Ukraine War: Requiem for Pokrovsk

By Spalakh, Ukrainian organization of Marxists, Section of the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 12 January 2025

Russian invading forces are marching further into Ukrainian land, crushing villages and towns. Ukrainian defenders are forced to abandon dugout after dugout, retreat quarter by quarter, fight for every building in an attempt to slow down the occupiers’ advance. The Russian army is gradually approaching the town of Pokrovsk, one of the last fortresses in Donetsk Oblast. This is not the first, nor will it be the last city Ukrainians have to leave to the Russian invaders. Meanwhile, feelings of indignation are boiling up among the soldiers, anger and discontent are growing in the Ukrainian public, protests against the leadership are gaining momentum, and a real struggle is unfolding within the army itself. What do these symptoms indicate? Is there a way out of this crisis? What perspectives can Marxists offer?

Overview of the situation at the front

The anniversary is approaching: the third year of Ukraine’s national defensive war against the Russian imperialist invader is coming up. Fierce fighting continues. The enemy has found the strength to attack in several directions at once. In the Kursk region, Russian troops have occupied 40% of the total territory conquered at the beginning of the Kursk offensive. The situation remains difficult in the Kharkiv region: after regrouping its advanced units, the Russian army is once again launching an offensive near the Oskil River, south of Kupyansk-Vuzlovyi, attacking several settlements in the area. Favourable conditions are being created for the invaders to further attack the city of Kupyansk. In the Donetsk region, the enemy has advanced to the town of Pokrovsk, creating a foothold to the south for a full-scale offensive on the district centre.

The situation is very difficult in the Kurakhove direction: the enemy has reached the Zorya-Stari Terny line, creating the preconditions for further advancement into the villages west of Kurakhove, where heroic defence is still underway. The enemy forces that have broken through to the tactical rear of Ukrainian units in nearby villages and in the area of the Kurakhovo thermal power plant seriously threaten our defenders. The Vremivske direction is in the most difficult situation, as there is a threat of encirclement of our soldiers. Moreover, the invading country has found the strength to launch new offensives in the Kherson region and attempted to cross the Dnipro River. [1] Ukrainian soldiers are fighting bravely against the forces of Russian imperialism, but their situation is becoming increasingly difficult. The bourgeois government of Zelenskyy-Yermak is to blame for the numerous tactical and strategic defeats of the country.

Lack of strategic thinking and long-term solutions at the top

The terrible situation with corruption in Ukraine, with large-scale embezzlement of money and senseless spending of funds, which is popularly nicknamed ‘for paving’, is not news to the average Ukrainian citizen. [2] Corruption scandals continue to be reported in the news. The issue of fortifications has been and remains one of the most sensitive topics during the war. In early 2024, the government allocated UAH 20 billion (USD 470 million) for the construction of fortifications. [3] Later, in May, this amount was already UAH 38 billion (USD 900 million). [4] And even then, a serious scandal arose, as it turned out that the fortifications in the Kharkiv region had not been properly built, which allowed Russian troops to critically approach Vovchansk without serious obstacles. The main reason for the enemy’s breakthrough was the lack of fortifications and minefields on the first line of defence, as well as the fact that the soldiers of the 125^th Territorial Defence Brigade were forced to sign acts of acceptance of the transfer of fortifications that were not even 30 % ready, said Denys Yaroslavsky, the intelligence commander of the 57^th Brigade. [5]

The issue of fortifications on the first line of defence remained controversial, as the construction of fortifications at a relatively short distance from the Russian border is a critically risky business, and this fact was the main argument for the lack of fortifications. However, no alternative defence measures were taken either. However, an investigation by Ukrayinska Pravda revealed that funds for fortifications in Kharkiv region could have been stolen: multimillion-dollar contracts for the construction of fortifications, which cost a total of UAH 7 billion (USD 166 million), were transferred by the Kharkiv Regional Military Administration to shell companies with avatars, and the Department of Housing, Utilities and Fuel and the Energy Complex of the Kharkiv Regional Military Administration entered into direct contracts for the supply of wood for fortifications with companies with signs of fictitiousness. [6] It should be reminded that due to the lack of preparation for defence, Russian troops managed to advance in the city of Vovchansk in Kharkiv region last spring.

The situation has not improved. Recently, the head of the Donetsk regional state administration and the head of the regional military administration, Vadym Filashkin, reported on his telegram channel that 625 of the 726 identified fortifications had been built, and 88 more were in the works. [7] However, according to Stanislav ‘Osman’ Bunyatov, platoon commander of the 24^th Aidar Brigade, the best that has been done on the defence line behind Pokrovsk towards Pavlohrad was digging 50-metre trenches with loopholes in 5 forest belts, purely for the sake of appearance. [8] The soldier adds: ‘It is convenient to acquire money through civilian contractors. You can share quickly and disappear into thin air easily’.

This circumstance raises legitimate concerns about other lines of fortifications. A recent statement by Oleksandr Bakumov, the head of the Verkhovna Rada’s temporary special commission [Verkhovna Rada is the Palriament of Ukraine, Ed.] on the use of state budget funds allocated for the construction of fortifications and engineering barriers on the contact line, adds fuel to the fire. He claims that the local authorities are unwilling to maintain the fortifications, which is why it was decided that the State Special Transport Service will take over the maintenance of the fortifications. [9]

Why is this happening? The government, which protects the interests of a minority of the population and is detached from the majority of the people, is in fundamental conflict with the interests of the majority of the people, and therefore the interests of the people in the war against the Russian army. Such rulers will always be looking for opportunities for personal enrichment, so they will never be able to meet the demands that the Ukrainian people are making every day against the backdrop of Russian military aggression. This means that the ruling class does not wage war; it parasitises on it.

It is from these numerous disparate examples, various facts, stories and events that the true picture emerges: our war is not being waged systematically and purposefully to destroy the occupying forces and liberate the country, but rather spontaneously, sporadically, only where it is profitable and only where it brings the most profit. This comes from the very nature of any bourgeois leadership, which means that the current government is not just unwilling – it cannot wage war against the occupier; this government is rotten. Accordingly, this government is not capable of meeting the interests of the vast lower strata, it is not suitable for representing Ukrainians and waging a just war. It is a dying, decaying, rotten to the core government.

In order to remedy this situation, to re-inspire the Ukrainian working masses to actively resist the Russian imperialist invasion and to deprive the rotten parasitic class of capitalists of the opportunity to enrich themselves on the war and the lives of Ukrainian soldiers, we call for the replacement of the liberal pro-Western Zelenskyy regime with a government of workers’ and soldiers’ deputies’ councils. Such a government will nationalise key sectors of the economy, which will remove the contradictions between the interests of the lower strata—soldiers at the front and workers in the rear – and the upper strata – state and military leaders, suppliers of military equipment, ammunition, owners of logistics and energy companies, etc.

Direct harassment of ordinary military personnel by the upper strata

The contradiction mentioned above is the contradiction that defines our entire modern era, and in particular our entire Ukrainian society. Different manifestations of this contradiction can be found in completely different areas of life, and the imprints of this contradiction can be heard in the everyday life of every person, in the life of every organisation or union. It is not surprising that one of the most unfortunate consequences of the division of our society is the division of military structures into the top and the bottom. It is no secret that there is a hidden struggle between the top and the bottom within the army. Therefore, the scandalous news about the oppression of military personnel is not something unexpected, but rather a logical consequence of the state of affairs in our country.

Recently, society has been shaken by the news of the abuse of soldiers in the 211^th Brigade. Extortion of money and abuse—this is what brigadier colonel Oleh Poberezhnyuk and ‘his people’, whom he assigned to the brigade, did. Soldiers were beaten until their internal organs were ruptured and skull bones were fractured, and those who did not pay a percentage of their salaries and combat pay were kept in cages. In one case, Poberezhniuk’s godson tied a soldier to a wooden cross and took a picture with him in the background. [10]

Extortion in the army is not new. For example, recently there was information about a military unit commander who demanded a third of combat pay from his subordinates. [11] The commander has been detained, but there is no doubt that the bourgeois state will eventually cover up his crimes, as it did, for example, with Oleh Poberezhniuk himself, and in many other cases. [12] Thus, we have examples of the gradual but inevitable alienation of the military ruling elite from ordinary soldiers.

