Предсмертная агония путинского режима и перспективы классовой борьбы

Передсмертна агонія путінського режиму та перспективи класової боротьби

Rusia: la agonía del régimen de Putin y las perspectivas de la lucha de clases

Rússia: A agonia de morte do regime de Putin e as perspectivas para a luta de classes

Russie : L'agonie du régime de Poutine et les perspectives de la lutte des classes

Russia: L'agonia mortale del regime di Putin

Russland: Der Todeskampf des Putin-Regimes und die Perspektiven für den Klassenkampf

푸틴 정권의 단말마와 계급투쟁 전망

 

On the tasks of socialists in the coming period of crisis of the Bonapartist regime and its imperialist war against the Ukrainian people

 

Theses by the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), jointly issued by the International Bureau and Socialist Tendency (Russia), 6 July 2023, www.thecommunists.net and www.socialisttendency.com

 

 

 

Introduction

 

The peculiar nature of the Putin regime

 

The causes of the crisis of the Bonapartist regime

 

The cul-de-sac of Putin’s attempts to reconsolidate his regime and its consequences for the Ukraine War

 

Future perspectives

 

Stalinism, centrism and crisis of revolutionary leadership

 

Party and program

 

 

* * * * *

 

 

Introduction

 

 

 

1.           The attempted coup by Wagner boss Yevgeny Prigozhin has shaken the Putin regime to its very foundations and opened a new period. Within 36 hours, the fundamental weaknesses of the Bonapartist regime, already in power since 1999, had been brutally exposed in front of everyone when it was challenged by a disgruntled militia leader and a few thousand mercenaries. In fact, the failed coup opened a new period in Russian politics – the period of the death agony of the Putin regime.

 

2.           Albeit we can not say if this period will take months or years, it is evident that the days of the Putin regime are numbered. This is because the events of 24 June demonstrated:

 

a) The inner divisions of the regime. Sectors of the military, the state bureaucracy and the oligarchs differ with each other about the reasonableness of the war, its goals and its methods.

 

b) While large sectors of the elite refused to support the coup, they also did not rally in favour of Putin. Only a few voices called for defence of the regime before the coup was over in the evening of that day. Many officials and oligarchs were rather busy leaving the capital with their executive jets. More importantly, only small sectors of the military and the state bureaucracy offered any active resistance to the coup. Not a single shot was fired when Prigozhin’s militia entered Rostov and took the military headquarters – the most important of the Russian armed forces in the Ukraine war. Even the notorious mercenaries of Kadyrov – only brave when they face unarmed Chechen civilians – preferred to “defend Moscow” not before the Wagner columns had turned around to move back to their military bases.

 

c) Finally, while sectors of the population in Rostov demonstrated its support for the Wagnerites, there was no popular support for Putin – neither in Rostov nor Moscow, St. Petersburg or in any other city!

 

3.           We reiterate the position which the RCIT and Socialist Tendency (RCIT Section in Russia) took already in the first hours of the Prigozhin coup. We characterised it as a conflict of different sectors withing the Bonapartist regime. We therefore denounced it as a “reactionary rebellion against a reactionary regime” and as a “quarrel between thieves.” Consequently, we stated: “The workers and oppressed have nothing to win by supporting one of these war criminals – both are worse!”

 

 

 

The peculiar nature of the Putin regime

 

 

 

4.           While the crisis of the Putin regime has been triggered by the failed Prigozhin coup, its deeper causes are located in the specific nature of the Bonapartist type of rule of Russian capitalism which is the basis for being an imperialist Great Power.

 

5.           To summarise the RCIT’s analysis of the Putin regime, which we have analysed in several detailed studies, we can identify the following features.

 

a) Politically, it is a Bonapartist regime centred on Putin and the Kremlin’s apparatus. It combines an authoritarian capitalist regime – based on a swollen military, security and administrative state apparatus – with limited forms of bourgeois democracy and parliamentarism.

 

b) Economically, it is based on the combination of a sizeable state-capitalist sector – in particular in the financial and the energy and raw material sector – with a small group of oligarchs.

 

c) Ideologically, it rests on Great Russian chauvinism (“Ruskij Mir”), the promise to regain Russia’s Great Power status, combined with social conservativism (promotion of the Orthodox Church, anti-LGBT+ propaganda, etc.).

 

d) Putin’s foreign policy is characterised by a deepening strategic alliance with Chinese imperialism which goes hand in hand with an accelerating rivalry with Western Great Powers. Furthermore, the Kremlin conducts an aggressive militaristic policy abroad (e.g. the Second Chechnya War 1999-2009, its military interventions in Georgia 2008, in Syria since 2015 and in North and Central Africa since a few years).

 

6.           Our analysis of the social physiognomy of the Putin regime in the past decades can be summarised as follows.

 

a) It is centred on a huge and over-centralized federal state apparatus in the Kremlin. Such a huge state apparatus is not only caused by the peculiar features of Russia as the geographically largest country in the world. It is also caused by the nature of Russian capitalism which has been restored only in the early 1990s and which is, therefore, based on a relatively weak, because late, domestic bourgeoisie.

 

b) The Kremlin is in control of an equally overblown regional and local bureaucracy which is loyal to the Kremlin (without, of course, forgetting to meet their own material interests).

 

c) The economic class, on which this state bureaucracy rests, is the Russian monopoly bourgeoisie – the so-called oligarchs. While it is weaker than their Western rivals (for the above-mentioned reasons), it is still a strong class as it controls – together with the state-capitalist sector – the domestic economy and undertakes significant foreign investment activities (from which it gains imperialist super-profits). Basically, the oligarchs are relatively free to follow their business interests – as long as they remain loyal to the Kremlin resp. show no signs of opposition. In short, the regime imposed on the oligarchs the following deal: “Stay out of our business and we stay out of your business.”

 

d) The Putin regime is characterised by the fact that the Kremlin presides over a fragmented elite – various oligarchs, factions and interest groups in the state bureaucracy and military. These represent small “principalities” which are allowed to appropriate wealth and compete with each other as long as they don’t rock the boat and accept Putin as the superior Bonaparte.

 

e) The population, with important exceptions, has been largely kept “out of politics” for many years. The basis for this has been i) the traumatic experience of capitalist restoration in the 1990s with its devastating consequences for social living conditions and ii) the “strong fist” of the authoritarian regime. At the same time, the regime did not interfere too much with the personal life of people. Hence, the regime imposed on the people the same deal: “Stay out of our business and we stay out of your business.”

 

f) As a result of these specific factors, Putin never bothered to build a strong mass party (in contrast, for example, to the Chinese CPC with its 100 million members). The regime’s party – “United Russia” – is basically an electoral machine and a bureaucratic network for career promotion but rarely engages in mass mobilisations or local activism in neighbourhoods and villages. The Kremlin does not consider this as necessary since its rule is based on apolitical toleration by the population but not on active support.

 

7.           The specific system of the Putin regime worked for an extended period as long as the regime could secure relative stability based on economic growth. This does not mean that the regime did not face important challenges. Most importantly, these were i) the national liberation struggle of the Chechen people which was brutally smashed by a genocidal war in 1999-2009 and ii) the democratic mass movement after the fraudulent 2011 Russian legislative election.

 

8.           The Russian Bonapartist regime differs from its bigger brother – China’s Stalinist-restorationist regime. Beijing has a centralized and well-rooted mass party with 100 million members as well as much stronger state-capitalist sector which can drive the economy much more effective than the Kremlin. Naturally, these differences have their material basis in the very different roads to capitalist restoration. In Russia, the Stalinist regime simply collapsed and the state with it. The creation of a new ruling class in the 1990s was a painful and chaotic process characterised by neoliberal privatisation, economic destruction and criminal mafia warfare. In China, the CPC successfully introduced the capitalist laws of motion – after smashing the workers and youth uprising at the Tienanmen Square in June 1989 – in the economy and helped creating a powerful new bourgeoisie without destroying the political state apparatus.

 

 

 

The causes of the crisis of the Bonapartist regime

 

 

 

9.           The conditions on which the Putin regime rests began to change with the beginning of a new era in world politics in the second half of 2019. A global wave of popular uprisings and the onset of the Great Depression of the capitalist world economy resulted in an acceleration of the inter-imperialist Great Power rivalry and the COVID Counterrevolution 2020-22. These developments had a massive impact on the Russian population as it undermined economic stability and provoked draconic interference in personal lives of people. As a result, Putin’s “United Russia” lost popular support and could retain a narrow absolute majority at the legislative election in September 2021 only by means of massive electoral fraud.

 

10.         Such loss of popular support and, at the same time, an acceleration of inter-imperialist rivalry pushed the Kremlin to counteract. Hence, Putin intensified his Great Russian chauvinist policy both in regard to domestic propaganda as well as in the arena of foreign policy. Counting on his experience of the Second Chechen War, the Kremlin leader hoped to boast the regime’s prestige – domestically as well as globally – by a “short victorious war”. The result of such deliberations was Putin’s invasion of the Ukraine on 24 February 2022. But similar to Tsar Nicholas II with his war against Japan in 1904-05, the regime completely miscalculated. Contrary to the Kremlin’s expectations, the Ukrainian people rose up against the invasion with patriotic determination and dealt humiliating defeats to the Russian aggressors. Likewise, the army’s military operational competence and, in particular, the fighting moral of the Russian soldiers turned out to be abysmal.

 

11.         In short, these objective factors culminated in the fateful Ukraine War. The Russian army’s failures as a result of, primarily, the heroic resistance of the Ukrainian people, is the direct cause of the regime’s political crisis. This humiliation has provoked massive dissatisfaction with the regime by nearly all sectors of the population. The liberal and progressive anti-war sectors despise the war as a reactionary aggression. The chauvinist pro-war sectors criticize the regime for its inability to conquer the Ukraine. And the apolitical sectors of the population are not against the war in principle but don’t want to see their sons and husbands dying or coming back disabled. Add to these the social and economic consequences of such a very costly war for the working class and even the middle layers.

 

12.         All these developments have provoked cracks within the political and military state apparatus as well as in the society. This finds its expression in anti-war protests which were brutally suppressed by the police, local protests against the mobilization (particularly in regions with nationally oppressed peoples), the creation of an ultra-reactionary milieu of chauvinist warmongers (Prigozhin’s Wagner PMC, the volunteers’ battalions, the milbloggers, Strelkov’s “Club of Angry Patriots”, etc.) and, in the midst of all these, the incompetent state bureaucracy and Shoigu’s Ministry of Defence. The recent attempted coup by Prigozhin has been the most explosive expression (until now) of this dynamic. No doubt, more political and social explosions will follow.

 

 

 

The cul-de-sac of Putin’s attempts to reconsolidate his regime and its consequences for the Ukraine War

 

 

 

13.         Putin faces a dilemma which is nearly impossible to resolve (except via a total military victory against the Ukraine which, however, looks very unlikely). He must focus on restabilising and consolidating the Kremlin’s domination over the political, military and business elite. This makes a series of purges of hostile or unreliable elements necessary. At the same time, he must not rock the boat too much, i.e. he must not provoke too much opposition from wavering sectors among the elite and he must not undermine the ability of the state and the army command to continue the war in Russia’s favour.

 

14.         In addition, it is very likely that different factions of the regime will start thinking about a successor of 70-year-old Putin. They will do so even more in face of the upcoming Presidential elections which are scheduled to be held in March 2024. Even if these factions might not challenge Putin himself, they will look to put their respective figures in a good position for the succession. Such increasing rivalry will provoke even more conflicts within the ruling elite and will exacerbate Putin’s efforts to reconsolidate his regime.

 

15.         Putin’s efforts to reconsolidate his regime are closely connected with the fate of the robber war which he has waged against the Ukrainian people since February 2022. On one hand, it would be very risky for the Kremlin to impose another wave of mobilisation of young conscripts for the army. Sending even more sons and husbands to an unpopular and high-casualty war is much too risky for an already shattered regime. It could provoke a much more explosive wave of protests than it happened during the last mobilisation in September 2022. Since the war is exacerbating the inner contradictions of the regime and the decomposition of the army, Putin is pressurised to bring the war to an end as soon as possible. However, at the same time, he can't afford to lose the war.

 

16.         As a general law we can say that the longer the war lasts, the higher Russia’s casualties are, the more the political and social contradictions of the Putin regime and in the Russian society will accumulate, the more we will see revolutionary as well as counterrevolutionary explosions. We can therefore say that in the current conjuncture, Russia has become the weakest link of the imperialist chain, i.e. it is that Great Power which is closest to revolutionary developments. If the Russian army collapses and suffers humiliating defeats by the Ukrainian people, i.e. if it loses the war, a collapse of the Putin regime and the opening of a revolutionary situation is very likely.

 

17.         In order to achieve a relative successful outcome of the war, the Kremlin might look for a short-term escalation of the war – similar to the temporary troop surge of U.S. forces in Afghanistan in 2010-12. However, this would necessitate a massive mobilisation and this would be very risky for the regime for the above-mentioned reasons. The Kremlin could escalate the war via the use of tactical nuclear weapons or via provoking a nuclear catastrophe at the Zaporizhzhia Nuclear Power Plant. It is hardly necessary to say that such measures are extremely risky too.

 

18.         Putin’s only hope is that the governments of the U.S., Germany and France are also increasingly worried about a “never-ending war” in the Ukraine. As the RCIT did show in various documents, there exists such a trend among the ruling elite of Western powers which looks for a pacification of the war rather sooner than later, i.e. which wants to impose a ceasefire and the start of negotiations. The driving factors of this trend, which becomes more and more influential, are the following:

 

a) The negative consequences of the war for the Western powers are increasing (risks of unintended escalation into a direct confrontation with the nuclear power Russia, high costs for military aid, limited stocks of war material, destabilising effects for world economy, popular dissatisfaction, etc.)

 

b) While Western governments want to see the regime of the Russian rival weakened, they are worried that it might collapse – something which could open a period of popular uprisings and civil wars. This would have very destabilising effects for the whole Eurasian region, even more so as Russia is home of thousands of nuclear missiles.

 

c.) It is not clear yet, if and what kind of future role imperialist China might play for developments in Russia. It appeared that China was cautious in publicly backing Putin's regime in its internal conflict with Wagner. At the same time, any new regime that might follow Putin could make China's small friend Russia less reliable. One should not dismiss the possibility that China steps up to play a crucial role in peace negotiations between Russia and Ukraine, especially after the Prigozhin mutiny. In such a scenario, Western imperialism has two alternatives: either withdraw from the diplomatic parquet to give China the lead (very much unlikely) or to utilize the peace negotiations like a chess board in their strategic conflict with China. Either way, it will be very telling about the true strength and stability of each imperialist force.

 

19.         Nevertheless, even if an unholy alliance of NATO and Russia could impose such a pacification of the war in the next months (most likely against the will of the Ukrainian people) and temporarily stop the Ukrainian struggle for national liberation, the situation for the Putin regime would remain highly precarious. Many people would ask what did the country win by Putin’s unprovoked invasion of the Ukraine, why did tens of thousands of young men have to die, and is Russia really now a greater power than before 24 February?! Furthermore, the war allows the Kremlin to legitimise massive pressure on the society not to publicly air criticism – otherwise people would “stab the motherland in the back”. Once the war is over, the regime would lose such apology.

 

20.         Furthermore, we should note that an early pacification of the war would make it impossible for the Ukrainian people to reap the fruit of their war sacrifices and, therefore, could provoke a massive backlash within the Ukrainian society. It could evoke a wave of revolutionary patriotism directed not only against Moscow but also against the Western powers and against the complacent Zelensky government. Likewise, such a pacification would also arouse indignation in American and European societies – both by reactionary as well as progressive forces as their governments would evidently betray their official promises which did constitute the basis of their anti-Russian foreign policy since February 2022. While the Western imperialists may hope and plan for a peace solution like the Dayton agreement at the end of the heroic war of defence by the Bosnian people (1992-95), Russian imperialism – even if it would be massively weakened – can not be compared to semi-colonial Serbia. Any peace agreement between Ukraine and Russia will remain extremely instable by the very nature of both countries. This would demand an amount of resources that the Western imperialists are neither willing nor able to invest.

 

 

 

Future perspectives

 

 

 

21.         The key factors for future prospects of Russia’s political life in general and the class struggle in particular can be summarised as follows. A weakened regime in crisis is faced with deepening conflicts between different factions; it is struggling to survive in a situation which is marked by an increasingly unpopular and hight-costly war which it is unlikely to win. The regime’s efforts to consolidate its domination will inevitable strongly alienate one or the other (or all) sector of the ruling elite as well as the population.

 

22.         Such conditions, on one hand, drive the Putin regime to expand its purges and to increase state repression against opposition in the society. But this is the roaring of a wounded animal. Hence, such developments also open space for the popular masses and for socialist forces. In a period of loss of popular confidence in the regime and its ability to offer a perspective for society, the working class and the oppressed nations will gain confidence to fight. An army whose soldiers have already a low morale to risk their lives for a senseless war is ridden with explosive contradictions which can easily result in armed mutinies of soldiers. A weakened Putin equals a weakened Kadyrov and this could result in a resurgence of the national liberation struggle of the Chechen people as well as of other Caucasian peoples. Other national minorities will also feel more confident to raise their head. In addition, the crisis of the regime will offer space for workers struggle in enterprises and for the formation of new trade unions.

 

23.         In such a period, anti-capitalist and anti-imperialist ideas can fall on fertile ground. The death agony of the Putin regime inevitable provokes a crisis of its hegemony of public opinion. This means, among others, that the public narrative of “Ruskij Mir” will suffer a heavy hit – at least among the more progressive sectors of the workers and youth. While one sector of the masses will turn towards ultra-reactionary chauvinism, other will hold such reactionary ideologies in abhorrence and look for alternatives. A crisis of the regime means that a “defeatist mood”, i.e. an openness for anti-chauvinist and anti-imperialist positions, will be stronger than ever before – at least since several decades. For a growing sector of the population, the “fatherland” increasingly becomes the “fatherland of Putin”, the “fatherland of the rapist of the Ukrainian people”, the “fatherland” of those who have power and promise a lot but deliver nothing. Why should the workers identify with such a reactionary “fatherland”?!

 

24.         At the same time, one must equally take into account that the current crisis of the Putin regime and its reactionary war will also strengthen ultra-chauvinist and counterrevolutionary forces. The milieu of “angry patriots” could give birth to a powerful (semi-)fascist movement which openly advocates the creation of a dictatorship and an all-out war against the Ukraine, against NATO and all other enemies of “Ruskij Mir”. Such a (semi-)fascist movement would pose a direct threat to the working class and the oppressed nations and must be fought by any means necessary.

 

 

 

Stalinism, centrism and crisis of revolutionary leadership

 

 

 

25.         The period of death agony of the Putin regime will offer great opportunities for the working class and the oppressed. However, the workers vanguard is only in a position to lead the popular masses to victory if it succeeds in time to build a revolutionary party – a party which is based on program of socialist revolution, which is part of a revolutionary international and which is well-rooted in among the proletariat and the oppressed peoples. The creation of such a party is the key task for authentic Marxists in Russia.

 

26.         There is no reason to underestimate the difficulty of this task since the working class faces a profound crisis of revolutionary leadership. While Russia is certainly one of the countries with the highest number of people in the world who self-identify as “communists”, it is also evident that such “communism” usually means vulgar Stalinism, often combined with conservative Great Russian chauvinism. Zyuganovs Stalinist-chauvinist KPRF – one of the largest parties of the country – is the most important force of this social-imperialist camp which has unconditionally supported Putin’s invasion of the Ukraine since the very beginning. In addition, there exist smaller Stalinist parties – like the RKRP or the OKP – which preach less flagrant “Ruskij Mir” poison but still act as loyal defender of the imperialist fatherland. To the left of these are some Anarchist organisations to which belong heroic fighters against the Putin regime and its criminal war against the Ukrainian people (e.g. BOAK). However, their lack of working-class orientation, program and strategy means that these efforts do not contribute to the task of preparing the socialist revolution.

 

27.         Finally, there exist various smaller Trotskyist organisations. Some of these, like the RRP or the IMT section (currently named OKI) combine a general Marxist outlook with opportunist adaption to the Stalinist KPRF and a failure to take the side of the Ukrainian people in its legitimate war of national defence against Russian imperialism. Groups like the RSD, affiliated with the Mandelist “Fourth International”, take a correct position of support for the Ukrainian people but, unfortunately, combine such a stance with opportunistic adaptation to liberalism and tacit support for Western imperialism (as the supposed “lesser evil”).

 

28.         Others, like the comrades of CA, take a correct internationalist and anti-imperialist position but refuse, at least until now, to draw the necessary organisational consequences from such a position. Their international mother organisation – the ISA – is steeped in the Grantite method of imperialist economism and, consequently, has adapted to social-pacifism and a shameful abstentionist policy of neutrality in the Ukraine War since its very beginning.

 

29.         As Russia is heading towards a period of explosive convulsions, it is inevitable that the crisis of the Putin regime will also provoke a crisis of the (Semi-)Putinista “left”. The resulting process of internal crisis, splits and regroupment will offer important opportunities for revolutionaries. The goal must be to merciless attack those forces which capitulate to social-imperialism and “Ruskij Mir” chauvinism and to help those elements which are moving to the left with comradely critique of their mistakes. The tasks of Bolshevik-Communists are to advance the unification of authentic revolutionary militants, irrespective from which peculiar tradition they come, on the basis of agreement on a concrete program of revolutionary action for the coming period.

 

 

 

Party and program

 

 

 

30.         To successfully intervene in the period of death agony of the Putin regime, Marxists need to base their work on a program of revolutionary action. The strategic goal of such a program must be the organisation of the working class and the oppressed for the overthrow of the Bonapartist regime via a socialist revolution. Only the organisation of the masses in councils of action (“soviets”) and their armament in popular militias will allow the proletariat to take power and to create a workers government based on such organs. Only such a new proletarian regime will allow the expropriation of the oligarchs, the nationalisation of key sectors of the industrial, financial, and service sector under workers control, the freedom of all oppressed nationalities to decide themselves about their fate, etc.

 

31.         Such a transitional program – in the methodological tradition of Trotsky’s foundation program for the Fourth International in 1938 – needs to be combined with a series of demands which relate to the most urgent tasks of the coming period. Hence, democratic and anti-imperialist questions as well as economic issues will have a priority in the revolutionary program.

 

32.         The most urgent issue is Putin’s reactionary war against the Ukrainian people. Socialists in Russia must intransigently oppose this war and work towards the defeat of Russian imperialism. Their approach must be based on the method of Lenin and the Bolsheviks when they advocated support for the Persian, Finnish, Polish and Ukrainian people in their struggle against Tsarist Russia – the program of “revolutionary defeatism” associated with slogans like “the main enemy is at home” and “transform the imperialist war into civil war”.

 

33.         Hence, socialists need to work towards the victory of the Ukrainian people in their struggle against Putin’s invasion. They must do so not only for the cause of national freedom of the Ukrainians but also for the cause of the national liberation struggle of oppressed peoples in Russia as well as of the liberation struggle of the working class in Russia. The weaker the Russian regime, the better for its subjects! Naturally, such a revolutionary defeatist position must be free of any accommodation to Western imperialism. In any conflict between the Great Powers, revolutionaries oppose both camps since both are worse! The key slogans of the RCIT and Socialist Tendency are: For a Popular War to defend the Ukraine against Putin’s invasion! No subordination of Ukraine to NATO and EU! Against Russian and against NATO imperialism!

 

34.         Related to this is the struggle for national self-determination of the oppressed peoples in the Russian Empire. This is particularly relevant for the Chechen people who have a proud record of heroic struggle against Russian imperialism despite facing two genocidal wars in the past three decades (in addition to the traumatic experience of their deportation to Central Asia by Stalin and their brutal subjugation by Tsarism after the defeat of the heroic resistance struggle led by Imam Shamil in the 19^th century). Socialists advocate support for the Chechens’ struggle for independence (“Ichkeria”). Likewise, we support national self-determination for all other oppressed nationalities in the Russian Empire. At the same time, we warn against any illusions in independence on a capitalist basis as this would result in other, indirect, forms of dependence from imperialist powers. Hence, we advocate a solution of the national question on the basis of a voluntary socialist federation of workers and peasant republics.

 

35.         Likewise, we demand full equality for migrants who are experiencing super-exploitation as cheap labour force as well as national discrimination as foreign-born citizens. For equal wages (which means adaption of migrant wages to those for Russian workers), for full citizen rights irrespective of their passport as well as for recognition of their native language in public administration and education!

 

36.         The RCIT and Socialist Tendency call for the dissolution of all institutions which are designed to expand the political and economic position of Russian imperialism. Down with the Eurasian Economic Union, the CSTO or the SCO!

 

37.         Socialists in Russia must advocate such a consistent anti-chauvinist program not only in order to build bonds of solidarity with other nationalities. It is also crucial in order to help Russian workers to overcome all forms of chauvinist prejudices so that they no longer belong to the “Ruskij Mir” but to the “motherland” of the international working class!

 

38.         Given the long-standing authoritarian character of the Putin regime, it is clear that democratic, anti-Bonapartist demands will play an important role in the coming period of the liberation struggle. Such demands include the unrestricted right of assembly, the right to form parties and trade unions, freedom of the press, etc. Likewise, we call for abolition of all anti-LGBT+ laws as well as of those which decriminalize certain forms of domestic violence against women in marriages. Furthermore, we demand the immediate and unconditional release of all political prisoners, including those who were imprisoned because of their opposition to war, of critical journalists but also of bourgeois figures like Alexei Navalny (with whom we naturally have no political agreement).

 

39.         Furthermore, the demand for democratic rights for soldiers can gain in importance because of the central role of the war and because of the fact that hundreds of thousands of conscripts are armed – something which could be very significant in the midst of a revolutionary crisis! Naturally, such demands have to be combined with an anti-imperialist position against Russia’s occupation of parts of the Ukraine.

 

40.         The strong Bonapartist character of the regime give significance to revolutionary-democratic demands even if they remain within the realm of bourgeois democracy. Among such demands is the abolition of the presidential office and the demand to shorten the period of parliamentary terms to two years. Deputies should be elected as members of local assemblies, be recallable at any time by their constituents, and receive as pay for their role the salary of a skilled worker.

 

41.         A slogan which could gain importance in a period of crisis of the Bonapartist regime is the Revolutionary Constituent Assembly. Such an assembly should exclusively discuss the future constitution of the country. In order to avoid that it becomes an instrument of ruling class, it should be convened and controlled not by any capitalist regime but by the fighting masses organized in councils of action and armed militias. Its deputies should be elected on the basis of local assemblies, constantly revocable by their constituents, and would receive the salary of a skilled worker.

 

42.         Finally, it is likely that economic demands – like higher wages, job security, etc. – will play an important role in workers struggles in the coming period. This could be combined with the creation of new militant trade unions – like "Wildberry - True Employees” – respectively with a process of regrouping within existing bureaucratised trade unions.

 

43.         We reiterate that such democratic and economic demands have to be combined with a program of socialist revolution. Only such a program can offer the way out of Russia’s misery; and only such a program can constitute the basis for revolutionary unification of authentic Marxists! Join the RCIT and Socialist Tendency in the struggle to build a new revolutionary party – nationally and internationally!

 

 

 

* * * * *

 

 

 

We refer readers to a special page on our website where more than 180 RCIT documents on the Putin regime, the Ukraine War and the current NATO-Russia conflict are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. In particular we refer to: RCIT: Prigozhin’s Coup Attempt in Russia: A Quarrel between Thieves. Prigozhin, Shoigu and Putin – no support for any of these war criminals! Down with Russian imperialism and the Bonapartist regime! 24 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/; Western Powers and the Prigozhin Coup in Russia. On the consequences of the attempted coup for U.S. and European imperialism and the Ukraine War, 26 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/; Once Again on the Worries of Western Powers after the Prigozhin Coup in Russia, 29 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; RCIT: Towards a Turning Point in the Ukraine War? The tasks of socialists in the light of possible lines of development of the war of national defence in combination with the inter-imperialist Great Power rivalry, 11 March 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/

 

Sobre las tareas de los socialistas en el próximo período de crisis del régimen bonapartista y su guerra imperialista contra el pueblo ucraniano

 

Tesis de la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), emitidas conjuntamente por el Buró Internacional y Tendencia Socialista (Rusia), 6 de julio de 2023, www.thecommunists.net y www.socialisttendency.com

 

 

 

Introducción

 

La naturaleza peculiar del régimen de Putin

 

Las causas de la crisis del régimen bonapartista

 

El callejón sin salida de los intentos de Putin de re consolidar su régimen y sus consecuencias para la Guerra de Ucrania

 

Perspectivas futuras

 

Estalinismo, centrismo y crisis de la dirección revolucionaria

 

Partido y programa

 

 

* * * * *

 

 

Introducción

 

 

 

1. El intento de golpe del jefe de Wagner, Yevgeny Prigozhin, ha sacudido el régimen de Putin hasta sus cimientos y ha abierto un nuevo período. En 36 horas, las debilidades fundamentales del régimen bonapartista, que ya está en el poder desde 1999, quedaron brutalmente expuestas frente a todos cuando fue desafiado por un líder descontento de la milicia y unos pocos miles de mercenarios. De hecho, el golpe fallido abrió un nuevo período en la política rusa: el período de la agonía del régimen de Putin.

 

2. Si bien no podemos decir si este período tomará meses o años, es evidente que los días del régimen de Putin están contados. Esto se debe a que los hechos del 24 de junio demostraron:

 

a) Las divisiones internas del régimen. Sectores de las fuerzas armadas, la burocracia estatal y los oligarcas difieren entre sí sobre la razonabilidad de la guerra, sus objetivos y sus métodos.

 

b) Si bien grandes sectores de la élite se negaron a apoyar el golpe, tampoco se manifestaron a favor de Putin. Sólo unas pocas voces llamaron a la defensa del régimen antes de que terminara el golpe en la noche de ese día. Muchos funcionarios y oligarcas estaban bastante ocupados saliendo de la capital con sus jets ejecutivos. Más importante aún, solo pequeños sectores de las fuerzas armadas y la burocracia estatal ofrecieron alguna resistencia activa al golpe. No se disparó ni un solo tiro cuando la milicia de Prigozhin entró en Rostov y tomó el cuartel general militar, el más importante de las fuerzas armadas rusas en la guerra de Ucrania. Incluso los notorios mercenarios de Kadyrov, solo valientes cuando se enfrentan a civiles chechenos desarmados, prefirieron “defender Moscú” no antes de que las columnas de Wagner se dieran la vuelta para regresar a sus bases militares.

 

c) Finalmente, mientras sectores de la población en Rostov demostraron su apoyo a los wagnerianos, no hubo apoyo popular para Putin, ¡ni en Rostov ni en Moscú, San Petersburgo ni en ninguna otra ciudad!

 

3. Reiteramos la posición que la CCRI y Tendencia Socialista (Sección de la CCRI en Rusia) asumieron ya en las primeras horas del golpe de Prigozhin. Lo caracterizamos como un conflicto de diferentes sectores dentro del régimen bonapartista. Por eso lo denunciamos como una “rebelión reaccionaria contra un régimen reaccionario” y como una “pelea entre ladrones”. En consecuencia, dijimos: “Los trabajadores y los oprimidos no tienen nada que ganar apoyando a uno de estos criminales de guerra, ¡ambos son peores!”.

 

 

 

La naturaleza peculiar del régimen de Putin

 

 

 

4. Si bien la crisis del régimen de Putin ha sido provocada por el golpe fallido de Prigozhin, sus causas más profundas se encuentran en la naturaleza específica del tipo de gobierno bonapartista del capitalismo ruso, que es la base para ser una Gran Potencia imperialista.

 

5. Para resumir el análisis de la CCRI sobre el régimen de Putin, que hemos analizado en varios estudios detallados, podemos identificar las siguientes características.

 

a) Políticamente, es un régimen bonapartista centrado en Putin y el aparato del Kremlin. Combina un régimen capitalista autoritario, basado en un aparato estatal militar, de seguridad y administrativo hinchado, con formas limitadas de democracia burguesa y parlamentarismo.

 

b) Económicamente, se basa en la combinación de un importante sector capitalista de Estado -en particular en el sector financiero y energético y de materias primas- con un pequeño grupo de oligarcas.

 

c) Ideológicamente, se basa en el chovinismo gran ruso (“Ruskij Mir”), la promesa de recuperar el estatus de Gran Potencia de Rusia, combinado con el conservadurismo social (promoción de la Iglesia Ortodoxa, propaganda anti-LGBT+, etc.).

 

d) La política exterior de Putin se caracteriza por una alianza estratégica cada vez más profunda con el imperialismo chino que va de la mano con una rivalidad acelerada con las grandes potencias occidentales. Además, el Kremlin lleva a cabo una política militarista agresiva en el extranjero (por ejemplo, la Segunda Guerra de Chechenia 1999-2009, sus intervenciones militares en Georgia 2008, en Siria desde 2015 y en África del Norte y Central desde hace algunos años).

 

6. Nuestro análisis de la fisonomía social del régimen de Putin en las últimas décadas se puede resumir de la siguiente manera.

 

a) Se centra en un aparato estatal federal enorme y demasiado centralizado en el Kremlin. Un aparato estatal tan enorme no solo es causado por las características peculiares de Rusia como el país geográficamente más grande del mundo. También es causado por la naturaleza del capitalismo ruso que se restableció a principios de la década de 1990 y que, por lo tanto, se basa en una burguesía nacional relativamente débil, porque es tardía.

 

b) El Kremlin tiene el control de una burocracia regional y local igualmente exagerada que es leal al Kremlin (sin olvidar, por supuesto, satisfacer sus propios intereses materiales).

 

c) La clase económica sobre la que descansa esta burocracia estatal es la burguesía monopolista rusa, los llamados oligarcas. Si bien es más débil que sus rivales occidentales (por las razones antes mencionadas), sigue siendo una clase fuerte ya que controla, junto con el sector del capitalismo de Estado, la economía nacional y emprende importantes actividades de inversión extranjera (de las que obtiene ganancias imperialistas). Básicamente, los oligarcas son relativamente libres de seguir sus intereses comerciales, siempre que permanezcan leales al Kremlin y no mostrar signos de oposición. En resumen, el régimen impuso a los oligarcas el siguiente trato: “No se metan con nosotros, y nosotros no nos meteremos con ustedes”.

 

d) El régimen de Putin se caracteriza por el hecho de que el Kremlin preside una élite fragmentada: varios oligarcas, facciones y grupos de interés en la burocracia estatal y militar. Estos representan pequeños “principados” a los que se les permite apropiarse de la riqueza y competir entre sí siempre y cuando no muevan el barco y acepten a Putin como el Bonaparte superior.

 

e) La población, con importantes excepciones, se ha mantenido en gran medida “fuera de la política” durante muchos años. La base para esto ha sido i) la experiencia traumática de la restauración capitalista en la década de 1990 con sus devastadoras consecuencias para las condiciones de vida social y ii) el “puño fuerte” del régimen autoritario. Al mismo tiempo, el régimen no interfirió demasiado en la vida personal de las personas. Por lo tanto, el régimen impuso al pueblo el mismo trato: “No se metan con nosotros, y nosotros no nos meteremos con ustedes”.

 

f) Como resultado de estos factores específicos, Putin nunca se molestó en construir un partido de masas fuerte (en contraste, por ejemplo, con el PCCh chino con sus 100 millones de miembros). El partido del régimen, “Rusia Unida”, es básicamente una máquina electoral y una red burocrática para la promoción profesional, pero rara vez participa en movilizaciones masivas o activismo local en barrios y pueblos. El Kremlin no lo considera necesario ya que su gobierno se basa en la tolerancia apolítica de la población, pero no en el apoyo activo.

 

7. El sistema específico del régimen de Putin funcionó durante un período prolongado, siempre que el régimen pudiera asegurar una estabilidad relativa basada en el crecimiento económico. Esto no quiere decir que el régimen no enfrentó importantes desafíos. Lo más importante, estos fueron i) la lucha de liberación nacional del pueblo checheno que fue brutalmente aplastada por una guerra genocida en 1999-2009 y ii) el movimiento democrático de masas después de las fraudulentas elecciones legislativas rusas de 2011.

 

8. El régimen bonapartista ruso difiere de su hermano mayor, el régimen restauracionista estalinista de China. Beijing tiene un partido de masas centralizado y bien arraigado con 100 millones de miembros, así como un sector capitalista de estado mucho más fuerte que puede impulsar la economía de manera mucho más efectiva que el Kremlin. Naturalmente, estas diferencias tienen su base material en los muy diferentes caminos hacia la restauración capitalista. En Rusia, el régimen estalinista simplemente se derrumbó y el estado con él. La creación de una nueva clase dominante en la década de 1990 fue un proceso doloroso y caótico caracterizado por la privatización neoliberal, la destrucción económica y la guerra mafiosa criminal. En China, el PCCh introdujo con éxito las leyes capitalistas del movimiento, después de aplastar el levantamiento de los trabajadores y la juventud en la Plaza de Tienanmen en junio de 1989, en la economía y ayudó a crear una nueva burguesía poderosa sin destruir el aparato político estatal.

 

 

 

Las causas de la crisis del régimen bonapartista

 

 

 

9. Las condiciones sobre las que descansa el régimen de Putin comenzaron a cambiar con el comienzo de una nueva era en la política mundial en la segunda mitad de 2019. Una ola global de levantamientos populares y el inicio de la Gran Depresión de la economía mundial capitalista dieron como resultado una aceleración de la rivalidad interimperialista de las Grandes Potencias y la Contrarrevolución COVID 2020-22. Estos desarrollos tuvieron un impacto masivo en la población rusa, ya que socavaron la estabilidad económica y provocaron una interferencia draconiana en la vida personal de las personas. Como resultado, la “Rusia Unida” de Putin perdió el apoyo popular y pudo retener una estrecha mayoría absoluta en las elecciones legislativas de septiembre de 2021 solo mediante un fraude electoral masivo.

 

10. Tal pérdida de apoyo popular y, al mismo tiempo, una aceleración de la rivalidad interimperialista empujaron al Kremlin a contrarrestar. Por lo tanto, Putin intensificó su política chovinista de Gran Rusia tanto en lo que respecta a la propaganda interna como en el ámbito de la política exterior. Basándose en su experiencia de la Segunda Guerra de Chechenia, el líder del Kremlin esperaba presumir del prestigio del régimen, tanto a nivel nacional como mundial, mediante una “guerra breve y victoriosa”. El resultado de tales deliberaciones fue la invasión de Ucrania por parte de Putin el 24 de febrero de 2022. Pero al igual que el zar Nicolás II con su guerra contra Japón en 1904-05, el régimen calculó completamente mal. Contrariamente a las expectativas del Kremlin, el pueblo ucraniano se levantó contra la invasión con determinación patriótica y asestó derrotas humillantes a los agresores rusos. Asimismo, la competencia operativa militar del ejército y, en particular, la moral de lucha de los soldados rusos resultó ser pésima.

 

11. En resumen, estos factores objetivos culminaron en la fatídica Guerra de Ucrania. Los fracasos del ejército ruso como resultado, principalmente, de la heroica resistencia del pueblo ucraniano, es la causa directa de la crisis política del régimen. Esta humillación ha provocado un descontento masivo con el régimen por parte de casi todos los sectores de la población. Los sectores antibelicistas liberales y progresistas desprecian la guerra como una agresión reaccionaria. Los sectores belicistas chovinistas critican al régimen por su incapacidad para conquistar Ucrania. Y los sectores apolíticos de la población no están en principio en contra de la guerra, pero no quieren ver a sus hijos y maridos morir o volver discapacitados. Agregue a esto las consecuencias sociales y económicas de una guerra tan costosa para la clase trabajadora e incluso para las capas medias.

 

12. Todos estos acontecimientos han provocado grietas tanto en el aparato político y militar del Estado como en la sociedad. Esto encuentra su expresión en las protestas contra la guerra que fueron brutalmente reprimidas por la policía, las protestas locales contra la movilización (particularmente en regiones con pueblos nacionalmente oprimidos), la creación de un medio ultrarreaccionario de belicistas chovinistas (el Wagner PMC de Prigozhin, el batallón de voluntarios, los milbloggers, el “Club de los Patriotas Enfadados” de Strelkov, etc.) y, en medio de todo esto, la incompetente burocracia estatal y el Ministerio de Defensa de Shoigu. El reciente intento de golpe de Estado de Prigozhin ha sido la expresión más explosiva (hasta ahora) de esta dinámica. Sin duda, seguirán más explosiones políticas y sociales.

