НАЦІОНАЛЬНА ПЛАТФОРМА МАРКСИСТСЬКОЇ ГРУПИ "СПАЛАХ"

 

By Spalakh (Ukraine), 25 March 2024, https://t.me/spalakh_ch

 

 

 

Note by the RCIT: Below we publish the translation of the national platform of Spalakh (Ukraine). The RCIT has fraternal relations with this group of young activists and are we are currently jointly working to create the basis for their integration into our international tendency. (See: For an Independent and Socialist Ukraine free from Russian Occupation and Western Domination! https://www.thecommunists.net/rcit/fraternal-relations-between-spalakh-ukraine-and-rcit/)

 

 

 

* * * * *

 

 

 

I. The world in the face of numerous conflicts

 

 

 

We are in the stage of late capitalism. This system has existed longer than is appropriate for the stage in the development of mankind, which is why it began to rot. Its necrosis permeates all social relations: from international to personal relations.

 

On an international scale, we are witnessing the aggravation of the inter-imperialist confrontations, which is manifested by the rapid increase in the number of wars on the planet in the last 30 years. It involves various actors, such as the U.S., Russia, China, the collective EU and others. More and more states are emerging, demanding redistribution of global capital, more and more wars are being provoked, and these wars affect more and more states.

 

Conflicts are growing both between states and within states. Governments of all countries, without exception, attack workers' rights, which were fought for by the people with sweat and blood until today. Every year the proletariat is defeated in the struggle with the ruling class. The reaction to such arrogance is different: in regions like in Europe, the proletariat stands up sharply in defence of these rights through numerous rallies and actions for social payments and salaries, for the inclusion of migrants in society and for solidarity with the peoples of other countries; in other countries, such as in Ukraine and Russia, the power of the progressive working class is suppressed by the forces of reaction and it cannot even cry out while the despotism of the authorities fetters its freedom. Such a difference is connected with the contradictory development of economies during the period of state-monopoly capitalism, their differentiation and backwardness.

 

 

 

II. Ukraine's place in the world

 

 

 

Ukraine is not independent from the processes of disorder of capitalism in the world. Politics did not knock on our door but flew in with a rocket. However, it is a mistake to focus our attention exclusively on the power which launched this rocket at us and to derive our worldview exclusively from this experience. It is worth considering the place of the Ukraine in global time and space.

 

Even before the war, Ukraine and its people were plundered by both national and foreign capitalists, starting with independence in 1991 and the subsequent restoration of capitalism. By 2014, Ukraine was already torn apart by the monopolies of two blocs of countries: America and Russia. In face of this, the local ruling class had to choose whom to sell to in order to repay the national debt to these countries. The offers were generous on both sides, so the country had to go through a coup d'état to finally decide who to sell to, and the choice fell on the West. As a result, some clans fought for the "Russian peace", others – for the "open community". But as a result, the entire working class was defeated! After all, it is this class which suffers from joining any imperialist bloc. Therefore, Spalakh advocates that the Ukraine does not join any such bloc: against NATO, the EU and the CSTO!

 

Consequently, the country entered an even worse period of economic decline, along with the war against Russia. The mass of the unemployed was constantly growing, the strength of the working class was falling, it could not oppose anything. This caused the entry into the period of the so-called "reaction", the reign of hatred and chauvinism, the loss of the working class's voice and numerous possessions of the USSR era. The Maidan government did not differ significantly from the pre-"revolutionary" one. Every day, Ukrainians lost their political freedoms, the standard of living worsened, and Russia was blamed for these problems. It is undoubtedly guilty of killing civilians and starting a war, but it cannot serve as an excuse for all the atrocities of our government in all the essential problems of the people. And although the authorities made Bonapartist decisions about the fight against corruption and the creation of a relevant committee, the fight against oligarchs and the relevant law ... it is known why this did not yield any results.

