Перші уроки відродження сирійської революції

Некоторые первые уроки возрождения сирийской революции

Algunas primeras lecciones del resurgimiento de la revolución siria

Einige erste Lehren aus der Wiederbelebung der syrischen Revolution

작금의 시리아혁명 부활이 주는 몇 가지 교훈

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 29 November 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contents

 

The Syrian Revolution is not dead

 

The problem of leadership

 

The problem of sectarianism

 

Towards the revival of the Arab Revolution?

 

The program of the Arab Revolution

 

Side with the oppressed, not with a geo-political camp!

 

Conclusions

 

 

 

* * * * *

 

 

 

The spectacular revival of the Syrian Revolution is without doubt a great event which every socialist can not but cheer! The rebel fighters advanced about 20 kilometres within 48 hours in the provinces of Aleppo and Idlib. As I am writing these lines, they are already fighting in the Western districts of Aleppo City – the second largest city of Syria. The regime has fallen in panic, the Russian advisors and special forces are already leaving the embattled areas and Brigadier General Kiomars Pourhashemi, the commander of the Iranian advisory forces affiliated with the IRGC, was killed in Aleppo City.

 

We are not in a position to predict the future course of events and, as supporters of the Syrian Revolution since the very beginning, we hope that the rebels succeed in pushing back the Assadist forces as much as possible. [1] At this point, we would like to draw some first lessons of this remarkable event. ^[2]

 

 

 

The Syrian Revolution is not dead

 

 

 

Since a number of years, most self-proclaimed leftists – including those who oppose the Assad regime – have argued that the Syrian Revolution is dead. They said that a) that the masses would have become demoralized and b) that the uprising had been hijacked by “jihadist forces”.

 

The Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) has always rejected such claims. Of course, there has been a massive process of retreat, yes, there has been a process of demoralization and, yes, so-called “jihadists” – a reactionary Islamophobic term stemming from the ideological arsenal of Western and Russian imperialism – are leading the rebel forces. But such an “analysis” is purely superficial and empiricist as it lacks any dialectic approach oriented to understand the essence of the totality of the process.

 

In contrast to the demoralized petty-bourgeois left, authentic Marxists insist on the following assessments: [3]

 

While the revolutionary process halted and regressed, it was not dead. This has been evident by the fact that Idlib remained as a liberated region in the northwest of the country. And this had also become clear with the new wave of mass protests in the southern provinces Suwayda and Daraa in autumn last year.  ^[4] Hence, despite all the setbacks, the revolutionary fire was not extinct. It is because of this ongoing, albeit deformed and limited, revolutionary process that the rebel fighters have been able to begin now a new offensive which is spectacularly pushing back the reactionary forces of tyranny. As we wrote last year: “We repeat that this event confirms the RCIT’s analysis that the Syrian Revolution (…) has not been defeated but is rather continuing despite all the setbacks which the masses had to suffer in the past years. The same slogans, the same flags – all this confirms that the current mass protests are part of the same process which started in March 2011.” [5]

 

 

 

The problem of leadership

 

 

 

Concerning the leadership of the rebel forces, it is certainly true that these are petty-bourgeois Islamist-nationalists like Hayat Tahrir al-Sham. As revolutionary socialists we reject their program and their strategy and advocate their replacement by an authentic revolutionary leadership. But our political opposition to such forces does not mean that we would consider the struggle which they are leading as reactionary. No, they are leading a popular uprising which has a profound progressive content: the overthrow of the Assad tyranny and the expulsion its Russian and Iranian masters. This is why the struggle led by such forces has a lot of support among the popular masses. [6]

 

We should note, as an aside, that the whole history of liberation struggles is full of examples where liberation struggles were led by forces which combined their struggle with a religious agenda. By this we don’t mean only rebellions in the Antique and the Middle Ages (e.g. the Circumcellions or Agonistici in North Africa, the Paulicians in the Byzantinian Empire, the Hussites and Taborites in Bohemia, Thomas Müntzer and the Anabaptists) but also important popular uprisings since the 19^th century – from the Taiping Rebellion in China, the Rif uprising of the Kabyles against Spanish and French colonial rule in Morocco, to various national liberation struggles in Palestine, Chechnya,, Iraq, Afghanistan, Kashmir, etc.

 

The question how to analyse the revolutionary process in Syria is related with an even more issue: which side are you on? Usually, those leftists who claim that the Syrian Revolution is dead use such an assessment as excuse for stopping their support for the liberation struggle of the Syrian rebels. Naturally, authentic socialists consider such a shameful position as desertion of the class struggle.

 

 

 

The problem of sectarianism

 

 

 

Another important criticism against the Syrian Revolution has been that its leading forces advocate a sectarian agenda. This has been correct to a certain degree, but it left out two important points. First, such sectarianism was a result of the ultra-sectarian character of the Assad regime which has its loyal basis mostly among the small Alawite sect and which discriminates the overwhelming majority of Sunnis.

 

Of course, this does not alter the fact that sectarianism is wrong and that socialists have to advocate a non-sectarian program for the revolution, i.e. that it strives to include all groups – Arabs, Kurds, Turkmen, Sunni, Shia, Druze, Alawites, Christians, etc. But it is important to understand that there exists an objective basis for sectarian tendencies among rebels.

 

Second, it is wrong to overblow the problem of sectarianism and to deny the objective popular character of the liberation struggle since 2011. This is evident by the fact that on many occasions, the struggle against Assad has included not only Sunni Muslims (who constitute about ¾ of the total population) but also other sects. The above-mentioned mass protests in the southern provinces Suwayda have been mostly supported by Druzes. And just two days ago, immediately after the beginning of the rebel offensive on 27 November, the Syrian Brigade Party, an anti-Assad Druze militia, came out with a statement in which it called on Druze soldiers fighting for the government to defect and return home to Suwayda. It also called on the rebels to show mercy to captured government soldiers who are Druze, as most Druze have been forcibly conscripted and do not support the government.

 

 

 

Towards the revival of the Arab Revolution?

 

 

 

It seems to us that the upsurge offensive of the Syrian Revolution is basically the product of four developments. First, as mentioned above, the revolutionary process was never dead and hence, there existed a point of departure for the current offensive with tens of thousands of fighters and a dedicated population.

 

Second, despite the lull in the civil war since 2020, the Assad regime totally failed to improve the living conditions of the masses. This is important because in the last years it could not point to the burden of the war as an excuse for their failure to deliver the most elementary goods to the population.

 

Third, the liberation struggle in Syria has been inspired by the heroic liberation struggle of the Palestinian people – a struggle which was supported and cheered by the rebels and the masses in Idlib.

 

Fourth, the Israeli aggression against Lebanon forced Hezbollah and Iran to focus their resources on their war of national defence against the Zionist enemy. This in turn depleted their military forces in the north and allowed the rebels to push them back in the past two days.

 

Since the 7^th October, the beginning of the latest cycle of the heroic struggle of the Palestinian people, the RCIT has pointed to the possibility and the necessity of linking the Palestinian liberation struggle with the Arab Revolution.

 

“[T]here exists an objective basis to combine these two processes – the Palestinian liberation struggle and the Arab Revolution. The Palestinian people need the support of their Arab (and Iranian) brothers and sisters. They can not count on the selfish and greedy rulers but only on the popular masses. And the Arab masses have an existential interest in destroying the Zionist state since this entity will always be a key force of imperialist counterrevolution if the Arab masses achieve a victory in this or that country. (…)

 

As we already said, it is crucial that revolutionary activists combine the Palestinian struggle with the issue of solidarity with the Syrian Revolution, the necessity to bring down the Sisi regime in Egypt, etc. And likewise, the Palestine issue has to be introduced into the liberation struggle in Arab countries. (…)

 

[W]e consider it as a grave mistake of the Hamas leadership that – after it supported the Syrian Revolution for some years – it has reconciled with the Assad regime.” [7]

 

As everyone could see in the past year, Israel’s genocidal war in Gaza has provoked a region-wide conflict with forces in Palestine, Lebanon, Yemen, Iraq and (to a very limited degree) Iran fighting against the occupiers. It is very likely that, in one way or another, this process will continue for a longer period (including phases of calm as well as sharp escalation – e.g. a full-blown war between Israel/U.S. and Iran).

 

The renewal of the Syrian Revolution opens the concrete possibility to expand the revolutionary process to another country and the whole region – something which socialists fully support.

 

 

 

The program of the Arab Revolution

 

 

 

The program of such a revolution by the workers and oppressed should be the overthrow of Assad and all tyrants in the Arab countries as well as Iran. They should be replaced by workers and fellahin governments based on popular councils and militias and which expropriate the super-rich elite, nationalize the key sectors of the economy and open the road to a democratic and socialist future.

 

Part of such a program is also the struggle for the revolutionary destruction of the Zionist state and its replacement by a single secular and democratic Palestinian state from the river to the sea which would allow the Palestinian refugees to return. Such a state should be a workers and fellahin republic within a socialist federation of the Middle East.

 

Likewise, such a revolutionary struggle should be directed against all imperialist Great Powers (U.S., China, Russia, Western Europe, Japan) and for the expulsion of all their troops and military bases.

 

 

 

Side with the oppressed, not with a geo-political camp!

 

 

 

By its very nature, the pro-Palestine solidarity movement has been directed against the Zionist Apartheid state and its most important backer, U.S. imperialism. On the other hand, the Syrian Revolution and its international supporters have been primarily directed against the Assad tyranny and its most important backer, Russian imperialism.

 

This has provoked erroneous tendencies in both movements which consider the other camp as a “lesser evil”. Such, several forces which are active in the pro-Palestine solidarity movement consider Moscow as “not as bad” as Washington or, worse, even as a “progressive force”. It is the same the other way round among some supporters of the Syrian Revolution.

 

The RCIT has always criticised such tendencies. We emphasise that solidarity activists must oppose all imperialist Great Powers in East and West. The liberation struggle must aim for uniting the hundreds of millions of workers and oppressed of different countries against common enemies – the tyrants, Israel and imperialism. [8]

 

Hence, solidarity activists must side with the masses irrespective if they fight against “pro-Western” or “pro-Eastern” oppressors. They should refuse subordination to any geo-political camp. For example, it is an unforgiveable mistake for pro-Palestine activists to sympathise with Assad because he is part of the so-called “Axis of Resistance”.

 

Of course, in those case where forces of the “Axis of Resistance” fight Israel (or the U.S.), we support such activities. However, we do so without lending political support to these. As we said repeatedly in our statements, “we condemn the reactionary support of Hezbollah’s leadership for the Assad tyranny in Syria and the capitalist Mullah dictatorship in Iran.“ [9]

 

But where forces of the “Axis of Resistance” do not fight the Zionist enemy but their own people, we oppose them intransigently and side with the oppressed fighting them.

 

The case of Assad is a particularly revealing example because it shows how empty the “anti-Zionist” and “anti-imperialist” rhetoric of such forces is! In words, the notorious butcher of the Syrian people is an opponent of Zionism and imperialism. But compare this to the real world! His father had joined the U.S.-led coalition which waged war against Iraq in 1991. And Assad the son is a coward in face of Israel who never fired a single shot against the Zionist enemy – not even during the genocidal war in Gaza! He is only “strong” against his own people of whom he has slaughtered – with the aid of Russian imperialism – hundreds of thousands since the beginning of the Syrian Revolution in 2011.

 

 

 

Conclusions

 

 

 

Let us conclude that the last 48 hours seem to mark a turning point in the process of the Syrian Revolution. After years of retreat and setback, the rebels are once again marching forward. Socialists, democrats and righteous people must fully support this struggle – of course, without ignoring the political weaknesses and the crisis of revolutionary leadership.

 

As we noted in the past, “the main problem with petty-bourgeois nationalism and Islamism in the Middle East, despite their unaccountable sacrifices and their heroic struggles against the Zionist state, against the Assad tyranny in Syria or against the Sisi regime in Egypt, is that they do not orient to the working class and don’t focus on building workers and popular councils and militias. Instead, they hope to gain support from foreign states (Türkiye in the case of the Syrian Revolution, Iran and the “Axis of Resistance” in case of Hamas today) which means that they prefer tactical alliances with some reactionary regimes instead of building international alliances with other oppressed peoples.“ [10]

 

Hence, it is crucial that workers and poor peasants don’t leave the leadership to unaccountable forces. They need to organise themselves in popular assemblies where they discuss and decide about the crucial issues of the struggle. It is such assemblies where leaders should be elected who are accountable to the masses and who can, if necessary, be replaced by alternative representatives. Such forms of direct democracy can help to avoid the emergence of authoritarian leaders who later become corrupted or ally themselves with foreign powers.

 

Finally, it is essential that the most advanced, politically conscious elements of the activists join forces in order to build a revolutionary leadership. Those who share the program of revolutionary overthrow of the Assad tyranny and of its replacement by a free and socialist Syria, should unite in a single organisation. The RCIT looks forward to collaborate with all activists dedicated to such a program!

 

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT), 30.11.2024

 

 

 

Вражаюче відродження сирійської революції — це, без сумніву, велика подія, яку не може не вітати кожен соціаліст! За 48 годин повстанці просунулися приблизно на 20 кілометрів у провінціях Алеппо та Ідліб. Поки пишуться ці рядки, бої вже ведуться у західних районах Алеппо — другого за величиною міста Сирії. Режим Асада у паніці, російські радники і спецпризначенці вже залишають райони боїв, а в Алеппо був убитий бригадний генерал Кіомарс Пурхашемі, командувач іранськими консультативними силами, пов'язаними з КВІР.

