Why Socialists Should Support the Syrian Revolution
Почему социалисты должны поддержать Сирийскую революцию?
Чому соціалісти мають підтримати Сирійську революцію?
By Denis Sokolov, Communist Tendency (RCIT Section in Russia), 8 December 2024, www.thecommunists.net
Content:
What is the Syrian Revolution?
Why do we consider what is happening in Syria a revolution?
Why do we favor the victory of the Syrian Revolution over the imperialist forces?
On the prospects for the Syrian Revolution
Conclusions
* * * * *
What is the Syrian Revolution?
The Syrian Revolution, which began in the spring of 2011 as part of the pan-Arab anti-government uprisings known as the Arab Spring, was a popular uprising against the tyranny of the Assad family and the Alawite sect. Under the Assad regime, whose rule has lasted more than 40 years, the majority of Syria's population has been oppressed along religious and national lines, because the Alawite sect has a privileged position over the Sunni majority and other religious groups in the country. But most importantly, the entire population of the country, with the few exceptions of the ruling class and groups close to it, has been in a severe state of poverty for the past decades, which is also aggravated by the absence of any democracy in the state.
The revolution that developed out of the popular uprising was represented on the ground by the Free Syrian Army, which was an umbrella, partly horizontal, largely decentralized structure that included many different factions and organizations. Now we will not consider in detail what was the army of the revolution, you can do it yourself in the corresponding section of the RCIT website. [1]
In more than a decade of struggle, the opposition forces in Syria have changed a lot since the armed uprising began. The starting point for the beginning of these changes can be considered 2013, when Iran intervened in the Syrian civil war as a regional power on Assad's side. The changes are largely due to the fact that the popular rebel forces, which previously received only moderate diplomatic support from Western countries and partial assistance from Turkey, began to fall under the influence of Saudi Arabia and Qatar on the one hand, and Turkey's influence began to increase on the other. This led to several splits and confrontations even among themselves. For example, during the battle for Aleppo in 2016, part of the rebels did not take part in the defense of the city, “sitting back”, away from the city, while the other part fiercely resisted Assad's forces, Russian Federation and pro-Iranian groups.
In 2015, Russia intervened in the war and with the help of multiple technological superiority, defeated the rebels head-on, lifting the siege on Damascus and winning a number of crucial battles. In the course of this, the Saudis and Qatar completely refused to support anyone in Syria, and the Turks concluded a number of separate treaties with the Russian Federation (the Sochi agreements, the Astana agreements), thus “freezing” the conflict. At the same time, quite a few FSA units were reformatted by the Turks in 2017 into the Syrian National Army, which in 2019 also included the National Liberation Front, created in 2018. This formation is closely allied with Turkey and participates with it jointly in the battles against Rojava.
It is also important to note the role of Rojava in the Syrian civil war - the Syrian Democratic Forces never advocated independence from Assad, did not actively fight him, helped him in the capture of Aleppo, also fell under the complete dependence on the US and the Western coalition, becoming in fact the guards of the oil fields for the US from the ISIS (all the victories of the YPG/YPJ over the ISIS are the work of the US-led coalition aviation).
After the “freezing” of the conflict in Syria, the SDF entered into a close alliance with Assad [2], thus most of Rojava is jointly controlled by the YPG/YPJ and the Syrian Arab Army. When the SAA entered Manbij, locals began organizing strikes against it, which were suppressed with violence by SDF. [3] Also, most of the areas under SDF control are not Kurdish [4], and the Arab population there has been subjected to mass repression and expulsion from their homes on false accusations of links to ISIS. [5]
Why do we consider what happened in Syria a revolution?
Revolutions are divided into two types: political revolutions and social revolutions.
A social revolution is one in which the masses of people overthrow a social order while changing the social economic formation to a more progressive one. This is accompanied by the destruction of outdated forms of property and production relations and their replacement by more progressive ones.
Political revolution is such a revolution, such an uprising of the masses that aims at destroying the reactionary political regime and state system and replacing it with more democratic forms.
The common goal of the entire Syrian opposition was a political revolution, even if they do not use such a definition in their speeches and statements.
The classics of Marxism, such as Leon Trotsky, believed that any social revolution begins with a political revolution. The expectation of social revolution “here and now” is nothing more than idealistic children's romantic dreams of a “bright future” that is given to us from heaven. With the grave crisis of revolutionary communist leadership throughout the world, the masses are forced to go through a series of national and democratic revolutions.
The clearest example of a progressive political revolution that did not change the social economic formation is the February Revolution in Russia in 1917. Of course, communist forces should not advocate this kind of “development through stages”, supporting republican parliamentary forms of government until “the country is sufficiently developed for the dictatorship of the proletariat” (the Mensheviks in Russia and the Stalinists in China, France, and Spain suffered from this “disease”), but in the absence of communist influence on the masses, we are forced to proceed from what is.
Why are we in favor of the victory of the Syrian revolution over the imperialist forces?
In order to understand why the victory of anti-imperialist forces and movements in the modern world opens new chapters in history for humanity and gives it a chance to win progressive achievements, we need to look at a vivid example from the recent past.
The victory of the Taliban over the US in Afghanistan led to the fact that from that moment, from 2021, we can say for sure that the US lost the status of the sole world hegemon. And this, in turn, has led to the following:
1. Competing imperialists have become bold enough to challenge Western imperialism directly in those zones of influence which they formally consider their own - Russia in Ukraine, China in Africa
2. Since 2019, and especially since 2021 - because the fall of the US as the world hegemon did not happen overnight and not in one year - the number of just popular uprisings, revolutions, riots, protests, strikes, etc. has increased dramatically in the world. This happened because the grip of the strongest world imperialist as a policeman who benefits from the status quo and absolutely predictable order, weakened, which, in turn, gave the masses the opportunity to take up arms against their reactionary governments, which previously existed at the expense of US support.
That is, the “what did the Taliban's victory give to the workers of Afghanistan” discourse is both a national limitation and a dogmatism that demands a social revolution “here and now” or never. The Taliban's victory over the US in Afghanistan opened a new epoch in modern history, one marked by the rise of wars both reactionary and just, progressive. The defeat of the imperialist is the destruction of the status quo over a vast area of the world. The victory of the imperialist is the consolidation of the status quo and the enslavement of a larger area of the world.
From all the duality of certain events and phenomena, we must be able to recognize their main characteristics and isolate their progressive elements. In the case of the defeat of US imperialism in the Middle East and Central Asia, we are most interested in the fact that the oppressed peoples have been given a chance for liberation.