 

 

 

III. Rescue of Ukraine

 

 

 

Our main goal, accordingly, is to bring the working class to direct power over the country and its economy, attention, and not the seizure of power by the party instead of the people. The latter is rather what happened in 2014 as a result of the revolution. Of course, the liberals took power then; but it would not have saved the situation if it had been the rotten and opportunistic KPU (Communist Party of Ukraine).

 

Bringing the proletariat to power means liberating the country both from its own capitalists and from control by Russia and the West. This is the realization of this secret desire of all Ukrainians – the independence of Ukraine under the workers' banner. And no obstacle should stand in the way of this desire.

 

Shamefully, there are socialists who believe that war is not a time for changes, because it might destabilize country. Nonsense! Only a revolutionary struggle within Ukraine, taking control by the people, will help lead it to victory by using all its resources and hands. Currently, the resources are either not used, or they are completely stolen: a staggering number of unemployed, closed enterprises, property stolen and taken abroad, "there is no money" – but there are oligarchs.

 

In order to stop embezzlement and mobilize all resources, it will be necessary to resort first to the nationalization of only the key branches of the country's economy, but this does not mean "total expropriation of all and everything". The first major step will be the creation of a people's bank by nationalizing all the country's banks, which during the war made record profits and profited from the poor. Prohibition of microfinance offices, introduction instead of interest-free loans for consumption by everyone. An important step will also be the return of the moratorium on the sale of land, the nationalization of already sold state lands in order to pay off the further state debt thanks to the rent. At the same time, the current debt to the West must be written off and not paid. Ultimately, the sale and corporatization of the country's key enterprises, such as Ukroboronprom, Naftogaz, and Ukrenergo, will be stopped.

 

These measures are included in our general transition program, which must be implemented when the workers come to power. Our economic demands do not exclude, but on the contrary, encourage the democratic struggle of the working class for higher wages, for media freedom, for the rights of LGBT+ people, etc. Our transition program can be implemented only in the conditions of the already raging class struggle, and not in the period of reaction and flattery to the ruling class with toothless demands for reforms. Because each of these measures is complementary, that is, they need each other, and therefore it is impossible to fulfil only one point in order to “please” the people by expropriating a single oligarch on the wave of populism, because the sum of the system does not change by permuting the terms.

 

The transition to a planned economy is not a panacea, as it may seem to dogmatic socialists. The plan is indeed capable of achieving victories in technical tasks, as it saved the USSR during the Patriotic War, but any private ownership interests corrode it, cause the atomization of the economy and lead to the market, which we saw at the dawn of the collapse of the USSR. That is why the economy must be governed by workers' councils, which will form the highest elected body responsible for planning on a national scale.

 

The councils will play an ever-increasing role and authority in governing the country and will act according to the principle of democratic centralism. The party, on the contrary, will initially play a strong role within the framework of the dictatorship of the proletariat, but the more the workers' councils learn to run the country, the more the party will distance itself from the authorities. Therefore, the party will become a place for politically savvy workers to impart knowledge to the workers' councils and to advance the development of Marxism, not for mass joining of people for party rations and the cramming of vulgarized Marxism. That's right, here we are alluding to Stalin's "draft" into the party, which caused the party's boundaries to swell, while most of the revolutionaries were physically repressed by shootings, and those who remained were diluted among the millions without the right to vote. Instead of bringing the people through the workers' councils to power, Stalin only brought many "people" into the party, and he brought the party to power with his 1936 constitution. We follow Trotsky's slogan of "Power to the Soviets!" and the correct implementation of the dictatorship of the proletariat, while for the party it is the practice of party maxim and labour duty for each member.

 

Self-organized combat units, such as TRO, can be the starting point for the formation of Soviets. That is why it is worth insisting on the independence of TRO from the state Armed Forces, encouraging the people to grassroots organization. Only when the people get real weapons and know that no one will take them from them "from above", then they will fight for their land to the end, then democracy will reign. There will be no need for inhumane methods to close everyone in one country by banning travel abroad, there will be no need to drive people like cattle into the ranks of the Armed Forces by force through the TCC. Therefore, we will relentlessly contrast the grassroots organization with the Armed Forces, where the higher ranks "get fat" and ministers are changed at will.