 

Ми не в змозі передбачити подальший розвиток подій і, як прихильники сирійської революції із самого її початку, сподіваємося, що повстанцям вдасться відтіснити асадівські війська якомога далі. [1] На цьому етапі ми хотіли б підбити перші підсумки цієї визначної події. [2]

 

 

 

Сирійська революція живе

 

 

 

Протягом кількох років більшість самопроголошених лівих, включно з тими, хто виступає проти режиму Асада, стверджували, що сирійська революція померла. Вони стверджували, що а) маси деморалізовані і б) повстання було захоплене «джихадистськими силами».

 

Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT) завжди відкидала такі заяви. Звичайно, був масовий відступ, так, мав місце процес деморалізації і так, так звані «джихадисти» (це реакційний термін, що походить з ісламофобського ідеологічного арсеналу західного і російського імперіалізму) очолюють повстанські сили. Але такий «аналіз» є суто поверхневим і емпіричним, оскільки в ньому відсутній діалектичний підхід, орієнтований на розуміння суті всього процесу.

 

На відміну від деморалізованих дрібнобуржуазних лівих, справжні марксисти наполягають на наступних оцінках: [3]

 

Хоча революційний процес призупинився і регресував, він іще живе. Про це свідчить той факт, що Ідліб залишається звільненим регіоном на північному заході країни. Це також стало зрозуміло з новою хвилею масових протестів у південних провінціях Ес-Сувейда і Дар'а восени минулого року. [4] Отже, незважаючи на всі невдачі, революційний вогонь ще не згас. Саме завдяки цьому тривалому, хоча і деформованому та обмеженому, революційному процесу повстанці змогли розпочати новий наступ, який з вражаючою швидкістю відтісняє реакційні сили тиранії. Як ми писали в минулому році: «Ми повторюємо, що ця подія підтверджує аналіз RCIT про те, що сирійська революція (...) не зазнала поразки, а скоріше продовжується, незважаючи на всі невдачі, які маси зазнали в минулі роки. Ті самі гасла, ті самі прапори — все це підтверджує, що нинішні масові протести є продовженням процесу, який розпочався ще в березні 2011 року». [5]

 

 

 

Проблема керівництва

 

 

 

Що стосується керівництва повстанських сил, то, безумовно, це правда, що лідерами стали дрібнобуржуазні ісламісти-націоналісти на кшталт Гаят Тахрір аш-Шам. Як революційні соціалісти ми відкидаємо їхню програму і стратегію і виступаємо за їхню заміну справжнім революційним керівництвом. Але наша політична опозиція до таких сил не означає, що ми вважаємо боротьбу, яку вони ведуть, реакційною. Ні, вони очолюють народне повстання, яке має глибокий прогресивний зміст: повалення тиранії Асада і вигнання його російських та іранських господарів. Саме тому боротьба, яку ведуть такі сили, має велику підтримку серед народних мас. [6]

 

Принагідно зазначимо, що вся історія визвольної боротьби сповнена прикладів, коли на чолі визвольних рухів стояли сили, які поєднували свою боротьбу з релігійною повісткою. Під цим ми не маємо на увазі лише повстання в античності та середньовіччі (такі як агоністики у Північній Африці, павликіани у Візантійській імперії, гусити і таборити в Богемії, Томас Мюнцер і анабаптисти та ін.), але також важливі народні повстання XIX століття: від Тайпінського повстання в Китаї і повстання кабілів проти іспанського і французького колоніального панування в Марокко до різних національно-визвольних війн у Палестині, Чечні, Іраку, Афганістані, Кашмірі тощо.

 

Питання про те, як аналізувати революційний процес у Сирії, пов'язане з ще більш важливим питанням: на якому ти боці? Зазвичай ті ліві, які стверджують, що сирійська революція померла, використовують таку оцінку як привід для того, щоб припинити підтримку визвольної боротьби сирійських повстанців. Звичайно, справжні соціалісти вважають таку ганебну позицію дезертирством у класовій боротьбі.

 

 

 

Проблема сектантства

 

 

 

Ще одна важлива критика у бік сирійської революції полягає в тому, що її провідні сили виступають за сектантський порядок денний. До певної міри це правильно, але при цьому враховуються два важливі моменти. По-перше, такий сектантський підхід є наслідком ультрасектантського характеру режиму Асада, який здебільшого спирається на невеликі секти алавітів і дискримінує переважну більшість сунітів.

 

Звичайно, це не змінює того факту, що сектантство є неправильним і що соціалісти повинні виступати за позасектантську програму революції, тобто за те, щоб вона охоплювала всі групи: арабів, курдів, туркменів, сунітів, шиїтів, друзів, алавітів, християн і інших. Але важливо розуміти, що для сектантських тенденцій серед повстанців існує об'єктивне підґрунтя.

 

По-друге, неправильно роздувати проблему сектантства і заперечувати об'єктивний народний характер визвольної боротьби з 2011 року. Про це свідчить той факт, що в багатьох випадках у боротьбі проти Асада брали участь не лише мусульмани-суніти (які становлять близько три чверті всього населення країни), але й представники інших конфесій. Вищезгадані масові протести у південній провінції Ес-Сувейда були підтримані переважно друзами. І лише два дні тому, одразу після початку наступу повстанців 27 листопада, Сирійська бригадна партія, анти-асадське друзське ополчення, виступила із заявою, в якій закликала солдатів-друзів, що воюють на боці уряду, дезертирувати і повернутися додому у провінцію Ес-Сувейда. Вони також закликали повстанців проявити милосердя до полонених урядових солдатів-друзів, оскільки більшість друзів були примусово мобілізовані і не підтримують уряд.

 

 

 

До відродження арабської революції?

 

 

 

Нам здається, що бурхливий наступ сирійської революції є, по суті, результатом чотирьох подій. По-перше, як зазначалося вище, революційний процес ніколи не був мертвим, а отже, існувала відправна точка для нинішнього наступу з десятками тисяч бійців і відданим йому населенням.

 

По-друге, незважаючи на затишшя з 2020 року, режим Асада не зміг ніяк поліпшити умови життя мас. Це важливо, оскільки протягом останніх років він більше не міг посилатися на тягар війни як на виправдання своєї неспроможності забезпечити населення найбільш базовими благами.

 

По-третє, джерелом натхнення для визвольної боротьби в Сирії стала героїчна визвольна боротьбою палестинського народу. Це була боротьба, яку підтримували і вітали повстанці і народні маси в Ідлібі.

 

По-четверте, ізраїльська агресія проти Лівану змусила Гезболлу та Іран зосередити свої ресурси на війні за національну оборону проти сіоністського ворога. Це, у свою чергу, виснажило їхні військові сили на півночі і дозволило повстанцям відтіснити їх за останні два дні.

 

З 7 жовтня, з початком останнього циклу героїчної боротьби палестинського народу, RCIT вказує на можливість і необхідність пов'язати палестинську визвольну боротьбу з арабською революцією:

 

«Існує об'єктивна основа для об'єднання цих двох процесів — палестинської визвольної боротьби та Арабської революції. Палестинський народ потребує підтримки своїх арабських (і іранських) братів і сестер. Він не може розраховувати на егоїстичних і жадібних правителів, лише на народні маси. А арабські маси екзистенційно зацікавлені у знищенні сіоністської держави, оскільки це утворення завжди буде ключовою силою імперіалістичної контрреволюції у разі перемоги арабських мас у тій чи іншій країні. (...)

 

Як ми вже говорили, дуже важливо, щоб революційні активісти поєднували палестинську боротьбу з питанням солідарності із сирійською революцією, необхідністю повалення режиму Сісі в Єгипті тощо. Так само палестинське питання має бути включене у визвольну боротьбу в арабських країнах. (...)

 

Ми вважаємо серйозною помилкою керівництва ХАМАС те, що після того, як воно кілька років підтримувало сирійську революцію, воно примирилося з режимом Асада». [7]

 

Як усі могли переконатися протягом останнього року, геноцидна війна Ізраїлю в Газі спровокувала регіональний конфлікт, в якому проти окупантів воюють сили Палестини, Лівану, Ємену, Іраку та (в дуже обмеженій мірі) Ірану. Дуже ймовірно, що так чи інакше цей процес триватиме довше (включаючи фази затишшя, а також різку ескалацію, наприклад, повномасштабну війну між Ізраїлем/США та Іраном).

 

Відновлення сирійської революції відкриває практичну можливість поширення революційного процесу на інші країни і весь регіон, тобто те, що соціалісти повністю підтримують.

 

 

 

Програма Арабської революції

 

 

 

Програмою такої революції трудящих та пригноблених має бути повалення Асада й усіх тиранів в арабських країнах, а також в Ірані. На зміну їм мають прийти уряди робітників і фелахів, які спиратимуться на народні ради та ополчення, експропріюють надбагату еліту, націоналізують ключові сектори економіки та відкриють шлях до демократичного й соціалістичного майбутнього.

 

Частиною такої програми є також боротьба за революційне знищення сіоністської держави і заміну її єдиною світською та демократичною палестинською державою від річки до моря, яка б дозволила палестинським біженцям повернутися додому. Така держава має бути робітничо-фелаською республікою в рамках соціалістичної федерації Близького Сходу.

 

Так само така революційна боротьба повинна бути спрямована проти всіх імперіалістичних великих держав (США, Китаю, Росії, Західної Європи, Японії) та за вигнання всіх їхніх військ і військових баз.

 

 

 

Станьмо на бік пригноблених, а не на бік геополітичного табору!

 

 

 

За своєю природою рух солідарності з Палестиною був спрямований проти сіоністської держави апартеїду та її головного спонсора — американського імперіалізму. З іншого боку, сирійська революція та її міжнародні прихильники в першу чергу були спрямовані проти тиранії Асада та її головного спонсора — російського імперіалізму.

 

Це спровокувало хибні тенденції в обох рухах, які розглядають інший табір як «менше зло». Так, деякі сили, які беруть активну участь у русі солідарності з Палестиною, вважають Москву «не такою поганою», як Вашингтон, або, що ще гірше, навіть «прогресивною силою». Те ж саме можна сказати і про деяких прихильників сирійської революції.

 

RCIT завжди критикувала такі тенденції. Ми підкреслюємо, що активісти солідарності повинні протистояти всім імперіалістичним великим державам на Сході і Заході. Визвольна боротьба повинна бути спрямована на об'єднання сотень мільйонів трудящих та пригноблених різних країн проти спільних ворогів — тиранів, Ізраїлю та імперіалізму. [8]

 

Отже, солідарні активісти повинні бути на боці мас, незалежно від того, чи борються вони проти «прозахідних» чи «просхідних» гнобителів. Вони повинні відмовитися від підпорядкування будь-якому геополітичному табору. Наприклад, непрощенную помилкою для пропалестинських активістів є симпатії до Асада через те, що він є частиною так званої «Вісі Опору».

 

Звичайно, у тих випадках, коли сили «Вісі Опору» воюють проти Ізраїлю (або США), ми підтримуємо таку діяльність. Однак ми робимо це, не надаючи їм політичної підтримки. Як ми неодноразово говорили в наших заявах, «ми засуджуємо реакційну підтримку керівництвом Гезболли тиранії Асада в Сирії і капіталістичної диктатури мулл в Ірані». [9] Але там, де сили «Вісі Опору» борються не з сіоністським ворогом, а з власним народом, ми виступаємо проти них непримиренно й стаємо на бік пригноблених.

 

Випадок Асада є зразковим прикладом, оскільки він показує, наскільки порожньою є «антисіоністська» та «антиімперіалістична» риторика таких сил! На словах горезвісний кат сирійського народу є противником сіонізму та імперіалізму. Але порівняйте це з об'єктивною реальністю! Його батько приєднався до коаліції на чолі з США, яка вела війну проти Іраку в 1991 році. Натомість Асад-молодший — боягуз перед обличчям Ізраїлю, який не зробив жодного пострілу проти сіоністського ворога, навіть під час геноцидної війни в Секторі Газа! Він «сильний» лише проти власного народу, якого він, за допомогою російського імперіалізму, вбивав сотнями тисяч із початку Сирійської революції в 2011 році.

 

 

 

Висновки

 

 

 

Можна зробити висновок, що останні кілька днів, імовірно, стали поворотним моментом у процесі Сирійської революції. Після років відступів та невдач повстанці знову йдуть вперед. Соціалісти, демократи і всі доброчесні люди повинні повністю підтримати цю боротьбу, звичайно, не ігноруючи політичну слабкість і кризу революційного керівництва.

 

Як ми зазначали раніше, «головна проблема дрібнобуржуазного націоналізму та ісламізму на Близькому Сході, незважаючи на їхні беззвітні жертви і героїчну боротьбу проти сіоністської держави, проти тиранії Асада в Сирії або проти режиму Сісі в Єгипті, полягає в тому, що вони не орієнтуються на робітничий клас і не зосереджуються на створенні робітничих та народних рад і ополчення. Замість цього вони сподіваються на підтримку іноземних держав (Туреччини у випадку Сирійської революції, Ірану та «Вісі Опору» у випадку ХАМАСу сьогодні), а це означає, що вони віддають перевагу тактичним альянсам з певними реакційними режимами замість того, щоб будувати міжнародні альянси з іншими пригнобленими народами». [10]

 

Тому дуже важливо, щоб робітники й селяни не залишали керівництво непідзвітним силам. Вони повинні об'єднуватися в народні асамблеї, де вони обговорюють і приймають рішення з найважливіших питань боротьби. Саме на таких асамблеях мають обиратися лідери, підзвітні масам, які можуть бути замінені альтернативними представниками в разі необхідності. Такі форми прямої демократії можуть допомогти уникнути появи авторитарних лідерів, які згодом стають корумпованими або вступають у союз з іноземними державами.

