Our Salutes to the Rebels in Georgia!

By Spalakh, Ukrainian Marxist organization, Section of the Revolutionary Communist International Tendency, 04.12.2024

 

 

 

Georgia, a country that gained independence in 1991, has a complicated political history. Russian imperialism, which is gaining strength, has been trying to bring Georgia into its sphere of influence for decades. In 2008, a blatant precedent of a direct invasion of the territory of an independent country by Russian invading forces took place – a precedent that was repeated in 2014 in eastern Ukraine and in 2022 in Kazakhstan and Ukraine. Over a decade and a half of occupation, a generation of Georgians has developed a righteous hatred for the Russian oppressors. Now Georgia is torn between the political interference of the European Union and the pressure of Russian imperialism.

 

The Georgian Dream party, which won the recent parliamentary elections, was founded by Russian businessman Boris Ivanishvili. During the privatization period, he amassed a significant fortune in Russia. He received Georgian citizenship only in 2004, but in 2011 a court stripped him of his Georgian citizenship. The decision to nullify the deprivation was made immediately after his party won the parliamentary elections.

 

Despite the statements about the sale of his Russian assets, he not only remains closely connected with Russian business, but is also gradually increasing these ties. It has been reported that he is connected to Gazprom, owns 3 hectares of land in a Russian company, as well as numerous estates in Moscow and beyond. According to various estimates, the value of his property may reach $7.5 billion, which is 75% of the Georgian state budget.

 

Russian capital is currently actively increasing its share in the Georgian economy, and Russia is one of Georgia’s largest trading partners. Ivanishvili and his party thus have a direct interest in strengthening pro-Russian positions in the region, since this is about lobbying Russian capital.

 

The orientation towards Western imperialism, on the other hand, also finds its echo in part of the Georgian elite. This pro-European orientation plays an important role in Georgian politics. The Western imperialist faction dominated Georgia during Saakashvili’s leadership, and now its main representative is President Salome Zurabishvili. Deep contradictions in the leadership are reflected in the existing contradictions between various government officials, including during the current protests.

 

A new wave of uprisings, immediately following the protests over the foreign agents law, arose after the newly elected Prime Minister from the pro-Russian Georgian Dream party, Irakli Kobakhidze, announced the suspension of the European integration process for four years. Such a statement was the last straw for the people, tired of years of oppression by Russian imperialism. The demonstrations in front of the government building in Tbilisi were joined by rebels in other cities in Georgia. Protests against the Eurosceptic position of the Georgian government quickly turned into protests against alleged election fraud.

 

Georgian President Salome Zurabishvili declared the government illegitimate. Former President Mikheil Saakashvili also supported the protests. The very next day, some employees of government institutions, in particular the Ministry of Defense and the Ministry of Foreign Affairs, publicly declared their disagreement with the government's decision.

 

Within a few days, the struggle quickly escalated. Despite the hundreds of detained participants and dozens of protesters injured by police actions, the rebels are not giving up: barricades were created from benches, trash cans and other improvised objects, fireworks were fired at the police and special forces. At that time, water cannons and tear gas were used against the rebels. However, the number of protesters is estimated at thousands of people, and more and more people are coming out to fight. Although Georgia has a rich history of protest, this time we can observe the coverage of a wider spectrum of the country's civil population: Georgian youth, a generation that grew up under the armed aggression of Russian imperialism, was very active, and some government officials joined the protests, which again shows the existence of contradictions between the ruling factions. Previous protests related to the adoption of the law on foreign agents did not bring the Georgians the desired withdrawal of the controversial law, which quite consistently left a hidden impulse in society, a spark from which a whole flame is now starting to flare up.

 

Given the fatigue from Russian oppression, Euroscepticism has become an unacceptable option for Georgians. It is quite logical that after years of Russian oppression, ideas that offer an alternative to the Russian sphere of influence began to dominate Georgian society. There is no doubt, however, that the central force was precisely the anti-Russian, not the pro-European, orientation of the protests. Georgia's fight against Russian aggression is thus taking on a national liberation character.