The same logic works in the case of the Syrian rebels who are fighting Russian imperialism and Iranian destructive influence in the region.
The very revival of the Syrian Revolution was made possible by the fact that the Russian armed forces prioritize the fighting in Ukraine, during which their credibility in the world has been severely shaken, while Iran and its allied groups are distracted by the fight against Zionism, during which Hezbollah, having defeated Israel politically, is unable to operate militarily outside Lebanon.
Consequently, the defeat of Russian imperialism in Syria will weaken its grip on the entire Middle East region and beyond. The defeat of the Iranian intervention will weaken its “police” grip in Iraq. All this will give the subjugated peoples of the East the opportunity to raise their heads and push their way to freedom.
On the prospects for the Syrian Revolution
Based on what RCIT has described in previous articles about what is happening in Syria and throughout the region [6], we can hypothesize a further scenario.
To begin with, we must speak out about what the socialist movement in Syria and throughout the world should strive for: socialists advocate the establishment of workers' and fellah councils; any future government must be based on such councils. In fact, the only guarantees against the degeneration of the revolution are:
a) the creation of workers' and fellah councils and militias,
b) the creation of a workers' and Fellah government based on them.
c) the creation of a strong revolutionary party that can lead the masses.
Let's turn to the prospects in post-Assad Syria.
The opposition has overthrown the tyrannical regime of Bashar al-Assad and is taking control of much of free Syria.
Here, we may argue that a military dictatorship and/or an Islamic fundamentalist regime may now take over. But, first, to refuse to support the anti-imperialist forces because of this, one must, in the apt expression of Leon Trotsky, “have a very bad head” [7].
Secondly, for any of the Syrian opposition groups to establish their dictatorship of different nature, it is necessary for one of them to completely dominate politically, economically and militarily. However, the situation is such that the Syrian opposition is represented by a whole spectrum of different factions with different ideologies and views on the future of Syria, and the largest of them control their own separate governments. For example, the SNA claims allegiance to the Syrian Interim Government (SIG), while the HTS acts on behalf of the Syrian Salvation Government. None of them is dominant enough to subjugate their “competitors” within the opposition.
In this case, we see the following scenario: opposition Syrian groups unite into a single interim government, which will have representatives from all forces that are important in the anti-government struggle. And this, in turn, means that they will have to negotiate among themselves, negotiate and once again negotiate, while relying on the opinion of the masses, being directly dependent on it. So, in a nutshell, the victorious opposition will have no other option but to form a democratic government with the support of the Syrian masses.
The fact that the Syrian masses are united by a common demand to overthrow Assad and build a new, democratic Syria may prevent these opposition groups from starting a war among themselves, but the people are skeptical of the leaders of the victorious opposition, to put it mildly, and therefore these leaders will have to go at least partially at the mercy of the masses in order to maintain their influence. [8]
It should be borne in mind, however, that the pressure of the masses cannot last forever unless it is organized in the people's councils. Otherwise this pressure will lose its force.
Of course, a split between rebel factions is possible. We can be more specific: in our opinion, those factions that depend on Turkey (the SNA groups) are the most dangerous. Turkey is interested in appeasement and may try to use the SNA to sabotage the revolution and drive out the HTS and its allies.
Another possibility is that Jolani will form a government and try to consolidate power. It is unlikely that it will be an “Islamic caliphate” - at least not in the first period. It is more likely to be a coalition government that will provide some democratic freedoms, but a very unstable situation will remain. ISIS will try to cause trouble, Turkey will try to regain and/or increase its influence, the remaining Assadist elements will certainly not sit on the sidelines either.
In any case, a petty-bourgeois nationalist or Islamist movement, once in power, will sooner or later develop in a bourgeois direction and create a capitalist regime. The pressure of the masses can stop this process to a certain extent. But unless the masses replace such leadership with their own government, the process will go in a bourgeois direction. Of course, this process can be strongly influenced by a revolutionary party, but such a force, as we know, does not yet exist.
Does this mean that a political revolution that overthrows Assad but moves in a bourgeois direction is completely useless and socialists should therefore not support the current revolutionary process? Of course not!
The reasons are as follows:
1. The outcome described above is not guaranteed, and the inevitable process after the fall of Assad will provide different possibilities.
2. Revolutionaries support the struggle even if the obstacles are enormous. Can you imagine a socialist not joining the strike because the bureaucrats might sell out the struggle at some point!
3. Even an aborted and obourgeois revolution can bring some gains (like winning more democratic rights). And even the destruction of Assad's state apparatus is a huge achievement in itself, and it will take a long time for a new bourgeois government to recreate such a monster.
4. The international consequences of overthrowing Assad could be a) loss of prestige and regional influence for Russian imperialism and b) inspiring consequences for the Arab masses who despise their own tyrants (e.g. Sisi in Egypt, the king in Saudi Arabia, etc.)
5. And above all, such a revolutionary process provides the masses in Syria and around the world with invaluable experience. And it also allows revolutionaries to discuss with the vanguard the lessons of such struggles and demonstrate the difference between Bolshevism on the one hand and centrism and reformism on the other.
The Syrian revolution, which began as a popular decentralized uprising of the masses with an umbrella structure, has undergone a series of metamorphoses, but can and should still be considered progressive, despite and in spite of the petty-bourgeois religious leadership. Without politically aligning ourselves with the ideology of the rebel groups, we continue to support the just demands of the Syrian people for the expulsion of all foreign oppressors from their country once the goal of overthrowing the murderous tyrant Bashar Al-Assad has been achieved.
The Syrian people had no choice but to submit to the Alawite dictatorship and continue to wallow in poverty, hunger and devastation for the benefit of imperialist and regional powers, or to stand up for their freedom in arms.
The socialists of the world should not have given up supporting this struggle, but should advocate deepening it to social revolution, which is only realizable with the replacement of the petty-bourgeois leadership with a socialist leadership, which cannot happen without the participation of socialists in a just struggle.
* Glory to the Syrian Revolution!
* For the expulsion of all foreign oppressors!
* For international solidarity with the victorious masses!
* For the power of the workers' and fellah councils!