 

Нарешті, важливо, щоб найбільш прогресивні, політично свідомі елементи серед активістів об'єднували свої зусилля для формування революційного керівництва. Ті, хто поділяє програму революційного повалення тиранії Асада й заміни її вільною і соціалістичною Сирією, повинні об'єднатися в єдину організацію. RCIT з нетерпінням чекає на співпрацю з усіма активістами, відданими такій програмі!

 

 

 

1) Сирія: хай живе новий наступ повстанців! https://telegra.ph/Sir%D1%96ya-haj-zhive-novij-nastup-povstanc%D1%96v-11-30-2

 

2) RCIT опублікувала низку брошур, висловлювань та статтей на тему Сирійської революції від моменту утворення у березні 2011 року які можна прочитати за веб-посиланням: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

83) Можна приміром подивитися памфлет від Michael Pröbsting під назвою Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the „Left“. The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia – A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 квітня 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

4) Можна приміром подивитися допис від Michael Pröbsting під назвою The Meaning of the Revival of the Syrian Revolution, 26 серпня 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/

 

5) Michael Pröbsting: Syria: The Revolutionary Offensive of the Masses Continues, 6 вересня 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

6) Можна приміром подивитися памфлет від Michael Pröbsting під назвою Is the Syrian Revolution at its End? Is Third Camp Abstentionism Justified? An essay on the organs of popular power in the liberated area of Syria, on the character of the different sectors of the Syrian rebels, and on the failure of those leftists who deserted the Syrian Revolution, 5 квітня 2017, https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

7) Michael Pröbsting: The Liberation of Palestine and the Arab Revolution. The only way forward is a strategy which integrates the struggles of the oppressed masses into a joint Intifada in the whole Middle East, 15 November 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/

 

8) Див. також Michael Pröbsting: Lebanon War: Some Lessons from the Setbacks of the Resistance, 1 October 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

9) RCIT: Lebanon: Side with the Resistance, Defeat the Zionist Monster! 23.09.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/

 

10) RCIT: Theses on World Perspectives: In the Midst of a Cycle of Wars and Revolutions, 19.08.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/

 

Михаэль Прёбстинг, Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (RCIT), 29 ноября 2024 г., www.thecommunists.net

 

 

 

Содержание

 

Сирийская революция не умерла

 

Проблема лидерства

 

Проблема сектантства

 

К возрождению Арабской революции?

 

Программа арабской революции

 

Встаньте на сторону угнетенных, а не на сторону геополитического лагеря!

 

Выводы

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Эффектное возрождение Сирийской революции, без сомнения, является великим событием, которое не может не приветствовать ни один социалист! Повстанцы продвинулись примерно на 20 километров за 48 часов в провинциях Алеппо и Идлиб. Пока я пишу эти строки, они уже ведут бои в западных районах города Алеппо — второго по величине города Сирии. Режим пал в панике, российские советники и спецназ уже покидают охваченные боем районы, а бригадный генерал Киомарс Пурхашеми, командующий иранскими консультативными силами, связанными с КСИР, был убит в городе Алеппо.

 

Мы не в состоянии предсказать будущий ход событий и, как сторонники Сирийской революции с самого начала, мы надеемся, что повстанцам удастся оттеснить силы Асада настолько, насколько это возможно. [1] На этом этапе мы хотели бы извлечь некоторые первые уроки из этого знаменательного события. [2]

 

 

 

Сирийская революция не умерла

 

 

 

В течение ряда лет большинство самопровозглашенных левых – включая тех, кто выступает против режима Асада – утверждали, что Сирийская революция мертва. Они говорили, что а) массы были деморализованы и б) что восстание было захвачено «силами джихадистов».

 

Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (RCIT) всегда отвергала подобные заявления. Конечно, был массовый процесс отступления, да, был процесс деморализации и, да, так называемые «джихадисты» — реакционный исламофобский термин, вытекающий из идеологического арсенала западного и российского империализма — возглавляют повстанческие силы. Но такой «анализ» является чисто поверхностным и эмпирическим, поскольку в нем отсутствует какой-либо диалектический подход, ориентированный на понимание сути тотальности процесса.

 

В отличие от деморализованных мелкобуржуазных левых, подлинные марксисты настаивают на следующих оценках: [3]

 

Хотя революционный процесс остановился и пошел на убыль, он не умер. Это было очевидно из того факта, что Идлиб остался освобожденным регионом на северо-западе страны. И это также стало ясно с новой волной массовых протестов в южных провинциях Эс-Сувейда и Даръаа осенью прошлого года. [4] Таким образом, несмотря на все неудачи, революционный огонь не погас. Именно из-за этого продолжающегося, хотя и деформированного и ограниченного, революционного процесса повстанцы смогли начать сейчас новое наступление, которое эффектно отбрасывает реакционные силы тирании. Как мы писали в прошлом году: «Мы повторяем, что это событие подтверждает анализ RCIT о том, что сирийская революция (…) не потерпела поражение, а, напротив, продолжается, несмотря на все неудачи, которые массы должны были претерпеть в последние годы. Те же лозунги, те же флаги — все это подтверждает, что нынешние массовые протесты являются частью того же процесса, который начался в марте 2011 года». [5]

 

 

 

Проблема лидерства

 

 

 

Что касается руководства повстанческих сил, то безусловно верно, что это мелкобуржуазные исламисты-националисты, такие как «Хайят Тахрир аш-Шам» (признаны в России террористической организацией). Как революционные социалисты, мы отвергаем их программу и стратегию и выступаем за их замену подлинным революционным руководством. Но наша политическая оппозиция таким силам не означает, что мы будем считать борьбу, которую они ведут, реакционной. Нет, они возглавляют народное восстание, которое имеет глубокое прогрессивное содержание: свержение тирании Асада и изгнание ее российских и иранских хозяев. Вот почему борьба, возглавляемая такими силами, имеет большую поддержку среди народных масс. [6]

 

В качестве отступления следует отметить, что вся история освободительной борьбы полна примеров, когда освободительную борьбу возглавляли силы, которые сочетали свою борьбу с религиозной программой. Под этим мы подразумеваем не только восстания в античности и средние века (например, циркумцеллионы или агонистики в Северной Африке, павликиане в Византийской империи, гуситы и табориты в Богемии, Томас Мюнцер и анабаптисты), но и важные народные восстания с 19- го века — от восстания тайпинов в Китае, восстания кабилов в Рифе против испанского и французского колониального правлениях в Марокко до различных национально-освободительных сражений в Палестине, Чечне, Ираке, Афганистане, Кашмире и т. д.

 

Вопрос о том, как анализировать революционный процесс в Сирии, связан с еще более серьезным вопросом: на чьей вы стороне? Обычно те левые, которые утверждают, что сирийская революция мертва, используют такую оценку как оправдание для прекращения поддержки освободительной борьбы сирийских повстанцев. Естественно, истинные социалисты считают такую позицию позорной, как дезертирство из классовой борьбы.

 

 

 

Проблема сектантства

 

 

 

Еще одной важной критикой в адрес Сирийской революции было то, что ее ведущие силы отстаивают сектантскую повестку дня. Это было верно в определенной степени, но не учитывалось два важных момента. Во-первых, такое сектантство было результатом ультра сектантского характера режима Асада, который имеет свою лояльную основу в основном среди небольшой секты алавитов и который дискриминирует подавляющее большинство суннитов.

 

Конечно, это не меняет того факта, что сектантство неправильно и что социалисты должны отстаивать не сектантскую программу революции, то есть, что она должна стремиться включить все группы – арабов, курдов, туркмен, суннитов, шиитов, друзов, алавитов, христиан и т. д. Но важно понимать, что существует объективная основа для сектантских тенденций среди повстанцев.

 

Во-вторых, неправильно преувеличивать проблему сектантства и отрицать объективный народный характер освободительной борьбы с 2011 года. Это очевидно из того факта, что во многих случаях в борьбе против Асада участвовали не только мусульмане-сунниты (составляющие около ¾ всего населения), но и другие секты. Вышеупомянутые массовые протесты в южных провинциях Эс-Сувейда в основном поддерживались друзами. А всего два дня назад, сразу после начала наступления повстанцев 27 ноября, партия «Сирийская бригада», антиасадовское друзское ополчение, выступила с заявлением, в котором призвала солдат-друзов, сражающихся за правительство, дезертировать и вернуться домой в Эс-Сувейду. Она также призвала повстанцев проявить милосердие к пленным правительственным солдатам-друзам, поскольку большинство друзов были насильно мобилизованы и не поддерживают правительство.

 

 

 

К возрождению Арабской революции?

 

 

 

Нам кажется, что наступление сирийской революции в основном является результатом четырех событий. Во-первых, как уже упоминалось выше, революционный процесс никогда не был мертв, и, следовательно, существовала отправная точка для нынешнего наступления с десятками тысяч бойцов и преданным населением.

 

Во-вторых, несмотря на затишье в гражданской войне с 2020 года, режим Асада совершенно не смог улучшить условия жизни масс. Это важно, поскольку в последние годы он не мог ссылаться на бремя войны как на оправдание своей неспособности обеспечить население даже самыми элементарными товарами.

 

В-третьих, освободительная борьба в Сирии была вдохновлена героической освободительной борьбой палестинского народа — борьбой, которую поддерживали и приветствовали повстанцы и массы в Идлибе.

 

В-четвертых, израильская агрессия против Ливана заставила Хезболлу и Иран сосредоточить свои ресурсы на войне национальной обороны против сионистского врага. Это, в свою очередь, истощило их военные силы на севере и позволило повстанцам отбросить их назад за последние два дня.

 

Начиная с 7 октября, с начала последнего цикла героической борьбы палестинского народа, RCIT указала на возможность и необходимость объединения палестинской освободительной борьбы с Арабской революцией.

 

«Тут существует объективная основа для объединения этих двух процессов – палестинской освободительной борьбы и арабской революции. Палестинскому народу нужна поддержка своих арабских (и иранских) братьев и сестер. Они не могут рассчитывать на эгоистичных и жадных правителей, а только на народные массы. А арабские массы имеют экзистенциальный интерес в уничтожении сионистского государства, поскольку это образование всегда будет ключевой силой империалистической контрреволюции, если арабские массы одержат победу в той или иной стране.

 

(…)

 

Как мы уже говорили, крайне важно, чтобы революционные активисты объединяли палестинскую борьбу с вопросом солидарности с сирийской революцией, необходимостью свержения режима Сиси в Египте и т. д. И точно также палестинский вопрос должен быть включен в освободительную борьбу в арабских странах.

 

(…)

 

Мы считаем серьезной ошибкой руководства ХАМАС то, что оно, поддерживая Сирийскую революцию в течение нескольких лет, примирилось с режимом Асада» . [7]

 

Как все могли видеть в прошлом году, геноцидная война Израиля в Газе спровоцировала региональный конфликт с воюющими против оккупантов силами в Палестине, Ливане, Йемене, Ираке и (в очень ограниченной степени) Иране. Весьма вероятно, что, так или иначе, этот процесс будет продолжаться в течение более длительного периода (включая фазы затишья, а также резкой эскалации – например, полномасштабной войны между Израилем/США и Ираном).

 

Возобновление сирийской революции открывает конкретную возможность распространить революционный процесс на другую страну и весь регион — то, что социалисты полностью поддерживают.

 

 

 

Программа арабской революции

 

 

 

Программа такой революции рабочих и угнетенных должна заключаться в свержении Асада и всех тиранов в арабских странах, а также в Иране. Их должны заменить рабочие и феллахские правительства, основанные на народных советах и ополчениях, которые экспроприируют сверх богатую элиту, национализируют ключевые секторы экономики и откроют дорогу к демократическому и социалистическому будущему.

 

Частью такой программы является также борьба за революционное разрушение сионистского государства и его замену единым светским и демократическим палестинским государством от реки до моря, которое позволило бы палестинским беженцам вернуться. Такое государство должно быть рабочей и феллахской республикой в составе социалистической федерации Ближнего Востока .

 

Аналогичным образом, такая революционная борьба должна быть направлена против всех империалистических великих держав (США, Китая, России, Западной Европы, Японии) и за изгнание всех их войск и военных баз.

 

 

 

Встаньте на сторону угнетенных, а не на сторону геополитического лагеря!

 

 

 

По своей природе пропалестинское движение солидарности было направлено против сионистского государства апартеида и его самого важного покровителя - империализма США. С другой стороны, сирийская революция и ее международные сторонники были в первую очередь направлены против тирании Асада и его самого важного покровителя - российского империализма.

 

Это спровоцировало ошибочные тенденции в обоих движениях, которые рассматривают другой лагерь как «меньшее зло». Так, несколько сил, которые активны в пропалестинском движении солидарности, считают Москву «не такой плохой», как Вашингтон или, что еще хуже, даже «прогрессивной силой». То же самое происходит и наоборот среди некоторых сторонников сирийской революции.