 

We see strong analogies to domestic events of a decade ago – the Maidan protests in support of European integration in 2014. The reaction to the long-term oppression of Ukraine by Russian Stalinism in the past and the newly formed Russian imperialism in the 21st century found its echo in the protests against the termination of European integration. Just as now in Georgia, along with the national-liberation aspect of the struggle, there was also a strong influence of the bourgeoisie, which was oriented towards European imperialism. Alongside the natural-spontaneous, grassroots, i.e. popular element, there was a bourgeois, external element. This bourgeois element, in situations such as in 2014 in Ukraine and now in Georgia, will always try to lead, to subdue spontaneous explosions of popular discontent. The victory of the liberal-minded bourgeoisie as a result of the Maidan gave us an important lesson and showed in practice that every such popular mobilization has the danger of being subjugated by bourgeois forces, of being used as a tool in the struggle of one part of the ruling class against another.

 

We see liberal officials trying to lead spontaneous revolutionary uprisings. We categorically oppose this. A leader who represents the interests of the European bourgeoisie will not be able to represent and protect the interests of the rebels, nor will he be able to satisfy the demands put forward by the protesters. In the event of the victory of the pro-European bourgeois faction, Georgia will fall into the sphere of influence of European imperialism, which will strengthen the positions of Western capital in this region. On the other hand, in the event of the victory of the pro-Russian authorities, the positions of Russian capital will be strengthened. The only correct path for Georgia is to avoid these two dangers. The only correct tactics of revolutionaries can be built by taking into account these dangers.

 

 

 

Conclusions

 

 

 

The pro-European aspect of the protests in Georgia is a direct consequence of the years of oppression by Russian imperialism. Of course, it includes a national liberation element. We certainly understand and support this element. However, the European imperialist forces are directly interested in the victory of Georgia's pro-European discourse. We cannot but call for a struggle against this political interference! The freedom-loving Georgian population should not exchange the Russian imperialist for the imperialist of the other side. The pro-European President Salome Zurabishvili must leave, she cannot become the political leader of the insurgents. Only a proletarian revolutionary leadership can lead the revolutionary struggle of the Georgian people. Progressive revolutionaries should stand for a non-aligned, independent Georgia. Spalakh welcomes the insurgents against the pro-Russian government and calls at this stage of the confrontation to strengthen popular resistance against the illegitimate government, while simultaneously calling on class-conscious revolutionaries to ride the wave of the popular uprising.

 

Наші привітання повсталим у Грузії!

Спалах, українська організація марксистів, секція Революційної Комуністичної Міжнародної Тенденції, 04.12.2024

 

 

 

Грузія, країна, що отримала незалежність у 1991 році, має складну політичну історію. Російський імперіалізм, що набирає сили, десятки років намагається ввести Грузію у сферу свого впливу. У 2008 року відбувся кричущий прецедент прямого вторгнення російських загарбницьких сил на територію незалежної країни — прецедент, що повторився у 2014 році на сході Україні та в 2022 році в Казахстані і Україні. За півтора десятки років окупації покоління грузин розвило справедливу неприязнь до російських поневолювачів. Тепер Грузія розривається між політичним втрученням Європейського Союзу та тиском російського імперіалізму. 

 

Партія «Грузинська мрія», що перемогла на нещодавніх парламентських виборах, була заснована російським підприємцем Борисом Іванішвілі. У період приватизації він накопичив значні статки в Росії. Грузинське громадянство він отримав лише в 2004 році, але вже в 2011 суд позбавив його громадянства Грузії. Рішення про обнулення позбавлення було прийнято одразу після перемоги його партії на парламентських виборах.

 

Незважаючи на заяви про продаж своїх російських активів, він не тільки все ще тісно пов'язаний з російським бізнесом, але й поступово збільшує ці зв'язки. Повідомлялося про його зв'язок з Газпромом, володіння російською компанією до якої належить 3 гектари землі, а також численні маєтки у Москві та за її межами. За різними оцінками, вартість його майна може сягати 7,5 млрд доларів, що становить 75 % від державного бюджету Грузії.

 

Російський капітал наразі активно нарощує свою частку в грузинській економіці, а Росія — один з найбільших торгових партнерів Грузії. Іванішвілі зі своєю партією, таким чином, має прямий інтерес в укріпленні проросійських позицій в регіоні, оскільки річ іде про лобіювання російського капіталу.

