Los espectadores de la revolución siria

Сторонні спостерігачі Сирійської революції

 

A critique of the International Socialist League

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 13 December 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

The Syrian Revolution which started in March 2011 and finally succeeded in bringing down the Assad dictatorship a few days ago has known supporters as well as enemies amongst self-proclaimed left-wing forces. The RCIT and a few other organisations consistently sided with the heroic struggle of the rebels since the very beginning. [1] In contrast, the Stalinists, Bolivarians and several so-called “Trotskyists” shamefully sided with the tyranny and its Russian and Iranian masters. [2]

 

However, there has always been also a third category of people – the bystanders. We are talking about those who, while opposing the Assad regime, refused to support the liberation struggle of the Syrian people. They simply took a neutral position and watched from the sidelines while the rebels resisted against the tyranny massacring hundreds of thousands of people. Many of these bystanders sympathized with the revolutionary masses in the first few years but stopped their support as global public opinion lost its interest in the Syrian Revolution.

 

In the past two and a half weeks when the rebels launched a surprise offensive and liberated Aleppo, Hama, Homs, Daraa and Damascus, most of these bystanders … stood aside. They refused to support the glorious offensive and usually did not even comment on this historic event until the rebels took power.

 

A characteristic example for such bystanders of the Syrian Revolution is the Latin-American-based “International Socialist League” (ISL or LIS in Spanish) with the Argentinean MST as its “mother section”. A few days after the overthrow of Assad, its leadership finally managed to publish the first statement on the Syrian Revolution since the beginning of the offensive. [3]

 

The LIS-ISL statement is revealing in several respects. Strangely, it characterises the SDF, led by the Kurdish YPG, as part of the rebel alliance which defeated Assad. This is, of course, nonsense and shows that the authors know about the Syrian Revolution only by hearsay. As a matter of fact, the YPG/SDF, on one hand, courageously defended Kobane and other Kurdish regions against the ultra-reactionary Daesh scum in 2014/15; on the other hand, it shamefully fought since then under the command of U.S. imperialism and, as part of this mission, occupied Eastern Syria. In any case, it was never in an alliance with the rebel forces (HTS and others) which took power a few days ago.

 

However, the problem with the LIS statement is not limited to factual ignorance. Far worse, it fails to take a position in support of the Syrian Revolution. It rather limits itself to describe the events as a “transcendental” or “very significant development”. While the statement recognises that there was “in 2011, as part of the Arab Spring, … a popular rebellion against the Assad dictatorship”, all this soon degenerated. For them, the Syrian civil war was solely a conflict between reactionary forces since many years.

 

“Among the rebel political and religious sectors—which were initially more independent—the influence of the US and Turkey has grown, and they will seek to maintain or expand it. Also, the support of other reactionary states, such as Saudi Arabia, Qatar, Jordan and the UAE, for various factions cannot be ignored. Such is the complexity of the situation that these imperialist powers can be in alliance in one part of the country while confronting each other in another. (…) As we mentioned, the situation is influenced by imperialist forces, the expansionist Turkish and Islamist sects, including HTS, that whose strategy is a theocratic that does not guarantee the long-postponed democratic, economic and social rights.”

 

 

 

The popular masses – the forgotten subject of history

 

 

 

These “Marxists” forget the small detail that the Syrian civil war involved the popular masses and hundreds of thousand of rebel fighters. Various rebel factions therefore did not only pursue this or that petty-bourgeois nationalist or Islamist utopia but also reflected, in a distorted way, the revolutionary democratic desire of the masses to overthrow the tyranny. This is why Marxists had to side with these rebel forces without lending political support. [4]

 

For the LIS leadership, the Syrian Revolution is reduced to an amalgam of reactionary – external and internal – forces; for them, the masses are not a historical subject but merely an object of these forces.

 

It is therefor not surprising that the whole statement does not mention the need for the formation of popular councils or any similar institutions which could organise the masses in their workplaces, neighbourhoods and villages. This is not a secondary issue because there is no democratic, not to speak socialist, outcome of the revolutionary process in Syria if the masses don’t get organised in such councils and if a workers and poor-peasants’ government based on such councils does not take power.

 

Hence, the LIS-ISL fails to understand that the Syrian civil war – from the beginning to the end – represented a democratic revolution which Marxists had to support unconditionally and despite the non-revolutionary leadership. Unfortunately, many left-wing forces have failed to recognise this fundamental character of one of the most important revolutionary events of the first quarter of the 21^st century.

