Ukraine: A Capitalist Semi-Colony

On the exploitation and deformation of Ukraine’s economy by imperialist monopolies and oligarchs since capitalist restoration in 1991

A Pamphlet (with 13 Tables and 3 Figures) by Michael Pröbsting, International Secretary of the Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), January 2023, www.thecommunists.net

RevCom_NS#85 (Ukraine)_WEB.pdf

Adobe Acrobat Document 1.9 MB

Download

Contents

Introduction

I. The Marxist Theory of Imperialism and the Concept of Semi-Colonies

II. The Dead-End of Bureaucratic Stalinism

III. The Devastating Social and Economic Consequences of Capitalist Restoration

IV. The Semi-Colonial Deformation of Ukrainian Capitalism since 1991

1) Oligarchs: the creation of a comprador bourgeoisie

2) A semi-colonial supplier of raw materials for the capitalist world market

3) Deep in the trap of foreign debt

4) Foreign investment: the imperialist plunder of the Ukraine

5) Migration: the Ukraine provides cheap labour force

V. Ukraine: A Dependent Country Torn between Great Powers in East and West

VI. Russia’s Push to Colonise the Ukraine since February 2022 and NATO’s Efforts to Increase its Influence

VII. The Way Forward: From National Liberation to Social Revolution

* * * * *

Note of the Editorial Board: This pamphlet contains three figures. For technical reasons these can only be viewed in the pdf version of the pamphlet which can be downloaded above.

Introduction

The beginning of Russia’s invasion of the Ukraine in February 2022 has catapulted this Eastern European country into the centre of world politics. It obligates each and every political current to take a stance on this issue; even more, it has become a key demarcation line between those who adapt or even capitulate to one or the other imperialist Great Power and those who take a principled internationalist and anti-imperialist position in support of oppressed peoples.

The Revolutionary Communist International Tendency (RCIT) and its section in Russia – Socialist Tendency – have sided with the Ukraine’s war of national defence against Putin’s invasion from the very beginning. While we lend no political support for the bourgeois Zelensky government, we support the liberation struggle of the Ukrainian people and call for its material support (including military aid). Based on such an approach of taking the side of the oppressed, we have (co-)organised three convoys to the Ukraine and other solidarity activities. [1]

At the same time, we emphasise the dual character of the conflict as the just war of the Ukrainians is combined with the accelerating rivalry between the imperialist powers. In this conflict between Russia and NATO, socialists must take a position of revolutionary defeatism, i.e. of intransigent opposition against both camps and against all forms of Great Power chauvinism and militarism (like sanctions, etc.). Hence, the RCIT advocates an internationalist and anti-imperialist position which we summarise in the slogan: “Defend the Ukraine against Putin’s invasion! Against Russian and against NATO imperialism!“ ^{^[2]}

A key argument for our position is the analysis of the class character of the forces involved in this conflict. In contrast to the vast majority of self-proclaimed socialists, we have recognised the imperialist character of Russia since more than two decades. Its economy is dominated by domestic monopolies which are exporting capital and squeeze extra-profits from semi-colonial countries (mostly, but not exclusively, in Central Asia and Eastern Europe). Likewise, Russia’s economy gains from a large layer of migrants who are super-exploited as cheap labour force. At the same time, Russia is a nuclear power and a key player in world politics which has military intervened in several countries in the past one and a half decades [3] (in addition to two bloody wars against the heroic Chechen people). ^{^[4]}

As the focus of this pamphlet is class character of the Ukraine, we will not discuss the issue of Russian imperialism in more detail at this place, even more so as we have already done so in several pamphlets dedicated to this subject. ^{^[5]} For the same reason, we will not deal at this point with our analysis of the Western powers and the inter-imperialist rivalry and refer readers to our book “Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry” as well as other works. [6]

The RCIT has also always emphasised that the Ukraine – in contrast to the imperialist Great Powers (U.S., Russia, China, Western Europe and Japan) – has a different class character, concretely that it is a capitalist semi-colonial country. This means that the Ukraine is, first and foremost, a country which does not primarily exploit and oppress other nations but that it is rather one which is a victim of imperialism. While the Ukraine is formally an independent state since 1991, it is, in essence, oppressed by Great Powers. Its economy experiences super-exploitation by foreign monopolies and, politically, it is dominated by imperialist states.

We consider such an analysis as crucial for understanding the specific class character of the Ukraine and, hence, for understanding the class character of the current war. In this pamphlet we will elaborate our analysis of the Ukraine as an industrially advanced but dependent capitalist semi-colony.

A final note. As the reader will see, our analysis of the Ukraine’s class character is based on a survey of its social and economic development since 1991. We show that the semi-colonial deformation and subordination of this country started immediately after it became formally independent. In other words, it is not a result of the events in 2014 and the years after or the current war. These latest developments have, undoubtedly, modified and accelerated the subordinated and oppressed position of the Ukrainian people but they are not the fundamental cause of it.

In order to gain real independence, the Ukrainian workers and oppressed face the great task of defeating the Russian invasion, of shaking off its subordination by NATO imperialism and of expropriating their domestic enemy – the oligarchs and their corrupted lackeys in the political establishment. In other words, the road to freedom depends on the success of a political and social revolution of the Ukrainian workers which abolishes capitalist exploitation and imperialist domination and opens the door to a socialist future!

Part 1

I. The Marxist Theory of Imperialism and the Concept of Semi-Colonies

We shall begin with a brief summary of the Marxist theory of imperialism, and, as an integral part of it, of the concept of semi-colonies. Again, we will limit ourselves to a short presentation as we have elaborated on these issues extensively in our book “The Great Robbery of the South” and various other works. ^{^[7]}

Lenin, the most important contributor to the Marxist theory of imperialism, described the essential characteristic of imperialism as the formation of monopolies which dominate the economy. Related to this, he pointed out the fusion of banking and industrial capital into financial capital, the increase in capital export alongside the export of commodities, and the struggle for spheres of influence, specifically colonies. ^{^[8]}

The class character of states can not be understood in isolation. As a matter of fact, all states are related with each other as they are part of the capitalist world economy and the imperialist global system. Hence, the class character of a country has to be viewed in relation to other states and nations. The same, by the way, is the case with classes whose character can also be only understood by analysing their relationship with other classes.

A key feature of imperialism is the fact that the formation of monopolies and Great Powers has led to the division of the entire world into different spheres of influence dominated by rivalling imperialist states and the subjugation of most countries under these few Great Powers. From this follows an essential feature of Lenin’s (and Trotsky’s) analysis of imperialism: the characterization of the connection between the imperialist states, on one hand, and the huge majority of people living in the capitalistically less developed countries, on the other hand, as a relationship of oppression. As a result, the Marxist theoreticians in the 20^th century explained that the “division of nations into oppressor and oppressed … forms the essence of imperialism.“ ^{^[9]}

The economic basis of the relationship between imperialist and semi-colonial states is what Lenin called the super-exploitation of these oppressed nations by the imperialist monopolies. Because of such super-exploitation, monopoly capital can acquire – in addition to the average profit rate – an extra profit. These extra-profits are important additions to the profits which monopoly capital already extracts from the workers in the rich countries. They are also, by the way, an essential source to bribe the upper, aristocratic sectors of the working class and in particular the labour bureaucracy in the imperialist countries – features which help to consolidate the rule of monopoly capital.

In our above-mentioned book, The Great Robbery of the South, we have elaborated basically four different forms of super-exploitation by which monopoly capital obtains extra profits from (semi-)colonial countries:

i) Capital export as productive investment

ii) Capital export as money capital (loans, currency reserves, speculation, etc.)

iii) Value transfer via unequal exchange

iv) Value transfer via migration (based on the super-exploitation of migrants, a nationally oppressed layer of the working class)

The relationship between states has to be seen always in the totality of its economic, political, and military features – “the entire totality of the manifold relations of this thing to others“ (Lenin). ^{^[10]} Not all forms of oppression and super-exploitation do necessarily exist in the relationship between an imperialist and a semi-colonial state, and these features might exist in various combinations.

Since the subject of our pamphlet is the analysis of the Ukraine as a capitalist semi-colony, we shall focus on our definition of such type of country. A semi-colonial country is formally an independent state (in contrast to a colony). However, it shares with the latter the essential features – domination and super-exploitation by imperialism.

We emphasise this point since a number of socialists get confused by the formally independent status of most countries in the Global South. From this, they conclude that such countries would have a completely different character than colonies. However, it is our task to identify the essence of a relationship behind the formal appearance or, to put it in the words of Marx in Volume III of Capital, “it is a work of science to resolve the visible, merely external movement into the true intrinsic movement.“ ^{^[11]}

In conclusion, we have summarized the RCIT’s definition of semi-colonies, in accordance with the understanding of the Marxist classics, ^{^[12]} as follows: A semi-colonial country is a capitalist state whose economy and state apparatus have a position in the world order where they first and foremost are dominated by other states and nations. As a result, they create extra-profits for and give other economic, political and/or military advantages to the imperialist monopolies and states through their relationship based on super-exploitation and oppression.

Furthermore, it is not sufficient to divide countries into categories of imperialist or semi-colonial states. There are of course many different shades within each category. This is the case both between different imperialist states as well as between different semi-colonial countries. In the case of the latter, we can differentiate “between advanced or industrialized semi-colonies such as Argentina, Brazil, Egypt, Turkey, Iran or Thailand on one hand and poorer or semi-industrialized semi-colonies like Bolivia, Peru, the Sub-Saharan African countries (except South Africa), Pakistan, Afghanistan, Indonesia etc.” ^{^[13]}

A final note on the issue of the Marxist theory of imperialism. We are aware that some critics will object that our approach would be “schematic” as it divides the world in countries of different categories. We think that such criticism is unjustified. It is a fundamental truth of the laws of materialist dialectic that it is impossible to understand the main developments in the world – and the relations between these – without a clear set of categories. Lenin was absolutely right when he quoted Hegel approvingly: “To understand means to express in the form of notions.“ ^{^[14]} Or to put it in an even more categoric formulation of the great German philosopher: “Anything whatever is comprehended and known in its truth only when it is completely subjugated to the method“ ^{^[15]}

Having summarised our theoretical approach to imperialism in general, and semi-colonies in particular, we shall move now, after a few words about the Stalinist rule, to a more detailed analysis of the Ukraine.

Part 2

II. The Dead-End of Bureaucratic Stalinism

Initially, most countries of the Global South had been colonies of European Empires before they became formally independent semi-colonies. As such, the economies of these countries were (de-)formed from the very beginning by the capitalist property relations of the dominating powers. In the case of the Ukraine (as well as a number of other Eastern European and Asian countries), things are different. Here, capitalism was introduced as a result of the collapse of Stalinism in 1989-91.

Until that time, the Soviet Union had been a degenerated workers state, i.e. a country with a planned, post-capitalist economy and politically dominated by a Stalinist bureaucracy. Such relations of property allowed the country over a number of decades important advances in the field of industrialization, welfare, science, military, space exploration, etc. The global status of the USSR as a leading power reflected these historic strides. This had been made possible since the economic surplus was not appropriated as private profit by a small class of capitalists but was used, to a certain degree, for social development.

However, the advantages of post-capitalist property relations were increasingly undermined, and finally destroyed, by the reactionary dictatorship of a bureaucratic caste. This was a social stratum which had come to power against the background of the isolation of the first workers state in history after the terminal illness and death of Lenin in 1923/24 and the defeat of the Left Opposition led by Leon Trotsky in 1927. This bureaucracy – led by Stalin – abolished the political gains of the October Revolution and suppressed the working class and the smaller nations. Numerous people, including tens of thousands of Trotskyists, perished in the gulags.

Moscow’s bureaucratic policy also caused major disruptions in the economy (e.g. Neo-NEP and, afterwards, forced collectivisation) and provoked social catastrophes like the famine in the early 1930s. by its very nature, the bureaucrats were primarily interested in accumulating an increasing number of privileges. Hence, they wanted to keep the status quo (for which Stalin invented the conservative theory of “Socialism in One Country” in 1924) [16] instead of expanding the revolutionary process to other countries, as the Trotsky and his supporters advocated on the basis of the theory of Permanent Revolution. [17]

The ruling bureaucracy was not a class but rather a caste as it did politically control but not own the means of production. However, such control allowed the bureaucrats a parasitic existence where they could appropriate numerous privileges. Hence, they increasingly undermined the proletarian property relations and, by association, the productive basis of the society. ^{^[18]}

In the field of world politics, the Stalinist dictatorship was a conservative factor. True, Moscow (and Beijing, until Nixon’s visit in 1972) did sometimes clash with imperialism and aided oppressed peoples resisting the U.S. But, first and foremost, did the Stalinist states play a pacifying role in the global class struggle. Its desire for keeping the status quo with the bureaucracy in power in the Stalinist states made Moscow and Beijing look for agreements with the imperialist powers and, in countries where they were not in power, for alliances with sectors of the bourgeoisie.

At home, decades of Stalinist rule suppressed every critical voice and imposed a graveyard rest on the society. Such lack of workers democracy alienated the workers from means of production, provoked lack of initiative and engagement, allowed bureaucratic mismanagement and resulted in economic stagnation.

Trotsky, in his analysis of Stalinism, characterised the Soviet Union under the Stalinist dictatorship as a “transitional society”. He explained that such states were stuck in the transition from capitalism to socialism due to the domination of counter-revolutionary bureaucracies which blocked the advance of socialist revolution both at home and internationally. As Trotsky predicted in his writings, these states were and could only be transitional phenomena: they either had to move forward by means of political revolution against the bureaucracy or to move backward via a social counter-revolution and the restoration of capitalism. [19]

However, while the Stalinist bureaucracy was bad in running the economy, it was pretty efficient in suppressing the workers. Hence, when the dominating sectors of the bureaucracy gave up their defence of the nationalised economy and started to restore the capitalist property relations in 1989-91, the working class was in a difficult situation where it lacked political experience and, most importantly, a revolutionary leadership. [20] This, however, would have been the decisive precondition for the transformation of the crisis into a victorious political revolution. Such a revolution could have opened the road to liberate the people, to revive the nationalised economy and the stimulate the process of world revolution. But since the necessary preconditions lacked, the degenerated workers state imploded, and a process of political revolution ended in defeat and transformed into a social counterrevolution.

Part 3

III. The Devastating Social and Economic Consequences of Capitalist Restoration

The collapse of the proletarian property relations in 1991 and the restoration of capitalism had devastating consequences for the countries affected. It opened a process of economic destruction and horrendous deterioration of the living condition of the popular masses.

This was also the case in the Ukraine. In Table 1 we see that in the first five years alone, the Gross Domestic Product (GDP) and industrial output collapsed by nearly 50% - a catastrophe from every point of view. Since then, the Ukraine’s economy experienced a highly fragile process of ups and downs (see Figure 1)

Table 1. Collapse of GDP and Industrial Production in Ukraine, 1991-1995 (in Percent) ^{^[21]}

1991 1992 1993 1994 1995 Cumulative

GDP -11.9% -17.0% +4.2% -2.5% -11.8% -49.7%

Industrial Production +4.8% -6.4% -8% -27.8% -11.5% -48.3%

Figure 1. Changes in the Ukraine’s GDP during 1996-2018, Annual Growth in Percent [22]

The cycle of dramatic decline of Ukraine’s economy lasted until 1999. Albeit it could be halted at some point, the Ukraine’s economy has never recovered to the levels of 1991 until today. As Table 2 shows, its GDP in 1999 was only 44.7% of its level in 1991. Another economist provides data indicating that, by 2000, the Ukraine’s real GDP had declined to 43% of its level in 1990. ^{^[23]} This figure recovered somehow to 73% in 2006, 76,2% in 2013 and collapsed again to 69.6% in 2018. [24] In other words, Ukraine’s economy declined in such a dramatic way that within the three decades since the beginning of capitalist restoration it hardly ever exceeded the level of ¾ of the output before 1991!

Table 2. The Chronic Crisis of Ukraine’s Economy since the Restoration of Capitalism in 1991: GDP at Constant Prices (1991 = 100) ^{^[25]}

Year 1999 2006 2013 2018

Level (1991 = 100) 44.7 73 76.2 69.6

In parallel, investment declined massively, in particular in heavy industry and raw materials extraction. Consequently, a growing share of its the capital stock became obsolete. A Ukrainian economist calculated that in the period 1991-99, gross industrial output fell by -49.1% and capital investment by -77.9%. ^{^[26]}

Ukraine’s structural crisis after the restoration of capitalism resulted also in a massive process of deindustrialization. The country had a developed base not only in mining and the production of iron and steel other but was also home of a sophisticated industry in sectors like defence, automobile, aircraft and aerospace and shipbuilding. However, large parts of these industries have been closed or drastically reduced since 1991. Between 1991 and 1998, capacity utilization in industry declined and reached 50-51%. ^{^[27]}

As a result, the share of manufacturing resp. of the whole industrial sector in the total economic output was massively reduced. [28] While the share of industry in the Ukraine’s GDP was 52.6% in 1992 (manufacturing: 44.6%), this share declined to 30.8% in 2000 (manufacturing: 16.3%), 22.7% in 2013 (manufacturing: 11.3%), and 22.6% in 2019 (manufacturing: 10.8%). In other words, the share of industry and manufacturing in the country’s output had declined by 3/5 resp. ¾ within only two decades! (See Table 3)

Table 3. Share of Industry and Manufacturing in the Ukraine’s GDP, 1992-2019 ^[29]

1992 2000 2013 2019

Share of Industry 52.6% 30.8% 22.7% 22.6%

Share of Manufacturing 44.6% 16.3% 11.3% 10.8%

Logically, this process of economic and social regression had devastating consequences for the population. Unemployment, which did not exist under the pre-1991 conditions of a planned economy, increased dramatically. In April 1999, the World Bank estimated the real unemployment rate to be 30% in Ukraine. ^{^[30]} Officially, unemployment levels were at 9.6% in 2009 and increased later again. ^{^[31]} While 26.4% of the population did live below the national poverty line in 2000, this share remained nearly the same by 2013 (24.5%). ^{^[32]}

In parallel with the establishment of capitalist property relations, income inequality became a key feature in Ukraine’s society. In 2010, the richest 10 decile of the population of Ukraine controlled 21% of the total income while the poorest decile had only 4.4%. ^{^[33]}

As a result of this devastating process, depression, health problems, alcoholism and drug addiction, suicide, infectious diseases etc. dramatically spread among the population. Life expectancy in general declined from 70.5 to 67 years between 1991 and 1995 and that of men dropped from 66 years in 1989 to 62.8 years. At the same time, infant mortality rates increased from 13.0 (1990) to 15.0 (1995). ^{^[34]}

Albeit the situation improved later, life expectancy was still at the same level in 2020 as in 1991 (71 years) – worse than in all other countries in Europe. [35] The country’s death rate (per 1,000 people) increased from 11 (1989) to 17 (2005) and 16 (2020). ^{^[36]} At the same time, the fertility rate (births per woman) in the Ukraine declined from 2 (1988) to 1.1 (2001) and 1.2 (2020). ^{^[37]}

The inevitable result of such process of unprecedented social decay has been that Ukraine’s population declined from 52 million in 1991 to about 42 million in 2020, nearly a 20% drop. ^{^[38]} Even the OECD, a key imperialist economic institution which does not become tired of propagating the advantages of the free market, was forced to note: “Ukraine has experienced population ageing and population decline since independence in 1991. During 2000-16, the working-age population (i.e. 15-64 year olds) fell by 7.8%, while the population as a whole fell by 8.1%. Ukraine’s population is already older than those of most OECD countries: the 65+ age group accounted for 21% of the population in 2016.” ^{^[39]}

In summary, the balance sheet of capitalist restoration in the Ukraine – one of the most populous countries in Europe – is devastating. Of course, this process has been worsened now much more by the current Russian war of aggression. But, as we did show above, the country had been thrown back massively even before the conflict started since its economy had reached in 2013 – more than two decades after the restoration of capitalism and before hostilities with Russia began – only 76% of its 1991 level. The Ukraine experienced a process of social and economic regression as it has been destroyed by the evil forces of capitalism and imperialism.

Part 4

IV. The Semi-Colonial Deformation of Ukrainian Capitalism since 1991

After the collapse of Stalinism and the bureaucratically planned economy, capitalist property relations were established in the Ukraine. However, capitalism did not, and could not, grow “organically”. Rather, the capitalist law of value was implemented by the combined force of foreign imperialist institutions (Western governments, banks and corporations) and domestic oligarchs. The result was shameless robbery and the creation of a dependent capitalist economy dominated by imperialist powers and monopolies.

1) Oligarchs: the creation of a comprador bourgeoisie

Similar to other ex-Stalinist countries in Eastern Europe, the pro-capitalist governments implemented a neo-liberal policy of privatisation after 1991. According to official statistics, by the end of 1999 privatized enterprises accounted for approximately 71% of industrial output and more than 50% of industrial employment. ^{^[40]}

The process of privatisation resulted in a process of monopolisation, i.e. the creation of a small number of corporations which control the key sectors of the economy. By February 1998, the 200 largest enterprises in Ukraine accounted for 90% of industrial output. ^{^[41]}

In the period before the beginning of the war in February 2022, the Zelensky government tried to continue and expand the process of privatisation. In March 2021, the Ukrainian parliament passed a law that cancelled an earlier prohibition on the privatization of State-Owned Enterprises (SOE). This followed an earlier law in 2019 that reduced the number of such enterprises deemed “strategic” and, thus, exempt from sale. In 2020 Ukraine began a process that would allow partial privatization of SOEs, including Naftogaz, MainGasPipelines of Ukraine, UkrTransGaz, and other companies involved in the energy sector. However, parliament clarified the law further in 2021 by establishing a list of 659 such enterprises – mostly in the energy, defence, and aerospace sectors, the state railway, or the postal service – which would continue to be exempted from privatisation. ^{^[42]}

The result of this process of privatisation was that, effectively, a small group of super-rich capitalists – the so-called oligarchs – grabbed the most valuable enterprises. According to a recently published study of a neoliberal U.S. think tank – which can hardly be accused of pro-socialist prejudices – “the top 100 wealthiest people in Ukraine controlled nearly 25 percent of Ukraine’s pre-war economy. Many oligarchs control sprawling, diversified holding companies that include energy companies, mining, metallurgy, and media. In the past, this economic dominance enabled oligarchs to exert outsize political influence through significant funding to some political parties.” ^{^[43]}

Such process of enrichment by a small group of new capitalists went hand in hand with massive capital flight and vulgar theft. Economists estimated the amount of Ukrainian capital abroad in 1996 at between $25 and $50 billion. ^{^[44]} This process is also reflected in the peculiar destinations of what are supposed to be “investments” abroad by Ukrainian capitalists. According to official statistics, more than 90% of the total foreign investment from Ukraine has been recorded in Cyprus – a well-known tax-haven and destination for capital flight. ^{^[45]}

Sure, some of such “investments” abroad came back as foreign investments in the Ukraine (a phenomenon which we have also observed in Russia – the so-called “round-tipping” of capital). [46] However, as we will see below the stock of Foreign Direct Investment (FDI) in the Ukraine is so much ahead compared with Ukrainian FDI abroad that it is evident that Ukrainian capitalists play only a small role in such “foreign” investments in their country.

Another form of capital flight is a specific form of exports. In a highly interesting study, a group of progressive economists in the Ukraine around the Center for Social and Labor Research calculated the amount of money which had been smuggled out of the country by domestic capitalists via so-called “exports of goods”. “To sum up the data, Ukrainian exports only to such intermediary countries as the British Virgin Islands, Cyprus, the UAE, Switzerland and Lebanon in 2012-14 and the first 9 months of 2015 reached UAH (Hryvnia, the Ukraine’s currency, Ed.) 83.1 billion, which is 50 percent of all exports of goods, of which only the equivalent of $2.57 billion (1.5 percent) were consumed in these countries. Given that these are not the only transit countries for Ukrainian exports, we can say with confidence that more than a half of the exports of goods from Ukraine go through low-tax territories, and most of the profit of Ukrainian exporters accumulate on their accounts in these countries’ banks; meanwhile, the budget loses considerable sums in corporate taxes.” ^{^[47]}

As we see, this small group of oligarchs utilises their wealth primarily not for capital accumulation in the domestic economy but rather for parasitic enrichment at foreign tax-havens. At the same time, they have played a key role in transforming the Ukraine’s economy so that it became a servant of the needs of global capital. In other words, the oligarchs are the Ukrainian version of a comprador bourgeoisie which is a familiar phenomenon in many other semi-colonial capitalist countries. This is a capitalist class which is plundering the national economy and which parasitically lives from their stolen wealth parked in tax-havens abroad.

By their very nature, the oligarchs are closely linked to imperialist monopolies. In this relationship, they are the subordinated part as they are completely dependent on the imperialist monopolies and Great Powers. This is the case mainly for two reasons. First, they rely on the protection and secrecy of their wealth parked in international financial institutions (mostly controlled by Western powers). And second, their profit depends to a large degree on the business deals which they can make with the monopolies.

Finally, it is noteworthy that oligarchs have played a highly influential direct role in politics in the Ukraine – in contrast to Russia and other ex-USSR countries. Petro Poroshenko, Zelensky’s predecessor as President in 2014-19, was nicknamed "Chocolate King" since he was a billionaire and owner, among others, of a confectionery company. By 2002 it has been estimated that 300 of 450 members of parliament were dollar millionaires. Such a position does not only have the benefit of having a direct role in legislation but also of providing legal immunity from prosecution – an advantage not to be underestimated for businessmen who are concerned with evading taxes and smuggling money out of the country! ^{^[48]}

In summary, the oligarchs – the top layer of Ukraine’s capitalist class – have played a key role in advancing the semi-colonial deformation of Ukrainian capitalism.

2) A semi-colonial supplier of raw materials for the capitalist world market

A key feature of capitalist restoration in the Ukraine was the rapid integration of its economy in the imperialist-dominated world market. Already by the late 1990s, the trade-to-GDP ratio (which reflects the combined share of annual exports and imports to output) was between 90 % and 110 %. Later, this figure stabilised at about 75–80 %. ^{^[49]} This is a substantially higher degree of integration into the capitalist world market than most other countries in the world.

Export as a share of GDP doubled between 1993 and 1998 to over 40% and rose to about 60% in 2000. ^{^[50]} It is indicative that the share of Ukraine’s exports in total world trade rose from 0.3 % in 1995, to 0.35 % in 2005, and 0.45 % in 2011. At the same time, the country’s share of world GDP was only about 0.22 %. In other words, the Ukraine’s share in world exports was double as high as its share in global output. ^{^[51]}

Anton Oleinik, a professor at a Canadian university, comments: “Since the mid-1990s, when President Kuchma implemented ‘shock therapy’ policies, Ukraine has been one the most open economies in the world with the share of external trade (export and import combined) consistently exceeding the volume of its GDP. Kuchma’s shock therapy is believed to be more radical and closer to the standards of neoliberalism than reforms carried out by the government of Boris Yeltsin and Yegor Gaidar in the early 1990s in Russia” ^{^[52]}

However, since the beginning, the Ukraine entered the capitalist world market as a supplier of primary and semi-finished goods for the imperialist economies. Over the last three decades, such a subordinated position has been even reinforced.

In the first period, industrial raw materials played a leading role in the Ukraine’s exports. The share of ferrous and nonferrous metals increased from about 30% in early 1996 to 40% by 2001. ^{^[53]} In the Ukrainian exports to countries others than the former USSR, this share was even over 50%. ^{^[54]}

However, later the role of iron and steel in the Ukraine’s exports decreased while that of agricultural commodities grew. Between 2008 and 2015, the share of base metals in the country’s exports declined from 42% to just 26%. Likewise was the share of industrial goods reduced from 73.6% to 57.4% in the period 2008 to 2013. At the same time, the share of primary agricultural products – like wheat, barley, rapeseed and maize – tripled, from 12% in 2008 to 32% in 2015. (See Figure 2) ^{^[55]} In the last few years, agricultural exports have increased even further and accounted for approximately 41% of from Ukraine’s overall exports in 2021. ^{^[56]}

Figure 2. Composition of the Ukraine’s Exports, 1996-2015 ^{^[57]}

As noted, most manufactured exports are mostly base metals. The OECD observed in 2018 that “exports of sophisticated manufactures are minimal and mainly consist of railway cars, aircraft parts and components.” ^{^[58]} This is the result of the above-mentioned collapse of the domestic manufacturing industry because of the privatisation and globalisation process. “In 2017 as compared to 2013, the export of rail vehicles was reduced by 91%, and in the case of products of the machine industry – by 54%.” [59] Antonow – the famous airplane producer – had not built a single airplane since 2015. ^{^[60]}

The remaining industries produce to a significant degree not for the domestic market but rather for export. According to the above-mentioned study of the Kyiv-based Center for Social and Labor Research, six industries which together made up 41.9% of total industrial output in 2014, sold more than half of their products (54.3%) abroad. ^{^[61]}

It is true that there are also some modern, high-skill sectors in Ukraine economy like Information and Communication Technology (ICT). Prior to the war, this sector contributed up to 4% of GDP and the Ukraine’s ICT workforce was ranked number four in the world. Ukrainian experts created the so-called Diia app, which automates government services such as driver’s licenses, Covid-19 vaccination records, and passports and which was also successfully adapted for the conditions of the war (e.g. for supporting refugees and IDPs but also for locating Russian military activities). As a result, the value of the Ukraine’s digital exports increased from less than $1 billion annually in 2011 to over $6.8 billion in 2021 representing an increase of share in total exports from 1.6% (2013) to just over 10% (2021). ^{^[62]}

Nevertheless, this remains a small part of the country’s economy and trade and can hardly provoke a powerful countervailing tendency against the semi-colonial deformation of Ukraine’s economy. This becomes also evident by the reduction of high- and medium-tech components in Ukrainian exports in the years before the start of the war. (See Table 4) And given the conditions of the horrendous war, it is much more likely that imperialist monopolies will attract Ukrainian ICT workers to move abroad as migrants instead of modernising the country’s economy.

Table 4. Ukraine: Share of Exports of Goods whose Production uses Technologies of High and Medium High Level in Total Exports of Goods, 20130-02018 (in %) ^{^[63]}

2013 2014 2015 2016 2017 2018

24.4% 20.4% 19.2% 17.3% 16.8% 17.0%

While the share of export to the European Union has increased massively, it also faced important obstacles as the imperialist governments were eager to protect their own industries. At the same time, the EU forced the Ukraine to open their domestic market for its own exports. Marko Bojcun, a progressive Ukrainian academic, writes: “Ukraine in the 1990s reduced the proportion of its trade with Russia from around 80 to 55 percent. But its trade with Central European states that were acceding to the EU was simultaneously reduced from 20 to 10 percent, while trade with EU member states rose from around 6 to 20 percent. (…) The structure of its trade ties with the EU was unsatisfactory insofar as the EU protectionist regime prevented imports from Ukraine of those products in which it had competitive advantages (steel, chemicals, foodstuffs, textiles) and from which it could have generated earnings for productive investment and modernization of its economy. Moreover, the proportion of Ukrainian exports that fell under anti-dumping investigations grew in the 1990s from around а quarter to more than а third. (…) During the 1990s around 60 percent of the retail trade market in Ukraine was captured by foreign suppliers of surplus and second-rate goods that could not be sold in their countries of origin.” ^{^[64]}

The same author quotes a Ukrainian newspaper which desperately commented in 1996: “We have lost not only the foreign market; we’ve almost lost our own … One of Kyiv’s supermarkets is now selling potato varennyky (dumplings, a traditional Ukrainian dish), and they’re made in Brooklyn, New York!” ^{^[65]}

It is therefore not surprising that the composition of the Ukraine’s exports has substantially modified. While it exports mainly primary and semi-finished goods to the EU, it imports mostly processed commodities. In 2016, Ukraine’s exports to the EU were composed of base metals and articles thereof (22.1% of the total), vegetable products (16.1%), mineral products (12.8%) and machinery and appliances (11.5%). In contrast, Ukraine imported from the EU mostly machinery and appliances (26.1%), then products of the chemical or allied industries (16.8%), transport equipment (10.7%) and plastic, rubber and articles thereof (7.1%). ^{^[66]}

It is worth noting that the composition of Ukraine’s exports had become – long before the war started and even before the events in 2014 – more backward than does of an average semi-colonial country. If we compare the share of high-tech exports in the total exports of the Ukraine with other middle- and low-income countries, we see the following: in the case of the Ukraine, this share vacillated between 2000 and 2013 around 5% while the average of the middle- and low-income countries was between 17 and 20%. ^{^[67]}

Many observers in the Ukraine criticise the transformation of their country into a supplier of basic commodities for rich countries. The economists of the Center for Social and Labor Research correctly comment: “In general, such tendencies agree with the general logic of incorporating Ukraine into the global market as a provider of raw materials, which has been followed for the last two decades.” ^{^[68]}

Even bourgeois economists in the Ukraine note such development with much dissatisfaction. Oleh Havrylyshyn – a Ukrainian economist who has served, among others, as a Deputy Minister of Finance and the Ukraine’s representative at IMF, and who is, unsurprisingly, a undisguised admirers of neoliberalism – feels obligated to report: “Nevertheless, there is no lack of writings or proclamations by officials on what Ukraine should be exporting, with a strong tendency to say there is too much resource-based low value-added export, and not enough sophisticated and hi-tech products. Typifying this, Gonchar and Babirad-Lazunin suggest Ukraine ‘has become an agrarian appendix of the European Union and the Russian Federation … [and] although the country’s scientific and technological potential is quite highly valued in international surveys … hi-tech exports are very small’. Similarly Sleptsova notes that Ukrainian exports have a high resource intensity, with iron and steel accounting for well over one-third. Government programmes and proclamations are replete with analogous references, decrying the high shares of simple, resource-based and low value-added products, and emphasizing Ukraine’s advanced human capital endowments with the implication that the correct structure of exports should contain much more sophisticated products. Readers familiar with development economics will recognize this common plaint of low- income countries being relegated to agricultural or resource exports.” ^{^[69]}

In summary, the changes in the composition in Ukraine’s trade have made the country first and foremost a supplier of primary and semi-finished goods for imperialist economies. Over the last three decades, it has taken a subordinated position in the world market as it is characteristic for a capitalist semi-colony.

As we explained in our book “The Great Robbery of the South”, the Ukraine – like many other semi-colonial countries – faces in such a position the disadvantageous conditions of unequal exchange at an imperialist-dominated world market. When the commodities of the more developed (imperialist) countries and the commodities of the less developed (semi-colonial) countries are exchanged at the world market, the law of value enables imperialist capital to gain an extra profit via an unequal exchange. Its’ cheaper commodities beat the more expensive commodities from the semi-colonial countries, force the later to sell their commodities below its value etc. Therefore, the stronger (imperialist) capital can sell its commodities above its production price and still remains cheaper on the world market than the less competitive (semi-colonial) capital. The latter is forced to sell its commodities below its production price and often still remains more expensive on the world market than its imperialist rivals. [70]

As a result, the stronger (imperialist) capital successfully appropriates a part of the surplus value which is created by the weaker (semi-colonial) capital. This means that unequal exchange provides an important basis for a massive transfer of value from the capitalistically less to the capitalistically more developed countries.

We repeat that such a development was by no means “inevitable” since the Ukraine, when it became an independent state in 1991, was not a “weak” or “backward” economy but possessed a relatively advanced industry. The transformation of the Ukraine into a semi-colonial supplier of primary and semi-finished commodities (increasingly coming from the agricultural sector) for imperialist powers was the result of the policy of capitalist restoration. This policy was not “fate” but has been deliberately driven forward by the Great Powers as well as the small group of oligarchs, i.e. the greedy comprador bourgeoisie.

3) Deep in the trap of foreign debt

Imperialist capital always attempts to gain extra-profits from poorer countries via capital export. One form of such – which gained enormous importance globally particularly since the early 1970s – is export of money capital as loan. In such case, banks and other financial institutions give the semi-colonial countries loans for which they have to pay huge interest rates. Hence, foreign debt results in imperialist super-exploitation of semi-colonial countries.

At the beginning of its existence as an independent state, Ukraine had no foreign debt outstanding. This quickly changed. From an estimated $1.4 billion in late 1992, Ukraine’s indebtedness grew dramatically, reaching a peak of £12.4 bn in 1999. ^{^[71]} By March 2001, that figure had climbed to $14.07 billion. As a result, the debt-to-GDP ratio (an index which compares the level of debt to the annual output of a country) rose to over 40% in 1999. Total debt as a percent of exports had also risen, climbing from 43-48% in 1994-97, to 65-77% in 1998-2000. Likewise, the debt service to-export ratio (which is an indicator how much a country can serve its debts via selling commodities on the world market) increased dramatically since 1997. ^{^[72]}

A large share of such loans came from foreign capitalists. When the government started to offer treasury bills in 1996, foreign investors flooded the treasury bill market. By the end of 1997, they held 45% of all treasury bills. ^{^[73]}

Ukraine’s capitalists had also taken a huge amount of loans with the state often publicly guaranteeing such debt (which means that in case the private borrower can't pay back the debt, the state will cover the costs). Unsurprisingly, the capitalists could not – and often did not even try – to pay back their debts. The Center for Social and Labor Research reports: “According to the data provided by the Accounting Chamber of Ukraine, less than 15 percent of the companies that borrowed from foreign lenders paid their fees properly; about a third of them did not even try to pay back the loans they received. It is interesting that the overwhelming majority of this debt consisted of the obligations of Ukrainian companies to pay for the goods they imported from abroad. Therefore, the state budget ended up subsidizing foreign manufacturers instead of helping to develop domestic production.” ^{^[74]}

At the end of the 1990s, the Ukrainian state was in the grotesque situation that the cost of servicing (paying the interest) and repayment of the publicly guaranteed loans increased to 31% of the state’s total debt payments, including internal debt. [75]

Unsurprisingly, the government proved unable to pay the accumulated debt. In 2000, the total amount of the required payments to the IMF alone exceeded all the currency reserves of the National Bank of Ukraine. The total payments for foreign public debt in 2000 were twice as high as the year before, reaching UAH 3.7 billion. ^{^[76]}

The situation improved in the 2000s as the economy experienced a period of growth for some years. Such growth was primarily caused by a world market conjuncture favourable for the raw materials exported by Ukrainian companies. Consequently, the ratio of public debt to GDP fell with the lowest point of 12% in 2007. ^{^[77]}

However, with the onset of the Great Recession in 2008, the debt situation again deteriorated dramatically. Ukraine’s capitalists continued to take loans from foreign financial institutions and, as a result, the private sector was facing a total external debt of US$104 bn – around 108% of the GDP achieved in 2009. And $43 bn of that amount was short term debt, due for repayment in 2009. ^{^[78]} Worse was to come, as Ukraine’s state debt grew rapidly too, peaking at $73 bn in 2013. ^{^[79]}

Such developments resulted in an unsustainable situation. In 2013, the current-account deficit reached 9.2% of GDP, with foreign-currency reserves covering just over two months of imports. The consolidated budget deficit exceeded 10% of GDP in 2014. Consequently, the Hryvnia depreciated massively. ^{^[80]}

After peaking in 2016, the debt situation improved somehow against the background of a temporary upswing in the cycle. However, Ukraine’s indebtedness has remained very high in the years before the start of the war in February 2022. Its central government debt stood 58.7% in 2020 (after peaking at 71.8% in 2016). ^{^[81]}

According to the available data of the IMF, the country’s external debt stocks measured as a share of its Gross National Income (GNI) had increased from 56.9% (2007) to 78.8% (2013) and 123.2% (2016) and stood at 82.7% in 2020. (See Table 5)

Table 5. Ukraine, External Debt Stocks, 2007-2020 (% of GNI) [82]

2007 2013 2016 2020

56.9% 78.8% 123.2% 82.7%

As a result, the Ukraine has to use a significant share of its income of exports – about one or two fifths – for serving its foreign debts. (See Table 6)

Table 6. Ukraine, Total Debt Service (% of Exports of Goods, Services and Primary Income), 2007-2020 (% of GNI) ^{^[83]}

2007 2013 2016 2020

18.5% 42.3% 20.9% 23.8%

As the Ukraine is caught in the trap of foreign debt, the situation is dramatically worsening under the current condition of war and destruction. There is no doubt that its indebtedness to the imperialist powers and financial institutions will increase massively. ^{^[84]} Heidi Chow, executive director at the Jubilee Debt Campaign, pointed to the dangerous situation and the gigantic profits which the lords of money are about to cash in. “Since the invasion, Ukrainian dollar-denominated bonds, which were issued as part of its 2015 debt restructuring, have been trading at around 25 cents on the dollar. This reflects the high risk of default, but also means that if Ukraine continues to make its debt payments, Western banks and hedge funds could make profits of 300 percent.” [85]

These figures are revealing and demonstrate that the business of foreign debt is highly profitable for the imperialist monopolies but very disadvantageous for the people in the semi-colonial countries who have to pay for the extra-profits of foreign money-lenders!

4) Foreign investment: the imperialist plunder of the Ukraine

As mentioned in the previous chapter, imperialist capital attempts to gain extra-profits from poorer countries via capital export. While export of money capital as loans is one form of such, foreign investment is another important way to appropriate surplus value from semi-colonies.

Given the massive reservoir of labour forces and the cheap conditions for their exploitation, on one hand, and the tendency of the profit rate to fall in their home countries, on the other hand, imperialist monopolies have a strong incentive to export capital to these poorer countries. These foreign markets do not and cannot replace the domestic market for monopoly capital. But they can provide an important source for extra profit which is possible given the higher average rate of profit in these countries.

Such capital export enables the monopolies to combine their modern machinery and technology with substantially cheaper labour forces. In this way they reduce the cost price for their commodities. When they sell their commodities, they can sell below the market price. This is both the case at the semi-colonial and at the imperialist market. At the semi-colonial market, they can sell below the market price because the low-waged workers produced the commodities in a more effective, productive way given the more modern machinery which the monopolies deploy compared with their semi-colonial capitalist rivals. At the imperialist market they can sell below the market price because they had to pay much less for the wages of the workers in the semi-colonies than their rivals in the imperialist market have to pay. Hence, they make an extra profit far above the average and while a portion of this might be reinvested in the semi-colonial countries, a significant proportion will be returned to the owners in the imperialist countries.

In the first period in the 1990s, foreign capital export in form of direct investment in the Ukraine was relatively low (compared to foreign loans, as we did see in the previous chapter). At the end of 1998, accumulated per capita FDI in Ukraine totalled barely $49, compared to $1,745 in Hungary, $822 in the Czech Republic, $595 in Poland, and $102 in Russia. Ukraine had accumulated FDI of just $2.43 billion in early 1999, even less than tiny countries like Moldova, Turkmenistan, and the Kyrgyz Republic. ^{^[86]}

Still, foreign capitalists made important inroads into the Ukraine’s economy. As we can see in Table 7, an increasing share of Ukrainian banks had investment by foreign capitalists.

Table 7. Number and Ownership of Banks in Ukraine, 1991-2000 ^{^[87]}

1992 1994 1996 1998 2000

Total Number of Banks 133 228 229 214 195

Banks with Foreign Capital Investment - 12 14 28 31

During the 2000s, particularly after the so-called Orange Revolution in 2004, foreign investment in the Ukraine accelerated. FDI inflows grew by a compound average of 43.9% between the years of 2000 and 2008 – among the fastest growth rates in Europe. ^{^[88]} In 2012 FDI flows to Ukraine were equal to more than 4% of GDP. ^{^[89]}

Consequently, the share of foreign capital in Ukraine’s banks grew from 13% in 2004 to over 50% in 2009. ^{^[90]} Marko Bojcun writes: “By April 2009 a majority of assets in seven out of the largest ten banks were foreign owned. Ukrainian state-owned banks, meanwhile, held less than one eighth of the country’s bank assets. This state of affairs made it increasingly difficult during the boom period for the National Bank to enforce monetary policy. And at the time of bust, when the private sector owed over $100 bn to foreign creditors these private banks pressed the government to save them by taking on a loan of $16 bn from the IMF and to turn their bad debts into a public liability.” ^{^[91]}

In the aftermath of the 2008-09 crisis, some foreign banks left the Ukrainian market or reduced their engagement. Hence, the overall share of banking capital owned by foreigners fell but still remained at a high level of 34% in 2014. (See Table 8) ^{^[92]}

Table 8. Ownership Structure of the Banking Sector, 2008-14 ^{^[93]}

2008 2010 2012 2014

Domestic state-owned 11% 14% 17% 22%

Domestic private 40% 44% 54% 47%

Foreign private (including Russian) 42% 33% 21% 21%

Russian State-Owned 7% 8% 8% 10.3%

Compared to other countries in Eastern Europe, foreign capital plays a less significant role among the largest corporations. For instance, in 2014, among the 170 largest firms in Poland, 90 (53%) were foreign-owned, accounting for 43% of their cumulated turnover. In contrast, only 7 out of the 32 (22%) largest Ukrainian companies were foreign-owned, accounting for 13% of their cumulated turnover. (See Table 9) ^{^[94]}

Still, foreign capitalists play a significant role in Ukraine’s economy, as an OECD study published in 2016 notes: “Nevertheless, foreign owned enterprises have also come to play a significant role in the economy of Ukraine. In 2012, Multinational enterprises (MNEs) from the European Union accounted for about 200 000 employees in Ukraine, while MNEs from the United States of America employed an estimated 26 000 employees. Foreign owned enterprises dominate mobile telephony: mobile operators are currently deploying their 3G network across the country. They are also prominent players in agribusiness, consumer products, banking and retail distribution. Arcelor Mittal owns one of the largest integrated steel companies in Ukraine.” ^{^[95]}

Table 9. Ownership of Ukraine’s Largest Companies by Turnover, 2012-14 ^{^[96]}

Turnover (share of total)

Status 2012 2013 2014

Local 59,679 (53%) 63,714 (54%) 42,612 (55%)

State-owned 37,059 (33%) 32,399 (28%) 25,504 (33%)

Foreign 15,356 (14%) 21,274 (18%) 9,870 (13%)

Total 112,095 117,386 77,985

Given the depressed level of capital accumulation in the Ukraine, foreign investment plays a sizeable role. Annual FDI inflows have represented well over 20% of Ukraine’s annual gross fixed capital formation since 2006. This proportion, as an OECD study published in 2011 noted, “is higher than the average for developing and transition economies (14% in 2008), including Russia (15%).” ^{^[97]}

Most FDI inflows correspond to mergers & acquisitions (M&A) in the financial sector, mining and metallurgy, telecommunications, construction materials and food processing. In Table 10 we show the 15 largest mergers in the period 2005-2015. As we can see, Russian corporations played a big role in this and were involved in half of these fusions. However, in total, the EU countries are the main source of Ukraine’s FDI, representing over 75% of the total stock. ^{^[98]}

Table 10. Major Foreign Mergers & Acquisitions Deals in Ukraine, 2005-2015 ^{^[99]}

Year Sector Investor Source country Value (USD million)

2005 Steel Arcelor/Mittal Luxembourg 4,800

2005 Banking Raiffeisen International Austria 1,028

2005 Banking BNP Paribas France 465

2005 Telecom Vimpelcom Russia/Netherlands 280

2006 Banking Credit Agricole France 262

2006 Banking OTP Bank Hungary 821

2007 Agrifood Pepsico United States 542

2007/08 Iron ores Evraz Russia 2 663

2008 Banking UniCredit Italy 2 076

2008 Banking Private investor Russia 350

2008 Banking Intesa Sanpaolo Italy 730

2010 Telecom Vimpelcom Russia/NL 5 515

2010 Energy TNK-BP Russia/UK 313

2011 Steel Mechel Russia 537

2014 Banking Alfa Bank Russia 276

As we discussed in other studies, there exist advanced semi-colonial countries which, albeit they remain ultimately dominated by foreign powers and monopolies, have domestic corporations which do some significant investment abroad. [100] In the Ukraine, this is definitely not the case. Some Ukrainian oligarchs might make some “foreign investment” but, usually, this is rather a form of smuggling money abroad. A look at the latest figures provided by UNCTAD – both for FDI flows as well as for FDI stock – demonstrate that any foreign investment by Ukrainian capitalists is totally negligible compared with foreign investment in the Ukraine. (See Table 11 and 12)

Table 11. FDI Flows, Ukraine, 2016-2021 (Millions of dollars) [101]

FDI inflows FDI outflows

2016 2017 2018 2019 2020 2021 2016 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 -36 6549 100 281 -127 842 22 -198

Table 12. FDI Stock, Ukraine, 2000-2021 (Millions of dollars) [102]

FDI inward stock FDI outward stock

2000 2010 2021 2000 2010 2021

3,875 52,872 62,131 170 6,548 -295

To make up a balance, foreign capital – both from Western Europe as well as from Russia – have played a strong role in the Ukraine’s economy and profit from the cheap labour costs of the country. They have a presence in the banking sector as well as in several productive sectors. In contrast, there exist hardly any real investments of Ukrainian capitalists abroad. The fact that imperialist monopolies are able to appropriate a surplus value from the Ukraine confirms, once more, the semi-colonial status of the country.

5) Migration: the Ukraine provides cheap labour force

Another important feature of the Ukraine as a capitalist semi-colony is its role as a supplier of cheap migrant labour force. As we elaborated in our works, migration has always been an important feature of the super-exploitation of the semi-colonial world by imperialist monopoly capital. However, this factor has become increasingly relevant since the beginning of the crisis-ridden period of capitalism in the early 1970s and, even more so, with the onset of globalization. ^{^[103]}

Basically, just as monopoly capital extracts surplus profits from the semi-colonial world, there is also an appropriation of extra profits through migration. Imperialist capital gains profit by paying migrant workers below the value of their labour force in several ways:

i) The capitalists can exploit the migrants often with no or only limited costs for their education since migrants are often educated in their home country. The value of a commodity is – as the Soviet Marxist economist Isaac I. Rubin pointed out – not only the product of the labour which directly enter it “but also of that labour which is necessary for the training of the labourer in the given profession.” [104] Therefore, the capitalist appropriates a share of the commodity value without costs.

ii) The capitalists often have to pay either no or only reduced costs for the pension and social security of the migrants since they have limited access to social service and when they get old, they often go back to their home country.

iii) The capitalists usually pay the migrants a wage which is substantially lower than the wage for the workers from the ruling nation. The capitalists can exploit them as a cheaper (compared to domestic) labour force because of their social position which is characterised by national oppression. This can be the case because of their lack of rights if they are not citizens of the imperialist country. It can be the case because the migrant’s mother language is not treated as equal and hence there are highly disadvantaged in their jobs, schools and all other areas of life in the imperialist society. Or they are oppressed via various forms of social discrimination. These forms of oppression are not only valid for first generation migrants but also for migrants of the second and third generation.

Historically, there has been a large Ukrainian diaspora since the 19^th century. The main reason for such mass emigration were the poor living conditions as well as the national oppression which the Ukrainian people experienced – both in the Russian Empire as well as the Habsburg Empire. As it is well-known, Great Russian chauvinism is not an invention of Putin but has its historical roots in the Tsarist Empire. ^{^[105]} Already in the late 18^th century, Empress Catherine II wrote – in a letter to Prince Vyazemsky: “We must eradicate the indecent idea [of the Ukrainians], according to which they consider themselves to be an entirely different nation from this [Russian]. Little Russia, Livonia, and Finland are provinces governed by privileges confirmed to them; it would not do to violate them all at once, but nevertheless calling them foreign (nations) and treating them on such a basis is more than a mistake, it can be called sheer stupidity. These provinces, also the Smolensk, must be brought by easy stages to such condition that they become Russianized, and stop looking to the woods like wolves.” [106]

Faced with such a policy of Russification (resp. discrimination in the Habsburg Empire), it is hardly surprising that many left their home at that time and settled in other countries hoping for social advancement.

Some sources suggest there could be a Ukrainian diaspora of up to 20 million people who left the territory of contemporary Ukraine before independence in 1991. ^{^[107]} Another four to seven million emigrants left the country in the years between 1991 and 2014. A UN report about international migration estimates that in 2019, there were 5-6 million Ukrainians living abroad as migrants. [108] As it is well known, the number of Ukrainian migrants has dramatically increased since the beginning of Putin’s invasion. (More on this see below)

Many Ukrainian migrants – as it is the case with migrants in general – serve in their host countries as cheap labour force. When we say “cheap”, we mean that they are paid below the value of their labour force. This is not in contradiction to the fact that among such Ukrainian migrants, there might be also some ICT workers with high-tech skills. According to a study by a U.S. think tank, the number of ICT workers in Ukraine was 285,000 in 2021, twice what it was five years before. ^{^[109]} Given the devastating conditions of the current war, one can expect that Western imperialist monopolies will recruit such workers as migrant labour force.

The huge dimension of migration, already before the start of the war, is also reflected in the large volume of money which Ukrainian migrants send back to their families at home. Such remittances made up nearly 10% of the Ukraine’s GDP in 2020! [110]

Finally, we should briefly note that there are also many migrants living in the Ukraine. The UN estimates their number at about five million. Many, but not all, view the Ukraine as a transit country for migration to the European Union. ^{^[111]} Most of these migrants – about 3.3 million – originate from the Russian Federation (many of them are from Chechnya and other Caucasian people suffering under terrible prosecution by the Putin regime), followed by 250,000 from Belarus, and 226,000 from Kazakhstan. [112]

Part 5

V. Ukraine: A Dependent Country Torn between Great Powers in East and West

We have demonstrated in the previous chapters how the Ukraine became a capitalist semi-colony in the past three decades and what its main characteristics are. It is now necessary to point to a peculiar and highly important feature which has shaped the political and economic development of this country since many years.

As we noted at the beginning, semi-colonies distinguish themselves from colonies by being formally an independent state. One consequence of this is the fact that in a number of cases, such semi-colonies are subordinated not only to one imperialist state but to two or more. This is also true for the Ukraine. However, in this case, this development has taken a peculiar form.

The reason for this is the fact that the Ukraine is dominated by Great Powers which have been stuck in an accelerating conflict with each other: the European Union and the U.S., on one hand, and Russia, on the other hand. While these powers collaborated on various issues in the past, they were never integrated on the basis of long-term alliances (in contrast, for example, to the U.S. and Western Europe which have been part of NATO and other alliances since more than seven decades). Furthermore, the relationship between Russia and the Western powers has deteriorated after 2014 and transformed into a Cold War since February 2022.

In the previous chapter, we did show the significant role of imperialist monopolies in the Ukrainian economy – in terms of trade, foreign investment, loans, etc. At this place, we shall elaborate in more detail the respective role of Western European, American and Russian corporations.

While Ukraine’s economy was closely integrated with Russia before 1991, this changed after the country became independent. In the 1990s, the country reduced the proportion of its trade with Russia from around 80 to 55%. Trade with Central European states was simultaneously reduced from 20 to 10%, while trade with EU member states rose from around 6 to 20%. ^{^[113]}

In later years, the relevance of the European Union increased further. However, Russia remained an important trade partner, most importantly for energy imports but also as a destination for exports. (See Table 13)

Table 13. Percentage share of Ukrainian Exports by Destination ^{^[114]}

1995 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

Russia 43 24 22 22 26 13

EU 20 29 27 22 24 34

However, when we take the total of the ex-USSR states – the so-called Commonwealth of Independent States (CIS) – we see that Eastern countries were still important export destinations in the past decade. The OECD commented in a study on Ukraine’s economy published a few years ago: “Exports to traditional markets in the Commonwealth of Independent States (CIS) have declined markedly in recent years and the EU accounted for more than one-third of export revenue in 2015. In spite of the ongoing conflict, however, the Russian Federation still accounted for the largest share of Ukraine’s exports – at 13% in 2015, followed by Turkey (7.3%), the People’s Republic of China (6.3%), Egypt (5.5%) and Italy (5.2%). Imports predominately originate from the EU (41% in 2015) and CIS countries (28%).” ^{^[115]} (See Figure 3)

Figure 3. Evolution of Ukrainian Exports, 1996-2015 [116]

Access to the Eastern markets (Russia, Belarus and Kazakhstan) became more difficult since the Donbass war in 2014/15 as the Putin regime imposed trade and travel restriction on the Ukraine. Consequently, the Ukraine’s export of machine building production to these countries sharply declined between 2013 and 2018 by $5,144 million. While the Ukraine could increase the export of such commodities to other countries (EU, China and the U.S.), this could not make up the huge losses in the Eastern markets (+$863 million). ^{^[117]}

We see a similar picture when it comes to foreign investment. Both European as well as Russian corporations play a key role in the Ukraine’s economy. Marko Bojcun writes: “Russian private investors, on the other hand, had a head start on their Western counterparts in the productive sectors. By 2008 they had already occupied commanding positions in non-ferrous metallurgy, petroleum refining and petrochemicals, mobile telecommunications—and had strong positions in iron and steel and the dairy industry. The crisis allowed Russian investors to buy new assets. The Russian state bank Vneshekonombank took 75 percent ownership of the troubled Prominvestbank in late 2008. And in January 2010 Vneshekonombank supported a successful bid by Russian private investors to take majority ownership of the Donbas Industrial Union, the now deeply indebted steel producer that was once one of Kuchma’s chosen national champions” ^{^[118]}

At the same time, European capitalists had a leading position in the banking sector. By 2008, banks of six EU member states held 30% of the banking capital, while financial institutions based in Russia held another 10%. ^{^[119]} Europe’s share declined somehow after the 2008 crisis while the share of Russian capital rose to 12%. At the same time, another 6% had their formal origin in Cyprus which is a well-known destination for Russian capital export, hence a significant proportion of Cypriot foreign investment was, most likely, of Russian origin. ^{^[120]} By 2014, the share of non-Russian foreign banks in total banking assets had declined to slightly above 20%, while the share of Russian banks had increased to 16%. ^{^[121]}

It is hardly surprising that such a powerful economic position by Russian resp. European corporations went hand in hand with strong political influence. The Putin regime used Ukraine’s state debt for Russian natural gas supplies (estimated at between $1.4 bn and $3 bn in 2000) to get the Ukrainian government to agree to a debt for equity deal in November 2000. Marko Bojcun writes: “This deal was aimed prospectively at securing control by Russian firms of Ukrainian gas transit pipelines to Central and Western Europe. Meanwhile, other Russian companies were taking large shares or a controlling interest in major Ukrainian enterprises: Avtozaz, buying the Zaporizhzhia Aluminium Plant; Lukoil buying the Odessa oil refinery, creating a joint venture with the Kalush refinery and planning to purchase 100 Ukraine petrol stations; the Tyumen Oil Company buying the Lisichansk oil refinery and a local television station; the metals conglomerate Russian Aluminium taking the Mykolayiv Alumininium Industrial Complex; Metalls Russia investing in the Donetsk Metallurgical Industrial Complex; the companies Alliance Group, Alfa Nafta and Tat Nafta taking part in the privatization of the Kherson, Nadvima and Kremenchuk oil refineries respectively.” ^{^[122]}

A similar deal was concluded in April 2010 – the so-called Kharkiv Accords. This deal extended the lease of Sevastopol and other Crimean ports to the Russian Navy until 2042 in exchange for cheaper gas. In June of that year the Verkhovna Rada excluded the goal of NATO membership from the country’s national security strategy, thus restoring its non-aligned status. Furthermore, the Yanukovych government agreed to negotiations about closer cooperation between the countries’ gas, defence, aerospace and aeronautical industries. ^{^[123]}

Similarly did Western powers use their influence to bring the Ukraine under their control. As a result, Ukraine applied to integrate with a NATO Membership Action Plan in 2008 despite little support for such in the population. Likewise, the Ukraine started negotiations with the EU in 2012 and concluded a “European Union – Ukraine Association Agreement” in 2014. In fact, the issue of association with the EU was a key slogan of the right-wing Maidan movement which called for the overthrow of the Yanukovych government because the latter had cancelled the negotiations with the EU and was looking for a similar agreement with the Russia-led alliance which was to be called Eurasian Economic Union.

Such attempts of both Russia and the EU (resp. the U.S.) constituted an important factor for the damaging developments in the Ukraine since 2014. The conflict resulted in the death of at least 10,000 people, with at least 23,500 people injured. About one million people were internally displaced.

Pro-Russian forces brought large areas in the Donbass region under their control in 2014 which, effectively, handed over control of their resources to the Putin regime. From then on, an estimated 78% of the industrial capacity in Donetsk and about 84% in Luhansk were located outside of the government-controlled areas (albeit Russia could make only limited use of its conquest as much of it was destroyed or damaged). ^{^[124]}

In summary, the Ukraine has been a semi-colonial country since many years torn between Great Powers engaged in an ever-accelerating conflict. These powers – mainly Russia and the European Union (plus the U.S.) – try to exploit the country’s resources as much as possible and, at the same time, to bring it under their respective sphere of influence.

Part 6

VI. Russia’s Push to Colonise the Ukraine since February 2022 and NATO’s Efforts to Increase its Influence

Russia’s attack against the Ukraine in February 2022 opened a new situation. It is a direct attempt to subjugate the Ukraine by brute force and to transform the country into a colony. It is only logical that this war of aggression has mobilised and united the population in resisting this danger of barbaric national oppression. While, before the beginning of the war, there existed a Russophile sector among the population in the east of the Ukraine – which however was even a minority within this region and, we should add, did not face any serious national oppression as the Putinistas like to claim [125] – the situation has changed completely. Today, the Ukrainian people are determined to prevent that their country becomes a colony of Russian imperialism.

At this place, we will not repeat our analysis of the war which we have outlined in numerous documents. We shall rather limit ourselves to summarise the most important results of the war for the future perspectives of the Ukraine. By this, we do not mean to speculate about all kinds of possible scenarios which would be a fruitless enterprise anyway. The purpose of this chapter is rather to outline some fundamental lines of developments which, in our view, will strongly influence the country’s future.

As we did already point out in two recently published articles, there is no doubt that the current war has dramatically aggravated the social and economic situation of the country. ^{^[126]} Since we are talking about an ongoing war with uncertain future perspective, it is not possible to make any concrete prediction. However, we can say with certainty that the Ukraine is facing devastating destruction of the whole society which throws the country back in its development.

According to calculation by the World Bank, the Ukraine’s economy has shrunk by about 35% in 2022. A large part of the country’s infrastructure has been destroyed by the relentless Russian missile and drone attacks which regularly take place. While the exact amount of damage is difficult to assess, there is no doubt that it is gigantic. According to recently published assessments, 40% of housing, 30% of power stations, and 33% of infrastructure have been damaged, including 305 bridges, 19 airports, 57 railway stations, and 24,000 kilometers of road. In addition, Russia has seized or destroyed 4,000 telecommunication stations, 60,000 kilometres of internet lines, and 18 television and radio broadcasting antennas. ^{^[127]}

The World Bank initially estimated some time ago that at least $349 billion are necessary for the recovery and reconstruction of the Ukraine, which is more than 1.5 times the size of the country’s pre-war economy. World Bank Vice President Anna Bjerde updated this assessment in a recent interview with the Austrian newspaper Die Presse and says that between $525 and $630 billion might be necessary. [128] And other studies estimate the costs for reconstructing of the Ukraine up to $1 trillion!

Naturally, such a wide-scale destruction has catastrophic social consequences. According to estimations of the World Bank, the number of Ukrainians in extreme poverty will likely reach about 50% of the population by the end of 2023! Furthermore, the National Bank of Ukraine reports that unemployment had reached 35% by the second quarter of 2022.

As we did already discuss in a previous chapter, more than 5-6 million Ukrainians did leave the country in the period between 1991 and 2020. The current war has dramatically increased this number. According to the latest figures, one-third of the population has been displaced since February 2022: 6.5 million within Ukraine and almost 8 million as refugees in other European countries. This figure is likely to increase if the destructive war continues.

While it is clear that the immediate danger for the Ukrainian people is the threat of brutal occupation and colonialisation by Russian imperialism, it’s impossible to ignore the danger posed by Western imperialism. Financial and military aid by NATO states are instruments to make the country dependent. Obviously, one can hardly criticise the Ukraine to try getting weapons from wherever it is possible. However, it is clear that U.S. and European imperialism try to utilise any form of aid to increase their influence. And, shamefully, they are helped in such endeavour by the bourgeois lackeys of the Zelensky government.

Foreign debt is certainly one of the key instruments of Western imperialism to increase their subjugation of the Ukraine. While the exact figures of the country’s indebtedness are not clear at the moment, there is no doubt that Ukraine’s external debt-to-GDP ratio will very likely balloon. Given the wide-scale destruction of the economy, the Ukraine will not be in a position to serve its debts to the imperialist financial institutions – even if the war would end soon. In such a situation, the imperialist “friends” of Kyiv will most likely cynically exploit such a situation and propose a debt for equity deal. This means that – similar to what Putin imposed to the Ukraine in 2000 and 2010 – the Ukraine will have to hand over property rights of the most valuable sectors of its economy.

In fact, several think tanks in the U.S. have already started to draw up plans how they could exploit the difficult situation of the Ukraine for the advantage of Western monopolies. In January 2023, the influential Center for Strategic and International Studies (CSIS) published a substantial study about the Ukraine which included a number of recommendations for neoliberal reforms which the government in Kyiv should undertake as soon as possible.

Among the key proposals of the CSIS study are the privatisation of the remaining state-owned banks: “For Ukrainian banks to gain support from IFIs and address general accountability concerns across the country, Ukraine should work to privatize more of its banking system. Four of the top five largest banks operating in 2020 were state owned. (…) In total, these banks represented 54 percent of all assets in Ukraine’s banking system.” ^{^[129]} “Continue to focus on privatization of SOEs and align their corporate restructuring with OECD principles to reduce corruption and improve the economy’s overall efficiency. This step includes fully implementing the law allowing for privatization of industry passed in 2021. Ukraine should prioritize the continued privatization of the banking industry to reduce government exposure to this critical sector and enable a recapitalization of the banking sector with an eye toward decreasing nonperforming loans and increasing liquidity available for business to restart and grow. This would likely require establishing a “bad bank” to take the bad debt out of the system and resolve and restructure it.” ^{^[130]}

The second sector which the U.S. think tank considers as highly valuable for Western corporations is land. As we pointed out above, Ukraine is an important agricultural producer and its exports have become an important source of income. Hence, the CSIS suggests an acceleration of the privatisation process and for the legal possibility for foreign investment in this sector.

“Land reform is one area where Ukraine and its partners will need to focus attention to raise the efficiency of the agricultural sector. Approximately 27 percent of Ukraine’s agricultural land lacks clear title to ownership. Prior to the war, efforts were underway to establish clear ownership of this land, but with the start of the war, this effort has been suspended. In March 2020, Ukraine adopted a law that lifted a moratorium on the sale of agricultural land and created new regulations for this market. State and municipality-owned agricultural land is not eligible for sale under the new law, limiting the agricultural land market to the 28 million hectares of land originally privatized in the early 1990s. Under the law, purchases of land are limited to 100 hectares, and until January 2024, only individuals may make purchases. After that, legally registered Ukrainian companies may purchase up to 10,000 hectares of land, but sales to foreigners remain banned. Even with these restrictions, the World Bank estimates that reforms could attract up to $5 billion in new investments to the agriculture sector.” ^{^[131]}

The authors of the CSIS study picks up an idea of another U.S. think tank – the German Marshall Fund of the United States (GMF) – that the Western imperialists should directly take charge of the reconstruction of the Ukraine which, effectively, means to take command of the country’s economy. The GMF suggests that the “first recovery coordinator should be an American with global stature—so as to use the United States’ power and prestige to guarantee that a global recovery alliance comes together. (…). Subsequent coordinators could be Europeans, reflecting the EU’s growing responsibility for the long-term process.” [132]

Such an American “recovery coordinator” should “direct reconstruction efforts through a joint G7/EU secretariat based in Warsaw.” ^{^[133]} Furthermore, these strategists of Western imperialism suggest that after the necessary reforms are implemented, the Ukraine should become a full member in the European Union within a “timeline of 10–15 years”. ^{^[134]}

We shall conclude this chapter with a few words about possible future scenarios. First, it seems clear to us that Russia could only win this war by using brute force against a largely hostile population. There are only small domestic forces – like the lackeys in the former Donbass “Republics” – on which Moscow could rely for help. It is certainly no exaggeration to say that Russia would have no more local support for occupying the Ukraine than the U.S. had in their colonial enterprises in Afghanistan and Iraq in 2001 respectively 2003. Even if such an unlikely scenario of a Russian victory would occur the occupation forces would immediately face a massive guerrilla war – something of which they already got a bitter taste in the occupied territories in Donetsk, Luhansk, Zaporizhzhia, and Kherson.

Another possible scenario would be that the war ends in a stalemate and the country could be divided into two regions – similar to North and South Korea. In such a case, we would see the same scenario as discussed before albeit limited to the Eastern region of the Ukraine.

In case of such a division, it is also possible – albeit by no means certain – that NATO forces would be stationed in the Western part of the Ukraine. These forces might initially not face the same degree of popular hostility as their Russian rivals since many Ukrainians (wrongly) view the Western powers as allies against the Russian aggressor.

However, such a position of acceptance of NATO forces on the ground could rapidly change if such forces would – instead of fighting against the Russians – serve as troops for the protection of a Western lackey government of Zelensky (or another puppet). This is quite a realistic scenario given the conditions of extreme poverty in which the Ukrainian people will have to live and given the fact that U.S. and EU imperialism will try to appropriate the most valuable products of the Ukraine. It would be hardly surprising if the popular masses would rebel against a pro-Western government in Kyiv!

If the Ukraine succeeds in expelling the Russian invaders, much will depend on if the workers are able to translate such a victory into their empowerment, i.e. if they use their weapons to expropriate the oligarchs and foreign monopolies and impose their own government. Socialists will advocate such a perspective and work to avoid a situation where the masses are so exhausted from the war of attrition that they passively accept when foreign and domestic capitalists and politicians try to steal the fruits of the people’s victory.

This brings us to the last observation on this subject. It is self-evident that as long as the war lasts, any serious effort of reconstructing the Ukraine with help of Western powers is illusionary. However, even if a truce could be achieved at some point, the situation will remain highly unstable. This is not Bosnia after the Dayton Agreement in 1995 where NATO and EU forces could force the Serbian regime of Milosevic to stop their reactionary war against the Bosnian people! Hence, it is likely that some form of political and military instability will remain for the foreseeable future. Under such conditions, it is very unlikely that Western corporations would undertake substantial investment.

Some people might have hope that the Ukraine could experience a European version of South Korea’s economic miracle which took place despite the Cold War situation with the neighbour in the north. However, this is an utter illusion! First, the imperialist and the Stalinist states were able to establish a relatively stable Cold War situation. The rivalry between the imperialist Great Powers in East and West in the current historic period is likely to be much more fragile and explosive.

Second, and more importantly, those who naively wish for a “South Korean future” of the Ukraine must not forget what the course was of such development. South Korea was a military dictatorship since its foundation in the late 1940s until 1987, all forms of mass protests were brutally suppressed, and the masses were living in poverty for decades. Only after a long period – beginning in the 1970s – did the massive Western investments translate into some kind of higher living standard. [135]

Part 7

VII. The Way Forward: From National Liberation to Social Revolution

We have shown in this pamphlet that, after the collapse of Stalinism in 1991, the Ukraine became a capitalist semi-colonial country which has been super-exploited and dominated by Great Powers like Russia, the European Union and the U.S. Large monopolies from these imperialist countries plundered the Ukraine with the aid of corrupt oligarchs – the local version of a comprador bourgeoisie.

As a result, the Ukraine has become impoverished, and its population declined already long before the military conflict with Russia began. The country is highly indebted to international financial institutions and has been forced to open its economy for foreign corporations. Its manufacturing base, which was quite developed by the late 1980s, has been largely reduced in the course of the 1990s and 2000s. Consequently, the Ukraine has become a semi-colonial supplier of raw materials for the capitalist world market. Likewise, millions of Ukrainians have left the country and work as migrant cheap labour force abroad.

Such a semi-colonial deformation and subordination of the Ukraine soon started after it became formally independent. In other words, it is not a result of the events since 2014. At the same time, it is clear that Putin’s invasion has worsened the situation even more. It has destroyed the country and threatens to transform the Ukraine from a semi-colony into an outright colony of Russian imperialism.