 

Орієнтація на західний імперіалізм, з іншого боку, також знаходить свій відгук у частини грузинської еліти. Ця проєвропейська спрямованість грає немаловажну роль у грузинській політиці. Фракція західного імперіалізму домінувала у Грузії під час керівництва Саакашвілі, а зараз її головним представником є президентка Саломе Зурабішвілі. Глибокі протиріччя у керівній верхівці знаходять вияв у наявних суперечностях між різними урядовими посадовцями, зокрема і під час нинішніх протестів.

 

Нова хвиля повстань, одразу після протестів через закон про іноагентів, піднялася після того, як новообраний прем'єр-міністр від проросійської партії «Грузинська мрія» Іраклі Кобахідзе оголосив про припинення процесу євроінтеграції на чотири роки. Подібна заява стала останньою краплею для народу, що втомився від років пригнічення російським імперіалізмом. До демонстрацій напроти будівлі уряду в Тбілісі приєдналися повстанці в інших містах Грузії. Протести проти євроскептичної позиції грузинського уряду швидко перейшли у протести проти ймовірної фальсифікації виборів.

 

Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі оголосила уряд нелегітимним. Так само протести підтримав екс-президент Міхеіл Саакашвілі. Вже наступного дня частина працівників урядових інститутів, зокрема Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ, публічно заявили про свою незгоду з рішенням уряду.

 

За кілька днів боротьба швидко загострилася. Незважаючи на сотню затриманих учасників та десятки постраждалих від дій поліції протестувальників, повсталі не здаються: були створені барикади з лавок, смітників та інших підручних предметів, у бік поліції та спецназу були відстріляни феєрверки. У той час проти повсталих застосовували водомети та сльозогінний газ. Втім, число протестувальників оцінюють у тисячі людей, а на боротьбу виходить все більше і більше народу.

 

Хоча Грузія має багату історію протестного волевиявлення, на цей раз можна спостерігати охоплення більшого спектру громадянського населення країни: великою активністю відзначилася грузинська молодь, — покоління, що виросло в умовах зброєної агресії російського імперіалізму, — а до протестів приєдналися деякі урядові посадовці, що знову показує наявність протиріч між керівними фракціями. Попередні протести, пов'язані з прийняттям закону про іноагентів, не приніс грузинам бажаного відкликання суперечливого закону, що цілком послідовно залишило у суспільстві прихований імпульс, іскру, від якої зараз починає розгоратися ціле полум'я.

 

З огляду на втому від російського пригнічення, євроскептицизм став неприйнятним для грузинів варіантом. Цілком логічно, що через роки російського пригнічення, у грузинському суспільстві стали панувати ідеї, що пропонують альтернативу до російської сфери впливу. Без сумніву, проте, що центральною силою стала саме антиросійська, а не проєвропейська спрямованість протестів. Боротьба Грузії проти російської агресії приймає, таким чином, національно-визвольний характер.

 

Ми бачимо сильні аналогії до вітчизняних подій десятирічної давнини — Майдан, протести на підтримку євроінтеграції у 2014 році. Реакція на тривале пригнічення України з боку російського сталінізму у минулому та новосформованого російського імперіалізму у XXI столітті знайшла свій відгук у протестах проти припинення євроінтеграції. Так само як зараз у Грузії, разом з національно-визвольним аспектом боротьби водночас був присутній сильний вплив буржуазії, що налаштована на європейський імперіалізм. Поруч з природно-стихійним, низовим, тобто народним елементом, був елемент буржуазний, зовнішній. Цей буржуазний елемент в таких ситуаціях, як в 2014 році в Україні і зараз в Грузії, завжди буде намагатися очолити, підкорити собі стихійні вибухи народного невдоволення. Перемога ліберально налаштованої буржуазії в результаті Майдану дала нам важливий урок і показала на практиці, що кожна подібна народна мобілізація має небезпеку бути підкореною буржуазними силами, бути використаною як інструмент у боротьбі однієї частини керівного класу проти іншої.

 

Ми бачимо, як ліберально налаштовані посадовці намагаються очолити стихійні революційні повстання. Ми категорично відмовляємо їм у цьому. Лідер, що заступає інтереси європейської буржуазії, не зможе представити і захистити інтереси повстанців, так само не зможе задовольнити вимоги, що висувають протестувальники. У разі перемоги проєвропейської буржуазної фракції, Грузія впаде у сферу впливу європейського імперіалізму, що зміцнить позиції західного капіталу в цьому регіоні. Натомість у разі перемоги проросійської влади, посиляться позиції російського капіталу. Єдиний правильний шлях для Грузії прокладений проміж цих двох небезпек. Єдина правильна тактика революціонерів може бути вибудувана з огляду на ці небезпеки.