 

 

 

Non-revolutionary forces and the united front tactic

 

 

 

The LIS-ISL comrades will likely object that the leadership of the rebels are petty-bourgeois nationalists and Islamists. However, this is no serious objection. Numerous liberation struggles have been led by Islamist forces – from Abd el-Krim’s forces in the Rif War 1921-26 to the resistance in Palestine, Lebanon, Chechnya, Iraq, Egypt, Kashmir, etc. against foreign imperialism and domestic counterrevolution. The Marxist movement has elaborated the united front tactic exactly for such situations where just wars are led by non-revolutionary forces. This means to jointly strike the enemy while retaining full political independence. Such united front can also involve quite reactionary forces in cases in cases where they stand at the helm of objectively progressive wars.

 

Trotsky and the Fourth International explicitly sided with the legitimate resistance struggle of the Chinese resp. Ethiopian people. They refused to drop their support because of the reactionary character of their leaderships. In arguing against ultraleft sectarians who opposed support for the Chinese struggle, Trotsky stated: ““But Chiang Kai-shek? We need have no illusions about Chiang Kai-shek, his party, or the whole ruling class of China, just as Marx and Engels had no illusions about the ruling classes of Ireland and Poland. Chiang Kai-shek is the executioner of the Chinese workers and peasants. But today he is forced, despite himself, to struggle against Japan for the remainder of the independence of China. Tomorrow he may again betray. It is possible. It is probable. It is even inevitable. But today he is struggling. Only cowards, scoundrels, or complete imbeciles can refuse to participate in that struggle. (…) In participating in the military struggle under the orders of Chiang Kai-shek, since unfortunately it is he who has the command in the war for independence-to prepare politically the overthrow of Chiang Kai-shek ... that is the only revolutionary policy.“ [5]

 

Trotsky took the same approach in the case of the Italo-Ethiopian War in 1936. He explicitly argued that socialists must support all forms of aid – including weapons – to the Ethiopian forces. „Of course, we are for the defeat of Italy and the victory of Ethiopia, and therefore we must do everything possible to hinder by all available means support to Italian imperialism by the other imperialist powers, and at the same time facilitate the delivery of armaments, etc., to Ethiopia as best we can.“ [6]

 

 

 

Glorifying the early period of the Baat dictatorship

 

 

 

There is a methodological basis for such failure: the opportunist adaption to Stalinism and the left-liberal public opinion. The statement reveals that such opportunist influence dominates the LIS-ISL leadership. This becomes evident by their contrasting of (reactionary) late period of the dictatorship with its, supposedly “revolutionary and anti-imperialist” early period.

 

“It must be noted that the rule of the Baath Party in Syria started in the mid-1960s as a somewhat revolutionary, anti-imperialist project under leaders like Saleh Jaded. However, owing to the lack of a Marxist leadership, ideological confusions, zigzags and intraparty disputes, it ended up as a very corrupt crony capitalism, requiring unprecedented and endless state repression of the vast majority of the Syrian population. The degeneration of the regime accelerated after the 1990s with the adoption of pro-market, neoliberal economic policies, resulting in the loss of the popular support it once enjoyed.”

 

Such a view of the early period of the Baath dictatorship is bizarre to the extreme! The Baath party, which had no mass basis (its membership did not exceed 2,500 at that time), came to power in Syria via a military coup in 1963. After factional power struggles within the ruling party, General Hafez al-Assad took power in another coup in 1970 and implemented the rule of his family clan which just crumbled a few days ago.

 

While the Baath regime pursued a certain “socialist” and “anti-imperialist” rhetoric, in deeds it was neither one nor the other at any time. It was rather a state-capitalist military dictatorship. Irrespective of its supposed “anti-imperialist” credentials, it sent troops to Lebanon in 1976 to fight against Palestinian and left-wing forces.

 

The LIS statement saying that the problem of the Baath dictatorship was a “the lack of a Marxist leadership, ideological confusions, zigzags and intraparty disputes“ is ridiculous. A Bonapartist, state-capitalist regime can not be corrected by a Marxist leadership! The best leadership can not change anything if the working class is oppressed instead of dominating state and economy! Hence, authentic Marxists have always fought for a working class-led revolution against such Bonapartist, state-capitalist regimes.

 

It is no accident that LIS pursues such glorifying views of the early period of the Baath dictatorship. Its second-largest section – the Pakistani “Struggle” group of the late Lal Khan – was part of the international tendency led by Ted Grant and Alan Woods for decades until it split on organisational and tactical questions a few years ago. [7] Grant elaborated the theory of “proletarian Bonapartism” ^[8] and wrongly considered Syria under Assad (like Yemen, [9] or Ethiopia) as a “deformed workers’ state” similar to the USSR. ^[10] This Stalinophile method has also been an important reason why Lal Khan’s “Struggle” group (like Alan Woods’ IMT) supported the military coup of General Sisi in Egypt in July 2013. [11]

 

In conclusion, we can state that the failure of LIS to support an authentic revolution like the popular uprising in Syria stems from their “lack of a Marxist leadership“. It is high time to change this!