At the same time, Ukrainian servicemen are now under enormous pressure from the state. In the autumn of 2024, the number of cases of unauthorised abandonment of units exceeded 100,000 with a tendency to increase. [13] The desire to avoid the criminal orders of “butcher” commanders or bullying by the leadership necessarily leads to attempts at evasion, including abandonment and desertion. The creation of very unfavourable conditions for the transfer of fighters to other units, which makes such escape options impossible, leaves only one option: to leave. And yet, in the case of the abandonment, the threat of imprisonment from five to ten years is imposed, and desertion from the battlefield is punishable by imprisonment from five to twelve years. [14] Such draconian laws limit the rights of volunteers who have gone to defend their homeland to the maximum extent possible and threaten them with imprisonment in case of protest. Nevertheless, due to the general outrage among the population, a law was passed in August to reduce the penalties for abandonment and desertion, which nominally allowed defenders to return to service. However, amnesties for returning soldiers did not last long: only until 1 January 2025. [15]

Furthermore, the provisions on demobilisation and rotation of military personnel were removed from last year’s law on mobilisation, allegedly at the request of the military command: Syrsky and Umerov. [16] ‘The soldiers had to read the Constitution themselves and know that they would have to fight to the end: demobilisation is impossible,’ in similar wording, former Deputy Minister of Defence of Ukraine Hanna Malyar expressed the general desire of the Ukrainian ruling class to return the times of tsarist army with 25-year service period. The government excluded a resolution on a one-time supplement of UAH 70,000 to military personnel at the front, even though it had been previously approved by the National Security Committee. The Parliament, however, approved this resolution separately. [17]

The situation of the cadets of military schools, the future backbone of the Ukrainian army, is also not good. Forced to receive meagre salaries (from 600 to 2300 UAH), future officers also express their dissatisfaction with the lack of proper assistance from the bourgeois government. In particular, a petition was launched to equate cadets with the rights of contract soldiers rather than conscripts. The petition quickly gained the required number of 25,000 votes and was supposed to be considered within three months of its publication, but has been ‘under consideration’ for a year and a half. [18]

Given the above-mentioned facts, it no longer seems surprising that 1,726 soldiers have deserted the 155^th Brigade in nine months, while its total strength by November was only 5,832. But can you blame people who do not want to fight without proper military training, in the absence of even the basic military training, with commanders who have never fought and need training themselves, with a lack of technical specialists and proper military equipment, namely without a single drone or electronic warfare device, and without a single usable mortar round? And yet, the fighters who abandoned the unit are being detained by our destructive state! [19]

The most effective means of combating ineffective military leadership on the ground, ‘butchers’ who do not care about casualties, and arbitrariness on the part of commanders, is the creation of soldiers’ committees and the election of commanders. Commanders elected by the soldiers would be controlled and accountable not only to the tops, but also to junior army ranks and positions; soldiers would be able to dismiss officers who do not inspire their trust and have no authority; extortionists and sadists would not be able to implement their horrific desires. The leadership of the units would pass into the hands of officers who are close to the soldiers in spirit and lifestyle. Such changes would give a new impetus to Ukrainian defence, and most importantly, an incentive to defend the homeland they deserve.

Spontaneous struggle from below and reaction from above

And yet, people are not silent. Many of those who sincerely want the Ukrainian people to win no longer believe that the government wants the same. One of the most significant cases of this kind was the story of the founder and former chief sergeant of the 47^th Brigade, Valeriy Markus, who in a recent series of videos revealed the history of the clashes between military initiatives from below and government bureaucracy in his own experience. [20] Numerous posts from the military show the disbelief that prevails among the lower strata about the appropriateness of government decisions. For example, Mykolaiv Vanyok, with more than 2,5 million followers on his Telegram channel, has repeatedly pointed to multiple levels of lies in communication from the bottom up, to the ‘absolute negligence’ of the military and political leadership and its ‘direct work against our own country’. Battalion Commander of the 3rd Separate Mechanised Brigade, Dmytro Kukharchuk, also pointed to ‘absolutely wrong organisation of the troops’ and criticised the lack of reforms in this area, while a lieutenant with the nickname ‘Alex’ repeatedly accused the military command of ‘stupid orders’ and called for ‘punishments and deterrence mechanisms’ for ‘butcher’ commanders. [21]

And here the government’s reactionary actions reveal the bonapartist nature of the Ukrainian dictatorship to the fullest extent: as dissatisfaction grows even among the most loyal to the government, reaction intensifies, and pro-Ukrainian projects are being repressed in an opportunistic pursuit of maintaining a situation favourable to the top. Most recently, the DeepState project, which covered the situation at the front, received threats. In addition to the closure of their website, a campaign of slander against the editorial staff has begun, as well as threats of mobilisation into assault troops, which is causing reputational damage primarily to the Ukrainian army itself. [22] The suppression of independent sources of information further undermines public confidence in the official media and authorities. We, as the socialists, must stand for freedom of information on the course of hostilities and freedom of speech.

The dissatisfaction of the broadest masses of our country’s population, their sincere disappointment and misunderstanding of the reasons for this government policy, which actually plays into the hands of Russia, is quite understandable. The logical and consistent conclusion is spontaneous protests against the uncertainty into which the authorities are dragging us. Socialists must oppose any government repressive measures against patriotic liberals and socialists. At the same time, we emphasise the inability of liberal patriotism to offer a real solution to the problem and call for a struggle against the comprador government under the banner of revolutionary socialism.

Conclusions

All of the above circumstances together demonstrate not just the government's unwillingness, but its genuine inability to act in the country’s strategic interests. The focus on tactical advantages, supported by the bourgeois worldview, creates a paradoxical dichotomy in the country, where the authorities, i.e. those who claim to be most beneficial in defending their country, take an opportunistic stance and allow unprecedented arbitrariness, while soldiers and officers, whose interests do not seem to coincide with those of the government they defend, are forced to take positions that are more far-sighted, correct and beneficial both for the government and the broad masses of the country. This further confirms not only the slogan we put forward about the need for workers’ leadership in the resistance to the Russian occupiers, but also the revolutionary nature of the lower masses, their ability and necessity to lead the revolutionary struggle.

Once again, it is proved that opportunistic cowardice and neglect of the duty to ensure the victory of the Ukrainian people, and instead direct war against our defenders and those who expose the true situation at the front, directly plays into the hands of the enemy. Our bourgeois government has become so outdated and bogged down in bureaucracy that it is simply incapable of protecting our interests any longer. Now, in the light of recent events, it is becoming quite clear how catastrophic the consequences for the country and its defence capability could be.

We can clearly see how tired Ukrainians are of fighting in conditions of a complete rupture between the top leadership and the working and fighting masses. More and more people are showing their dissatisfaction with the current situation: when you don’t know whether your sacrifice will be in vain, whether your own military leadership will abandon you to an ignominious death, whether you will be demobilised, whether your rights will be enshrined in law or not. And yet, the Ukrainian working people would be very enthusiastic about taking up arms in defence of their workers’ government, which would not seek personal enrichment but would instead work for the collective interests of the country. The soldiers, the most oppressed section of the population today, must take the initiative side by side with the working class. Only a government formed by and controlled by the oppressed classes can rally the masses demoralised by the arbitrariness of the bourgeois authorities, overcome the alienation that is natural for bourgeois society, and mobilise resources to conduct a national defence war properly.

A revolutionary government would prevent officials from abusing their power and bring them closer to the masses. Such a government will organise the election of deputies and military leaders, guarantee their rotation, and reduce their salaries to the level of military and workers. The new government will nationalise all key sectors of the economy, which is particularly important in a time of war, giving a new revolutionary impetus to those fighting against the Russian invaders. These demands distinguish socialists from liberal politicians who are far from workers and their lives, and distinguish them from liberal patriots who cannot find a way out of the leadership crisis.

For the nationalisation of key sectors of the economy!

For openness of information about the course of hostilities and freedom of the media!

For the expropriation without compensation of capitalists who profit from the theft of the state budget, from the needs of the army and soldiers, and from the reduction of social guarantees and services for the population!