 

RCIT всегда критиковала такие тенденции. Мы подчеркиваем, что активисты солидарности должны противостоять всем империалистическим великим державам на Востоке и Западе . Освободительная борьба должна быть направлена на объединение сотен миллионов рабочих и угнетенных разных стран против общих врагов – тиранов, Израиля и империализма. [8]

 

Следовательно, активисты солидарности должны встать на сторону масс, независимо от того, борются ли они против «прозападных» или «провосточных» угнетателей. Они должны отказаться от подчинения любому геополитическому лагерю. Например, непростительной ошибкой для пропалестинских активистов является симпатия к Асаду, потому что он является частью так называемой «Оси сопротивления».

 

Конечно, в тех случаях, когда силы «Оси Сопротивления» воюют с Израилем (или США), мы поддерживаем такие действия. Однако мы делаем это, не оказывая им политической поддержки. Как мы неоднократно заявляли в наших материалах, «мы осуждаем реакционную поддержку руководством Хезболлы тирании Асада в Сирии и капиталистической диктатуры мулл в Иране». [9]

 

Но там, где силы «Оси Сопротивления» сражаются не с сионистским врагом, а со своим собственным народом, мы непримиримо противостоим им и встаем на сторону угнетенных, сражающихся с ними.

 

Случай Асада является особенно показательным примером, поскольку он показывает, насколько пуста «антисионистская» и «антиимпериалистическая» риторика таких сил! На словах этот печально известный палач сирийского народа является противником сионизма и империализма. Но сравните это с реальным миром! Его отец присоединился к возглавляемой США коалиции, которая вела войну против Ирака в 1991 году. А сам Асад – трус перед Израилем, который ни разу не выстрелил в сионистского врага — даже во время геноцидной войны в Газе! Он «силен» только против своего собственного народа, из которого он вырезал — с помощью российского империализма — сотни тысяч человек с начала сирийской революции в 2011 году.

 

 

 

Выводы

 

 

 

Давайте сделаем вывод, что последние 48 часов, похоже, знаменуют собой поворотный момент в процессе Сирийской революции. После многих лет отступлений и неудач повстанцы снова идут вперед. Социалисты, демократы и праведники должны полностью поддержать эту борьбу – конечно, не игнорируя политические слабости и кризис революционного руководства.

 

Как мы отмечали в прошлом, «главная проблема с мелкобуржуазным национализмом и исламизмом на Ближнем Востоке, несмотря на их бесчисленные жертвы и героическую борьбу против сионистского государства, против тирании Асада в Сирии или против режима Сиси в Египте, заключается в том, что они не ориентируются на рабочий класс и не сосредотачиваются на создании рабочих и народных советов и ополчений. Вместо этого они надеются получить поддержку от иностранных государств (Турции в случае сирийской революции, Ирана и «Оси сопротивления» в случае ХАМАС сегодня), что означает, что они предпочитают тактические союзы с некоторыми реакционными режимами вместо построения интернациональных союзов с другими угнетенными народами» . [10]

 

Следовательно, крайне важно, чтобы рабочие и бедные крестьяне не оставляли руководство не подотчетным силам. Им необходимо организоваться в народные собрания, где они обсуждают и решают важнейшие вопросы борьбы. Именно на таких собраниях должны избираться лидеры, которые подотчетны массам и которых при необходимости можно заменить альтернативными представителями. Такие формы прямой демократии могут помочь избежать появления авторитарных лидеров, которые впоследствии становятся коррумпированными или вступают в союз с иностранными державами.

 

Наконец, крайне важно, чтобы наиболее продвинутые, политически сознательные элементы активистов объединили свои силы для создания революционного руководства. Те, кто разделяет программу революционного свержения тирании Асада и замены ее свободной и социалистической Сирией, должны объединиться в единую организацию. RCIT с нетерпением ждет сотрудничества со всеми активистами, преданными такой программе!

 

 

 

 

 

[1] Сирия: Да здравствует новое наступление повстанцев! 28 ноября 2024 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-long-live-the-new-offensive-of-the-rebels/

 

[2] С момента своего создания в марте 2011 года RCIT опубликовала ряд брошюр, заявлений и статей о Сирийской революции, с которыми можно ознакомиться в специальном подразделе на этом сайте:https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

[3] См. по этому поводу, например, нашу брошюру Михаэля Прёбстинга: Сирия и соперничество великих держав: провал «левых». Кровоточащая сирийская революция и недавняя эскалация межимпериалистического соперничества между США и Россией – марксистская критика социал-демократии, сталинизма и центризма, 21 апреля 2018 г.,https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

[4] См. по этому поводу, например, Михаэль Прёбстинг: Значение возрождения сирийской революции, 26 августа 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/

 

[5] Михаэль Прёбстинг: Сирия: Революционное наступление масс продолжается, 6 сентября 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

[6] См. по этому поводу, например, нашу брошюру Михаэля Прёбстинга: «Закончилась ли сирийская революция? Оправдан ли абстенционизм третьего лагеря?». Эссе об органах народной власти в освобожденной части Сирии, о характере различных секторов сирийских повстанцев и о провале тех левых, которые дезертировали из сирийской революции», 5 апреля 2017 г., https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

[7] Михаэль Прёбстинг: Освобождение Палестины и арабская революция. Единственный путь вперед — это стратегия, которая объединяет борьбу угнетенных масс в совместную интифаду на всем Ближнем Востоке, 15 ноября 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/

 

[8] См. по этому поводу, например, Михаэль Прёбстинг: Ливанская война: некоторые уроки неудач Сопротивления, 1 октября 2024 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

[9] RCIT: Ливан: встаньте на сторону Сопротивления, победите сионистского монстра! 23.09.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/

 

[10] RCIT: Тезисы о мировых перспективах: посреди цикла войн и революций, 19.08.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/

 

 

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 29 de noviembre de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contenido

 

La revolución siria no ha muerto

 

El problema del liderazgo

 

El problema del sectarismo

 

¿Hacia el resurgimiento de la revolución árabe?

 

El programa de la revolución árabe

 

¡Estemos del lado de los oprimidos, no de un bando geopolítico!

 

Conclusiones

 

 

 

* * * * *

 

 

 

¡El espectacular resurgimiento de la revolución siria es sin duda un gran acontecimiento que todo socialista no puede dejar de celebrar! Los combatientes rebeldes avanzaron unos 20 kilómetros en 48 horas en las provincias de Alepo e Idlib. Mientras escribo estas líneas, ya están combatiendo en los distritos occidentales de la ciudad de Alepo, la segunda ciudad más grande de Siria. El régimen ha caído en el pánico, los asesores y las fuerzas especiales rusas ya están abandonando las zonas en conflicto y el general de brigada Kiomars Pourhashemi, comandante de las fuerzas asesoras iraníes afiliadas al CGRI, fue asesinado en la ciudad de Alepo.

 

No estamos en condiciones de predecir el curso futuro de los acontecimientos y, como partidarios de la revolución siria desde el principio, esperamos que los rebeldes logren hacer retroceder a las fuerzas asadistas tanto como sea posible. (1) En este punto, nos gustaría extraer algunas primeras lecciones de este notable acontecimiento. (2)

 

 

 

La revolución siria no ha muerto

 

 

 

Desde hace varios años, la mayoría de los izquierdistas autoproclamados –incluidos aquellos que se oponen al régimen de Asad– sostienen que la revolución siria está muerta. Dicen que a) las masas se habrían desmoralizado y b) que el levantamiento había sido secuestrado por “fuerzas yihadistas”.

 

La Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI) siempre ha rechazado tales afirmaciones. Por supuesto, ha habido un proceso masivo de retirada, sí, ha habido un proceso de desmoralización y, sí, los llamados “yihadistas” –un término islamófobo reaccionario que surge del arsenal ideológico del imperialismo occidental y ruso– están liderando las fuerzas rebeldes. Pero tal “análisis” es puramente superficial y empirista, ya que carece de cualquier enfoque dialéctico orientado a comprender la esencia de la totalidad del proceso.

 

En contraste con la izquierda pequeñoburguesa desmoralizada, los marxistas auténticos insisten en las siguientes valoraciones: (3)

 

Aunque el proceso revolucionario se detuvo y retrocedió, no estaba muerto. Esto ha sido evidente por el hecho de que Idlib permaneció como una región liberada en el noroeste del país. Y esto también quedó claro con la nueva ola de protestas masivas en las provincias meridionales de Suwayda y Daraa en otoño del año pasado. (4) Por lo tanto, a pesar de todos los reveses, el fuego revolucionario no se ha extinguido. Es debido a este proceso revolucionario en curso, aunque deformado y limitado, que los combatientes rebeldes han podido comenzar ahora una nueva ofensiva que está haciendo retroceder espectacularmente a las fuerzas reaccionarias de la tiranía. Como escribimos el año pasado: “Repetimos que este evento confirma el análisis de la CCRI de que la Revolución Siria (…) no ha sido derrotada, sino que continúa a pesar de todos los reveses que las masas tuvieron que sufrir en los últimos años. Las mismas consignas, las mismas banderas: todo esto confirma que las actuales protestas masivas son parte del mismo proceso que comenzó en marzo de 2011”. (5)

 

 

 

El problema de la dirección

 

 

 

En cuanto a la dirección de las fuerzas rebeldes, es cierto que se trata de nacionalistas islamistas pequeñoburgueses como Hayat Tahrir al-Sham. Como socialistas revolucionarios rechazamos su programa y su estrategia y abogamos por su sustitución por una auténtica dirección revolucionaria. Pero nuestra oposición política a esas fuerzas no significa que consideremos reaccionaria la lucha que están llevando a cabo. No, están liderando un levantamiento popular que tiene un profundo contenido progresista: el derrocamiento de la tiranía de Asad y la expulsión de sus amos rusos e iraníes. Por eso la lucha dirigida por esas fuerzas tiene mucho apoyo entre las masas populares. (6)

 

Debemos señalar, a modo de acotación, que toda la historia de las luchas de liberación está llena de ejemplos en los que las luchas de liberación fueron dirigidas por fuerzas que combinaron su lucha con una agenda religiosa. Con esto no nos referimos sólo a las rebeliones de la Antigüedad y la Edad Media (por ejemplo, los circumcelios o agonísticos en el norte de África, los paulicianos en el Imperio bizantino, los husitas y taboritas en Bohemia, Thomas Müntzer y los anabaptistas), sino también a importantes levantamientos populares desde el siglo XIX: desde la Rebelión Taiping en China, el levantamiento del Rif de los cabilas contra el dominio colonial español y francés en Marruecos, hasta varias luchas de liberación nacional en Palestina, Chechenia, Irak, Afganistán, Cachemira, etc.

 

La cuestión de cómo analizar el proceso revolucionario en Siria está relacionada con una cuestión aún más importante: ¿de qué lado estás? Por lo general, los izquierdistas que afirman que la revolución siria está muerta utilizan tal afirmación como excusa para dejar de apoyar la lucha de liberación de los rebeldes sirios. Naturalmente, los socialistas auténticos consideran que una posición tan vergonzosa es una deserción de la lucha de clases.

 

 

 

El problema del sectarismo

 

 

 

Otra crítica importante contra la revolución siria ha sido que sus principales fuerzas propugnan una agenda sectaria. Esto ha sido correcto hasta cierto punto, pero ha omitido dos puntos importantes. En primer lugar, ese sectarismo fue resultado del carácter ultrasectario del régimen de Asad, que tiene su base leal principalmente entre la pequeña secta alauita y que discrimina a la abrumadora mayoría de los sunitas.

 

Por supuesto, esto no altera el hecho de que el sectarismo es incorrecto y que los socialistas tienen que propugnar un programa no sectario para la revolución, es decir, que se esfuerce por incluir a todos los grupos: árabes, kurdos, turcomanos, sunitas, chiítas, drusos, alauitas, cristianos, etc. Pero es importante entender que existe una base objetiva para las tendencias sectarias entre los rebeldes. En segundo lugar, es un error exagerar el problema del sectarismo y negar el carácter objetivo y popular de la lucha de liberación desde 2011. Esto es evidente por el hecho de que en muchas ocasiones, la lucha contra Asad ha incluido no sólo a los musulmanes suníes (que constituyen alrededor de las tres cuartas partes de la población total), sino también a otras sectas. Las protestas masivas antes mencionadas en las provincias meridionales de Suwayda han sido apoyadas en su mayoría por los drusos. Y hace sólo dos días, inmediatamente después del comienzo de la ofensiva rebelde el 27 de noviembre, el Partido de las Brigadas Sirias, una milicia drusa anti-Assad, publicó una declaración en la que llamaba a los soldados drusos que luchan por el gobierno a desertar y regresar a su casa en Suwayda. También pidió a los rebeldes que mostraran misericordia con los soldados del gobierno capturados que son drusos, ya que la mayoría de los drusos han sido reclutados a la fuerza y no apoyan al gobierno.

 

 

 

¿Hacia el resurgimiento de la revolución árabe?

 

 

 

Nos parece que la ofensiva de ascenso de la revolución siria es básicamente el producto de cuatro hechos. En primer lugar, como se mencionó anteriormente, el proceso revolucionario nunca estuvo muerto y, por lo tanto, existía un punto de partida para la ofensiva actual con decenas de miles de combatientes y una población comprometida.

 

En segundo lugar, a pesar de la calma en la guerra civil desde 2020, el régimen de Assad fracasó totalmente en mejorar las condiciones de vida de las masas. Esto es importante porque en los últimos años no pudo señalar el peso de la guerra como excusa para no entregar los bienes más elementales a la población.

 

En tercer lugar, la lucha de liberación en Siria se ha inspirado en la heroica lucha de liberación del pueblo palestino, una lucha que fue apoyada y aplaudida por los rebeldes y las masas en Idlib.