 

 

Una crítica a la Liga Internacional Socialista

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 13 de diciembre de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

La revolución siria que comenzó en marzo de 2011 y que finalmente logró derrocar a la dictadura de Assad hace unos días, ha tenido partidarios y enemigos entre las fuerzas autoproclamadas de izquierda. La CCRI y algunas otras organizaciones se aliaron constantemente con la heroica lucha de los rebeldes desde el principio. ^[1] En cambio, los estalinistas, los bolivarianos y varios de los llamados “trotskistas” se aliaron vergonzosamente con la tiranía y sus amos rusos e iraníes. ^[2]

 

Sin embargo, siempre ha habido una tercera categoría de personas: los espectadores. Se trata de aquellos que, oponiéndose al régimen de Assad, se negaron a apoyar la lucha de liberación del pueblo sirio. Simplemente tomaron una posición neutral y observaron desde la barrera mientras los rebeldes resistían contra la tiranía que masacraba a cientos de miles de personas. Muchos de estos espectadores simpatizaban con las masas revolucionarias en los primeros años, pero dejaron de apoyarlas cuando la opinión pública mundial perdió su interés en la Revolución Siria.

 

En las últimas dos semanas y media, cuando los rebeldes lanzaron una ofensiva sorpresa y liberaron Alepo, Hama, Homs, Daraa y Damasco, la mayoría de estos espectadores... se mantuvieron al margen. Se negaron a apoyar la gloriosa ofensiva y, por lo general, ni siquiera comentaron este evento histórico hasta que los rebeldes tomaron el poder.

 

Un ejemplo característico de estos espectadores de la Revolución Siria es la “Liga Internacional Socialista” (LIS) con sede en América Latina y con el MST argentino como su “sección madre”. Unos días después del derrocamiento de Assad, su liderazgo finalmente logró publicar la primera declaración sobre la Revolución Siria desde el comienzo de la ofensiva. ^[3]

 

La declaración de la LIS-ISL es reveladora en varios aspectos. Curiosamente, el artículo presenta a las SDF, lideradas por las YPG kurdas, como parte de la alianza rebelde que derrotó a Asad. Esto es, por supuesto, un disparate y demuestra que los autores conocen la revolución siria sólo de oídas. En realidad, las YPG/SDF, por un lado, defendieron valientemente Kobane y otras regiones kurdas contra la escoria ultrarreaccionaria del Daesh en 2014/15; por otro lado, desde entonces lucharon vergonzosamente bajo el mando del imperialismo estadounidense y, como parte de esta misión, ocuparon el este de Siria. En cualquier caso, nunca estuvieron en alianza con las fuerzas rebeldes (HTS y otras) que tomaron el poder hace unos días.

 

Sin embargo, el problema con la declaración de LIS no se limita a la ignorancia de los hechos. Peor aún, no se posiciona en apoyo de la revolución siria. Más bien se limita a describir los acontecimientos como un “acontecimiento trascendental” o “muy importante”. Si bien la declaración reconoce que hubo “en 2011, como parte de la Primavera Árabe, … una rebelión popular contra la dictadura de Asad”, todo esto pronto degeneró. Para ellos, la guerra civil siria era únicamente un conflicto entre fuerzas reaccionarias desde hace muchos años.

 

“Entre los sectores políticos y religiosos rebeldes, que al inicio eran más independientes, creció la influencia de EE.UU. y también de Turquía, que buscarán mantenerla o ampliarla. Además, no se puede ignorar el apoyo de otros estados reaccionarios, como Arabia Saudita, Qatar, Jordania y los Emiratos Árabes Unidos, a diversas facciones. Es tal la complejidad de la situación, que estas potencias pueden estar aliadas en una parte del país mientras se enfrentan entre sí en otra. (…) Como dijimos, en la multiforme alianza rebelde hay influencia imperialista, del régimen expansionista turco y sectores islamistas -incluido el HTS-, cuya estrategia es un Estado teocrático que no va a garantizar los derechos democráticos y sociales tan postergados”.