It is the foremost duty of socialists to defend the Ukrainian people against Putin’s invasion and, at the same time, to oppose any interference by Western imperialist powers.

As we said in the first chapter, it is impossible to find a correct orientation in a tumultuous world situation without a clear understanding of the Marxist theory of imperialism and its analysis of the relations between the states. There is no science without categories or, as Lenin once observed in his Philosophical Notebooks: „The concept (cognition) reveals the essence (the law of causality, identity, difference, etc.) in Being (in immediate phenomena)—such is actually the general course of all human cognition (of all science) in general.“ ^{^[136]}

The RCIT has always emphasised that in order to take a correct position in the class struggle – and a national liberation war is part of such struggle – it is essential to have a scientific analysis of the class character of the forces involved. In this, we follow the Marxist approach as it was elaborated by Lenin and Trotsky who insisted on the importance to recognise the class character of states.

“To teach the workers correctly to understand the class character of the state – imperialist, colonial, workers’—and the reciprocal relations between them, as well as the inner contradictions in each of them, enables the workers to draw correct practical conclusions in situation.” [137]

We shall conclude this pamphlet with an outline of the perspectives for socialists. We will limit ourselves to a brief summary since a) the focus of this pamphlet is the analysis of the peculiar class character of the Ukraine and b) the RCIT has already published a number of documents on this issue.

1. First, the Ukrainian people are right to fight the Russian invasion by any means necessary. Their war against imperialist occupation and national oppression was and remains a just struggle. We support the efforts of the Ukrainian people to get weapons from wherever possible.

2. It is the foremost duty of socialists around the world to support the Ukrainian people in their struggle.

3. The workers and oppressed in the Ukraine should neither trust the bourgeois Zelensky government nor NATO imperialism. They should strive towards creating their own, independent popular councils and militias to wage a struggle for national liberation under their control.

4. Socialists in the Ukraine should oppose all forms of interference and direct resp. indirect domination by Western powers. They should agitate against any steps towards accession to the EU or NATO. Likewise, they should call the government to cancel all foreign debt.

5. Socialists around the world, and in particular in Western countries, need to campaign for the cancellation of all foreign debt for the Ukraine. Likewise, they should oppose the expansion of NATO and EU.

6. Authentic socialists in Russia – in contrast to the social-patriots of the Stalinist KPRF, RKRP and OKP – work towards the defeat of their ”own” government and for the military victory of the Ukraine. The main enemy is at home! They will continue supporting all mass protests against the war and strive towards transforming these into popular rebellions against the Putin regime.

7. Likewise, socialists around the world need to support the anti-war movement in Russia and, in particular, the anti-imperialist socialists.

8. The strategic goal in the Ukraine is to combine the struggle against the Russian invasion with preparation of an independent workers struggle against the Zelensky government and against indirect NATO domination of the Ukraine. In other words, socialists have to advocate the transformation of the national liberation struggle into a popular war against Russian imperialism and independent of Western powers and, at the same time, advocate a social revolution and the creation of a workers and popular government in the Ukraine.

9. Such a workers and popular government would fight against Russian imperialism until all occupation forces are expelled. At the same time, it would oppose interference by Western powers. It would expropriate the oligarchs and foreign monopolies. It would nationalise the key sectors in industry, services, finances, and agriculture under workers’ control so that a democratically planned economy could mobilise all resources for the war and the survival (and later reconstruction) of the country. It would raise the banner of an independent, socialist Ukraine without occupation and oligarchs!

10. Furthermore, such a workers and popular government would support the struggles of workers and oppressed people in other countries. The Chechens in Russia, the Syrian people, the workers on strike in Britain and France, the popular masses in Peru – it is these masses fighting for their rights which are the natural allies of the Ukrainian masses. The NATO bosses and Western capitalists – they will always care only about their own power and profits.

The masses who have nothing to lose but their chains – in the Ukraine and around the world!

Defend the Ukraine! Defeat Putin’s invasion!

Cancel Ukraine’s foreign debt!

For an independent, socialist Ukraine without occupation and oligarchs!

Neither Russian nor Western imperialism but international socialism!

[1] See on this e.g. various reports (with pictures and videos) on our website, https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid/. See also the website of the International Workers Aid campaign, www.workers-aid.net. See also An Inspiring Internationalist Rally against Russian Imperialism. Syrian, Chechen and Ukrainian migrants as well as “Russians against War” jointly demonstrate against the Putin regime, 25 September 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/

[2] We refer readers to a special page on our website where more than 150 RCIT documents on the Ukraine War and the current NATO-Russia conflict are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. In particular we refer to the RCIT Manifesto: Ukraine War: A Turning Point of World Historic Significance. Socialists must combine the revolutionary defense of the Ukraine against Putin’s invasion with the internationalist struggle against Russian as well as NATO and EU imperialism, 1 March 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/

[3] For example, in Syria since 2015; see on this e.g. RCIT: Defend the Syrian Revolution against Russian Imperialism! Stop the US, UK and French Air Strikes! Smash the Assad Dictatorship! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia/; Rally on the 11th Anniversary of the Syrian Revolution 2011, 20 March 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022/. The RCIT has published a number of booklets, statements, and articles on the Syrian Revolution that can be accessed on a special sub-section of this website: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

[4] See e.g. RCIT: Solidarity with the Liberation Struggle of the Chechen People! Open Letter to the Oppressed Chechen People, February 2018, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people/; Where does the RCIT Stand on Russia's Occupation of Chechnya? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya/; Chechnya: Rally against the Murder of Mamikhan Umarov by the Russian Security Service, 7 July 2020, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service/

[5] The RCIT has published numerous documents about capitalism in Russia and its rise to an imperialist power. The most important ones are several pamphlets by Michael Pröbsting: The Peculiar Features of Russian Imperialism. A Study of Russia’s Monopolies, Capital Export and Super-Exploitation in the Light of Marxist Theory, 10 August 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/; by the same author: Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power. On the Understanding and Misunderstanding of Today’s Inter-Imperialist Rivalry in the Light of Lenin’s Theory of Imperialism. Another Reply to Our Critics Who Deny Russia’s Imperialist Character, August 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Russia as a Great Imperialist Power. The formation of Russian Monopoly Capital and its Empire – A Reply to our Critics, 18 March 2014 (this pamphlet contains a document written in 2001 in which we established for the first time our characterisation of Russia as imperialist), http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; see also these essays by the same author: Russia: An Imperialist Power or a “Non-Hegemonic Empire in Gestation”? A reply to the Argentinean economist Claudio Katz, in: New Politics, 11 August 2022, at https://newpol.org/russia-an-imperialist-power-or-a-non-hegemonic-empire-in-gestation-a-reply-to-the-argentinean-economist-claudio-katz-an-essay-with-8-tables/; Russian Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, Winter 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/; Once Again on Russian Imperialism (Reply to Critics). A rebuttal of a theory which claims that Russia is not an imperialist state but would be rather “comparable to Brazil and Iran”, 30 March 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/. See various other RCIT documents on this issue at a special sub-page on the RCIT’s website: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

[6] See our book by Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; See also these pamphlets by the same author: Putin’s Poodles (Apologies to All Dogs). The pro-Russian Stalinist parties and their arguments in the current NATO-Russia Conflict, 9 February 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/; see also the following two pamphlets by the same author: Servants of Two Masters. Stalinism and the New Cold War between Imperialist Great Powers in East and West, 10 July 2021, https://www.thecommunists.net/theory/servants-of-two-masters-stalinism-and-new-cold-war/; “A Really Good Quarrel”. US-China Alaska Meeting: The Inter-Imperialist Cold War Continues, 23 March 2021, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/us-china-alaska-meeting-shows-continuation-of-inter-imperialist-cold-war/.

[7] The two main works in which we deal with the theory of imperialism and its relevance for the analysis of capitalism in the 21^st century are two books by Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (henceforth referred to as “Pröbsting, 2013”); Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; for case studies of semi-colonial countries see some other works by Michael Pröbsting: Greece: A Modern Semi-Colony. The Contradictory Development of Greek Capitalism, Its Failed Attempts to Become a Minor Imperialist Power, and Its Present Situation as an Advanced Semi-Colonial Country with Some Specific Features, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/; Is Türkiye a (Sub-)Imperialist Power? The economic, political and military features of the Turkish state, its class character and the programmatic consequences for socialists. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists, 25 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/; Is India a New Emerging Great Power? in: Critique: Journal of Socialist Theory, Volume 48, Issue 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; The China-India Conflict: Its Causes and Consequences, Chapter V, August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/

[8] Lenin’s most important works on imperialism are: Imperialism and the Split in Socialism (1916); in: CW Vol. 23, pp. 105-120; Imperialism. The Highest Stage of Capitalism (1916), in: LCW Vol. 22, pp. 185-304

[9] V. I. Lenin: The revolutionary Proletariat and the Right of Nations to Self-Determination (1915); in: LCW 21, p. 409

[10] V. I. Lenin: Conspectus of Hegel’s Science of Logic (1914); in: Collected Works Vol. 38, p. 220

[11] Karl Marx: Capital, Vol. III, MECW Vol. 37, p. 311

[12] See e.g. Trotsky’s note: “Colonial and semi-colonial – and therefore backward – countries, which embrace by far the greater part of mankind, differ extraordinarily from one another in their degree of backwardness, representing an historical ladder reaching from nomadry, and even cannibalism, up to the most modern industrial culture. The combination of extremes in one degree or another characterizes all of the backward countries. However, the hierarchy of backwardness, if one may employ such an expression, is determined by the specific weight of the elements of barbarism and culture in the life of each colonial country. Equatorial Africa lags far behind Algeria, Paraguay behind Mexico, Abyssinia behind India or China. With their common economic dependence upon the imperialist metropolis, their political dependence bears in some instances the character of open colonial slavery (India, Equatorial Africa), while in others it is concealed by the fiction of State independence (China, Latin America).” (Leon Trotsky: Introduction, in: Harold R. Isaacs, The Tragedy of the Chinese Revolution [1938], Haymarket Books, Chicago 2009, p. xiv, http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm)

[13] Pröbsting, 2013, p. 228

[14] V.I. Lenin: Conspectus of Hegel’s Lectures on the History of Philosophy; in: LCW 38, p. 256

[15] Georg Wilhelm Friedrich Hegel: The Science of Logic, (Translated by A.V. Miller), Humanity Books, New York 1969, p. 826

[16] See e.g. Joseph Stalin: The October Revolution and the Tactics of the Russian Communists (1924), in: J. V. Stalin Works, Vol. 6, Foreign Languages Publishing House, Moscow 1953, pp. 374-420; for a critique of the theory of “Socialism in One Country” see e.g. Leon Trotsky: The Third International After Lenin. The Draft Program of the Communist International: A Criticism of Fundamentals (1928), Pathfinder Press, New York 1970; see also by the same author: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972; see also Michael Pröbsting: Capitalism Today and the Law of Uneven Development: The Marxist Tradition and its Application in the Present Historic Period, in: Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 44, Issue 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483

[17] Leon Trotsky: The Permanent Revolution (1929), Pathfinder Press, New York 1969, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1931/tpr/pr-index.htm

[18] For our analysis and critique of the Stalinist dictatorship see e.g. the book published by our predecessor organization League for the Revolutionary Communist International: The Degenerated Revolution: The Origin and Nature of the Stalinist States, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution/; see also Chapter II in the book by Michael Pröbsting: Cuba’s Revolution Sold Out? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism, RCIT Books, Vienna 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/

[19] See e.g. Leon Trotsky: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1936/revbet/index.htm

[20] For our analysis of this process see e.g. the following documents of our predecessor organization: Theses on Gorbachev, adopted by the MRCI conference, July 1987, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30; LRCI: The Failed Coup in the USSR (August 1991), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5

[21] Hans Van Zon, Andre Batako, Anna Kreslavska: Social and Economic Change in Eastern Ukraine. The example of Zaporizhzhya, published in 1998, reissued 2018 by Routledge, New York 2018, p. 164 (henceforth referred to as “Zon”)

[22] UNIDO: Ukraine, Sustainable Development Goals. Decent Work and Economic Growth, 2019, p. 8 (henceforth referred to as “UNIDO”)

[23] Anastasia Nesvetailova: From ‘Transition’ to Dependent Development: The New Periphery in Global Financial Capitalism, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 147

[24] See also Oleksandr Petryk: History of Monetary Development in Ukraine, Bank i Kredyt Nr. 8, 2006, p. 12

[25] The figure for 1999 is taken from: Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak: The Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currency Crisis and the Country’s Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9; The figure for 2006 is taken from: Vasily Astrov and Peter Havlik: Economic Developments in the Wider Black Sea Region, in: Daniel Hamilton and Gerhard Mangott (Eds.): The Wider Black Sea Region in the 21st Century: Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, D.C. 2008), p. 123; the figures for 2013 and 2018 are taken from: UNIDO, p. 9

[26] Robert S. Kravchuk: Ukrainian Political Economy. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (henceforth referred to as “Kravchuk”)

[27] Nadia Lisovskaya: Merchandise Foreign Trade in Russia, Ukraine and Belarus, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 86 (henceforth referred to as “Lisovskaya”)

[28] In official economic statistics, the industrial sector includes, in addition to manufacturing, construction, mining, electricity, oil and gas etc.

[29] World Bank: World Development Indicators, 2021, Data are from Excel file, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators

[30] Kravchuk, p. 27

[31] Marko Bojcun: Towards a Political Economy of Ukraine. Selected Essays 1990–2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (henceforth referred to as “Bojcun, 2020”)

[32] OECD: OECD Investment Policy Reviews: Ukraine 2016, OECD Publishing, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (henceforth referred to as “OECD 2016”)

[33] Andriy Hladun, Vitaliy Dudin, Oksana Dutchak, Oleksandr Kravchuk, Mykhaylo Neboha, Oleksandr Odosiy, Zakhar Popovych: Alternative Mechanisms for the Socio-Economic Development of Ukraine, Center for Social and Labor Research, Kyiv 2016, p. 57 (henceforth referred to as “Center for Social and Labor Research”)

[34] Zon, pp. 126-132

[35] World Bank: Life expectancy at birth, total (years) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

[36] World Bank: Death rate, crude (per 1,000 people) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

[37] World Bank: Fertility rate, total (births per woman) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA

[38] John P Ruehl: How many Ukrainian refugees will return home? January 14, 2023 https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

[39] OECD: Maintaining the Momentum of Decentralisation in Ukraine, OECD Multi-level Governance Studies, OECD Publishing, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (henceforth referred to as “OECD 2018”)

[40] Kravchuk, p. 22

[41] Kravchuk, pp. 23-24

[42] Conor M. Savoy, Janina Staguhn: Enabling an Economic Transformation of Ukraine Recovery, Reconstruction, and Modernization, Center for Strategic and International Studies, January 2023, A Report of the CSIS Ukraine Economic Reconstruction Commission, p. 13 (henceforth referred to as “CSIS”)

[43] CSIS, p. 13

[44] Kravchuk, p. 27

[45] Center for Social and Labor Research, p. 113

[46] We have discussed this issue in several works; see e.g. the chapters “Capital Export and the Problem of “Round-Tripping” Foreign Direct Investments” and ““Phantom FDI”: No Russian Peculiarity but a Global Phenomenon” in the above-mentioned pamphlet “The Peculiar Features of Russian Imperialism”.

[47] Center for Social and Labor Research, p. 132

[48] Oleh Havrylyshyn: The Political Economy of Independent Ukraine. Slow Starts, False Starts, and a Last Chance? Palgrave Macmillan, London 2017, pp. 214-215 (henceforth referred to as “Havrylyshyn”)

[49] Havrylyshyn, p. 238

[50] Marko Bojcun: Trade, Investment and Debt: Ukraine’s Integration into World Markets, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 53 (henceforth referred to as “Bojcun, 2019”); Kravchuk, p. 30

[51] Havrylyshyn, pp. 100-101

[52] Anton Oleinik: Building Ukraine From Within. A Sociological, Institutional, and Economic Analysis of a Nation-State in the Making, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (henceforth referred to as “Oleinik”)

[53] Lisovskaya, p. 86

[54] Ibid, p. 88

[55] OECD 2018, p. 49; OECD 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 34

[56] CSIS, p. 17

[57] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[58] Ibid, p. 49

[59] Sławomir Matuszak: In search of new routes. Ukraine’s foreign trade after the Revolution of Dignity, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, Centre for Eastern Studies, OSW Studies Number 75, Warsaw 2018, p. 18

[60] David X. Noack: Hardliner, Neoliberale, Oligarchen: Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. January 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuerdige-Erfolg-der-Ukraine-7445797.html

[61] Center for Social and Labor Research, p. 72

[62] CSIS, p. 19

[63] UNIDO, p. 14

[64] Bojcun, 2020, p. 158

[65] Bojcun, 2020, p. 99

[66] Oleinik, pp. 344-345

[67] Center for Social and Labor Research, p. 71

[68] Center for Social and Labor Research, p. 68

[69] Havrylyshyn, pp. 242-243

[70] See chapter 6, 7 and 8 in Pröbsting, 2013.

[71] Bojcun, 2020, p. 213

[72] Kravchuk, p. 33

[73] Bojcun, 2019, p. 56

[74] Center for Social and Labor Research, p. 12

[75] Ibid

[76] Center for Social and Labor Research, p. 13

[77] Center for Social and Labor Research, p. 15

[78] Bojcun, 2020, p. 223

[79] Marko Bojcun: Origins of the Ukrainian Crisis, in: Critique, Vol. 43, Nos. 3–4, 2015, p. 404 (henceforth referred to as “Bojcun, 2015”)

[80] OECD 2016, p. 30

[81] Worldbank: Central Government Debt (1970-2020), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

[82] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[83] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[84] See on this e.g. Michael Pröbsting: The Ukraine in the Imperialist Debt Trap. The international workers and popular movements must campaign for the total cancellation of the Ukraine’s foreign debts, 9 July 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/

[85] Heidi Chow: It’s Time to Cancel Ukraine’s Foreign Debt, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

[86] Kravchuk, p. 30

[87] Kravchuk, p. 257

[88] OECD: OECD Territorial Reviews: Ukraine 2013, OECD Publishing, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34

[89] OECD 2016, p. 42

[90] Bojcun, 2020, p. 221

[91] Bojcun, 2020, p. 243

[92] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[93] OECD 2016, p. 138

[94] OECD 2016, pp. 49-50

[95] OECD 2016, p. 18

[96] OECD 2016, p. 50

[97] OECD: Investment Policy Reviews: Ukraine 2011, OECD Investment Policy Reviews, OECD Publishing 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, p. 19

[98] OECD 2016, p. 17

[99] OECD 2016, p. 48

[100] See e.g. our above-mentioned book on Greece or the pamphlets on Türkiye resp. on India.

[101] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 210

[102] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 214

[103] Beside the extensive analysis in our book The Great Robbery of the South (see above) we refer readers also to our booklet on the super-exploitation of migrants (in German language): Michael Pröbsting: Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010); in: Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. See also by the same author: Migration and Super-exploitation: Marxist Theory and the Role of Migration in the present Period of Capitalist Decay, Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 43, No 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846

[104] I. I. Rubin: Essays on Marx’s Theory of Value (1928), Black Rose Books, Montreal 1990, p. 165

[105] On Putin and anti-Ukrainian chauvinism see e.g. the above-mentioned pamphlet by Michael Pröbsting: Putin’s Poodles (Apologies to All Dogs).

[106] Quoted in: Konstantyn Kononenko: Ukraine and Russia. A History of the Economic Relations Between Ukraine and Russia (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32

[107] Iryna Lapshyna: Ukraine – Emigration and Displacement in Past and Present, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present/ (henceforth referred to as “Lapshyna”)

[108] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 26 and 281

[109] CSIS, p. 19

[110] Paul J. J. Welfens: Russia’s Invasion of Ukraine. Economic Challenges, Embargo Issues, and a New Global Economic Order, European Institute for International Economic Relations, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, p. 247

[111] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 88

[112] Lapshyna

[113] Bojcun, 2020, p. 158

[114] Havrylyshyn, p. 239

[115] OECD 2018, p. 48

[116] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[117] UNIDO, p. 15

[118] Bojcun, 2020, p. 246

[119] Bojcun, 2015, p. 403

[120] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[121] OECD 2016, p. 49

[122] Bojcun, 2019, pp. 54-55

[123] Bojcun, 2015, p. 405

[124] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 61

[125] See on this e.g. RCIT: “Self-Determination for Donbass”: A Reactionary Slogan in the Service of Russian Imperialism. On the historical, theoretical, and political reasons why this slogan is contrary to the Marxist program of national self-determination as well as to the interests of the current national liberation struggle of the Ukrainian people, 27 June 2022, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-donbass/

[126] See Michael Pröbsting: The Ukraine in the Imperialist Debt Trap. The international workers and popular movements must campaign for the total cancellation of the Ukraine’s foreign debts, 9 July 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/; by the same author: The Gigantic Destruction of the Ukrainian Society, 12 December 2022, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. All figures in this chapter, if not indicated otherwise, are taken from these two articles where readers can also find the sources for this information.

[127] CSIS, p. 14 and 19

[128] Jakob Zirm: Ukraine: "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-jahren-ist-ausgeloescht

[129] CSIS, p. 15

[130] CSIS, p. 27

[131] CSIS, p. 17

[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff, and Bruce Stoke: Designing Ukraine’s Recovery in the Spirit of the Marshall Plan, German Marshall Fund of the United States, September 2022, p. 17

[133] CSIS, p. 26

[134] CSIS, p. 25

[135] See on this e.g. a pamphlet by Michael Pröbsting: South Korea as an Imperialist Power. On the nature of South Korean monopoly capital and the ensuing programmatic tasks of the workers vanguard, December 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/

[136] V.I.Lenin: Plan of Hegel’s Dialectics (Logic) (1914); in: Collected Works Vol. 38, p. 316

[137] Fourth International: Imperialist War and the Proletarian World Revolution; Manifesto adopted by the Emergency Conference of the Fourth International in May 1940; in: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), Pathfinder Press, New York 1973, p. 327; http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

Ucrania: una semicolonia capitalista

Sobre la explotación y deformación de la economía de Ucrania por parte de los monopolios imperialistas y los oligarcas desde la restauración capitalista en 1991

Un folleto (con 13 tablas y 3 figuras) de Michael Pröbsting, secretario internacional de la Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), enero de 2023, www.thecommunists.net

Ukraine Capitalist Semi-Colony_SPA.pdf

Adobe Acrobat Document 726.8 KB

Download

Contenido

Introducción

I. La teoría marxista del imperialismo y el concepto de semicolonias

II. El callejón sin salida del estalinismo burocrático

III. Las devastadoras consecuencias sociales y económicas de la restauración capitalista

IV. La deformación semicolonial del capitalismo ucraniano desde 1991

1) Oligarcas: la creación de una burguesía compradora

2) Un proveedor semicolonial de materias primas para el mercado mundial capitalista

3) En lo profundo de la trampa de la deuda externa

4) Inversión extranjera: el saqueo imperialista de Ucrania

5) Migración: Ucrania proporciona mano de obra barata

V. Ucrania: un país dependiente dividido entre las grandes potencias de Oriente y Occidente

VI. El impulso de Rusia para colonizar Ucrania desde febrero de 2022 y los esfuerzos de la OTAN para aumentar su influencia

VIII. El camino a seguir: de la liberación nacional a la revolución social

* * * * *

Nota del Consejo Editorial: Este ensayo contiene tres figuras. Por razones técnicas, estos solo se pueden ver en la versión pdf del libro que se puede descargar arriba.

Introducción

El comienzo de la invasión rusa de Ucrania en febrero de 2022 ha catapultado a este país de Europa del Este al centro de la política mundial. Obliga a todas y cada una de las corrientes políticas a pronunciarse sobre este tema; más aún, se ha convertido en una línea de demarcación clave entre quienes se adaptan o incluso capitulan ante una u otra Gran Potencia imperialista y quienes adoptan una posición de principios internacionalista y antiimperialista en apoyo de los pueblos oprimidos.

La Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI) y su sección en Rusia, Tendencia Socialista, se han puesto del lado de la guerra de defensa nacional de Ucrania contra la invasión de Putin desde el principio. Si bien no brindamos apoyo político al gobierno burgués de Zelensky, apoyamos la lucha de liberación del pueblo ucraniano y pedimos su apoyo material (incluida la ayuda militar). Basándonos en este enfoque de ponernos del lado de los oprimidos, hemos (co-)organizado tres convoyes a Ucrania y otras actividades de solidaridad. ^{^[1]}

Al mismo tiempo, enfatizamos el carácter dual del conflicto, ya que la guerra justa de los ucranianos se combina con la rivalidad acelerada entre las potencias imperialistas. En este conflicto entre Rusia y la OTAN, los socialistas deben tomar una posición de derrotismo revolucionario, es decir, de oposición intransigente contra ambos campos y contra todas las formas de chovinismo y militarismo de las grandes potencias (como sanciones, etc.). De ahí que la CCRI abogue por una posición internacionalista y antiimperialista que resumimos en el lema: “¡Defendamos Ucrania de la invasión de Putin! ¡Contra Rusia y contra el imperialismo de la OTAN!” ^{^[2]}

Un argumento clave para nuestra posición es el análisis del carácter de clase de las fuerzas involucradas en este conflicto. En contraste con la gran mayoría de los autoproclamados socialistas, hemos reconocido el carácter imperialista de Rusia desde hace más de dos décadas. Su economía está dominada por monopolios nacionales que exportan capital y extraen beneficios adicionales de los países semicoloniales (principalmente, pero no exclusivamente, en Asia Central y Europa del Este). Asimismo, la economía de Rusia se beneficia de una gran capa de inmigrantes que son súper explotados como mano de obra barata. Al mismo tiempo, Rusia es una potencia nuclear y un actor clave en la política mundial que ha intervenido militarmente en varios países en la última década y media ^{^[3]} (además de dos guerras sangrientas contra el heroico pueblo checheno). ^{^[4]}

Como el enfoque de este folleto es el carácter de clase de Ucrania, no discutiremos el tema del imperialismo ruso con más detalle en este lugar, más aún porque ya lo hemos hecho en varios folletos dedicados a este tema. ^{^[5]} Por la misma razón, no nos ocuparemos en este punto de nuestro análisis de las potencias occidentales y la rivalidad interimperialista y referiremos a los lectores a nuestro libro “Antiimperialismo en la era de la rivalidad de las grandes potencias”, así como a otras obras. ^{^[6]}

La CCRI también siempre ha enfatizado que Ucrania, en contraste con las grandes potencias imperialistas (EE. UU., Rusia, China, Europa Occidental y Japón), tiene un carácter de clase diferente, concretamente que es un país capitalista semicolonial. Esto significa que Ucrania es, ante todo, un país que no explota y oprime principalmente a otras naciones, sino que es víctima del imperialismo. Si bien Ucrania es formalmente un estado independiente desde 1991, está, en esencia, oprimida por grandes potencias. Su economía experimenta superexplotación por parte de monopolios extranjeros y, políticamente, está dominada por estados imperialistas.

Consideramos que dicho análisis es crucial para comprender el carácter de clase específico de Ucrania y, por lo tanto, para comprender el carácter de clase de la guerra actual. En este folleto elaboraremos nuestro análisis de Ucrania como una semicolonia capitalista industrialmente avanzada pero dependiente.

Una nota final. Como verá el lector, nuestro análisis del carácter de clase de Ucrania se basa en un estudio de su desarrollo social y económico desde 1991. Mostramos que la deformación semicolonial y la subordinación de este país comenzaron inmediatamente después de su independencia formal. En otras palabras, no es el resultado de los acontecimientos de 2014 y los años posteriores o de la guerra actual. Estos últimos acontecimientos, sin duda, han modificado y acelerado la posición subordinada y oprimida del pueblo ucraniano, pero no son la causa fundamental de ello.

Para obtener una independencia real, los trabajadores y oprimidos ucranianos enfrentan la gran tarea de derrotar la invasión rusa, sacudirse su subordinación al imperialismo de la OTAN y expropiar a su enemigo interno: los oligarcas y sus lacayos corruptos en el establecimiento político. En otras palabras, ¡el camino hacia la libertad depende del éxito de una revolución política y social de los trabajadores ucranianos que elimine la explotación capitalista y la dominación imperialista y abra la puerta a un futuro socialista!

I. La teoría marxista del imperialismo y el concepto de semicolonias

Comenzaremos con un breve resumen de la teoría marxista del imperialismo y, como parte integral de ella, del concepto de semicolonias. Una vez más, nos limitaremos a una breve presentación, ya que hemos desarrollado ampliamente estos temas en nuestro libro “The great Robbery of the South” y en varios otros trabajos. ^{^[7]}

Lenin, el contribuyente más importante a la teoría marxista del imperialismo, describió la característica esencial del imperialismo como la formación de monopolios que dominan la economía. En relación con esto, señaló la fusión del capital bancario e industrial en el capital financiero, el aumento de la exportación de capital junto con la exportación de mercancías y la lucha por las esferas de influencia, específicamente las colonias. ^{^[8]}

El carácter de clase de los estados no puede entenderse aisladamente. De hecho, todos los estados están relacionados entre sí, ya que son parte de la economía mundial capitalista y del sistema global imperialista. Por lo tanto, el carácter de clase de un país debe verse en relación con otros estados y naciones. Lo mismo, dicho sea de paso, ocurre con las clases cuyo carácter también puede comprenderse únicamente analizando su relación con otras clases.

Una característica clave del imperialismo es el hecho de que la formación de monopolios y grandes potencias ha llevado a la división del mundo entero en diferentes esferas de influencia dominadas por estados imperialistas rivales y la subyugación de la mayoría de los países bajo estas pocas grandes potencias. De aquí se sigue una característica esencial del análisis del imperialismo de Lenin (y Trotsky): la caracterización de la conexión entre los estados imperialistas, por un lado, y la gran mayoría de las personas que viven en los países capitalistamente menos desarrollados, por otro lado, como una relación de opresión. Como resultado, los teóricos marxistas del siglo XX explicaron que la “división de las naciones en opresoras y oprimidas… forma la esencia del imperialismo”. ^{^[9]}

La base económica de la relación entre los estados imperialistas y semicoloniales es lo que Lenin llamó la superexplotación de estas naciones oprimidas por los monopolios imperialistas. Debido a tal superexplotación, el capital monopolista puede adquirir, además de la tasa de ganancia promedio, una ganancia adicional. Estas ganancias adicionales son adiciones importantes a las ganancias que el capital monopolista ya extrae de los trabajadores en los países ricos. También son, por cierto, una fuente esencial para sobornar a los sectores aristocráticos superiores de la clase trabajadora y en particular a la burocracia laboral en los países imperialistas, características que ayudan a consolidar el dominio del capital monopolista.

En nuestro libro mencionado anteriormente, The Great Robbery of the South, hemos elaborado básicamente cuatro formas diferentes de superexplotación mediante las cuales el capital monopolista obtiene beneficios extra de los países (semi-)coloniales:

i) Exportación de capital como inversión productiva

ii) Exportación de capital como capital dinerario (préstamos, reservas de divisas, especulación, etc.)

iii) Transferencia de valor a través del intercambio desigual

iv) Transferencia de valor a través de la migración (basada en la superexplotación de los migrantes, una capa nacionalmente oprimida de la clase trabajadora)

La relación entre estados tiene que ser vista siempre en la totalidad de sus características económicas, políticas y militares – todo el conjunto de las múltiples relaciones de esta cosa con otras” (Lenin). ^{^[10]} No todas las formas de opresión y superexplotación existen necesariamente en la relación entre un estado imperialista y uno semicolonial, y estas características pueden existir en varias combinaciones.

Dado que el tema de nuestro folleto es el análisis de Ucrania como una semicolonia capitalista, nos centraremos en nuestra definición de ese tipo de país. Un país semicolonial es formalmente un estado independiente (en contraste con una colonia). Sin embargo, comparte con este último las características esenciales: dominación y superexplotación por parte del imperialismo.

Hacemos hincapié en este punto ya que varios socialistas se confunden con el estatus formalmente independiente de la mayoría de los países del Sur Global. A partir de esto, concluyen que tales países tendrían un carácter completamente diferente al de las colonias. Sin embargo, es nuestra tarea identificar la esencia de una relación detrás de la apariencia formal o, para decirlo en palabras de Marx en el Volumen III de El Capital, “es obra de la ciencia el reducir los movimientos visibles y puramente aparentes a los movimientos reales e interiores”. ^{^[11]}

En conclusión, hemos resumido la definición de semicolonias de la CCRI, de acuerdo con el entendimiento de los clásicos marxistas, ^{^[12]} de la siguiente manera: Un país semicolonial es un estado capitalista cuya economía y aparato estatal tienen una posición en el mundo. orden en el que, ante todo, están dominados por otros estados y naciones. Como resultado, crean ganancias adicionales y otorgan otras ventajas económicas, políticas y/o militares a los monopolios y estados imperialistas a través de su relación basada en la superexplotación y la opresión.

Además, no es suficiente dividir a los países en categorías de estados imperialistas o semicoloniales. Por supuesto, hay muchos tonos diferentes dentro de cada categoría. Este es el caso tanto entre diferentes estados imperialistas como entre diferentes países semicoloniales. En el caso de estas últimas, podemos diferenciar “entre semi-colonias avanzadas o industrializadas como Argentina, Brasil, Egipto, Turquía, Irán o Tailandia por un lado y semi-colonias más pobres o semi-industrializadas como Bolivia, Perú, el Países del África Sub-sahariana (excepto Sudáfrica), Pakistán, Afganistán, Indonesia, etc.” ^{^[13]}

Una nota final sobre el tema de la teoría marxista del imperialismo. Somos conscientes de que algunos críticos objetarán que nuestro enfoque sería “esquemático” ya que divide el mundo en países de diferentes categorías. Creemos que tales críticas son injustificadas. Es una verdad fundamental de las leyes de la dialéctica materialista que es imposible comprender los principales desarrollos en el mundo, y las relaciones entre ellos, sin un conjunto claro de categorías. Lenin tenía toda la razón cuando citaba a Hegel con aprobación: “Entender significa expresar en forma de conceptos”. ^{^[14]} O para decirlo en una formulación aún más categórica del gran filósofo alemán: “cualquier cosa es concebida y conocida en su verdad sólo cuando está totalmente sometida al método” ^{^[15]}

Habiendo resumido nuestro enfoque teórico del imperialismo en general, y de las semicolonias en particular, pasaremos ahora, después de unas pocas palabras sobre el gobierno estalinista, a un análisis más detallado de Ucrania.

II. El callejón sin salida del estalinismo burocrático

Inicialmente, la mayoría de los países del Sur Global habían sido colonias de imperios europeos antes de convertirse formalmente en semicolonias independientes. Como tal, las economías de estos países fueron (de-)formadas desde el principio por las relaciones de propiedad capitalista de las potencias dominantes. En el caso de Ucrania (así como de otros países de Europa del Este y Asia), las cosas son diferentes. Aquí, el capitalismo se introdujo como resultado del colapso del estalinismo en 1989-1991.

Hasta ese momento, la Unión Soviética había sido un estado obrero degenerado, es decir, un país con una economía poscapitalista planificada y dominado políticamente por una burocracia estalinista. Tales relaciones de propiedad permitieron al país durante varias décadas avances importantes en el campo de la industrialización, el bienestar, la ciencia, el ejército, la exploración espacial, etc. El estatus global de la URSS como potencia líder reflejó estos avances históricos. Esto había sido posible porque el excedente económico no era apropiado como ganancia privada por una pequeña clase de capitalistas, sino que se usaba, hasta cierto punto, para el desarrollo social.

Sin embargo, las ventajas de las relaciones de propiedad poscapitalistas fueron cada vez más socavadas y finalmente destruidas por la dictadura reaccionaria de una casta burocrática. Este era un estrato social que había llegado al poder en el contexto del aislamiento del primer estado obrero de la historia después de la enfermedad terminal y muerte de Lenin en 1923/1924 y la derrota de la Oposición de Izquierda dirigida por León Trotsky en 1927. Este La burocracia, dirigida por Stalin, abolió las conquistas políticas de la Revolución de Octubre y suprimió a la clase obrera y las naciones más pequeñas. Numerosas personas, incluidas decenas de miles de trotskistas, perecieron en los gulags.

La política burocrática de Moscú también provocó importantes trastornos en la economía (p. ej., Neo-NEP y, posteriormente, colectivización forzosa) y provocó catástrofes sociales como la hambruna de principios de la década de 1930. por su propia naturaleza, los burócratas estaban principalmente interesados en acumular un número creciente de privilegios. Por lo tanto, querían mantener el statu quo (para lo cual Stalin inventó la teoría conservadora del “socialismo en un solo país” en 1924) ^{^[16]} en lugar de expandir el proceso revolucionario a otros países, como propugnaban Trotsky y sus partidarios sobre la base de la teoría de la Revolución Permanente. ^{^[17]}

La burocracia gobernante no era una clase sino una casta, ya que controlaba políticamente los medios de producción, pero no los poseía. Sin embargo, tal control permitía a los burócratas una existencia parasitaria donde podían apropiarse de numerosos privilegios. Por lo tanto, socavaron cada vez más las relaciones de propiedad del proletariado y, por asociación, la base productiva de la sociedad. ^{^[18]}

En el campo de la política mundial, la dictadura estalinista fue un factor conservador. Cierto, Moscú (y Beijing, hasta la visita de Nixon en 1972) a veces chocaron con el imperialismo y ayudaron a los pueblos oprimidos a resistir a los EE. UU. Pero, ante todo, los estados estalinistas jugaron un papel pacificador en la lucha de clases global. Su afán por mantener el statu quo con la burocracia en el poder en los estados estalinistas hizo que Moscú y Pekín buscaran acuerdos con las potencias imperialistas y, en países donde no estaban en el poder, alianzas con sectores de la burguesía.

En casa, décadas de gobierno estalinista suprimieron todas las voces críticas e impusieron un descanso de cementerio en la sociedad. Tal falta de democracia obrera alejó a los trabajadores de los medios de producción, provocó falta de iniciativa y compromiso, permitió la mala gestión burocrática y resultó en el estancamiento económico.

Trotsky, en su análisis del estalinismo, caracterizó a la Unión Soviética bajo la dictadura estalinista como una “sociedad de transición”. Explicó que tales estados estaban estancados en la transición del capitalismo al socialismo debido a la dominación de las burocracias contrarrevolucionarias que bloquearon el avance de la revolución socialista tanto a nivel nacional como internacional. Como predijo Trotsky en sus escritos, estos estados eran y sólo podían ser fenómenos de transición: o tenían que avanzar mediante la revolución política contra la burocracia o retroceder mediante la contrarrevolución social y la restauración del capitalismo. ^{^[19]}

Sin embargo, mientras que la burocracia estalinista fue mala en el manejo de la economía, fue bastante eficiente en reprimir a los trabajadores. Por lo tanto, cuando los sectores dominantes de la burocracia abandonaron su defensa de la economía nacionalizada y comenzaron a restaurar las relaciones de propiedad capitalista en 1989-1991, la clase obrera se encontraba en una situación difícil en la que carecía de experiencia política y, lo que es más importante, de voluntad revolucionaria. liderazgo. ^{^[20]} Esta, sin embargo, habría sido la condición previa decisiva para la transformación de la crisis en una revolución política victoriosa. Tal revolución podría haber abierto el camino para liberar al pueblo, revivir la economía nacionalizada y estimular el proceso de revolución mundial. Pero como faltaban las condiciones previas necesarias, el estado obrero degenerado implosionó y un proceso de revolución política terminó en derrota y se transformó en una contrarrevolución social.

III. Las devastadoras consecuencias sociales y económicas de la restauración capitalista

El colapso de las relaciones de propiedad proletarias en 1991 y la restauración del capitalismo tuvieron consecuencias devastadoras para los países afectados. Abrió un proceso de destrucción económica y de deterioro horrendo de las condiciones de vida de las masas populares.

Este fue también el caso en Ucrania. En la Tabla 1 vemos que solo en los primeros cinco años, el Producto Interno Bruto (PIB) y la producción industrial se derrumbaron en casi un 50%, una catástrofe desde todos los puntos de vista. Desde entonces, la economía de Ucrania experimentó un proceso muy frágil de altibajos (ver Figura 1)

Tabla 1. Colapso del PIB y la producción industrial en Ucrania, 1991-1995 (en porcentaje) ^{^[21]}

1991 1992 1993 1994 1995 Acumulado

PIB -11,9% -17,0% +4,2% -2,5% -11,8% -49,7%

Producción Industrial +4,8% -6,4% -8% -27,8% -11,5% -48,3%

Figura 1. Cambios en el PIB de Ucrania durante 1996-2018, crecimiento anual en porcentaje ^{^[22]}

El ciclo de declive dramático de la economía de Ucrania duró hasta 1999. Aunque podría detenerse en algún momento, la economía de Ucrania nunca se ha recuperado a los niveles de 1991 hasta hoy. Como muestra la Tabla 2, su PIB en 1999 fue sólo el 44,7% de su nivel en 1991. Otro economista proporciona datos que indican que, para el año 2000, el PIB real de Ucrania se había reducido al 43% de su nivel en 1990. ^{^[23]} Esta cifra se recuperó de alguna manera al 73% en 2006, 76,2% en 2013 y colapsó nuevamente al 69,6% en 2018. ^{^[24]} En otras palabras, ¡la economía de Ucrania se deterioró de manera tan dramática que en las tres décadas desde el comienzo de la restauración capitalista apenas nunca superó el nivel de ¾ de la producción antes de 1991!

Tabla 2. La crisis crónica de la economía de Ucrania desde la restauración del capitalismo en 1991: PIB a precios constantes (1991 = 100) ^{^[25]}

Año 1999 2006 2013 2018

Nivel (1991 = 100) 44,7 73 76,2 69,6

Paralelamente, la inversión se redujo masivamente, en particular en la industria pesada y la extracción de materias primas. En consecuencia, una parte creciente de su capital social quedó obsoleta. Un economista ucraniano calculó que en el período 1991-1999, la producción industrial bruta cayó un -49,1% y la inversión de capital un -77,9%. ^{^[26]}

La crisis estructural de Ucrania después de la restauración del capitalismo resultó también en un proceso masivo de desindustrialización. El país tenía una base desarrollada no solo en la minería y la producción de hierro y acero, sino que también albergaba una industria sofisticada en sectores como la defensa, el automóvil, la aviación, la industria aeroespacial y la construcción naval. Sin embargo, una gran parte de estas industrias han cerrado o se han reducido drásticamente desde 1991. Entre 1991 y 1998, la utilización de la capacidad en la industria disminuyó y alcanzó el 50-51%. ^{^[27]}

Como resultado, la participación de la fabricación, así como de todo el sector industrial en la producción económica total se redujo masivamente. ^{^[28]} Si bien la participación de la industria en el PIB de Ucrania fue del 52,6 % en 1992 (manufactura: 44,6 %), esta participación se redujo al 30,8 % en 2000 (manufactura: 16,3 %), al 22,7 % en 2013 (manufactura: 11,3 %), y 22,6% en 2019 (manufactura: 10,8%). En otras palabras, ¡la participación de la industria y la manufactura en la producción del país había disminuido en 3/5 y ¾ dentro de sólo dos décadas! (Ver Tabla 3)

Tabla 3. Porcentaje deIndustria y manufactura en el PIB de Ucrania, 1992-2019 ^{^[29]}

1992 2000 2013 2019

Participación de la industria 52,6% 30,8% 22,7% 22,6%

Participación de la Manufactura 44.6% 16.3% 11.3% 10.8%

Lógicamente, este proceso de regresión económica y social tuvo consecuencias devastadoras para la población. El desempleo, que no existía en las condiciones anteriores a 1991 de una economía planificada, aumentó drásticamente. En abril de 1999, el Banco Mundial estimó que la tasa real de desempleo en Ucrania era del 30%. ^{^[30]} Oficialmente, los niveles de desempleo estaban en 9,6% en 2009 y volvieron a aumentar más tarde. ^{^[31]} Si bien el 26,4 % de la población vivía por debajo del umbral nacional de pobreza en 2000, esta proporción se mantuvo casi igual en 2013 (24,5 %). ^{^[32]}

Paralelamente al establecimiento de las relaciones de propiedad capitalista, la desigualdad de ingresos se convirtió en una característica clave de la sociedad ucraniana. En 2010, el 10 decil más rico de la población de Ucrania controlaba el 21 % de los ingresos totales, mientras que el decil más pobre tenía solo el 4,4 %. ^{^[33]}

Como resultado de este proceso devastador, la depresión, los problemas de salud, el alcoholismo y la drogadicción, el suicidio, las enfermedades infecciosas, etc., se extendieron dramáticamente entre la población. La esperanza de vida en general disminuyó de 70,5 a 67 años entre 1991 y 1995 y la de los hombres se redujo de 66 años en 1989 a 62,8 años. Al mismo tiempo, las tasas de mortalidad infantil aumentaron de 13,0 (1990) a 15,0 (1995). ^{^[34]}

Aunque la situación mejoró más tarde, la esperanza de vida seguía estando en el mismo nivel en 2020 que en 1991 (71 años), peor que en todos los demás países de Europa. ^{^[35]} La tasa de mortalidad del país (por cada 1000 habitantes) aumentó de 11 (1989) a 17 (2005) y 16 (2020). ^{^[36]} Al mismo tiempo, la tasa de fecundidad (nacimientos por mujer) en Ucrania disminuyó de 2 (1988) a 1,1 (2001) y 1,2 (2020). ^{^[37]}

El resultado inevitable de tal proceso de decadencia social sin precedentes ha sido que la población de Ucrania se redujo de 52 millones en 1991 a unos 42 millones en 2020, casi una caída del 20%. ^{^[38]} Incluso la OCDE, una institución económica imperialista clave que no se cansa de propagar las ventajas del libre mercado, se vio obligada a señalar: “Ucrania ha experimentado un envejecimiento y una disminución de la población desde la independencia en 1991. Durante 2000-16, la población en edad de trabajar (es decir, de 15 a 64 años) se redujo un 7,8 %, mientras que la población en su conjunto se redujo un 8,1 %. La población de Ucrania ya es mayor que la de la mayoría de los países de la OCDE: el grupo de edad de más de 65 años representaba el 21 % de la población en 2016.” ^{^[39]}

En resumen, el balance de la restauración capitalista en Ucrania, uno de los países más poblados de Europa, es devastador. Por supuesto, este proceso ha empeorado ahora mucho más por la actual guerra de agresión rusa. Pero, como mostramos anteriormente, el país había retrocedido masivamente incluso antes de que comenzara el conflicto, ya que su economía había alcanzado en 2013, más de dos décadas después de la restauración del capitalismo y antes de que comenzaran las hostilidades con Rusia, solo el 76% de su 1991. nivel. Ucrania experimentó un proceso de regresión social y económica ya que ha sido destruida por las fuerzas del mal del capitalismo y el imperialismo.

IV. La deformación semicolonial del capitalismo ucraniano desde 1991

Después del colapso del estalinismo y la economía planificada burocráticamente, se establecieron relaciones de propiedad capitalistas en Ucrania. Sin embargo, el capitalismo no creció ni pudo crecer “orgánicamente”. Más bien, la ley capitalista del valor fue implementada por la fuerza combinada de las instituciones imperialistas extranjeras (gobiernos, bancos y corporaciones occidentales) y los oligarcas domésticos. El resultado fue un robo desvergonzado y la creación de una economía capitalista dependiente dominada por los poderes y monopolios imperialistas.

1) Oligarcas: la creación de una burguesía compradora

Al igual que otros países ex-estalinistas de Europa del Este, los gobiernos pro-capitalistas implementaron una política neoliberal de privatización después de 1991. Según estadísticas oficiales, a finales de 1999 las empresas privatizadas representaban aproximadamente el 71% de la producción industrial y más del 50% del empleo industrial. ^{^[40]}

El proceso de privatización resultó en un proceso de monopolización, es decir, la creación de un pequeño número de corporaciones que controlan los sectores clave de la economía. En febrero de 1998, las 200 empresas más grandes de Ucrania representaban el 90 por ciento de la producción industrial. ^{^[41]}

En el período previo al comienzo de la guerra en febrero de 2022, el gobierno de Zelensky intentó continuar y expandir el proceso de privatización. En marzo de 2021, el parlamento ucraniano aprobó una ley que canceló una prohibición anterior sobre la privatización de empresas estatales (SOE). Esto siguió a una ley anterior en 2019 que redujo el número de tales empresas consideradas "estratégicas" y, por lo tanto, exentas de venta. En 2020, Ucrania inició un proceso que permitiría la privatización parcial de las empresas estatales, incluidas Naftogaz, MainGasPipelines of Ukraine, UkrTransGaz y otras empresas involucradas en el sector energético. Sin embargo, el parlamento aclaró aún más la ley en 2021 al establecer una lista de 659 empresas de este tipo, principalmente en los sectores de energía, defensa y aeroespacial, el ferrocarril estatal, o el servicio postal, que seguiría estando exento de privatización. ^{^[42]}

El resultado de este proceso de privatización fue que, efectivamente, un pequeño grupo de capitalistas súper ricos -los llamados oligarcas- se apoderó de las empresas más valiosas. Según un estudio publicado recientemente de un grupo de expertos neoliberales de EE. UU., que difícilmente puede ser acusado de prejuicios prosocialistas, “las 100 personas más ricas de Ucrania controlaban casi el 25 por ciento de la economía de Ucrania antes de la guerra. Muchos oligarcas controlan sociedades de cartera diversificadas y en expansión que incluyen empresas de energía, minería, metalurgia y medios de comunicación. En el pasado, este dominio económico permitió a los oligarcas ejercer una influencia política desmesurada a través de una importante financiación de algunos partidos políticos. ^{^[43]}

Tal proceso de enriquecimiento por parte de un pequeño grupo de nuevos capitalistas fue de la mano de una fuga masiva de capitales y un vulgar robo. Los economistas estimaron la cantidad de capital ucraniano en el extranjero en 1996 entre $ 25 y $ 50 mil millones. ^{^[44]} Este proceso también se refleja en los destinos peculiares de lo que se supone que son “inversiones” en el extranjero por parte de los capitalistas ucranianos. Según las estadísticas oficiales, más del 90 % de la inversión extranjera total de Ucrania se ha registrado en Chipre, un conocido paraíso fiscal y destino de la fuga de capitales. ^{^[45]}

Claro, algunas de esas "inversiones" en el extranjero regresaron como inversiones extranjeras en Ucrania (un fenómeno que también hemos observado en Rusia: la llamada "inversión redonda" del capital). ^{^[46]} Sin embargo, como veremos a continuación, el stock de Inversión Extranjera Directa (IED) en Ucrania está muy por delante en comparación con la IED ucraniana en el extranjero que es evidente que los capitalistas ucranianos juegan solo un papel pequeño en tales inversiones "extranjeras" en su país.

Otra forma de fuga de capitales es una forma específica de exportación. En un estudio muy interesante, un grupo de economistas progresistas de Ucrania en torno al Centro de Investigación Social y Laboral calculó la cantidad de dinero que los capitalistas nacionales habían sacado de contrabando del país a través de las llamadas " exportaciones de bienes ". “Para resumir los datos, las exportaciones ucranianas solo a países intermediarios como las Islas Vírgenes Británicas, Chipre, los Emiratos Árabes Unidos, Suiza y el Líbano en 2012-14 y los primeros 9 meses de 2015 alcanzaron UAH (Hryvnia, la moneda de Ucrania, Ed.) 83.100 millones, que es el 50 por ciento de todas las exportaciones de bienes, de los cuales sólo el equivalente a $ 2.570 millones (1,5 por ciento) se consumieron en estos países. Dado que estos no son los únicos países de tránsito para las exportaciones ucranianas, podemos decir con confianza que más de la mitad de las exportaciones de bienes de Ucrania pasan por territorios de impuestos bajos, y la mayor parte de las ganancias de los exportadores ucranianos se acumulan en sus cuentas en los bancos de estos países; mientras tanto, el presupuesto pierde sumas considerables en impuestos corporativos. ^{^[47]}

Como vemos, este pequeño grupo de oligarcas utiliza su riqueza principalmente no para la acumulación de capital en la economía nacional sino para el enriquecimiento parasitario en paraísos fiscales extranjeros. Al mismo tiempo, han jugado un papel clave en la transformación de la economía de Ucrania para que se convierta en un servidor de las necesidades del capital global. En otras palabras, los oligarcas son la versión ucraniana de una burguesía compradora que es un fenómeno familiar en muchos otros países capitalistas semicoloniales. Esta es una clase capitalista que está saqueando la economía nacional y que vive parasitariamente de sus riquezas robadas estacionadas en paraísos fiscales en el extranjero.

Por su propia naturaleza, los oligarcas están estrechamente vinculados a los monopolios imperialistas. En esta relación, ellos son la parte subordinada al ser totalmente dependientes de los monopolios imperialistas y Grandes Potencias. Este es el caso principalmente por dos razones. En primer lugar, confían en la protección y el secreto de su riqueza depositada en instituciones financieras internacionales (en su mayoría controladas por potencias occidentales). Y segundo, su ganancia depende en gran medida de los negocios que puedan hacer con los monopolios.

Finalmente, cabe señalar que los oligarcas han desempeñado un papel directo muy influyente en la política de Ucrania, a diferencia de Rusia y otros países de la ex URSS. Petro Poroshenko, el antecesor de Zelensky como presidente en 2014-19, fue apodado "Rey del Chocolate" ya que era multimillonario y propietario, entre otros, de una empresa de confitería. Para el año 2002 se ha estimado que 300 de los 450 miembros del parlamento eran millonarios en dólares. Tal posición no solo tiene el beneficio de tener un papel directo en la legislación, sino también de brindar inmunidad legal contra el enjuiciamiento, ¡una ventaja que no debe subestimarse para los empresarios que están preocupados por evadir impuestos y sacar dinero de contrabando del país! ^{^[48]}

En resumen, los oligarcas, la capa superior de la clase capitalista de Ucrania, han jugado un papel clave en el avance de la deformación semicolonial del capitalismo ucraniano.

2) Un proveedor semicolonial de materias primas para el mercado mundial capitalista

Una característica clave de la restauración capitalista en Ucrania fue la rápida integración de su economía en el mercado mundial dominado por el imperialismo. Ya a fines de la década de 1990, la relación comercio/PIB (que refleja la participación combinada de las exportaciones e importaciones anuales en la producción) estaba entre el 90 % y el 110 %. Más tarde, esta cifra se estabilizó en alrededor del 75-80 %. ^{^[49]} Este es un grado sustancialmente mayor de integración en el mercado mundial capitalista que la mayoría de los demás países del mundo.

La exportación como porcentaje del PIB se duplicó entre 1993 y 1998 a más del 40 % y aumentó a alrededor del 60 % en 2000. ^{^[50]} Es indicativo que la participación de las exportaciones de Ucrania en el comercio mundial total aumentó del 0,3 % en 1995 al 0,35 % en 2005 y 0,45 % en 2011. Al mismo tiempo, la participación del país en el PIB mundial fue solo de alrededor de 0,22 %. En otras palabras, la participación de Ucrania en las exportaciones mundiales fue el doble de su participación en la producción mundial. ^{^[51]}

Anton Oleinik, profesor de una universidad canadiense, comenta: “Desde mediados de la década de 1990, cuando el presidente Kuchma implementó políticas de 'terapia de choque', Ucrania ha sido una de las economías más abiertas del mundo con una participación del comercio exterior (exportación e importación combinadas) superando consistentemente el volumen de su PIB. Se cree que la terapia de choque de Kuchma es más radical y más cercana a los estándares del neoliberalismo que las reformas llevadas a cabo por el gobierno de Boris Yeltsin y Yegor Gaidar a principios de la década de 1990 en Rusia” ^{^[52]}

Sin embargo, desde el principio, Ucrania ingresó al mercado mundial capitalista como proveedor de bienes primarios y semielaborados para las economías imperialistas. En las últimas tres décadas, esa posición subordinada se ha visto incluso reforzada.

En el primer período, las materias primas industriales desempeñaron un papel destacado en las exportaciones de Ucrania. La proporción de metales ferrosos y no ferrosos aumentó de alrededor del 30 por ciento a principios de 1996 al 40 por ciento en 2001. ^{^[53]} En las exportaciones de Ucrania a países distintos de la antigua URSS, esta proporción fue incluso superior al 50 por ciento. ^{^[54]}

Sin embargo, más tarde disminuyó el papel del hierro y el acero en las exportaciones de Ucrania, mientras que creció el de los productos básicos agrícolas. Entre 2008 y 2015, la participación de los metales básicos en las exportaciones del país se redujo del 42 % a solo el 26 %. Asimismo, la participación de los bienes industriales se redujo del 73,6% al 57,4% en el período 2008 a 2013. Al mismo tiempo, la participación de los productos agrícolas primarios -como el trigo, la cebada, la colza y el maíz- se triplicó, del 12% en 2008 al 32% en 2015. (Ver Figura 2) ^{^[55]} En los últimos años, las exportaciones agrícolas han aumentado aún más y representaron aproximadamente el 41% de las exportaciones totales de Ucrania en 2021. ^{^[56]}

Figura 2. Composición de las exportaciones de Ucrania, 1996-2015 ^{^[57]}

Como se ha señalado, la mayoría de las exportaciones de manufacturas son en su mayoría metales básicos. La OCDE observó en 2018 que “las exportaciones de manufacturas sofisticadas son mínimas y consisten principalmente en vagones de ferrocarril, partes y componentes de aeronaves.” ^{^[58]} Este es el resultado del mencionado colapso de la industria manufacturera nacional debido al proceso de privatización y globalización. “En 2017 en comparación con 2013, la exportación de vehículos sobre raíles se redujo en un 91 % y, en el caso de los productos de la industria mecánica, en un 54 %. ^{^[59]} Antonow, el famoso productor de aviones, no había construido un solo avión desde 2015. ^{^[60]}

Las industrias restantes producen en gran medida no para el mercado interno sino para la exportación. Según el estudio mencionado anteriormente del Centro de Investigación Social y Laboral con sede en Kiev, seis industrias que juntas representaron el 41,9% de la producción industrial total en 2014, vendieron más de la mitad de sus productos (54,3%) en el extranjero. ^{^[61]}

Es cierto que también hay algunos sectores modernos y altamente calificados en la economía de Ucrania, como las Tecnologías de la Información y la Comunicación (TIC). Antes de la guerra, este sector aportaba hasta el 4 % del PIB y la mano de obra TIC de Ucrania ocupaba el cuarto lugar en el mundo. Expertos ucranianos crearon el llamado Diia aplicación, que automatiza servicios gubernamentales como licencias de conducir, registros de vacunación contra el Covid-19 y pasaportes y que también se adaptó con éxito a las condiciones de la guerra (por ejemplo, para apoyar a refugiados y desplazados internos, pero también para localizar actividades militares rusas). Como resultado, el valor de las exportaciones digitales de Ucrania aumentó de menos de mil millones de dólares anuales en 2011 a más de 6800 millones de dólares en 2021, lo que representa un aumento de la participación en las exportaciones totales del 1,6 % (2013) a poco más del 10 % (2021). ^{^[62]}

Sin embargo, esto sigue siendo una pequeña parte de la economía y el comercio del país y difícilmente puede provocar una poderosa tendencia compensatoria contra la deformación semicolonial de la economía de Ucrania. Esto también se hace evidente por la reducción de componentes de alta y media tecnología en las exportaciones ucranianas en los años previos al comienzo de la guerra. (Ver Tabla 4) Y dadas las condiciones de la horrenda guerra, es mucho más probable que los monopolios imperialistas atraigan a los trabajadores ucranianos de las TIC para que se trasladen al extranjero como inmigrantes en lugar de modernizar la economía del país.

Tabla 4. Ucrania: Participación de las exportaciones de bienes cuya producción utiliza tecnologías de nivel alto y medio alto en las exportaciones totales de bienes, 20130-02018 (en %) ^{^[63]}

2013 2014 2015 2016 2017 2018

24,4% 20,4% 19,2% 17,3% 16,8% 17,0%

Si bien la participación de las exportaciones a la Unión Europea aumentó enormemente, también enfrentó obstáculos importantes ya que los gobiernos imperialistas estaban ansiosos por proteger sus propias industrias. Al mismo tiempo, la UE obligó a Ucrania a abrir su mercado interno para sus propias exportaciones. Marko Bojcun, un académico ucraniano progresista, escribe: “Ucrania en la década de 1990 redujo la proporción de su comercio con Rusia de alrededor del 80 al 55 por ciento. Pero su comercio con los estados de Europa Central que se estaban adhiriendo a la UE se redujo simultáneamente del 20 al 10 por ciento, mientras que el comercio con los estados miembros de la UE aumentó de alrededor del 6 al 20 por ciento. (…) La estructura de sus vínculos comerciales con la UE era insatisfactoria en la medida en que el régimen proteccionista de la UE impedía la importación desde Ucrania de aquellos productos en los que tenía ventajas competitivas (acero, productos químicos, alimentos, textiles) y de los que podría haber generado ganancias. para la inversión productiva y la modernización de su economía. Además, la proporción de las exportaciones ucranianas que fueron objeto de investigaciones antidumping aumentó en la década de 1990 de alrededor de un cuarto a más de un tercio. ^{^[64]}

El mismo autor cita un periódico ucraniano que comentaba desesperadamente en 1996: “Hemos perdido no sólo el mercado exterior; casi hemos perdido el nuestro... Uno de los supermercados de Kyiv ahora vende varennyky de patata (bolas de masa hervida, un plato tradicional ucraniano), ¡y están hechas en Brooklyn, Nueva York!” ^{^[65]}

Por lo tanto, no sorprende que la composición de las exportaciones de Ucrania se haya modificado sustancialmente. Si bien exporta principalmente productos primarios y semielaborados a la UE, importa principalmente productos básicos procesados. En 2016, las exportaciones de Ucrania a la UE se componían de metales básicos y sus manufacturas (22,1 % del total), productos vegetales (16,1 %), productos minerales (12,8 %) y maquinaria y aparatos (11,5 %). Por el contrario, Ucrania importó de la UE principalmente maquinaria y electrodomésticos (26,1 %), luego productos de la industria química o afines (16,8 %), equipos de transporte (10,7 %) y plástico, caucho y sus manufacturas (7,1 %). ^{^[66]}

Vale la pena señalar que la composición de las exportaciones de Ucrania se había vuelto, mucho antes de que comenzara la guerra e incluso antes de los acontecimientos de 2014, más atrasada que la de un país semicolonial promedio. Si comparamos la participación de las exportaciones de alta tecnología en las exportaciones totales de Ucrania con otros países de ingresos medios y bajos, vemos lo siguiente: en el caso de Ucrania, esta participación vaciló entre 2000 y 2013 en torno al 5% mientras que el promedio de los países de ingresos medios y bajos estaba entre 17 y 20%. ^{^[67]}

Muchos observadores en Ucrania critican la transformación de su país en un proveedor de productos básicos para los países ricos. Los economistas del Centro de Investigaciones Sociales y Laborales comentan acertadamente: “En general, tales tendencias concuerdan con la lógica general de incorporar a Ucrania al mercado global como proveedor de materias primas, que se ha seguido durante las últimas dos décadas.” ^{^[68]}

Incluso los economistas burgueses de Ucrania observan tal desarrollo con mucha insatisfacción. Oleh Havrylyshyn, un economista ucraniano que se ha desempeñado, entre otros, como Viceministro de Finanzas y representante de Ucrania en el FMI y que, como era de esperar, es un admirador declarado del neoliberalismo, se siente obligado a informar: “Sin embargo, no faltan escritos o proclamas de funcionarios sobre lo que Ucrania debería exportar, con una fuerte tendencia a decir que hay demasiadas exportaciones de bajo valor agregado basadas en recursos y no suficientes productos sofisticados y de alta tecnología. Tipificando esto, Gonchar y Babirad-Lazunin sugieren que Ucrania 'se ha convertido en un apéndice agrario de la Unión Europea y la Federación Rusa... [y] aunque el potencial científico y tecnológico del país es muy valorado en las encuestas internacionales... las exportaciones de alta tecnología son muy pequeñas '. De manera similar, Sleptsova señala que las exportaciones ucranianas tienen una alta intensidad de recursos, y el hierro y el acero representan más de un tercio. Los programas y proclamaciones gubernamentales están repletos de referencias análogas, denunciando las altas proporciones de productos simples, basados en recursos y de bajo valor agregado, y enfatizar las dotaciones avanzadas de capital humano de Ucrania con la implicación de que la estructura correcta de las exportaciones debería contener productos mucho más sofisticados. Los lectores familiarizados con la economía del desarrollo reconocerán esta queja común de los países de bajos ingresos relegados a las exportaciones agrícolas o de recursos.” ^{^[69]}

En resumen, los cambios en la composición del comercio de Ucrania han convertido al país ante todo en un proveedor de productos primarios y semielaborados para las economías imperialistas. Durante las últimas tres décadas, ha tomado una posición subordinada en el mercado mundial como es característico de una semicolonia capitalista.

Como explicamos en nuestro libro “El Gran Robo del Sur”, Ucrania –como muchos otros países semicoloniales– enfrenta en tal posición las condiciones desventajosas del intercambio desigual en un mercado mundial dominado por el imperialismo. Cuando las mercancías de los países más desarrollados (imperialistas) y las mercancías de los países menos desarrollados (semicoloniales) se intercambian en el mercado mundial, la ley del valor permite que el capital imperialista obtenga una ganancia adicional a través de un intercambio desigual. Sus mercancías más baratas superan a las mercancías más caras de los países semicoloniales, obligan a estos últimos a vender sus mercancías por debajo de su valor, etc. Por lo tanto, el capital (imperialista) más fuerte puede vender sus mercancías por encima de su valor su precio de producción y sigue siendo más barato en el mercado mundial que el capital menos competitivo (semicolonial). Este último se ve obligado a vender sus productos por debajo de su precio de producción y, a menudo, sigue siendo más caro en el mercado mundial que sus rivales imperialistas. ^{^[70]}

Como resultado, el capital más fuerte (imperialista) se apropia con éxito de una parte de la plusvalía creada por el capital más débil (semicolonial). Esto significa que el intercambio desigual proporciona una base importante para una transferencia masiva de valor de los países capitalistamente menos desarrollados a los capitalistamente más desarrollados.

Repetimos que tal desarrollo no era de ninguna manera "inevitable" ya que Ucrania, cuando se convirtió en un estado independiente en 1991, no era una economía "débil" o "atrasada", sino que poseía una industria relativamente avanzada. La transformación de Ucrania en un proveedor semicolonial de productos primarios y semielaborados (provenientes cada vez más del sector agrícola) para las potencias imperialistas fue el resultado de la política de restauración capitalista. Esta política no fue “destino”, sino que ha sido impulsada deliberadamente por las grandes potencias, así como por el pequeño grupo de oligarcas, es decir, la codiciosa burguesía compradora.

3) En lo profundo de la trampa de la deuda externa

El capital imperialista siempre intenta obtener ganancias adicionales de los países más pobres a través de la exportación de capital. Una forma de esto, que ganó una enorme importancia a nivel mundial, particularmente desde principios de la década de 1970, es la exportación de capital monetario como préstamo. En tal caso, los bancos y otras instituciones financieras otorgan préstamos a los países semicoloniales por los que tienen que pagar enormes tasas de interés. Por lo tanto, la deuda externa resulta en la superexplotación imperialista de los países semicoloniales.

Al comienzo de su existencia como estado independiente, Ucrania no tenía deuda externa pendiente. Esto cambió rápidamente. De un estimado de $1.4 mil millones a finales de 1992, el endeudamiento de Ucrania creció dramáticamente, alcanzando un pico de £12.4 mil millones en 1999. ^{^[71]} Para marzo de 2001, esa cifra había subido a $14,07 mil millones. Como resultado, la relación deuda/PIB (un índice que compara el nivel de deuda con la producción anual de un país) aumentó a más del 40% en 1999. La deuda total como porcentaje de las exportaciones también aumentó, pasando de 43 -48% en 1994-97, a 65-77% en 1998-2000. Del mismo modo, la relación entre el servicio de la deuda y las exportaciones (que es un indicador de cuánto puede pagar un país sus deudas mediante la venta de productos básicos en el mercado mundial) aumentó drásticamente desde 1997. ^{^[72]}

Una gran parte de tales préstamos provino de capitalistas extranjeros. Cuando el gobierno comenzó a ofrecer bonos del Tesoro en 1996, los inversores extranjeros inundaron el mercado de bonos del Tesoro. A fines de 1997, poseían el 45% de todas las letras del Tesoro. ^{^[73]}

Los capitalistas de Ucrania también tomaron una gran cantidad de préstamos con el estado, a menudo públicamente garantizando dicha deuda (lo que significa que en caso de que el prestatario privado no pueda pagar la deuda, el estado cubrirá los costos). Como era de esperar, los capitalistas no pudieron, ya menudo ni siquiera intentaron, pagar sus deudas. El Centro de Investigaciones Sociales y Laborales informa: “Según los datos proporcionados por la Cámara de Contabilidad de Ucrania, menos del 15 por ciento de las empresas que tomaron préstamos de prestamistas extranjeros pagaron sus honorarios correctamente; alrededor de un tercio de ellos ni siquiera trató de pagar los préstamos que recibió. Es interesante que la gran mayoría de esta deuda consistía en las obligaciones de las empresas ucranianas de pagar los bienes que importaban del extranjero. Por lo tanto, el presupuesto estatal terminó subsidiando a los fabricantes extranjeros en lugar de ayudar a desarrollar la producción nacional. ^{^[74]}

A fines de la década de 1990, el estado ucraniano se encontraba en la situación grotesca de que el costo del servicio (pago de intereses) y el reembolso de los préstamos con garantía pública aumentó al 31% del pago total de la deuda del estado, incluida la deuda interna. ^{^[75]}

Como era de esperar, el gobierno demostró ser incapaz de pagar la deuda acumulada. En 2000, el monto total de los pagos requeridos al FMI superó todas las reservas de divisas del Banco Nacional de Ucrania. Los pagos totales de la deuda pública externa en 2000 fueron el doble que el año anterior, alcanzando los 3.700 millones de UAH. ^{^[76]}

La situación mejoró en la década de 2000 ya que la economía experimentó un período de crecimiento durante algunos años. Dicho crecimiento fue causado principalmente por una coyuntura del mercado mundial favorable para las materias primas exportadas por empresas ucranianas. En consecuencia, la relación entre la deuda pública y el PIB cayó al punto más bajo del 12 % en 2007. ^{^[77]}

Sin embargo, con el inicio de la Gran Recesión en 2008, la situación de la deuda volvió a deteriorarse de forma espectacular. Los capitalistas de Ucrania siguieron tomando préstamos de instituciones financieras extranjeras y, como resultado, el sector privado se enfrentaba a una deuda externa total de 104.000 millones de dólares estadounidenses, alrededor del 108 % del PIB alcanzado en 2009. Y 43.000 millones de dólares de esa cantidad eran deudas a corto plazo, con vencimiento en 2009. ^{^[78]} Lo peor estaba por venir, ya que la deuda estatal de Ucrania también creció rápidamente, alcanzando un máximo de $ 73 mil millones en 2013. ^{^[79]}

Tales desarrollos resultaron en una situación insostenible. En 2013, el déficit de cuenta corriente alcanzó el 9,2% del PIB, con reservas de divisas que cubrieron poco más de dos meses de importaciones. El déficit presupuestario consolidado superó el 10% del PIB en 2014. En consecuencia, el Hryvnia se depreció masivamente. ^{^[80]}

Tras alcanzar su punto máximo en 2016, la situación de la deuda mejoró un poco en el contexto de un repunte temporal del ciclo. Sin embargo, el endeudamiento de Ucrania se ha mantenido muy alto en los años previos al inicio de la guerra en febrero de 2022. La deuda del gobierno central se situó en el 58,7 % en 2020 (después de alcanzar un máximo del 71,8 % en 2016). ^{^[81]}

Según los datos disponibles del FMI, el saldo de la deuda externa del país medido como porcentaje de su Ingreso Nacional Bruto (INB) había aumentado del 56,9 % (2007) al 78,8 % (2013) y al 123,2 % (2016) y se situó en 82,7 % en 2020. (Ver Tabla 5)

Tabla 5. Ucrania, stocks de deuda externa, 2007-2020 (% del INB) ^{^[82]}

2007 2013 2016 2020

56,9% 78,8% 123,2% 82,7%

Como resultado, Ucrania tiene que utilizar una parte significativa de sus ingresos por exportaciones, alrededor de una o dos quintas partes, para pagar sus deudas externas. (Ver Tabla 6)

Tabla 6. Servicio de la deuda total de Ucrania (% de las exportaciones de bienes, servicios e ingresos primarios), 2007-2020 (% del INB) ^{^[83]}

2007 2013 2016 2020

18,5% 42,3% 20,9% 23,8%

Mientras Ucrania está atrapada en la trampa de la deuda externa, la situación está empeorando dramáticamente bajo las condiciones actuales de guerra y destrucción. No hay duda de que su deuda con las potencias imperialistas y las instituciones financieras aumentará masivamente. ^{^[84]} Heidi Chow, directora ejecutiva de Jubilee Debt Campaign, señaló la peligrosa situación y las gigantescas ganancias que los señores del dinero están a punto de cobrar. “Desde la invasión, los bonos denominados en dólares ucranianos, que se emitieron como parte de la reestructuración de su deuda de 2015, se cotizan a alrededor de 25 centavos por dólar. Esto refleja el alto riesgo de incumplimiento, pero también significa que, si Ucrania continúa pagando su deuda, los bancos occidentales y los fondos de cobertura podrían obtener ganancias del 300 por ciento”. ^{^[85]}

¡Estas cifras son reveladoras y demuestran que el negocio de la deuda externa es muy rentable para los monopolios imperialistas pero muy desventajoso para los pueblos de los países semicoloniales que tienen que pagar las ganancias extra de los prestamistas extranjeros!