 

 

 

El callejón sin salida de los intentos de Putin de re consolidar su régimen y sus consecuencias para la Guerra de Ucrania

 

 

 

13. Putin se enfrenta a un dilema casi imposible de resolver (excepto mediante una victoria militar total contra Ucrania que, sin embargo, parece muy poco probable). Debe centrarse en restablecer y consolidar el dominio del Kremlin sobre la élite política, militar y empresarial. Esto hace necesaria una serie de purgas de elementos hostiles o poco fiables. Al mismo tiempo, no debe agitar demasiado el barco, es decir, no debe provocar demasiada oposición de sectores vacilantes entre la élite y no debe socavar la capacidad del estado y el comando del ejército para continuar la guerra a favor de Rusia.

 

14. Además, es muy probable que diferentes facciones del régimen comiencen a pensar en un sucesor de Putin de 70 años. Lo harán aún más de cara a las próximas elecciones presidenciales que están programadas para marzo de 2024. Incluso si estas facciones no pueden desafiar al propio Putin, buscarán colocar a sus respectivas figuras en una buena posición para la sucesión. Esta creciente rivalidad provocará aún más conflictos dentro de la élite gobernante y exacerbará los esfuerzos de Putin por re consolidar su régimen.

 

15. Los esfuerzos de Putin por reconsolidar su régimen están estrechamente relacionados con el destino de la guerra de ladrones que ha librado contra el pueblo ucraniano desde febrero de 2022. Por un lado, sería muy arriesgado que el Kremlin imponga otra ola de movilización de jóvenes reclutas para el ejército. Enviar aún más hijos y maridos a una guerra impopular y con muchas bajas es demasiado arriesgado para un régimen ya destrozado. Podría provocar una ola de protestas mucho más explosiva que la que ocurrió durante la última movilización en septiembre de 2022. Dado que la guerra está exacerbando las contradicciones internas del régimen y la descomposición del ejército, se presiona a Putin para que ponga fin a la guerra lo antes posible. tan pronto como sea posible. Sin embargo, al mismo tiempo, no puede permitirse perder la guerra.

 

16. Como ley general podemos decir que cuanto más dure la guerra, más altas serán las bajas de Rusia, más se acumularán las contradicciones políticas y sociales del régimen de Putin y en la sociedad rusa, más veremos revolucionarios, así como explosiones contrarrevolucionarias. Por lo tanto, podemos decir que, en la coyuntura actual, Rusia se ha convertido en el eslabón más débil de la cadena imperialista, es decir, es esa Gran Potencia que está más cerca de los desarrollos revolucionarios. Si el ejército ruso se derrumba y sufre derrotas humillantes por parte del pueblo ucraniano, es decir, si pierde la guerra, es muy probable el colapso del régimen de Putin y la apertura de una situación revolucionaria.

 

17. Para lograr un resultado relativamente exitoso de la guerra, el Kremlin podría buscar una escalada de la guerra a corto plazo, similar al aumento temporal de tropas de las fuerzas estadounidenses en Afganistán en 2010-12. Sin embargo, esto requeriría una movilización masiva y sería muy riesgoso para el régimen por las razones mencionadas anteriormente. El Kremlin podría intensificar la guerra mediante el uso de armas nucleares tácticas o provocando una catástrofe nuclear en la planta de energía nuclear de Zaporizhzhia. No es necesario decir que tales medidas también son extremadamente riesgosas.

 

18. La única esperanza de Putin es que los gobiernos de EE. UU., Alemania y Francia también estén cada vez más preocupados por una “guerra interminable” en Ucrania. Como ya mostró la CCRI en varios documentos, existe tal tendencia entre la élite gobernante de las potencias occidentales que busca cuanto antes una pacificación de la guerra, es decir, que quiere imponer un alto el fuego y el inicio de negociaciones. Los factores impulsores de esta tendencia, cada vez más influyente, son los siguientes:

 

a) Las consecuencias negativas de la guerra para las potencias occidentales están aumentando (riesgos de una escalada no intencionada hacia una confrontación directa con la potencia nuclear Rusia, altos costos de la ayuda militar, existencias limitadas de material bélico, efectos desestabilizadores para la economía mundial, descontento popular, etc.)

 

b) Si bien los gobiernos occidentales quieren ver debilitado el régimen del rival ruso, les preocupa que pueda colapsar, lo que podría abrir un período de levantamientos populares y guerras civiles. Esto tendría efectos muy desestabilizadores para toda la región de Eurasia, más aún cuando Rusia alberga miles de misiles nucleares.

 

c.) Aún no está claro si y qué tipo de papel futuro podría desempeñar la China imperialista para los desarrollos en Rusia. Parecía que China fue cautelosa al respaldar públicamente al régimen de Putin en su conflicto interno con Wagner. Al mismo tiempo, cualquier nuevo régimen que pueda seguir a Putin podría hacer que el pequeño amigo de China, Rusia, sea menos confiable. No se debe descartar la posibilidad de que China asuma un papel crucial en las negociaciones de paz entre Rusia y Ucrania, especialmente después del motín de Prigozhin. En tal escenario, el imperialismo occidental tiene dos alternativas: retirarse del parquet diplomático para darle a China la delantera (muy poco probable) o utilizar las negociaciones de paz como un tablero de ajedrez en su conflicto estratégico con China. De cualquier manera, será muy revelador sobre la verdadera fuerza y estabilidad de cada fuerza imperialista.

 

19. Sin embargo, incluso si una alianza profana de la OTAN y Rusia pudiera imponer tal pacificación de la guerra en los próximos meses (muy probablemente en contra de la voluntad del pueblo ucraniano) y detener temporalmente la lucha ucraniana por la liberación nacional, la situación para el régimen de Putin seguiría siendo muy precario. Mucha gente se preguntará qué ganó el país con la invasión no provocada de Ucrania por parte de Putin, por qué tuvieron que morir decenas de miles de jóvenes, y ¿es realmente Rusia ahora una potencia mayor que antes del 24 de febrero? Además, la guerra le permite al Kremlin legitimar una presión masiva sobre la sociedad para que no emita críticas públicas; de lo contrario, la gente “apuñalaría a la patria por la espalda”. Una vez que termine la guerra, el régimen perdería esa disculpa.

 

20. Además, debemos señalar que una pronta pacificación de la guerra haría imposible que el pueblo ucraniano recogiera el fruto de sus sacrificios de guerra y, por lo tanto, podría provocar una reacción masiva dentro de la sociedad ucraniana. Podría evocar una ola de patriotismo revolucionario dirigida no solo contra Moscú sino también contra las potencias occidentales y contra el complaciente gobierno de Zelensky. Asimismo, tal pacificación también despertaría la indignación en las sociedades estadounidenses y europeas, tanto por parte de las fuerzas reaccionarias como progresistas, ya que sus gobiernos evidentemente traicionarían sus promesas oficiales que sí constituyeron la base de su política exterior antirrusa desde febrero de 2022. Mientras que los imperialistas occidentales pueden esperar y planear una solución de paz como el acuerdo de Dayton al final de la heroica guerra de defensa del pueblo bosnio (1992-1995), el imperialismo ruso, incluso si se debilitara masivamente, no puede compararse con semi -Serbia colonial. Cualquier acuerdo de paz entre Ucrania y Rusia seguirá siendo extremadamente inestable por la propia naturaleza de ambos países. Esto demandaría una cantidad de recursos que los imperialistas occidentales no quieren ni pueden invertir.

 

 

 

Perspectivas futuras

 

 

 

21. Los factores clave para las perspectivas futuras de la vida política de Rusia en general y de la lucha de clases en particular pueden resumirse como sigue. Un régimen debilitado y en crisis se enfrenta a conflictos cada vez más profundos entre diferentes facciones; lucha por sobrevivir en una situación marcada por una guerra cada vez más impopular y costosa que es poco probable que gane. Los esfuerzos del régimen por consolidar su dominación alienarán inevitablemente a uno u otro (o a todo) sector de la élite gobernante, así como a la población.

 

22. Tales condiciones, por un lado, impulsan al régimen de Putin a expandir sus purgas y aumentar la represión estatal contra la oposición en la sociedad. Pero este es el rugido de un animal herido. Por lo tanto, tales desarrollos también abren espacio para las masas populares y para las fuerzas socialistas. En un período de pérdida de confianza popular en el régimen y su capacidad para ofrecer una perspectiva para la sociedad, la clase trabajadora y las naciones oprimidas ganarán confianza para luchar. Un ejército cuyos soldados ya tienen la moral baja para arriesgar sus vidas en una guerra sin sentido está plagado de contradicciones explosivas que fácilmente pueden resultar en motines armados de soldados. Un Putin debilitado equivale a un Kadyrov debilitado y esto podría resultar en un resurgimiento de la lucha de liberación nacional del pueblo checheno, así como de otros pueblos caucásicos. Otras minorías nacionales también se sentirán más seguras para levantar la cabeza. Además, la crisis del régimen ofrecerá espacio para la lucha de los trabajadores en las empresas y para la formación de nuevos sindicatos.

 

23. En tal período, las ideas anticapitalistas y antiimperialistas pueden caer en terreno fértil. La agonía del régimen de Putin provoca inevitablemente una crisis de su hegemonía de la opinión pública. Esto significa, entre otros, que la narrativa pública de “Ruskij Mir” sufrirá un duro golpe, al menos entre los sectores más progresistas de los trabajadores y la juventud. Mientras un sector de las masas se volcará hacia el chovinismo ultrarreaccionario, otro aborrecerá tales ideologías reaccionarias y buscará alternativas. Una crisis del régimen significa que un “estado de ánimo derrotista”, es decir, una apertura a posiciones antichovinistas y antiimperialistas, será más fuerte que nunca, al menos desde hace varias décadas. Para un sector creciente de la población, la “patria” se convierte cada vez más en la “patria de Putin”, la “patria del violador del pueblo ucraniano”, la “patria” de los que tienen poder y prometen mucho pero no cumplen nada. ¡¿Por qué los trabajadores deberían identificarse con una “patria” tan reaccionaria?!

 

24. Al mismo tiempo, también hay que tener en cuenta que la crisis actual del régimen de Putin y su guerra reaccionaria también fortalecerá las fuerzas ultrachovinistas y contrarrevolucionarias. El medio de los “patriotas enfadados” podría dar lugar a un poderoso movimiento (semi)fascista que aboga abiertamente por la creación de una dictadura y una guerra total contra Ucrania, contra la OTAN y todos los demás enemigos del “Ruskij Mir”. Tal movimiento (semi)fascista representaría una amenaza directa para la clase trabajadora y las naciones oprimidas y debe ser combatido por todos los medios necesarios.

 

 

 

Estalinismo, centrismo y crisis de la dirección revolucionaria

 

 

 

25. El período de agonía del régimen de Putin ofrecerá grandes oportunidades para la clase trabajadora y los oprimidos. Sin embargo, la vanguardia obrera solo está en condiciones de llevar a las masas populares a la victoria si logra a tiempo construir un partido revolucionario, un partido que se base en el programa de la revolución socialista, que sea parte de una internacional revolucionaria y que esté bien arraigada entre el proletariado y los pueblos oprimidos. La creación de tal partido es la tarea clave para los marxistas auténticos en Rusia.

 

26. No hay razón para subestimar la dificultad de esta tarea ya que la clase obrera enfrenta una profunda crisis de dirección revolucionaria. Si bien Rusia es sin duda uno de los países con el mayor número de personas en el mundo que se autoidentifican como "comunistas", también es evidente que tal "comunismo" generalmente significa estalinismo vulgar, a menudo combinado con el chovinismo conservador de Gran Rusia. El KPRF estalinista-chovinista de Zyuganov, uno de los partidos más grandes del país, es la fuerza más importante de este campo socialimperialista que ha apoyado incondicionalmente la invasión de Ucrania por parte de Putin desde el principio. Además, existen partidos estalinistas más pequeños, como el RKRP o el OKP, que predican el veneno "Ruskij Mir" menos flagrante, pero siguen actuando como leales defensores de la patria imperialista. A la izquierda de estas se encuentran algunas organizaciones anarquistas a las que pertenecen heroicos luchadores contra el régimen de Putin y su guerra criminal contra el pueblo ucraniano (por ejemplo, BOAK). Sin embargo, su falta de orientación, programa y estrategia de clase trabajadora significa que estos esfuerzos no contribuyen a la tarea de preparar la revolución socialista.

 

 

 

27. Finalmente, existen varias organizaciones trotskistas más pequeñas. Algunos de estos, como el RRP o la sección del IMT (actualmente llamada OKI) combinan una perspectiva marxista general con una adaptación oportunista al KPRF estalinista y un fracaso en ponerse del lado del pueblo ucraniano en su guerra legítima de defensa nacional contra el imperialismo ruso. Grupos como el RSD, afiliado a la “Cuarta Internacional” mandelista, adoptan una posición correcta de apoyo al pueblo ucraniano, pero, lamentablemente, combinan esa postura con una adaptación oportunista al liberalismo y un apoyo tácito al imperialismo occidental (como el supuesto “mal menor”).

 

28. Otros, como los compañeros de CA, toman una correcta posición internacionalista y antiimperialista, pero se niegan, al menos hasta ahora, a sacar de tal posición las consecuencias organizativas necesarias. Su organización matriz internacional, la ISA, está inmersa en el método grantiano del economicismo imperialista y, en consecuencia, se ha adaptado al socialpacifismo y a una vergonzosa política abstencionista de neutralidad en la Guerra de Ucrania desde sus inicios.

 

29. Mientras Rusia se dirige hacia un período de convulsiones explosivas, es inevitable que la crisis del régimen de Putin provoque también una crisis de la “izquierda” (semi)putinista. El proceso resultante de crisis interna, escisiones y reagrupamientos ofrecerá importantes oportunidades para los revolucionarios. El objetivo debe ser atacar despiadadamente a las fuerzas que capitulan ante el socialimperialismo y el chovinismo “Ruskij Mir” y ayudar a los elementos que se mueven hacia la izquierda con la crítica camaraderil de sus errores. Las tareas de los bolcheviques-comunistas son avanzar en la unificación de los auténticos militantes revolucionarios, independientemente de la tradición peculiar de la que provengan, sobre la base del acuerdo sobre un programa concreto de acción revolucionaria para el período venidero.

 

 

 

Partido y programa

 

 

 

30. Para intervenir con éxito en el período de agonía del régimen de Putin, los marxistas necesitan basar su trabajo en un programa de acción revolucionaria. El objetivo estratégico de tal programa debe ser la organización de la clase trabajadora y los oprimidos para el derrocamiento del régimen bonapartista a través de una revolución socialista. Sólo la organización de las masas en consejos de acción (“soviets”) y su armamento en milicias populares permitirán al proletariado tomar el poder y crear un gobierno obrero basado en tales órganos. Solo un nuevo régimen proletario así permitirá la expropiación de los oligarcas, la nacionalización de sectores clave del sector industrial, financiero y de servicios bajo el control de los trabajadores, la libertad de todas las nacionalidades oprimidas para decidir sobre su destino, etc.

 

31. Tal programa de transición –en la tradición metodológica del programa fundacional de Trotsky para la Cuarta Internacional en 1938– debe combinarse con una serie de demandas que se relacionan con las tareas más urgentes del próximo período. Por lo tanto, las cuestiones democráticas y antiimperialistas, así como las económicas, tendrán prioridad en el programa revolucionario.

 

32. El tema más urgente es la guerra reaccionaria de Putin contra el pueblo ucraniano. Los socialistas en Rusia deben oponerse intransigentemente a esta guerra y trabajar por la derrota del imperialismo ruso. Su enfoque debe basarse en el método de Lenin y los bolcheviques cuando propugnaban el apoyo a los pueblos persa, finlandés, polaco y ucraniano en su lucha contra la Rusia zarista: el programa de “derrotismo revolucionario” asociado con consignas como “el principal enemigo es en casa” y “transformar la guerra imperialista en guerra civil”.

 

33. Por lo tanto, los socialistas deben trabajar por la victoria del pueblo ucraniano en su lucha contra la invasión de Putin. Deben hacerlo no solo por la causa de la libertad nacional de los ucranianos, sino también por la causa de la lucha de liberación nacional de los pueblos oprimidos en Rusia, así como por la lucha de liberación de la clase obrera en Rusia. ¡Cuanto más débil sea el régimen ruso, mejor para sus súbditos! Naturalmente, tal posición derrotista revolucionaria debe estar libre de cualquier acomodación al imperialismo occidental. ¡En cualquier conflicto entre las Grandes Potencias, los revolucionarios se oponen a ambos campos ya que ambos son peores! Las consignas clave de la CCRI y Tendencia Socialista son: ¡Por una Guerra Popular para defender a Ucrania contra la invasión de Putin! ¡Ninguna subordinación de Ucrania a la OTAN y la UE! ¡Contra Rusia y contra el imperialismo de la OTAN!

 

34. Relacionada con esto está la lucha por la autodeterminación nacional de los pueblos oprimidos en el Imperio Ruso. Esto es particularmente relevante para el pueblo checheno que tiene un orgulloso historial de lucha heroica contra el imperialismo ruso a pesar de enfrentar dos guerras genocidas en las últimas tres décadas (además de la traumática experiencia de su deportación a Asia Central por Stalin y su brutal subyugación por parte del zarismo). después de la derrota de la heroica lucha de resistencia liderada por el Imam Shamil en el siglo XIX). Los socialistas abogan por el apoyo a la lucha de los chechenos por la independencia ("Ichkeria"). Asimismo, apoyamos la autodeterminación nacional de todas las demás nacionalidades oprimidas en el Imperio Ruso. Al mismo tiempo, advertimos contra cualquier ilusión de independencia sobre una base capitalista, ya que esto daría lugar a otras formas indirectas de dependencia de las potencias imperialistas. Por lo tanto, abogamos por una solución de la cuestión nacional sobre la base de una federación socialista voluntaria de repúblicas obreras y campesinas.

 

35. Asimismo, exigimos la plena igualdad para los migrantes que están experimentando la superexplotación como mano de obra barata y la discriminación nacional como ciudadanos nacidos en el extranjero. ¡Por la igualdad de salarios (lo que significa la adaptación de los salarios de los inmigrantes a los de los trabajadores rusos), por plenos derechos ciudadanos independientemente de su pasaporte, así como por el reconocimiento de su lengua materna en la administración pública y la educación!

 

36. La CCRI y la Tendencia Socialista piden la disolución de todas las instituciones que están diseñadas para expandir la posición política y económica del imperialismo ruso. ¡Abajo la Unión Económica Euroasiática, la OTSC o la OCS!

 

37. Los socialistas en Rusia deben defender un programa antichovinista tan consistente no solo para construir lazos de solidaridad con otras nacionalidades. ¡También es crucial para ayudar a los trabajadores rusos a superar todas las formas de prejuicios chovinistas para que ya no pertenezcan al “Ruskij Mir” sino a la “patria” de la clase obrera internacional!

 

38. Dado el carácter autoritario de larga data del régimen de Putin, está claro que las demandas democráticas y antibonapartistas desempeñarán un papel importante en el próximo período de la lucha por la liberación. Tales demandas incluyen el derecho irrestricto de reunión, el derecho a formar partidos y sindicatos, la libertad de prensa, etc. Asimismo, llamamos a la abolición de todas las leyes anti-LGBT+ así como de aquellas que despenalicen ciertas formas de violencia doméstica contra mujeres en los matrimonios. Además, exigimos la liberación inmediata e incondicional de todos los presos políticos, incluidos los que fueron encarcelados por su oposición a la guerra, de los periodistas críticos, pero también de figuras burguesas como Alexei Navalny (con quien, naturalmente, no tenemos ningún acuerdo político).

 

39. Además, la demanda de derechos democráticos para los soldados puede cobrar importancia por el papel central de la guerra y por el hecho de que cientos de miles de reclutas están armados, algo que puede ser muy significativo en medio de una crisis revolucionaria.! Naturalmente, tales demandas deben combinarse con una posición antiimperialista contra la ocupación rusa de partes de Ucrania.

 

40. El fuerte carácter bonapartista del régimen da significado a las reivindicaciones democrático-revolucionarias, aunque permanezcan dentro del ámbito de la democracia burguesa. Entre tales demandas está la abolición de la oficina presidencial y la demanda de acortar el período de mandatos parlamentarios a dos años. Los diputados deben ser elegidos como miembros de las asambleas locales, ser revocables en cualquier momento por sus electores y recibir como pago por su función el salario de un trabajador calificado.

 

41. Una consigna que podría cobrar importancia en un período de crisis del régimen bonapartista es la Asamblea Constituyente Revolucionaria. Tal asamblea debe discutir exclusivamente la futura constitución del país. Para evitar que se convierta en un instrumento de la clase dominante, debe ser convocado y controlado no por ningún régimen capitalista sino por las masas combatientes organizadas en consejos de acción y milicias armadas. Sus diputados debían ser elegidos a base de asambleas locales, constantemente revocables por sus electores, y recibirían el salario de un obrero calificado.

 

42. Finalmente, es probable que las demandas económicas, como salarios más altos, seguridad laboral, etc., jueguen un papel importante en las luchas de los trabajadores en el próximo período. Esto podría combinarse con la creación de nuevos sindicatos militantes, como "Wildberry - True Employees", respectivamente, con un proceso de reagrupación dentro de los sindicatos burocratizados existentes.

 

43. Reiteramos que tales reivindicaciones democráticas y económicas deben combinarse con un programa de revolución socialista. Solo un programa así puede ofrecer la salida de la miseria de Rusia; ¡y sólo tal programa puede constituir la base para la unificación revolucionaria de los marxistas auténticos! ¡Únase al CCRI y a Tendencia Socialista en la lucha para construir un nuevo partido revolucionario, a nivel nacional e internacional!

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Remitimos a los lectores a una página especial en nuestro sitio web donde se compilan más de 180 documentos de la CCRI sobre el régimen de Putin, la guerra de Ucrania y el conflicto actual entre la OTAN y Rusia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. En particular nos referimos a: CCRI: El intento de golpe de Estado de Prigozhin en Rusia: una pelea entre ladrones. Prigozhin, Shoigu y Putin: ¡no hay apoyo para ninguno de estos criminales de guerra! ¡Abajo el imperialismo ruso y el régimen bonapartista!, 24 de junio de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_5; Western Powers and the Prigozhin Coup in Russia. On the consequences of the attempted coup for U.S. and European imperialism and the Ukraine War, 26 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/; https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/; Once Again on the Worries of Western Powers after the Prigozhin Coup in Russia, 29 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; CCRI: ¿Hacia un punto de inflexión en la guerra de Ucrania? Las tareas de los socialistas a la luz de las posibles líneas de desarrollo de la guerra de defensa nacional en combinación con la rivalidad interimperialista de las Grandes Potencias, 11 de marzo de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_1

 

Sobre as tarefas dos socialistas no próximo período de crise do regime Bonapartista e sua guerra imperialista contra o povo ucraniano

 

Teses da Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI/RCIT), emitidas conjuntamente pelo Secretariado Internacional e pela Tendência Socialista (Rússia), 6 de julho de 2023, www.thecommunists.net e www.socialisttendency.com

 

 

 

Introdução

 

A natureza peculiar do regime de Putin

 

As causas da crise do regime Bonapartista

 

O beco sem saída das tentativas de Putin de reconsolidar seu regime e suas consequências para a Guerra da Ucrânia

 

Perspectivas futuras

 

Estalinismo, centrismo e crise da liderança revolucionária

 

Partido e programa

 

 

 

* * * * *

 

 

Introdução

 

 

 

1.           A tentativa de golpe do chefe da Wagner, Yevgeny Prigozhin, abalou o regime de Putin em seus alicerces e abriu um novo período. Em 36 horas, as fraquezas fundamentais do regime Bonapartista, no poder desde 1999, foram brutalmente expostas na frente de todos quando foi desafiado por um líder de milícia descontente e alguns milhares de mercenários. De fato, o golpe fracassado abriu um novo período na política russa - o período de agonia de morte do regime de Putin.

 

2.           Embora não possamos dizer se esse período levará meses ou anos, é evidente que os dias do regime de Putin estão contados. Isso se deve ao fato de que os eventos de 24 de junho demonstraram o seguinte:

 

a) Divisões internas do regime. Setores das forças armadas, da burocracia estatal e dos oligarcas divergem entre si sobre a razoabilidade da guerra, seus objetivos e seus métodos.

 

b) Embora grandes setores da elite tenham se recusado a apoiar o golpe, eles também não se manifestaram a favor de Putin. Apenas algumas vozes pediram a defesa do regime antes do fim do golpe, na noite daquele dia. Muitas autoridades e oligarcas estavam bastante ocupados deixando a capital com seus jatos executivos. Mais importante ainda, apenas pequenos setores das forças armadas e da burocracia estatal ofereceram alguma resistência ativa ao golpe. Nem um único tiro foi disparado quando a milícia de Prigozhin entrou em Rostov e tomou o quartel-general militar - o mais importante das forças armadas russas na guerra da Ucrânia. Até mesmo os notórios mercenários de Kadyrov - que só são corajosos quando enfrentam civis chechenos desarmados - preferiram "defender Moscou" antes que as colunas de Wagner dessem meia-volta para retornar às suas bases militares.

 

c) Por fim, embora setores da população de Rostov tenham demonstrado seu apoio aos wagnerianos, não houve apoio popular a Putin - nem em Rostov, nem em Moscou, nem em São Petersburgo, nem em qualquer outra cidade!

 

3.           Reiteramos a posição que a CCRI e a Tendência Socialista (Seção da CCRI/RCIT na Rússia) assumiram já nas primeiras horas do golpe de Prigozhin. Nós o caracterizamos como um conflito de diferentes setores dentro do regime Bonapartista. Portanto, nós o denunciamos como uma "rebelião reacionária contra um regime reacionário" e como uma "briga entre ladrões". Consequentemente, afirmamos: "Os trabalhadores e oprimidos não têm nada a ganhar apoiando um desses criminosos de guerra - ambos são piores!"

 

 

 

A natureza peculiar do regime de Putin

 

 

 

4.           Embora a crise do regime de Putin tenha sido desencadeada pelo fracassado golpe de Prigozhin, suas causas mais profundas estão localizadas na natureza específica do tipo de governo bonapartista do capitalismo russo, que é a base para ser uma grande potência imperialista.

 

5.           Para resumir a análise da CCRI sobre o regime de Putin, que analisamos em vários estudos detalhados, podemos identificar as seguintes características.

 

a) Politicamente, é um regime Bonapartista centrado em Putin e no aparato do Kremlin. Ele combina um regime capitalista autoritário - baseado em um aparato estatal militar, de segurança e administrativo inchado - com formas limitadas de democracia burguesa e parlamentarismo.

 

b) Economicamente, ele se baseia na combinação de um setor capitalista estatal considerável - especialmente nos setores financeiro, de energia e de matérias-primas - com um pequeno grupo de oligarcas.

 

c) Ideologicamente, ele se baseia no chauvinismo da Grande Rússia ("Ruskij Mir"), na promessa de recuperar o status de Grande Potência Rússia, combinado com o conservadorismo social (promoção da Igreja Ortodoxa, propaganda anti-LGBT+, etc.).

 

d) A política externa de Putin é caracterizada por uma aliança estratégica cada vez mais profunda com o imperialismo chinês, que anda de mãos dadas com uma rivalidade cada vez maior com as grandes potências ocidentais. Além disso, o Kremlin conduz uma política militarista agressiva no exterior (por exemplo, a Segunda Guerra da Chechênia de 1999 a 2009, suas intervenções militares na Geórgia em 2008, na Síria desde 2015 e no norte e centro da África há alguns anos).

 

6. Nossa análise da fisionomia social do regime de Putin nas últimas décadas pode ser resumida da seguinte forma.

 

a) Ele está centrado em um aparato estatal federal enorme e excessivamente centralizado no Kremlin. Esse enorme aparato estatal não é causado apenas pelas características peculiares da Rússia como o maior país geograficamente do mundo. Ele também é causado pela natureza do capitalismo russo, que foi restaurado somente no início da década de 1990 e que, portanto, baseia-se em uma burguesia interna relativamente fraca, porque tardia.

 

b) O Kremlin está no controle de uma burocracia regional e local igualmente inflada que é leal ao Kremlin (sem, é claro, esquecer de atender aos seus próprios interesses materiais).

 

c) A classe econômica, na qual essa burocracia estatal se apoia, é a burguesia monopolista russa - os chamados oligarcas. Embora seja mais fraca do que seus rivais ocidentais (pelos motivos mencionados acima), ainda é uma classe forte, pois controla - juntamente com o setor capitalista estatal - a economia doméstica e realiza atividades de investimento estrangeiro significativas (das quais obtém superlucros imperialistas). Basicamente, os oligarcas são relativamente livres para seguir seus interesses comerciais, desde que permaneçam leais ao Kremlin e não mostrem sinais de oposição. Em resumo, o regime impôs aos oligarcas o seguinte acordo: "Não se meta em nossos negócios e nós não nos meteremos em seus negócios."

 

d) O regime de Putin é caracterizado pelo fato de o Kremlin presidir uma elite fragmentada - vários oligarcas, facções e grupos de interesse na burocracia estatal e nas forças armadas. Esses representam pequenos "principados" que têm permissão para se apropriar da riqueza e competir entre si, desde que não abalem o barco e aceitem Putin como o Bonaparte superior.

 

e) A população, com importantes exceções, tem sido mantida em grande parte "fora da política" por muitos anos. A base para isso foi i) a experiência traumática da restauração capitalista na década de 1990, com suas consequências devastadoras para as condições sociais de vida, e ii) o "punho forte" do regime autoritário. Ao mesmo tempo, o regime não interferiu muito na vida pessoal das pessoas. Portanto, o regime impôs às pessoas o mesmo acordo: "Não se metam em nossos negócios e nós não nos metemos em seus negócios."

 

f) Como resultado desses fatores específicos, Putin nunca se preocupou em criar um partido de massa forte (em contraste, por exemplo, com o CPC chinês com seus 100 milhões de membros). O partido do regime - "Rússia Unida" - é basicamente uma máquina eleitoral e uma rede burocrática para promoção de carreira, mas raramente se envolve em mobilizações de massa ou ativismo local em bairros e vilarejos. O Kremlin não considera isso necessário, pois seu governo se baseia na tolerância apolítica da população, não no apoio ativo.

 

7.           O sistema específico do regime de Putin funcionou por um longo período, desde que o regime conseguisse garantir uma estabilidade relativa com base no crescimento econômico. Isso não significa que o regime não tenha enfrentado desafios importantes. Os mais importantes foram i) a luta de libertação nacional do povo checheno, que foi brutalmente esmagada por uma guerra genocida de 1999 a 2009, e ii) o movimento democrático de massa após a fraudulenta eleição legislativa russa de 2011.

 

8.           O regime bonapartista russo difere de seu irmão maior, o regime estalinista-restauracionista da China. Pequim tem um partido de massa centralizado e bem enraizado, com 100 milhões de membros, bem como um setor capitalista estatal muito mais forte, que pode conduzir a economia de forma muito mais eficaz do que o Kremlin. Naturalmente, essas diferenças têm sua base material nos caminhos muito diferentes para a restauração capitalista. Na Rússia, o regime estalinista simplesmente entrou em colapso e, com ele, o Estado. A criação de uma nova classe dominante na década de 1990 foi um processo doloroso e caótico caracterizado pela privatização neoliberal, pela destruição econômica e pela guerra da máfia criminosa. Na China, o PCC introduziu com sucesso as leis capitalistas de movimento - depois de esmagar a revolta dos trabalhadores e da juventude na Praça Tienanmen em junho de 1989 - na economia e ajudou a criar uma nova e poderosa burguesia sem destruir o aparato político do Estado.

 

 

 

As causas da crise do regime Bonapartista

 

 

 

9.           As condições nas quais o regime de Putin se apoia começaram a mudar com o início de uma nova era na política mundial no segundo semestre de 2019. Uma onda global de revoltas populares e o início da Grande Depressão da economia mundial capitalista resultaram em uma aceleração da rivalidade inter-imperialista das Grandes Potências e da Contrarrevolução da COVID 2020-22. Esses acontecimentos tiveram um impacto enorme sobre a população russa, pois minaram a estabilidade econômica e provocaram uma interferência draconiana na vida pessoal das pessoas. Como resultado, a "Rússia Unida" de Putin perdeu o apoio popular e só conseguiu manter uma estreita maioria absoluta na eleição legislativa de setembro de 2021 por meio de enorme fraude eleitoral.

 

10.         Essa perda de apoio popular e, ao mesmo tempo, a aceleração da rivalidade inter-imperialista levaram o Kremlin a reagir. Por isso, Putin intensificou sua política chauvinista da Grande Rússia, tanto em relação à propaganda interna quanto na arena da política externa. Contando com sua experiência na Segunda Guerra da Chechênia, o líder do Kremlin esperava aumentar o prestígio do regime - tanto internamente quanto globalmente - por meio de uma "curta guerra vitoriosa". O resultado de tais deliberações foi a invasão da Ucrânia por Putin em 24 de fevereiro de 2022. Mas, assim como aconteceu com o czar Nicolau II em sua guerra contra o Japão em 1904-05, o regime calculou completamente errado. Contrariando as expectativas do Kremlin, o povo ucraniano se levantou contra a invasão com determinação patriótica e causou derrotas humilhantes aos agressores russos. Da mesma forma, a competência operacional militar do exército e, em particular, o moral de combate dos soldados russos revelaram-se péssimos.

 

11.         Em resumo, esses fatores objetivos culminaram na fatídica Guerra da Ucrânia. O fracasso do exército russo como resultado, principalmente, da resistência heroica do povo ucraniano é a causa direta da crise política do regime. Essa humilhação provocou uma enorme insatisfação com o regime em quase todos os setores da população. Os setores liberais e progressistas contra a guerra desprezam a guerra como sendo uma agressão reacionária. Os setores chauvinistas a favor da guerra criticam o regime por sua incapacidade de conquistar a Ucrânia. E os setores apolíticos da população não são contra a guerra em princípio, mas não querem ver seus filhos e maridos morrendo ou voltando incapacitados. Acrescente a isso as consequências sociais e econômicas de uma guerra tão cara para a classe trabalhadora e até mesmo para as camadas médias.

 

12.         Todos esses acontecimentos provocaram rachaduras no aparato político e militar do Estado, bem como na sociedade. Isso encontra sua expressão em protestos contra a guerra que foram brutalmente reprimidos pela polícia, protestos locais contra a mobilização (especialmente em regiões com povos nacionalmente oprimidos), a criação de um meio ultrarreacionário de belicistas chauvinistas (PMC Wagner de Prigozhin, os batalhões de voluntários, os milbloggers, o "Clube dos Patriotas Furiosos" de Strelkov, etc.) e, em meio a tudo isso, a burocracia estatal incompetente e o Ministério da Defesa de Shoigu. A recente tentativa de golpe de Prigozhin foi a expressão mais explosiva (até agora) dessa dinâmica. Sem dúvida, mais explosões políticas e sociais se seguirão.

 

 

 

O beco sem saída das tentativas de Putin de reconsolidar seu regime e suas consequências para a Guerra da Ucrânia

 

 

 

13.         Putin enfrenta um dilema que é quase impossível de resolver (exceto por meio de uma vitória militar total contra a Ucrânia, o que, no entanto, parece muito improvável). Ele deve se concentrar em re-estabilizar e consolidar o domínio do Kremlin sobre a elite política, militar e empresarial. Isso torna necessária uma série de expurgos de elementos hostis ou não confiáveis. Ao mesmo tempo, ele não deve balançar muito o barco, ou seja, não deve provocar muita oposição de setores vacilantes da elite e não deve minar a capacidade do Estado e do comando do exército de continuar a guerra a favor da Rússia.

 

14.         Além disso, é muito provável que diferentes facções do regime comecem a pensar em um sucessor para Putin, de 70 anos. Elas farão isso ainda mais em face das próximas eleições presidenciais, programadas para março de 2024. Mesmo que essas facções não desafiem o próprio Putin, elas procurarão colocar suas respectivas figuras em uma boa posição para a sucessão. Essa rivalidade crescente provocará ainda mais conflitos dentro da elite governante e exacerbará os esforços de Putin para reconsolidar seu regime.

 

15.         Os esforços de Putin para reconsolidar seu regime estão intimamente ligados ao destino da guerra para roubar o povo ucraniano que ele vem travando desde fevereiro de 2022. Por um lado, seria muito arriscado para o Kremlin impor outra onda de mobilização de jovens recrutas para o exército. Enviar ainda mais filhos e maridos para uma guerra impopular e com alto índice de baixas é muito arriscado para um regime já abalado. Isso poderia provocar uma onda de protestos muito mais explosiva do que a que ocorreu durante a última mobilização em setembro de 2022. Como a guerra está exacerbando as contradições internas do regime e a decomposição do exército, Putin é pressionado a encerrar a guerra o mais rápido possível. Entretanto, ao mesmo tempo, ele não pode se dar ao luxo de perder a guerra.

 

16.         Como lei geral, podemos dizer que quanto mais a guerra durar, quanto maior for o número de baixas na Rússia, mais as contradições políticas e sociais do regime de Putin e da sociedade russa se acumularão e mais veremos explosões revolucionárias e contrarrevolucionárias. Portanto, podemos dizer que, na atual conjuntura, a Rússia se tornou o elo mais fraco da cadeia imperialista, ou seja, é a grande potência que está mais próxima de desenvolvimentos revolucionários. Se o exército russo entrar em colapso e sofrer derrotas humilhantes para o povo ucraniano, ou seja, se perder a guerra, é muito provável que ocorra o colapso do regime de Putin e a abertura de uma situação revolucionária.

 

17.         Para obter um resultado relativamente bem-sucedido da guerra, o Kremlin pode buscar uma escalada de curto prazo da guerra - semelhante ao aumento temporário de tropas das forças dos EUA no Afeganistão em 2010-12. Entretanto, isso exigiria uma enorme mobilização, o que seria muito arriscado para o regime pelos motivos mencionados acima. O Kremlin poderia aumentar a guerra com o uso de armas nucleares táticas ou provocar uma catástrofe nuclear na Usina Nuclear de Zaporizhzhia. Não é necessário dizer que essas medidas também são extremamente arriscadas.

 

18.         A única esperança de Putin é que os governos dos EUA, da Alemanha e da França também estejam cada vez mais preocupados com uma "guerra sem fim" na Ucrânia. Como a CCRI demonstrou em vários documentos, existe uma tendência entre a elite governante das potências ocidentais que busca a pacificação da guerra mais cedo ou mais tarde, ou seja, que deseja impor um cessar-fogo e o início das negociações. Os fatores determinantes dessa tendência, que se tornam cada vez mais influentes, são os seguintes:

 

a) As consequências negativas da guerra para as potências ocidentais estão aumentando (riscos de escalada não intencional para um confronto direto com a potência nuclear Rússia, altos custos de ajuda militar, estoques limitados de material bélico, efeitos desestabilizadores para a economia mundial, insatisfação popular, etc.).

 

b) Embora os governos ocidentais queiram ver o regime do rival russo enfraquecido, eles estão preocupados com a possibilidade de ele entrar em colapso, o que poderia abrir um período de revoltas populares e guerras civis. Isso teria efeitos muito desestabilizadores para toda a região da Eurásia, ainda mais porque a Rússia possui milhares de mísseis nucleares.