 

En cuarto lugar, la agresión israelí contra el Líbano obligó a Hezbolá e Irán a concentrar sus recursos en su guerra de defensa nacional contra el enemigo sionista. Esto, a su vez, agotó sus fuerzas militares en el norte y permitió a los rebeldes hacerlos retroceder en los últimos dos días.

 

Desde el 7 de octubre, el comienzo del último ciclo de la heroica lucha del pueblo palestino, la CCRI ha señalado la posibilidad y la necesidad de vincular la lucha de liberación palestina con la Revolución Árabe.

 

“Existe una base objetiva para combinar estos dos procesos: la lucha de liberación palestina y la Revolución Árabe. El pueblo palestino necesita el apoyo de sus hermanos y hermanas árabes (e iraníes). No pueden contar con los gobernantes egoístas y codiciosos sino sólo con las masas populares. Y las masas árabes tienen un interés existencial en destruir el Estado sionista ya que esta entidad siempre será una fuerza clave de la contrarrevolución imperialista si las masas árabes logran una victoria en tal o cual país. (...)

 

Como ya dijimos, es crucial que los activistas revolucionarios combinen la lucha palestina con la cuestión de la solidaridad con la Revolución Siria, la necesidad de derrocar al régimen de Sisi en Egipto, etc. Y de la misma manera, la cuestión palestina debe introducirse en la lucha de liberación en los países árabes. (...)

 

Consideramos un grave error de la dirección de Hamás que –después de haber apoyado la revolución siria durante algunos años– se haya reconciliado con el régimen de Assad”. (7)

 

 

 

El programa de la revolución árabe

 

 

 

El programa de una revolución de los trabajadores y los oprimidos debe ser el derrocamiento de Assad y de todos los tiranos de los países árabes y de Irán. Deben ser reemplazados por gobiernos obreros y fellahins basados en consejos populares y milicias que expropien a la élite superrica, nacionalicen los sectores clave de la economía y abran el camino a un futuro democrático y socialista.

 

Parte de ese programa es también la lucha por la destrucción revolucionaria del estado sionista y su reemplazo por un único estado palestino laico y democrático desde el río hasta el mar, que permita el retorno de los refugiados palestinos. Ese estado debe ser una república obrera y fellahin dentro de una federación socialista de Oriente Medio.

 

Asimismo, esa lucha revolucionaria debe dirigirse cont0072a todas las grandes potencias imperialistas (EE.UU., China, Rusia, Europa occidental, Japón) y por la expulsión de todas sus tropas y bases militares.

 

 

 

¡Estemos del lado de los oprimidos, no del lado de un bando geopolítico!

 

 

 

Por su propia naturaleza, el movimiento de solidaridad pro-Palestina se ha dirigido contra el estado sionista del apartheid y su principal apoyo, el imperialismo estadounidense. Por otro lado, la revolución siria y sus partidarios internacionales se han dirigido principalmente contra la tiranía de Assad y su principal apoyo, el imperialismo ruso.

 

Esto ha provocado tendencias erróneas en ambos movimientos que consideran al otro bando como un “mal menor”. Así, varias fuerzas que están activas en el movimiento de solidaridad pro-Palestina consideran que Moscú “no es tan malo” como Washington o, peor aún, incluso como una “fuerza progresista”. Lo mismo ocurre a la inversa entre algunos partidarios de la revolución siria.

 

La CCRI siempre ha criticado tales tendencias. Enfatizamos que los activistas de la solidaridad deben oponerse a todas las grandes potencias imperialistas en Oriente y Occidente. La lucha de liberación debe apuntar a unir a los cientos de millones de trabajadores y oprimidos de diferentes países contra los enemigos comunes: los tiranos, Israel y el imperialismo. (8)

 

Por lo tanto, los activistas solidarios deben ponerse del lado de las masas, independientemente de si luchan contra opresores “pro-occidentales” o “pro-orientales”. Deben negarse a subordinarse a cualquier bando geopolítico. Por ejemplo, es un error imperdonable que los activistas pro-Palestina simpaticen con Assad porque es parte del llamado “Eje de la Resistencia”.

 

Por supuesto, en los casos en que las fuerzas del “Eje de la Resistencia” luchan contra Israel (o los EE.UU.), apoyamos tales actividades. Sin embargo, lo hacemos sin prestarles apoyo político. Como dijimos repetidamente en nuestras declaraciones, “condenamos el apoyo reaccionario de la dirección de Hezbolá a la tiranía de Asad en Siria y a la dictadura capitalista de los mulás en Irán”. (9)

 

Pero cuando las fuerzas del “Eje de la Resistencia” no luchan contra el enemigo sionista sino contra su propio pueblo, nos oponemos a ellas intransigentemente y nos ponemos del lado de los oprimidos que luchan contra ellas.

 

El caso de Assad es un ejemplo particularmente revelador porque muestra cuán vacía es la retórica “antisionista” y “antiimperialista” de tales fuerzas. En palabras, el notorio carnicero del pueblo sirio es un oponente del sionismo y el imperialismo. Pero comparemos esto con el mundo real. Su padre se unió a la coalición liderada por Estados Unidos que libró la guerra contra Irak en 1991. Y Assad, el hijo, es un cobarde frente a Israel que nunca disparó un solo tiro contra el enemigo sionista, ni siquiera durante la guerra genocida en Gaza. Sólo es “fuerte” contra su propio pueblo, del que ha masacrado –con la ayuda del imperialismo ruso– a cientos de miles desde el comienzo de la revolución siria en 2011.

 

 

 

Conclusiones

 

 

 

Concluyamos que las últimas 48 horas parecen marcar un punto de inflexión en el proceso de la revolución siria. Después de años de retrocesos y retrocesos, los rebeldes están avanzando una vez más. Los socialistas, los demócratas y los justos deben apoyar plenamente esta lucha, por supuesto, sin ignorar las debilidades políticas y la crisis de liderazgo revolucionario.

 

Como señalamos en el pasado, “El principal problema del nacionalismo pequeñoburgués y del islamismo en Oriente Medio, a pesar de sus sacrificios inexplicables y sus heroicas luchas contra el Estado sionista, contra la tiranía de Assad en Siria o contra el régimen de Sisi en Egipto, es que no se orientan hacia la clase obrera ni se centran en la construcción de consejos y milicias obreras y populares. En cambio, esperan obtener el apoyo de estados extranjeros (Turquía en el caso de la revolución siria, Irán y el “Eje de la Resistencia” en el caso de Hamás hoy), lo que significa que prefieren alianzas tácticas con algunos regímenes reaccionarios en lugar de construir alianzas internacionales con otros pueblos oprimidos.” (10)

 

Por lo tanto, es crucial que los trabajadores y los campesinos pobres no dejen el liderazgo en manos de fuerzas irresponsables. Necesitan organizarse en asambleas populares donde discutan y decidan sobre las cuestiones cruciales de la lucha. Son esas asambleas donde se deben elegir líderes que rindan cuentas a las masas y que, si es necesario, puedan ser reemplazados por representantes alternativos. Esas formas de democracia directa pueden ayudar a evitar el surgimiento de líderes autoritarios que luego se corrompen o se alían con potencias extranjeras.

 

Por último, es esencial que los elementos más avanzados y políticamente conscientes de los activistas unan sus fuerzas para construir un liderazgo revolucionario. Quienes comparten el programa de derrocamiento revolucionario de la tiranía de Assad y su reemplazo por una Siria libre y socialista deben unirse en una sola organización. ¡La CCRI espera colaborar con todos los activistas dedicados a este programa!

 

 

 

 

 

1) Siria: larga vida a la nueva ofensiva rebelde, 28 de noviembre de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-long-live-the-new-offensive-of-the-rebels/#anker_6

 

2) La CCRI ha publicado una serie de folletos, declaraciones y artículos sobre la revolución siria desde su inicio en marzo de 2011, que pueden leerse en una subsección especial de este sitio web: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

3) Véase, por ejemplo, nuestro folleto de Michael Pröbsting: Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the „Left“. The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia – A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 de abril de 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

4) Ver sobre esto en Michael Pröbsting: El significado del resurgimiento de la revolución siria, 26 de agosto de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/#anker_4

 

5) Michael Pröbsting: Siria: Continúa la ofensiva revolucionaria de las masas, 6 de septiembre de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/#anker_1

 

6) Véase, por ejemplo, nuestro folleto de Michael Pröbsting: Is the Syrian Revolution at its End? Is Third Camp Abstentionism Justified? An essay on the organs of popular power in the liberated area of Syria, on the character of the different sectors of the Syrian rebels, and on the failure of those leftists who deserted the Syrian Revolution, 5 de abril de 2017, https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/

 

7) Michael Pröbsting: La liberación de Palestina y la revolución árabe. El único camino a seguir es una estrategia que integre las luchas de las masas oprimidas en una Intifada conjunta en todo el Medio Oriente, 15 de noviembre de 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/#anker_1

 

8) Ver sobre esto en por ej. Michael Pröbsting: Guerra del Líbano: algunas lecciones de los retrocesos de la resistencia, 1 de octubre de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/#anker_1

 

9) CCRI: Líbano: ¡Apoyemos a la Resistencia, derrotemos al monstruo sionista!, 23 de septiembre de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/#anker_1

 

10) CCRI: Tesis sobre perspectivas mundiales: en medio de un ciclo de guerras y revoluciones, 19 de agosto de 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/#anker_9

 

 

 

Von Michael Pröbsting, Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT), 29. November 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Inhalt

 

Die syrische Revolution ist nicht tot

 

Das Problem der Führung

 

Das Problem des Sektierertums

 

Auf dem Weg zur Wiederbelebung der arabischen Revolution?

 

Das Programm der Arabischen Revolution

 

Steht auf der Seite der Unterdrückten, nicht auf der Seite eines geopolitischen Lagers!

 

Schlussfolgerungen

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Die spektakuläre Wiederbelebung der syrischen Revolution ist ohne Zweifel ein großartiges Ereignis, das jeden Sozialisten nur begeistern kann! Die Rebellenkämpfer rückten innerhalb von 48 Stunden in den Provinzen Aleppo und Idlib etwa 20 Kilometer vor. Während ich diese Zeilen schreibe, kämpfen sie bereits in den westlichen Bezirken von Aleppo City –, der zweitgrößten Stadt Syriens. Das Regime ist in Panik geraten, die russischen Berater und Spezialeinheiten verlassen bereits die umkämpften Gebiete, und Brigadegeneral Kiomars Pourhashemi, der Kommandeur der mit der IRGC verbundenen iranischen Beratungskräfte, wurde in Aleppo City getötet.

 

Wir sind nicht in der Lage, den zukünftigen Verlauf der Ereignisse vorherzusagen, und als Unterstützer der syrischen Revolution von Anfang an hoffen wir, dass es den Rebellen gelingt, die Aassadistischen Streitkräfte so weit wie möglich zurückzudrängen. (1) An dieser Stelle möchten wir einige erste Lehren aus diesem bemerkenswerten Ereignis ziehen. (2)

 

 

 

Die syrische Revolution ist nicht tot

 

 

 

Seit einigen Jahren behaupten die meisten selbsternannten Linken – darunter auch die Gegner des Assad-Regimes –, dass die syrische Revolution tot sei. Sie sagten, dass a) die Massen demoralisiert worden wären und b) dass der Aufstand von „dschihadistischen Kräften“ gekapert worden sei.

 

Die Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT) hat solche Behauptungen stets zurückgewiesen. Natürlich gab es einen massiven Prozess des Rückzugs, ja, es gab einen Prozess der Demoralisierung, und ja, sogenannte „Dschihadisten“ – ein islamfeindlicher Begriff, der aus dem reaktionären ideologischen Arsenal des westlichen und russischen Imperialismus stammt – führen die Rebellenkräfte an. Aber eine solche „Analyse“ ist rein oberflächlich und empiristisch, da ihr jeder dialektische Ansatz fehlt, der darauf ausgerichtet ist, das Wesen der Gesamtheit des Prozesses zu verstehen.