4) Inversión extranjera: el saqueo imperialista de Ucrania

Como se mencionó en el capítulo anterior, el capital imperialista intenta obtener ganancias adicionales de los países más pobres a través de la exportación de capital. Si bien la exportación de capital monetario como préstamos es una forma de ello, la inversión extranjera es otra forma importante de apropiarse de la plusvalía de las semicolonias.

Dada la reserva masiva de mano de obra y las condiciones baratas para su explotación, por un lado, y la tendencia de la tasa de ganancia a caer en sus países de origen, por otro lado, los monopolios imperialistas tienen un fuerte incentivo para exportar capital a estos países más pobres. países. Estos mercados extranjeros no reemplazan ni pueden reemplazar el mercado interno del capital monopolista. Pero pueden proporcionar una fuente importante de ganancias adicionales, lo que es posible dada la tasa de ganancia promedio más alta en estos países.

Tal exportación de capital permite a los monopolios combinar su maquinaria y tecnología modernas con mano de obra sustancialmente más barata. De esta manera reducen el precio de costo de sus mercancías. Cuando venden sus productos, pueden vender por debajo del precio de mercado. Este es el caso tanto en el mercado semicolonial como en el imperialista. En el mercado semicolonial, pueden vender por debajo del precio de mercado porque los trabajadores con salarios bajos produjeron las mercancías de una manera más efectiva y productiva dada la maquinaria más moderna que los monopolios despliegan en comparación con sus rivales capitalistas semicoloniales. En el mercado imperialista pueden vender por debajo del precio de mercado porque tenían que pagar mucho menos por los salarios de los trabajadores en las semicolonias que lo que tienen que pagar sus rivales en el mercado imperialista. Por lo tanto,

En el primer período de la década de 1990, la exportación de capital extranjero en forma de inversión directa en Ucrania fue relativamente baja (en comparación con los préstamos extranjeros, como vimos en el capítulo anterior). A fines de 1998, la IED per cápita acumulada en Ucrania ascendía a apenas $49, en comparación con $1.745 en Hungría, $822 en la República Checa, $595 en Polonia y $102 en Rusia. Ucrania había acumulado una IED de sólo 2430 millones de dólares a principios de 1999, incluso menos que países pequeños como Moldavia, Turkmenistán y la República Kirguisa. ^{^[86]}

Aún así, los capitalistas extranjeros hicieron importantes incursiones en la economía de Ucrania. Como podemos ver en la Tabla 7, una parte cada vez mayor de los bancos ucranianos tenía inversiones de capitalistas extranjeros.

Tabla 7. Número y propiedad de los bancos en Ucrania, 1991-2000 ^{^[87]}

1992 1994 1996 1998 2000

Número total de bancos 133 228 229 214 195

Bancos con Inversión de Capital Extranjero - 12 14 28 31

Durante la década de 2000, particularmente después de la llamada Revolución Naranja en 2004, la inversión extranjera en Ucrania se aceleró. Las entradas de IED crecieron en un promedio compuesto del 43,9% entre los años 2000 y 2008, entre las tasas de crecimiento más rápidas de Europa. ^{^[88]} En 2012, los flujos de IED hacia Ucrania equivalían a más del 4 por ciento del PIB. ^{^[89]}

En consecuencia, la participación de capital extranjero en los bancos de Ucrania creció del 13% en 2004 a más del 50% en 2009. ^{^[90]} Marko Bojcun escribe: “En abril de 2009, la mayoría de los activos en siete de los diez bancos más grandes eran de propiedad extranjera. Mientras tanto, los bancos estatales ucranianos poseían menos de una octava parte de los activos bancarios del país. Este estado de cosas hizo cada vez más difícil para el Banco Nacional hacer cumplir la política monetaria durante el período de auge. Y en el momento de la quiebra, cuando el sector privado debía más de 100.000 millones de dólares a acreedores extranjeros, estos bancos privados presionaron al gobierno para que los salvara tomando un préstamo de 16.000 millones de dólares del FMI y convirtiendo sus deudas incobrables en un pasivo público.” ^{^[91]}

A raíz de la crisis de 2008-2009, algunos bancos extranjeros abandonaron el mercado ucraniano o redujeron su compromiso. Por lo tanto, la participación general del capital bancario en manos de extranjeros cayó, pero se mantuvo en un alto nivel del 34 % en 2014. (Véase el Cuadro 8) ^{^[92]}

Tabla 8. Estructura de propiedad del sector bancario, 2008-14 ^{^[93]}

2008 2010 2012 2014

Nacional estatal 11% 14% 17% 22%

Nacional privado 40% 44% 54% 47%

Extranjero privado (incluido ruso) 42% 33% 21% 21%

De propiedad estatal rusa 7 % 8% 8 % 10,3%

En comparación con otros países de Europa del Este, el capital extranjero juega un papel menos significativo entre las corporaciones más grandes. Por ejemplo, en 2014, entre las 170 empresas más grandes de Polonia, 90 (53 %) eran de propiedad extranjera, lo que representaba el 43 % de su facturación acumulada. Por el contrario, solo 7 de las 32 (22%) empresas ucranianas más grandes eran de propiedad extranjera, lo que representaba el 13% de su facturación acumulada. (Ver Tabla 9) ^{^[94]}

Aun así, los capitalistas extranjeros desempeñan un papel importante en la economía de Ucrania, como señala un estudio de la OCDE publicado en 2016: “Sin embargo, las empresas de propiedad extranjera también han llegado a desempeñar un papel importante en la economía de Ucrania. En 2012, las empresas multinacionales (EMN) de la Unión Europea representaban alrededor de 200 000 empleados en Ucrania, mientras que las EMN de los Estados Unidos de América empleaban a unos 26 000 empleados. Las empresas de propiedad extranjera dominan la telefonía móvil: los operadores móviles están desplegando actualmente su red 3G en todo el país. También son actores destacados en la agroindustria, los productos de consumo, la banca y la distribución minorista. Arcelor Mittal es propietaria de una de las mayores siderúrgicas integradas de Ucrania.” ^{^[95]}

Tabla 9. Propiedad de las empresas más grandes de Ucrania por facturación, 2012-14 ^{^[96]}

Facturación (participación del total)

Situación 2012 2013 2014

Local 59.679 (53%) 63.714 (54%) 42.612 (55%)

De propiedad estatal 37.059 (33%) 32.399 (28%) 25.504 (33%)

Extranjeros 15.356 (14%) 21.274 (18%) 9.870 (13%)

Total 112.095 117.386 77.985

Dado el nivel deprimido de acumulación de capital en Ucrania, la inversión extranjera juega un papel importante. Las entradas anuales de IED han representado bastante más del 20 % de la formación bruta anual de capital fijo de Ucrania desde 2006. Esta proporción, como señaló un estudio de la OCDE publicado en 2011, “ es más alta que el promedio de las economías en desarrollo y en transición (14 % en 2008), incluidos Rusia (15%). ^{^[97]}

La mayoría de las entradas de IED corresponden a fusiones y adquisiciones (M&A) en el sector financiero, minería y metalurgia, telecomunicaciones, materiales de construcción y procesamiento de alimentos. En la Tabla 10 mostramos las 15 fusiones más grandes en el período 2005-2015. Como podemos ver, las corporaciones rusas jugaron un papel importante en esto y estuvieron involucradas en la mitad de estas fusiones. Sin embargo, en total, los países de la UE son la principal fuente de IED de Ucrania, representando más del 75% del stock total. ^{^[98]}

Tabla 10. Principales acuerdos de fusiones y adquisiciones extranjeras en Ucrania, 2005-2015 ^{^[99]}

Año Sector Inversionista País de origen Valor

(millones

de USD)

2005 Acero Arcelor/Mittal Luxemburgo 4.800

2005 Banca Raiffeisen Internacional Austria 1.028

2005 Banca BNP Paribas Francia 465

2005 Telecom Vimpelcom Rusia/Países Bajos 280

2006 Banca Crédito Agricole Francia 262

2006 Banca OTP Bank Hungría 821

2007 Agroalimentario Pepsico Estados Unidos 542

2007/08 Minerales de hierro Evraz Rusia 2.663

2008 Banca UniCredit Italia 2.076

2008 Banca Inversor privado Rusia 350

2008 Banca Intesa Sanpaolo Italia 730

2010 Telecom Vimpelcom Rusia/NL 5.515

2010 Energía TNK-BP Rusia/Reino Unido 313

2011 Acero Mechel Rusia 537

2014 Banca Alfa Bank Rusia 276

Como discutimos en otros estudios, existen países semicoloniales avanzados que, aunque en última instancia siguen dominados por potencias y monopolios extranjeros, tienen corporaciones nacionales que realizan inversiones significativas en el extranjero. ^{^[100]} En Ucrania, este definitivamente no es el caso. Algunos oligarcas ucranianos pueden hacer alguna “inversión extranjera”, pero, por lo general, se trata más bien de una forma de contrabando de dinero en el extranjero. Una mirada a las últimas cifras proporcionadas por la UNCTAD, tanto para los flujos de IED como para el stock de IED, demuestra que cualquier inversión extranjera por parte de los capitalistas ucranianos es totalmente insignificante en comparación con la inversión extranjera en Ucrania. (Ver Tabla 11 y 12)

Tabla 11. Flujos de IED, Ucrania, 2016-2021 (Millones de dólares) ^{^[101]}

Entradas de IED Salidas de IED

2016 2017 2018 2019 2020 2021 2016 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 -36 6549 100 281 -127 842 22 -198

Tabla 12. Stock de IED, Ucrania, 2000-2021 (Millones de dólares) ^{^[102]}

Volumen de entrada de IED Volumen de salida de IED

2000 2010 2021 2000 2010 2021

3.875 52.872 62.131 170 6.548 -295

Para hacer un balance, el capital extranjero, tanto de Europa occidental como de Rusia, ha jugado un papel importante en la economía de Ucrania y se beneficia de los costos laborales baratos del país. Tienen presencia en el sector bancario, así como en varios sectores productivos. Por el contrario, apenas existen inversiones reales de los capitalistas ucranianos en el extranjero. El hecho de que los monopolios imperialistas puedan apropiarse de una plusvalía de Ucrania confirma, una vez más, el estatus semicolonial del país.

5) Migración: Ucrania proporciona mano de obra barata

Otra característica importante de Ucrania como semicolonia capitalista es su papel como proveedor de mano de obra migrante barata. Como elaboramos en nuestros trabajos, la migración siempre ha sido una característica importante de la superexplotación del mundo semicolonial por parte del capital monopolista imperialista. Sin embargo, este factor se ha vuelto cada vez más relevante desde el comienzo del período de crisis del capitalismo a principios de la década de 1970 y, más aún, con el inicio de la globalización. ^{^[103]}

Básicamente, así como el capital monopolista extrae plusvalías del mundo semicolonial, también hay una apropiación de plusvalías a través de la migración. El capital imperialista obtiene ganancias pagando a los trabajadores migrantes por debajo del valor de su fuerza laboral de varias maneras:

i) Los capitalistas pueden explotar a los migrantes a menudo con costos limitados o nulos para su educación, ya que los migrantes a menudo se educan en su país de origen. El valor de una mercancía es, como señaló el economista marxista soviético Isaac I. Rubin, no solo el producto del trabajo que entra directamente en ella “sino también del trabajo que es necesario para la formación del trabajador en la profesión dada. ^{^[104]} Por lo tanto, el capitalista se apropia de una parte del valor de la mercancía sin costos.

ii) Los capitalistas a menudo tienen que pagar costos reducidos o nulos por la pensión y la seguridad social de los migrantes, ya que tienen un acceso limitado a los servicios sociales y cuando envejecen, a menudo regresan a su país de origen.

iii) Los capitalistas suelen pagar a los inmigrantes un salario que es sustancialmente inferior al salario de los trabajadores de la nación gobernante. Los capitalistas pueden explotarlos como mano de obra más barata (en comparación con la doméstica) debido a su posición social que se caracteriza por la opresión nacional. Este puede ser el caso por su falta de derechos si no son ciudadanos del país imperialista. Puede ser el caso porque la lengua materna del migrante no se trata como igual y por lo tanto se encuentran en gran desventaja en sus trabajos, escuelas y todas las demás áreas de la vida en la sociedad imperialista. O son oprimidos a través de diversas formas de discriminación social. Estas formas de opresión no solo son válidas para los migrantes de primera generación sino también para los migrantes de segunda y tercera generación.

Históricamente, ha habido una gran diáspora ucraniana desde el siglo XIX. La razón principal de tal emigración masiva fueron las malas condiciones de vida y la opresión nacional que experimentó el pueblo ucraniano, tanto en el Imperio ruso como en el Imperio de los Habsburgo. Como es bien sabido, el chovinismo gran ruso no es un invento de Putin sino que tiene sus raíces históricas en el imperio zarista. ^{^[105]} Ya a fines del siglo XVIII, la emperatriz Catalina II escribió en una carta al príncipe Vyazemsky: “Debemos erradicar la idea indecente [de los ucranianos], según la cual se consideran una nación completamente diferente a esta [rusa]. La Pequeña Rusia, Livonia y Finlandia son provincias gobernadas por privilegios que les han sido confirmados; no sería bueno violarlos a todos a la vez, pero sin embargo llamarlos (naciones) extranjeras y tratarlos sobre esa base es más que un error, se puede llamar pura estupidez. Estas provincias, también Smolensk, deben ser llevadas por etapas fáciles a tal condición que se rusifiquen y dejen de mirar a los bosques como lobos. ^{^[106]}

Frente a tal política de rusificación (así como discriminación en el Imperio de los Habsburgo), no es de extrañar que muchos abandonaran su hogar en ese momento y se establecieran en otros países con la esperanza de un ascenso social.

Algunas fuentes sugieren que podría haber una diáspora ucraniana de hasta 20 millones de personas que abandonaron el territorio de la Ucrania contemporánea antes de la independencia en 1991. ^{^[107]} Otros cuatro a siete millones de emigrantes abandonaron el país entre 1991 y 2014. Un informe de la ONU sobre la migración internacional estima que en 2019 había entre 5 y 6 millones de ucranianos viviendo en el extranjero como inmigrantes. ^{^[108]} Como es bien sabido, el número de inmigrantes ucranianos ha aumentado dramáticamente desde el comienzo de la invasión de Putin. (Más sobre esto ver más abajo)

Muchos inmigrantes ucranianos, como es el caso de los inmigrantes en general, sirven en sus países de acogida como mano de obra barata. Cuando decimos “baratos”, queremos decir que se les paga por debajo del valor de su fuerza de trabajo. Esto no está en contradicción con el hecho de que, entre esos inmigrantes ucranianos, también puede haber algunos trabajadores de las TIC con habilidades de alta tecnología. Según un estudio realizado por un grupo de expertos de EE. UU., el número de trabajadores de las TIC en Ucrania era de 285 000 en 2021, el doble que cinco años antes. ^{^[109]} Dadas las condiciones devastadoras de la guerra actual, se puede esperar que los monopolios imperialistas occidentales recluten a estos trabajadores como mano de obra migrante.

La enorme dimensión de la migración, ya antes del comienzo de la guerra, también se refleja en el gran volumen de dinero que los inmigrantes ucranianos envían a sus familias en casa. ¡Estas remesas representaron casi el 10 % del PIB de Ucrania en 2020! ^{^[110]}

Finalmente, debemos señalar brevemente que también hay muchos inmigrantes que viven en Ucrania. La ONU estima su número en unos cinco millones. Muchos, pero no todos, ven a Ucrania como un país de tránsito para la migración a la Unión Europea. ^{^[111]} La mayoría de estos inmigrantes, alrededor de 3,3 millones, son originarios de la Federación Rusa (muchos de ellos son de Chechenia y otros pueblos caucásicos que sufren terribles persecuciones por parte del régimen de Putin), seguidos por 250.000 de Bielorrusia y 226.000 de Kazajstán. ^{^[112]}

V. Ucrania: un país dependiente dividido entre las grandes potencias de Oriente y Occidente

Hemos demostrado en los capítulos anteriores cómo Ucrania se convirtió en una semicolonia capitalista en las últimas tres décadas y cuáles son sus principales características. Ahora es necesario señalar un rasgo peculiar y muy importante que ha dado forma al desarrollo político y económico de este país desde hace muchos años.

Como señalamos al principio, las semicolonias se distinguen de las colonias por ser formalmente un estado independiente. Una consecuencia de esto es el hecho de que, en varios casos, tales semicolonias están subordinadas no solo a un estado imperialista sino a dos o más. Esto también es cierto para Ucrania. Sin embargo, en este caso, este desarrollo ha tomado una forma peculiar.

La razón de esto es el hecho de que Ucrania está dominada por grandes potencias que se han visto atrapadas en un conflicto acelerado entre sí: la Unión Europea y los EE. UU., por un lado, y Rusia, por el otro. Si bien estas potencias colaboraron en varios temas en el pasado, nunca se integraron sobre la base de alianzas a largo plazo (en contraste, por ejemplo, con EE. UU. y Europa occidental, que han sido parte de la OTAN y otras alianzas desde hace más de siete décadas). Además, la relación entre Rusia y las potencias occidentales se ha deteriorado después de 2014 y se ha transformado en una Guerra Fría desde febrero de 2022.

En el capítulo anterior, mostramos el papel significativo de los monopolios imperialistas en la economía ucraniana – en términos de comercio, inversión extranjera, préstamos, etc. corporaciones rusas.

Si bien la economía de Ucrania estaba estrechamente integrada con Rusia antes de 1991, esto cambió después de que el país se independizó. En la década de 1990, el país redujo la proporción de su comercio con Rusia de alrededor del 80 al 55 %. El comercio con los estados de Europa Central se redujo simultáneamente del 20 al 10 %, mientras que el comercio con los estados miembros de la UE aumentó de alrededor del 6 al 20 %. ^{^[113]}

En años posteriores, la relevancia de la Unión Europea aumentó aún más. Sin embargo, Rusia siguió siendo un importante socio comercial, sobre todo para las importaciones de energía, pero también como destino de las exportaciones. (Ver Tabla 13)

Tabla 13. Participación porcentual de las exportaciones de Ucrania por destino ^{^[114]}

1995 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

Rusia 43 24 22 22 26 13

UE 20 29 27 22 24 34

Sin embargo, cuando tomamos el total de los estados de la ex URSS, la llamada Comunidad de Estados Independientes (CEI), vemos que los países del Este seguían siendo importantes destinos de exportación en la última década. La OCDE comentó en un estudio sobre la economía de Ucrania publicado hace unos años: “Las exportaciones a los mercados tradicionales de la Comunidad de Estados Independientes (CEI) han disminuido notablemente en los últimos años y la UE representó más de un tercio de los ingresos por exportaciones en 2015. Sin embargo, a pesar del conflicto en curso, la Federación Rusa aún representaba la mayor parte de las exportaciones de Ucrania, con un 13 % en 2015, seguida de Turquía (7,3 %), la República Popular China (6,3 %), Egipto (5,5 %) e Italia (5,2 %). Las importaciones proceden principalmente de la UE (41 % en 2015) y los países de la CEI (28 %).” ^{^[115]} (Ver Figura 3)

Figura 3. Evolución de las exportaciones de Ucrania, 1996-2015 ^{^[116]}

El acceso a los mercados del Este (Rusia, Bielorrusia y Kazajstán) se volvió más difícil desde la guerra de Donbass en 2014/15 cuando el régimen de Putin impuso restricciones comerciales y de viaje en Ucrania. En consecuencia, la exportación de producción de construcción de maquinaria de Ucrania a estos países disminuyó drásticamente entre 2013 y 2018 en $ 5,144 millones. Si bien Ucrania podría aumentar la exportación de dichos productos a otros países (UE, China y EE. UU.), esto no podría compensar las enormes pérdidas en los mercados orientales (+863 millones de dólares). ^{^[117]}

Vemos una imagen similar cuando se trata de inversión extranjera. Tanto las corporaciones europeas como las rusas juegan un papel clave en la economía de Ucrania. Marko Bojcun escribe: “Los inversores privados rusos, por otro lado, tenían una ventaja sobre sus homólogos occidentales en los sectores productivos. Para 2008, ya habían ocupado posiciones de mando en metalurgia no ferrosa, refinación de petróleo y productos petroquímicos, telecomunicaciones móviles, y tenían posiciones sólidas en la industria siderúrgica y láctea. La crisis permitió a los inversores rusos comprar nuevos activos. El banco estatal ruso Vneshekonombank adquirió el 75 por ciento de la propiedad del problemático Prominvestbank a fines de 2008. Y en enero de 2010, Vneshekonombank apoyó una oferta exitosa de inversionistas privados rusos para adquirir la propiedad mayoritaria de Donbas Industrial Union, el productor de acero ahora profundamente endeudado que alguna vez fue uno de los campeones nacionales elegidos por Kuchma” ^{^[118]}

Al mismo tiempo, los capitalistas europeos tenían una posición de liderazgo en el sector bancario. En 2008, los bancos de seis estados miembros de la UE poseían el 30 % del capital bancario, mientras que las instituciones financieras con sede en Rusia poseían otro 10 %. ^{^[119]} La participación de Europa disminuyó un poco después de la crisis de 2008, mientras que la participación del capital ruso aumentó al 12%. Al mismo tiempo, otro 6% tenía su origen formal en Chipre, que es un destino bien conocido para la exportación de capital ruso, por lo que una proporción significativa de la inversión extranjera chipriota era, muy probablemente, de origen ruso. ^{^[120]} En 2014, la participación de los bancos extranjeros no rusos en los activos bancarios totales había disminuido ligeramente por encima del 20 %, mientras que la participación de los bancos rusos había aumentado al 16 %. ^{^[121]}

No es de extrañar que una posición económica tan poderosa de la resp. rusa. Las corporaciones europeas iban de la mano con una fuerte influencia política. El régimen de Putin usó la deuda estatal de Ucrania para el suministro de gas natural ruso (estimada entre $ 1.4 mil millones y $ 3 mil millones en 2000) para lograr que el gobierno ucraniano aceptara un acuerdo de deuda por acciones en noviembre de 2000. Marko Bojcun escribe: “Este acuerdo tenía como objetivo prospectivo asegurar el control de las empresas rusas de los gasoductos de tránsito de gas ucranianos a Europa Central y Occidental. Mientras tanto, otras empresas rusas estaban adquiriendo grandes acciones o una participación mayoritaria en las principales empresas ucranianas: Avtozaz, comprando la planta de aluminio de Zaporizhzhia; Lukoil comprando la refinería de petróleo de Odessa, creando una empresa conjunta con la refinería de Kalush y planeando comprar 100 gasolineras en Ucrania; la Tyumen Oil Company comprando la refinería de petróleo de Lisichansk y una estación de televisión local; el conglomerado de metales Russian Aluminium tomando el Complejo Industrial Mykolayiv Alumininium; Metalls Rusia invirtiendo en el Complejo Industrial Metalúrgico de Donetsk; las empresas Alliance Group, Alfa Nafta y Tat Nafta participando en la privatización de Kherson, Refinerías de petróleo Nadvima y Kremenchuk respectivamente.” ^{^[122]}

Un acuerdo similar se concluyó en abril de 2010: los llamados Acuerdos de Kharkiv . Este acuerdo extendió el arrendamiento de Sebastopol y otros puertos de Crimea a la Armada rusa hasta 2042 a cambio de gas más barato. En junio de ese año, la Verkhovna Rada excluyó el objetivo de la membresía en la OTAN de la estrategia de seguridad nacional del país, restaurando así su estatus de no alineado. Además, el gobierno de Yanukovych acordó negociar una cooperación más estrecha entre las industrias de gas, defensa, aeroespacial y aeronáutica de los países. ^{^[123]}

De manera similar, las potencias occidentales usaron su influencia para poner a Ucrania bajo su control. Como resultado, Ucrania solicitó integrarse con un Plan de Acción de Membresía de la OTAN en 2008 a pesar del poco apoyo de la población. Asimismo, Ucrania inició negociaciones con la UE en 2012 y concluyó un “Acuerdo de Asociación Unión Europea-Ucrania” en 2014. De hecho, el tema de la asociación con la UE fue un eslogan clave del movimiento derechista Maidan que pidió el derrocamiento del gobierno de Yanukovych porque este último había cancelado las negociaciones con la UE y buscaba un acuerdo similar con la alianza liderada por Rusia que se llamaría Unión Económica Euroasiática.

Tales intentos tanto de Rusia como de la UE (así como de EE. UU.) constituyeron un factor importante para los desarrollos dañinos en Ucrania desde 2014. El conflicto resultó en la muerte de al menos 10,000 personas, con al menos 23,500 heridos. Alrededor de un millón de personas fueron desplazadas internamente.

Las fuerzas prorrusas tomaron bajo su control grandes áreas en la región de Donbass en 2014, lo que, efectivamente, entregó el control de sus recursos al régimen de Putin. A partir de entonces, aproximadamente el 78 % de la capacidad industrial en Donetsk y alrededor del 84 % en Luhansk se ubicaron fuera de las áreas controladas por el gobierno (aunque Rusia solo pudo hacer un uso limitado de su conquista, ya que gran parte fue destruida o dañada). ^{^[124]}

En resumen, Ucrania ha sido un país semicolonial durante muchos años dividido entre grandes potencias involucradas en un conflicto cada vez más acelerado. Estas potencias -principalmente Rusia y la Unión Europea (más EE. UU.)- tratan de explotar al máximo los recursos del país y, al mismo tiempo, ponerlo bajo su respectiva esfera de influencia.

VI. El impulso de Rusia para colonizar Ucrania desde febrero de 2022 y los esfuerzos de la OTAN para aumentar su influencia

El ataque de Rusia contra Ucrania en febrero de 2022 abrió una nueva situación. Es un intento directo de subyugar a Ucrania por la fuerza bruta y transformar el país en una colonia. Es lógico que esta guerra de agresión haya movilizado y unido a la población para resistir este peligro de opresión nacional bárbara. Si bien, antes del comienzo de la guerra, existía un sector rusófilo entre la población del este de Ucrania, que sin embargo era incluso una minoría dentro de esta región y, debemos agregar, no enfrentaba ninguna opresión nacional grave como la de los putinistas. reclamar ^{^[125]} – la situación ha cambiado completamente. Hoy, el pueblo ucraniano está decidido a impedir que su país se convierta en una colonia del imperialismo ruso.

En este lugar, no repetiremos nuestro análisis de la guerra que hemos esbozado en numerosos documentos. Más bien nos limitaremos a resumir los resultados más importantes de la guerra para las perspectivas futuras de Ucrania. Con esto, no pretendemos especular sobre todo tipo de escenarios posibles que, de todos modos, serían una empresa infructuosa. El propósito de este capítulo es más bien esbozar algunas líneas fundamentales de desarrollo que, a nuestro juicio, influirán fuertemente en el futuro del país.

Como ya apuntábamos en dos artículos publicados recientemente, no cabe duda de que la actual guerra ha agravado dramáticamente la situación social y económica del país. ^{^[126]} Dado que estamos hablando de una guerra en curso con una perspectiva futura incierta, no es posible hacer ninguna predicción concreta. Sin embargo, podemos decir con certeza que Ucrania se enfrenta a una destrucción devastadora de toda la sociedad que hace retroceder al país en su desarrollo.

Según cálculos del Banco Mundial, la economía de Ucrania se ha contraído en un 35 % en 2022. Una gran parte de la infraestructura del país ha sido destruida por los incesantes ataques con misiles y drones rusos que tienen lugar regularmente. Si bien la cantidad exacta de daño es difícil de evaluar, no hay duda de que es gigantesca. Según evaluaciones publicadas recientemente, el 40% de las viviendas, el 30% de las centrales eléctricas y el 33% de la infraestructura han resultado dañados, incluidos 305 puentes, 19 aeropuertos, 57 estaciones de ferrocarril y 24.000 kilómetros de carreteras. Además, Rusia ha incautado o destruido 4.000 estaciones de telecomunicaciones, 60.000 kilómetros de líneas de Internet y 18 antenas de transmisión de radio y televisión. ^{^[127]}

El Banco Mundial estimó inicialmente hace algún tiempo que se necesitan al menos $349 mil millones para la recuperación y reconstrucción de Ucrania, que es más de 1,5 veces el tamaño de la economía del país antes de la guerra. La vicepresidenta del Banco Mundial, Anna Bjerde, actualizó esta evaluación en una entrevista reciente con el periódico austriaco Die Presse y dice que podrían ser necesarios entre $525 y $630 mil millones. ^{^[128]} ¡Y otros estudios estiman los costes de reconstrucción de Ucrania hasta en 1 billón de dólares!

Naturalmente, tal destrucción a gran escala tiene consecuencias sociales catastróficas. Según estimaciones del Banco Mundial, ¡la cantidad de ucranianos en extrema pobreza probablemente alcanzará alrededor del 50% de la población para fines de 2023! Además, el Banco Nacional de Ucrania informa que el desempleo había alcanzado el 35% en el segundo trimestre de 2022.

Como ya discutimos en un capítulo anterior, más de 5 a 6 millones de ucranianos abandonaron el país en el período entre 1991 y 2020. La guerra actual ha aumentado dramáticamente este número. Según las últimas cifras, un tercio de la población se ha desplazado desde febrero de 2022: 6,5 millones dentro de Ucrania y casi 8 millones como refugiados en otros países europeos. Es probable que esta cifra aumente si continúa la guerra destructiva.

Si bien está claro que el peligro inmediato para el pueblo ucraniano es la amenaza de una brutal ocupación y colonización por parte del imperialismo ruso, es imposible ignorar el peligro que representa el imperialismo occidental. La ayuda financiera y militar de los estados de la OTAN son instrumentos para hacer dependiente al país. Obviamente, difícilmente se puede criticar a Ucrania por tratar de obtener armas de donde sea posible. Sin embargo, está claro que el imperialismo estadounidense y europeo intenta utilizar cualquier forma de ayuda para aumentar su influencia. Y, vergonzosamente, son ayudados en tal empeño por los lacayos burgueses del gobierno de Zelensky.

La deuda externa es sin duda uno de los instrumentos clave del imperialismo occidental para aumentar su subyugación de Ucrania. Si bien las cifras exactas del endeudamiento del país no están claras en este momento, no hay duda de que la relación entre la deuda externa y el PIB de Ucrania probablemente se dispare. Dada la destrucción a gran escala de la economía, Ucrania no estará en condiciones de pagar sus deudas con las instituciones financieras imperialistas, incluso si la guerra terminara pronto. En tal situación, lo más probable es que los “amigos” imperialistas de Kiev exploten cínicamente tal situación y propongan un acuerdo de deuda por acciones. Esto significa que, de forma similar a lo que Putin impuso a Ucrania en 2000 y 2010, Ucrania tendrá que ceder los derechos de propiedad de los sectores más valiosos de su economía.

De hecho, varios think tanks en los EE. UU. ya han comenzado a elaborar planes sobre cómo podrían explotar la difícil situación de Ucrania en beneficio de los monopolios occidentales. En enero de 2023, el influyente Centro de Estudios Estratégicos e Internacionales (CSIS) publicó un estudio sustancial sobre Ucrania que incluía una serie de recomendaciones de reformas neoliberales que el gobierno de Kiev debería emprender lo antes posible.

Entre las propuestas clave del estudio del CSIS se encuentra la privatización de los bancos estatales restantes: “Para que los bancos ucranianos obtengan el apoyo de las IFI y aborden las preocupaciones generales de responsabilidad en todo el país, Ucrania debería trabajar para privatizar una mayor parte de su sistema bancario. Cuatro de los cinco bancos más grandes que operaron en 2020 eran de propiedad estatal. (…) En total, estos bancos representaban el 54 por ciento de todos los activos del sistema bancario de Ucrania.” ^{^[129]} “Seguir centrándose en la privatización de las empresas estatales y alinear su reestructuración empresarial con los principios de la OCDE para reducir la corrupción y mejorar la eficiencia general de la economía. Este paso incluye la implementación total de la ley que permite la privatización de la industria aprobada en 2021. Ucrania debe priorizar la privatización continua de la industria bancaria para reducir la exposición del gobierno a este sector crítico y permitir una recapitalización del sector bancario con miras a disminuir los préstamos morosos y aumentar la liquidez disponible para que los negocios se reinicien y crezcan. Esto probablemente requeriría establecer un "banco malo" para sacar la deuda incobrable del sistema y resolverla y reestructurarla. ^{^[130]}

El segundo sector que el think tank estadounidense considera de gran valor para las corporaciones occidentales es el suelo. Como señalamos anteriormente, Ucrania es un importante productor agrícola y sus exportaciones se han convertido en una importante fuente de ingresos. Por lo tanto, el CSIS sugiere una aceleración del proceso de privatización y de la posibilidad legal de inversión extranjera en este sector.

“La reforma agraria es un área en la que Ucrania y sus socios deberán centrar su atención para aumentar la eficiencia del sector agrícola. Aproximadamente el 27 por ciento de las tierras agrícolas de Ucrania carece de un título de propiedad claro. Antes de la guerra, se estaban realizando esfuerzos para establecer claramente la propiedad de esta tierra, pero con el comienzo de la guerra, este esfuerzo se suspendió. En marzo de 2020, Ucrania adoptó una ley que levantó una moratoria sobre la venta de tierras agrícolas y creó nuevas regulaciones para este mercado. Las tierras agrícolas de propiedad estatal y municipal no son elegibles para la venta según la nueva ley, lo que limita el mercado de tierras agrícolas a los 28 millones de hectáreas de tierra originalmente privatizadas a principios de la década de 1990. Según la ley, las compras de terrenos están limitadas a 100 hectáreas, y hasta enero de 2024, solo las personas físicas pueden realizar compras. Después de eso, las empresas ucranianas legalmente registradas pueden comprar hasta 10.000 hectáreas de tierra, pero las ventas a extranjeros siguen prohibidas. Incluso con estas restricciones, el Banco Mundial estima que las reformas podrían atraer hasta $5 mil millones en nuevas inversiones al sector agrícola.” ^{^[131]}

Los autores del estudio del CSIS recogen una idea de otro think tank estadounidense, el German Marshall Fund of the United States (GMF), de que los imperialistas occidentales deberían hacerse cargo directamente de la reconstrucción de Ucrania, lo que, efectivamente, significa tomar el mando. de la economía del país. El GMF sugiere que el “primer coordinador de recuperación debe ser un estadounidense con estatura mundial, a fin de utilizar el poder y el prestigio de Estados Unidos para garantizar que se forme una alianza de recuperación mundial. (…). Los coordinadores posteriores podrían ser europeos, lo que refleja la creciente responsabilidad de la UE en el proceso a largo plazo.” ^{^[132]}

Tal “coordinador de recuperación” estadounidense debería “dirigir los esfuerzos de reconstrucción a través de una secretaría conjunta del G7/UE con sede en Varsovia”. ^{^[133]} Además, estos estrategas del imperialismo occidental sugieren que después de que se implementen las reformas necesarias, Ucrania debería convertirse en miembro de pleno derecho de la Unión Europea dentro de un “plazo de 10 a 15 años”. ^{^[134]}

Concluiremos este capítulo con unas pocas palabras sobre posibles escenarios futuros. Primero, nos parece claro que Rusia solo podría ganar esta guerra usando la fuerza bruta contra una población mayoritariamente hostil. Solo hay pequeñas fuerzas internas, como los lacayos en las antiguas "Repúblicas" de Donbass, en las que Moscú podría confiar para obtener ayuda. Ciertamente, no es exagerado decir que Rusia no tendría más apoyo local para ocupar Ucrania que el que tuvo EE. las fuerzas se enfrentarían de inmediato a una guerra de guerrillas masiva, algo de lo que ya tenían un sabor amargo en los territorios ocupados en Donetsk, Lugansk, Zaporizhzhia y Kherson.

Otro escenario posible sería que la guerra termine en un punto muerto y el país se divida en dos regiones, similar a Corea del Norte y Corea del Sur. En tal caso, veríamos el mismo escenario que se discutió antes, aunque limitado a la región oriental de Ucrania.

En caso de tal división, también es posible, aunque no seguro, que las fuerzas de la OTAN estén estacionadas en la parte occidental de Ucrania. Es posible que estas fuerzas inicialmente no enfrenten el mismo grado de hostilidad popular que sus rivales rusos, ya que muchos ucranianos (erróneamente) ven a las potencias occidentales como aliados contra el agresor ruso.

Sin embargo, tal posición de aceptación de las fuerzas de la OTAN en el terreno podría cambiar rápidamente si tales fuerzas, en lugar de luchar contra los rusos, sirvieran como tropas para la protección de un gobierno lacayo occidental de Zelensky (u otro títere). Este es un escenario bastante realista dadas las condiciones de extrema pobreza en las que tendrá que vivir el pueblo ucraniano y dado el hecho de que el imperialismo estadounidense y de la UE intentará apropiarse de los productos más valiosos de Ucrania. ¡No sería sorprendente que las masas populares se rebelaran contra un gobierno pro-occidental en Kyiv!

Si Ucrania logra expulsar a los invasores rusos, mucho dependerá de si los trabajadores son capaces de traducir tal victoria en su empoderamiento, es decir, si usan sus armas para expropiar a los oligarcas y monopolios extranjeros e imponer su propio gobierno. Los socialistas defenderán tal perspectiva y trabajarán para evitar una situación en la que las masas estén tan exhaustas por la guerra de desgaste que acepten pasivamente cuando los capitalistas y políticos extranjeros y nacionales intenten robar los frutos de la victoria del pueblo.

Esto nos lleva a la última observación sobre este tema. Es evidente que mientras dure la guerra, cualquier esfuerzo serio de reconstrucción de Ucrania con la ayuda de las potencias occidentales es ilusorio. Sin embargo, incluso si se pudiera lograr una tregua en algún momento, la situación seguirá siendo muy inestable. ¡Esto no es Bosnia después del Acuerdo de Dayton en 1995, donde las fuerzas de la OTAN y la UE pudieron obligar al régimen serbio de Milosevic a detener su guerra reaccionaria contra el pueblo bosnio! Por lo tanto, es probable que alguna forma de inestabilidad política y militar permanezca en el futuro previsible. Bajo tales condiciones, es muy poco probable que las corporaciones occidentales realicen inversiones sustanciales.

Algunas personas pueden tener la esperanza de que Ucrania pueda experimentar una versión europea del milagro económico de Corea del Sur que tuvo lugar a pesar de la situación de la Guerra Fría con el vecino del norte. Sin embargo, ¡esto es una completa ilusión! Primero, los estados imperialistas y estalinistas pudieron establecer una situación de Guerra Fría relativamente estable. Es probable que la rivalidad entre las grandes potencias imperialistas de Oriente y Occidente en el actual período histórico sea mucho más frágil y explosiva.

En segundo lugar, y más importante, aquellos que ingenuamente desean un “futuro surcoreano” de Ucrania no deben olvidar cuál fue el curso de tal desarrollo. Corea del Sur fue una dictadura militar desde su fundación a fines de la década de 1940 hasta 1987, todas las formas de protestas masivas fueron reprimidas brutalmente y las masas vivieron en la pobreza durante décadas. Solo después de un largo período, que comenzó en la década de 1970, las inversiones occidentales masivas se tradujeron en algún tipo de nivel de vida más alto. ^{^[135]}

VII. El camino a seguir: de la liberación nacional a la revolución social

Hemos mostrado en este folleto que, después del colapso del estalinismo en 1991, Ucrania se convirtió en un país capitalista semicolonial que ha sido súper explotado y dominado por grandes potencias como Rusia, la Unión Europea y los EE.UU. Grandes monopolios de estos países imperialistas Los países saquearon Ucrania con la ayuda de oligarcas corruptos, la versión local de una burguesía compradora.

Como resultado, Ucrania se ha empobrecido y su población disminuyó mucho antes de que comenzara el conflicto militar con Rusia. El país está muy endeudado con las instituciones financieras internacionales y se ha visto obligado a abrir su economía a las empresas extranjeras. Su base de fabricación, que estaba bastante desarrollada a fines de la década de 1980, se ha reducido en gran medida en el transcurso de las décadas de 1990 y 2000. En consecuencia, Ucrania se ha convertido en un proveedor semicolonial de materias primas para el mercado mundial capitalista. Asimismo, millones de ucranianos han abandonado el país y trabajan como mano de obra barata migrante en el extranjero.

Tal deformación y subordinación semicolonial de Ucrania comenzó poco después de que se independizara formalmente. En otras palabras, no es el resultado de los acontecimientos desde 2014. Al mismo tiempo, está claro que la invasión de Putin ha empeorado aún más la situación. Ha destruido el país y amenaza con transformar a Ucrania de una semicolonia en una colonia absoluta del imperialismo ruso.

Es el principal deber de los socialistas defender al pueblo ucraniano contra la invasión de Putin y, al mismo tiempo, oponerse a cualquier injerencia de las potencias imperialistas occidentales.

Como dijimos en el primer capítulo, es imposible encontrar una orientación correcta en una situación mundial convulsa sin una comprensión clara de la teoría marxista del imperialismo y su análisis de las relaciones entre los estados. No hay ciencia sin categorías o, como observó una vez Lenin en sus Cuadernos filosóficos: “El concepto (cognición) revela la esencia (la ley de causalidad, de identidad, de diferencia, etc.) en el ser (en los fenómenos inmediatos) - tal es en la práctica el curso general de todo conocimiento humano (de toda ciencia) en general.” ^{^[136]}

La CCRI siempre ha enfatizado que para tomar una posición correcta en la lucha de clases –y una guerra de liberación nacional es parte de esa lucha– es esencial tener un análisis científico del carácter de clase de las fuerzas involucradas. En esto, seguimos el enfoque marxista tal como fue elaborado por Lenin y Trotsky, quienes insistieron en la importancia de reconocer el carácter de clase de los estados.

“Enseñar a los obreros a comprender correctamente el carácter de clase del estado -imperialista, colonial, obrero- así como sus contradicciones internas, permitirá que los obreros extraigan las conclusiones prácticas correctas en cada situación determinada.” ^{^[137]}

Concluiremos este folleto con un esbozo de las perspectivas para los socialistas. Nos limitaremos a un breve resumen ya que a) el enfoque de este folleto es el análisis del peculiar carácter de clase de Ucrania y b) la CCRI ya ha publicado una serie de documentos sobre este tema.

1. Primero, el pueblo ucraniano tiene razón en combatir la invasión rusa por cualquier medio necesario. Su guerra contra la ocupación imperialista y la opresión nacional fue y sigue siendo una lucha justa. Apoyamos los esfuerzos del pueblo ucraniano para obtener armas de donde sea posible.

2. Es el principal deber de los socialistas de todo el mundo apoyar al pueblo ucraniano en su lucha.

3. Los trabajadores y oprimidos en Ucrania no deben confiar en el gobierno burgués de Zelensky ni en el imperialismo de la OTAN. Deben esforzarse por crear sus propios consejos populares y milicias independientes para librar una lucha por la liberación nacional bajo su control.

4. Los socialistas en Ucrania deben oponerse a todas las formas de injerencia y respuesta directa. dominación indirecta de las potencias occidentales. Deberían manifestarse en contra de cualquier paso hacia la adhesión a la UE o a la OTAN. Asimismo, deberían llamar al gobierno a cancelar toda la deuda externa.

5. Los socialistas de todo el mundo, y en particular en los países occidentales, deben hacer campaña para la cancelación de toda la deuda externa de Ucrania. Asimismo, deben oponerse a la expansión de la OTAN y la UE.

6. Los auténticos socialistas en Rusia – en contraste con los social-patriotas del estalinista KPRF, RKRP y OKP – trabajan por la derrota de su “propio” gobierno y por la victoria militar de Ucrania. ¡El principal enemigo está en casa! Continuarán apoyando todas las protestas masivas contra la guerra y se esforzarán por transformarlas en rebeliones populares contra el régimen de Putin.

7. Asimismo, los socialistas de todo el mundo deben apoyar el movimiento contra la guerra en Rusia y, en particular, los socialistas antiimperialistas.

8. El objetivo estratégico en Ucrania es combinar la lucha contra la invasión rusa con la preparación de una lucha obrera independiente contra el gobierno de Zelensky y contra la dominación indirecta de Ucrania por parte de la OTAN. En otras palabras, los socialistas tienen que abogar por la transformación de la lucha de liberación nacional en una guerra popular contra el imperialismo ruso e independiente de las potencias occidentales y, al mismo tiempo, abogar por una revolución social y la creación de un gobierno obrero y popular en Ucrania. .

9. Tal gobierno obrero y popular lucharía contra el imperialismo ruso hasta que todas las fuerzas de ocupación sean expulsadas. Al mismo tiempo, se opondría a la interferencia de las potencias occidentales. Expropiaría a los oligarcas y monopolios extranjeros. Nacionalizaría los sectores clave de la industria, los servicios, las finanzas y la agricultura bajo el control de los trabajadores para que una economía democráticamente planificada pudiera movilizar todos los recursos para la guerra y la supervivencia (y posterior reconstrucción) del país. ¡Levantaría la bandera de una Ucrania socialista e independiente sin ocupación ni oligarcas!

10. Además, tal gobierno obrero y popular apoyaría las luchas de los trabajadores y los oprimidos de otros países. Los chechenos en Rusia, el pueblo sirio, los trabajadores en huelga en Gran Bretaña y Francia, las masas populares en Perú: son estas masas que luchan por sus derechos los aliados naturales de las masas ucranianas. Los patrones de la OTAN y los capitalistas occidentales siempre se preocuparán solo por su propio poder y ganancias.

Las masas que no tienen nada que perder excepto sus cadenas, ¡en Ucrania y en todo el mundo!

¡Defender Ucrania! ¡Derrotar la invasión de Putin!

¡Cancelar la deuda externa de Ucrania!

¡Por una Ucrania socialista e independiente sin ocupación ni oligarcas!

¡Ni el imperialismo ruso ni el occidental, sino el socialismo internacional!

[1] Ver en esto, p. varios informes (con fotos y videos) en nuestro sitio web, https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid/. Véase también el sitio web de la campaña Ayuda Obrera Internacional, http://www.workers-aid.net/. Véase también Una manifestación internacionalista inspiradora contra el imperialismo ruso. Migrantes sirios, chechenos y ucranianos, así como “rusos contra la guerra”, se manifiestan conjuntamente contra el régimen de Putin, 25 de septiembre de 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/

[2] Remitimos a los lectores a una página especial en nuestro sitio web donde se compilan más de 150 documentos de la CCRI sobre la guerra de Ucrania y el conflicto actual entre la OTAN y Rusia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. En particular, nos referimos al Manifiesto de la CCRI: Guerra de Ucrania: un punto de inflexión de importancia histórica mundial. Los socialistas deben combinar la defensa revolucionaria de Ucrania contra la invasión de Putin con la lucha internacionalista contra el imperialismo ruso, la OTAN y la UE, 1 de marzo de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/

[3] Por ejemplo, en Siria desde 2015; ver en esto, p. Defend the Syrian Revolution against Russian Imperialism! Stop the US, UK and French Air Strikes! Smash the Assad Dictatorship! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia/; Rally on the 11th Anniversary of the Syrian Revolution 2011, 20 March 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022/. La CCRI ha publicado una serie de folletos, declaraciones y artículos sobre la revolución siria a los que se puede acceder en una subsección especial de este sitio web: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

[4] Ver, p. ej., RCIT: Solidarity with the Liberation Struggle of the Chechen People! Open Letter to the Oppressed Chechen People, February 2018, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people/; Where does the RCIT Stand on Russia's Occupation of Chechnya? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya/; Chechnya: Rally against the Murder of Mamikhan Umarov by the Russian Security Service, 7 July 2020, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service/

[5] La CCRI ha publicado numerosos documentos sobre el capitalismo en Rusia y su ascenso a potencia imperialista. Los más importantes son varios folletos de Michael Pröbsting: Las características peculiares del imperialismo ruso. Un estudio de los monopolios, la exportación de capital y la superexplotación de Rusia a la luz de la teoría marxista, 10 de agosto de 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/#anker_7 ; por el mismo autor: Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power. On the Understanding and Misunderstanding of Today’s Inter-Imperialist Rivalry in the Light of Lenin’s Theory of Imperialism. Another Reply to Our Critics Who Deny Russia’s Imperialist Character, August 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Russia as a Great Imperialist Power. The formation of Russian Monopoly Capital and its Empire – A Reply to our Critics, 18 March 2014 (este folleto contiene un documento escrito en 2001 en el que establecimos por primera vez nuestra caracterización de Rusia como imperialista), http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; véanse también estos ensayos del mismo autor: Rusia: ¿potencia imperialista o un “imperio no hegemónico en gestación”? Una respuesta al economista argentino Claudio KatzUn ensayo (con 8 tablas) de Michael Pröbsting, 20 de julio de 2022, https://periodistasunidos.com.mx/2022/10/rusia-potencia-imperialista-o-imperio-no-hegemonico-en-gestacion/; El imperialismo ruso y sus monopolios, https://periodistasunidos.com.mx/2022/09/el-imperialismo-ruso-y-sus-monopolios/; Once Again on Russian Imperialism (Reply to Critics). A rebuttal of a theory which claims that Russia is not an imperialist state but would be rather “comparable to Brazil and Iran”, 30 March 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/. Consulte otros documentos de la CCRI sobre este tema en una subpágina especial en el sitio web de la CCRI: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

[6] Vea nuestro libro de Michael Pröbsting: Anti-imperialismo en la Era de la Rivalidad de las Grandes Potencias. Los factores detrás de la Rivalidad acelerada entre los E.U, China, Rusia, la U.E y Japón. Una crítica del análisis de la izquierda y una semblanza de la Perspectiva Marxista, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/home/espa%C3%B1ol/libro-anti-imperialismo-en-la-era-de-la-rivalidad-de-las-grandes-potencias/; Ver también este folleto del mismo autor: Putin’s Poodles (Apologies to All Dogs). The pro-Russian Stalinist parties and their arguments in the current NATO-Russia Conflict, 9 February 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/; véanse también los siguientes dos folletos del mismo autor: Siervos de dos amos. El estalinismo y la nueva guerra fría entre las grandes potencias imperialistas de Oriente y Occidente, 10 de junio de 2021, https://www.thecommunists.net/theory/servants-of-two-masters-stalinism-and-new-cold-war/#anker_9; "Una pelea bastante buena". Encuentro EE.UU.-China en Alaska: Continúa la Guerra Fría Interimperialista, 23 de marzo de 2021, https://www.thecommunists.net/home/espa%C3%B1ol/encuentro-ee-uu-china-en-alaska-continua-la-guerra-fr%C3%ADa-interimperialista/.

[7] Las dos obras principales en las que tratamos la teoría del imperialismo y su relevancia para el análisis del capitalismo en el siglo XXI son dos libros de Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (en adelante, “Pröbsting, 2013”); Anti-imperialismo en la Era de la Rivalidad de las Grandes Potencias. Los factores detrás de la Rivalidad acelerada entre los E.U, China, Rusia, la U.E y Japón. Una crítica del análisis de la izquierda y una semblanza de la Perspectiva Marxista, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/home/espa%C3%B1ol/libro-anti-imperialismo-en-la-era-de-la-rivalidad-de-las-grandes-potencias/; para estudios de casos de países semicoloniales, vea algunos otros trabajos de Michael Pröbsting: Greece: A Modern Semi-Colony. The Contradictory Development of Greek Capitalism, Its Failed Attempts to Become a Minor Imperialist Power, and Its Present Situation as an Advanced Semi-Colonial Country with Some Specific Features, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/; ¿Es Turquía una potencia (sub)imperialista? Las características económicas, políticas y militares del estado turco, su carácter de clase y las consecuencias programáticas para los socialistas. Una contribución a un debate en curso entre los marxistas, 25 de septiembre de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/#anker_5. Is India a New Emerging Great Power? in: Critique: Journal of Socialist Theory, Volume 48, Issue 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; The China-India Conflict: Its Causes and Consequences, Capítulo V, 18 de agosto de 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/

[8] Las obras más importantes de Lenin sobre el imperialismo son: El imperialismo y la escisión del socialismo (1916), https://www.marxists.org/espanol/lenin/obras/1910s/10-1916.htm y El imperialismo, fase superior del capitalismo (1916), https://www.fundacionfedericoengels.net/images/PDF/lenin_imperialismo.pdf.

[9] V. I. Lenin: El Proletariado Revolucionario y el Derecho de las Naciones a la Autodeterminación (1915), en Lenin Obras Completas, Tomo 27, Ed. Progreso, p.62

[10] V. I. Lenin: Resumen de "La Ciencia de la Lógica de Hegel" (1914), Lenin Obras Completas, Tomo 29, Ed. Progreso, p. 199, https://www.marxists.org/espanol/lenin/obras/oc/progreso/tomo29.pdf

[11] Karl Marx: El Capital, Tomo III, Ed. Librodot, p. 218, https://omegalfa.es/downloadfile.php?file=libros/el-capital-tomo-3.pdf

[12] Ver, p. ej., la nota de Trotsky: "Los países coloniales y semicoloniales, y por lo tanto atrasados, que abarcan con mucho a la mayor parte de la humanidad, difieren extraordinariamente entre sí en su grado de atraso, representando una escala histórica que va desde el nomadismo, e incluso el canibalismo, hasta la más moderna cultura industrial. La combinación de extremos en un grado u otro caracteriza a todos los países atrasados. Sin embargo, la jerarquía del atraso, si se puede emplear tal expresión, está determinada por el peso específico de los elementos de barbarie y cultura en la vida de cada país colonial. África ecuatorial está muy por detrás de Argelia, Paraguay detrás de México, Abisinia detrás de India o China. Con su dependencia económica común de la metrópolis imperialista, su dependencia política tiene en algunos casos el carácter de esclavitud colonial abierta (India, África Ecuatorial), mientras que en otros está encubierta por la ficción de la independencia del Estado (China, América Latina)" (Leon Trotsky: Introduction, in: Harold R. Isaacs, The Tragedy of the Chinese Revolution [1938], Haymarket Books, Chicago 2009, p. xiv, http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm)

[13] Pröbsting, 2013, p. 228

[14] V. I. Lenin: Resumen de "La Ciencia de la Lógica de Hegel" (1914), Lenin Obras Completas, Tomo 29, Ed. Progreso, p. 229

[15] G. W. F. Hegel: La Ciencia de la Lógica, Ed. Solar 1968, p. 727.

[16] Ver, p. ejemplo, J. V. Stalin: La Revolución de Octubre y la Táctica de los Comunistas Rusos (1924), p. 124-157, http://www.marx2mao.com/M2M(SP)/Stalin(SP)/OR24s.html; para una crítica de la teoría del “socialismo en un solo país” véase, p. León Trotsky: La Internacional

Comunista después de Lenin (Stalin, el gran organizador de derrotas) (1918), Ed. Internacionals Sedov; ver también, por el mismo autor: La revolución traicionada (1936), Ed. Internacionals Sedov; ver también de Michael Pröbsting: Capitalism Today and the Law of Uneven Development: The Marxist Tradition and its Application in the Present Historic Period, in: Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 44, Issue 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483

[17] León Trotsky: La Revolución Permanente (1929), https://www.marxists.org/espanol/trotsky/revperm/index.htm

[18] Para nuestro análisis y crítica de la dictadura estalinista ver, p. el libro publicado por nuestra organización predecesora Liga por la Internacional Comunista Revolucionaria: The Degenerated Revolution: The Origin and Nature of the Stalinist States, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution/; ver también el capítulo II del libro por Michael Pröbsting: Cuba’s Revolution Sold Out? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism, RCIT Books, Vienna 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/

[19] Ver, p. ej., León Trotsky: La Revolución Traicionada (1936), https://www.marxists.org/espanol/trotsky/1936/rt/index.htm

[20] Para nuestro análisis de este proceso, véase, p. los siguientes documentos de nuestra organización predecesora: Theses on Gorbachev, adopted by the MRCI conference, July 1987, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30; LRCI: The Failed Coup in the USSR (August 1991), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5

[21] Hans Van Zon, Andre Batako, Anna Kreslavska: Social and Economic Change in Eastern Ukraine. The example of Zaporizhzhya, published in 1998, reissued 2018 by Routledge, New York 2018, p. 164 (henceforth referred to as “Zon”)

[22] UNIDO: Ukraine, Sustainable Development Goals. Decent Work and Economic Growth, 2019, p. 8 (henceforth referred to as “UNIDO”)

[23] Anastasia Nesvetailova: From ‘Transition’ to Dependent Development: The New Periphery in Global Financial Capitalism, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 147

[24] See also Oleksandr Petryk: History of Monetary Development in Ukraine, Bank i Kredyt Nr. 8, 2006, p. 12

[25] La cifra de 1999 se toma de: Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak: The Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currency Crisis and the Country’s Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9; La cifra de 2006 está tomada de: Vasily Astrov and Peter Havlik: Economic Developments in the Wider Black Sea Region, in: Daniel Hamilton and Gerhard Mangott (Eds.): The Wider Black Sea Region in the 21st Century: Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, D.C. 2008), p. 123; las cifras de 2013 y 2018 se han tomado de: UNIDO, p. 9

[26] Robert S. Kravchuk: Ukrainian Political Economy. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (henceforth referred to as “Kravchuk”)

[27] Nadia Lisovskaya: Merchandise Foreign Trade in Russia, Ukraine and Belarus, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 86 (henceforth referred to as “Lisovskaya”)

[28] En las estadísticas económicas oficiales, el sector industrial incluye, además de la manufactura, la construcción, la minería, la electricidad, el petróleo y el gas, etc.

[29] Kravchuk, p. 27

[30] Marko Bojcun: Towards a Political Economy of Ukraine. Selected Essays 1990–2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (henceforth referred to as “Bojcun, 2020”)

[31] OECD: OECD Investment Policy Reviews: Ukraine 2016, OECD Publishing, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (henceforth referred to as “OECD 2016”)

[32] Andriy Hladun, Vitaliy Dudin, Oksana Dutchak, Oleksandr Kravchuk, Mykhaylo Neboha, Oleksandr Odosiy, Zakhar Popovych: Alternative Mechanisms for the Socio-Economic Development of Ukraine, Center for Social and Labor Research, Kyiv 2016, p. 57 (henceforth referred to as “Center for Social and Labor Research”)

[33] Andriy Hladun, Vitaliy Dudin, Oksana Dutchak, Oleksandr Kravchuk, Mykhaylo Neboha, Oleksandr Odosiy, Zakhar Popovych: Alternative Mechanisms for the Socio-Economic Development of Ukraine, Center for Social and Labor Research, Kyiv 2016, p. 57 (henceforth referred to as “Center for Social and Labor Research”)

[34] Zon, pp. 126-132

[35] World Bank: Life expectancy at birth, total (years) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

[36] World Bank: Death rate, crude (per 1,000 people) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

[37] World Bank: Fertility rate, total (births per woman) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA John P Ruehl: How many Ukrainian refugees will return home? January 14, 2023 https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

[38] John P Ruehl: How many Ukrainian refugees will return home? January 14, 2023 https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

[39] OECD: Maintaining the Momentum of Decentralisation in Ukraine, OECD Multi-level Governance Studies, OECD Publishing, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (henceforth referred to as “OECD 2018”)

[40] Kravchuk, p. 22

[41] Kravchuk, p. 23 y 24

[42] Conor M. Savoy, Janina Staguhn: Enabling an Economic Transformation of Ukraine Recovery, Reconstruction, and Modernization, Center for Strategic and International Studies, January 2023, A Report of the CSIS Ukraine Economic Reconstruction Commission, p. 13 (en adelante referido como “CSIS”)

[43] CSIS, p. 13

[44] Kravchuk, p. 27

[45] Center for Social and Labor Research, p. 113

[46] Hemos tratado este tema en varios trabajos; ver por ej. los capitulos "La exportación de capital y el problema de las inversiones extranjeras directas de “ida y vuelta”", "“Inversión Extranjera Directa fantasma”: no es una peculiaridad rusa sino un fenómeno mundial", en el folleto antes mencionado “Las características peculiares del imperialismo ruso”.

[47] Center for Social and Labor Research, p. 132

[48] Oleh Havrylyshyn: The Political Economy of Independent Ukraine. Slow Starts, False Starts, and a Last Chance? Palgrave Macmillan, London 2017, pp. 214-215 (en adelante referido como “Havrylyshyn”)

[49] Havrylyshyn, p. 238

[50] Marko Bojcun: Trade, Investment and Debt: Ukraine’s Integration into World Markets, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 53 (en adelante referido como “Bojcun, 2019”); Kravchuk, p. 30

[51] Havrylyshyn, pp. 100-101

[52] Anton Oleinik: Building Ukraine From Within. A Sociological, Institutional, and Economic Analysis of a Nation-State in the Making, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (henceforth referred to as “Oleinik”)

[53] Lisovskaya, p. 86

[54] Ibid, p. 88

[55] OECD 2018, p. 49; OECD 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 34

[56] CSIS, p. 17

[57] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[58] Ibid, p. 49

[59] Sławomir Matuszak: In search of new routes. Ukraine’s foreign trade after the Revolution of Dignity, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, Centre for Eastern Studies, OSW Studies Number 75, Warsaw 2018, p. 18

[60] David X. Noack: Hardliner, Neoliberale, Oligarchen: Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. January 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuerdige-Erfolg-der-Ukraine-7445797.htm

[61] Center for Social and Labor Research, p. 72

[62] CSIS, p. 19

[63] UNIDO, p. 14

[64] Bojcun, 2020, p. 158

[65] Bojcun, 2020, p. 99

[66] Oleinik, pp. 344-345

[67] Center for Social and Labor Research, p. 71

[68] Center for Social and Labor Research, p. 68

[69] Havrylyshyn, pp. 242-243

[70] Ver capítulos 6, 7 y 8 en Pröbsting, 2013.

[71] Bojcun, 2020, p. 213

[72] Kravchuk, p. 33

[73] Bojcun, 2019, p. 56 Center for Social and Labor Research, p. 12

[74] Center for Social and Labor Research, p. 12

[75] Ibid

[76] Center for Social and Labor Research, p. 13

[77] Center for Social and Labor Research, p. 15

[78] Bojcun, 2020, p. 223

[79] Marko Bojcun: Origins of the Ukrainian Crisis, in: Critique, Vol. 43, Nos. 3–4, 2015, p. 404 (henceforth referred to as “Bojcun, 2015”)

[80] OECD 2016, p. 30

[81] Worldbank: Central Government Debt (1970-2020), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

[82] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[83] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Data are from Excel file, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[84] Ver en esto, p. Michael Probsting: Ucrania en la trampa de la deuda imperialista. Los movimientos obreros y populares internacionales deben hacer campaña por la cancelación total de la deuda externa de Ucrania, 9 de julio de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/#anker_2

[85] Heidi Chow: It’s Time to Cancel Ukraine’s Foreign Debt, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

[86] Kravchuk, p. 30

[87] Kravchuk, p. 257

[88] OECD: OECD Territorial Reviews: Ukraine 2013, OECD Publishing, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34

[89] OECD 2016, p. 42

[90] Bojcun, 2020, p. 221

[91] Bojcun, 2020, p. 243

[92] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[93] OECD 2016, p. 138

[94] OECD 2016, pp. 49-50

[95] OECD 2016, p. 18

[96] OECD 2016, p. 50

[97] OECD: Investment Policy Reviews: Ukraine 2011, OECD Investment Policy Reviews, OECD Publishing 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, p. 19

[98] OECD 2016, p. 17

[99] OECD 2016, p. 48

[100] Véase, por ejemplo. nuestro libro mencionado anteriormente sobre Grecia o los folletos sobre Turquía y en India

[101] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 210

[102] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 214

[103] Además del extenso análisis en nuestro libro The Great Robbery of the South (ver arriba), también remitimos a los lectores a nuestro folleto sobre la superexplotación de los migrantes (en alemán): Michael Pröbsting: Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010); in: Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. Véase también del mismo autor: Migration and Super-exploitation: Marxist Theory and the Role of Migration in the present Period of Capitalist Decay, Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 43, No 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846

[104] I. I. Rubin: Essays on Marx’s Theory of Value (1928), Black Rose Books, Montreal 1990, p. 165

[105] Sobre Putin y el chovinismo antiucraniano ver, p. el folleto antes mencionado de Michael Pröbsting: Putin’s Poodles (Apologies to All Dogs).

[106] Quoted in: Konstantyn Kononenko: Ukraine and Russia. A History of the Economic Relations Between Ukraine and Russia (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32

[107] Iryna Lapshyna: Ukraine – Emigration and Displacement in Past and Present, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present/ (en adelante referido como “Lapshyna”)

[108] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 26 and 281

[109] CSIS, p. 19

[110] Paul J. J. Welfens: Russia’s Invasion of Ukraine. Economic Challenges, Embargo Issues, and a New Global Economic Order, European Institute for International Economic Relations, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, p. 247

[111] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 88

[112] Lapshyna

[113] Bojcun, 2020, p. 158

[114] Havrylyshyn, p. 239

[115] OECD 2018, p. 48

[116] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[117] UNIDO, p. 15

[118] Bojcun, 2020, p. 246

[119] Bojcun, 2020, p. 403

[120] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[121] OECD 2016, p. 49

[122] Bojcun, 2019, pp. 54-55

[123] Bojcun, 2015, p. 405

[124] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 61

[125] Ver en esto, p. “Autodeterminación para el Donbass”: un eslogan reaccionario al servicio del imperialismo ruso. Sobre las razones históricas, teóricas y políticas por las que esta consigna es contraria al programa marxista de autodeterminación nacional, así como a los intereses de la actual lucha de liberación nacional del pueblo ucraniano, 27 de junio de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-donbass/#anker_2

[126] Véase Michael Pröbsting: Ucrania en la trampa de la deuda imperialista. Los movimientos obreros y populares internacionales deben hacer campaña por la cancelación total de la deuda externa de Ucrania, 9 de julio de 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/#anker_2; del mismo autor: The Gigantic Destruction of the Ukrainian Society, 12 December 2022, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. Todas las cifras de este capítulo, a menos que se indique lo contrario, se han tomado de estos dos artículos donde los lectores también pueden encontrar las fuentes de esta información.

[127] CSIS, p. 14 and 19

[128] Jakob Zirm: Ukraine: "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-jahren-ist-ausgeloescht

[129] CSIS, p. 15

[130] CSIS, p. 27

[131] CSIS, p. 17

[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff, and Bruce Stoke: Designing Ukraine’s Recovery in the Spirit of the Marshall Plan, German Marshall Fund of the United States, September 2022, p. 17

[133] CSIS, p. 26

[134] CSIS, p. 25

[135] Ver en esto, p. un folleto de Michael Pröbsting: South Korea as an Imperialist Power. On the nature of South Korean monopoly capital and the ensuing programmatic tasks of the workers vanguard, December 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/

[136] V. I. Lenin: Plan de la Dialéctica (lógica) de Hegel (1914), en Cuadernos Filosóficos, Lenin Obras Completas, Tomo 29, ed. Progreso, p. 299

[137] Manifiesto de la Cuarta Internacional sobre la guerra imperialista y la revolución proletaria mundial (1940), https://ceip.org.ar/Manifiesto-de-la-Cuarta-Internacional-sobre-la-guerra-imperialista-y-la-revolucion-proletaria-mundial

L'Ukraine : Une semi-colonie capitaliste

Sur l'exploitation et la déformation de l'économie ukrainienne par les monopoles et oligarques impérialistes depuis la restauration capitaliste en 1991

Un pamphlet (avec 13 tableaux et 3 figures) par Michael Pröbsting, secrétaire international du Courant Communiste Révolutionnaire International (CCRI/RCIT), janvier 2023, www.thecommunists.net

Ukraine Capitalist Semi-Colony_FRE.pdf

Adobe Acrobat Document 800.5 KB

Download

Contenu

Introduction

I. La théorie marxiste de l'impérialisme et le concept de semi-colonies

II. L'impasse du stalinisme bureaucratique

III. Les conséquences sociales et économiques dévastatrices de la restauration capitaliste

IV. La déformation semi-coloniale du capitalisme ukrainien depuis 1991

1) Les oligarques : la création d'une bourgeoisie compradore

2) Un fournisseur semi-colonial de matières premières pour le marché mondial capitaliste.

3) Pris au piège de la dette extérieure

4) Investissements étrangers : le pillage impérialiste de l'Ukraine

5) Migration : l'Ukraine fournit une main-d'œuvre bon marché

V. L'Ukraine : Un pays dépendant déchiré entre les grandes puissances de l'Est et de l'Ouest

VI. La poussée de la Russie pour coloniser l'Ukraine depuis février 2022 et les efforts de l'OTAN pour accroître son influence

VII. La voie à suivre : De la libération nationale à la révolution sociale

* * * * *

Note du comité de rédaction : Cet essai contient trois figures. Pour des raisons techniques, ceux-ci ne peuvent être consultés que dans la version pdf du livre téléchargeable ci-dessus.

Introduction

Le début de l'invasion de l'Ukraine par la Russie en février 2022 a catapulté ce pays d'Europe de l'Est au centre de la politique mondiale. Il oblige chaque courant politique à prendre position sur cette question ; plus encore, il est devenu une ligne de démarcation clé entre ceux qui s'adaptent ou même capitulent devant l'une ou l'autre des grandes puissances impérialistes et ceux qui adoptent une position de principe internationaliste et anti-impérialiste en soutien aux peuples opprimés.