 

 

 

Las masas populares, el sujeto olvidado de la historia

 

 

 

Estos “marxistas” olvidan el pequeño detalle de que la guerra civil siria involucró a las masas populares y a cientos de miles de combatientes rebeldes. Por lo tanto, las diversas facciones rebeldes no solo persiguieron esta o aquella utopía nacionalista o islamista pequeñoburguesa, sino que también reflejaron, de manera distorsionada, el deseo democrático revolucionario de las masas de derrocar la tiranía. Es por eso que los marxistas tuvieron que ponerse del lado de estas fuerzas rebeldes sin prestarles apoyo político. ^[4]

 

Para la dirección de la LIS, la revolución siria se reduce a una amalgama de fuerzas reaccionarias, externas e internas; para ellos, las masas no son un sujeto histórico sino simplemente un objeto de estas fuerzas.

 

No es sorprendente, por tanto, que en toda la declaración no se mencione la necesidad de formar consejos populares o instituciones similares que puedan organizar a las masas en sus lugares de trabajo, barrios y pueblos. Esto no es una cuestión secundaria, porque no hay un resultado democrático, por no decir socialista, del proceso revolucionario en Siria si las masas no se organizan en esos consejos y si un gobierno de trabajadores y campesinos pobres basado en esos consejos no toma el poder.

 

Por lo tanto, la LIS-ISL no entiende que la guerra civil siria, desde el principio hasta el final, representó una revolución democrática que los marxistas tuvieron que apoyar incondicionalmente y a pesar de la dirección no revolucionaria. Lamentablemente, muchas fuerzas de izquierda no han sabido reconocer este carácter fundamental de uno de los acontecimientos revolucionarios más importantes del primer cuarto del siglo XXI.

 

 

 

Fuerzas no revolucionarias y la táctica del frente único

 

 

 

Los camaradas de la LIS probablemente objetarán que los líderes de los rebeldes son nacionalistas pequeñoburgueses e islamistas. Sin embargo, no se trata de una objeción seria. Numerosas luchas de liberación han sido lideradas por fuerzas islamistas, desde las fuerzas de Abd el-Krim en la Guerra del Rif de 1921-1926 hasta la resistencia en Palestina, Líbano, Chechenia, Irak, Egipto, Cachemira, etc. contra el imperialismo extranjero y la contrarrevolución interna. El movimiento marxista ha elaborado la táctica del frente único precisamente para situaciones en las que las guerras justas son lideradas por fuerzas no revolucionarias. Esto significa atacar conjuntamente al enemigo manteniendo al mismo tiempo la plena independencia política. Ese frente único también puede involucrar a fuerzas bastante reaccionarias en casos en los que están al mando de guerras objetivamente progresistas.

 

Trotsky y la Cuarta Internacional se pusieron explícitamente del lado de la legítima lucha de resistencia del pueblo chino y etíope. Se negaron a retirar su apoyo debido al carácter reaccionario de sus direcciones. Al argumentar contra los sectarios ultraizquierdistas que se oponían a apoyar la lucha china, Trotsky afirmó: “Pero, ¿y Chiang Kai-shek? No tenemos que hacernos ilusiones con Chiang Kaishek, su partido y toda la clase dominante china así como Marx y Engels no se las hicieron con las clases dominantes de Irlanda y Polonia. Chiang Kai-shek es el verdugo de los obreros y campesinos chinos. Pero hoy se ve obligado, contra su voluntad, a luchar contra Japón por lo que resta de la independencia china. Puede que mañana vuelva a traicionar. Es posible. Es probable. Hasta es inevitable. Pero hoy está luchando. Sólo los cobardes, imbéciles totales o canallas, pueden negarse a participar en esa lucha (...) Al participar en la lucha militar bajo las órdenes de Chiang Kai-shek, puesto que desgraciadamente él tiene el mando de la guerra por la independencia, nos preparamos políticamente para el derrocamiento de Chiang Kai-shek esa es la única política revolucionaria”. ^[5]

 

Trotsky adoptó el mismo enfoque en el caso de la guerra ítalo-etíope en 1936. Argumentó explícitamente que los socialistas deben apoyar todas las formas de ayuda, incluidas las armas, a las fuerzas etíopes. “Desde lue­go, somos partidarios de la derrota de Italia y de la victoria de Etiopía y, por consiguiente, debemos hacer todo cuanto esté a nuestro alcance por impedir que el imperialismo italiano reciba apoyo de las demás po­tencias imperialistas y, a la vez, facilitar en lo posible el envío de armamentos, etcétera, a Etiopía”. ^[6]

 

 

 

Glorificación del período inicial de la dictadura del Baath

 

 

 

Existe una base metodológica para tal fracaso: la adaptación oportunista al estalinismo y a la opinión pública liberal de izquierda. La declaración revela que tal influencia oportunista domina la dirección de la LIS. Esto se hace evidente por el contraste entre el (reaccionario) período final de la dictadura y su supuestamente “revolucionario y antiimperialista” período inicial.