[1] Since its inception in March 2011, RCIT has published a number of pamphlets, statements and articles on the Syrian revolution, which can be found in a special subsection on this website: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/
[2]
Assad's troops enter Kobani in 2019 at the invitation of the SDF:
[4]
[7] “I will take the most simple and obvious example. In Brazil there now reigns a semifascist regime that every revolutionary can only view with hatred. Let us assume, however, that on the morrow England enters into a military conflict with Brazil. I ask you on whose side of the conflict will the working class be? I will answer for myself personally—in this case I will be on the side of “fascist” Brazil against “democratic” Great Britain. Why? Because in the conflict between them it will not be a question of democracy or fascism. If England should be victorious, she will put another fascist in Rio de Janeiro and will place double chains on Brazil. If Brazil on the contrary should be victorious, it will give a mighty impulse to national and democratic consciousness of the country and will lead to the overthrow of the Vargas dictatorship. The defeat of England will at the same time deliver a blow to British imperialism and will give an impulse to the revolutionary movement of the British proletariat. Truly, one must have an empty head to reduce world antagonisms and military conflicts to the struggle between fascism and democracy. Under all masks one must know how to distinguish exploiters, slave-owners, and robbers!” (Leon Trotsky: Anti-Imperialist Struggle is Key to Liberation. An Interview with Mateo Fossa (1938); in: Trotsky Writings 1938-39, p. 34)
[8] The ECHO Research Centre at Laurentian University conducted an opinion poll on 4,858 residents in several areas of Syria between 10 July 2017 and 28 July 2017. According to the poll's results, 77% of those surveyed disagreed with the Salafist ideology that Tahrir al-Sham and other Salafist groups promote in Idlib, 73% rejected HTS-affiliated local councils in Idlib, 66% thought that HTS is part of al-Qaeda in Syria, and 63% claimed that the dominance of HTS in Idlib could lead to a "second Tora Bora". Of those who participated in the poll, nearly all of them (close to 100%) considered HTS to be contrary to the goals of the Syrian opposition, although they were split in its extent. 51% of them considered HTS to be contrary to the opposition since its inception, 42% considered HTS to be previously consistent with the opposition, but is no longer so, and 7% considered HTS to be a counter-revolutionary organization.
https://en.wikipedia.org/wiki/Tahrir_al-Sham
Почему социалисты должны поддержать Сирийскую революцию?
Денис Соколов, Коммунистическая Тенденция, секция RCIT в России, 08.12.2024, www.rcitrussia.org
Содержание:
Что такое Сирийская революция?
Почему мы считаем происходящее в Сирии революцией?
Почему мы выступаем за победу Сирийской революции над империалистическими силами?
О перспективах Сирийской революции
Выводы
* * * * *
Что такое Сирийская революция?
Сирийская революция, начавшаяся весной 2011 года как часть общеарабских антиправительственных восстаний, известных как Арабская Весна, была народным восстанием против тирании семьи Асада и секты алавитов. При режиме Асадов, правление которых длится уже более 40 лет, большинство населения Сирии находится в состоянии угнетения по религиозному и национальному признаку, ведь алавитская секта обладает привилегированным положением по отношению к суннитскому большинству и другим религиозным группам страны. Но самое важное то, что всё население страны, за редким исключением в лице правящего класса и приближённых к нему групп, в последние десятилетия пребывает в тяжёлом состоянии бедности, что также отягощается отсутствием какой-либо демократии в государстве.
Революция, развившаяся из народного восстания, была представлена на местах Сирийской Свободной Армией, которая являлась зонтичной, отчасти горизонтальной, во многом децентрализованной структурой, в которую входило множество различных группировок и организаций. Сейчас мы не будем рассматривать подробно, что из себя представляла армия революции, вы можете сделать это самостоятельно в соответствующем разделе сайта RCIT. [1]
За более чем десятилетие своей борьбы оппозиционные силы в Сирии сильно изменились с момента начала вооружённого восстания. Отправной точкой начала этих изменений можно считать 2013 год, когда в сирийскую гражданскую войну вмешался Иран как региональная держава на стороне Асада. Изменения во многом связаны с тем, что народные повстанческие силы, которые ранее получали лишь умеренную дипломатическую поддержку от стран Запада и частично помощь от Турции, стали, с одной стороны, попадать под влияние Саудовской Аравии и Катара, а с другой - влияние Турции стало усиливаться. Это привело к нескольким расколам и противостоянию даже между собой. Например, во время битвы за Алеппо в 2016 г часть повстанцев не принимала участие в обороне города, "отсиживаясь", в стороне от города, тогда как другая часть яростно сопротивлялась войскам Асада, РФ и проиранским группировкам.
В 2015 году в войну вмешалась Россия и с помощью многократного технологического превосходства наголову разбила повстанцев, сняв блокадное положение с Дамаска и выиграв ряд важнейших сражений. В ходе этого Саудиты и Катар полностью отказались от поддержки кого-либо в Сирии, а турки заключили ряд сепаратных договоров с РФ (сочинские договорённости, астанинские договорённости), тем самым "заморозив" конфликт. При этом немалая часть подразделений ССА была переформатирована турками в 2017 году в Сирийскую Национальную Армию, которая в 2019 году включила в себя также созданный в 2018 году Национальный Фронт Освобождения. Данное формирование тесно связано с Турцией и участвует с ней совместно в боях против Рожавы.
Важно также отметить роль Рожавы в гражданской войне в Сирии - Сирийские Демократические Силы никогда не выступали за независимость от Асада, активно с ним не воевали, помогали ему при взятии Алеппо, также попали под полную зависимость от США и западной коалиции, став фактически охранниками нефтяных месторождений для США от ИГ (все победы YPG/YPJ над ИГ - дело авиации коалиции, возглавляемой США).
После "заморозки" конфликта в Сирии, СДС вошли в тесный союз с Асадом [2], таким образом, бóльшая часть Рожавы совместно контролируется YPG/YPJ и САА. Когда САА входили в Манбидж, местные жители стали устраивать против этого забастовки, которые были подавлены с помощью насилия силами СДС. [3] Также большинство районов контроля СДС не являются курдскими [4], арабское население в них подверглось массовым репрессиям и изгнанию из своих домов по ложным обвинениям в связях с ИГ. [5]
Почему мы считаем произошедшее в Сирии революцией?
Революции делятся на два вида - политические революции и революции социальные.
Социальная революция - это такая революция, при которой народные массы низвергают социальный строй, при этом меняя общественную экономическую формацию на более прогрессивную. Это сопровождается уничтожением устаревших форм собственности и производственных отношений и заменой их на более прогрессивные.