Le Courant communiste révolutionnaire international (CCRI/RCIT) et sa section en Russie - la Tendance socialiste - ont pris le parti de la guerre de défense nationale de l'Ukraine contre l'invasion de Poutine dès le début. Bien que nous n'accordions aucun soutien politique au gouvernement bourgeois de Zelensky, nous soutenons la lutte de libération du peuple ukrainien et appelons à son soutien matériel (y compris l'aide militaire). Sur la base de cette approche consistant à prendre le parti des opprimés, nous avons (co-)organisé trois convois vers l'Ukraine et d'autres activités de solidarité. ^[1]

Dans le même temps, nous soulignons le caractère dual du conflit, puisque la guerre juste des Ukrainiens se conjugue avec l'accélération de la rivalité entre les puissances impérialistes. Dans ce conflit entre la Russie et l'OTAN, les socialistes doivent prendre une position de défaitisme révolutionnaire, c'est-à-dire d'opposition intransigeante contre les deux camps et contre toutes les formes de chauvinisme et de militarisme des grandes puissances (comme les sanctions, etc.). Le CCRI défend donc une position internationaliste et anti-impérialiste que nous résumons dans le slogan : "Défendez l'Ukraine contre l'invasion de Poutine ! Contre l'impérialisme russe et contre l'OTAN !" ^[2]

Un argument clé de notre position est l'analyse du caractère de classe des forces impliquées dans ce conflit. Contrairement à la grande majorité des socialistes autoproclamés, nous avons reconnu le caractère impérialiste de la Russie depuis plus de deux décennies. Son économie est dominée par des monopoles nationaux qui exportent des capitaux et obtiennent des extra-profits des pays semi-coloniaux (principalement, mais pas exclusivement, en Asie centrale et en Europe de l'Est). De même, l'économie russe bénéficie d'une importante couche de migrants qui sont surexploités en tant que main-d'œuvre bon marché. Dans le même temps, la Russie est une puissance nucléaire et un acteur clé de la politique mondiale qui est intervenu militairement dans plusieurs pays au cours des quinze dernières années ^[3] (en plus de deux guerres sanglantes contre l'héroïque peuple tchétchène). ^[4]

Comme l'objet de cette brochure est le caractère de classe de l'Ukraine, nous n'aborderons pas ici la question de l'impérialisme russe de manière plus détaillée, d'autant plus que nous l'avons déjà fait dans plusieurs brochures consacrées à ce sujet. ^[5] Pour la même raison, nous ne traiterons pas ici de notre analyse des puissances occidentales et de la rivalité inter-impérialiste et renvoyons les lecteurs à notre livre "L'anti-impérialisme à l'ère de la rivalité des grandes puissances" ainsi qu'à d'autres ouvrages. ^[6]

Le CCRI a également toujours souligné que l'Ukraine - contrairement aux grandes puissances impérialistes (États-Unis, Russie, Chine, Europe occidentale et Japon) - a un caractère de classe différent, concrètement qu'elle est un pays capitaliste semi-colonial. Cela signifie que l'Ukraine est, avant tout, un pays qui n'exploite et n'opprime pas principalement d'autres nations, mais qu'elle est plutôt une victime de l'impérialisme. Bien que l'Ukraine soit formellement un État indépendant depuis 1991, elle est, par essence, opprimée par les grandes puissances. Son économie est surexploitée par les monopoles étrangers et, politiquement, elle est dominée par les États impérialistes.

Nous considérons qu'une telle analyse est cruciale pour comprendre le caractère de classe spécifique de l'Ukraine et, par conséquent, pour comprendre le caractère de classe de la guerre actuelle. Dans ce pamphlet, nous développerons notre analyse de l'Ukraine en tant que semi-colonie capitaliste industriellement avancée mais dépendante.

Une dernière remarque. Comme le lecteur pourra le constater, notre analyse du caractère de classe de l'Ukraine est basée sur une étude de son développement social et économique depuis 1991. Nous montrons que la déformation et la subordination semi-colonial de ce pays ont commencé immédiatement après son indépendance formelle. En d'autres termes, elles ne résultent pas des événements de 2014 et des années suivantes, ni de la guerre actuelle. Ces derniers développements ont, sans aucun doute, modifié et accéléré la position subordonnée et opprimée du peuple ukrainien, mais ils n'en sont pas la cause fondamentale.

Afin d'obtenir une véritable indépendance, les travailleurs et les opprimés ukrainiens ont la grande tâche de vaincre l'invasion russe, de se débarrasser de leur subordination par l'impérialisme de l'OTAN et d'exproprier leur ennemi intérieur - les oligarques et leurs laquais corrompus dans l'establishment politique. En d'autres termes, le chemin de la liberté dépend du succès d'une révolution politique et sociale des travailleurs ukrainiens qui abolit l'exploitation capitaliste et la domination impérialiste et ouvre la porte à un avenir socialiste !

I. La théorie marxiste de l'impérialisme et le concept de semi-colonies

Nous commencerons par un bref résumé de la théorie marxiste de l'impérialisme et, comme partie intégrante de celle-ci, du concept de semi-colonies. Là encore, nous nous limiterons à une brève présentation car nous avons largement développé ces questions dans notre livre "The Great Robbery of the South" et dans divers autres ouvrages. ^[7]

Lénine, le plus important contributeur à la théorie marxiste de l'impérialisme, a décrit la caractéristique essentielle de l'impérialisme comme la formation de monopoles qui dominent l'économie. Dans ce contexte, il a souligné la fusion du capital bancaire et industriel en capital financier, l'augmentation de l'exportation de capitaux parallèlement à l'exportation de marchandises et la lutte pour les sphères d'influence, notamment les colonies. ^[8]

Le caractère de classe des États ne peut être compris isolément. En fait, tous les États sont liés les uns aux autres car ils font partie de l'économie mondiale capitaliste et du système impérialiste mondial. Par conséquent, le caractère de classe d'un pays doit être considéré en relation avec d'autres États et nations. Il en va de même, d'ailleurs, pour les classes dont le caractère ne peut être compris que par l'analyse de leurs relations avec d'autres classes.

Une caractéristique essentielle de l'impérialisme est le fait que la formation de monopoles et de grandes puissances a conduit à la division du monde entier en différentes sphères d'influence dominées par des États impérialistes rivaux et à l'assujettissement de la plupart des pays à ces quelques grandes puissances. Il en découle une caractéristique essentielle de l'analyse de l'impérialisme de Lénine (et de Trotsky) : la caractérisation du lien entre les États impérialistes, d'une part, et l'immense majorité des personnes vivant dans les pays capitalistement moins développés, d'autre part, comme une relation d'oppression. En conséquence, les théoriciens marxistes du vingtième siècle ont expliqué que la "division des nations en oppresseurs et opprimés ... forme l'essence de l'impérialisme." ^[9]

La base économique de la relation entre les États impérialistes et semi-coloniaux est ce que Lénine a appelé la surexploitation de ces nations opprimées par les monopoles impérialistes. Grâce à cette surexploitation, le capital monopoliste peut acquérir - en plus du taux de profit moyen - un profit supplémentaire. Ces extra-profits sont des ajouts importants aux profits que le capital monopoliste extrait déjà des travailleurs des pays riches. Ils constituent également, d'ailleurs, une source essentielle pour corrompre les secteurs supérieurs et aristocratiques de la classe ouvrière et en particulier la bureaucratie ouvrière dans les pays impérialistes - des caractéristiques qui contribuent à consolider la domination du capital monopoliste.

Dans notre livre susmentionné, The Great Robbery of the South, nous avons élaboré quatre formes différentes de surexploitation par lesquelles le capital monopoliste obtient des bénéfices supplémentaires des pays (semi-)coloniaux :

i) L'exportation de capitaux en tant qu'investissement productif

ii) Le capital exporté en tant que capital monétaire (prêts, réserves de devises, spéculation, etc.)

iii) Transfert de valeur par échange inégal

iv) Transfert de valeur via la migration (basé sur la surexploitation des migrants, une couche de la classe ouvrière opprimée au niveau national).

Les relations entre les Etats doivent toujours être considérées dans la totalité de leurs caractéristiques économiques, politiques et militaires - "la totalité entière des relations multiples de cette chose avec les autres" (Lénine). ^[10] Toutes les formes d'oppression et de surexploitation n'existent pas nécessairement dans la relation entre un État impérialiste et un État semi-colonial, et ces caractéristiques peuvent exister dans diverses combinaisons.

Puisque le sujet de notre brochure est l'analyse de l'Ukraine en tant que semi-colonie capitaliste, nous allons nous concentrer sur notre définition de ce type de pays. Un pays semi-colonial est formellement un État indépendant (par opposition à une colonie). Cependant, il partage avec cette dernière les caractéristiques essentielles - domination et surexploitation par l'impérialisme.

Nous insistons sur ce point car un certain nombre de socialistes sont déroutés par le statut formellement indépendant de la plupart des pays du Sud. Ils en concluent que ces pays auraient un caractère complètement différent de celui des colonies. Cependant, il nous appartient d'identifier l'essence d'une relation derrière l'apparence formelle ou, pour reprendre les mots de Marx dans le volume III du Capital, "c'est un travail de science que de résoudre le mouvement visible, simplement extérieur, en véritable mouvement intrinsèque." ^[11]

En conclusion, nous avons résumé la définition des semi-colonies par le CCRI, conformément à la compréhension des classiques marxistes, ^[12] comme suit : Un pays semi-colonial est un État capitaliste dont l'économie et l'appareil d'État occupent une position dans l'ordre mondial où ils sont avant tout dominés par d'autres États et nations. Par conséquent, ils créent des bénéfices supplémentaires pour les monopoles et les États impérialistes et leur donnent d'autres avantages économiques, politiques et/ou militaires grâce à leur relation basée sur la surexploitation et l'oppression.

En outre, il ne suffit pas de diviser les pays en catégories d'États impérialistes ou semi-coloniaux. Il existe bien sûr de nombreuses nuances au sein de chaque catégorie. C'est le cas aussi bien entre différents États impérialistes qu'entre différents pays semi-coloniaux. Dans le cas de ces derniers, nous pouvons différencier "entre les semi-colonies avancées ou industrialisées telles que l'Argentine, le Brésil, l'Égypte, la Turquie, l'Iran ou la Thaïlande d'une part, et les semi-colonies plus pauvres ou semi-industrialisées telles que la Bolivie, le Pérou, les pays d'Afrique subsaharienne (à l'exception de l'Afrique du Sud), le Pakistan, l'Afghanistan, l'Indonésie, etc." ^[13]

Une dernière remarque sur la question de la théorie marxiste de l'impérialisme. Nous sommes conscients que certaines critiques objecteront que notre approche serait "schématique" car elle divise le monde en pays de catégories différentes. Nous pensons qu'une telle critique est injustifiée. C'est une vérité fondamentale des lois de la dialectique matérialiste qu'il est impossible de comprendre les principaux développements dans le monde - et les relations entre ceux-ci - sans un ensemble clair de catégories. Lénine avait absolument raison lorsqu'il citait Hegel de manière approbatrice : "Comprendre signifie exprimer sous forme de notions." ^[14] Ou pour le dire dans une formulation encore plus catégorique du grand philosophe allemand : "Une chose quelconque n'est comprise et connue dans sa vérité que lorsqu'elle est complètement soumise à la méthode." ^[15]

Après avoir résumé notre approche théorique de l'impérialisme en général, et des semi-colonies en particulier, nous passerons maintenant, après quelques mots sur le régime stalinien, à une analyse plus détaillée de l'Ukraine.

II. L'impasse du stalinisme bureaucratique

Au départ, la plupart des pays du Sud étaient des colonies des empires européens avant de devenir des semi-colonies formellement indépendantes. En tant que telles, les économies de ces pays ont été (dé)formées dès le départ par les relations de propriété capitalistes des puissances dominantes. Dans le cas de l'Ukraine (ainsi que d'un certain nombre d'autres pays d'Europe de l'Est et d'Asie), les choses sont différentes. Ici, le capitalisme a été introduit à la suite de l'effondrement du stalinisme en 1989-91.

Jusqu'à cette époque, l'Union soviétique était un État ouvrier dégénéré, c'est-à-dire un pays à l'économie planifiée, post-capitaliste et politiquement dominé par une bureaucratie stalinienne. Ces relations de propriété ont permis au pays, pendant plusieurs décennies, de réaliser des avancées importantes dans le domaine de l'industrialisation, du bien-être, de la science, de l'armée, de l'exploration spatiale, etc. Le statut mondial de l'URSS en tant que puissance de premier plan reflétait ces avancées historiques. Cela a été rendu possible car l'excédent économique n'a pas été approprié comme profit privé par une petite classe de capitalistes mais a été utilisé, dans une certaine mesure, pour le développement social.

Cependant, les avantages des relations post-capitalistes de propriété ont été de plus en plus minés, et finalement détruits, par la dictature réactionnaire d'une caste bureaucratique. Il s'agissait d'une couche sociale qui avait accédé au pouvoir dans le contexte de l'isolement du premier État ouvrier de l'histoire après la maladie mortelle et la mort de Lénine en 1923/24 et la défaite de l'opposition de gauche dirigée par Léon Trotsky en 1927. Cette bureaucratie - dirigée par Staline - a aboli les acquis politiques de la révolution d'octobre et a réprimé la classe ouvrière et les petites nations. De nombreuses personnes, dont des dizaines de milliers de trotskystes, ont péri dans les goulags.

La politique bureaucratique de Moscou a également provoqué des perturbations majeures dans l'économie (par exemple, la néo-NEP et, par la suite, la collectivisation forcée) et a provoqué des catastrophes sociales comme la famine au début des années 1930. par sa nature même, la bureaucratie était principalement intéressée par l'accumulation d'un nombre croissant de privilèges. Ils voulaient donc maintenir le statu quo (pour lequel Staline a inventé la théorie conservatrice du "socialisme dans un seul pays" en 1924) ^[16] au lieu d'étendre le processus révolutionnaire à d'autres pays, comme le préconisaient Trotsky et ses partisans sur la base de la théorie de la révolution permanente. ^[17]

La bureaucratie au pouvoir n'était pas une classe mais plutôt une caste car elle contrôlait politiquement les moyens de production sans les posséder. Cependant, ce contrôle permettait aux bureaucrates une existence parasitaire où ils pouvaient s'approprier de nombreux privilèges. Ainsi, ils sapaient de plus en plus les relations de propriété prolétariennes et, par association, la base productive de la société. ^[18]

Dans le domaine de la politique mondiale, la dictature stalinienne était un facteur conservateur. Certes, Moscou (et Pékin, jusqu'à la visite de Nixon en 1972) se heurtait parfois à l'impérialisme et aidait les peuples opprimés qui résistaient aux États-Unis. Mais, avant tout, les États staliniens jouaient un rôle pacificateur dans la lutte de classe mondiale. Le désir de maintenir le statu quo avec la bureaucratie au pouvoir dans les États staliniens a poussé Moscou et Pékin à rechercher des accords avec les puissances impérialistes et, dans les pays où ils n'étaient pas au pouvoir, des alliances avec des secteurs de la bourgeoisie.

Ainsi, en Union soviétique, des décennies de régime stalinien ont étouffé toute voix critique et imposé un repos funèbre à la société. Cette absence de démocratie ouvrière a aliéné les travailleurs des moyens de production, provoqué un manque d'initiative et d'engagement, permis une mauvaise gestion bureaucratique et entraîné une stagnation économique.

Dans son analyse du stalinisme, Trotsky a caractérisé l'Union soviétique sous la dictature stalinienne comme une "société de transition". Il expliquait que de tels États étaient bloqués dans la transition du capitalisme au socialisme en raison de la domination de bureaucraties contre-révolutionnaires qui bloquaient l'avancée de la révolution socialiste tant au niveau national qu'international. Comme Trotsky l'avait prédit dans ses écrits, ces États étaient et ne pouvaient être que des phénomènes de transition : ils devaient soit avancer par le biais d'une révolution politique contre la bureaucratie, soit reculer par le biais d'une contre-révolution sociale et de la restauration du capitalisme. ^[19]

Cependant, si la bureaucratie stalinienne était mauvaise dans la gestion de l'économie, elle était assez efficace dans la répression des travailleurs. Par conséquent, lorsque les secteurs dominants de la bureaucratie ont abandonné leur défense de l'économie nationalisée et ont commencé à restaurer les relations de propriété capitalistes en 1989-91, la classe ouvrière était dans une situation difficile où elle manquait d'expérience politique et, surtout, d'une direction révolutionnaire. ^[20]Cela aurait pourtant été la condition préalable décisive pour transformer la crise en une révolution politique victorieuse. Une telle révolution aurait pu ouvrir la voie à la libération du peuple, à la relance de l'économie nationalisée et à la stimulation du processus de révolution mondiale. Mais comme les conditions préalables nécessaires faisaient défaut, l'État ouvrier dégénéré a implosé, et un processus de révolution politique s'est soldé par une défaite et s'est transformé en une contre-révolution sociale.

III. Les conséquences sociales et économiques dévastatrices de la restauration capitaliste

L'effondrement des relations de propriété prolétariennes en 1991 et la restauration du capitalisme ont eu des conséquences dévastatrices pour les pays touchés. Il a ouvert un processus de destruction économique et de détérioration épouvantable des conditions de vie des masses populaires.

Ce fut également le cas en Ukraine. Le tableau 1 montre qu'au cours des cinq premières années seulement, le produit intérieur brut (PIB) et la production industrielle se sont effondrés de près de 50 % - une catastrophe à tous points de vue. Depuis lors, l'économie ukrainienne a connu un processus très fragile de hauts et de bas (voir figure 1).

Tableau 1. Effondrement du PIB et de la production industrielle en Ukraine, 1991-1995 (en pourcentage) ^[21]

1991 1992 1993 1994 1995 Cumulatif

PIB -11,9% -17,0% +4,2% -2,5% -11,8% -49.7%

Production industrielle +4.8% -6.4% -8% -27.8% -11.5% -48.3%

Figure 1. Évolution du PIB de l'Ukraine de 1996 à 2018, croissance annuelle en pourcentage ^[22]

Le cycle de déclin spectaculaire de l'économie ukrainienne a duré jusqu'en 1999. Bien qu'il ait pu être stoppé à un moment donné, l'économie ukrainienne n'a jamais retrouvé les niveaux de 1991 jusqu'à aujourd'hui. Comme le montre le tableau 2, son PIB en 1999 ne représentait que 44,7 % de son niveau de 1991. Un autre économiste fournit des données indiquant qu'en 2000, le PIB réel de l'Ukraine était tombé à 43 % de son niveau de 1990. ^[23] Ce chiffre est remonté tant bien que mal à 73 % en 2006, 76,2 % en 2013 et s'est à nouveau effondré à 69,6 % en 2018. ^[24] En d'autres termes, l'économie de l'Ukraine a décliné d'une manière si dramatique qu'au cours des trois décennies depuis le début de la restauration capitaliste, elle n'a presque jamais dépassé le niveau des ¾ de la production d'avant 1991 !

Tableau 2. La crise chronique de l'économie ukrainienne depuis la restauration du capitalisme en 1991 : PIB à prix constants (1991 = 100) ^[25]

Année 1999 2006 2013 2018

Niveau (1991 = 100) 44.7 73 76.2 69.6

Parallèlement, les investissements ont massivement diminué, en particulier dans l'industrie lourde et l'extraction des matières premières. En conséquence, une part croissante de son stock de capital est devenue obsolète. Un économiste ukrainien a calculé qu'au cours de la période 1991-99, la production industrielle brute a chuté de -49,1% et les investissements en capital de -77,9%. ^[26]

La crise structurelle de l'Ukraine après la restauration du capitalisme a également entraîné un processus massif de désindustrialisation. Le pays disposait d'une base développée non seulement dans l'exploitation minière et la production de fer et d'acier, mais aussi d'une industrie sophistiquée dans des secteurs tels que la défense, l'automobile, l'aéronautique, l'aérospatiale et la construction navale. Cependant, une grande partie de ces industries ont été fermées ou réduites de manière drastique depuis 1991. Entre 1991 et 1998, l'utilisation des capacités dans l'industrie a diminué pour atteindre 50-51%. ^[27]

En conséquence, la part de l'industrie manufacturière, respectivement de l'ensemble du secteur industriel, dans la production économique totale a été massivement réduite. ^[28] Alors que la part de l'industrie dans le PIB de l'Ukraine était de 52,6 % en 1992 (fabrication : 44,6 %), cette part est tombée à 30,8 % en 2000 (fabrication : 16,3 %), à 22,7 % en 2013 (fabrication : 11,3 %) et à 22,6 % en 2019 (fabrication : 10,8 %). En d'autres termes, la part de l'industrie et de la fabrication dans la production du pays a diminué de 3/5 resp. ¾ en seulement deux décennies ! (Voir tableau 3)

Tableau 3. Part de l'industrie et de l'industrie manufacturière dans le PIB de l'Ukraine, 1992-2019 ^[29]

1992 2000 2013 2019

Part de l'industrie 52.6% 30.8% 22.7% 22.6%

Part de l'industrie manufacturière 44.6% 16.3% 11.3% 10.8%

Logiquement, ce processus de régression économique et sociale a eu des conséquences dévastatrices pour la population. Le chômage, qui n'existait pas dans les conditions de l'économie planifiée d'avant 1991, a augmenté de façon spectaculaire. En avril 1999, la Banque mondiale a estimé le taux de chômage réel à 30 % en Ukraine. ^[30]Officiellement, le taux de chômage était de 9,6 % en 2009 et a encore augmenté par la suite. ^[31] Alors que 26,4 % de la population vivait sous le seuil de pauvreté national en 2000, cette proportion est restée pratiquement la même en 2013 (24,5 %). ^[32]

Parallèlement à l'établissement de relations de propriété capitalistes, l'inégalité des revenus est devenue une caractéristique essentielle de la société ukrainienne. En 2010, le décile des 10 personnes les plus riches de la population ukrainienne contrôlait 21 % du revenu total, tandis que le décile le plus pauvre ne disposait que de 4,4 %. ^[33]

En conséquence de ce processus dévastateur, la dépression, les problèmes de santé, l'alcoolisme et la toxicomanie, le suicide, les maladies infectieuses, etc. se sont répandus de façon spectaculaire dans la population. L'espérance de vie en général a diminué de 70,5 à 67 ans entre 1991 et 1995 et celle des hommes est passée de 66 ans en 1989 à 62,8 ans. Dans le même temps, le taux de mortalité infantile a augmenté de 13,0 (1990) à 15,0 (1995). ^[34]

Bien que la situation se soit améliorée par la suite, l'espérance de vie était toujours au même niveau en 2020 qu'en 1991 (71 ans) - pire que dans tous les autres pays d'Europe. ^[35] Le taux de mortalité du pays (pour 1 000 personnes) est passé de 11 (1989) à 17 (2005) et à 16 (2020). ^{^[1]} ^[36] Dans le même temps, le taux de fécondité (naissances par femme) en Ukraine a diminué de 2 (1988) à 1,1 (2001) et 1,2 (2020). ^[37]

Le résultat inévitable d'un tel processus de décomposition sociale sans précédent a été que la population de l'Ukraine est passée de 52 millions en 1991 à environ 42 millions en 2020, soit une baisse de près de 20 %. ^[38] Même l'OCDE, une institution économique impérialiste clé qui ne se lasse pas de propager les avantages du marché libre, a été forcée de constater : " L'Ukraine connaît un vieillissement et un déclin de sa population depuis son indépendance en 1991. Au cours de la période 2000-16, la population en âge de travailler (c'est-à-dire les 15-64 ans) a diminué de 7,8%, tandis que la population dans son ensemble a diminué de 8,1%. La population ukrainienne est déjà plus âgée que celle de la plupart des pays de l'OCDE : le groupe des 65 ans et plus représentait 21 % de la population en 2016." ^[39]

En résumé, le bilan de la restauration capitaliste en Ukraine - l'un des pays les plus peuplés d'Europe - est dévastateur. Bien sûr, ce processus a été aggravé aujourd'hui bien davantage par l'actuelle guerre d'agression russe. Mais, comme nous l'avons montré plus haut, le pays avait été rejeté massivement avant même le début du conflit puisque son économie n'avait atteint en 2013 - plus de deux décennies après la restauration du capitalisme et avant le début des hostilités avec la Russie - que 76% de son niveau de 1991. L'Ukraine a connu un processus de régression sociale et économique car elle a été détruite par les forces maléfiques du capitalisme et de l'impérialisme.

IV. La déformation semi-coloniale du capitalisme ukrainien depuis 1991

Après l'effondrement du stalinisme et de l'économie planifiée bureaucratique, des relations de propriété capitalistes ont été établies en Ukraine. Cependant, le capitalisme n'a pas, et ne pouvait pas, se développer "organiquement". Au contraire, la loi capitaliste de la valeur a été mise en œuvre par la force combinée des institutions impérialistes étrangères (gouvernements, banques et sociétés occidentales) et des oligarques nationaux. Le résultat a été un vol éhonté et la création d'une économie capitaliste dépendante dominée par les puissances et les monopoles impérialistes.

1) Les oligarques : la création d'une bourgeoisie compradore

Comme dans d'autres pays ex-staliniens d'Europe de l'Est, les gouvernements pro-capitalistes ont mis en œuvre une politique néo-libérale de privatisation après 1991. Selon les statistiques officielles, à la fin de 1999, les entreprises privatisées représentaient environ 71% de la production industrielle et plus de 50% de l'emploi industriel. ^[40]

Le processus de privatisation a abouti à un processus de monopolisation, c'est-à-dire à la création d'un petit nombre de sociétés qui contrôlent les secteurs clés de l'économie. En février 1998, les 200 plus grandes entreprises d'Ukraine représentaient 90 % de la production industrielle. ^[41]

Dans la période précédant le début de la guerre en février 2022, le gouvernement Zelensky a tenté de poursuivre et d'étendre le processus de privatisation. En mars 2021, le parlement ukrainien a adopté une loi qui annulait une interdiction antérieure de la privatisation des entreprises publiques (SOE). Cela faisait suite à une loi antérieure de 2019 qui réduisait le nombre de ces entreprises jugées "stratégiques" et, par conséquent, exemptées de vente. En 2020, l'Ukraine a entamé un processus qui permettrait la privatisation partielle des entreprises d'État, notamment Naftogaz, MainGasPipelines of Ukraine, UkrTransGaz et d'autres sociétés impliquées dans le secteur de l'énergie. Toutefois, le Parlement a précisé la loi en 2021 en établissant une liste de 659 entreprises de ce type - principalement dans les secteurs de l'énergie, de la défense et de l'aérospatiale, des chemins de fer nationaux ou des services postaux - qui continueraient d'être exemptées de privatisation. ^[42]

Le résultat de ce processus de privatisation a été qu'un petit groupe de capitalistes super riches - les oligarques - s'est emparé des entreprises les plus précieuses. Selon une étude récemment publiée par un groupe de réflexion néolibéral américain - qui peut difficilement être accusé de préjugés pro-socialistes - "les 100 personnes les plus riches d'Ukraine contrôlaient près de 25 % de l'économie ukrainienne d'avant-guerre. De nombreux oligarques contrôlent des sociétés de portefeuille tentaculaires et diversifiées qui comprennent des entreprises énergétiques, minières, métallurgiques et médiatiques. Par le passé, cette domination économique a permis aux oligarques d'exercer une influence politique démesurée en finançant largement certains partis politiques." ^[43]

Ce processus d'enrichissement d'un petit groupe de nouveaux capitalistes est allé de pair avec une fuite massive de capitaux et un vulgaire vol. Les économistes ont estimé le montant des capitaux ukrainiens à l'étranger en 1996 entre 25 et 50 milliards de dollars. ^[44] Ce processus se reflète également dans les destinations particulières de ce qui est censé être des "investissements" à l'étranger par les capitalistes ukrainiens. Selon les statistiques officielles, plus de 90% du total des investissements étrangers de l'Ukraine ont été enregistrés à Chypre - un paradis fiscal bien connu et une destination pour la fuite des capitaux. ^[45]

Bien sûr, certains de ces "investissements" à l'étranger sont revenus sous forme d'investissements étrangers en Ukraine (un phénomène que nous avons également observé en Russie - le "round-tipping" (arrondir les angles ) du capital). ^[46] Toutefois, comme nous le verrons plus loin, le stock d'investissements directs étrangers (IDE) en Ukraine est tellement supérieur aux IDE ukrainiens à l'étranger qu'il est évident que les capitalistes ukrainiens ne jouent qu'un petit rôle dans ces investissements "étrangers" dans leur pays.

Une autre forme de fuite de capitaux est une forme spécifique d'exportations. Dans une étude très intéressante, un groupe d'économistes progressistes en Ukraine autour du Centre de recherche sociale et du travail a calculé le montant d'argent qui avait été sorti clandestinement du pays par les capitalistes nationaux via les soi-disant "exportations de marchandises". "Pour résumer les données, les exportations ukrainiennes uniquement vers des pays intermédiaires tels que les îles Vierges britanniques, Chypre, les Émirats arabes unis, la Suisse et le Liban en 2012-14 et les 9 premiers mois de 2015 ont atteint 83,1 milliards d'UAH (Hryvnia, la monnaie de l'Ukraine, Ndlr), soit 50 % de toutes les exportations de marchandises, dont seulement l'équivalent de 2,57 milliards de dollars (1,5 %) ont été consommés dans ces pays. Étant donné que ces pays ne sont pas les seuls à faire transiter les exportations ukrainiennes, nous pouvons affirmer avec certitude que plus de la moitié des exportations de marchandises de l'Ukraine passent par des territoires à faible fiscalité, et que la plupart des bénéfices des exportateurs ukrainiens s'accumulent sur leurs comptes dans les banques de ces pays ; pendant ce temps, le budget perd des sommes considérables en impôts sur les sociétés." ^[47]

Comme nous le voyons, ce petit groupe d'oligarques utilise sa richesse principalement non pas pour accumuler du capital dans l'économie nationale, mais plutôt pour s'enrichir de manière parasitaire dans des paradis fiscaux étrangers. Dans le même temps, ils ont joué un rôle clé dans la transformation de l'économie ukrainienne afin qu'elle devienne un serviteur des besoins du capital mondial. En d'autres termes, les oligarques sont la version ukrainienne d'une bourgeoisie compradore qui est un phénomène familier dans de nombreux autres pays capitalistes semi-coloniaux. Il s'agit d'une classe capitaliste qui pille l'économie nationale et qui vit de façon parasitaire de ses richesses volées et parquées dans des paradis fiscaux à l'étranger.

De par leur nature même, les oligarques sont étroitement liés aux monopoles impérialistes. Dans cette relation, ils sont la partie subordonnée car ils sont complètement dépendants des monopoles impérialistes et des grandes puissances. C'est le cas principalement pour deux raisons. Premièrement, ils comptent sur la protection et le secret de leur richesse parquée dans des institutions financières internationales (contrôlées pour la plupart par les puissances occidentales). Et deuxièmement, leurs profits dépendent dans une large mesure des accords commerciaux qu'ils peuvent conclure avec les monopoles.

Enfin, il convient de noter que les oligarques ont joué un rôle direct très influent dans la politique en Ukraine - contrairement à la Russie et aux autres pays de l'ex-URSS. Petro Porochenko, le prédécesseur de Zelensky à la présidence de 2014 à 19, était surnommé le "roi du chocolat" car il était milliardaire et propriétaire, entre autres, d'une entreprise de confiserie. En 2002, il a été estimé que 300 des 450 membres du Parlement étaient millionnaires en dollars. Une telle position ne présente pas seulement l'avantage d'avoir un rôle direct dans la législation, mais aussi de fournir une immunité juridique contre les poursuites - un avantage à ne pas sous-estimer pour les hommes d'affaires soucieux d'échapper aux impôts et de faire sortir l'argent du pays en fraude ! ^[48]

En résumé, les oligarques - la couche supérieure de la classe capitaliste ukrainienne - ont joué un rôle clé dans l'avancement de la déformation semi-coloniale du capitalisme ukrainien.

2) Un fournisseur semi-colonial de matières premières pour le marché mondial capitaliste.

Une caractéristique essentielle de la restauration capitaliste en Ukraine a été l'intégration rapide de son économie dans le marché mondial dominé par l'impérialisme. Dès la fin des années 1990, le ratio commerce/PIB (qui reflète la part combinée des exportations et des importations annuelles dans la production) se situait entre 90 et 110 %. Par la suite, ce chiffre s'est stabilisé à environ 75-80 %. ^[49] Il s'agit d'un degré d'intégration au marché mondial capitaliste nettement supérieur à celui de la plupart des autres pays du monde.

La part des exportations dans le PIB a doublé entre 1993 et 1998 pour atteindre plus de 40 % et a augmenté pour atteindre environ 60 % en 2000. ^[50] Il est révélateur que la part des exportations ukrainiennes dans le total du commerce mondial soit passée de 0,3 % en 1995, à 0,35 % en 2005, et à 0,45 % en 2011. Dans le même temps, la part du pays dans le PIB mondial n'était que d'environ 0,22 %. En d'autres termes, la part de l'Ukraine dans les exportations mondiales était deux fois plus élevée que sa part dans la production mondiale. ^[51]

Anton Oleinik, professeur dans une université canadienne, commente : "Depuis le milieu des années 1990, lorsque le président Koutchma a mis en œuvre des politiques de "thérapie de choc", l'Ukraine est l'une des économies les plus ouvertes du monde, la part du commerce extérieur (exportations et importations combinées) dépassant constamment le volume de son PIB. La thérapie de choc de Koutchma est considérée comme plus radicale et plus proche des normes du néolibéralisme que les réformes menées par le gouvernement de Boris Eltsine et de Yegor Gaidar au début des années 1990 en Russie." ^[52]

Cependant, depuis le début, l'Ukraine est entrée sur le marché mondial capitaliste en tant que fournisseur de produits primaires et semi-finis pour les économies impérialistes. Au cours des trois dernières décennies, cette position subordonnée s'est encore renforcée.

Au cours de la première période, les matières premières industrielles ont joué un rôle de premier plan dans les exportations de l'Ukraine. La part des métaux ferreux et non ferreux est passée d'environ 30% au début de 1996 à 40% en 2001. ^[53] Dans les exportations ukrainiennes vers des pays autres que l'ex-URSS, cette part était même supérieure à 50%. ^[54]

Toutefois, par la suite, le rôle du fer et de l'acier dans les exportations de l'Ukraine a diminué, tandis que celui des produits agricoles a augmenté. Entre 2008 et 2015, la part des métaux de base dans les exportations du pays est passée de 42 % à seulement 26 %. De même, la part des produits industriels a été réduite de 73,6 % à 57,4 % entre 2008 et 2013. Dans le même temps, la part des produits agricoles primaires - comme le blé, l'orge, le colza et le maïs - a triplé, passant de 12 % en 2008 à 32 % en 2015. (Voir figure 2) ^[55] Ces dernières années, les exportations agricoles ont encore augmenté et représentaient environ 41 % des exportations totales de l'Ukraine en 2021. ^[56]

Figure 2. Composition des exportations de l'Ukraine, 1996-2015 ^[57]

Comme indiqué, la plupart des exportations de produits manufacturés sont essentiellement constituées de métaux de base. L'OCDE a observé en 2018 que "les exportations de produits manufacturés sophistiqués sont minimes et consistent principalement en wagons de chemin de fer, pièces et composants d'avions." ^[58] C'est le résultat de l'effondrement susmentionné de l'industrie manufacturière nationale en raison du processus de privatisation et de mondialisation. "En 2017 par rapport à 2013, l'exportation de véhicules ferroviaires a été réduite de 91%, et dans le cas des produits de l'industrie des machines - de 54%." ^[59] Antonow - le célèbre producteur d'avions - n'avait pas construit un seul avion depuis 2015. ^[60]

Les autres industries produisent dans une large mesure non pas pour le marché intérieur mais plutôt pour l'exportation. Selon l'étude précitée du Centre de recherche sociale et du travail basé à Kiev, six industries qui représentaient ensemble 41,9 % de la production industrielle totale en 2014, ont vendu plus de la moitié de leurs produits (54,3 %) à l'étranger. ^[61]

Il est vrai que l'économie ukrainienne compte également des secteurs modernes et hautement qualifiés, comme les technologies de l'information et de la communication (TIC). Avant la guerre, ce secteur représentait jusqu'à 4 % du PIB et la main-d'œuvre ukrainienne dans le domaine des TIC était classée au quatrième rang mondial. Les experts ukrainiens ont créé l'application Diia, qui automatise les services gouvernementaux tels que les permis de conduire, les carnets de vaccination Covid-19 et les passeports, et qui a également été adaptée avec succès aux conditions de la guerre (par exemple, pour aider les réfugiés et les personnes déplacées, mais aussi pour localiser les activités militaires russes). En conséquence, la valeur des exportations numériques de l'Ukraine est passée de moins d'un milliard de dollars par an en 2011 à plus de 6,8 milliards de dollars en 2021, ce qui représente une augmentation de la part des exportations totales de 1,6 % (2013) à un peu plus de 10 % (2021). ^[62]

Néanmoins, cela reste une petite partie de l'économie et du commerce du pays et ne peut guère provoquer une puissante tendance compensatoire contre la déformation semi-coloniale de l'économie ukrainienne. La réduction des composants de haute et moyenne technologie dans les exportations ukrainiennes au cours des années qui ont précédé le début de la guerre en est une autre preuve. (Voir tableau 4) Et compte tenu des conditions de l'horrible guerre, il est beaucoup plus probable que les monopoles impérialistes incitent les travailleurs ukrainiens des TIC à partir à l'étranger en tant que migrants au lieu de moderniser l'économie du pays.

Tableau 4. Ukraine : Part des exportations de biens dont la production utilise des technologies de haut et moyen niveau dans les exportations totales de biens, 20130-02018 (en %) ^[63]

2013 2014 2015 2016 2017 2018

24.4% 20.4% 19.2% 17.3% 16.8% 17.0%

Si la part des exportations vers l'Union européenne a augmenté massivement, elle s'est également heurtée à des obstacles importants, les gouvernements impérialistes étant désireux de protéger leurs propres industries. Dans le même temps, l'UE a forcé l'Ukraine à ouvrir son marché intérieur à ses propres exportations. Marko Bojcun, un universitaire ukrainien progressiste, écrit : "Dans les années 1990, l'Ukraine a réduit la part de son commerce avec la Russie d'environ 80 à 55 %. Mais son commerce avec les États d'Europe centrale qui adhéraient à l'UE a été simultanément réduit de 20 à 10 pour cent, tandis que le commerce avec les États membres de l'UE a augmenté d'environ 6 à 20 pour cent. (...) La structure de ses liens commerciaux avec l'UE était insatisfaisante dans la mesure où le régime protectionniste de l'UE empêchait l'Ukraine d'importer les produits pour lesquels elle disposait d'avantages concurrentiels (acier, produits chimiques, denrées alimentaires, textiles) et à partir desquels elle aurait pu générer des revenus pour les investissements productifs et la modernisation de son économie. En outre, la proportion des exportations ukrainiennes faisant l'objet d'enquêtes antidumping a augmenté dans les années 1990, passant d'environ quart à plus d'а tiers. (...) Au cours des années 1990, environ 60 % du marché du commerce de détail en Ukraine a été capté par des fournisseurs étrangers de biens excédentaires et de second ordre qui ne pouvaient être vendus dans leur pays d'origine." ^[64]

Le même auteur cite un journal ukrainien qui commentait désespérément en 1996 : "Nous n'avons pas seulement perdu le marché étranger ; nous avons presque perdu le nôtre... Un des supermarchés de Kiev vend maintenant des varennyky (boulettes de pommes de terre, un plat traditionnel ukrainien), et ils sont fabriqués à Brooklyn, New York !" ^[65]

Il n'est donc pas surprenant que la composition des exportations de l'Ukraine se soit considérablement modifiée. Alors qu'elle exporte principalement des produits primaires et semi-finis vers l'UE, elle importe surtout des produits transformés. En 2016, les exportations de l'Ukraine vers l'UE étaient composées de métaux de base et d'articles en découlant (22,1% du total), de produits végétaux (16,1%), de produits minéraux (12,8%) et de machines et appareils (11,5%). En revanche, l'Ukraine a importé de l'UE principalement des machines et des appareils (26,1%), puis des produits des industries chimiques ou connexes (16,8%), des équipements de transport (10,7%) et des matières plastiques, du caoutchouc et leurs articles (7,1%). ^[66]

Il convient de noter que la composition des exportations de l'Ukraine était devenue - bien avant le début de la guerre et même avant les événements de 2014 - plus arriérée que celle d'un pays semi-colonial moyen. Si nous comparons la part des exportations de haute technologie dans les exportations totales de l'Ukraine avec celles d'autres pays à revenu moyen et faible, nous constatons ce qui suit : dans le cas de l'Ukraine, cette part a vacillé entre 2000 et 2013 autour de 5% alors que la moyenne des pays à revenu moyen et faible se situait entre 17 et 20%. ^[67]

De nombreux observateurs ukrainiens critiquent la transformation de leur pays en fournisseur de produits de base pour les pays riches. Les économistes du Centre de recherche sociale et du travail commentent à juste titre : "En général, ces tendances s'accordent avec la logique générale d'incorporation de l'Ukraine dans le marché mondial en tant que fournisseur de matières premières, qui a été suivie au cours des deux dernières décennies." ^[68]

Même les économistes bourgeois d'Ukraine notent cette évolution avec beaucoup de mécontentement. Oleh Havrylyshyn - un économiste ukrainien qui a été, entre autres, vice-ministre des finances et représentant de l'Ukraine au FMI, et qui est, sans surprise, un admirateur non dissimulé du néolibéralisme - se sent obligé de rapporter : "Néanmoins, les écrits ou les proclamations des fonctionnaires sur ce que l'Ukraine devrait exporter ne manquent pas, avec une forte tendance à dire qu'il y a trop d'exportations à faible valeur ajoutée basées sur les ressources naturelles, et pas assez de produits sophistiqués et de haute technologie. Gonchar et Babirad-Lazunin suggèrent que l'Ukraine "est devenue un appendice agraire de l'Union européenne et de la Fédération de Russie... [et] bien que le potentiel scientifique et technologique du pays soit très apprécié dans les enquêtes internationales... les exportations de haute technologie sont très faibles". De même, Sleptsova note que les exportations ukrainiennes ont une forte intensité de ressources, le fer et l'acier représentant bien plus d'un tiers. Les programmes et proclamations du gouvernement regorgent de références analogues, décriant la part élevée de produits simples, basés sur les ressources et à faible valeur ajoutée, et soulignant les dotations en capital humain avancé de l'Ukraine, ce qui implique que la structure correcte des exportations devrait contenir des produits beaucoup plus sophistiqués. Les lecteurs familiers de l'économie du développement reconnaîtront cette image commune des pays à faible revenu relégués aux exportations agricoles ou de ressources." ^[69]

En résumé, les changements dans la composition du commerce de l'Ukraine ont fait du pays avant tout un fournisseur de produits primaires et semi-finis pour les économies impérialistes. Au cours des trois dernières décennies, il a pris une position subordonnée sur le marché mondial, ce qui est caractéristique d'une semi-colonie capitaliste .

Comme nous l'avons expliqué dans notre livre "The Great Robbery of the South", l'Ukraine - comme beaucoup d'autres pays semi-coloniaux - est confrontée dans cette position aux conditions désavantageuses de l'échange inégal sur un marché mondial dominé par l'impérialisme. Lorsque les marchandises des pays les plus développés (impérialistes) et celles des pays moins développés (semi-coloniaux) sont échangées sur le marché mondial, la loi de la valeur permet au capital impérialiste de réaliser un profit supplémentaire grâce à un échange inégal. Ses marchandises moins chères battent les marchandises plus chères des pays semi-coloniaux, forçant ces derniers à vendre leurs marchandises en dessous de leur valeur, etc. Par conséquent, le capital le plus fort (impérialiste) peut vendre ses marchandises au-dessus de son prix de production et reste toujours moins cher sur le marché mondial que le capital le moins compétitif (semi-colonial). Ce dernier est contraint de vendre ses marchandises en dessous de son prix de production et reste souvent plus cher sur le marché mondial que ses rivaux impérialistes. ^[70]

Par conséquent, le capital le plus fort (impérialiste) réussit à s'approprier une partie de la plus-value créée par le capital le plus faible (semi-colonial). Cela signifie que l'échange inégal fournit une base importante pour un transfert massif de valeur des pays moins capitalistiques vers les pays plus capitalistiques.

Nous répétons qu'un tel développement n'était en aucun cas "inévitable" puisque l'Ukraine, lorsqu'elle est devenue un Etat indépendant en 1991, n'était pas une économie "faible" ou "arriérée" mais possédait une industrie relativement avancée. La transformation de l'Ukraine en un fournisseur semi-colonial de produits primaires et semi-finis (provenant de plus en plus du secteur agricole) pour les puissances impérialistes était le résultat de la politique de restauration capitaliste. Cette politique n'est pas le fruit du "hasard" mais a été délibérément mise en avant par les grandes puissances ainsi que par le petit groupe d'oligarques, c'est-à-dire la bourgeoisie compradore avide.

3) Pris au piège de la dette extérieure

Le capital impérialiste tente toujours d'obtenir des bénéfices supplémentaires des pays plus pauvres par le biais de l'exportation de capitaux. L'une de ces formes - qui a pris une énorme importance au niveau mondial, en particulier depuis le début des années 1970 - est l'exportation de capital monétaire sous forme de prêt. Dans ce cas, les banques et autres institutions financières accordent aux pays semi-coloniaux des prêts pour lesquels ils doivent payer d'énormes taux d'intérêt. Ainsi, la dette extérieure entraîne une surexploitation impérialiste des pays semi-coloniaux.

Au début de son existence en tant qu'État indépendant, l'Ukraine n'avait aucune dette extérieure en cours. Cette situation a rapidement changé. D'un montant estimé à 1,4 milliard de dollars à la fin de 1992, l'endettement de l'Ukraine a augmenté de façon spectaculaire, atteignant un pic de 12,4 milliards de livres en 1999. ^[71] En mars 2001, ce chiffre avait grimpé à 14,07 milliards de dollars. En conséquence, le ratio dette/PIB (un indice qui compare le niveau de la dette à la production annuelle d'un pays) est passé à plus de 40 % en 1999. La dette totale en pourcentage des exportations a également augmenté, passant de 43-48% en 1994-97, à 65-77% en 1998-2000. De même, le service de la dette par rapport aux exportations (qui indique dans quelle mesure un pays peut servir ses dettes en vendant des produits de base sur le marché mondial) a augmenté de façon spectaculaire depuis 1997. ^[72]

Une grande partie de ces prêts provenait de capitalistes étrangers. Lorsque le gouvernement a commencé à offrir des bons du Trésor en 1996, les investisseurs étrangers ont inondé le marché des bons du Trésor. À la fin de 1997, ils détenaient 45 % de tous les bons du Trésor. ^[73]

Les capitalistes ukrainiens ont également contracté d'énormes emprunts, l'État se portant souvent garant de ces dettes (ce qui signifie que si l'emprunteur privé ne peut pas rembourser sa dette, l'État prend en charge les coûts). Sans surprise, les capitalistes n'ont pas pu - et souvent n'ont même pas essayé - de rembourser leurs dettes. Le Centre de recherche sociale et du travail rapporte : "Selon les données fournies par la Chambre des comptes d'Ukraine, moins de 15 % des entreprises qui ont emprunté auprès de prêteurs étrangers ont payé leurs frais correctement ; environ un tiers d'entre elles n'ont même pas essayé de rembourser les prêts reçus. Il est intéressant de noter que l'écrasante majorité de cette dette consistait en l'obligation pour les entreprises ukrainiennes de payer les marchandises qu'elles importaient de l'étranger. Par conséquent, le budget de l'État a fini par subventionner les fabricants étrangers au lieu d'aider à développer la production nationale." ^[74]

À la fin des années 1990, l'État ukrainien se trouvait dans une situation grotesque : le coût du service (paiement des intérêts) et du remboursement des prêts garantis par l'État avait atteint 31 % du total des paiements de la dette de l'État, y compris la dette intérieure. ^[75]

Sans surprise, le gouvernement s'est révélé incapable de payer la dette accumulée. En 2000, le montant total des paiements requis au FMI a dépassé à lui seul toutes les réserves de devises de la Banque nationale d'Ukraine. Le total des paiements pour la dette publique extérieure en 2000 était deux fois plus élevé que l'année précédente, atteignant 3,7 milliards d'UAH. ^[76]

La situation s'est améliorée dans les années 2000, l'économie ayant connu une période de croissance pendant quelques années. Cette croissance était principalement due à une conjoncture du marché mondial favorable aux matières premières exportées par les entreprises ukrainiennes. En conséquence, le ratio de la dette publique par rapport au PIB a baissé avec un point bas de 12% en 2007. ^[77]

Cependant, avec le début de la grande récession en 2008, la situation de la dette s'est à nouveau détériorée de façon spectaculaire. Les capitalistes ukrainiens ont continué à contracter des prêts auprès d'institutions financières étrangères et, en conséquence, le secteur privé était confronté à une dette extérieure totale de 104 milliards de dollars, soit environ 108 % du PIB réalisé en 2009. Et 43 milliards de dollars de ce montant étaient des dettes à court terme, à rembourser en 2009. ^[78] Le pire était à venir, car la dette publique de l'Ukraine a elle aussi augmenté rapidement, atteignant un pic de 73 milliards de dollars en 2013. ^[79]

Ces évolutions ont abouti à une situation insoutenable. En 2013, le déficit des comptes courants a atteint 9,2 % du PIB, les réserves en devises couvrant à peine plus de deux mois d'importations. Le déficit budgétaire consolidé a dépassé 10 % du PIB en 2014. En conséquence, la Hryvnia s'est massivement dépréciée. ^[80]

Après avoir atteint un pic en 2016, la situation de la dette s'est quelque peu améliorée dans le contexte d'une reprise temporaire du cycle. Toutefois, l'endettement de l'Ukraine est resté très élevé dans les années qui ont précédé le début de la guerre en février 2022. La dette de son gouvernement central s'élevait à 58,7 % en 2020 (après avoir culminé à 71,8 % en 2016). ^[81]

Selon les données disponibles du FMI, l'encours de la dette extérieure du pays, mesuré en pourcentage de son revenu national brut (RNB), est passé de 56,9 % (2007) à 78,8 % (2013) et 123,2 % (2016), pour s'établir à 82,7 % en 2020. (Voir tableau 5)

Tableau 5. Ukraine, Stocks de la dette extérieure, 2007-2020 (% du RNB) ^[82]

2007 2013 2016 2020

56.9% 78.8% 123.2% 82.7%

En conséquence, l'Ukraine doit utiliser une part importante de ses revenus d'exportation - environ un ou deux cinquièmes - pour le service de sa dette extérieure. (Voir tableau 6)

Tableau 6. Ukraine, service de la dette totale (% des exportations de biens, services et revenus primaires), 2007-2020 (% du RNB) ^[83]

2007 2013 2016 2020

18.5% 42.3% 20.9% 23.8%

L'Ukraine est prise au piège de la dette extérieure et la situation s'aggrave dramatiquement dans les conditions actuelles de guerre et de destruction. Il ne fait aucun doute que son endettement envers les puissances impérialistes et les institutions financières va augmenter massivement. ^[84] Heidi Chow, directrice exécutive de la campagne pour la dette du Jubilé, a souligné la situation dangereuse et les profits gigantesques que les seigneurs de l'argent sont sur le point d'encaisser. "Depuis l'invasion, les obligations ukrainiennes libellées en dollars, qui ont été émises dans le cadre de la restructuration de sa dette en 2015, se négocient à environ 25 cents par dollar. Cela reflète le risque élevé de défaut de paiement, mais cela signifie également que si l'Ukraine continue de rembourser sa dette, les banques et les fonds spéculatifs occidentaux pourraient réaliser des profits de 300 %." ^[85]

Ces chiffres sont révélateurs et démontrent que le commerce de la dette extérieure est très rentable pour les monopoles impérialistes mais très désavantageux pour les populations des pays semi-coloniaux qui doivent payer pour les extra-profits des prêteurs étrangers !

4) Investissements étrangers : le pillage impérialiste de l'Ukraine

Comme mentionné dans le chapitre précédent, le capital impérialiste tente d'obtenir des bénéfices supplémentaires des pays plus pauvres par le biais de l'exportation de capital. Si l'exportation de capital monétaire sous forme de prêts en est une forme, l'investissement étranger est un autre moyen important de s'approprier la plus-value des semi-colonies.

Étant donné le réservoir massif de forces de travail et les conditions bon marché de leur exploitation, d'une part, et la tendance à la baisse du taux de profit dans leurs pays d'origine, d'autre part, les monopoles impérialistes ont une forte incitation à exporter des capitaux vers ces pays plus pauvres. Ces marchés étrangers ne remplacent pas et ne peuvent pas remplacer le marché national pour le capital monopoliste. Mais ils peuvent constituer une source importante de profits supplémentaires, ce qui est possible étant donné le taux de profit moyen plus élevé dans ces pays.

Ces exportations de capitaux permettent aux monopoles de combiner leurs machines et technologies modernes avec une main-d'œuvre nettement moins chère. De cette façon, ils réduisent le prix de revient de leurs produits. Lorsqu'ils vendent leurs marchandises, ils peuvent le faire en dessous du prix du marché. C'est le cas tant sur le marché semi-colonial que sur le marché impérialiste. Sur le marché semi-colonial, ils peuvent vendre en dessous du prix du marché parce que les travailleurs faiblement rémunérés ont produit les marchandises de manière plus efficace et plus productive grâce aux machines plus modernes que les monopoles utilisent par rapport à leurs rivaux capitalistes semi-coloniaux. Sur le marché impérialiste, ils peuvent vendre au-dessous du prix du marché parce qu'ils ont dû payer beaucoup moins pour les salaires des travailleurs dans les semi-colonies que leurs rivaux sur le marché impérialiste. Par conséquent, ils réalisent un profit supplémentaire bien supérieur à la moyenne et, si une partie de ce profit peut être réinvestie dans les pays semi-coloniaux, une proportion significative sera reversée aux propriétaires dans les pays impérialistes.

Dans la première période des années 90, l'exportation de capitaux étrangers sous forme d'investissements directs en Ukraine était relativement faible (par rapport aux prêts étrangers, comme nous l'avons vu dans le chapitre précédent). À la fin de 1998, les IDE cumulés par habitant en Ukraine s'élevaient à peine à 49 dollars, contre 1 745 dollars en Hongrie, 822 dollars en République tchèque, 595 dollars en Pologne et 102 dollars en Russie. Au début de 1999, l'Ukraine avait accumulé des IDE d'à peine 2,43 milliards de dollars, soit encore moins que de petits pays comme la Moldavie, le Turkménistan et la République kirghize. ^[86]

Néanmoins, les capitalistes étrangers ont fait des percées importantes dans l'économie ukrainienne. Comme le montre le tableau 7, une part croissante des banques ukrainiennes a été investie par des capitalistes étrangers.

Tableau 7. Nombre et propriété des banques en Ukraine, 1991-2000 ^[87]

1992 1994 1996 1998 2000

Nombre total de banques 133 228 229 214 195

Banques avec investissement de capitaux étrangers - 12 14 28 31

Au cours des années 2000, notamment après la révolution orange de 2004, les investissements étrangers en Ukraine se sont accélérés. Les flux d'IDE ont augmenté d'une moyenne composée de 43,9 % entre 2000 et 2008, soit l'un des taux de croissance les plus élevés d'Europe. ^{^[1]}^[88] En 2012, les flux d'IDE vers l'Ukraine représentaient plus de 4 % du PIB. ^[89]

En conséquence, la part des capitaux étrangers dans les banques ukrainiennes est passée de 13 % en 2004 à plus de 50 % en 2009. ^[90] Marko Bojcun écrit : "En avril 2009, la majorité des actifs de sept des dix plus grandes banques étaient détenus par des étrangers. Les banques d'État ukrainiennes, quant à elles, détenaient moins d'un huitième des actifs bancaires du pays. En raison de cette situation, il était de plus en plus difficile pour la Banque nationale d'appliquer la politique monétaire pendant la période d'expansion. Et au moment de la crise, alors que le secteur privé devait plus de 100 milliards de dollars à des créanciers étrangers, ces banques privées ont fait pression sur le gouvernement pour qu'il les sauve en contractant un prêt de 16 milliards de dollars auprès du FMI et qu'il transforme leurs créances douteuses en un passif public." ^[91]

À la suite de la crise de 2008-2009, certaines banques étrangères ont quitté le marché ukrainien ou ont réduit leur engagement. Par conséquent, la part globale du capital bancaire détenu par des étrangers a diminué mais est restée à un niveau élevé de 34% en 2014. (Voir tableau 8) ^[92]

Tableau 8. Structure de propriété du secteur bancaire, 2008-14 ^[93]

2008 2010 2012 2014

Entreprises publiques nationales 11% 14% 17% 22%

Privé domestique 40% 44% 54% 47%

Privé étranger (y compris russe) 42% 33% 21% 21%

Propriété de l'État russe 7% 8% 8% 10.3%

Par rapport aux autres pays d'Europe de l'Est, les capitaux étrangers jouent un rôle moins important parmi les plus grandes entreprises. Par exemple, en 2014, parmi les 170 plus grandes entreprises de Pologne, 90 (53 %) étaient à capitaux étrangers, représentant 43 % de leur chiffre d'affaires cumulé. En revanche, seules 7 des 32 (22%) plus grandes entreprises ukrainiennes étaient à capitaux étrangers, représentant 13% de leur chiffre d'affaires cumulé. (Voir tableau 9) ^[94]

Pourtant, les capitalistes étrangers jouent un rôle important dans l'économie ukrainienne, comme le note une étude de l'OCDE publiée en 2016 : " Néanmoins, les entreprises à capitaux étrangers en sont également venues à jouer un rôle important dans l'économie de l'Ukraine. En 2012, les entreprises multinationales (EMN) de l'Union européenne comptaient environ 200 000 salariés en Ukraine, tandis que les EMN des États-Unis d'Amérique employaient environ 26 000 salariés. Les entreprises à capitaux étrangers dominent la téléphonie mobile : les opérateurs mobiles déploient actuellement leur réseau 3G dans tout le pays. Elles sont également des acteurs de premier plan dans l'agroalimentaire, les produits de consommation, la banque et la distribution de détail. Arcelor Mittal possède l'une des plus grandes entreprises sidérurgiques intégrées d'Ukraine." ^[95]

Tableau 9. Propriété des plus grandes entreprises ukrainiennes en fonction du chiffres de vente, 2012-14 ^[96]

Chiffre de vente (part du total)

Statut 2012 2013 2014

Local 59,679 (53%) 63,714 (54%) 42,612 (55%)

Propriété de l'État 37,059 (33%) 32,399 (28%) 25,504 (33%)

Étranger 15,356 (14%) 21,274 (18%) 9,870 (13%)

Total 112,095 117,386 77,985

Compte tenu du faible niveau d'accumulation de capital en Ukraine, les investissements étrangers jouent un rôle non négligeable. Les entrées annuelles d'IDE représentent bien plus de 20 % de la formation brute de capital fixe annuelle de l'Ukraine depuis 2006. Cette proportion, comme le note une étude de l'OCDE publiée en 2011, "est supérieure à la moyenne des économies en développement et en transition (14 % en 2008), y compris la Russie (15 %)." ^[97]

La plupart des entrées d'IDE correspondent à des fusions et acquisitions (F&A) dans le secteur financier, les mines et la métallurgie, les télécommunications, les matériaux de construction et l'agroalimentaire. Dans le tableau 10, nous présentons les 15 plus grandes fusions de la période 2005-2015. Comme nous pouvons le constater, les sociétés russes ont joué un grand rôle et ont été impliquées dans la moitié de ces fusions. Cependant, au total, les pays de l'UE sont la principale source d'IDE de l'Ukraine, représentant plus de 75% du stock total. ^[98]

Tableau 10. Principales opérations de fusions et acquisitions étrangères en Ukraine, 2005-2015 ^[99]

Année Secteur Investisseur Pays Source Valeur (millions usd)

2005 Steel Arcelor/Mittal Luxembourg 4,800

2005 Banking Raiffeisen International Autriche 1,028

2005 Banking BNP Paribas France 465

2005 Telecom Vimpelcom Russie/Pays-Bas 280

2006 Banking Credit Agricole France 262

2006 Banking OTP Bank Hongrie 821

2007 Agrifood Pepsico États-Unis 542

2007/08 Iron ores Evraz Russie 2 663

2008 Banking UniCredit Italie 2 076

2008 Banking Private investor Russie 350

2008 Banking Intesa Sanpaolo Italie 730

2010 Telecom Vimpelcom Russie/Pays-Bas 5 515

2010 Energy TNK-BP Russie/Royaume-Uni 313

2011 Steel Mechel Russie 537

2014 Banking Alfa Bank Russie 276

Comme nous l'avons abordé dans d'autres études, il existe des pays semi-coloniaux avancés qui, même s'ils restent en fin de compte dominés par des puissances et des monopoles étrangers, possèdent des sociétés nationales qui réalisent des investissements importants à l'étranger. ^[100] En Ukraine, ce n'est absolument pas le cas. Certains oligarques ukrainiens peuvent réaliser des "investissements à l'étranger" mais, en général, il s'agit plutôt d'une forme de contrebande d'argent à l'étranger. Un coup d'œil aux derniers chiffres fournis par la CNUCED - tant pour les flux d'IDE que pour le stock d'IDE - montre que tout investissement étranger réalisé par les capitalistes ukrainiens est totalement négligeable par rapport aux investissements étrangers en Ukraine. (Voir tableaux 11 et 12)

Tableau 11. Flux d'IDE, Ukraine, 2016-2021 (millions de dollars) ^[101]

Flux d'IDE Sorties d'IDE

2016 2017 2018 2019 2020 2021 2016 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 -36 6549 100 281 -127 842 22 -198

Tableau 12. Stock d'IDE, Ukraine, 2000-2021 (millions de dollars) ^[102]

Stock d'IDE entrant Stock sortant d'IDE

2000 2010 2021 2000 2010 2021

3,875 52,872 62,131 170 6,548 -295

Pour équilibrer les choses, les capitaux étrangers - tant d'Europe occidentale que de Russie - ont joué un rôle important dans l'économie ukrainienne et profitent des coûts de main-d'œuvre bon marché du pays. Ils sont présents dans le secteur bancaire ainsi que dans plusieurs secteurs productifs. En revanche, il n'existe pratiquement aucun investissement réel des capitalistes ukrainiens à l'étranger. Le fait que les monopoles impérialistes soient capables de s'approprier une plus-value de l'Ukraine confirme, une fois de plus, le statut semi-colonial du pays.

5) Migration : l'Ukraine fournit une main-d'œuvre bon marché

Une autre caractéristique importante de l'Ukraine en tant que semi-colonie capitaliste est son rôle de fournisseur de main-d'œuvre migrante bon marché. Comme nous l'avons développé dans nos travaux, la migration a toujours été une caractéristique importante de la surexploitation du monde semi-colonial par le capital monopoliste impérialiste. Cependant, ce facteur est devenu de plus en plus pertinent depuis le début de la période de crise du capitalisme au début des années 1970 et, plus encore, avec le début de la mondialisation. ^[103]

Fondamentalement, tout comme le capital monopoliste extrait des surprofits du monde semi-colonial, il y a aussi une appropriation de surprofits par la migration. Le capital impérialiste réalise des profits en payant les travailleurs migrants en dessous de la valeur de leur force de travail de plusieurs manières :

i) Les capitalistes peuvent exploiter les migrants en n'ayant souvent aucun coût ou seulement des coûts limités pour leur éducation puisque les migrants sont souvent éduqués dans leur pays d'origine. La valeur d'une marchandise est - comme l'a souligné l'économiste marxiste soviétique Isaac I. Rubin - non seulement le produit du travail qui y entre directement "mais aussi du travail qui est nécessaire à la formation du travailleur dans la profession donnée." ^[104] Par conséquent, le capitaliste s'approprie une part de la valeur de la marchandise sans frais.

ii) Les capitalistes doivent souvent ne payer aucun coût ou seulement des coûts réduits pour la retraite et la sécurité sociale des migrants, car ceux-ci ont un accès limité aux services sociaux et, lorsqu'ils sont âgés, ils retournent souvent dans leur pays d'origine.

iii) Les capitalistes versent généralement aux migrants un salaire nettement inférieur à celui des travailleurs de la nation dominante. Les capitalistes peuvent les exploiter en tant que main-d'œuvre moins chère (par rapport à la main-d'œuvre nationale) en raison de leur position sociale caractérisée par l'oppression nationale. Cela peut être le cas en raison de leur manque de droits s'ils ne sont pas citoyens du pays impérialiste. Cela peut être le cas parce que la langue maternelle du migrant n'est pas traitée sur un pied d'égalité et qu'il est donc fortement désavantagé dans son emploi, à l'école et dans tous les autres domaines de la vie dans la société impérialiste. Ou bien ils sont opprimés par diverses formes de discrimination sociale. Ces formes d'oppression ne sont pas seulement valables pour les migrants de première génération mais aussi pour les migrants de deuxième et troisième génération.

Historiquement, il existe une importante diaspora ukrainienne depuis le 19^th siècle. Les principales raisons de cette émigration massive sont les mauvaises conditions de vie et l'oppression nationale dont le peuple ukrainien a été victime, tant dans l'Empire russe que dans l'Empire des Habsbourg. Comme on le sait, le chauvinisme grand-russe n'est pas une invention de Poutine mais a ses racines historiques dans l'Empire tsariste. ^[105] ^thDéjà à la fin du 18e siècle, l'impératrice Catherine II écrivait dans une lettre au prince Vyazemsky : "Nous devons éradiquer l'idée indécente [des Ukrainiens], selon laquelle ils se considèrent comme une nation entièrement différente de cette nation [russe]. La Petite Russie, la Livonie et la Finlande sont des provinces régies par des privilèges qui leur ont été confirmés ; il ne serait pas bon de les violer tous à la fois, mais néanmoins les appeler des (nations) étrangères et les traiter sur cette base est plus qu'une erreur, c'est de la pure stupidité. Ces provinces, ainsi que la Smolensk, doivent être amenées par des étapes faciles à une condition telle qu'elles se russifient, et cessent de regarder les bois comme des loups." ^[106]

Face à une telle politique de russification (resp. de discrimination dans l'empire des Habsbourg), il n'est guère surprenant que beaucoup aient quitté leur foyer à cette époque et se soient installés dans d'autres pays dans l'espoir d'une promotion sociale.

Selon certaines sources, il pourrait y avoir une diaspora ukrainienne comptant jusqu'à 20 millions de personnes qui ont quitté le territoire de l'Ukraine contemporaine avant l'indépendance en 1991. ^[107] Quatre à sept autres millions d'émigrants ont quitté le pays dans les années entre 1991 et 2014. Un rapport de l'ONU sur les migrations internationales estime qu'en 2019, il y avait 5 à 6 millions d'Ukrainiens vivant à l'étranger en tant que migrants. ^[108] Comme on le sait, le nombre de migrants ukrainiens a augmenté de façon spectaculaire depuis le début de l'invasion de Poutine. (Pour en savoir plus, voir ci-dessous)

De nombreux migrants ukrainiens - comme c'est le cas des migrants en général - servent de main-d'œuvre bon marché dans leur pays d'accueil. Quand nous disons "bon marché", nous voulons dire qu'ils sont payés en dessous de la valeur de leur force de travail. Cela n'est pas contradictoire avec le fait que parmi ces migrants ukrainiens, il peut y avoir aussi des travailleurs des TIC ayant des compétences de haute technologie. Selon une étude réalisée par un groupe de réflexion américain, le nombre de travailleurs du secteur des TIC ( Technologies de l'information et de la communication ) en Ukraine était de 285 000 en 2021, soit le double de ce qu'il était cinq ans auparavant. ^[109] Compte tenu des conditions dévastatrices de la guerre actuelle, on peut s'attendre à ce que les monopoles impérialistes occidentaux recrutent ces travailleurs comme main-d'œuvre migrante.

L'énorme dimension de la migration, déjà avant le début de la guerre, se reflète également dans l'important volume d'argent que les migrants ukrainiens envoient à leurs familles restées au pays. Ces envois de fonds représentaient près de 10 % du PIB de l'Ukraine en 2020 ! ^[110]

Enfin, il convient de noter brièvement que de nombreux migrants vivent également en Ukraine. L'ONU estime leur nombre à environ cinq millions. Beaucoup, mais pas tous, considèrent l'Ukraine comme un pays de transit pour la migration vers l'Union européenne. ^[111] La plupart de ces migrants - environ 3,3 millions - sont originaires de la Fédération de Russie (beaucoup d'entre eux sont originaires de Tchétchénie et d'autres peuples du Caucase qui subissent de terribles poursuites de la part du régime de Poutine), suivis par 250 000 personnes du Belarus et 226 000 du Kazakhstan. ^[112]

V. L'Ukraine : Un pays dépendant déchiré entre les grandes puissances de l'Est et de l'Ouest

Nous avons démontré dans les chapitres précédents comment l'Ukraine est devenue une semi-colonie capitaliste au cours des trois dernières décennies et quelles sont ses principales caractéristiques. Il est maintenant nécessaire de souligner une caractéristique particulière et très importante qui a façonné le développement politique et économique de ce pays depuis de nombreuses années.

Comme nous l'avons noté au début, les semi-colonies se distinguent des colonies en étant formellement un État indépendant. Une conséquence de cela est le fait que dans un certain nombre de cas, ces semi-colonies sont subordonnées non seulement à un État impérialiste, mais à deux ou plus. C'est également le cas de l'Ukraine. Toutefois, dans ce cas, cette évolution a pris une forme particulière.

Cela s'explique par le fait que l'Ukraine est dominée par des grandes puissances qui ont été prises dans un conflit qui s'accélère entre elles : l'Union européenne et les États-Unis, d'une part, et la Russie, d'autre part. Si ces puissances ont collaboré sur diverses questions par le passé, elles n'ont jamais été intégrées sur la base d'alliances à long terme (contrairement, par exemple, aux États-Unis et à l'Europe occidentale qui font partie de l'OTAN et d'autres alliances depuis plus de sept décennies). En outre, les relations entre la Russie et les puissances occidentales se sont détériorées après 2014 et se sont transformées en une guerre froide depuis février 2022.

Dans le chapitre précédent, nous avons montré le rôle significatif des monopoles impérialistes dans l'économie ukrainienne - en termes de commerce, d'investissements étrangers, de prêts, etc. A cet endroit, nous allons développer plus en détail le rôle respectif des corporations d'Europe occidentale, des Etats-Unis et de la Russie.