 

“Cabe señalar que el gobierno del Partido Baath en Siria comenzó a mediados de la década de 1960 como un proyecto algo revolucionario y antiimperialista bajo líderes como Saleh Jaded. Sin embargo, debido a la falta de un liderazgo marxista, confusiones ideológicas, zigzags y disputas internas del partido, terminó siendo un capitalismo clientelista muy corrupto, que requirió una represión estatal sin precedentes e interminable de la gran mayoría de la población siria. La degeneración del régimen se aceleró después de la década de 1990 con la adopción de políticas económicas neoliberales pro-mercado, lo que resultó en la pérdida del apoyo popular del que alguna vez disfrutó”.

 

¡Esta visión del período inicial de la dictadura del Baath es extremadamente extraña! El partido Baath, que no tenía una base de masas (su membresía no superaba los 2.500 en ese momento), llegó al poder en Siria mediante un golpe militar en 1963. Después de luchas de poder entre facciones dentro del partido gobernante, el general Hafez al-Assad tomó el poder en otro golpe en 1970 e implementó el gobierno de su clan familiar que acaba de desmoronarse hace unos días.

 

Aunque el régimen del Baath adoptó una cierta retórica “socialista” y “antiimperialista”, en los hechos nunca fue ni lo uno ni lo otro. Fue más bien una dictadura militar de capitalismo de Estado. Independientemente de sus supuestas credenciales “antiimperialistas”, envió tropas al Líbano en 1976 para luchar contra las fuerzas palestinas y de izquierda.

 

La declaración de la LIS que dice que el problema de la dictadura del Baath era “la falta de una dirección marxista, las confusiones ideológicas, los zigzags y las disputas internas del partido” es ridícula. ¡Un régimen bonapartista de capitalismo de Estado no puede ser corregido por una dirección marxista! ¡La mejor dirección no puede cambiar nada si se oprime a la clase obrera en lugar de dominar el Estado y la economía! Por lo tanto, los auténticos marxistas siempre han luchado por una revolución dirigida por la clase obrera contra esos regímenes bonapartistas de capitalismo de Estado.

 

No es casualidad que la LIS mantenga puntos de vista tan glorificadores del primer período de la dictadura del Baath. Su segunda sección más grande –el grupo paquistaní “Struggle” del difunto Lal Khan– fue parte de la tendencia internacional liderada por Ted Grant y Alan Woods durante décadas hasta que se dividió por cuestiones organizativas y tácticas hace unos años. ^[7] Grant elaboró la teoría del “bonapartismo proletario” ^[8] y consideró erróneamente a Siria bajo Asad (como Yemen ^[9] o Etiopía) como un “estado obrero deformado” similar a la URSS. ^[10] Este método estalinófilo también ha sido una razón importante por la que el grupo “Struggle” de Lal Khan (como la CMI de Alan Woods) apoyó el golpe militar del general Sisi en Egipto en julio de 2013. ^[11]

 

En conclusión, podemos afirmar que el fracaso de LIS en apoyar una revolución auténtica como el levantamiento popular en Siria se debe a su “falta de liderazgo marxista”. ¡Ya es hora de cambiar esto!

 

 

 

 

Критика Міжнародної соціалістичної ліги

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT / РКМТ), 13 грудня 2024 року, www.thecommunists.net

 

 

 

Сирійська революція, яка розпочалася в березні 2011 року і нарешті досягла успіху в поваленні диктатури Асада кілька днів тому, має як прихильників, так і ворогів серед самопроголошених лівих сил. РКМТ та кілька інших організацій від самого початку послідовно підтримували героїчну боротьбу повстанців. [1] На відміну від них, сталіністи, боліваристи та деякі так звані «троцькісти» ганебно стали на бік тиранії та її російських та іранських господарів. [2]

 

Однак завжди існувала і третя категорія людей — сторонні спостерігачі. Йдеться про тих, хто, виступаючи проти режиму Асада, водночас відмовився підтримувати визвольну боротьбу сирійського народу. Вони просто зайняли нейтральну позицію і спостерігали збоку, як повстанці чинять опір тиранії, яка вбиває сотні тисяч людей. Багато з цих сторонніх спостерігачів симпатизували революційним масам у перші кілька років, але припинили свою підтримку, коли світова громадська думка втратила інтерес до Сирійської революції.

 

За останні два з половиною тижні, коли повстанці почали несподіваний наступ і звільнили Алеппо, Хаму, Хомс, Дараа і Дамаск, більшість з цих сторонніх спостерігачів ... залишилися осторонь. Вони відмовилися підтримати славний наступ і зазвичай навіть не коментували цю історичну подію, поки повстанці не взяли владу в свої руки.