 

c) Ainda não está claro se e que tipo de papel a China imperialista poderá desempenhar no futuro em relação aos acontecimentos na Rússia. Parece que a China foi cautelosa ao apoiar publicamente o regime de Putin em seu conflito interno com Wagner. Ao mesmo tempo, qualquer novo regime que venha a seguir depois de Putin poderá tornar a Rússia, pequena amiga da China, menos confiável. Não se deve descartar a possibilidade de a China desempenhar um papel crucial nas negociações de paz entre a Rússia e a Ucrânia, especialmente após o motim de Prigozhin. Nesse cenário, o imperialismo ocidental tem duas alternativas: retirar-se do xadrez diplomático para dar à China a liderança (muito improvável) ou utilizar as negociações de paz como um tabuleiro de xadrez em seu conflito estratégico com a China. De qualquer forma, isso será muito revelador sobre a verdadeira força e estabilidade de cada força imperialista.

 

19.         No entanto, mesmo que uma aliança profana entre a OTAN e a Rússia conseguisse impor essa pacificação da guerra nos próximos meses (muito provavelmente contra a vontade do povo ucraniano) e interromper temporariamente a luta ucraniana pela libertação nacional, a situação do regime de Putin continuaria altamente precária. Muitas pessoas perguntariam o que o país ganhou com a invasão não provocada de Putin na Ucrânia, por que dezenas de milhares de jovens tiveram que morrer e se a Rússia é realmente agora uma potência maior do que antes de 24 de fevereiro?! Além disso, a guerra permite que o Kremlin legitime a enorme pressão sobre a sociedade para que não faça críticas publicamente - caso contrário, as pessoas "apunhalariam a pátria pelas costas". Quando a guerra terminar, o regime perderá essa desculpa.

 

20.         Além disso, devemos observar que uma pacificação precoce da guerra impossibilitaria que o povo ucraniano colhesse os frutos de seus sacrifícios de guerra e, portanto, poderia provocar uma enorme reação na sociedade ucraniana. Isso poderia provocar uma onda de patriotismo revolucionário dirigida não apenas contra Moscou, mas também contra as potências ocidentais e contra o complacente governo Zelensky. Da mesma forma, essa pacificação também despertaria a indignação das sociedades americana e europeia, tanto das forças reacionárias quanto das progressistas, pois seus governos evidentemente trairiam suas promessas oficiais, que constituíram a base de sua política externa anti-russa desde fevereiro de 2022. Embora os imperialistas ocidentais possam esperar e planejar uma solução de paz como o acordo de Dayton no final da heroica guerra de defesa do povo bósnio (1992-95), o imperialismo russo - mesmo que se estiver grandemente enfraquecido - não pode ser comparado à Sérvia semicolonial. Qualquer acordo de paz entre a Ucrânia e a Rússia permanecerá extremamente instável devido à própria natureza de ambos os países. Isso exigiria uma quantidade de recursos que os imperialistas ocidentais não estão dispostos nem têm condições de investir.

 

 

 

Perspectivas futuras

 

 

 

21.         Os principais fatores para as perspectivas futuras da vida política da Rússia em geral e da luta de classes em particular podem ser resumidos da seguinte forma. Um regime enfraquecido e em crise enfrenta conflitos cada vez mais profundos entre diferentes facções; está lutando para sobreviver em uma situação marcada por uma guerra cada vez mais impopular e de alto custo, que provavelmente não vencerá. Os esforços do regime para consolidar sua dominação inevitavelmente alienarão fortemente um ou outro (ou todos) os setores da elite governante, bem como a população.

 

22.         Essas condições, por um lado, levam o regime de Putin a expandir seus expurgos e a aumentar a repressão estatal contra a oposição na sociedade. Mas esse é o rugido de um animal ferido. Portanto, esses acontecimentos também abrem espaço para as massas populares e para as forças socialistas. Em um período de perda da confiança popular no regime e em sua capacidade de oferecer uma perspectiva para a sociedade, a classe trabalhadora e as nações oprimidas ganharão confiança para lutar. Um exército cujos soldados já estão com o moral baixo para arriscar suas vidas em uma guerra sem sentido está repleto de contradições explosivas que podem facilmente resultar em motins armados de soldados. Um Putin enfraquecido equivale a um Kadyrov enfraquecido e isso pode resultar em um ressurgimento da luta de libertação nacional do povo checheno, bem como de outros povos caucasianos. Outras minorias nacionais também se sentirão mais confiantes para levantar a cabeça. Além disso, a crise do regime oferecerá espaço para a luta dos trabalhadores nas empresas e para a formação de novos sindicatos.

 

23.         Em um período como esse, as ideias anticapitalistas e anti-imperialistas podem cair em um terreno fértil. A agonia da morte do regime de Putin inevitavelmente provoca uma crise de sua hegemonia na opinião pública. Isso significa, entre outras coisas, que a narrativa pública do "Ruskij Mir" sofrerá um duro golpe - pelo menos entre os setores mais progressistas dos trabalhadores e da juventude. Enquanto um setor das massas se voltará para o chauvinismo ultrarreacionário, outros terão repulsa por essas ideologias reacionárias e buscarão alternativas. Uma crise do regime significa que um "humor derrotista", ou seja, uma abertura para posições anti-chauvinistas e anti-imperialistas, será mais forte do que nunca - pelo menos desde várias décadas. Para um setor crescente da população, a "pátria" se torna cada vez mais a "pátria de Putin", a "pátria do estuprador do povo ucraniano", a "pátria" daqueles que têm poder e prometem muito, mas não cumprem nada. Por que os trabalhadores deveriam se identificar com uma "pátria" tão reacionária?

 

24.         Ao mesmo tempo, é preciso levar em conta que a atual crise do regime de Putin e sua guerra reacionária também fortalecerão as forças ultra-chauvinistas e contrarrevolucionárias. O ambiente dos «patriotas raivosos" pode dar origem a um poderoso movimento (semi)fascista que defende abertamente a criação de uma ditadura e uma guerra total contra a Ucrânia, contra a OTAN e todos os outros inimigos da "Ruskij Mir". Esse movimento (semi)fascista representaria uma ameaça direta à classe trabalhadora e às nações oprimidas e deve ser combatido por todos os meios necessários.

 

 

 

Stalinismo, centrismo e crise da liderança revolucionária

 

 

 

25.         O período de agonia de morte do regime de Putin oferecerá grandes oportunidades para a classe trabalhadora e os oprimidos. No entanto, a vanguarda dos trabalhadores só estará em condições de liderar as massas populares à vitória se conseguir construir um partido revolucionário a tempo - um partido que se baseie no programa da revolução socialista, que faça parte de uma internacional revolucionária e que esteja bem enraizado entre o proletariado e os povos oprimidos. A criação desse partido é a principal tarefa dos marxistas autênticos na Rússia.

 

26.         Não há razão para subestimar a dificuldade dessa tarefa, uma vez que a classe trabalhadora enfrenta uma profunda crise de liderança revolucionária. Embora a Rússia seja certamente um dos países com o maior número de pessoas no mundo que se identificam como "comunistas", também é evidente que esse "comunismo" geralmente significa um estalinismo vulgar, muitas vezes combinado com o chauvinismo conservador da Grande Rússia. O KPRF estalinista-chauvinista de Zyuganov - um dos maiores partidos do país - é a força mais importante desse campo social-imperialista que apoiou incondicionalmente a invasão de Putin à Ucrânia desde o início. Além disso, existem partidos stalinistas menores - como o RKRP ou o OKP - que pregam um veneno "Ruskij Mir" menos flagrante, mas ainda agem como defensores leais da pátria imperialista. À esquerda desses partidos estão algumas organizações anarquistas às quais pertencem heroicos lutadores contra o regime de Putin e sua guerra criminosa contra o povo ucraniano (por exemplo, BOAK). Entretanto, sua falta de orientação, programa e estratégia da classe trabalhadora significa que esses esforços não contribuem para a tarefa de preparar a revolução socialista.

 

27.         Por fim, existem várias organizações trotskistas menores. Algumas delas, como o RRP ou a seção da TMI (atualmente denominada OKI), combinam uma perspectiva marxista geral com a adaptação oportunista à KPRF Estalinista e a incapacidade de tomar o partido do povo ucraniano em sua legítima guerra de defesa nacional contra o imperialismo russo. Grupos como o RSD, afiliado à "Quarta Internacional" mandelista, adotam uma posição correta de apoio ao povo ucraniano, mas, infelizmente, combinam essa posição com a adaptação oportunista ao liberalismo e o apoio tácito ao imperialismo ocidental (como o suposto "mal menor").

 

28.         Outros, como os camaradas do CA, adotam uma posição internacionalista e anti-imperialista correta, mas se recusam, pelo menos até agora, a tirar as consequências organizacionais necessárias dessa posição. Sua organização-mãe internacional - a ISA - está mergulhada no método Grantite do economicismo imperialista e, consequentemente, adaptou-se ao social-pacifismo e a uma vergonhosa política abstencionista de neutralidade na Guerra da Ucrânia desde o seu início.

 

29.         Como a Rússia está caminhando para um período de convulsões explosivas, é inevitável que a crise do regime de Putin também provoque uma crise da "esquerda" (semi)putinista. O processo resultante de crise interna, cisões e reagrupamentos oferecerá oportunidades importantes para os revolucionários. O objetivo deve ser atacar impiedosamente as forças que capitularam ao social-imperialismo e ao chauvinismo da "Ruskij Mir" e ajudar os elementos que estão se movendo para a esquerda com uma crítica camarada de seus erros. As tarefas dos bolcheviques-comunistas são promover a unificação dos autênticos militantes revolucionários, independentemente da tradição peculiar de onde venham, com base em um acordo sobre um programa concreto de ação revolucionária para o próximo período.

 

 

 

Partido e programa

 

 

 

30.         Para intervir com sucesso no período de agonia de morte do regime de Putin, os marxistas precisam basear seu trabalho em um programa de ação revolucionária. O objetivo estratégico desse programa deve ser a organização da classe trabalhadora e dos oprimidos para a derrubada do regime Bonapartista por meio de uma revolução socialista. Somente a organização das massas em conselhos de ação ("sovietes") e seu armamento em milícias populares permitirão que o proletariado tome o poder e crie um governo operário com base nesses órgãos. Somente esse novo regime proletário permitirá a expropriação dos oligarcas, a nacionalização de setores-chave do setor industrial, financeiro e de serviços sob o controle dos trabalhadores, a liberdade de todas as nacionalidades oprimidas decidirem por si mesmas sobre seu destino etc.

 

31.         Esse programa de transição - na tradição metodológica do programa de fundação de Trotsky para a Quarta Internacional em 1938 - precisa ser combinado com uma série de demandas relacionadas às tarefas mais urgentes do próximo período. Portanto, as questões democráticas e anti-imperialistas, bem como as questões econômicas, terão prioridade no programa revolucionário.

 

32.         A questão mais urgente é a guerra reacionária de Putin contra o povo ucraniano. Os socialistas na Rússia devem se opor intransigentemente a essa guerra e trabalhar para derrotar o imperialismo russo. Sua abordagem deve se basear no método de Lenin e dos bolcheviques quando defendiam o apoio aos povos persa, finlandês, polonês e ucraniano em sua luta contra a Rússia czarista - o programa de "derrotismo revolucionário" associado a slogans como "o principal inimigo está em casa" e "transformar a guerra imperialista em guerra civil".

 

33.         Portanto, os socialistas precisam trabalhar para a vitória do povo ucraniano em sua luta contra a invasão de Putin. Eles devem fazer isso não apenas pela causa da liberdade nacional dos ucranianos, mas também pela causa da luta de libertação nacional dos povos oprimidos na Rússia, bem como pela luta de libertação da classe trabalhadora na Rússia. Quanto mais fraco o regime russo, melhor para seus súditos! Naturalmente, essa posição revolucionária derrotista deve estar livre de qualquer acomodação ao imperialismo ocidental. Em qualquer conflito entre as Grandes Potências, os revolucionários se opõem a ambos os campos, pois ambos são piores! Os principais slogans da CCRI e da Tendência Socialista são: Por uma Guerra Popular para defender a Ucrânia contra a invasão de Putin! Não à subordinação da Ucrânia à OTAN e à UE! Contra o imperialismo russo e contra o imperialismo da OTAN!

 

34.         Relacionada a isso está a luta pela autodeterminação nacional dos povos oprimidos no Império Russo. Isso é particularmente relevante para o povo checheno, que tem um histórico orgulhoso de luta heroica contra o imperialismo russo, apesar de ter enfrentado duas guerras genocidas nas últimas três décadas (além da experiência traumática de sua deportação para a Ásia Central por Stalin e sua subjugação brutal pelo czarismo após a derrota da heroica luta de resistência liderada pelo Imã Shamil no século XIX). Os socialistas defendem o apoio à luta dos chechenos pela independência ("Ichkeria"). Da mesma forma, apoiamos a autodeterminação nacional de todas as outras nacionalidades oprimidas no Império Russo. Ao mesmo tempo, alertamos contra qualquer ilusão de independência em uma base capitalista, pois isso resultaria em outras formas indiretas de dependência das potências imperialistas. Por isso, defendemos uma solução para a questão nacional com base em uma federação socialista voluntária de repúblicas de trabalhadores e camponeses.

 

35.         Da mesma forma, exigimos igualdade total para os migrantes que estão sofrendo superexploração como mão de obra barata, bem como a não discriminação nacional contra cidadãos nascidos no exterior. Por salários iguais (o que significa adaptar os salários dos migrantes aos dos trabalhadores russos), por direitos plenos de cidadão, independentemente de seu passaporte, bem como pelo reconhecimento de seu idioma nativo na administração pública e na educação!

 

36.         A CCRI e a Tendência Socialista pedem a dissolução de todas as instituições criadas para expandir a posição política e econômica do imperialismo russo. Abaixo a União Econômica Eurasiática, a CSTO ou a SCO!

 

37.         Os socialistas na Rússia devem defender esse programa anti-chauvinista consistente não apenas para construir laços de solidariedade com outras nacionalidades. Esse programa também é crucial para ajudar os trabalhadores russos a superar todas as formas de preconceitos chauvinistas, de modo que não pertençam mais à "Ruskij Mir", mas à "pátria mãe" da classe trabalhadora internacional!

 

38.         Dado o caráter autoritário de longa data do regime de Putin, é evidente que as demandas democráticas e anti-bonapartistas desempenharão um papel importante no próximo período da luta de libertação. Essas demandas incluem o direito irrestrito de reunião, o direito de formar partidos e sindicatos, a liberdade de imprensa etc. Da mesma forma, pedimos a abolição de todas as leis anti-LGBT+, bem como daquelas que descriminalizam certas formas de violência doméstica contra mulheres em casamentos. Além disso, exigimos a libertação imediata e incondicional de todos os presos políticos, incluindo aqueles que foram presos por causa de sua oposição à guerra, de jornalistas críticos, mas também de figuras burguesas como Alexei Navalny (com quem, naturalmente, não temos nenhum acordo político).

 

39.         Além disso, a demanda por direitos democráticos para os soldados pode ganhar importância devido ao papel central da guerra e ao fato de que centenas de milhares de recrutas estão armados - algo que pode ser muito significativo em meio a uma crise revolucionária! Naturalmente, essas demandas devem ser combinadas com uma posição anti-imperialista contra a ocupação russa de partes da Ucrânia.

 

40.         O forte caráter bonapartista do regime dá importância às demandas democrático-revolucionárias, mesmo que elas permaneçam no âmbito da democracia burguesa. Entre essas demandas estão a abolição do cargo presidencial e a exigência de reduzir o período dos mandatos parlamentares para dois anos. Os deputados devem ser eleitos como membros de assembleias locais, podem ser destituídos a qualquer momento por seus eleitores e devem receber como pagamento por sua função o salário de um trabalhador qualificado.

 

41.         Um slogan que poderia ganhar importância em um período de crise do regime Bonapartista é a Assembleia Constituinte Revolucionária. Essa assembleia deve discutir exclusivamente a futura constituição do país. Para evitar que se torne um instrumento da classe dominante, ela deve ser convocada e controlada não por qualquer regime capitalista, mas pelas massas lutadoras organizadas em conselhos de ação e milícias armadas. Seus deputados deveriam ser eleitos com base em assembleias locais, constantemente revogáveis por seus constituintes, e receberiam o salário de um trabalhador qualificado.

 

42.         Por fim, é provável que as demandas econômicas - como salários mais altos, segurança no emprego, etc. - desempenhem um papel importante nas lutas dos trabalhadores no próximo período. – Essas demandas desempenharão um papel importante nas lutas dos trabalhadores no próximo período. Isso poderia ser combinado com a criação de novos sindicatos militantes - como o sindicato "Wildberry - True Employees" - respectivamente com um processo de reagrupamento dentro dos sindicatos burocratizados existentes.

 

43.         Reiteramos que essas demandas democráticas e econômicas devem ser combinadas com um programa de revolução socialista. Somente esse programa pode oferecer a saída para a miséria da Rússia; e somente esse programa pode constituir a base para a unificação revolucionária dos marxistas autênticos! Junte-se à CCRI e à Tendência Socialista na luta para construir um novo partido revolucionário - em nível nacional e internacional!

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Remetemos os leitores a uma página especial em nosso site, na qual estão compilados mais de 180 documentos do RCIT sobre o regime de Putin, a Guerra da Ucrânia e o atual conflito entre a OTAN e a Rússia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Referimo-nos, em particular, a: RCIT: Prigozhin, Shoigu e Putin - nenhum apoio a qualquer um desses criminosos de guerra! Abaixo o imperialismo russo e o regime Bonapartista! 24 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_3; As potências ocidentais e o golpe de Prigozhin na Rússia. Sobre as consequências da tentativa de golpe para o imperialismo estadunidense e europeu e a Guerra da Ucrânia, 26 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_2; Mais uma vez sobre as preocupações das potências ocidentais após o golpe de Prigozhin na Rússia, 29 de junho de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; RCIT: Em direção a um ponto de virada na guerra ucraniana? As tarefas dos socialistas à luz das possíveis linhas de desenvolvimento da guerra de defesa nacional, em combinação com a rivalidade inter-imperialista das Grandes Potências. 11 de março de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_2

 

 

 

Sur les tâches des socialistes dans la prochaine période de crise du régime bonapartiste et de sa guerre impérialiste contre le peuple ukrainien

 

Thèses du Courant Communiste Révolutionnaire International (CCRI/RCIT), publiées conjointement par le Secrétariat International et la Tendance Socialiste (Russie), 6 juillet 2023, www.thecommunists.net et www.socialisttendency.com

 

 

 

Introduction

 

La nature particulière du régime de Poutine

 

Les causes de la crise du régime bonapartiste

 

L'impasse des tentatives de Poutine pour reconsolider son régime et ses conséquences pour la guerre en Ukraine

 

Perspectives d'avenir

 

Stalinisme, centrisme et crise de la direction révolutionnaire

 

Parti et programme

 

 

 

 

 

Introduction

 

 

 

1.           La tentative de coup d'État du chef de Wagner, Evgueni Prigojine, a ébranlé le régime de Poutine dans ses fondements et ouvert une nouvelle période. En 36 heures, les faiblesses fondamentales du régime bonapartiste, au pouvoir depuis 1999, ont été brutalement exposées devant tout le monde lorsqu'il a été défié par un chef de milice mécontent et quelques milliers de mercenaires. En effet, le coup d'État échoué a ouvert une nouvelle période dans la politique russe - la période de l'agonie pour le régime de Poutine.

 

2.           Bien que nous ne puissions pas dire si cette période prendra des mois ou des années, il est clair que les jours du régime de Poutine sont comptés. En effet, les événements du 24 juin ont démontré ce qui suit :

 

a) Divisions internes au régime. Des secteurs des forces armées, de la bureaucratie d'État et des oligarques divergent sur le bien-fondé de la guerre, ses objectifs et ses méthodes.

 

b) Si une grande partie de l'élite a refusé de soutenir le coup d'État, elle ne s'est pas non plus prononcée en faveur de Poutine. Seules quelques voix ont appelé à la défense du régime avant que le coup d'État ne prenne fin dans la soirée de ce jour. De nombreux fonctionnaires et oligarques étaient très occupés à quitter la capitale à bord de leurs jets d'affaires. Plus important encore, seules de petites sections des forces armées et de la bureaucratie d'État ont opposé une résistance active au coup d'État. Pas un seul coup de feu n'a été tiré lorsque la milice de Prigozhin est entrée dans Rostov et s'est emparée du quartier général militaire - le plus important des forces armées russes dans la guerre ukrainienne. Même les mercenaires notoires de Kadyrov - qui ne sont courageux que face à des civils tchétchènes désarmés - ont préféré "défendre Moscou" avant que les colonnes de Wagner ne fassent demi-tour pour retourner à leurs bases militaires.

 

c) Enfin, bien qu'une partie de la population de Rostov ait manifesté son soutien aux Wagnériens, il n'y a pas eu de soutien populaire à Poutine - ni à Rostov, ni à Moscou, ni à Saint-Pétersbourg, ni dans aucune autre ville !

 

3. Nous réitérons la position que le CCRI et la Tendance socialiste (Section du CCRI/RCIT en Russie) ont adoptée dès les premières heures du coup d'Etat de Prigozhin. Nous le caractérisons comme un conflit entre différents secteurs au sein du régime bonapartiste. C'est pourquoi nous le dénonçons comme une "rébellion réactionnaire contre un régime réactionnaire" et comme une "lutte entre voleurs". En conséquence, nous affirmons : "Les travailleurs et les opprimés n'ont rien à gagner à soutenir l'un de ces criminels de guerre - les deux sont pires !".

 

 

 

La nature particulière du régime de Poutine

 

 

 

4.           Bien que la crise du régime de Poutine ait été déclenchée par l'échec du coup d'État de Prigozhin, ses causes profondes résident dans la nature spécifique du type de régime bonapartiste du capitalisme russe, qui est à la base de l'existence d'une grande puissance impérialiste.

 

5.           Pour résumer l'analyse du CCRI              sur le régime de Poutine, que nous avons analysé dans plusieurs études détaillées, nous pouvons identifier les caractéristiques suivantes.

 

a) Sur le plan politique, il s'agit d'un régime bonapartiste centré sur Poutine et l'appareil du Kremlin. Il combine un régime capitaliste autoritaire - fondé sur un appareil d'État militaire, sécuritaire et administratif hypertrophié - avec des formes limitées de démocratie bourgeoise et de parlementarisme.

 

b) Sur le plan économique, il repose sur la combinaison d'un important secteur capitaliste d'État - en particulier dans les secteurs de la finance, de l'énergie et des matières premières - et d'un petit groupe d'oligarques.

 

c) Idéologiquement, il est basé sur le chauvinisme de la Grande Russie ("Ruskij Mir"), la promesse de retrouver le statut de grande puissance de la Russie, combinée au conservatisme social (promotion de l'Église orthodoxe, propagande anti-LGBT+, etc.)

 

d) La politique étrangère de Poutine se caractérise par une alliance stratégique toujours plus profonde avec l'impérialisme chinois, qui va de pair avec une rivalité toujours plus grande avec les grandes puissances occidentales. En outre, le Kremlin mène une politique militariste agressive à l'étranger (par exemple, la deuxième guerre de Tchétchénie de 1999 à 2009, ses interventions militaires en Géorgie en 2008, en Syrie depuis 2015 et en Afrique du Nord et centrale il y a quelques années).

 

6. Notre analyse de la physionomie sociale du régime de Poutine au cours des dernières décennies peut être résumée comme suit.

 

a) Il est centrée sur un appareil d'État fédéral énorme et excessivement centralisé au Kremlin. Cet énorme appareil d'État n'est pas seulement dû aux caractéristiques particulières de la Russie, qui est le pays le plus vaste du monde sur le plan géographique. Il est également dû à la nature du capitalisme russe, qui n'a été restauré qu'au début des années 1990 et qui repose donc sur une bourgeoisie intérieure relativement faible, car tardive.

 

b) Le Kremlin contrôle une bureaucratie régionale et locale tout aussi hypertrophiée et loyale envers le Kremlin (sans oublier, bien sûr, de servir ses propres intérêts matériels).

 

c) La classe économique sur laquelle s'appuie cette bureaucratie d'État est la bourgeoisie monopoliste russe - ce que l'on appelle les oligarques. Bien qu'elle soit plus faible que ses rivaux occidentaux (pour les raisons mentionnées ci-dessus), elle reste une classe puissante car elle contrôle - avec le secteur capitaliste d'État - l'économie nationale et mène d'importantes activités d'investissement à l'étranger (dont elle tire des superprofits impérialistes). Fondamentalement, les oligarques sont relativement libres de poursuivre leurs intérêts commerciaux tant qu'ils restent fidèles au Kremlin et ne montrent aucun signe d'opposition. En bref, le régime a imposé aux oligarques l'accord suivant : "Ne vous mêlez pas de nos affaires et nous ne nous mêlerons pas des vôtres".

 

d) Le régime de Poutine se caractérise par le fait que le Kremlin préside une élite fragmentée - divers oligarques, factions et groupes d'intérêt dans la bureaucratie d'État et les forces armées. Ceux-ci représentent de petites "principautés" qui sont autorisées à s'approprier les richesses et à se faire concurrence, à condition qu'elles ne fassent pas de vagues et qu'elles acceptent Poutine comme le Bonaparte supérieur.

 

e) La population, à d'importantes exceptions près, a été tenue largement "à l'écart de la politique" pendant de nombreuses années. Cette situation s'explique par i) l'expérience traumatisante de la restauration du capitalisme dans les années 1990, avec ses conséquences dévastatrices sur les conditions de vie sociales, et ii) la "poigne de fer" du régime autoritaire. Dans le même temps, le régime ne s'est pas beaucoup immiscé dans la vie personnelle des gens. Par conséquent, le régime a imposé aux gens le même accord : "Vous ne vous mêlez pas de nos affaires et nous ne nous mêlons pas des vôtres".

 

f) En raison de ces facteurs spécifiques, Poutine n'a jamais pris la peine de créer un parti de masse fort (contrairement, par exemple, au PCC chinois avec ses 100 millions de membres). Le parti du régime - "Russie unie" - est essentiellement une machine électorale et un réseau bureaucratique pour la promotion des carrières, mais il s'engage rarement dans des mobilisations de masse ou dans l'activisme local dans les quartiers et les villages. Le Kremlin ne juge pas cela nécessaire, car son gouvernement repose sur la tolérance apolitique de la population, et non sur un soutien actif.

 

7.           Le système spécifique du régime de Poutine a fonctionné pendant une longue période, tant que le régime était capable d'assurer une stabilité relative basée sur la croissance économique. Cela ne signifie pas que le régime n'a pas été confronté à des défis importants. Les plus importants ont été i) la lutte de libération nationale du peuple tchétchène, qui a été brutalement écrasée par une guerre génocidaire de 1999 à 2009, et ii) le mouvement démocratique de masse après les élections législatives russes frauduleuses de 2011.

 

8.           Le régime bonapartiste russe diffère de son grand frère, le régime stalinien-restaurateur chinois. Pékin dispose d'un parti de masse centralisé et bien enraciné, comptant 100 millions de membres, ainsi que d'un secteur capitaliste d'État beaucoup plus puissant, capable de diriger l'économie de manière beaucoup plus efficace que le Kremlin. Bien entendu, ces différences trouvent leur fondement matériel dans les voies très différentes qui ont mené à la restauration du capitalisme. En Russie, le régime stalinien s'est tout simplement effondré et, avec lui, l'État. La création d'une nouvelle classe dirigeante dans les années 1990 a été un processus douloureux et chaotique caractérisé par la privatisation néolibérale, la destruction de l'économie et la guerre de la mafia criminelle. En Chine, le PCC a réussi à introduire les lois du mouvement capitaliste - après avoir écrasé la révolte des travailleurs et des jeunes sur la place Tiananmen en juin 1989 - dans l'économie et a contribué à créer une nouvelle bourgeoisie puissante sans détruire l'appareil politique de l'État.

 

 

 

Les causes de la crise du régime bonapartiste

 

 

 

9. Les conditions sur lesquelles repose le régime de Poutine ont commencé à changer avec le début d'une nouvelle ère dans la politique mondiale au second semestre 2019. Une vague mondiale de soulèvements populaires et le début de la Grande Dépression de l'économie mondiale capitaliste ont entraîné une accélération de la rivalité inter-impérialiste des grandes puissances et de la contre-révolution COVID 2020-22. Ces événements ont eu un impact considérable sur la population russe, car ils ont sapé la stabilité économique et provoqué une ingérence draconienne dans la vie privée des gens. En conséquence, la "Russie unie" de Poutine a perdu le soutien de la population et n'a réussi à conserver une courte majorité absolue aux élections législatives de septembre 2021 que grâce à une fraude électorale massive.

 

10. Cette perte de soutien populaire et, dans le même temps, l'accélération de la rivalité inter-impérialiste ont incité le Kremlin à réagir. Poutine a donc intensifié sa politique chauvine de Grande Russie, tant au niveau de la propagande intérieure que de la politique étrangère. S'appuyant sur son expérience de la deuxième guerre de Tchétchénie, le chef du Kremlin espérait accroître le prestige du régime - à la fois sur le plan intérieur et sur le plan mondial - par une "courte guerre victorieuse". Le résultat de ces délibérations a été l'invasion de l'Ukraine par Poutine le 24 février 2022. Mais, comme le tsar Nicolas II lors de sa guerre contre le Japon en 1904-1905, le régime s'est complètement trompé dans ses calculs. Contrairement aux attentes du Kremlin, le peuple ukrainien s'est soulevé contre l'invasion avec une détermination patriotique et a infligé des défaites humiliantes aux agresseurs russes. De même, les compétences opérationnelles de l'armée et, en particulier, le moral au combat des soldats russes se sont révélés épouvantables.

 

11. En résumé, ces facteurs objectifs ont abouti à la funeste guerre d'Ukraine. L'échec de l'armée russe, dû principalement à la résistance héroïque du peuple ukrainien, est la cause directe de la crise politique du régime. Cette humiliation a provoqué un énorme mécontentement à l'égard du régime dans presque toutes les couches de la population. Les secteurs libéraux et progressistes qui s'opposent à la guerre la méprisent et la considèrent comme une agression réactionnaire. Les secteurs chauvins favorables à la guerre critiquent le régime pour son incapacité à conquérir l'Ukraine. Enfin, les secteurs apolitiques de la population ne sont pas opposés à la guerre en principe, mais ils ne veulent pas voir leurs enfants et leurs maris mourir ou revenir handicapés. À cela s'ajoutent les conséquences sociales et économiques d'une guerre aussi coûteuse pour la classe ouvrière et même les classes moyennes.

 

12. Tous ces événements ont provoqué des fissures dans l'appareil politique et militaire de l'État ainsi que dans la société. Cela s'est traduit par des manifestations anti-guerre brutalement réprimées par la police, des protestations locales contre la mobilisation (en particulier dans les régions où les peuples sont nationalement opprimés), la création d'un milieu ultra-réactionnaire de bellicistes chauvins (le PMC Wagner de Prigozhin, les bataillons de volontaires, les milbloggers, le "Club des patriotes en colère" de Strelkov, etc. La récente tentative de coup d'État de Prigozhin a été l'expression la plus explosive (jusqu'à présent) de cette dynamique. Il ne fait aucun doute que d'autres explosions politiques et sociales suivront.

 

 

 

L'impasse des tentatives de Poutine pour reconsolider son régime et ses conséquences pour la guerre en Ukraine

 

 

 

13. Poutine est confronté à un dilemme qu'il est pratiquement impossible de résoudre (sauf par une victoire militaire totale contre l'Ukraine, ce qui semble toutefois très improbable). Il doit se concentrer sur la stabilisation et la consolidation de l'emprise du Kremlin sur l'élite politique, militaire et économique. Cela rend nécessaire une série de purges des éléments hostiles ou indignes de confiance. Dans le même temps, il ne doit pas faire trop de vagues, c'est-à-dire qu'il ne doit pas susciter trop d'opposition de la part des sections vacillantes de l'élite et ne doit pas saper la capacité de l'État et du commandement de l'armée à poursuivre la guerre au nom de la Russie.

 

14. En outre, il est très probable que les différentes factions du régime commenceront à réfléchir à un successeur pour Poutine, âgé de 70 ans. Elles le feront d'autant plus en vue des prochaines élections présidentielles, prévues en mars 2024. Même si ces factions ne contestent pas Poutine lui-même, elles chercheront à placer leurs personnalités respectives en bonne position pour la succession. Cette rivalité croissante provoquera de nouveaux conflits au sein de l'élite dirigeante et exacerbera les efforts de Poutine pour reconsolider son régime.

 

15. Les efforts de Poutine pour reconsolider son régime sont étroitement liés au sort de la guerre de dépossession du peuple ukrainien qu'il mène depuis février 2022. D'une part, il serait trop risqué pour le Kremlin d'imposer une nouvelle vague de mobilisation de jeunes conscrits dans l'armée. Envoyer encore plus de fils et de maris dans une guerre impopulaire avec un taux de pertes élevé est trop risqué pour un régime déjà fragile. Cela pourrait provoquer une vague de protestations bien plus explosive que celle qui s'est produite lors de la dernière mobilisation en septembre 2022. Comme la guerre exacerbe les contradictions internes du régime et la décomposition de l'armée, Poutine est sous pression pour mettre fin à la guerre dès que possible. En même temps, il ne peut pas se permettre de perdre la guerre.

 

16. En règle générale, on peut dire que plus la guerre dure, plus le nombre de victimes en Russie est élevé, plus les contradictions politiques et sociales du régime de Poutine et de la société russe s'accumulent et plus nous assisterons à des explosions révolutionnaires et contre-révolutionnaires. Par conséquent, nous pouvons dire qu'à l'heure actuelle, la Russie est devenue le maillon le plus faible de la chaîne impérialiste, c'est-à-dire qu'elle est la grande puissance la plus proche des développements révolutionnaires. Si l'armée russe s'effondre et subit des défaites humiliantes pour le peuple ukrainien, c'est-à-dire si elle perd la guerre, il est très probable que l'effondrement du régime de Poutine et l'ouverture d'une situation révolutionnaire se produiront.

 

17. Pour obtenir une issue relativement heureuse, le Kremlin pourrait chercher à intensifier la guerre à court terme, à l'instar du renforcement temporaire des troupes américaines en Afghanistan en 2010-2012. Toutefois, cela nécessiterait une mobilisation massive, ce qui serait très risqué pour le régime pour les raisons mentionnées ci-dessus. Le Kremlin pourrait intensifier la guerre en utilisant des armes nucléaires tactiques ou en provoquant une catastrophe nucléaire à la centrale de Zaporizhzhia. Il va sans dire que ces mesures sont également extrêmement risquées.

 

18. Le seul espoir de Poutine est que les gouvernements des Etats-Unis, de l'Allemagne et de la France s'inquiètent eux aussi de plus en plus d'une "guerre sans fin" en Ukraine. Comme l'a montré le CCRI dans plusieurs documents, l'élite dirigeante des puissances occidentales a tendance à rechercher la pacification de la guerre le plus tôt possible, c'est-à-dire qu'elle souhaite imposer un cessez-le-feu et l'ouverture de négociations. Les facteurs déterminants de cette tendance, qui deviennent de plus en plus influents, sont les suivants :

 

a) Les conséquences négatives de la guerre pour les puissances occidentales augmentent (risques d'escalade involontaire vers une confrontation directe avec la puissance nucléaire russe, coûts élevés de l'aide militaire, stocks limités de matériel de guerre, effets déstabilisateurs sur l'économie mondiale, mécontentement populaire, etc.)

 

b) Bien que les gouvernements occidentaux souhaitent voir le régime du rival russe affaibli, ils craignent qu'il ne s'effondre, ce qui pourrait ouvrir une période de soulèvements populaires et de guerres civiles. Cela aurait des effets très déstabilisants pour l'ensemble de la région eurasienne, d'autant plus que la Russie possède des milliers de missiles nucléaires.

 

c) Il n'est pas encore clair si et quel type de rôle la Chine impérialiste pourrait jouer à l'avenir par rapport aux événements en Russie. Il semble que la Chine ait été prudente en soutenant publiquement le régime de Poutine dans son conflit interne avec Wagner. Dans le même temps, tout nouveau régime qui succéderait à Poutine pourrait rendre la Russie, le petit ami de la Chine, moins fiable. La possibilité que la Chine joue un rôle crucial dans les négociations de paix entre la Russie et l'Ukraine, en particulier après la mutinerie de Prigozhin, ne doit pas être exclue. Dans ce scénario, l'impérialisme occidental a deux alternatives : se retirer du jeu d'échecs diplomatique pour donner l'avantage à la Chine (très improbable) ou utiliser les négociations de paix comme un échiquier dans son conflit stratégique avec la Chine. Dans tous les cas, cela sera très révélateur de la véritable force et de la stabilité de chaque force impérialiste.

 

19. Cependant, même si une alliance impie entre l'OTAN et la Russie parvenait à imposer cette pacification de la guerre dans les mois à venir (très probablement contre la volonté du peuple ukrainien) et à mettre temporairement fin à la lutte ukrainienne pour la libération nationale, la situation du régime de Poutine resterait extrêmement précaire. De nombreuses personnes se demanderaient ce que le pays a gagné à l'invasion non provoquée de l'Ukraine par Poutine, pourquoi des dizaines de milliers de jeunes gens ont dû mourir et si la Russie est vraiment une plus grande puissance aujourd'hui qu'avant le 24 février ! En outre, la guerre permet au Kremlin de légitimer l'énorme pression exercée sur la société pour qu'elle ne la critique pas publiquement, faute de quoi les gens "poignarderaient la patrie dans le dos". Une fois la guerre terminée, le régime perdra cette excuse.

 

20. En outre, il convient de noter qu'une pacification précoce de la guerre empêcherait le peuple ukrainien de récolter les fruits de ses sacrifices de guerre et pourrait donc provoquer une énorme réaction dans la société ukrainienne. Cela pourrait provoquer une vague de patriotisme révolutionnaire dirigée non seulement contre Moscou, mais aussi contre les puissances occidentales et le gouvernement complaisant de Zelensky. De même, cette pacification susciterait l'indignation des sociétés américaine et européenne, tant des forces réactionnaires que progressistes, car leurs gouvernements trahiraient de toute évidence leurs promesses officielles, qui ont constitué la base de leur politique étrangère anti-russe depuis février 2022. Bien que les impérialistes occidentaux puissent espérer et planifier une solution de paix comme l'accord de Dayton à la fin de la guerre héroïque pour défendre le peuple bosniaque (1992-95), l'impérialisme russe - même s'il est très affaibli - ne peut pas être comparé à la Serbie semi-coloniale. Tout accord de paix entre l'Ukraine et la Russie restera extrêmement instable en raison de la nature même des deux pays. Il nécessiterait une quantité de ressources que les impérialistes occidentaux ne sont ni désireux ni capables d'investir.

 

 

 

Perspectives d'avenir

 

 

 

21. les   principaux facteurs qui influencent les perspectives d'avenir de la vie politique russe en général et de la lutte des classes en particulier peuvent être résumés comme suit. Un régime affaibli et en crise est confronté à des conflits de plus en plus profonds entre différentes factions ; il s'efforce de survivre dans une situation marquée par une guerre de plus en plus impopulaire et coûteuse qu'il a peu de chances de gagner. Les efforts du régime pour consolider sa domination vont inévitablement lui aliéner fortement l'une ou l'autre (ou toutes) les sections de l'élite dirigeante, ainsi que la population.

 

22. Ces conditions, d'une part, conduisent le régime de Poutine à étendre ses purges et à accroître la répression de l'État contre l'opposition au sein de la société. Mais il s'agit là du rugissement d'un animal blessé. C'est pourquoi ces événements ouvrent également un espace aux masses populaires et aux forces socialistes. Dans une période de perte de confiance populaire dans le régime et dans sa capacité à offrir une perspective à la société, la classe ouvrière et les nations opprimées gagneront en confiance pour se battre. Une armée dont les soldats n'ont déjà pas le moral pour risquer leur vie dans une guerre absurde est en proie à des contradictions explosives qui pourraient facilement déboucher sur des mutineries armées. Un Poutine affaibli équivaut à un Kadyrov affaibli, ce qui pourrait entraîner une résurgence de la lutte de libération nationale du peuple tchétchène et des autres peuples du Caucase. D'autres minorités nationales se sentiront également plus à l'aise pour relever la tête. En outre, la crise du régime offrira un espace à la lutte des travailleurs dans les entreprises et à la formation de nouveaux syndicats.

