masses with only few roots in working class and the oppressed.

 

In fact, the substantial changes in the IMT membership – its severe losses since 2009/10 and its renewed growth in the last years – have resulted in a massive deterioration of its class composition since the vast majority of its new members are university students in Western Europe (and Northern America). It is certainly no exaggeration to say that 90-95% of the IMT membership is located in the richest regions of the world.

 

Trotsky once noted: “It may be regarded as a law that the ‘revolutionary’ organization which in our imperialist epoch is incapable of sinking its roots into the colonies is doomed to vegetate miserably.” ^[2] This was said already in the 1930s when the majority of the global working class was still located in the imperialist countries. How much more is it true today?!

 

This is a shameful balance sheet for an international organisation which exists for six decades – first as the CWI and then, after the split in 1991-92, as the IMT – that its membership is concentrated not in those regions where more than 85% of the world proletariat is located (the Global South and China) but in the Western imperialist countries. This is even more the case since the IMT membership is dominated by university students and not by workers and youth from the lower strata of the masses in these imperialist countries.

 

It is therefore particularly grotesque when Woods arrogantly denounces other Trotskyist organisations as “myriad of splits and sectarian groups, each one more bizarre than the other.” In fact, a number of these are not only larger in numbers but also have much stronger roots in the working, lead trade unions (or sectors of such), have parliamentary representatives and play a leading role in class struggles. As examples we refer to FT, the UIT-CI, the LIS-ISL or the PO – international organisations with each of them having thousands of members, numerous trade union leaders as well as local and national deputies in Argentina. Or take LIT-CI whose mother section – the PSTU in Brazil – leads Conlutas, a large opposition current within CUT, the most important trade union federation in the country. In fact, it is the IMT which is “a sect at the fringe of the labour movement” (a favourite saying of the Grantites) compared with such sizeable Trotskyist organisation!

 

Essentially, the IMT remains a propaganda group, i.e. an organisation whose main task is to spread ideas via propaganda. There is nothing wrong with this, quite the opposite, propaganda is a crucial task of communists and absolutely necessary step for every revolutionary organisation in order to become a party with strong roots in the workers vanguard, as Trotsky explained repeatedly. But a change of name does not transform a group into a party – even if the IMT might now rename its sections as “Revolutionary Communist Party”.

 

In any case, the precondition for propaganda which plays a progressive role in the education of workers and youth is that such an organisation is based on a Marxist program, that it is capable to understand the main contradictions of world capitalism today and that it can translate this program into correct tactics for the global class struggle. Unfortunately, both the IMT’s politics in recent years as well as its “Manifesto of the Revolutionary Communist International” shows that it lacks also such qualities.

 

 

 

Abstract principles vs. program for struggle

 

 

 

The draft Manifesto, which the IMT wants to adopt at its founding congress of its “RCI” in June, starts from a correct point of departure – the character of the current historic period as one of capitalist decay. “The 2008 financial crisis was a major turning point. The truth is that world capitalism has never recovered from that crisis.” It states that this crisis “is not a normal cyclical crisis of capitalism. It is an existential crisis, expressed not only in the stagnation of the productive forces, but also in a general crisis of culture, morality, politics and religion.”

 

We have always pointed to the catastrophic and revolutionary character of the period which started in 2008 and this issue was a key question when we founded the RCIT at the onset of the Arab Revolution.

 

From such a correct assessment, the IMT comrades draw an important conclusion which their leader, Alan Woods, points out in an article explaining their decision to found the “RCI”. “For decades we have been obliged to swim against the current. But now the tide of history has begun to turn. Everywhere, beneath the superficial veneer of calm and tranquillity, there is a seething undercurrent of rage, indignation, discontent and above all frustration at the existing state of affairs in society and politics. (…) We are now swimming together with the current of history.”

 

This is basically correct and such an assessment is positively different from all those demoralised centrists who whine since years that “the masses are so backward”, that “the world is constantly shifting to the right” and, anyway, “everything was better before”. The RCIT has always explained that the capitalist decline and the acceleration of contradictions between states and classes must inevitably result in an intensification of the class struggle and a shift of the consciousness of sectors of the masses. We have seen this in the Arab Revolution – which experienced ups and downs since 2011 –, ^[3] the global wave of popular uprisings in the second half of 2019 ^[4] and, recently, with the emergence of the unprecedented international pro-Palestine solidarity movement in protest against Israel’s genocidal war in Gaza. ^[5]

 

However, for the masses to win in these gigantic struggles, they need a revolutionary program and a leadership fighting for it. It is the task of a communist organisation to provide such a strategy and to help building a party on such a basis. Unfortunately, the IMT Manifesto fails in this.

 

Basically, the Manifesto is an assembly of abstract principles but not a program for struggle. When Friedrich Engels once said, „To them it is a credo, not a guide to action,“ ^[6] he had exactly such a type of document without concrete conclusions in mind. The IMT Manifesto describes the crisis-ridden state of the capitalist system, but it does not provide the vanguard with an orientation for the main issues of the world situation and the international class struggle.

 

While it is to be welcome that the IMT recognizes now the imperialist character of Russia and China, it does not elaborate what are the consequences of such an assessment. It is one of the most important features of the historic period which started in 2008 that the world situation is characterized by an acceleration of inter-imperialist rivalry between the Western and the Eastern Great Powers (U.S., China, Russia, Western Europe and Japan). Global Trade Wars, sanctions, armament, etc. – these are key features of the world situation and will remain so for the coming years. If the masses don’t succeed to overthrow the ruling class via an international socialist revolution, humanity faces the danger of World War III.

 

Which program does the IMT offer the masses to fight against this danger? One will search in vain in the Manifesto. The RCIT has analysed in various documents the emergence of China and Russia as new imperialist powers. We have emphasized that Marxists have to consistently fight against all Great Powers and apply the program of revolutionary defeatism. This program – elaborated by Lenin and defended by Trotsky – is characterized by intransigent opposition of socialists against both their “own” as well as any other imperialist bourgeoisie (no support for military efforts or for non-military means of aggression like economic sanctions or chauvinist campaigns, for fraternisation between the workers and soldiers of both camps, transform the reactionary war into a civil war against the ruling class, etc.).

 

It is no accident that the program of revolutionary defeatism is missing from the IMT Manifesto. First, Woods and Ted Grant – the founder of the CWI and IMT – have always criticized Lenin’s approach as “exaggeration“. [7] Secondly, Woods and the IMT repeatedly differentiated between U.S. and Russia by calling the former “the most counterrevolutionary force on the planet” while downplaying the imperialist character of the latter. [8] However, as we said repeatedly, it is impossible for Marxists to find a correct orientation in the current world situation without understanding the crucial importance of inter-imperialist rivalry between the Western and Eastern Great Powers and the program of revolutionary defeatism in the struggle against such.

 

 

 

Anti-Imperialism and national liberation wars

 

 

 

Such ignorance of Russia’s (and China’s) imperialist character has served as justification for the IMT leadership to oppose the defence of the Ukraine against Putin’s invasion since 2022. They effectively deny the semi-colonial character of the Ukraine and the imperialist nature of the Kremlin’s war.

 

In contrast, the RCIT and its section in Russia – Socialist Tendency – have recognised the dual character of the war, i.e. that it is both a national liberation struggle of the Ukraine against Russian imperialism as well as an inter-imperialist conflict between the Western powers and Russia. Hence, we advocated a dual tactic. We have supported the Ukraine’s just war of national defence since the very beginning and (co-)organised three solidarity convoys. We combined such support with an uncompromising political opposition against the bourgeois Zelensky government.

 

At the same time, socialists are obliged to take a revolutionary defeatist position against all imperialist powers – the U.S., Russia, China, Western Europe and Japan. Such a stance includes intransigent opposition against the chauvinist-militarist policy of all Great Powers (e.g. armament, sanctions, etc.). We have summarised our internationalist and anti-imperialist program in the slogan: “Defend the Ukraine against Putin’s invasion! Against Russian and against NATO imperialism!“ [9]

 

The IMT’s refusal to defend the Ukraine was closely linked with their opportunist policy towards the KPRF – a Stalinist and Great Russian chauvinist party, led by Gennady Zyuganov, which supports the Putin regime. In fact, its Russian section has a long-standing record of collaboration with this reactionary party. At the last municipal elections in September 2022, the IMT section did call for a vote for Zyuganov’s party. Worse, in two districts in Moscow City, they even stood candidates on the KPRF list and in one of these, their member Boris Israelev got elected. [10]

 

Such capitulation to social-imperialism is not an isolated example. In fact, the whole tradition of Ted Grant – which includes international organisations like the IMT, the CWI and the ISA – is characterised by a failure to defend oppressed people and to side with national liberation struggles. As we elaborated in a special pamphlet, this was the case in the Malvinas War between Argentina and Britain in 1982, in Iraq in the two wars 1991 and 2003 (and the subsequent occupation) against U.S. imperialism and its allies, in Afghanistan during the imperialist occupation in 2001-21; in Northern Ireland where the nationalists resisted against the British occupiers, etc. [11]

 

It is therefore no accident that the IMT Manifesto shamefully ignores the Palestinian liberation struggle and the ongoing genocide in Gaza (in fact, it is pretty silent on all national liberation struggles despite the documents length of more than 11,000 words). While it is true, and to their credit, that IMT comrades participate in pro-Palestine demonstrations – during the past Gaza Wars they were invisible at such demonstrations – they have failed to take an unambiguous revolutionary position of supporting the Palestinian resistance against the Zionist army and to apply the anti-imperialist united front. [12] Our comrades in the Internationalist Socialist League – the RCIT’s section in Israel / Occupied Palestine – were part of the IMT in the 2000s but had to split with them because of their failure to side with the Palestinian resistance (and other resistance forces in Arab and Muslim countries) against the Zionist state. [13]

 

In contrast, the RCIT and all authentic Marxists unconditionally support the heroic resistance, currently led by Hamas, against the Zionist state. Likewise, we fully side with other forces fighting the Israeli or the Western imperialists (like the Houthis in Yemen). In all these conflicts we advocate the military victory of the Palestinian and pro-Palestinian forces and the defeat of the Zionist and imperialist enemies. At the same time, we do not lend political support to such forces. [14]

 

As we said in a recently published article about the IMT, “one cannot be a communist without being an anti-imperialist.” [15] If it really wants to be a revolutionary and communist organisation, it must break with its decades-long tradition of betraying national liberation struggles!

 

 

 

Strategic orientation to left Stalinists

 

 

 

The IMT Manifesto has a merit in that it openly reveals the current strategic orientation of its leadership. In the past – and this is still the case in various countries –, it stayed as a “loyal opposition” within Europe’s social democratic and labour parties for years and decades. In other countries like Pakistan, it has been even part of reactionary bourgeois-populist parties like Bhutto’s PPP for decades. [16] And, as mentioned above, in Russia it has orientated itself to the Great Russian Stalinist KPRF.

 

For some time now, the IMT has made a certain turn to left Stalinist parties. In Russia, their section has fused with forces which split from the arch-Stalinist RKRP. In Brazil, they hope to repeat a similar project with the “Brazilian Communist Party – Revolutionary Reconstruction” – a split from the Stalinist PCB.

 

Currently, the Grantites hope to get closer to the Communist Party of Greece (KKE) and its international allies. Such says the IMT Manifesto: “The Greek Communist Party (KKE) has undoubtedly taken important steps in rejecting the old discredited Stalinist-Menshevik idea of two stages. It adopted a correct internationalist stand on the Ukrainian war, which it characterises as an inter-imperialist conflict. It led a movement of workers to boycott the shipment of arms from Greek ports to Ukraine. This will be welcomed by all genuine communists. However, while it is clearly of great importance, it is too early to conclude that the progress made by the Greek communists has been completed. In particular, it is necessary to break completely from the anti-Marxist theory of socialism in one country and to adopt a Leninist united front approach. The KKE is attempting to build links with other Communist Parties that share its position on the Ukraine war as an inter-imperialist conflict. That is a step in the right direction.”

 

In the past two years, the international Stalinist movement underwent a deep crisis. As we did analyse somewhere else, this resulted in various splits. And, it is true, there is a current around the Greek KKE which – in contrast to Zyuganov’s KPRF and others – is not openly Great Russian social-imperialist. [17] While it is certainly welcome if the KKE and their friends stop collaborating with Putin’s bootlickers (as we did show above, the Russian IMT has also been on very friendly terms with the KPRF), this is hardly sufficient to make a party communist.

 

This is even more the case as the KKE remains a deeply social-chauvinist party in its own country. It preaches “the struggle for the defence of the borders and for the sovereign rights of Greece” – against the supposed threats by Türkiye and Macedonia. At a public rally, its General Secretary, Dimitris Koutsoumbas, literally threatened these countries: “We communists will, as we have always done in our century-long history, stand in the front row defending our territorial integrity and our sovereign rights. We are doing this so that any foreign intruder who dares to attack Greece will be annihilated.” [18]

 

So, while the IMT Manifesto presents its differences with the KKE as merely theoretical issues (the theory of socialism in one country and united front tactic), there is in fact an abyss between authentic communism and Stalinism not only in theory but also in strategy and tactic!

 

Alan Woods and his friends don’t see it this way because in their politics they are not so far away from the left Stalinists. Like the KKE, they want to weaken the Ukraine by sabotaging its national defence. Similar to them, they don’t support national liberation struggles against Russian imperialism like that of the Syrian rebels who have resisted the Russian forces supporting Assad the butcher. Worse, the KKE and their friends praised the Syrian Stalinist parties which are part of the tyrannical regime. [19] Another capitulation of the IMT leadership to Stalinism was its shameful support for the brutal bonapartist COVID policy of the Chinese dictatorship in spring 2020. [20] In summary, the IMT’s strategic orientation to the left Stalinists has an objective basis in the politics which they share.

 

It is certainly true that authentic communists shall be open to discuss with all kinds of forces including Stalinists if they move to the left. But it is impermissible to approach them on the basis of accommodation to social-chauvinism and refusal to support legitimate national liberation struggles!

 

The struggle to build a revolutionary communist international does not start by proclaiming it but by defending a Marxist program for the current class struggle and by carrying such a program into the working class and the oppressed masses. Trotsky liked to say: „It is not the party that makes the program; it is the program that makes the party.“ ^[21] The IMT’s Manifesto and its politics determines its political physiognomy. Unfortunately, it is neither revolutionary nor communist.

 

 

 

Comentarios críticos sobre el “Manifiesto de la Internacional Comunista Revolucionaria” de la CMI

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 23 de mayo de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

La Corriente Marxista Internacional (CMI), liderada por Alan Woods, ha anunciado que “lanzará una nueva Internacional Comunista Revolucionaria” para la cual ha publicado un borrador de Manifiesto. ^[1] Alan Woods llama a esto un “paso audaz”. Ciertamente es audaz, tan audaz como un hombre que dice ser un nuevo Pavarotti sólo porque le gusta cantar bajo la ducha. De hecho, no hay ninguna justificación para el cambio de nombre del IMT, ni desde un punto de vista programático ni político-organizativo.

 

Pero comencemos con algo positivo. Estamos totalmente de acuerdo en que el nuevo nombre que la TMI quiere adoptar –Internacional Comunista Revolucionaria– es una excelente elección. Por eso decidimos llamarnos Corriente Comunista Revolucionaria Internacional cuando lanzamos nuestra organización hace 13 años. Sin embargo, la CMI –a diferencia de nosotros y de lo que esta hacía hasta ahora– imagina erróneamente que ha alcanzado una nueva etapa en la construcción del partido que le permitiría proclamar un nuevo partido mundial, sucesor de las cuatro primeras Internacionales que Se han asociado con los nombres de Marx, Engels, Lenin y Trotsky.

 

 

 

¿Grupo o partido de propaganda?

 

 

 

De hecho, la CMI carece de tamaño, de arraigo en la clase trabajadora y –lo más importante– de una tradición revolucionaria que pueda justificar un “paso audaz” tan grande. Desde el punto de vista organizativo, apenas es mayor que hace 15 años, cuando comenzaron una serie de escisiones que lo debilitaron enormemente. En dos grandes divisiones (en 2010 y 2016) perdió alrededor de ¾ de su sección paquistaní, que nuevamente representaba 2/3 de toda su membresía internacional en ese momento. Además, perdió su sección más fuerte en Europa (España), la mayoría de sus miembros latinoamericanos, así como varias otras secciones (o partes de ella).

 

Es cierto que la TMI podría ganar nuevos miembros en Europa en los últimos años. Pero es dudoso que esto hubiera podido compensar todas las pérdidas anteriores. Y ciertamente no ha resultado en un salto cualitativo en términos de número de miembros.

 

Más importante aún, la TMI se limita principalmente a la propaganda abstracta pero no desempeña ningún papel en la lucha de clases. En su sitio web presentan informes jactanciosos sobre “campamentos exitosos” y “congresos”. Pero rara vez se lee algo sobre el papel de las secciones de la CMI en la lucha de clases, en las huelgas o los movimientos de masas. ¿Por qué? Porque hay poco que informar ya que son, en general, ajenos a la lucha de las masas con pocas raíces en la clase trabajadora y los oprimidos.

 

De hecho, los cambios sustanciales en la membresía de la CMI –sus severas pérdidas desde 2009/2010 y su renovado crecimiento en los últimos años– han resultado en un deterioro masivo de su composición de clase, ya que la gran mayoría de sus nuevos miembros son estudiantes universitarios en Occidente. Europa (y América del Norte). Ciertamente no es exagerado decir que entre el 90% y el 95% de los miembros de la CMI se encuentran en las regiones más ricas del mundo.

 

Trotsky señaló una vez: “es prácticamente una ley que la organización “revolucionaria” incapaz de penetrar en las colonias está destinada a vegetar miserablemente”. ^[2] Esto ya se dijo en la década de 1930, cuando la mayoría de la clase trabajadora mundial todavía estaba ubicada en los países imperialistas. ¿Cuánto más es cierto hoy?

 

Este es un balance vergonzoso para una organización internacional que existe desde hace seis décadas –primero como CIT y luego, después de la división en 1991-1992, como CMI–, que sus miembros no se concentran en aquellas regiones donde más del 85% del proletariado mundial está ubicado (el Sur Global y China) sino en los países imperialistas occidentales. Esto es aún más cierto ya que la membresía de la CMI está dominada por estudiantes universitarios y no por trabajadores y jóvenes de los estratos más bajos de las masas en estos países imperialistas.

 

Por lo tanto, resulta particularmente grotesco cuando Woods denuncia con arrogancia a otras organizaciones trotskistas como “una miríada de escisiones y grupos sectarios, cada uno más extraño que el otro”. De hecho, varios de ellos no sólo son más numerosos, sino que también tienen raíces mucho más fuertes en los trabajadores, dirigen sindicatos (o sectores de ellos), tienen representantes parlamentarios y desempeñan un papel dirigente en las luchas de clases. Como ejemplos nos referimos al FT, la UIT-CI, la LIS-ISL o el PO, organizaciones internacionales cada una de las cuales cuenta con miles de miembros, numerosos dirigentes sindicales y diputados locales y nacionales en Argentina. O tomemos el caso de la LIT-CI, cuya sección madre –el PSTU en Brasil– lidera Conlutas, una gran corriente de oposición dentro de la CUT, la federación sindical más importante del país. De hecho, ¡es la CMI la que es “una secta al margen del movimiento obrero” (un dicho favorito de los grantistas) en comparación con una organización trotskista tan importante!

 

En esencia, la CMI sigue siendo un grupo de propaganda, es decir, una organización cuya tarea principal es difundir ideas a través de la propaganda. No hay nada de malo en esto, todo lo contrario, la propaganda es una tarea crucial de los comunistas y un paso absolutamente necesario para que toda organización revolucionaria pueda convertirse en un partido con fuertes raíces en la vanguardia obrera, como explicó Trotsky en repetidas ocasiones. Pero un cambio de nombre no transforma a un grupo en un partido, incluso si ahora la CMI cambiara el nombre de sus secciones a “Partido Comunista Revolucionario”.

 

En cualquier caso, la condición previa para una propaganda que desempeñe un papel progresista en la educación de los trabajadores y de los jóvenes es que dicha organización se base en un programa marxista, que sea capaz de comprender las principales contradicciones del capitalismo mundial actual y que pueda traducirlas este programa en tácticas correctas para la lucha de clases global. Desafortunadamente, tanto la política de la CMI en los últimos años como su “Manifiesto de la Internacional Comunista Revolucionaria” muestran que también carece de esas cualidades.

 

 

 

Principios abstractos versus programa de lucha

 

 

 

El borrador del Manifiesto, que la TMI quiere adoptar en su congreso fundacional de su “RCI” en junio, parte de un punto de partida correcto: el carácter del actual período histórico como de decadencia capitalista. “La crisis financiera de 2008 fue un importante punto de inflexión. La verdad es que el capitalismo mundial nunca se ha recuperado de esa crisis”. Afirma que esta crisis “no es una crisis cíclica normal del capitalismo. Es una crisis existencial, expresada no sólo en el estancamiento de las fuerzas productivas, sino también en una crisis general de la cultura, la moral, la política y la religión”.

 

Siempre hemos señalado el carácter catastrófico y revolucionario del período que comenzó en 2008 y esta cuestión fue una cuestión clave cuando fundamos la CCRI al inicio de la Revolución Árabe.

 

De una evaluación tan correcta, los camaradas de la CMI sacan una conclusión importante que su líder, Alan Woods, señala en un artículo en el que explica su decisión de fundar la “ICR”. “Durante décadas nos hemos visto obligados a nadar contra corriente. Pero ahora la marea de la historia ha comenzado a cambiar. En todas partes, bajo el barniz superficial de calma y tranquilidad, hay una corriente subyacente de rabia, indignación, descontento y, sobre todo, frustración por la situación actual en la sociedad y la política. (…) Ahora nadamos junto con la corriente de la historia”.