For the creation of soldiers’ committees and the election of local commanders!

Down with the Zelenskyy-Yermak government!

For the creation of a government of workers’ and soldiers’ deputies!

Down with Putin’s occupation and Russian imperialism!

Glory to Ukraine!

1. Detailed analysis taken from https://t.me/zvizdecmanhustu/

2. Read for reference https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-money-for-pavements-or-for-the-army/

3. https://www.kmu.gov.ua/news/na-zvedennia-fortyfikatsii-uriad-vzhe-vydilyv-tsoho-roku-20-mlrd-hrn-denys-shmyhal

4. https://www.kmu.gov.ua/news/premier-ministr-duzhe-vazhlyvo-aby-fortyfikatsii-ves-chas-buly-v-nalezhnomu-stani-mistseva-vlada-bude-doluchena-do-vidpovidnoi-roboty

5. The page of Denis on Facebook https://www.facebook.com/people/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81-%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9/100009523613366/; his interview https://www.youtube.com/watch?v=2ylLasxt14U

6. https://www.pravda.com.ua/columns/2024/05/13/7455571/

7. https://t.me/VadymFilashkin/5738

8. https://t.me/stanislav_osman/7730

9. https://apostrophe.ua/ua/news/society/2024-12-19/skandalyi-vokrug-fortifikatsiy-v-ukraine-vlast-pridumala-novoe-reshenie/336219

10. https://www.pravda.com.ua/articles/2024/12/16/7489216/

11. https://bukvy.org/vymagav-u-pidleglyh-30-bojovyh-v-odesi-zatrymaly-komandyra-vijskovoyi-chastyny/

12. https://tsn.ua/exclusive/komandir-211-yi-brigadi-viyshov-z-pid-varti-scho-vidomo-2727894.html

13. https://expert.in.ua/war/30102024-v-ukrayini-vzhe-ponad-100-tysyach-vypadkiv-szch-i-ye-tryvozhna-tendentsiya-do-zrostannya/

14. https://merezha-prava.ua/blog-posts/shcho-take-szch-i-chim-vono-vidriznyaietsya-vid-dezertirstva

15. https://hromadske.radio/news/2024/11/22/za-odyn-misiats-nemozhlyvo-povernuty-vsikh-khto-pishov-u-szch-advokat

16. https://www.pravda.com.ua/news/2024/04/9/7450478/

17. https://www.radiosvoboda.org/a/news-rada-doplata-70-tysyach/32901035.html

18. https://petition.president.gov.ua/petition/182942

19. The investigation https://censor.net/ua/resonance/3528007/dbr-porushylo-spravu-schodo-formuvannya-155-yi-brygady, see also https://m.censor.net/ua/photonews/3529170/dbr-zatrymalo-komandyra-odniyeyi-z-rot-155-brygady-anna-kyyivska-detali

20. https://www.youtube.com/@MarkusUA/videos

21. https://t.me/vanek_nikolaev/26273, https://t.me/vanek_nikolaev/27279, https://t.me/vanek_nikolaev/29039, https://t.me/vanek_nikolaev/29040, https://t.me/SlipioCkUa/4585, https://t.me/SlipioCkUa/4759, https://t.me/officer_alex33/4204, https://t.me/officer_alex33/4518

22. https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c80vx8y0yj7o

Реквієм за Покровськом

Спалах, українська організація марксистів, секція Революційної Комуністичної Міжнародної Тенденції, 12.01.2025

Російські загарбницькі війська невпинно ідуть по нашій землі, підминаючи українські села і міста. Наші захисники змушені покидати бліндаж за бліндажем, відступати квартал за кварталом, битися за кожний дім у спробах притишити хід окупантів. Російська армія поступово наближається до міста Покровськ — однієї з останніх фортець на Донеччині. Це не перше, і далеко не останнє українське місто, яке ми вимушені залишити російському загарбнику. Тим часом серед наших солдатів закипають почуття обурення, в українській публіці бурлять лють і невдоволення, набирають обертів бунти проти керівництва, розгортається справжня боротьба всередині самої армії. На що вказують ці симптоми? Чи є вихід із цієї кризи? Які ліки можуть запропонувати марксисти?

Огляд ситуації на фронті

Наближається річниця: вже скоро минає третій рік національно-оборонної війни України проти російського імперіалістичного загарбника. Тривають запеклі бої. Противник знайшов сили для наступу одразу на кількох напрямках. У Курській області росіяни зайняли 40 % від сукупної території, що була завойована на початку курського наступу. Ситуація лишається скрутною у Харківській області: після перегрупування своїх передових підрозділів російська армія знову переходить до наступальних дій у ріки Оскіл, південніше від Куп’янська-Вузлового, атакувавши одразу кілька населених пунктів в районі. Для загарбника створюються сприятливі умови для подальшого наступу на місто Куп’янськ. На Донеччині противник просунувся до самого міста Покровськ, створюючи південніше плацдарм для повноцінного наступу на районний центр. Дуже важка ситуація спостерігається на Курахівському напрямі: противник вийшов на рубіж Зоря-Старі Терни, створивши собі передумови для подальшого просування в села на заході від Курахового, де досі триває героїчна оборона. Сили противника, що прорвалися в тактичні тили українських підрозділів у близьких селах та в районі Курахівської ТЕС, серйозно загрожують нашим оборонцям. У найтяжчому становищі перебуває Времівський напрям, адже там видніється загроза оточення наших вояк. Більш того, країна-загарбник знайшла сили для нових наступів у Херсонській області і здійснювала спроби форсування Дніпра. [1] Українські солдати мужньо б’ються з силами російського імперіалізму, проте їхнє становище стає дедалі скрутнішим. Величезна провина за численні тактичні і стратегічні поразки нашої країни лежить на буржуазному уряді Зеленського-Єрмака.

Брак у верхівки стратегічного мислення і довгострокових рішень

Моторошна ситуація в Україні з корупцією, з масштабними розкраданнями грошей та безглуздими з огляду на війну витратами коштів, які в народі отримали узагальнене прізвисько «на бруківку», не є новиною для пересічної людини. [2] Корупційні скандали з новин ллються, мов з відра. Однією з найболючіших тем протягом війни було та залишається питання фортифікації. Ще на початку 2024 року на зведення фортифікації урядом було виділено 20 млрд грн. [3] Далі, в травні, ця сума вже складала 38 млрд грн. [4] І вже тоді піднявся серйозний скандал, адже виявилося, що фортифікації на Харківщині належним чином збудовано не було, внаслідок чого російські війська без серйозних перепон змогли критично наблизитися до Вовчанська. Про те, що головною причиною прориву противника став брак фортифікацій та мінних полів на першій лінії оборони, а також про те, що бійців 125 бригади Тероборони примусили підписувати акти приймання передачі фортифікацій, які не були готові навіть на 30 %, повідомив командир розвідки батальйону 57 бригади Денис Ярославський. [5]

Тема фортифікації на першій лінії оборони лишалася спірною, адже побудова укріплень на доволі малій відстані від російського кордону — справа критично ризикова, і власне ця обставина й стала головним аргументом стосовно відсутності укріплень. Які-небудь альтернативні заходи оборони, проте, вжито також не було. Втім, розслідування «Української Правди» показало, що кошти на фортифікації для Харківщини могли бути вкрадені: багатомільйонні підряди на будівництво фортифікаційних споруд, на які там загалом витратили 7 мільярдів гривень, Харківська ОВА зливала на підставні фірми аватарів, а департамент Житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Харківської ОВА укладав прямі договори на постачання деревини для укріплень із фірмами з ознаками фіктивності. [6] Нагадаємо, що через відсутність підготовки до захисту, росіянам вдалося просунутися у місті Вовчанськ, що на Харківщині, навесні минулого року.