Si l'économie ukrainienne était étroitement intégrée à la Russie avant 1991, la situation a changé après l'indépendance du pays. Dans les années 1990, le pays a réduit la part de son commerce avec la Russie d'environ 80 à 55%. Le commerce avec les États d'Europe centrale a été simultanément réduit de 20 à 10 %, tandis que le commerce avec les États membres de l'UE a augmenté d'environ 6 à 20 %. ^[113]

Par la suite, l'importance de l'Union européenne s'est encore accrue. Cependant, la Russie est restée un partenaire commercial important, surtout pour les importations d'énergie, mais aussi comme destination pour les exportations. (Voir tableau 13)

Tableau 13. Part en pourcentage des exportations ukrainiennes par destination ^[114]

1995 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

Russie 43 24 22 22 26 13

UE 20 29 27 22 24 34

Toutefois, si l'on prend l'ensemble des États de l'ex-URSS - ce que l'on appelle la Communauté des États indépendants (CEI) - on constate que les pays de l'Est sont restés des destinations d'exportation importantes au cours de la dernière décennie. L'OCDE a fait le commentaire suivant dans une étude sur l'économie de l'Ukraine publiée il y a quelques années : "Les exportations vers les marchés traditionnels de la Communauté des États indépendants (CEI) ont nettement diminué ces dernières années et l'UE représentait plus d'un tiers des recettes d'exportation en 2015. Cependant, malgré le conflit en cours, la Fédération de Russie représentait toujours la plus grande part des exportations ukrainiennes - avec 13 % en 2015, suivie par la Turquie (7,3 %), la République populaire de Chine (6,3 %), l'Égypte (5,5 %) et l'Italie (5,2 %). Les importations proviennent principalement de l'UE (41 % en 2015) et des pays de la CEI (28 %)." ^[115] (Voir Figure 3)

Figure 3. Évolution des exportations ukrainiennes, 1996-2015 ^[116]

L'accès aux marchés de l'Est (Russie, Biélorussie et Kazakhstan) est devenu plus difficile depuis la guerre du Donbass en 2014/15, le régime de Poutine ayant imposé des restrictions commerciales et de voyage à l'Ukraine. Par conséquent, l'exportation de la production de machines de construction de l'Ukraine vers ces pays a fortement diminué entre 2013 et 2018 de 5 144 millions de dollars. Si l'Ukraine a pu augmenter l'exportation de ces produits vers d'autres pays (UE, Chine et États-Unis), cela n'a pas pu compenser les énormes pertes sur les marchés de l'Est (+863 millions de dollars). ^[117]

Le tableau est similaire en ce qui concerne les investissements étrangers. Les sociétés européennes et russes jouent un rôle clé dans l'économie ukrainienne. Marko Bojcun écrit : "Les investisseurs privés russes, en revanche, avaient une longueur d'avance sur leurs homologues occidentaux dans les secteurs productifs. En 2008, ils occupaient déjà des positions dominantes dans la métallurgie des métaux non ferreux, le raffinage du pétrole et la pétrochimie, les télécommunications mobiles - et avaient des positions fortes dans la sidérurgie et l'industrie laitière. La crise a permis aux investisseurs russes d'acheter de nouveaux actifs. Fin 2008, la banque d'État russe Vneshekonombank a pris une participation de 75 % dans la banque en difficulté Prominvestbank. Et en janvier 2010, la Vneshekonombank a soutenu une offre réussie d'investisseurs privés russes visant à prendre la majorité des parts de l'Union industrielle de Donbas, un producteur d'acier aujourd'hui très endetté qui était autrefois l'un des champions nationaux choisis par Koutchma. ^[118]

Dans le même temps, les capitalistes européens occupaient une position de premier plan dans le secteur bancaire. En 2008, les banques de six États membres de l'UE détenaient 30 % du capital bancaire, tandis que les institutions financières basées en Russie en détenaient 10 % supplémentaires. ^[119] La part de l'Europe a quelque peu diminué après la crise de 2008, tandis que la part du capital russe est passée à 12 %. Dans le même temps, 6 % supplémentaires avaient leur origine formelle à Chypre, qui est une destination bien connue pour l'exportation de capitaux russes, de sorte qu'une proportion importante des investissements étrangers chypriotes était, très probablement, d'origine russe. ^[120] En 2014, la part des banques étrangères non russes dans le total des actifs bancaires était tombée à un peu plus de 20 %, tandis que la part des banques russes avait augmenté à 16 %. ^[121]

Il n'est guère surprenant qu'une position économique aussi puissante des sociétés russes et européennes soit allée de pair avec une forte influence politique. Le régime de Poutine a utilisé la dette publique de l'Ukraine pour les fournitures de gaz naturel russe (estimée entre 1,4 et 3 milliards de dollars en 2000) pour amener le gouvernement ukrainien à accepter un accord de conversion de la dette en actions en novembre 2000. Marko Bojcun écrit : "Cet accord visait à assurer le contrôle par des entreprises russes des gazoducs ukrainiens vers l'Europe centrale et occidentale. Pendant ce temps, d'autres sociétés russes prenaient des parts importantes ou une participation majoritaire dans de grandes entreprises ukrainiennes : Avtozaz, qui achète l'usine d'aluminium de Zaporizhzhia ; Lukoil, qui achète la raffinerie de pétrole d'Odessa, crée une entreprise commune avec la raffinerie de Kalush et prévoit d'acheter 100 stations-service en Ukraine ; la Tyumen Oil Company, qui achète la raffinerie de pétrole de Lisichansk et une station de télévision locale ; le conglomérat métallurgique Russian Aluminium qui achète le complexe industriel d'aluminerie de Mykolayiv ; Metalls Russia qui investit dans le complexe industriel métallurgique de Donetsk ; les sociétés Alliance Group, Alfa Nafta et Tat Nafta qui participent à la privatisation des raffineries de pétrole de Kherson, Nadvima et Kremenchuk respectivement." ^[122]

Un accord similaire a été conclu en avril 2010, les "accords de Kharkiv". Cet accord prolongeait la location de Sébastopol et d'autres ports de Crimée à la marine russe jusqu'en 2042 en échange de gaz moins cher. En juin de la même année, la Verkhovna Rada a exclu l'objectif d'adhésion à l'OTAN de la stratégie de sécurité nationale du pays, rétablissant ainsi son statut de pays non aligné. En outre, le gouvernement Ianoukovitch a accepté de négocier une coopération plus étroite entre les industries du gaz, de la défense, de l'aérospatiale et de l'aéronautique des deux pays. ^[123]

De même, les puissances occidentales ont usé de leur influence pour mettre l'Ukraine sous leur contrôle. Ainsi, l'Ukraine a demandé à intégrer un plan d'action pour l'adhésion à l'OTAN en 2008, malgré le peu de soutien dont elle bénéficie au sein de la population. De même, l'Ukraine a entamé des négociations avec l'UE en 2012 et a conclu un "accord d'association entre l'Union européenne et l'Ukraine" en 2014. En fait, la question de l'association avec l'UE était un slogan clé du mouvement de droite Maidan qui appelait au renversement du gouvernement Ianoukovitch parce que ce dernier avait annulé les négociations avec l'UE et cherchait un accord similaire avec l'alliance dirigée par la Russie qui devait s'appeler Union économique eurasienne.

Ces tentatives de la Russie et de l'UE (resp. des États-Unis) ont constitué un facteur important pour les développements dommageables en Ukraine depuis 2014. Le conflit a entraîné la mort d'au moins 10 000 personnes, et au moins 23 500 personnes ont été blessées. Environ un million de personnes ont été déplacées à l'intérieur du pays.

Les forces pro-russes ont pris le contrôle de vastes zones de la région du Donbass en 2014, ce qui a eu pour effet de transférer le contrôle de leurs ressources au régime de Poutine. À partir de ce moment-là, on estime que 78 % de la capacité industrielle de Donetsk et environ 84 % de celle de Luhansk se trouvaient en dehors des zones contrôlées par le gouvernement (bien que la Russie n'ait pu faire qu'un usage limité de sa conquête, une grande partie ayant été détruite ou endommagée). ^[124]

En résumé, l'Ukraine est un pays semi-colonial depuis de nombreuses années, déchiré entre des grandes puissances engagées dans un conflit qui ne cesse de s'accélérer. Ces puissances - principalement la Russie et l'Union européenne (plus les États-Unis) - tentent d'exploiter au maximum les ressources du pays et, dans le même temps, de l'amener dans leur sphère d'influence respective.

VI. La poussée de la Russie pour coloniser l'Ukraine depuis février 2022 et les efforts de l'OTAN pour accroître son influence

L'attaque de la Russie contre l'Ukraine en février 2022 a ouvert une nouvelle situation. Il s'agit d'une tentative directe de soumettre l'Ukraine par la force brute et de transformer le pays en colonie. Il est logique que cette guerre d'agression ait mobilisé et uni la population pour résister à ce danger d'oppression nationale barbare. Si, avant le début de la guerre, il existait un secteur russophile au sein de la population de l'est de l'Ukraine - qui était toutefois minoritaire dans cette région et, ajoutons-le, n'était pas confronté à une grave oppression nationale comme les poutinistes aiment à le prétendre ^[125] - la situation a complètement changé. Aujourd'hui, le peuple ukrainien est déterminé à empêcher que son pays ne devienne une colonie de l'impérialisme russe.

A cet endroit, nous ne répéterons pas notre analyse de la guerre que nous avons exposée dans de nombreux documents. Nous nous limiterons plutôt à résumer les résultats les plus importants de la guerre pour les perspectives d'avenir de l'Ukraine. Nous n'entendons pas par là spéculer sur toutes sortes de scénarios possibles, ce qui serait de toute façon une entreprise stérile. L'objectif de ce chapitre est plutôt d'esquisser quelques lignes fondamentales de développement qui, à notre avis, influenceront fortement l'avenir du pays.

Comme nous l'avons déjà souligné dans deux articles récemment publiés, il ne fait aucun doute que la guerre actuelle a dramatiquement aggravé la situation sociale et économique du pays. ^[126] Puisque nous parlons d'une guerre en cours avec des perspectives d'avenir incertaines, il n'est pas possible de faire des prédictions concrètes. Cependant, nous pouvons dire avec certitude que l'Ukraine est confrontée à une destruction dévastatrice de toute la société qui fait reculer le pays dans son développement.

Selon les calculs de la Banque mondiale, l'économie de l'Ukraine a diminué d'environ 35 % en 2022. Une grande partie des infrastructures du pays a été détruite par les attaques incessantes de missiles et de drones russes qui ont lieu régulièrement. Si le montant exact des dégâts est difficile à évaluer, il ne fait aucun doute qu'il est gigantesque. Selon des évaluations publiées récemment, 40 % des logements, 30 % des centrales électriques et 33 % des infrastructures ont été endommagés, dont 305 ponts, 19 aéroports, 57 gares et 24 000 kilomètres de routes. En outre, la Russie a saisi ou détruit 4 000 stations de télécommunication, 60 000 kilomètres de lignes Internet et 18 antennes de télévision et de radiodiffusion. ^[127]

La Banque mondiale a initialement estimé il y a quelque temps qu'au moins 349 milliards de dollars étaient nécessaires pour le redressement et la reconstruction de l'Ukraine, ce qui représente plus d'une fois et demie la taille de l'économie du pays avant la guerre. La vice-présidente de la Banque mondiale, Anna Bjerde, a actualisé cette évaluation dans une récente interview accordée au journal autrichien Die Presse et affirme qu'entre 525 et 630 milliards de dollars pourraient être nécessaires. ^[128] Et d'autres études estiment que le coût de la reconstruction de l'Ukraine pourrait atteindre 1 000 milliards de dollars !

Naturellement, une destruction d'une telle ampleur a des conséquences sociales catastrophiques. Selon les estimations de la Banque mondiale, le nombre d'Ukrainiens en situation d'extrême pauvreté atteindra probablement environ 50 % de la population d'ici la fin de 2023 ! En outre, la Banque nationale d'Ukraine indique que le chômage a atteint 35 % au deuxième trimestre de 2022.

Comme nous l'avons déjà évoqué dans un chapitre précédent, plus de 5 à 6 millions d'Ukrainiens ont quitté le pays entre 1991 et 2020. La guerre actuelle a considérablement augmenté ce nombre. Selon les derniers chiffres, un tiers de la population a été déplacé depuis février 2022 : 6,5 millions en Ukraine et près de 8 millions en tant que réfugiés dans d'autres pays européens. Ce chiffre risque d'augmenter si la guerre destructrice se poursuit.

S'il est clair que le danger immédiat pour le peuple ukrainien est la menace d'une occupation brutale et de la colonisation par l'impérialisme russe, il est impossible d'ignorer le danger que représente l'impérialisme occidental. L'aide financière et militaire des États de l'OTAN sont des instruments destinés à rendre le pays dépendant. Évidemment, on peut difficilement critiquer l'Ukraine d'essayer de se procurer des armes partout où c'est possible. Cependant, il est clair que les impérialismes américain et européen tentent d'utiliser toute forme d'aide pour accroître leur influence. Et, honteusement, ils sont aidés dans cette entreprise par les laquais bourgeois du gouvernement Zelensky.

La dette extérieure est certainement l'un des instruments clés de l'impérialisme occidental pour accroître son asservissement de l'Ukraine. Bien que les chiffres exacts de l'endettement du pays ne soient pas clairs pour le moment, il ne fait aucun doute que le ratio dette extérieure/PIB de l'Ukraine va très probablement exploser. Compte tenu de la destruction à grande échelle de l'économie, l'Ukraine ne sera pas en mesure de servir ses dettes envers les institutions financières impérialistes - même si la guerre prenait fin rapidement. Dans une telle situation, les "amis" impérialistes de Kiev vont très probablement exploiter cyniquement cette situation et proposer un échange de dettes contre des actions. Cela signifie que - à l'instar de ce que Poutine a imposé à l'Ukraine en 2000 et 2010 - l'Ukraine devra céder les droits de propriété des secteurs les plus précieux de son économie.

En fait, plusieurs groupes de réflexion aux États-Unis ont déjà commencé à élaborer des plans sur la manière dont ils pourraient exploiter la situation difficile de l'Ukraine au profit des monopoles occidentaux. En janvier 2023, l'influent Center for Strategic and International Studies (CSIS) a publié une étude substantielle sur l'Ukraine qui comprenait un certain nombre de recommandations de réformes néolibérales que le gouvernement de Kiev devrait entreprendre le plus rapidement possible.

Parmi les principales propositions de l'étude du CSIS figure la privatisation des banques d'État restantes : "Pour que les banques ukrainiennes obtiennent le soutien des IFI et répondent aux préoccupations générales en matière de responsabilité dans le pays, l'Ukraine devrait s'efforcer de privatiser une plus grande partie de son système bancaire. Quatre des cinq plus grandes banques opérant en 2020 étaient détenues par l'État. (...) Au total, ces banques représentaient 54 % de tous les actifs du système bancaire ukrainien." ^[129]

"Continuer à mettre l'accent sur la privatisation des entreprises d'État et aligner leur restructuration sur les principes de l'OCDE afin de réduire la corruption et d'améliorer l'efficacité globale de l'économie. Cette étape comprend la mise en œuvre complète de la loi autorisant la privatisation de l'industrie adoptée en 2021. L'Ukraine doit donner la priorité à la poursuite de la privatisation du secteur bancaire afin de réduire l'exposition de l'État à ce secteur critique et de permettre une recapitalisation du secteur bancaire en vue de réduire les prêts non productifs et d'augmenter les liquidités disponibles pour que les entreprises puissent redémarrer et se développer. Cela nécessiterait probablement la création d'une "bad bank" pour retirer les créances douteuses du système et les résoudre et les restructurer." ^[130]

Le deuxième secteur que le groupe de réflexion américain considère comme très précieux pour les sociétés occidentales est la terre. Comme nous l'avons souligné plus haut, l'Ukraine est un important producteur agricole et ses exportations sont devenues une source importante de revenus. Le CSIS suggère donc une accélération du processus de privatisation et la possibilité légale pour les investissements étrangers dans ce secteur.

"La réforme foncière est un domaine sur lequel l'Ukraine et ses partenaires devront concentrer leur attention pour accroître l'efficacité du secteur agricole. Environ 27 % des terres agricoles ukrainiennes ne font pas l'objet d'un titre de propriété clair. Avant la guerre, des efforts étaient en cours pour établir la propriété claire de ces terres, mais avec le début de la guerre, ces efforts ont été suspendus. En mars 2020, l'Ukraine a adopté une loi qui a levé un moratoire sur la vente de terres agricoles et créé de nouvelles réglementations pour ce marché. Les terres agricoles appartenant à l'État et aux municipalités ne sont pas éligibles à la vente en vertu de la nouvelle loi, ce qui limite le marché des terres agricoles aux 28 millions d'hectares de terres initialement privatisées au début des années 1990. En vertu de la loi, les achats de terres sont limités à 100 hectares et, jusqu'en janvier 2024, seuls les particuliers peuvent effectuer des achats. Après cela, les entreprises ukrainiennes légalement enregistrées pourront acheter jusqu'à 10 000 hectares de terres, mais les ventes aux étrangers restent interdites. Même avec ces restrictions, la Banque mondiale estime que les réformes pourraient attirer jusqu'à 5 milliards de dollars de nouveaux investissements dans le secteur agricole." ^[131]

Les auteurs de l'étude du CSIS reprennent une idée d'un autre groupe de réflexion américain - le German Marshall Fund of the United States (GMF) - selon laquelle les impérialistes occidentaux devraient prendre directement en charge la reconstruction de l'Ukraine, ce qui, en fait, signifie prendre le contrôle de l'économie du pays. Le GMF suggère que le "premier coordinateur du redressement soit un Américain de stature mondiale - afin d'utiliser la puissance et le prestige des États-Unis pour garantir la mise en place d'une alliance mondiale pour le redressement. (...). Les coordinateurs suivants pourraient être des Européens, reflétant la responsabilité croissante de l'UE dans le processus à long terme." ^[132]

Ce "coordinateur du redressement" américain devrait "diriger les efforts de reconstruction par le biais d'un secrétariat conjoint G7/UE basé à Varsovie". ^[133] En outre, ces stratèges de l'impérialisme occidental suggèrent qu'après la mise en œuvre des réformes nécessaires, l'Ukraine devienne un membre à part entière de l'Union européenne dans un "délai de 10 à 15 ans". ^[134]

Nous conclurons ce chapitre par quelques mots sur les scénarios futurs possibles. Tout d'abord, il nous semble clair que la Russie ne pourrait gagner cette guerre qu'en utilisant la force brute contre une population largement hostile. Il n'existe que de petites forces intérieures - comme les laquais des anciennes "républiques" du Donbass - sur lesquelles Moscou pourrait compter pour obtenir de l'aide. Il n'est certainement pas exagéré de dire que la Russie n'aurait pas plus de soutien local pour occuper l'Ukraine que les États-Unis n'en ont eu dans leurs entreprises coloniales en Afghanistan et en Irak en 2001 respectivement 2003. Même si un tel scénario improbable de victoire russe se produisait, les forces d'occupation seraient immédiatement confrontées à une guérilla massive - dont elles ont déjà eu un goût amer dans les territoires occupés de Donetsk, Luhansk, Zaporizhzhia et Kherson.

Un autre scénario possible serait que la guerre se termine par une impasse et que le pays soit divisé en deux régions - comme la Corée du Nord et la Corée du Sud. Dans ce cas, nous assisterions au même scénario que celui évoqué précédemment, mais limité à la région orientale de l'Ukraine.

Dans le cas d'une telle division, il est également possible - bien que cela ne soit pas du tout certain - que des forces de l'OTAN soient stationnées dans la partie occidentale de l'Ukraine. Dans un premier temps, ces forces pourraient ne pas être confrontées au même degré d'hostilité populaire que leurs rivales russes, car de nombreux Ukrainiens considèrent (à tort) les puissances occidentales comme des alliées contre l'agresseur russe.

Toutefois, cette position d'acceptation des forces de l'OTAN sur le terrain pourrait rapidement changer si ces forces, au lieu de se battre contre les Russes, servaient de troupes pour la protection d'un gouvernement pro-occidental de Zelensky (ou d'une autre marionnette). Il s'agit d'un scénario tout à fait réaliste compte tenu des conditions d'extrême pauvreté dans lesquelles le peuple ukrainien devra vivre et du fait que l'impérialisme américain et européen tentera de s'approprier les produits les plus précieux de l'Ukraine. Il ne serait guère surprenant que les masses populaires se rebellent contre un gouvernement pro-occidental à Kiev !

Si l'Ukraine réussit à expulser les envahisseurs russes, tout dépendra de la capacité des travailleurs à traduire cette victoire en un renforcement de leur pouvoir, c'est-à-dire s'ils utilisent leurs armes pour exproprier les oligarques et les monopoles étrangers et imposer leur propre gouvernement. Les socialistes défendront une telle perspective et s'efforceront d'éviter une situation où les masses sont tellement épuisées par la guerre d'usure qu'elles acceptent passivement que les capitalistes et les politiciens étrangers et nationaux essaient de voler les fruits de la victoire du peuple.

Ceci nous amène à la dernière observation sur ce sujet. Il est évident que tant que la guerre dure, tout effort sérieux de reconstruction de l'Ukraine avec l'aide des puissances occidentales est illusoire. Cependant, même si une trêve pouvait être obtenue à un moment donné, la situation restera très instable. Il ne s'agit pas de la Bosnie après les accords de Dayton en 1995, où les forces de l'OTAN et de l'UE ont pu forcer le régime serbe de Milosevic à arrêter sa guerre réactionnaire contre le peuple bosniaque ! Il est donc probable qu'une certaine forme d'instabilité politique et militaire persiste dans un avenir prévisible. Dans de telles conditions, il est très peu probable que les sociétés occidentales entreprennent des investissements substantiels.

Certains pourraient espérer que l'Ukraine pourrait connaître une version européenne du miracle économique de la Corée du Sud, qui a eu lieu malgré la situation de guerre froide avec le voisin du nord. Cependant, il s'agit d'une illusion totale ! Tout d'abord, les États impérialistes et staliniens ont pu établir une situation de guerre froide relativement stable. Dans la période historique actuelle, la rivalité entre les grandes puissances impérialistes de l'Est et de l'Ouest risque d'être beaucoup plus fragile et explosive.

Deuxièmement, et plus important encore, ceux qui souhaitent naïvement un "avenir sud-coréen" de l'Ukraine ne doivent pas oublier quel a été le cours d'un tel développement. La Corée du Sud était une dictature militaire depuis sa fondation à la fin des années 1940 jusqu'en 1987, toutes les formes de protestations de masse étaient brutalement réprimées, et les masses vivaient dans la pauvreté pendant des décennies. Ce n'est qu'après une longue période - à partir des années 1970 - que les investissements occidentaux massifs se sont traduits par une sorte d'amélioration du niveau de vie. ^[135]

VII. La voie à suivre : De la libération nationale à la révolution sociale

Nous avons montré dans ce pamphlet qu'après l'effondrement du stalinisme en 1991, l'Ukraine est devenue un pays capitaliste semi-colonial qui a été surexploité et dominé par des grandes puissances comme la Russie, l'Union européenne et les États-Unis. Les grands monopoles de ces pays impérialistes ont pillé l'Ukraine avec l'aide d'oligarques corrompus - la version locale d'une bourgeoisie compradore.

En conséquence, l'Ukraine s'est appauvrie et sa population a diminué déjà bien avant le début du conflit militaire avec la Russie. Le pays est fortement endetté auprès des institutions financières internationales et a été contraint d'ouvrir son économie aux sociétés étrangères. Sa base manufacturière, qui était assez développée à la fin des années 1980, a été largement réduite au cours des années 1990 et 2000. En conséquence, l'Ukraine est devenue un fournisseur semi-colonial de matières premières pour le marché mondial capitaliste. De même, des millions d'Ukrainiens ont quitté le pays et travaillent comme main-d'œuvre migrante bon marché à l'étranger.

Une telle déformation et subordination semi-coloniale de l'Ukraine a rapidement commencé après son indépendance formelle. En d'autres termes, elles ne sont pas le résultat des événements survenus depuis 2014. Dans le même temps, il est clair que l'invasion de Poutine a encore aggravé la situation. Elle a détruit le pays et menace de transformer l'Ukraine d'une semi-colonie en une colonie pure et simple de l'impérialisme russe.

Le premier devoir des socialistes est de défendre le peuple ukrainien contre l'invasion de Poutine et, en même temps, de s'opposer à toute ingérence des puissances impérialistes occidentales.

Comme nous l'avons dit dans le premier chapitre, il est impossible de trouver une orientation correcte dans une situation mondiale tumultueuse sans une compréhension claire de la théorie marxiste de l'impérialisme et de son analyse des relations entre les États. Il n'y a pas de science sans catégories ou, comme Lénine l'a observé un jour dans ses Cahiers philosophiques : "Le concept (la cognition) révèle l'essence (la loi de causalité, d'identité, de différence, etc.) dans l'Être (dans les phénomènes immédiats) - tel est en fait le cours général de toute cognition humaine (de toute science) en général." ^[136]

Le CCRI a toujours souligné que pour adopter une position correcte dans la lutte des classes - et une guerre de libération nationale fait partie de cette lutte - il est essentiel d'avoir une analyse scientifique du caractère de classe des forces en présence. En cela, nous suivons l'approche marxiste telle qu'elle a été élaborée par Lénine et Trotsky qui ont insisté sur l'importance de reconnaître le caractère de classe des Etats.

"Apprendre aux travailleurs à comprendre correctement le caractère de classe de l'État - impérialiste, colonial, ouvrier - et les relations réciproques entre eux, ainsi que les contradictions internes de chacun d'eux, permet aux travailleurs de tirer des conclusions pratiques correctes en situation." ^[137]

Nous conclurons ce pamphlet par un aperçu des perspectives pour les socialistes. Nous nous limiterons à un bref résumé car a) l'objet de ce pamphlet est l'analyse du caractère de classe particulier de l'Ukraine et b) le CCRI a déjà publié un certain nombre de documents sur cette question.

1. Tout d'abord, le peuple ukrainien a raison de combattre l'invasion russe par tous les moyens nécessaires. Leur guerre contre l'occupation impérialiste et l'oppression nationale était et reste une lutte juste. Nous soutenons les efforts du peuple ukrainien pour se procurer des armes partout où cela est possible.

2. Le premier devoir des socialistes du monde entier est de soutenir le peuple ukrainien dans sa lutte.

3. Les travailleurs et les opprimés d'Ukraine ne doivent pas faire confiance au gouvernement bourgeois de Zelensky ni à l'impérialisme de l'OTAN. Ils doivent s'efforcer de créer leurs propres conseils et milices populaires indépendants pour mener une lutte de libération nationale sous leur contrôle.

4. Les socialistes ukrainiens doivent s'opposer à toutes les formes d'ingérence et de domination directe ou indirecte des puissances occidentales. Ils doivent s'opposer à toute démarche d'adhésion à l'UE ou à l'OTAN. De même, ils devraient appeler le gouvernement à annuler toute dette extérieure.

5. Les socialistes du monde entier, et en particulier ceux des pays occidentaux, doivent faire campagne pour l'annulation de toute la dette extérieure de l'Ukraine. De même, ils doivent s'opposer à l'expansion de l'OTAN et de l'UE.

6. Les socialistes authentiques de Russie - contrairement aux social-patriotes des staliniens KPRF, RKRP et OKP - travaillent à la défaite de leur "propre" gouvernement et à la victoire militaire de l'Ukraine. L'ennemi principal est à la maison ! Ils continueront à soutenir toutes les manifestations de masse contre la guerre et s'efforceront de les transformer en rébellions populaires contre le régime de Poutine.

7. De même, les socialistes du monde entier doivent soutenir le mouvement anti-guerre en Russie et, en particulier, les socialistes anti-impérialistes.

8. L'objectif stratégique en Ukraine est de combiner la lutte contre l'invasion russe avec la préparation d'une lutte ouvrière indépendante contre le gouvernement Zelensky et contre la domination indirecte de l'OTAN sur l'Ukraine. En d'autres termes, les socialistes doivent préconiser la transformation de la lutte de libération nationale en une guerre populaire contre l'impérialisme russe et indépendante des puissances occidentales et, en même temps, préconiser une révolution sociale et la création d'un gouvernement ouvrier et populaire en Ukraine.

9. Un tel gouvernement ouvrier et populaire lutterait contre l'impérialisme russe jusqu'à ce que toutes les forces d'occupation soient expulsées. En même temps, il s'opposerait à l'ingérence des puissances occidentales. Il exproprierait les oligarques et les monopoles étrangers. Il nationalisera les secteurs clés de l'industrie, des services, des finances et de l'agriculture sous le contrôle des travailleurs afin qu'une économie planifiée démocratiquement puisse mobiliser toutes les ressources pour la guerre et la survie (et plus tard la reconstruction) du pays. Il brandirait la bannière d'une Ukraine indépendante et socialiste, sans occupation ni oligarchie !

10. En outre, un tel gouvernement ouvrier et populaire soutiendrait les luttes des travailleurs et des opprimés dans d'autres pays. Les Tchétchènes en Russie, le peuple syrien, les travailleurs en grève en Grande-Bretagne et en France, les masses populaires au Pérou - ce sont ces masses qui luttent pour leurs droits qui sont les alliés naturels des masses ukrainiennes. Les patrons de l'OTAN et les capitalistes occidentaux - ils ne se soucieront toujours que de leur propre pouvoir et de leurs profits.

Les masses qui n'ont rien à perdre que leurs chaînes - en Ukraine et dans le monde entier !

Défendez l'Ukraine ! Détruisez l'invasion de Poutine !

Annulez la dette extérieure de l'Ukraine !

Pour une Ukraine indépendante, socialiste, sans occupation et sans oligarques !

Ni l'impérialisme russe ni l'impérialisme occidental, mais le socialisme international !

Notes de bas de page

^[1] Voir à ce sujet, par exemple, les différents rapports (avec photos et vidéos) sur notre site web, https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid/. Voir aussi le site de la campagne internationale d'aide aux travailleurs, www.workers-aid.net. Voir aussi "An Inspiring Internationalist Rally against Russian Imperialism". Des migrants syriens, tchétchènes et ukrainiens ainsi que des "Russes contre la guerre" manifestent ensemble contre le régime de Poutine, 25 septembre 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_5; https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/.

^[2] Nous renvoyons les lecteurs à une page spéciale de notre site web où sont compilés plus de 150 documents du CCRI/RCIT sur la guerre d'Ukraine et le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie : https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. Nous renvoyons en particulier au Manifeste du RCIT : La guerre d'Ukraine : un tournant d'importance historique mondiale. Les socialistes doivent combiner la défense révolutionnaire de l'Ukraine contre l'invasion de Poutine avec la lutte internationaliste contre l'impérialisme russe ainsi que l'OTAN et l'UE, 1er mars 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_5

^[3] Par exemple, en Syrie depuis 2015 ; voir à ce sujet par exemple RCIT : Défendre la révolution syrienne contre l'impérialisme russe ! Arrêtez les frappes aériennes américaines, britanniques et françaises ! Détruisez la dictature d'Assad ! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia/ ; Rassemblement à l'occasion du 11e anniversaire de la révolution syrienne 2011, 20 mars 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022/. Le RCIT a publié un certain nombre de brochures, de déclarations et d'articles sur la révolution syrienne qui peuvent être consultés dans une sous-section spéciale de ce site web : https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

^[4] Voir, par exemple, RCIT : Solidarité avec la lutte de libération du peuple tchétchène ! Lettre ouverte au peuple tchétchène opprimé, février 2018, https://www.thecommunists.net/rcit/joint-anti-imperialist-initiative-of-revolutionary-socialists-in-russia/#anker_8; https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people/ ; Quelle est la position du RCIT sur l'occupation de la Tchétchénie par la Russie ? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya/ ; Tchétchénie : Rassemblement contre le meurtre de Mamikhan Umarov par le service de sécurité russe, 7 juillet 2020, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service/.

^[5] Le RCIT a publié de nombreux documents sur le capitalisme en Russie et son accession au rang de puissance impérialiste. Les plus importants sont plusieurs pamphlets de Michael Pröbsting : The Peculiar Features of Russian Imperialism. Une étude des monopoles, de l'exportation de capitaux et de la surexploitation de la Russie à la lumière de la théorie marxiste, 10 août 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/ ; du même auteur : La théorie de l'impérialisme de Lénine et l'ascension de la Russie en tant que grande puissance. Sur la compréhension et le malentendu de la rivalité inter-impérialiste d'aujourd'hui à la lumière de la théorie de l'impérialisme de Lénine. Une autre réponse à nos critiques qui nient le caractère impérialiste de la Russie, août 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/ ; La Russie comme grande puissance impérialiste. La formation du capital monopoliste russe et son empire - Une réponse à nos critiques, 18 mars 2014 (ce pamphlet contient un document écrit en 2001 dans lequel nous avons établi pour la première fois notre caractérisation de la Russie comme impérialiste), http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/ ; voir aussi ces essais du même auteur : La Russie : Une puissance impérialiste ou un "Empire non hégémonique en gestation" ? Une réponse à l'économiste argentin Claudio Katz, in : New Politics, 11 août 2022, sur https://newpol.org/russia-an-imperialist-power-or-a-non-hegemonic-empire-in-gestation-a-reply-to-the-argentinean-economist-claudio-katz-an-essay-with-8-tables/ ; Russian Imperialism and Its Monopolies, in : Nouvelle politique, vol. XVIII n° 4, numéro entier 72, hiver 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/ ; Une fois de plus sur l'impérialisme russe (réponse aux critiques). Réfutation d'une théorie qui prétend que la Russie n'est pas un État impérialiste mais serait plutôt "comparable au Brésil et à l'Iran", 30 mars 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/. Voir divers autres documents du RCIT sur cette question sur une sous-page spéciale du site Web du RCIT : https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

^[6] Voir notre livre par Michael Pröbsting : L'anti-impérialisme à l'ère de la rivalité des grandes puissances. Les facteurs derrière l'accélération de la rivalité entre les États-Unis, la Chine, la Russie, l'UE et le Japon. Une critique de l'analyse de la gauche et une esquisse de la perspective marxiste, RCIT Books, Vienne 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ ; Voir aussi ces pamphlets du même auteur : Les caniches de Poutine (Excuses à tous les chiens). Les partis staliniens pro-russes et leurs arguments dans le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie, 9 février 2022, https://www.thecommunists.net/theory/nato-russia-conflict-stalinism-as-putin-s-poodles/ ; voir aussi les deux brochures suivantes du même auteur : Serviteurs de deux maîtres. Le stalinisme et la nouvelle guerre froide entre les grandes puissances impérialistes de l'Est et de l'Ouest, 10 juillet 2021, https://www.thecommunists.net/theory/servants-of-two-masters-stalinism-and-new-cold-war/ ; "A Really Good Quarrel". Rencontre entre les États-Unis et la Chine en Alaska : The Inter-Imperialist Cold War Continues, 23 mars 2021, https://www.thecommunists.net/worldwide/global/us-china-alaska-meeting-shows-continuation-of-inter-imperialist-cold-war/.

^[7] Les deux principaux ouvrages dans lesquels nous abordons la théorie de l'impérialisme et sa pertinence pour l'analyse du capitalisme au 21^st siècle sont deux livres de Michael Pröbsting : The Great Robbery of the South. Continuité et changements dans la surexploitation du monde semi-colonial par le capital monopolistique Conséquences pour la théorie marxiste de l'impérialisme, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (désormais désigné par " Pröbsting, 2013 ") ; L'anti-impérialisme à l'ère de la rivalité des grandes puissances. Les facteurs à l'origine de l'accélération de la rivalité entre les États-Unis, la Chine, la Russie, l'UE et le Japon. A Critique of the Left's Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienne 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ ; pour des études de cas de pays semi-coloniaux, voir d'autres ouvrages de Michael Pröbsting : Grèce : Une semi-colonie moderne. Le développement contradictoire du capitalisme grec, ses tentatives ratées de devenir une puissance impérialiste mineure, et sa situation actuelle en tant que pays semi-colonial avancé avec quelques caractéristiques spécifiques, RCIT Books, Vienne 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/ ; Is Türkiye a (Sub-)Imperialist Power ? Les caractéristiques économiques, politiques et militaires de l'État turc, son caractère de classe et les conséquences programmatiques pour les socialistes. Une contribution à un débat en cours parmi les marxistes, 25 septembre 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/ ; Is India a New Emerging Great Power ? in : Critique : Journal of Socialist Theory, volume 48, numéro 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783 ; Le conflit Chine-Inde : ses causes et ses conséquences, chapitre V, août 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/.

^[8] Les ouvrages les plus importants de Lénine sur l'impérialisme sont : L'impérialisme et la scission du socialisme (1916) ; in : CW Vol. 23, pp. 105-120 ; L'impérialisme. Le stade le plus élevé du capitalisme (1916), in : LCW Vol. 22, pp. 185-304.

^[9] V. I. Lénine : Le prolétariat révolutionnaire et le droit des nations à l'autodétermination (1915) ; in : LCW 21, p. 409

^[10] V. I. Lénine : Conspectus of Hegel's Science of Logic (1914) ; in : Œuvres complètes Vol. 38, p. 220

^[11] Karl Marx : Le Capital, Vol. III, MECW Vol. 37, p. 311

^[12] Voir par exemple la note de Trotsky : "Les pays coloniaux et semi-coloniaux - et donc arriérés - qui englobent de loin la plus grande partie de l'humanité, diffèrent extraordinairement les uns des autres dans leur degré d'arriération, représentant une échelle historique allant du nomadisme, et même du cannibalisme, jusqu'à la culture industrielle la plus moderne. La combinaison des extrêmes, à un degré ou à un autre, caractérise tous les pays arriérés. Cependant, la hiérarchie des retards, si l'on peut employer une telle expression, est déterminée par le poids spécifique des éléments de barbarie et de culture dans la vie de chaque pays colonial. L'Afrique équatoriale est loin derrière l'Algérie, le Paraguay derrière le Mexique, l'Abyssinie derrière l'Inde ou la Chine. Avec leur dépendance économique commune à l'égard de la métropole impérialiste, leur dépendance politique porte dans certains cas le caractère d'un esclavage colonial ouvert (Inde, Afrique équatoriale), tandis que dans d'autres, elle est dissimulée par la fiction de l'indépendance de l'État (Chine, Amérique latine)." (Léon Trotsky : Introduction, in : Harold R. Isaacs, The Tragedy of the Chinese Revolution [1938], Haymarket Books, Chicago 2009, p. xiv, http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm)

^[13] Pröbsting, 2013, p. 228

^[14] V.I. Lénine : Conspectus des conférences de Hegel sur l'histoire de la philosophie ; in : LCW 38, p. 256

^[15] Georg Wilhelm Friedrich Hegel : The Science of Logic, (traduit par A.V. Miller), Humanity Books, New York 1969, p. 826.

^[16] Voir, par exemple, Joseph Staline : La révolution d'octobre et la tactique des communistes russes (1924), in : J. V. Stalin Works, Vol. 6, Foreign Languages Publishing House, Moscou 1953, pp. 374-420 ; pour une critique de la théorie du "socialisme dans un seul pays", voir par exemple Léon Trotsky : La Troisième Internationale après Lénine. Le projet de programme de l'Internationale communiste : A Criticism of Fundamentals (1928), Pathfinder Press, New York 1970 ; voir aussi du même auteur : The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972 ; voir aussi Michael Pröbsting : Le capitalisme aujourd'hui et la loi du développement inégal : La tradition marxiste et son application dans la période historique actuelle, in : Critique : Journal of Socialist Theory, vol. 44, numéro 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483.

^[17] Léon Trotsky : The Permanent Revolution (1929), Pathfinder Press, New York 1969, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1931/tpr/pr-index.htm; https://www.marxists.org/francais/trotsky/livres/revperm/rp.html

^[18] Pour notre analyse et notre critique de la dictature stalinienne, voir par exemple le livre publié par notre organisation prédécesseur, la Ligue pour l'Internationale Communiste Révolutionnaire : La révolution dégénérée : The Origin and Nature of the Stalinist States, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution/ ; voir également le chapitre II du livre de Michael Pröbsting : La révolution cubaine vendue ? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism, RCIT Books, Vienne 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/.

^[19] Voir, par exemple, Léon Trotsky : The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1936/revbet/index.htm; https://www.marxists.org/francais/trotsky/livres/revtrahie/frodcp.htm

^[20] Pour notre analyse de ce processus, voir par exemple les documents suivants de notre organisation prédécesseur : Thèses sur Gorbatchev, adoptées par la conférence du MRCI, juillet 1987, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30 ; LRCI : The Failed Coup in the USSR (août 1991), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5.

^[21] Hans Van Zon, Andre Batako, Anna Kreslavska : Les changements sociaux et économiques en Ukraine orientale. L'exemple de Zaporizhzhya, publié en 1998, réédité en 2018 par Routledge, New York 2018, p. 164 (ci-après dénommé "Zon").

^[22] ONUDI : Ukraine, Objectifs de développement durable. Travail décent et croissance économique, 2019, p. 8 (ci-après dénommée "ONUDI").

^[23] Anastasia Nesvetailova : From 'Transition' to Dependent Development : The New Periphery in Global Financial Capitalism, in : Neil Robinson (Ed.) : Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 147.

^[24] Voir également Oleksandr Petryk : History of Monetary Development in Ukraine, Bank i Kredyt Nr. 8, 2006, p. 12.

^[25] Le chiffre pour 1999 est tiré de : Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak : The Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currency Crisis and the Country's Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9 ; Le chiffre pour 2006 est tiré de : Vasily Astrov and Peter Havlik : Economic Developments in the Wider Black Sea Region, in : Daniel Hamilton et Gerhard Mangott (Eds.) : The Wider Black Sea Region in the 21st Century : Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, D.C. 2008), p. 123 ; les chiffres pour 2013 et 2018 sont tirés de : UNIDO, p. 9

^[26] Robert S. Kravchuk : Ukrainian Political Economy. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (ci-après dénommé "Kravchuk").

^[27] Nadia Lisovskaya : Merchandise Foreign Trade in Russia, Ukraine and Belarus, in : Neil Robinson (Ed.) : Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 86 (ci-après dénommée "Lisovskaya").

^[28] Dans les statistiques économiques officielles, le secteur industriel comprend, outre l'industrie manufacturière, la construction, les mines, l'électricité, le pétrole et le gaz, etc.

^[29] Banque mondiale : Indicateurs du développement mondial, 2021, Les données proviennent d'un fichier Excel, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators

^[30] Kravchuk, p. 27

^[31] Marko Bojcun : Vers une économie politique de l'Ukraine. Selected Essays 1990-2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (ci-après dénommé "Bojcun, 2020")

^[32] OCDE : Examens des politiques d'investissement de l'OCDE : Ukraine 2016, Éditions OCDE, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (ci-après dénommé " OCDE 2016 ").

^[33] Andriy Hladun, Vitaliy Dudin, Oksana Dutchak, Oleksandr Kravchuk, Mykhaylo Neboha, Oleksandr Odosiy, Zakhar Popovych : Alternative Mechanisms for the Socio-Economic Development of Ukraine, Center for Social and Labor Research, Kyiv 2016, p. 57 (ci-après dénommé " Center for Social and Labor Research ").

^[34] Zon, pp. 126-132

^[35] Banque mondiale : Espérance de vie à la naissance, totale (années) - Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

^[36] Banque mondiale : Taux de mortalité, brut (pour 1 000 personnes) - Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

^[37] Banque mondiale : Taux de fécondité, total (naissances par femme) - Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA

^[38] John P Ruehl : Combien de réfugiés ukrainiens vont rentrer chez eux ? 14 janvier 2023 https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

^[39] OCDE : Maintenir la dynamique de la décentralisation en Ukraine, Études de l'OCDE sur la gouvernance à plusieurs niveaux, Éditions de l'OCDE, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (ci-après dénommée " OCDE 2018 ").

^[40] Kravchuk, p. 22

^[41] Kravchuk, pp. 23-24

^[42] Conor M. Savoy, Janina Staguhn : Enabling an Economic Transformation of Ukraine Recovery, Reconstruction, and Modernization, Center for Strategic and International Studies, January 2023, A Report of the CSIS Ukraine Economic Reconstruction Commission, p. 13 (ci-après dénommé "CSIS")

^[43] CSIS, p. 13

^[44] Kravchuk, p. 27

^[45] Centre de recherche sociale et du travail, p. 113

^[46] Nous avons abordé cette question dans plusieurs ouvrages ; voir par exemple les chapitres "Capital Export and the Problem of "Round-Tripping" Foreign Direct Investments" et ""Phantom FDI" : No Russian Peculiarity but a Global Phenomenon" dans la brochure susmentionnée "The Peculiar Features of Russian Imperialism".

^[47] Centre de recherche sociale et du travail, p. 132

^[48] Oleh Havrylyshyn : L'économie politique de l'Ukraine indépendante. Des démarrages lents, des faux départs, et une dernière chance ? Palgrave Macmillan, Londres 2017, p. 214-215 (ci-après dénommé "Havrylyshyn").

^[49] Havrylyshyn, p. 238

^[50] Marko Bojcun : Trade, Investment and Debt : Ukraine's Integration into World Markets, in : Neil Robinson (Ed.) : Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 53 (ci-après dénommé "Bojcun, 2019") ; Kravchuk, p. 30.

^[51] Havrylyshyn, pp. 100-101

^[52] Anton Oleinik : Building Ukraine From Within. Une analyse sociologique, institutionnelle et économique d'un État-nation en devenir, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (ci-après dénommé " Oleinik ").

^[53] Lisovskaya, p. 86

^[54] Ibid, p. 88

^[55] OCDE 2018, p. 49 ; OCDE 2016, p. 34.

^[56] CSIS, p. 17

^[57] OCDE 2018, p. 49

^[58] Ibid, p. 49

^[59] Sławomir Matuszak : À la recherche de nouvelles routes. Le commerce extérieur de l'Ukraine après la révolution de la dignité, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, Centre d'études orientales, Études OSW numéro 75, Varsovie 2018, p. 18.

^[60] David X. Noack : Hardliner, Neoliberale, Oligarchen : Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. janvier 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuerdige-Erfolg-der-Ukraine-7445797.html

^[61] Centre de recherche sociale et du travail, p. 72

^[62] CSIS, p. 19

^[63] ONUDI, p. 14

^[64] Bojcun, 2020, p. 158

^[65] Bojcun, 2020, p. 99

^[66] Oleinik, pp. 344-345

^[67] Centre de recherche sociale et du travail, p. 71

^[68] Centre de recherche sociale et du travail, p. 68

^[69] Havrylyshyn, pp. 242-243

^[70] Voir les chapitres 6, 7 et 8 de Pröbsting, 2013.

^[71] Bojcun, 2020, p. 213

^[72] Kravchuk, p. 33

^[73] Bojcun, 2019, p. 56

^[74] Centre de recherche sociale et du travail, p. 12

^[75] Ibid

^[76] Centre de recherche sociale et du travail, p. 13

^[77] Centre de recherche sociale et du travail, p. 15

^[78] Bojcun, 2020, p. 223

^[79] Marko Bojcun : Les origines de la crise ukrainienne, in : Critique, vol. 43, n° 3-4, 2015, p. 404 (ci-après dénommé " Bojcun, 2015 ").

^[80] OCDE 2016, p. 30

^[81] Banque mondiale : Central Government Debt (1970-2020), Ukraine, Les données proviennent d'un fichier Excel, https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

^[82] Banque mondiale : External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Les données proviennent d'un fichier Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS.

^[83] Banque mondiale : External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, Les données proviennent d'un fichier Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS.

^[84] Voir à ce sujet, par exemple, Michael Pröbsting : L'Ukraine dans le piège de la dette impérialiste. Les travailleurs et les mouvements populaires internationaux doivent faire campagne pour l'annulation totale des dettes extérieures de l'Ukraine, 9 juillet 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/.

^[85] Heidi Chow : Il est temps d'annuler la dette extérieure de l'Ukraine, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

^[86] Kravchuk, p. 30

^[87] Kravchuk, p. 257

^[88] OCDE : Examens territoriaux de l'OCDE : Ukraine 2013, Éditions OCDE, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34.

^[89] OCDE 2016, p. 42

^[90] Bojcun, 2020, p. 221

^[91] Bojcun, 2020, p. 243

^[92] Bojcun, 2015, pp. 403-404

^[93] OCDE 2016, p. 138

^[94] OCDE 2016, pp. 49-50

^[95] OCDE 2016, p. 18

^[96] OCDE 2016, p. 50

^[97] OCDE : Examens des politiques d'investissement : Ukraine 2011, Examens des politiques d'investissement de l'OCDE, Éditions OCDE 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, p. 19.

^[98] OCDE 2016, p. 17

^[99] OCDE 2016, p. 48

^[100] Voir par exemple notre livre susmentionné sur la Grèce ou les brochures sur la Turquie ou l'Inde.

^[101] CNUCED : Rapport sur l'investissement dans le monde 2022, p. 210

^[102] CNUCED : Rapport sur l'investissement dans le monde 2022, p. 214.

^[103] Outre l'analyse approfondie contenue dans notre livre The Great Robbery of the South (voir ci-dessus), nous renvoyons les lecteurs à notre brochure sur la surexploitation des migrants (en allemand) : Michael Pröbsting : Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010) ; in : Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. Voir aussi du même auteur : Migration et surexploitation : La théorie marxiste et le rôle de la migration dans la période actuelle de décadence capitaliste, Critique : Journal of Socialist Theory, vol. 43, n° 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846.

^[104] I. I. Rubin : Essais sur la théorie de la valeur de Marx (1928), Black Rose Books, Montréal 1990, p. 165.

^[105] Sur Poutine et le chauvinisme anti-ukrainien, voir par exemple le pamphlet susmentionné de Michael Pröbsting : Putin's Poodles (Apologies to All Dogs).

^[106] Cité dans : Konstantyn Kononenko : Ukraine and Russia. Une histoire des relations économiques entre l'Ukraine et la Russie (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32.

^[107] Iryna Lapshyna : Ukraine - Emigration and Displacement in Past and Present, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present/ (ci-après dénommée "Lapshyna")

^[108] Organisation internationale des Nations unies pour les migrations : Rapport sur la migration dans le monde 2020, p. 26 et 281.

^[109] CSIS, p. 19

^[110] Paul J. J. Welfens : L'invasion de l'Ukraine par la Russie. Economic Challenges, Embargo Issues, and a New Global Economic Order, European Institute for International Economic Relations, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, p. 247.

^[111] Organisation internationale des Nations unies pour les migrations : Rapport sur la migration dans le monde 2020, p. 88

^[112] Lapshyna

^[113] Bojcun, 2020, p. 158

Havrylyshyn, p. 239

^[115] OCDE 2018, p. 48

^[116] OCDE 2018, p. 49

^[117] ONUDI, p. 15

^[118] Bojcun, 2020, p. 246

^[119] Bojcun, 2015, p. 403

^[120] Bojcun, 2015, pp. 403-404

^[121] OCDE 2016, p. 49

^[122] Bojcun, 2019, pp. 54-55

^[123] Bojcun, 2015, p. 405

^[124] OCDE 2018, p. 61

^[125] Voir à ce sujet, par exemple, RCIT : "Self-Determination for Donbass" : Un slogan réactionnaire au service de l'impérialisme russe. Sur les raisons historiques, théoriques et politiques pour lesquelles ce slogan est contraire au programme marxiste d'autodétermination nationale ainsi qu'aux intérêts de la lutte actuelle de libération nationale du peuple ukrainien, 27 juin 2022, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-donbass/.

^[126] Voir Michael Pröbsting : L'Ukraine dans le piège de la dette impérialiste. Les mouvements ouvriers et populaires internationaux doivent faire campagne pour l'annulation totale des dettes extérieures de l'Ukraine, 9 juillet 2022, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/ ; du même auteur : La gigantesque destruction de la société ukrainienne, 12 décembre 2022, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. Tous les chiffres de ce chapitre, sauf indication contraire, sont tirés de ces deux articles où les lecteurs peuvent également trouver les sources de ces informations.

^[127] CSIS, p. 14 et 19

^[128] Jakob Zirm : Ukraine : "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-jahren-ist-ausgeloescht.

^[129] CSIS, p. 27

^[130] CSIS, p. 27

^[131] CSIS, p. 17

^[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff et Bruce Stoke : Designing Ukraine's Recovery in the Spirit of the Marshall Plan, German Marshall Fund of the United States, septembre 2022, p. 17.

^[133] CSIS, p. 26

^[134] CSIS, p. 25

^[135] Voir à ce sujet, par exemple, un pamphlet de Michael Pröbsting : La Corée du Sud en tant que puissance impérialiste. Sur la nature du capital monopoliste sud-coréen et les tâches programmatiques qui en découlent pour l'avant-garde ouvrière, décembre 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/.

^[136] V.I.Lénine : Plan de la Dialectique (Logique) de Hegel (1914) ; in : Œuvres complètes Vol. 38, p. 316

^[137] Quatrième Internationale : La guerre impérialiste et la révolution mondiale prolétarienne ; Manifeste adopté par la Conférence d'urgence de la Quatrième Internationale en mai 1940 ; in : Documents de la Quatrième Internationale. The Formative Years (1933-40), Pathfinder Press, New York 1973, p. 327 ; http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm.

[팜플렛] 우크라이나 사회성격: 자본주의 반식민지 사회구성체

1991년 자본주의 복고 이래 제국주의 독점체와 과두재벌에 의한 우크라이나 경제의 착취와 기형화에 대하여

미하엘 프뢰브스팅, 혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT) 국제서기 (RCIT), 2023년 1월, www.thecommunists.net

한국어 Ukraine A Capitalist Semi-Colony.pdf

Adobe Acrobat Document 441.8 KB

Download

차례

서론

1. 맑스주의 제국주의 이론과 반식민지 개념

2. 막장에 이른 관료제 스탈린주의

3. 자본주의 복고의 파괴적인 사회적·경제적 결과

4. 1991년 이래 우크라이나 자본주의의 반식민지적 기형화

1) 올리가르히: 매판 부르주아지의 형성

2) 자본주의 세계시장을 위한 반식민지 원료 공급자

3) 외채의 덫에 깊이 빠진 경제

4) 외국인투자: 우크라이나에 대한 제국주의 약탈

5) 이주: 우크라이나가 값싼 노동력을 공급하다

5. 우크라이나: 동서 강대국들 사이에서 찢겨진 종속국

6. 2022년 2월 이래 러시아의 우크라이나 식민지화 몰이와 나토의 영향력 확대 시도

7. 전진하는 길: 민족해방에서 사회혁명으로

* * * * *

[편집국 주] 이 글에는 그림 3개가 포함되어 있다. 기술적인 이유로 이 그림들은 글 상단에서 내려 받을 수 있는 PDF 파일에서만 볼 수 있다.

서론

2022년 2월 러시아의 우크라이나 침략 시작과 함께 이 동유럽 나라는 세계정치의 중심으로 급부상했다. 이로써 개개의 모든 정치 조류는 이 문제에 대한 입장을 취해야 할 의무가 부과됐다. 나아가 이 또는 저 제국주의 강대국에 영합 내지 투항하는 조류와, 피억압 인민을 지지하는 원칙 있는 국제주의·반제국주의 입장을 취하는 조류 사이에 핵심 경계선이 그어졌다.

혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT)과 RCIT 러시아 지부 (사회주의동맹)는 그 시작 시점부터 푸틴의 침공에 대항하여 우크라이나 민족방위 전쟁을 편 들었다. 우리는 부르주아 젤렌스키 정부에 어떠한 정치적 지지도 주지 않으면서, 우크라이나 인민의 해방투쟁을 지지해왔고 이에 대한 물질적 지원 (군사 원조를 포함하여)을 촉구해왔다. 피억압 인민의 편을 드는 이러한 접근태도를 바탕으로, 우리는 우크라이나에 대한 세 차례의 호송대를 비롯한 그 밖의 연대 활동들을 (공동)조직했다.[1]

동시에, 우리는 우크라이나 인민의 정의의 전쟁이 제국주의 열강들 간의 가속화하는 패권경쟁과 결합되었다는 점에서 분쟁의 이중적 성격을 강조해왔다. 이 러시아와 나토 간 충돌에서 사회주의자들은 혁명적 패전주의 입장, 즉 양 진영 모두에 대한, 그리고 모든 형태의 대국 배외주의·군국주의에 대한 비타협적 반대 입장을 취해야 한다. RCIT가 다음과 같은 국제주의·반제국주의 입장을 줄곧 제창해온 이유다. “푸틴의 침략에 대항하여 우크라이나를 방어하라! 러시아 제국주의와 나토 제국주의 모두에 맞서자!”[2]

우리의 입장에서 핵심 논거는 이 분쟁에 관련된 제 세력의 계급적 성격에 대한 평가 분석에 있다. 대다수의 자칭 사회주의 조직들과는 달리, 우리는 20여 년 전부터 러시아가 제국주의 국가임을 제기해왔다. 러시아 경제는 내국 독점체들이 지배하며, 이 러시아의 다국적 기업들은 자본을 수출하여 반식민지 나라들 (일차적으로 중앙아시아와 동유럽 나라들, 그리고 그밖에 라틴아메리카, 아프리카 나라들)로부터 초과이윤을 뽑아내고 있다. 또 러시아의 경제는 값싼 노동력으로 초과착취 당하는 대규모 이주자 층으로부터도 초과이윤을 짜낸다. 동시에, 러시아는 정치·군사 강대국이자 세계 최대 핵 강국으로서 지난 15년 동안 여러 나라에 (영웅적인 체첸 인민을 상대로 한 두 차례 유혈 전쟁 외에도 여러 나라에) 군사적으로 개입해왔다.[4]

이 팜플렛의 초점이 우크라이나의 계급적 성격이므로 여기서는 러시아 제국주의 문제를 논의하지는 않을 것이다. 더욱이 이미 몇몇 팜플렛을 통해 그 문제를 다룬 바 있으므로 독자들은 그것들을 참고하면 될 것이다.[5] 같은 이유로, 서방 열강과 제국주의 상호 패권경쟁에 대한 우리의 평가분석을 여기서 되풀이 하지는 않을 것이다. 독자들에게는 우리의 책 <<강대국 패권쟁투 시대에 반제국주의>>를 비롯해 그 밖의 문서들을 참조할 것을 권한다.[6]

언제나 RCIT는 우크라이나가 제국주의 강대국들 (미국, 러시아, 중국, 서유럽, 일본)과는 계급적 성격에서 다른 사회구성체임을, 즉 자본주의 반(半)식민지 나라임을 강조해왔다. 무엇보다도 이것은 우크라이나가 타 민족을 착취·억압하는 나라가 아니라 반대로 제국주의의 희생자, 제국주의에 의해 착취·억압 받는 나라라는 것을 의미한다. 우크라이나가 1991년 이래로 형식적으로는 독립 국가지만, 본질에서는 강대국들에 의해 억압받고 있다. 우크라이나 경제는 외국 독점체들에 의한 초과착취를 겪고 있다. 정치적으로는 제국주의 국가들이 우크라이나를 지배하고 있다.

우리는 이러한 평가분석이 우크라이나의 종별적인 계급적 성격을 이해하는 데 중요하며, 따라서 현 전쟁의 계급적 성격을 이해하는 데도 중요하다고 생각한다. 이 팜플렛에서는 우크라이나를 종속적인 ㅡ 공업화가 상당히 진척되었음에도 ㅡ 자본주의 반식민지로 보는 우리의 평가 분석을 보다 상세하게 개진할 것이다.

끝으로, 우크라이나의 계급적 성격에 대한 우리의 평가는 (이하에서 독자들이 보게 되겠지만) 1991년 이래 이 나라의 사회적·경제적 발전 동향에 대한 조사연구에 기초한 것이다. 이 글에서 우리는 우크라이나의 반식민지적 기형화와 종속이 시작된 것은 형식적으로 독립 국가가 된 직후부터임을 밝히고 있다. 즉, 2014년 사태나 현 전쟁의 결과물이 아니라 그 훨씬 이전부터 시작된 일이라는 것이다. 물론 2014년 사태나 현 전쟁 등, 이 최근의 사태발전들이 의심할 바 없이 우크라이나 인민의 종속·피억압 처지를 가속화시켰지만 그것들이 근본 원인은 아니다.

진정한 독립·해방을 얻기 위해, 우크라이나 노동자·피억압자는 러시아의 침략을 패퇴시키고 나토 제국주의에 의한 종속을 털어내고 국내의 적 ㅡ 과두재벌 올리가르히와 그들의 부패한 정치권 시종들 ㅡ 을 몰수 수탈하는 큰 과제를 마주하고 있다. 다시 말해, 자유로 가는 길은 자본주의 착취와 제국주의 지배를 철폐하고 사회주의 미래의 문을 여는 우크라이나 노동자들의 정치·사회 혁명의 성공에 달려 있다!

1. 맑스주의 제국주의 이론과 반식민지 개념

우리는 맑스주의 제국주의 이론과 그 이론의 필수 구성부분으로서의 반식민지 개념에 대한 간략한 소개로 시작할 것이다. 우리의 책 <<남반구에 대한 대 강탈>>을 비롯한 여러 출판물에서 이 문제들에 대해 광범위하게 설명한 바 있으므로 여기서는 짧게 설명하고 넘어가겠다.[7]

맑스주의 제국주의 이론의 가장 중요한 공헌자인 레닌은 제국주의의 본질적 특징을 경제를 지배하는 독점의 형성이라고 기술했다. 이와 관련하여, 레닌은 은행자본과 산업자본의 융합으로서의 금융자본, 상품수출과 함께 자본수출의 증가, 세력권 (특히 식민지) 쟁탈전을 주요 특징으로 꼽았다.[8]

국가들의 계급적 성격은 분리 고립시켜서는 이해할 수 없다. 실제로 모든 국가들은 자본주의 세계경제와 제국주의 글로벌 체제의 일부라는 점에서 서로 연관되어 있다. 한 나라의 계급적 성격을 타 국가, 타 민족과의 관계 속에서 보아야만 하는 이유다. 계급들의 경우도 마찬가지인데, 해당 계급의 성격은 타 계급과의 관계를 평가 분석함으로써만 이해할 수 있기 때문이다.

제국주의의 핵심 특징은 독점체들과 강대국들의 형성으로 전 세계가 경쟁하는 제국주의 국가들의 세력권들로 분할되고 이 몇 안 되는 강대국들 아래 대부분의 나라들이 예속된다는 점에 있다. 이로부터 레닌 제국주의 분석의 핵심 포인트가 나온다. 한편으로는 제국주의 국가들이 있다. 다른 한편으로는 자본주의가 덜 발달한 나라들에 살고 있는 대다수 인민이 있다. 이 양자 간의 연관관계를 억압 관계로 성격규정 하는 것, 그것이 맑스주의적 제국주의 분석의 요체다. 레닌은 “억압 민족과 피억압 민족의 구분”을 “제국주의의 본질”에 해당한다며 다음과 같이 혁명적 사회주의 민족 강령에 대해 설명한다.

“사회민주주의 [레닌 당시에 혁명적 사회주의를 지칭하는 표현] 강령에서의 초점은, 모든 민족을 억압 민족과 피억압 민족으로 구분하는 데 두어야 한다. 이러한 구분에 바로 제국주의의 본질이 있는데, 사회배외주의자들과 카우츠키는 이것을 기만적으로 회피하고 있다. 이 구분은 부르주아 평화주의의 시각에서나, 자본주의 하에서 독립 민족들 간의 평화적 경쟁이라는 속물적 유토피아의 시각에서 볼 때는 의미 없는 것이지만, 제국주의에 대항하는 혁명적 투쟁의 시각에서 볼 때는 극히 유의미한 것이다. 바로 이 구분으로부터 ‘민족자결권’에 대한 우리의 규정이 도출되어야 하는데, 그 규정은 철저하게 민주주의적이고 혁명적이며, 사회주의를 위한 당면 투쟁의 일반 임무와 부합하는 규정이어야 한다, 바로 이 권리를 위해서, 그리고 이 권리에 대한 진실 된 인정을 끌어내기 위한 투쟁 속에서, 억압 민족의 사회민주주의자는 피억압 민족의 분리의 자유를 요구해야 한다. 그렇지 않으면 민족들의 동등한 권리와 노동자계급의 국제적 연대를 인정한다는 것이 실제로는 공문구에, 위선에 불과한 것이 될 것이기 때문이다.”[9] (<혁명적 프롤레타리아트와 민족자결권>)

제국주의 국가들과 반식민지 국가들 간 관계의 경제적 기초는 레닌이 초과착취라고 불렀던 것, 즉 제국주의 독점체들이 평균 이윤율을 상회하는 추가 이윤을 이들 피억압국에서 뽑아내는 것에 있다. 이러한 초과이윤은 부유한 나라에서 독점자본이 이미 노동자들로부터 짜낸 이윤에 더해져 전체 이윤에서 상당 비중을 차지한다. 이 초과이윤은 제국주의 나라 노동자계급의 상층, 귀족층 및 특히 노동관료를 매수하는 핵심 재원이기도 하다. 독점자본의 지배를 공고히 하는 데 이바지하는 제국주의의 주요 특징 중 하나다.

위에서 언급한 책 <<남반구에 대한 대 강탈>>에서 우리는 독점자본이 (반)식민지 나라들로부터 추가 이윤을 획득하는 기본적으로 네 가지 형태의 초과착취에 대해 설명했다.

i) 생산적 투자로서의 자본수출

ii) 화폐자본으로서의 자본수출 (차관·대출, 외환보유고, 투기 등)

iii) 부등가 교환을 통한 가치 이전

iv) 이주를 통한 가치 이전 (노동자계급 내 피억압 소민족 노동자층인 이주자에 대한 초과착취에 기초하여)

언제나 국가들 간의 관계는 경제적·정치적·군사적 특징들의 총체 ㅡ “다양한 관계들의 총체” (레닌) ㅡ 속에서 보아야 한다.[10] 제국주의 국가와 반식민지 국가 간의 관계에서 반드시 모든 형태의 억압과 초과착취가 존재하는 것은 아니며, 이러한 특징들은 다양한 조합으로 존재할 수 있다.

우리 팜플렛의 주제가 자본주의 반식민지로서의 우크라이나 분석이므로 먼저 그러한 유형의 나라에 대한 우리의 정의를 제시하겠다. 반식민지 나라는 형식상 (식민지와는 달리) 독립 국가다. 그러나 본질적인 특징 ㅡ 즉 제국주의에 의한 지배와 초과착취 ㅡ 을 식민지와 공유한다.

이 점은 특히 강조되어야 하는데, 왜냐하면 많은 사회주의자들이 남반구 나라들의 형식적으로 독립적인 지위가 자아내는 착시 현상으로 혼동을 겪고 있기 때문이다. 이로부터, 그들은 이 나라들이 식민지들과는 완전히 다른 성격을 가진다고 결론짓는다. 그러나 형식 외관 뒤에 있는 관계의 본질을 확인하는 것이 우리의 임무다. <<자본론>> 3권에서 맑스가 말한 내용으로 표현하자면, “눈에 보이는 단지 외적인 운동을 진정한 내재적 운동으로 풀어내는 것이 과학의 일이다.”[11]

결론적으로, 우리는 맑스주의 고전의 인식에 발맞춰 다음과 같이 반식민지에 대한 정의를 총괄 정리해왔다. 반식민지 국가란 무엇보다도 그들의 경제와 국가기구가 세계질서 속에서 타 국가·민족에 의해 지배당하는 지위를 가지고 있는 자본주의 국가다. 그 결과, 반식민지 국가는 초과착취와 억압에 기초한 그러한 관계를 통해 제국주의 독점체 및 국가에 초과이윤을 비롯한 그 밖의 경제적·정치적·군사적 이점을 제공한다.

나아가 나라들을 제국주의 국가와 반식민지 국가라는 두 범주로 나누는 것으로는 충분치 않다. 각각의 범주 내에 서로 다른 많은 색조들이 존재한다. 제국주의 국가들 간에도, 반식민지 나라들 간에도 그렇다. 반식민지 나라들의 경우에 우리는 "한편으로 아르헨티나, 브라질, 이집트, 터키, 이란, 태국과 같은 앞서가는 또는 공업화된 반식민지와 다른 한편으로 볼리비아, 페루, 사하라 이남 아프리카 나라들 (남아공 제외), 파키스탄, 아프가니스탄, 인도네시아와 같은 보다 가난한 또는 반(半)공업화된 반식민지"를 구분할 수 있다.[13]

끝으로, 우리의 접근법이 “도식적”이라는 반론에 대해 답하겠다. 우리는 그러한 비판이 타당하지 않다고 생각한다. 명확한 범주들 없이는 세계의 주요 사태발전들 ㅡ 및 이 발전들 사이의 관계 ㅡ 을 이해하는 것이 불가능하다는 것, 그것은 유물론적 변증법의 근본적인 진리다. 레닌은 헤겔을 인용하며 "이해한다는 것은 개념의 형태로 표현한다는 것을 의미한다"고 했을 때 절대적으로 옳았다.[14] 위대한 독일 철학자의 훨씬 더 단정적 정식화로 표현하자면, "어떤 것이든 방법(method)에 완전히 복속될 때만 그것의 진실이 파악되고 인식된다."[15]

제국주의 일반, 특수하게는 반식민지에 대한 우리의 이론적 접근방식을 정리해 놓았으니 이제 스탈린주의 지배에 대해 몇 가지 언급하고 이어서 우크라이나에 대한 보다 세부적인 평가분석으로 이동할 것이다.

2. 막장에 이른 관료제 스탈린주의

애초 대부분의 남반구 나라들은 형식상 독립한 반식민지가 되기 전에 유럽 제국들의 식민지였다. 그리하여 이들 나라의 경제는 그 시작부터 지배 열강의 자본주의적 소유관계에 의해 그 틀이 주조되었다. (다른 많은 동유럽 및 아시아 나라들과 마찬가지로) 우크라이나는 그와는 상황이 다르다. 여기서는 자본주의가 1989-91년 스탈린주의 붕괴의 결과로 도입되었다.

당시까지 소련은 퇴보·타락한 노동자 국가였다. 즉 탈자본주의 계획 경제에, 정치적으로 스탈린주의 관료가 지배하는 나라였다. 이러한 소유관계에 기초하여 소련은 수십 년에 걸쳐 공업화와 복지, 과학, 군사, 우주 탐사 등의 분야에서 중요한 진전을 이룰 수 있었다. 선도적 열강으로서 소련의 글로벌 지위는 이러한 역사적인 대도약을 반영하는 것이었다. 이것이 가능했던 것은 경제적 잉여가 한줌의 자본가들의 사적 이익으로 전유되지 않고 어느 정도 사회 발전을 위해 사용되었기 때문이다.

그러나 탈자본주의 소유관계의 이점은 특권 관료층의 반동 독재에 의해 점점 더 훼손되었고, 마침내 파괴되었다. 이 관료층은 1923/24년 레닌의 와병 및 사망 이후 역사상 최초의 노동자 국가가 고립되고 1927년에는 레온 트로츠키가 이끄는 좌익반대파가 패배하는 그러한 배경 속에서 권력에 오른 사회계층이었다. 스탈린이 이끄는 이 관료 집단은 10월 혁명의 정치적 성과물을 폐지하고 노동자계급과 소 민족들을 억압했다. 트로츠키주의자 수만 명을 포함한 수많은 사람들이 굴라그 (강제 노동 수용소)에서 죽었다.

스탈린주의 관료 정책은 또한 일련의 경제 파탄 (예를 들어 신 NEP와 이후의 강제 집단화)을 야기했고 1930년대 초의 대 기근과 같은 사회적 재앙을 불러일으켰다. 그 본성상 관료들은 늘어가는 특권의 수를 쌓아올리는 데 일차적으로 관심이 있었다. 따라서 관료들은 트로츠키와 그의 지지자들이 연속혁명 이론에 입각하여 제창했던 바와 같은, 혁명 과정을 다른 나라로 확대하는 방침을 폐기하고 현상 유지를 원했다. (이를 위해 스탈린은 “일국 사회주의”라는 보수적 이론을 발명해냈다.)[17]

집권 관료층은 정치적으로 지배 통제했지만도 생산수단을 소유하지 않았다는 점에서 계급이 아니라 특권층 (카스트)이었다. 그러나 이러한 지배 통제는 관료들에게 수많은 특권을 전유(專有)할 수 있는 기생적 생존을 허용해주었다. 따라서 관료들은 점점 더 프롤레타리아 소유관계를 허물어갔고, 나아가 사회의 생산 토대를 그 밑둥에서부터 무너뜨려갔다.[18]

세계정치의 장에서 스탈린주의 독재는 보수적 요소로 작용했다. 모스크바가 (그리고 1972년 닉슨 방중 전까지 베이징도) 때때로 제국주의와 충돌했고 미국에 저항하는 피억압 인민들을 원조한 것은 사실이다. 그러나 무엇보다도, 스탈린주의 국가들은 세계 계급투쟁에서 진압자 역할을 더 많이 했다. 현상 유지를 원하는 모스크바와 베이징의 지배 관료층은 냉전기에조차도 항상 제국주의 열강과의 협정을 모색했고, 서방 나라의 스탈린주의 당들에게 지배계급 분파와 계급협조 정책을 취하도록 종용, 장려했다.

국내에서는 수십 년간 스탈린주의 지배가 일체의 비판적 목소리를 억누르고 사회에 공동묘지의 침묵을 강요했다. 이러한 노동자 민주주의의 결여는 노동자들을 생산수단으로부터 소외시켰고, 주도성과 참여의 결여를 유발했으며, 관료주의적 부실관리와 경제 정체를 초래했다.