 

Esto es básicamente correcto y tal evaluación se diferencia positivamente de todos esos centristas desmoralizados que se quejan desde hace años de que “las masas están tan atrasadas”, que “el mundo se desplaza constantemente hacia la derecha” y, de todos modos, “antes todo era mejor”. La CCRI siempre ha explicado que el declive capitalista y la aceleración de las contradicciones entre estados y clases deben resultar inevitablemente en una intensificación de la lucha de clases y un cambio de conciencia de sectores de las masas. Lo hemos visto en la Revolución Árabe –que experimentó altibajos desde 2011–, ^[3] la ola global de levantamientos populares en la segunda mitad de 2019 ^[4] y, recientemente, con el surgimiento del movimiento internacional de solidaridad pro Palestina sin precedentes en protesta contra el gobierno de Israel. Guerra genocida en Gaza. ^[5]

 

Sin embargo, para que las masas ganen en estas luchas gigantescas, necesitan un programa revolucionario y una dirección que luche por él. Es tarea de una organización comunista proporcionar esa estrategia y ayudar a construir un partido sobre esa base. Desafortunadamente, el Manifiesto de la TMI falla en esto.

 

Básicamente, el Manifiesto es un conjunto de principios abstractos, pero no un programa de lucha. Cuando Friedrich Engels dijo una vez: "Para ellos es un credo y no una guía para la acción", ^[6] tenía exactamente ese tipo de documento sin conclusiones concretas en mente. El Manifiesto de la TMI describe el estado de crisis del sistema capitalista, pero no proporciona a la vanguardia una orientación para los principales problemas de la situación mundial y la lucha de clases internacional.

 

Si bien es positivo que el TMI reconozca ahora el carácter imperialista de Rusia y China, no detalla cuáles son las consecuencias de tal evaluación. Una de las características más importantes del período histórico que comenzó en 2008 es que la situación mundial se caracteriza por una aceleración de la rivalidad interimperialista entre las grandes potencias occidentales y orientales (Estados Unidos, China, Rusia, Europa occidental y Japón). Guerras comerciales globales, sanciones, armamento, etc.: estas son características clave de la situación mundial y seguirán siéndolo durante los próximos años. Si las masas no logran derrocar a la clase dominante mediante una revolución socialista internacional, la humanidad enfrenta el peligro de una Tercera Guerra Mundial.

 

¿Qué programa ofrece la CMI a las masas para luchar contra este peligro? Se buscará en vano en el Manifiesto. La CCRI ha analizado en diversos documentos el surgimiento de China y Rusia como nuevas potencias imperialistas. Hemos enfatizado que los marxistas tienen que luchar consistentemente contra todas las grandes potencias y aplicar el programa del derrotismo revolucionario. Este programa –elaborado por Lenin y defendido por Trotsky– se caracteriza por la oposición intransigente de los socialistas tanto contra “la propia” como contra cualquier otra burguesía imperialista (ningún apoyo a los esfuerzos militares o a medios no militares de agresión como sanciones económicas o medidas chauvinistas). campañas de confraternización entre los trabajadores y soldados de ambos campos, transforman la guerra reaccionaria en una guerra civil contra la clase dominante, etc.).

 

No es casualidad que el programa de derrotismo revolucionario falte en el Manifiesto de la CMI. En primer lugar, Woods y Ted Grant –el fundador del CIT y de la CMI– siempre han criticado el enfoque de Lenin como “exageración”. ^[7] En segundo lugar, Woods y la CMI diferenciaron repetidamente entre Estados Unidos y Rusia al llamar al primero “la fuerza más contrarrevolucionaria del planeta”, mientras restaban importancia al carácter imperialista del segundo. ^[8] Sin embargo, como hemos dicho repetidamente, es imposible para los marxistas encontrar una orientación correcta en la situación mundial actual sin comprender la importancia crucial de la rivalidad interimperialista entre las grandes potencias occidentales y orientales y el programa de derrotismo revolucionario en la lucha contra tales potencias.

 

 

 

Antiimperialismo y guerras de liberación nacional

 

 

 

Tal ignorancia del carácter imperialista de Rusia (y de China) ha servido de justificación para que los dirigentes de la CMI se opongan a la defensa de Ucrania contra la invasión de Putin desde 2022. En la práctica niegan el carácter semicolonial de Ucrania y la naturaleza imperialista de la guerra del Kremlin.

 

Por el contrario, la CCRI y su sección en Rusia, la Tendencia Socialista, han reconocido el carácter dual de la guerra, es decir, que es a la vez una lucha de liberación nacional de Ucrania contra el imperialismo ruso y un conflicto interimperialista entre las potencias occidentales. y Rusia. Por tanto, propugnábamos una táctica dual. Hemos apoyado la guerra justa de defensa nacional de Ucrania desde el principio y (co)organizamos tres convoyes de solidaridad. Combinamos ese apoyo con una oposición política intransigente contra el gobierno burgués de Zelensky.

 

Al mismo tiempo, los socialistas están obligados a adoptar una posición del derrotismo revolucionario contra todas las potencias imperialistas: Estados Unidos, Rusia, China, Europa occidental y Japón. Tal postura incluye una oposición intransigente contra la política chovinista-militarista de todas las grandes potencias (por ejemplo, armamento, sanciones, etc.). Hemos resumido nuestro programa internacionalista y antiimperialista en el lema: “¡Defender Ucrania contra la invasión de Putin! ¡Contra Rusia y contra el imperialismo de la OTAN!” ^[9]

 

La negativa de la CMI de defender Ucrania estuvo estrechamente relacionada con su política oportunista hacia el KPRF, un partido estalinista y chovinista gran ruso, dirigido por Gennady Zyuganov, que apoya al régimen de Putin. De hecho, su sección rusa tiene un largo historial de colaboración con este partido reaccionario. En las últimas elecciones municipales de septiembre de 2022, la sección de la CMI convocó a votar por el partido de Zyuganov. Peor aún, en dos distritos de la ciudad de Moscú incluso presentaron candidatos en la lista del KPRF y en uno de ellos, su miembro Boris Israelev fue elegido. ^[10]

 

Esta capitulación ante el socialimperialismo no es un ejemplo aislado. De hecho, toda la tradición de Ted Grant –que incluye organizaciones internacionales como la CMI, el CIT y la ISA– se caracteriza por no defender a los pueblos oprimidos ni ponerse del lado de las luchas de liberación nacional. Como explicamos en un folleto especial, este fue el caso en la Guerra de Malvinas entre Argentina y Gran Bretaña en 1982, en Irak en las dos guerras de 1991 y 2003 (y la posterior ocupación) contra el imperialismo estadounidense y sus aliados, en Afganistán durante la ocupación imperialista en 2001-2021; en Irlanda del Norte, donde los nacionalistas resistieron contra los ocupantes británicos, etc. ^[11]

 

Por lo tanto, no es casualidad que el Manifiesto del TMI ignore vergonzosamente la lucha de liberación palestina y el genocidio en curso en Gaza (de hecho, guarda bastante silencio sobre todas las luchas de liberación nacional a pesar de que los documentos tienen más de 11.000 palabras). Si bien es cierto, y hay que reconocerlo, que los camaradas de la CMI participan en manifestaciones pro Palestina (durante las pasadas guerras de Gaza fueron invisibles en tales manifestaciones), no han logrado adoptar una posición revolucionaria inequívoca de apoyo a la resistencia palestina contra el ejército sionista y aplicar el frente único antiimperialista. ^[12] Nuestros camaradas de la Liga Socialista Internacionalista –la sección de la CCRI en Israel/Palestina Ocupada– formaban parte de la CMI en la década de 2000, pero tuvieron que separarse de ellos debido a que no se pusieron del lado de la resistencia palestina (y otras fuerzas de resistencia en países árabes y musulmanes) contra el Estado sionista. ^[13]

 

En contraste, la CCRI y todos los marxistas auténticos apoyan incondicionalmente la heroica resistencia, actualmente liderada por Hamás, contra el Estado sionista. Del mismo modo, nos ponemos totalmente del lado de otras fuerzas que luchan contra los imperialistas israelíes u occidentales (como los hutíes en Yemen). En todos estos conflictos abogamos por la victoria militar de las fuerzas palestinas y pro palestinas y la derrota de los enemigos sionistas e imperialistas. Al mismo tiempo, no prestamos apoyo político a esas fuerzas. ^[14]

 

Como dijimos en un artículo publicado recientemente sobre la CMI, “uno no puede ser comunista sin ser antiimperialista”. ^[15] ¡Si realmente quieren ser una organización revolucionaria y comunista, deben romper con su tradición de décadas de traicionar las luchas de liberación nacional!

 

 

 

Orientación estratégica hacia los estalinistas de izquierda

 

 

 

El Manifiesto de la TMI tiene el mérito de revelar abiertamente la actual orientación estratégica de su dirección. En el pasado –y este sigue siendo el caso en varios países–, permaneció como una “oposición leal” dentro de los partidos socialdemócrata y laborista de Europa durante años y décadas. En otros países como Pakistán, incluso ha sido parte de partidos populistas burgueses reaccionarios como el PPP de Bhutto durante décadas. ^[16] Y, como se mencionó anteriormente, en Rusia se ha orientado hacia el KPRF estalinista gran ruso.

 

Desde hace algún tiempo, la TMI ha dado un cierto giro hacia los partidos estalinistas de izquierda. En Rusia, su sección se ha fusionado con fuerzas que se escindieron del archiestalinista RKRP. En Brasil, esperan repetir un proyecto similar con el “Partido Comunista Brasileño – Reconstrucción Revolucionaria” – una escisión del PCB estalinista.

 

Actualmente, los grantistas esperan acercarse al Partido Comunista de Grecia (KKE) y sus aliados internacionales. Así lo dice el Manifiesto de la CMI: “El Partido Comunista Griego (KKE) sin duda ha dado pasos importantes para rechazar la vieja y desacreditada idea estalinista-menchevique de las dos etapas. Adoptó una postura internacionalista correcta sobre la guerra de Ucrania, que caracteriza como un conflicto interimperialista. Lideró un movimiento de trabajadores para boicotear el envío de armas desde los puertos griegos a Ucrania. Esto será bienvenido por todos los verdaderos comunistas. Sin embargo, si bien es claramente de gran importancia, es demasiado pronto para concluir que los avances logrados por los comunistas griegos se han completado. En particular, es necesario romper completamente con la teoría antimarxista del socialismo en un solo país y adoptar un enfoque leninista de frente único. El KKE está intentando establecer vínculos con otros partidos comunistas que comparten su posición sobre la guerra de Ucrania como un conflicto interimperialista. Ese es un paso en la dirección correcta”.

 

En los últimos dos años, el movimiento estalinista internacional atravesó una profunda crisis. Como analizamos en otra parte, esto resultó en varias escisiones. Y, es cierto, hay una corriente en torno al KKE griego que –a diferencia del KPRF de Ziuganov y otros– no es abiertamente socialimperialista gran ruso. ^[17] Si bien sería ciertamente bienvenido que el KKE y sus amigos dejaran de colaborar con los lamebotas de Putin (como mostramos anteriormente, la CMI ruso también ha mantenido relaciones muy amistosas con el KPRF), esto no es suficiente para convertir a un partido en comunista.

 

Esto es aún más cierto porque el KKE sigue siendo un partido profundamente socialchovinista en su propio país. Predica “la lucha por la defensa de las fronteras y por los derechos soberanos de Grecia” –contra las supuestas amenazas de Turquía y Macedonia. En una manifestación pública, su secretario general, Dimitris Koutsoumbas, amenazó literalmente a estos países: “Nosotros, los comunistas, como siempre lo hemos hecho en nuestro siglo de historia, estaremos en primera fila defendiendo nuestra integridad territorial y nuestros derechos soberanos. Estamos haciendo esto para que cualquier intruso extranjero que se atreva a atacar a Grecia sea aniquilado”. ^[18]

 

Así, mientras el Manifiesto de la CMI presenta sus diferencias con el KKE como cuestiones meramente teóricas (la teoría del socialismo en un solo país y la táctica del frente único), en realidad existe un abismo entre el comunismo auténtico y el estalinismo no sólo en teoría sino también en estrategia y ¡táctica!

 

Alan Woods y sus amigos no lo ven así porque en su política no están tan lejos de los estalinistas de izquierda. Al igual que el KKE, quieren debilitar a Ucrania saboteando su defensa nacional. Al igual que ellos, no apoyan las luchas de liberación nacional contra el imperialismo ruso como la de los rebeldes sirios que han resistido a las fuerzas rusas que apoyan al carnicero Assad. Peor aún, el KKE y sus amigos elogiaron a los partidos estalinistas sirios que forman parte del régimen tiránico. ^[19] Otra capitulación de la dirección de la CMI ante el estalinismo fue su vergonzoso apoyo a la brutal política bonapartista sobre el COVID de la dictadura china en la primavera de 2020. ^[20] En resumen, la orientación estratégica de la CMI hacia los estalinistas de izquierda tiene una base objetiva en la política que comparten.

 

Es ciertamente cierto que los auténticos comunistas estarán abiertos a discutir con todo tipo de fuerzas, incluidos los estalinistas, si se mueven hacia la izquierda. ¡Pero es inadmisible acercarse a ellos basándose en la acomodación al socialchovinismo y la negativa a apoyar las luchas legítimas de liberación nacional!

 

La lucha por construir una internacional comunista revolucionaria no comienza proclamándola sino defendiendo un programa marxista para la lucha de clases actual y llevando dicho programa a la clase trabajadora y a las masas oprimidas. A Trotsky le gustaba decir: “No es el partido el que hace el programa; es el programa el que constituye el partido”. ^[21] El Manifiesto de la CMI y su política determinan su fisonomía política. Lamentablemente, no es ni revolucionaria ni comunista.

 

 

Observações críticas sobre o "Manifesto da Internacional Comunista Revolucionária" da TMI

 

Por Michael Pröbsting, Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI/RCIT), 23 de maio de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

A Tendência Marxista Internacional (TMI), liderada por Alan Woods, anunciou que "vai lançar uma nova Internacional Comunista Revolucionária", para a qual publicou um projeto de Manifesto. [1] Alan Woods chama a isto um "passo ousado". É certamente ousado - tão ousado como um homem que afirma ser um novo Pavarotti só porque gosta de cantar debaixo do chuveiro. De facto, não há justificação para a mudança de nome da TMI - nem de um ponto de vista programático nem de um ponto de vista político-organizativo.

 

Mas comecemos por algo positivo. Concordamos plenamente que o novo nome que a TMI quer adotar - Internacional Comunista Revolucionária - é uma excelente escolha. Foi por isso que decidimos chamar-nos Corrente Comunista Revolucionária Internacional quando lançamos a nossa organização há 13 anos. No entanto, a TMI - ao contrário de nós e ao contrário do que fez até agora - imagina erroneamente que atingiu uma nova fase na construção do partido que lhe permitiria proclamar um novo partido mundial, o sucessor das primeiras quatro Internacionais que foram associadas aos nomes de Marx, Engels, Lenine e Trotsky.

 

 

 

Grupo ou partido de propaganda?

 

 

 

De facto, a TMI carece de dimensão, de raízes na classe operária e - o que é mais importante - de uma tradição revolucionária que possa justificar um "passo tão ousado". Do ponto de vista organizativo, a TMI é pouco maior do que era há 15 anos, altura em que começou uma série de dissidências que o enfraqueceram enormemente. Em duas grandes dissidências (em 2010 e 2016), perdeu cerca de ¾ da sua seção paquistanesa, que na época representava 2/3 de todos os seus membros internacionais. Além disso, perdeu a sua seção mais forte na Europa (Espanha), a maioria dos seus membros latino-americanos, bem como várias outras seções (ou partes delas).

 

É verdade que a TMI conseguiu ganhar novos membros na Europa nos últimos anos. Mas é duvidoso que isso tenha compensado todas as perdas anteriores. E certamente não resultou num salto qualitativo em termos de número de membros.

 

Mais importante ainda, a TMI limita-se sobretudo a fazer propaganda abstrata, mas não desempenha qualquer papel na luta de classes. No seu Website, apresenta relatórios vistosos sobre "campos de férias bem sucedidos" e "congressos". Mas raramente se lê algo sobre o papel das seções da TMI na luta de classes, em greves ou movimentos de massas. Por quê? Porque há pouco para relatar, uma vez que são, de um modo geral, estranhos à luta das massas, com poucas raízes na classe trabalhadora e nos oprimidos.

 

De facto, as mudanças substanciais no número de membros da TMI - as suas graves perdas desde 2009/10 e o seu novo crescimento nos últimos anos - resultaram numa deterioração maciça da sua composição de classe, uma vez que a grande maioria dos seus novos membros são estudantes universitários da Europa Ocidental (e da América do Norte). Não é certamente um exagero dizer que 90-95% dos membros da TMI estão localizados nas regiões mais ricas do mundo.

 

Trotsky observou uma vez: "Pode ser considerado como uma lei que a organização 'revolucionária' que, na nossa época imperialista, é incapaz de lançar as suas raízes nas colónias, está condenada a vegetar miseravelmente". [2] Isto já foi dito nos anos 30, quando a maioria da classe operária mundial ainda estava localizada nos países imperialistas. Quanto mais é verdade hoje?!

 

É um balanço vergonhoso para uma organização internacional que existe há seis décadas - primeiro como CWI e depois, após a dissidência de 1991-92, como TMI - o facto de os seus membros estarem concentrados não nas regiões onde se encontram mais de 85% do proletariado mundial (o Sul Global e a China) mas nos países imperialistas ocidentais. Isto é tanto mais verdade quanto os membros da TMI são dominados por estudantes universitários e não por trabalhadores e jovens das camadas mais baixas das massas nesses países imperialistas.

 

É, portanto, particularmente grotesco quando Woods denuncia arrogantemente outras organizações trotskistas como "uma miríade de dissidências e grupos sectários, cada um mais bizarro que o outro". Na verdade, algumas delas não só são maiores em número, como também têm raízes muito mais fortes no mundo do trabalho, lideram sindicatos (ou sectores destes), têm representantes parlamentares e desempenham um papel de liderança nas lutas de classes. Como exemplos, referimos a FT, a UIT-CI, a LIS-ISL ou a PO - organizações internacionais com milhares de membros, numerosos dirigentes sindicais e deputados locais e nacionais na Argentina. Ou ainda a LIT-CI, cuja seção mãe - o PSTU no Brasil - lidera a Conlutas, uma grande corrente de oposição no seio da CUT, a mais importante federação sindical do país. De facto, é a TMI que é "uma seita à margem do movimento operário" (uma frase favorita dos Grantistas) em comparação com uma organização trotskista tão importante!

 

Essencialmente, a TMI continua a ser um grupo de propaganda, ou seja, uma organização cuja principal tarefa é difundir ideias através da propaganda. Não há nada de errado nisso, muito pelo contrário, a propaganda é uma tarefa crucial dos comunistas e um passo absolutamente necessário para que qualquer organização revolucionária se torne um partido com fortes raízes na vanguarda operária, como Trotsky explicou repetidamente. Mas uma mudança de nome não transforma um grupo num partido - mesmo que a TMI possa agora renomear as suas secções como "Partido Comunista Revolucionário".

 

Em qualquer caso, a condição prévia para uma propaganda que desempenhe um papel progressivo na educação dos trabalhadores e da juventude é que essa organização se baseie num programa marxista, que seja capaz de compreender as principais contradições do capitalismo mundial atual e que possa traduzir esse programa em tácticas corretas para a luta de classes global. Infelizmente, tanto a política da TMI nos últimos anos como o seu «Manifesto da Internacional Comunista Revolucionária» mostram que também lhe faltam essas qualidades.

 

 

 

Princípios abstratos vs. programa de luta

 

 

 

O projeto de Manifesto, que a TMI pretende adotar no congresso de fundação da sua "RCI", em junho, parte de um ponto de partida correto - o carácter do atual período histórico como sendo de decadência capitalista. "A crise financeira de 2008 foi um grande ponto de viragem. A verdade é que o capitalismo mundial nunca se recuperou dessa crise". Afirma que esta crise "não é uma crise cíclica normal do capitalismo. É uma crise existencial, expressa não só na estagnação das forças produtivas, mas também numa crise geral da cultura, da moral, da política e da religião".

 

Sempre chamamos a atenção para o carácter catastrófico e revolucionário do período que se iniciou em 2008 e esta questão foi uma questão-chave quando fundámos a CCRI no início da Revolução Árabe.

 

A partir desta avaliação correta, os camaradas da TMI tiram uma conclusão importante que o seu líder, Alan Woods, salienta num artigo que explica a sua decisão de fundar a "CCRI". "Durante décadas fomos obrigados a nadar contra a corrente. Mas agora a maré da história começou a mudar. Por todo o lado, sob o verniz superficial da calma e da tranquilidade, fervilha uma corrente de raiva, de indignação, de descontentamento e, sobretudo, de frustração face ao estado atual da sociedade e da política. (...) Estamos agora a nadar com a corrente da História".

 

Isto é basicamente correto e tal avaliação é positivamente diferente de todos aqueles centristas desmoralizados que se queixam há anos de que "as massas estão tão atrasadas", que "o mundo está constantemente a deslocar-se para a direita" e, de qualquer forma, "tudo era melhor antes". A CCRI sempre explicou que o declínio capitalista e a aceleração das contradições entre Estados e classes devem inevitavelmente resultar numa intensificação da luta de classes e numa mudança de consciência de sectores das massas. Vimos isso na Revolução Árabe - que passou por altos e baixos desde 2011 -, [3] a onda global de revoltas populares no segundo semestre de 2019 [4] e, recentemente, com o surgimento do movimento internacional sem precedentes de solidariedade pró-Palestina em protesto contra a guerra genocida de Israel em Gaza. [5]

 

No entanto, para que as massas possam vencer nestas lutas gigantescas, precisam de um programa revolucionário e de uma direção que lute por ele. É a tarefa de uma organização comunista fornecer essa estratégia e ajudar a construir um partido nessa base. Infelizmente, o Manifesto da TMI falha neste aspecto.

 

No fundo, o Manifesto é um conjunto de princípios abstratos, mas não um programa de luta. Quando Friedrich Engels disse uma vez: "Para eles é um credo, não um guia para a ação", [6] ele tinha em mente exatamente esse tipo de documento sem conclusões concretas. O Manifesto da TMI descreve o estado de crise do sistema capitalista, mas não fornece à vanguarda uma orientação para as principais questões da situação mundial e da luta de classes internacional.