 

Therefore, our slogan is the transformation of the national liberation struggle into a people's war!

 

 

 

IV. The terrible state of the left movement of Ukraine

 

 

 

Having set such goals, Spalakh understands the need to build a party, but there is no force in Ukraine that would follow the true path to socialism in its theory and practice.

 

The honesty of the revolutionaries before the people is assessed most easily by whether they are ready to sell their interests to someone else. Unfortunately, the people cannot buy and pay for a party, but the capitalists love it - there is enough money. Many organizations fail such a test. It is known that the official Communist Party of the Ukraine (KPU) sold itself to Russian oligarchs and promoted their narratives on the territory of Ukraine, which gave rise to the false analogy of "communism = racism", which we are now relentlessly trying to break. Stalinists, such as those from Borotba, are usually the most frequent clients of the Kremlin, due to their overlapping interests. On the other hand, we have organizations that exist exclusively on grants from Western funds. Such as the Socialni Rukh (Social Movement), which mainly consists of the petty-bourgeois layer, whose interests are more oriented towards Western imperialism. The final result for such organizations is not to live on handouts from abroad, but the desire to adapt to the trough of the Ukrainian government and have a stable flow of income.

 

A somewhat more difficult test of an organization is its adherence to a true Marxist scientific method. Here we are dealing with a Marxism that is generally correct, but inconsistent, that is, erroneous in certain respects. One of these errors is the division of Marxists after the beginning of the war and the incorrect analysis of the current conflict. Semi-Stalinists like the Workers' Front of Ukraine (RFU), which are dependent on and partly aligned with the Russian left movement, repeat without verification the Russian narrative of neutrality in relation to war. In Russia, such an approach might be justified by individualistic fear of prison and/or Great Russian chauvinism, but in Ukrainian realities it is completely untrue and leads to harm and collaboration with Russian imperialism, and does not find understanding among the Ukrainian people. Each individual case requires analysis, but in general it is based on a misunderstanding of the importance of the national issue, whether it is in relation to Ukraine or even Palestine. In both cases, such inconsistent Marxists fail this test.

 

Therefore, the national question is one of the key ones in the conditions of national oppression in Ukraine. Spalakh recognizes not just an abstract right to self-determination that can be applied to anything, even fictitious entities like the LDNR [Luhansk People's Republic and Donetsk People's Republic, Ed.], as some other leftist organizations believe. Concretely, we support the right to self-determination of the Ukrainian people and its sovereignty within its own border in 1991. We support the right to free use of the Ukrainian language and the protection of this language both in Ukraine and in the occupied territories. We actively support Ukrainianization.

 

However, at the same time, we strongly condemn the violent measures taken by the authorities within the framework of the Moratorium on Russian cultural products and the law on Decolonization 2022, measures to discriminate against non-Ukrainian speakers, as well as the ban on the use of the Russian language in public, the barbaric destruction of books, cassettes with songs, works of art and monuments etc. Among these, even the Ukrainian heritage of Soviet science is destroyed anti-democratically, as "ideologically incorrect". Therefore, there should be room for development not only of the Ukrainian culture, but also of those of minorities, among which the most numerous is the Russian – the one, which is currently the most persecuted. After all, "A nation that oppresses other nations cannot be free," wrote Marx.

 

In addition to the national minorities of neighbouring countries, we should not forget about granting autonomy to unrecognized peoples living exclusively on the territory of Ukraine, such as Carpatho-Rusyn and Crimean Tatars. What is most important for us is the will of the workers' representation of these peoples, and not that of the corrupt bandits, such as those from the Mejlis, who mercilessly robbed the people of Crimea since independence, and who now pretend to be the voice of the oppressed Crimean Tatar people, although in fact they serve Ukrainian and Turkish big capital. The national question of the peoples of Crimea can be resolved only with the return of Ukraine's sovereignty and a voluntary regional referendum, and not with machine guns.