 

23. Dans une telle période, les idées anticapitalistes et anti-impérialistes peuvent trouver un terrain fertile. L'agonie du régime de Poutine provoque inévitablement une crise de son hégémonie dans l'opinion publique. Cela signifie, entre autres, que le récit public de "Ruskij Mir" subira un coup dur - du moins parmi les sections les plus progressistes des travailleurs et de la jeunesse. Alors qu'une partie des masses se tournera vers un chauvinisme ultra-réactionnaire, d'autres seront repoussées par ces idéologies réactionnaires et chercheront des alternatives. Une crise du régime signifie qu'une "humeur défaitiste", c'est-à-dire une ouverture vers des positions anti-chauvines et anti-impérialistes, sera plus forte que jamais - du moins depuis plusieurs décennies. Pour une partie croissante de la population, la "patrie" devient de plus en plus la "patrie de Poutine", la "patrie du violeur du peuple ukrainien", la "patrie" de ceux qui ont le pouvoir et promettent beaucoup mais ne font rien. Pourquoi les travailleurs devraient-ils s'identifier à une "patrie" aussi réactionnaire ?

 

24. En même temps, il faut tenir compte du fait que la crise actuelle du régime de Poutine et sa guerre réactionnaire renforceront également les forces ultra-chauvines et contre-révolutionnaires. L'atmosphère de "patriotes en colère" peut donner naissance à un puissant mouvement (semi-)fasciste qui prône ouvertement la création d'une dictature et une guerre totale contre l'Ukraine, l'OTAN et tous les autres ennemis de "Ruskij Mir". Un tel mouvement (semi)fasciste représenterait une menace directe pour la classe ouvrière et les nations opprimées et doit être combattu par tous les moyens nécessaires.

 

 

 

Stalinisme, centrisme et crise de la direction révolutionnaire

 

 

 

25. La période d'agonie du régime de Poutine offrira de grandes opportunités à la classe ouvrière et aux opprimés. Toutefois, l'avant-garde des travailleurs ne sera en mesure de mener les masses à la victoire que si elle parvient à construire un parti révolutionnaire à temps - un parti basé sur le programme de la révolution socialiste, qui fait partie d'une internationale révolutionnaire et qui est bien enraciné au sein du prolétariat et des peuples opprimés. La création d'un tel parti est la tâche principale des marxistes authentiques en Russie.

 

26. Il n'y a aucune raison de sous-estimer la difficulté de cette tâche, étant donné que la classe ouvrière est confrontée à une profonde crise de la direction révolutionnaire. Si la Russie est certainement l'un des pays qui comptent le plus grand nombre de personnes au monde qui s'identifient comme "communistes", il est également clair que ce "communisme" signifie               généralement un stalinisme vulgaire, souvent combiné à un chauvinisme conservateur grand-russe. Le parti stalinien-chauviniste KPRF de Zyuganov - l'un des plus grands partis du pays - est la force la plus importante de ce camp social-impérialiste qui a soutenu inconditionnellement l'invasion de l'Ukraine par Poutine depuis le début. En outre, il existe des partis staliniens plus petits - comme le RKRP ou l'OKP - qui prêchent un poison "Ruskij Mir" moins flagrant, mais qui se comportent toujours comme des défenseurs loyaux de la patrie impérialiste. À gauche de ces partis, on trouve quelques organisations anarchistes auxquelles appartiennent des combattants héroïques du régime de Poutine et de sa guerre criminelle contre le peuple ukrainien (par exemple, BOAK). Cependant, leur manque d'orientation, de programme et de stratégie en faveur de la classe ouvrière signifie que ces efforts ne contribuent pas à la tâche de préparation de la révolution socialiste.

 

27. Enfin, il existe plusieurs petites organisations trotskystes. Certaines d'entre elles, comme le RRP ou la section du TMI (aujourd'hui appelé OKI), combinent une perspective marxiste générale avec une adaptation opportuniste au KPRF stalinien et l'incapacité de prendre le parti du peuple ukrainien dans sa guerre légitime de défense nationale contre l'impérialisme russe. Des groupes comme le RSD, affilié à la "Quatrième Internationale" mandéliste, adoptent une position correcte de soutien au peuple ukrainien, mais combinent malheureusement cette position avec une adaptation opportuniste au libéralisme et un soutien tacite à l'impérialisme occidental (en tant que supposé "moindre mal").

 

28. D'autres, comme les camarades de CA, adoptent une position internationaliste et anti-impérialiste correcte, mais refusent, du moins jusqu'à présent, de tirer les conséquences organisationnelles nécessaires de cette position. Leur organisation mère internationale - l'ISA - est imprégnée de la méthode Grantite de l'économisme impérialiste et s'est par conséquent adaptée au social-pacifisme et à une politique abstentionniste honteuse de neutralité dans la guerre d'Ukraine depuis le début.

 

29. Alors que la Russie se dirige vers une période de convulsions explosives, il est inévitable que la crise du régime de Poutine provoque également une crise de la "gauche" (semi-)poutiniste. Le processus de crise interne, de scission et de regroupement qui en résultera offrira d'importantes opportunités aux révolutionnaires. L'objectif doit être d'attaquer impitoyablement les forces qui ont capitulé devant le social-impérialisme et le chauvinisme du "Ruskij Mir" et d'aider les éléments qui évoluent vers la gauche en critiquant leurs erreurs en toute camaraderie. Les tâches des Bolcheviks-Communistes sont de promouvoir l'unification des militants révolutionnaires authentiques, indépendamment de la tradition particulière dont ils sont issus, sur la base d'un accord sur un programme concret d'action révolutionnaire pour la période à venir.

 

 

 

Parti et programme

 

 

 

30. Pour intervenir avec succès dans la période d'agonie du régime de Poutine, les marxistes doivent fonder leur travail sur un programme d'action révolutionnaire. L'objectif stratégique de ce programme doit être l'organisation de la classe ouvrière et des opprimés pour le renversement du régime bonapartiste au moyen d'une révolution socialiste. Seule l'organisation des masses en conseils d'action ("soviets") et leur armement en milices populaires permettront au prolétariat de prendre le pouvoir et de mettre en place un gouvernement ouvrier sur la base de ces organes. Seul ce nouveau régime prolétarien permettra l'expropriation des oligarques, la nationalisation des secteurs clés de l'industrie, de la finance et des services sous le contrôle des travailleurs, la liberté de toutes les nationalités opprimées de décider elles-mêmes de leur destin, etc.

 

31. Ce programme de transition - dans la tradition méthodologique du programme fondateur de Trotsky pour la Quatrième Internationale en 1938 - doit être combiné avec une série de revendications liées aux tâches les plus urgentes de la période à venir. Par conséquent, les questions démocratiques et anti-impérialistes, ainsi que les questions économiques, auront la priorité dans le programme révolutionnaire.

 

32. La question la plus urgente est la guerre réactionnaire de Poutine contre le peuple ukrainien. Les socialistes de Russie doivent s'opposer sans compromis à cette guerre et œuvrer à la défaite de l'impérialisme russe. Leur approche doit être basée sur la méthode de Lénine et des bolcheviks lorsqu'ils prônaient le soutien aux peuples perse, finlandais, polonais et ukrainien dans leur lutte contre la Russie tsariste - le programme du "défaitisme révolutionnaire" associé à des slogans tels que "l'ennemi principal est chez nous" et "transformez la guerre impérialiste en guerre civile".

 

33. Par conséquent, les socialistes doivent œuvrer à la victoire du peuple ukrainien dans sa lutte contre l'invasion de Poutine. Ils doivent le faire non seulement pour la cause de la liberté nationale des Ukrainiens, mais aussi pour la cause de la lutte de libération nationale des peuples opprimés en Russie, ainsi que pour la lutte de libération de la classe ouvrière en Russie. Plus le régime russe sera faible, mieux ce sera pour ses sujets ! Naturellement, cette position défaitiste révolutionnaire doit être exempte de tout compromis avec l'impérialisme occidental. Dans tout conflit entre les grandes puissances, les révolutionnaires s'opposent aux deux camps, car les deux sont pires ! Les principaux slogans du CCRI et de la Tendance socialiste sont les suivants : Pour une guerre populaire afin de défendre l'Ukraine contre l'invasion de Poutine ! Non à la subordination de l'Ukraine à l'OTAN et à l'UE ! Contre l'impérialisme russe et contre l'impérialisme de l'OTAN !

 

34. La    lutte pour l'autodétermination nationale des peuples opprimés dans l'Empire russe est liée à cette question.   Ceci est particulièrement pertinent pour le peuple tchétchène, qui a un fier passé de lutte héroïque contre l'impérialisme russe, bien qu'il ait été confronté à deux guerres génocidaires au cours des trois dernières décennies (en plus de l'expérience traumatisante de sa déportation en Asie centrale par Staline et de son assujettissement brutal par le tsarisme après la défaite de la lutte héroïque de résistance menée par l'imam Shamil au 19ème siècle). Les socialistes préconisent de soutenir la lutte des Tchétchènes pour l'indépendance ("Ichkeria"). De même, nous soutenons l'autodétermination nationale de toutes les autres nationalités opprimées dans l'Empire russe. En même temps, nous mettons en garde contre toute illusion d'indépendance sur une base capitaliste, car il en résulterait d'autres formes indirectes de dépendance à l'égard des puissances impérialistes. Nous préconisons donc une solution à la question nationale sur la base d'une fédération socialiste volontaire de républiques ouvrières et paysannes.

 

35. De même, nous demandons l'égalité totale pour les migrants qui souffrent de la surexploitation en tant que main-d'œuvre bon marché, ainsi que l'absence de discrimination nationale à l'encontre des citoyens nés à l'étranger. Pour l'égalité des salaires (ce qui signifie l'adaptation des salaires des migrants à ceux des travailleurs russes), pour les pleins droits des citoyens indépendamment de leur passeport, ainsi que pour la reconnaissance de leur langue maternelle dans l'administration publique et l'éducation !

 

36. Le CCRI et la Tendance socialiste appellent à la dissolution de toutes les institutions créées pour étendre la position politique et économique de l'impérialisme russe. A bas l'Union économique eurasienne, l'OTSC ou l'OCS !

 

37. Les socialistes de Russie doivent défendre ce programme anti-chauvin cohérent non seulement pour construire des liens de solidarité avec les autres nationalités. Ce programme est également crucial pour aider les travailleurs russes à surmonter toutes les formes de préjugés chauvins, afin qu'ils n'appartiennent plus au "Ruskij Mir" mais à la "mère patrie" de la classe ouvrière internationale !

 

38. Compte tenu du caractère autoritaire de longue date du régime de Poutine, il est clair que les revendications démocratiques et anti-bonapartistes joueront un rôle important dans la période à venir de la lutte de libération. Ces revendications comprennent le droit de réunion sans restriction, le droit de former des partis et des syndicats, la liberté de la presse, etc. De même, nous demandons l'abolition de toutes les lois anti-LGBT+, ainsi que celles qui dépénalisent certaines formes de violence domestique à l'encontre des femmes dans les mariages. En outre, nous exigeons la libération immédiate et inconditionnelle de tous les prisonniers politiques, y compris ceux qui ont été emprisonnés en raison de leur opposition à la guerre, les journalistes critiques, mais aussi des personnalités bourgeoises comme Alexei Navalny (avec qui, bien sûr, nous n'avons pas d'accord politique).

 

39. En outre, la demande de droits démocratiques pour les soldats peut gagner en importance en raison du rôle central de la guerre et du fait que des centaines de milliers de conscrits sont armés - ce qui peut être très significatif au milieu d'une crise révolutionnaire ! Bien entendu, ces revendications doivent être associées à une position anti-impérialiste contre l'occupation russe de certaines parties de l'Ukraine.

 

40. Le caractère fortement bonapartiste du régime donne de l'importance aux revendications révolutionnaires-démocratiques, même si elles restent dans le domaine de la démocratie bourgeoise. Parmi ces revendications figurent l'abolition de la fonction présidentielle et la réduction de la durée des mandats parlementaires à deux ans. Les députés doivent être élus en tant que membres d'assemblées locales, peuvent être révoqués à tout moment par leurs électeurs et doivent recevoir comme rémunération pour leur fonction le salaire d'un ouvrier qualifié.

 

41. Un slogan qui pourrait prendre de l'importance dans une période de crise du régime bonapartiste est celui de l'Assemblée constituante révolutionnaire. Cette assemblée devrait discuter exclusivement de la future constitution du pays. Pour éviter qu'elle ne devienne un instrument de la classe dominante, elle devrait être convoquée et contrôlée non par un régime capitaliste, mais par les masses combattantes organisées en conseils d'action et en milices armées. Ses députés seraient élus sur la base d'assemblées locales, constamment révocables par leurs électeurs, et recevraient le salaire d'un ouvrier qualifié.

 

42. Enfin, il est probable que les revendications économiques - telles que l'augmentation des salaires, la sécurité de l'emploi, etc. - joueront probablement un rôle important dans les luttes des travailleurs au cours de la période à venir. - Ces revendications joueront un rôle important dans les luttes des travailleurs au cours de la période à venir. Cela pourrait être combiné avec la création de nouveaux syndicats militants - comme le syndicat "Wildberry - True Employees" - ou avec un processus de regroupement au sein des syndicats bureaucratisés existants.

 

Nous répétons que ces revendications démocratiques et économiques doivent être combinées avec un programme de révolution socialiste. Seul un tel programme peut offrir une issue à la misère de la Russie ; et seul un tel programme peut constituer la base de l'unification révolutionnaire des marxistes authentiques ! Rejoignez le CCRI et la Tendance socialiste dans la lutte pour construire un nouveau parti révolutionnaire - au niveau national et international !

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Nous renvoyons les lecteurs à une page spéciale de notre site web, sur laquelle sont compilés plus de 180 documents du RCIT sur le régime de Poutine, la guerre d'Ukraine et le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/ . Nous nous référons en particulier à RCIT : La tentative de coup d'État de Prigozhin en Russie : Une querelle de voleurs. Prigozhin, Shoigu et Poutine - aucun soutien à ces criminels de guerre ! A bas l'impérialisme russe et le régime bonapartiste ! 24 juin 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_4 ; Western Powers and the Prigozhin Coup in Russia (Les puissances occidentales et le coup d'État de Prigozhin en Russie). On the consequences of the coup attempt for US and European imperialism and the Ukraine War, 26 juin 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_5 ; Toujours sur les inquiétudes des puissances occidentales après le coup d'État de Prigozhin en Russie, le 29 juin 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_5 ; RCIT : Towards a turning point in the Ukrainian war ?Les tâches des socialistes à la lumière des lignes de développement possibles de la guerre de défense nationale en combinaison avec la rivalité inter-impérialiste des grandes puissances. 11 mars 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_4

 

О задачах социалистов в предстоящий период кризиса бонапартистского режима и его империалистической войны против украинского народа

 

Тезисы Революционной Коммунистической Интернациональной Тенденции (RCIT), совместно опубликованные Международным бюро и Социалистической тенденцией (Россия), 6 июля 2023 года, www.thecommunists.net и www.socialisttendency.com

 

 

 

Введение

 

 

 

1. Попытка государственного переворота, предпринятая боссом ЧВК Вагнер Евгением Пригожиным, потрясла путинский режим до самых его основ и открыла новый период. В течение 36 часов фундаментальные слабости бонапартистского режима, находящегося у власти с 1999 года, были жестоко разоблачены на глазах у всех, когда ему бросили вызов недовольный лидер ополчения и несколько тысяч наемников. Фактически, неудавшийся переворот открыл новый период в российской политике – период предсмертной агонии путинского режима.

 

2. Хотя мы не можем сказать, займет ли этот период месяцы или годы, очевидно, что дни путинского режима сочтены. Это потому, что события 24 июня продемонстрировали:

 

а) Внутренние разногласия режима. Военные круги, государственная бюрократия и олигархи расходятся друг с другом в отношении разумности войны, ее целей и методов.

 

б) Хотя значительные слои элиты отказались поддержать переворот, они также не сплотились в поддержку Путина. Лишь несколько голосов призвали к защите режима до завершения переворота вечером того же дня. Многие чиновники и олигархи были довольно заняты, покидая столицу на своих представительских самолетах. Что еще более важно, лишь небольшие слои вооруженных сил и государственной бюрократии оказали какое-либо активное сопротивление перевороту. Не было сделано ни единого выстрела, когда ополченцы Пригожина вошли в Ростов и захватили военный штаб – самую важную часть российских вооруженных сил в войне в Украине. Даже печально известные наемники Кадырова – храбрые только тогда, когда они сталкиваются с безоружными гражданскими лицами Чечни – предпочли “защищать Москву” не раньше, чем колонны Вагнера развернулись, чтобы вернуться на свои военные базы.

 

в) Наконец, в то время как отдельные слои населения в Ростове демонстрировали свою поддержку вагнеровцам, никакой народной поддержки Путина не было – ни в Ростове, ни в Москве, ни в Санкт-Петербурге, ни в каком-либо другом городе!

 

3. Мы подтверждаем позицию, которую RCIT и Социалистическая тенденция (Секция RCIT в России) заняли уже в первые часы переворота Пригожина. Мы охарактеризовали это как конфликт различных секторов внутри бонапартистского режима. Поэтому мы осудили это как “реакционное восстание против реакционного режима” и как “ссору между ворами”. Следовательно, мы заявили: “Рабочие и угнетенные ничего не выиграют, поддерживая одного из этих военных преступников – оба хуже!”

 

 

 

Своеобразный характер путинского режима

 

 

 

4. В то время как кризис путинского режима был вызван неудавшимся переворотом Пригожина, его более глубокие причины кроются в специфической природе бонапартистского типа правления российского капитализма, который является основой для того, чтобы быть империалистической Великой державой.

 

5. Подводя итог анализу RCIT путинского режима, который мы проанализировали в нескольких подробных исследованиях, мы можем выделить следующие черты.

 

а) Политически это бонапартистский режим, ориентированный на Путина и кремлевский аппарат. Он сочетает авторитарный капиталистический режим, основанный на раздутом военном аппарате, службах безопасности и административном государственном аппарате, с ограниченными формами буржуазной демократии и парламентаризма.

 

б) Экономически он основан на сочетании значительного государственно-капиталистического сектора – в частности, финансового, энергетического и сырьевого секторов – с небольшой группой олигархов.

 

в) Идеологически он опирается на великорусский шовинизм (“Русский мир”), обещание вернуть России статус Великой державы в сочетании с социальным консерватизмом (поддержка православной церкви, пропаганда против ЛГБТ+ и т.д.).

 

д) путинская внешняя политика характеризуется углублением стратегического союза с китайским империализмом, который идет рука об руку с повышением конкуренции с западными великими державами. Более того, Кремль проводит агрессивную милитаристскую политику за рубежом (например, Вторая чеченская война 1999-2009 годов, его военные интервенции в Грузии 2008 года, в Сирии с 2015 года и в Северной и Центральной Африке в течение нескольких лет).

 

6. Наш анализ социальной физиономии путинского режима за последние десятилетия можно резюмировать следующим образом:

 

а) Он сосредоточен на огромном и сверхцентрализованном федеральном государственном аппарате в Кремле. Такой огромный государственный аппарат обусловлен не только особенностями России как географически крупнейшей страны в мире. Это также вызвано природой российского капитализма, который был восстановлен только в начале 1990-х годов и который, следовательно, основан на относительно слабой, поскольку поздней, внутренней буржуазии.

 

б) Кремль контролирует столь же раздутую региональную и местную бюрократию, которая лояльна Кремлю (не забывая, конечно, удовлетворять свои собственные материальные интересы).

 

в) Экономическим классом, на котором держится эта государственная бюрократия, является российская монополистическая буржуазия – так называемые олигархи. Хотя она слабее своих западных конкурентов (по вышеупомянутым причинам), это все еще сильный класс, поскольку он контролирует - вместе с государственно–капиталистическим сектором - внутреннюю экономику и осуществляет значительную деятельность по иностранным инвестициям (от которых она получает империалистические сверхприбыли). В принципе, олигархи относительно свободны следовать своим деловым интересам – до тех пор, пока они остаются лояльными Кремлю, соответственно, не проявляют никаких признаков оппозиции. Короче говоря, режим навязал олигархам следующую сделку: “Не лезьте в наши дела, а мы не лезем в ваши.”

 

г) Путинский режим характеризуется тем фактом, что Кремль управляет раздробленной элитой – различными олигархами, фракциями и группами интересов в государственной бюрократии и вооруженных силах. Они представляют собой небольшие “княжества”, которым позволено присваивать богатство и конкурировать друг с другом до тех пор, пока они не раскачают лодку и принимают Путина как превосходящего Бонапарта.

 

д) Население, за важными исключениями, в значительной степени держалось “вне политики” в течение многих лет. Основой для этого был I) травмирующий опыт реставрации капитализма в 1990-х годах с его разрушительными последствиями для социальных условий жизни и II) “сильный кулак” авторитарного режима. В то же время режим не слишком вмешивался в личную жизнь людей. Следовательно, режим навязал людям ту же сделку: “Не лезьте в наши дела, а мы не лезем в ваши.”

 

е) В результате этих специфических факторов Путин никогда не утруждал себя созданием сильной массовой партии (в отличие, например, от китайской КПК с ее 100 миллионами членов). Партия режима – “Единая Россия” – по сути, является избирательной машиной и бюрократической сетью для продвижения по службе, но редко участвует в массовых мобилизациях или местной активности в районах и деревнях. Кремль не считает это необходимым, поскольку его правление основано на аполитичной терпимости населения, но не на активной поддержке.

 

7. Специфическая система путинского режима работала в течение длительного периода, пока режим мог обеспечивать относительную стабильность, основанную на экономическом росте. Это не означает, что режим не сталкивался с серьезными вызовами. Самыми главными событиями были I) национально-освободительная борьба чеченского народа, которая была жестоко подавлена войной геноцида в 1999-2009 годах и II) демократическое массовое движение после фальсифицированных выборов в законодательные органы России 2011 года.

 

8. Российский бонапартистский режим отличается от своего старшего брата – сталинско-реставраторского режима в Китае. В Пекине есть централизованная и прочно укоренившаяся массовая партия со 100 миллионами членов, а также гораздо более сильный государственно-капиталистический сектор, который может управлять экономикой гораздо эффективнее, чем Кремль. Естественно, эти различия имеют свою материальную основу в совершенно разных путях восстановления капитализма. В России сталинский режим просто рухнул, а вместе с ним и государство. Создание нового правящего класса в 1990-х годах было болезненным и хаотичным процессом, характеризовавшимся неолиберальной приватизацией, экономическим разрушением и войной криминальной мафии. В Китае КПК успешно внедрила капиталистические законы движения – после разгрома восстания рабочих и молодежи на площади Тяньаньмэнь в июне 1989 года – в экономику и помогла создать новую мощную буржуазию без разрушения политического государственного аппарата.

 

 

 

Причины кризиса бонапартистского режима

 

 

 

9. Условия, на которых держится путинский режим, начали меняться с началом новой эры в мировой политике во второй половине 2019 года. Глобальная волна народных восстаний и начало Великой депрессии капиталистической мировой экономики привели к ускорению межимпериалистического соперничества великих держав и контрреволюции COVID 2020-22. Эти события оказали огромное влияние на население России, поскольку подорвали экономическую стабильность и спровоцировали жестокое вмешательство в личную жизнь людей. В результате путинская “Единая Россия” потеряла народную поддержку и смогла сохранить узкое абсолютное большинство на выборах в законодательные органы в сентябре 2021 года только с помощью массовых фальсификаций на выборах.

 

10. Такая потеря народной поддержки и, в то же время, ускорение межимпериалистического соперничества подтолкнули Кремль к противодействию. Следовательно, Путин усилил свою великорусскую шовинистическую политику как в отношении внутренней пропаганды, так и на арене внешней политики. Опираясь на свой опыт Второй чеченской войны, кремлевский лидер надеялся повысить престиж режима – как внутри страны, так и во всем мире – с помощью “короткой победоносной войны”. Результатом таких обсуждений стало вторжение Путина в Украину 24 февраля 2022 года. Но, подобно царю Николаю II с его войной против Японии в 1904-05 годах, режим полностью просчитался. Вопреки ожиданиям Кремля, украинский народ с патриотической решимостью восстал против вторжения и нанес унизительные поражения российским агрессорам. Аналогичным образом, боевая компетентность армии и, в частности, боевая мораль российских солдат оказались плачевными.

 

11. Короче говоря, эти объективные факторы достигли кульминации в роковой войне в Украине. Неудачи российской армии в результате, в первую очередь, героического сопротивления украинского народа, являются прямой причиной политического кризиса режима. Это унижение вызвало массовое недовольство режимом почти у всех слоев населения. Либеральные и прогрессивные антивоенные круги презирают войну как реакционную агрессию. Шовинистические провоенные секторы критикуют режим за его неспособность завоевать Украину. И аполитичные слои населения в принципе не против войны, но не хотят видеть, как их сыновья и мужья умирают или возвращаются инвалидами. Добавьте к этому социальные и экономические последствия такой очень дорогостоящей войны для рабочего класса и даже средних слоев.

 

12. Все эти события вызвали трещины в политическом и военном государственном аппарате, а также в обществе. Это находит свое выражение в антивоенных протестах, которые были жестоко подавлены полицией, местных протестах против мобилизации (особенно в регионах с национально угнетенными народами), создании ультрареакционной среды шовинистических поджигателей войны (ЧВК Пригожина “Вагнер”, добровольческие батальоны, милблогеры, стрелковский "Клуб рассерженных патриотов" и т.д.) И во главе всего этого - некомпетентная государственная бюрократия и Министерство обороны Шойгу. Недавняя попытка государственного переворота Пригожина была самым взрывным выражением (до сих пор) этой динамики. Без сомнения, последуют новые политические и социальные взрывы.

 

 

 

Тупик попыток Путина укрепить свой режим и его последствия для войны в Украине

 

 

 

13. Путин сталкивается с дилеммой, которую почти невозможно разрешить (за исключением полной военной победы над Украиной, которая, однако, выглядит очень маловероятной). Он должен сосредоточиться на восстановлении и консолидации господства Кремля над политической, военной и бизнес-элитой. Это делает необходимой серию чисток враждебных или ненадежных элементов. В то же время он не должен слишком сильно раскачивать лодку, то есть он не должен провоцировать слишком сильное противодействие со стороны колеблющихся слоев элиты, и он не должен подрывать способность государства и армейского командования продолжать войну в пользу России.

 

14. Кроме того, весьма вероятно, что различные фракции режима начнут задумываться о преемнике 70-летнего Путина. Они будут делать это еще активнее перед лицом предстоящих президентских выборов, которые запланированы на март 2024 года. Даже если эти группировки, возможно, не бросят вызов самому Путину, они постараются поставить своих соответствующих фигур в выгодное положение для преемственности. Такое усиливающееся соперничество спровоцирует еще больше конфликтов внутри правящей элиты и увеличит усилия Путина по восстановлению своего режима.

 

15. Усилия Путина по восстановлению своего режима тесно связаны с судьбой грабительской войны, которую он ведет против украинского народа с февраля 2022 года. С одной стороны, для Кремля было бы очень рискованно навязывать очередную волну мобилизации молодых призывников в армию. Посылать еще больше сыновей и мужей на непопулярную войну с большими потерями слишком рискованно для и без того расшатанного режима. Это может спровоцировать гораздо более взрывную волну протестов, чем это произошло во время последней волны мобилизации в сентябре 2022 года. Поскольку война обостряет внутренние противоречия режима и разложение армии, на Путина оказывается давление с целью скорейшего прекращения войны. Однако, в то же время, он не может позволить себе проиграть войну.

 

16. В качестве общего закона мы можем сказать, что чем дольше длится война, тем выше потери России, тем больше будут накапливаться политические и социальные противоречия путинского режима и в российском обществе, тем чаще мы будем видеть революционные, а также контрреволюционные взрывы. Поэтому мы можем сказать, что в нынешней конъюнктуре Россия стала самым слабым звеном империалистической цепи, то есть это та Великая держава, которая ближе всего к революционным событиям. Если российская армия потерпит унизительное поражение от украинского народа, то есть если она проиграет войну, крах путинского режима и возникновение революционной ситуации весьма вероятны.

 

17. Чтобы добиться относительно успешного исхода войны, Кремль может пойти на краткосрочную эскалацию войны – аналогично временному увеличению численности американских войск в Афганистане в 2010-12 годах. Однако для этого потребовалась бы массовая мобилизация, а это было бы очень рискованно для режима по вышеупомянутым причинам. Кремль может обострить войну с помощью применения тактического ядерного оружия или спровоцировав ядерную катастрофу на Запорожской атомной электростанции. Вряд ли нужно говорить, что такие меры также чрезвычайно рискованны.

 

18. Единственная надежда Путина заключается в том, что правительства США, Германии и Франции также все больше обеспокоены “бесконечной войной” в Украине. Как показал RCIT в различных документах, среди правящей элиты западных держав существует такая тенденция, которая стремится к прекращению войны скорее раньше, чем позже, то есть которая хочет навязать прекращение огня и начало переговоров. Движущими факторами этой тенденции, которая становится все более влиятельной, являются следующие:

 

а) Негативные последствия войны для западных держав возрастают (риски непреднамеренной эскалации в прямую конфронтацию с ядерной державой Россией, высокие расходы на военную помощь, ограниченные запасы военных материалов, дестабилизирующие последствия для мировой экономики, народное недовольство и т.д.).

 

б) В то время как западные правительства хотят видеть режим российского соперника ослабленным, они обеспокоены тем, что он может рухнуть – что может открыть период народных восстаний и гражданских войн. Это имело бы очень дестабилизирующие последствия для всего евразийского региона, тем более что в России находятся тысячи ядерных ракет.

 

в) Пока неясно, может ли империалистический Китай сыграть какую-либо будущую роль в развитии событий в России. Оказалось, что Китай проявлял осторожность, публично поддерживая путинский режим в его внутреннем конфликте с Вагнером. В то же время любой новый режим, который может прийти на смену Путину, может сделать маленького друга Китая - Россию - менее надежной. Не следует сбрасывать со счетов возможность того, что Китай активизируется, чтобы сыграть решающую роль в мирных переговорах между Россией и Украиной, особенно после мятежа Пригожина. При таком сценарии у западного империализма есть две альтернативы: либо уйти с дипломатического паркета, чтобы отдать лидерство Китаю (что очень маловероятно), либо использовать мирные переговоры как шахматную доску в своем стратегическом конфликте с Китаем. В любом случае, это будет очень красноречиво свидетельствовать об истинной силе и стабильности каждой империалистической силы.

 

19. Тем не менее, даже если нечестивый альянс НАТО и России сможет навязать такое умиротворение войны в ближайшие месяцы (скорее всего, против воли украинского народа) и временно прекратить борьбу Украины за национальное освобождение, ситуация для путинского режима останется крайне нестабильной. Многие люди могли бы спросить, что выиграла страна в результате неспровоцированного вторжения Путина в Украину, почему должны были погибнуть десятки тысяч молодых людей, и действительно ли Россия сейчас является более сильной державой, чем до 24 февраля?! Более того, война позволяет Кремлю узаконить массированное давление на общество, чтобы оно не выступало с публичной критикой – иначе люди “нанесли бы Родине удар в спину”. Как только война закончится, режим лишится таких оправданий.

 

20. Кроме того, мы должны отметить, что скорейшее прекращение войны лишило бы украинский народ возможности пожинать плоды своих военных жертв и, следовательно, могло бы спровоцировать массовую негативную реакцию в украинском обществе. Это может вызвать волну революционного патриотизма, направленную не только против Москвы, но и против западных держав и против самодовольного правительства Зеленского. Аналогично, такое умиротворение также вызвало бы возмущение в американском и европейском обществах – как со стороны реакционных, так и прогрессивных сил, поскольку их правительства, очевидно, нарушили бы свои официальные обещания, которые составляли основу их антироссийской внешней политики с февраля 2022 года. В то время как западные империалисты могут надеяться и планировать мирное решение, подобное Дейтонскому соглашению, в конце героической оборонительной войны боснийского народа (1992-95), российский империализм – даже если он будет значительно ослаблен – не может сравниться с полуколониальной Сербией. Любое мирное соглашение между Украиной и Россией останется крайне нестабильным по самой природе обеих стран. Это потребовало бы такого количества ресурсов, которые западные империалисты не желают и не могут инвестировать.

 

 

 

Перспективы на будущее

 

 

 

21. Ключевые факторы, определяющие будущие перспективы политической жизни России в целом и классовой борьбы в частности, можно резюмировать следующим образом. Ослабленный режим в условиях кризиса сталкивается с углубляющимися конфликтами между различными группировками; он борется за выживание в ситуации, которая характеризуется все более непопулярной и дорогостоящей войной, которую он вряд ли выиграет. Усилия режима по консолидации своего господства неизбежно приведут к сильному отчуждению одного или другого (или всего) сектора правящей элиты, а также населения.

 

22. Такие условия, с одной стороны, побуждают путинский режим расширять свои чистки и усиливать государственные репрессии против оппозиции в обществе. Но это рёв раненого животного. Следовательно, такие события также открывают пространство для народных масс и социалистических сил. В период потери доверия населения к режиму и его способности предлагать обществу перспективу рабочий класс и угнетенные нации обретут уверенность в борьбе. Армия, у солдат которой и так низкий моральный дух, чтобы рисковать своими жизнями ради бессмысленной войны, охвачена взрывоопасными противоречиями, которые легко могут привести к вооруженным мятежам солдат. Ослабленный Путин равен ослабленному Кадырову, и это может привести к возобновлению национально-освободительной борьбы чеченского народа, а также других народов Кавказа. Другие национальные меньшинства также почувствуют себя более уверенно, чтобы поднять голову. Кроме того, кризис режима откроет простор для борьбы рабочих на предприятиях и для формирования новых профсоюзов.

 

23. В такой период антикапиталистические и антиимпериалистические идеи могут упасть на благодатную почву. Предсмертная агония путинского режима неизбежно провоцирует кризис его гегемонии в общественном мнении. Это означает, среди прочего, что публичное повествование о “Русском мире” сильно пострадает – по крайней мере, среди более прогрессивных слоев рабочих и молодежи. В то время как одна часть масс обратится к ультрареакционному шовинизму, другая будет испытывать отвращение к таким реакционным идеологиям и искать альтернативы. Кризис режима означает, что “пораженческие настроения”, то есть открытость для антишовинистских и антиимпериалистических позиций, будут сильнее, чем когда-либо прежде - по крайней мере, за последние несколько десятилетий. Для растущей части населения “отечество” все чаще становится “отечеством Путина”, “отечеством насильника украинского народа”, “отечеством” тех, кто обладает властью и много обещает, но ничего не выполняет. Почему рабочие должны отождествлять себя с таким реакционным “отечеством”?!

 

24. В то же время в равной степени следует учитывать, что нынешний кризис путинского режима и его реакционная война также усилят ультрашовинистские и контрреволюционные силы. Среда “рассерженных патриотов” может породить мощное (полу-) фашистское движение, которое открыто выступает за установление диктатуры и тотальную войну против Украины, против НАТО и всех других врагов “Русского мира”. Такое (полу-) фашистское движение представляло бы прямую угрозу рабочему классу и угнетенным нациям, и с ним нужно бороться любыми необходимыми средствами.

 

 

 

Сталинизм, центризм и кризис революционного лидерства

 

 

 

25. Период предсмертной агонии путинского режима предоставит большие возможности рабочему классу и угнетенным. Однако рабочий авангард в состоянии привести народные массы к победе только в том случае, если ему удастся вовремя создать революционную партию – партию, основанную на программе социалистической революции, которая является частью революционного интернационала и которая прочно укоренилась среди пролетариата и угнетенных народов. Создание такой партии является ключевой задачей для подлинных марксистов в России.

 

26. Нет причин недооценивать трудность этой задачи, поскольку рабочий класс сталкивается с глубоким кризисом революционного руководства. Хотя Россия, безусловно, является одной из стран с самым большим количеством людей в мире, которые идентифицируют себя как “коммунисты”, также очевидно, что такой “коммунизм” обычно означает вульгарный сталинизм, часто в сочетании с консервативным великорусским шовинизмом. Сталинистско-шовинистическая КПРФ Зюганова – одна из крупнейших партий страны – является наиболее важной силой этого социал-империалистического лагеря, который безоговорочно поддерживал вторжение Путина в Украину с самого начала. Кроме того, существуют небольшие сталинистские партии – такие как РКРП или ОКП, – которые проповедуют менее вопиющую отраву “Русского мира”, но все еще действуют как верные защитники империалистического отечества. Слева от них находятся некоторые анархистские организации, к которым принадлежат героические борцы против путинского режима и его преступной войны против украинского народа (например, БОАК). Однако отсутствие у них ориентации на рабочий класс, программы и стратегии означает, что эти усилия не способствуют задаче подготовки социалистической революции.

 

27. Наконец, существуют различные более мелкие троцкистские организации. Некоторые из них, такие как РРП или секция МMT (в настоящее время называемая OKИ), сочетают общее марксистское мировоззрение с оппортунистической адаптацией к сталинской КПРФ и неспособностью встать на сторону украинского народа в его законной войне за национальную оборону против российского империализма. Группы, подобные РСД, связанные с манделистским “Четвертым интернационалом”, занимают правильную позицию поддержки украинского народа, но, к сожалению, сочетают такую позицию с оппортунистическим приспособлением к либерализму и молчаливой поддержкой западного империализма (как предполагаемого “меньшего зла”).

 

28. Другие, такие как товарищи из CA, занимают правильную интернационалистическую и антиимпериалистическую позицию, но отказываются, по крайней мере до сих пор, извлекать из такой позиции необходимые организационные последствия. Их международная материнская организация – ISA – пропитана грантистским методом империалистического экономизма и, следовательно, адаптировалась к социал-пацифизму и позорной политике нейтралитета в войне в Украине с самого ее начала.

 

29. Поскольку Россия движется к периоду взрывных конвульсий, неизбежно, что кризис путинского режима также спровоцирует кризис (полу-) путинистских “левых”. В результате процесс внутреннего кризиса, расколов и перегруппировок предоставит революционерам важные возможности. Целью должно быть беспощадное нападение на те силы, которые капитулируют перед социал-империализмом и шовинизмом “Русского мира”, и оказание помощи тем элементам, которые движутся влево, товарищеской критикой их ошибок. Задачи большевиков-коммунистов заключаются в продвижении объединения подлинных революционных активистов, независимо от того, к какой своеобразной традиции они принадлежат, на основе соглашения о конкретной программе революционных действий на предстоящий период.

 

 

 

Партия и программа

 

 

 

30. Чтобы успешно вмешаться в период предсмертной агонии путинского режима, марксистам необходимо основывать свою работу на программе революционных действий. Стратегической целью такой программы должна быть организация рабочего класса и угнетенных для свержения бонапартистского режима посредством социалистической революции. Только организация масс в советы и их вооружение в народные ополчения позволят пролетариату захватить власть и создать рабочее правительство на основе таких органов. Только такой новый пролетарский режим позволит экспроприацию олигархов, национализацию ключевых секторов промышленного, финансового сектора и сферы услуг под контролем рабочих, свободу всех угнетенных национальностей самим решать свою судьбу и т.д.

 

31. Такая переходная программа – в методологической традиции программы Троцкого для Четвертого Интернационала в 1938 году – должна сочетаться с рядом требований, которые касаются наиболее неотложных задач предстоящего периода. Следовательно, демократические и антиимпериалистические вопросы, а также экономические вопросы будут иметь приоритет в революционной программе.

 

32. Наиболее насущной проблемой является реакционная война Путина против украинского народа. Социалисты в России должны непримиримо противостоять этой войне и работать в направлении поражения российского империализма. Их подход должен основываться на методе Ленина и большевиков, когда они выступали за поддержку персидского, финского, польского и украинского народов в их борьбе против царской России – программе “революционного пораженчества”, связанной с такими лозунгами, как “главный враг дома” и “превратить империалистическую войну в гражданскую”.