 

Embora seja de saudar o facto de a TMI reconhecer agora o carácter imperialista da Rússia e da China, não explica quais são as consequências de tal avaliação. Uma das características mais importantes do período histórico que começou em 2008 é o facto de a situação mundial se caracterizar por uma aceleração da rivalidade inter-imperialista entre as grandes potências ocidentais e orientais (EUA, China, Rússia, Europa Ocidental e Japão). Guerras comerciais globais, sanções, armamento, etc. - são características fundamentais da situação mundial e continuarão a sê-lo nos próximos anos. Se as massas não conseguirem derrubar a classe dominante através de uma revolução socialista internacional, a humanidade enfrentará o perigo da Terceira Guerra Mundial.

 

Que programa é que a TMI propõe às massas para lutar contra este perigo? Será procurar em vão no Manifesto. A CCRI analisou em vários documentos o aparecimento da China e da Rússia como novas potências imperialistas. Nós enfatizamos que os marxistas têm que lutar consistentemente contra todas as grandes potências e aplicar o programa do derrotismo revolucionário. Este programa - elaborado por Lenine e defendido por Trotsky - caracteriza-se por uma oposição intransigente dos socialistas tanto contra a sua "própria" burguesia como contra qualquer outra burguesia imperialista (não apoiar esforços militares ou meios de agressão não militares, como sanções económicas ou campanhas chauvinistas, apoiar confraternização entre os trabalhadores e soldados de ambos os campos, transformar a guerra reacionária numa guerra civil contra a classe dominante, etc.).

 

Não é por acaso que o programa do derrotismo revolucionário está ausente do Manifesto da TMI. Em primeiro lugar, Woods e Ted Grant - o fundador da CWI e da TMI - sempre criticaram a abordagem de Lenin como um "exagero". [7] Em segundo lugar, Woods e a TMI diferenciaram repetidamente entre os EUA e a Rússia, chamando ao primeiro "a força mais contrarrevolucionária do planeta", enquanto minimizavam o carácter imperialista do segundo. [8] No entanto, como dissemos repetidamente, é impossível para os marxistas encontrarem uma orientação correta na atual situação mundial sem compreenderem a importância crucial da rivalidade inter-imperialista entre as grandes potências ocidentais e orientais e o programa do derrotismo revolucionário na luta contra ela.

 

 

 

Anti-imperialismo e guerras de libertação nacional

 

 

 

Esta ignorância do carácter imperialista da Rússia (e da China) tem servido de justificação para a liderança da TMI se opor à defesa da Ucrânia contra a invasão de Putin desde 2022. Negam efetivamente o carácter semi-colonial da Ucrânia e a natureza imperialista da guerra do Kremlin.

 

Em contrapartida, a CCRI e a sua secção na Rússia - a Tendência Socialista - reconheceram o duplo carácter da guerra, ou seja, que se trata tanto de uma luta de libertação nacional da Ucrânia contra o imperialismo russo como de um conflito inter-imperialista entre as potências ocidentais e a Rússia. Por isso, defendemos uma tática dupla. Apoiámos a guerra justa de defesa nacional da Ucrânia desde o início e (co-)organizámos três comboios de solidariedade. Combinamos esse apoio com uma oposição política intransigente contra o governo burguês de Zelensky.

 

Ao mesmo tempo, os socialistas são obrigados a adotar uma posição revolucionária derrotista contra todas as potências imperialistas - os EUA, a Rússia, a China, a Europa Ocidental e o Japão. Esta posição inclui uma oposição intransigente contra a política chauvinista-militarista de todas as grandes potências (por exemplo, armamento, sanções, etc.). Resumimos o nosso programa internacionalista e anti-imperialista na palavra de ordem: "Defender a Ucrânia contra a invasão de Putin! Contra o imperialismo russo e da OTAN!" [9]

 

A recusa da TMI em defender a Ucrânia esteve intimamente ligada a sua política oportunista em relação ao KPRF - um partido estalinista e chauvinista da Grande Rússia, liderado por Gennady Zyuganov, que apoia o regime de Putin. De facto, a sua secção russa tem um longo histórico de colaboração com este partido reacionário. Nas últimas eleições municipais, em setembro de 2022, a secção da TMI chamou ao voto no partido de Zyuganov. Pior ainda, em dois distritos da cidade de Moscovo, chegou a apresentar candidatos na lista do KPRF e, num deles, o seu membro Boris Israelev foi eleito. [10]

 

Esta capitulação perante o social-imperialismo não é um exemplo isolado. De facto, toda a tradição de Ted Grant - que inclui organizações internacionais como a TMI, a CWI e a ISA - se caracteriza pela incapacidade de defender os povos oprimidos e de se colocar ao lado das lutas de libertação nacional. Como desenvolvemos num panfleto especial, foi esse o caso na Guerra das Malvinas entre a Argentina e a Grã-Bretanha em 1982, no Iraque nas duas guerras de 1991 e 2003 (e na ocupação subsequente) contra o imperialismo americano e os seus aliados, no Afeganistão durante a ocupação imperialista em 2001-21; na Irlanda do Norte onde os nacionalistas resistiram aos ocupantes britânicos, etc. [11]

 

Não é, portanto, por acaso que o Manifesto da TMI ignora vergonhosamente a luta de libertação palestiniana e o genocídio em curso em Gaza (na verdade, é bastante omisso em relação a todas as lutas de libertação nacional, apesar da extensão do documento de mais de 11.000 palavras). Embora seja verdade, e para seu crédito, que os camaradas da TMI participam em manifestações a favor da Palestina - durante as últimas Guerras de Gaza eles foram invisíveis em tais manifestações - eles falharam em tomar uma posição revolucionária inequívoca de apoio à resistência palestiniana contra o exército sionista e em aplicar a frente única anti-imperialista. [12] Os nossos camaradas da Liga Socialista Internacionalista - a secção da CCRI em Israel/Palestina Ocupada - faziam parte da TMI nos anos 2000, mas tiveram de se separar dela devido a sua incapacidade de se colocar ao lado da resistência palestiniana (e de outras forças de resistência nos países árabes e muçulmanos) contra o Estado sionista. [13]

 

Em contrapartida, a CCRI e todos os marxistas autênticos apoiam incondicionalmente a heroica resistência, atualmente liderada pelo Hamas, contra o Estado sionista. Do mesmo modo, estamos totalmente ao lado de outras forças que lutam contra os imperialistas israelitas ou ocidentais (como os Houthis no Iémen). Em todos estes conflitos, defendemos a vitória militar das forças palestinianas e pró-palestinianas e a derrota dos inimigos sionistas e imperialistas. Ao mesmo tempo, não damos apoio político a essas forças. [14]

 

Como dissemos num artigo recentemente publicado sobre a TMI, "não se pode ser comunista sem ser anti-imperialista". [15] Se a TMI quer realmente ser uma organização revolucionária e comunista, tem de romper com a sua tradição de décadas de traição às lutas de libertação nacional!

 

 

 

Orientação estratégica para os estalinistas de esquerda

 

 

 

O Manifesto da TMI tem o mérito de revelar abertamente a atual orientação estratégica da sua direção. No passado - e continua a ser o caso em vários países -, manteve-se durante anos e décadas como uma "oposição leal" no seio dos partidos social-democratas e trabalhistas da Europa. Noutros países, como o Paquistão, chegou a fazer parte de partidos burgueses-populistas reacionários, como o PPP de Bhutto, durante décadas. [16] E, como já foi referido, na Rússia tem-se orientado para o KPRF estalinista da Grande Rússia.

 

Desde há algum tempo, a TMI tem feito uma certa viragem para os partidos estalinistas de esquerda. Na Rússia, a sua secção fundiu-se com as forças que se separaram do RKRP, arqui-stalinista. No Brasil, esperam repetir um projeto semelhante com o "Partido Comunista Brasileiro - Reconstrução Revolucionária" - uma dissidência do PCB estalinista.

 

Atualmente, os Grantistas esperam aproximar-se do Partido Comunista da Grécia (KKE) e dos seus aliados internacionais. É o que diz o Manifesto doa TMI: "O Partido Comunista da Grécia (KKE) deu, sem dúvida, passos importantes na rejeição da velha e desacreditada ideia estalinista-menshevique de duas fases. Adoptou uma posição internacionalista correta sobre a guerra da Ucrânia, que caracteriza como um conflito inter-imperialista. Liderou um movimento de trabalhadores para boicotar o envio de armas dos portos gregos para a Ucrânia. Este facto será saudado por todos os comunistas genuínos. No entanto, embora seja claramente de grande importância, é demasiado cedo para concluir que os progressos realizados pelos comunistas gregos estão concluídos. Em particular, é necessário romper completamente com a teoria antimarxista do socialismo num só país e adotar uma abordagem leninista de frente única. O KKE está a tentar estabelecer ligações com outros partidos comunistas que partilham a sua posição sobre a guerra da Ucrânia como um conflito inter-imperialista. É um passo na direção certa".

 

Nos últimos dois anos, o movimento estalinista internacional passou por uma crise profunda. Como analisamos noutro lugar, isso resultou em várias dissidências. E, é verdade, há uma corrente em torno do KKE grego que - ao contrário do KPRF de Zyuganov e outros - não é abertamente um grande social-imperialista russo. [17] Embora seja certamente bem-vindo se o KKE e os seus amigos deixarem de colaborar com os lambe-botas de Putin (como mostrámos acima, a TMI russa também tem estado em termos muito amigáveis com o KPRF), isso não é suficiente para tornar-se um partido comunista.

 

Isto é tanto mais verdade quanto o KKE continua a ser um partido profundamente social-chauvinista no seu próprio país. Prega "a luta pela defesa das fronteiras e pelos direitos soberanos da Grécia" - contra as supostas ameaças da Turquia e da Macedónia. Num comício público, o seu secretário-geral, Dimitris Koutsoumbas, ameaçou literalmente estes países: "Nós, comunistas, vamos, como sempre fizemos ao longo da nossa história centenária, estar na primeira fila a defender a nossa integridade territorial e os nossos direitos soberanos. Estamos a fazer isto para que qualquer intruso estrangeiro que se atreva a atacar a Grécia seja aniquilado". [18]

 

Assim, embora o Manifesto da TMI apresente as suas diferenças com o KKE como questões meramente teóricas (a teoria do socialismo num só país e a tática da frente unida), existe de facto um abismo entre o comunismo autêntico e o estalinismo, não só na teoria, mas também na estratégia e na tática!

 

Alan Woods e os seus amigos não vêem as coisas desta forma porque, na sua política, não estão muito longe dos estalinistas de esquerda. Tal como o KKE, querem enfraquecer a Ucrânia, sabotando a sua defesa nacional. Tal como eles, não apoiam as lutas de libertação nacional contra o imperialismo russo, como a dos rebeldes sírios que resistiram às forças russas que apoiam o carniceiro Assad. Pior ainda, o KKE e os seus amigos elogiaram os partidos estalinistas sírios que fazem parte do regime tirânico. [19] Outra capitulação da liderança da TMI ao estalinismo foi o seu vergonhoso apoio à brutal política bonapartista da COVID da ditadura chinesa na primavera de 2020. [20] Em resumo, a orientação estratégica da TMI para os estalinistas de esquerda tem uma base objetiva na política que partilham.

 

É certamente verdade que os comunistas autênticos devem estar abertos a discutir com todos os tipos de forças, incluindo os estalinistas, se estes se deslocarem para a esquerda. Mas é inadmissível abordá-los com base na acomodação ao social-chauvinismo e na recusa de apoiar as legítimas lutas de libertação nacional!

 

A luta para construir uma internacional comunista revolucionária não começa por proclamá-la, mas por defender um programa marxista para a atual luta de classes e por levar esse programa à classe operária e às massas oprimidas. Trotsky gostava de dizer: "Não é o partido que faz o programa; é o programa que faz o partido". [21] O Manifesto da TMI e a sua política determinam a sua fisionomia política. Infelizmente, não é nem revolucionário nem comunista.

 

 

 

 

 

[1] Alan Woods: Por que precisamos de uma Internacional Comunista, 5 de abril de 2024, https://marxismo.mx/por-que-necesitamos-una-internacional-comunista/ ; CMI: Manifesto da Internacional Comunista Revolucionária, 11 de março de 2024, https://marxismo.mx/manifiesto-de-la-internacional-comunista-revolucionaria/

 

[2] Leon Trotsky: A Recent Lesson (1938), em https://www.marxists.org/espanol/trotsky/ceip/escritos/libro6/T10V111.htm

 

[3] Os nossos documentos sobre a revolução árabe estão compilados em https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/.

 

[4] Ver sobre este assunto em Michael Pröbsting: Estamos a aproximar-nos de um novo "momento 68"? Um aumento maciço na luta de classes global em meio a uma mudança dramática na situação mundial, 22 de outubro de 2019, https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/estamos-nos-aproximando-de-um-novo-momento-1968/.

 

[5] Remetemos os leitores para as páginas especiais do nosso sítio Web onde estão compilados todos os documentos da CCRI sobre a Guerra de Gaza de 2023-2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ e https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[6] Fiedrich Engels: Carta a Adolph Sorge, 29 de novembro de 1889, https://www.marxists.org/espanol/m-e/cartas/e1886-11-29.htm

 

[7] Para uma discussão crítica mais detalhada da distorção que os Grantistas fazem da abordagem de Lenine e Trotsky ao derrotismo revolucionário, ver, por exemplo, O Grande Roubo do Sul, de Michael Pröbsting. Continuidade e mudanças na superexploração do mundo semicolonial pelo capital monopolista Consequências para a teoria marxista do imperialismo, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-o-grande-roubo-do-sul/.

 

[8] Ver sobre este assunto, p. Michael Pröbsting: A Rússia e a Teoria do Imperialismo do “Mal Menor”. Sobre alguns estalinistas e "trotskistas" que reconhecem formalmente o carácter de classe da Rússia mas rejeitam as consequências políticas, 28 de julho de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/russia-and-the-theory-of-lesser-evil-imperialism/

 

[9] Remetemos os leitores para uma página especial no nosso sítio Web onde estão compilados mais de 150 documentos da CCRI sobre a guerra da Ucrânia e o atual conflito NATO-Rússia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Referimo-nos em particular ao Manifesto da CCRI: Guerra na Ucrânia: um ponto de viragem de importância histórica mundial. Os socialistas devem combinar a defesa revolucionária da Ucrânia contra a invasão de Putin com a luta internacionalista contra o imperialismo russo, a NATO e a UE, 1 de março de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_3.

 

[10] Ver sobre este assunto, p. Michael Proebsting: Cynical Doubletalk. Como a TMI oportunista tenta esconder a sua colaboração com os estalinistas russos que apoiam a guerra de Putin contra a Ucrânia, 2 March 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/imt-cynical-doubletalk/

 

[11] Ver, a este respeito, o panfleto de Michael Pröbsting: A Pobreza do Economismo Neoimperialista. Imperialismo e a questão nacional – uma crítica a Ted Grant e sua escolal (CWI, ISA, TMI), janeiro de 2023, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/. Para uma crítica ponderada do TMI, ver também um panfleto do CLP italiano: The International Marxist Tendency: an opportunist and sectarian current, fevereiro de 2024, https://ito-oti.org/the-international-marxist-tendency-an-opportunist-and-sectarian-current/. Para uma visão geral da nossa história de apoio às lutas anti-imperialistas nas últimas quatro décadas (com ligações a documentos, fotografias e vídeos), ver, por exemplo, um ensaio de Michael Pröbsting: A luta dos revolucionários no coração do imperialismo contra as guerras da sua "própria" classe dominante. Examples from the history of the CCRI and its predecessor organization in the last four decades, 2 de setembro de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/#anker_3.

 

[12] Para a análise da CCRI sobre a luta de libertação na Palestina, ver, por exemplo, dois livros do nosso camarada Yossi Schwartz, um judeu anti-sionista que vive na Palestina ocupada há quase seis décadas e que se debruçou amplamente sobre o Estado sionista e o programa marxista: The Zionist Wars. History of the Zionist Movement and Imperialist Wars, 1 de fevereiro de 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-zionist-wars/; Palestina e Sionismo. A História da Opressão do Povo Palestino. Um relato crítico dos mitos do sionismo, RCIT Books, Viena 2019 https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-a-historia-da-opressao-do-povo-palestino/ ; https://www.thecommunists.net/theory/palestine-and-zionism/ ; ver também um panfleto de Michael Pröbsting: On some Questions of the Zionist Oppression and the Permanent Revolution in Palestine, maio de 2013, https://www.thecommunists.net/theory/permanent-revolution-in-palestine/

 

[13] Ver, por exemplo, The ISL's Break with the TMI (agosto de 2009), https://the-isleague.com/isl-imt-split/

 

[14] Michael Pröbsting: Da guerra sionista contra Gaza à guerra americano-israelita contra os povos árabes: Parem o genocídio do povo palestiniano! Derrota para Israel! Expulsem as forças americanas e britânicas do Médio Oriente! Vitória da resistência! 16 de janeiro de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/from-zionist-war-on-gaza-to-israeli-american-war-against-arab-peoples/#anker_2

 

[15] Michael Pröbsting: "Não se pode ser comunista sem ser anti-imperialista". A CMI sobre a luta dos Houthis contra Israel e o imperialismo ocidental, 23 de janeiro de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/imt-about-the-houthis-struggle-against-israel-and-western-imperialism/#anker_1

 

[16] Ver, por exemplo, Michael Pröbsting: The Pro-Bourgeois Opportunism of LIS/MST (Parte 2, Paquistão). Sobre a secção paquistanesa do LIS/MST e o seu elogio ao ditador capitalista Z. A. Bhutto e ao seu PPP, 15 de junho de 2023. A. Bhutto e o seu PPP, 15 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-pro-bourgeois-opportunism-of-lis-mst/#anker_1

 

[17] Ver, por exemplo, a brochura de Michael Pröbsting: Putin's Poodles (Apologies to All Dogs). The pro-Russian Stalinist parties and their arguments in the current NATO-Russia Conflict, 9 de fevereiro de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/ ; do mesmo autor: Great Power Rivalry: Deepening of Differences between Stalinist Parties. Notes on the XXIInd International Meeting of Communist and Workers' Parties in Havana (and the so-called "Paris Declaration"), 10 de novembro de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/stalinism-22-imcwp-great-power-rivalry/

 

[18] Ver, por exemplo, Michael Pröbsting: Greece: Social-Patriotic KKE Calls for the Defence of "Our Country's Sovereign Rights", 30 de setembro de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/greece-social-patriotic-kke-calls-for-the-defence-of-our-country-s-sovereign-rights/

 

[19] Ver sobre este assunto, por exemplo, o panfleto de Michael Pröbsting: Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the "Left". The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia - A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 de abril de 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/ ; Sobre a posição reacionária de outros partidos estalinistas, ver, por exemplo, do mesmo autor: Stalinism: Assad's Best Friends Forever. A commentary on a joint international initiative of Stalinist parties, 3 de julho de 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/stalinism-is-assad-s-best-friends-forever/

 

[20] Ver sobre isto, por exemplo, o capítulo V do nosso livro de Michael Pröbsting: A contra-revolução COVID-19: o que é e como combatê-la. Uma Análise Marxista e Estratégia para a Luta Revolucionária, RCIT Books, abril de 2020, https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-a-contra-revolucao-global-no-covid-19/ /. Todos os documentos da CCRI sobre a crise da COVID-19 estão reunidos numa subpágina especial do nosso sítio Web: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/collection-of-articles-on-the-2019-corona-virus/.

 

[21] Citado em John G. Wright: Trotsky's Struggle for the Fourth International (1946), in: Towards a History of the Fourth International (Part II), Pathfinder Press, New York 1973, p. 6.

 

 

 

Remarques critiques sur le "Manifeste de l'Internationale Communiste Révolutionnaire" de la TMI

 

Par Michael Pröbsting, Courant communiste révolutionnaire international (CCRI/RCIT), 23 mai 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

La Tendance Marxiste Internationale (TMI), dirigée par Alan Woods, a annoncé qu'elle "lancera une nouvelle Communiste Révolutionnaire International ", pour laquelle elle a publié un projet de Manifeste. [1]Alan Woods qualifie cette initiative de "mesure audacieuse". C'est certainement audacieux - aussi audacieux qu'un homme qui prétend être un nouveau Pavarotti simplement parce qu'il aime chanter sous la douche. En fait, rien ne justifie le changement de nom de TMI, ni d'un point de vue programmatique, ni d'un point de vue politico-organisationnel.

 

Mais commençons par quelque chose de positif. Nous sommes tout à fait d'accord pour dire que le nouveau nom que la TMI veut adopter - l'Internationale communiste révolutionnaire - est un excellent choix. C'est pourquoi nous avons décidé de nous appeler le Courant communiste révolutionnaire international lorsque nous avons lancé notre organisation il y a 13 ans. Cependant, la TMI - contrairement à nous et à ce qu'elle a fait jusqu'à présent - s'imagine à tort qu'elle a atteint une nouvelle phase dans la construction du parti qui lui permettrait de proclamer un nouveau parti mondial, successeur des quatre premières Internationales qui étaient associées aux noms de Marx, Engels, Lénine et Trotsky.

 

 

 

Groupe ou parti de propagande ?

 

 

 

En fait, la TMI manque de taille, de racines dans la classe ouvrière et - plus important encore - d'une tradition révolutionnaire qui pourrait justifier un tel "pas en avant". D'un point de vue organisationnel, la TMI est à peine plus grand qu'il ne l'était il y a 15 ans, lorsqu'il a entamé une série de scissions qui l'ont énormément affaibli. Lors de deux scissions majeures (en 2010 et 2016), la organization a perdu environ ¾ de sa section pakistanaise, qui représentait à l'époque 2/3 de tous ses membres internationaux. Il a également perdu sa plus forte section en Europe (Espagne), la plupart de ses membres latino-américains, ainsi que plusieurs autres sections (ou des parties de celles-ci).