 

Im Gegensatz zur demoralisierten kleinbürgerlichen Linken bestehen authentische Marxisten auf folgenden Einschätzungen: (3)

 

Obwohl der revolutionäre Prozess ins Stocken geriet und sich zurückbildete, war er nicht tot. Dies wurde daran deutlich, dass Idlib eine befreite Region im Nordwesten des Landes blieb. Und das war auch bei der neuen Welle von Massenprotesten in den südlichen Provinzen Suwayda und Daraa im Herbst letzten Jahres deutlich geworden. (4) Trotz aller Rückschläge war das revolutionäre Feuer also nicht erloschen. Aufgrund dieses anhaltenden, wenn auch deformierten und begrenzten revolutionären Prozesses konnten die Rebellenkämpfer nun eine neue Offensive starten, die die reaktionären Kräfte der Tyrannei spektakulär zurückdrängt. Wie wir letztes Jahr geschrieben haben: „Wir wiederholen, dass dieses Ereignis die Analyse der RCIT bestätigt, dass die syrische Revolution (…) nicht besiegt wurde, sondern trotz aller Rückschläge, die die Massen in den vergangenen Jahren erleiden mussten, weitergeht.“ Dieselben Parolen, dieselben Flaggen – all das bestätigt, dass die aktuellen Massenproteste Teil desselben Prozesses sind, der im März 2011 begann.“ (5)

 

 

 

Das Problem der Führung

 

 

 

Was die Führung der Rebellen angeht, so trifft es sicherlich zu, dass es sich dabei um kleinbürgerliche islamistische Nationalisten wie Hayat Tahrir al-Sham handelt. Als revolutionäre Sozialisten lehnen wir ihr Programm und ihre Strategie ab und befürworten ihre Ersetzung durch eine authentische revolutionäre Führung. Doch unser politischer Widerstand gegen solche Kräfte bedeutet nicht, dass wir den Kampf, den sie führen, als reaktionär betrachten würden. Nein, sie führen einen Volksaufstand an, der einen zutiefst fortschrittlichen Inhalt hat: den Sturz der Assad-Tyrannei und die Vertreibung ihrer russischen und iranischen Herren. Aus diesem Grund findet der von solchen Kräften geführte Kampf große Unterstützung unter den Volksmassen. (5)

 

Nebenbei sollten wir beachten, dass die gesamte Geschichte der Befreiungskämpfe voller Beispiele ist, in denen Befreiungskämpfe von Kräften geführt wurden, die ihren Kampf mit einer religiösen Agenda verbanden. Damit meinen wir nicht nur Aufstände in der Antike und im Mittelalter (z. B. die Circumcellions oder Agonistici in Nordafrika, die Paulikianer im Byzantinischen Reich, die Hussiten und Taboriten in Böhmen, Thomas Müntzer und die Täufer), sondern auch wichtige Volksaufstände seit dem 19. Jahrhundert – vom Taiping-Aufstand in China bis zum Rif-Aufstand der Kabylen gegen die spanische und französische Kolonialherrschaft in Marokko, bis hin zu verschiedenen nationalen Befreiungskämpfen in Palästina, Tschetschenien, Irak, Afghanistan, Kaschmir usw.

 

Die Frage, wie der revolutionäre Prozess in Syrien zu analysieren ist, hängt mit einer noch größeren Frage zusammen: Auf welcher Seite stehen Sie? Normalerweise nutzen jene Linken, die behaupten, die syrische Revolution sei tot, eine solche Einschätzung als Vorwand, um ihre Unterstützung für den Befreiungskampf der syrischen Rebellen einzustellen. Natürlich betrachten authentische Sozialisten eine so beschämende Position als Abkehr vom Klassenkampf.

 

 

 

Das Problem des Sektierertums

 

 

 

Ein weiterer wichtiger Kritikpunkt an der Syrischen Revolution war, dass ihre führenden Kräfte eine sektiererische Agenda vertreten. Dies ist bis zu einem gewissen Grad korrekt, doch werden dabei zwei wichtige Punkte ausgelassen. Erstens war ein solches Sektierertum eine Folge des ultra-sektiererischen Charakters des Assad-Regimes, das seine loyale Basis hauptsächlich in der kleinen religiösen Gruppe der Alawiten hat und die überwältigende Mehrheit der Sunniten diskriminiert.

 

Dies ändert natürlich nichts an der Tatsache, dass Sektierertum falsch ist und dass Sozialisten ein nicht-sektiererisches Programm für die Revolution vertreten müssen, d.h. eines das bestrebt ist, alle Gruppen einzubeziehen – Araber, Kurden, Turkmenen, Sunniten, Schiiten, Drusen, Alawiten, Christen usw. Es ist jedoch wichtig zu verstehen, dass es eine objektive Grundlage für sektiererische Tendenzen unter Rebellen gibt.

 

Zweitens ist es falsch, das Problem des Sektierertums zu übertreiben und den objektiven, volksnahen Charakter des Befreiungskampfes seit 2011 zu leugnen. Dies wird durch die Tatsache deutlich, dass der Kampf gegen Assad bei vielen Gelegenheiten nicht nur sunnitische Muslime umfasste (die etwa ¾ der Gesamtbevölkerung bilden), aber auch andere religiöse Gruppen. Die oben genannten Massenproteste in der südlichen Provinz Suwayda wurden größtenteils von Drusen unterstützt. Und erst vor zwei Tagen, unmittelbar nach Beginn der Rebellenoffensive am 27. November, veröffentlichte die Syrische Brigade-Partei, eine drusische Anti-Assad-Miliz, eine Erklärung, in der sie die für die Regierung kämpfenden drusischen Soldaten zum Überlaufen und zur Rückkehr zur Heimat von Suwayda aufrief. Außerdem wurden die Rebellen aufgefordert, den gefangenen drusischen Regierungssoldaten Gnade zu erweisen, da die meisten Drusen zwangsweise eingezogen wurden und die Regierung nicht unterstützen.

 

 

 

Auf dem Weg zur Wiederbelebung der Arabischen Revolution?

 

 

 

Es scheint uns, dass die Quelle des Aufschwungs der syrischen Revolution im Wesentlichen das Produkt von vier Entwicklungen ist. Erstens war der revolutionäre Prozess, wie oben erwähnt, nie tot und daher gab es einen Ausgangspunkt für die aktuelle Offensive mit zehntausenden Kämpfern und einer sie unterstützenden Bevölkerung.

 

Zweitens ist es dem Assad-Regime trotz der Flaute im Bürgerkrieg seit 2020 überhaupt nicht gelungen, die Lebensbedingungen der Massen zu verbessern. Das ist wichtig, weil man in den letzten Jahren nicht die Last des Krieges als Entschuldigung dafür anführen konnte, dass es ihnen nicht gelungen sei, die Bevölkerung mit den elementarsten Gütern zu versorgen.

 

Drittens wurde der Befreiungskampf in Syrien vom heroischen Befreiungskampf des palästinensischen Volkes inspiriert – einem Kampf, der von den Rebellen und den Massen in Idlib unterstützt und bejubelt wurde.

 

Viertens zwang die israelische Aggression gegen den Libanon die Hisbollah und den Iran, ihre Ressourcen auf den nationalen Verteidigungskrieg gegen den zionistischen Feind zu konzentrieren. Dies wiederum führte zu einer Schwächung ihrer Streitkräfte im Norden und ermöglichte es den Rebellen, sie in den letzten zwei Tagen zurückzudrängen.

 

Seit dem 7. Oktober, dem Beginn des jüngsten Zyklus des heroischen Kampfes des palästinensischen Volkes, hat die RCIT auf die Möglichkeit und Notwendigkeit hingewiesen, den palästinensischen Befreiungskampf mit der Arabischen Revolution zu verbinden.

 

„Es gibt es eine objektive Grundlage, um diese beiden Prozesse zu kombinieren – den palästinensischen Befreiungskampf und die Arabische Revolution. Das palästinensische Volk braucht die Unterstützung seiner arabischen (und iranischen) Brüder und Schwestern. Sie können nicht auf die selbstsüchtigen und gierigen Herrscher zählen, sondern nur auf die Volksmassen. Und die arabischen Massen haben ein existenzielles Interesse an der Zerstörung des zionistischen Staates, da dieser Staat immer eine Schlüsselkraft der imperialistischen Konterrevolution sein wird, wenn die arabischen Massen in diesem oder jenem Land einen Sieg erringen. (…)

 

Wie wir bereits gesagt haben, ist es von entscheidender Bedeutung, dass revolutionäre Aktivistinnen und Aktivisten den palästinensischen Kampf mit der Frage der Solidarität mit der syrischen Revolution, der Notwendigkeit, das Sisi-Regime in Ägypten zu stürzen usw., verbinden. Und ebenso muss die Palästina-Frage in den Befreiungskampf in den arabischen Ländern einbezogen werden. (…)

 

„Wir halten es für einen schweren Fehler der Hamas-Führung, dass sie sich – nachdem sie die syrische Revolution einige Jahre lang unterstützt hatte – mit dem Assad-Regime versöhnt hat.“ (7)

 

Wie jeder im vergangenen Jahr sehen konnte, hat Israels völkermörderischer Krieg in Gaza einen regionalen Konflikt provoziert, bei dem Kräfte in Palästina, im Libanon, im Jemen, im Irak und (in sehr begrenztem Maße) im Iran gegen die Besatzer kämpfen. Es ist sehr wahrscheinlich, dass dieser Prozess auf die eine oder andere Weise über einen längeren Zeitraum andauern wird (einschließlich Phasen der Ruhe sowie starker Eskalation – z. B. einem ausgewachsenen Krieg zwischen Israel/USA und dem Iran).

 

Die Erneuerung der syrischen Revolution eröffnet die konkrete Möglichkeit, den revolutionären Prozess auf ein anderes Land und die gesamte Region auszudehnen – etwas, das Sozialistinnen und Sozialisten voll und ganz unterstützen.

 

 

 

Das Programm der Arabischen Revolution

 

 

 

Das Programm einer solchen Revolution der Arbeiter und Unterdrückten sollte der Sturz Assads und aller Tyrannen in den arabischen Ländern sowie im Iran sein. Sie sollten durch Arbeiter- und Fellachenregierungen ersetzt werden, die auf Volksräten und Milizen basieren und die superreiche Elite enteignen, die Schlüsselsektoren der Wirtschaft verstaatlichen und den Weg in eine demokratische und sozialistische Zukunft ebnen.

 

Teil eines solchen Programms ist auch der Kampf für die revolutionäre Zerstörung des zionistischen Staates und seine Ersetzung durch einen einzigen säkularen und demokratischen palästinensischen Staat vom Fluss bis zum Meer, der den palästinensischen Flüchtlingen die Rückkehr ermöglichen würde. Ein solcher Staat sollte eine Arbeiter- und Fellachenrepublik innerhalb einer sozialistischen Föderation des Nahen Ostens sein.

 

Ebenso sollte sich ein solcher revolutionärer Kampf gegen alle imperialistischen Großmächte (USA, China, Russland, Westeuropa, Japan) und für die Vertreibung aller ihrer Truppen und Militärstützpunkte richten.

 

 

 

Steht auf der Seite der Unterdrückten, nicht auf der Seite eines geopolitischen Lagers!

 

 

 

Die pro-palästinensische Solidaritätsbewegung richtete sich naturgemäß gegen den zionistischen Apartheidstaat und seinen wichtigsten Unterstützer, den US-Imperialismus. Andererseits richten sich die syrische Revolution und ihre internationalen Sympathisantinnen und Sympathisanten in erster Linie gegen die Assad-Tyrannei und seinen wichtigsten Unterstützer, den russischen Imperialismus.

 

Dies hat in beiden Bewegungen zu falschen Tendenzen geführt, das jeweils andere Lager als „geringeres Übel“ zu betrachten. So betrachten mehrere Kräfte, die in der pro-palästinensischen Solidaritätsbewegung aktiv sind, Moskau als „nicht so schlecht“ wie Washington oder, schlimmer noch, sogar als „fortschrittliche Kraft“. Umgekehrt ist es bei einigen Anhängern der syrischen Revolution genauso.

 

Die RCIT hat solche Tendenzen stets kritisiert. Wir betonen, dass sich Solidaritätsaktivistinnen und Solidaritätsaktivisten allen imperialistischen Großmächten in Ost und West widersetzen müssen. Der Befreiungskampf muss darauf abzielen, die Hunderten Millionen Arbeiter und Unterdrückten verschiedener Länder gegen gemeinsame Feinde zu vereinen – die Tyrannen, Israel und den Imperialismus. (8)

 

Daher müssen sich Solidaritätsaktivistinnen und Solidaritätsaktivisten auf die Seite der Massen stellen, unabhängig davon, ob sie gegen „pro-westliche“ oder „pro-östliche“ Unterdrücker kämpfen. Sie sollten die Unterordnung unter ein geopolitisches Lager ablehnen. Beispielsweise ist es ein unverzeihlicher Fehler für Pro-Palästina-Aktivisten, mit Assad zu sympathisieren, weil er Teil der sogenannten „Achse des Widerstands“ ist.

 

Selbstverständlich unterstützen wir solche Aktivitäten in den Fällen, in denen Kräfte der „Achse des Widerstands“ gegen Israel (oder die USA) kämpfen. Allerdings tun wir dies, ohne diese politisch zu unterstützen. Wie wir in unseren Erklärungen wiederholt sagten: „Wir verurteilen die reaktionäre Unterstützung der Hisbollah-Führung für die Assad-Tyrannei in Syrien und die kapitalistische Mullah-Diktatur im Iran.“ (9)

 

Aber wo Kräfte der „Achse des Widerstands“ nicht gegen den zionistischen Feind, sondern gegen ihr eigenes Volk kämpfen, stellen wir uns ganz klar gegen sie und beziehen die Seite der Unterdrückten, die sie bekämpfen.

 

Der Fall Assad ist ein besonders aufschlussreiches Beispiel, denn er zeigt, wie leer die „antizionistische“ und „antiimperialistische“ Rhetorik dieser Kräfte ist! Mit anderen Worten: Der berüchtigte Schlächter des syrischen Volkes ist ein Gegner des Zionismus und Imperialismus. Aber wie sieht es in Wirklichkeit aus? Sein Vater hatte sich der von den USA geführten Koalition angeschlossen, die 1991 Krieg gegen den Irak führte. Und Assad, der Sohn, ist ein Feigling gegenüber Israel, der nie einen einzigen Schuss gegen den zionistischen Feind abgefeuert hat – nicht einmal während des völkermörderischen Krieges in Gaza! Er ist nur „stark“ gegen sein eigenes Volk, von dem er seit Beginn der syrischen Revolution im Jahr 2011 – mit Hilfe des russischen Imperialismus – Hunderttausende abgeschlachtet hat.