Политическая революция - это такая революция, такое восстание народных масс которое нацелено на уничтожение реакционного политического режима и государственного строя с заменой его на более демократические формы.
Общей целью всей сирийской оппозиции была именно политическая революция, даже если такого определения в своих речах и заявлениях они не используют.
Классиками марксизма, например, Львом Троцким, считалось, что любая социальная революция начинается с революции политической. Ожидание же социальной революции “здесь и сейчас” является не более, чем идеалистическими детскими романтическими мечтами о “светлом будущем”, которое даруется нам с небес. При тяжелейшем кризисе революционного коммунистического руководства во всём мире, массы вынуждены проходить через череду национальных и демократических революций.
Ярчайшим примером прогрессивной политической революции, которая не изменила общественной экономической формации является Февральская революция в России в 1917 году. Конечно, коммунистические силы не должны выступать за такого рода “развитие через стадии”, поддерживая республиканские парламентские формы правления до тех пор, пока “страна достаточно не разовьётся для диктатуры пролетариата” (такой “болезнью” страдали меньшевики в России и сталинисты в Китае, Франции, Испании), однако при отсутствии коммунистического влияния на массы мы вынуждены исходить из того, что есть.
Почему мы выступаем за победу Сирийской революции над империалистическими силами?
Для того, чтобы понять, почему победа антиимпериалистических сил и движений в современном мире открывает для человечества новые главы в истории и даëт ему шанс на завоевание прогрессивных достижений, нужно разобрать яркий пример из недавнего прошлого.
Победа Талибана над США в Афганистане привела к тому, что с этого момента, с 2021 года можно наверняка сказать, что США лишились статуса единоличного мирового гегемона. А это, в свою очередь, привело к следующему:
1. Конкурирующие империалисты осмелели до того, что стали бросать прямой вызов Западному империализму в тех зонах влияния, которые они формально считают своими - РФ в Украине, Китай в Африке
2. С 2019 года, а особенно с 2021 года - ведь падение США как мирового гегемона произошло не в одночасье и не за один год - в мире резко выросло количество справедливых народных восстаний, революций, бунтов, протестов, забастовок и тд. Это случилось из-за того, что хватка сильнейшего мирового империалиста как полицейского, которому выгоден статус-кво и абсолютно предсказуемый порядок, ослабла, что, в свою очередь, дало возможность народным массам выступить с оружием в руках против своих реакционных правительств, которые ранее существовали за счёт поддержки США.
То есть рассуждения в духе “что дала победа Талибана рабочим Афганистана“ - это и национальная ограниченность, и догматизм, требующий социальной революции “здесь и сейчас” или никогда. Победа Талибана над США в Афганистане открыла новую эпоху в современной истории, которая ознаменовалась ростом войн как реакционного характера, так и справедливого, прогрессивного. Поражение империалиста - это разрушение статус-кво на огромной территории мира. Победа империалиста - это закрепление статус-кво и порабощение большей территории мира.
Из всей двойственности определённых событий и явлений мы должны уметь распознать основные их характеристики и вычленить прогрессивные элементы. В случае с поражением американского империализма на Ближнем Востоке и в Центральной Азии нас больше всего интересует то, что угнетённые им народы получили шанс на освобождение.
Эта же логика работает и в случае с сирийскими повстанцами, которые борются с российским империализмом и иранским деструктивным влиянием в регионе.
Само возрождение Сирийской революции стало возможным благодаря тому, что российские вооружённые силы считают своей приоритетной целью боевые действия в Украине, во время которых их авторитет в мире сильно пошатнулся, тогда как Иран и союзные ему группировки отвлечены на борьбу с сионизмом, в ходе чего Хезболла, нанеся политическое поражение Израилю, оказалась не в состоянии действовать военным образом за территорией Ливана.
Следовательно, поражение российского империализма в Сирии ослабит его хватку во всём ближневосточном регионе и за его пределами. Поражение иранской интервенции ослабит его “полицейскую” хватку в Ираке. Всё это даст возможность покорённым народам Востока поднять голову и пробить себе дорогу к свободе.
О перспективах Сирийской революции
Исходя из описанного RCIT в предыдущих статьях о происходящем в Сирии и во всё регионе [6], мы можем предположить дальнейший сценарий развития событий.
Для начала мы должны высказаться о том, к чему должно стремиться социалистическое движение в Сирии и во всём мире: социалисты выступают за создание рабочих и феллахских советов, любое будущее правительство должно опираться на такие советы. Фактически, единственными гарантиями от вырождения революции являются:
а) создание рабочих и феллахских советов и ополчений,
б) создание рабочего и феллахского правительства, опирающегося на них
в) создание сильной революционной партии, которая может вести за собой массы.
Перейдëм к рассмотрению перспектив в постасадитской Сирии.
Оппозиция свергла режим тирании Башара Асада и берёт власть в свои руки на большéй части территории свободной Сирии.
Здесь нам могут возразить, что сейчас может наступить военная диктатура и/или режим исламского фундаментализма. Но, во-первых, чтобы отказаться из-за этого от поддержки антиимпериалистических сил, нужно, по меткому выражению Льва Троцкого “иметь совсем дурную голову” [7]. Во-вторых, для того, чтобы какой-либо из группировок сирийской оппозиции установить свою диктатуру различного характера, необходимо полное доминирование одной из них в политическом, экономическом и военном плане. Однако ситуация такова, что сирийская оппозиция представлена целым спектром различных группировок с различными идеологиями и взглядами на будущее Сирии, а крупнейшие из них контролируют собственные обособленные правительства. Например, СНА заявляет о своей верности Временному Правительству Сирии, а ХТШ действует от имени Правительства Спасения. Никто из них не доминирует настолько, чтобы подчинить своей воле “конкурентов” внутри оппозиции.
При таком раскладе нам видится следующий вариант развития событий: оппозиционные сирийские группировки объединяются в единое временное правительство, в котором будут представители от всех сил, имеющих значение в антиправительственной борьбе. А это, в свою очередь, означает то, что между собой им придётся договариваться, договариваться и ещё раз договариваться, при этом опираясь на мнение масс, будучи зависимым от него напрямую. То есть, в двух словах, у победившей оппозиции не будет других вариантов, кроме как составить демократическое правительство, опирающееся на поддержку сирийских масс.