 

33. Следовательно, социалистам необходимо добиваться победы украинского народа в его борьбе против вторжения Путина. Они должны сделать это не только ради национальной свободы украинцев, но и ради национально-освободительной борьбы угнетенных народов в России, а также освободительной борьбы рабочего класса в России. Чем слабее российский режим, тем лучше для его подданных! Естественно, такая революционно-пораженческая позиция не должна быть какой-либо уступкой западному империализму. В любом конфликте между великими державами революционеры выступают против обоих лагерей, поскольку оба хуже! Ключевыми лозунгами RCIT и Социалистической Тенденции являются: За народную войну, чтобы защитить Украину от вторжения Путина! Нет подчинению Украины НАТО и ЕС! Против российского и НАТОвского империализма!

 

34. С этим связана борьба за национальное самоопределение угнетенных народов в Российской империи. Это особенно актуально для чеченского народа, который имеет гордый послужной список героической борьбы против российского империализма, несмотря на то, что за последние три десятилетия пережил две войны с геноцидом (в дополнение к травмирующему опыту их депортации в Центральную Азию Сталиным и их жестокого порабощения царизмом после поражения в героической борьбе сопротивления, возглавляемой имамом Шамилем в 19-м веке). Социалисты выступают за поддержку борьбы чеченцев за независимость (“Ичкерия”). Аналогичным образом, мы поддерживаем национальное самоопределение всех других угнетенных национальностей в Российской империи. В то же время мы предостерегаем от любых иллюзий относительно независимости на капиталистической основе, поскольку это привело бы к другим, косвенным, формам зависимости от империалистических держав. Следовательно, мы выступаем за решение национального вопроса на основе добровольной социалистической федерации рабочих и крестьянских республик.

 

35. Аналогичным образом, мы требуем полного равенства для мигрантов, которые подвергаются сверхэксплуатации в качестве дешевой рабочей силы, а также национальной дискриминации как граждане иностранного происхождения. За равную заработную плату (что означает адаптацию заработной платы мигрантов к заработной плате российских рабочих), за полные права граждан независимо от их паспорта, а также за признание их родного языка в государственном управлении и образовании!

 

36. RCIT и Социалистическая Тенденция призывают к роспуску всех институтов, которые предназначены для расширения политического и экономического положения российского империализма. Долой Евразийский экономический союз, ОДКБ или ШОС!

 

37. Социалисты в России должны отстаивать такую последовательную антишовинистскую программу не только для того, чтобы укрепить узы солидарности с другими национальностями. Это также крайне важно для того, чтобы помочь российским рабочим преодолеть все формы шовинистических предрассудков, чтобы они принадлежали не “Русскому миру”, а “родине” международного рабочего класса!

 

38. Учитывая давний авторитарный характер путинского режима, ясно, что демократические, антибонапартистские требования будут играть важную роль в предстоящий период освободительной борьбы. К таким требованиям относятся неограниченное право на собрания, право создавать партии и профсоюзы, свобода прессы и т.д. Аналогичным образом, мы призываем к отмене всех законов, направленных против ЛГБТ+, а также тех, которые декриминализируют определенные формы домашнего насилия в отношении женщин в браке. Кроме того, мы требуем немедленного и безоговорочного освобождения всех политических заключенных, включая тех, кто был заключен в тюрьму из-за их оппозиции войне, критически настроенных журналистов, но также и буржуазных деятелей, таких как Алексей Навальный (с которым у нас, естественно, нет политического согласия).

 

39. Кроме того, требование демократических прав для солдат может приобрести большее значение из-за центральной роли войны и из-за того факта, что сотни тысяч призывников вооружены – то, что может быть очень важным в разгар революционного кризиса! Естественно, такие требования должны сочетаться с антиимпериалистической позицией против оккупации Россией части Украины.

 

40. Сильный бонапартистский характер режима придает значимость революционно-демократическим требованиям, даже если они остаются в рамках буржуазной демократии. Среди таких требований - упразднение президентской должности и требование сократить срок полномочий парламента до двух лет. Депутаты должны избираться членами местных собраний, быть в любое время отозваны своими избирателями и получать в качестве оплаты за свою роль зарплату квалифицированного рабочего.

 

41. Лозунгом, который мог бы приобрести значение в период кризиса бонапартистского режима, является Революционное учредительное собрание. Такое собрание должно обсуждать исключительно будущую конституцию страны. Чтобы избежать превращения ее в инструмент правящего класса, она должна созываться и контролироваться не каким-либо капиталистическим режимом, а борющимися массами, организованными в советы и вооруженные ополчения. Его депутаты должны избираться на основе местных собраний, которые постоянно могут быть отозваны их избирателями, и получать зарплату квалифицированного рабочего.

 

42. Наконец, вполне вероятно, что экономические требования – такие, как повышение заработной платы, гарантии занятости и т.д. – будут играть важную роль в борьбе трудящихся в предстоящий период. Это можно было бы сочетать с созданием новых воинствующих профсоюзов – таких, как "Уайлдберриз - настоящие работники” – соответственно, с процессом перегруппировки внутри существующих бюрократизированных профсоюзов.

 

43. Мы повторяем, что такие демократические и экономические требования должны сочетаться с программой социалистической революции. Только такая программа может предложить выход из нищеты России; и только такая программа может составить основу для революционного объединения подлинных марксистов! Присоединяйтесь к RCIT и Социалистической Тенденции в борьбе за создание новой революционной партии – на национальном и международном уровнях!

 

 

 

 

 

Sui compiti dei socialisti nel prossimo periodo di crisi del regime bonapartista e della sua guerra imperialista contro il popolo ucraino

 

Tesi della Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (CCRI/RCIT), emesse congiuntamente dal Segretariato Internazionale e dalla Tendenza Socialista (Russia), 6 luglio 2023, www.thecommunists.net e www.socialisttendency.com

 

 

 

Introduzione

 

La natura peculiare del regime di Putin

 

Le cause della crisi del regime bonapartista

 

Il vicolo cieco dei tentativi di Putin di riconsolidare il suo regime e le sue conseguenze per la guerra in Ucraina

 

Prospettive future

 

Stalinismo, centrismo e crisi della leadership rivoluzionaria

 

Partito e programma

 

 

 

Introduzione

 

 

 

1. Il tentativo di colpo di Stato da parte del capo di Wagner, Yevgeny Prigozhin, ha scosso il regime di Putin fino alle fondamenta e ha aperto un nuovo periodo. In 36 ore, le debolezze fondamentali del regime bonapartista, al potere dal 1999, sono state brutalmente esposte sotto gli occhi di tutti quando è stato sfidato da un capo milizia scontento e da alcune migliaia di mercenari. In effetti,       il fallito colpo di Stato ha aperto un nuovo periodo nella politica russa: il periodo dell'agonia mortale per il regime di Putin.

 

2. Anche se non possiamo dire se questo periodo durerà mesi o anni, è chiaro che i giorni del regime di Putin sono contati. Gli eventi del 24 giugno hanno infatti dimostrato quanto segue:

 

a) Divisioni interne al regime. Settori delle forze armate, della burocrazia statale e degli oligarchi divergono tra loro sulla ragionevolezza della guerra, sui suoi obiettivi e sui suoi metodi.

 

b) Sebbene ampi settori dell'élite si siano rifiutati di appoggiare il colpo di Stato, non si sono nemmeno espressi a favore di Putin. Solo poche voci hanno invocato la difesa del regime prima che il colpo di Stato terminasse la sera di quel giorno. Molti funzionari e oligarchi erano impegnati a lasciare la capitale con i loro jet executive. Soprattutto, solo piccoli settori delle forze armate e della burocrazia statale hanno opposto una resistenza attiva al colpo di Stato. Non è stato sparato un solo colpo quando le milizie di Prigozhin sono entrate a Rostov e hanno preso il quartier generale dell'esercito - il più importante delle forze armate russe nella guerra ucraina. Persino i famigerati mercenari di Kadyrov - che sono coraggiosi solo quando affrontano civili ceceni disarmati - hanno preferito "difendere Mosca" prima che le colonne di Wagner si voltassero per tornare alle loro basi militari.

 

c) Infine, sebbene alcuni settori della popolazione di Rostov abbiano mostrato il loro sostegno ai wagneriani, non c'è stato alcun sostegno popolare per Putin - né a Rostov, né a Mosca, né a San Pietroburgo, né in nessun'altra città!

 

3. Ribadiamo la posizione che la TCRI e la Tendenza Socialista (Sezione della TCRI in Russia) hanno assunto già nelle prime ore del colpo di Stato di Prigozhin. Lo caratterizziamo come un conflitto tra diversi settori all'interno del regime bonapartista. Pertanto lo denunciamo come una "ribellione reazionaria contro un regime reazionario" e come una "lotta tra ladri". Di conseguenza, abbiamo dichiarato: "I lavoratori e gli oppressi non hanno nulla da guadagnare nel sostenere uno di questi criminali di guerra - entrambi sono peggio!".

 

 

 

La natura peculiare del regime di Putin

 

 

 

4. Sebbene la crisi del regime di Putin sia stata innescata dal fallito colpo di stato di Prigozhin, le sue cause più profonde sono da ricercare nella natura specifica del tipo di governo bonapartista del capitalismo russo, che è la base per essere una grande potenza imperialista.

 

5. Per riassumere l'analisi della TCRI sul regime Putin, che abbiamo analizzato in diversi studi dettagliati, possiamo individuare le seguenti caratteristiche.

 

a) Politicamente, è un regime bonapartista incentrato su Putin e sull'apparato del Cremlino. Combina un regime capitalista autoritario - basato su un apparato statale militare, di sicurezza e amministrativo gonfiato - con forme limitate di democrazia borghese e parlamentarismo.

 

b) Dal punto di vista economico, si basa sulla combinazione di un consistente settore capitalistico statale - soprattutto nei settori finanziario, energetico e delle materie prime - con un piccolo gruppo di oligarchi.

 

c) Ideologicamente, si basa sullo sciovinismo della Grande Russia ("Ruskij Mir"), sulla promessa di riconquistare lo status di Grande Potenza russa, unito al conservatorismo sociale (promozione della Chiesa ortodossa, propaganda anti-LGBT+, ecc.)

 

d) La politica estera di Putin è caratterizzata da un'alleanza strategica sempre più profonda con l'imperialismo cinese, che va di pari passo con una rivalità sempre più forte con le principali potenze occidentali. Inoltre, il Cremlino conduce una politica militarista aggressiva all'estero (ad esempio, la seconda guerra cecena dal 1999 al 2009, gli interventi militari in Georgia nel 2008, in Siria dal 2015 e in Africa settentrionale e centrale qualche anno fa).

 

6. La nostra analisi della fisionomia sociale del regime di Putin negli ultimi decenni può essere riassunta come segue.

 

a) È incentrato su un apparato statale federale enorme ed eccessivamente centralizzato nel Cremlino. Questo enorme apparato statale non è causato solo dalle caratteristiche peculiari della Russia, che è il Paese geograficamente più grande del mondo. È anche causato dalla natura del capitalismo russo, che è stato restaurato solo all'inizio degli anni '90 e che si basa quindi su una borghesia interna relativamente debole, perché tardiva.

 

b) Il Cremlino controlla una burocrazia regionale e locale altrettanto inflazionata e fedele al Cremlino (senza ovviamente dimenticare di servire i propri interessi materiali).

 

c) La classe economica su cui si basa questa burocrazia statale è la borghesia monopolistica russa - i cosiddetti oligarchi. Sebbene sia più debole dei suoi rivali occidentali (per le ragioni sopra citate), è comunque una classe forte perché controlla - insieme al settore capitalistico statale - l'economia nazionale e svolge importanti attività di investimento all'estero (da cui trae superprofitti imperialisti). In sostanza, gli oligarchi sono relativamente liberi di perseguire i loro interessi commerciali finché rimangono fedeli al Cremlino e non mostrano segni di opposizione. In breve, il regime ha imposto agli oligarchi il seguente accordo: "Non intromettetevi nei nostri affari e noi non ci intrometteremo nei vostri".

 

d) Il regime di Putin è caratterizzato dal fatto che il Cremlino presiede un'élite frammentata - vari oligarchi, fazioni e gruppi di interesse nella burocrazia statale e nelle forze armate. Questi rappresentano piccoli "principati" a cui è consentito appropriarsi della ricchezza e competere tra loro, a patto che non agitino le acque e accettino Putin come il Bonaparte superiore.

 

e) La popolazione, con importanti eccezioni, è stata tenuta ampiamente "fuori dalla politica" per molti anni. Alla base di ciò c'era i) l'esperienza traumatica della restaurazione capitalista negli anni '90, con le sue devastanti conseguenze sulle condizioni di vita sociale, e ii) il "pugno forte" del regime autoritario. Allo stesso tempo, il regime non ha interferito molto nella vita personale delle persone. Pertanto, il regime ha imposto alle persone lo stesso accordo: "Voi state fuori dai nostri affari e noi stiamo fuori dai vostri".

 

f) A causa di questi fattori specifici, Putin non si è mai preoccupato di creare un forte partito di massa (a differenza, ad esempio, del PCC cinese con i suoi 100 milioni di membri). Il partito del regime - "Russia Unita" - è fondamentalmente una macchina elettorale e una rete burocratica per la promozione della carriera, ma raramente si impegna in mobilitazioni di massa o in attivismo locale nei quartieri e nei villaggi. Il Cremlino non lo ritiene necessario, perché il suo governo si basa sulla tolleranza apolitica della popolazione, non sul sostegno attivo.

 

7. Il sistema specifico del regime di Putin ha funzionato per un lungo periodo, finché il regime è stato in grado di garantire una relativa stabilità basata sulla crescita economica. Ciò non significa che il regime non abbia dovuto affrontare sfide importanti. Le più importanti sono state: i) la lotta di liberazione nazionale del popolo ceceno, che è stata brutalmente schiacciata da una guerra genocida dal 1999 al 2009, e ii) il movimento democratico di massa dopo le fraudolente elezioni legislative russe del 2011.

 

8. Il regime bonapartista russo è diverso dal suo fratello maggiore, il regime stalinista-ristoratore cinese. Pechino ha un partito di massa centralizzato e ben radicato, con 100 milioni di membri, e un settore capitalistico statale molto più forte, in grado di guidare l'economia in modo molto più efficace rispetto al Cremlino. Naturalmente, queste differenze hanno la loro base materiale nei percorsi molto diversi verso la restaurazione capitalistica. In Russia, il regime stalinista è semplicemente crollato e con esso lo Stato. La creazione di una nuova classe dirigente negli anni '90 è stato un processo doloroso e caotico, caratterizzato da privatizzazioni neoliberiste, distruzione economica e guerra criminale tra mafie. In Cina, il PCC ha introdotto con successo le leggi del movimento capitalista - dopo aver schiacciato la rivolta operaia e giovanile di Piazza Tienanmen nel giugno 1989 - nell'economia e ha contribuito a creare una nuova potente borghesia senza distruggere l'apparato politico statale.

 

 

 

Le cause della crisi del regime bonapartista

 

 

 

9. Le condizioni su cui si basa    il regime di Putin hanno iniziato a cambiare con l'inizio di una nuova era nella politica mondiale nella seconda metà del 2019. Un'ondata globale di rivolte popolari e l'inizio della Grande Depressione dell'economia mondiale capitalista hanno portato a un'accelerazione della rivalità interimperialista delle Grandi Potenze e alla Controrivoluzione COVID 2020-22. Questi eventi hanno avuto un enorme impatto sulla popolazione russa, in quanto hanno minato la stabilità economica e hanno fatto sì che il regime di Putin non si trovasse in una situazione di crisi. Questi eventi ebbero un enorme impatto sulla popolazione russa, poiché minarono la stabilità economica e causarono un'interferenza draconiana nella vita personale delle persone. Di conseguenza, la "Russia Unita" di Putin ha perso il sostegno popolare ed è riuscita a mantenere una stretta maggioranza assoluta alle elezioni legislative del settembre 2021 solo grazie a massicci brogli elettorali.

 

10. Questa perdita di sostegno popolare e, allo stesso tempo, l'accelerazione della rivalità inter-imperialista hanno spinto il Cremlino a reagire. Putin ha quindi intensificato la sua politica sciovinista della Grande Russia, sia in relazione alla propaganda interna che in politica estera. Facendo leva sull'esperienza della Seconda guerra cecena, il leader del Cremlino sperava di aumentare il prestigio del regime - sia a livello interno che globale - attraverso una "breve guerra vittoriosa". Il risultato di queste riflessioni fu l'invasione dell'Ucraina da parte di Putin il 24 febbraio 2022. Ma, come lo zar Nicola II nella sua guerra contro il Giappone nel 1904-05, il regime ha completamente sbagliato i calcoli. Contrariamente alle aspettative del Cremlino, il popolo ucraino si è sollevato contro l'invasione con determinazione patriottica e ha causato umilianti sconfitte agli aggressori russi. Allo stesso modo, la competenza operativa militare dell'esercito e, in particolare, il morale di combattimento dei soldati russi si rivelarono schifoso.

 

11. In sintesi, questi fattori oggettivi sono culminati nella fatidica guerra d'Ucraina. Il fallimento dell'esercito russo come risultato, in primo luogo, dell'eroica resistenza del popolo ucraino è la causa diretta della crisi politica del regime. Questa umiliazione ha provocato un enorme malcontento nei confronti del regime in quasi tutti i settori della popolazione. I settori liberali e progressisti contrari alla guerra la disprezzano come un'aggressione reazionaria. I settori sciovinisti favorevoli alla guerra criticano il regime per la sua incapacità di conquistare l'Ucraina. E i settori apolitici della popolazione non sono contrari alla guerra in linea di principio, ma non chiedere che i loro figli e mariti morire o diventino invalidi. A ciò si aggiungono le conseguenze sociali ed economiche di una guerra così costosa per la classe operaia e persino per la classe media.

 

12. Tutti questi eventi hanno causato crepe nell'apparato politico e militare dello Stato e nella società. Ciò trova espressione nelle proteste contro la guerra, brutalmente represse dalla polizia, nelle proteste locali contro la mobilitazione (soprattutto nelle regioni con popolazioni oppresse a livello nazionale), nella creazione di un ambiente ultra-reazionario bellicoso sciovinisti (il PMC Wagner di Prigozhin, i battaglioni di volontari, i milblogger, il "Club dei patrioti arrabbiati" di Strelkov, ecc).Il recente tentativo di colpo di Stato di Prigozhin è stato l'espressione più esplosiva (finora) di questa dinamica. Senza dubbio seguiranno altre esplosioni politiche e sociali.

 

 

 

Il vicolo cieco dei tentativi di Putin di riconsolidare il suo regime e le sue conseguenze per la guerra in Ucraina

 

 

 

13. Putin si trova di fronte a un dilemma quasi impossibile da risolvere (se non con una vittoria militare totale contro l'Ucraina, che però sembra molto improbabile). Deve concentrarsi sulla stabilizzazione e sul consolidamento del controllo del Cremlino dell'élite politica, militare e imprenditoriale. Ciò rende necessaria una serie di epurazioni di elementi ostili o inaffidabili. Allo stesso tempo, non deve agitare troppo le acque, cioè non deve provocare troppa opposizione da parte di settori vacillanti dell'élite e non deve minare la capacità del comando dello Stato e dell'esercito di continuare la guerra a favore della Russia.

 

14. Inoltre, è molto probabile che le diverse fazioni del regime comincino a pensare a un successore del settantenne Putin. Lo faranno a maggior ragione in vista delle prossime elezioni presidenziali, previste per il marzo 2024. Anche se queste fazioni non sfideranno Putin stesso, cercheranno di mettere le rispettive figure in una buona posizione per la successione. Questa crescente rivalità provocherà ulteriori conflitti all'interno dell'élite al potere e inasprirà gli sforzi di Putin per riconsolidare il suo regime.

 

15. Gli sforzi di Putin per riconsolidare il suo regime sono strettamente legati al destino della guerra per derubare il popolo ucraino che sta conducendo dal febbraio 2022. Da un lato, sarebbe troppo rischioso per il Cremlino imporre un'altra ondata di mobilitazione di giovani coscritti nell'esercito. Inviare ancora più figli e mariti in una guerra impopolare con un alto tasso di vittime è troppo rischioso per un regime già traballante. Potrebbe provocare un'ondata di proteste molto più esplosiva di quella verificatasi durante l'ultima mobilitazione nel settembre 2022. Poiché la guerra sta esacerbando le contraddizioni interne del regime e la decomposizione dell'esercito, Putin è sotto pressione per porre fine alla guerra il prima possibile. Tuttavia, allo stesso tempo, non può permettersi di perdere la guerra.

 

16. Come legge generale, possiamo dire che più dura la guerra, più aumenta il numero di vittime in Russia, più si accumulano le contraddizioni politiche e sociali del regime di Putin e della società russa e più si assisterà a esplosioni rivoluzionarie e controrivoluzionarie. Possiamo quindi affermare che in questo momento la Russia è diventata l'anello più debole della catena imperialista, ovvero è la grande potenza più vicina agli sviluppi rivoluzionari. Se l'esercito russo crolla e subisce sconfitte umilianti per il popolo ucraino, cioè se perde la guerra, è molto probabile che si verifichi il crollo del regime di Putin e l'apertura di una situazione rivoluzionaria.

 

17. Per ottenere un esito relativamente positivo della guerra, il Cremlino potrebbe cercare di ottenere un'escalation a breve termine della guerra, simile all'aumento temporaneo delle truppe statunitensi in Afghanistan nel 2010-2012. Tuttavia, ciò richiederebbe un'enorme mobilitazione, che sarebbe molto rischiosa per il regime per le ragioni sopra menzionate. Il Cremlino potrebbe intensificare la guerra con l'uso di armi nucleari tattiche o provocare una catastrofe nucleare nella centrale nucleare di Zaporizhzhia. Inutile dire che anche queste misure sono estremamente rischiose.

 

18. L'unica speranza di Putin è che anche i governi di Stati Uniti, Germania e Francia siano sempre più preoccupati di una "guerra infinita" in Ucraina. Come la TCRI ha dimostrato in diversi documenti, tra le élite al potere delle potenze occidentali c'è una tendenza a cercare la pacificazione della guerra al più presto, cioè a voler imporre un cessate il fuoco e l'inizio dei negoziati. I fattori determinanti di questa tendenza, che stanno diventando sempre più influenti, sono i seguenti:

 

a) Le conseguenze negative della guerra per le potenze occidentali sono in aumento (rischi di escalation involontaria verso il confronto diretto con la potenza nucleare russa, costi elevati degli aiuti militari, scorte limitate di materiale bellico, effetti destabilizzanti sull'economia mondiale, insoddisfazione popolare, ecc.)

 

b) Sebbene i governi occidentali vogliano vedere il regime del rivale russo indebolito, temono che possa crollare, dando vita a un periodo di rivolte popolari e guerre civili. Ciò avrebbe effetti molto destabilizzanti per l'intera regione eurasiatica, tanto più che la Russia possiede migliaia di missili nucleari.

 

c.) Non è ancora chiaro se e quale tipo di ruolo la Cina imperialista potrebbe svolgere in futuro in relazione agli eventi in Russia. Sembra che la Cina sia stata cauta nel sostenere pubblicamente il regime di Putin nel suo conflitto interno con Wagner. Allo stesso tempo, qualsiasi nuovo regime che segua Putin potrebbe rendere la Russia, il piccolo amico della Cina, meno affidabile. Non è da escludere che la Cina svolga un ruolo cruciale nei negoziati di pace tra Russia e Ucraina, soprattutto dopo l'ammutinamento di Prigozhin. In questo scenario, l'imperialismo occidentale ha due alternative: ritirarsi dagli scacchi diplomatici per lasciare alla Cina il comando (molto improbabile) o usare i negoziati di pace come scacchiera nel suo conflitto strategico con la Cina. In ogni caso, questa situazione sarà molto rivelatrice della reale forza e stabilità di ciascuna forza imperialista.

 

19. Tuttavia, anche se un'alleanza scellerata tra la NATO e la Russia riuscisse a imporre questa pacificazione della guerra nei prossimi mesi (molto probabilmente contro la volontà del popolo ucraino) e a fermare temporaneamente la lotta ucraina per la liberazione nazionale, la situazione del regime di Putin rimarrebbe altamente precaria. Molti si chiederebbero cosa abbia guadagnato il Paese dall'invasione immotivata dell'Ucraina da parte di Putin, perché decine di migliaia di giovani siano dovuti morire e se la Russia sia davvero una potenza più grande ora rispetto a prima del 24 febbraio! Inoltre, la guerra permette al Cremlino di legittimare l'enorme pressione esercitata sulla società per non criticare pubblicamente - altrimenti la gente "pugnalerebbe la madrepatria alle spalle". Quando la guerra sarà finita, il regime perderà questa scusa.

 

20. Inoltre, dobbiamo notare che una pacificazione anticipata della guerra renderebbe impossibile per il popolo ucraino raccogliere i frutti dei suoi sacrifici di guerra e quindi potrebbe provocare un'enorme reazione nella società ucraina. Ciò potrebbe provocare un'ondata di patriottismo rivoluzionario diretto non solo contro Mosca, ma anche contro le potenze occidentali e il compiacente governo Zelensky. Allo stesso modo, questa pacificazione susciterebbe anche l'indignazione delle società americane ed europee, sia delle forze reazionarie che di quelle progressiste, perché i loro governi tradirebbero evidentemente le loro promesse ufficiali, che hanno costituito la base della loro politica estera anti-russa dal febbraio 2022. Sebbene gli imperialisti occidentali possano sperare e pianificare una soluzione di pace come l'accordo di Dayton alla fine dell'eroica guerra per la difesa del popolo bosniaco (1992-95), l'imperialismo russo - anche se molto indebolito - non può essere paragonato alla Serbia semi-coloniale. Qualsiasi accordo di pace tra Ucraina e Russia rimarrà estremamente instabile a causa della natura stessa dei due Paesi. Richiederebbe una quantità di risorse che gli imperialisti occidentali non sono disposti né in grado di investire.

 

 

 

Prospettive future

 

 

 

21. I fattori principali per le prospettive future della vita politica russa in generale e della lotta di classe in particolare possono essere riassunti come segue. Un regime indebolito e in crisi deve affrontare conflitti sempre più profondi tra le diverse fazioni; sta lottando per sopravvivere in una situazione segnata da una guerra sempre più impopolare e costosa, che difficilmente potrà vincere. Gli sforzi del regime per consolidare il proprio dominio inevitabilmente allontaneranno fortemente l'uno o l'altro (o tutti) settori dell'élite al potere, così come la popolazione.

 

22. Queste condizioni, da un lato, portano il regime di Putin a espandere le sue purghe e ad aumentare la repressione statale contro l'opposizione nella società. Ma questo è il ruggito di un animale ferito. Pertanto, questi eventi aprono anche uno spazio per le masse popolari e le forze socialiste. In un periodo di perdita di fiducia popolare nel regime e nella sua capacità di offrire una prospettiva alla società, la classe operaia e le nazioni oppresse acquisteranno fiducia nella lotta. Un esercito i cui soldati hanno già il morale basso per rischiare la vita in una guerra insensata è pieno di contraddizioni esplosive che potrebbero facilmente sfociare in ammutinamenti armati dei soldati. Un Putin indebolito equivale a un Kadyrov indebolito e questo potrebbe portare a una rinascita della lotta di liberazione nazionale del popolo ceceno e di altri popoli caucasici. Anche altre minoranze nazionali si sentiranno più sicure di alzare la testa. Inoltre, la crisi del regime offrirà spazio alla lotta dei lavoratori nelle imprese e alla formazione di nuovi sindacati.

 

23. In questo periodo, le idee anticapitaliste e antimperialiste possono trovare terreno fertile. L'agonia mortale del regime di Putin provoca inevitabilmente una crisi della sua egemonia nell'opinione pubblica. Ciò significa, tra l'altro, che la narrazione pubblica di "Ruskij Mir" subirà un duro colpo - almeno tra i settori più progressisti dei lavoratori e dei giovani. Mentre una parte delle masse si rivolgerà allo sciovinismo ultra-reazionario, altre saranno respinte da queste ideologie reazionarie e cercheranno alternative. Una crisi del regime significa che lo "stato d'animo disfattista", cioè l'apertura verso posizioni anti-chauviniste e anti-imperialiste, sarà più forte che mai - almeno da diversi decenni. Per una parte crescente della popolazione, la "patria" diventa sempre più la "patria di Putin", la "patria dello stupratore del popolo ucraino", la "patria" di chi ha il potere e promette molto ma non mantiene nulla. Perché i lavoratori dovrebbero identificarsi con una "patria" così reazionaria?

 

24. Allo stesso tempo, bisogna considerare che l'attuale crisi del regime di Putin e la sua guerra reazionaria rafforzeranno anche le forze ultra-scioviniste e controrivoluzionarie. L'atmosfera di "patrioti arrabbiati" può dare origine a un potente movimento (semi)fascista che sostiene apertamente la creazione di una dittatura e una guerra totale contro l'Ucraina, la NATO e tutti gli altri nemici di "Ruskij Mir". Un tale movimento (semi)fascista rappresenterebbe una minaccia diretta per la classe operaia e le nazioni oppresse e deve essere combattuto con tutti i mezzi necessari.

 

 

 

Stalinismo, centrismo e crisi della leadership rivoluzionaria

 

 

 

25. Il periodo di agonia del regime di Putin offrirà grandi opportunità alla classe operaia e agli oppressi. Tuttavia, l'avanguardia operaia sarà in grado di condurre le masse alla vittoria solo se riuscirà a costruire in tempo      un partito rivoluzionario - un partito che si basa sul programma della rivoluzione socialista, che fa parte di un'internazionale rivoluzionaria e che è ben radicato tra il proletariato e i popoli oppressi. La creazione di un tale partito è il compito principale degli autentici marxisti in Russia.

 

26. Non c'è motivo di sottovalutare la difficoltà di questo compito, poiché la classe operaia si trova ad affrontare una profonda crisi di leadership rivoluzionaria. Se la Russia è certamente uno dei Paesi con il maggior numero di persone al mondo che si identificano come "comunisti", è anche chiaro che questo "comunismo" di solito significa volgare stalinismo, spesso combinato con lo sciovinismo conservatore della Grande Russia. Il KPRF stalinista-chauvinista di Zyuganov - uno dei maggiori partiti del Paese - è la forza più importante in questo campo social-imperialista che ha sostenuto incondizionatamente l'invasione dell'Ucraina da parte di Putin fin dall'inizio. Inoltre, ci sono partiti stalinisti più piccoli - come il RKRP o l'OKP - che predicano un veleno "Ruskij Mir" meno palese, ma agiscono comunque come fedeli difensori della patria imperialista. A sinistra di questi partiti si trovano alcune organizzazioni anarchiche a cui appartengono eroici combattenti contro il regime di Putin e la sua guerra criminale contro il popolo ucraino (ad esempio BOAK). Tuttavia, la mancanza di orientamento, programma e strategia della classe operaia fa sì che questi sforzi non contribuiscano al compito di preparare la rivoluzione socialista.

 

27. Infine, esistono diverse organizzazioni trotskiste minori. Alcune di esse, come l'RRP o la sezione del TMI (ora chiamata OKI), combinano una prospettiva marxista generale con l'adattamento opportunista al KPRF stalinista e l'incapacità di prendere le parti del popolo ucraino nella sua legittima guerra di difesa nazionale contro l'imperialismo russo. Gruppi come l'RSD, affiliati alla "Quarta Internazionale" mandelista, adottano una posizione corretta di sostegno al popolo ucraino, ma purtroppo combinano questa posizione con l'adattamento opportunista al liberalismo e il tacito sostegno all'imperialismo occidentale (come presunto "male minore").

 

28. Altri, come i compagni del CA, adottano una corretta posizione internazionalista e antimperialista, ma rifiutano, almeno finora, di trarne le necessarie conseguenze organizzative. La loro organizzazione madre internazionale - l'ISA - è impregnata del metodo grantista dell'economicismo imperialista e di conseguenza si è adattata al social-pacifismo e a una vergognosa politica astensionista di neutralità nella guerra d'Ucraina fin dalla sua nascita.

 

29. Poiché la Russia si sta avviando verso un periodo di convulsioni esplosive, è inevitabile che la crisi del regime di Putin provochi anche una crisi della "sinistra" (semi)putiniana. Il conseguente processo di crisi interna, scissione e riaggregazione offrirà importanti opportunità ai rivoluzionari. L'obiettivo deve essere quello di attaccare spietatamente le forze che hanno capitolato al social-imperialismo e allo sciovinismo del "Ruskij Mir" e di aiutare gli elementi che si stanno spostando a sinistra con una critica cameratesca dei loro errori. Il compito dei bolscevichi-comunisti è quello di promuovere l'unificazione degli autentici militanti rivoluzionari, indipendentemente dalla particolare tradizione da cui provengono, sulla base di un accordo su un programma concreto di azione rivoluzionaria per il prossimo periodo.

 

 

 

Partito e programma

 

 

 

30. Per intervenire con successo nel periodo di agonia mortale del regime di Putin, i marxisti devono basare il loro lavoro su un programma di azione rivoluzionaria. L'obiettivo strategico di questo programma deve essere l'organizzazione della classe operaia e degli oppressi per il rovesciamento del regime bonapartista attraverso una rivoluzione socialista. Solo l'organizzazione delle masse in consigli d'azione ("soviet") e il loro armamento in milizie popolari consentirà al proletariato di prendere il potere e di istituire un governo operaio sulla base di questi organi. Solo questo nuovo regime proletario permetterà l'espropriazione degli oligarchi, la nazionalizzazione dei settori chiave dell'industria, della finanza e dei servizi sotto il controllo dei lavoratori, la libertà di tutte le nazionalità oppresse di decidere da sole del proprio destino, ecc.

 

31. Questo programma di transizione - nella tradizione metodologica del programma di fondazione della Quarta Internazionale di Trotsky nel 1938 - deve essere combinato con una serie di richieste relative ai compiti più urgenti del periodo a venire. Pertanto, le questioni democratiche e antimperialiste, così come quelle economiche, avranno la priorità nel programma rivoluzionario.

 

32. La questione più urgente è la guerra reazionaria di Putin contro il popolo ucraino. I socialisti in Russia devono opporsi intransigentemente a questa guerra e lavorare per sconfiggere l'imperialismo russo. Il loro approccio deve basarsi sul metodo di Lenin e dei bolscevichi quando sostenevano il sostegno ai popoli persiano, finlandese, polacco e ucraino nella loro lotta contro la Russia zarista - il programma del "disfattismo rivoluzionario" unito a slogan come "il nemico principale è in casa" e "trasformare la guerra imperialista in guerra civile".

 

33. Pertanto, i socialisti devono lavorare per la vittoria del popolo ucraino nella sua lotta contro l'invasione di Putin. Devono farlo non solo per la causa della libertà nazionale degli ucraini, ma anche per la causa della lotta di liberazione nazionale dei popoli oppressi in Russia, nonché per la lotta di liberazione della classe operaia in Russia. Più debole è il regime russo, meglio è per i suoi sudditi! Naturalmente, questa posizione rivoluzionaria disfattista deve essere libera da qualsiasi accomodamento con l'imperialismo occidentale. In ogni conflitto tra le grandi potenze, i rivoluzionari si oppongono a entrambi i campi, perché entrambi sono peggiori! I principali slogan del CCRI e della Tendenza Socialista sono: Per una guerra popolare per difendere l'Ucraina dall'invasione di Putin! No alla subordinazione dell'Ucraina alla NATO e all'UE! Contro l'imperialismo russo e contro l'imperialismo della NATO!

 

34. A ciò si collega la lotta per l'autodeterminazione nazionale dei popoli oppressi nell'Impero russo. Ciò è particolarmente rilevante per il popolo ceceno, che vanta un'orgogliosa storia di lotta eroica contro l'imperialismo russo, nonostante abbia affrontato due guerre genocide negli ultimi tre decenni (oltre alla traumatica esperienza della deportazione in Asia centrale da parte di Stalin e alla brutale sottomissione da parte dello zarismo dopo la sconfitta dell'eroica lotta di resistenza guidata dall'imam Shamil nel XIX secolo). I socialisti sostengono la lotta per l'indipendenza dei ceceni ("Ichkeria"). Allo stesso modo, sosteniamo l'autodeterminazione nazionale di tutte le altre nazionalità oppresse dell'Impero russo. Allo stesso tempo, mettiamo in guardia da qualsiasi illusione di indipendenza su base capitalistica, poiché ciò comporterebbe altre forme indirette di dipendenza dalle potenze imperialiste. Siamo quindi favorevoli a una soluzione della questione nazionale sulla base di una federazione socialista volontaria di repubbliche operaie e contadine.

 

35. Allo stesso modo, chiediamo piena uguaglianza per i migranti che subiscono un eccessivo sfruttamento come manodopera a basso costo, così come nessuna discriminazione nazionale contro i cittadini nati all'estero. Per l'uguaglianza dei salari (il che significa adeguare i salari dei migranti a quelli dei lavoratori russi), per i pieni diritti dei cittadini indipendentemente dal loro passaporto, nonché per il riconoscimento della loro lingua madre nella pubblica amministrazione e nell'istruzione!

 

36. La TCRI e la Tendenza Socialista chiedono lo scioglimento di tutte le istituzioni create per espandere la posizione politica ed economica dell'imperialismo russo. Abbasso l'Unione Economica Eurasiatica, la CSTO o la SCO!

 

37. I socialisti in Russia devono difendere questo programma consistente anti-sciovinista non solo per costruire legami di solidarietà con altre nazionalità. Questo programma è fondamentale anche per aiutare i lavoratori russi a superare ogni forma di pregiudizio sciovinista, in modo da non appartenere più al "Ruskij Mir" ma alla "madrepatria" della classe operaia internazionale!

 

38. Dato il carattere autoritario di lunga data del regime di Putin, è chiaro che le richieste democratiche e anti-bonapartiste giocheranno un ruolo importante nel prossimo periodo della lotta di liberazione. Queste richieste includono il diritto di riunione senza restrizioni, il diritto di formare partiti e sindacati, la libertà di espressione, ecc. Allo stesso modo, chiediamo l'abolizione di tutte le leggi anti-LGBT+ e di quelle che depenalizzano alcune forme di violenza domestica contro le donne nei matrimoni. Inoltre, chiediamo il rilascio immediato e incondizionato di tutti i prigionieri politici, compresi coloro che sono stati imprigionati per la loro opposizione alla guerra, i giornalisti critici, ma anche figure borghesi come Alexei Navalny (con il quale, ovviamente, non abbiamo alcun accordo politico).

 

39. Inoltre, la richiesta di diritti democratici per i soldati può acquisire importanza a causa del ruolo centrale della guerra e del fatto che centinaia di migliaia di soldati di leva sono armati - cosa che può essere molto significativa nel bel mezzo di una crisi rivoluzionaria! Naturalmente, queste richieste devono essere combinate con una posizione antimperialista contro l'occupazione russa di alcune parti dell'Ucraina.

 

40. Il forte carattere bonapartista del regime dà importanza alle richieste democratico-rivoluzionarie, anche se rimangono nell'ambito della democrazia borghese. Tra queste richieste ci sono l'abolizione della carica presidenziale e la richiesta di ridurre a due anni il periodo delle legislature. I deputati devono essere eletti come membri delle assemblee locali, possono essere licenziati in qualsiasi momento dai loro elettori e devono ricevere come compenso per la loro funzione il salario di un operaio specializzato.

 

41. Uno slogan che potrebbe acquisire importanza in un periodo di crisi del regime bonapartista è l'Assemblea Costituente Rivoluzionaria. Questa assemblea dovrebbe discutere esclusivamente della futura costituzione del Paese. Per evitare che diventi uno strumento della classe dominante, dovrebbe essere convocata e controllata non da un regime capitalista, ma dalle masse combattenti organizzate in consigli d'azione e milizie armate. I suoi deputati dovrebbero essere eletti sulla base di assemblee locali, costantemente revocabili dai loro elettori, e riceverebbero il salario di un operaio specializzato come compenso per il loro ruolo.