 

 

 

Висновки

 

 

 

Проєвропейський аспект протестів у Грузії є прямим наслідком років окупації з боку російського імперіаліста. Безумовно, він включає в себе національно-визвольний елемент. Цей елемент ми безумовно розуміємо і підтримуємо. Втім, європейські імперіалістичні сили прямо зацікавлені у перемозі саме проєвропейського дискурсу Грузії. Ми не можемо не закликати до боротьби проти цього політичного втручання! Волелюбне грузинське населення не має проміняти російського імперіаліста на імперіаліста іншого боку. Проєвропейська президентка Саломе Зурабішвілі має піти, вона не може стати політичним лідером повсталих. Лише пролетарський революційний керівник може очолити революційну боротьбу грузинського народу. Прогресивні революціонери мають виступати за позаблокову, незалежну Грузію. Спалах вітає повсталих проти проросійської влади і закликає на цьому етапі протистояння до посилення народного опору проти нелегітимної влади, одночасно закликаючи класово свідомих революціонерів осідлати хвилю народного повстання.

 

 

 

 

 

Наше приветствие восставшим в Грузии!

Спалах, Украинская марксистская организация, секция Революционной Коммунистической Интернациональной Тенденции, 04.12.2024

 

 

 

Грузия, страна, получившая независимость в 1991 году, имеет сложную политическую историю. Набирающий силу российский империализм десятилетиями пытается включить Грузию в сферу своего влияния. В 2008 году имел место вопиющий прецедент прямого вторжения российских оккупантов на территорию независимой страны — прецедент, который повторился в 2014 году на востоке Украины и в 2022 году в Казахстане и снова в Украине. За полтора десятилетия оккупации поколение грузин выработало праведную ненависть к российским угнетателям. Теперь Грузия разрывается между политическим вмешательством Евросоюза и давлением российского империализма.

 

Партию «Грузинская мечта», победившую на недавних парламентских выборах, основал российский бизнесмен Борис Иванишвили. В период приватизации он сколотил в России значительное состояние. Гражданство Грузии он получил только в 2004 году, но в 2011 году суд лишил его грузинского гражданства. Решение о признании лишения недействительным было принято сразу после победы его партии на парламентских выборах.

 

Несмотря на заявления о продаже своих российских активов, он не только сохраняет тесные связи с российским бизнесом, но и постепенно наращивает эти связи. Сообщалось, что он связан с «Газпромом», владеет 3 гектарами земли в российской компании, а также многочисленными поместьями в Москве и за ее пределами. По разным оценкам, стоимость его имущества может достигать 7,5 млрд долларов, что составляет 75% госбюджета Грузии.

 

Российский капитал в настоящее время активно наращивает свою долю в грузинской экономике, а Россия является одним из крупнейших торговых партнеров Грузии. Таким образом, Иванишвили и его партия напрямую заинтересованы в укреплении пророссийских позиций в регионе, поскольку речь идет о лоббировании российского капитала.

 

Ориентация на западный империализм, с другой стороны, также находит свой отклик у части грузинской элиты. Эта проевропейская ориентация играет важную роль в грузинской политике. Западная империалистическая фракция доминировала в Грузии во время правления Саакашвили, а сейчас ее главным представителем является президент Саломе Зурабишвили. Глубокие противоречия в руководстве отражаются в существующем противостоянии между различными должностными лицами правительства, в том числе и во время нынешних протестов.

 

Новая волна восстаний, сразу после протестов по закону об иностранных агентах, поднялась после того, как новоизбранный премьер-министр от пророссийской партии «Грузинская мечта» Ираклий Кобахидзе объявил о приостановке процесса европейской интеграции на четыре года. Такое заявление стало последней каплей для народа, уставшего от многолетнего гнета российского империализма. К демонстрациям перед зданием правительства в Тбилиси присоединились повстанцы из других городов Грузии. Протесты против евроскептической позиции грузинского правительства быстро переросли в протесты против предполагаемой фальсификации выборов.