 

Spalakh tries to expose similar errors of inconsistency of other left-wing organizations – be it in the field of materialism, in opposition to imperialism or in the national question. However, at the same time, we oppose sectarianism, meaningless criticism and self-obsession. Despite their number, there is almost no open contact between the above-mentioned organizations and they are openly ignored. Therefore, Spalakh insists on the formation of communication between all left-wing forces in Ukraine, regardless of the number of supporters, in order to make any discussion a public domain in order to arrive at the truth.

 

 

 

V. Building of the International

 

 

 

That is why Spalakh's main task is to become not only a bridge between different organizations of Ukraine, but also an international bridge by being a section of the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) and establishing relations with socialists of many countries. To promote the international solidarity of Ukrainians with various people's movements regardless of the place on the planet, support whether it is strikes in France or the struggle of the Palestinian people for independence. Foster internationalism, fight against nationalism and its manifestations in the form of "geopolitical" consciousness and the division of the world into good and bad nations. The highest goal is the overthrow of global capital through a world revolution that is not limited by borders like it was in the case of the Stalinist USSR. Let’s work together so that the proletarians of all countries unite!

 

Колектив "Спалаху", March 25, 2024

 

 

 

 

I. Світ у ситуації численних конфліктів

 

Ми знаходимося на етапі пізнього капіталізму. Він затримався довше ніж належить етапові в розвитку людства, через що почав гнити. Його некроз пронизує всі суспільні відносини: починаючи від міжнародних, закінчуючи особистими стосунками.

 

В міжнародному масштабі, стаємо свідками загострення міжімперіалістичного протистояння, яке проявляється швидким ростом чисельності війн на планеті останні 30 років. В ньому беруть участь різні актори, такі як США, Росія, Китай, сукупний ЄС та інші. Дедалі більше зароджується держав, що вимагають перерозподілу глобального капіталу, дедалі більше провокується війн, а ці війни зачіпають дедалі більше держав.

 

Суперечності ростуть як між державами, так і всередині держав. Уряди всіх країн без винятку наступають на робітничі права, які потом і кров’ю до цього дня виборювалися народом. З кожним роком пролетаріат зазнає поразки в боротьбі з панівним класом. Реакція на подібне нахабство різна: десь, як-от в Європі, пролетаріат різко встає на захист цих прав через численні мітинги та акції за соціальні виплати й зарплати, за включення мігрантів в суспільство та солідарності з народами інших країн, а десь, як-от в Україні та Росії, сила прогресивного класу робітників придушується силами реакції і він не може навіть кричати поки деспотія влади сковує його свободу. Подібна різниця пов’язана з суперечливим розвитком економік в період державно-монополістичного капіталізму, їхньої диференціації та відставання.

 

 

 

II. Місце України в світі

 

Україна не є незалежною від процесів розладу капіталізму у світі. Політика в наші двері не постукала, а прилетіла ракетою. Однак помилково сфокусовувати свою увагу виключно на тому, хто цю ракету в нас запустив, як і екстраполювати цей досвід на все. Варто розглянути місце України в глобальному часі та просторі.

 

Ще до війни, Україна та її народ грабувалися як національними капіталістами, так і іноземними починаючи з незалежності 1991 року та подальшої реставрації капіталізму. До 2014 року, Україну вже роздирали монополії двох блоків країн: Америки та Росії, а тому місцевому панівному класу залишалося вибирати кому продатися задля погашення державного боргу перед цими країнами. Пропозиції були щедрі з обох боків, а тому країні довелося пережити державний переворот, щоб врешті-решт вирішити кому продатися, і вибір пав на Захід. У підсумку одні клани боролися за “русский мір”, інші - за “відкриту спільноту”. Але в результаті зазнав поразки весь робітничий клас! Адже від приєднання до будь-якого імперіалістичного блоку страждає саме він. Тому Спалах виступає за рух неприєднання України до жодного такого блоку, проти НАТО, ЄС та ОДКБ.