 

Il est vrai que la TMI a réussi à gagner de nouveaux membres en Europe ces dernières années. Mais il est douteux que cela ait compensé toutes les pertes antérieures. Et cela ne s'est certainement pas traduit par un saut qualitatif en termes de nombre de membres.

 

Plus important encore, la TMI se limite principalement à faire de la propagande abstraite, mais ne joue aucun rôle dans la lutte des classes. Sur son site web, elle présente des rapports tape-à-l'œil sur des "camps d'été réussis" et des "congrès". Mais il est rare de lire quoi que ce soit sur le rôle des sections de la TMI dans la lutte des classes, dans les grèves ou les mouvements de masse. Comment cela se fait-il ? Parce qu'il n'y a pas grand-chose à dire, étant donné qu'elles sont, en général, étrangères à la lutte des masses, avec peu de racines dans la classe ouvrière et les opprimés.

 

En fait, les changements substantiels dans le nombre de membres de la TMI - ses pertes importantes depuis 2009/10 et sa nouvelle croissance ces dernières années - ont entraîné une détérioration massive de sa composition de classe, puisque la grande majorité de ses nouveaux membres sont des étudiants universitaires d'Europe de l'Ouest (et d'Amérique du Nord). Il n'est certainement pas exagéré de dire que 90 à 95 % des membres de la TMI se trouvent dans les régions les plus riches du monde.

 

Trotsky a observé un jour : "On peut considérer comme une loi que l'organisation "révolutionnaire" qui, à notre époque impérialiste, est incapable de s'enraciner dans les colonies, est condamnée à végéter misérablement". [2] Cela a déjà été dit dans les années 1930, lorsque la majorité de la classe ouvrière mondiale se trouvait encore dans les pays impérialistes. Dans quelle mesure cela est-il vrai aujourd'hui ?

 

C'est un bilan honteux pour une organisation internationale qui existe depuis six décennies - d'abord en tant que CWI et ensuite, après la dissidence de 1991-92, en tant que TMI - que ses membres soient concentrés non pas dans les régions où se trouvent plus de 85% du prolétariat mondial (le Sud global et la Chine), mais dans les pays impérialistes occidentaux. Ceci est d'autant plus vrai que les membres du TMI sont dominés par des étudiants universitaires et non par des travailleurs et des jeunes issus des couches inférieures des masses dans ces pays impérialistes.

 

Il est donc particulièrement grotesque que Woods dénonce avec arrogance les autres organisations trotskystes comme étant "une myriade de groupes dissidents et sectaires, tous plus bizarres les uns que les autres". En fait, certaines d'entre elles sont non seulement plus nombreuses, mais aussi beaucoup plus ancrées dans le monde du travail, dirigent des syndicats (ou des secteurs de ceux-ci), ont des représentants parlementaires et jouent un rôle de premier plan dans les luttes de classe. C'est le cas du FT, de l'ITU-CI, du TUI-ISL et du PO, organisations internationales comptant des milliers de membres, de nombreux dirigeants syndicaux et des députés locaux et nationaux en Argentine. Ou encore la LIT-CI, dont l'organisation mère - le PSTU au Brésil - dirige Conlutas, un important courant d'opposition au sein de la CUT, la plus importante fédération syndicale du pays. En fait, c'est la TMI qui est "une secte en marge du mouvement ouvrier" (expression favorite des Grantistes) comparé à une organisation trotskiste aussi importante !

 

Pour l'essentiel, la TMI reste un groupe de propagande, c'est-à-dire une organisation dont la tâche principale consiste à diffuser des idées par le biais de la propagande. Il n'y a rien de mal à cela, bien au contraire, la propagande est une tâche cruciale pour les communistes et une étape absolument nécessaire pour que toute organisation révolutionnaire devienne un parti fortement enraciné dans l'avant-garde ouvrière, comme Trotsky l'a expliqué à maintes reprises. Mais un changement de nom ne transforme pas un groupe en parti - même si la TMI peut désormais rebaptiser ses sections "un parti communiste révolutionnaire".

 

En tout état de cause, la condition préalable à une propagande qui joue un rôle progressiste dans l'éducation des travailleurs et de la jeunesse est que cette organisation soit basée sur un programme marxiste, qu'elle soit capable de comprendre les principales contradictions du capitalisme mondial aujourd'hui et qu'elle puisse traduire ce programme en tactiques correctes pour la lutte de classe mondiale. Malheureusement, tant la politique de la TMI ces dernières années que son "Manifeste de Communiste Révolutionnaire international " montrent qu'il ne possède pas non plus ces qualités.

 

 

 

Principes abstraits et programme de lutte

 

 

 

Le projet de Manifeste, que la TMI a l'intention d'adopter lors du congrès fondateur de son "RCI" en juin, part d'un point de départ correct - le caractère de la période historique actuelle comme étant celle de la décadence capitaliste. "La crise financière de 2008 a été un tournant majeur. La vérité est que le capitalisme mondial ne s'est jamais remis de cette crise". Il affirme que cette crise "n'est pas une crise cyclique normale du capitalisme. Il s'agit d'une crise existentielle, qui s'exprime non seulement par la stagnation des forces productives, mais aussi par une crise générale de la culture, de la morale, de la politique et de la religion".

 

Nous avons toujours souligné le caractère catastrophique et révolutionnaire de la période qui a commencé en 2008 et c'était un point essentiel lorsque nous avons fondé le CCRI au début de la révolution arabe.

 

De cette évaluation correcte, les camarades de la TMI tirent une conclusion importante que leur leader, Alan Woods, souligne dans un article expliquant sa décision de fonder le "RCI". "Pendant des décennies, nous avons été contraints de nager à contre-courant. Mais aujourd'hui, la marée de l'histoire a commencé à tourner. Partout, sous le vernis superficiel du calme et de la tranquillité, bouillonne un courant de colère, d'indignation, de mécontentement et, surtout, de frustration face à l'état actuel de la société et de la politique (...) Nous nageons désormais avec le courant de l'histoire".

 

C'est fondamentalement correct et une telle évaluation est positivement différente de tous ces centristes démoralisés qui se plaignent depuis des années que "les masses sont si loin derrière", que "le monde se déplace constamment vers la droite" et, de toute façon, que "tout allait mieux avant". Le CCRI a toujours expliqué que le déclin capitaliste et l'accélération des contradictions entre les États et les classes devaient inévitablement entraîner une intensification de la lutte des classes et un changement dans la conscience de certaines parties des masses. Nous l'avons vu dans la révolution arabe - qui a connu des hauts et des bas depuis 2011 -[3] la vague mondiale de soulèvements populaires au second semestre 2019 [4] et récemment avec l'émergence d'un mouvement international de solidarité pro-palestinienne sans précédent pour protester contre la guerre génocidaire d'Israël contre Gaza. [5]

 

Cependant, si les masses doivent gagner dans ces luttes gigantesques, elles ont besoin d'un programme révolutionnaire et d'une direction qui se bat pour lui. C'est la tâche d'une organisation communiste de fournir cette stratégie et d'aider à construire un parti sur cette base. Malheureusement, le Manifeste de la TMI échoue à cet égard.

 

Par essence, le Manifeste est un ensemble de principes abstraits, mais pas un programme de lutte. Lorsque Friedrich Engels a dit un jour : "Pour eux, c'est un credo, pas un guide pour l'action",[6] il avait à l'esprit exactement ce type de document sans conclusions concrètes. Le Manifeste de la TMI décrit l'état de crise du système capitaliste, mais ne fournit pas à l'avant-garde une orientation sur les principales questions de la situation mondiale et de la lutte de classe internationale.

 

S'il faut se féliciter que la TMI reconnaisse désormais le caractère impérialiste de la Russie et de la Chine, il n'explique pas quelles sont les conséquences d'une telle évaluation. L'une des caractéristiques les plus importantes de la période historique qui a débuté en 2008 est que la situation mondiale se caractérise par une accélération de la rivalité inter-impérialiste entre les principales puissances occidentales et orientales (les États-Unis, la Chine, la Russie, l'Europe occidentale et le Japon). Les guerres commerciales mondiales, les sanctions, les armements, etc. - sont des caractéristiques fondamentales de la situation mondiale et continueront à l'être dans les années à venir. Si les masses ne parviennent pas à renverser la classe dirigeante par une révolution socialiste internationale, l'humanité sera confrontée au danger de la troisième guerre mondiale.

 

Quel programme TMI propose-t-il aux masses pour lutter contre ce danger ? Vous le chercherez en vain dans le Manifeste. Dans divers documents, le CCRI a analysé l'émergence de la Chine et de la Russie en tant que nouvelles puissances impérialistes. Nous insistons sur le fait que les marxistes doivent lutter de manière conséquente contre toutes les grandes puissances et appliquer le programme du défaitisme révolutionnaire. Ce programme - élaboré par Lénine et défendu par Trotsky - se caractérise par l'opposition intransigeante des socialistes à la fois contre leur "propre" bourgeoisie et contre toute autre bourgeoisie impérialiste (ne pas soutenir les efforts militaires ou les moyens d'agression non militaires, tels que les sanctions économiques ou les campagnes chauvines, soutenir la fraternisation entre les travailleurs et les soldats des deux camps, transformer la guerre réactionnaire en une guerre civile contre la classe dirigeante, etc.)

 

Ce n'est pas un hasard si le programme du défaitisme révolutionnaire est absent du Manifeste de la TMI. Premièrement, Woods et Ted Grant - le fondateur du CWI et de la TMI - ont toujours critiqué l'approche de Lénine en la qualifiant d'"exagération". [7] Deuxièmement, Woods et TMI ont à plusieurs reprises fait la différence entre les États-Unis et la Russie, qualifiant les premiers de "force la plus contre-révolutionnaire de la planète", tout en minimisant le caractère impérialiste de la seconde. [8] Cependant, comme nous l'avons dit à plusieurs reprises, il est impossible pour les marxistes de trouver une orientation correcte dans la situation mondiale actuelle sans comprendre l'importance cruciale de la rivalité inter-impérialiste entre les grandes puissances occidentales et orientales et le programme du défaitisme révolutionnaire dans la lutte contre cette rivalité.

 

 

 

Anti-impérialisme et guerres de libération nationale

 

 

 

Cette ignorance du caractère impérialiste de la Russie (et de la Chine) a servi de justification aux dirigeants de la TMI pour s'opposer à la défense de l'Ukraine contre l'invasion de Poutine depuis 2022. Ils nient en fait le caractère semi-colonial de l'Ukraine et la nature impérialiste de la guerre du Kremlin.

 

D'autre part, le CCRI et sa section en Russie - la Tendance socialiste - ont reconnu le double caractère de la guerre, c'est-à-dire qu'il s'agit à la fois d'une lutte de libération nationale en Ukraine contre l'impérialisme russe et d'un conflit inter-impérialiste entre les puissances occidentales et la Russie. C'est pourquoi nous avons préconisé une double tactique. Nous avons soutenu la juste guerre de défense nationale de l'Ukraine dès le début et (co-)organisé trois convois de solidarité. Nous avons combiné ce soutien avec une opposition politique sans compromis au gouvernement bourgeois de Zelensky.

 

En même temps, les socialistes sont obligés d'adopter une position révolutionnaire défaitiste contre toutes les puissances impérialistes - les États-Unis, la Russie, la Chine, l'Europe occidentale et le Japon. Cette position comprend une opposition sans compromis aux politiques chauvines et militaristes de toutes les grandes puissances (par exemple, armements, sanctions, etc.). Nous résumons notre programme internationaliste et anti-impérialiste dans le slogan suivant : "Défendons l'Ukraine contre l'invasion de Poutine ! Contre l'impérialisme russe et l'OTAN !" [9]

 

 

 

Le refus de la TMI de défendre l'Ukraine était étroitement lié à sa politique opportuniste à l'égard du KPRF - un parti stalinien et chauvin de la Grande Russie, dirigé par Gennady Zyuganov, qui soutient le régime de Poutine. En fait, sa section russe a une longue histoire de collaboration avec ce parti réactionnaire. Lors des dernières élections municipales de septembre 2022, la branchede la TMI a appelé à voter pour le parti de Zyuganov. Pire encore, dans deux districts de la ville de Moscou, elle a même présenté des candidats sur la liste du KPRF, et dans l'un d'entre eux, son membre Boris Israelev a été élu. [10]

 

Cette capitulation devant le social-impérialisme n'est pas un exemple isolé. En fait, toute la tradition de Ted Grant - qui comprend des organisations internationales telles que la TMI, le CWI et l'ISA - se caractérise par son incapacité à défendre les peuples opprimés et à se ranger du côté des luttes de libération nationale. Comme nous l'avons développé dans une brochure spéciale, ce fut le cas lors de la guerre des Malouines entre l'Argentine et la Grande-Bretagne en 1982, en Irak lors des deux guerres de 1991 et 2003 (et de l'occupation qui a suivi) contre l'impérialisme américain et ses alliés, en Afghanistan lors de l'occupation impérialiste de 2001 à 21, en Irlande du Nord où les nationalistes ont résisté à l'occupant britannique, etc. [11]

 

Ce n'est donc pas une coïncidence si le Manifeste de la TMI ignore honteusement la lutte de libération palestinienne et le génocide en cours à Gaza (en fait, il est tout à fait silencieux sur toutes les luttes de libération nationale, malgré la longueur du document de plus de 11 000 mots). S'il est vrai, et c'est tout à leur honneur, que les camarades de la TMI participent à des manifestations pro-palestiniennes - lors des dernières guerres de Gaza, ils étaient invisibles dans ces manifestations - ils n'ont pas réussi à adopter une position révolutionnaire sans équivoque pour soutenir la résistance palestinienne contre l'armée sioniste et pour appliquer le front uni anti-impérialiste. [12]Nos camarades de la Ligue socialiste internationaliste - la section du CCRI en Israël/Palestine occupée - faisaient partie de la TMI dans les années 2000, mais ont dû s'en séparer en raison de leur incapacité à se ranger du côté de la résistance palestinienne (et d'autres forces de résistance dans les pays arabes et musulmans) contre l'État sioniste. [13]

 

D'autre part, le CCRI et tous les marxistes authentiques soutiennent inconditionnellement la résistance héroïque, actuellement menée par le Hamas, contre l'État sioniste. De même, nous sommes pleinement aux côtés des autres forces qui luttent contre les impérialistes israéliens ou occidentaux (comme les Houthis au Yémen). Dans tous ces conflits, nous défendons la victoire militaire des forces palestiniennes et pro-palestiniennes et la défaite des ennemis sionistes et impérialistes. En même temps, nous n'apportons pas de soutien politique à ces forces. [14]

 

Comme nous l'avons dit dans un article récemment publié sur la TMI, "on ne peut pas être communiste sans être anti-impérialiste". [15] Si la TMI veut vraiment être une organisation révolutionnaire et communiste, il doit rompre avec sa tradition de trahison des luttes de libération nationale qui dure depuis des décennies !

 

 

 

Orientation stratégique pour les staliniens de gauche

 

 

 

Le Manifeste de la TMI a le mérite de révéler ouvertement l'orientation stratégique actuelle de sa direction. Dans le passé - et c'est encore le cas dans plusieurs pays - il est resté une "opposition loyale" au sein des partis sociaux-démocrates et travaillistes d'Europe pendant des années et des décennies. Dans d'autres pays, comme le Pakistan, il a même fait partie de partis bourgeois-populistes réactionnaires, comme le PPP de Bhutto, pendant des décennies. [16] Et, comme nous l'avons déjà mentionné, en Russie, il s'est orienté vers le KPRF stalinien de la Grande Russie.

 

Depuis quelque temps, la TMI opère un certain virage vers les partis staliniens de gauche. En Russie, sa section a fusionné avec les forces qui se sont détachées de l'archi-stalinien RKRP. Au Brésil, la organization espère répéter un projet similaire avec le "Parti communiste brésilien - Reconstruction révolutionnaire", dissidence du PCB stalinien.

 

Aujourd'hui, les Grantistes espèrent se rapprocher du Parti communiste grec (KKE) et de ses alliés internationaux. Voici ce que dit le Manifeste de la TMI : "Le Parti communiste de Grèce (KKE) a sans aucun doute pris des mesures importantes en rejetant la vieille idée stalinienne-menschévique discréditée de deux phases. Il a adopté une position internationaliste correcte sur la guerre en Ukraine, qu'il qualifie de conflit inter-impérialiste. Il a pris la tête d'un mouvement ouvrier visant à boycotter l'envoi d'armes en Ukraine depuis les ports grecs. Tous les communistes authentiques s'en féliciteront. Cependant, bien qu'il soit clairement d'une grande importance, il est trop tôt pour conclure que les progrès réalisés par les communistes grecs sont complets. En particulier, il est nécessaire de rompre complètement avec la théorie anti-marxiste du socialisme dans un seul pays et d'adopter une approche léniniste à front unique. Le KKE tente d'établir des liens avec d'autres partis communistes qui partagent sa position sur la guerre d'Ukraine en tant que conflit inter-impérialiste. C'est un pas dans la bonne direction".

 

Au cours des deux dernières années, le mouvement stalinien international a traversé une crise profonde. Comme nous l'avons analysé ailleurs, cette crise a entraîné diverses scissions. Il est vrai qu'il existe un courant au sein du KKE grec qui, contrairement au KPRF de Ziouganov et d'autres, n'est pas ouvertement un social-impérialiste grand-russe. [17] Il serait certes bienvenu que le KKE et ses amis cessent de collaborer avec les lèche-bottes de Poutine (comme nous l'avons montré plus haut, la TMI russe a également entretenu des relations très amicales avec le KPRF), mais cela ne suffit pas pour devenir un parti communiste.

 

Ceci est d'autant plus vrai que le KKE reste un parti profondément social-chauvin dans son propre pays. Il prône "la lutte pour la défense des frontières et des droits souverains de la Grèce" - contre les prétendues menaces de la Turquie et de la Macédoine. Lors d'un rassemblement public, son secrétaire général, Dimitris Koutsoumbas, a littéralement menacé ces pays : "Nous, les communistes, comme nous l'avons toujours fait au cours de notre histoire centenaire, serons au premier rang pour défendre notre intégrité territoriale et nos droits souverains. Nous le faisons pour que tout intrus étranger qui oserait attaquer la Grèce soit anéanti".[18]

 

Ainsi, bien que le Manifeste de la TMI présente ses différences avec le KKE comme de simples questions théoriques (la théorie du socialisme dans un seul pays et la tactique du front uni), il existe en fait un fossé entre le communisme authentique et le stalinisme, non seulement dans la théorie, mais aussi dans la stratégie et la tactique !

 

Alan Woods et ses amis ne voient pas les choses de cette façon car, dans leur politique, ils ne sont pas très éloignés des staliniens de gauche. Comme le KKE, ils veulent affaiblir l'Ukraine en sabotant sa défense nationale. Comme eux, ils ne soutiennent pas les luttes de libération nationale contre l'impérialisme russe, comme celle des rebelles syriens qui ont résisté aux forces russes soutenant le boucher Assad. Pire encore, le KKE et ses amis ont fait l'éloge des partis staliniens syriens qui font partie du régime tyrannique. Une autre capitulation de la direction de la TMI devant le stalinisme a été son soutien honteux à la politique bonapartiste brutale COVID de la dictature chinoise au printemps 2020. [20] En bref, l'orientation stratégique de la TMI vers les staliniens de gauche a une base objective dans la politique qu'ils partagent.

 

Il est certainement vrai que les communistes authentiques doivent être ouverts à la discussion avec toutes sortes de forces, y compris les staliniens, s'ils évoluent vers la gauche. Mais il est inadmissible de les approcher sur la base d'un compromis avec le social-chauvinisme et d'un refus de soutenir les luttes légitimes de libération nationale !

 

La lutte pour construire une internationale communiste révolutionnaire ne commence pas en la proclamant, mais en défendant un programme marxiste pour la lutte des classes actuelle et en portant ce programme à la classe ouvrière et aux masses opprimées. Trotsky aimait à dire : "Ce n'est pas le parti qui fait le programme, c'est le programme qui fait le parti". [21] Le Manifeste de la TMI et sa politique déterminent sa physionomie politique. Malheureusement, ce n’est ni révolutionnaire ni communiste.

 

 

 

 

 

[1] Alan Woods : Why we need a communist international, 5 avril 2024 https://www.marxist.com/why-we-need-a-communist-international.htm ; TMI : Manifeste de l'Internationale communiste révolutionnaire, 11 mars 2024 https://www.marxist.com/manifesto-of-the-revolutionary-communist-international.htm

 

[2] Leon Trotsky: A Fresh Lesson (October 1938), in: Writings of Leon Trotsky, 1938-39, p. 74

 

[3] Nos documents sur la révolution Arb sont compilés sur le site https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/ .

 

[4] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : Sommes-nous proches d'un nouveau "moment 68" ? Une poussée massive de la lutte des classes mondiale au milieu d'un changement dramatique de la situation mondiale, 22 octobre 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/are-we-nearing-a-new-68-moment/

 

[5] Nous renvoyons les lecteurs aux pages spéciales de notre site web où sont compilés tous les documents du RCIT sur la guerre de Gaza de 2023-24, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ et https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/ .

 

[6] Friedrich Engels: Letter to Friedrich Adolph Sorge, 29 November 1886, in: MECW Vol. 47, p. 532

 

[7] Pour une discussion critique plus détaillée de la déformation par les Grantites de l'approche de Lénine et de Trotsky du défaitisme révolutionnaire, voir par exemple le livre de Michael Pröbsting : The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ , pp. 357-365.

 

[8] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : Russia and the Theory of "Lesser-Evil" Imperialism, On some Stalinists and "Trotskyists" who formally recognize Russia's class character but reject the political consequences, 28 July 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/russia-and-the-theory-of-lesser-evil-imperialism/

 

[9] Nous renvoyons les lecteurs à une page spéciale de notre site web où sont compilés plus de 150 documents du RCIT sur la guerre d'Ukraine et le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie : https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/ . Nous nous référons en particulier au Manifeste du RCIT : La guerre d'Ukraine : un tournant d'importance historique mondiale. Les socialistes doivent combiner la défense révolutionnaire de l'Ukraine contre l'invasion de Poutine avec la lutte internationaliste contre l'impérialisme russe ainsi que celui de l'OTAN et de l'UE, 1er mars 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_5 .