트로츠키는 스탈린주의에 대한 평가분석에서 스탈린주의 독재하의 소련을 "과도기 사회"로 규정했다. 그는 이러한 국가들이 국내적, 국제적으로 사회주의혁명의 진전을 가로막는 반혁명 관료층의 지배로 인해 사회주의로 완전히 이행하지 못하고 자본주의에서 사회주의로 가는 그 중간의 과도기 체제에 갇혀버렸다고 설명했다. 트로츠키가 그의 저술에서 예측했듯이, 이러한 국가들은 과도기적 현상이며, 그 외 다른 것일 수가 없었다. 관료층을 타도하는 정치혁명을 통해 전진하거나, 아니면 사회반혁명과 자본주의 복고를 통해 후진하거나 둘 중 하나로서, 다른 길이 있을 수 없었다.[19]

그러나 스탈린주의 관료가 경제를 운영하는 데는 무능했지만, 노동자들을 억압하는 데는 꽤나 유능했다. 1989-91년 관료층의 지배적 분파가 국유화 경제에 대한 방어를 포기하고 자본주의 소유관계를 복원하기 시작했을 때, 노동자계급이 정치적 경험과 (가장 중요한 것으로) 혁명적 지도력을 결여한 어려운 상황에 있었던 이유다.[20] 위기를 승리의 정치혁명으로 전화시킬 결정적인 전제조건이 바로 이러한 정치적 경험과 혁명적 지도력이었음에도 말이다. 그러한 정치 혁명은 인민을 해방시키고 국유화 경제를 되살리고 세계 혁명 과정에 재차 기운을 불어넣는 길을 열 수 있었다. 그러나 필요한 전제조건이 결여되어, 퇴보·타락한 노동자국가는 내파했다. 그리고 정치 혁명의 과정은 패배로 끝나고 사회 반혁명으로 전화됐다.

3. 자본주의 복고의 파괴적인 사회적·경제적 결과

1991년 프롤레타리아 소유관계의 붕괴와 자본주의 복고는 소련, 동유럽 나라들에 파멸적인 결과를 가져왔다. 경제가 파괴되고 인민대중 생활조건이 끔찍하게 악화되는 과정을 열었다.

소련·동구권의 일원으로서 우크라이나에서도 같은 과정이 시작됐다. 아래 표 1에서 우리는 첫 5년 동안에만 국내총생산(GDP)과 산업생산이 50% 가까이 붕락한 것을 볼 수 있다. 어느 모로 보나 재앙이다. 그 이래로 우크라이나 경제는 고도로 취약한 기복 과정을 반복했다. (그림 1 참조)

표 1. 1991-1995년 우크라이나 국내총생산 및 산업생산의 붕락 [21]

1991년 1992 1993 1994 1995 누계

GDP -11.9% -17.0 +4.2 -2.5 -11.8 -49.7

산업생산 +4.8% -6.4% -8% -27.8% -11.5% -48.3%

그림 1. 1996-2018년 우크라이나 GDP의 변화, 연 성장률 [22]

우크라이나 경제의 급락 사이클은 1999년까지 지속되었다. 어느 시점에서 중단될 수 있었음에도 불구하고 우크라이나 경제는 1991년 수준을 오늘까지 회복한 적이 없다. 표 2에서 보듯이 1999년 GDP는 1991년 수준의 44.7%에 불과했다. 또 다른 경제학자는 2000년까지 우크라이나의 실질 GDP가 1990년 수준의 43%로 감소했음을 나타내는 데이터를 제공한다.[23] 이 수치는 2006년 73%, 2013년 76.2%로 다소 회복되었다가 2018년 69.6%로 다시 붕괴됐다.[24] 즉, 우크라이나 경제는 자본주의 복고 시작 이래로 30년 동안 생산량이 1991년 이전 수준의 3/4을 넘어본 적이 없을 정도로 극적인 방식으로 축소된 것이다!

표 2. 1991년 자본주의 복고 이래 우크라이나 경제의 만성적 위기: 불변가격 국내총생산[25]

연도 1999년 2006 2013 2018

1991년=100% 44.7% 73 76.2 69.6

이에 동반하여 투자도 대폭 감소했다. 특히 중공업과 원자재 추출 부문에서 크게 감소했다. 그 결과, 자본스톡 비중이 커진 것도 쓸모없게 되었다. 한 우크라이나 경제학자는 1991-99년 기간에 공업총생산액이 -49.1%, 자본 투자가 –77.9% 감소한 것으로 계산했다.[26]

자본주의 복고 이후 우크라이나의 구조적 위기로 인해 대규모 탈공업화 과정이 초래되기도 했다. 우크라이나는 광업과 철강 생산에서 발달된 기반을 가졌을 뿐만 아니라 방위산업, 자동차, 항공기, 항공우주, 조선 등의 부문에서도 고도 산업의 본거지였다. 그러나 1991년 이후 이들 산업의 상당 부분이 폐업하거나 대폭 축소됐다. 1991년과 1998년 사이에 산업 가동률은 계속 감소하여 50-51%로까지 떨어졌다.[27]

그 한 결과로, 국내총생산에서 제조업을 비롯한 전체 공업 부문의 비중이 크게 감소했다.[28] 우크라이나 GDP에서 공업 부문이 차지하는 비중은 1992년 52.6% (제조업: 44.6%)였지만, 이 비중은 2000년 30.8% (제조업: 16.3%), 2013년 22.7% (제조업: 11.3%), 2019년 22.6% (제조업: 10.8%)로 감소했다. 즉, 나라의 총생산량에서 공업 및 제조업 비중이 불과 20년 만에 각각 5분의 3과 4분의 3으로 감소한 것이다! (표 3 참조)

표 3. 1992-2019년 우크라이나 GDP에서 공업 및 제조업 비중 [29]

1992년 2000년 2013년 2019년

공업 비중 52.6% 30.8% 22.7% 22.6%

제조업 비중 44.6% 16.3% 11.3% 10.8%

논리적으로 당연히, 이러한 경제적·사회적 퇴보 역진 과정은 주민에게 파괴적인 결과를 가져왔다. 1991년 이전의 계획경제 조건 하에서는 존재하지 않았던 실업률이 극적으로 증가했다. 1999년 4월, 세계은행은 우크라이나의 실질 실업률을 30%로 추정했다.[30] 공식적으로, 2009년에 실업률은 9.6%였는데 그 뒤에 다시 증가했다.[31] 2000년 주민의 26.4%가 국가 빈곤선 이하로 살았는데, 이 비율은 2013년 (24.5%)까지 거의 그대로 유지되었다.[32]

자본주의 소유관계의 확립에 동반하여, 소득 불평등이 우크라이나 사회의 주요 특징이 되었다. 2010년 우크라이나 인구의 가장 부유한 10분위가 전체 소득의 21%를 차지한 데 반해 가장 가난한 1분위 층은 단 4.4%를 점했다.

이 파괴적인 과정의 결과로, 우울증, 건강 문제, 알코올 중독과 약물 중독, 자살, 전염병 등이 주민 속에 급격히 번졌다. 남녀 일반 기대수명이 1991년-1995년 사이에 70.5세에서 67세로, 남성만으로는 1989년 66세에서 62.8세로 줄었다. 동시에 유아 사망률은 13.0 (1990년)에서 15.0 (1995년)으로 증가했다.[34]

상황이 나중에 개선되었어도, 기대수명은 2020년에도 여전히 1991년 (71세)과 같은 수준으로 유지되었다. 이것은 유럽의 다른 어느 나라들보다도 낮은 수준이다.[35] 사망률 (인구 1,000명당)은 11명 (1989년)에서 17명 (2005년), 16명 (2020년)으로 증가했다.[36] 동시에 출산율 (여성 1인당 출생 수)은 2명 (1988년)에서 1.1명 (2001년), 1.2명 (2020년)으로 감소했다.[37]

이러한 전례 없는 사회적 쇠퇴·부후화 과정의 필연적인 결과는, 우크라이나 인구가 1991년 5200만 명에서 2020년 약 4200만 명으로 20% 가까이 감소한 것이다.[38] 자유시장의 이점을 전파하는 데 싫증날 일이 없는 핵심 제국주의 경제기관인 OECD조차도 다음과 같이 밝힐 수밖에 없었다. "우크라이나는 1991년 독립 이래로 인구 고령화와 인구 감소를 겪었다. 2000-2016년 동안, 생산가능인구 (즉, 15-64세)는 7.8% 감소했고 전체 인구는 8.1% 감소했다. 우크라이나 인구는 이미 대부분의 OECD 나라들보다 고령이다. 65세 이상의 연령층이 2016년에 인구의 21%를 점했다."[39]

요약하자면, 우크라이나 ㅡ 유럽에서 가장 인구가 많은 나라 중 하나 ㅡ 에서 자본주의 복고의 대차대조표는 파괴적이다. 물론, 이 과정은 현 러시아 침략 전쟁에 의해 지금 훨씬 더 악화되었다. 그러나 우리가 위에서 보여주었듯이, 자본주의 복고 후 20년이 넘은, 그리고 러시아와의 적대관계가 시작되기 전인 2013년에도 우크라이나 경제가 1991년 수준의 76%밖에 이르지 못했다는 점에서 2014년 국내 갈등이 시작되기 전에 이미 우크라이나는 대규모 후퇴를 맞았다. 자본주의와 제국주의라는 사악한 힘들에 의해 파괴되면서 사회적·경제적 퇴보·역진의 과정을 겪은 것이다.

4. 1991년 이래 우크라이나 자본주의의 반식민지적 기형화

스탈린주의와 관료 계획경제의 붕괴 이후 우크라이나에 자본주의 소유관계가 확립됐다. 그러나 자본주의는 "유기적"으로 성장하지 않았고, 성장할 수도 없었다. 그러하기 보다는 자본주의 가치법칙이 외국 제국주의 기관 (서방 정부/은행/기업)과 국내 올리가르히 (과두재벌)의 결합된 힘에 의해 실행됐다. 결과는 제국주의 열강과 독점체들에 의한 파렴치한 강탈이며 이들이 지배하는 종속적 자본주의 경제의 성립이었다.

1) 올리가르히: 매판 부르주아지의 형성

동유럽의 다른 전(前) 스탈린주의 나라들과 비슷하게 우크라이나에서도 1991년 이후 친자본주의 정부들이 신자유주의 사유화 정책을 실시했다. 공식 통계에 따르면 1999년 말 사유화된 기업들이 산업생산의 약 71%와 고용의 50% 이상을 담당했다.[40]

사유화 과정은 독점화 과정으로 이어졌다. 즉 주요 경제 부문/ 기간산업을 장악한 소수의 기업들이 창출된 것이다. 1998년 2월까지 200대 기업이 우크라이나 산업생산의 90%를 담당했다.[41]

2022년 2월 전쟁 시작 이전 시기에 젤렌스키 정부는 사유화 과정을 지속, 확장하려 했다. 2021년 3월 우크라이나 의회는 국유기업 민영화 금지 조치를 철회하는 법안을 통과시켰다. 이는 "전략" 기업으로 간주되어 매각 대상에서 제외되는 기업들의 수를 줄여놓은 이전 법 (2019년 법)을 따른 것이었다. 2020년 우크라이나의 최대 파이프라인 회사 나프타가스와 우크르 트란스가스 등 에너지 부문 관련 회사들을 포함하여 국유기업의 부분 민영화를 허용하는 프로세스가 착수됐다. 여기에 의회가 나서서 2021년에 민영화 제외 대상 659개 기업 (주로 에너지, 방산, 항공우주 부문, 국영 철도, 우편) 목록을 작성함으로써 이 프로세스를 법적으로 한 층 더 확실하게 했다.[42]

이 사유화 과정의 결과는 소수의 슈퍼리치 자본가 집단 ㅡ 이른바 올리가르히 ㅡ 이 가장 값나가는 기업들을 틀어쥔 것이다. 결코 사회주의에 친하다는 혐의를 받을 일 없는 미국의 한 신자유주의 싱크탱크가 최근 발표한 연구보고에 따르면, "우크라이나의 상위 100명의 부자들이 전쟁 전 우크라이나 경제의 25% 가까이를 지배했다. 많은 올리가르히가 에너지, 광업, 금속, 미디어를 포함하는 문어발식의 다각화된 지주회사들을 거머쥐고 있다. 과거에 이러한 경제적 지배를 통해 올리가르히가 일부 정당에 상당한 자금을 지원함으로써 거대한 정치적 영향력을 행사할 수 있었다."[43]

소수의 새로운 자본가 집단에 의한 이 같은 축재 과정은 대규모 자본 도피 및 국유 재산 도둑질과 동반 진행됐다. 경제학자들은 1996년 우크라이나의 국외 자본 규모를 250억 달러에서 500억 달러 사이로 추정했다.[44] 이 과정은 우크라이나 자본가들의 소위 국외 "투자" 목적지의 특수한 성격에서도 나타나는데, 공식 통계에 따르면 우크라이나로부터 유출되는 전체 외국인투자 (해외투자)의 90% 이상이 조세 피난처이자 자본 도피 목적지로 잘 알려진 키프로스에 등록되어 있다.[45]

물론, 그러한 국외 "투자" 중 일부는 다시 우크라이나에 대한 외국인투자 (우리가 러시아에서도 관찰한 현상인 이른바 자본 “라운드트리핑”[우회투자])로 돌아왔다.[46] 그러나 아래에서 살펴보겠지만, 우크라이나에 대한 외국인직접투자(FDI) 잔고가 우크라이나의 국외 FDI에 비해 액수가 훨씬 더 크다는 점에서 우크라이나 자본가들이 자국에 대한 그러한 "외국인" 투자에서 차지하는 비중은 아주 작은 수준에 불과하다는 것이 명백하다.

자본 도피의 또 다른 형태는 수출에 있다. 사회노동연구소를 중심으로 한 일단의 우크라이나 진보 경제학자 그룹은 한 흥미로운 연구보고서를 통해 내국 자본가들이 소위 "상품 수출"을 통해 나라 밖으로 밀반출한 화폐의 양을 계산했다. "자료를 종합하면 2012~14년 및 2015년 1-9월 동안에 영국령 버진아일랜드, 키프로스, UAE, 스위스, 레바논 등 무역 중계국들에 한해 우크라이나가 수출한 물량은 전체 상품 수출의 50%에 달하는 액수인 831억 흐리브냐 [우크라이나 통화 – 인용자]로, 이 중 25억7000만 흐리브냐 (1,5%)만이 이들 나라에서 소비되었다. 우크라이나 수출이 이들 중계국에 한정된 것이 아니라는 점을 감안할 때 우크라이나 상품 수출의 절반 이상이 세금 적은 나라들을 거쳐 가며, 우크라이나 수출기업들 이윤 대부분은 그들이 이 나라들 은행에 개설한 계좌에 쌓이고 있는 반면, 나라 예산은 상당 액수의 법인세를 잃고 있다고 우리는 자신 있게 말할 수 있다."[47]

이와 같이, 이 소수 과두재벌은 그들의 부를 일차적으로 국내 경제에서 자본축적을 위해 활용하는 것이 아니라 외국 조세 피난처에서 기생적 축재를 위해 활용한다. 동시에, 과두재벌은 우크라이나 경제를 글로벌 자본의 필요에 맞춰 종속적 경제로 전화시키는 데서도 주요한 역할을 담당했다. 즉, 과두재벌 올리가르히는 다른 많은 반식민지 자본주의 나라들에서 익숙한 현상인 매판 부르주아지의 우크라이나 버전이라고 할 수 있다. 이 우크라이나판 매판 부르주아지는 국가 경제를 약탈하여 국외 조세 피난처에 맡겨둔 이 훔친 부를 통해 기생적으로 살아가는 자본가계급이다.

그 본성상 올리가르히는 제국주의 독점체들과 밀접하게 연결되어 있다. 이 관계망에서 올리가르히는 종속적 부분으로 제국주의 독점체들과 강대국들에 완전하게 의존하고 있다. 여기에는 주되게 두 가지 이유가 있다. 첫째, 올리가르히는 (대부분 서방 열강들이 통제하는) 국제 금융기관에 맡겨둔 그들의 부를 보호하고 비밀을 유지하는 데 있어 전적으로 제국주의 독점체들과 강대국들에 의존한다. 둘째, 그들의 이윤은 그들이 독점체들과 맺을 수 있는 사업 거래에 크게 의존한다.

끝으로, 올리가르히가 ㅡ 러시아를 비롯한 전(前) 쏘연방 나라들과는 달리 ㅡ 우크라이나 국내정치에서 매우 영향력 있는 직접적 역할을 담당했다는 것을 주목해야 한다. 2014~19년 젤렌스키의 전임 대통령인 페트로 포로셴코는 억만장자이자 제과회사의 오너로서 “초콜릿 킹”이라는 별명을 보유했다. 2002년 450명의 국회의원 중 300명이 백만장자 [달러 기준]인 것으로 추계되고 있다. 입법에 직접 관여하는 역할 뿐만 아니라 기소 면책권에서 오는 특권은 탈세와 자금 국외 밀반출에 신경 쓰는 사업가들에게 절대로 과소평가될 수 없는 국회의원직의 이점이다.[48]

요약하자면, 우크라이나 자본가계급의 최상위층인 올리가르히는 우크라이나 자본주의의 반식민지적 기형화를 밀어가는 데 핵심 역할을 했다.

2) 자본주의 세계시장을 위한 반식민지 원료 공급자

우크라이나에서 자본주의 복고의 주요 특징은 제국주의 지배 세계시장에 우크라이나 경제가 급속히 통합됐다는 점에 있다. 이미 1990년대 후반에 GDP 대비 무역 비율 (연간 총생산에서 수출입 물량이 차지하는 비중을 반영하는)은 90%에서 110% 사이였다. 이후, 이 수치는 약 75-80% 수준으로 안정화되었다.[49] 이는 세계 대부분의 나라들보다 자본주의 세계시장에 훨씬 더 고도로 통합되었음을 말해주는 것이다.

GDP 대비 수출 비중은 1993년과 1998년 사이에 두 배로 증가하여 40%를 넘었고 2000년에는 약 60%로 늘었다.[50] 전체 세계 무역에서 우크라이나의 수출이 차지하는 비중은 1995년 0.3%에서 2005년 0.35%, 2011년 0.45%로 증가한 것으로 나타났다. 동시에, 세계 GDP에서 우크라이나가 차지하는 비중은 0.22% 수준에 불과했다. 즉, 우크라이나가 세계 수출 물량에서 차지하는 비중이 세계 생산량에서 차지하는 비중보다 두 배나 높았던 셈이다.[51]

캐나다 경제학자 안톤 올레니크는 다음과 같이 평한다. "1990년대 중반 쿠치마 대통령이 '충격요법' 정책을 시행한 이래로 우크라이나는 대외무역 (수출과 수입을 합친) 비중이 GDP 규모를 줄곧 초과하는, 세계에서 가장 개방적인 경제국 중 하나였다. 쿠치마의 충격요법은 1990년대 초 러시아에서 보리스 옐친과 예고르 가이다르 정부가 실행한 개혁보다도 더 급진적이고 더 신자유주의의 기준에 가까웠다."[52]

그러나 그 시작부터 우크라이나는 제국주의 국가들의 경제를 위한 1차·반제품 공급자로서 자본주의 세계시장에 진입했다. 지난 30년은 그러한 종속적 지위가 심화되는 시간이었다.

첫 번째 기간에는 공업 원료가 우크라이나의 수출에 주도적인 역할을 했다. 수출물량에서 철 금속과 비철 금속의 비중이 1996년 초 약 30%에서 2001년 40%로 증가했다.[53] 구소련 이외의 나라들로 가는 우크라이나 수출물량에서 이 비중은 무려 50%를 넘었다.[54]

그러나 그 뒤에는 철강 비중이 줄고 대신 농산물 비중이 늘었다. 2008년과 2015년 사이에 우크라이나 수출물량에서 비(卑)금속 비중은 42%에서 26%로 감소했다. 공산품 비중도 2008~2013년 사이에 73.6%에서 57.4%로 줄었다. 동시에 밀, 보리, 유채씨, 옥수수와 같은 1차 농산물 비중은 2008년 12%에서 2015년 32%로 3배 증가했다. (아래 그림 2 참조).[55] 지난 몇 년 농산물 수출은 훨씬 더 늘어 2021년 우크라이나 전체 수출물량에서 약 41%를 차지했다.[56]

그림 2. 우크라이나 수출구조, 1996-2015년 [57]

이와 같이, 대부분의 제조업 수출품은 주로 비(卑)금속류다. OECD는 2018년 "첨단 제조업 제품 수출은 미미한 수준으로 철도 차량, 항공기 부품 등이 대부분이다"라고 평가했다.[58] 이는 앞서 언급한 국내 제조업이 사유화와 세계화 과정으로 인해 붕괴된 결과다. "2017년 철도 차량 수출은 2013년에 비해 91% 감소했고 기계공업 제품의 경우 54% 감소했다."[59] 유명한 항공기 제조기업 안토노프 사는 2015년 이후 단 한 대의 비행기도 만들지 못했다.[60]

잔존 산업들은 국내 시장보다는 수출용으로 상당 정도의 생산을 한다. 키이우에 본부를 둔 사회노동연구소의 위 연구보고에 따르면 2014년 전체 산업생산의 41.9%를 담당한 6개 산업이 제품의 절반 이상(54.3%)을 국외에 판매했다. [61]

우크라이나 경제에도 정보통신기술과 같은 현대적인 고숙련 산업부문들이 있는 것이 사실이다. 전쟁 이전에 이 부문은 GDP의 4%를 점하기까지 했으며 우크라이나의 정보통신기술 노동인력은 세계 4위권에 속했다. 우크라이나 정보통신 전문가들은 운전면허증, 코로나19 백신 기록, 여권 등 정부 서비스를 자동화하는 데 기여한 이른바 “디아 앱”(Diia app)을 만들어냈다. 이 앱은 전쟁 상황에도 성공적으로 효능을 발휘했다. (예를 들어 난민 및 IDP 지원, 러시아 군사 활동 위치 파악 등). 그 결과, 우크라이나의 디지털 수출액은 2011년 연간 10억 달러 미만 수준에서 2021년 68억 달러 넘는 수준으로 증가해 전체 수출에서 차지하는 비중이 1.6%(2013년)에서 10%(2021년)를 조금 넘는 수준으로 증가했다.[62]

그럼에도 이 부문은 국가 경제와 무역에서 여전히 작은 일부일 뿐으로, 우크라이나 경제의 반식민지적 기형화를 막는 강력한 상쇄 경향을 유발하기에는 역부족이다. 이 점은 전쟁 시작 몇 년 전에 우크라이나 수출물량에서 첨단기술 부문 비중이 감소하는 것에서 잘 볼 수 있다. (아래 표 4 참조). 그리고 끔찍한 전쟁 상황을 고려할 때, 제국주의 독점체들이 우크라이나 경제를 현대화하는 쪽보다는 정보통신기술 노동자들을 국외 이주자로 빼내올 가능성이 훨씬 더 높다.

표 4. 2013-18년 우크라이나 전체 상품수출에서 첨단기술로 생산된 상품수출 비중, 2013-2018년 [63]

2013년 2014년 2015년 2016년 2017년 2018년

24.4% 20.4% 19.2% 17.3% 16.8% 17.0%

EU에 대한 수출 비중이 크게 증가했지만, 이조차도 제국주의 정부들이 자국 산업을 보호하는 데 열심이어서 곧 중요한 장애물에 직면했다. 동시에 EU는 우크라이나에게 시장 개방을 강요했다. 우크라이나의 진보 경제학자 마르코 보즈쿤은 우크라이나의 세계시장 편입에 관한 연구논문에서 이렇게 지적한다. "우크라이나는 1990년대에 러시아와의 무역 비중을 약 80%에서 55%로 줄였다. EU에 가입 신청 중인 중유럽 국가들과의 무역도 20%에서 10%로 동시에 감소했지만, EU 회원국들과의 무역은 약 6%에서 20%로 증가했다.... EU 보호무역주의 체제가 우크라이나가 경쟁 우위를 점하고 있는 제품들 (철강, 화학, 식품, 섬유 등, 우크라이나로서는 생산적 투자와 경제 현대화를 위한 수익을 창출할 수 있는 제품들)의 수입을 막는 한 EU와의 무역관계 구조는 불만족스러웠다. 게다가, 반덤핑 조사 대상으로 지정된 우크라이나 수출 품목의 비율이 1990년대에 약 1/4에서 1/3 이상으로 증가했다.... 1990년대 동안 우크라이나 소매 시장의 약 60%를, 원산지에서는 팔 수 없는 잉여 및 2등급 제품을 공급하는 외국인 업자들이 장악했다."[64]

같은 저자는 1996년에 절박한 경제 상황을 논평한 한 우크라이나 신문을 인용한다. "우리는 국외 시장만 잃은 것이 아니다. 우리 자신의 것도 거의 다 잃었다.... 키이우의 한 슈퍼마켓은 지금 감자 바레니키 [만두와 비슷한 우크라이나 전통 음식]를 팔고 있는데 그것들은 뉴욕 브루클린에서 만들어진다!"[65]

이와 같이 우크라이나의 수출구조는 크게 변형되어버렸다. 주로 1차·반제품을 EU에 수출하는 반면, 주로 가공품을 수입한다. 2016년 기준으로 우크라이나의 EU 수출 품목은 비금속과 그 제품(전체의 22.1%), 채소류 제품(16.1%), 광물 제품(12.8%), 기계 및 가전 (11.5%)으로 구성되어 있다. 반면 우크라이나는 EU로부터 주로 기계 및 가전(26.1%), 화학 산업 또는 관련 산업 제품(16.8%), 운송 장비(10.7%), 플라스틱·고무 및 그 제품(7.1%) 등을 수입했다.[66]

우크라이나의 수출구조는 ㅡ 전쟁 시작 훨씬 전부터, 나아가 2014년 사건보다도 더 전부터 ㅡ 평균적인 반식민지 나라보다 더 낙후되어버렸다는 것을 주목할 필요가 있다. 우크라이나의 전체 수출에서 첨단기술 제품 수출이 차지하는 비율을 다른 중·저소득국들과 비교해보자. 우크라이나는 2000년에서 2013년 사이에 이 비율이 평균 5% 수준이었는데 반해 중·저소득국들의 평균은 17~20%였다.[67]

우크라이나의 많은 관측자들은 그들의 나라가 부유한 나라들을 위한 기초 상품 공급자로 전화되고 있는 것에 대해 비판적 시각을 드러낸다. 사회노동연구소의 경제학자들은 “일반적으로 이러한 경향은 지난 20년 동안 좇은 논리에 부합한다. 우크라이나를 원료 공급자로 세계시장에 편입시키는 그 일반적 논리 말이다”라고 올바르게 논평한다.[68]

우크라이나의 부르주아 경제학자들조차 그러한 사태전개에 많은 불만을 가지고 논평한다. 재무차관과 국제통화기금(IMF) 우크라이나 대표를 역임한 숨김없는 신자유주의 숭배자인 우크라이나 경제학자 올레 하브리신은 다음과 같이 전한다. "그럼에도 불구하고, 우크라이나가 무엇을 수출해야 하는지에 대해 자원 기반 저부가가치 수출이 너무 많고 고도 첨단기술 제품은 충분치 못하다고 강하게 지적하는 논조의 관계자들 글이나 성명이 결코 없는 것이 아니다. 대표적으로 곤차르와 바비라드-라주닌은 ‘우크라이나가 유럽연합과 러시아연방의 농업 부속물이 되었으며… 비록 국제 조사에서는 우크라이나의 과학 기술 잠재력이 상당히 높게 평가되고 있지만… 첨단기술 제품 수출은 매우 적다'고 말한다. 또 슬레프트소바도 우크라이나 수출이 철강이 1/3을 훨씬 넘게 차지하는 등 자원 집약도가 높다고 지적한다. 정부 프로그램들과 성명들도 비슷한 지적들로 채워져 있다. 단순, 자원 기반 저부가가치 제품의 높은 비중을 비판하는, 그리고 올바른 수출구조가 되려면 훨씬 더 정련된 제품을 포함해야 한다며 우크라이나의 선진 인적 자본 능력을 강조하는 내용의 지적들이다. 개발경제학에 친숙한 독자들은 저소득 국가들이 농산물이나 자원 수출국으로 밀려나고 있다는 이 공통된 불평불만을 인정할 것이다."[69]

요약하자면, 우크라이나 무역구조의 변화는 우크라이나를 무엇보다도 제국주의 국가들을 위한 1차·반제품 공급자로 만들었다. 지난 30년을 거쳐 우크라이나도 자본주의 반식민지의 특징인 세계시장에서의 종속적 지위를 떠안게 된 것이다.

우리가 낸 책 <<남반구에 대한 대 강탈"에서 설명했듯이, 그러한 종속적 위치에서 우크라이나는 다른 많은 반식민지 나라들처럼 제국주의 지배 세계시장에서의 부등가 교환이라는 불리한 조건을 맞고 있다. 보다 발달한 (제국주의) 나라의 상품과 덜 발달한 (반식민지) 나라의 상품이 세계시장에서 교환될 때, 가치법칙은 제국주의 자본이 부등가 교환을 통해 추가 이윤을 얻을 수 있게 해준다. 제국주의 자본의 더 싼 상품은 반식민지 나라의 더 비싼 상품을 두 손 들게 하고, 반식민지 나라가 그들의 상품을 그 가치 이하로 팔지 않을 수 없도록 강제한다. 따라서 보다 강한 (제국주의) 자본은 자신의 상품을 생산 가격 이상으로 팔 수 있으며, 그러면서도 경쟁력이 낮은 (반식민지) 자본보다 세계시장에서 여전히 더 싸다. 반식민지 자본은 자신의 상품을 생산 가격 이하로 팔지 않을 수 없도록 강제되며, 그러면서도 제국주의 자본보다 세계시장에서 여전히 더 비싸다.[70]

그 결과, 더 강한 (제국주의) 자본은 더 약한 (반식민지) 자본에 의해 창출된 잉여가치의 일부를 성공적으로 전유한다. 이와 같이 자본주의 ‘선진’국에서 ‘후진’국으로 대량 가치 이전을 가능케 하는 기제가 바로 부등가 교환이다.

재차 강조하지만, 이러한 사태발전은 결코 “불가피”하지 않았다. 1991년 독립국가가 되었을 때 우크라이나는 "약한" 또는 "후진" 경제가 아니라 상대적으로 선진적인 산업을 보유한 경제라는 점에서 전혀 불가피하지 않았다. 우크라이나가 제국주의 열강에 (점점 더 농산품 비중이 늘어가는) 1차·반제품을 공급하는 반식민지 나라로 전화한 것은 다름 아닌 자본주의 복고 정책의 결과였다. "운명의 장난"이 아니라 강대국들과 소수 올리가르히 집단 ㅡ 탐욕적인 매판 부르주아지 ㅡ 에 의해 목적의식적으로 추진된 프로그램의 결과물인 것이다.

3) 외채의 덫에 깊이 빠진 경제

언제나 제국주의 자본은 자본수출을 통해 가난한 나라로부터 추가 이윤을 얻으려고 시도한다. 특히 1970년대 초부터 전 세계적으로 중요성이 커진 그 한 가지 형태는 차관·대출 형태로 화폐자본의 수출이다. 이런 경우 은행을 비롯한 금융기관들이 반식민지 나라들에게 공여하는 차관에는 막대한 금리가 따른다. 외채가 반식민지 나라들에 대한 제국주의 초과착취로 결과하는 이유다.

처음에 독립 국가가 되었을 때 우크라이나는 미상환 외채가 없었다. 이것은 빠르게 바뀌었다. 1992년 말 어림잡아 14억 달러 수준이던 우크라이나의 부채는 급격히 증가하여 1999년 124억 파운드로까지 치솟았다.[71] 2001년 3월에는 140억 7천만 달러로 상승했다. 그 결과 GDP 대비 부채 비율은 1999년에 40% 이상으로 증가했다. 수출 대비 부채 총액도 1994-97년 43-48%에서 1998-2000년 65-77%로 증가했다. 또 수출 대비 부채 상환 비율 (한 나라가 세계시장에서 상품 판매를 통해 부채를 얼마나 상환할 수 있는지를 나타내는 지표)도 1997년부터 급격히 증가했다.[72]

그러한 차관·대출의 많은 부분이 외국 자본가들로부터 온 것이다. 1996년 정부가 국채 발행안을 내놓았을 때 외국인투자자들이 국고채 시장에 넘쳐났다. 1997년 말 외국인투자자들은 모든 국고채권의 45%를 보유하고 있었다.[73]

우크라이나 자본가들도 막대한 대출을 받았는데, 많은 경우 국가가 그 부채에 대한 공적 보증을 떠맡았다. 놀랍지 않게도, 자본가들은 부채를 상환할 수 없었을 뿐더러 대부분 갚으려고 시도조차 하지 않았다. 사회노동연구소는 다음과 같이 보고한다. "우크라이나 국가회계원이 제공한 자료에 따르면, 외국계 대부업체로부터 대출받은 기업 중 수수료를 제대로 지불한 기업은 15% 미만이며, 이들 중 약 3분의 1은 받은 대출금을 갚으려고도 하지 않았다. 이 부채의 압도적인 부분이 우크라이나 기업들이 해외에서 수입한 상품에 대한 지불 채무라는 것은 흥미롭다. 따라서 국가 예산은 국내 생산을 발전시키는 것을 돕는 대신에 외국 제조업자들에게 보조금을 주는 것으로 끝나버렸다."[74]

1990년대 말 우크라이나 국가는 공적 보증 대출의 (이자 포함) 상환 비용이 국가 전체 부채 상환액의 31%로까지 증가하는 기괴한 상황에 처해 있었다.[75]

당연히, 정부는 누적된 부채를 갚을 능력이 없는 것으로 판명됐다. 2000년에 IMF에 대한 지급액만으로도 우크라이나 국립은행의 모든 통화 보유액을 초과했다. 2000년의 대외 공채 총 지급액은 37억 흐리우냐 [1흐리우냐 = 약 35원]에 도달하여 전년도의 두 배로 뛰었다.[76]

2000년대 들어 경제가 몇 년간 성장기를 겪으면서 상황이 개선되었다. 이러한 성장의 원인은 일차적으로 우크라이나 기업들이 수출하는 원자재에 유리했던 당시 세계시장 동향 때문이었다. 그 결과, GDP 대비 공공부채 비율은 2007년에 최저 12%로 떨어졌다.[77]

그러나 2008년 대공황이 시작되면서 부채 상황은 다시 급격히 악화되었다. 우크라이나의 자본가들은 외국 금융기관들로부터 계속해서 대출을 받았고, 그 결과 사기업 부문은 총 1,040억 달러의 대외부채 ㅡ 2009년에 달성한 GDP의 약 108% ㅡ 에 직면했다. 그리고 그 금액 중 430억 달러는 2009년 상환 예정인 단기 부채였다.[78] 설상가상으로 우크라이나 국가 부채도 2013년 730억 달러로 정점을 찍으며 빠르게 증가했다.[79]

더 이상 지속 불가능한 상황이 왔다. 2013년 경상수지 적자는 GDP의 9.2%에 달했고, 외화보유액은 두달치 수입액을 조금 넘는 액수가 다였다. 2014년 통합 예산 적자가 GDP의 10%를 초과했다. 그 결과 흐리우냐는 대폭 평가절하 되었다.[80]

2016년에 정점을 찍은 후, 부채 상황은 일시적인 경기상승을 배경으로 다소 개선되었다. 그러나 우크라이나의 부채는 2022년 2월 전쟁 시작 전 몇 년 동안 매우 높은 수준을 유지해왔다. 2020년 중앙정부 부채가 (2016년 71.8%로 정점을 찍은 뒤) 58.7%였다.[81]

IMF 자료에 따르면 국민총소득(GNI) 대비 대외부채 잔액은 56.9%(2007년)에서 78.8%(2013년), 123.2%(2016년)로 증가했으며 2020년에는 82.7%를 기록했다. (아래 표5 참조)

표 5. 우크라이나 대외부채 잔액, 2007-2020년 (GNI 대비) [82]

2007년 2013년 2016년 2020년

56.9% 78.8% 123.2% 82.7%

그 결과, 우크라이나는 수출 소득의 상당 부분 ㅡ 약 5분의 1 또는 5분의 2 ㅡ 을 외채 상환에 사용해야 했다. (아래 표 6 참조)

표 6. 우크라이나 총부채상환액 (상품·서비스 수출 및 1차 소득수지 대비), 2007-2020년 [83]

2007년 2013년 2016년 2020년

18.5% 42.3% 20.9% 23.8%

우크라이나가 외채의 덫에 걸리면서 전쟁과 파괴의 현 조건에서 상황은 더 급격히 악화되고 있다. 제국주의 열강과 금융기관에 대한 부채가 대대적으로 증가할 것이라는 데는 의심의 여지가 없다.[84] 주빌리 부채 캠페인 (Jubilee Debt Campaign)의 하이디 차우 사무총장은 위험한 상황이라며, 자본가들이 채권 만기 전에 현금화 하려고 하는 수익이 어느 정도인지 지적하고 있다. "침공 이후, 2015년 채무 재조정의 일환으로 발행된 우크라이나 달러 표시 채권은 달러당 25센트 수준에 거래되고 있다. 이는 디폴트(채무불이행) 위험이 높다는 것을 반영하는 것이지만 우크라이나가 채무 상환을 계속할 경우 서방 은행과 헤지펀드가 300%의 수익을 낼 수 있다는 것을 의미하기도 한다."[85]

이 수치들은 외채 사업이 제국주의 독점체들에게는 매우 수익성 높은 비즈니스지만 그들에게 초과이윤 지불의 짐을 져야 하는 반식민지 나라의 인민에게는 매우 불리한 것임을 생생히 보여주고 있다!

4) 외국인투자: 우크라이나에 대한 제국주의 약탈

앞 장에서 언급한 바와 같이 제국주의 자본은 자본수출을 통해 가난한 나라로부터 추가 이윤을 얻으려고 시도한다. 차관·대출로 화폐 자본을 수출하는 것도 그러한 형태 중 하나지만, 외국인투자는 반식민지로부터 잉여가치를 전유하는 또 다른 중요한 방법이다.

한편으로는 거대한 노동력 저수지 및 이 노동력 착취를 위한 값싼 비용을, 다른 한편으론 본국에서 이윤율의 저하 경향을 고려할 때, 제국주의 독점체들은 이 가난한 나라들에 자본을 수출하려는 강한 동기를 가진다. 독점자본한테 이 해외시장이 국내시장을 대체하는 것은 아니며, 그러한 대체물이 될 수도 없다. 그러나 해외시장은, 이 나라들의 평균 이윤율이 더 높다는 점을 고려할 때 가능한 추가 이윤의 중요한 원천을 제공할 수 있다.

그러한 자본수출은 독점체들이 현대 기계와 기술을 훨씬 더 값싼 노동력과 결합할 수 있게 해준다. 이런 식으로 독점체들은 그들의 상품에 대한 비용 가격, 즉 상품 원가를 낮춘다. 독점체들이 그들의 상품을 판매할 때 시장 가격 이하로 판매할 수 있게 되는 것이다. 이것은 반식민지 시장과 제국주의 시장 모두에서 그렇다. 반식민지 시장에서는 이 독첨체들이 반식민지의 경쟁 자본가들에 비해 더 현대적인 기계를 사용하여 저임금 노동자들에게 더 효과적이고 더 생산성 높은 방식으로 상품을 생산하도록 했기 때문에 시장 가격 이하로 판매할 수 있다. 제국주의 시장에서는 이 독점체들이 제국주의 시장의 다른 경쟁자들이 지불해야 하는 것보다 훨씬 적은 액수의 임금을 반식민지 노동자들에게 지불하면 됐기 때문에 시장 가격보다 싸게 판매할 수 있는 것이다. 그리하여 이 독점체들은 평균을 훨씬 웃도는 추가 이윤을 내고, 이 추가 이윤의 일부는 반식민지 나라들에 재투자될 수도 있지만 많은 부분이 제국주의 나라의 오너들에게로 돌아갈 것이다.

1990년대에 첫 번째 시기에는 우크라이나에 대한 직접투자 형태로의 외국인 자본수출은 상대적으로 낮았다. (앞 장에서 보았듯이, 외국으로부터의 차관·대출에 비해). 1998년 말, 우크라이나의 1인당 누적 외국인직접투자(FDI)는 헝가리의 1,745달러, 체코의 822달러, 폴란드의 595달러, 러시아의 102달러와 비교하여 49달러에 지나지 않았다. 1999년 초, 누적 외국인직접투자(FDI)는 24억 3천만 달러 수준으로 몰도바, 투르크메니스탄, 키르기스공화국과 같은 작은 나라들보다도 훨씬 더 낮았다.[86]

그럼에도 외국 자본가들의 우크라이나 경제 진출은 그 중요성이 더해간다. 아래 표 7에서 보듯이 우크라이나 은행 중 외국 자본가들이 투자한 은행들의 비율이 점점 늘어갔다.

표 7. 우크라이나의 전체 은행 수와 소유권, 1991-2000년 [87]

1992년 1994 1996 1998 2000

전체 은행 수 133개 228 229 214 195

외국자본투자 은행 - 12개 14 28 31

2000년대 동안, 특히 2004년 소위 오렌지 혁명 이후 우크라이나에 대한 외국인투자가 가속화되었다. FDI 유입은 2000년과 2008년 사이에 가중 평균 43.9% 증가했는데, 이는 유럽에서 가장 빠른 증가율이다.[88] 2012년 우크라이나로 들어오는 FDI 유입은 GDP의 4% 이상을 점했다.[89]

그 결과 우크라이나 은행에서 외국 자본이 차지하는 비중은 2004년 13%에서 2009년 50% 이상으로 증가했다.[90] 마르코 보즈쿤은 다음과 같이 전한다. "2009년 4월 기준으로 가장 큰 10개 은행 중 7개 은행의 자산 대부분이 외국인 소유였다. 한편 우크라이나 국영 은행들은 우크라이나 은행 자산의 8분의 1 미만을 보유했다. 이러한 상황은 호황기에 국립은행이 통화 정책을 시행하는 것을 점점 더 어렵게 만들었다. 그리고 민간 부문이 외국 채권자들에게 1,000억 달러 이상의 빚을 지고 있었던 파산 당시에 이들 민간 은행들은 IMF로부터 160억 달러의 대출을 받아 자신들을 구제하고 자신들의 부실 채권을 공공 부채로 전환하도록 정부를 압박했다."[91]

2008-09년 공황의 여파로 일부 외국 은행들이 우크라이나 시장을 떠나거나 사업을 축소했다. 그리하여 외국인이 보유한 은행 자본의 전체 비중은 감소했지만, 2014년에도 34%로 여전히 높은 수준을 유지했다. (아래 표 8 참조) [92]

표 8. 은행부문 소유구조, 2008-14년 [93]

2008년 2010 2012 2014

내국 국영은행 11% 14% 17% 22%

내국 민간은행 40% 44% 54% 47%

외국 민간은행 (러시아 은행 포함) 42% 33% 21% 21%

러시아 국영은행 7% 8% 8% 10.3%

동유럽의 다른 나라들에 비해, 우크라이나는 가장 큰 기업들 사이에서 외국 자본의 비중이 낮다. 예를 들어 2014년 폴란드의 170개 대기업 중 90개(53%)가 외국인 소유로 누적 매출액의 43%를 차지했다. 이와 대조적으로 우크라이나 최대 기업 32개 중 7개(22%)만 외국인 소유로 누적 매출액의 13%를 차지했다. (아래 표 9 참조).[94]

그럼에도 외국 자본가들이 우크라이나 경제에서 차지하는 비중은 작지 않았다. 2016년에 발표한 OECD 연구는 다음과 같이 보고하고 있다. "그럼에도 불구하고, 외국인 소유 기업들은 우크라이나 경제에서 중요한 역할을 하게 되었다. 2012년, 유럽연합의 다국적기업들은 우크라이나에서 약 20만 명의 직원을 고용했고, 미국의 다국적기업들은 약 26,000명의 직원을 고용했다. 외국인 소유 기업들이 모바일 전화를 지배하고 있다. 모바일 사업자들이 현재 전국에 3G 네트워크를 구축하고 있다. 외국인 소유 기업들은 또 농업 기업, 소비재, 은행 및 소매 유통 부문에서도 두드러진 역할을 한다. 아르셀로미탈 [룩셈부르크에 본사를 두고 있는 세계 최대 철강기업]은 우크라이나에서 가장 큰 통합 철강 회사 중 하나를 소유하고 있다."[95]

표 9. 매출액 기준 우크라이나 최대 기업들의 소유권, 2012-14년 [96]

매출액 (전체 비중)

2012년 2013년 2014년

민간기업 59,679(53%) 63,714(54%) 42,612(55%)

국영기업 37,059(33%) 32,399(28%) 25,504(33%)

외국기업 15,356(14%) 21,274(18%) 9,870(13%)

총 112,095 117,386 77,985

우크라이나의 침체된 자본축적 수준을 고려할 때, 외국인 투자 비중은 상당히 큰 수준이라고 할 수 있다. 연간 FDI 유입은 2006년 이래 우크라이나 연간 총고정자본형성의 20%를 넘는 수준이었다. 2011년에 발표한 OECD 연구에 따르면, 이 비율은 "러시아 (15%)를 포함하여 개도국 및 과도국 경제의 평균 (2008년 14%)보다 높은 것이다."[97]

대부분의 FDI 유입은 금융부문, 광업 및 금속, 통신, 건설 자재, 식품 가공 등에서의 인수합병 (M&A) 자금으로 들어갔다. 아래 표 10은 2005-2015년 기간 동안 가장 큰 15건의 인수합병이 있었음을 보여준다. 보다시피 여기서 러시아 기업들이 큰 역할을 했고 이 인수합병의 절반에 관여했다. 그러나 전체적으로는 유럽연합 나라들이 우크라이나 FDI의 주요 공급원으로 전체 FDI 잔액의 75% 이상을 차지한다.[98]

표 10. 우크라이나의 주요 외국인 인수합병 거래, 2005-2015년 [99]

연도 부문 투자자 국적 가치 (백만 달러)

2005년 철강 아르셀로미탈 룩셈부르크 4,800

2005년 은행 라이피젠인터내셔널 오스트리아 1,028

2005년 은행 BNP파리바 프랑스 465

2005년 텔레콤 빔펠콤 러시아/네덜란드 280

2006년 은행 크레이아그리콜 프랑스 262

2006년 은행 OTP뱅크 헝가리 821

2007년 농식품 펩시코 미국 542

2007/08년 철광석 에브라즈 러시아 2663

2008년 은행 유니크레디트 이탈리아 2076

2008년 은행 개인투자자 러시아 350

2008년 은행 인테사산파올로 이탈리아 730

2010년 통신 빔펠콤 러시아/네덜란드 5515

2010년 에너지 TNK-BP 러시아/영국 313

2011년 철강 메첼 러시아 537

2014년 은행 알파뱅크 러시아 276

우리가 다른 문서들에서 지적했듯이, 비록 궁극적으로는 외국 열강 및 독점체들에 의해 지배되고 있지만 해외에 적지 않은 규모의 투자를 하는 내국 기업들을 가진 선진 반식민지 나라들이 존재한다.[100] 우크라이나에는 확실히 그런 내국 기업들이 없다. 일부 우크라이나 올리가르히는 모종의 "외국인투자"를 할 수 있지만, 보통 이것은 국외로 돈을 밀반출 하는 형태다. FDI 유출입 및 FDI 잔액에 대한 유엔무역개발회의(UNCTAD)의 최신 수치를 보면, 우크라이나 자본가들에 의한 외국인투자는 우크라이나에 대한 외국인투자에 비해 완전히 무시할 수 있는 수준임을 알 수 있다. (아래 표 11 및 12 참조)

표 11. FDI 유출입 우크라이나, 2016-2021년 (백만 달러) [101]

FDI 유입 FDI 유출

2016년 2017 2018 2019 2020 2021 2016년 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 –36 6549 100 281 -127 842 22 -198

표 12. FDI 잔액 우크라이나, 2000-2021년 (백만 달러) [102]

FDI 유입 잔액 FDI 유출 잔액

2000년 2010 2021 2000년 2010 2021

3,875 52,872 62,131 170 6,548 -295

전체적으로 볼 때 외국 자본 ㅡ 서유럽과 러시아 ㅡ 은 우크라이나의 경제에서 강력한 역할을 해왔으며 우크라이나의 값싼 노동 비용으로부터 득을 봤다. 외국 자본은 은행 부문뿐만 아니라 몇몇 생산 부문들에서도 상당 비중을 차지하고 있다. 대조적으로, 우크라이나 자본가들의 국외 실제 투자는 거의 존재하지 않는다. 제국주의 독점체들이 우크라이나로부터 잉여가치를 전유할 수 있다는 사실은 다시 한 번 우크라이나의 반식민지 지위를 확인시켜준다.

5) 이주: 우크라이나가 값싼 노동력을 공급하다

자본주의 반식민지로서의 우크라이나의 또 다른 중요한 특징은 값싼 이주 노동력 공급자로서의 역할이다. 우리가 여러 문서들을 통해 상세히 설명했듯이, 언제나 이주는 제국주의 독점 자본에 의한 반식민지 초과착취의 중요한 특징이었다. 그러나 이 요인은 1970년대 초 자본주의 공황기 시작 이후로 그 중요성이 더해 가다가 세계화의 개시와 함께 결정적인 중요성을 가지게 되었다.[103]

기본적으로, 독점자본이 반식민지 세계로부터 추가 이윤을 뽑아내는 것과 마찬가지로 이주를 활용한 추가 이윤 전유도 있다. 제국주의 자본은 이주 노동자들에게 그들의 노동력 가치 이하로 지불함으로써 이윤을 얻는데 여기에는 다음과 같은 방식이 있다.

i) 이주자들은 보통 그들 본국에서 교육을 받았기 때문에 자본가들은 전혀 교육을 위한 비용을 들이지 않고, 또는 제한적인 비용만으로 이주자들을 착취할 수 있다. 소련의 맑스주의 경제학자 아이작 루빈이 지적했듯이, 한 상품의 가치는 그 상품에 직접적으로 들어가는 노동 생산물뿐만 아니라 “해당 직종 노동자의 훈련에 필요한 노동 생산물도” 포함된다.[104] 따라서 자본가는 상품 가치 일부를 비용 없이 전유하고 있는 것이다.

ii) 이주자들은 연금과 사회보장 등 사회복지에 대한 접근권이 제한되어 있고, 노령화되면 많은 경우 본국으로 돌아가므로 자본가들은 이러한 사회복지 비용을 아예 지불하지 않거나 또는 조금만 지불해도 된다.

iii) 자본가들은 보통 자국, 즉 지배국 출신 노동자들의 임금보다 상당히 낮은 임금을 이주자들에게 지불한다. 민족 억압을 핵심 특징으로 하는 이주자의 사회적 지위 때문에 자본가들은 (내국인에 비해) 더 값싼 노동력으로 이주자를 착취할 수 있다. 이는 이주자가 제국주의 나라에서 시민권이 없을 경우 각종 권리의 결여로 인해 더더욱 그러하다. 이주자들의 모국어가 동등하게 취급되지 않고 그리하여 제국주의 사회에서 그들의 일자리와 학교와 그 밖의 모든 삶의 영역에서 매우 불리한 지위로 인해 또한 그러하다. 이주자는 또 다양한 형태의 사회적 차별을 통해 억압 받고 있다. 이러한 형태의 억압은 1세대 이주자뿐만 아니라 2세대와 3세대 이주자에게도 해당된다.

역사적으로 우크라이나는 19세기 이래로 대규모 집단 이주 (디아스포라)가 있었다. 이러한 대량 이주의 주요 원인은 러시아 제국과 합스부르크 제국에서 우크라이나 인민이 겪은 열악한 생활 조건과 민족 억압 때문이었다. 잘 알려져 있듯이 대(大)러시아 배외주의는 푸틴의 발명품이 아니라 차르 제국에 역사적 뿌리를 두고 있다.[105] 이미 18세기 후반, 예카테리나 2세는 뱌젬스키 대공에게 보낸 편지에서 다음과 같이 썼다. "우크라이나인들이 스스로를 러시아인과는 전혀 다른 민족이라고 여기는데 이런 불경한 생각은 근절해야 한다. 소러시아 [우크라이나를 지칭], 리보니아, 핀란드는 그들에게 굳어진 권한으로 통치하고 있는 지방들이다. 그들 모두를 한꺼번에 침해하는 것은 안 되지만, 그럼에도 불구하고 그들을 외국이라고 부르고 그러한 기준으로 그들을 대우하는 것은 단순한 어리석음 그 이상이다. 이들 지방과 함께 스몰렌스크 지방도 쉽게 단계적으로 러시아화 되어 늑대처럼 숲을 바라보지 못하도록 해야 한다."[106]

그러한 러시아화 정책 (그리고 한편으로 합스부르크 제국에서의 차별)에 직면하여, 많은 사람들이 당시 고향을 떠나 사회적 처지 개선을 희망하며 다른 나라들에 정착한 것은 놀라운 일이 아니다.

1991년 독립 전에 당시 우크라이나 강역을 떠난 최대 2천만 명에 이르는 우크라이나인 디아스포라가 있었을 가능성을 시사하는 자료들이 있다.[107] 1991년에서 2014년 사이에 4백만에서 7백만 명의 또 다른 이민자들이 우크라이나를 떠났다. 국제 이주에 대한 한 유엔 보고서는 2019년에 5-6백만 명의 우크라이나인이 국외에서 이주자로 살고 있다고 추산한다.[108] 잘 알려진 바와 같이, 푸틴의 침략이 시작된 이후 우크라이나 이주민 수는 급격히 증가했다. (자세한 내용은 아래 참조).

많은 우크라이나 이주자들이 ㅡ 이주자 일반이 그렇듯이 ㅡ 값싼 노동인력으로 주재국에서 일한다. "값싼"이라고 말할 때, 그것은 이주자들이 그들의 노동력 가치 이하로 지불 받는다는 뜻이다. 이것은 그러한 우크라이나 이주자들 중에 첨단 기술을 가진 정보통신 노동자들도 일부 있을 수 있다는 사실과 모순되지 않는다. 한 미국 싱크탱크의 조사연구에 따르면 2021년 우크라이나의 정보통신 노동자 수는 28만5000명으로 5년 전의 2배 수준이었다.[109] 현 전쟁의 파괴적 상황을 고려할 때, 서방 제국주의 독점체들이 이러한 이주 노동자들을 신규 노동인력으로 대거 모집할 것이라고 예상할 수 있다.

이미 전쟁 시작 이전에 우크라이나 이주자들이 고향의 가족들에게 보내는 큰 액수의 송금액에도 그러한 거대한 이주 규모가 잘 나타나 있다. 그러한 송금이 2020년 우크라이나 GDP의 10% 가까이를 점했다![110]

끝으로, 우크라이나에도 많은 이주자들이 살고 있다는 것을 상기해야 한다. 유엔은 그들의 수를 약 5백만으로 추정한다. 모두는 아니지만 많은 이주자들이 우크라이나를 유럽연합으로의 이주를 위한 통과 국가로 보고 있다.[111] 이들 이주자의 대부분 ㅡ 약 330만 명 ㅡ 이 러시아연방을 떠나온 사람들이고 (그들 중 많은 사람들이 푸틴 정권에 의해 끔찍한 박해를 당한 체첸 인민을 비롯한 그 밖의 카프카스 인민이다), 그 다음으로는 벨로루시인 25만 명, 카자흐스탄인 22만6천명이 있다.[112]

5. 우크라이나: 동서 강대국들 사이에서 찢겨진 종속국

우리는 앞 장들에서 우크라이나가 지난 30년 동안 어떻게 자본주의 반식민지가 되었는지, 그 주요 특징들은 무엇인지 보여주었다. 이제 수년간 이 나라의 정치적·경제적 사태발전의 틀을 주조해온 온 특수한 그리고 매우 중요한 특징을 지적하는 것이 필요하다.

우리가 서두에서 언급했듯이, 반식민지는 형식상 독립 국가라는 점에서 식민지와 구별된다. 이것의 결과 중 하나가 그러한 반식민지는 하나의 제국주의 국가에 종속되는 경우뿐만 아니라 둘 또는 그 이상의 제국주의 국가들에 종속되는 경우들도 많다는 사실이다. 우크라이나도 이런 경우다. 그러나 우크라이나의 경우 이러한 종속이 특이한 형태를 취했다.

그 이유는 우크라이나가 한편으로 EU와 미국, 다른 한편으로 러시아 등 가속화하는 상호 대립·충돌 속에 꽂혀 있는 강대국들에 의해 지배되고 있기 때문이다. 이들 열강은 과거에 다양한 사안들에서 협력했지만, 결코 장기적인 동맹 (예를 들어, 70년 이상 나토를 비롯한 그 밖의 동맹체의 일원인 미국·서유럽과는 달리)에 기반을 두고 통합된 적이 없다. 나아가 러시아와 서방 열강 간의 관계는 2014년 이후 악화되어 2022년 2월 이래 냉전으로 전화되었다.

앞 장에서 우리는 우크라이나 경제에서 제국주의 독점체들의 중요한 비중과 역할 ㅡ 무역, 외국인투자, 차관·대출 등의 측면에서 ㅡ 을 보여주었다. 여기서는 서유럽·미국 기업과 러시아 기업 각각의 비중과 역할을 보다 자세히 설명할 것이다.

우크라이나의 경제는 1991년 이전에는 러시아와 밀접하게 통합되어 있었지만, 우크라이나가 독립한 후에는 이 관계가 변화했다. 1990년대에 러시아와의 무역 비중은 약 80%에서 55%로 감소했다. 중유럽 국가들과의 무역도 20%에서 10%로 동시에 감소한 반면, EU 회원국들과의 무역은 약 6%에서 20%로 증가했다.[113]

이후 몇 년, EU의 비중은 더욱 증가했다. 그러나 여전히 러시아가 에너지 수입뿐만 아니라 수출 목적지로서도 중요한 무역 파트너로 남아 있었다. (아래 표 13 참조)

표 13. 목적지별 우크라이나 수출 비중 (%) [114]

1995년 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

러시아 43% 24 22 22 26 13

EU 20% 29 27 22 24 34

그러나 옛 소련 국가들 ㅡ 이른바 독립국가연합(CIS) 국가들 ㅡ 전체적으로 보면 지난 10년간 이들 나라들이 여전히 중요한 수출 목적지였음을 알 수 있다. OECD는 몇 년 전 발표한 우크라이나 경제 관련 연구보고에서 다음과 같이 평했다. "전통적인 독립국가연합(CIS) 수출이 최근 몇 년간 눈에 띄게 감소했고 EU가 2015년 수출 세입의 3분의 1 이상을 점했다. 그러나 현재 진행 중인 분쟁에도 불구하고 2015년 우크라이나 수출에서 러시아 연방이 13%로 가장 큰 비중을 차지했으며, 튀르키예(7.3%), 중화인민공화국(6.3%), 이집트(5.5%), 이탈리아(5.2%)가 그 뒤를 이었다. 수입은 주로 EU(2015년 41%)와 CIS 국가(28%)에서 온다."[115] (아래 그림 3 참조).

그림 3. 우크라이나 수출 추이, 1996-2015년 [116]

2014/15년 돈바스 전쟁 이후 푸틴 정권이 우크라이나에 무역과 여행 제한을 가하면서 동측 시장 (러시아, 벨라루스, 카자흐스탄)에 대한 접근이 더욱 어려워졌다. 그 결과, 우크라이나의 이들 국가에 대한 기계제조 제품 수출은 2013년에서 2018년 사이에 514만 4천 달러나 급감했다. 우크라이나가 다른 나라 (EU, 중국, 미국)로 그러한 제품 수출을 늘릴 수는 있지만, 이것으로 동측 시장의 큰 손실 (+8억 6300만 달러)을 메울 수는 없었다.[117]

외국인투자에서도 비슷한 그림을 볼 수 있다. 유럽과 러시아 기업 모두 우크라이나 경제에서 핵심적인 역할을 한다. 마르코 보즈쿤은 다음과 같이 쓰고 있다. "반면에 러시아 민간 투자자들은 생산적 부문에서 서방 투자자들보다 유리한 출발을 했다. 2008년까지 그들은 이미 비철금속, 석유 정제, 석유 화학, 이동 통신 분야에서 관제고지를 차지했고 철강과 유제품 산업에서 강력한 입지를 다졌다. 공황으로 러시아 투자자들이 새로운 자산을 사들일 수 있게 됐다. 러시아 국영은행 브네세코놈뱅크는 2008년 말 경영난에 봉착한 프롬인베스트뱅크의 지분 75%를 인수했다. 그리고 2010년 1월 브네세코놈뱅크는 철강 생산업체 돈바스 공업연합의 과반수 소유권을 차지하기 위한 러시아 민간 투자자들의 성공적인 입찰을 지지했다."[118]

동시에 유럽 자본가들은 은행 부문에서 주도적인 위치를 차지했다. 2008년까지 EU 6개 회원국의 은행들이 은행 자본의 30%를 보유한 반면 러시아에 본사를 둔 금융기관들은 10%를 보유했다.[119] 2008년 공황 이후 유럽의 점유율은 다소 하락한 반면 러시아 자본의 점유율은 12%로 상승했다. 동시에 다른 6%는 러시아 자본수출 목적지로 잘 알려진 키프로스가 형식적인 발원지로 되어 있어 키프로스 외국인투자의 상당 부분은 러시아가 발원지일 공산이 매우 컸다.[120] 2014년까지 총 은행 자산에서 비러시아계 외국 은행의 비중은 20%를 약간 상회하는 수준으로 감소한 반면 러시아계 은행의 비중은 16%로 증가했다.[121]

러시아 기업과 유럽 기업의 그러한 강력한 경제적 지위가 강력한 정치적 영향력을 동반한 것은 그리 놀랄 것이 없다. 푸틴 정권은 2000년 11월 러시아 천연가스 공급분에 대한 우크라이나 국가부채를 이용하여 우크라이나 정부가 지분 인수 거래에 동의하도록 했다. 마르코 보즈쿤은 다음과 같이 밝히고 있다. "이 인수 거래는 러시아 기업들이 중유럽과 서유럽으로 가는 우크라이나 가스 수송 파이프라인의 통제권을 확보하는 것을 목표로 한 것이었다. 한편, 다른 러시아 기업들은 우크라이나의 주요 기업들에 대한 큰 지분 내지는 지배지분을 거머쥐고 있었다. 아브토자즈는 자포리즈히아 알루미늄 공장을 사들였고, 루코일은 오데사 정유공장을 매입하여 칼루시 정유공장과 합작회사를 설립했으며 우크라이나 주유소 100곳을 매입할 계획이었다. 튜멘 석유회사는 리시찬스크 정유공장과 TV방송국을 사들였고, 금속 대기업 러시아알루미늄은 미콜라이프알루미늄 공단을 인수했고, 메탈러시아는 도네츠크 금속 공단에 투자했으며, 얼라이언스그룹과 알파나프타와 타트나프타는 각각 헤르손, 나드비마, 크레멘추크 정유공장 민영화에 참여하고 있다."[122]

2010년 4월에 비슷한 거래가 체결되었는데 이름하여 하르키우 협약이다. 이 조약은 가스를 보다 싸게 공급해주는 대가로 러시아 해군에 세바스토폴 항구와 그 밖의 크림반도 항구들의 임대를 2042년까지 연장하는 내용의 거래였다. 같은 해 6월, 우크라이나 의회는 나토 가입 목표를 국가안보전략에서 제외했고, 그리하여 비동맹국 지위를 복원했다. 나아가 야누코비치 정부는 가스, 방산, 항공우주, 항공 산업에서 양국 간 보다 긴밀한 협력을 추진하는 협상에 동의했다.[123]

마찬가지로 서방 열강들도 우크라이나를 통제 하에 두기 위해 영향력을 사용했다. 그 결과, 우크라이나는 주민 사이에 거의 지지가 없음에도 불구하고 2008년 나토 가입을 신청했다. 또 2012년에는 EU와 협상을 시작하여 2014년에 "EU-우크라이나 연합 협정"을 체결했다. 실제로, EU와의 연합 문제는 야누코비치 정부 타도를 내건 우익 마이단 운동의 핵심 슬로건이었다. 당시 야누코비치 정부는 EU와의 협상을 취소하고 러시아 주도의 연합체 ㅡ 이후 “유라시아경제연합”으로 불리게 되는 연합체 ㅡ 와 협정을 모색하고 있었다.

러시아와 EU (및 미국) 양측의 이러한 시도는 2014년 이래로 우크라이나에 파멸적인 사태발전에서 중요한 요소가 되었다. 2014년 이래의 충돌로 최소 10,000명이 사망하고 23,500명이 부상을 입었다. 약 백만 명이 국내 난민이 되었다.

친러 세력이 2014년 돈바스 지역의 상당 부분을 장악하여 이 지역 자원 통제권을 푸틴 정권에게 사실상 넘겨줬다. 이때부터 도네츠크의 산업 생산능력의 약 78%, 루한스크의 약 84%가 정부 통제 지역 밖에 있게 됐다.[124]

요약하자면, 우크라이나는 수년 이래로 계속 가속화하고 있는 분쟁 속에 있는 강대국들 사이에서 찢겨진 반식민지 나라다. 이들 열강 ㅡ 주로 러시아와 EU (+미국) ㅡ 은 최대한 우크라이나의 자원을 착취하고 동시에 우크라이나를 자신의 세력권 아래에 두기 위한 제국주의 상호 패권쟁투를 벌이다 마침내 푸틴의 침공으로 우크라이나 전쟁으로까지 온 것이다.

6. 2022년 2월 이래 러시아의 우크라이나 식민지화 몰이와 나토의 영향력 확대 시도

2022년 2월 러시아의 우크라이나 공격은 새로운 상황을 열었다. 우크라이나를 무력으로 예속시켜 식민지로 전화시키려는 직접적인 시도다. 이 침략 전쟁이 주민을 야만적인 민족 억압의 위험에 나서서 저항하도록 결집시킨 것은 지극히 자연스런 귀결이다. 전쟁 시작 전에는 우크라이나 동부 주민들 사이에 러시아 친화적인 부분이 존재했지만 (그러나 그 부분은 이 지역 내에서도 소수자였고, 결코 푸틴주의자들이 즐겨 주장하는 바와 같은 심각한 민족 억압을 맞고 있지도 않았다[125]), 상황이 완전히 바뀐 것이다. 오늘, 우크라이나 인민은 그들의 나라가 러시아 제국주의의 식민지가 되는 것을 막기로 결심했다.

여기서는 우리가 이미 많은 문서를 통해 제시해온 전쟁에 대한 평가분석을 반복하지 않을 것이다. 그 보다는 우크라이나의 향후 전망에서 전쟁이 가져온 가장 중요한 결과를 요약 제시하는 데 국한할 것이다. 이 장에서는 모든 종류의 가능한 시나리오에 대해 이리저리 추측하는 식의 무익한 시도는 지양하고, 우리가 볼 때 우크라이나의 미래에 강력하게 영향을 미칠 몇 가지 기본적인 발전 방향을 개괄해보고자 한다.

우리가 이미 최근에 낸 두 기사에서 지적했듯이, 현 전쟁이 우크라이나의 사회적·경제적 상황을 급격히 악화시켰다는 것은 의심할 여지가 없다.[126] 우리는 미래 전망이 불확실한, 현재 진행 중인 전쟁에 대해 이야기하고 있는 것이므로 구체적인 예측을 하는 것은 가능하지 않다. 하지만 우크라이나가 사회 전체의 파멸로 이어질 위기 사태에 직면해 있다고는 확실하게 말할 수 있다.

세계은행(World Bank)의 계산에 따르면 우크라이나 경제는 2022년에 약 35% 축소됐다. 나라의 기반시설이 계속되는 러시아 미사일 및 드론 공격으로 많은 부분 파괴되었다. 정확한 피해 규모를 가늠하기는 어렵지만 거대하다는 데는 의심의 여지가 없다. 최근 나온 평가에 따르면 교량 305곳, 공항 19곳, 철도역 57곳, 도로 2만4000㎞를 포함하여 주택 40%, 발전소 30%, 기반시설 33%가 피해를 입었다. 이에 더해 러시아가 4,000개의 통신국, 6만 킬로미터의 인터넷 회선, 18개의 텔레비전·라디오 방송 안테나를 탈취 또는 파괴했다.[127]

당초 세계은행은 우크라이나의 회복과 재건을 위해서는 전쟁 전 경제 규모의 1.5배가 넘는 수준인 최소 3490억 달러가 필요하다고 추정했다. 안나 비에르데 세계은행 부총재는 최근 오스트리아 신문 디 프레세와의 인터뷰에서 이 같은 평가를 업데이트하며 5,250억 달러에서 6,300억 달러가 필요할 수 있다고 말했다.[128] 또 다른 연구보고서들은 우크라이나 재건 비용을 1조 달러까지 추정한다!

자연히 이런 대규모 파괴는 재앙적인 사회적 결과를 낳는다. 세계은행의 추산에 따르면, 극단적 빈곤에 처한 우크라이나인 수가 2023년 말까지 인구의 약 50%에 도달할 것이다! 나아가 우크라이나 국립은행은 2022년 2분기에 실업률이 35%에 달했다고 보고했다.

우리가 이미 앞 장에서 논의했듯이, 1991년에서 2020년 기간에 5-6백만 명의 우크라이나인들이 나라를 떠났다. 현 전쟁은 이 숫자를 극적으로 증가시켰다. 최신 수치에 따르면, 인구의 3분의 1이 2022년 2월 이래로 난민이 되었다. 우크라이나 내에 650만 명, 다른 유럽 나라들에 약 800만 명의 우크라이나 난민이 있다. 파괴적인 전쟁이 계속된다면 이 수치는 더 증가할 것이다.

우크라이나 인민에게 당장의 위험은 러시아 제국주의에 의한 잔학한 점령과 식민지화 위협에 있다는 것은 분명하지만, 서방 제국주의에 의한 위험을 무시하기란 불가능하다. 나토 국가들의 재정적·군사적 원조는 우크라이나를 종속국으로 만드는 수단이다. 우크라이나가 가능한 모든 곳에서 무기를 얻으려고 하는 것을 비판할 수 없다는 것은 분명하다. 그러나 미국·유럽 제국주의가 그들의 영향력을 증대시키기 위해 어떠한 형태의 원조도 이용하려고 한다는 것은 의심의 여지가 없다. 그리고 여기서 그들의 시종 부르주아 젤렌스키 정부가 내부에서 그들에게 조력하고 있다.

외채는 확실히 우크라이나의 예속을 심화시키기 위한 서방 제국주의의 핵심 도구 중 하나다. 현재 우크라이나 부채의 정확한 수치는 분명하지 않지만, GDP 대비 외채 비율이 풍선처럼 부풀 것이라는 데는 의심의 여지가 없다. 경제의 광범위한 파괴를 고려할 때, 전쟁이 곧 끝나더라도 우크라이나가 제국주의 금융기관에 부채를 상환할 위치에 있지 않을 것이다. 그러한 상황에서 제국주의 "우방들"은 그러한 상황을 냉혹하게 이용하여 지분 인수 거래를 제안할 가능성이 높다. 이는 ㅡ 푸틴이 2000년과 2010년에 우크라이나에 강요한 것과 비슷하게 ㅡ 우크라이나 경제의 가장 값나가는 부문들의 소유권을 넘겨줘야 한다는 것을 의미한다.

실제로 이미 미국의 몇몇 싱크탱크들은 우크라이나의 어려운 상황을 어떻게 서방 독점체들에 유리하게 이용할 수 있을지 플랜을 짜기 시작했다. 2023년 1월, 영향력 있는 전략국제문제연구소(CSIS)는 키이우 정부가 가능한 한 빨리 신자유주의 개혁에 착수해야 한다며 그에 대한 일련의 권고안을 포함하는 연구보고서를 냈다.