Нині ситуація не поліпшилася. Нещодавно голова Донецької облдержадміністрації та начальник обласної військової адміністрації Вадим Філашкін у своєму телеграм-каналі повідомив, що з 726 визначених фортифікацій 625 побудовано, ще 88 в роботі. [7] Проте за інформацією командира взводу 24 ОШБ «Айдар» Станіслава «Османа» Бунятова, максимум, що зробили на лінії оборони за Покровськом у бік Павлограду, це накопали в 5 лісосмугах по 50 метрів окопів з бійницями, суто для видимості. [8] Військовий додає: «Зручно освоювати бабки через цивільних підрядників. І ділитися можна швидко і розчинятися в повітрі легко». У зв’язку з цією обставиною виникають справедливі побоювання стосовно інших ліній укріплень. Масла у вогонь підливає нещодавня заява Олександра Бакумова, голови тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з питань використання коштів державного бюджету України, спрямованих на облаштування фортифікаційних споруд та інженерних загороджень на лінії зіткнення. Він стверджує, що місцева влада не бажає займатися обслуговуванням та підтриманням в належному стані готових укріплень, через що ТСК було прийнято рішення, що на баланс їх прийме Державна спеціальна служба транспорту. [9]

Чому це стається? Тому що влада, що захищає інтереси меншості населення та відірвана від більшості народних мас, знаходиться у фундаментальному протиріччі з інтересами більшості мас, а тому й інтересами народних мас у війні проти російської армії. Такі можновладці завжди будуть шукати можливості для особистого збагачення, тому ніколи не будуть здатні відповідати вимогам, які щодня висуваються українським народом на тлі російської військової агресії. Це значить, що панівний клас не веде війну; він паразитує на ній. Саме з таких численних роздріблених прикладів, різних фактів, історій і подій, складається справжня картина: наша війна не ведеться планомірно та цілеспрямовано на знищення сил окупантів і визволення країни, а радше стихійно, спорадично, тільки там, де це вигідно, і лише тоді, де це приносить найбільший прибуток. Це виходить із самої природи будь-якого буржуазного керівництва, а значить, що поточний уряд не просто не хоче — не може вести війну проти окупанта; цей уряд є прогнилим. Відповідно такий уряд не здатний задовольняти інтереси численних низових мас, він не підходить для представлення українців і ведення справедливої війни. Він промарчів, протрух, наскрізь прогнив.

Для того, щоб виправити таке становище, знову надихнути українські трудові маси на активний опір російському імперіалістичному вторгненню і позбавити прогнилий паразитичний клас капіталістів можливості збагачення на війні та життях українських солдатів, ми зобов'язані висунути вимоги заміни ліберального прозахідного режиму Зеленського на владу рад робітничих і солдатських депутатів. Така влада націоналізує ключові сектори економіки, що дозволить прибрати протиріччя між інтересами низів — солдатів на фронті і робітників у тилу — та верхів — державних та військових керівників, постачальників військової техніки, боєприпасів, власників логістичних і енергетичних компаній тощо.

Прямий утиск верхівкою пересічних військових

Протиріччя, що було згадане вище, є тим протиріччям, що визначає всю нашу сучасну епоху, а зокрема і все наше українське суспільство. Різні прояви цього протиріччя можна знайти у геть різних областях життя, відбитки цього протиріччя лунають у побуті кожної людини, у житті кожної організації або спілки. Не дивно, що одним із найбільш прикрих наслідків розподілу нашого суспільства є розподіл військових структур на верхи і низи. Не є секретом прихована боротьба верхів проти низів всередині армії. Тому скандальні новини про пригнічення військовослужбовців не є чимось несподіваним, а навпаки, логічним наслідком стану справ у нашій країні.

Нещодавно суспільство сколихнула новина про знущання над солдатами у 211 бригаді. Вимагання грошей та знущання — ось що коїли комбриг полковник Олег Побережнюк та «його люди», яких він туди прилаштував. Військовослужбовців били до розриву внутрішніх органів і переломів кісток черепа, а тих, хто не віддавав відсоток від зарплати та бойових, тримали в клітках. В одному з випадків хрещеник Побережнюка прив’язав бійця до дерев’яного хреста й сфотографувався з ним на фоні. [10]

Не є новиною вимагання грошей в армії. Так, нещодавно з’явилася інформація про командира військової частини, що вимагав від підлеглих третину бойових виплат. [11] Командира було затримано, але не варто сумніватися, що буржуазна держава врешті решт покриє його злочини, як це сталося, наприклад, із самим Олегом Побережнюком, і в безлічі інших випадків. [12] Так ми маємо приклади поступового, але неминучого відчуження військової владної верхівки від простих військовослужбовців.

Разом із тим, українські військовослужбовці зазнають зараз величезного тиску і з боку держави. Восени 2024 року випадків самовільного залишення частини (СЗЧ) перевалило уже за 100 тисяч з тенденцією до зростання. [13] Бажання уникнути злочинних наказів командирів-м’ясників або ж знущань з боку керівництва обов’язково приводить до спроб ухиляння, у тому числі СЗЧ і дезертирства. Складання дуже несприятливих умов для переводу бійців в інші підрозділи, що приводить аж до унеможливлення подібних варіантів спасіння, залишають лише єдиний варіант: тікати. І втім, СЗЧ погрожує позбавленням волі від п’яти до десяти років, а дезертирство з поля бою карається позбавленням волі від п'яти до дванадцяти років. [14] Такі драконівські закони максимально обмежують у правах добровольців, що пішли захищати батьківщину, та погрожують в'язницею у разі протесту. Тим не менше, з огляду на загальне обурення широких мас населення, у серпні вийшов закон про послаблення покарань за СЗЧ та дезертирство, що номінально дозволило захисникам повертатися до служби. І втім, амністії для військових, що повертаються, тривали недовго: лише до 1 січня 2025 року. [15]

Далі, з торішного закону про мобілізацію були вилучені пункти з нормами про демобілізацію та ротацію військовослужбовців, буцім-то за просьбою військового командування: Сирського та Умєрова. [16] «Військові мали самі прочитати в Конституції і знати, що воювати треба буде до кінця: демобілізація неможлива» — у подібних формулюваннях екс-заступниці Міністра оборони України Ганни Маляр висловлюється загальне бажання українського панівного класу повернути царську армію зі строком служби на 25 років. Урядом була виключена постанова про одноразову доплату у розмірі 70 тис. грн військовим, які перебувають на фронті, навіть незважаючи на те, що вона була попередньо схвалена комітетом з питань національної безпеки. Парламент, тим не менш, схвалив цю постанову окремо. [17]

Ситуація із курсантами військових навчальних закладів, майбутньою основою української армії, також не чудова. Змушені отримувати мізерну зарплату (від 600 до 2300 гривень), майбутні офіцери також висловлюють своє невдоволення відсутністю належної допомоги від буржуазного уряду. Зокрема, з’явилася петиція про прирівняння курсантів у правах з солдатами контрактної, а не строкової служби. Петиція швидко набрала необхідну кількість в 25 тис. голосів та мала бути розглянута протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення, проте вже півтора роки висить «на розгляді». [18]

На тлі висвітлених даних більше не здається дивним, коли з 155 бригади за дев’ять місяців втекло 1726 військовослужбовців, тоді як склад у листопаді нараховував всього 5832 людини. Але чи можна звинувачувати людей, що не хочуть воювати без належної військової підготовки, в умовах відсутності навіть БЗВП, з командирським складом, який ніколи не воював і сам потребував навчання, з відсутністю технічних фахівців і належної військової техніки, а саме без жодного дрону та засобу РЕБ, а також без жодного придатного для використання боєприпасу для мінометів? І втім, бійці, що пішли у СЗЧ, затримуються нашою деструктивною державою. [19]

Найефективнішим засобом для боротьби з неефективним військовим керівництвом на місцях, з «м'ясниками», які не зважають на втрати, а також зі свавіллям з боку командирського складу є створення солдатських комітетів і виборність командирів. Вибрані солдатами командири були б підконтрольні й підзвітні не тільки верхам, а й молодшим армійським чинам і посадам, солдати могли б самостійно звільняти з посад тих офіцерів, які не викликають у них довіри та не мають авторитету, здирники й садисти не мали б змоги реалізовувати свої жахливі нахили. Керівництво підрозділами перейшло б у руки близьких солдатам за духом і способом життя військових. Подібні зміни дали би новий імпульс українській обороні, а найголовніше — стимул захищати гідну їм батьківщину.