 

 

 

Schlussfolgerungen

 

 

 

Zum Abschluss wollen wir betonen, dass die letzten 48 Stunden einen Wendepunkt im Prozess der syrischen Revolution zu markieren scheinen. Nach Jahren des Rückzugs und der Rückschläge marschieren die Rebellen wieder vorwärts. Sozialisten, Demokraten und rechtschaffene Menschen müssen diesen Kampf voll und ganz unterstützen – natürlich ohne die politischen Schwächen und die Krise der revolutionären Führung zu ignorieren.

 

Wie wir in der Vergangenheit festgestellt haben, „ist das Hauptproblem des kleinbürgerlichen Nationalismus und Islamismus im Nahen Osten, trotz ihrer unzähligen Opfer und ihrer heroischen Kämpfe gegen den zionistischen Staat, gegen die Assad-Tyrannei in Syrien oder gegen das Sisi-Regime in Ägypten, dass sie sich nicht an der Arbeiterklasse orientieren und sich nicht auf den Aufbau von Arbeiter- und Volksräten und Milizen konzentrieren. Stattdessen hoffen sie auf die Unterstützung ausländischer Staaten (Türkei im Fall der syrischen Revolution, Iran und der „Achse des Widerstands“ im Fall der heutigen Hamas), was bedeutet, dass sie taktische Allianzen mit einigen reaktionären Regimen dem Aufbau internationaler Allianzen mit anderen unterdrückten Völkern vorziehen.“ (10)

 

Daher ist es von entscheidender Bedeutung, dass Arbeiter und arme Bauern die Führung nicht unverantwortlichen Kräften überlassen. Sie müssen sich in Volksversammlungen organisieren, in denen sie über die entscheidenden Fragen des Kampfes diskutieren und entscheiden. In solchen Versammlungen sollten Führerinnen und Führer gewählt werden, die gegenüber den Massen verantwortlich sind und bei Bedarf durch alternative Vertreter ersetzt werden können. Solche Formen der direkten Demokratie können dazu beitragen, die Entstehung autoritärer Führer zu verhindern, die später korrumpiert werden oder sich mit ausländischen Mächten verbünden.

 

Schließlich ist es wichtig, dass die fortschrittlichsten, politisch bewusstesten Elemente der Aktivisten ihre Kräfte bündeln, um eine revolutionäre Führung aufzubauen. Diejenigen, die das Programm des revolutionären Sturzes der Assad-Tyrannei und ihrer Ersetzung durch ein freies und sozialistisches Syrien teilen, sollten sich in einer einzigen Organisation vereinen. Das RCIT freut sich auf die Zusammenarbeit mit allen Aktivistinnen und Aktivisten, die sich einem solchen Programm widmen wollen!

 

 

 

Fußnoten

 

1) Syrien: Es lebe die neue Offensive der Rebellen! 28. November 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-long-live-the-new-offensive-of-the-rebels/

 

2) Das RCIT hat seit seiner Gründung im März 2011 eine Reihe von Broschüren, Stellungnahmen und Artikeln über die syrische Revolution veröffentlicht, die in einem speziellen Unterabschnitt auf dieser Website gelesen werden können: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

3) Siehe dazu z.B. unsere Broschüre von Michael Pröbsting: Syrien und Großmachtrivalität: Das Scheitern der „Linken“. Die blutende syrische Revolution und die jüngste Eskalation der inner-imperialistischen Rivalität zwischen den USA und Russland – Eine marxistische Kritik der Sozialdemokratie, des Stalinismus und des Zentrismus, 21. April 2018,https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

4) Siehe dazu z.B. Michael Pröbsting: Die Bedeutung der Wiederbelebung der syrischen Revolution, 26. August 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/the-meaning-of-the-revival-of-the-syrian-revolution/

 

5) Michael Pröbsting: Syrien: Die revolutionäre Offensive der Massen geht weiter, 6. September 2023,https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

6) Siehe dazu z.B. unsere Broschüre von Michael Pröbsting: Ist die syrische Revolution am Ende? Ist der Abstentionismus des Dritten Lagers gerechtfertigt? Ein Essay über die Organe der Volksmacht im befreiten Gebiet Syriens, über den Charakter der verschiedenen Sektoren der syrischen Rebellen und über das Versagen jener Linken, die von der syrischen Revolution abtrünnig wurden, 5. April 2017, https://www.thecommunists.net/theory/syrian-revolution-not-dead/.

 

7) Michael Pröbsting: Die Befreiung Palästinas und die Arabische Revolution. Der einzige Weg vorwärts ist eine Strategie, die die Kämpfe der unterdrückten Massen in eine gemeinsame Intifada im gesamten Nahen Osten integriert, 15. November 2023,https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/liberation-of-palestine-and-arab-revolution/

 

8) Siehe dazu z.B. Michael Pröbsting: Libanonkrieg: Einige Lehren aus den Rückschlägen des Widerstands, 1. Oktober 2024,, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

9) RCIT: Libanon: Stellt euch auf die Seite des Widerstands und besiegt das zionistische Monster! 23.09.2024,https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-side-with-the-resistance-defeat-the-zionist-monster/

 

10) RCIT: Thesen zu Weltperspektiven: Inmitten eines Zyklus von Kriegen und Revolutionen, 19.08.2024,https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/

 

제국주의 (러제/중제든 미제든)에 줄서는 지정학적 진영주의 깨부수고 피억압자의 편을 들자!

 

미하엘 프뢰브스팅, 혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT), 2024년 11월 29일, www.thecommunists.net

 

 

 

차례

 

시리아혁명은 죽지 않았다

 

지도부 문제

 

종교 종파주의 문제

 

아랍혁명 부활로 나아가나?

 

아랍혁명 강령

 

피억압자를 편 들라! 지정학적 진영을 편 들지 말고!

 

결론

 

 

 

* * * * *

 

 

 

시리아 혁명의 눈부신 부활은 의심할 여지없이 모든 사회주의자가 환호하지 않을 수 없는 위대한 사건이다! 반군 전사들은 48시간 만에 약 20킬로미터를 진격하여 알레포와 이들리브에까지 도달했다. 이 글을 쓰고 있는 중에 반군은 이미 제2 도시 알레포 시의 서부 지구에서 싸우고 있다. 아사드 정권은 패닉에 빠졌고 러시아 군사고문단과 특수부대는 이미 교전 지역을 떠나고 있고, 이란 군사고문단 사령관 키오마르스 푸라셰미 준장은 알레포시에서 사살됐다.

 

사태의 향후 전개를 예측할 수 있는 위치에 있지 않지만, 우리는 시리아 혁명을 그 시작 시점부터 지지해온 입장에서 반군이 아사드 군대를 최대한 밀어내는 데 성공하기를 기대한다.[1] 현재로선 이 경이로운 사건의 첫 교훈 몇 가지를 도출해보려 한다.[2]

 

 

 

시리아 혁명은 죽지 않았다

 

 

 

수년래, 대부분의 “좌파”들은 ㅡ 아사드 정권에 반대하는 “좌파”들을 포함하여 ㅡ 시리아 혁명이 끝났다고 주장해왔다. 그들은 a) “대중이 사기 저하됐다”, b) “봉기가 ‘지하드파 세력’에 의해 공중 납치됐다”고 말했다.

 

언제나 혁명적 공산주의인텨내셔널 동맹 (RCIT)은 이 같은 주장을 배격해왔다. 물론, 거대한 후퇴의 과정이 있었고, 사기저하 과정이 있었던 것도 사실이며, 소위 “지하드파” ㅡ 서방 제국주의와 러시아 제국주의가 시리아 반군을 “테러 단체”로 지정하기 위해 날조 유포해온 반동적인 이슬람 혐오주의 용어 ㅡ 가 반군 세력을 이끌고 있는 것도 맞다. 그러나 이러한 '분석'은 순전히 피상적이고 경험주의적인 것인데, 왜냐하면 과정의 총체성을 그 본질에서 이해하기 위한 일체의 변증법적 접근법을 결여하고 있기 때문이다.

 

사기 저하된 소부르주아 좌파와는 달리, 진정한 맑스주의자들은 일관되게 다음과 같이 평가 판단한다.[3]

 

혁명적 과정은 멈춰 퇴보했지만 죽지 않았다. 이는 이들리브가 시리아 북서부의 해방 지역으로 남아 있다는 사실로 분명하게 확인되어온 바다. 그리고 작년 가을 남부 수와이다 주와 다라 주에서 발생한 새로운 대규모 시위 물결로도 명확하게 확인됐다.[4] 모든 후퇴와 좌절에도 불구하고 혁명의 불길이 꺼지지 않았다고 하는 이유다. 바로 이 현재까지도 진행 중인 ㅡ 기형화되고 제한된 것일지라도 ㅡ 혁명적 과정 때문에 반군 전사들이 지금 새로운 공세를 시작하여 아사드 반동 군대를 극적으로 밀어낼 수 있게 된 것이다. 작년에 우리는 다음과 같이 밝힌 바 있다. "시리아 혁명은 패배한 것이 아니라 지난 몇 년 대중이 겪어야 했던 모든 좌절에도 불구하고 계속되고 있다는 RCIT의 평가분석을 이 사건은 다시 한 번 확인시켜준다. 같은 슬로건, 같은 깃발, 이 모든 것이 현재의 대중시위가 2011년 3월에 시작된 동일한 과정의 일부임을 확인시켜준다."[5]

 

 

 

지도부 문제

 

 

 

반군 지도부에 관해 말하자면, 이들이 하야트 타흐리르 알샴 (HTS)같은 소부르주아 이슬람주의 민족주의자들이라는 것은 확실히 사실이다. 혁명적 사회주의자로서 우리는 그들의 강령과 전략을 거부하며 그들을 진정한 혁명적 지도부로 대체할 것을 제창하는 바다. 그러나 이러한 세력에 대한 우리의 정치적 반대가 그들이 이끌고 있는 투쟁을 반동적인 것으로 간주한다는 의미는 아니다. 그렇다. 그들은 뿌리 깊이 진보적인 내용을 지닌 인민봉기를 이끌고 있는 것이다. 아사드 폭압체제를 타도하고 아사드의 상전 러시아와 이란을 이 땅에서 몰아내는 것이 바로 이 봉기의 내용이다. 그러한 세력이 이끈 투쟁이 인민대중 속에서 많은 지지 기반을 가지고 있는 이유가 바로 이 때문이다.[6]

 

덧붙여서, 해방투쟁들의 전체 역사를 보면, 자신들의 투쟁을 종교적 의제와 결합한 세력에 의해 해방운동이 주도된 사례들로 가득 차 있다는 것을 보게 된다. 단지 고대와 중세 시대의 반란들 (중국 한나라 말기의 “황건적의 난”, 비잔틴제국의 바오로파, 보헤미아의 후스파와 타보르파, 토마스 뮌처와 재세례파 등)만이 아니다. 19세기 이래의 주요 민중봉기들을 보라. (태평천국 봉기와 모로코에서의 스페인 · 프랑스 식민통치에 반대한 카빌레 봉기로부터 팔레스타인, 체첸, 이라크, 아프가니스탄, 카슈미르 등의 다양한 민족해방 투쟁들까지).

 

시리아의 혁명적 과정을 어떻게 평가 분석할 것인지 문제는 훨씬 더 중요한 질문, 즉 ‘당신은 어느 편인가?’와 연관되어 있다. 통상, 시리아 혁명은 죽었다고 주장하는 좌파들은 그러한 평가를 시리아 반군의 해방투쟁에 대한 지지를 중단하는 구실로 사용한다. 당연한 바지만, 진정한 사회주의자들은 이 같은 부끄러운 입장을 계급투쟁을 버리고 도망가는 것으로 간주한다.

 

 

 

종교 종파주의 문제

 

 

 

시리아 혁명에 대한 또 다른 주요 비판은 시리아 혁명의 지도 세력이 종파주의적 의제를 내걸고 있다는 비판이다. 이는 어느 정도 맞지만 두 가지 중요한 점을 놓치고 있다.

 

첫째, 이러한 종교 종파주의는 소수 알라위파 종파에 충성 기반을 가지면서 절대 다수의 수니파를 차별하는 아사드 정권의 초종파주의적 성격에서 비롯한 결과물일 따름이다. 물론, 종파주의는 잘못된 것이고 사회주의자들은 비 종파주의적 혁명강령을 내걸어야 한다는 사실, 즉 아랍인, 쿠르드인, 투르크멘인, 수니파, 시아파, 드루즈파, 알라위파, 기독교도 등 모든 그룹을 포함시키기 위해 애써야 한다는 사실은 그럼에도 바뀌지 않는다. 그러나 반군 속에 종파주의적 경향의 객관적 기초가 존재한다는 것을 이해하는 것이 중요하다..

 

둘째, 종파주의 문제를 과장하고 2011년 이래 해방투쟁의 객관적인 인민적 성격을 부정하는 것은 옳지 않다. 이는 많은 경우에서 수니파 무슬림 (전체 주민의 약 3/4)뿐만 아니라 다른 종파들도 아사드와의 투쟁에 참가하고 있다는 사실로 입증된다. 앞서 언급한 남부 수와이다 주의 대규모 시위는 주로 드루즈파를 중심으로 한 시위였다. 그리고 그 바로 이틀 전인 11월 27일 반군의 공세가 시작된 직후, 반아사드 드루즈파 민병대인 시리아여단 당은 정부를 위해 싸우는 드루즈파 병사들에게 탈영하여 고향 수와이다로 돌아갈 것을 촉구하는 포고문을 냈다. 시리아여단 당은 반군에게도 포로로 잡힌 드루즈파 정부군 병사들에 대해 자비를 베풀 것을 (이들 병사 대부분이 강제 징집되었고 정부를 지지하지 않으므로) 촉구했다.