Начать войну уже между собой этим оппозиционным группировкам может помешать то, что сирийские массы объединены общим требованием свержения Асада и строительства новой, демократической Сирии, но к лидерам победившей оппозиции отношение у народа, мягко говоря, скептическое, а потому этим лидерам придётся идти хотя бы частично на поводу у масс, чтобы сохранять своё влияние. [8]
Однако следует иметь в виду, что давление масс не может продолжаться вечно, если оно не организовано в народных советах. В противном случае это давление потеряет силу.
Конечно, возможен раскол между повстанческими фракциями. Можно быть более конкретным: на наш взгляд, те фракции, которые зависят от Турции (группы СНА), являются наиболее опасными. Турция заинтересована в умиротворении и может попытаться использовать СНА для саботажа революции и вытеснения ХТШ и их союзников.
Другая возможность заключается в том, что Джолани сформирует правительство и попытается консолидировать власть. Маловероятно, что это будет «исламский халифат» — по крайней мере, не в первый период. Скорее всего, это будет коалиционное правительство, которое обеспечит некоторые демократические свободы, но очень нестабильная ситуация сохранится. ИГИЛ попытается создать проблемы, Турция попытается вернуть и/или усилить своё влияние, оставшиеся асадитские элементы, конечно, тоже не будут сидеть в стороне.
В любом случае, мелкобуржуазное националистическое или исламистское движение, придя к власти, рано или поздно будет развиваться в буржуазном направлении и создаст капиталистический режим. Давление масс может в определенной степени остановить этот процесс. Но если массы не заменят такое руководство своим собственным правительством, процесс пойдет в буржуазном направлении. Конечно, на этот процесс может сильно повлиять революционная партия, но такой силы, как мы знаем, пока нет.
Означает ли это, что политическая революция, свергшая Асада, но движущаяся в буржуазном направлении, совершенно бесполезна и социалисты поэтому не должны поддерживать текущий революционный процесс? Конечно, нет!
Причины следующие:
1. Описанный выше результат не гарантирован, и неизбежный процесс после падения Асада предоставит различные возможности.
2. Революционеры поддерживают борьбу, даже если препятствия огромны. Можете ли вы представить себе социалиста, не присоединившегося к забастовке, потому что бюрократы могут в какой-то момент продать борьбу?!
3. Даже прерванная и обуржуазенная революция может принести некоторые достижения (например, завоевание бóльших демократических прав). И даже разрушение государственного аппарата Асада само по себе является огромным достижением, и новому буржуазному правительству потребуется много времени, чтобы воссоздать подобного монстра.
4. Международные последствия свержения Асада могут быть следующими: а) потеря престижа и регионального влияния для российского империализма и б) вдохновляющие последствия для арабских масс, которые презирают своих собственных тиранов (например, Сиси в Египте, король в Саудовской Аравии и т. д.)
5. И, прежде всего, такой революционный процесс дает массам – в Сирии и во всем мире – бесценный опыт. И он также позволяет революционерам обсуждать с авангардом уроки такой борьбы и демонстрировать разницу между большевизмом, с одной стороны, и центризмом и реформизмом, с другой.
Сирийская революция, начавшаяся как народное децентрализованное восстание масс с зонтичной структурой, претерпела череду метаморфоз, но по-прежнему может и должна считаться прогрессивной, несмотря на мелкобуржуазное религиозное руководство и вопреки ему. Не солидаризируясь политически с идеологией восставших группировок, мы продолжаем поддерживать справедливые требования сирийского народа об изгнании всех иностранных угнетателей из своей страны после достигнутой цели свержения кровавого тирана Башара Асада.
У сирийского народа не было иного выбора, кроме как либо подчиниться алавитской диктатуре и продолжить прозябать в нищете, голоде и разрухе в угоду империалистическим и региональным державам, либо с оружием в руках отстаивать свою свободу.
Социалисты всего мира не должны были отказаться от поддержки этой борьбы, а должны выступать за углубление её до социальной революции, что осуществимо только с заменой мелкобуржуазного руководства на социалистическое, чего не может быть без участия социалистов в справедливой борьбе.
*Слава Сирийской революции!
*За изгнание всех иностранных угнетателей!
*За международную солидарность с победившими народными массами!
*За власть рабочих и феллахских советов!
[1] С момента своего создания в марте 2011 года RCIT опубликовала ряд брошюр, заявлений и статей о сирийской революции, с которыми можно ознакомиться в специальном подразделе на этом сайте: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.
[2]
Войска Асада въезжают в Кобани в 2019 году по приглашению СДС:
[4]
[5] https://syriafreedomforever.wordpress.com/2015/12/16/%D8%A8%D9%8A%D8%A7%D9%86-%D9%84%D8%AA%D8%AC%D9%85%D8%B9-%D8%A7%D9%84%D8%B9%D8%B4%D8%A7%D8%A6%D8%B1-%D8%A7%D9%84%D8%B9%D8%B1%D8%A8%D9%8A%D8%A9-%D8%A8%D8%B1%D9%8A%D9%81-%D8%A7%D9%84%D8%B1%D9%82%D8%A9/
[7] "Я возьму самый простой и очевидный пример. В Бразилии сейчас царит полуфашистский режим, на который каждый революционер может смотреть с полной ненавистью. Предположим, тем не менее, что на следующий день Англия вступает в военный конфликт с Бразилией. Я спрашиваю вас: на чьей стороне конфликта будет рабочий класс? Я отвечу за себя лично: в этом случае я буду на стороне «фашистской» Бразилии против «демократической» Великобритании. Почему? Потому что в конфликте между ними речь идет не о демократии или фашизме. Если Англия победит, она отправит еще одного фашиста в Рио-де-Жанейро и закабалит народ Бразилии двойными оковыми. Если Бразилия наоборот победит, это даст мощный импульс национальному и демократическому сознанию народов страны и приведет к свержению диктатуры Варгаса. Поражение Англии одновременно нанесет удар по британскому империализму и даст импульс революционному движению британского пролетариата. Поистине, нужно иметь совсем дурную голову, чтобы свести мировые антагонизмы и военные конфликты к борьбе между фашизмом и демократией. Необходимо под всеми масками уметь отличать эксплуататоров, рабовладельцев и грабителей!"
Лев Троцкий в интервью от 23 сентября 1938 года.