 

Характерним прикладом таких сторонніх спостерігачів Сирійської революції є латиноамериканська «Міжнародна соціалістична ліга» (ISL або LIS іспанською мовою), «материнською секцією» якої є аргентинська MST. Через кілька днів після повалення Асада її керівництво нарешті спромоглося опублікувати першу з початку наступу заяву щодо Сирійської революції. [3]

 

Заява LIS-ISL є показовою в кількох аспектах. Дивно, але вона характеризує SDF, очолювані курдськими YPG, як частину повстанського альянсу, який переміг Асада. Це, звичайно, нісенітниця і свідчить про те, що автори знають про Сирійську революцію лише з чуток. Насправді YPG/SDF, з одного боку, мужньо захищали Кобані та інші курдські регіони від ультрареакційних покидьків ІДІЛ у 2014/15 роках, а з іншого — ганебно воювали під командуванням американського імперіалізму і, як частина цієї місії, окупували Східну Сирію. У будь-якому випадку, вона ніколи не була в союзі з повстанськими силами (ХТШ та іншими), які взяли владу кілька днів тому.

 

Однак проблема із заявою LIS не обмежується фактичним невіглаством. Набагато гірше те, що вона не змогла зайняти позицію на підтримку Сирійської революції. Вона радше обмежується описом подій як «трансцендентного» або «дуже важливого розвитку». Хоча в заяві визнається, що «в 2011 році, в рамках Арабської весни, ... відбулося народне повстання проти диктатури Асада», все це незабаром виродилося. Для них громадянська війна в Сирії протягом багатьох років була виключно конфліктом між реакційними силами.

 

«Серед повстанських політичних і релігійних секторів, які спочатку були більш незалежними, зріс вплив США і Туреччини, і вони будуть прагнути зберегти або розширити його. Також не можна ігнорувати підтримку різних угруповань з боку інших реакційних держав, таких як Саудівська Аравія, Катар, Йорданія та ОАЕ. Складність ситуації полягає в тому, що ці імперіалістичні держави можуть перебувати в союзі в одній частині країни, в той час як в іншій протистояти одна одній. (...) Як ми вже згадували, на ситуацію впливають імперіалістичні сили, експансіоністські турецькі та ісламістські секти, в тому числі ХТШ, чия стратегія є теократичною, що не гарантує давно відкладених демократичних, економічних і соціальних прав».

 

 

 

Народні маси — забутий суб'єкт історії

 

 

 

Ці «марксисти» забувають ту маленьку деталь, що в сирійській громадянській війні брали участь народні маси і сотні тисяч повстанців. Тому різні повстанські угруповання не тільки переслідували ту чи іншу дрібнобуржуазну націоналістичну або ісламістську утопію, але й відображали в спотвореному вигляді революційно-демократичне прагнення народних мас до повалення тиранії. Ось чому марксисти були змушені стати на бік цих повстанських сил, не надаючи їм політичної підтримки. [4]

 

Для керівництва LIS Сирійська революція зводиться до злиття реакційних — зовнішніх і внутрішніх — сил; для них народні маси не є історичним суб'єктом, а лише об'єктом цих сил.

 

Тому не дивно, що в заяві не згадується про необхідність створення народних рад або будь-яких подібних інститутів, які могли б організувати маси на робочих місцях, у районах і селах. Це не другорядне питання, оскільки не може бути демократичного, не кажучи вже про соціалістичний, результат революційного процесу в Сирії, якщо маси не організуються в такі ради і якщо робітничо-селянський уряд, заснований на таких радах, не візьме владу до своїх рук.

 

Таким чином, LIS-ISL не розуміє, що громадянська війна в Сирії від початку і до кінця була демократичною революцією, яку марксисти повинні були підтримувати беззастережно, незважаючи на нереволюційне керівництво. На жаль, багато лівих сил не змогли визнати цей фундаментальний характер однієї з найважливіших революційних подій першої чверті 21-го століття.

 

 

 

Нереволюційні сили і тактика єдиного фронту

 

 

 

Товариші з LIS-ISL, ймовірно, заперечать, що керівництво повстанців — це дрібнобуржуазні націоналісти та ісламісти. Однак це не є серйозним запереченням. Ісламістські сили очолювали численні визвольні змагання — від загонів Абд-ель-Кріма в Ріфській війні 1921-26 років до опору в Палестині, Лівані, Чечні, Іраку, Єгипті, Кашмірі тощо — проти іноземного імперіалізму та внутрішньої контрреволюції. Марксистський рух розробив тактику єдиного фронту саме для таких ситуацій, коли справедливі війни ведуть нереволюційні сили. Це означає спільний удар по ворогу при збереженні повної політичної незалежності. До такого об'єднаного фронту можуть залучатися і цілком реакційні сили у випадках, коли вони стоять на чолі об'єктивно прогресивних війн.