 

Отже, країна вступила в ще гірший період економічного занепаду, в купі з війною проти Росії. Маса безробітних невпинно росла, сила робітничого класу падала, він не міг нічого протиставити. Це викликало вхід в період так званої “реакції”, панування ненависті та шовінізму, втрати робітничим класом його голосу та численних надбань доби СРСР. Майданна влада нічим суттєво не відрізнялася від до-“революційної”. З кожним днем українці втрачали політичні свободи, рівень життя погіршувався, а в цих проблемах звинувачувалась Росія. Вона, беззаперечно, винна у вбивстві мирних громадян та розв’язування війни, але не може слугувати виправданням всіх безчинств саме нашої влади у всіх сутніх проблемах народу. І хоча влада приймала бонапартистські рішення про боротьбу з корупцією та створення відповідного комітету, боротьбу з олігархами та відповідним законом… Відомо чому це не дало жодних результатів.

 

 

 

ІІІ. Рятівництво України

 

Нашою головною метою, відповідно, є приведення робітничого класу до безпосередньої влади над країною та її економікою, увага, а не взяття влади Партією замість народу. Останнє це скоріш те, що і сталося у 2014 році в результаті революції. Звісно, що взяли тоді владу ліберали; не врятувало б ситуацію, якби це була тамтешня прогнила та опортуністична КПУ (Комуністична Партія України).

 

Приведення пролетаріату до влади означає звільнення країни як від власних капіталістів, так і від контролю зі сторони Росії та Заходу. Саме це є реалізацією цього сокровенного бажання всіх українців – незалежності України під робітничим знаменом. І цьому бажанню не повинна стояти на заваді жодна перепона. Як-от російська агресія, яка для численних соціалістів є відмовкою від змін. Ні! Тільки революційна боротьба всередині України, взяття народом контролю допоможе привести її до перемоги використанням всіх її ресурсів та рук. Зараз же ресурси або не задіяні, або зовсім розкрадаються: приголомшливе число безробітних, закриті підприємства, розкрадене та вивезене за кордон майно, “грошей нема” – а олігархи є.

 

Щоб припинити розкрадання та мобілізувати всі ресурси, варто буде вдатися першим часом до націоналізації тільки ключових гілок економіки країни, але жодної мови про “тотальну експропріацію всього і вся”. Першим головним кроком буде створення народного банку за рахунок націоналізації всіх банків країни, що під час війни роблять рекордні прибутки та наживаються з бідних верств населення. Заборона дрібнофінансових контор, впровадження замість них безвідсоткових кредитів для споживання кожному. Важливим кроком також буде повернення мораторію на продаж землі, націоналізація вже розпроданих державних земель, щоб завдяки ренті виплачувати подальший державний борг. Тоді як поточний борг перед Заходом повинен бути списаний і не виплачений. Врешті-решт припинення розпродажу та корпоратизації ключових підприємств країни, таких як Укроборонпром, Нафтогаз, Укренерго. Ці заходи входять в нашу загальну перехідну програму, яка повинна бути вжита при приході до влади робітників. Наші економічні вимоги не виключають, а навпаки, заохочують демократичну боротьбу робітничого класу за підвищення заробітної плати, за свободу медіа, за права людей ЛГБТ+ і т.д. Наша перехідна програма може бути реалізована виключно в умовах вже вируючої класової боротьби, а не в період реакції та підлещування до панівного класу з беззубими вимогами реформ. Бо кожен з цих заходів комплементарний, тобто потребує один одного, а тому не можна виконати лишень один пункт, щоб на хвилі популізму “потішити” народ експропріювавши окремого олігарха, адже від перестановки доданків сума системи не міняється.