[8] Исследовательский центр ECHO при Университете Лаврентия провел опрос общественного мнения среди 4858 жителей нескольких районов Сирии в период с 10 по 28 июля 2017 года. Согласно результатам опроса, 77% опрошенных не согласны с салафитской идеологией, которую Тахрир аш-Шам и другие салафитские группировки пропагандируют в Идлибе, 73% отвергают местные советы, связанные с ХТШ в Идлибе, 66% считают, что ХТШ является частью Аль-Каиды в Сирии, а 63% утверждают, что доминирование ХТШ в Идлибе может привести к «второй Тора-Боре». Из тех, кто принял участие в опросе, почти все (близко к 100%) считают, что ХТШ противоречит целям сирийской оппозиции, хотя их мнения разделились по поводу ее масштабов. 51% из них считали, что ХТШ противостояла оппозиции с момента ее создания, 42% считали, что ХТШ ранее была согласна с оппозицией, но теперь это не так, а 7% считали ХТШ контрреволюционной организацией.
https://en.wikipedia.org/wiki/Tahrir_al-Sham
Чому соціалісти мають підтримати Сирійську революцію?
Деніс Соколов, Комуністична Тенденція, секція RCIT у Росії, 08.12.2024
Що таке Сирійська революція?
Сирійська революція, що почалася навесні 2011 року як частина загальноарабських антиурядових повстань, відомих як Арабська Весна, була народним повстанням проти тиранії сім'ї Асада і секти алавітів. За режиму Асадів, правління яких тривало понад 40 років, більшість населення Сирії перебувала у стані гноблення за релігійною та національною ознакою, адже алавітська секта має привілейоване становище по відношенню до сунітської більшості та інших релігійних груп країни. Але найважливіше те, що все населення країни, за рідкісним винятком в особі керівного класу і наближених до нього груп, в останні десятиліття перебуває у важкому стані бідності, що також обтяжується відсутністю будь-якої демократії в державі.
Революція, що розвинулася з народного повстання, була представлена на місцях Вільною сирійською армією (ВСА), що була парасольковою, частково горизонтальною, багато в чому децентралізованою структурою, до якої входило безліч різних угруповань і організацій. Зараз ми не будемо розглядати докладно, що з себе представляла армія революції, ви можете зробити це самостійно у відповідному розділі сайту RCIT. [1]
За більш ніж десятиліття своєї боротьби опозиційні сили в Сирії сильно змінилися з моменту початку збройного повстання. Відправною точкою початку цих змін можна вважати 2013 рік, коли в Сирійську громадянську війну втрутився Іран як регіональна держава на боці Асада. Зміни багато в чому пов'язані з тим, що народні повстанські сили, які раніше отримували лише помірну дипломатичну підтримку від країн Заходу і частково допомогу від Туреччини, стали, з одного боку, потрапляти під вплив Саудівської Аравії і Катару, а з іншого під вплив Туреччини. Це призвело до кількох розколів і протистояння навіть між собою. Наприклад, під час битви за Алеппо у 2016 року частина повстанців не брала участі в обороні міста, «відсиджуючись», осторонь міста, тоді як інша частина запекло чинила опір військам Асада, РФ і проіранським угрупованням.
У 2015 році у війну втрутилася Росія і за допомогою багаторазової технологічної переваги вщент розбила повстанців, знявши блокадне становище з Дамаска і вигравши низку найважливіших битв. Під час цього Саудівська Аравія і Катар повністю відмовилися від підтримки будь-кого в Сирії, а турки уклали низку сепаратних договорів з РФ (сочинські домовленості, астанинські домовленості), тим самим «заморозивши» конфлікт. При цьому чимала частина підрозділів ВСА була переформатована турками у 2017 році в Сирійську національну армію (СНА), яка у 2019 році включила в себе також створений у 2018 році Національний фронт визволення. Це формування тісно пов'язане з Туреччиною і бере участь з нею спільно в боях проти Рожави.
Важливо також відзначити роль Рожави у війні в Сирії. Сирійські демократичні сили ніколи не виступали за незалежність від Асада, активно з ним не воювали, допомагали йому під час узяття Алеппо, також потрапили під повну залежність від США та західної коаліції, ставши фактично охоронцями нафтових родовищ для США від ІД (всі перемоги YPG/YPJ над ІД — справа авіації коаліції під очоленням США).
Після «заморозки» конфлікту в Сирії, СДС увійшли в тісний союз з Асадом [2], таким чином, більша частина Рожави спільно контролюється YPG/YPJ і асадівською Сирійською арабською армією (САА). Коли САА входили в Манбідж, місцеві жителі стали влаштовувати проти цього страйки, які були насильно придушені силами СДС. [3] Також більшість районів контролю СДС не є курдськими [4], арабське населення в них піддалося масовим репресіям і вигнанню зі своїх домівок за хибними звинуваченнями у зв'язках з ІД. [5]
Чому вважати події у Сирії революцією?
Революції поділяються на два типи: політичні і соціальні.
Соціальна революція — це така революція, за якої народні маси вергають додолу соціальний лад, змінюючи при цьому суспільну економічну формацію на більш прогресивну. Це супроводжується знищенням застарілих форм власності та виробничих відносин і заміною їх на більш прогресивні.
Політична революція — це така революція, таке повстання народних мас, яке націлене на знищення реакційного політичного режиму і державного ладу із заміною його на більш демократичні форми.
Спільною метою всієї сирійської опозиції була саме політична революція, навіть якщо такого визначення у своїх промовах і заявах вони не використовують.
Класиками марксизму, наприклад Троцьким, вважалося, що будь-яка соціальна революція починається з революції політичної. Очікування ж соціальної революції «тут і зараз» є не більше, ніж ідеалістичні дитячі романтичні мрії про «світле майбутнє», що дарується нам з небес. За важкої кризи революційного комуністичного керівництва в усьому світі, маси змушені проходити через низку національних і демократичних революцій.
Найяскравішим прикладом прогресивної політичної революції, яка не змінила суспільної економічної формації, є Лютнева революція в Росії 1917 року. Звісно, комуністи не повинні виступати за такий «розвиток через стадії», підтримуючи республіканські парламентські форми правління доти, доки «країна достатньо не розвинеться для диктатури пролетаріату» (такою «хворобою» страждали меншовики в Росії та сталіністи в Китаї, Франції, Іспанії), однак за відсутності комуністичного впливу на маси ми вимушені виходити з того, що є.
Чому ми виступаємо за перемогу Сирійської революції над силами імперіалізму?