Стихійна боротьба низів та реакція зверху

І втім, люди не мовчать. Купа тих, хто щиро бажає перемоги українському народові, більше не вірять у бажання того самого від уряду. Одним із найбільш вагомих випадків цього роду стала історія засновника і екс-головного сержанта 47 бригади Валерія Маркуса, що у нещодавній серії відео-роліків розкрив історію зіткнень низової військової ініціативи з урядовим бюрократизмом на своєму досвіді. [20] Численні дописи від військових показують зневір’я, що панує серед низів, стосовно доцільності урядових рішень. Так, приміром, Миколаєвський Ваньок з більш, ніж 2,5 млн підписників на телеграм-каналі, неодноразово вказував на численні рівні брехні в комунікації від низу до верху, на «абсолютну недбалість» військово-політичного керівництва і його «пряму працю проти нашої же країни», командир батальйону 3 ОШБр Дмитро Кухарчук також вказував на «абсолютно неправильну організацію військ» і критикував відсутність реформ у цій сфері, а лейтенант із позивним «Алекс» неодноразово звинувачував військове командування у «тупорилих наказах» і закликав до «покарань і механізмів стримування» для командирів-«м’ясників». [21]

І тут реакційні дії уряду розкривають бонапартистський характер української диктатури найбільш повним чином: разом зі зростанням невдоволення навіть у найбільш лояльних до уряду лиць, посилюється і реакція, а в опортуністичній погоні за збереженням вигідної для верхів ситуації починають зазнавати репресій проукраїнські проекти. Зовсім недавно стало відомо про погрози у бік проекту DeepState, що освітлював ситуацію на фронті. Окрім закриття їхнього сайту, почалася кампанія наклепу у бік редакційного складу, а також погрожування мобілізацією у штурмовики, що вчиняє репутаційну шкоду передусім самій українській армії. [22] Придушення незалежних джерел інформації ще сильніше підриває довіру населення до офіційних ЗМІ та органів. Ми, соціалісти, повинні виступати за відкритість даних про перебіг бойових дій і за свободу слова.

Цілком зрозуміле невдоволення найбільш широких мас населення нашої країни, щире розчарування і нерозуміння причин такої політики уряду, що фактично грає на руку росіянами. Логічним і послідовним висновком є стихійні протести проти невідомості, в яку нас тягнуть можновладці. Соціалісти мають виступати проти будь-яких репресійних заходів уряду проти патріотично налаштованих лібералів і соціалістів. Одночасно з цим, ми наголошуємо на неспроможності ліберального патріотизму запропонувати дійсне вирішення проблеми і закликаємо до боротьби проти компрадорської влади під стягом саме революційних соціалістів.

Висновки

Усі зазначені вище обставини в сумі демонструють не просто небажання, а справжню нездатність влади діяти у стратегічних інтересах країни. Спрямованість на тактичні переваги, що підкріплена буржуазним світоглядом, створює таку парадоксальну дихотомію у країні, коли можновладці, тобто ті, кому, здавалося би, найбільш вигідно захистити свою країну, стоять на опортуністичних позиціях, і допускають небачений розгул свавілля, тоді як військові, чиї інтереси, здається, не збігаються з інтересами влади, яку вони захищають, вимушені у даній ситуації стояти на позиціях більш далекоглядних, правильних і вигідних як для влади, так і для широких народних мас країни. Це й надалі підтверджує не тільки висунуте нами гасло про необхідність саме робітничого керівництва опору російським окупантам, але й революційність низів, здатність і необхідність їхнього очолення революційної боротьби.

Зайвим разом доводиться те, що опортуністична вайлуватість і нехтування обов’язками забезпечити перемогу українського народу, а натомість і пряма війна проти наших захисників і тих, хто викриває правдиву ситуацію на фронті, прямим чином грає на руку ворогові. Наш буржуазний уряд настільки застарів і загруз у бюрократизмі, що далі просто нездатний захищати наші інтереси. Тепер же, у світлі нещодавніх подій, стає цілком ясно, наскільки катастрофічні наслідки для країни та її обороноздатності може він принести.

Нам ясно видно, як українці втомилися воювати в умовах повного розриву верхів з трудящими і воюючими масами. Дедалі більше людей показують своє невдоволення ситуацією, що склалася: коли ти не знаєш, чи не буде марною твоя жертва, чи не кине тебе на безславну смерть своє ж військове керівництво, чи чекає на тебе демобілізація, чи будуть твої права закріплені законом чи ні. І втім український трудящий народ з великою наснагою виступив би зі зброєю в руках на захист свого робітничого уряду, який не матиме на меті особисте збагачення, а натомість буде трудитися на колективні інтереси країни. Військові, найбільш пригнічена частка населення сьогодення, має пліч-о-пліч з робітничим класом взяти ініціативу у свої руки. Тільки уряд, сформований пригніченими класами та ними же контрольований, здатен згуртувати деморалізовані свавіллям буржуазної влади маси, подолати закономірне для буржуазного суспільства відчуження, мобілізувати ресурси на ведення національно-оборонної війни належним чином.

Революційний уряд не дасть чиновникам зловживати владою та приблизить їх до широких мас. Такий уряд організує виборність депутатів та військового керівництва, гарантуватиме їхню змінність, а також знизить їхню зарплатню до рівня заробітної плати військових та тилових працівників. Новий уряд націоналізує всі ключові галузі економіки, що зокрема важливо в умовах війни, що дасть новий революційний поштовх тим, хто бореться проти російських загарбників. Ці вимоги виділяють соціалістів на тлі ліберальних політиків, далеких від трудящих та їхнього життя та відрізняють від ліберально налаштовних патріотів, які не можуть найти виходу з кризи керівництва.

За створення уряду робітничих та солдатських депутатів!

За націоналізацію ключових галузей економіки!

За відкритість інформації про перебіг бойових дій і свободу засобів масової інформації!

За експропріацію без відшкодування капіталістів, які наживаються на розкраданні державного бюджету, на потребах армії та солдатського складу, на скороченні соціальних гарантій і послуг для населення!

За створення солдатських комітетів і виборність командирів на місцях!

Геть уряд Зеленського-Єрмака!

Геть путінську окупацію та російський імперіалізм!

Слава Україні!