 

Перехід на планову економіку не панацея, як може здатися догматичним соціалістам. План дійсно здатен досягнути перемог в технічних задачах, як він врятував СРСР під час Вітчизняної Війни, але будь-які приватновласницькі інтереси його роз’їдають, спричиняють атомізацію економіки та призводять до ринку, що ми і споглядали на зорі занепаду СРСР. Саме тому економіка повинна керуватися робітничими радами, що утворюватимуть вищий вибірний орган відповідального за планування в масштабі всієї країни. Ради гратимуть дедалі більшу роль і повноваження в керуванні країною та діятимуть згідно з принципом демократичного централізму. Партія ж, навпаки, спочатку відіграватиме сильну роль в рамках диктатури пролетаріату, але по мірі усвідомлення правильного управління країною робітничими радами, вона дистанціюватиметься від влади. Тому партія стане місцем для політично підкованих робітників задля того, щоб передавати знання робітничим радам та рухати розвитком марксизму, а не масового приєднання людей заради партійного пайка та зубріння вульгаризованого марксизму. Саме так, тут робимо алюзію на сталінський “призов” у партію, що спричинив роздуття границь партії, більшість же революціонерів були фізично репресовані розстрілами, а ті, що залишилися – розбавилися серед мільйонів без права голосу. Замість того, щоб привести народ через Робітничі Ради до влади, Сталін привів тільки багато “народу” в Партію, а Партію привів до влади своєю конституцією 36-го року. Ми ж слідуємо завітам Троцького за “Владу радам!” та правильного приведення в дію диктатури пролетаріату, тоді як для Партії – практика партмаксимуму та трудової повинності для кожного члена.

 

Зачатком для утворення Рад можуть стати бойові одиниці, що самоорганізувалися, як ТРО. Саме тому варто наполягати на незалежності ТРО від державного ЗСУ, заохочувати народ до низової організації. Тільки коли народ отримає справжню зброю і знатиме, що ніхто її в нього не забере “зверху”, тоді він буде боротися за свою землю до кінця, тоді запанує демократія. Не треба буде негуманних способів закривати всіх в одній країні забороною виїзду за кордон, не треба буде гнати людей як скот в ряди ЗСУ насильно через ТЦК. Тому ми невпинно будемо протиставляти низову організацію до ЗСУ, де вищі чини “жирують”, а міністрів міняють як заманеться.

 

Тому наше гасло - перетворення національно-визвольної боротьби в народну війну!

 

 

 

IV. Жахливий стан лівого руху України

 

Поставивши подібні цілі, Спалах розуміє необхідність побудови партії, однак в Україні нема сили, що б у своїй теорії та практиці слідувала справжній стежці до соціалізму.

 

Чесність революціонерів перед народом оцінюється найпростіше тим, чи готові вони продати свої інтереси комусь іншому. Народ, на жаль, купити й оплатити собі партію не може, а от капіталісти залюбки – грошей достатньо. Подібний тест провалюють численні організації. Відомо, що КПУ продалася російським олігархам і просувала їхні наративи на території України, від чого хибно склалася аналогія “комунізм = рашизм”, яку ми тепер невпинно намагаємося розбити. Сталіністи, як-от з Боротьби зазвичай найчастіші клієнти Кремля, через їх збіг інтересів. З іншого боку маємо організації, які існують виключно на грантах Західних фондів. Такі як Соціальний Рух, що переважно складається з дрібнобуржуазного прошарку, чиї інтереси більш орієнтовані на західний імперіалізм. Кінцевим же результатом для подібних організацій є не жити на подачки з-за кордону, а бажання прилаштуватися до корита української влади та мати стабільний плин доходів.