 

42. Infine, è probabile che le richieste economiche - come salari più alti, sicurezza del posto di lavoro, ecc. - giocheranno probabilmente un ruolo importante nelle lotte dei lavoratori nel prossimo periodo. - Queste richieste giocheranno un ruolo importante nelle lotte dei lavoratori nel prossimo periodo. Questo potrebbe essere combinato con la creazione di nuovi sindacati militanti - come il sindacato "Wildberry - True Employees" - rispettivamente con un processo di raggruppamento all'interno dei sindacati burocratizzati esistenti.

 

43. Ribadiamo che queste richieste democratiche ed economiche devono essere combinate con un programma di rivoluzione socialista. Solo un programma di questo tipo può offrire la via d'uscita dalla miseria della Russia; e solo un programma di questo tipo può costituire la base per l'unificazione rivoluzionaria degli autentici marxisti! Unitevi alla TCRI e alla Tendenza Socialista nella lotta per la costruzione di un nuovo partito rivoluzionario - a livello nazionale e internazionale!

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Rimandiamo i lettori a una pagina speciale del nostro sito, in cui sono raccolti più di 180 documenti RCIT sul regime di Putin, sulla guerra d'Ucraina e sull'attuale conflitto tra NATO e Russia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Ci riferiamo in particolare a: RCIT: Il tentativo di colpo di stato di Prigozhin in Russia: A Quarrel between Thieves. Prigozhin, Shoigu e Putin: nessun sostegno a questi criminali di guerra! Abbasso l'imperialismo russo e il regime bonapartista! 24 giugno 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_8; Le potenze occidentali e il colpo di stato di Prigozhin in Russia. Sulle conseguenze del tentativo di colpo di Stato per l'imperialismo statunitense ed europeo e la guerra ucraina, 26 giugno 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_5; Ancora sulle preoccupazioni delle potenze occidentali dopo il colpo di Stato di Prigozhin in Russia, 29 giugno 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; RCIT: Verso una svolta nella guerra ucraina? I compiti dei socialisti alla luce delle possibili linee di sviluppo della guerra di difesa nazionale in combinazione con la rivalità interimperialista delle Grandi Potenze. 11 marzo 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_1

 

Zu den Aufgaben der Sozialisten in der kommenden Periode der Krise des bonapartistischen Regimes und seines imperialistischen Krieges gegen das ukrainische Volk.

 

Eine Stellungnahme der Revolutionär-Kommunistischen Internationalen Tendenz (RCIT), gemeinsam verfasst vom Internationalen Büro und der Sozialistischen Tendenz (Russland), 6. Juli 2023, www.thecommunists.net und www.socialisttendency.com.

 

 

 

Einleitung

 

Die spezifische Natur des Putin-Regimes

 

Die Ursachen der Krise des bonapartistischen Regimes

 

Das Scheitern von Putins Versuchen, sein Regime zu stärken und die daraus folgenden Konsequenzen für den Ukraine-Krieg

 

Zukunftsperspektiven

 

Stalinismus, Zentrismus und die Krise der revolutionären Führung

 

Partei und Programm

 

 

Einleitung

 

 

 

1.           Der versuchte Putsch des Wagner-Chefs Yevgeny Prigozhin hat das Putin-Regime bis in seine Grundfesten erschüttert und eine neue Ära eröffnet. Innerhalb von 36 Stunden wurden die grundlegenden Schwächen des bonapartistischen Regimes, das bereits seit 1999 an der Macht ist, vor aller Augen brutal aufgedeckt, als es von einem wütenden Milizführer und einigen tausend Söldnern herausgefordert wurde. Tatsächlich markierte der gescheiterte Putsch den Beginn einer neuen Phase in der russischen Politik – der Phase des Todeskampfes des Putin-Regimes.

 

2.           Obwohl wir nicht sagen können, ob diese Phase Monate oder Jahre dauern wird, ist offensichtlich, dass die Tage des Putin-Regimes gezählt sind. Dies liegt daran, dass die Ereignisse vom 24. Juni gezeigt haben:

 

a) Die Spaltung innerhalb des Regimes. Verschiedene Teile des Militärs, der Staatsbürokratie und der Oligarchen vertreten unterschiedliche Ansichten in Bezug auf die Sinnhaftigkeit des Krieges, seinen Zielen und den Methoden.

 

b) Während große Teile der Elite den Putsch nicht unterstützten, stellten sie sich auch nicht hinter Putin. Nur wenige Stimmen riefen vor dem Ende des Putsches am Abend desselben Tages zur Verteidigung des Regimes auf. Viele Oligarchen und andere bedeutende Personen waren eher damit beschäftigt, die Hauptstadt mit ihren Privatjets zu verlassen. Noch wichtiger ist, dass nur kleine Teile des Militärs und der Staatsbürokratie aktiv Widerstand gegen den Putsch leisteten. Es fiel kein einziger Schuss, als Prigozhins Miliz nach Rostow einmarschierte und das Hauptquartier der russischen Streitkräfte im Ukraine-Krieg einnahm. Selbst die berüchtigten Söldner von Kadyrov – nur mutig, wenn sie unbewaffneten tschetschenischen Zivilisten gegenüberstehen – zogen es vor, "Moskau zu verteidigen", erst nachdem die Wagner-Kolonnen umgekehrt waren, um zu ihren Militärbasen zurückzukehren.

 

c) Schließlich gab es zwar in Rostow Teile der Bevölkerung, die ihre Unterstützung für die Wagner-Truppen zeigten, aber es gab keine Unterstützung im Volk für Putin – weder in Rostow noch in Moskau, St. Petersburg oder in irgendeiner anderen Stadt!

 

3.           Wir wiederholen die Position, welche die RCIT und die Sozialistische Tendenz (RCIT-Sektion in Russland) bereits in den ersten Stunden von Prigozhins Putschversuch eingenommen haben. Wir haben diesen als einen Konflikt zwischen verschiedenen Sektoren innerhalb des bonapartistischen Regimes charakterisiert. Wir bezeichnen ihn daher als "reaktionären Aufstand gegen ein reaktionäres Regime" und als "einen Streit zwischen Dieben". Folglich erklären wir: "Die Arbeiter und Unterdrückten haben nichts zu gewinnen, wenn sie einen dieser Kriegsverbrecher unterstützen würden – einer ist schlimmer als der andere!“

 

 

 

Die spezifische Natur des Putin-Regimes

 

 

 

4.           Während die Krise des Putin-Regimes durch den gescheiterten Putsch von Prigozhin ausgelöst wurde, liegen ihre tieferen Ursachen in der spezifischen Natur der bonapartistischen Herrschaftsform des russischen Kapitalismus, welche die Grundlage für die imperialistische Großmacht darstellt.

 

5.           Um die RCIT-Analyse des Putin-Regimes zusammenzufassen, die wir in mehreren detaillierten Publikationen analysiert haben, können wir folgende Merkmale identifizieren:

 

a) Politisch handelt es sich um ein bonapartistisches Regime, das auf Putin und den Apparat des Kremls zentriert ist. Es kombiniert ein autoritäres kapitalistisches Regime – basierend auf einem aufgeblähten Militär-, Sicherheits- und Verwaltungsapparat – mit begrenzten Formen der bürgerlichen Demokratie und des Parlamentarismus.

 

b) Wirtschaftlich basiert es auf der Kombination eines bedeutenden staatlich-kapitalistischen Sektors – insbesondere im Finanz-, Energie- und Rohstoffsektor – mit einer kleinen Gruppe von Oligarchen.

 

c) Ideologisch stützt es sich auf den großrussischen Chauvinismus ("Ruskij Mir" – „Russische Welt“), das Versprechen, Russlands Großmachtstatus wiederzuerlangen, in Verbindung mit sozialem Konservatismus (Förderung der orthodoxen Kirche, anti-LGBT+ Propaganda, etc.).

 

d) Putins Außenpolitik ist gekennzeichnet durch eine vertiefende strategische Allianz mit dem chinesischen Imperialismus, die einhergeht mit einer zunehmenden Rivalität mit den westlichen Großmächten. Darüber hinaus betreibt der Kreml eine aggressive militaristische Politik im Ausland (z.B. der zweite Tschetschenienkrieg 1999-2009, seine militärischen Interventionen in Georgien 2008, in Syrien seit 2015 und in Nord- und Zentralafrika seit einigen Jahren).

 

6.           Unsere Analyse der sozialen Physiognomie des Putin-Regimes in den letzten Jahrzehnten kann wie folgt zusammengefasst werden:

 

a) Es konzentriert sich auf einen riesigen und überzentralisierten föderalen Staatsapparat im Kreml. Ein solch großer Staatsapparat wird nicht nur durch die besonderen Merkmale Russlands als geografisch größtes Land der Welt verursacht. Er wird auch durch die Natur des russischen Kapitalismus verursacht, der erst in den frühen 1990er Jahren wiederhergestellt wurde und daher auf einer relativ schwachen, weil spät-gekommenen, inländischen Bourgeoisie basiert.

 

b) Der Kreml kontrolliert eine ebenso aufgeblähte regionale und lokale Bürokratie, die dem Kreml gegenüber loyal ist (ohne dabei natürlich ihre eigenen materiellen Interessen zu vernachlässigen).

 

c) Die wirtschaftliche Klasse, auf der diese Staatsbürokratie ruht, ist die russische Monopolbourgeoisie – die sogenannten Oligarchen. Obwohl sie aus den oben genannten Gründen schwächer ist als ihre westlichen Rivalen, ist sie dennoch eine starke Klasse, da sie – zusammen mit dem staatlich-kapitalistischen Sektor – die inländische Wirtschaft kontrolliert und bedeutende ausländische Investitionstätigkeiten unternimmt (aus denen sie imperialistische Extraprofite erzielt). Grundsätzlich sind die Oligarchen relativ frei, ihren Geschäftsinteressen nachzugehen – solange sie dem Kreml treu bleiben beziehungsweise keine Anzeichen von Opposition zeigen. Kurz gesagt, hat das Regime den Oligarchen folgenden Deal auferlegt: "Mischt euch nicht in unsere Angelegenheiten ein und wir mischen uns nicht in eure Angelegenheiten ein."

 

d) Das Putin-Regime zeichnet sich dadurch aus, dass der Kreml über eine fragmentierte Elite herrscht – verschiedene Oligarchen, Fraktionen und Interessengruppen in der Staatsbürokratie und im Militär. Diese repräsentieren kleine "Fürstentümer", die berechtigt sind, Reichtum anzueignen und miteinander zu konkurrieren, solange sie das Boot nicht zum Kentern bringen und Putin als übergeordneten Bonaparte akzeptieren.

 

e) Die Bevölkerung wurde mit wichtigen Ausnahmen viele Jahre lang weitgehend "aus der Politik herausgehalten". Die Grundlage dafür war i) die traumatische Erfahrung der kapitalistischen Restauration in den 1990er Jahren mit ihren verheerenden Folgen für die sozialen Lebensbedingungen und ii) die "starke Faust" des autoritären Regimes. Gleichzeitig mischte sich das Regime nicht zu sehr in das persönliche Leben der Menschen ein. Daher hat das Regime der Bevölkerung denselben Deal auferlegt: "Mischt euch nicht in unsere Angelegenheiten ein und wir mischen uns nicht in eure Angelegenheiten ein."

 

f) Als Ergebnis dieser spezifischen Faktoren hat Putin nie großen Wert darauf gelegt, eine starke Massenpartei aufzubauen (im Gegensatz zum Beispiel zur chinesischen CPC mit ihren 100 Millionen Mitgliedern). Die Partei des Regimes – "Vereintes Russland" – ist im Wesentlichen eine Wahlmaschine und ein bürokratisches Netzwerk zur Karriereförderung, engagiert sich jedoch selten in Massenmobilisierungen oder lokalem Aktivismus in Nachbarschaften und Dörfern. Der Kreml hält dies nicht für notwendig, da seine Herrschaft auf einer apolitischen Toleranz der Bevölkerung beruht, nicht auf aktiver Unterstützung.

 

7.           Das spezifische System des Putin-Regimes funktionierte über einen längeren Zeitraum, solange das Regime relative Stabilität aufgrund des wirtschaftlichen Wachstums gewährleisten konnte. Das bedeutet nicht, dass das Regime keinen großen Herausforderungen gegenüberstand. Am wichtigsten waren i) der Befreiungskampf des tschetschenischen Volkes, der durch einen genozidalen Krieg in den Jahren 1999-2009 brutal niedergeschlagen wurde, und ii) die demokratische Massenbewegung nach den von massiven Wahlfälschungen gekennzeichneten russischen Parlamentswahlen 2011.

 

8.           Das russische bonapartistische Regime unterscheidet sich von seinem großen Bruder - dem stalinistisch-restaurativen Regime Chinas. Peking hat eine zentralisierte und gut verwurzelte Massenpartei mit 100 Millionen Mitgliedern sowie einen viel stärkeren staats-kapitalistischen Sektor, der die Wirtschaft weitaus effektiver antreiben kann als der Kreml. Natürlich haben diese Unterschiede ihre materielle Grundlage in den sehr unterschiedlichen Wegen zur kapitalistischen Restauration. In Russland brach das stalinistische Regime einfach zusammen und der Staat mit ihm. Die Schaffung einer neuen herrschenden Klasse in den 1990er Jahren war ein schmerzhafter und chaotischer Prozess, der von neoliberaler Privatisierung, wirtschaftlicher Zerstörung und kriminellen Mafia-Kriegen geprägt war. In China führte die CPC erfolgreich die kapitalistischen Bewegungsgesetze ein – nachdem sie den Arbeiter- und Jugendaufstand auf dem Tiananmenplatz im Juni 1989 niedergeschlagen hatte – und half bei der Schaffung einer mächtigen neuen Bourgeoisie, ohne den politischen Staatsapparat zu zerstören.

 

 

 

Die Ursachen der Krise des bonapartistischen Regimes

 

 

 

9.           Die Bedingungen, auf denen das Putin-Regime ruht, begannen sich mit dem Beginn einer neuen Ära in der Weltpolitik in der zweiten Hälfte des Jahres 2019 zu ändern. Eine globale Welle von Volksaufständen und der Beginn der großen Depression der kapitalistischen Weltwirtschaft führten zu einer Beschleunigung der inner-imperialistischen Großmachtrivalität und der COVID Gegenrevolution 2020-22. Diese Entwicklungen hatten einen massiven Einfluss auf die russische Bevölkerung, da sie die wirtschaftliche Stabilität untergruben und zu einer drakonischen Einmischung in das persönliche Leben der Menschen führte. Als Folge verlor Putins "Einiges Russland" Unterstützung in der Bevölkerung und konnte nur durch massive Fälschung bei den Parlamentswahlen im September 2021 eine knappe absolute Mehrheit behalten.

 

10.         Dieser Verlust an Popularität und gleichzeitig eine Beschleunigung der inner-imperialistischen Rivalität zwangen den Kreml zum Gegensteuern. Daher intensivierte Putin seine großrussisch-chauvinistische Politik sowohl in Bezug auf die Inlandspropaganda als auch im Bereich der Außenpolitik. Mit Blick auf seine Erfahrungen im zweiten Krieg gegen Tschetschenien hoffte der Kremlführer, das Ansehen des Regimes – sowohl im Inland als auch global – durch einen "kurzen siegreichen Krieg" zu steigern. Das Ergebnis dieser Überlegungen war Putins Invasion der Ukraine am 24. Februar 2022. Aber ähnlich wie Zar Nikolaus II mit seinem Krieg gegen Japan 1904-05 hat das Regime völlig falsch kalkuliert. Entgegen den Erwartungen des Kremls erhob sich das ukrainische Volk mit patriotischer Entschlossenheit gegen die Invasion und fügte den russischen Aggressoren demütigende Niederlagen zu. Ebenso erwies sich die militärisch-operative Kompetenz der Armee und insbesondere die Kampfmoral der russischen Soldaten als desaströs.

 

11.         Kurz gesagt, diese objektiven Faktoren gipfelten im verhängnisvollen Ukraine-Krieg. Das Versagen der russischen Armee, hauptsächlich aufgrund des heroischen Widerstands des ukrainischen Volkes, ist die direkte Ursache für die politische Krise des Regimes. Diese Demütigung hat massive Unzufriedenheit mit dem Regime in nahezu allen Bevölkerungsgruppen ausgelöst. Die liberalen und progressiven Anti-Kriegs-Sektoren verachten den Krieg als reaktionäre Aggression. Die chauvinistischen Pro-Kriegs-Sektoren kritisieren das Regime für seine Unfähigkeit, die Ukraine zu erobern. Und die unpolitischen Teile der Bevölkerung sind grundsätzlich nicht gegen den Krieg, wollen aber nicht sehen, wie ihre Söhne und Ehemänner sterben oder mit Verstümmelungen zurückkehren. Hinzu kommen die sozialen und wirtschaftlichen Folgen eines sehr kostspieligen Krieges für die Arbeiterklasse und sogar die Mittelschichten.

 

12.         All diese Entwicklungen haben Risse innerhalb des politischen und militärischen Staatsapparats sowie in der Gesellschaft provoziert. Dies findet seinen Ausdruck in Anti-Kriegs-Protesten, die brutal von der Polizei unterdrückt wurden, lokalen Protesten gegen die Mobilisierung (insbesondere in Regionen mit national unterdrückten Völkern), der Schaffung eines ultra-reaktionären Milieus von chauvinistischen Kriegstreibern (Prigozhins Wagner-PMC, den Freiwilligenbataillonen, den Militärbloggern, Strelkovs "Club der wütenden Patrioten" usw.) und, inmitten all dessen, die inkompetente Staatsbürokratie und das Verteidigungsministerium von Shoigu. Der jüngste versuchte Putsch von Prigozhin war der (bisher) explosivste Ausdruck dieser Dynamik. Zweifellos werden weitere politische und soziale Explosionen folgen.

 

 

 

Das Scheitern von Putins Versuchen, sein Regime zu stärken und die daraus folgenden Konsequenzen für den Ukraine-Krieg

 

 

 

13.         Putin steht vor einem Dilemma, das nahezu unlösbar ist (außer durch einen totalen militärischen Sieg gegen die Ukraine, was jedoch äußerst unwahrscheinlich ist). Er muss sich darauf konzentrieren, die Dominanz des Kremls über die politische, militärische und geschäftliche Elite wiederherzustellen und zu festigen. Dies erfordert eine Reihe von Säuberungen feindseliger und unzuverlässiger Elemente. Gleichzeitig darf er das Boot nicht zu sehr zum Schaukeln bringen, das heißt: er darf nicht zu viel Widerstand von schwankenden Sektoren unter der Elite provozieren und er darf nicht die Fähigkeit des Staates und des Armeekommandos untergraben, den Krieg zugunsten Russlands fortzusetzen.

 

14.         Darüber hinaus ist es sehr wahrscheinlich, dass verschiedene Fraktionen des Regimes über einen Nachfolger für den 70-jährigen Putin nachdenken werden. Sie werden dies umso mehr tun angesichts der bevorstehenden Präsidentschaftswahlen, die im März 2024 stattfinden sollen. Auch wenn diese Fraktionen Putin selbst möglicherweise nicht herausfordern, werden sie versuchen, ihre jeweiligen Figuren in eine gute Position für die Nachfolge zu bringen. Eine solche zunehmende Rivalität wird noch mehr Konflikte innerhalb der herrschenden Elite provozieren und Putins Bemühungen zur Rekonsolidierung seines Regimes verschärfen.

 

15.         Putins Bemühungen zur Rekonsolidierung seines Regimes sind eng mit dem Schicksal des Raubzugs verbunden, den er seit Februar 2022 gegen das ukrainische Volk führt. Einerseits wäre es für den Kreml sehr riskant, eine weitere Welle der Mobilisierung junger Wehrpflichtiger für die Armee zu verhängen. Noch mehr Söhne und Ehemänner in einen unpopulären Krieg mit hohen Verlusten zu schicken, ist für ein bereits erschüttertes Regime viel zu gefährlich. Es könnte eine viel explosivere Welle von Protesten provozieren, als es während der letzten Mobilisierung im September 2022 der Fall war. Da der Krieg die inneren Widersprüche des Regimes und den Zerfall der Armee verschärft, steht Putin unter Druck, den Krieg so schnell wie möglich zu beenden. Gleichzeitig kann er es sich nicht leisten, den Krieg zu verlieren.

 

16.         Als allgemeines Gesetz können wir sagen, dass je länger der Krieg dauert, desto zahlreicher werden die Verluste Russlands und desto mehr werden sich die politischen und sozialen Widersprüche des Putin-Regimes und der russischen Gesellschaft anhäufen, desto mehr werden wir auch revolutionäre sowie konterrevolutionäre Explosionen sehen. Wir können daher sagen, dass Russland in der aktuellen Konjunktur das schwächste Glied in der imperialistischen Kette geworden ist, das heißt, es ist jene Großmacht, in der es am ehesten zu revolutionären Entwicklungen kommt. Wenn die russische Armee zusammenbricht und durch den ukrainischen Widerstand eine demütigende Niederlage erleidet, wenn sie also den Krieg verliert, ist ein Zusammenbruch des Putin-Regimes und die Entstehung einer revolutionären Situation sehr wahrscheinlich.

 

17.         Um einen relativ erfolgreichen Ausgang des Krieges zu erzielen, könnte der Kreml eine kurzfristige Eskalation des Krieges anstreben – ähnlich wie bei der vorübergehenden Verstärkung der US-Truppen in Afghanistan von 2010-2012. Dies würde jedoch im Falle Russlands eine massive Mobilisierung erfordern und wäre aus den oben genannten Gründen sehr riskant für das Regime. Der Kreml könnte den Krieg durch den Einsatz taktischer Atomwaffen eskalieren oder eine nukleare Katastrophe im Kernkraftwerk Saporischschja provozieren. Es erübrigt sich zu sagen, dass solche Maßnahmen ebenfalls äußerst riskant sind.

 

18.         Putins einzige Hoffnung besteht darin, dass auch die Regierungen der Deutschlands, der US und Frankreichs zunehmend besorgt sind über einen "endlosen Krieg" in der Ukraine. Wie die RCIT in verschiedenen Dokumenten gezeigt hat, gibt es einen solchen Trend unter der herrschenden Elite der westlichen Mächte, der eine Befriedung des Krieges eher früher als später anstrebt, also der einen Waffenstillstand und den Beginn von Verhandlungen erzwingen möchte. Die treibenden Faktoren dieses Trends, der immer einflussreicher wird, sind folgende:

 

a) Die negativen Folgen des Krieges für die westlichen Mächte nehmen zu (Risiken einer unbeabsichtigten Eskalation zu einer direkten Konfrontation mit der nuklearen Macht Russland, hohe Kosten für militärische Hilfe, begrenzte Vorräte an Kriegsmaterial, destabilisierende Auswirkungen auf die Weltwirtschaft, Unzufriedenheit in der Bevölkerung usw.).

 

b) Während die westlichen Regierungen das Regime des russischen Rivalen geschwächt sehen wollen, sind sie besorgt, dass es zusammenbrechen könnte – etwas, das eine Periode von Volksaufständen und Bürgerkriegen eröffnen könnte. Dies hätte sehr destabilisierende Auswirkungen auf die gesamte eurasische Region, umso mehr als Russland Heimat Tausender nuklearer Raketen ist.

 

c) Es ist noch nicht klar, ob und welche Rolle das imperialistische China für die Entwicklungen in Russland spielen könnte. Es schien, dass China vorsichtig war, das Regime von Putin in seinem internen Konflikt mit Wagner öffentlich zu unterstützen. Gleichzeitig könnte ein neues Regime, das Putin folgt, Russland, den kleinen Freund Chinas, weniger zuverlässig machen. Man sollte die Möglichkeit nicht ausschließen, dass China eine führende Rolle in den Friedensverhandlungen zwischen Russland und der Ukraine übernimmt, insbesondere nach dem Aufstand Prigozhins. In einem solchen Szenario hat der westliche Imperialismus zwei Optionen: sich von der diplomatischen Bühne zurückzuziehen und China die Führung zu überlassen (was sehr unwahrscheinlich ist), oder die Friedensverhandlungen wie ein Schachbrett in ihrem strategischen Konflikt mit China zu nutzen. In jedem Fall wird dies viel über die wahre Stärke und Stabilität jeder imperialistischen Macht aussagen.

 

19.         Trotzdem, selbst wenn eine unheilige Allianz aus NATO und Russland in den nächsten Monaten eine solche Befriedung des Krieges erzwingen könnte (höchst wahrscheinlich gegen den Willen des ukrainischen Volkes) und vorübergehend den ukrainischen Kampf um nationale Befreiung stoppen könnte, bliebe die Situation für das Putin-Regime äußerst instabil. Viele Menschen würden sich fragen, was das Land durch Putins unprovozierte Invasion der Ukraine gewonnen hätte, warum mussten Zehntausende junger Männer sterben und ist Russland jetzt wirklich eine größere Weltmacht als vor dem 24. Februar?! Darüber hinaus ermöglicht der Krieg dem Kreml, massiven Druck auf die Gesellschaft auszuüben, um Kritik nicht öffentlich zu äußern – sonst würden die Menschen "das Vaterland in den Rücken fallen". Sobald der Krieg jedoch vorbei ist, würde das Regime eine solche Entschuldigung verlieren.

 

20.         Darüber hinaus sollten wir beachten, dass eine frühzeitige Befriedung des Krieges es unmöglich machen würde, dass das ukrainische Volk die Früchte seiner Opfer erntet und daher eine massive Gegenreaktion innerhalb der ukrainischen Gesellschaft provozieren könnte. Es könnte eine Welle des revolutionären Patriotismus hervorrufen, die sich nicht nur gegen Moskau, sondern auch gegen die westlichen Mächte und gegen die selbstgefällige Regierung von Zelensky richtet. Ebenso würde eine solche Beruhigung auch Empörung in amerikanischen und europäischen Gesellschaften hervorrufen – sowohl bei reaktionären als auch bei progressiven Kräften, da ihre Regierungen offensichtlich ihre offiziellen Versprechen brechen würden, welche die Grundlage ihrer anti-russischen Außenpolitik seit Februar 2022 bildeten. Während die westlichen Imperialisten möglicherweise auf eine Friedenslösung wie das Dayton-Abkommen am Ende des heroischen Verteidigungskrieges des bosnischen Volkes (1992-1995) hoffen und planen, kann der russische Imperialismus – selbst wenn er massiv geschwächt wäre – nicht mit dem halb-kolonialen Serbien verglichen werden. Jede Friedensvereinbarung zwischen der Ukraine und Russland wird aufgrund des besonderen Wesens beider Länder äußerst instabil bleiben. Dies würde einen Ressourcenaufwand erfordern, den die westlichen Imperialisten weder bereit noch in der Lage sind zu investieren.

 

 

 

Zukunftsperspektiven

 

 

 

21.         Die entscheidenden Faktoren für die zukünftigen Aussichten des politischen Lebens in Russland im Allgemeinen und des Klassenkampfes im Besonderen lassen sich wie folgt zusammenfassen: Ein geschwächtes Regime in der Krise steht vor sich vertiefenden Konflikten zwischen verschiedenen Fraktionen; es kämpft ums Überleben in einer Situation, die von einem immer unpopulären und kostspieligen Krieg geprägt ist, den es wahrscheinlich nicht gewinnen wird. Die Bemühungen des Regimes, seine Dominanz zu festigen, werden zwangsläufig eine oder mehrere (oder alle) Sektoren der herrschenden Elite sowie die Bevölkerung stark entfremden.

 

22.         Solche Bedingungen treiben das Putin-Regime einerseits dazu, seine Säuberungen auszuweiten und die staatliche Repression gegen die Opposition in der Gesellschaft zu erhöhen. Dies ist das Brüllen eines verwundeten Tieres. Daher eröffnen solche Entwicklungen auch Raum für die Volksmassen und für sozialistische Kräfte. In einer Zeit des Vertrauensverlusts der Bevölkerung in das Regime und seiner Fähigkeit, der Gesellschaft eine Perspektive zu bieten, wird die Arbeiterklasse und die unterdrückten Nationen Selbstvertrauen gewinnen, zu kämpfen. Eine Armee, deren Soldaten bereits eine geringe Moral haben, um ihr Leben für einen sinnlosen Krieg zu riskieren, ist von explosiven Widersprüchen geprägt, die leicht zu bewaffneten Meutereien der Soldaten führen können. Ein geschwächter Putin bedeutet ein geschwächter Kadyrov und dies könnte zu einem Wiederaufleben des nationalen Befreiungskampfes des tschetschenischen Volkes sowie anderer kaukasischer Völker führen. Auch andere nationale Minderheiten werden sich darin bestärkt sehen, ihren Kopf zu erheben. Darüber hinaus wird die Krise des Regimes Raum für den Kampf der Arbeiter in Unternehmen und für die Bildung neuer Gewerkschaften bieten.

 

23.         In einer solchen Zeit können anti-kapitalistische und anti-imperialistische Ideen auf fruchtbaren Boden fallen. Der Todeskampf des Putin-Regimes provoziert zwangsläufig eine Krise seiner Hegemonie in der öffentlichen Meinung. Dies bedeutet unter anderem, dass das öffentliche Bild der "Ruskij Mir" einen schweren Schlag erleiden wird – zumindest bei den progressiveren Sektoren der Arbeiter und Jugendlichen. Während sich ein Teil der Massen dem ultra-reaktionären Chauvinismus zuwendet, werden andere solche reaktionären Ideologien verabscheuen und nach Alternativen suchen. Eine Krise des Regimes bedeutet, dass eine "defätistische Stimmung", das heißt eine Offenheit für anti-chauvinistische und anti-imperialistische Positionen stärker sein wird als zumindest seit mehreren Jahrzehnten. Für einen wachsenden Teil der Bevölkerung wird das "Vaterland" zunehmend zum "Vaterland Putins", oder zum "Vaterland des Vergewaltigers des ukrainischen Volkes", zum "Vaterland" derer, die Macht haben und viel versprechen, aber nichts halten. Warum sollten sich die Arbeiter mit einem solch reaktionären "Vaterland" identifizieren?!

 

24.         Gleichzeitig muss man jedoch auch berücksichtigen, dass die aktuelle Krise des Putin-Regimes und sein reaktionärer Krieg auch ultra-chauvinistische und konterrevolutionäre Kräfte stärken wird. Das Milieu der "wütenden Patrioten" könnte eine mächtige (halb-)faschistische Bewegung hervorbringen, die offen die Schaffung einer Diktatur und einen totalen Krieg gegen die Ukraine, gegen die NATO und alle anderen Feinde der "Ruskij Mir" befürwortet. Eine solche (halb-)faschistische Bewegung würde eine direkte Bedrohung für die Arbeiterklasse und die unterdrückten Nationen darstellen und muss mit allen erforderlichen Mitteln bekämpft werden.

 

 

 

Stalinismus, Zentrismus und die Krise der revolutionären Führung

 

 

 

25.         Die Phase des Todeskampfes des Putin-Regimes wird große Chancen für die Arbeiterklasse und die Unterdrückten bieten. Die Avantgarde der Arbeiterklasse ist jedoch nur dann in der Lage, die Volksmassen zum Sieg zu führen, wenn es ihr gelingt, rechtzeitig eine revolutionäre Partei aufzubauen – eine Partei, die auf einem Programm der sozialistischen Revolution basiert, als Teil einer revolutionären Internationalen und fest in der Arbeiterklasse und den unterdrückten Völkern verwurzelt ist. Die Schaffung einer solchen Partei ist die Hauptaufgabe für authentische Marxisten in Russland.

 

26.         Es gibt keinen Grund, die Schwierigkeit dieser Aufgabe zu unterschätzen, da die Arbeiterklasse einer tiefen Krise der revolutionären Führung gegenübersteht. Während Russland sicherlich zu den Ländern mit der höchsten Anzahl von Menschen gehört, die sich selbst als "Kommunisten" bezeichnen, ist es auch offensichtlich, dass dieser "Kommunismus" in der Regel vulgärer Stalinismus bedeutet, oft in Verbindung mit konservativem großrussischem Chauvinismus. Zyuganovs stalinistisch-chauvinistische KPRF – eine der größten Parteien des Landes – ist die wichtigste Kraft dieses sozial-imperialistischen Lagers, das Putins Invasion der Ukraine von Anfang an bedingungslos unterstützt hat. Darüber hinaus gibt es kleinere stalinistische Parteien – wie die RKRP oder die OKP, die weniger offensichtliches "Ruskij Mir" Gift verbreiten, aber dennoch als loyale Verteidiger des imperialistischen Vaterlandes agieren. Links von ihnen gibt es einige anarchistische Organisationen, zu denen heroische Kämpfer gegen das Putin-Regime und seinen kriminellen Krieg gegen das ukrainische Volk gehören (z.B. BOAK). Ihre fehlende Orientierung, Programm und Strategie für die Arbeiterklasse bedeuten jedoch, dass diese Bemühungen nicht zur Vorbereitung der sozialistischen Revolution beitragen.

 

27.         Schließlich gibt es verschiedene kleinere trotzkistische Organisationen. Einige von ihnen, wie die RRP oder die IMT-Sektion (derzeit „OKI“ genannt), verbinden eine allgemeine marxistische Herangehensweise mit opportunistischer Anpassung an die stalinistische KPRF und einer Weigerung, sich auf die Seite des ukrainischen Volkes in seinem gerechten Verteidigungskrieg gegen den russischen Imperialismus zu stellen. Gruppen wie die RSD, die mit der mandelistischen "Vierten Internationale" verbunden sind, nehmen eine korrekte Position der Unterstützung für das ukrainische Volk ein, kombinieren diese jedoch leider mit opportunistischer Anpassung an den Liberalismus und stillschweigender Unterstützung für den westlichen Imperialismus (als vermeintlich "kleineres Übel").

 

28.         Andere Genossen, wie jene der CA, nehmen eine korrekte internationalistische und antiimperialistische Position ein, weigern sich jedoch, die notwendigen organisatorischen Konsequenzen aus einer solchen Position zu ziehen. Ihre internationale Mutterorganisation – die ISA – ist von der grantistischen Methode des imperialistischen Ökonomismus durchdrungen und hat sich folglich dem Sozialpazifismus und einer beschämenden neutralen Politik der Enthaltung im Ukraine-Krieg seit dessen Anfang angepasst.

 

29.         Da Russland auf eine Zeit explosiver Erschütterungen zusteuert, ist es unvermeidlich, dass die Krise des Putin-Regimes auch eine Krise der (halb-)putinistischen "Linken" provoziert. Der daraus resultierende Prozess interner Krisen, Spaltungen und Neugruppierungen wird wichtige Chancen für Revolutionäre bieten. Das Ziel muss sein, jene Kräfte gnadenlos anzugreifen, die vor dem Sozialimperialismus und des "Ruskij Mir"-Chauvinismus kapitulieren, und jenen Elementen zu helfen, die sich nach links bewegen, indem man ihre Fehler kameradschaftlich kritisiert. Die Aufgaben der Bolschewiki-Kommunisten bestehen darin, die Vereinigung authentischer revolutionärer Aktivisten voranzutreiben, unabhängig davon von welcher spezifischen Tradition sie stammen, auf der Grundlage einer Übereinstimmung über ein konkretes Programm revolutionären Handelns für die kommende Zeit.

 

 

 

Partei und Programm

 

 

 

30.         Um erfolgreich in die Phase des Todeskampfes des Putin-Regimes eingreifen zu können, müssen Marxisten ihre Arbeit auf ein Programm des revolutionären Handelns stützen. Das strategische Ziel eines solchen Programms muss die Organisation der Arbeiterklasse und der Unterdrückten für den Sturz des bonapartistischen Regimes durch eine sozialistische Revolution sein. Nur die Organisation der Massen in Aktionsräten ("Sowjets") und ihre Bewaffnung in Volksmilizen werden es dem Proletariat ermöglichen, die Macht zu ergreifen und eine Arbeiterregierung auf der Grundlage solcher Organisationseinheiten zu schaffen. Nur ein solches neues proletarisches Regime wird die Enteignung der Oligarchen, die Verstaatlichung wichtiger Sektoren der Industrie, Finanz- und Dienstleistungsbranche unter Arbeiterkontrolle, die Freiheit aller unterdrückten Nationalitäten, über ihr Schicksal selbst zu entscheiden, usw. ermöglichen.

 

31.         Ein solches Übergangsprogramm – basierend auf der Methode der Tradition von Trotzkis Gründungsprogramm für die Vierte Internationale von 1938 – muss mit einer Reihe von Forderungen kombiniert werden, die sich auf die vordringlichsten Aufgaben der kommenden Zeit beziehen. Daher haben demokratische und anti-imperialistische Fragen sowie wirtschaftliche Themen einen besonderen Stellenwert im revolutionären Programm.

 

32.         Die dringendste Frage ist Putins reaktionärer Krieg gegen das ukrainische Volk. Sozialisten in Russland müssen sich unnachgiebig gegen Putins Invasion stellen und auf die Niederlage des russischen Imperialismus hinarbeiten. Ihr Ansatz muss auf der Methode von Lenin und den Bolschewiki basieren, als sie Unterstützung für das persische, finnische, polnische und ukrainische Volk in ihrem Kampf gegen das zaristische Russland befürworteten – das Programm des "revolutionären Defätismus", das mit Slogans wie "Der Hauptfeind steht im eigenen Land" und "Verwandelt den imperialistischen Krieg in einen Bürgerkrieg" verbunden ist.

 

33.         Daher müssen Sozialisten auf den Sieg des ukrainischen Volkes in seinem Kampf gegen Putins Invasion hinarbeiten. Sie müssen dies nicht nur für die Sache der nationalen Freiheit der Ukrainer tun, sondern auch für den Kampf um die nationale Befreiung unterdrückter Völker in Russland sowie für den Befreiungskampf der Arbeiterklasse in Russland. Je schwächer das russische Regime ist, desto besser für seine Untertanen! Natürlich muss eine solche revolutionär-defätistische Position frei sein von jeglicher Anpassung an den westlichen Imperialismus. In jedem Konflikt zwischen den Großmächten lehnen Revolutionäre beide Lager ab, da eine schlechter ist als die andere! Die Schlüssellosungen der RCIT und der Sozialistischen Tendenz lauten: Für einen Volkskrieg zur Verteidigung der Ukraine gegen Putins Invasion! Keine Unterordnung der Ukraine gegenüber der NATO oder EU! Gegen den russischen- und gegen den NATO-Imperialismus!

 

34.         Damit verbunden ist der Kampf um die nationale Selbstbestimmung der unterdrückten Völker im russischen Reich. Dies ist besonders relevant für das tschetschenische Volk, das trotz zweier genozidaler Kriege in den letzten drei Jahrzehnten (zusätzlich zur traumatischen Erfahrung ihrer Deportation nach Zentralasien durch Stalin und ihrer brutalen Unterwerfung durch den Zarismus nach der Niederlage des heroischen Widerstandskampfes unter der Führung von Imam Shamil im 19. Jahrhundert) eine stolze Bilanz heldenhaften Kampfes gegen den russischen Imperialismus vorweisen kann. Sozialisten befürworten die Unterstützung des tschetschenischen Kampfes um Unabhängigkeit ("Ichkeria"). Ebenso unterstützen wir die nationale Selbstbestimmung aller anderen unterdrückten Nationalitäten im Russischen Reich. Gleichzeitig warnen wir vor jeglichen Illusionen in Bezug auf Unabhängigkeit auf kapitalistischer Basis, da dies zu anderen, indirekten Formen der Abhängigkeit von imperialistischen Mächten führen würde. Daher befürworten wir eine Lösung der nationalen Frage auf der Grundlage einer freiwilligen sozialistischen Föderation von Arbeiter- und Bauernrepubliken.

 

35.         Ebenso fordern wir volle Gleichberechtigung für Migranten, die sowohl als billige Arbeitskräfte einer Überausbeutung ausgesetzt sind als auch unter nationaler Diskriminierung als ausländische Staatsbürger leiden. Für gleiche Löhne (was eine Anpassung der Migrantenlöhne an die der russischen Arbeiter bedeutet), für volle Bürgerrechte unabhängig von ihrem Pass sowie für die Anerkennung ihrer Muttersprache in der öffentlichen Verwaltung und Bildung!