CSIS 연구보고서의 주요 제안 중에는 아직 남아 있는 국유은행을 마저 민영화 (사유화)하라는 권고안이 있다. "우크라이나 은행들이 국제금융기구(IFI)의 지원을 얻고 국가 차원의 일반적 책임 문제를 해결하기 위해 우크라이나는 은행권의 더 많은 민영화에 힘써야 한다. 2020년 상위 5개 대형 은행 중 4개 은행이 국유였다.... 이들 은행은 우크라이나 은행권 전체 자산의 54%를 점했다."[129] “부패를 줄이고 경제의 전반적인 효율성을 개선하기 위한 OECD 원칙에 맞춰 계속해서 국유기업 민영화와 구조조정에 집중해야 한다. 이 단계는 2021년에 통과된 산업 민영화를 허용하는 법을 전면 시행하는 것을 포함한다. 우크라이나는 이 위험 부문 [은행 부문]에 대한 정부의 노출을 줄이고, 부실 대출을 최소화하여 기업이 다시 시작하고 성장할 수 있는 유동성을 늘리는 방향으로 은행 부문의 자본 재편을 가능케 하기 위해 은행 산업의 지속적인 민영화에 우선순위를 두어야 한다. 이를 위해서는 은행권으로부터 악성 부채를 제거하고 부채 해결, 재구성을 위한 "배드뱅크"[부실채권전담은행]를 설립해야 할 것이다."[130]

이 미국 싱크탱크가 서방 기업들에게 매우 가치 있다고 여기는 두 번째 부문은 토지다. 위에서 지적했듯이 우크라이나는 중요한 농업 생산국으로 농산물 수출이 중요한 수입원이 됐다. 그리하여 CSIS는 민영화 과정에 더욱 속도를 낼 것, 그리고 이 부문에 대한 외국인투자의 법적 가능성을 열어줄 것을 제안한다.

"토지 개혁은 우크라이나와 그 투자 파트너들이 농업 부문의 효율성을 높이기 위해 주의를 집중해야 할 분야 중 하나다. 우크라이나 농지의 약 27%는 소유권이 분명치 않다. 전쟁 전에는 이 농지에 대한 명확한 소유권을 확립하기 위한 노력이 진행되었지만, 전쟁이 시작되면서 이러한 노력은 중단되었다. 2020년 3월, 우크라이나는 농지 매각 유예를 해제하고 이 시장에 대한 새로운 규제를 만드는 법을 채택했다. 농지 시장을 1990년대 초에 처음 사유화된 2,800만 헥타르 토지로 제한하고 있는 새로운 법에 따라 국가와 지방자치단체 소유의 농지는 매각 대상에서 제외된다. 이 법에 따라 토지 매입은 100 헥타르로 제한되며, 2024년 1월까지는 개인에 한해 매입이 가능하다. 이후 합법적으로 등록된 우크라이나 기업은 최대 1만 헥타르의 토지를 매입할 수 있지만 외국인에 대한 매각은 여전히 금지돼 있다. 이러한 제약에도 불구하고, 세계은행은 토지 개혁이 농업 부문에 최대 50억 달러의 신규 투자를 유치할 수 있을 것으로 추산한다."[131]

CSIS 연구보고서의 저자들은 서방 제국주의자들이 우크라이나의 재건을 직접 책임져야 한다는 또 다른 미국 싱크탱크 ㅡ 저먼마샬펀드(GMF) ㅡ 의 아이디어를 소개한다. (“재건을 책임진다”는 것은 사실상 우크라이나 경제를 장악한다는 의미다). GMF는 다음과 같이 제안한다. "미국의 힘과 위신을 이용해 세계적인 재건 동맹이 이루어지도록 보장하기 위해 제1대 재건 기획조정자는 세계적인 위상을 가진 미국인이어야 한다.... 후속 조정자는 장기적인 프로세스에 대한 EU의 책임이 커지는 것을 반영하여 유럽인이 될 수 있을 것이다."[132]

이러한 미국인 "재건 기획조정자"가 "바르샤바에 본부를 둔 G7/EU 공동 사무국을 통해 재건 노력을 지휘감독 해야 한다."[133] 나아가 이들 서방 제국주의 전략가들은 필요한 개혁이 시행된 후 우크라이나는 "10-15년의 시한" 내에 유럽연합의 정식 회원국이 되어야 한다고 제안한다.[134]

우리는 가능한 미래 시나리오에 대한 몇 마디로 이 장을 마무리할 것이다. 첫째, 러시아가 대부분 적대적인 주민을 상대로 잔인한 무력을 사용함으로써만 이 전쟁에서 이길 수 있다는 것은 분명한 것 같다. 모스크바가 우크라이나 내에서 도움을 기대할 수 있는 것은 구 돈바스 "인민공화국들"의 마름들과 같은 소규모 세력뿐이다. 러시아는 2001년과 2003년 미국이 아프가니스탄과 이라크에서 식민지 사업들을 벌였을 때와 마찬가지로 우크라이나 점령 통치에 대한 현지의 지지를 전혀 확보하지 못할 것이다. 러시아군의 승리라는 가능할 것 같지 않은 시나리오가 발생하더라도 점령군은 즉시 대규모 게릴라전에 직면할 것이다. 이미 이에 대해서는 점령군이 얼마 전 도네츠크, 루한스크, 자포리자, 헤르손 등의 점령지에서 쓴맛을 본 바 있다.

또 다른 가능한 시나리오는 전쟁이 교착 상태로 끝나서 나라가 ㅡ 남북한처럼 ㅡ 두 지역으로 분단되는 경우다. 이 경우에서도 위와 같은 게릴라전 시나리오를 보게 될 것이다. 우크라이나의 동부 지역에 국한된 게릴라전이겠지만 말이다.

이러한 분단의 경우, 나토군이 우크라이나 서부 지역에 주둔할 가능성도 있다. 많은 우크라이나인들이 서방 열강을 러시아 침략자에 대항하는 동맹으로 (그릇되게) 보고 있어 이 군대가 처음에는 러시아 군대와 같은 정도의 대중적 적대에 안 부닥칠 수도 있다.

그러나 그러한 나토 지상군 수용 입장은, 이러한 군대가 ㅡ 러시아군에 맞서 싸우는 것을 대신해서 ㅡ 젤렌스키 (또는 다른 꼭두각시) 서방 마름 정부 보호를 위한 군대로 봉사할 경우 빠르게 바뀔 수 있다. 우크라이나 인민이 살아야 할 극심한 빈곤 상황을 고려할 때, 그리고 미국·EU 제국주의가 우크라이나의 가장 값나가는 생산물을 전유하려 할 것이라는 점을 고려할 때 이는 매우 현실적인 시나리오다. 인민대중이 키이우의 친서방 정부에 반기를 들어도 그리 놀라운 일이 아닐 것이다!

우크라이나가 러시아 침략자들을 몰아내는 데 성공한다면, 노동자들이 그러한 승리를 노동자독자 세력화로 옮겨놓을 수 있는지, 즉 올리가르히와 외국 독점체를 몰수·수탈하고 노동자 자신의 정부를 세우는 이러한 자신의 무기를 사용할지가 관건이 될 것이다. 사회주의자들은 이런 전망을 제창하고, 내외 자본가들과 정치가들이 인민의 승리의 과실을 훔치려 할 때 대중이 소모전에 지치는 상황을 피하기 위해 힘 쓸 것이다.

이로부터 이 주제에 대한 마지막 관측으로 넘어가자. 전쟁이 지속되는 한 서방 열강의 도움으로 우크라이나를 재건하겠다는 그 어떤 노력도 환상이라는 것은 자명하다. 그러나 비록 어느 시점에 휴전이 이루어질 수 있다고 해도, 상황은 매우 불안정한 상태로 남아 있을 것이다. 이것은 1995년 나토와 EU 군이 보스니아 인민에 대한 세르비아 밀로셰비치 정권의 반동 전쟁을 중단하도록 강제할 수 있었던 데이튼 협정 이후의 보스니아가 아니다! 따라서 어떤 형태로든 정치적·군사적 불안정이 예측 가능한 미래에 계속될 가능성이 높다. 그런 상황에서 서방 기업들이 실적적인 투자를 할 가능성은 매우 낮다.

일각에서는 남한이 북한과의 냉전 상황에도 불구하고 경제 기적을 이룬 것과 같은 것을 우크라이나가 경험할 수 있을 것이라는 희망을 품는다. 이것은 완전한 착각이다! 첫째, 당시 제국주의 국가들과 스탈린주의 국가들은 상대적으로 안정적인 냉전 체제를 수립할 수 있었다. 현 시기 동서 제국주의 열강 간의 패권경쟁은 훨씬 더 위태롭고 폭발적일 가능성이 높다.

둘째, 순진하게 우크라이나의 "한국식 미래"를 바라는 사람들은 그러한 사태발전의 경로·과정이 어떤 것이었는지 잊지 말아야 한다. 한국은 1940년대 말 미군정 이후로 1990년대 초까지 군사독재로서, 모든 형태의 대중 시위와 항쟁이 잔인하게 진압되었고 대중은 수십 년 동안 빈곤 속에서 살았다. 오랜 기간이 지나 1970년대에 와서 비로소 대규모 서방 투자와 그로부터의 공업화가 (“한국식 미래”를 바라는 순진한 사람들이 기대하는) 모종의 생활수준 향상으로 전환되기 시작했다.[135]

7. 전진하는 길: 민족해방에서 사회혁명으로

우리는 이 팜플렛에서 1991년 스탈린주의 붕괴 이후, 우크라이나가 러시아, EU, 미국과 같은 강대국들이 초과착취하고 지배하는 자본주의 반식민지 나라가 되었다는 것을 보여주었다. 이 제국주의 나라들의 독점체들은 우크라이나판 매판 부르주아지라고 할 수 있는 부패한 올리가르히 (과두재벌)의 도움으로 우크라이나를 약탈했다.

그 결과 우크라이나는 빈곤해졌고, 러시아와의 군사적 충돌이 시작되기 훨씬 전에 이미 인구가 감소했다. 우크라이나는 국제 금융기관에 많은 부채를 지고 있고 외국 기업들에게 경제를 개방하도록 강요되어 왔다. 1980년대 말까지 상당히 발달한 제조업 기반은 1990년대와 2000년대를 경과하면서 크게 축소되었다. 그로 인해 우크라이나는 자본주의 세계시장을 위한 반식민지 원료 공급자가 되었다. 또 수백만 명의 우크라이나인들이 나라를 떠나 국외에서 값싼 이주 노동인력으로 일하고 있다.

우크라이나의 이러한 반식민지적 기형화와 종속이 시작된 것은 우크라이나가 형식적으로 독립국이 된 직후부터였다. 즉 2014년 이래 사태의 결과가 아니라는 것이다. 동시에 푸틴의 침공으로 상황이 더욱 악화된 것은 분명하다. 푸틴은 반식민지 우크라이나를 러시아 제국주의의 완전한 식민지로 전화시키겠다고 위협한다.

푸틴의 침공에 대항하여 우크라이나 인민을 방어하는 것, 그리고 동시에 서방 제국주의 열강의 간섭 일체에 반대하는 것이 사회주의자들의 최우선 임무다.

첫 장에서 말했듯이 맑스주의 제국주의 이론과 이 이론에 의한 국가 간 관계에 대한 분석 없이는 격동의 세계정세에서 올바른 방향을 찾는 것은 불가능하다. 레닌이 그의 <<철학 노트>>에서 지적했듯이, 범주가 없는 과학은 없다. “개념 (인식)은 존재의 (직접적 현상의) 본질 (인과 법칙, 동일성, 차이 등)을 드러낸다. 그러한 것이 모든 인간 인식 (모든 과학) 일반의 일반적 경로다.”[136]

RCIT는 계급투쟁에서 ㅡ 그리고 이 계급투쟁의 일부인 민족해방 전쟁에서 ㅡ 올바른 입장을 취하기 위해, 관련 제 세력의 계급적 성격에 대한 과학적 평가분석이 필수임을 항상 강조해왔다. 여기서 우리는 레닌과 트로츠키가 국가의 계급적 성격을 인식하는 것의 중요성을 주장하며 정립한 맑스주의 접근법을 따른다.

"노동자들에게 국가 ㅡ 제국주의 국가, 식민지 국가, 노동자 국가 ㅡ 의 계급적 성격 및 이 국가들 간의 상호 관계, 그리고 그들 각개의 내적 모순을 올바르게 이해하도록 가르치는 것은 노동자들이 정세에서 올바른 실천적 결론을 도출할 수 있게 해준다."[137]

지금까지의 우크라이나 반식민지 사회성격에 대한 평가 분석에 입각하여 우크라이나 전쟁에 대한 사회주의자의 관점을 요약 정리하는 것으로 이 팜플렛을 마무리하고자 한다.

1. 첫째, 우크라이나 인민은 어떠한 수단으로든 러시아의 침략에 맞서 싸우는 것이 옳다. 제국주의 점령과 민족 억압에 대항하는 우크라이나 인민의 전쟁은 정의의 투쟁이었고 지금도 여전히 정의의 투쟁이다. 우리는 가능한 모든 곳에서 무기를 얻으려는 우크라이나 인민의 노력을 지지한다.

2. 우크라이나 인민의 투쟁을 지지하는 것은 전 세계 사회주의자들의 최우선 임무다.

3. 우크라이나의 노동자·피억압자는 부르주아 젤렌스키 정부도, 나토 제국주의도 일체 신뢰해서는 안 된다. 노동자·피억압자는 자신의 통제 하에 민족해방 투쟁을 수행하기 위해 자신의 독자적인 민중 평의회와 민병을 창설하기 위해 분투해야 한다.

4. 우크라이나의 사회주의자들은 서방 열강에 의한 모든 형태의 간섭과 직간접적 지배에 반대해야 한다. 사회주의자들은 EU나 나토 가입으로 가는 어떠한 발걸음에도 반대해야 한다. 또 사회주의자들은 정부에 모든 외채 무효화를 요구해야 한다.

5. 전 세계의 사회주의자들, 특히 서방 나라들의 사회주의자들은 우크라이나의 모든 외채 무효화 캠페인을 벌이는 것이 필요하다. 사회주의자들은 또 나토와 EU 확대에 반대해야 한다.

6. 러시아의 진정한 사회주의자들은 ㅡ 스탈린주의 KPRF(러연방공산당)와 RKRP(러시아 공산주의노동자당) 등 사회애국주의자들과는 달리 ㅡ ‘자’국 정부의 패배와 우크라이나의 군사적 승리를 위해 노력한다. 주적은 국내에 있다! 러시아의 진짜 사회주의자들은 전쟁에 반대하는 모든 대중시위를 계속 지지할 것이며, 이 시위를 푸틴 정권에 대한 인민 반란으로 전화시키기 위해 노력할 것이다.

7. 마찬가지로 전 세계 사회주의자들은 러시아의 반전 운동과 특히 반제국주의 사회주의자들을 지지해야 한다.

8. 우크라이나에서의 전략적 목표는 러시아의 침략에 대항하는 투쟁과, 젤렌스키 정부 및 나토의 우크라이나 간접 지배에 대항하는 독립 노동자 투쟁을 결합하는 것이다. 즉, 사회주의자들은 민족해방 투쟁을 러시아 제국주의에 대항하는, 그리고 서방 열강과는 독립적인 인민 전쟁으로 전화할 것을 제창함과 동시에 우크라이나에서 사회혁명과 노동자·민중 정부 수립을 제창해야 한다.

9. 그러한 노동자·민중 정부는 모든 점령군이 축출될 때까지 러시아 제국주의에 맞서 싸울 것이다. 동시에, 서방 열강의 간섭에 반대할 것이다. 노동자·민중 정부는 올리가르히와 외국 독점체들을 몰수·수탈할 것이다. 민주적으로 계획된 경제가 전쟁과 나라의 생존 (및 이후의 재건)을 위해 모든 자원을 동원할 수 있도록 노동자 통제 하에 공업, 서비스, 금융, 농업 등 기간산업 핵심 부문들을 국유화할 것이다. 점령군과 올리가르히 없는 독립·사회주의 우크라이나의 깃발을 들어 올릴 것이다!

10. 나아가 그러한 노동자·민중 정부는 다른 나라의 노동자·피억압자의 투쟁을 지지할 것이다. 러시아 내 체첸인, 시리아 인민, 영국과 프랑스의 파업 노동자들, 페루의 민중 등, 자신의 권리를 위해 싸우는 이들 대중이 바로 우크라이나 대중의 자연스런 동맹군이다. 나토 수장들과 서방 자본가들, 언제나 그들은 자신의 권력과 이윤에만 관심을 가질 것이다.

잃을 것이라곤 자신을 묶고 있는 사슬 말고는 아무것도 없는 우크라이나와 전 세계의 대중들이여!

우크라이나를 방어하자! 푸틴의 침략을 패퇴시키자!

우크라이나 외채의 무효화!

점령군과 올리가르히 없는 독립·사회주의 우크라이나 쟁취!

러시아 제국주의와 서방 제국주의 모두에 맞서자! 국제 사회주의/ 세계 프롤레타리아 혁명 만세!

-----------------------------------------------------------

[1] 이에 대해서는 우리 웹사이트에 있는 다양한 보고를 보라. https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid/. 다음 국제노동자원조캠페인 웹사이트도 보라. www.workers-aid.net. 다음도 보라. An Inspiring Internationalist Rally against Russian Imperialism. Syrian, Chechen and Ukrainian migrants as well as “Russians against War” jointly demonstrate against the Putin regime, 25 September 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/

[2] 우크라이나 전쟁과 현 나토-러시아 분쟁에 대한 160여 편의 문서가 다음 RCIT 웹사이트 특별 페이지에 수록 정리되어 있다. https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. 특히 다음 문서를 보라. < [RCIT 선언] 우크라이나 전쟁: 세계사적 의의를 갖는 전환점에서 사회주의자들의 임무>, 2022년 3월 1일, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/rcit.html.

[3] 예를 들어 2015년 이래 시리아에서. 이에 대해서는 다음을 보라. RCIT: Defend the Syrian Revolution against Russian Imperialism! Stop the US, UK and French Air Strikes! Smash the Assad Dictatorship! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia/; Rally on the 11th Anniversary of the Syrian Revolution 2011, 20 March 2022, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022/. RCIT는 시리아 혁명에 관한 다수의 책자와 논설, 성명을 발표했다. 다음 웹사이트 특별 하위 페이지에서 이 문서들을 볼 수 있다. https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

[4] 다음을 보라. RCIT: Solidarity with the Liberation Struggle of the Chechen People! Open Letter to the Oppressed Chechen People, February 2018, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people/; Where does the RCIT Stand on Russia's Occupation of Chechnya? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya/; Chechnya: Rally against the Murder of Mamikhan Umarov by the Russian Security Service, 7 July 2020, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service/

[5] RCIT는 러시아 자본주의와 러시아의 제국주의 강대국 부상에 대한 많은 문서를 발표했다. 다음을 보라. Michael Pröbsting: The Peculiar Features of Russian Imperialism. A Study of Russia’s Monopolies, Capital Export and Super-Exploitation in the Light of Marxist Theory, 10 August 2021, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/; 노동자혁명당(준), <레닌 제국주의론 관점에서 본 러시아 제국주의의 특색>, 2021년 10월, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_61.html; Michael Pröbsting: Lenin’s Theory of Imperialism and the Rise of Russia as a Great Power. On the Understanding and Misunderstanding of Today’s Inter-Imperialist Rivalry in the Light of Lenin’s Theory of Imperialism. Another Reply to Our Critics Who Deny Russia’s Imperialist Character, August 2014, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Russia as a Great Imperialist Power. The formation of Russian Monopoly Capital and its Empire – A Reply to our Critics, 18 March 2014, in: Revolutionary Communism No. 21, http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; Russian Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, Winter 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/ (이 논문은 다음 잡지에도 실렸다. International Viewpoint, 21. April 2022, https://internationalviewpoint.org/spip.php?article7618); Once Again on Russian Imperialism (Reply to Critics). A rebuttal of a theory which claims that Russia is not an imperialist state but would be rather “comparable to Brazil and Iran”, 30 March 2022, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/. 이 문제에 관한 여러 다른 RCIT 문서들이 다음의 RCIT 웹사이트 상의 별도 하위 페이지에 있다. https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

[6] 우리의 다음 책을 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <<강대국 패권쟁투 시대에 반제국주의>> https://blog.wrpkorea.org/2022/06/blog-post_9.html; 같은 저자의 다음 팜플렛들도 보라. <푸틴의 푸들들 - 현 나토-러시아 분쟁에서 친러 스탈린주의 당들>, 2022년 2월 9일, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_7.html; <두 주인을 섬기는 시종 - 스탈린주의와 제국주의 신냉전>, 2021년 7월 10일, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_24.html; <제국주의 간 냉전은 어떻게 바이든 하에서도 계속되고 있나> https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_10.html.

[7] 제국주의 이론과 그것이 21세기 자본주의 분석에서 갖는 적실성을 다룬 우리의 다음 두 저작을 보라. Michael Pröbsting: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (이후 주에서는 모두 “Pröbsting, 2013”으로 줄여서 표기함); <<강대국 패권쟁투 시대에 반제국주의>> https://blog.wrpkorea.org/2022/06/blog-post_9.html; 반식민지 나라들에 대한 사례 연구로는 다음을 보라. Michael Pröbsting: Greece: A Modern Semi-Colony. The Contradictory Development of Greek Capitalism, Its Failed Attempts to Become a Minor Imperialist Power, and Its Present Situation as an Advanced Semi-Colonial Country with Some Specific Features, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/; Is Türkiye a (Sub-)Imperialist Power? The economic, political and military features of the Turkish state, its class character and the programmatic consequences for socialists. A contribution to an ongoing debate amongst Marxists, 25 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/; Is India a New Emerging Great Power? in: Critique: Journal of Socialist Theory, Volume 48, Issue 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; The China-India Conflict: Its Causes and Consequences, Chapter V, August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/

[8] 제국주의에 대한 레닌의 가장 중요한 저작으로는 다음을 보라. <제국주의와 사회주의 내의 분열>, 레닌전집 64권 (“맑시즘의 희화외 제국주의적 경제주의”), 양효식 옮김, 아고라; <<제국주의, 자본주의의 최고 단계>>, 레닌전집 63권, 이정인 옮김, 아고라.

[9] 레닌, <혁명적 프롤레타리아트와 민족자결권>, 레닌전집 60권 (“사회주의와 전쟁”), 양효식 옮김, 아고라, 244-5쪽.

[10] V. I. Lenin: Conspectus of Hegel’s Science of Logic (1914); in: Collected Works Vol. 38, p. 220

[11] Karl Marx: Capital, Vol. III, MECW Vol. 37, p. 311

[12] 트로츠키의 다음 언급을 보라. “단연 인류의 대부분을 포괄하는 식민지·반식민지 나라들은 ㅡ 따라서 후진국들은 ㅡ 유목생활부터, 심지어는 식인풍습부터 가장 현대적인 산업 문화에 이르기까지의 역사 사다리를 이룰 만큼 후진성의 정도에서 서로 간에 현저하게 다르다. 이런저런 식으로 양극단의 조합이 모든 후진국의 특성을 이룬다. 그러나 후진성의 위계는 ㅡ 이러한 표현을 쓸 수 있다면 ㅡ 각개의 식민지 나라의 삶에서 야만 요소와 문화 요소의 구체적인 비중에 의해 결정된다. 적도 아프리카는 알제리보다, 파라과이는 멕시코보다, 아비시니아는 인도나 중국보다 훨씬 뒤쳐져 있다. 제국주의 중심부에 대한 공통의 경제적 종속과 함께 그들의 정치적 종속은, 어떤 경우에는 공공연한 식민지 노예제의 성격을 띠고 있는 반면 (인도, 적도 아프리카), 다른 경우에는 이 종속이 국가 독립의 허구에 의해 은폐된다 (중국, 라틴아메리카).” (Leon Trotsky: Introduction, in: 해럴드 로버트 아이작이 쓴 <<중국 혁명의 비극 (정원섭, 김명환 공역, 숨쉬는책공장)>> [1938년]에 붙인 트로츠키의 서문 http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm)

[13] Pröbsting, 2013, p. 228

[14] V.I. Lenin: Conspectus of Hegel’s Lectures on the History of Philosophy; in: LCW 38, p. 256

[15] Georg Wilhelm Friedrich Hegel: The Science of Logic, (Translated by A.V. Miller), Humanity Books, New York 1969, p. 826

[16] 다음을 보라. Joseph Stalin: The October Revolution and the Tactics of the Russian Communists (1924), in: J. V. Stalin Works, Vol. 6, Foreign Languages Publishing House, Moscow 1953, pp. 374-420; “일국 사회주의론”에 대한 비판으로는, 다음을 보라. 트로츠키, <<레닌 이후의 제3인터내셔널>>, 정민규 옮김, 풀무질; 다음도 보라. Michael Pröbsting: Capitalism Today and the Law of Uneven Development: The Marxist Tradition and its Application in the Present Historic Period, in: Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 44, Issue 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483

[17] 트로츠키, <<영구혁명 및 평가와 전망>>, 정성진 옮김, 신평론, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1931/tpr/pr-index.htm

[18] 스탈린주의 독재에 대한 우리의 분석 및 비판으로는, 우리의 전임 조직 “혁명적 공산주의인터내셔널 연맹”이 발행한 다음 책을 보라. The Degenerated Revolution: The Origin and Nature of the Stalinist States, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution/; 다음 책의 II장도 보라. Michael Pröbsting: Cuba’s Revolution Sold Out? The Road from Revolution to the Restoration of Capitalism, RCIT Books, Vienna 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/

[19] 다음을 보라. 트로츠키, <<배반당한 혁명>>, 김성훈 옮김, 갈무리, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1936/revbet/index.htm

[20] 이 과정에 대한 우리의 평가분석으로는, 우리의 전임 조직의 다음 문서들을 보라. Theses on Gorbachev, adopted by the MRCI conference, July 1987, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30; LRCI: The Failed Coup in the USSR (August 1991), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5

[21] Hans Van Zon, Andre Batako, Anna Kreslavska: Social and Economic Change in Eastern Ukraine. The example of Zaporizhzhya, published in 1998, reissued 2018 by Routledge, New York 2018, p. 164 (이후 주에서는 “Zon”으로 줄여서 표기함).

[22] UNIDO: Ukraine, Sustainable Development Goals. Decent Work and Economic Growth, 2019, p. 8 (henceforth referred to as “UNIDO”)

[23] Anastasia Nesvetailova: From ‘Transition’ to Dependent Development: The New Periphery in Global Financial Capitalism, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 147

[24] 다음도 보라. Oleksandr Petryk: History of Monetary Development in Ukraine, Bank i Kredyt Nr. 8, 2006, p. 12

[25] 1999년 수치는 다음에서 따온 것이다. Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak: The Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currency Crisis and the Country’s Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9; 2006년 수치는 다음에서 따온 것이다. Vasily Astrov and Peter Havlik: Economic Developments in the Wider Black Sea Region, in: Daniel Hamilton and Gerhard Mangott (Eds.): The Wider Black Sea Region in the 21st Century: Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, D.C. 2008), p. 123; 2013년 및 2018년 수치는 다음에서 따온 것이다. UNIDO, p. 9

[26] Robert S. Kravchuk: Ukrainian Political Economy. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (이후 주에서는 “Kravchuk”로 줄여서 표기함).

[27] Nadia Lisovskaya: Merchandise Foreign Trade in Russia, Ukraine and Belarus, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 86 (이후 주에서는 “Lisovskaya”로 줄여서 표기함 ).

[28] 공식 경제 통계에서는 공업 부문에 제조업 외에도 건설, 광업, 전기, 석유, 가스 등도 포함하고 있다.

[29] World Bank: World Development Indicators, 2021, Data are from Excel file, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators

[30] Kravchuk, p. 27

[31] Marko Bojcun: Towards a Political Economy of Ukraine. Selected Essays 1990–2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (이후 주에서는 “Bojcun, 2020”으로 줄여서 표기함).

[32] OECD: OECD Investment Policy Reviews: Ukraine 2016, OECD Publishing, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (이후 주에서는“OECD 2016”으로 줄여서 표기함).

[33] Andriy Hladun, Vitaliy Dudin, Oksana Dutchak, Oleksandr Kravchuk, Mykhaylo Neboha, Oleksandr Odosiy, Zakhar Popovych: Alternative Mechanisms for the Socio-Economic Development of Ukraine, Center for Social and Labor Research, Kyiv 2016, p. 57 (이후 주에서는 “Center for Social and Labor Research”로 줄여서 표기함).

[34] Zon, pp. 126-132

[35] World Bank: Life expectancy at birth, total (years) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

[36] World Bank: Death rate, crude (per 1,000 people) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

[37] World Bank: Fertility rate, total (births per woman) – Ukraine, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA

[38] John P Ruehl: How many Ukrainian refugees will return home? January 14, 2023 https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

[39] OECD: Maintaining the Momentum of Decentralisation in Ukraine, OECD Multi-level Governance Studies, OECD Publishing, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (이후 주에서는 “OECD 2018”로 줄여서 표기함).

[40] Kravchuk, p. 22

[41] Kravchuk, pp. 23-24

[42] Conor M. Savoy, Janina Staguhn: Enabling an Economic Transformation of Ukraine Recovery, Reconstruction, and Modernization, Center for Strategic and International Studies, January 2023, A Report of the CSIS Ukraine Economic Reconstruction Commission, p. 13 (이후 주에서는 “CSIS”로 줄여서 표기함).

[43] CSIS, p. 13

[44] Kravchuk, p. 27

[45] Center for Social and Labor Research, p. 113

[46] 우리는 이 문제를 여러 저작을 통해 다룬 바 있다. 상기한 <<레닌 제국주의론 관점에서 본 러시아 제국주의의 특색>> 중 다음 두 장을 보라. “자본수출과 ‘라운드트리핑 해외직접투자 문제” 및 “’유령 FDI’: 러시아 특유의 현상이 아니라 글로벌 현상”, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_61.html

[47] Center for Social and Labor Research, p. 132

[48] Oleh Havrylyshyn: The Political Economy of Independent Ukraine. Slow Starts, False Starts, and a Last Chance? Palgrave Macmillan, London 2017, pp. 214-215 (이후 주에서는 “Havrylyshyn”으로 줄여서 표기함).

[49] Havrylyshyn, p. 238

[50] Marko Bojcun: Trade, Investment and Debt: Ukraine’s Integration into World Markets, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Global Political Economy and Post-Soviet Change in Russia, Ukraine and Belarus, Routledge, New York 2019, p. 53 (이후 주에서는 “Bojcun, 2019”로 줄여서 표기함); Kravchuk, p. 30

[51] Havrylyshyn, pp. 100-101

[52] Anton Oleinik: Building Ukraine From Within. A Sociological, Institutional, and Economic Analysis of a Nation-State in the Making, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (이후 주에서는 “Oleinik”로 줄여서 표기함).

[53] Lisovskaya, p. 86

[54] 같은 글, p. 88

[55] OECD 2018, p. 49; OECD 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 34

[56] CSIS, p. 17

[57] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[58] 같은 글, p. 49

[59] Sławomir Matuszak: In search of new routes. Ukraine’s foreign trade after the Revolution of Dignity, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Marka Karpia, Centre for Eastern Studies, OSW Studies Number 75, Warsaw 2018, p. 18

[60] David X. Noack: Hardliner, Neoliberale, Oligarchen: Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. January 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuerdige-Erfolg-der-Ukraine-7445797.html

[61] Center for Social and Labor Research, p. 72

[62] CSIS, p. 19

[63] UNIDO, p. 14

[64] Bojcun, 2020, p. 158

[65] Bojcun, 2020, p. 99

[66] Oleinik, pp. 344-345

[67] Center for Social and Labor Research, p. 71

[68] Center for Social and Labor Research, p. 68

[69] Havrylyshyn, pp. 242-243

[70] Pröbsting, 2013의 6,7장 및 8장을 보라.

[71] Bojcun, 2020, p. 213

[72] Kravchuk, p. 33

[73] Bojcun, 2019, p. 56

[74] Center for Social and Labor Research, p. 12

[75] 같은 글

[76] Center for Social and Labor Research, p. 13

[77] Center for Social and Labor Research, p. 15

[78] Bojcun, 2020, p. 223

[79] Marko Bojcun: Origins of the Ukrainian Crisis, in: Critique, Vol. 43, Nos. 3–4, 2015, p. 404 (henceforth referred to as “Bojcun, 2015”)

[80] OECD 2016, p. 30

[81] Worldbank: Central Government Debt (1970-2020), Ukraine, 데이터는 다음 엑셀 파일에서 따온 것이다. https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

[82] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, 데이터는 다음 엑셀 파일에서 따온 것이다. https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[83] Worldbank: External Debt Stocks (% of GNI), Ukraine, 데이터는 다음 엑셀 파일에서 따온 것이다. https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[84] 이에 대해서는 다음을 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <제국주의 부채의 덫에 걸린 우크라이나 - 우크라이나 외채 무효화! 침략에 맞선 인민 전쟁으로 나아가자!>, 2022년, 7월 9일, https://blog.wrpkorea.org/2022/07/blog-post_11.html

[85] Heidi Chow: It’s Time to Cancel Ukraine’s Foreign Debt, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

[86] Kravchuk, p. 30

[87] Kravchuk, p. 257

[88] OECD: OECD Territorial Reviews: Ukraine 2013, OECD Publishing, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34

[89] OECD 2016, p. 42

[90] Bojcun, 2020, p. 221

[91] Bojcun, 2020, p. 243

[92] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[93] OECD 2016, p. 138

[94] OECD 2016, pp. 49-50

[95] OECD 2016, p. 18

[96] OECD 2016, p. 50

[97] OECD: Investment Policy Reviews: Ukraine 2011, OECD Investment Policy Reviews, OECD Publishing 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, p. 19

[98] OECD 2016, p. 17

[99] OECD 2016, p. 48

[100] 반식민지 문제와 관련하여 위에서 언급한 그리스, 튀르키예, 인도에 관한 우리의 책자들을 보라.

[101] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 210

[102] UNCTAD: World Investment Report 2022, p. 214

[103] 상기한 우리의 책 <<남반구에 대한 대 강탈>>에서의 광범위에 걸친 분석 이외에 이주자 초과착취에 대한 다음의 우리 책자도 보라. Michael Pröbsting: Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010); in: Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. 같은 저자의 다음 글도 보라. Migration and Super-exploitation: Marxist Theory and the Role of Migration in the present Period of Capitalist Decay, Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 43, No 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846

[104] I. I. Rubin: Essays on Marx’s Theory of Value (1928), Black Rose Books, Montreal 1990, p. 165

[105] 푸틴과 반우크라이나 배외주의에 대해서는 상기한 프뢰브스팅, <푸틴의 푸들들>을 보라.

[106] 다음에서 인용. Konstantyn Kononenko: Ukraine and Russia. A History of the Economic Relations Between Ukraine and Russia (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32

[107] Iryna Lapshyna: Ukraine – Emigration and Displacement in Past and Present, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present/ (이후 주에서는 “Lapshyna”로 줄여서 표기함).

[108] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 26 and 281

[109] CSIS, p. 19

[110] Paul J. J. Welfens: Russia’s Invasion of Ukraine. Economic Challenges, Embargo Issues, and a New Global Economic Order, European Institute for International Economic Relations, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, p. 247

[111] UN International Organization for Migration: World Migration Report 2020, p. 88

[112] Lapshyna

[113] Bojcun, 2020, p. 158

[114] Havrylyshyn, p. 239

[115] OECD 2018, p. 48

[116] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 49

[117] UNIDO, p. 15

[118] Bojcun, 2020, p. 246

[119] Bojcun, 2015, p. 403

[120] Bojcun, 2015, pp. 403-404

[121] OECD 2016, p. 49

[122] Bojcun, 2019, pp. 54-55

[123] Bojcun, 2015, p. 405

[124] OECD 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 61

[125] 이에 대해서는 다음을 보라. RCIT 테제, <“돈바스 자결”: 러시아 제국주의에 봉사하는 반동 슬로건 - 왜 이 슬로건이 맑스주의 민족자결 강령에 반하는지, 그리고 우크라이나 인민의 현 민족해방투쟁의 이익에도 반하는지, 그 역사적·이론적·정치적 이유에 대하여>, 2022년 6월 27일, https://blog.wrpkorea.org/2022/07/blog-post.html.

[126] 다음을 보라. 상기한 프뢰브스팅, <제국주의 부채의 덫에 걸린 우크라이나>; 같은 저자, The Gigantic Destruction of the Ukrainian Society, 12 December 2022, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. 이 장에서의 모든 수치는, 다른 언급이 없는 한 이 두 글에서 따온 것이다. 이 두 글에서 독자들은 이러한 정보에 대한 출처도 볼 수 있다.

[127] CSIS, p. 14 and 19

[128] Jakob Zirm: Ukraine: "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-jahren-ist-ausgeloescht

[129] CSIS, p. 15

[130] CSIS, p. 27

[131] CSIS, p. 17

[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff, and Bruce Stoke: Designing Ukraine’s Recovery in the Spirit of the Marshall Plan, German Marshall Fund of the United States, September 2022, p. 17

[133] CSIS, p. 26

[134] CSIS, p. 25

[135] 이에 대해서는 다음을 보라. Michael Pröbsting: South Korea as an Imperialist Power. On the nature of South Korean monopoly capital and the ensuing programmatic tasks of the workers vanguard, December 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/; 노동자혁명당(준) 팜플렛, <<남한 제국주의와 사회주의 노동운동의 임무>> 중 “자료; 제국주의 열강으로서의 남한”.

[136] V.I.Lenin: Plan of Hegel’s Dialectics (Logic) (1914); in: Collected Works Vol. 38, p. 316

[137] Fourth International: Imperialist War and the Proletarian World Revolution; Manifesto adopted by the Emergency Conference of the Fourth International in May 1940; in: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), Pathfinder Press, New York 1973, p. 327; http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm.

Украина: Капиталистическая полуколония

Об эксплуатации и деформации экономики Украины империалистическими монополиями и олигархами после капиталистической реставрации 1991 года

Брошюра Михаэля Прёбстинга, международного секретаря Революционного коммунистического интернационала (РКИТ), январь 2023 года, www.thecommunists.net

Ukraine Capitalist Semi-Colony_RUS.pdf

Adobe Acrobat Document 627.5 KB

Download

Ukraine Capitalist Semi-Colony_RUS_PRINT

Microsoft Word Document 556.0 KB

Download

Содержание

Введение

I. Марксистская теория империализма и концепция полуколоний

II. Тупик бюрократического сталинизма

III. Разрушительные социальные и экономические последствия капиталистической реставрации

IV. Полуколониальная деформация украинского капитализма после 1991 года

1) Олигархи: создание компрадорской буржуазии

2) Полуколониальный поставщик сырья для капиталистического мирового рынка

3) Глубоко в ловушке внешнего долга

4) Иностранные инвестиции: империалистическое разграбление Украины

5) Миграция: Украина предоставляет дешевую рабочую силу

V. Украина: Зависимая страна, разорванная между великими державами на Востоке и Западе

VI. Стремление России колонизировать Украину с февраля 2022 года и усилия НАТО по увеличению своего влияния

VII. Путь вперед: От национального освобождения к социальной революции

* * * * * *

Примечание редакции: эта брошюра содержит три рисунка. По техническим причинам их можно просмотреть только в pdf-версии книги, которую можно скачать выше.

Введение

Начало вторжения России в Украину в феврале 2022 года катапультировало эту восточноевропейскую страну в центр мировой политики. Это обязывает каждое политическое течение занять определенную позицию по этому вопросу; более того, это стало ключевой демаркационной линией между теми, кто приспосабливается или даже капитулирует перед той или иной империалистической великой державой, и теми, кто занимает принципиальную интернационалистскую и антиимпериалистическую позицию в поддержку угнетенных народов.

Революционная Коммунистическая Интернациональная Тенденция (РКИТ) и ее секция в России - Социалистическая Тенденция - с самого начала встали на сторону Украины в ее национально-оборонительной войне против вторжения Путина. Хотя мы не оказываем политической поддержки буржуазному правительству Зеленского, мы поддерживаем освободительную борьбу украинского народа и призываем оказать ему материальную поддержку (включая военную помощь). Основываясь на таком подходе - встать на сторону угнетенных, мы (совместно) организовали три конвоя в Украину и другие акции солидарности. [1]

В то же время мы подчеркиваем двойственный характер конфликта, поскольку справедливая война украинцев сочетается с ускоряющимся соперничеством между империалистическими державами. В этом конфликте между Россией и НАТО социалисты должны занять позицию революционного пораженчества, т.е. непримиримой оппозиции против обоих лагерей и против всех форм великодержавного шовинизма и милитаризма (таких как санкции и т.д.). Таким образом, РКИТ выступает за интернационалистскую и антиимпериалистическую позицию, которую мы обобщаем в лозунге: "Защитим Украину от вторжения Путина! Против российского и натовского империализма!" [2]

Ключевым аргументом в пользу нашей позиции является анализ классового характера сил, вовлеченных в этот конфликт. В отличие от подавляющего большинства самопровозглашенных социалистов, мы признаем империалистический характер России уже более двух десятилетий. В ее экономике доминируют отечественные монополии, которые вывозят капитал и выжимают сверхприбыли из полуколониальных стран (в основном, но не только, в Центральной Азии и Восточной Европе). Аналогичным образом, экономика России выигрывает от большого количества мигрантов, которые сверхэксплуатируются как дешевая рабочая сила. В то же время Россия является ядерной державой и ключевым игроком в мировой политике, которая за последние полтора десятилетия осуществила военное вмешательство в нескольких странах [3] (в дополнение к двум кровавым войнам против героического чеченского народа). [4]

Поскольку в центре внимания данного памфлета находится классовый характер Украины, мы не будем здесь более подробно обсуждать вопрос российского империализма, тем более что мы уже сделали это в нескольких памфлетах, посвященных этой теме. [5] По той же причине мы не будем в данном месте касаться нашего анализа западных держав и межимпериалистического соперничества и отсылаем читателей к нашей книге "Антиимпериализм в эпоху соперничества великих держав", а также к другим работам. [6]

РКИТ также всегда подчеркивал, что Украина - в отличие от империалистических великих держав (США, России, Китая, Западной Европы и Японии) - имеет другой классовый характер, а именно, что она является капиталистической полуколониальной страной. Это означает, что Украина, прежде всего, не эксплуатирует и угнетает другие народы, а является жертвой империализма. Хотя формально Украина является независимым государством с 1991 года, по сути, она находится под гнетом великих держав. Ее экономика подвергается сверхэксплуатации со стороны иностранных монополий, а политически в ней доминируют империалистические государства.

Мы считаем такой анализ крайне важным для понимания специфического классового характера Украины и, следовательно, для понимания классового характера нынешней войны. В этой брошюре мы будем развивать наш анализ Украины как промышленно развитой, но зависимой капиталистической полуколонии.

И последнее замечание. Как читатель увидит, наш анализ классового характера Украины основан на исследовании ее социально-экономического развития с 1991 года. Мы показываем, что полуколониальная деформация и подчинение этой страны начались сразу после того, как она стала формально независимой. Другими словами, это не результат событий 2014 года и последующих лет или нынешней войны. Эти последние события, несомненно, изменили и ускорили подчиненное и угнетенное положение украинского народа, но они не являются его фундаментальной причиной.

Чтобы обрести реальную независимость, перед украинскими трудящимися и угнетенными стоит великая задача победить российское вторжение, избавиться от подчинения империализму НАТО и экспроприировать своего внутреннего врага - олигархов и их коррумпированных лакеев в политическом истеблишменте. Другими словами, путь к свободе зависит от успеха политической и социальной революции украинских рабочих, которая отменит капиталистическую эксплуатацию и империалистическое господство и откроет дверь в социалистическое будущее!

I. Марксистская теория империализма и концепция полуколоний

Мы начнем с краткого изложения марксистской теории империализма и, как ее составной части, концепции полуколоний. Опять же, мы ограничимся кратким изложением, поскольку мы подробно остановились на этих вопросах в нашей книге "Великое ограбление Юга" и различных других работах. [7]

Ленин, внесший наиболее значительный вклад в марксистскую теорию империализма, описал основную характеристику империализма как образование монополий, которые доминируют в экономике. В связи с этим он отметил слияние банковского и промышленного капитала в финансовый капитал, увеличение вывоза капитала наряду с экспортом товаров, а также борьбу за сферы влияния, а именно (полу)колонии. [8]

Классовый характер государств не может быть понят изолированно. На самом деле, все государства связаны друг с другом, поскольку они являются частью капиталистической мировой экономики и империалистической глобальной системы. Следовательно, классовый характер страны должен рассматриваться по отношению к другим государствам и нациям. То же самое, кстати, относится и к классам, характер которых также можно понять, только проанализировав их отношения с другими классами.

Главной особенностью империализма является то, что образование монополий и великих держав привело к разделу всего мира на различные сферы влияния, в которых господствуют соперничающие империалистические государства, и к подчинению большинства стран этим немногим великим державам. Отсюда вытекает существенная особенность ленинского (и троцкистского) анализа империализма: характеристика связи между империалистическими государствами, с одной стороны, и огромным большинством людей, живущих в капиталистически менее развитых странах, с другой стороны, как связи угнетения. В результате марксистские теоретики 20 века объяснили, что "разделение наций на угнетающих и угнетаемых... составляет сущность империализма." [9]

Экономической основой отношений между империалистическими и полуколониальными государствами является то, что Ленин называл сверхэксплуатацией этих угнетенных наций империалистическими монополиями. Благодаря такой сверхэксплуатации монополистический капитал может получать - в дополнение к средней норме прибыли - сверхприбыль. Эти сверхприбыли являются важным дополнением к прибылям, которые монополистический капитал уже извлекает из рабочих богатых стран. Они также, между прочим, являются важным источником для подкупа высших, аристократических слоев рабочего класса и, в частности, рабочей бюрократии в империалистических странах, что способствует укреплению господства монополистического капитала.

В нашей вышеупомянутой книге "Великое ограбление Юга" мы подробно описали четыре различные формы сверхэксплуатации, с помощью которых монополистический капитал получает сверхприбыли от (полу)колониальных стран:

I) Вывоз капитала в качестве производительных инвестиций

II) Вывоз капитала в качестве денежного капитала (займы, валютные резервы, спекуляции и т.д.)

III) Передача стоимости через неравный обмен

IV) перенос стоимости через миграцию (основанный на сверхэксплуатации мигрантов, национально угнетенного слоя рабочего класса).

Отношения между государствами нужно рассматривать всегда в совокупности их экономических, политических и военных особенностей - "всю совокупность многообразных отношений данной вещи к другим" (Ленин). [10] Не все формы угнетения и сверхэксплуатации обязательно существуют в отношениях между империалистическим и полуколониальным государством, и эти черты могут существовать в различных комбинациях.

Поскольку темой нашей брошюры является анализ Украины как капиталистической полуколонии, мы сосредоточимся на нашем определении такого типа страны. Полуколония формально является независимым государством (в отличие от колонии). Однако она имеет общие с последней существенные черты - господство и сверхэксплуатацию со стороны империализма.

Мы подчеркиваем этот момент, поскольку ряд социалистов путаются в формально независимом статусе большинства стран Глобального Юга. Из этого они делают вывод, что такие страны имеют совершенно иной характер, чем колонии. Однако наша задача - выявить суть отношений за формальной внешностью, или, говоря словами Маркса из III тома "Капитала", "дело науки - разрешить видимое, чисто внешнее движение в истинное внутреннее движение". [11]

В заключение мы обобщим определение полуколоний, данное РКИТ в соответствии с пониманием классиков марксизма, [12] следующим образом: Полуколониальная страна - это капиталистическое государство, экономика и государственный аппарат которого занимают такое положение в мировом порядке, при котором они прежде всего находятся под господством других государств и наций. В результате они создают сверхприбыли и дают другие экономические, политические и/или военные преимущества империалистическим монополиям и государствам через отношения, основанные на сверхэксплуатации и угнетении.

Более того, недостаточно делить страны на категории империалистических или полуколониальных государств. Конечно, внутри каждой категории существует множество различных оттенков. Это касается как различных империалистических государств, так и различных полуколониальных стран. В случае последних, мы можем провести различие "между развитыми или промышленно развитыми полуколониями, такими как Аргентина, Бразилия, Египет, Турция, Иран или Таиланд, с одной стороны, и более бедными или полупромышленными полуколониями, такими как Боливия, Перу, страны Африки к югу от Сахары (кроме ЮАР), Пакистан, Афганистан, Индонезия и т.д.". [13]

И последнее замечание по вопросу марксистской теории империализма. Мы знаем, что некоторые критики возразят, что наш подход будет "схематичным", поскольку он делит мир на страны различных категорий. Мы считаем, что такая критика необоснованна. Фундаментальная истина законов материалистической диалектики состоит в том, что невозможно понять основные события в мире - и отношения между ними - без четкого набора категорий. Ленин был абсолютно прав, когда с одобрением цитировал Гегеля: "Понять - значит выразить в форме понятий". [14] Или в еще более категоричной формулировке великого немецкого философа: "Всякая вещь постигается и познается в своей истине лишь тогда, когда она полностью подчинена методу" [15].

Обобщив наш теоретический подход к империализму в целом и полуколониям в частности, перейдем теперь, после нескольких слов о сталинском правлении, к более детальному анализу Украины.

II. Тупик бюрократического сталинизма

Изначально большинство стран Глобального Юга были колониями европейских империй, прежде чем они стали формально независимыми полуколониями. Таким образом, экономика этих стран с самого начала была (де-)сформирована капиталистическими отношениями собственности доминирующих держав. В случае с Украиной (а также рядом других восточноевропейских и азиатских стран) все обстоит иначе. Здесь капитализм появился в результате краха сталинизма в 1989-91 годах.

До этого времени Советский Союз был выродившимся рабочим государством, то есть страной с плановой, посткапиталистической экономикой и политическим доминированием сталинской бюрократии. Такие отношения собственности позволили стране за несколько десятилетий добиться значительных успехов в области индустриализации, благосостояния, науки, военного дела, освоения космоса и т.д. Глобальный статус СССР как ведущей державы отражал эти исторические успехи. Это стало возможным благодаря тому, что экономический излишек не присваивался в качестве частной прибыли небольшим классом капиталистов, а использовался, в определенной степени, для социального развития.

Однако преимущества посткапиталистических отношений собственности все больше подрывались и в конце концов были уничтожены реакционной диктатурой бюрократической касты. Это был социальный слой, который пришел к власти на фоне изоляции первого в истории рабочего государства после неизлечимой болезни и смерти Ленина в 1923/24 году и поражения левой оппозиции во главе с Леоном Троцким в 1927 году. Эта бюрократия - во главе со Сталиным - упразднила политические завоевания Октябрьской революции и подавила рабочий класс и малые народы. Множество людей, включая десятки тысяч троцкистов, погибли в ГУЛАГах.

Бюрократическая политика Москвы также вызвала серьезные нарушения в экономике (например, НЭП и, впоследствии, принудительная коллективизация) и спровоцировала социальные катастрофы, такие как голод в начале 1930-х годов. По своей природе бюрократы были заинтересованы прежде всего в накоплении все большего числа привилегий. Поэтому они хотели сохранить статус-кво (для чего Сталин в 1924 году придумал консервативную теорию "социализма в одной стране") [16] вместо того, чтобы распространить революционный процесс на другие страны, за что выступали Троцкий и его сторонники на основе теории Перманентной революции. [17]

Правящая бюрократия была не классом, а скорее «кастой», поскольку политически контролировала средства производства, но не владела ими. Однако такой контроль позволял бюрократам вести паразитическое существование, где они могли присваивать себе многочисленные привилегии. Следовательно, они все больше подрывали пролетарские отношения собственности и, по ассоциации, производственную основу общества. [18]

В области мировой политики сталинская диктатура была консервативным фактором. Правда, Москва (и Пекин, до визита Никсона в 1972 году) иногда вступала в конфликт с империализмом и оказывала помощь угнетенным народам, сопротивляющимся США. Но, прежде всего, сталинские государства играли умиротворяющую роль в глобальной классовой борьбе. Стремление сохранить статус-кво с бюрократией у власти в сталинских государствах заставляло Москву и Пекин искать соглашения с империалистическими державами, а в странах, где они не находились у власти, - союзы с секторами буржуазии.

У себя дома десятилетия сталинского правления подавляли каждый критический голос и навязывали обществу кладбищенский покой. Такое отсутствие рабочей демократии отчуждало рабочих от средств производства, провоцировало отсутствие инициативы и активности, допускало бюрократическую бесхозяйственность и привело к экономическому застою.

Троцкий в своем анализе сталинизма характеризовал Советский Союз при сталинской диктатуре как "переходное общество". Он объяснил, что такие государства застряли на этапе перехода от капитализма к социализму из-за господства контрреволюционных бюрократий, которые блокировали продвижение социалистической революции как внутри страны, так и на международном уровне. Как предсказывал Троцкий в своих работах, эти государства были и могли быть только переходными явлениями: они должны были либо двигаться вперед путем политической революции против бюрократии, либо двигаться назад через социальную контрреволюцию и реставрацию капитализма". [19]

III. Разрушительные социальные и экономические последствия капиталистической реставрации

Крах пролетарских отношений собственности в 1991 году и реставрация капитализма имели разрушительные последствия для пострадавших стран. Он открыл процесс экономического разрушения и ужасающего ухудшения условий жизни народных масс.

Так было и в Украине. В таблице 1 мы видим, что только за первые пять лет валовой внутренний продукт (ВВП) и промышленное производство рухнули почти на 50% - катастрофа с любой точки зрения. С тех пор экономика Украины переживала крайне неустойчивый процесс взлетов и падений (см. рис. 1).

Таблица 1. Падение ВВП и промышленного производства в Украине, 1991-1995 годы (в процентах) [21]

1991 1992 1993 1994 1995 Суммарно

ВВП -11,9% -17,0% +4,2% -2,5% -11,8% -49,7%

Промышленное производство +4,8% -6,4% -8% -27,8% -11,5% -48,3%

Рисунок 1. Изменение ВВП Украины за 1996-2018 годы, годовой прирост в процентах [22]

Цикл резкого падения экономики Украины продолжался до 1999 года. Несмотря на то, что в какой-то момент его удалось остановить, экономика Украины так и не восстановилась до уровня 1991 года. Как видно из таблицы 2, ВВП страны в 1999 году составлял лишь 44,7% от уровня 1991 года. Другой экономист приводит данные, согласно которым к 2000 году реальный ВВП Украины снизился до 43% от уровня 1990 года. [23] Этот показатель кое-как восстановился до 73% в 2006 году, 76,2% в 2013 году и снова рухнул до 69,6% в 2018 году. [24] Другими словами экономика Украины сократилась столь драматическим образом, что за три десятилетия с начала капиталистической реставрации она едва ли превысила уровень в ¾ от объема производства до 1991 года!

Таблица 2. Хронический кризис экономики Украины после восстановления капитализма в 1991 году: ВВП в постоянных ценах (1991 = 100) [25]

Год 1999 2006 2013 2018

Уровень (1991 = 100) 44,7 73 76,2 69,6

Параллельно с этим произошло значительное сокращение инвестиций, в частности, в тяжелую промышленность и добычу сырья. Как следствие, все большая часть основного капитала устаревала. Украинский экономист подсчитал, что за период 1991-99 гг. валовая продукция промышленности упала на -49,1%, а капитальные инвестиции - на -77,9%. [26]

Структурный кризис Украины после реставрации капитализма привел также к масштабному процессу деиндустриализации. Страна имела развитую базу не только в горнодобывающей промышленности и производстве чугуна и стали, но и являлась родиной сложной промышленности в таких отраслях, как оборонная, автомобильная, авиационная, аэрокосмическая и судостроительная. Однако с 1991 года значительная часть этих отраслей была закрыта или резко сокращена. В период с 1991 по 1998 год загрузка производственных мощностей в промышленности снизилась и составила 50-51%. [27]

В результате доля обрабатывающей промышленности и всего промышленного сектора в общем объеме экономического производства значительно сократилась. [28] Если в 1992 году доля промышленности в ВВП Украины составляла 52,6% (обрабатывающая промышленность - 44,6%), то в 2000 году она снизилась до 30,8% (обрабатывающая промышленность - 16,3%), в 2013 году - до 22,7% (обрабатывающая промышленность - 11,3%), а в 2019 году - до 22,6% (обрабатывающая промышленность - 10,8%). Другими словами, доля промышленности и обрабатывающей промышленности в объеме производства страны сократилась на 3/5 или ¾ всего за два десятилетия! (См. Таблицу 3)

Таблица 3. Доля промышленности и производства в ВВП Украины, 1992-2019 [29]

1992 2000 2013 2019

Доля промышленности 52,6% 30,8% 22,7% 22,6%

Доля обрабатывающей промышленности 44,6% 16,3% 11,3% 10,8%

Логично, что этот процесс экономического и социального регресса имел разрушительные последствия для населения. Безработица, которой не было в условиях плановой экономики до 1991 года, резко возросла. В апреле 1999 года Всемирный банк оценил реальный уровень безработицы в Украине в 30%. [30] Официально уровень безработицы в 2009 году составлял 9,6%, а затем снова вырос. [31] Хотя в 2000 году 26,4% населения страны жили за чертой бедности, к 2013 году эта доля почти не изменилась (24,5%). [32]

Параллельно с установлением капиталистических отношений собственности, неравенство доходов стало ключевой чертой украинского общества. В 2010 году 10 самых богатых процентов населения Украины контролировали 21% общего дохода, в то время как беднейшие проценты имели только 4,4%. [33]

В результате этого разрушительного процесса среди населения резко распространились депрессия, проблемы со здоровьем, алкоголизм и наркомания, самоубийства, инфекционные заболевания и т.д.. Ожидаемая продолжительность жизни в целом снизилась с 70,5 до 67 лет в период с 1991 по 1995 год, а у мужчин - с 66 лет в 1989 году до 62,8 лет. В то же время уровень младенческой смертности увеличился с 13,0 (1990 год) до 15,0 (1995 год) [34]

Несмотря на то, что в дальнейшем ситуация улучшилась, в 2020 году ожидаемая продолжительность жизни оставалась на том же уровне, что и в 1991 году (71 год) - хуже, чем во всех других странах Европы. [35] Уровень смертности в стране (на 1 000 человек) вырос с 11 (1989 год) до 17 (2005 год) и 16 (2020 год). [36] В то же время коэффициент рождаемости (рождений на одну женщину) в Украине снизился с 2 (1988 год) до 1,1 (2001 год) и 1,2 (2020 год). [37]

Неизбежным результатом такого процесса беспрецедентного социального упадка стало то, что население Украины сократилось с 52 миллионов в 1991 году до примерно 42 миллионов в 2020 году, т.е. почти на 20%. [38] Даже ОЭСР, ключевой империалистический экономический институт, который не устает пропагандировать преимущества свободного рынка, был вынужден констатировать: "Украина переживает старение и сокращение населения с момента обретения независимости в 1991 году. В 2000-16 годах численность населения трудоспособного возраста (т.е. 15-64-летних) сократилась на 7,8%, а численность населения в целом - на 8,1%. Население Украины уже старше, чем в большинстве стран ОЭСР: в 2016 году возрастная группа 65+ составляла 21% населения." [39]

В целом, баланс капиталистической реставрации в Украине - одной из самых густонаселенных стран Европы - является разрушительным. Конечно, сейчас этот процесс усугубляется в гораздо большей степени нынешней агрессивной войной России. Но, как мы показали выше, страна была отброшена назад еще до начала конфликта, поскольку ее экономика в 2013 году - более чем через два десятилетия после реставрации капитализма и до начала военных действий с Россией - достигла лишь 76% от уровня 1991 года. Украина пережила процесс социального и экономического регресса, поскольку она была разрушена злыми силами капитализма и империализма.

IV. Полуколониальная деформация украинского капитализма после 1991 года

После краха сталинизма и бюрократически-плановой экономики в Украине установились капиталистические отношения собственности. Однако капитализм не рос и не мог расти "органически". Скорее, капиталистический закон стоимости был внедрен объединенной силой иностранных империалистических институтов (западных правительств, банков и корпораций) и отечественных олигархов. Результатом стало беззастенчивое ограбление и создание зависимой капиталистической экономики, в которой доминируют империалистические державы и монополии.

1) Олигархи: создание компрадорской буржуазии

Как и в других бывших сталинских странах Восточной Европы, после 1991 года прокапиталистические правительства проводили неолиберальную политику приватизации. Согласно официальной статистике, к концу 1999 года на долю приватизированных предприятий приходилось около 71% промышленного производства и более 50% занятости в промышленности. [40]

Процесс приватизации привел к процессу монополизации, т.е. созданию небольшого числа корпораций, контролирующих ключевые сектора экономики. К февралю 1998 года на долю 200 крупнейших предприятий Украины приходилось 90% промышленного производства. [41]

В период до начала войны в феврале 2022 года правительство Зеленского пыталось продолжить и расширить процесс приватизации. В марте 2021 года украинский парламент принял закон, который отменил ранее введенный запрет на приватизацию государственных предприятий (ГП). Это последовало за принятием в 2019 году закона, который сократил количество таких предприятий, считающихся "стратегическими" и, следовательно, освобожденных от продажи. В 2020 году Украина начала процесс, который позволил бы частично приватизировать ГП, включая "Нафтогаз", "Магистральные газопроводы Украины", "УкрТрансГаз" и другие компании, задействованные в энергетическом секторе. Однако в 2021 году парламент уточнил закон, установив список из 659 таких предприятий - в основном в энергетическом, оборонном и аэрокосмическом секторах, государственной железной дороге или почтовой службе, - которые по-прежнему будут освобождены от приватизации. [42]

Результатом этого процесса приватизации стало то, что, по сути, небольшая группа сверхбогатых капиталистов - так называемых олигархов - захватила наиболее ценные предприятия. Согласно недавно опубликованному исследованию неолиберального американского аналитического центра, который трудно обвинить в просоциалистических симпатиях, "100 самых богатых людей в Украине контролировали почти 25 процентов довоенной экономики Украины. Многие олигархи контролируют разросшиеся, диверсифицированные холдинги, включающие энергетические компании, горнодобывающую промышленность, металлургию и СМИ. В прошлом такое экономическое господство позволяло олигархам оказывать огромное политическое влияние через значительное финансирование некоторых политических партий." [43]

Такой процесс обогащения небольшой группы новых капиталистов шел рука об руку с массовым бегством капитала и вульгарным воровством. По оценкам экономистов, объем украинского капитала за рубежом в 1996 году составил от 25 до 50 миллиардов долларов. [44] Этот процесс также отражается в своеобразных направлениях якобы "инвестиций" украинских капиталистов за границу. Согласно официальной статистике, более 90% всех иностранных инвестиций из Украины было зарегистрировано на Кипре - известном налоговом убежище и месте бегства капитала. [45]

Конечно, некоторые из таких "инвестиций" за границей вернулись в виде иностранных инвестиций в Украину (явление, которое мы также наблюдали в России - так называемое "круговое движение" капитала). [46] Однако, как мы увидим ниже, объем прямых иностранных инвестиций (ПИИ) в Украине настолько превышает объем украинских ПИИ за рубежом, что очевидно, что украинские капиталисты играют лишь незначительную роль в таких "иностранных" инвестициях в их страну.

Другой формой бегства капитала является специфическая форма экспорта. В весьма интересном исследовании группа прогрессивных экономистов Украины из Центра социально-трудовых исследований подсчитала количество денег, которые были тайно вывезены из страны отечественными капиталистами через так называемый "экспорт товаров". "Если суммировать данные, то украинский экспорт только в такие страны-посредники, как Британские Виргинские острова, Кипр, ОАЭ, Швейцария и Ливан в 2012-14 годах и за первые 9 месяцев 2015 года достиг 83,1 млрд гривен (гривна, валюта Украины - ред.), что составляет 50% от всего экспорта товаров, из которых только эквивалент 2,57 млрд долларов (1,5%) был потреблен в этих странах. Учитывая, что это не единственные транзитные страны для украинского экспорта, можно с уверенностью сказать, что более половины экспорта товаров из Украины проходит через низконалоговые территории, а большая часть прибыли украинских экспортеров скапливается на их счетах в банках этих стран; при этом бюджет теряет значительные суммы на корпоративных налогах." [47]

Как мы видим, эта небольшая группа олигархов использует свое богатство в основном не для накопления капитала в отечественной экономике, а для паразитического обогащения в зарубежных налоговых гаванях. В то же время они сыграли ключевую роль в трансформации экономики Украины таким образом, что она стала служанкой потребностей глобального капитала. Другими словами, олигархи - это украинская версия компрадорской буржуазии, которая является знакомым явлением во многих других полуколониальных капиталистических странах. Это капиталистический класс, который грабит национальную экономику и паразитически живет за счет своего украденного богатства, хранящегося в налоговых гаванях за рубежом.

По своей природе олигархи тесно связаны с империалистическими монополиями. В этих отношениях они являются подчиненной частью, поскольку полностью зависят от империалистических монополий и великих держав. Это происходит в основном по двум причинам. Во-первых, они полагаются на защиту и секретность своих богатств, хранящихся в международных финансовых институтах (в основном контролируемых западными державами). Во-вторых, их прибыль в значительной степени зависит от деловых сделок, которые они могут заключить с монополиями.

Наконец, следует отметить, что олигархи играют весьма влиятельную прямую роль в политике в Украине - в отличие от России и других стран бывшего СССР. Петр Порошенко, предшественник Зеленского на посту президента в 2014-19 годах, получил прозвище "Шоколадный король", поскольку был миллиардером и владельцем, среди прочего, кондитерской компании. К 2002 году было подсчитано, что 300 из 450 членов парламента были долларовыми миллионерами. Такая должность дает не только преимущество непосредственного участия в принятии законов, но и юридический иммунитет от судебного преследования - преимущество, которое нельзя недооценивать для бизнесменов, занимающихся уклонением от налогов и незаконным вывозом денег из страны! [48]

Таким образом, олигархи - высший слой капиталистического класса Украины - сыграли ключевую роль в продвижении полуколониальной деформации украинского капитализма.

2) Полуколониальный поставщик сырья для капиталистического мирового рынка

Ключевой особенностью капиталистической реставрации в Украине стала быстрая интеграция ее экономики в мировой рынок с доминированием империалистов. Уже к концу 1990-х годов соотношение торговли и ВВП (отражающее совокупную долю годового экспорта и импорта в объеме производства) составляло от 90 % до 110 %. Позже этот показатель стабилизировался на уровне 75-80 %. [49] Это значительно более высокая степень интеграции в капиталистический мировой рынок, чем у большинства других стран мира.

Доля экспорта в ВВП удвоилась в период с 1993 по 1998 год и составила более 40 %, а в 2000 году выросла примерно до 60 %. [50] Показательно, что доля экспорта Украины в общей мировой торговле выросла с 0,3 % в 1995 году до 0,35 % в 2005 году и 0,45 % в 2011 году. В то же время доля страны в мировом ВВП составляла всего около 0,22 %. Другими словами, доля Украины в мировом экспорте была вдвое выше, чем ее доля в мировом производстве. [51]

Антон Олейник, профессор канадского университета, комментирует: "С середины 1990-х годов, когда президент Кучма проводил политику "шоковой терапии", Украина была одной из самых открытых экономик в мире, причем доля внешней торговли (экспорт и импорт вместе взятые) постоянно превышала объем ее ВВП. Считается, что шоковая терапия Кучмы была более радикальной и ближе к стандартам неолиберализма, чем реформы, проведенные правительством Бориса Ельцина и Егора Гайдара в начале 1990-х годов в России" [52].

Однако с самого начала Украина вошла в капиталистический мировой рынок как поставщик сырья и полуфабрикатов для империалистических экономик. За последние три десятилетия такое подчиненное положение даже укрепилось.

В первый период ведущую роль в экспорте Украины играло промышленное сырье. Доля черных и цветных металлов увеличилась с примерно 30% в начале 1996 года до 40% к 2001 году. [53] В украинском экспорте в страны, не входящие в состав бывшего СССР, эта доля даже превышала 50%. [54]

Однако впоследствии роль черной металлургии в экспорте Украины снизилась, в то время как роль сельскохозяйственных товаров возросла. В период с 2008 по 2015 год доля цветных металлов в экспорте страны снизилась с 42% до всего лишь 26%. Аналогичным образом доля промышленных товаров сократилась с 73,6% до 57,4% в период с 2008 по 2013 год. В то же время доля первичной сельскохозяйственной продукции - пшеницы, ячменя, рапса и кукурузы - увеличилась в три раза, с 12% в 2008 году до 32% в 2015 году. (См. Рисунок 2) [55] За последние несколько лет экспорт сельскохозяйственной продукции еще больше увеличился и составил приблизительно 41% от общего экспорта Украины в 2021 г. [56]

Рисунок 2. Состав экспорта Украины, 1996-2015 [57]

Как отмечалось, большая часть экспорта промышленных товаров - это в основном цветные металлы. ОЭСР отметила в 2018 году, что "экспорт сложных производств минимален и в основном состоит из железнодорожных вагонов, частей и компонентов самолетов." [58] Это является результатом вышеупомянутого краха отечественной обрабатывающей промышленности из-за процесса приватизации и глобализации. "В 2017 году по сравнению с 2013 годом экспорт железнодорожных транспортных средств сократился на 91%, а в случае с продукцией машиностроительной промышленности - на 54%." [59] Antonow - знаменитый производитель самолетов - не построил ни одного самолета с 2015 года. [60]

Остальные отрасли в значительной степени производят продукцию не для внутреннего рынка, а скорее на экспорт. Согласно упомянутому выше исследованию киевского Центра социально-трудовых исследований, шесть отраслей, которые в 2014 году составляли 41,9% от общего объема промышленного производства, продавали более половины своей продукции (54,3%) за границу. [61]

Правда, в экономике Украины есть и некоторые современные, высококвалифицированные отрасли, такие как информационно-коммуникационные технологии (ИКТ). До войны этот сектор обеспечивал до 4% ВВП, а украинская рабочая сила в сфере ИКТ занимала четвертое место в мире. Украинские эксперты создали так называемое приложение Diia, которое автоматизирует государственные услуги, такие как выдача водительских прав, учет прививок Ковид-19 и паспортов, и которое также было успешно адаптировано к условиям войны (например, для поддержки беженцев и ВПЛ, а также для определения местонахождения российских военных формирований). В результате стоимость цифрового экспорта Украины увеличилась с менее чем 1 млрд долларов в год в 2011 году до более чем 6,8 млрд долларов в 2021 году, что представляет собой увеличение доли в общем объеме экспорта с 1,6% (2013 год) до чуть более 10% (2021 год). [62]

Тем не менее, это остается незначительной частью экономики и торговли страны и вряд ли может вызвать мощную противодействующую тенденцию против полуколониальной деформации экономики Украины. Об этом также свидетельствует сокращение доли высоко- и среднетехнологичных компонентов в украинском экспорте в годы, предшествовавшие началу войны. (См. Таблицу 4) А учитывая условия ужасной войны, гораздо более вероятно, что империалистические монополии будут привлекать украинских работников ИКТ к переезду за границу в качестве мигрантов вместо того, чтобы модернизировать экономику страны.

Таблица 4. Украина: Доля экспорта товаров, при производстве которых используются технологии высокого и средневысокого уровня, в общем объеме экспорта товаров, 20130-02018 (в %) [63].