Для того, щоб зрозуміти, чому перемога антиімперіалістичних сил і рухів у сучасному світі відкриває для людства нові глави в історії та надає йому шанс на завоювання прогресивних здобутків, треба розібрати яскравий приклад із недавнього минулого.
Перемога Талібану над США в Афганістані призвела до того, що з 2021 року можна напевно сказати, що США позбулися статусу одноосібного світового гегемона. А це, зі свого боку, призвело до наступного:
1. Імперіалісти-конкуренти осміліли до того, що стали кидати прямий виклик Західному імперіалізму в тих зонах впливу, які вони формально вважають своїми — РФ в Україні, Китай в Африці.
2. З 2019 року, а особливо з 2021 року, адже падіння США як світового гегемона відбулося не відразу і не за один рік, у світі різко зросла кількість справедливих народних повстань, революцій, бунтів, протестів, страйків тощо. Це сталося через те, що хватка найсильнішого світового імперіаліста як поліцейського, якому вигідний статус-кво і абсолютно передбачуваний порядок, ослабла, що, відповідно, дало можливість народним масам виступити зі зброєю в руках проти своїх реакційних урядів, які раніше існували за рахунок підтримки США.
Тобто міркування в дусі «що дала перемога Талібану робітникам Афганістану» — це і національна обмеженість, і догматизм, який вимагає соціальної революції «тут і зараз» або ніколи. Перемога Талібану над США в Афганістані відкрила нову епоху в сучасній історії, яка ознаменувалася зростанням воєн як реакційного характеру, так і справедливого, прогресивного. Поразка імперіаліста — це руйнування статус-кво на величезній території світу. Перемога імперіаліста — це закріплення статус-кво і поневолення більшої території світу.
З усієї двоякості певних подій і явищ ми маємо вміти розпізнати основні їхні характеристики та виокремити прогресивні елементи. У випадку з поразкою американського імперіалізму на Близькому Сході та в Центральній Азії нас найбільше цікавить те, що пригноблені ним народи отримали шанс на звільнення.
Ця ж логіка працює і у випадку з сирійськими повстанцями, які борються з російським імперіалізмом та іранським деструктивним впливом у регіоні.
Саме відродження Сирійської революції стало можливим завдяки тому, що російські збройні сили вважають своєю пріоритетною метою бойові дії в Україні, під час яких їхній авторитет у світі сильно похитнувся, тоді як Іран і союзні йому угруповання відвернуті на боротьбу із сіонізмом, під час якої Хезболла, завдавши політичної поразки Ізраїлю, опинилася не в змозі діяти у військовий спосіб за територією Лівану.
Отже, поразка російського імперіалізму в Сирії послабить його хватку в усьому близькосхідному регіоні та за його межами. Поразка іранської інтервенції послабить його «поліцейську» хватку в Іраку. Усе це дасть можливість підкореним народам Сходу підняти голову і пробити собі дорогу до свободи.
Про перспективи Сирійської революції
Виходячи з описаного RCIT у попередніх статтях про те, що відбувається в Сирії та в усьому регіоні [6], ми можемо припустити подальший сценарій розвитку подій.
Для початку ми повинні висловитися про те, до чого повинен прагнути соціалістичний рух у Сирії та в усьому світі: соціалісти виступають за створення робітничих і фелаських рад, будь-який майбутній уряд повинен спиратися на такі ради. Фактично, єдиними гарантіями від виродження революції є:
а) створення робітничих і фелаських рад і ополчень,
б) створення робітничого і феласького уряду, що спирається на них,
в) створення сильної революційної партії, яка може вести за собою маси.
Перейдемо до розгляду перспектив у пост-асадівській Сирії.
Опозиція скинула режим тиранії Башара Асада і бере владу у свої руки на більшій частині території вільної Сирії.
Тут нам можуть заперечити, що зараз може настати військова диктатура та/або режим ісламського фундаменталізму. Але, по-перше, щоб відмовитися через це від підтримки антиімперіалістичних сил, потрібно, за влучним висловом Льва Троцького, «мати зовсім дурну голову» [7]. По-друге, для того, щоб будь-яке з угруповань сирійської опозиції встановило свою диктатуру різного характеру, необхідне повне домінування одного з них у політичному, економічному та військовому плані. Однак ситуація така, що сирійська опозиція представлена цілим спектром різноманітних угруповань з різними ідеологіями та поглядами на майбутнє Сирії, а найбільші з них контролюють власні відокремлені уряди. Наприклад, СНА заявляє про свою вірність Тимчасовому уряду Сирії, а Хаят Тахрір аш-Шам (ХТШ) діє від імені Уряду порятунку Сирії. Ніхто з них не домінує настільки, щоб підпорядкувати своїй волі «конкурентів» всередині опозиції.
У такій ситуації нам бачиться наступний варіант розвитку подій: опозиційні сирійські угруповання об'єднуються в єдиний тимчасовий уряд, в якому будуть представники від усіх сил, що мають значення в антиурядовій боротьбі. А це, своєю чергою, означає те, що між собою їм доведеться домовлятися, домовлятися і ще раз домовлятися, водночас спираючись на думку мас, залежати від неї безпосередньо. Тобто, одним словом, у опозиції, яка перемогла, не буде інших варіантів, окрім як скласти демократичний уряд, що спирається на підтримку сирійських мас.
Почати війну вже між собою цим опозиційним угрупованням може завадити те, що сирійські маси об'єднані загальною вимогою повалення Асада і будівництва нової, демократичної Сирії, але до лідерів опозиції, яка перемогла, ставлення у народу, м'яко кажучи, скептичне, а тому цим лідерам доведеться йти хоча б частково на поводі у мас, щоб зберігати свій вплив. [8]
Проте слід мати на увазі, що тиск мас не може тривати вічно, якщо він не організований у народних радах. В іншому разі цей тиск втратить силу.
Звичайно, можливий розкол між повстанськими фракціями. Можна бути більш конкретним: на наш погляд, ті фракції, які залежать від Туреччини (групи СНА), є найбільш небезпечними. Туреччина зацікавлена в умиротворенні і може спробувати використати СНА для саботажу революції та витіснення ХТШ та їхніх союзників.
Інша можливість полягає в тому, що Джолані сформує уряд і спробує консолідувати владу. Малоймовірно, що це буде «ісламський халіфат» — принаймні, не в перший період. Найімовірніше, це буде коаліційний уряд, який забезпечить деякі демократичні свободи, але дуже нестабільна ситуація збережеться. ІДІЛ спробує створити проблеми, Туреччина спробує повернути та/або посилити свій вплив, асадистські елементи, що залишилися, звісно, теж не сидітимуть осторонь.