 

[10] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : Cynical Doubletalk. Comment la TMI opportuniste tente de cacher sa collaboration avec les staliniens russes qui soutiennent la guerre de Poutine contre l'Ukraine, 2 mars 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/imt-cynical-doubletalk/

 

[11] Voir à ce sujet, par exemple, la brochure de Michael Pröbsting : La pauvreté de l'économisme néo-impérialiste. Imperialism and the national question - a critique of Ted Grant and his school (CWI, ISA, IMT), janvier 2023, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/ . Pour une critique réfléchie de la TMI, voir également une brochure du PCL italien : The International Marxist Tendency : an opportunist and sectarian current (La tendance marxiste internationale : un courant opportuniste et sectaire), février 2024, https://ito-oti.org/the-international-marxist-tendency-an-opportunist-and-sectarian-current/ . Pour un aperçu de l'histoire de notre soutien aux luttes anti-impérialistes au cours des quatre dernières décennies (avec des liens vers des documents, des images et des vidéos), voir par exemple un essai de Michael Pröbsting : The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their "Own" Ruling Class (La lutte des révolutionnaires dans les régions impérialistes contre les guerres de leur "propre" classe dirigeante). Exemples tirés de l'histoire du RCIT et de l'organisation qui l'a précédé au cours des quatre dernières décennies, 2 septembre 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[12] Pour l'analyse de la lutte de libération en Palestine par le RCIT, voir par exemple les deux livres de notre camarade Yossi Schwartz, un juif antisioniste vivant depuis près de six décennies en Palestine occupée, qui s'est longuement penché sur l'État sioniste et le programme marxiste : Les guerres sionistes. Histoire du mouvement sioniste et des guerres impérialistes, 1er février 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-zionist-wars/ ; Palestine and Zionism. L'histoire de l'oppression du peuple palestinien. A Critical Account of the Myths of Zionism, RCIT Books, Vienne 2019, https://www.thecommunists.net/theory/palestine-and-zionism/ ; voir également une brochure de Michael Pröbsting : On some Questions of the Zionist Oppression and the Permanent Revolution in Palestine, mai 2013, https://www.thecommunists.net/theory/permanent-revolution-in-palestine/.

 

[13] Voir à ce sujet, par exemple, The ISL's Break with the IMT (août 2009), https://the-isleague.com/isl-imt-split/

 

[14] Michael Pröbsting : De la guerre sioniste contre Gaza à la guerre israélo-américaine contre les peuples arabes. Arrêtez le génocide du peuple palestinien ! Vaincre Israël ! Chassez les forces américaines et britanniques du Moyen-Orient ! Victoire à la résistance ! 16 janvier 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/from-zionist-war-on-gaza-to-israeli-american-war-against-arab-peoples/

 

[15] Michael Pröbsting : On ne peut pas être communiste sans être anti-impérialiste. The IMT about the Houthis' struggle against Israel and Western imperialism (La TMI sur la lutte des Houthis contre Israël et l'impérialisme occidental), 23 janvier 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/imt-about-the-houthis-struggle-against-israel-and-western-imperialism/

 

[16] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : The Pro-Bourgeois Opportunism of LIS/MST (Part 2, Pakistan). Sur la section pakistanaise de LIS/MST et son éloge du dictateur capitaliste Z. A. Bhutto et de son PPP, 15 juin 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-pro-bourgeois-opportunism-of-lis-mst/#anker_1.

 

[17] Voir à ce sujet, par exemple, la brochure de Michael Pröbsting : Putin's Poodles (Apologies to All Dogs). Les partis staliniens pro-russes et leurs arguments dans le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie, 9 février 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/ ; du même auteur : La rivalité des grandes puissances : Deepening of Differences between Stalinist Parties. Notes sur la XXIIe réunion internationale des partis communistes et ouvriers à La Havane (et la soi-disant "Déclaration de Paris"), 10 novembre 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/stalinism-22-imcwp-great-power-rivalry/.

 

[18] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : Grèce : Social-Patriotic KKE Calls for the Defence of "Our Country's Sovereign Rights" (Grèce : le KKE social-patriotique appelle à la défense des "droits souverains de notre pays"), 30 septembre 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/greece-social-patriotic-kke-calls-for-the-defence-of-our-country-s-sovereign-rights/

 

[19] Voir à ce sujet, par exemple, la brochure de Michael Pröbsting : Syrie et rivalité des grandes puissances : L'échec de la "gauche". The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia - A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 avril 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/ ; Sur la position réactionnaire des autres partis staliniens, voir par exemple du même auteur : Stalinism : Les meilleurs amis d'Assad pour toujours. Un commentaire sur une initiative internationale commune des partis staliniens, 3 juillet 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/stalinism-is-assad-s-best-friends-forever/.

 

[20] Voir à ce sujet, par exemple, le chapitre V de notre livre de Michael Pröbsting : La contre-révolution mondiale COVID-19 : What It Is and How to Fight It. Une analyse marxiste et une stratégie pour la lutte révolutionnaire, RCIT Books, avril 2020, https://www.thecommunists.net/home/fran%C3%A7ais/livre-la-contre-r%C3%A9volution-mondiale-dans-covid-19/ ; https://www.thecommunists.net/theory/the-covid-19-global-counterrevolution/ . Tous les documents du RCIT sur la crise du COVID-19 sont compilés sur une sous-page spéciale de notre site web : https://www.thecommunists.net/worldwide/global/collection-of-articles-on-the-2019-corona-virus/ .

 

[21] Cité dans John G. Wright : Trotsky's Struggle for the Fourth International (1946), in : Towards a History of the Fourth International (Part II), Pathfinder Press, New York 1973, p. 6.

 

Критические замечания по поводу «Манифеста революционного коммунистического интернационала» IMT

 

Михаэль Прёбстинг, Революционная коммунистическая интернациональная тенденция (RCIT), 23 мая 2024 года, www.thecommunists.net

 

 

 

Международная марксистская тенденция (IMT), возглавляемая Аланом Вудсом, объявила, что она «создаст новый Революционный коммунистический интернационал», для которого она опубликовала проект Манифеста. [1] Алан Вудс называет это «смелым шагом». Смелый, конечно, - такой же смелый, как человек, объявляющий себя новым Паваротти только потому, что ему нравится петь в душе. На самом деле переименование IMT не имеет под собой никаких оснований - ни с программной, ни с политико-организационной точки зрения.

 

Но давайте начнем с чего-то позитивного. Мы полностью согласны с тем, что новое название, которое хочет принять IMT, - Революционный коммунистический интернационал - является отличным выбором. Именно поэтому мы решили называть себя Революционным коммунистическим интернационалом, когда создавали нашу организацию 13 лет назад. Однако IMT - в отличие от нас и в отличие от того, что он делал до сих пор, - ошибочно воображает, что он достиг нового этапа в партийном строительстве, который позволит ему провозгласить новую всемирную партию, преемницу первых четырех Интернационалов, которые были связаны с именами Маркса, Энгельса, Ленина и Троцкого.

 

 

 

Пропагандистская группа или партия?

 

 

 

На самом деле у IMT нет ни масштаба, ни корней в рабочем классе, ни - самое главное - революционной традиции, которая могла бы оправдать такой «смелый шаг». Организационно он едва ли больше, чем был 15 лет назад, когда началась серия расколов, сильно ослабивших его. В результате двух крупных расколов (в 2010 и 2016 годах) она потеряла около ¾ своей пакистанской секции, которая на тот момент составляла 2/3 всего состава. Кроме того, она потеряла свою сильнейшую секцию в Европе (Испания), большую часть латиноамериканских участников, а также несколько других секций (или их частей).

 

Правда, в последние несколько лет IMT удалось привлечь новых членов в Европе. Но сомнительно, что это компенсировало бы все прежние потери. И уж точно это не привело к качественному скачку вперед в плане численности участников.

 

Что еще более важно, IMT ограничивается в основном абстрактной пропагандой и не играет никакой роли в классовой борьбе. На своем сайте они представляют хвастливые отчеты об «успешных лагерях» и «конгрессах». Но редко можно прочитать о роли секций IMT в классовой борьбе, в забастовках или массовых движениях. Почему? Потому что о них мало что можно рассказать, поскольку они, по большому счету, являются аутсайдерами борьбы масс и имеют лишь немногочисленные корни в рабочем классе и среди угнетенных.

 

Фактически, существенные изменения численности IMT - его серьезные потери с 2009/10 года и возобновление роста в последние годы - привели к массовому ухудшению его классового состава, поскольку подавляющее большинство его новых членов - это студенты университетов Западной Европы и Северной Америки. В действительности, не будет преувеличением сказать, что 90-95% членов IMT находятся в самых богатых регионах мира.

 

Троцкий однажды заметил: «Можно считать законом тот факт, что та «революционная» организация, которая в нашу империалистическую эпоху не способна пустить корни в колониях, обречена на жалкое прозябание». [2] Это было сказано еще в 1930-е годы, когда большинство мирового рабочего класса все еще находилось в империалистических странах. Насколько же это верно сегодня?!

 

Это позорный баланс для международной организации, которая существует уже шесть десятилетий - сначала как CWI, а затем, после раскола в 1991-92 годах, как IMT, - что ее члены сосредоточены не в тех регионах, где находится более 85% мирового пролетариата (Глобальный Юг и Китай), а в западных империалистических странах. Это тем более верно, что в составе IMT преобладают студенты университетов, а не рабочие и молодежь из низших слоев масс в этих империалистических странах.

 

Поэтому выглядит особенно гротескно, когда Вудс высокомерно осуждает другие троцкистские организации как «мириады осколков и сектантских групп, одна причудливее другой». На самом деле, некоторые из них не только более многочисленны, но и имеют гораздо более прочные корни в рабочем движении, возглавляют профсоюзы (или их сектора), имеют парламентских представителей и играют ведущую роль в классовой борьбе. В качестве примера можно привести FT, UIT-CI, LIS-ISL или PO - международные организации, каждая из которых насчитывает тысячи членов, множество профсоюзных лидеров, а также местных и национальных депутатов в Аргентине. Или возьмем LIT-CI, чья материнская секция - PSTU в Бразилии - возглавляет Conlutas, крупное оппозиционное течение в CUT, самой важной профсоюзной федерации в стране. Фактически, именно IMT является «сектой на задворках рабочего движения» (любимая поговорка грантистов) по сравнению с такой крупной троцкистской организацией!

 

По сути, IMT остается пропагандистской группой, то есть организацией, главной задачей которой является распространение идей с помощью пропаганды. В этом нет ничего плохого, наоборот, пропаганда - важнейшая задача коммунистов и абсолютно необходимый шаг для каждой революционной организации, чтобы стать партией с прочными корнями в рабочем авангарде, как неоднократно объяснял Троцкий. Но смена названия не превращает группу в партию - даже если IMT переименует свои секции в «Революционную коммунистическую партию».

 

В любом случае, предпосылкой для пропаганды, играющей прогрессивную роль в воспитании рабочих и молодежи, является то, что такая организация основана на марксистской программе, что она способна понять основные противоречия современного мирового капитализма и что она может воплотить эту программу в правильную тактику глобальной классовой борьбы. К сожалению, как политика IMT в последние годы, так и его «Манифест революционного коммунистического интернационала» показывают, что ему не хватает и этих качеств.

 

 

 

Абстрактные принципы против программы борьбы

 

 

 

Проект Манифеста, который IMT хочет принять на учредительном конгрессе своего интернационала в июне, начинается с правильной отправной точки - характера текущего исторического периода как периода капиталистического разложения. «Финансовый кризис 2008 года стал важным поворотным пунктом. Правда в том, что мировой капитализм так и не оправился от этого кризиса». В нем говорится, что этот кризис «не является обычным циклическим кризисом капитализма. Это экзистенциальный кризис, выражающийся не только в стагнации производительных сил, но и в общем кризисе культуры, морали, политики и религии».

 

Мы всегда указывали на катастрофический и революционный характер периода, начавшегося в 2008 году, и этот вопрос был одним из ключевых при создании RCIT в начале арабской революции.

 

Из такой правильной оценки товарищи из IMT делают важный вывод, на который указывает их лидер Алан Вудс в статье, объясняющей их решение основать RCI. «На протяжении десятилетий мы были вынуждены плыть против течения. Но теперь исторический прилив начал поворачиваться. Повсюду, под поверхностной оболочкой спокойствия и безмятежности, кипят потоки ярости, возмущения, недовольства и, прежде всего, разочарования существующим положением дел в обществе и политике. (...) Сейчас мы плывем вместе с течением истории».

 

Это в принципе верно, и такая оценка положительно отличается от всех тех деморализованных центристов, которые годами ноют, что «массы такие отсталые», что «мир постоянно смещается вправо» и вообще «раньше все было лучше». RCIT всегда объяснял, что капиталистический упадок и обострение противоречий между государствами и классами неизбежно должны привести к обострению классовой борьбы и сдвигу в сознании слоев масс. Мы видели это на примере арабской революции - которая переживала взлеты и падения с 2011 года, [3] глобальной волны народных восстаний во второй половине 2019 года [4] и, недавно, с появлением беспрецедентного международного движения солидарности в поддержку Палестины в знак протеста против войны уничтожение со стороны Израиля в Газе. [5]

 

Однако для того, чтобы массы победили в этой масштабной борьбе, им нужна революционная программа и руководство, борющееся за нее. Задача коммунистической организации - предоставить такую стратегию и помочь построить партию на этой основе. К сожалению, Манифест IMT не справляется с этой задачей.

 

По сути, Манифест - это собрание абстрактных принципов, но не программа борьбы. Когда Фридрих Энгельс однажды сказал: «Для них это кредо, а не руководство к действию», [6] он имел в виду именно такой тип документа без конкретных выводов. Манифест IMT описывает кризисное состояние капиталистической системы, но не дает авангарду ориентации на основные вопросы мировой ситуации и международной классовой борьбы.

 

Следует приветствовать признание империалистического характера России и Китая, однако в нем не прописаны последствия такой оценки. Одной из важнейших особенностей исторического периода, начавшегося в 2008 году, является то, что мировая ситуация характеризуется обострением межимпериалистического соперничества между западными и восточными великими державами (США, Китай, Россия, Западная Европа и Япония). Глобальные торговые войны, санкции, вооружение и т.д. - это ключевые характеристики мировой ситуации, и они останутся таковыми на ближайшие годы. Если массам не удастся свергнуть правящий класс путем международной социалистической революции, человечеству грозит Третья мировая война.

 

Какую программу предлагает IMT для борьбы с этой опасностью? Тщетно искать в Манифесте. RCIT в различных документах анализировал появление Китая и России как новых империалистических держав. Мы подчеркивали, что марксисты должны последовательно бороться против всех великих держав и применять программу революционного пораженчества. Эта программа, разработанная Лениным и отстаиваемая Троцким, характеризуется непримиримым противостоянием социалистов как «своей», так и любой другой империалистической буржуазии (не поддерживать ни военных усилий, ни невоенных средств агрессии вроде экономических санкций или шовинистических кампаний, брататься между рабочими и солдатами обоих лагерей, превращать реакционную войну в гражданскую войну против правящего класса и т. д.).

 

Не случайно программа революционного пораженчества отсутствует в Манифесте IMT. Во-первых, Вудс и Тед Грант - основатель CWI и IMT - всегда критиковали подход Ленина как «преувеличение». [7] Во-вторых, Вудс и IMT неоднократно проводили различие между США и Россией, называя первые «самой контрреволюционной силой на планете» и преуменьшая империалистический характер вторых. [8] Однако, как мы уже неоднократно говорили, марксистам невозможно правильно ориентироваться в современной мировой ситуации без понимания решающего значения межимпериалистического соперничества между западными и восточными великими державами и программы революционного пораженчества в борьбе с ним.

 

 

 

Антиимпериализм и национально-освободительные войны

 

 

 

Такое пренебрежение империалистическим характером России и Китая послужило руководству IMT оправданием для противодействия защите Украины от путинского вторжения с 2022 года. Они фактически отрицают полуколониальный характер Украины и империалистическую природу войны Кремля.

 

В отличие от них, RCIT и ее секция в России - Социалистическая тенденция - признали двойственный характер войны, то есть то, что она является как национально-освободительной борьбой Украины против российского империализма, так и межимпериалистическим конфликтом между западными державами и Россией. Поэтому мы выступали за двойную тактику. Мы с самого начала поддерживали справедливую войну Украины за национальную оборону и участвовали в организации трех конвоев солидарности. Мы совмещали эту поддержку с бескомпромиссной политической оппозицией буржуазному правительству Зеленского.

 

В то же время социалисты обязаны занимать революционную пораженческую позицию в отношении всех империалистических держав - США, России, Китая, Западной Европы и Японии. Такая позиция включает в себя непримиримое противостояние шовинистическо-милитаристской политике всех великих держав (например, вооружение, санкции и т.д.). Мы суммировали нашу интернационалистскую и антиимпериалистическую программу в лозунге: «Защитим Украину от вторжения Путина! Против российского и натовского империализма!» [9]

 

Отказ IMT от защиты Украины был тесно связан с их оппортунистической политикой в отношении КПРФ - сталинистской и великорусской шовинистической партии, возглавляемой Геннадием Зюгановым, которая поддерживает режим Путина. На самом деле, ее российское отделение уже давно сотрудничает с этой реакционной партией. На последних муниципальных выборах в сентябре 2022 года отделение IMT призывало голосовать за партию Зюганова. Более того, в двух районах Москвы они даже выставили кандидатов по списку КПРФ, и в одном из них был избран их член Борис Израилев. [10]

 

Такая капитуляция перед социал-империализмом - не единичный пример. На самом деле, вся традиция Теда Гранта, включающая такие международные организации, как IMT, CWI и ISA, характеризуется неспособностью защищать угнетенные народы и выступать на стороне национально-освободительной борьбы. Как мы подробно описали в специальном документе, так было в Мальвинской войне между Аргентиной и Великобританией в 1982 году, в Ираке во время двух войн 1991 и 2003 годов (и последующей оккупации) против империализма США и их союзников, в Афганистане во время империалистической оккупации в 2001-21 годах; в Северной Ирландии, где националисты сопротивлялись британским оккупантам, и т.д. [11]

 

Поэтому не случайно, что Манифест IMT позорно игнорирует палестинскую освободительную борьбу и продолжающийся геноцид в Газе (на самом деле, в нем практически ничего не говорится обо всех видах национально-освободительной борьбы, несмотря на то, что документ состоит из более чем 11 000 слов). Хотя товарищи из IMT действительно участвуют в демонстрациях в поддержку Палестины - во время прошлых войн в Газе они были незаметны на таких демонстрациях - им не удалось занять однозначную революционную позицию поддержки палестинского сопротивления против сионистской армии, они не смогли выступить единым антиимпериалистическим фронтом. [12] Наши товарищи из Интернационалистской социалистической лиги - отделения RCIT в Израиле/оккупированной Палестине - в 2000-х годах входили в IMT, но были вынуждены с ней расстаться из-за того, что она не встала на сторону палестинского сопротивления (и других сил сопротивления в арабских и мусульманских странах) против сионистского государства. [13]

 

В отличие от этого, RCIT и все подлинные марксисты безоговорочно поддерживают героическое сопротивление, возглавляемое в настоящее время ХАМАС, против сионистского государства. Точно так же мы полностью поддерживаем другие силы, борющиеся с израильскими или западными империалистами (например, хути в Йемене). Во всех этих конфликтах мы выступаем за военную победу палестинских и пропалестинских сил и поражение сионистских и империалистических врагов. В то же время мы не оказываем политическую поддержку таким силам. [14]

 

Как мы сказали в недавно опубликованной статье об IMT, «нельзя быть коммунистом, не будучи антиимпериалистом». [15] Если они действительно хотят быть революционной и коммунистической организацией, они должны порвать со своей многолетней традицией предательства национально-освободительной борьбы!

 

 

 

Стратегическая ориентация на левых сталинистов

 

 

 

Достоинством Манифеста IMT является то, что он открыто показывает нынешнюю стратегическую ориентацию его руководства. В прошлом - и это по-прежнему происходит в разных странах - оно оставалось «лояльной оппозицией» в европейских социал-демократических и рабочих партиях на протяжении многих лет и десятилетий. В других странах, например в Пакистане, она десятилетиями входила даже в состав реакционных буржуазно-популистских партий, таких как Пакистанская Народная Партия Бхутто. [16] А в России, как уже говорилось, она ориентировалась на великорусскую КПРФ.

 

В течение некоторого времени IMT совершил определенный поворот к левым сталинистским партиям. В России их секция объединилась с силами, отколовшимися от архисталинистской РКРП. В Бразилии они надеются повторить аналогичный проект с «Бразильской коммунистической партией - Революционная реконструкция» - отколовшейся от сталинистской PCB.

 

В настоящее время грантисты надеются сблизиться с Коммунистической партией Греции (ККЕ) и ее международными союзниками. Об этом говорится в Манифесте IMT: «Коммунистическая партия Греции (ККЕ), несомненно, сделала важные шаги в отказе от старой дискредитировавшей себя сталинско-меньшевистской идеи двух этапов. Она заняла правильную интернационалистскую позицию в отношении украинской войны, которую она характеризует как межимпериалистический конфликт. Она возглавила движение рабочих за бойкот поставок оружия из греческих портов в Украину. Это будет приветствоваться всеми настоящими коммунистами. Однако, несмотря на очевидную важность этого события, еще рано делать вывод о том, что прогресс, достигнутый греческими коммунистами, завершен. В частности, необходимо полностью отказаться от антимарксистской теории социализма в одной стране и принять ленинский подход единого фронта. ККЕ пытается наладить связи с другими коммунистическими партиями, которые разделяют ее позицию в отношении войны в Украине как межимпериалистического конфликта. Это шаг в правильном направлении».