 

Президент Грузии Саломе Зурабишвили объявила правительство нелегитимным. Бывший президент Михаил Саакашвили также поддержал протесты. Уже на следующий день некоторые сотрудники государственных учреждений, в частности Министерства обороны и Министерства иностранных дел, публично заявили о своем несогласии с решением правительства.

 

В течение нескольких дней борьба быстро обострилась. Несмотря на сотни задержанных участников и десятки пострадавших от действий полиции протестующих, мятежники не сдаются: из скамеек, мусорных баков и других подручных предметов возводятся баррикады, по полиции и спецназу запускают фейерверки. В то время против мятежников применялись водометы и слезоточивый газ. Однако численность протестующих исчисляется тысячами человек, и все больше людей выходят на улицы.

 

Хотя у Грузии богатая история протестов, на этот раз мы можем наблюдать охват более широкого спектра гражданского населения страны: грузинская молодежь, поколение, выросшее под вооруженной агрессией российского империализма, была очень активна; к протестам присоединились и некоторые представители власти, что снова показывает наличие противоречий между правящими фракциями. Предыдущие протесты, связанные с принятием закона об иностранных агентах, не принесли грузинам желаемого отзыва спорного закона, который достаточно последовательно оставил в обществе скрытый импульс, искру, из которой теперь начинает разгораться целое пламя.

 

Учитывая усталость от российского гнета, евроскептицизм стал для грузин неприемлемым вариантом. Вполне логично, что после многих лет российского гнета в грузинском обществе стали доминировать идеи, предлагающие альтернативу российской сфере влияния. Однако нет сомнений, что центральной силой была именно антироссийская, а не проевропейская направленность протестов. Борьба Грузии с российской агрессией, таким образом, приобретает национально-освободительный характер.

 

Мы видим сильные аналогии с украинскими событиями десятилетней давности – протестами на Майдане в поддержку европейской интеграции в 2014 году. Реакция на многолетнее угнетение Украины русским сталинизмом в прошлом и новообразовавшимся российским империализмом в XXI веке нашла свой отклик в протестах против прекращения европейской интеграции. Так же, как и сейчас в Грузии, наряду с национально-освободительным аспектом борьбы, было и сильное влияние буржуазии, ориентированной на европейский империализм. Наряду с естественно-стихийным, низовым, т. е. народным элементом, был и буржуазный, внешний элемент. Этот буржуазный элемент, в таких ситуациях, как в 2014 году в Украине и сейчас в Грузии, всегда будет пытаться руководить, усмирять стихийные взрывы народного недовольства. Победа либерально настроенной буржуазии в результате Майдана дала нам важный урок и показала на практике, что всякая подобная народная мобилизация таит в себе опасность быть порабощенной буржуазными силами, быть использованной в качестве орудия в борьбе одной части правящего класса против другой.

 

Мы видим, как либеральные чиновники пытаются возглавить стихийные революционные восстания. Мы категорически против этого. Лидер, представляющий интересы европейской буржуазии, не сможет представлять и защищать интересы восставших, а также не сможет удовлетворить требования, выдвигаемые протестующими. В случае победы проевропейской буржуазной фракции Грузия попадет в сферу влияния европейского империализма, что усилит позиции западного капитала в этом регионе. С другой стороны, в случае победы пророссийской власти укрепятся позиции российского капитала. Единственно правильный путь для Грузии — избегать этих двух опасностей. Единственно правильная тактика революционеров может быть выстроена с учетом этих опасностей.

 

 

 

Выводы

 

 

 

Проевропейский аспект протестов в Грузии является прямым следствием многолетнего гнета российского империализма. Конечно, он включает в себя элемент национального освобождения. Мы, безусловно, понимаем и поддерживаем этот элемент. Однако европейские империалистические силы напрямую заинтересованы в победе проевропейского дискурса Грузии. Мы не можем не призвать к борьбе против этого политического вмешательства! Свободолюбивое грузинское население не должно менять российского империалиста на империалиста другой стороны. Проевропейский президент Саломе Зурабишвили должна уйти, она не может стать политическим лидером повстанцев. Только пролетарское революционное руководство может возглавить революционную борьбу грузинского народа. Прогрессивные революционеры должны выступать за внеблоковую, независимую Грузию. Спалах приветствует повстанцев против пророссийского правительства и призывает на данном этапе противостояния усилить народное сопротивление нелегитимному правительству, одновременно призывая сознательных революционеров возглавить волну народного восстания.