Детальний огляд ситуації можна прочитати в телеграм-каналі військового оглядача Костянтина Машовця за посиланням https://t.me/zvizdecmanhustu/
Читайте нашу давню статтю «Україна: Гроші на бруківку, чи на ЗСУ?»: https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-money-for-pavements-or-for-the-army/#anker_1
На зведення фортифікації Уряд вже виділив цього року 20 млрд грн, — Денис Шмигаль: https://www.kmu.gov.ua/news/na-zvedennia-fortyfikatsii-uriad-vzhe-vydilyv-tsoho-roku-20-mlrd-hrn-denys-shmyhal
Прем’єр-міністр: Дуже важливо, аби фортифікації весь час були в належному стані, місцева влада буде долучена до відповідної роботи: https://www.kmu.gov.ua/news/premier-ministr-duzhe-vazhlyvo-aby-fortyfikatsii-ves-chas-buly-v-nalezhnomu-stani-mistseva-vlada-bude-doluchena-do-vidpovidnoi-roboty
Сторінка Дениса Ярославського в Facebook: https://www.facebook.com/people/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%81-%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9/100009523613366/ ; інтерв’ю, взяте Яніною Соколовою в Дениса Ярославського: https://www.youtube.com/watch?v=2ylLasxt14U
Де фортифікації? Харківська ОВА платила мільйони фіктивним фірмам: https://www.pravda.com.ua/columns/2024/05/13/7455571/
Пост Філашкіна: https://t.me/VadymFilashkin/5738
Пост «Османа» на його каналі «Говорить Снайпер»: https://t.me/stanislav_osman/7730
Заява Бакумова: https://apostrophe.ua/ua/news/society/2024-12-19/skandalyi-vokrug-fortifikatsiy-v-ukraine-vlast-pridumala-novoe-reshenie/336219
Інженерна сім'я. Знущання над військовими, вимагання грошей, кумівство та інші секрети 211-ої понтонно-мостової бригади: https://www.pravda.com.ua/articles/2024/12/16/7489216/
Вимагав у підлеглих 30% «бойових»: в Одесі затримали командира військової частини: https://bukvy.org/vymagav-u-pidleglyh-30-bojovyh-v-odesi-zatrymaly-komandyra-vijskovoyi-chastyny/
Командир 211-ї бригади вийшов з-під варти: https://tsn.ua/exclusive/komandir-211-yi-brigadi-viyshov-z-pid-varti-scho-vidomo-2727894.html
В Україні вже понад 100 тисяч випадків СЗЧ і є тривожна тенденція до зростання: https://expert.in.ua/war/30102024-v-ukrayini-vzhe-ponad-100-tysyach-vypadkiv-szch-i-ye-tryvozhna-tendentsiya-do-zrostannya/
Про покарання за СЗЧ та дезертирство: https://merezha-prava.ua/blog-posts/shcho-take-szch-i-chim-vono-vidriznyaietsya-vid-dezertirstva
Верховна Рада України ухвалила закон, який дозволяє військовослужбовцям, що залишили частину самовільно (СЗЧ), добровільно повернутися на службу без кримінальної відповідальності. Для цього їм потрібно зробити це до 1 січня 2025 року: https://hromadske.radio/news/2024/11/22/za-odyn-misiats-nemozhlyvo-povernuty-vsikh-khto-pishov-u-szch-advokat
Демобілізацію виключили із законопроєкту про мобілізацію, розглянуть окремо – джерела: https://www.pravda.com.ua/news/2024/04/9/7450478/
Верховна Рада ухвалила постанову щодо доплати 70 тисяч гривень військовим «на нулі»: https://www.radiosvoboda.org/a/news-rada-doplata-70-tysyach/32901035.html
Див. петицію за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/182942
Див. розслідування Бутусова за посиланням https://censor.net/ua/resonance/3528007/dbr-porushylo-spravu-schodo-formuvannya-155-yi-brygady, а також https://m.censor.net/ua/photonews/3529170/dbr-zatrymalo-komandyra-odniyeyi-z-rot-155-brygady-anna-kyyivska-detali
Див. на ютуб-каналі Валерія Маркуса: https://www.youtube.com/@MarkusUA/videos
Пости Миколаєвського Ванька для прикладу за посиланнями: https://t.me/vanek_nikolaev/26273, https://t.me/vanek_nikolaev/27279, https://t.me/vanek_nikolaev/29039, https://t.me/vanek_nikolaev/29040, пости Кухарчука: https://t.me/SlipioCkUa/4585, https://t.me/SlipioCkUa/4759, пости Алекса: https://t.me/officer_alex33/4204, https://t.me/officer_alex33/4518
Скандал з Deepstate через нібито оточення Макарівки. Що відомо: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c80vx8y0yj7o

Guerra de Ucrania: Réquiem por Pokrovsk

Por Spalakh, organización marxista ucraniana, sección de la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 12 de enero de 2025

Las fuerzas invasoras rusas avanzan cada vez más en el territorio ucraniano, aplastando pueblos y ciudades. Los defensores ucranianos se ven obligados a abandonar refugios tras refugios, a retroceder barrio a barrio, a luchar por cada edificio en un intento de frenar el avance de los ocupantes. El ejército ruso se acerca poco a poco a la ciudad de Pokrovsk, una de las últimas fortalezas de la región de Donetsk. No es la primera ni será la última ciudad que los ucranianos tienen que dejar en manos de los invasores rusos. Mientras tanto, los sentimientos de indignación están a punto de estallar entre los soldados, la ira y el descontento crecen en la población ucraniana, las protestas contra la dirección están cobrando impulso y se está desarrollando una verdadera lucha dentro del propio ejército. ¿Qué indican estos síntomas? ¿Hay una salida a esta crisis? ¿Qué perspectivas pueden ofrecer los marxistas?

Panorama de la situación en el frente

Se acerca el aniversario: se cumple el tercer año de la guerra defensiva nacional de Ucrania contra el invasor imperialista ruso. Los combates continúan encarnizados. El enemigo ha encontrado fuerzas para atacar en varias direcciones a la vez. En la región de Kursk, las tropas rusas han ocupado el 40% del territorio total conquistado al comienzo de la ofensiva de Kursk. La situación sigue siendo difícil en la región de Járkov: después de reagrupar sus unidades avanzadas, el ejército ruso está lanzando una vez más una ofensiva cerca del río Oskil, al sur de Kupyansk-Vuzlovyi, atacando varios asentamientos de la zona. Se están creando condiciones favorables para que los invasores sigan atacando la ciudad de Kupyansk. En la región de Donetsk, el enemigo ha avanzado hasta la ciudad de Pokrovsk, creando un punto de apoyo al sur para una ofensiva a gran escala sobre el centro del distrito.

En la dirección de Kurakhove la situación es muy difícil: el enemigo ha alcanzado la línea Zorya-Stari Terny, creando las condiciones previas para un mayor avance hacia las aldeas al oeste de Kurakhove, donde la heroica defensa continúa. Las fuerzas enemigas que han penetrado hasta la retaguardia táctica de las unidades ucranianas en las aldeas cercanas y en la zona de la central térmica de Kurakhove amenazan seriamente a nuestros defensores. La dirección de Vremivske se encuentra en la situación más difícil, ya que existe la amenaza de un cerco de nuestros soldados. Además, el país invasor ha encontrado la fuerza para lanzar nuevas ofensivas en la región de Kherson e intentó cruzar el río Dnipro. [1] Los soldados ucranianos luchan valientemente contra las fuerzas del imperialismo ruso, pero su situación se está volviendo cada vez más difícil. El gobierno burgués de Zelenskyy-Yermak es el culpable de las numerosas derrotas tácticas y estratégicas del país.

Falta de pensamiento estratégico y soluciones a largo plazo en la cima

La terrible situación de corrupción en Ucrania, con malversación de dinero a gran escala y gasto insensato de fondos, que popularmente se conoce como "para pavimentar", no es una novedad para el ciudadano ucraniano medio. [2] Los escándalos de corrupción siguen apareciendo en las noticias. La cuestión de las fortificaciones ha sido y sigue siendo uno de los temas más sensibles durante la guerra. A principios de 2024, el gobierno asignó 20 mil millones de UAH (470 millones de USD) para la construcción de fortificaciones. [3] Más tarde, en mayo, esta cantidad ya era de 38 mil millones de UAH (900 millones de USD). [4] E incluso entonces, surgió un escándalo grave, ya que resultó que las fortificaciones en la región de Kharkiv no se habían construido correctamente, lo que permitió a las tropas rusas acercarse críticamente a Vovchansk sin obstáculos serios. La principal causa del avance del enemigo fue la falta de fortificaciones y campos minados en la primera línea de defensa, así como el hecho de que los soldados de la 125ª Brigada de Defensa Territorial se vieron obligados a firmar actas de aceptación de la transferencia de fortificaciones que no estaban listas ni al 30%, dijo Denys Yaroslavsky, el comandante de inteligencia de la 57ª Brigada. [5]

La cuestión de las fortificaciones en la primera línea de defensa sigue siendo controvertida, ya que la construcción de fortificaciones a una distancia relativamente corta de la frontera rusa es un negocio extremadamente arriesgado, y este hecho fue el principal argumento para la falta de fortificaciones. Sin embargo, tampoco se tomaron medidas de defensa alternativas. Sin embargo, una investigación de Ukrayinska Pravda reveló que los fondos para las fortificaciones en la región de Járkov podrían haber sido robados: los contratos multimillonarios para la construcción de fortificaciones, que costaron un total de 7 mil millones de UAH (166 millones de USD), fueron transferidos por la Administración Militar Regional de Járkov a empresas fantasma con avatares, y el Departamento de Vivienda, Servicios Públicos y Complejo de Combustible y Energía de la Administración Militar Regional de Járkov firmó contratos directos para el suministro de madera para fortificaciones con empresas que tenían signos de ser ficticias. [6] Cabe recordar, que, debido a la falta de preparación para la defensa, las tropas rusas lograron avanzar en la ciudad de Vovchansk en la región de Járkov la primavera pasada.