 

36.         Die RCIT und die Sozialistische Tendenz fordern die Auflösung aller Institutionen, die darauf abzielen, die politische und wirtschaftliche Position des russischen Imperialismus auszuweiten. Nieder mit der Eurasischen Wirtschaftsunion, der CSTO oder der SCO!

 

37.         Sozialisten in Russland müssen ein solch konsequentes anti-chauvinistisches Programm befürworten, nicht nur um Solidaritätsbindungen zu anderen Nationalitäten aufzubauen. Dies ist auch entscheidend, um russischen Arbeitern und Arbeiterinnen zu helfen, alle Formen von chauvinistischen Vorurteilen zu überwinden, damit sie nicht mehr zur "Ruskij Mir" gehören, sondern zur "Heimat" der internationalen Arbeiterklasse!

 

38.         Angesichts des langjährig autoritären Charakters des Putin-Regimes ist klar, dass demokratische, anti-bonapartistische Forderungen eine wichtige Rolle im kommenden Befreiungskampf spielen werden. Solche Forderungen beinhalten das uneingeschränkte Versammlungsrecht, das Recht zur Bildung von Parteien und Gewerkschaften, Pressefreiheit usw. Ebenso fordern wir die Abschaffung aller anti-LGBT+-Gesetze sowie derjenigen, die bestimmte Formen häuslicher Gewalt gegen Frauen in Ehen entkriminalisieren. Darüber hinaus fordern wir die sofortige und bedingungslose Freilassung aller politischen Gefangenen, einschließlich derer, die wegen ihrer Opposition gegen den Krieg und kritischem Journalismus verhaftet wurden, aber auch von bürgerlichen Persönlichkeiten wie Alexei Nawalny (mit denen wir natürlich keine politischen Gemeinsamkeiten haben).

 

39.         Darüber hinaus kann die Forderung nach demokratischen Rechten für Soldaten an Bedeutung gewinnen, aufgrund der zentralen Rolle des Krieges und der Tatsache, dass Hunderttausende von Wehrpflichtigen bewaffnet sind – etwas, das inmitten einer revolutionären Krise sehr bedeutsam sein könnte! Natürlich müssen solche Forderungen mit einer anti-imperialistischen Position gegen Russlands Besetzung von Teilen der Ukraine verbunden werden.

 

40.         Der ausgeprägt bonapartistische Charakter des Regimes verleiht revolutionär-demokratischen Forderungen Bedeutung, selbst wenn sie im Rahmen der bürgerlichen Demokratie bleiben. Zu solchen Forderungen gehört die Abschaffung des Präsidentenamtes und die Forderung nach Verkürzung der Amtszeit des Parlaments auf zwei Jahre. Abgeordnete sollten als Mitglieder lokaler Versammlungen gewählt werden, jederzeit von ihren Wählern abrufbar sein und als Bezahlung für ihre Rolle das Gehalt eines Facharbeiters erhalten.

 

41.         Ein Slogan, der in einer Krise des bonapartistischen Regimes an Bedeutung gewinnen könnte, ist die Revolutionäre Konstituierende Versammlung. Eine solche Versammlung sollte ausschließlich über die zukünftige Verfassung des Landes diskutieren. Um zu verhindern, dass sie zum Instrument der herrschenden Klasse wird, sollte sie nicht von einem kapitalistischen Regime, sondern von den kämpfenden Massen organisiert und kontrolliert werden, die in Aktionsräten und bewaffneten Milizen organisiert sind. Ihre Abgeordneten sollten auf der Grundlage lokaler Versammlungen gewählt werden, jederzeit von ihren Wählern und Wählerinnen abrufbar sein und das Gehalt eines Facharbeiters erhalten.

 

42.         Schließlich ist es wahrscheinlich, dass wirtschaftliche Forderungen – wie höhere Löhne, Arbeitsplatzsicherheit usw. – in den kommenden Jahren eine wichtige Rolle in den Kämpfen der Arbeiter spielen werden. Dies könnte mit der Gründung neuer kämpferischer Gewerkschaften (wie "Wildberry – True Employees") bzw. mit einem Prozess der Neugruppierung innerhalb bestehender bürokratisierter Gewerkschaften verbunden werden.

 

43.         Wir betonen erneut, dass solche demokratischen und wirtschaftlichen Forderungen mit einem Programm der sozialistischen Revolution verbunden werden müssen. Nur ein solches Programm kann den Ausweg aus Russlands Elend bieten; und nur ein solches Programm kann die Grundlage für die revolutionäre Vereinigung authentischer Marxisten bilden! Schließe dich der RCIT und der Sozialistischen Tendenz im Kampf um den Aufbau einer neuen revolutionären Partei – national und international - an!

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Wir verweisen unsere Leser auf eine besondere Unterseite unserer Homepage, auf der mehr als 180 RCIT Veröffentlichungen zum Ukraine Krieg und dem NATO-Russland Konflikt gesammelt bereit stehen: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Insbesondere verweisen wir auf RCIT: Prigoschins Putschversuch in Russland: Ein Streit zwischen Dieben. Prigoschin, Schoigu und Putin – keine Unterstützung für irgendeinen dieser Kriegsverbrecher! Nieder mit dem russischen Imperialismus und dem bonarpartistischen Regime, 24. Juni 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/prigozhin-s-coup-attempt-in-russia/#anker_7; Western Powers and the Prigozhin Coup in Russia. On the consequences of the attempted coup for U.S. and European imperialism and the Ukraine War, 26 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/; Once Again on the Worries of Western Powers after the Prigozhin Coup in Russia, 29 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; RCIT: Towards a Turning Point in the Ukraine War? The tasks of socialists in the light of possible lines of development of the war of national defence in combination with the inter-imperialist Great Power rivalry, 11 March 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/; RCIT: Kommt es zu einem Wendepunkt im Ukraine-Krieg? Die Aufgaben der SozialistInnen im Licht der möglichen Entwicklungsverläufe des nationalen Verteidigungskriegs in Kombination mit der inner-imperialistischen Großmächte-Rivalität, 11.März 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/#anker_5

 

Про завдання соціалістів у майбутній період кризи бонапартистського режиму та його імперіалістичної війни проти українського народу

 

Тези Революційної комуністичної міжнародної тенденції (RCIT), спільно опубліковані Міжнародним бюро та Соціалістичною тенденцією (Росія), 6 липня 2023 року, www.thecommunists.net та www.socialisttendency.com

 

 

 

Вступ

 

Своєрідний характер путінського режиму

 

Причини кризи бонапартистського режиму

 

Тупик спроб Путіна зміцнити свій режим та його наслідки для війни в Україні

 

Перспективи на майбутнє

 

Сталінізм, центризм та криза революційного лідерства

 

Партія та програма

 

 

 

 

Вступ

 

 

 

1. Спроба державного перевороту, здійснена босом ПВК Вагнер Євгеном Пригожиним, потрясла путінський режим до самих його основ і відкрила новий період. Протягом 36 годин фундаментальні слабкості бонапартистського режиму, що перебуває при владі з 1999 року, були жорстоко викриті на очах у всіх, коли йому кинули виклик незадоволений лідер ополчення та кілька тисяч найманців. Фактично невдалий переворот відкрив новий період у російській політиці – період передсмертної агонії путінського режиму.

 

2. Хоча ми не можемо сказати, чи займе цей період місяці чи роки, очевидно, що дні путінського режиму вважаються. Це тому, що події 24 червня продемонстрували:

 

а) Внутрішні розбіжності режиму. Військові кола, державна бюрократія та олігархи розходяться один з одним щодо розумності війни, її цілей та методів.

 

б) Хоча значні верстви еліти відмовилися підтримати переворот, вони також не згуртувалися на підтримку Путіна. Лише кілька голосів закликали до захисту режиму до завершення перевороту того ж дня ввечері. Багато чиновників та олігархів були досить зайняті, залишаючи столицю на своїх представницьких літаках. Що ще важливіше, лише невеликі верстви збройних сил та державної бюрократії чинили якийсь активний опір перевороту. Не було зроблено жодного пострілу, коли ополченці Пригожина увійшли до Ростова і захопили військовий штаб – найважливішу частину російських збройних сил у війні в Україні. Навіть сумнозвісні найманці Кадирова – хоробри лише тоді, коли вони стикаються з беззбройними цивільними особами Чечні – вважали за краще "захищати Москву" не раніше, ніж колони Вагнера розгорнулися, щоб повернутися на свої військові бази.

 

в) Нарешті, у той час як окремі верстви населення в Ростові демонстрували свою підтримку вагнерівцям, жодної народної підтримки Путіна не було – ні в Ростові, ні в Москві, ні в Санкт-Петербурзі, ні в якомусь іншому місті!

 

3. Ми підтверджуємо позицію, яку RCIT та Соціалістична тенденція (Секція RCIT у Росії) зайняли вже у перші години перевороту Пригожина. Ми охарактеризували це як конфлікт різних секторів усередині бонапартистського режиму. Тому ми засудили це як реакційне повстання проти реакційного режиму і як сварку між злодіями. Отже, ми заявили: “Робітники та пригноблені нічого не виграють, підтримуючи одного з цих військових злочинців – обидва гірші!”

 

 

 

Своєрідний характер путінського режиму

 

 

 

4. У той час як криза путінського режиму була викликана невдалим переворотом Пригожина, його глибші причини криються в специфічній природі бонапартистського типу правління російського капіталізму, який є основою для того, щоб бути імперіалістичною Великою державою.

 

5. Підсумовуючи аналізу RCIT путінського режиму, який ми проаналізували у кількох докладних дослідженнях, можемо виділити такі риси:

 

а) Політично це бонапартистський режим, орієнтований на Путіна та кремлівський апарат. Він поєднує авторитарний капіталістичний режим, заснований на роздутому військовому апараті, службах безпеки та адміністративному державному апараті з обмеженими формами буржуазної демократії та парламентаризму.

 

б) Економічно він ґрунтується на поєднанні значного державно-капіталістичного сектору – зокрема, фінансового, енергетичного та сировинного секторів – з невеликою групою олігархів.

 

в) Ідеологічно він спирається на великоруський шовінізм (“Російський світ”), обіцянка повернути Росії статус Великої держави у поєднанні із соціальним консерватизмом (підтримка православної церкви, пропаганда проти ЛГБТ+ тощо).

 

д) путінська зовнішня політика характеризується поглибленням стратегічного союзу з китайським імперіалізмом, який йде пліч-о-пліч з підвищенням конкуренції із західними великими державами. Більше того, Кремль проводить агресивну мілітаристську політику за кордоном (наприклад, Друга чеченська війна 1999-2009 років, його військові інтервенції у Грузії 2008 року, у Сирії з 2015 року та у Північній та Центральній Африці протягом кількох років).

 

6. Наш аналіз соціальної фізіономії путінського режиму за останні десятиліття можна резюмувати так:

 

а) Він зосереджений на величезному та надцентралізованому федеральному державному апараті в Кремлі. Такий величезний державний апарат обумовлений як особливостями Росії як географічно найбільшої країни у світі. Це також викликано природою російського капіталізму, який був відновлений лише на початку 1990-х років і який, отже, ґрунтується на відносно слабкій, оскільки пізній, внутрішній буржуазії.

 

б) Кремль контролює таку ж роздуту регіональну та місцеву бюрократію, яка лояльна до Кремля (не забуваючи, звичайно, задовольняти свої власні матеріальні інтереси).

 

в) Економічним класом, у якому тримається ця державна бюрократія, є російська монополістична буржуазія – звані олігархи. Хоча вона слабша за своїх західних конкурентів (з вищезазначених причин), це все ще сильний клас, оскільки він контролює - разом з державно-капіталістичним сектором - внутрішню економіку і здійснює значну діяльність з іноземних інвестицій (від яких вона отримує імперіалістичні надприбутки). У принципі, олігархи щодо вільні слідувати своїм діловим інтересам – доти, доки вони залишаються лояльними Кремлю, відповідно, не виявляють жодних ознак опозиції. Коротше кажучи, режим нав'язав олігархам таку угоду: "Не лізьте в наші справи, а ми не ліземо у ваші".

 

г) Путінський режим характеризується тим фактом, що Кремль керує роздробленою елітою – різними олігархами, фракціями та групами інтересів у державній бюрократії та збройних силах. Вони являють собою невеликі "князівства", яким дозволено привласнювати багатство і конкурувати один з одним до тих пір, поки вони не розкачають човен і приймають Путіна як Бонапарта, що перевершує.

 

д) Населення, за важливими винятками, значною мірою трималося "поза політикою" протягом багатьох років. Основою для цього був I) травмуючий досвід реставрації капіталізму в 1990-х роках з його руйнівними наслідками для соціальних умов життя та II) "сильний кулак" авторитарного режиму. Водночас режим не надто втручався у особисте життя людей. Отже, режим нав'язав людям ту саму угоду: "Не лізьте в наші справи, а ми не ліземо у ваші".

 

е) Внаслідок цих специфічних факторів Путін ніколи не турбував себе створенням сильної масової партії (на відміну, наприклад, від китайської КПК з її 100 мільйонами членів). Партія режиму - "Єдина Росія" - по суті, є виборчою машиною та бюрократичною мережею для просування по службі, але рідко бере участь у масових мобілізаціях або місцевій активності в районах та селах. Кремль не вважає це за необхідне, оскільки його правління ґрунтується на аполітичній терпимості населення, але не на активній підтримці.

 

7. Специфічна система путінського режиму працювала протягом тривалого періоду, доки режим міг забезпечувати відносну стабільність, засновану на економічному зростанні. Це не означає, що режим не стикався із серйозними викликами. Найголовнішими подіями були I) національно-визвольна боротьба чеченського народу, яка була жорстоко придушена війною та геноцидом у 1999-2009 роках та II) демократичний масовий рух після фальсифікованих виборів до законодавчих органів Росії 2011 року.

 

8. Російський бонапартистський режим відрізняється від свого старшого брата – сталінсько-реставраторського режиму у Китаї. У Пекіні є централізована і міцно укорінена масова партія зі 100 мільйонами членів, а також значно сильніший державно-капіталістичний сектор, який може управляти економікою набагато ефективніше, ніж Кремль. Звичайно, ці відмінності мають свою матеріальну основу в різних шляхах відновлення капіталізму. У Росії сталінський режим просто звалився, а разом з ним і держава. Створення нового правлячого класу у 1990-х роках було болючим та хаотичним процесом, що характеризувався неоліберальною приватизацією, економічним руйнуванням та війною кримінальної мафії. У Китаї КПК успішно запровадила капіталістичні закони руху – після розгрому повстання робітників та молоді на площі Тяньаньмень у червні 1989 року – в економіку та допомогла створити нову потужну буржуазію без руйнування політичного державного апарату.

 

 

 

Причини кризи бонапартистського режиму

 

 

 

9. Умови, на яких тримається путінський режим, почали змінюватися з початком нової ери у світовій політиці у другій половині 2019 року. Глобальна хвиля народних повстань та початок Великої депресії капіталістичної світової економіки призвели до прискорення міжімперіалістичного суперництва великих держав та контрреволюції COVID 2020-22. Ці події мали величезний вплив на населення Росії, оскільки підірвали економічну стабільність і спровокували жорстоке втручання в особисте життя людей. У результаті путінська “Єдина Росія” втратила народну підтримку та змогла зберегти вузьку абсолютну більшість на виборах до законодавчих органів у вересні 2021 року лише за допомогою масових фальсифікацій на виборах.

 

10. Така втрата народної підтримки і, водночас, прискорення міжімперіалістичного суперництва підштовхнули Кремль до протидії. Отже Путін посилив свою великоруську шовіністичну політику як щодо внутрішньої пропаганди, так і на арені зовнішньої політики. Маючи свій досвід Другої чеченської війни, кремлівський лідер сподівався підвищити престиж режиму – як усередині країни, так і в усьому світі – за допомогою “короткої переможної війни”. Результатом таких обговорень стало вторгнення Путіна до України 24 лютого 2022 року. Але, подібно до царя Миколи II з його війною проти Японії в 1904-05 роках, режим повністю прорахувався. Всупереч очікуванням Кремля, український народ з патріотичною рішучістю повстав проти вторгнення та завдав принизливих поразок російським агресорам. Аналогічно, бойова компетентність армії і, зокрема, бойова мораль російських солдатів виявилися плачевними.

 

11. Коротше кажучи, ці об'єктивні чинники досягли кульмінації у фатальній війні в Україні. Невдачі російської армії внаслідок насамперед героїчного опору українського народу є прямою причиною політичної кризи режиму. Це приниження викликало масове невдоволення режимом майже в усіх верств населення. Ліберальні та прогресивні антивоєнні кола зневажають війну як реакційну агресію. Шовіністичні провоєнні сектори критикують режим за його нездатність завоювати Україну. І аполітичні верстви населення в принципі не проти війни, але не хочуть бачити, як їхні сини та чоловіки вмирають чи повертаються інвалідами. Додайте до цього соціальні та економічні наслідки такої дуже дорогої війни для робітничого класу та навіть середніх верств.

 

12. Усі ці події викликали тріщини у політичному та військовому державному апараті, а також у суспільстві. Це знаходить своє вираження в антивоєнних протестах, які були жорстоко придушені поліцією, місцевих протестах проти мобілізації (особливо в регіонах з національно пригніченими народами), створенні ультрареакційного середовища шовіністичних паліїв війни (ПВК Пригожина "Вагнер", добровольчі батальйони, міліблогери, стрілківський "Клуб розсерджених патріотів" тощо). І на чолі всього цього - некомпетентна державна бюрократія та Міністерство оборони Шойгу. Недавня спроба державного перевороту Пригожина була вибуховим виразом (досі) цієї динаміки. Без сумніву, будуть нові політичні та соціальні вибухи.

 

 

 

Тупик спроб Путіна зміцнити свій режим та його наслідки для війни в Україні

 

 

 

13. Путін стикається з дилемою, яку майже неможливо розв'язати (за винятком повної військової перемоги над Україною, яка, однак, виглядає малоймовірною). Він має зосередитися на відновленні та консолідації панування Кремля над політичною, військовою та бізнес-елітою. Це робить необхідною серію чисток ворожих чи ненадійних елементів. У той же час він не повинен занадто сильно розгойдувати човен, тобто він не повинен провокувати занадто сильну протидію з боку еліт, що коливаються, і він не повинен підривати здатність держави і армійського командування продовжувати війну на користь Росії.

 

14. Крім того, цілком можливо, що різні фракції режиму почнуть замислюватися про наступника 70-річного Путіна. Вони робитимуть це ще активніше перед майбутніми президентськими виборами, які заплановані на березень 2024 року. Навіть якщо ці угруповання, можливо, не кинуть виклик самому Путіну, вони намагатимуться поставити своїх відповідних фігур у вигідне становище для наступності. Таке суперництво, що посилюється, спровокує ще більше конфліктів усередині правлячої еліти і збільшить зусилля Путіна щодо відновлення свого режиму.

 

15. Зусилля Путіна щодо відновлення свого режиму тісно пов'язані з долею грабіжницької війни, яку він веде проти українського народу з лютого 2022 року. З одного боку, Кремлю було б дуже ризиковано нав'язувати чергову хвилю мобілізації молодих призовників до армії. Посилати ще більше синів і чоловіків на непопулярну війну з великими втратами надто ризиковано для і так розхитаного режиму. Це може спровокувати набагато більш вибухову хвилю протестів, ніж це сталося під час останньої хвилі мобілізації у вересні 2022 року. Оскільки війна загострює внутрішні протиріччя режиму та розкладання армії, на Путіна чиниться тиск з метою якнайшвидшого припинення війни. Однак у той же час він не може дозволити собі програти війну.

 

16. Як загальний закон ми можемо сказати, що чим довше триває війна, тим вищі втрати Росії, тим більше накопичуватимуться політичні та соціальні протиріччя путінського режиму і в російському суспільстві, тим частіше ми бачитимемо революційні, а також контрреволюційні вибухи. Тому ми можемо сказати, що в нинішній кон'юнктурі Росія стала найслабшою ланкою імперіалістичного ланцюга, тобто та Велика держава, яка найближча до революційних подій. Якщо російська армія зазнає принизливої поразки від українського народу, тобто якщо вона програє війну, крах путінського режиму та виникнення революційної ситуації дуже ймовірні.

 

17. Щоб досягти успішного результату війни, Кремль може піти на короткострокову ескалацію війни – аналогічно тимчасовому збільшенню чисельності американських військ в Афганістані в 2010-12 роках. Однак для цього була б потрібна масова мобілізація, а це було б дуже ризиковано для режиму з вищезгаданих причин. Кремль може загострити війну за допомогою тактичної ядерної зброї або спровокувавши ядерну катастрофу на Запорізькій атомній електростанції. Навряд чи треба говорити, що такі заходи також є надзвичайно ризикованими.

 

18. Єдина надія Путіна полягає в тому, що уряди США, Німеччини та Франції також дедалі більше стурбовані “нескінченною війною” в Україні. Як показав RCIT у різних документах, серед правлячої еліти західних держав існує така тенденція, яка прагне припинення війни швидше раніше, ніж пізніше, тобто яка хоче нав'язати припинення вогню та початок переговорів. Рушійними факторами цієї тенденції, яка стає все більш впливовою, є:

 

а) Негативні наслідки війни для західних держав зростають (ризики ненавмисної ескалації у пряму конфронтацію з ядерною державою Росією, високі витрати на військову допомогу, обмежені запаси військових матеріалів, дестабілізуючі наслідки для світової економіки, народне невдоволення тощо).

 

б) У той час як західні уряди хочуть бачити режим російського суперника ослабленим, вони стурбовані тим, що він може впасти - що може відкрити період народних повстань і громадянських воєн. Це мало б дуже дестабілізуючі наслідки для всього євразійського регіону, тим більше, що в Росії знаходяться тисячі ядерних ракет.

 

в) Поки незрозуміло, чи може імперіалістичний Китай зіграти будь-яку майбутню роль розвитку подій у Росії. Виявилося, що Китай виявляв обережність, публічно підтримуючи путінський режим у внутрішньому конфлікті з Вагнером. У той же час, будь-який новий режим, який може прийти на зміну Путіну, може зробити маленького друга Китаю - Росію - менш надійною. Не слід скидати з рахунків можливість активізації Китаю, щоб відіграти вирішальну роль у мирних переговорах між Росією та Україною, особливо після заколоту Пригожина. За такого сценарію західний імперіалізм має дві альтернативи: або піти з дипломатичного паркету, щоб віддати лідерство Китаю (що дуже малоймовірно), або використовувати мирні переговори як шахівницю у своєму стратегічному конфлікті з Китаєм. У будь-якому разі, це буде красномовно свідчити про справжню силу і стабільність кожної імперіалістичної сили.

 

19. Проте, навіть якщо безбожний альянс НАТО і Росії зможе нав'язати таке умиротворення війни найближчими місяцями (скоріше за все, проти волі українського народу) і тимчасово припинити боротьбу України за національне визволення, ситуація для путінського режиму залишиться вкрай нестабільною. Багато людей могли б запитати, що виграла країна внаслідок неспровокованого вторгнення Путіна в Україну, чому мали загинути десятки тисяч молодих людей, і чи справді Росія зараз є сильнішою державою, ніж до 24 лютого?! Більше того, війна дозволяє Кремлю узаконити масований тиск на суспільство, щоб воно не виступало з публічною критикою – інакше люди “завдали б Батьківщині удару в спину”. Як тільки війна закінчиться, режим втратить такі виправдання.

 

20. Крім того, слід зазначити, що якнайшвидше припинення війни позбавило б український народ можливості пожинати плоди своїх військових жертв і, отже, могло б спровокувати масову негативну реакцію в українському суспільстві. Це може викликати хвилю революційного патріотизму, спрямовану як проти Москви, а й проти західних держав і проти самовдоволеного уряду Зеленського. Аналогічно, таке умиротворення також викликало б обурення в американському та європейському суспільствах – як з боку реакційних, так і прогресивних сил, оскільки їхні уряди, очевидно, порушили б свої офіційні обіцянки, які складали б основу їхньої антиросійської зовнішньої політики з лютого 2022 року. У той час як західні імперіалісти можуть сподіватися і планувати мирне рішення, подібне до Дейтонської угоди, наприкінці героїчної оборонної війни боснійського народу (1992-95), російський імперіалізм – навіть якщо він буде значно ослаблений – не може зрівнятися з напівколоніальною Сербією. Будь-яка мирна угода між Україною та Росією залишиться вкрай нестабільною за самою природою обох країн. Це потребувало б такої кількості ресурсів, які західні імперіалісти не бажають і не можуть інвестувати.

 

 

 

Перспективи на майбутнє

 

 

 

21. Ключові чинники, що визначають майбутні перспективи політичного життя Росії загалом і класової боротьби зокрема, можна резюмувати в такий спосіб. Ослаблений режим в умовах кризи стикається з конфліктами, що поглиблюються, між різними угрупованнями; він бореться за виживання в ситуації, яка характеризується все більш непопулярною і дорогою війною, яку він навряд чи виграє. Зусилля режиму консолідації свого панування неминуче призведуть до сильного відчуження одного чи іншого (чи всього) сектора правлячої еліти, і навіть населення.

 

22. Такі умови, з одного боку, спонукають путінський режим розширювати свої чистки та посилювати державні репресії проти опозиції у суспільстві. Але це рев пораненої тварини. Отже, такі події також відкривають простір для народних мас та соціалістичних сил. У період втрати довіри населення до режиму та його здатності пропонувати суспільству перспективу робітничий клас та пригнічені нації знайдуть впевненість у боротьбі. Армія, у солдатів якої і так низький моральний дух, щоб ризикувати своїм життям заради безглуздої війни, охоплена вибухонебезпечними протиріччями, які легко можуть призвести до збройних заколотів солдатів. Ослаблений Путін дорівнює ослабленому Кадирову, і це може призвести до відновлення національно-визвольних змагань чеченського народу, а також інших народів Кавказу. Інші національні меншини також відчують себе впевненіше, щоб підняти голову. Крім того, криза режиму відкриє простір для боротьби робітників на підприємствах та формування нових профспілок.

 

23. У такий період антикапіталістичні та антиімперіалістичні ідеї можуть впасти на благодатний ґрунт. Передсмертна агонія путінського режиму неминуче провокує кризу його гегемонії у громадській думці. Це означає, серед іншого, що публічна розповідь про “Російський світ” сильно постраждає – принаймні серед більш прогресивних верств робітників і молоді. У той час як одна частина мас звернеться до ультрареакційного шовінізму, інша відчуватиме огиду до таких реакційних ідеологій та шукатиме альтернативи. Криза режиму означає, що “поразницькі настрої”, тобто відкритість для антишовіністичних та антиімперіалістичних позицій, будуть сильнішими, ніж будь-коли раніше – принаймні за останні кілька десятиліть. Для зростаючої частини населення “батьківщина” все частіше стає “батьківщиною Путіна”, “батьківщиною ґвалтівника українського народу”, “батьківщиною” тих, хто має владу і багато обіцяє, але нічого не виконує. Чому робітники повинні ототожнювати себе з такою реакційною "батьківщиною"?!

 

24. У той же час однаково слід враховувати, що нинішня криза путінського режиму та його реакційна війна також посилять ультрашовіністичні та контрреволюційні сили. Середовище “розсерджених патріотів” може породити потужний (напів-) фашистський рух, який відкрито виступає за встановлення диктатури та тотальну війну проти України, проти НАТО та всіх інших ворогів “Російського світу”. Такий (напів-) фашистський рух становив би пряму загрозу робітничому класу та пригніченим націям, і з ним треба боротися будь-якими необхідними засобами.

 

 

 

Сталінізм, центризм та криза революційного лідерства

 

 

 

25. Період передсмертної агонії путінського режиму надасть великі можливості робітничому класу та пригніченим. Проте робочий авангард може призвести народні маси до перемоги лише тому випадку, якщо йому вдасться вчасно створити революційну партію – партію, засновану на програмі соціалістичної революції, що є частиною революційного інтернаціоналу і яка міцно вкоренилася серед пролетаріату і пригноблених народів. Створення такої партії є ключовим завданням для справжніх марксистів у Росії.

 

26. Немає причин недооцінювати труднощі цього завдання, оскільки робітничий клас стикається з глибокою кризою революційного керівництва. Хоча Росія, безумовно, є однією з країн з найбільшою кількістю людей у світі, які ідентифікують себе як "комуністи", також очевидно, що такий "комунізм" зазвичай означає вульгарний сталінізм, часто у поєднанні з консервативним великоросійським шовінізмом. Сталіністсько-шовіністична КПРФ Зюганова – одна з найбільших партій країни – є найважливішою силою цього соціал-імперіалістичного табору, який беззастережно підтримував вторгнення Путіна до України від початку. Крім того, існують невеликі сталіністські партії – такі як РКРП чи ОКП, – які проповідують менш волаючу отруту “Російського світу”, але все ще діють як вірні захисники імперіалістичної вітчизни. Зліва від них знаходяться деякі анархістські організації, до яких належать героїчні борці проти путінського режиму та його злочинної війни проти українського народу (наприклад, БОАК). Однак відсутність у них орієнтації на робітничий клас, програми та стратегії означає, що ці зусилля не сприяють завданню підготовки соціалістичної революції.

 

27. Нарешті, існують різні дрібніші троцькістські організації. Деякі з них, такі як РРП або секція МMT (нині звана ОКІ), поєднують загальний марксистський світогляд з опортуністичною адаптацією до сталінської КПРФ та нездатністю стати на бік українського народу в його законній війні за національну оборону проти російського імперіалізму. Групи, подібні до РСД, пов'язані з манделістським “Четвертим інтернаціоналом”, займають правильну позицію підтримки українського народу, але, на жаль, поєднують таку позицію з опортуністичним пристосуванням до лібералізму та мовчазною підтримкою західного імперіалізму (як гаданого “меншого зла”).

 

28. Інші, такі як товариші з CA, займають правильну інтернаціоналістичну та антиімперіалістичну позицію, але відмовляються принаймні досі витягувати з такої позиції необхідні організаційні наслідки. Їхня міжнародна материнська організація – ISA – просякнута грантистським методом імперіалістичного економізму і, отже, адаптувалася до соціал-пацифізму та ганебної політики нейтралітету у війні в Україні із самого її початку.

 

29. Оскільки Росія рухається на період вибухових конвульсій, неминуче, що криза путінського режиму також спровокує кризу (напів-) путіністських “лівих”. В результаті процес внутрішньої кризи, розколів та перегрупувань надасть революціонерам важливі можливості. Метою має бути нещадний напад на ті сили, які капітулюють перед соціал-імперіалізмом та шовінізмом “Російського світу”, та надання допомоги тим елементам, що рухаються вліво, товариською критикою їхніх помилок. Завдання більшовиків-комуністів полягають у просуванні об'єднання справжніх революційних активістів, незалежно від того, до якої своєрідної традиції вони належать, на основі угоди про конкретну програму революційних дій на майбутній період.

 

 

 

Партія та програма

 

 

 

30. Щоб успішно втрутитися в період передсмертної агонії путінського режиму, марксистам необхідно заснувати свою роботу на програмі революційних дій. Стратегічною метою такої програми має бути організація робітничого класу та пригноблених для повалення бонапартистського режиму у вигляді соціалістичної революції. Тільки організація мас у поради та їх озброєння до народних ополчень дозволять пролетаріату захопити владу та створити робочий уряд на основі таких органів. Тільки такий новий пролетарський режим дозволить експропріацію олігархів, націоналізацію ключових секторів промислового, фінансового сектору та сфери послуг під контролем робітників, свободу всіх пригноблених національностей самим вирішувати свою долю тощо.

 

31. Така перехідна програма – у методологічній традиції програми Троцького для Четвертого Інтернаціоналу у 1938 році – має поєднуватися з низкою вимог, які стосуються найнагальніших завдань майбутнього періоду. Отже, демократичні та антиімперіалістичні питання, а також економічні питання матимуть пріоритет у революційній програмі.

 

32. Найбільш нагальною проблемою є реакційна війна Путіна проти українського народу. Соціалісти в Росії повинні непримиренно протистояти цій війні та працювати у напрямку поразки російського імперіалізму. Їхній підхід має ґрунтуватися на методі Леніна та більшовиків, коли вони виступали за підтримку перського, фінського, польського та українського народів у їх боротьбі проти царської Росії – програми “революційної поразки”, пов'язаної з такими гаслами, як “головний ворог вдома” та “перетворити” імперіалістичну війну у громадянську”.

 

33. Отже, соціалістам необхідно добиватися перемоги українського народу у його боротьбі проти вторгнення Путіна. Вони мають зробити це не лише заради національної свободи українців, а й задля національно-визвольної боротьби пригноблених народів у Росії, а також визвольної боротьби робітничого класу у Росії. Чим слабший російський режим, тим краще для його підданих! Звісно, така революційно-поразницька позиція має бути будь-якої поступкою західному імперіалізму. У будь-якому конфлікті між великими державами революціонери виступають проти обох таборів, оскільки обидва гірші! Ключовими гаслами RCIT та Соціалістичної тенденції є: За народну війну, щоб захистити Україну від вторгнення Путіна! Немає підкорення України НАТО та ЄС! Проти російського та НАТОвського імперіалізму!

 

34. З цим пов'язана боротьба за національне самовизначення пригноблених народів Російської імперії. Це особливо актуально для чеченського народу, який має гордий послужний список героїчної боротьби проти російського імперіалізму, незважаючи на те, що за останні три десятиліття пережив дві війни з геноцидом (на додаток до травмуючого досвіду їхньої депортації в Центральну Азію Сталіним та їх жорстокого поневолення царизмом після поразки у героїчній боротьбі опору, очолюваної імамом Шамілем у 19-му столітті). Соціалісти виступають за підтримку боротьби чеченців за незалежність (Ічкерія). Аналогічно, ми підтримуємо національне самовизначення всіх інших пригноблених національностей у Російській імперії. У той же час ми застерігаємо від будь-яких ілюзій щодо незалежності на капіталістичній основі, оскільки це призвело б до інших непрямих форм залежності від імперіалістичних держав. Отже, ми виступаємо за вирішення національного питання на основі добровільної соціалістичної федерації робітничих та селянських республік.

 

35. Аналогічно, ми вимагаємо повної рівності для мігрантів, які зазнають надексплуатації як дешевої робочої сили, а також національної дискримінації як громадяни іноземного походження. За рівну заробітну плату (що означає адаптацію заробітної плати мігрантів до заробітної плати російських робітників), за повні права громадян незалежно від їхнього паспорта, а також за визнання їхньої рідної мови у державному управлінні та освіті!

 

36. RCIT та Соціалістична тенденція закликають до розпуску всіх інститутів, які призначені для розширення політичного та економічного становища російського імперіалізму. Геть Євразійський економічний союз, ОДКБ чи ШОС!

 

37. Соціалісти в Росії повинні відстоювати таку послідовну антишовіністську програму не тільки для того, щоб зміцнити зв'язки солідарності з іншими національностями. Це також украй важливо для того, щоб допомогти російським робітникам подолати всі форми шовіністичних забобонів, щоб вони належали не “Російському світу”, а “батьківщині” міжнародного робітничого класу!

 

38. З огляду на давній авторитарний характер путінського режиму, зрозуміло, що демократичні, антибонапартистські вимоги відіграватимуть важливу роль у майбутній період визвольної боротьби. До таких вимог належать необмежене право на збори, право створювати партії та профспілки, свобода преси тощо. Так само ми закликаємо до скасування всіх законів, спрямованих проти ЛГБТ+, а також тих, які декриміналізують певні форми домашнього насильства щодо жінок у шлюбі. Крім того, ми вимагаємо негайного та беззастережного звільнення всіх політичних в'язнів, включаючи тих, хто був ув'язнений через їхню опозицію війну, критично налаштованих журналістів, але також і буржуазних діячів, таких як Олексій Навальний (з яким у нас, природно, немає політичної згоди).

 

39. Крім того, вимога демократичних прав для солдатів може набути більшого значення через центральну роль війни і через той факт, що сотні тисяч призовників озброєні – те, що може бути дуже важливим у розпал революційної кризи! Звісно, такі вимоги мають поєднуватись з антиімперіалістичною позицією проти окупації Росією частини України.

 

40. Сильний бонапартистський характер режиму надає важливості революційно-демократичним вимогам, навіть якщо вони залишаються в рамках буржуазної демократії. Серед таких вимог – скасування президентської посади та вимога скоротити термін повноважень парламенту до двох років. Депутати повинні обиратися членами місцевих зборів, бути у будь-який час відкликані своїми виборцями та отримувати як оплату за свою роль зарплату кваліфікованого робітника.

 

41. Гаслом, яке могло б набути значення в період кризи бонапартистського режиму, є Революційні установчі збори. Такі збори мають обговорювати виключно майбутню конституцію країни. Щоб уникнути перетворення її на інструмент правлячого класу, вона повинна скликатися і контролюватись не якимось капіталістичним режимом, а масами, що борються, організованими в поради та збройні ополчення. Його депутати мають обиратися на основі місцевих зборів, які постійно можуть бути відкликані їхніми виборцями, та отримувати зарплату кваліфікованого робітника.

 

42. Зрештою, цілком імовірно, що економічні вимоги – такі як підвищення заробітної плати, гарантії зайнятості тощо. – відіграватимуть важливу роль у боротьбі трудящих у майбутній період. Це можна було б поєднувати зі створенням нових войовничих профспілок - таких, як "Уайлдберріз - справжні працівники" - відповідно, з процесом перегрупування всередині існуючих бюрократизованих профспілок.

 

43. Ми повторюємо, що такі демократичні та економічні вимоги мають поєднуватися з програмою соціалістичної революції. Тільки така програма може запропонувати вихід із злиднів Росії; і лише така програма може становити основу для революційного об'єднання справжніх марксистів! Приєднуйтесь до RCIT та Соціалістичної тенденції у боротьбі за створення нової революційної партії – на національному та міжнародному рівнях!

 

 

 

- 이 보나파르트주의 정권의 위기와 이 정권의 제국주의 전쟁에서 사회주의자의 임무

 

혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT) 테제, 국제사무국 & 사회주의동맹 (러시아) 합동 발표, 2023년 7월 6일, www.thecommunists.net & www.socialisttendency.com

 

 

 

 

 

차례

 

들어가며

 

푸틴 정권의 성격

 

이 보나파르트주의 체제의 위기와 원인

 

궁지에 처한 정권 재정비 시도와 그것이 우크라이나 전쟁에 미친 결과

 

이후 전망

 

스탈린주의/중도주의/혁명 지도력 위기

 

당과 강령

 

 

 

* * * * *

 

 

 

들어가며

 

1. 6월 24일 바그너 그룹 회장 예브게니 프리고진의 쿠데타 기도가 푸틴 정권을 뿌리 채 흔들며 새로운 시기를 열었다. 불만을 품은 용병 수장의 도전을 받은 지 서른여섯 시간 만에 이 1999년생 보나파르트주의 정권의 근본적인 약점이 만인의 눈앞에서 잔인하게 폭로됐다. 실패한 쿠데타가 러시아 정치에 새 시기를 열었다. 푸틴 정권이 사멸의 진통기(期)에 들어간 것이다.

 

2. 이 기간이 몇 달, 몇 년이 걸릴지는 말할 수 없지만, 분명한 것은 푸틴 정권의 날들이 얼마 남지 않았다는 것이다. 이유는 6.24 사태가 다음을 증명했기 때문이다.

 

a) 정권의 내부 분열. 군/국가관료/올리가르히 (과두재벌)의 각 분파들이 전쟁의 합당성, 전쟁의 목표 및 방법에 대해 서로 다르다는 것.

 

b) 지배 엘리트 주요 분파들이 쿠데타를 지지하길 거부했지만, 푸틴 지지로 결집하지도 않았다는 것. 그날 저녁 쿠데타가 끝나기 전, 단지 소수의 목소리만이 정권 방어를 촉구했을 뿐이다. 많은 관리들과 올리가르히는 자신의 제트기로 수도를 떠나느라 바빴다. 더 중요한 것은 군과 국가관료의 극히 일부만이 쿠데타에 적극적인 저항을 보였다는 점이다. 프리고진의 용병대는 로스토프에 진입하여 총 한 방 쏘지 않고 우크라이나 전쟁에서 가장 중요한 위치에 있는 군 본부를 장악했다. 악명 높은 카디로프의 용병들 ㅡ 비무장 체첸 민간인들에 대해서만 용감한 ㅡ 도 바그너 부대가 모스크바 진군을 멈추고 그들의 군사 기지로 이동하기 시작한 뒤에야 "모스크바 방어"를 외쳤다.