 

За последние два года международное сталинистское движение пережило глубокий кризис. Как мы уже анализировали в другом тексте, это привело к различным расколам. И, действительно, в греческой ККЕ есть течение, которое - в отличие от зюгановской КПРФ и других - не является открыто великорусским социал-империалистическим. [17] Хотя, конечно, можно только приветствовать, если ККЕ и их друзья перестанут сотрудничать с путинскими подхалимами (как мы показали выше, российский IMT также был в очень дружеских отношениях с КПРФ), этого вряд ли достаточно, чтобы сделать партию коммунистической.

 

Это подтверждается и тем, что ККЕ остается глубоко социал-шовинистической партией в своей собственной стране. Она проповедует «борьбу за защиту границ и суверенных прав Греции» - против предполагаемых угроз со стороны Турции и Македонии. На одном из публичных митингов ее генеральный секретарь Димитрис Кутсумбас буквально пригрозил этим странам: «Мы, коммунисты, будем, как и всегда в нашей столетней истории, стоять в первых рядах, защищая нашу территориальную целостность и наши суверенные права. Мы делаем это для того, чтобы любой иностранный нарушитель, который осмелится напасть на Грецию, был уничтожен». [18]

 

Итак, хотя Манифест IMT представляет свои разногласия с KKE как чисто теоретические вопросы (теория социализма в одной стране и тактика единого фронта), на самом деле между подлинным коммунизмом и сталинизмом лежит пропасть не только в теории, но также в стратегии и тактике!

 

Алан Вудс и его друзья не видят этого, потому что в своей политике они не так уж далеки от левых сталинистов. Как и ККЕ, они хотят ослабить Украину, саботируя ее национальную оборону. Как и они, они не поддерживают национально-освободительную борьбу против российского империализма, например, сирийских повстанцев, которые противостоят российским войскам, поддерживающим мясника Асада. Хуже того, ККЕ и их друзья восхваляют сирийские сталинистские партии, которые являются частью тиранического режима. [19] Еще одной капитуляцией руководства IMT перед сталинизмом стала его позорная поддержка жестокой бонапартистской политики COVID со стороны китайской диктатуры весной 2020 года. [20] Таким образом, стратегическая ориентация IMT на левых сталинистов имеет объективную основу в разделяемой ими политике.

 

Безусловно, подлинные коммунисты должны быть открыты для дискуссий с любыми силами, включая сталинистов, если они движутся влево. Но недопустимо сближаться с ними на основе приспособления к социал-шовинизму и отказа от поддержки законной национально-освободительной борьбы!

 

Борьба за создание революционного коммунистического интернационала начинается не с его провозглашения, а с отстаивания марксистской программы текущей классовой борьбы и с проведения этой программы в рабочий класс и угнетенные массы. Троцкий любил повторять: «Не партия делает программу, а программа делает партию». [21] Манифест IMT и его политика определяют его политическую физиономию. К сожалению, она не является ни революционной, ни коммунистической.

 

 

 

* * * * *

 

 

 

P.S.: Алан Вудс, IMT и объективные условия возникновения интернационалов прошлого (дополнение от редакции Социалистической Тенденции)

 

Алан Вудс указывает на историю создания четырёх предыдущих интернационала рабочего класса, при этом, в выгодном для себя свете, игнорирует основные объективные условия, в которых они были созданы.

 

1. МТР Маркса и Энгельса был организован вскоре после того, как революции, в которых одни из ключевых позиций занимал пролетариат, прокатились по большей части Европы - от Франции и Пруссии до Австрии и её славянских и итальянских провинций. После наступления реакции ситуация начала меняться с наступлением мирового кризиса в 1857 году. За ним последовали крупные революционные выступления рабочего класса и всех угнетённых - например, революционная война в Италии в 1859 году и национально-освободительное восстание в Польше в 1863 году. Именно эти объективные условия являлись основой для Первого Интернационала.

 

2. Второй Интернационал был организован в тот исторический период, когда рабочие партии во многих странах Европы входили в центральные законодательные органы государств, при этом насчитывая миллионы членов в своих рядах. Таким партиями было необходимо международное объединение и руководство. Без этих условий создание Интернационала практически не представлялось возможным и не имело смысла.

 

3. Третий Интернационал был создан в ещё более благоприятных для рабочего класса и трудящихся масс условиях - в 1919 году, в то время, когда большевики захватили и укрепили свою власть в России, были разрушены величайшие европейские империи, а революция бушевала и набирала обороты - пролетариат захватывал власть всюду, где это было возможно осуществить - от Венгрии и Словакии до Баварии и Бремена, от Эльзаса до ирландского Лимерика. Были ли когда-нибудь условия для возникновения интернациональной рабочей партии лучше, чем в эти дни?

 

4. О создании 4 Интернационала Международной Левой Оппозицией было объявлено в условиях надвигающейся мировой войны, результаты которой, по прогнозам лидеров организации, приведут к новым социалистическим революциям во всех «цивилизованных» странах. Прогнозы эти делались не на пустых основаниях, а исходя из массовых рабочих и профсоюзных движений во всех частях света, а также исходя из недавних попыток произвести социальные революции, например, в Китае, Испании, Германии, Франции и так далее.

 

Именно в этих условиях Троцкий возвестил о том, что кризис человечества в конечном счёте сводится к кризису пролетарского руководства, когда сталинский «Коминтерн» всюду сознательно или не сознательно предавал дело рабочего класса, заключая стратегические союзы с либеральной буржуазией (Китай, Испания, Франция) или самоизолируясь от движений и борьбы социал-демократических масс (Герамния).

 

Короче говоря, условия создания предшествующих Интернационалов в империалистическую эпоху можно охарактеризовать как революционная ситуация в глобальных масштабах. В доимпериалистический период капитализма коммунистические интернационалы создавались в условиях массовых революционных волнений пролетариата и трудящихся классов в большей части развитой Европы.

 

Именно эти условия Алан Вудс упускает из виду, громко заявляя о том, что он и его студенты создают новый полноценный Интернационал, то есть международную рабочую революционную партию.

 

В нынешних условиях, которые пока ещё далеки от революционной ситуации в глобальном масштабе (хотя такая ситуация может появиться на свет довольно скоро, судя по росту национально-освободительных движений и рабочих протестов по всему миру, а также по надвигающемуся мировому финансовому кризису, который по масштабам может превзойти финансовый кризис 2008 года), будет гнусным обманом самих себя и рабочих масс уведомлять весь мир (или, скорее, несколько тысяч студентов в самых развитых империалистических странах Запада) о создании и возникновении Интернационала вместо пропагандистской организации.

 

Однако, если предположить, что революционная ситуация в мире уже является объективным фактом, будет ли Алан Вудс прав, объявляя свою пропагандистскую организацию Интернационалом? Нет, не будет. Для возникновения Интернационала необходимы глубокие корни коммунистической организации в рабочем классе.

 

Сравните ММТ с 4 Интернационалом в 1938 году. Их американское отделение уже возглавило важные массовые забастовки рабочих. Их секция во Вьетнаме была сильнейшей силой среди рабочего класса Сайгона и других промышленных центров страны. В их рядах были исторические революционные лидеры, проверенные в крупных классовых битвах (например, в Китае, Нидерландах), не говоря уже об их подразделениях, работающих в чрезвычайно сложных ситуациях в подполье (например, в Испании, Польше). Прибавьте ко всему этому Троцкого, Седова и всех героев-троцкистов в сталинских лагерях! Ничего подобного у IMT нет.

 

Конечно, критики в этом месте могут указать нам, что ничего описанного выше нет не только у IMT, но и ни у какой другой пропагандистской марксистской организации в мире. И это будет верным замечанием. Но ведь никакая другая организация и не объявляет себя новым мировым Интернационалом, а в той или иной степени трезво оценивает свои силы и влияние на борьбу рабочего класса.

 

Мы ни в коем случае не выступаем против создания Интернационала, но мы смотрим правде в глаза и трезво оцениваем объективные политические, идеологические и экономические мировые условия.

 

 

 

 

 

[1] Alan Woods: Why we need a communist international, 5 April 2024 https://www.marxist.com/why-we-need-a-communist-international.htm; IMT: Manifesto of the Revolutionary Communist International, 11 March 2024 https://www.marxist.com/manifesto-of-the-revolutionary-communist-international.htm

 

[2] Leon Trotsky: A Fresh Lesson (October 1938), in: Writings of Leon Trotsky, 1938-39, p. 74

 

[3] Our documents on the Arb Revolution are compiled at https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/.

 

[4] See on this e.g. Michael Pröbsting: Are We Nearing a New «68 Moment»? A massive upsurge of global class struggle in the midst of a dramatic shift in the world situation, 22 October 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/are-we-nearing-a-new-68-moment/

 

[5] We refer readers to the special pages on our website where all RCIT documents on the 2023-24 Gaza War are compiled, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ and https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[6] Friedrich Engels: Letter to Friedrich Adolph Sorge, 29 November 1886, in: MECW Vol. 47, p. 532

 

[7] For a more detailed critical discussion of the Grantites distortion of Lenin’s and Trotsky’s approach to revolutionary defeatism see e.g. the book by Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/, pp. 357-365

 

[8] See on this e.g. Michael Pröbsting: Russia and the Theory of «Lesser-Evil» Imperialism, On some Stalinists and «Trotskyists» who formally recognize Russia’s class character but reject the political consequences, 28 July 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/russia-and-the-theory-of-lesser-evil-imperialism/

 

[9] We refer readers to a special page on our website where more than 150 RCIT documents on the Ukraine War and the current NATO-Russia conflict are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. In particular we refer to the RCIT Manifesto: Ukraine War: A Turning Point of World Historic Significance. Socialists must combine the revolutionary defense of the Ukraine against Putin’s invasion with the internationalist struggle against Russian as well as NATO and EU imperialism, 1 March 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/.

 

[10] See on this e.g. Michael Pröbsting: Cynical Doubletalk. How the opportunist IMT tries to hide their collaboration with Russian Stalinists supporting Putin’s war against the Ukraine, 2 March 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/imt-cynical-doubletalk/

 

[11] See on this e.g. the pamphlet by Michael Pröbsting: The Poverty of Neo-Imperialist Economism. Imperialism and the national question - a critique of Ted Grant and his school (CWI, ISA, IMT), January 2023, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/. For a thoughtful critique of the IMT see also a pamphlet from the Italian PCL: The International Marxist Tendency: an opportunist and sectarian current, February 2024, https://ito-oti.org/the-international-marxist-tendency-an-opportunist-and-sectarian-current/. For an overview about our history of support for anti-imperialist struggles in the past four decades (with links to documents, pictures and videos) see e.g. an essay by Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their «Own» Ruling Class. Examples from the history of the RCIT and its predecessor organisation in the last four decades, 2 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[12] For the RCIT’s analysis of the liberation struggle in Palestine see e.g. two books by our comrade Yossi Schwartz, a Jewish Anti-Zionist since nearly six decades living in Occupied Palestine, who has dealt extensively with the Zionist state and the Marxist program: The Zionist Wars. History of the Zionist Movement and Imperialist Wars, 1 February 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-zionist-wars/; Palestine and Zionism. The History of Oppression of the Palestinian People. A Critical Account of the Myths of Zionism, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/palestine-and-zionism/; see also a pamphlet by Michael Pröbsting: On some Questions of the Zionist Oppression and the Permanent Revolution in Palestine, May 2013, https://www.thecommunists.net/theory/permanent-revolution-in-palestine/

 

[13] See on this e.g. The ISL’s Break with the IMT (August 2009), https://the-isleague.com/isl-imt-split/

 

[14] Michael Pröbsting: From Zionist War on Gaza to Israeli-American War against Arab Peoples. Stop the genocide of the Palestinian people! Defeat Israel! Kick the US/UK forces out of the Middle East! Victory to the resistance! 16 January 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/from-zionist-war-on-gaza-to-israeli-american-war-against-arab-peoples/

 

[15] Michael Pröbsting: One Cannot Be a Communist Without Being an Anti-Imperialist. The IMT about the Houthis’ struggle against Israel and Western imperialism, 23 January 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/imt-about-the-houthis-struggle-against-israel-and-western-imperialism/

 

[16] See on this e.g. Michael Pröbsting: The Pro-Bourgeois Opportunism of LIS/MST (Part 2, Pakistan). On the Pakistani section of LIS/MST and its praise for the capitalist dictator Z. A. Bhutto and his PPP, 15 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-pro-bourgeois-opportunism-of-lis-mst/#anker_1

 

[17] See on this e.g. e.g. the pamphlet by Michael Pröbsting: Putin’s Poodles (Apologies to All Dogs). The pro-Russian Stalinist parties and their arguments in the current NATO-Russia Conflict, 9 February 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/; by the same author: Great Power Rivalry: Deepening of Differences between Stalinist Parties. Notes on the XXII International Meeting of Communist and Workers’ Parties in Havana (and the so-called «Paris Declaration»), 10 November 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/stalinism-22-imcwp-great-power-rivalry/

 

[18] See on this e.g. Michael Pröbsting: Greece: Social-Patriotic KKE Calls for the Defence of «Our Country’s Sovereign Rights», 30 September 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/greece-social-patriotic-kke-calls-for-the-defence-of-our-country-s-sovereign-rights/

 

[19] See on this e.g. the pamphlet by Michael Pröbsting: Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the «Left». The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia – A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 April 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/; On the reactionary position of other Stalinist parties see e.g. by the same author: Stalinism: Assad’s Best Friends Forever. A commentary on a joint international initiative of Stalinist parties, 3 July 2019, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/stalinism-is-assad-s-best-friends-forever/

 

[20] See on this e.g. chapter V of our book by Michael Pröbsting: The COVID-19 Global Counterrevolution: What It Is and How to Fight It. A Marxist analysis and strategy for the revolutionary struggle, RCIT Books, April 2020, https://www.thecommunists.net/theory/the-covid-19-global-counterrevolution/. All RCIT documents on the COVID-19 crisis are compiled at a special sub-page on our website: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/collection-of-articles-on-the-2019-corona-virus/.

 

[21] Quoted in John G. Wright: Trotsky's Struggle for the Fourth International (1946), in: Towards a History of the Fourth International (Part II), Pathfinder Press, New York 1973, p. 6

 

 

 

Kritische Bemerkungen zum „Manifest der Revolutionären Kommunistischen Internationale“ der IMT

 

Von Michael Pröbsting, Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT), 23. Mai 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Die Internationale Marxistische Tendenz (IMT) (in D. und Ö. als „Der Funke“ bekannt, Red.) unter der Leitung von Alan Woods hat angekündigt, dass sie „eine neue Revolutionäre Kommunistische Internationale ins Leben rufen“ wird, für die sie den Entwurf eines Manifests veröffentlicht hat. ^[1] Alan Woods nennt dies einen „mutigen Schritt“. Mutig ist dies auf jeden Fall – so kühn wie ein Mann, der behauptet, ein neuer Pavarotti zu sein, nur weil er gerne unter der Dusche singt. Tatsächlich gibt es keine Rechtfertigung für die Umbenennung des IMT – weder aus programmatischer noch aus politisch-organisatorischer Sicht.

 

Aber fangen wir mit etwas Positivem an. Wir stimmen voll und ganz darin überein, dass der neue Name, den die IMT annehmen möchte – Revolutionäre Kommunistische Internationale – eine ausgezeichnete Wahl ist. Aus diesem Grund haben wir uns für den Namen Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz entschieden, als wir unsere Organisation vor 13 Jahren gründeten. Allerdings geht die IMT – im Gegensatz zu uns und im Gegensatz zu dem, was sie bisher getan hat – fälschlicherweise davon aus, dass sie eine neue Phase des Parteiaufbaus erreicht hat, die es ihr ermöglichen würde, eine neue Weltpartei zu proklamieren, die die Nachfolge der ersten vier Internationalen antreten würde, welche mit den Namen Marx, Engels, Lenin und Trotzki verbunden sind.

 

 

 

Propagandagruppe oder Partei?

 

 

 

Tatsächlich mangelt es der IMT an Größe, Wurzeln in der Arbeiterklasse und – was am wichtigsten ist – einer revolutionären Tradition, die einen solch „mutigen Schritt“ rechtfertigen könnte. Organisatorisch ist sie kaum größer als vor 15 Jahren, als eine Reihe von Spaltungen begannen, die sie massiv schwächten. Bei zwei großen Spaltungen (2010 und 2016) verlor sie etwa drei Viertel ihrer pakistanischen Sektion, die damals wiederum zwei Drittel ihrer gesamten internationalen Mitgliederzahl ausmachte. Darüber hinaus verlor sie ihre stärkste Sektion in Europa (Spanien), die meisten ihrer lateinamerikanischen Mitglieder sowie mehrere andere Sektionen (oder Teile davon).

 

Zwar konnte das IMT in den letzten Jahren in Europa neue Mitglieder gewinnen. Es ist jedoch fraglich, ob dies alle Verluste zuvor wettgemacht hätte. Und es hat sicherlich nicht zu einem qualitativen Sprung nach vorne bei den Mitgliederzahlen geführt.

 

Noch wichtiger ist, dass sich die IMT größtenteils auf abstrakte Propaganda beschränkt, aber im Klassenkampf keine Rolle spielt. Auf ihrer Website präsentieren sie großspurige Berichte über „erfolgreiche Camps“ und „Kongresse“. Über die Rolle der IMT-Sektionen im Klassenkampf, in Streiks oder Massenbewegungen liest man jedoch selten etwas. Warum? Weil es wenig zu berichten gibt, da sie im Großen und Ganzen Außenseiter im Kampf der Massen sind und nur wenige Wurzeln in der Arbeiterklasse und den Unterdrückten haben.

 

Tatsächlich haben die erheblichen Veränderungen in der IMT-Mitgliedschaft – ihre starken Verluste seit 2009/10 und ihr erneutes Wachstum in den letzten Jahren – zu einer massiven Verschlechterung ihrer Klassenzusammensetzung geführt, da die überwiegende Mehrheit ihrer neuen Mitglieder Universitätsstudentinnen und -studenten im Westen sind Europa (und Nordamerika). Es ist sicherlich keine Übertreibung zu sagen, dass 90-95 % der IMT-Mitglieder in den reichsten Regionen der Welt ansässig sind.

 

Trotzki bemerkte einmal: „Es kann als Gesetz angesehen werden, dass die ‚revolutionäre‘ Organisation, die in unserer imperialistischen Epoche nicht in der Lage ist, ihre Wurzeln in den Kolonien zu schlagen, dazu verdammt ist, jämmerlich dahinzuvegetieren.“ ^[2] Dies wurde bereits in den 1930er Jahren gesagt, als die Mehrheit der globalen Arbeiterklasse noch in den imperialistischen Ländern ansässig war. Um wieviel mehr trifft es heute zu?!

 

Das ist eine beschämende Bilanz für eine internationale Organisation, die seit sechs Jahrzehnten existiert – zunächst als CWI und dann, nach der Spaltung 1991–92 als IMT – und deren Mitglieder sich nicht auf die Regionen konzentrieren, in denen sich mehr als 85 % des Weltproletariats befinden (im globalen Süden und in China), sondern in den westlichen imperialistischen Ländern. Dies gilt umso mehr, als die IMT-Mitgliedschaft von Universitätsstudenten dominiert wird und nicht von Arbeiterinnen und Jugendlichen aus den unteren Schichten der Massen in dieser imperialistischen Länder.

 

Daher ist es besonders grotesk, wenn Woods andere trotzkistische Organisationen arrogant als „unzählige Spaltungen und sektiererische Gruppen, eine bizarrer als die andere“ anprangert. Tatsächlich sind einige von diesen nicht nur zahlenmäßig größer, sondern haben auch viel stärkere Wurzeln im Proletariat, führen Gewerkschaften (oder Teile davon), verfügen über parlamentarische Vertreter und spielen eine führende Rolle in Klassenkämpfen. Als Beispiele nennen wir die FT, UIT-CI, LIS-ISL oder PO – internationale Organisationen, die jeweils Tausende von Mitgliedern, zahlreiche Gewerkschaftsführer sowie lokale und nationale Abgeordnete in Argentinien haben. Oder nehmen wir LIT-CI, deren Muttersektion – die PSTU in Brasilien – Conlutas anführt, eine große Oppositionsströmung innerhalb der CUT, dem wichtigsten Gewerkschaftsverband des Landes. Tatsächlich ist es die IMT, die im Vergleich zu solch einer großen trotzkistischen Organisation „eine Sekte am Rande der Arbeiterbewegung“ ist (ein Lieblingsausspruch der Grant-Anhänger)!

 

Im Wesentlichen bleibt die IMT eine Propagandagruppe, d.h. eine Organisation, deren Hauptaufgabe darin besteht, Ideen durch Propaganda zu verbreiten. Daran ist nichts auszusetzen, ganz im Gegenteil, Propaganda ist eine entscheidende Aufgabe der Kommunistinnen und Kommunisten und ein absolut notwendiger Schritt für jede revolutionäre Organisation, um eine Partei mit starken Wurzeln in der Arbeiteravantgarde zu werden, wie Trotzki wiederholt erklärte. Doch eine Namensänderung verwandelt eine Gruppe nicht in eine Partei – auch wenn die IMT ihre Sektionen nun möglicherweise in „Revolutionäre Kommunistische Partei“ umbenennt.

 

In jedem Fall ist die Voraussetzung für Propaganda, die eine fortschrittliche Rolle in der Bildung von Arbeiterinnen und Jugendlichen spielt, dass eine solche Organisation auf einem marxistischen Programm basiert, dass sie in der Lage ist, die Hauptwidersprüche des heutigen Weltkapitalismus zu verstehen und zu übersetzen dieses Programm in die richtigen Taktiken für den globalen Klassenkampf umzuwandeln. Leider zeigen sowohl die Politik der IMT in den letzten Jahren als auch ihr „Manifest der Revolutionären Kommunistischen Internationale“, dass ihr solche Qualitäten ebenfalls fehlen.