 

Троцький і Четвертий Інтернаціонал відкрито стали на бік законного опору китайського та ефіопського народів. Вони відмовлялися припинити свою підтримку через реакційний характер їхніх лідерів. Полемізуючи з ультралівими сектантами, які виступали проти підтримки китайської боротьби, Троцький заявив: «Але Чан Кайші? Ми не повинні мати жодних ілюзій щодо Чан Кайші, його партії або всього керівного класу Китаю, так само, як Маркс і Енгельс не мали жодних ілюзій щодо керівних класів Ірландії та Польщі. Чан Кайші — кат китайських робітників і селян. Але сьогодні він змушений, всупереч собі, боротися проти Японії за залишки незалежності Китаю. Завтра він може знову зрадити. Це можливо. Це ймовірно. Це навіть неминуче. Але сьогодні він бореться. Відмовитися від участі в цій боротьбі можуть тільки боягузи, негідники або повні недоумки. (...) Брати участь у воєнній боротьбі під командуванням Чан Кайші, бо, на жаль, саме він командує у війні за незалежність, — щоб підготувати політично повалення Чан Кайші... це єдина революційна політика». [5]

 

Троцький застосував той самий підхід у випадку італо-ефіопської війни 1936 року. Він прямо стверджував, що соціалісти повинні підтримувати всі форми допомоги, включаючи зброю, ефіопським військам. «Звичайно, ми за поразку Італії і перемогу Ефіопії, і тому ми повинні зробити все можливе, щоб всіма доступними засобами перешкоджати підтримці італійського імперіалізму з боку інших імперіалістичних держав, і в той же час сприяти, наскільки це в наших силах, доставці в Ефіопію озброєння і т.д.» [6].

 

 

 

Прославляння раннього періоду диктатури Баас

 

 

 

Існує методологічне підґрунтя для такої помилки: опортуністичне пристосування до сталінізму та ліволіберальної громадської думки. Виявлено, що такий опортуністичний вплив домінує в керівництві LIS-ISL. Це стає очевидним, коли вони протиставляють (реакційний) пізній період диктатури її нібито «революційному та антиімперіалістичному» ранньому періоду.

 

«Слід зазначити, що правління партії Баас у Сирії розпочалося в середині 1960-х років як дещо революційний, антиімперіалістичний проєкт під керівництвом таких лідерів, як Салех Джадід. Однак через відсутність марксистського керівництва, ідеологічну плутанину, зигзаги і внутрішньопартійні суперечки воно перетворилося на дуже корумпований кумівський капіталізм, що потребує безпрецедентних і нескінченних державних репресій проти більшості сирійського населення. Деградація режиму прискорилася після 1990-х років з прийняттям проринкової, неоліберальної економічної політики, що призвело до втрати народної підтримки, якою він колись користувався».

 

Такий погляд на ранній період диктатури Баас є вкрай дивним! Партія Баас, яка не мала масової бази (на той час її членство не перевищувало 2 500 осіб), прийшла до влади в Сирії в результаті військового перевороту в 1963 році. Після фракційної боротьби за владу всередині керівної партії генерал Хафез аль-Асад прийшов до влади в результаті ще одного перевороту в 1970 році і встановив правління свого сімейного клану, яке зазнало краху лише кілька днів тому.

 

Хоча режим Баас дотримувався певної «соціалістичної» та «антиімперіалістичної» риторики, на ділі він ніколи не був ні тим, ні іншим. Це була радше державно-капіталістична військова диктатура. Незважаючи на свої нібито «антиімперіалістичні» переконання, вона відправила війська до Лівану в 1976 році для боротьби з палестинськими і лівими силами.

 

Заява LIS про те, що проблема диктатури Баас полягала у «відсутності марксистського керівництва, ідеологічній плутанині, зигзагах і внутрішньопартійних суперечках», є смішною. Бонапартистський, державно-капіталістичний режим не може бути виправлений марксистським керівництвом! Найкраще керівництво не зможе нічого змінити, якщо робітничий клас буде пригноблений замість того, щоб домінувати в державі та економіці! Тому справжні марксисти завжди боролися за революцію під проводом робітничого класу проти таких бонапартистських, державно-капіталістичних режимів.