La situación no ha mejorado. Recientemente, el jefe de la administración estatal regional de Donetsk y el jefe de la administración militar regional, Vadym Filashkin, informaron en su canal de Telegram que se habían construido 625 de las 726 fortificaciones identificadas y que se estaban construyendo 88 más. [7] Sin embargo, según Stanislav 'Osman' Bunyatov, comandante del pelotón de la 24ª Brigada Aidar, lo mejor que se ha hecho en la línea de defensa detrás de Pokrovsk en dirección a Pavlograd fue cavar trincheras de 50 metros con aspilleras en 5 cinturones forestales, simplemente por el bien de las apariencias. [8] El soldado añade: " Es conveniente adquirir dinero a través de contratistas civiles. Puedes compartir rápidamente y desaparecer en el aire fácilmente".

Esta circunstancia suscita legítimas preocupaciones sobre otras líneas de fortificación. Una reciente declaración de Oleksandr Bakumov, jefe de la comisión especial temporal de la Verjovna Rada [Verjovna Rada es el Parlamento de Ucrania, ed.] sobre el uso de los fondos del presupuesto estatal asignados para la construcción de fortificaciones y barreras de ingeniería en la línea de contacto, añade más leña al fuego. Afirma que las autoridades locales no están dispuestas a mantener las fortificaciones, por lo que se decidió que el Servicio Estatal de Transporte Especial se haría cargo de su mantenimiento. [9]

¿Por qué ocurre esto? El gobierno, que defiende los intereses de una minoría de la población y está desvinculado de la mayoría del pueblo, está en conflicto fundamental con los intereses de la mayoría del pueblo y, por lo tanto, con los intereses del pueblo en la guerra contra el ejército ruso. Estos gobernantes siempre buscarán oportunidades para el enriquecimiento personal, por lo que nunca podrán satisfacer las demandas que el pueblo ucraniano plantea todos los días en el contexto de la agresión militar rusa. Esto significa que la clase dominante no hace la guerra, sino que la parasita.

De estos numerosos ejemplos dispares, de estos diversos hechos, historias y acontecimientos surge la verdadera imagen: nuestra guerra no se libra de forma sistemática y decidida para destruir a las fuerzas de ocupación y liberar el país, sino más bien de forma espontánea, esporádica, sólo donde es rentable y sólo donde produce mayores beneficios. Esto es algo que se desprende de la naturaleza misma de cualquier dirección burguesa, lo que significa que el actual gobierno no sólo no está dispuesto a hacer la guerra contra el ocupante, sino que es un gobierno podrido. Por consiguiente, este gobierno no es capaz de satisfacer los intereses de las amplias capas inferiores, no es adecuado para representar a los ucranianos y librar una guerra justa. Es un gobierno moribundo, en descomposición, podrido hasta la médula.

Para poner remedio a esta situación, para volver a inspirar a las masas trabajadoras ucranianas a resistir activamente la invasión imperialista rusa y para privar a la clase parásita podrida de los capitalistas de la oportunidad de enriquecerse con la guerra y las vidas de los soldados ucranianos, pedimos que se sustituya el régimen liberal prooccidental de Zelenski por un gobierno de consejos de diputados obreros y soldados. Este gobierno nacionalizará sectores clave de la economía, lo que eliminará las contradicciones entre los intereses de las capas inferiores –soldados en el frente y trabajadores en la retaguardia– y las capas superiores –líderes estatales y militares, proveedores de equipo militar, municiones, propietarios de empresas logísticas y energéticas, etc.

Acoso directo al personal militar ordinario por parte de los estratos superiores

La contradicción mencionada anteriormente es la contradicción que define toda nuestra era moderna y, en particular, toda nuestra sociedad ucraniana. Se pueden encontrar diferentes manifestaciones de esta contradicción en áreas completamente diferentes de la vida, y las huellas de esta contradicción se pueden escuchar en la vida cotidiana de cada persona, en la vida de cada organización o sindicato. No es de extrañar que una de las consecuencias más lamentables de la división de nuestra sociedad sea la división de las estructuras militares en la cima y la base. No es ningún secreto que existe una lucha oculta entre la cima y la base dentro del ejército. Por lo tanto, las noticias escandalosas sobre la opresión del personal militar no son algo inesperado, sino más bien una consecuencia lógica de la situación en nuestro país.

Recientemente, la sociedad se ha visto sacudida por las noticias de los abusos cometidos contra los soldados de la 211ª Brigada. Extorsión y abusos: eso es lo que hicieron el general de brigada coronel Oleg Poberezhnyuk y "su gente", a la que él asignó a la brigada. Los soldados eran golpeados hasta reventarles los órganos internos y fracturarles los huesos del cráneo, y a los que no pagaban un porcentaje de sus salarios y de su paga de combate los mantenían en jaulas. En un caso, el ahijado de Poberezhniuk ató a un soldado a una cruz de madera y se tomó una foto con él de fondo. [10]

La extorsión en el ejército no es algo nuevo. Por ejemplo, hace poco se supo que un comandante de una unidad militar exigía a sus subordinados un tercio de su paga de combate. [11] El comandante ha sido detenido, pero no hay duda de que el Estado burgués acabará encubriendo sus crímenes, como hizo, por ejemplo, con el propio Oleg Poberezhniuk y en muchos otros casos. [12] Así pues, tenemos ejemplos de la alienación gradual pero inevitable de la élite dirigente militar respecto de los soldados rasos.

Al mismo tiempo, los militares ucranianos se encuentran ahora bajo una enorme presión por parte del Estado. En el otoño de 2024, el número de casos de abandono no autorizado de unidades superó los 100.000 y tiende a aumentar. [13] El deseo de evitar las órdenes criminales de los comandantes “carniceros” o la intimidación de la dirección conduce necesariamente a intentos de evasión, incluido el abandono y la deserción. La creación de condiciones muy desfavorables para el traslado de combatientes a otras unidades, que hace imposibles esas opciones de escape, deja solo una opción: irse. Y, sin embargo, en caso de abandono, se impone la amenaza de prisión de cinco a diez años, y la deserción del campo de batalla se castiga con prisión de cinco a doce años. [14] Estas leyes draconianas limitan al máximo los derechos de los voluntarios que han ido a defender su patria y los amenazan con prisión en caso de protesta. Sin embargo, debido a la indignación general de la población, en agosto se aprobó una ley para reducir las penas por abandono y deserción, lo que nominalmente permitió a los defensores volver al servicio. Sin embargo, las amnistías para los soldados que regresaron no duraron mucho: sólo hasta el 1 de enero de 2025. [15]

Además, las disposiciones sobre la desmovilización y la rotación del personal militar fueron eliminadas de la ley de movilización del año pasado, supuestamente a petición del mando militar: Syrsky y Umerov. [16] "Los soldados tuvieron que leer la Constitución ellos mismos y saber que tendrían que luchar hasta el final: la desmovilización es imposible", en términos similares, la ex viceministra de Defensa de Ucrania, Hanna Malyar, expresó el deseo general de la clase dirigente ucraniana de volver a los tiempos del ejército zarista con un período de servicio de 25 años. El gobierno excluyó una resolución sobre un suplemento único de 70.000 UAH para el personal militar en el frente, a pesar de que había sido aprobada previamente por el Comité de Seguridad Nacional. Sin embargo, el Parlamento aprobó esta resolución por separado. [17]

La situación de los cadetes de las escuelas militares, la futura columna vertebral del ejército ucraniano, tampoco es buena. Obligados a recibir salarios miserables (de 600 a 2.300 UAH), los futuros oficiales también expresan su descontento con la falta de ayuda adecuada por parte del gobierno burgués. En particular, se lanzó una petición para equiparar los derechos de los cadetes a los de los soldados contratados en lugar de los de los reclutas. La petición obtuvo rápidamente el número requerido de 25.000 votos y se suponía que sería examinada en los tres meses siguientes a su publicación, pero lleva un año y medio "en estudio". [18]