 

 

 

아랍 혁명의 부활로 나아가나?

 

 

 

시리아 혁명의 이 폭풍 공세는 기본적으로 네 가지 사태발전의 산물인 것으로 보인다. 첫째, 위에서 언급한 바와 같이 혁명적 과정은 결코 죽지 않았고, 따라서 현 공세에는 수만 명의 전사와 헌신적 주민이 그 출발점으로 존재했던 것이다.

 

둘째, 2020년 이후 내전 소강상태 속에서도 아사드 정권은 대중의 생활조건을 개선하는 데 총체적으로 실패했다. 이것이 특히 문제인 것은, 아사드 정권이 지난 몇 년 동안 주민에게 가장 기본적인 생필품을 조달하지 못한 것에 대해 더 이상 전쟁 탓으로 돌리며 변명할 수도 없기 때문이다.

 

셋째, 시리아 해방투쟁은 팔레스타인 인민의 영웅적 해방투쟁에 고무 받았다. 한편 팔레스타인 해방투쟁에 대해 이들리브의 반군과 대중은 줄곧 지지하고 응원했다.

 

넷째, 이스라엘의 레바논 공격이 헤즈볼라와 이란으로 하여금 시온주의 적에 대항하여 민족방위 전쟁에 자원을 집중하지 않을 수 없게 했다. 이로 인해 시리아 북부에 군사적 공백 상태가 생기면서 반군이 지난 이틀 아사드 군대를 밀어낼 수 있었다.

 

팔레스타인 인민의 영웅적 투쟁의 가장 최근 주기가 시작된 10월 7일 이래로 RCIT는 팔레스타인 해방투쟁과 아랍혁명의 연결 가능성과 필요성을 지적해왔다.

 

"팔레스타인 해방투쟁과 아랍혁명, 이 두 과정을 결합하는 객관적 기초가 있다. 팔레스타인 인민은 아랍 형제자매들의 지지가 필요하다. 팔레스타인 인민은 이기적이고 탐욕스러운 아랍 지배자들이 아니라 오직 대중에게만, 아랍 노동자민중 형제자매들에게만 의지할 수 있다. 그리고 아랍 대중은 시온주의 국가의 파괴에 실존적 이해관계를 갖고 있다. 왜냐하면 아랍 대중이 중동 어느 나라에서든 승리할 경우 이 이스라엘 시온주의 국가는 중동에서 언제나 제국주의 반혁명 핵심세력이 될 것이기 때문이다.

 

이미 말했듯이, 혁명적 활동가들이 팔레스타인 투쟁을 시리아혁명과의 연대 문제, 이집트의 시시 정권 타도의 필요성 등과 결합시키는 것이 매우 중요하다. 마찬가지로 팔레스타인 문제도 아랍 나라들의 해방투쟁에 도입되어야 한다.

 

우리는 하마스 지도부가 수년 동안 시리아혁명을 지지하다가 아사드정권과 화해한 것은 심각한 과오라고 생각한다."[7]

 

지난 1년 모두가 보았듯이, 이스라엘의 가자 제노사이드 학살 전쟁은 역내 분쟁을, 즉 팔레스타인, 레바논, 예멘, 이라크, 그리고 (매우 제한된 정도로) 이란의 저항세력이 점령자와 싸우는 중동 전역에 걸친 충돌을 촉발했다.

 

이 과정은 어떤 식으로든 더 긴 기간 (이스라엘/미국과 이란 간의 전면전과 같은 급격한 확전과 소강 국면을 모두 포함하는 긴 기간)을 지속할 가능성이 매우 높다.

 

시리아혁명의 부활은 혁명 과정을 다른 나라로, 지역 전체로 확대시킬 수 있는 구체적 가능성을 열어준다. 사회주의자들이 전적으로 지지하는 전망이 아닐 수 없다.

 

 

 

아랍혁명 강령

 

 

 

노동자·피억압자에 의한 이러한 혁명의 프로그램은 아사드를 비롯한 아랍 나라들의 모든 폭군들을 타도하는 것이어야 한다. 이 폭압체제들은 노동자 평의화와 민병에 기반을 둔 노동자·농민 정부로 대체돼야 한다. 초부호 (슈퍼리치) 엘리트들을 몰수 수탈하고, 기간산업을 비롯한 경제 핵심부문을 국유화하고, 민주주의 · 사회주의 미래로 가는 길을 여는 그러한 노동자·농민 정부로 교체되어야 한다.

 

시온주의 국가를 분쇄 해체하고, (팔레스타인 난민들을 고향으로 귀환할 수 있게 해줄) 요르단강에서 지중해까지 하나의 세속적·민주적 팔레스타인 국가로 그것을 교체하는 투쟁도 또한 그러한 아랍혁명 강령의 일부다. 이 같은 단일 팔레스타인 국가는 중동 사회주의 연방 내 노동자·농민 공화국이다.

 

또 이러한 혁명적 투쟁은 모든 제국주의 강대국 (미국, 중국, 러시아, 서유럽, 일본)을 겨냥하여 그 군대와 군사기지를 모두 축출하는 투쟁이다.

 

 

 

피억압자를 편 들라! 지정학적 진영을 편 들지 말고!

 

 

 

본성상 팔레스타인 연대운동은 시온주의 아파르트헤이트 국가와 그 핵심 뒷배 미 제국주의에 맞서는 것이었다. 반면 시리아혁명과 그 국제 지지자들은 일차적으로 아사드 폭압체제와 그 핵심 뒷배 러시아 제국주의에 맞서는 것이었다.

 

이 같은 상황으로 인해 두 운동 모두에서 "차악"론이 머리를 내밀었다. 팔레스타인 연대운동에 참가하는 세력들 중에는 러시아를 미국만큼 "나쁘지는 않다"거나, 심지어는 러시아를 "진보 세력"으로 간주하는 세력들이 있다. 시리아혁명 지지 세력들 가운데서도 그 같은 “차악” (이 경우에는 미국) 지지 경향들이 존재한다.

 

RCIT는 언제나 이러한 경향들을 비판해 왔다. 우리는 연대 활동가들이 제국주의 강대국 양 진영 무도에 반대해야 함을 강조한다. 해방투쟁은 공통의 적들 ㅡ 아사드를 비롯한 아랍 폭압정권, 이스라엘, 제국주의 ㅡ 에 대항하여 각국의 수억 명 노동자·피억압자를 통일 단결시키는 것을 목표로 해야 한다.[8]

 

따라서 연대 활동가들은 이스라엘 같은 "친 서방" 억압자에 맞서 싸우든, 아사드 정권 같은 "친 러·중" 억압자에 맞서 싸우든 그와 관계없이 피억압 대중을 편 들어야 한다. 연대 활동가들은 그 어느 지정학적 진영에도 종속되기를 거부해야 한다. 예를 들어, 팔레스타인 연대 활동가들이 아사드가 이른바 “저항의 축”의 일부라는 이유로 아사드에 동조하는 것은 용서할 수 없는 과오다.

 

물론, "저항의 축" 세력이 이스라엘 (또는 미국)과 싸우는 경우, 우리는 그러한 활동을 지지한다. 그러나 우리는 이들 세력에게 정치적 지지를 주지 않고 그러한 활동을 지지한다. 우리가 성명에서 반복해서 말했듯이, "우리는 시리아 아사드 폭압정권과 이란 물라(율법학자)-자본가 독재에 대한 헤즈볼라 지도부의 반동적 지지를 규탄한다."[9]

 

그러나 "저항의 축" 세력이 시온주의 적과 싸우는 것이 아니라 자국 인민과 싸우는 데서는, 우리는 이들 세력에 비타협으로 반대하며, 이들 세력과 싸우는 피억압자의 편을 든다.

 

아사드의 경우는 이들 세력이 내세우는 "반시온주의", "반제국주의" 수사가 얼마나 공문구에 불과한지를 보여주는 대표적인 예다! 시리아 인민의 이 악명 높은 도살자는, 레토릭에서는 둘째가면 서러울 정도의 반시온주의, 반제국주의 대표 기수다. 그러나 이 수사를 현실 세계와 비교해보라! 그가 대를 이은 그의 애비는 1991년 이라크를 상대로 전쟁을 벌인 미국 주도 연합군에 가담했다. 그리고 이 아들 아사드는 이스라엘 앞에서는 그 시온주의 적을 향해 총 한 발도 발사한 적이 없는 ㅡ 심지어는 이번 가자 제노사이드 학살전쟁 동안에도 ㅡ 중동 최고 겁쟁이다! 아사드는 자국 인민에 대해서만 “강하다”. 아사드는 2011년 시리아혁명 시작 이래로 자국민 수십만 명을 ㅡ 러시아 제국주의의 도움으로 ㅡ 살육해왔다.

 

 

 

결론

 

 

 

우리는 지난 48시간이 시리아 혁명 과정의 전환점이 되었다고 결론 내릴 수 있다. 수년간의 후퇴와 좌절 끝에 반군은 다시 한 번 전진하고 있다. 사회주의자, 민주주의자, 그리고 모든 정의로운 자들은 이 투쟁을 전적으로 지지해야 한다. 물론, 그 지도부/ 지도라인의 정치적 취약점과 오류에 눈 감지 말고!

 

지난번 언급했듯이, “중동의 소부르주아 민족주의 · 이슬람주의의 주된 문제는, 시온주의 국가에 맞선, 또는 시리아에서 아사드 폭정에 맞선, 또는 이집트에서 시시 정권에 맞선 그 엄청난 희생과 영웅적 투쟁에도 불구하고, 노동자계급에 지향을 두지 않으며 노동자·민중 평의회와 민병 창설에 초점이 가 있지 않다는 것이다. 대신 이 소부르주아 민족주의 · 이슬람주의는 외세의 지지 (시리아혁명의 경우 터키, 오늘 하마스의 경우에 이란을 비롯한 ”저항의 축“)를 얻길 바란다. 이는 다른 나라 피억압 인민들과의 국제적 동맹을 구축하는 것을 멀리하고 반동 정권들과의 전술적 동맹을 선호하는 것을 뜻한다."[10]

 

그 때문에 노동자·빈농이 그러한 책임 없는 세력에 지도력을 맡기지 않는 것이 매우 중요하다. 평의회 (소비에트)와, 민중공회 같은 준 평의회에서 주요 투쟁 사안들에 대해 토론하고 결정을 내리는 것이 중요하고 그 속에서 자주적으로 조직화 하는 것이 필요하다. 지도자들 선출 시 대중에게 책임을 지고, 언제든 소환, 교체될 수 있는 회의체가 바로 그러한 평의회, 민중공회다. 이러한 형태의 직접 민주주의는, 나중에 부패하거나 외세와 동맹을 맺는 권위주의 지도자의 출현을 피하는 데 도움이 될 수 있다.

 

마지막으로, 활동가들 중 가장 선진적이고 정치적으로 자각한 인자들이 혁명적 지도력 구축에 힘을 모으는 것이 필수 과제다. 아사드의 폭압체제를 혁명으로 타도하고 이를 해방 · 사회주의 시리아로 대체하는 강령을 공유하는 자들이 하나의 조직으로 통일 단결해야 한다. RCIT는 그러한 강령에 헌신하는 모든 활동가들과 협력하기를 고대한다!

 

 

 

------------------------------------

 

[1] <시리아: 반군의 새로운 공세 만세!>, 2024년 11월 28일, https://blog.wrpkorea.org/2024/11/blog-post_30.html

 

[2] RCIT는 2011년 3월 그 시작 이래로 시리아혁명에 관한 수많은 책자와 성명, 기사들을 발표했다. 다음에서 볼 수 있다. https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

[3] 이에 대해서는 다음을 보라. Michael Pröbsting: Syria and Great Power Rivalry: The Failure of the „Left“. The bleeding Syrian Revolution and the recent Escalation of Inter-Imperialist Rivalry between the US and Russia – A Marxist Critique of Social Democracy, Stalinism and Centrism, 21 April 2018, https://www.thecommunists.net/theory/syria-great-power-rivalry-and-the-failure-of-the-left/

 

[4] 이에 대해서는 다음을 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <시리아 혁명 부활의 의미>, 2023년 8월 26일, https://blog.wrpkorea.org/2023/09/blog-post.html

 

[5] Michael Pröbsting: Syria: The Revolutionary Offensive of the Masses Continues, 6 September 2023, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/syria-the-revolutionary-offensive-of-the-masses-continues/

 

[6] 이에 대해서는 다음을 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <[팜플렛] 시리아 혁명은 끝나지 않았다!>, 2017년 4월 5일, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_5.html

 

[7] 미하엘 프뢰브스팅, <팔레스타인 해방과 아랍 혁명>, 2023년 11월 15일, https://blog.wrpkorea.org/2023/11/blog-post_28.html

 

[8] 이에 대해서는 다음을 보라. Michael Pröbsting: Lebanon War: Some Lessons from the Setbacks of the Resistance, 1 October 2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/lebanon-war-some-lessons-from-the-setbacks-of-the-resistance/

 

[9] RCIT, <레바논 항전의 편에 서서 시온주의 야수를 패멸시키자!>, 2024년 9월 23일, https://blog.wrpkorea.org/2024/09/blog-post_28.html

 

[10] RCIT: Theses on World Perspectives: In the Midst of a Cycle of Wars and Revolutions, 19.08.2024, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/world-perspectives-2024-25/