 

c) 끝으로, 로스토프 주민들은 바그너 파를 지지하는 모습을 보여주었는데, 푸틴에 대한 대중적 지지는 어디에서도 나오지 않았다는 것. 로스토프, 모스크바, 상트페테르부르크 또는 그 밖의 도시 어디에서도 푸틴 지지는 볼 수 없었다!

 

3. RCIT와 사회주의동맹 (RCIT 러시아 지부)이 이미 프리고진 쿠데타 첫 몇 시간 만에 취했던 입장을 다시 밝힌다. 우리는 프리고진 쿠데타를 이 보나파르트주의 정권 내 분파들 간의 충돌로 성격규정 했다. 따라서 우리는 쿠데타를 "반동적 정권에 대한 반동적 반란"이자 "도적들 간의 싸움"이라고 규탄했다. “노동자·피억압자가 이 전범들 중 하나를 지지해서 얻을 것이라곤 아무것도 없다. 둘 다 해악이고 둘 다 반동이다!”

 

 

 

푸틴 정권의 성격

 

4. 푸틴 정권의 위기는 실패한 프리고진 쿠데타에 의해 촉발되었지만, 위기의 더 깊은 원인은 제국주의 강대국의 토대가 되는 러시아 자본주의의 특수성에 있다. 즉, 보나파르트주의 형(型) 지배체제를 상부구조로 하는 러시아 자본주의의 이러한 특수성에 바탕을 두고 있는 위기인 것이다.

 

5. 일련의 연구문서를 통해 그 동안 제출해 온 푸틴 정권에 대한 RCIT의 평가분석을 요약 정리하면, 다음과 같은 특징을 확인할 수 있다.

 

a) 정치적으로는, 비대한 군사·안보·행정 국가기구에 기반한 권위주의 자본가정권과 제한된 형태의 부르주아민주주의·의회주의를 결합시킨 보나파르트주의 지배체제다.

 

b) 경제적으로는, 상당 규모의 국가자본주의 부문 ㅡ 특히 금융 부문 및 에너지·원자재 부문 ㅡ과 소수 올리가르히 집단의 결합을 기반으로 한다.

 

c) 이데올로기적으로는, 러시아의 강대국 지위를 되찾겠다는 공약인 大러시아 배외주의 ("루스키 미르"; “러시아 세계”)에 기초해 있다. 이 대러시아 쇼비니즘에는 사회적 보수주의 (정교회 진흥, 反LGBT+ 프로파간다 등)가 결합되어 있다.

 

d) 푸틴의 대외정책은 서방 강대국들과의 패권경쟁 가속화와 맞물린 중국 제국주의와의 전략적 동맹 심화를 주 특징으로 한다. 나아가 푸틴 정권은 국외에서 공격적 군국주의 정책노선을 걷고 있다. (예를 들어 1999-2009년 2차 체첸 전쟁, 2008년 조지아 군사 개입, 2015년 이래 시리아 군사 개입, 최근 북·중앙 아프리카 군사 개입 등).

 

6. 지난 20여년 푸틴 정권의 사회적 지형에 대한 우리의 평가분석을 요약하면 다음과 같다.

 

a) 푸틴 정권은 크렘린의 방대한 과도 중앙집권적 연방제 국가기구에 중심을 두고 있다. 이러한 거대 국가기구는 단지 지리적으로 세계 최대국이라는 러시아의 고유한 특징 때문만이 아니라 무엇보다도 러시아 자본주의의 특수성 때문이다. 1990년대 초에 자본주의 복고가 이루어졌고, 따라서 뒤늦게 형성되어 상대적으로 취약한 내국 부르주아지를 기반으로 한 러시아 자본주의의 이러한 성격으로부터 그 같은 거대 국가기구가 비롯됐다.

 

b) 푸틴 정권은 크렘린에 충성하는 똑같이 비대한 지역·지방 관료제 (물론 이들 관료집단은 자신들의 물질적 이해를 충족시키는 것을 소홀히 하지 않으면서 충성한다)를 장악 통제하고 있다,

 

c) 이 국가관료제가 기반하고 의존하는 경제 계급이 올리가르히라고 불리는 러시아 독점 부르주아지다. 올리가르히는 (위에서 언급한 이유로 인해) 그들의 서방 경쟁자들보다 약하지만, 국가자본주의 부문과 유착하여 내국 경제를 장악하고 있고 제국주의 초과이윤을 뽑아내는 상당 규모의 해외투자 활동을 수행하고 있다는 점에서 여전히 강력한 계급이다. 기본적으로, 이 과두재벌들은 크렘린에 계속 충성하며 크렘린에 맞서는 기미를 보이지 않는 한 그들의 사업 이익을 추구하는 데서 상대적으로 자유롭다. 간단히 말해서, 정권은 올리가르히에게 다음과 같은 거래를 강제했다. "우리 일에 관여하지 마라. 그러면 우리도 너희 일에 관여하지 않겠다."

 

d) 푸틴 정권은 국가관료와 군대 내 다양한 과두세력과 파벌, 이익집단들로 이루어진 분산된 엘리트층을 관리 통솔한다. 배를 흔들지 않고 푸틴을 주공 보나파르트로 받아들이는 한, 이들은 소 "공국"들로서 부를 전유하고 서로 경쟁하는 것이 허락된다.

 

e) 중요한 예외를 빼면, 대체로 주민은 수년 동안 "정치에 관계하지 않도록" 차단되어 왔다. 그렇게 된 배경은 i) 1990년대에 사회적 생활조건에 파괴적인 결과를 가져온 자본주의 복고의 트라우마 경험과 ii) 권위주의 정권의 "철권통치"에 있다. 동시에, 인민들의 개인 삶에는 너무 간섭하지 않는 것을 기조로 한다. 정권은 이와 같이 인민들에게도 똑같은 거래를 강제했다. "우리 일에 관여하지 마라. 그러면 우리도 너희 일에 관여하지 않겠다."

 

f) 이러한 요인들의 결과로 푸틴은 결코 거대 대중정당 (예를 들어, 1억 명의 당원을 가진 중국공산당과는 대조적으로)을 건설하려고 애쓰지 않았다. 여당 "통합러시아당"은 기본적으로 선거기구이자 진급 및 정관계 진출을 위한 관료 네트워크다. 그 때문에 대중동원이나 지역 및 주민 속에서의 활동 같은 대중 사업은 거의 하지 않는다. 크렘린의 통치가 주민의 능동적 지지가 아니라 정치적 무관심과 묵인에 기초를 두고 있기 때문에 그 같은 대중 사업을 필요로 여기지 않는다.

 

7. 푸틴 정권의 이 같은 체계가 장기간 굴러갈 수 있었던 것은 경제성장에 기반한 상대적 안정성을 확보할 수 있었기 때문이다. 그렇다고 정권이 중요한 도전에 직면하지 않은 것은 아니다. 특히 중요한 것으로, i) 1999-2009년 대량학살 (제노사이드) 전쟁으로 잔인하게 분쇄된 체첸 인민의 민족해방투쟁과 ii) 2011년 부정선거 이후 민주주의 대중운동이 있다.

 

8. 러시아의 보나파르트주의 정권은 맏형 격인 중국의 스탈린주의-자본주의 복고 정권과는 다르다. 중국의 스탈린주의-자본가 정권은 당원이 1억 명에　뿌리가 깊고 중앙집권적인 대중 정당을 가지고 있다. 그뿐 아니라 푸틴 정권보다 훨씬 더 효과적으로 경제를 추동할 수 있는 훨씬 더 강력한 국가자본주의 부문을 가지고 있다. 당연히, 이러한 차이는 자본주의 복고로 가는 확연히 서로 다른 길에 그 물질적 기초가 있다. 러시아에서는, 스탈린주의 정권이 간단히 붕괴되었고 국가도 정권과 함께 붕괴됐다. 1990년대에 새로운 지배계급의 탄생은 신자유주의 사유화, 경제 파괴, 범죄 마피아 전쟁으로 점철된 고통스럽고 혼돈에 찬 과정이었다. 중국에서는, 중국공산당이 1989년 6월 천안문 광장의 노동자·청년 봉기를 분쇄한 후 경제에 자본주의 운동 법칙을 성공적으로 도입했고, 소련 붕괴 당시처럼 기존 정치 국가기구를 파괴하는 일 없이 강력한 새 부르주아지를 만들어내고 육성했다.

 

 

 

이 보나파르트주의 체제의 위기와 원인

 

9. 2019년 하반기 세계정치의 새 시대가 시작하면서 푸틴 정권을 떠받치고 있던 조건들이 바뀌기 시작했다. 세계적인 민중항쟁 물결과 자본주의 세계경제 대공황의 시작이 제국주의 강대국들 간 패권경쟁 가속화와 2020-22년 코로나 반혁명으로 이어졌다. 이러한 사태발전으로 러시아 주민은 심대한 타격을 입었다. 경제적 안정을 뒤흔들고, 코로나를 핑계로 한 인민들 개개인의 생활에 엄격한 간섭과 통제가 실시됐다. 그 결과로, 푸틴의 통합러시아당은 인민 지지를 잃으면서 2021년 9월 총선에서 대규모 부정선거를 통해서 겨우 의회 다수를 간신히 유지할 수 있었다.

 

10. 이와 같은 인민 지지의 상실, 그리고 동시에 제국주의 간 패권경쟁 가속화에 어떻게든 푸틴 정권은 대응하지 않으면 안 되었다. 국내 프로파간다 차원에서도, 대외정책 무대에서도 대러시아 배외주의 정책을 강화한 것이다. 푸틴은 2차 체첸 전쟁을 "단기간의 승리 전쟁"으로 홍보하며 국내적으로, 전 세계적으로 정권의 위신을 떨치고자 했다. 이 연장선에서 나온 것이 바로 2022년 2월 24일 푸틴의 우크라이나 침공이었다. 그러나 1904-05년 일본과의 전쟁에서 차르 니콜라이 2세와 비슷하게, 정권의 계산은 완전히 빗나갔다. 푸틴 정권의 예상과 달리 우크라이나 인민은 애국적인 결의로 침략에 맞서 일어섰고 러시아 침략자들에게 굴욕적인 패배를 안겨주었다. 또 러시아 군대의 작전 능력, 특히 러시아 병사들의 전투 사기는 최악인 것으로 드러났다.

 

11. 간단히 말해서, 이들 객관적 요인들은 운명적인 우크라이나 전쟁으로 최고조에 이르렀다. 러시아 군의 실패 ㅡ 일차적으로 우크라이나 인민의 영웅적인 저항의 결과로 나타난 실패 ㅡ 가 정권의 정치적 위기의 직접적 원인이다. 이 굴욕은 주민의 거의 모든 층들로부터 정권에 대한 거대한 불만을 불러일으켰다. 리버럴 또는 진보 성향의 반전 주민 층은 이 전쟁을 반동적 침략으로 보고 증오한다. 배외주의 주민 층은 우크라이나를 정복하지 못한 무능력을 들어 정권을 비판한다. 그리고 정치 무관심 층은 원칙적으로 전쟁에 반대하지 않지만 그들의 아들과 남편이 전사하는 또는 불구자로 돌아오는 것을 보길 원치 않는다. 여기에 더해 그와 같이 매우 비용이 많이 드는 전쟁이 노동자계급에게, 나아가 중간층들에게 미치는 사회적·경제적 타격도 있다.

 

12. 이 모든 사안들이 정치적·군사적 국가기구 내의 균열뿐만 아니라 사회 내 균열도 불러일으켰다. 이러한 균열은 한 축으론 경찰에 의해 잔인하게 진압된 반전 시위와 동원령에 반대하는 지역 시위 (특히 민족적으로 억압 받고 있는 지역들에서의 시위·항쟁)로 나타났고, 다른 한 축으론 초반동적인 배외주의 전쟁몰이꾼들 진영의 형성 (프리고진의 바그너 그룹, 의용병단, 군사블로거들, 스트렐코프의 "성난 애국자들의 클럽" 등등)으로, 그리고 이 와중에 불거진 쇼이구 국방부를 비롯한 국가관료층의 무능·부패로 나타났다. 프리고진의 쿠데타 기도는 이 역동성의 가장 폭발적인 (지금까지는) 표현이었다. 의심할 여지없이, 더 많은 정치적·사회적 폭발이 뒤따를 것이다.

 

 

 

궁지에 처한 정권 재정비 시도와 그것이 우크라이나 전쟁에 미친 결과

 

13. 푸틴은 해결이 거의 불가능한 딜레마를 맞고 있다. (우크라이나에 대한 완전한 군사적 승리를 통해서라면 해결할 수도 있겠지만, 그러한 가능성은 거의 없다고 봐야 할 상황이다). 푸틴으로서는 정치·군사·경제 엘리트에 대한 크렘린의 지배력을 안정화·공고화 하는 데 집중하지 않으면 안 된다. 이 때문에 적대적 요소들 또는 신뢰할 수 없는 요소들에 대한 일련의 숙청이 필요하다. 동시에, 배를 너무 많이 흔들면 안 된다. 즉, 엘리트들 중 동요하는 부분들로부터 너무 많은 반대를 불러일으켜서는 안 되며, 러시아에 유리하게 전쟁을 이어갈 국가기구 및 군 지휘부의 능력을 약화시켜서는 안 된다.

 

14. 이에 더해, 정권 내 각 파벌은 70세 푸틴의 후계자에 대해 생각하기 시작했다. 각 파벌은 2024년 3월에 예정된 대통령 선거를 앞두고 더욱 더 후계자 문제로 집중할 것이다. 파벌들이 푸틴에게 도전하지는 않더라도, 각자 자파 인물을 후계자 우선순위에 앉히는 데 모든 것을 걸 것이다. 이러한 경쟁이 고조됨에 따라 지배 엘리트 내에서 훨씬 더 많은 충돌을 유발하고 푸틴의 정권 재정비 노력을 약화시킬 것이다.

 

15. 푸틴의 정권 재정비 노력은 그가 2022년 2월 이래 우크라이나 인민을 상대로 벌인 강도 전쟁의 운명과 밀접하게 연결되어 있다. 한편으로, 푸틴 정권이 또 한 차례 동원령을 내리는 것은 매우 위험 부담이 클 것이다. 인민 지지를 받지 못하는 인기 없는 전쟁, 사상자가 많은 이 전쟁에 또 다시 아들과 남편을 보내라 하는 것은 이미 멍든 정권으로서는 너무 위험하다. 2022년 9월 지난 동원령 때보다 훨씬 더 폭발적인 시위 물결을 일으킬 수 있다. 푸틴은 전쟁이 정권의 내부 모순과 군대의 부패를 가중시키고 있기 때문에 가능한 한 빨리 전쟁을 끝내야 한다는 압박을 받고 있다. 하지만, 동시에 전쟁에서 져선 안 된다. 푸틴으로선 지금 그럴 여유가 없다.

 

16. 일반 법칙으로 말하자면, 전쟁이 오래 지속되고 러시아 측의 사상자가 증가할수록 푸틴 정권의 내부 모순과 함께 러시아 사회의 정치적·사회적 모순이 누적되어 혁명적·반혁명적 폭발 모두 일어날 가능성이 더욱 높아진다고 할 수 있다. 따라서 우리는 현 국면에서 러시아가 제국주의 사슬의 가장 약한 고리가 되었다고 말할 수 있다. 즉, 혁명적 사태발전에 가장 근접해 있는 강대국이 러시아라고 할 수 있다. 러시아군이 붕괴되어 우크라이나 인민에게 굴욕적인 패배를 당한다면, 즉 전쟁에서 패배할 경우 푸틴 정권이 붕괴되고 혁명적 정세가 열릴 가능성이 매우 높다.

 

17. 전쟁에서 상대적으로 성공적인 결과를 얻기 위해 푸틴 정권은, 2010-12년 아프가니스탄에서 미군의 일시적 병력 증파와 유사하게 단기 확전을 모색할 수 있다. 하지만, 이것은 대규모 동원을 필요로 할 것이고, 위에서 언급한 이유로 정권에 매우 위험할 것이다. 푸틴 정권은 전술 핵무기를 사용하거나 자포리자 원전 지역에 핵 재앙을 일으킴으로써 확전으로 나아갈 수도 있다. 그러한 조치들 역시 극도로 위험하다는 것은 말할 필요도 없을 것이다.

 

18. 푸틴의 유일한 희망은 미국, 독일, 프랑스 정부들 역시도 우크라이나의 '절대 끝나지 않는 전쟁'에 대해 점점 더 걱정하고 있다는 것이다. 우리가 여러 문서에서 보여주었듯이, 서방 열강의 지배 엘리트들 사이에는 더 늦지 않게 강화(講和)를 모색해야 한다는, 즉 정전과 협상 시작을 원하는 흐름이 존재한다. 이 흐름의 영향력이 점점 더 커져가고 있는데, 그 추동 요인들은 다음과 같다.

 

a) 서방 열강들에게 미치는 전쟁의 부정적인 결과들이 증가하고 있다. (핵 강국 러시아와의 직접적인 대결로 의도치 않게 확전 될 위험, 치솟는 군사원조 비용, 제한된 군수물자 재고, 세계경제에 미치는 불안정화 효과, 인민 불만 등).

 

b) 서방 정부들은 라이벌 러시아 푸틴 정권이 약화되는 것을 보고 싶어 하면서도 푸틴 정권이 붕괴될 수도 있다는 것에 대해서는 걱정하고 있다. 민중봉기/내전기(期)가 열릴 수 있고, 이는 유라시시아 지역 전체의 안정을 뒤흔들 것이기 때문이다. 러시아가 핵미사일 수천 기의 본고장이기 때문에 더더욱 그렇다.

 

c.) 제국주의 중국이 향후 러시아의 사태전개에 어떤 역할을 할지는 아직 확실하지 않다. 중국은 바그너 그룹과의 내부 충돌에서 푸틴 정권을 공개적으로 지지하는 데 신중한 모습을 보였다. 동시에, 푸틴을 뒤 이을 수 있을 그 어떤 새 정권도 중국으로선 푸틴 정권만큼 신뢰하기 어려울 수 있다. 특히 프리고진 반란 이후 러시아와 우크라이나 간 평화 협상에서 중국이 결정적인 역할을 할 가능성을 무시해서는 안 된다. 그러한 시나리오에서 서방 제국주의는 두 가지 선택지가 있다. 중국한테 주도권을 주고 외교 무대에서 물러나 있거나 (매우 가능성이 낮음), 아니면 중국과의 전략적 충돌에서 체스판처럼 평화협상을 활용하거나. 어느 쪽이든, 각개 제국주의 세력의 진정한 힘과 안정성에 대해 생생하게 드러내줄 것이다.

 

19. 그럼에도, 나토와 러시아의 ‘신성’ 동맹이 향후 몇 달 안에 (우크라이나 인민의 의지에 반하는) 강화를 강요하고 우크라이나의 민족해방 투쟁을 일시 중단시킬 수 있다고 해도 푸틴 정권의 상황은 여전히 매우 불안정할 것이다. 많은 인민들이 푸틴의 이유 없는 우크라이나 침공으로 나라가 무엇을 얻었는지, 왜 수만 명의 젊은이들이 죽어야 했는지, 그리고 정말 러시아는 2월 24일 이전보다 지금 더 큰 강대국인지 물을 것이다! 더욱이, 공개적으로 비판을 내지 못하도록 정권이 전쟁을 핑계 대며 틀어막을 것이지만, 그럼에도 "조국을 등 뒤에서 찌르는" 사태들이 터져 나올 것이다. 게다가 전쟁이 끝나면, 전쟁을 구실로 틀어막는 것도 어려워질 것이다.

 

20. 나아가, 조기 강화는 우크라이나 인민이 전쟁 희생의 결실을 거두는 것을 불가능하게 만들 것이고, 따라서 우크라이나 사회 내에서 대대적인 반발을 불러일으킬 수 있다는 점에 주목해야 한다. 그것은 러시아뿐만 아니라 서방 열강과 젤렌스키 정부를 겨냥한 혁명적 애국주의 물결을 불러일으킬 수 있다. 또 그러한 강화는 미국·유럽 사회들에서도 ㅡ 반동 세력과 진보 세력 모두의 ㅡ 분노를 불러일으킬 것이다. 그들의 정부가 2022년 2월 이래 반러시아 대외정책의 토대를 이루는 공식 약속을 헌신짝처럼 내던져버리고 있다는 것이 누구의 눈에도 분명하기 때문이다. 서방 제국주의자들은 보스니아 인민의 영웅적인 방위전쟁 (1992-95년) 종전 당시의 데이튼 협정과 같은 평화 ‘해법’을 희망하고 계획할 수 있겠지만, 러시아 제국주의는 ㅡ 크게 약화되었다고 하더라도 ㅡ 반식민지 세르비아와 비교될 수 없다. 우크라이나와 러시아 간의 그 어떤 평화 협정도 양국의 계급적 성격 자체에 의해 (즉, 각각 반식민지 나라와 제국주의 국가로서) 극히 불안정한 상태를 넘지 못할 것이다. 이것은 상당량의 자원을 요구하는데, 서방 제국주의자들로서는 투여할 의사도 능력도 없는 많은 양이다.

 

 

 

이후 전망

 

21. 러시아의 정치생활 일반에 대한, 특수하게는 계급투쟁에 대한 향후 전망에서 고려해야 할 주요 요인들에 대해서는 다음과 같이 요약 정리할 수 있다. 안 그래도 위기에 처한 약화된 정권이 지금 내부 파벌들 간의 갈등 심화에 직면하고 있다. 정권은 점점 더 인기 없고 비용이 많이 드는 전쟁에 물려 있는 상황에서 살아남기 위해 분투하고 있다. 정권의 지배력을 공고히 하려는 노력은 주민뿐만 아니라 지배 엘리트 내 분파 어느 하나를 (또는 분파들 모두를) 강하게 소외시킬 수밖에 없다.

 

22. 이러한 조건들은 한편으로 푸틴 정권이 숙청을 확대하고 러시아 사회 내 반대운동에 대한 국가탄압을 강화하도록 추동한다. 그러나 이것은 상처 입은 짐승의 포효다. 따라서 그러한 사태전개는 또한 인민대중과 사회주의 세력을 위한 공간을 열어준다. 정권에 대한, 그리고 정권의 대(對)사회 전망 제공 능력에 대한 인민 신뢰의 상실 시기에는 노동자계급과 피억압 소민족들이 싸울 자신감을 얻을 것이다. 병사들이 무의미한 전쟁에 목숨을 걸 이유가 없이 이미 사기가 떨어진 군대는 쉽게 병사들의 무장 반란으로 이어질 수 있는 폭발적인 모순을 안고 있는 군대다. 약화된 푸틴은 약화된 카디로프와 같고 이것은 체첸 인민을 비롯한 그 밖의 카프카스 인민들의 민족해방 투쟁의 부활을 가져올 수 있다. 그 밖의 민족 소수자들도 고개를 들 자신감이 들 것이다. 이에 더해, 정권의 위기는 사업장에서 노동자 투쟁과 새로운 노동조합 결성의 공간을 제공할 것이다.

 

23. 이 같은 시기에는 반자본주의·반제국주의 사상이 비옥한 땅에 내릴 수 있다. 푸틴 정권의 단말마는 필연적으로 정권의 대(對)여론 헤게모니 위기를 불러일으킨다. 이는 무엇보다도 "루스키 미르"라는 공적 서사가 큰 타격을 입는다는 ㅡ 적어도 노동자와 청년의 진보적 부분들에서 ㅡ 것을 의미한다. 대중의 한 부분이 초반동 배외주의로 방향을 틀 것이지만, 다른 부분은 그러한 반동 이데올로기를 혐오하고 대안을 찾을 것이다. 정권의 위기는 "패전주의 정서" ㅡ 즉 반 배외주의·반제국주의 입장에 대한 개방성 ㅡ 가 적어도 수십 년래 그 어느 때보다 강해질 것임을 의미한다. 점점 더 많은 주민들에게 "조국"은 점점 더 "푸틴의 조국", "우크라이나 인민에 대한 약탈범과 강간범의 조국"이 된다. 권력과 약속은 많이 갖고 있으면서 내주는 것은 아무 것도 없는 자들의 "조국"이 되고 있는 것이다. 노동자·피억압자들은 그런 반동적인 "조국"과의 일체감을 빠르게 털어버리고 있다.

 

24. 동시에, 푸틴 정권의 현 위기와 정권의 반동 전쟁이 초 배외주의 반혁명 세력을 강화할 것이라는 점도 똑같이 고려해야 한다. "성난 애국자들 클럽“ 같은 세력들이 독재 수립과 우크라이나를 비롯한 "루스키 미르"의 모든 적들에 대한 전면전을 내거는 강력한 파시스트 운동을 탄생시키는 것도 가능한 상황이다. 그러한 파쇼 운동은 노동자계급과 피억압 소민족들에 대한 직접적인 위협이 될 것인 바, 초장에 모든 수단을 동원하여 싸워야 한다.

 

 

 

스탈린주의/중도주의/혁명 지도력 위기

 

25. 푸틴 정권이 사멸의 진통기(期)로 들어감으로써 노동자계급과 피억압자들은 거대한 기회를 맞고 있다. 그러나 노동자 전위대가 제 때에 혁명당 건설에 성공할 경우에만 인민대중을 승리로 이끌 수 있다. 이 혁명당은 사회주의혁명 강령에 바탕을 둔 당이며, 혁명적 인터내셔널의 일부인 당이고 프롤레타리아트와 피억압 인민들 속에 뿌리를 두고 있는 당이다. 그러한 당의 창건이 러시아에서 진정한 맑스주의자들의 관건적 임무다.

 

26. 노동자계급이 직면해 있는 혁명 지도력의 깊은 위기를 감안할 때 이 임무의 어려움은 누구도 과소평가할 수 없다. 확실히 러시아는 "공산주의자"로 자처하는 사람들의 수가 가장 많은 나라 중 하나지만, 그러한 "공산주의"라는 것이 대개 비속한 스탈린주의를 ㅡ 종종 보수적 대러시아 배외주의와 결합된 ㅡ 뜻한다는 것도 분명하다. 주가노프가 이끄는 스탈린주의-배외주의 러연방공산당(KPRF)은 러시아 최대 정당 중 하나로, 푸틴의 우크라이나 침공을 그 시작 시점부터 무조건적으로 지지해온 이 사회제국주의 진영의 가장 중요한 세력이다. 그밖에 공산주의노동자당(RKRP) 등 좀 더 소규모의 스탈린주의 당들이 존재하는데, 이들은 "루스키 미르 (러시아 세계)" 독극물 이데올로기를 전파하는 데서는 좀 덜 노골적이지만 제국주의 조국에 대한 충성스런 수호자 (조국방위주의자)로 행동한다는 점에서는 러연방공산당에 조금도 뒤지지 않는다. 이들의 왼쪽에는, 푸틴 정권 및 정권의 우크라이나 인민을 적으로 한 범죄적 전쟁에 대항하는 영웅적 투사들의 일부인 몇몇 아나키스트 조직들 (예를 들어 BOAK)이 있다. 그러나 노동자계급 지향의 결여, 그에 따른 계급적 강령·전술의 결여로 그들의 분투가 사회주의혁명을 준비하는 임무에 기여가 되지 못하고 있는 것이 현실이다.

 

27. 마지막으로, 다양한 소규모 트로츠키주의 조직들이 존재한다. 이들 중 RRP(혁명노동자당)나 IMT 지부(OKI)과 같은 조직들은 일반적 맑스주의 관점을, 스탈린주의 KPRF에 대한 기회주의적 영합과 결합시킨다. 그리하여 러시아 제국주의에 대항하여 우크라이나 인민의 정당한 민족방위 전쟁을 편 드는 데 실패한다. 만델 파 "제4인터내셔널" 가맹 조직인 러시아사회주의운동당(RSD)과 같은 그룹들은 우크라이나 인민에 대한 올바른 지지 입장을 취하고 있지만, 유감스럽게도 그러한 입장을, 자유주의에 대한 기회주의적 영합 및 서방 제국주의에 대한 암묵적 지지 (소위 "차악"으로)와 결합한다.

 

28. 사회주의대안 (ISA 러시아 지부) 동지들을 비롯한 그 밖의 트로츠키주의 조직들의 경우, 올바른 국제주의·반제국주의 입장을 취하지만, 그러나 적어도 지금까지는 그러한 입장으로부터 필요한 조직적 결론을 끌어내길 거부한다. 사회주의대안의 국제 모(母) 조직인 ISA는 제국주의적 경제주의 방법(론)에 깊이 빠져 우크라이나 전쟁에서 처음부터 사회평화주의와 중립 기권주의 정책에 주파수를 맞췄다.

 

29. 러시아가 폭발적 경련기로 치닫고 있는 만큼 푸틴 정권의 위기는 푸틴주의적 “좌파”의 위기도 유발할 수밖에 없다. 그로 인한 내부 위기와 분열 및 재편 과정은 혁명가들에게 중요한 기회를 제공할 것이다. 사회제국주의와 "루스키 미르" 배외주의에 투항하는 세력들을 가차 없이 폭로 규탄하고, 좌쪽으로 이동하고 있는 인자들에 대해서는 그들의 오류에 대한 동지적인 비판으로 돕는 것을 여기서는 목표로 삼아야 한다. 볼셰비키-공산주의자들의 임무는 구체적인 혁명적 행동강령에 대한 일치를 바탕으로 진실 된 혁명적 투사들 ㅡ 어느 경향 출신인가에 관계없이 ㅡ 의 통합을 진전시키는 것이다.

 

 

 

당과 강령

 

30. 맑스주의자들이 푸틴 정권 사멸의 진통기에 성공적인 정세 개입을 위해서는 혁명적 행동강령에 입각하여 정치·대중 사업을 전개해야 한다. 이 행동강령의 전략 목표는 사회주의혁명을 통한 보나파르트주의 체제의 전복을 위한 노동자·피억압자의 조직화에 있다. 행동평의회 ("소비에트")로 대중의 조직화, 그리고 프롤레타리아 민병을 통한 대중의 무장이 전략 목표의 핵심이다. 오직 이 두 가지를 통해서 노동자계급은 권력을 장악할 수 있고 그와 같은 혁명적 대중투쟁 기관 (평의회와 민병)에 기반한 노동자정부를 수립할 수 있다. 그러한 새로운 프롤레타리아 체제만이 올리가르히 (과두재벌) 몰수 수탈, 노동자 통제 하의 기간산업 국유화, 모든 피억압 민족들의 (분리 독립의 자유를 포함한) 자결권을 가능하게 해줄 것이다.

 

31. 이러한 이행강령 ㅡ 1938년 트로츠키의 제4인터내셔널 창립 강령의 방법론적 전통에 있는 강령 ㅡ 은 오는 시기의 가장 긴급한 임무들과 관련된 일련의 요구와 결합되어야 한다. 따라서 민주주의·반제국주의 문제들과 경제적 문제들이 혁명적 강령에서 우선순위를 가질 것이다.

 

32. 가장 당면한 문제는 우크라이나 인민을 적으로 한 푸틴의 반동 전쟁이다. 러시아의 사회주의자들은 이 전쟁에 비타협적으로 반대하고 러시아 제국주의의 패배를 위해 힘 써야 한다. 오늘 우리는 레닌/볼셰비키가 차르 러시아에 대항하는 페르시아, 핀란드, 폴란드, 우크라이나 인민들의 투쟁에서 이들 인민들에 대한 지지를 제창했을 때 취했던 방법(론)에 기초해야 한다. 다름 아닌 혁명적 패전주의 전술, 그리고 이 전술과 짝을 이루는 “주적은 국내에 있다”와 “제국주의 전쟁을 내란으로 전화하라” 슬로건이 그것이다.

 

33. 따라서 사회주의자들은 푸틴의 침략에 대항하는 우크라이나 인민의 투쟁에서 이들 인민의 승리를 위해 힘 써야 한다. 러시아의 사회주의자들이 우크라이나 인민의 승리를 위해 힘쓰는 것은 우크라이나인의 민족해방 대의를 위해서뿐만 아니라 러시아 내 피억압 인민들의 민족해방 투쟁 및 러시아 노동자계급의 해방투쟁의 대의를 위해서이기도 하다. ‘우리’나라 자본가 정부가 약화될수록 ‘우리’나라 인민에게는 더 좋다! 그런데 그러한 혁명적 패전주의가 서방 제국주의만 좋게 해주는 것은 아닌가? 천만에! 제국주의 강대국들 간의 그 어느 충돌에서도 혁명가들은 양 진영 모두에 반대한다. ‘차악’이란 없고, 양 진영 모두 극악이기 때문이다. 어느 측이든 제국주의는 모두 극악이기 때문이다. 러시아에서든, 서방 나라에서든 진정한 사회주의자들의 슬로건은 어디서나 다음과 같다. 인민전쟁으로 푸틴의 침략에 맞서 우크라이나를 방어하자! 우크라이나의 나토·EU 종속 반대! 러시아 제국주의와 서방 제국주의 모두에 맞서자!

 

34. 이와 관련하여 중요한 것이 러시아 제국 내 피억압 인민들의 민족자결을 위한 투쟁이다. 특히 체첸 인민의 투쟁은 지난 30년 두 차례의 제노사이드 전쟁을 맞고서도 러시아 제국주의에 맞선 영웅적인 투쟁의 기록을 가지고 있다. (이에 앞서 스탈린에 의해 중앙아시아로 집단추방 당했고, 19세기에는 이맘 샤밀이 이끈 영웅적인 저항투쟁의 패배 이후 차르 정권에 의해 잔인하게 정복, 예속된 트라우마 경험을 가지고 있다). 사회주의자들은 체첸인의 독립 투쟁 ("이치케리아")에 대한 지지를 제창한다. 또, 그 외에도 우리는 러시아 제국 내 모든 피억압 민족들의 민족자결을 지지한다. 동시에, 우리는 자본주의 토대 위에서의 독립에 대한 일체의 환상에 대해 경고한다. 그러한 ‘독립’은 제국주의 열강에 대한 다른 형태의 ㅡ 간접적 형태의 ㅡ 종속으로 결과할 것이기 때문이다. 따라서 우리는 노동자·농민 공화국들의 자발적인 사회주의 연방에 바탕을 둔 민족 문제 해결을 제창한다.

 

35. 또 우리는 값싼 노동인력으로 초과착취를 겪고 있고 외국 시민으로 민족 차별을 받고 있는 이주자들에 대한 완전한 평등을 요구한다. △ 동일 임금 (이주자 임금을 러시아 정주 노동자 임금과 동일하게)! △ 국적과 상관없이 완전한 시민권! △ 행정과 교육에서 이주자 출신 원어 인정!

 

36. 사회주의동맹 (RCIT 러시아)은 러시아 제국주의의 정치·경제적 입지 확장을 위해 설립된 모든 기구의 해체를 요구한다. 유라시아 경제연합/ 집단안보조약기구(CSTO)/ 상하이협력기구(SCO) 해체!

 

37. 러시아의 사회주의자들이 그러한 일관된 반배외주의 강령을 제창하는 것은 타 민족들과의 연대 결속력을 다지기 위해서만이 아니다. 러시아 노동자들이 모든 형태의 배외주의 편견을 극복하여 더 이상 "루스키 미르"에 속하지 않고 국제 노동자계급에 속하도록 돕기 위해서도 중요하다.

 

38. 푸틴 정권의 오랜 권위주의적 성격을 고려할 때 민주주의 요구들, 반 보나파르트주의 요구들이 오는 해방투쟁 시기에 중요한 역할을 할 것이라는 것은 분명하다. 그러한 요구에는 제약 없는 집회·시위의 권리, 정당과 노동조합 결성의 권리, 언론의 자유 등이 포함된다. 또 우리는 일체의 반(反)LGBT+ 법 철폐, 여성에 대한 가정 폭력을 비범죄화하는 악법 철폐를 요구한다. 나아가, 전쟁에 반대했다고 투옥된 사람들을 포함하여 모든 정치수들의 즉각적이고 무조건적인 석방을 요구한다. 또한 비판적인 언론인들도 (알렉세이 나발니 같은 부르주아 인사들까지도 포함해서) 마찬가지로 석방을 요구한다.

 

39. 나아가, 현재 전쟁의 중심적 지위 때문에, 그리고 수십만 징집병이 무장되어 있다는 점 (혁명적 사태 속에서 매우 유의미한 지점) 때문에 병사들에 대한 민주적 권리 부여 요구가 더욱 더 중요해지고 있다. 당연히, 그러한 요구는 러시아의 우크라이나 영토 점령에 대한 반제국주의 입장과 결합되어야 한다.

 

40. 정권의 강력한 보나파르트주의 성격으로 인해 혁명적 민주주의 요구들이 중요성을 띤다. 그러한 요구들이 부르주아 민주주의 영역 내에 남아 있더라도 그렇다. 그런 요구 중에는 대통령실 폐지와 의회 임기 2년제 단축 요구도 있다. 의원 선출은 지방의회 의원 선출로 한정하고, 선거구민에 의해 언제든 소환될 수 있어야 하며, 보수는 숙련노동자 임금 수준으로 받도록 해야 한다.

 

41. 보나파르트주의 정권 위기의 시기에 더욱 더 중요성을 가지게 되는 슬로건이 “혁명 헌법제정회의”다. 혁명 헌법제정회의는 독점적으로 나라의 새 헌법을 심의한다. 지배계급의 도구가 되는 것을 피하기 위해, 헌법제정회의는 자본가 정권이 아니라 노동자 평의회와 민병으로 조직된 투쟁하는 대중에 의해 소집되고 통제되어야 한다. 헌법제정회의 의원은 지방의회 단위로 선출되고, 선거구민에 의해 언제든 소환될 수 있으며, 숙련노동자의 급여를 받는다.

 

42. 마지막으로, 임금, 고용 등의 경제적 요구가 오는 시기 노동자 투쟁에서 두루 분출할 것이다. 이 요구 투쟁은 새로운 전투적 노조 결성 및 기존 관료화된 노조 내 재편 과정과 결합될 수 있다.

 

43. 이러한 민주주의 요구, 경제적 요구는 사회주의혁명 강령과 결합되어야 한다는 점, 거듭 강조한다. 그러한 강령만이 러시아의 고난에서 벗어날 출구를 제시할 수 있다. 그러한 강령만이 진정한 맑스주의자들의 혁명적 통합을 위한 토대가 될 수 있다! 일국적으로, 국제적으로 새로운 혁명당 건설 투쟁에 사회주의동맹/RCIT와 함께 하자!

 

 

 

* * * * *

 

 

우크라이나 전쟁과 현 나토-러시아 분쟁에 관한 180여 편의 RCIT 문서가 다음의 우리 웹사이트 특별 페이지에 수록되어 있다. https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. 특히 다음 문서를 보라. RCIT, <프리고진의 쿠데타 기도: 도적들 간의 싸움 - 프리고진과 쇼이구, 푸틴, 이 전범들 누구도 지지, 동정해선 안 된다!>, 2023년 6월 24일, https://blog.wrpkorea.org/2023/06/rcit-2023-6-24-utc-0900-www.html; <서방 제국주의와 프리고진 쿠데타 - 쿠데타 기도가 미국·EU 제국주의와 우크라이나 전쟁에 미치는 결과에 대하여>, 2023년 6월 26일, https://blog.wrpkorea.org/2023/06/blog-post_28.html; Once Again on the Worries of Western Powers after the Prigozhin Coup in Russia, 29 June 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/western-powers-and-prigozhin-coup-in-russia/#anker_4; RCIT: Towards a Turning Point in the Ukraine War? The tasks of socialists in the light of possible lines of development of the war of national defence in combination with the inter-imperialist Great Power rivalry, 11 March 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/towards-a-turning-point-in-the-ukraine-war/