 

Дещо складнішу перевірку організації становить її слідування справжньому науковому марксистському методу. Тут ми маємо справу із загалом правильним марксизмом, але непослідовним, тобто помилковим у певних аспектах. Однією з таких помилок є поділ марксистів після війни та неправильний аналіз поточного конфлікту. Напівсталіністи, на кшталт РФУ (Робітничий Фронт України), що залежні від російського лівого руху та частково на нього налаштовані – повторюють без перевірки російський наратив про нейтральність у відношенні до війни, що в російських умовах виправдовується індивідуалістичним страхом бути ув’язненим та/або великоросійським шовінізмом, а в українських реаліях абсолютно не відповідає дійсності та призводить до шкоди та потуранням російському імперіалізмові, не знаходить розуміння в українського народу. Кожен окремий випадок потребує аналізу, але загалом базується на нерозумінні важливості національного питання, будь то по відношенню до України, чи навіть Палестини. В обох випадках вони цей тест провалюють.

 

Тому національне питання є одним з ключових в умовах національного пригнічення в Україні. Спалах визнає не просто абстрактне право на самовизначення, що може прикладатися до будь-чого, навіть фіктивних утворень типу ЛДНР, як вважають деякі інші ліві організації. А саме конкретне право на самовизначення українського народу та його суверенність у межах власного кордону 1991-го року. Право на вільне використання української мови та захист цієї мови як в Україні, так і на окупованих територіях. Активно підтримуємо українізацію. Однак глибоко засуджуємо насильницькі міри, вжиті владою в рамках Мораторію на російську культурну продукцію та закону про Деколонізацію 2022, заходи з дискримінації не україномовних, а також заборону використання російської мови на публіці, варварського знищення книг, касет з піснями, витворів мистецтва і пам’ятників тощо. Серед них антидемократично знищується навіть українська спадщина радянської науки, як “ідеологічно неправильна”. Отже, простір для розвитку повинен бути не тільки в української культури, але й в меншин, серед яких найчисельнішою є російська, яка зазнає найбільшого гоніння. Адже “Не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи”, писав Маркс. Окрім нац. меншин сусідніх країн, не варто забувати про надання автономії невизнаним народам, що проживають виключно на території України, як карпаторусинський та кримськотатарський. В першу чергу визначення робітничого представництва цих народів, а не корумпованих бандитів, як-от з Меджлісу, які з самої незалежності нещадно грабували народ Криму, а тепер вдають із себе голос пригніченого кримськотатарського народу, хоча насправді служать українському та турецькому великому капіталу. Національне питання народів Криму може бути вирішене тільки за повернення суверенності України та добровільного регіонального референдуму, а не під дулами автоматів.

 

Спалах намагається викривати подібні помилки з непослідовності в матеріалізмі, в протистоянні імперіалізму та національного питання в інших лівих організацій, але при цьому виступає проти сектантства, беззмістовної критики та зацикленні самих на собі. Між вищевказаними організаціями, попри їхню чисельність, майже не існує відкритого контакту та йде відкритий ігнор. Тому Спалах наполягає на утворенні комунікації між всіма лівими силами в Україні незважаючи на кількість прибічників, щоб зробити будь-яку дискусію публічним надбанням задля приходу до істини.

 

 

 

V. Піднесення Інтернаціоналу

 

Саме тому головне завдання Спалаху стати не тільки мостом між різними організаціями України, але й міжнародним мостом. Бути секцією RCIT і налагоджувати зв’язки з соціалістами багатьох країн. Сприяти міжнародній солідарності українців з різними народними рухами незалежно від місця на планеті, підтримки будь то страйків у Франції, чи боротьби Палестинського народу за незалежність. Плекати інтернаціоналізм, боротися проти націоналізму та його проявів у вигляді “геополітичної” свідомості та поділу світу на хороші і погані народи. Вищою метою є повалення глобального капіталу через світову революцію, що не обмежується кордонами як СРСР. Працювати, щоб пролетарі всіх країн з’єдналися!