 

 

 

Abstrakte Prinzipien vs. Kampfprogramm

 

 

 

Der Entwurf des Manifests, den die IMT auf ihrem Gründungskongress der „RCI“ im Juni verabschieden will, geht von einem korrekten Ausgangspunkt aus – dem Charakter der gegenwärtigen historischen Periode als einer Periode des kapitalistischen Verfalls. „Die Finanzkrise von 2008 war ein wichtiger Wendepunkt. Die Wahrheit ist, dass sich der Weltkapitalismus nie von dieser Krise erholt hat.“ Weiters heißt es, dass diese Krise „keine normale zyklische Krise des Kapitalismus ist. Es ist eine existenzielle Krise, die sich nicht nur in der Stagnation der Produktivkräfte, sondern auch in einer allgemeinen Krise der Kultur, Moral, Politik und Religion ausdrückt.“

 

Wir haben immer auf den katastrophalen und revolutionären Charakter der Periode hingewiesen, die 2008 begann, und dieses Thema war eine Schlüsselfrage, als wir die RCIT zu Beginn der Arabischen Revolution gründeten.

 

Aus einer solchen korrekten Einschätzung ziehen die Genossinnen und Genossen der IMT eine wichtige Schlussfolgerung, auf die Alan Woods in einem Artikel hinweist, in dem er ihre Entscheidung zur Gründung der „RCI“ erklärt. „Jahrzehntelang waren wir gezwungen, gegen den Strom zu schwimmen. Doch nun hat sich das Blatt der Geschichte gewendet. Überall, unter der oberflächlichen Fassade der Ruhe und Gelassenheit, brodelt eine Unterströmung von Wut, Empörung, Unzufriedenheit und vor allem Frustration über den bestehenden Zustand der Dinge in Gesellschaft und Politik. (…) Wir schwimmen jetzt mit dem Strom der Geschichte.“

 

Das ist grundsätzlich richtig und eine solche Einschätzung unterscheidet sich deutlich von all jenen demoralisierten Zentristen, die seit Jahren jammern, dass „die Massen so rückständig sind“, dass „die Welt ständig nach rechts rückt“ und dass „früher sowieso alles besser war“. Die RCIT hat immer erklärt, dass der Niedergang des Kapitalismus und die Beschleunigung der Widersprüche zwischen Staaten und Klassen unweigerlich zu einer Verschärfung des Klassenkampfs und einer Verschiebung des Bewusstseins von Teilen der Massen führen müssen. Wir haben dies in der Arabischen Revolution gesehen – die seit 2011 Höhen und Tiefen erlebte –, ^[3] in der globalen Welle von Volksaufständen in der zweiten Hälfte des Jahres 2019 ^[4] und in jüngster Zeit mit der Entstehung der beispiellosen internationalen pro-palästinensischen Solidaritätsbewegung aus Protest gegen Israels Völkermordkrieg in Gaza. ^[5]

 

Damit die Massen jedoch in diesen gigantischen Kämpfen gewinnen können, brauchen sie ein revolutionäres Programm und eine Führung, die dafür kämpft. Es ist die Aufgabe einer kommunistischen Organisation, eine solche Strategie zu erarbeiten und beim Aufbau einer Partei auf einer solchen Grundlage zu helfen. Leider versagt das IMT-Manifest in dieser Hinsicht.

 

Im Grunde ist das Manifest eine Ansammlung abstrakter Prinzipien, aber kein Kampfprogramm. Als Friedrich Engels einmal sagte: „Es ist ihnen ein Credo, keine Anleitung zum Handeln“, ^[6] hatte er genau ein solches Dokument ohne konkrete Schlussfolgerungen im Sinn. Das IMT-Manifest beschreibt den krisengeschüttelten Zustand des kapitalistischen Systems, aber es bietet der Avantgarde keine Orientierung für die Hauptfragen der Weltlage und des internationalen Klassenkampfs.

 

Obwohl es zu begrüßen ist, dass die IMT nun den imperialistischen Charakter Russlands und Chinas anerkennt, geht sie nicht näher darauf ein, welche Konsequenzen eine solche Einschätzung nach sich zieht. Eines der wichtigsten Merkmale der historischen Periode, die 2008 begann, ist, dass die Weltlage durch eine Beschleunigung der imperialistischen Rivalität zwischen den westlichen und östlichen Großmächten (USA, China, Russland, Westeuropa und Japan) gekennzeichnet ist. Globale Handelskriege, Sanktionen, Aufrüstung usw. – dies sind Schlüsselmerkmale der Weltlage und werden es auch in den kommenden Jahren bleiben. Wenn es den Massen nicht gelingt, die herrschende Klasse durch eine internationale sozialistische Revolution zu stürzen, steht die Menschheit vor der Gefahr eines dritten Weltkriegs.

 

Welches Programm bietet die IMT den Massen, um gegen diese Gefahr zu kämpfen? Man wird im Manifest vergeblich danach suchen. Die RCIT hat in verschiedenen Dokumenten das Aufkommen Chinas und Russlands als neue imperialistische Mächte analysiert. Wir haben betont, dass Marxistinnen und Marxisten konsequent gegen alle Großmächte kämpfen und das Programm des revolutionären Defätismus anwenden müssen. Dieses Programm – von Lenin ausgearbeitet und von Trotzki verteidigt – ist gekennzeichnet durch die unnachgiebige Opposition der Sozialistinnen und Sozialisten sowohl gegen ihre „eigene“ als auch gegen jede andere imperialistische Bourgeoisie (keine Unterstützung für militärische Anstrengungen oder nichtmilitärische Aggressionsmethoden wie Wirtschaftssanktionen oder chauvinistische Kampagnen, für die Verbrüderung zwischen den Arbeitern und Soldaten beider Lager, Umwandlung des reaktionären Krieges in einen Bürgerkrieg gegen die herrschende Klasse usw.).

 

Es ist kein Zufall, dass das Programm des revolutionären Defätismus im Manifest der IMT fehlt. Erstens haben Woods und Ted Grant – der Gründer des CWI und der IMT – Lenins Herangehensweise immer als „Übertreibung“ kritisiert. ^[7] Zweitens haben Woods und die IMT wiederholt zwischen den USA und Russland unterschieden, indem sie erstere als „konterrevolutionärste Kraft auf dem Planeten“ bezeichneten und den imperialistischen Charakter letzterer herunterspielten. ^[8] Im Gegensatz dazu haben wir jedoch wiederholt betont, dass es für Marxisten unmöglich, in der gegenwärtigen Weltlage eine richtige Orientierung zu finden, ohne die entscheidende Bedeutung der imperialistischen Rivalität zwischen den westlichen und östlichen Großmächten und das Programm des revolutionären Defätismus im Kampf dagegen zu verstehen.

 

 

 

Antiimperialismus und nationale Befreiungskriege

 

 

 

Diese Unkenntnis des imperialistischen Charakters Russlands (und Chinas) dient der IMT-Führung seit 2022 als Rechtfertigung dafür, sich der Verteidigung der Ukraine gegen Putins Invasion zu widersetzen. Sie leugnen faktisch den halbkolonialen Charakter der Ukraine und die imperialistische Natur des Krieges des Kremls.

 

Im Gegensatz dazu haben die RCIT und ihre Sektion in Russland – die Sozialistische Tendenz – den doppelten Charakter des Krieges anerkannt, d.h. dass es sich sowohl um einen nationalen Befreiungskampf der Ukraine gegen den russischen Imperialismus als auch um einen interimperialistischen Konflikt zwischen den Westmächten und Russland handelt. Daher befürworteten wir eine doppelte Taktik. Wir haben den gerechten nationalen Verteidigungskrieg der Ukraine von Anfang an unterstützt und drei Solidaritätskonvois (mit-)organisiert. Wir verbanden diese Unterstützung mit einer kompromisslosen politischen Opposition gegen die bürgerliche Selenskyj-Regierung.

 

Gleichzeitig sind Sozialistinnen und Sozialisten verpflichtet, eine revolutionär-defätistische Position gegenüber allen imperialistischen Mächten einzunehmen – den USA, Russland, China, Westeuropa und Japan. Eine solche Haltung beinhaltet eine unnachgiebige Opposition gegen die chauvinistisch-militaristische Politik aller Großmächte (z. B. Aufrüstung, Sanktionen usw.). Wir haben unser internationalistisches und antiimperialistisches Programm in dem Slogan zusammengefasst: „Verteidigt die Ukraine gegen Putins Invasion! Gegen den russischen und gegen den NATO-Imperialismus!“ ^[9]

 

Die Weigerung der IMT, die Ukraine zu verteidigen, war eng mit ihrer opportunistischen Politik gegenüber der KPRF verbunden – einer stalinistischen und großrussisch-chauvinistischen Partei unter der Führung von Gennadi Sjuganow, die das Putin-Regime unterstützt. Tatsächlich hat ihre russische Sektion eine langjährige Geschichte der Zusammenarbeit mit dieser reaktionären Partei. Bei den letzten Kommunalwahlen im September 2022 rief die IMT-Sektion tatsächlich dazu auf, für Sjuganows Partei zu stimmen. Schlimmer noch, in zwei Bezirken in Moskau-Stadt stellten sie sogar Kandidaten auf der KPRF-Liste auf, und in einem dieser Bezirke wurde ihr Mitglied Boris Israelev gewählt. ^[10]

 

Eine solche Kapitulation vor dem Sozialimperialismus ist kein Einzelfall. Tatsächlich ist die gesamte Tradition von Ted Grant – zu der internationale Organisationen wie die IMT, das CWI und die ISA gehören – durch das Versagen gekennzeichnet, unterdrückte Völker zu verteidigen und sich auf die Seite nationaler Befreiungskämpfe zu stellen. Wie wir in einer eigenen Broschüre ausführlich dargelegt haben, war dies im Malvinas-Krieg zwischen Argentinien und Großbritannien im Jahr 1982 der Fall, im Irak in den beiden Kriegen von 1991 und 2003 (und der anschließenden Besetzung) gegen den US-Imperialismus und seine Verbündeten, in Afghanistan während der imperialistischen Besetzung von 2001 bis 2021, in Nordirland, wo die Nationalisten Widerstand gegen die britischen Besatzer leisteten usw. ^[11]

 

Es ist daher kein Zufall, dass das IMT-Manifest den palästinensischen Befreiungskampf und den gegenwärtigen Völkermord in Gaza beschämenderweise ignoriert (tatsächlich schweigt es zu allen nationalen Befreiungskämpfen, obwohl das Dokument mehr als 11.000 Wörter umfasst). Zwar ist es wahr und ihnen hoch anzurechnen, dass IMT-Genossen an pro-palästinensischen Demonstrationen teilnehmen – während der vergangenen Gaza-Kriege waren sie bei solchen Demonstrationen unsichtbar –, aber sie haben es versäumt, eine eindeutige revolutionäre Position zur Unterstützung des palästinensischen Widerstands gegen die zionistische Armee einzunehmen und die antiimperialistische Einheitsfront anzuwenden. ^[12] Unsere Genossinnen und Genossen in der Internationalist Socialist League – der Sektion der RCIT in Israel/besetztem Palästina – waren in den 2000er Jahren Teil der IMT, mussten sich jedoch von ihr trennen, weil sie sich nicht auf die Seite des palästinensischen Widerstands (und anderer Widerstandskräfte in arabischen und muslimischen Ländern) gegen den zionistischen Staat stellten. ^[13]

 

Im Gegensatz dazu unterstützen die RCIT und alle authentischen Marxisten bedingungslos den heroischen Widerstand, der derzeit von der Hamas angeführt wird, gegen den zionistischen Staat. Ebenso stehen wir voll und ganz auf der Seite anderer Kräfte, die gegen die israelischen oder westlichen Imperialisten kämpfen (wie etwa die Houthis im Jemen). In all diesen Konflikten befürworten wir den militärischen Sieg der palästinensischen und pro-palästinensischen Kräfte und die Niederlage der zionistischen und imperialistischen Feinde. Gleichzeitig lehnen wir eine politische Unterstützung dieser diese Kräfte ab. ^[14]

 

Wie wir in einem kürzlich veröffentlichten Artikel über die IMT sagten: „Man kann kein Kommunist sein, ohne ein Antiimperialist zu sein.“ ^[15] Wenn sie wirklich eine revolutionäre und kommunistische Organisation sein will, muss sie mit ihrer jahrzehntelangen Tradition des Verrats nationaler Befreiungskämpfe brechen!

 

 

 

Strategische Orientierung an linken Stalinisten

 

 

 

Das IMT-Manifest hat den Vorteil, dass es die aktuelle strategische Orientierung seiner Führung offenlegt. In der Vergangenheit – und das ist in verschiedenen Ländern immer noch der Fall – blieb sie jahre- und jahrzehntelang eine „loyale Opposition“ innerhalb der sozialdemokratischen und Arbeiterparteien Europas. In anderen Ländern wie Pakistan war sie jahrzehntelang sogar Teil reaktionärer bürgerlich-populistischer Parteien wie Bhuttos PPP. ^[16] Und wie oben erwähnt, hat sie sich in Russland an der großrussischen stalinistischen KPRF orientiert.

 

Seit einiger Zeit hat die IMT eine gewisse Hinwendung zu linken stalinistischen Parteien vollzogen. In Russland hat sich ihre Sektion mit Kräften zusammengeschlossen, die sich von der erzstalinistischen RKRP abgespalten haben. In Brasilien hoffen sie, ein ähnliches Projekt mit der „Brasilianischen Kommunistischen Partei – Revolutionäre Rekonstruktion“ wiederholen zu können – einer Abspaltung von der stalinistischen PCB.

 

Aktuell hoffen die Grantisten, sich der Kommunistischen Partei Griechenlands (KKE) und ihren internationalen Verbündeten anzunähern. So heißt es im Manifest der IMT: „Die Kommunistische Partei Griechenlands (KKE) hat zweifellos wichtige Schritte hin zum Bruch mit der alten, diskreditierten stalinistisch-menschewistischen Idee der Etappentheorie unternommen. Sie nahm zum Ukrainekrieg eine korrekte, internationalistische Position ein und charakterisiert ihn als Konflikt zwischen Imperialisten. Sie führte eine Bewegung von Arbeitern an, die Waffenlieferungen von griechischen Häfen in die Ukraine verhinderte. Dies wird von jedem wirklichen Kommunisten mit Begeisterung verfolgt. So bedeutend diese Entwicklungen zweifellos sind, ist es noch zu früh, um daraus zu schließen, dass der Prozess, den die griechischen Kommunisten gestartet haben, abgeschlossen ist. Es ist insbesondere notwendig, vollständig mit der antimarxistischen Theorie des Sozialismus in einem Land zu brechen und sich die Herangehensweise der leninistischen Einheitsfront anzueignen. Die KKE versucht, Verbindungen zu anderen Kommunistischen Parteien aufzubauen, die ihre Position zum Ukrainekrieg als inner-imperialistischer Konflikt teilen. Das ist ein Schritt in die richtige Richtung.“

 

In den letzten zwei Jahren durchlebte die internationale stalinistische Bewegung eine tiefe Krise. Wie wir an anderer Stelle analysiert haben, führte dies zu verschiedenen Spaltungen. Und es stimmt, dass es rund um die griechische KKE eine Strömung gibt, die – im Gegensatz zu Sjuganows KPRF und anderen – nicht offen großrussisch-sozialimperialistisch ist.^[17] Zwar wäre es sicherlich begrüßenswert, wenn die KKE und ihre Freunde ihre Zusammenarbeit mit Putins Speichelleckern beenden würden (wie wir oben gezeigt haben, war auch die russische IMT sehr freundschaftlich mit der KPRF verbunden), aber das reicht kaum aus, um eine Partei kommunistisch zu machen.

 

Das gilt umso mehr, als die KKE in ihrem eigenen Land eine zutiefst sozialchauvinistische Partei bleibt. Sie predigt „den Kampf für die Verteidigung der Grenzen und für die souveränen Rechte Griechenlands“ – gegen die angeblichen Bedrohungen durch die Türkei und Mazedonien. Bei einer öffentlichen Kundgebung drohte ihr Generalsekretär Dimitris Koutsoumbas diesen Ländern buchstäblich: „Wir Kommunisten werden, wie wir es in unserer jahrhundertelangen Geschichte immer getan haben, in der ersten Reihe stehen und unsere territoriale Integrität und unsere souveränen Rechte verteidigen. Wir tun dies, damit jeder ausländische Eindringling, der es wagt, Griechenland anzugreifen, vernichtet wird.“ ^[18]

 

Während also das Manifest der IMT seine Differenzen mit der KKE als rein theoretische Fragen darstellt (die Theorie des Sozialismus in einem Land und die Taktik der Einheitsfront), besteht zwischen dem echten Kommunismus und dem Stalinismus in Wirklichkeit ein Abgrund, und das nicht nur in der Theorie, sondern auch in der Strategie und Taktik!

 

Alan Woods und seine Freunde sehen das anders, denn in ihrer Politik sind sie von den Linksstalinisten nicht so weit entfernt. Wie die KKE wollen sie die Ukraine schwächen, indem sie ihre nationale Verteidigung sabotieren. Ähnlich wie sie unterstützen sie keine nationalen Befreiungskämpfe gegen den russischen Imperialismus wie die der syrischen Rebellen, die Widerstand gegen die russischen Streitkräften geleistet haben, die den Schlächter Assad unterstützen. Schlimmer noch, die KKE und ihre Freunde lobten die syrischen stalinistischen Parteien, die Teil dieses tyrannischen Regimes sind. ^[19] Eine weitere Kapitulation der IMT-Führung vor dem Stalinismus war ihre beschämende Unterstützung der brutalen bonapartistischen COVID-Politik der chinesischen Diktatur im Frühjahr 2020. ^[20] Zusammenfassend lässt sich sagen, dass die strategische Ausrichtung der IMT auf die Linksstalinisten eine objektive Grundlage in der Politik hat, die sie teilen.

 

Es ist sicherlich richtig, dass authentische Kommunistinnen und Kommunisten offen für Diskussionen mit allen möglichen Kräften sein sollten, einschließlich Stalinisten, wenn diese nach links rücken. Aber es ist unzulässig, ihnen auf der Grundlage der Anpassung an den Sozialchauvinismus und der Weigerung, legitime nationale Befreiungskämpfe zu unterstützen, zu begegnen!

 

Der Kampf um den Aufbau einer revolutionären kommunistischen Internationale beginnt nicht mit deren Verkündung, sondern mit der Verteidigung eines marxistischen Programms für den gegenwärtigen Klassenkampf und mit der Verbreitung dieses Programms in der Arbeiterklasse und den unterdrückten Massen. Trotzki sagte gern: „Nicht die Partei macht das Programm, sondern das Programm macht die Partei.“ ^[21] Das Manifest der IMT und ihre Politik bestimmen ihre politische Physiognomie. Leider ist sie weder revolutionär noch kommunistisch.

 

 

 

 

Спалах/РКІТ, 12.06.2024, https://telegra.ph/Kritika-manifestu-MMT-06-12

 

 

 

Критичні зауваження щодо «Маніфесту революційного комуністичного інтернаціоналу» ІМТ

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна Комуністична Міжнародна Тенденція (RCIT), 23 травня 2024 року

 

 

 

Міжнародна марксистська тенденція (IMT), очолювана Аланом Вудсом, оголосила, що вона «створить новий Революційний комуністичний інтернаціонал», для якого вона опублікувала проєкт Маніфесту. [1] Алан Вудс називає це «сміливим кроком». Сміливий, звісно, - такий самий сміливий, як людина, яка оголошує себе новим Паваротті тільки тому, що їй подобається співати в душі. Насправді перейменування IMT не має під собою жодних підстав - ні з програмної, ні з політико-організаційної точки зору.

 

Але давайте почнемо з чогось позитивного. Ми повністю згодні з тим, що нова назва, яку хоче прийняти IMT, - Революційний комуністичний інтернаціонал - є чудовим вибором. Саме тому ми вирішили називати себе Революційним комуністичним інтернаціоналом, коли створювали нашу організацію 13 років тому. Однак IMT - на відміну від нас і на відміну від того, що він робив дотепер, - помилково уявляють, що вони досягли нового етапу в партійному будівництві, який дасть змогу проголосити нову всесвітню партію, спадкоємицю перших чотирьох інтернаціоналів, пов'язаних з іменами Маркса, Енгельса, Леніна і Троцького.

 

 

 

Пропагандистська група чи партія?

 

 

 

Насправді в IMT немає ні масштабу, ні коренів у робітничому класі, ні - найголовніше - революційної традиції, яка могла б виправдати такий «сміливий крок». Організаційно він навряд чи більший, ніж був 15 років тому, коли почалася серія розколів, що сильно послабили його. Унаслідок двох великих розколів (у 2010 і 2016 роках) вона втратила близько ¾ своєї пакистанської секції, яка на той момент становила 2/3 всього складу. Крім того, вона втратила свою найсильнішу секцію в Європі (Іспанія), більшу частину латиноамериканських учасників, а також кілька інших секцій (або їхніх частин).

 

Щоправда, в останні декілька років ІМТ вдалося доєднати нових членів в Європі. Але сумнівно, що це компенсувало би всі попередні втрати. І вже точно не привело до якісного стрибка вперед в плані чисельності учасників.

 

Що ще важливіше, IMT обмежується здебільшого абстрактною пропагандою і не відіграє жодної ролі в класовій боротьбі. На своєму сайті вони представляють хвалькуваті звіти про «успішні табори» і «конгреси». Але рідко можна прочитати про роль секцій IMT у класовій боротьбі, у страйках або масових рухах. Чому? Тому що про них мало що можна розповісти, оскільки вони, за великим рахунком, є аутсайдерами боротьби мас і мають лише нечисленне коріння в робітничому класі та серед пригноблених.

 

Фактично, суттєві зміни чисельності IMT - його серйозні втрати з 2009/10 року та відновлення росту останніми роками - призвели до масового погіршення його класового складу, оскільки більшість його нових членів - це студенти університетів Західної Європи та Північної Америки. Насправді, не буде перебільшенням сказати, що 90-95% членів IMT перебувають у найбагатших регіонах світу.

 

Троцький одного разу зауважив: «Можна вважати законом той факт, що та “революційна” організація, яка в нашу імперіалістичну епоху не здатна пустити коріння в колоніях, приречена на жалюгідне животіння». [2] Це було сказано ще в 1930-ті роки, коли більшість світового робітничого класу все ще перебувала в імперіалістичних країнах. Наскільки ж це правильно сьогодні?!