У будь-якому разі, дрібнобуржуазний націоналістичний або ісламістський рух, прийшовши до влади, рано чи пізно розвиватиметься в буржуазному напрямі і створить капіталістичний режим. Тиск мас може певною мірою зупинити цей процес. Але якщо маси не замінять таке керівництво своїм власним урядом, процес піде в буржуазному напрямку. Звичайно, на цей процес може сильно вплинути революційна партія, але такої сили, як ми знаємо, поки що немає.
Чи означає це, що політична революція, яка повалила Асада, але рухається в буржуазному напрямі, абсолютно марна і соціалісти тому не повинні підтримувати поточний революційний процес? Звичайно, ні!
Причини такі:
1. Описаний вище результат не гарантований, і неминучий процес після падіння Асада надасть різні можливості.
2. Революціонери підтримують боротьбу, навіть якщо перешкоди величезні. Чи можете ви уявити собі соціаліста, який не долучився до страйку, бо бюрократи можуть у якийсь момент зрадити боротьбі?!
3. Навіть перервана й обуржуазена революція може принести деякі досягнення (наприклад, завоювання більших демократичних прав). І навіть руйнування державного апарату Асада саме по собі є величезним досягненням, і новому буржуазному уряду знадобиться багато часу, щоб відтворити подібного монстра.
4. Міжнародні наслідки повалення Асада можуть бути такими: а) втрата престижу і регіонального впливу для російського імперіалізму і б) наснажливі наслідки для арабських мас, які зневажають своїх власних тиранів (наприклад, Сісі в Єгипті, король у Саудівській Аравії тощо).
5. І, перш за все, такий революційний процес дає масам — у Сирії та в усьому світі — неоцінний досвід. І він також дає змогу революціонерам обговорювати з авангардом уроки такої боротьби і демонструвати різницю між більшовизмом, з одного боку, і центризмом та реформізмом, з іншого.
Висновки
Сирійська революція, що почалася як народне децентралізоване повстання мас із парасольковою структурою, зазнала низку метаморфоз, але, як і раніше, може і повинна вважатися прогресивною, незважаючи на дрібнобуржуазне релігійне керівництво і всупереч йому. Не солідаризуючись політично з ідеологією повсталих угруповань, ми продовжуємо підтримувати справедливі вимоги сирійського народу про вигнання всіх іноземних гнобителів зі своєї країни після досягнутої мети повалення кривавого тирана Башара Асада.
У сирійського народу не було іншого вибору, окрім як або підкоритися алавітській диктатурі та продовжити загрузати в злиднях, голоді та розрусі на догоду імперіалістичним і регіональним державам, або зі зброєю в руках відстоювати свою свободу.
Соціалісти всього світу не повинні були відмовитися від підтримки цієї боротьби, а повинні виступати за поглиблення її аж до соціальної революції, що здійсненно тільки із заміною дрібнобуржуазного керівництва на соціалістичне, чого не може бути без участі соціалістів у справедливій боротьбі.
Слава Сирійській революції!
За вигнання всіх іноземних гнобителів!
За міжнародну солідарність з переможними народними масами!
За владу робочих і фелаських рад!
1. З моменту свого створення в березні 2011 року RCIT опублікувала низку брошур, заяв і статей про Сирійську революцію, з якими можна ознайомитися в спеціальному підрозділі за веб-посиланням https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/
2. Є навіть безліч світлин бійців YPG/PYD з портретом Асада та асадівським прапором Сирії.
4. Курдська меншість зосереджена на північному сході Курдистану, а також на північному заході за рікою Єфрат і в районі міста Афрін.
5. Див. https://syriafreedomforever.wordpress.com/2015/12/16/بيان-لتجمع-العشائر-العربية-بريف-الرقة/
6. Див. також https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/rebel-offensive-in-syria-the-fear-of-the-regional-powers/
7. В інтерв’ю від 23 вересня 1938 року Троцький надав схожий приклад із Бразилією. Він наведений у наступній цитаті: «Я візьму найпростіший і найочевидніший приклад. У Бразилії зараз панує напівфашистський режим, на який кожен революціонер може дивитися з повною ненавистю. Припустимо, проте, що наступного дня Англія вступає у військовий конфлікт із Бразилією. Я запитую вас: на чиєму боці конфлікту буде робітничий клас? Я відповім за себе особисто: у цьому разі я буду на боці «фашистської» Бразилії проти «демократичної» Великобританії. Чому? Тому що в конфлікті між ними йдеться не про демократію чи фашизм. Якщо Англія переможе, вона відправить ще одного фашиста в Ріо-де-Жанейро і закабалить народ Бразилії подвійними кайданами. Якщо Бразилія навпаки переможе, це дасть потужний імпульс національній і демократичній свідомості народів країни і призведе до повалення диктатури Варгаса. Поразка Англії одночасно завдасть удару по британському імперіалізму і дасть імпульс революційному руху британського пролетаріату. Воістину, потрібно мати зовсім дурну голову, щоб звести світові антагонізми і військові конфлікти до боротьби між фашизмом і демократією. Необхідно під усіма масками вміти відрізняти експлуататорів, рабовласників і грабіжників!»
8. Цьому є підтвердження у соціальних опитуваннях. Приміром дослідницький центр при Лаврентійському університеті у Садбері, Канада, провів опитування громадської думки серед 4858 мешканців кількох районів Сирії в період з 10 по 28 липня 2017 року. Згідно з результатами опитування, 77 % опитаних не згодні з салафітською ідеологією, яку Тахрір аш-Шам та інші салафітські угруповання пропагують в Ідлібі, 73 % відкидають місцеві ради, пов'язані з ХТШ в Ідлібі, 66 % вважають, що ХТШ є частиною Аль-Каїди в Сирії, а 63 % стверджують, що домінування ХТШ в Ідлібі може призвести до «другої Тора-Бори». З тих, хто взяв участь в опитуванні, майже всі (близько до 100 %) вважають, що ХТШ суперечить цілям сирійської опозиції, хоча їхні думки розділилися з приводу її масштабів. 51 % з них вважали, що ХТШ протистояла опозиції з моменту її створення, 42 % вважали, що ХТШ раніше була згодна з опозицією, але тепер це не так, а 7 % вважали ХТШ контрреволюційною організацією.