Teniendo en cuenta los hechos mencionados, ya no resulta sorprendente que en nueve meses la 155ª Brigada haya desertado 1.726 soldados, mientras que en noviembre su número total era de sólo 5.832. Pero, ¿se puede culpar a quienes no quieren luchar sin un entrenamiento militar adecuado, sin siquiera un entrenamiento militar básico, con comandantes que nunca han luchado y que necesitan entrenamiento, sin especialistas técnicos y equipo militar adecuado, es decir, sin un solo dron o un dispositivo de guerra electrónica y sin un solo proyectil de mortero utilizable? ¡Y, sin embargo, los combatientes que abandonaron la unidad están siendo detenidos por nuestro estado destructivo! [19]

El modo más eficaz de combatir la ineficacia de los mandos militares sobre el terreno, los "carniceros" a los que no les importan las bajas y la arbitrariedad de los mandos es la creación de comités de soldados y la elección de los comandantes. Los comandantes elegidos por los soldados estarían controlados y rendirían cuentas no sólo a los altos mandos, sino también a los rangos y puestos inferiores del ejército; los soldados podrían despedir a los oficiales que no les inspiren confianza y no tengan autoridad; los extorsionadores y los sádicos no podrían llevar a cabo sus horribles deseos. El mando de las unidades pasaría a manos de oficiales que son cercanos a los soldados en espíritu y estilo de vida. Estos cambios darían un nuevo impulso a la defensa de Ucrania y, lo que es más importante, un incentivo para defender la patria que se merecen

Lucha espontánea desde abajo y reacción desde arriba

Y, sin embargo, la gente no se queda callada. Muchos de los que sinceramente quieren que el pueblo ucraniano gane ya no creen que el gobierno quiera lo mismo. Uno de los casos más significativos de este tipo fue la historia del fundador y ex sargento jefe de la 47ª Brigada, Valeriy Markus, quien en una serie reciente de videos reveló la historia de los enfrentamientos entre las iniciativas militares desde abajo y la burocracia gubernamental en su propia experiencia. [20] Numerosas publicaciones de los militares muestran la incredulidad que prevalece entre los estratos inferiores sobre la idoneidad de las decisiones gubernamentales. Por ejemplo, Mykolaiv Vanyok, con más de 2,5 millones de seguidores en su canal de Telegram, ha señalado repetidamente los múltiples niveles de mentiras en la comunicación desde abajo hacia arriba, la " absoluta negligencia" de la dirección militar y política y su " trabajo directo contra nuestro propio país". El comandante del batallón de la 3ª Brigada Mecanizada Independiente, Dmytro Kukharchuk, también señaló la "organización absolutamente errónea de las tropas" y criticó la falta de reformas en este ámbito, mientras que un teniente con el apodo "Alex" acusó repetidamente al mando militar de " órdenes estúpidas " y pidió " castigos y mecanismos de disuasión" para los comandantes " carniceros ". [21]

En este punto, las acciones reaccionarias del gobierno revelan en su máxima expresión el carácter bonapartista de la dictadura ucraniana: a medida que crece el descontento incluso entre los más leales al gobierno, la reacción se intensifica y los proyectos proucranianos son reprimidos en un intento oportunista de mantener una situación favorable a la cúpula. Más recientemente, el proyecto DeepState, que cubría la situación en el frente, recibió amenazas. Además del cierre de su sitio web, se ha iniciado una campaña de difamación contra el personal editorial, así como amenazas de movilización en tropas de asalto, lo que está causando un daño a la reputación, principalmente al propio ejército ucraniano. [22] La supresión de fuentes de información independientes socava aún más la confianza pública en los medios de comunicación y las autoridades oficiales. Nosotros, como socialistas, debemos defender la libertad de información sobre el curso de las hostilidades y la libertad de expresión.

Es comprensible el descontento de las más amplias masas de la población de nuestro país, su sincera decepción y su incomprensión de las razones de esta política gubernamental, que en realidad juega a favor de Rusia. La conclusión lógica y consecuente es la de protestar espontáneamente contra la incertidumbre a la que nos arrastran las autoridades. Los socialistas deben oponerse a cualquier medida represiva del gobierno contra los liberales patriotas y los socialistas. Al mismo tiempo, subrayamos la incapacidad del patriotismo liberal para ofrecer una solución real al problema y llamamos a luchar contra el gobierno comprador bajo la bandera del socialismo revolucionario.

Conclusiones

El conjunto de las circunstancias mencionadas demuestra no sólo la falta de voluntad del gobierno, sino también su incapacidad real para actuar en defensa de los intereses estratégicos del país. La concentración en las ventajas tácticas, apoyada por la visión burguesa del mundo, crea una dicotomía paradójica en el país, donde las autoridades, es decir, las que afirman ser las más beneficiosas en la defensa de su país, adoptan una postura oportunista y permiten una arbitrariedad sin precedentes, mientras que los soldados y oficiales, cuyos intereses no parecen coincidir con los del gobierno que defienden, se ven obligados a adoptar posiciones más visionarias, correctas y beneficiosas tanto para el gobierno como para las amplias masas del país. Esto confirma aún más no sólo la consigna que planteamos sobre la necesidad de la dirección obrera en la resistencia a los ocupantes rusos, sino también el carácter revolucionario de las masas populares, su capacidad y necesidad de dirigir la lucha revolucionaria.

Una vez más se ha demostrado que la cobardía oportunista y el descuido de la obligación de garantizar la victoria del pueblo ucraniano, y en su lugar la guerra directa contra nuestros defensores y contra quienes denuncian la verdadera situación en el frente, juegan directamente en manos del enemigo. Nuestro gobierno burgués se ha vuelto tan obsoleto y está tan empantanado en la burocracia que simplemente no es capaz de proteger nuestros intereses por más tiempo. Ahora, a la luz de los últimos acontecimientos, se está volviendo bastante claro cuán catastróficas podrían ser las consecuencias para el país y su capacidad de defensa.

Se ve claramente lo cansados que están los ucranianos de luchar en condiciones de ruptura total entre la dirección superior y las masas trabajadoras y combatientes. Cada vez más gente manifiesta su descontento con la situación actual: cuando no se sabe si el sacrificio será en vano, si la propia dirección militar os abandonará a una muerte ignominiosa, si seréis desmovilizados, si vuestros derechos serán consagrados por la ley o no. Y, sin embargo, los trabajadores ucranianos estarían muy entusiasmados por tomar las armas en defensa de su gobierno obrero, que no buscaría el enriquecimiento personal, sino que trabajaría por los intereses colectivos del país. Los soldados, el sector más oprimido de la población hoy en día, deben tomar la iniciativa al lado de la clase obrera. Sólo un gobierno formado y controlado por las clases oprimidas puede unir a las masas desmoralizadas por la arbitrariedad de las autoridades burguesas, superar la alienación que es natural en la sociedad burguesa y movilizar recursos para llevar a cabo una guerra de defensa nacional de manera adecuada.

Un gobierno revolucionario impediría que los funcionarios abusen de su poder y los acercaría a las masas. Un gobierno de este tipo organizaría la elección de diputados y jefes militares, garantizaría su rotación y reduciría sus salarios al nivel de los militares y los obreros. El nuevo gobierno nacionalizaría todos los sectores clave de la economía, lo que es particularmente importante en tiempos de guerra, dando un nuevo impulso revolucionario a quienes luchan contra los invasores rusos. Estas reivindicaciones distinguen a los socialistas de los políticos liberales que están lejos de los trabajadores y de sus vidas, y los distinguen de los patriotas liberales que no pueden encontrar una salida a la crisis de liderazgo.

¡Por la nacionalización de sectores claves de la economía!

¡Por la apertura de la información sobre el curso de las hostilidades y la libertad de los medios de comunicación!

¡Por la expropiación sin compensación de los capitalistas que se benefician del robo del presupuesto estatal, de las necesidades del ejército y de los soldados y de la reducción de las garantías y servicios sociales para la población!

¡Por la creación de comités de soldados y la elección de comandantes locales!

¡Abajo el gobierno de Zelensky y Yermak!

¡Por la creación de un gobierno de diputados obreros y soldados!

¡Abajo la ocupación de Putin y el imperialismo ruso!

¡Gloria a Ucrania!

1. Análisis detallado extraído de https://t.me/zvizdecmanhustu/

2. Lea como referencia https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-money-for-pavements-or-for-the-army/