 

Такий ганебний баланс для міжнародної організації, яка існує вже шість десятиліть - спочатку як CWI, а потім, після розколу в 1991-92 роках, як IMT, - що її члени зосереджені не в тих регіонах, де перебуває понад 85% світового пролетаріату (Глобальний Південь і Китай), а в західних імперіалістичних країнах. Це тим паче правильно, що у складі IMT переважають студенти університетів, а не робітники і молодь із нижчих верств мас у цих імперіалістичних країнах.

 

Тому виглядає особливо гротескно, коли Вудс зарозуміло засуджує інші троцькістські організації як «міріади уламків і сектантських груп, одна химерніша за іншу». Насправді, деякі з них не тільки численніші, а й мають набагато міцніше коріння в робітничому русі, очолюють профспілки (або їхні сектори), мають парламентських представників і відіграють провідну роль у класовій боротьбі. Як приклад можна навести FT, UIT-CI, LIS-ISL або PO - міжнародні організації, кожна з яких налічує тисячі членів, безліч профспілкових лідерів, а також місцевих і національних депутатів в Аргентині. Або візьмемо LIT-CI, чия материнська секція - PSTU в Бразилії - очолює Conlutas, велику опозиційну течію в CUT, найважливішій профспілковій федерації в країні. Фактично, саме IMT є «сектою на задвірках робітничого руху» (улюблена приказка грантистів) порівняно з такою великою троцькістською організацією!

 

По суті, IMT залишається пропагандистською групою, тобто організацією, головним завданням якої є поширення ідей за допомогою пропаганди. У цьому немає нічого поганого, навпаки, пропаганда - найважливіше завдання комуністів і абсолютно необхідний крок для кожної революційної організації, щоб стати партією з міцним корінням у робітничому авангарді, як неодноразово пояснював Троцький. Але зміна назви не перетворює групу на партію - навіть якщо IMT перейменує свої секції на «Революційну комуністичну партію».

 

Хай там як, а передумовою для пропаганди, яка відіграє прогресивну роль у вихованні робітників і молоді, є те, що така організація ґрунтується на марксистській програмі, що вона здатна зрозуміти основні протиріччя сучасного світового капіталізму і що вона може втілити цю програму в правильну тактику глобальної класової боротьби. На жаль, як політика IMT останніми роками, так і його «Маніфест революційного комуністичного інтернаціоналу» показують, що йому бракує і цих якостей.

 

 

 

Абстрактні принципи проти програми боротьби

 

 

 

Проєкт Маніфесту, який IMT хоче ухвалити на установчому конгресі свого інтернаціоналу в червні, починається з правильної відправної точки - характеру поточного історичного періоду як періоду капіталістичного розкладання. «Фінансова криза 2008 року стала важливим поворотним пунктом. Правда в тому, що світовий капіталізм так і не оговтався від цієї кризи». У ньому йдеться, що ця криза «не є звичайною циклічною кризою капіталізму. Це екзистенціальна криза, що виражається не тільки в стагнації виробничих сил, а й у загальній кризі культури, моралі, політики та релігії».

 

Ми завжди вказували на катастрофічний і революційний характер періоду, що розпочався 2008 року, і це питання було одним із ключових при створенні RCIT на початку арабської революції.

 

З такої правильної оцінки товариші з IMT роблять важливий висновок, на який вказує їхній лідер Алан Вудс у статті, що пояснює їхнє рішення заснувати RCI. «Протягом десятиліть ми були змушені плисти проти течії. Але тепер історичний приплив почав повертатися. Всюди, під поверхневою оболонкою спокою і безтурботності, киплять потоки люті, обурення, невдоволення і, насамперед, розчарування наявним станом справ у суспільстві та політиці. (...) Зараз ми пливемо разом із плином історії».

 

Це в принципі правильно, і така оцінка позитивно відрізняється від усіх тих деморалізованих центристів, які роками скаржаться, що «маси такі відсталі», що «світ постійно зміщується вправо» і взагалі «раніше все було краще». RCIT завжди пояснював, що капіталістичний занепад і загострення суперечностей між державами та класами неминуче мають призвести до загострення класової боротьби та зрушень у свідомості верств мас. Ми бачили це на прикладі арабської революції - яка переживала злети й падіння з 2011 року, [3] глобальної хвилі народних повстань у другій половині 2019 року [4] та, нещодавно, з появою безпрецедентного міжнародного руху солідарності на підтримку Палестини на знак протесту проти війни на знищення з боку Ізраїлю в Газі.[5]

 

Однак для того, щоб маси перемогли в цій масштабній боротьбі, їм потрібна революційна програма і керівництво, яке бореться за неї. Завдання комуністичної організації - надати таку стратегію і допомогти побудувати партію на цій основі. На жаль, Маніфест IMT не справляється з цим завданням.

 

По суті, Маніфест - це зібрання абстрактних принципів, але не програма боротьби. Коли Фрідріх Енгельс одного разу сказав: «Для них це кредо, а не керівництво до дії», [6] він мав на увазі саме такий тип документа без конкретних висновків. Маніфест IMT описує кризовий стан капіталістичної системи, але не дає авангарду орієнтації на основні питання світової ситуації та міжнародної класової боротьби.

 

Варто вітати визнання імперіалістичного характеру Росії та Китаю, однак у ньому не прописано наслідки такої оцінки. Однією з найважливіших особливостей історичного періоду, що розпочався 2008 року, є те, що світова ситуація характеризується загостренням міжімперіалістичного суперництва між західними та східними великими державами (США, Китай, Росія, Західна Європа та Японія). Глобальні торговельні війни, санкції, озброєння тощо - це ключові характеристики світової ситуації, і вони залишаться такими на найближчі роки. Якщо масам не вдасться повалити правлячий клас шляхом міжнародної соціалістичної революції, людству загрожує Третя світова війна.

 

Яку програму пропонує IMT для боротьби з цією небезпекою? Марно шукати в Маніфесті. RCIT у різних документах аналізував появу Китаю та Росії як нових імперіалістичних держав. Ми наголошували, що марксисти повинні послідовно боротися проти всіх великих держав і застосовувати програму революційного поразництва. Ця програма, розроблена Леніним і відстоювана Троцьким, характеризується непримиренним протистоянням соціалістів як «своїй», так і будь-якій іншій імперіалістичній буржуазії (не підтримувати ні військових зусиль, ні невійськових засобів агресії на кшталт економічних санкцій чи шовіністичних кампаній, брататися між робітниками та солдатами обох таборів, перетворювати реакційну війну на громадянську війну проти правлячого класу і т. ін.).

 

Тож не випадково програма революційного поразництва відсутня в Маніфесті IMT. По-перше, Вудс і Тед Грант - засновник CWI та IMT - завжди критикували підхід Леніна як «перебільшення». [7] По-друге, Вудс та IMT неодноразово проводили відмінність між США і Росією, називаючи перші «найбільш контрреволюційною силою на планеті» та применшуючи імперіалістичний характер других. [8] Однак, як ми вже неодноразово говорили, марксистам неможливо правильно орієнтуватися в сучасній світовій ситуації без розуміння вирішального значення міжімперіалістичного суперництва між західними та східними великими державами і програми революційного поразництва в боротьбі з ним.

 

 

 

Антиімперіалізм та національно-визвольні війни

 

 

 

Таке нехтування імперіалістичним характером Росії та Китаю послужило керівництву IMT виправданням для протидії захисту України від путінського вторгнення з 2022 року. Вони фактично заперечують напівколоніальний характер України та імперіалістичну природу війни Кремля.

 

На відміну від них, RCIT та її секція в Росії - Соціалістична тенденція - визнали подвійний характер війни, тобто те, що вона є як національно-визвольною боротьбою України проти російського імперіалізму, так і міжімперіалістичним конфліктом між західними державами та Росією. Тому ми виступали за подвійну тактику. Ми від самого початку підтримували справедливу війну України за національну оборону і брали участь в організації трьох конвоїв солідарності. Ми поєднували цю підтримку з безкомпромісною політичною опозицією буржуазному уряду Зеленського.

 

Водночас соціалісти зобов'язані займати революційну поразницьку позицію щодо всіх імперіалістичних держав - США, Росії, Китаю, Західної Європи і Японії. Така позиція включає в себе непримиренне протистояння шовіністично-мілітаристській політиці всіх великих держав (наприклад, озброєння, санкції тощо). Ми підсумували нашу інтернаціоналістську та антиімперіалістичну програму в гаслі: «Захистимо Україну від вторгнення Путіна! Проти російського і натовського імперіалізму!» [9]

 

Відмова IMT від захисту України була тісно пов'язана з їхньою опортуністичною політикою щодо КПРФ - сталіністської і великоросійської шовіністичної партії, очолюваної Геннадієм Зюгановим, яка підтримує режим Путіна. Насправді, її російське відділення вже давно співпрацює з цією реакційною партією. На останніх муніципальних виборах у вересні 2022 року відділення IMT закликало голосувати за партію Зюганова. Ба більше, у двох районах Москви вони навіть виставили кандидатів за списком КПРФ, і в одному з них обрали їхнього члена Бориса Ізраїлєва. [10]

 

Така капітуляція перед соціал-імперіалізмом - не поодинокий приклад. Насправді, вся традиція Теда Гранта, що включає такі міжнародні організації, як IMT, CWI і ISA, характеризується нездатністю захищати пригноблені народи і виступати на боці національно-визвольної боротьби. Як ми докладно описали в спеціальному документі, так було в Мальвінській війні між Аргентиною і Великою Британією 1982 року, в Іраку під час двох війн 1991 і 2003 років (і подальшої окупації) проти імперіалізму США та їхніх союзників, в Афганістані під час імперіалістичної окупації в 2001-21 роках; в Північній Ірландії, де націоналісти чинили опір британським окупантам, і т.д. [11]

 

Тому не випадково, що Маніфест IMT ганебно ігнорує палестинську визвольну боротьбу і геноцид, який триває в Газі (насправді, в ньому практично нічого не говориться про всі види національно-визвольної боротьби, незважаючи на те, що документ складається з більш ніж 11 000 слів). Хоча товариші з IMT справді беруть участь у демонстраціях на підтримку Палестини - під час минулих війн у Газі вони були непомітні на таких демонстраціях - їм не вдалося зайняти однозначну революційну позицію підтримки палестинського опору проти сіоністської армії, вони не змогли виступити єдиним антиімперіалістичним фронтом. [12] Наші товариші з Інтернаціоналістської соціалістичної ліги - відділення RCIT в Ізраїлі/окупованій Палестині - у 2000-х роках входили до IMT, але були змушені з нею розлучитися через те, що вона не встала на бік палестинського спротиву (та інших сил спротиву в арабських і мусульманських країнах) проти сіоністської держави. [13]

 

На відміну від цього, RCIT і всі справжні марксисти беззастережно підтримують героїчний опір, очолюваний нині ХАМАС, проти сіоністської держави. Так само ми повністю підтримуємо інші сили, що борються з ізраїльськими або західними імперіалістами (наприклад, хусити в Ємені). У всіх цих конфліктах ми виступаємо за військову перемогу палестинських і пропалестинських сил і поразку сіоністських та імперіалістичних ворогів. Водночас ми не надаємо політичної підтримки таким силам. [14]

 

Як ми сказали в нещодавно опублікованій статті про IMT, «не можна бути комуністом, не будучи антиімперіалістом». [15] Якщо вони справді хочуть бути революційною і комуністичною організацією, вони повинні порвати зі своєю багаторічною традицією зради національно-визвольної боротьби!

 

 

 

Стратегічна орієнтація на лівих сталіністів

 

 

 

Перевагою Маніфесту IMT є те, що він відкрито показує нинішню стратегічну орієнтацію його керівництва. У минулому - і це, як і раніше, відбувається в різних країнах - воно залишалося «лояльною опозицією» в європейських соціал-демократичних і робітничих партіях протягом багатьох років і десятиліть. В інших країнах, наприклад у Пакистані, вона десятиліттями входила навіть до складу реакційних буржуазно-популістських партій, таких як Пакистанська Народна Партія Бхутто. [16] А в Росії, як уже зазначалося, вона орієнтувалася на великоросійську КПРФ.

 

Протягом деякого часу IMT здійснив певний поворот до лівих сталіністських партій. У Росії їхня секція об'єдналася з силами, що відкололися від архісталіністської РКРП. У Бразилії вони сподіваються повторити аналогічний проєкт із «Бразильською комуністичною партією - Революційна реконструкція» - що відкололася від сталіністської PCB.

 

У цей час грантисти сподіваються зблизитися з Комуністичною партією Греції (ККЕ) та її міжнародними союзниками. Про це йдеться в Маніфесті IMT: «Комуністична партія Греції (КПГ), безсумнівно, зробила важливі кроки у відмові від старої сталінсько-меншовицької ідеї двох етапів, що дискредитувала себе. Вона зайняла правильну інтернаціоналістську позицію щодо української війни, яку вона характеризує як міжімперіалістичний конфлікт. Вона очолила рух робітників за бойкот поставок зброї з грецьких портів в Україну. Це буде вітатися всіма справжніми комуністами. Однак, незважаючи на очевидну важливість цієї події, ще зарано робити висновок про те, що прогрес, досягнутий грецькими комуністами, завершено. Зокрема, необхідно повністю відмовитися від антимарксистської теорії соціалізму в одній країні та прийняти ленінський підхід єдиного фронту. ККЕ намагається налагодити зв'язки з іншими комуністичними партіями, які поділяють її позицію щодо війни в Україні як міжімперіалістичного конфлікту. Це крок у правильному напрямку».

 

За останні два роки міжнародний сталіністський рух пережив глибоку кризу. Як ми вже аналізували в іншому тексті, це призвело до різних розколів. І, справді, у грецькій ККЕ є течія, яка - на відміну від зюганівської КПРФ та інших - не є відкрито великоросійською соціал-імперіалістичною. [17] Хоча, звісно, можна тільки вітати, якщо ККЕ та їхні друзі перестануть співпрацювати з путінськими підлабузниками (як ми показали вище, російський IMT також мав дуже дружні відносини з КПРФ), цього навряд чи достатньо, щоб зробити партію комуністичною.

 

Про це свідчить і те, що ККЕ залишається глибоко соціал-шовіністичною партією у своїй власній країні. Вона проповідує «боротьбу за захист кордонів і суверенних прав Греції» - проти ймовірних загроз з боку Туреччини та Македонії. На одному з публічних мітингів її генеральний секретар Дімітріс Кутсумбас буквально пригрозив цим країнам: «Ми, комуністи, будемо, як і завжди в нашій столітній історії, стояти в перших рядах, захищаючи нашу територіальну цілісність і наші суверенні права. Ми робимо це для того, щоб будь-який іноземний порушник, який наважиться напасти на Грецію, був знищений". [18]

 

Отже, хоча Маніфест IMT представляє свої розбіжності з KKE як суто теоретичні питання (теорія соціалізму в одній країні та тактика єдиного фронту), насправді між справжнім комунізмом і сталінізмом лежить прірва не тільки в теорії, а й також у стратегії та тактиці!

 

Алан Вудс і його друзі не бачать цього, тому що у своїй політиці вони не так уже й далекі від лівих сталіністів. Як і ККЕ, вони хочуть послабити Україну, саботуючи її національну оборону. Як і вони, вони не підтримують національно-визвольну боротьбу проти російського імперіалізму, наприклад, сирійських повстанців, які протистоять російським військам, що підтримують м'ясника Асада. Гірше того, ККЕ та їхні друзі вихваляють сирійські сталіністські партії, які є частиною тиранічного режиму. [19] Ще однією капітуляцією керівництва IMT перед сталінізмом стала його ганебна підтримка жорстокої бонапартистської політики COVID з боку китайської диктатури навесні 2020 року. [20] Таким чином, стратегічна орієнтація IMT на лівих сталіністів має об'єктивне підґрунтя в політиці, яку вони поділяють.

 

Безумовно, справжні комуністи мають бути відкриті для дискусій з будь-якими силами, включно зі сталіністами, якщо вони рухаються вліво. Але неприпустимо зближуватися з ними на основі пристосування до соціал-шовінізму і відмови від підтримки законної національно-визвольної боротьби!

 

Боротьба за створення революційного комуністичного інтернаціоналу починається не з його проголошення, а з відстоювання марксистської програми поточної класової боротьби і з проведення цієї програми в робітничий клас і пригноблені маси. Троцький любив повторювати: «Не партія робить програму, а програма робить партію». [21] Маніфест IMT і його політика визначають його політичну фізіономію. На жаль, вона не є ані революційною, ані комуністичною.

 

 

 

P.S.: Алан Вудс, IMT та об'єктивні умови виникнення інтернаціоналів минулого (доповнення від редакції Соціалістичної Тенденції)

 

 

 

Алан Вудс вказує на історію створення чотирьох попередніх інтернаціоналів робітничого класу, водночас, у вигідному для себе світлі, ігнорує основні об'єктивні умови, в яких вони були створені.

 

1. МТР Маркса і Енгельса було організовано незабаром після того, як революції, в яких одні з ключових позицій посідав пролетаріат, прокотилися по більшій частині Європи - від Франції та Пруссії до Австрії та її слов'янських і італійських провінцій. Після настання реакції ситуація почала змінюватися з настанням світової кризи 1857 року. За нею послідували великі революційні виступи робітничого класу і всіх пригноблених - наприклад, революційна війна в Італії 1859 року і національно-визвольне повстання в Польщі 1863 року. Саме ці об'єктивні умови були основою для Першого Інтернаціоналу.

 

2. Другий Інтернаціонал був організований у той історичний період, коли робітничі партії в багатьох країнах Європи входили до центральних законодавчих органів держав, при цьому налічуючи мільйони членів у своїх лавах. Таким партіями було необхідне міжнародне об'єднання і керівництво. Без цих умов створення Інтернаціоналу практично не було можливим і не мало сенсу.

 

3.Третій Інтернаціонал був створений у ще сприятливіших для робітничого класу і трудящих мас умовах - у 1919 році, в той час, коли більшовики захопили і зміцнили свою владу в Росії, було зруйновано найбільші європейські імперії, а революція вирувала і набирала обертів - пролетаріат захоплював владу скрізь, де це було можливо здійснити, від Угорщини та Словаччини до Баварії і Бремена, від Ельзасу до ірландського Лімеріка. Чи були коли-небудь умови для виникнення інтернаціональної робітничої партії кращі, ніж у ці дні?

 

4.Про створення 4 Інтернаціоналу Міжнародна Ліва Опозиція оголосила в умовах наближення світової війни, результати якої, за прогнозами лідерів організації, призведуть до нових соціалістичних революцій у всіх «цивілізованих» країнах. Прогнози ці робили не на порожніх підставах, а виходячи з масових робітничих і профспілкових рухів у всіх частинах світу, а також виходячи з нещодавніх спроб здійснити соціальні революції, наприклад, у Китаї, Іспанії, Німеччині, Франції тощо.

 

Саме в цих умовах Троцький сповістив про те, що криза людства зрештою зводиться до кризи пролетарського керівництва, коли сталінський «Комінтерн» усюди свідомо або не свідомо зраджував справу робітничого класу, укладаючи стратегічні союзи з ліберальною буржуазією (Китай, Іспанія, Франція) або самоізолюючись від рухів і боротьби соціал-демократичних мас (Німеччина).

 

Словом, умови створення попередніх Інтернаціоналів в імперіалістичну епоху можна схарактеризувати як революційну ситуацію в глобальних масштабах. У доімперіалістичний період капіталізму комуністичні інтернаціонали створювалися в умовах масових революційних заворушень пролетаріату і трудящих класів у більшій частині розвиненої Європи.

 

Саме ці умови Алан Вудс не бере до уваги, голосно заявляючи про те, що він і його студенти створюють новий повноцінний Інтернаціонал, тобто міжнародну робітничу революційну партію.

 

У нинішніх умовах, які поки що далекі від революційної ситуації в глобальному масштабі (хоча така ситуація може з'явитися на світ досить скоро, судячи зі зростання національно-визвольних рухів і робітничих протестів у всьому світі, а також зі світовою фінансовою кризою, що насувається і за масштабами може перевершити фінансову кризу 2008 року), буде мерзенним обманом самих себе та робітничих мас повідомляти весь світ (чи, скоріше, кілька тисяч студентів у найрозвиненіших імперіалістичних країнах Заходу) про створення і виникнення Інтернаціоналу.

 

Проте, якщо припустити, що революційна ситуація у світі вже є об'єктивним фактом, чи буде Алан Вудс правий, оголошуючи свою пропагандистську організацію Інтернаціоналом? Ні, не буде. Для виникнення Інтернаціоналу необхідне глибоке коріння комуністичної організації в робітничому класі.

 

Порівняйте IMT з 4 Інтернаціоналом у 1938 році. Їхнє американське відділення вже очолило важливі масові страйки робітників. Їхня секція у В'єтнамі була найсильнішою силою серед робітничого класу Сайгона та інших промислових центрів країни. У їхніх лавах були історичні революційні лідери, перевірені у великих класових битвах (наприклад, у Китаї, Нідерландах), не кажучи вже про їхні підрозділи, що працювали в надзвичайно складних ситуаціях у підпіллі (наприклад, в Іспанії, Польщі). Додайте до всього цього Троцького, Сєдова і всіх героїв-троцькістів у сталінських таборах! Нічого подібного у IMT немає.

 

Звичайно, критики в цьому місці можуть вказати нам, що нічого описаного вище немає не тільки в IMT, а й у жодної іншої пропагандистської марксистської організації у світі. І це буде правильним зауваженням. Але ж жодна інша організація і не оголошує себе новим світовим Інтернаціоналом, а тією чи іншою мірою тверезо оцінює свої сили і вплив на боротьбу робітничого класу.

 

Ми в жодному разі не виступаємо проти створення Інтернаціоналу, але ми дивимося правді в очі і тверезо оцінюємо об'єктивні політичні, ідеологічні та економічні світові умови.