 

Не випадково, що LIS дотримується таких возвеличувальних поглядів на ранній період диктатури Баас. Друга за величиною секція — пакистанська група «Боротьба» покійного Лал Хана — протягом десятиліть була частиною міжнародної тенденції, очолюваної Тедом Грантом і Аланом Вудсом, поки кілька років тому не розкололася через організаційні та тактичні питання. [7] Грант розробив теорію «пролетарського бонапартизму» [8] і помилково вважав Сирію під керівництвом Асада (як і Ємен, [9] або Ефіопію) «деформованою робітничою державою», схожою на СРСР. [10] Цей сталінофільський метод також став важливою причиною того, що група «Боротьба» Лал Хана (як і IMT Алана Вудса) підтримала військовий переворот генерала Сісі в Єгипті в липні 2013 року. [11]

 

Насамкінець, можна стверджувати, що нездатність LIS підтримати справжню революцію, подібну до народного повстання в Сирії, пояснюється «відсутністю марксистського керівництва». Настав час це змінити!

 

 

 

 

 

[1] З моменту свого заснування в березні 2011 року RCIT опублікував низку брошур, заяв і статей про Сирійську революцію, з якими можна ознайомитися в спеціальному підрозділі на цьому веб-сайті: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

 

[2] Про нашу оцінку падіння Асада див., наприклад, Міхаель Прьобстінг: Сирія: Народ повалив тиранію Асада! Славетна Сирійська революція перемогла, але це лише перший крок! 8 грудня 2024 р., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-people-brought-down-the-assad-tyranny/; Хуан Джильо: Сирія: Ніякого мирного або впорядкованого переходу, баасистський режим повинен бути знесений, а місцеві ради повинні бути відновлені, щоб народ міг взяти на себе відповідальність за революційний процес! 12.12.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/for-a-revolutionary-transition-in-syria/

 

[3] ISL: Сирія: Одним кривавим диктатором менше і невизначене майбутнє, 12 грудня 2024 року, https://lis-isl.org/en/2024/12/12/siria-un-dictador-sangriento-menos-un-futuro-incierto/. Усі цитати взяті з цієї заяви, якщо не вказано інше.

 

[4] Див. про це, наприклад, наступні дві брошури Міхаеля Прьобстінга: Сирія і суперництво великих держав: Провал «лівих». Кровоточива Сирійська революція і нещодавня ескалація міжімперіалістичного суперництва між США і Росією - марксистська критика соціал-демократії, сталінізму і центризму, 21 квітня 2018 року, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/; Чи закінчується Сирійська революція? Чи виправданий абсентеїзм третього табору? Есе про органи народної влади на звільнених територіях Сирії, про характер різних секторів сирійських повстанців і про провал тих лівих, які дезертирували з Сирійської революції, 5 квітня 2017 року, https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

[5] Леон Троцький: Про китайсько-японську війну (1937), в: Leon Trotsky on China, Pathfinder Press, New York 1976, p. 723 resp. 726

 

[6] Леон Троцький: Італо-ефіопський конфлікт (1935), в: Writings of Leon Trotsky (1935-36), Pathfinder Press, New York 1970, p. 41

 

[7] Про групу «Боротьба» Лал Хана див., наприклад: Michael Pröbsting: Пробуржуазний опортунізм LIS/MST. Про пакистанську секцію LIS/MST та її вихваляння капіталістичного диктатора З. А. Бхутто та його ПНП, 15 червня 2023 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/the-pro-bourgeois-opportunism-of-lis-mst/#anker_1; про традицію Теда Гранта та Алана Вудса див., наприклад, наш памфлет Міхаеля Прьобстінга: Бідність неоімперіалістичного економізму. Імперіалізм і національне питання - критика Теда Гранта та його школи (CWI, ISA, IMT), січень 2023 року, https://www.thecommunists.net/theory/grantism-imperialism-and-national-question/.

 

[8] Тед Грант: Незламна нитка, Fortress Books, Лондон 1989, с. 350

 

[9] Див. про це, наприклад, Йосі Шварц: Чи була Народна Демократична Республіка Ємен деформованою робітничою державою? Серпень 2015, https://www.thecommunists.net/theory/south-yemen/.

 

[10] Про сталінські бюрократичні робітничі держави див., наприклад, Michael Pröbsting: Китай: Про сталінізм, капіталістичну реставрацію та марксистську теорію держави. Нотатки про трансформацію відносин суспільної власності при одному і тому ж партійному режимі, 15 вересня 2024 року, https://www.thecommunists.net/theory/china-on-stalinism-capitalist-restoration-and-marxist-state-theory/

 

[11] Див. про це, наприклад: Michael Pröbsting: Державний переворот в Єгипті і банкрутство лівого «армійського соціалізму», 8.8.2013, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/egypt-and-left-army-socialism/