2013 2014 2015 2016 2017 2018

24.4% 20.4% 19.2% 17.3% 16.8% 17.0%

Хотя доля экспорта в Европейский союз значительно возросла, он также столкнулся с серьезными препятствиями, поскольку империалистические правительства стремились защитить собственную промышленность. В то же время ЕС вынудил Украину открыть свой внутренний рынок для собственного экспорта. Марко Бойчун, прогрессивный украинский академик, пишет: "Украина в 1990-х годах сократила долю своей торговли с Россией примерно с 80 до 55 процентов. Но ее торговля с государствами Центральной Европы, которые вступали в ЕС, одновременно сократилась с 20 до 10 процентов, в то время как торговля со странами-членами ЕС выросла примерно с 6 до 20 процентов. (...) Структура торговых связей Украины с ЕС была неудовлетворительной, поскольку протекционистский режим ЕС препятствовал импорту из Украины тех товаров, в которых она имела конкурентные преимущества (сталь, химикаты, продукты питания, текстиль) и от которых она могла бы получать доходы для производственных инвестиций и модернизации своей экономики. Более того, доля украинского экспорта, попавшего под антидемпинговые расследования, выросла в 1990-е годы с примерно четверти до более чем трети. (...) В 1990-е годы около 60 процентов рынка розничной торговли в Украине было захвачено иностранными поставщиками избыточных и второсортных товаров, которые не могли быть проданы в странах их происхождения". [64]

Тот же автор цитирует украинскую газету, которая отчаянно комментировала в 1996 году: "Мы потеряли не только внешний рынок, мы почти потеряли свой собственный... В одном из киевских супермаркетов теперь продаются картофельные вареники (вареники - традиционное украинское блюдо), и они сделаны в Бруклине, Нью-Йорк!". [65]

Поэтому неудивительно, что состав экспорта Украины существенно изменился. Если в ЕС она экспортирует в основном первичные товары и полуфабрикаты, то импортирует в основном обработанные товары. В 2016 году экспорт Украины в ЕС состоял из цветных металлов и изделий из них (22,1% от общего объема), растительных продуктов (16,1%), минеральных продуктов (12,8%) и машин и приборов (11,5%). Напротив, Украина импортировала из ЕС в основном машины и оборудование (26,1%), затем продукцию химической и смежных отраслей (16,8%), транспортное оборудование (10,7%) и пластмассы, резину и изделия из них (7,1%). [66]

Стоит отметить, что состав экспорта Украины стал - задолго до начала войны и даже до событий 2014 года - более отсталым, чем у средней полуколониальной страны. Если сравнить долю высокотехнологичного экспорта в общем объеме экспорта Украины с другими странами со средним и низким уровнем дохода, то мы увидим следующее: в случае Украины эта доля колебалась между 2000 и 2013 годами около 5%, в то время как в среднем по странам со средним и низким уровнем дохода она составляла от 17 до 20%. [67]

Многие наблюдатели в Украине критикуют превращение их страны в поставщика основных товаров для богатых стран. Экономисты Центра социально-трудовых исследований справедливо замечают: "В целом, такие тенденции согласуются с общей логикой включения Украины в мировой рынок в качестве поставщика сырья, которой придерживаются последние два десятилетия." [68]

Даже буржуазные экономисты в Украине отмечают такое развитие событий с большим недовольством. Олег Гаврилишин - украинский экономист, занимавший, в частности, должности заместителя министра финансов и представителя Украины в МВФ, и, что неудивительно, являющийся нескрываемым поклонником неолиберализма, - считает своим долгом сообщить: "Тем не менее, нет недостатка в писаниях или прокламациях чиновников о том, что должна экспортировать Украина, с сильной тенденцией говорить о том, что слишком много экспорта с низкой добавленной стоимостью, основанного на ресурсах, и недостаточно сложной и высокотехнологичной продукции. Гончар и Бабирад-Лазунин считают, что Украина "стала аграрным приложением Европейского Союза и Российской Федерации ... [и] хотя научно-технический потенциал страны довольно высоко оценивается в международных исследованиях ... экспорт высокотехнологичной продукции очень мал". Аналогично Слепцова отмечает, что украинский экспорт имеет высокую ресурсоемкость, причем на долю железа и стали приходится более одной трети. Правительственные программы и прокламации изобилуют аналогичными ссылками, осуждая высокую долю простой, ресурсоемкой продукции с низкой добавленной стоимостью, и подчеркивая развитость человеческого капитала Украины, подразумевая, что правильная структура экспорта должна содержать гораздо более сложную продукцию. Читатели, знакомые с экономикой развития, узнают эту обычную картину, когда страны с низким уровнем дохода сводятся к экспорту сельскохозяйственной продукции или ресурсов." [69]

В целом, изменения в структуре торговли Украины сделали страну прежде всего поставщиком первичных товаров и полуфабрикатов для империалистических экономик. За последние три десятилетия она заняла подчиненное положение на мировом рынке, как это характерно для капиталистической полуколонии.

Как мы объясняли в нашей книге "Великое ограбление Юга", Украина - как и многие другие полуколониальные страны - в таком положении сталкивается с невыгодными условиями неравного обмена на мировом рынке, где доминирует империализм. Когда товары более развитых (империалистических) стран и товары менее развитых (полуколониальных) стран обмениваются на мировом рынке, закон стоимости позволяет империалистическому капиталу получить дополнительную прибыль за счет неравного обмена. Его более дешевые товары побеждают более дорогие товары из полуколониальных стран, заставляют последних продавать свои товары ниже их стоимости и т.д. Таким образом, более сильный (империалистический) капитал может продавать свои товары выше цены производства и при этом оставаться более дешевым на мировом рынке, чем менее конкурентоспособный (полуколониальный) капитал. Последний вынужден продавать свои товары ниже цены производства и часто остается более дорогим на мировом рынке, чем его империалистические соперники". [70]

В результате более сильный (империалистический) капитал успешно присваивает часть прибавочной стоимости, создаваемой более слабым (полуколониальным) капиталом. Это означает, что неравноценный обмен служит важной основой для массового перемещения стоимости из менее капиталистически развитых стран в капиталистически более развитые.

Мы повторяем, что такое развитие событий отнюдь не было "неизбежным", поскольку Украина, став независимым государством в 1991 году, не была "слабой" или "отсталой" экономикой, а обладала относительно развитой промышленностью. Превращение Украины в полуколониального поставщика сырья и полуфабрикатов (все больше из сельскохозяйственного сектора) для империалистических держав было результатом политики капиталистической реставрации. Эта политика не была "судьбой", а сознательно проводилась Великими державами, а также небольшой группой олигархов, то есть алчной компрадорской буржуазией.

3) Глубоко в ловушке внешнего долга

Империалистический капитал всегда пытается получить сверхприбыль от более бедных стран через экспорт капитала. Одной из таких форм, которая приобрела огромное значение во всем мире, особенно с начала 1970-х годов, является экспорт денежного капитала в виде займов. В этом случае банки и другие финансовые институты предоставляют полуколониальным странам кредиты, за которые те должны платить огромные проценты. Таким образом, внешний долг приводит к империалистической сверхэксплуатации полуколониальных стран.

В начале своего существования как независимого государства Украина не имела непогашенных внешних долгов. Однако ситуация быстро изменилась. С примерно $1,4 млрд. в конце 1992 года задолженность Украины резко возросла, достигнув пика в £12,4 млрд. в 1999 году. [71] К марту 2001 года эта цифра выросла до 14,07 млрд. долларов. В результате отношение долга к ВВП (индекс, сравнивающий уровень долга с годовым объемом производства страны) в 1999 году выросло до более чем 40%. Общий долг как процент от экспорта также увеличился, поднявшись с 43-48% в 1994-97 годах до 65-77% в 1998-2000 годах. Аналогичным образом, отношение обслуживания долга к экспорту (это показатель того, насколько страна может обслуживать свои долги за счет продажи товаров на мировом рынке) резко возросло с 1997 года. [72]

Значительная часть таких кредитов поступила от иностранных капиталистов. Когда в 1996 году правительство начало предлагать казначейские векселя, иностранные инвесторы наводнили рынок казначейских векселей. К концу 1997 года на их долю приходилось 45% всех казначейских векселей. [73]

Капиталисты Украины также взяли огромное количество кредитов, причем государство часто публично гарантировало такие долги (это означает, что в случае, если частный заемщик не сможет вернуть долг, государство покроет расходы). Неудивительно, что капиталисты не смогли - а зачастую даже не пытались - вернуть свои долги. Центр социально-трудовых исследований сообщает: "По данным Счетной палаты Украины, менее 15 процентов компаний, взявших кредиты у иностранных кредиторов, исправно платили по ним; около трети из них даже не пытались вернуть полученные кредиты. Интересно, что подавляющая часть этой задолженности состояла из обязательств украинских компаний по оплате импортированных из-за рубежа товаров. Таким образом, государственный бюджет в итоге субсидировал иностранных производителей вместо того, чтобы помогать развитию отечественного производства." [74]

В конце 1990-х годов украинское государство оказалось в гротескной ситуации, когда расходы на обслуживание (выплату процентов) и погашение гарантированных государством кредитов выросли до 31% от общей суммы долговых платежей государства, включая внутренний долг. [75]

Неудивительно, что правительство оказалось не в состоянии выплатить накопившийся долг. В 2000 году общая сумма необходимых выплат только МВФ превысила все валютные резервы Национального банка Украины. Общая сумма выплат по внешнему государственному долгу в 2000 году была вдвое больше, чем годом ранее, и достигла 3,7 млрд. грн. [76]

Ситуация улучшилась в 2000-х годах, так как экономика пережила период роста в течение нескольких лет. Такой рост был вызван, прежде всего, конъюнктурой мирового рынка, благоприятной для сырья, экспортируемого украинскими компаниями. Вследствие этого отношение государственного долга к ВВП снизилось, достигнув в 2007 году минимальной отметки в 12%. [77]

Однако с началом Великой рецессии в 2008 году ситуация с долгом снова резко ухудшилась. Капиталисты Украины продолжали брать кредиты у иностранных финансовых учреждений, и в результате частный сектор столкнулся с общим внешним долгом в размере $104 млрд - около 108% от ВВП, достигнутого в 2009 году. Причем $43 млрд. из этой суммы составляли краткосрочные долги, подлежащие погашению в 2009 году. [78] Хуже было дальше, поскольку государственный долг Украины также быстро рос, достигнув пика в $73 млрд. в 2013 году. [79]

Такое развитие событий привело к неустойчивой ситуации. В 2013 году дефицит текущего счета достиг 9,2% ВВП, а валютные резервы покрывали чуть более двух месяцев импорта. В 2014 году дефицит консолидированного бюджета превысил 10% ВВП. Вследствие этого произошло значительное обесценивание гривны. [80]

После пика в 2016 году ситуация с долгом несколько улучшилась на фоне временного подъема цикла. Однако задолженность Украины оставалась очень высокой в годы, предшествовавшие началу войны в феврале 2022 года. В 2020 году долг центрального правительства составит 58,7% (после пика в 71,8% в 2016 году). [81]

Согласно имеющимся данным МВФ, объем внешнего долга страны, измеряемый как доля от валового национального дохода (ВНД), вырос с 56,9% (2007 год) до 78,8% (2013 год) и 123,2% (2016 год) и составит 82,7% в 2020 году. (См. Таблицу 5)

Таблица 5. Украина, запасы внешнего долга, 2007-2020 (% от ВНД) [82]

2007 2013 2016 2020

56.9% 78.8% 123.2% 82.7%

В результате Украина вынуждена использовать значительную часть доходов от экспорта - примерно одну-две пятых - для обслуживания своих внешних долгов. (См. таблицу 6)

Таблица 6. Украина, общее обслуживание долга (% от экспорта товаров, услуг и первичных доходов), 2007-2020 (% от ВНД) [83]

2007 2013 2016 2020

18.5% 42.3% 20.9% 23.8%

Поскольку Украина попала в капкан внешнего долга, ситуация резко ухудшается в нынешних условиях войны и разрухи. Нет сомнений, что ее задолженность перед империалистическими державами и финансовыми институтами будет массово расти". [84] Хайди Чоу, исполнительный директор Jubilee Debt Campaign, указала на опасную ситуацию и на гигантские прибыли, которые собираются получить повелители денег. "С момента вторжения украинские долларовые облигации, которые были выпущены в рамках реструктуризации долга в 2015 году, торговались по цене около 25 центов за доллар. Это отражает высокий риск дефолта, но также означает, что если Украина продолжит осуществлять свои долговые выплаты, западные банки и хедж-фонды могут получить прибыль в размере 300 процентов." [85]

Эти цифры являются показательными и демонстрируют, что бизнес на внешнем долге очень прибылен для империалистических монополий, но очень невыгоден для людей в полуколониальных странах, которые вынуждены платить за сверхприбыли иностранных ростовщиков!

4) Иностранные инвестиции: империалистическое ограбление Украины

Как уже упоминалось в предыдущей главе, империалистический капитал пытается получить сверхприбыль от более бедных стран через экспорт капитала. В то время как вывоз денежного капитала в виде кредитов является одной из форм такого вывоза, иностранные инвестиции являются еще одним важным способом присвоения прибавочной стоимости полуколоний.

Учитывая наличие огромного количества рабочей силы и дешевых условий для ее эксплуатации, с одной стороны, и тенденцию к снижению нормы прибыли в своих странах, с другой стороны, империалистические монополии имеют сильный стимул для экспорта капитала в эти более бедные страны. Эти внешние рынки не заменяют и не могут заменить внутренний рынок для монополистического капитала. Но они могут стать важным источником дополнительной прибыли, что возможно, учитывая более высокую среднюю норму прибыли в этих странах.

Такой вывоз капитала позволяет монополиям сочетать современную технику и технологию со значительно более дешевой рабочей силой. Таким образом, они снижают себестоимость своих товаров. Когда они продают свои товары, они могут продавать их ниже рыночной цены. Это происходит как на полуколониальном, так и на империалистическом рынке. На полуколониальном рынке они могут продавать товары по цене ниже рыночной, потому что низкооплачиваемые рабочие производят товары более эффективным, производительным способом, учитывая более современную технику, которой оснащены монополии, по сравнению с их полуколониальными капиталистическими конкурентами. На империалистическом рынке они могут продавать товары ниже рыночной цены, потому что им приходится платить гораздо меньше за зарплату рабочих в полуколониях, чем их конкурентам на империалистическом рынке. Следовательно, они получают сверхприбыль, намного превышающую среднюю, и хотя часть этой прибыли может быть реинвестирована в полуколониальные страны, значительная часть возвращается владельцам в империалистических странах.

В первый период 1990-х годов вывоз иностранного капитала в форме прямых инвестиций в Украину был относительно невелик (по сравнению с иностранными кредитами, как мы видели в предыдущей главе). В конце 1998 года накопленные ПИИ на душу населения в Украине составляли едва $49, по сравнению с $1,745 в Венгрии, $822 в Чешской Республике, $595 в Польше и $102 в России. В начале 1999 года Украина накопила ПИИ на сумму всего 2,43 миллиарда долларов, что даже меньше, чем в таких крошечных странах, как Молдова, Туркменистан и Кыргызская Республика. [86]

Тем не менее, иностранные капиталисты сделали важные шаги в экономике Украины. Как видно из таблицы 7, все большая доля украинских банков имела инвестиции иностранных капиталистов.

Таблица 7. Количество и собственность банков в Украине, 1991-2000 [87]

1992 1994 1996 1998 2000

Общее количество банков 133 228 229 214 195

Банки с инвестициями иностранного капитала - 12 14 28 31

В течение 2000-х годов, особенно после так называемой "оранжевой революции" 2004 года, иностранные инвестиции в Украину ускорились. В период с 2000 по 2008 год приток ПИИ вырос в среднем на 43,9%, что является одним из самых высоких темпов роста в Европе. [88] В 2012 году приток ПИИ в Украину составил более 4% ВВП. [89]

Соответственно, доля иностранного капитала в банках Украины выросла с 13% в 2004 году до более 50% в 2009 году. [90] Марко Бойчун пишет: "К апрелю 2009 года большинство активов в семи из десяти крупнейших банков находилось в иностранной собственности. Украинские государственные банки, тем временем, владели менее чем одной восьмой банковских активов страны. Такое положение дел все больше затрудняло проведение денежно-кредитной политики Национальным банком в период бума. А во время бума, когда частный сектор задолжал более $100 млрд. иностранным кредиторам, эти частные банки надавили на правительство, чтобы оно спасло их, взяв кредит в $16 млрд. у МВФ и превратив их плохие долги в государственные обязательства." [91]

После кризиса 2008-2009 годов некоторые иностранные банки ушли с украинского рынка или сократили свое участие. Таким образом, общая доля банковского капитала, принадлежащего иностранцам, снизилась, но все еще оставалась на высоком уровне 34% в 2014 году. (См. таблицу 8) [92].

Таблица 8. Структура собственности банковского сектора, 2008-14 [93]

2008 2010 2012 2014

Отечественные государственные 11% 14% 17% 22%

Отечественные частные 40% 44% 54% 47%

Иностранные частные (включая российские) 42% 33% 21% 21%

Российские государственные 7% 8% 8% 10,3%

Таблица 9. Собственность крупнейших компаний Украины по обороту, 2012-14 [96]

Оборот (доля от общего)

Годы 2012 2013 2014

Местные 59.679 (53%) 63.714 (54%) 42.612 (55%)

Государственные 37.059 (33%) 32.399 (28%) 25.504 (33%)

Иностранные 15.356 (14%) 21.274 (18%) 9.870 (13%)

Итого 112.095 117.386 77.985

Учитывая низкий уровень накопления капитала в Украине, иностранные инвестиции играют значительную роль. С 2006 года ежегодный приток ПИИ составлял более 20% от годового валового накопления основного капитала в Украине. Эта доля, как отмечается в исследовании ОЭСР, опубликованном в 2011 году, "выше, чем в среднем по развивающимся странам и странам с переходной экономикой (14% в 2008 году), включая Россию (15%)". [97]

Большая часть притока ПИИ приходится на слияния и поглощения (M&A) в финансовом секторе, горнодобывающей промышленности и металлургии, телекоммуникациях, производстве строительных материалов и пищевой промышленности. В таблице 10 представлены 15 крупнейших слияний в период 2005-2015 годов. Как мы видим, большую роль в этом сыграли российские корпорации, которые участвовали в половине этих слияний. Однако в целом страны ЕС являются основным источником ПИИ Украины, на долю которых приходится более 75% от общего объема". [98]

Таблица 10. Основные иностранные сделки по слияниям и поглощениям в Украине, 2005-2015 [99]

Год Сектор Инвестор Страна-источник Стоимость (млн.

долл.

США)

2005 Сталь Arcelor/Mittal Люксембург 4.800

2005 Банковское Райффайзен Австрия 1.028

Дело Интернациональ

2005 Банковское дело BNP Paribas Франция 465

2005 Телеком Вымпелком Россия/ 280

Нидерланды

2006 Банковское дело Креди Агриколь Франция 262

2006 Банковское дело OTP Bank Венгрия 821

2007 Агропродовольственные Пепсико США 542

товары

2007/08 Железные руды Евраз Россия 2.663

2008 Банковское дело ЮниКредит Италия 2.076

2008 Банковское дело Частный инвестор Россия 350

2008 Банковское дело Интеза Санпаоло Италия 730

2010 Телеком Вымпелком Россия/НЛ 5.515

2010 Энергетика ТНК-ВР Россия/ 313

Великобритания

2011 Сталь Мечел Россия 537

2014 Банковское дело Альфа-Банк Россия 276

Как мы обсуждали в других исследованиях, существуют развитые полуколониальные страны, в которых, несмотря на то, что в них в конечном итоге доминируют иностранные державы и монополии, есть внутренние корпорации, которые осуществляют значительные инвестиции за рубежом. [100] В Украине это, безусловно, не так. Некоторые украинские олигархи могут делать некоторые "иностранные инвестиции", но, как правило, это скорее форма контрабандного вывоза денег за границу. Взгляд на последние данные ЮНКТАД - как по потокам ПИИ, так и по запасам ПИИ - показывает, что любые иностранные инвестиции украинских капиталистов совершенно ничтожны по сравнению с иностранными инвестициями в Украине. (См. Таблицу 11 и 12)

Таблица 11. Потоки ПИИ, Украина, 2016-2021 гг. (млн. долл.) [101]

Приток ПИИ Отток ПИИ

2016 2017 2018 2019 2020 2021 2016 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 -36 6549 100 281 -127 842 22 -198

Таблица 12. Запасы ПИИ, Украина, 2000-2021 (млн. долл.) [102].

Фонд входящих ПИИ Фонд исходящих ПИИ

2000 2010 2021 2000 2010 2021

3.875 52.872 62.131 170 6,548 -295

Чтобы восполнить баланс, иностранный капитал - как из Западной Европы, так и из России - играет сильную роль в экономике Украины и извлекает выгоду из дешевой стоимости рабочей силы в стране. Они присутствуют в банковском секторе, а также в нескольких производственных отраслях. В отличие от этого, реальных инвестиций украинских капиталистов за рубежом практически не существует. Тот факт, что империалистические монополии способны присваивать прибавочную стоимость Украины, еще раз подтверждает полуколониальный статус страны.

5) Миграция: Украина поставляет дешевую рабочую силу

Еще одной важной особенностью Украины как капиталистической полуколонии является ее роль поставщика дешевой рабочей силы - мигрантов. Как мы уже писали в наших работах, миграция всегда была важной чертой сверхэксплуатации полуколониального мира империалистическим монополистическим капиталом. Однако этот фактор приобрел все большую актуальность с началом кризисного периода капитализма в начале 1970-х годов и, тем более, с началом глобализации. [103]

По сути, так же как монополистический капитал извлекает прибавочную прибыль из полуколониального мира, происходит и присвоение дополнительной прибыли через миграцию. Империалистический капитал получает прибыль, оплачивая труд мигрантов ниже стоимости их рабочей силы несколькими способами:

I) Капиталисты могут эксплуатировать мигрантов, зачастую не неся никаких расходов или неся лишь ограниченные расходы на их образование, поскольку мигранты часто получают образование у себя на родине. Стоимость товара - как указывал советский экономист-марксист Исаак И. Рубин - это не только продукт труда, непосредственно входящего в него, "но и того труда, который необходим для обучения рабочего данной профессии." [104] Таким образом, капиталист присваивает часть товарной стоимости без затрат.

II) Капиталистам часто приходится не платить или платить в меньшем размере за пенсионное и социальное обеспечение мигрантов, поскольку они имеют ограниченный доступ к социальным услугам, а когда они стареют, то часто возвращаются на родину.

III) Капиталисты обычно платят мигрантам зарплату, которая значительно ниже, чем зарплата рабочих из правящей страны. Капиталисты могут эксплуатировать их как более дешевую (по сравнению с местной) рабочую силу из-за их социального положения, которое характеризуется национальным угнетением. Это может быть связано с отсутствием у них прав, если они не являются гражданами империалистической страны. Это может быть связано с тем, что родной язык мигрантов не рассматривается как равный, и поэтому они находятся в крайне неблагоприятном положении на работе, в школах и во всех других сферах жизни империалистического общества. Или же их угнетают через различные формы социальной дискриминации. Эти формы угнетения характерны не только для мигрантов первого поколения, но и для мигрантов второго и третьего поколения.

Исторически большая украинская диаспора существует с 19 века. Основной причиной такой массовой эмиграции были плохие условия жизни, а также национальное угнетение, которое испытывал украинский народ - как в Российской империи, так и в империи Габсбургов. Как известно, великорусский шовинизм не является изобретением Путина, а имеет свои исторические корни в царской империи. [105] Уже в конце XVIII века императрица Екатерина II писала в письме князю Вяземскому: "Мы должны искоренить неприличную мысль [об украинцах], по которой они считают себя совершенно другим народом, чем этот [русский]. Малороссия, Лифляндия и Финляндия - губернии, управляемые подтвержденными им привилегиями; не следовало бы нарушать их все разом, но все же называть их иностранными (нациями) и обращаться с ними на таком основании - не просто ошибка, а чистая глупость. Эти губернии, также и Смоленская, должны быть приведены легкими этапами в такое состояние, чтобы они стали русифицированными и перестали смотреть на лес, как волки." [106]

Столкнувшись с такой политикой русификации (или дискриминации в империи Габсбургов), неудивительно, что многие покинули свои дома в то время и поселились в других странах в надежде на социальный рост.

По некоторым данным, украинская диаспора насчитывает до 20 миллионов человек, покинувших территорию современной Украины до обретения независимости в 1991 году. [107] Еще от четырех до семи миллионов эмигрантов покинули страну в период между 1991 и 2014 годами. По оценкам доклада ООН о международной миграции, в 2019 году за границей в качестве мигрантов проживало 5-6 миллионов украинцев. [108] Как известно, число украинских мигрантов резко возросло с начала путинского вторжения. (Подробнее об этом см. ниже).

Многие украинские мигранты - как и мигранты в целом - служат в принимающих странах в качестве дешевой рабочей силы. Когда мы говорим "дешевая", мы имеем в виду, что им платят ниже стоимости их рабочей силы. Это не противоречит тому факту, что среди таких украинских мигрантов могут быть и работники ИКТ с высокотехнологичными навыками. Согласно исследованию американского аналитического центра, в 2021 году число работников ИКТ в Украине составит 285 000 человек, что вдвое больше, чем пять лет назад. [109] Учитывая разрушительные условия нынешней войны, можно ожидать, что западные империалистические монополии будут привлекать таких работников в качестве рабочей силы мигрантов.

Огромные масштабы миграции, уже до начала войны, также отражаются в большом объеме денежных средств, которые украинские мигранты отправляют своим семьям на родину. Такие денежные переводы составили почти 10% ВВП Украины в 2020 году! [110]

Наконец, следует кратко отметить, что в Украине также проживает много мигрантов. По оценкам ООН, их число составляет около пяти миллионов. Многие, но не все, рассматривают Украину как транзитную страну для миграции в Европейский Союз. [111] Большинство этих мигрантов - около 3,3 миллиона - происходят из Российской Федерации (многие из них из Чечни и других кавказских народов, страдающих от ужасных преследований со стороны путинского режима), за ними следуют 250 000 из Беларуси и 226 000 из Казахстана. [112]

V. Украина: Зависимая страна, разорванная между великими державами на Востоке и Западе

В предыдущих главах мы показали, как за последние три десятилетия Украина стала капиталистической полуколонией и каковы ее основные характеристики. Теперь необходимо указать на одну особенную и очень важную черту, которая определяет политическое и экономическое развитие этой страны на протяжении многих лет.

Как мы уже отмечали в начале, полуколонии отличаются от колоний тем, что формально являются независимым государством. Следствием этого является тот факт, что в ряде случаев такие полуколонии подчиняются не только одному империалистическому государству, но и двум и более. Это справедливо и для Украины. Однако в данном случае это развитие приняло своеобразную форму.

Причина этого заключается в том, что в Украине доминируют великие державы, которые находятся в состоянии нарастающего конфликта друг с другом: Европейский Союз и США, с одной стороны, и Россия, с другой. Хотя в прошлом эти державы сотрудничали по различным вопросам, они никогда не были интегрированы на основе долгосрочных союзов (в отличие, например, от США и Западной Европы, которые входят в НАТО и другие союзы уже более семи десятилетий). Более того, отношения между Россией и западными державами ухудшились после 2014 года и трансформировались в холодную войну с февраля 2022 года.

В предыдущей главе мы показали значительную роль империалистических монополий в экономике Украины - в торговле, иностранных инвестициях, кредитах и т.д. Здесь мы более подробно остановимся на соответствующей роли западноевропейских, американских и российских корпораций.

Если до 1991 года экономика Украины была тесно интегрирована с Россией, то после обретения независимости ситуация изменилась. В 1990-х годах страна сократила долю торговли с Россией с 80 до 55%. Торговля со странами Центральной Европы одновременно сократилась с 20 до 10%, а торговля со странами-членами ЕС выросла с 6 до 20%. [113]

В последующие годы значимость Европейского союза еще более возросла. Однако Россия оставалась важным торговым партнером, прежде всего, для импорта энергоносителей, но также и как направление для экспорта. (См. Таблицу 13)

Таблица 13. Процентная доля украинского экспорта по направлениям [114]

1995 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

Россия 43 24 22 22 26 13

ЕС 20 29 27 22 24 34

Однако, если взять в целом государства бывшего СССР - так называемое Содружество Независимых Государств (СНГ) - мы увидим, что восточные страны оставались важными направлениями экспорта в последнее десятилетие. ОЭСР в исследовании по экономике Украины, опубликованном несколько лет назад, отметила следующее: "Экспорт на традиционные рынки Содружества Независимых Государств (СНГ) в последние годы заметно снизился, и в 2015 году на ЕС приходилось более трети экспортной выручки". Однако, несмотря на продолжающийся конфликт, на долю Российской Федерации по-прежнему приходится наибольшая часть экспорта Украины - 13% в 2015 году, за ней следуют Турция (7,3%), Китайская Народная Республика (6,3%), Египет (5,5%) и Италия (5,2%). Импорт преимущественно осуществляется из стран ЕС (41% в 2015 году) и стран СНГ (28%)" [115] (См. Рисунок 3)

Рисунок 3. Динамика украинского экспорта, 1996-2015 [116]

Доступ на восточные рынки (Россия, Беларусь и Казахстан) стал более сложным после войны на Донбассе в 2014/15 годах, поскольку режим Путина ввел ограничения на торговлю и поездки в Украину. Вследствие этого экспорт машиностроительной продукции Украины в эти страны резко сократился в период с 2013 по 2018 год на $5 144 млн. Хотя Украина смогла увеличить экспорт таких товаров в другие страны (ЕС, Китай и США), это не могло компенсировать огромные потери на восточных рынках (+$863 млн.) [117]

Аналогичную картину мы видим, когда речь идет об иностранных инвестициях. Как европейские, так и российские корпорации играют ключевую роль в экономике Украины. Марко Бойчун пишет: "Российские частные инвесторы, с другой стороны, имели преимущество перед своими западными коллегами в производственных секторах. К 2008 году они уже занимали ведущие позиции в цветной металлургии, нефтепереработке и нефтехимии, мобильных телекоммуникациях, а также имели сильные позиции в черной металлургии и молочной промышленности. Кризис позволил российским инвесторам приобрести новые активы. В конце 2008 года российский государственный банк "Внешэкономбанк" приобрел 75 процентов акций проблемного "Проминвестбанка". А в январе 2010 года Внешэкономбанк поддержал успешное предложение российских частных инвесторов о приобретении контрольного пакета акций Индустриального союза Донбасса, производителя стали с большими долгами, который когда-то был одним из избранных Кучмой национальных чемпионов" [118].

В то же время европейские капиталисты занимали лидирующие позиции в банковском секторе. К 2008 году банки шести стран-членов ЕС владели 30% банковского капитала, а финансовые учреждения, расположенные в России, - еще 10%. [119] После кризиса 2008 года доля Европы несколько снизилась, в то время как доля российского капитала выросла до 12%. В то же время еще 6% имели формальное происхождение на Кипре, который является известным местом экспорта российского капитала, поэтому значительная часть кипрских иностранных инвестиций, скорее всего, имела российское происхождение. [120] К 2014 году доля нероссийских иностранных банков в общем объеме банковских активов снизилась до чуть более 20%, в то время как доля российских банков выросла до 16%. [121]

Неудивительно, что столь мощное экономическое положение российских и европейских корпораций шло рука об руку с сильным политическим влиянием. Путинский режим использовал государственный долг Украины за поставки российского природного газа (оцениваемый в 2000 году в сумму от $1,4 млрд. до $3 млрд.), чтобы заставить украинское правительство согласиться на сделку "долг в обмен на акции" в ноябре 2000 года. Марко Бойчун пишет: "Эта сделка в перспективе была направлена на обеспечение контроля российских фирм над украинскими транзитными газопроводами в Центральную и Западную Европу. Тем временем другие российские компании приобретали крупные доли или контрольный пакет акций крупных украинских предприятий: Автозаз, купивший Запорожский алюминиевый комбинат; Лукойл, купивший Одесский нефтеперерабатывающий завод, создавший совместное предприятие с Калушским НПЗ и планирующий приобрести 100 украинских автозаправочных станций; Тюменская нефтяная компания, купившая Лисичанский НПЗ и местную телекомпанию; металлургический конгломерат "Русский алюминий" приобретает Николаевский алюминиевый комбинат; "Металлы России" инвестируют в Донецкий металлургический комбинат; компании "Группа Альянс", "Альфа Нафта" и "Тат Нафта" принимают участие в приватизации Херсонского, Надвимского и Кременчугского нефтеперерабатывающих заводов соответственно. " [122]

Аналогичная сделка была заключена в апреле 2010 года - так называемые Харьковские соглашения. Эта сделка продлила аренду Севастополя и других крымских портов российским военно-морским силам до 2042 года в обмен на более дешевый газ. В июне того же года Верховная Рада исключила цель вступления в НАТО из стратегии национальной безопасности страны, восстановив тем самым ее внеблоковый статус. Кроме того, правительство Януковича согласилось на переговоры о более тесном сотрудничестве между газовой, оборонной, аэрокосмической и авиационной промышленностью стран. [123]

Аналогичным образом западные державы использовали свое влияние, чтобы поставить Украину под свой контроль. В результате в 2008 году Украина подала заявку на интеграцию в рамках Плана действий по членству в НАТО, несмотря на незначительную поддержку этого в населении. Аналогичным образом, Украина начала переговоры с ЕС в 2012 году и заключила "Соглашение об ассоциации Европейского Союза и Украины" в 2014 году. Фактически, вопрос об ассоциации с ЕС был ключевым лозунгом правого движения "Майдан", которое призывало к свержению правительства Януковича, поскольку последний отменил переговоры с ЕС и искал аналогичное соглашение с возглавляемым Россией альянсом, который должен был называться Евразийским экономическим союзом.

Такие попытки как России, так и ЕС (или США) стали важным фактором для разрушительного развития событий в Украине с 2014 года. В результате конфликта погибло не менее 10 000 человек, не менее 23 500 человек получили ранения. Около миллиона человек были вынуждены покинуть свои дома.

В 2014 году пророссийские силы взяли под свой контроль значительные территории Донбасса, что фактически передало контроль над их ресурсами режиму Путина. С этого момента, по оценкам, 78% промышленных мощностей в Донецке и около 84% в Луганске находились за пределами контролируемых правительством территорий (хотя Россия могла лишь ограниченно использовать свои завоевания, поскольку большая их часть была разрушена или повреждена). [124]

В целом, Украина уже много лет является полуколониальной страной, раздираемой между великими державами, вовлеченными в постоянно обостряющийся конфликт. Эти державы - в основном Россия и Европейский Союз (плюс США) - пытаются как можно больше использовать ресурсы страны и в то же время подчинить ее своей сфере влияния.

VI. Стремление России колонизировать Украину с февраля 2022 года и усилия НАТО по увеличению своего влияния

Нападение России на Украину в феврале 2022 года открыло новую ситуацию. Это прямая попытка грубой силой подчинить себе Украину и превратить страну в колонию. Вполне логично, что эта агрессивная война мобилизовала и объединила население в сопротивлении этой опасности варварского национального угнетения. Если до начала войны среди населения востока Украины существовал русофильский сектор - который, однако, был даже меньшинством в этом регионе и, добавим, не подвергался серьезному национальному угнетению, как это любят утверждать путинисты [125], - то теперь ситуация полностью изменилась. Сегодня украинский народ полон решимости не допустить превращения своей страны в колонию российского империализма.

Здесь мы не будем повторять наш анализ войны, который мы изложили в многочисленных документах. Мы ограничимся лишь подведением наиболее важных итогов войны для будущих перспектив Украины. При этом мы не имеем в виду рассуждения о всевозможных вероятных сценариях, что в любом случае было бы бесплодным предприятием. Цель этой главы - скорее очертить некоторые фундаментальные направления развития событий, которые, по нашему мнению, окажут сильное влияние на будущее страны.

Как мы уже отмечали в двух недавно опубликованных статьях, несомненно, нынешняя война резко ухудшила социально-экономическое положение страны. [126] Поскольку речь идет о продолжающейся войне с неопределенной перспективой, невозможно сделать какой-либо конкретный прогноз. Однако можно с уверенностью сказать, что Украине грозит разрушительное уничтожение всего общества, которое отбрасывает страну назад в ее развитии.

По расчетам Всемирного банка, в 2022 году экономика Украины сократится примерно на 35%. Большая часть инфраструктуры страны была разрушена в результате непрекращающихся российских ракетных атак и атак беспилотников, которые происходят регулярно. Хотя точную сумму ущерба оценить сложно, нет сомнений, что она гигантская. Согласно недавно опубликованным оценкам, было повреждено 40% жилья, 30% электростанций и 33% инфраструктуры, включая 305 мостов, 19 аэропортов, 57 железнодорожных станций и 24 000 километров дорог. Кроме того, Россия захватила или уничтожила 4 000 телекоммуникационных станций, 60 000 километров интернет-линий и 18 телевизионных и радиовещательных антенн. [127]

Всемирный банк некоторое время назад первоначально подсчитал, что для восстановления и реконструкции Украины необходимо не менее 349 млрд. долл. Вице-президент Всемирного банка Анна Бьерде обновила эту оценку в недавнем интервью австрийской газете Die Presse и заявила, что может потребоваться от $525 до $630 млрд. [128] А другие исследования оценивают затраты на восстановление Украины до 1 триллиона долларов!

Естественно, столь масштабные разрушения имеют катастрофические социальные последствия. По оценкам Всемирного банка, к концу 2023 года число украинцев, находящихся в крайней нищете, вероятно, достигнет около 50% населения! Кроме того, Национальный банк Украины сообщает, что безработица достигла 35% ко второму кварталу 2022 года.

Как мы уже обсуждали в предыдущей главе, более 5-6 миллионов украинцев покинули страну в период между 1991 и 2020 годами. Нынешняя война резко увеличила это число. Согласно последним данным, с февраля 2022 года треть населения страны стала перемещенной: 6,5 млн. человек в пределах Украины и почти 8 млн. в качестве беженцев в других европейских странах. Эта цифра, скорее всего, увеличится, если разрушительная война продолжится.

Хотя очевидно, что непосредственной опасностью для украинского народа является угроза жестокой оккупации и колонизации со стороны российского империализма, нельзя игнорировать опасность, исходящую от западного империализма. Финансовая и военная помощь со стороны стран НАТО - это инструменты для того, чтобы сделать страну зависимой. Очевидно, что вряд ли можно критиковать Украину за то, что она пытается получить оружие отовсюду, откуда только можно. Однако очевидно, что американский и европейский империализм пытается использовать любую форму помощи для усиления своего влияния. И, как ни стыдно, в этом им помогают буржуазные лакеи правительства Зеленского.

Внешний долг, безусловно, является одним из ключевых инструментов западного империализма для усиления порабощения Украины. Хотя точные цифры задолженности страны на данный момент не ясны, нет сомнений в том, что отношение внешнего долга Украины к ВВП, скорее всего, будет расти. Учитывая масштабное разрушение экономики, Украина будет не в состоянии обслуживать свои долги перед империалистическими финансовыми институтами - даже если война скоро закончится. В такой ситуации империалистические "друзья" Киева, скорее всего, цинично воспользуются этой ситуацией и предложат сделку "долг за капитал". Это означает, что - подобно тому, что Путин навязал Украине в 2000 и 2010 годах - Украина должна будет передать права собственности на наиболее ценные сектора своей экономики.

На самом деле, несколько аналитических центров в США уже начали разрабатывать планы, как они могли бы использовать сложное положение Украины в интересах западных монополий. В январе 2023 года влиятельный Центр стратегических и международных исследований (CSIS) опубликовал содержательное исследование об Украине, включающее ряд рекомендаций по неолиберальным реформам, которые правительство в Киеве должно провести как можно скорее.

Среди ключевых предложений исследования CSIS - приватизация оставшихся государственных банков: "Чтобы украинские банки получили поддержку со стороны МВФ и решили общую проблему подотчетности по всей стране, Украина должна работать над приватизацией большей части своей банковской системы. Четыре из пяти крупнейших банков, действующих в 2020 году, принадлежали государству. (...) В целом, на эти банки приходилось 54 процента всех активов банковской системы Украины". [129] "Продолжать уделять особое внимание приватизации SOE и привести их корпоративную реструктуризацию в соответствие с принципами ОЭСР для снижения уровня коррупции и повышения общей эффективности экономики. Этот шаг включает в себя полную реализацию закона, позволяющего приватизировать промышленность, принятого в 2021 году. Украина должна сделать приоритетной дальнейшую приватизацию банковской отрасли, чтобы уменьшить влияние государства на этот критически важный сектор и обеспечить рекапитализацию банковского сектора с целью сокращения объема неработающих кредитов и увеличения ликвидности для возобновления и роста бизнеса. Это, вероятно, потребует создания "плохого банка" для изъятия безнадежных долгов из системы, их урегулирования и реструктуризации". [130]

Второй сектор, который американский аналитический центр считает очень ценным для западных корпораций, - это земля. Как мы указывали выше, Украина является важным производителем сельскохозяйственной продукции, и ее экспорт стал важным источником дохода. Поэтому CSIS предлагает ускорить процесс приватизации и законодательно разрешить иностранные инвестиции в этот сектор.

"Земельная реформа является одной из областей, на которой Украине и ее партнерам необходимо сосредоточить внимание для повышения эффективности сельскохозяйственного сектора. Примерно 27 процентов сельскохозяйственных земель Украины не имеют четкого права собственности. До войны предпринимались усилия по установлению четкого права собственности на эти земли, но с началом войны эти усилия были приостановлены. В марте 2020 года в Украине был принят закон, отменяющий мораторий на продажу сельскохозяйственных земель и устанавливающий новые правила для этого рынка. По новому закону сельскохозяйственные земли, находящиеся в государственной и муниципальной собственности, не подлежат продаже, что ограничивает рынок сельскохозяйственных земель 28 миллионами гектаров земли, первоначально приватизированных в начале 1990-х годов. Согласно закону, покупка земли ограничена 100 гектарами, и до января 2024 года покупку могут совершать только физические лица. После этого юридически зарегистрированные украинские компании могут приобрести до 10 000 га земли, но продажа иностранцам остается под запретом. Даже с учетом этих ограничений, по оценкам Всемирного банка, реформы могут привлечь в сельскохозяйственный сектор до $5 млрд. новых инвестиций". [131]

Авторы исследования CSIS подхватывают идею другого американского аналитического центра - Германского фонда Маршалла США (GMF) - о том, что западные империалисты должны напрямую взять на себя ответственность за восстановление Украины, что, по сути, означает взять в свои руки управление экономикой страны. GMF предлагает, чтобы "первым координатором восстановления был американец с мировым именем, чтобы использовать силу и престиж Соединенных Штатов для гарантии создания глобального альянса по восстановлению. (...). Последующие координаторы могли бы быть европейцами, отражая растущую ответственность ЕС за долгосрочный процесс." [132]

Такой американский "координатор восстановления" должен "направлять усилия по реконструкции через совместный секретариат G7/EU, расположенный в Варшаве". [133] Более того, эти стратеги западного империализма предлагают, чтобы после проведения необходимых реформ Украина стала полноправным членом Европейского Союза в "сроки 10-15 лет". [134]

В заключение этой главы мы скажем несколько слов о возможных сценариях будущего. Во-первых, нам кажется очевидным, что Россия может выиграть эту войну только с помощью грубой силы против в основном враждебного населения. Существуют лишь небольшие внутренние силы - вроде лакеев в бывших "республиках" Донбасса, - на помощь которых Москва могла бы рассчитывать. Конечно, не будет преувеличением сказать, что у России будет не больше местной поддержки для оккупации Украины, чем было у США в их колониальных предприятиях в Афганистане и Ираке в 2001 и 2003 годах. Даже если бы такой маловероятный сценарий победы России имел место, оккупационные силы немедленно столкнулись бы с массированной партизанской войной - то, что они уже испытали на горький вкус на оккупированных территориях в Донецке, Луганске, Запорожье и Херсоне.

Другой возможный сценарий заключается в том, что война закончится патовой ситуацией, и страна может быть разделена на два региона - по аналогии с Северной и Южной Кореей. В этом случае мы увидим тот же сценарий, который обсуждался ранее, но только в восточном регионе Украины.

В случае такого разделения также возможно, хотя и не наверняка, что силы НАТО будут размещены в западной части Украины. Изначально эти силы могут не столкнуться с такой же степенью враждебности населения, как их российские соперники, поскольку многие украинцы (ошибочно) воспринимают западные державы как союзников против российского агрессора.

Однако такая позиция принятия сил НАТО на местах может быстро измениться, если эти силы - вместо того, чтобы сражаться против русских - будут служить в качестве войск для защиты лакейского правительства Зеленского (или другой марионетки). Это вполне реалистичный сценарий, учитывая условия крайней бедности, в которых придется жить украинскому народу, и тот факт, что империализм США и ЕС попытается присвоить наиболее ценные продукты Украины. Было бы неудивительно, если бы народные массы восстали против прозападного правительства в Киеве!

Если Украине удастся изгнать российских захватчиков, многое будет зависеть от того, смогут ли трудящиеся воплотить эту победу в свои полномочия, то есть использовать свое оружие для экспроприации олигархов и иностранных монополий и навязывания собственного правительства. Социалисты будут отстаивать такую перспективу и работать над тем, чтобы избежать ситуации, когда массы настолько истощены войной на истощение, что пассивно принимают попытки иностранных и отечественных капиталистов и политиков украсть плоды народной победы.

Это подводит нас к последнему замечанию по данному вопросу. Само собой разумеется, что пока длится война, любые серьезные усилия по восстановлению Украины с помощью западных держав иллюзорны. Однако даже если в какой-то момент удастся достичь перемирия, ситуация останется крайне нестабильной. Это не Босния после Дейтонского соглашения 1995 года, где силы НАТО и ЕС смогли заставить сербский режим Милошевича прекратить реакционную войну против боснийского народа! Следовательно, вполне вероятно, что политическая и военная нестабильность в той или иной форме сохранится в обозримом будущем. В таких условиях очень маловероятно, что западные корпорации будут осуществлять значительные инвестиции.

Некоторые люди могут надеяться, что Украина сможет пережить европейскую версию экономического чуда Южной Кореи, которое произошло, несмотря на ситуацию холодной войны с северным соседом. Однако это полная иллюзия! Во-первых, империалистические и сталинистские государства смогли создать относительно стабильную ситуацию холодной войны. Соперничество между империалистическими великими державами Востока и Запада в нынешний исторический период, скорее всего, будет гораздо более хрупким и взрывоопасным.

Во-вторых, и это более важно, те, кто наивно желает "южнокорейского будущего" Украины, не должны забывать, каким был ход такого развития. Южная Корея с момента своего основания в конце 1940-х годов до 1987 года была военной диктатурой, все формы массовых протестов жестоко подавлялись, а народные массы десятилетиями жили в нищете. Только после длительного периода - начиная с 1970-х годов - массивные западные инвестиции привели к некоторому повышению уровня жизни. [135]

VII. Путь вперед: От национального освобождения к социальной революции

В этой брошюре мы показали, что после краха сталинизма в 1991 году Украина стала капиталистической полуколониальной страной, которая подверглась сверхэксплуатации и доминированию таких великих держав, как Россия, Европейский Союз и США. Крупные монополии из этих империалистических стран грабили Украину с помощью коррумпированных олигархов - местной версии компрадорской буржуазии.

В результате Украина обнищала, а ее население сократилось еще задолго до начала военного конфликта с Россией. Страна сильно задолжала международным финансовым институтам и была вынуждена открыть свою экономику для иностранных корпораций. Ее производственная база, которая была достаточно развита к концу 1980-х годов, в значительной степени сократилась в течение 1990-х и 2000-х годов. Таким образом, Украина превратилась в полуколониального поставщика сырья для капиталистического мирового рынка. Аналогичным образом, миллионы украинцев покинули страну и работают в качестве дешевой рабочей силы за рубежом.

Такая полуколониальная деформация и подчинение Украины начались вскоре после того, как она стала формально независимой. Другими словами, это не результат событий, произошедших после 2014 года. В то же время очевидно, что вторжение Путина еще больше ухудшило ситуацию. Оно разрушило страну и угрожает превратить Украину из полуколонии в откровенную колонию российского империализма.

Первейший долг социалистов - защищать украинский народ от вторжения Путина и, в то же время, противостоять любому вмешательству западных империалистических держав.

Как мы уже говорили в первой главе, невозможно найти правильную ориентацию в бурной мировой ситуации без ясного понимания марксистской теории империализма и ее анализа отношений между государствами. Нет науки без категорий или, как однажды заметил Ленин в своих "Философских тетрадях": "Понятие (познание) раскрывает сущность (закон причинности, тождества, различия и т.д.) в бытии (в непосредственных явлениях) - таков, собственно, общий ход всего человеческого познания (всей науки) вообще." [136]

РКИТ всегда подчеркивал, что для того, чтобы занять правильную позицию в классовой борьбе - а национально-освободительная война является частью такой борьбы - необходимо иметь научный анализ классового характера вовлеченных сил. В этом мы следуем марксистскому подходу, как он был разработан Лениным и Троцким, которые настаивали на важности признания классового характера государств.

"Научить рабочих правильно понимать классовый характер государства - империалистического, колониального, рабочего - и взаимные отношения между ними, а также внутренние противоречия в каждом из них, дает возможность рабочим делать правильные практические выводы из ситуации." [137]

Мы завершим эту брошюру обзором перспектив для социалистов. Мы ограничимся лишь кратким резюме, поскольку а) в центре внимания данной брошюры - анализ особого классового характера Украины и б) РКИТ уже опубликовал ряд документов по этому вопросу.

1. Во-первых, украинский народ вправе бороться с российским вторжением любыми средствами. Их война против империалистической оккупации и национального угнетения была и остается справедливой борьбой. Мы поддерживаем усилия украинского народа по получению оружия отовсюду, откуда только возможно.

2. Первейший долг социалистов всего мира - поддержать украинский народ в его борьбе.

3. Рабочие и угнетенные в Украине не должны доверять ни буржуазному правительству Зеленского, ни империализму НАТО. Они должны стремиться к созданию собственных, независимых народных советов и ополчений для ведения борьбы за национальное освобождение под их контролем.

4. Социалисты Украины должны выступать против всех форм вмешательства и прямого или косвенного господства западных держав. Они должны агитировать против любых шагов по вступлению в ЕС или НАТО. Кроме того, они должны призвать правительство списать все внешние долги.

5. Социалисты во всем мире, и в особенности в западных странах, должны вести кампанию за списание всех внешних долгов Украины. Кроме того, они должны выступать против расширения НАТО и ЕС.

6. Подлинные социалисты в России - в отличие от социал-патриотов сталинских КПРФ, РКРП и ОКП - работают на поражение "своего" правительства и на военную победу Украины. Главный враг - у себя дома! Они будут продолжать поддерживать все массовые протесты против войны и стремиться превратить их в народные восстания против путинского режима.

7. Точно так же социалисты всего мира должны поддержать антивоенное движение в России и, в частности, антиимпериалистических социалистов.

8. Стратегической целью в Украине является сочетание борьбы против российского вторжения с подготовкой независимой борьбы трудящихся против правительства Зеленского и против косвенного господства НАТО на Украине. Другими словами, социалисты должны выступать за превращение национально-освободительной борьбы в народную войну против российского империализма и независимую от западных держав и, в то же время, выступать за социальную революцию и создание рабочего и народного правительства в Украине.

9. Такое рабочее и народное правительство будет бороться против российского империализма до изгнания всех оккупационных сил. В то же время оно будет противостоять вмешательству западных держав. Оно экспроприирует олигархов и иностранные монополии. Она национализирует ключевые отрасли промышленности, услуг, финансов и сельского хозяйства под контролем трудящихся, чтобы демократически планируемая экономика могла мобилизовать все ресурсы для войны и выживания (а затем и восстановления) страны. Она поднимет знамя независимой, социалистической Украины без оккупации и олигархов!

10. Кроме того, такое рабочее и народное правительство поддержало бы борьбу трудящихся и угнетенных народов в других странах. Чеченцы в России, сирийский народ, бастующие рабочие в Великобритании и Франции, народные массы в Перу - именно эти массы, борющиеся за свои права, являются естественными союзниками украинских масс. Боссы НАТО и западные капиталисты - они всегда будут заботиться только о собственной власти и прибыли.

Массы, которым нечего терять, кроме своих цепей - в Украине и во всем мире!

Защитите Украину! Победить вторжение Путина!

Списать внешний долг Украины!

За независимую, социалистическую Украину без оккупации и олигархов!

Ни российский, ни западный империализм, а международный социализм!

Сноски

[1] См. об этом, например, различные отчеты (с фотографиями и видео) на нашем сайте, https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid/. См. также сайт Международной кампании помощи рабочим, www.workers-aid.net. См. также Вдохновляющий интернационалистский митинг против российского империализма. Сирийские, чеченские и украинские мигранты, а также "Русские против войны" совместно проводят демонстрацию против режима Путина, 25 сентября 2022 года, https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/#anker_6.

[2] Мы отсылаем читателей к специальной странице на нашем сайте, где собраны более 150 документов РКИТ по украинской войне и текущему конфликту НАТО-Россия: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. В частности, мы ссылаемся на Манифест RCIT: Война в Украине: поворотный момент всемирно-исторического значения. Социалисты должны сочетать революционную защиту Украины от путинского вторжения с интернациональной борьбой против империализма России, а также НАТО и ЕС, 1 марта 2022 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_6; см. также: Манифест к первой годовщине войны в Украине. Победу героическому украинскому народу! Победить русский империализм! Никакой поддержки натовскому империализму! 10 февраля 2023 г., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-on-first-anniversary-of-ukraine-war/#anker_1

[3] Например, в Сирии с 2015 года; см. об этом, например, RCIT: Defend the Syrian Revolution against Russian Imperialism! Остановить авиаудары США, Великобритании и Франции! Разгромите диктатуру Асада! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia/; Митинг, посвященный 11-й годовщине Сирийской революции 2011 года, 20 марта 2022 года, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022/. РКИТ опубликовал ряд брошюр, заявлений и статей о Сирийской революции, с которыми можно ознакомиться в специальном подразделе этого сайта: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

[4] См. например, РКИТ: Солидарность с освободительной борьбой чеченского народа! Открытое письмо угнетенному чеченскому народу, февраль 2018 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people/; Где РКИТ занимает позицию по оккупации Россией Чечни? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya/; Чечня: Митинг против убийства Мамихана Умарова российской службой безопасности, 7 июля 2020 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service/

[5] РКИТ опубликовал множество документов о капитализме в России и ее превращении в империалистическую державу. Наиболее важными из них являются несколько памфлетов Михаэля Прёбстинга: Особенности российского империализма. Исследование российских монополий, вывоза капитала и сверхэксплуатации в свете марксистской теории, 10 августа 2021 года, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/#anker_13; того же автора: Ленинская теория империализма и возвышение России как великой державы. О понимании и непонимании сегодняшнего межимпериалистического соперничества в свете ленинской теории империализма. Еще один ответ нашим критикам, отрицающим империалистический характер России, август 2014 года, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia/; Россия как великая империалистическая держава. Формирование российского монополистического капитала и его империи - ответ нашим критикам, 18 марта 2014 года (эта брошюра содержит документ, написанный в 2001 году, в котором мы впервые дали характеристику России как империалистической), http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia/; см. также эти эссе того же автора: Россия: Империалистическая держава или "негегемонистская империя в зачаточном состоянии"? Ответ аргентинскому экономисту Клаудио Кацу, в: New Politics, 11 August 2022, at https://newpol.org/russia-an-imperialist-power-or-a-non-hegemonic-empire-in-gestation-a-reply-to-the-argentinean-economist-claudio-katz-an-essay-with-8-tables/; Russian Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, Winter 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies/; Еще раз о русском империализме (ответ критикам). Опровержение теории, утверждающей, что Россия не является империалистическим государством, а скорее "сопоставима с Бразилией и Ираном", 30 марта 2022 года, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics/. См. различные другие документы РЦИТ по этому вопросу на специальной подстранице на сайте РЦИТ: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

[7] Две основные работы, в которых рассматривается теория империализма и ее актуальность для анализа капитализма в 21 веке, - это две книги Михаэля Прёбстинга: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (далее "Pröbsting, 2013"); Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. Факторы, стоящие за ускоряющимся соперничеством между США, Китаем, Россией, ЕС и Японией. A Critique of the Left's Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; тематические исследования полуколониальных стран см. в некоторых других работах Михаэля Прёбстинга: Greece: A Modern Semi-Colony. Противоречивое развитие греческого капитализма, его неудачные попытки стать малой империалистической державой и его нынешнее положение развитой полуколониальной страны с некоторыми специфическими особенностями, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi-colony/; Является ли Турция (суб-)империалистической державой? Экономические, политические и военные особенности турецкого государства, его классовый характер и программные последствия для социалистов. Вклад в продолжающуюся дискуссию среди марксистов, 25 сентября 2022 года, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power/; Is India a New Emerging Great Power? in: Critique: Journal of Socialist Theory, Volume 48, Issue 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; The China-India Conflict: Its Causes and Consequences, Chapter V, August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry/

[8] Наиболее важными работами Ленина по империализму являются: Империализм и раскол в социализме (1916); в: CW Vol. 23, pp. 105-120; Империализм. Высшая стадия капитализма (1916), в: LCW Vol. 22, pp. 185-304

[9] В. И. Ленин: Революционный пролетариат и право наций на самоопределение (1915); в: LCW 21, p. 409

[10] В. И. Ленин: Конспект гегелевской науки логики (1914); в: Собрание сочинений, том 38, с. 220

[11] Карл Маркс: Капитал, том III, MECW том 37, с. 311

[12] См., например, примечание Троцкого: "Колониальные и полуколониальные - и потому отсталые - страны, охватывающие, конечно, большую часть человечества, чрезвычайно отличаются друг от друга по степени своей отсталости, представляя собой историческую лестницу от кочевничества и даже каннибализма до самой современной промышленной культуры. Сочетание крайностей в той или иной степени характеризует все отсталые страны. Однако иерархия отсталости, если можно употребить такое выражение, определяется удельным весом элементов варварства и культуры в жизни каждой колониальной страны. Экваториальная Африка значительно отстает от Алжира, Парагвай - от Мексики, Абиссиния - от Индии или Китая. При общей экономической зависимости от империалистической метрополии их политическая зависимость носит в одних случаях характер открытого колониального рабства (Индия, Экваториальная Африка), в других - прикрывается фикцией государственной независимости (Китай, Латинская Америка)". (Леон Троцкий: Введение, в: Harold R. Isaacs, The Tragedy of the Chinese Revolution [1938], Haymarket Books, Chicago 2009, p. xiv, http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm).

[13] Pröbsting, 2013, p. 228

[14] В.И. Ленин: Конспект гегелевских лекций по истории философии; в: LCW 38, p. 256

[15] Георг Вильгельм Фридрих Гегель: Наука логики, (Перевод А.В. Миллера), Humanity Books, New York 1969, p. 826

[16] См. например, Иосиф Сталин: Октябрьская революция и тактика русских коммунистов (1924), в: Сочинения И.В. Сталина, том 6, Издательство иностранных языков, Москва 1953, с. 374-420; критику теории "социализма в одной стране" см. в: Leon Trotsky: Третий Интернационал после Ленина. Проект программы Коммунистического Интернационала: A Criticism of Fundamentals (1928), Pathfinder Press, New York 1970; см. также у того же автора: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972; см. также Michael Pröbsting: Capitalism Today and the Law of Uneven Development: Марксистская традиция и ее применение в настоящий исторический период, в: Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 44, Issue 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483

[17] Leon Trotsky: The Permanent Revolution (1929), Pathfinder Press, New York 1969, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1931/tpr/pr-index.htm.

[18] Наш анализ и критику сталинской диктатуры см. в книге, опубликованной нашей предшествующей организацией "Лига за революционный коммунистический интернационал": The Degenerated Revolution: Происхождение и природа сталинских государств, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution/; см. также главу II в книге Михаэля Прёбстинга: Cuba's Revolution Sold Out? Путь от революции к реставрации капитализма, RCIT Books, Вена 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out/.

[19] См. например, Leon Trotsky: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1936/revbet/index.htm.

[20] Наш анализ этого процесса см. в следующих документах нашей предшествующей организации: Тезисы о Горбачеве, принятые на конференции MRCI в июле 1987 года, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30; LRCI: The Failed Coup in the USSR (август 1991 года), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5.

[21] Ханс Ван Зон, Андре Батако, Анна Креславская: Социально-экономические изменения в Восточной Украине. На примере Запорожья, опубликовано в 1998 году, переиздано в 2018 году издательством Routledge, New York 2018, стр. 164 (далее "Зон")

[22] ЮНИДО: Украина, Цели устойчивого развития. Достойный труд и экономический рост, 2019, с. 8 (далее "ЮНИДО")

[23] Анастасия Несветайлова: From 'Transition' to Dependent Development: The New Periphery in Global Financial Capitalism, in: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальная политическая экономия и постсоветские изменения в России, Украине и Беларуси, Routledge, New York 2019, p. 147

[24] См. также Александр Петрик: История развития денежной системы в Украине, Банк и Кредит № 8, 2006, с. 12

[25] Цифра за 1999 год взята из: Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak: The Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currency Crisis and the Country's Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9; Цифра за 2006 год взята из: Vasily Astrov and Peter Havlik: Economic Developments in the Wider Black Sea Region, in: Daniel Hamilton and Gerhard Mangott (Eds.): Расширенный Черноморский регион в 21 веке: Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, D.C. 2008), p. 123; цифры за 2013 и 2018 годы взяты из: UNIDO, p. 9.

[26] Роберт С. Кравчук: Украинская политическая экономия. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (в дальнейшем упоминается как "Кравчук")

[27] Надя Лисовская: Товарная внешняя торговля в России, Украине и Беларуси, в: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальная политическая экономия и постсоветские изменения в России, Украине и Беларуси, Routledge, New York 2019, p. 86 (далее "Лисовская")

[28] В официальной экономической статистике промышленный сектор включает, помимо обрабатывающей промышленности, строительство, добычу полезных ископаемых, электроэнергетику, нефтегазовую промышленность и т.д.

[29] Всемирный банк: Индикаторы мирового развития, 2021 год, данные взяты из файла Excel, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators

[30] Кравчук, стр. 27

[31] Marko Bojcun: Towards a Political Economy of Ukraine. Selected Essays 1990-2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (в дальнейшем именуется "Bojcun, 2020")

[32] ОЭСР: Обзоры инвестиционной политики ОЭСР: Украина 2016, OECD Publishing, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (далее именуется "OECD 2016").

[33] Андрей Гладун, Виталий Дудин, Оксана Дутчак, Александр Кравчук, Михаил Небога, Александр Одосий, Захар Попович: Альтернативные механизмы социально-экономического развития Украины, Центр социально-трудовых исследований, Киев 2016, с. 57 (далее "Центр социально-трудовых исследований")

[34] Зон, стр. 126-132

[35] Всемирный банк: Ожидаемая продолжительность жизни при рождении, всего (лет) - Украина, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

[36] Всемирный банк: Уровень смертности, грубый (на 1 000 человек) - Украина, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

[37] Всемирный банк: Уровень рождаемости, общий (рождений на одну женщину) - Украина, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA

[38] John P Ruehl: Сколько украинских беженцев вернется домой? 14 января 2023 года https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home/

[39] ОЭСР: Maintaining the Momentum of Decentralisation in Ukraine, OECD Multi-level Governance Studies, OECD Publishing, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (далее "ОЭСР 2018")

[40] Кравчук, стр. 22

[41] Кравчук, стр. 23-24

[42] Конор М. Савой, Янина Стагун: Обеспечение экономической трансформации Украины Восстановление, реконструкция и модернизация, Центр стратегических и международных исследований, январь 2023 года, Отчет Комиссии CSIS по экономической реконструкции Украины, стр. 13 (далее "CSIS")

[43] CSIS, стр. 13

[44] Кравчук, с. 27

[45] Центр социально-трудовых исследований, с. 113

[46] Мы обсуждали этот вопрос в нескольких работах; см. главы "Вывоз капитала и проблема "кольцевых" прямых иностранных инвестиций" и ""Призрачные ПИИ": Не российская особенность, а глобальный феномен" в упомянутой выше брошюре "Особенности российского империализма".

[47] Центр социально-трудовых исследований, с. 132

[48] Олег Гаврилишин: Политическая экономия независимой Украины. Медленный старт, ложный старт и последний шанс? Palgrave Macmillan, London 2017, pp. 214-215 (далее "Гаврилишин")

[49] Гаврилишин, стр. 238

[50] Marko Bojcun: Торговля, инвестиции и долги: интеграция Украины в мировые рынки, в: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальная политическая экономия и постсоветские изменения в России, Украине и Беларуси, Routledge, New York 2019, p. 53 (далее "Бойкун, 2019"); Кравчук, p. 30

[51] Гаврилишин, с. 100-101

[52] Антон Олейник: Building Ukraine From Within. A Sociological, Institutional, and Economic Analysis of a Nation-State in the Making, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (далее "Олейник")

[53] Лисовская, с. 86

[54] Там же, с. 88

[55] ОЭСР 2018, с. 49; ОЭСР 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, с. 34

[56] CSIS, с. 17

[57] ОЭСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 49

[58] Там же, с. 49

[59] Sławomir Matuszak: In search of new routes. Внешняя торговля Украины после Революции Достоинства, Ośrodek Studiów Wschodnich im. Марка Карпия, Центр восточных исследований, OSW Studies Number 75, Варшава 2018, стр. 18

[60] Дэвид X. Ноак: Hardliner, Neoliberale, Oligarchen: Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. January 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuerdige-Erfolg-der-Ukraine-7445797.html

[61] Центр социально-трудовых исследований, с. 72

[62] CSIS, с. 19

[63] ЮНИДО, с. 14

[64] Бойкун, 2020, с. 158

[65] Бойкун, 2020, с. 99

[66] Олейник, с. 344-345

[67] Центр социально-трудовых исследований, с. 71

[68] Центр социально-трудовых исследований, с. 68

[69] Гаврилишин, с. 242-243

[70] См. главы 6, 7 и 8 в Pröbsting, 2013.

[71] Бойкун, 2020, с. 213

[72] Кравчук, с. 33

[73] Бойкун, 2019, с. 56

[74] Центр социально-трудовых исследований, с. 12

[75] Там же

[76] Центр социально-трудовых исследований, с. 13

[77] Центр социально-трудовых исследований, с. 15

[78] Бойчун, 2020, с. 223

[79] Марко Бойкун: Истоки украинского кризиса, в: Critique, Vol. 43, Nos. 3-4, 2015, p. 404 (в дальнейшем именуется "Bojcun, 2015")

[80] ОЭСР 2016, с. 30

[81] Всемирный банк: Долг центрального правительства (1970-2020), Украина, данные взяты из файла Excel, https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

[82] Всемирный банк: Запасы внешнего долга (% от ВНД), Украина, Данные взяты из файла Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[83] Всемирный банк: Запасы внешнего долга (% от ВНД), Украина, Данные взяты из файла Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[84] См. об этом, например, Michael Pröbsting: Украина в долговой ловушке империализма. Международные рабочие и народные движения должны вести кампанию за полное списание внешних долгов Украины, 9 июля 2022 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/.

[85] Heidi Chow: Время списать внешние долги Украины, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

[86] Кравчук, стр. 30

[87] Кравчук, стр. 257

[88] ОЭСР: Территориальные обзоры ОЭСР: Украина 2013, OECD Publishing, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34

[89] ОЭСР, 2016, с. 42

[90] Бойкун, 2020, с. 221

[91] Бойкун, 2020, с. 243

[92] Бойкун, 2015, с. 403-404

[93] ОЭСР, 2016, с. 138

[94] ОЭСР 2016, с. 49-50

[95] ОЭСР 2016, с. 18

[96] ОЭСР 2016, с. 50

[97] ОЭСР: Обзоры инвестиционной политики: Украина 2011, Обзоры инвестиционной политики ОЭСР, Издательство ОЭСР 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, стр. 19

[98] ОЭСР 2016, с. 17

[99] ОЭСР 2016, с. 48

[100] См., например, нашу вышеупомянутую книгу о Греции или брошюры о Турции и Индии.

[101] ЮНКТАД: Доклад о мировых инвестициях 2022, стр. 210

[102] ЮНКТАД: Доклад о мировых инвестициях 2022, стр. 214

[103] Помимо обширного анализа в нашей книге "Великое ограбление Юга" (см. выше), мы также отсылаем читателей к нашей брошюре о сверхэксплуатации мигрантов (на немецком языке): Michael Pröbsting: Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010); in: Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. См. также статью того же автора: Миграция и сверхэксплуатация: Марксистская теория и роль миграции в нынешний период капиталистического упадка, Критика: Журнал социалистической теории, том 43, № 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846

[104] I. I. Rubin: Очерки по теории стоимости Маркса (1928), Black Rose Books, Montreal 1990, p. 165

[105] О Путине и антиукраинском шовинизме см., например, вышеупомянутый памфлет Михаэля Прёбстинга: Putin's Poodles (Apologies to All Dogs).

[106] Цитируется по: Константин Кононенко: Украина и Россия. История экономических отношений между Украиной и Россией (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32

[107] Ирина Лапшина: Украина - эмиграция и перемещение в прошлом и настоящем, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present/ (далее "Лапшина").

[108] Международная организация по миграции ООН: Всемирный доклад о миграции 2020, стр. 26 и 281

[109] CSIS, стр. 19

[110] Paul J. J. Welfens: Вторжение России в Украину. Экономические вызовы, вопросы эмбарго и новый глобальный экономический порядок, Европейский институт международных экономических отношений, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, стр. 247

[111] Международная организация по миграции ООН: Доклад о мировой миграции 2020, стр. 88

[112] Лапшина

[113] Bojcun, 2020, p. 158

[114] Гаврилишин, стр. 239

[115] ОЭСР 2018, с. 48

[116] ОЭСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 49

[117] ЮНИДО, с. 15

[118] Бойкун, 2020, с. 246

[119] Бойкун, 2015, с. 403

[120] Бойкун, 2015, с. 403-404

[121] ОЭСР 2016, с. 49

[122] Бойкун, 2019, с. 54-55

[123] Бойкун, 2015, с. 405

[124] ОЭСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 61

[125] См. об этом, например, RCIT: "Самоопределение для Донбасса": Реакционный лозунг на службе российского империализма. Об исторических, теоретических и политических причинах, почему этот лозунг противоречит марксистской программе национального самоопределения, а также интересам нынешней национально-освободительной борьбы украинского народа, 27 июня 2022 года, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-donbass/#anker_1.

[126] См. Michael Pröbsting: Украина в долговой ловушке империализма. Международные рабочие и народные движения должны вести кампанию за полное списание внешних долгов Украины, 9 июля 2022 года, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap/; того же автора: Гигантское разрушение украинского общества, 12 декабря 2022 года, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. Все цифры в этой главе, если не указано иное, взяты из этих двух статей, где читатели также могут найти источники этой информации.

[127] CSIS, стр. 14 и 19

[128] Якоб Зирм: Ukraine: "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-jahren-ist-ausgeloescht

[129] CSIS, стр. 15

[130] CSIS, стр. 27

[131] CSIS, стр. 17

[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff, and Bruce Stoke: Проектирование восстановления Украины в духе плана Маршалла, Германский фонд Маршалла США, сентябрь 2022 года, стр. 17

[133] CSIS, стр. 26

[134] CSIS, стр. 25

[135] См. об этом, например, брошюру Михаэля Прёбстинга: Южная Корея как империалистическая держава. О природе южнокорейского монополистического капитала и вытекающих отсюда программных задачах рабочего авангарда, декабрь 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power/

[136] В.И.Ленин: План гегелевской диалектики (логики) (1914); в: Собрание сочинений т. 38, с. 316

[137] Четвертый Интернационал: Империалистическая война и пролетарская мировая революция; Манифест, принятый Чрезвычайной конференцией Четвертого Интернационала в мае 1940 года; в: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), Pathfinder Press, New York 1973, p. 327; http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm.

Україна: Капіталістична напівколонія

Про експлуатацію та деформацію економіки України імперіалістичними монополіями та олігархами після капіталістичної реставрації 1991 року

Брошура Міхаеля Прьобстінга, міжнародного секретаря Революційної комуністичної міжнародної тенденції (РКМТ), січень 2023 року, www.thecommunists.net

Ukraine Capitalist Semi-Colony_UA.doc

Microsoft Word Document 525.0 KB

Download

Ukraine Capitalist Semi-Colony_UA.pdf

Adobe Acrobat Document 736.7 KB

Download

Зміст

Вступ

I. Марксистська теорія імперіалізму та концепція напівколоній

II. Глухий кут бюрократичного сталінізму

III. Руйнівні соціальні та економічні наслідки капіталістичної реставрації

IV. Напівколоніальна деформація українського капіталізму після 1991 року

1) Олігархи: створення компрадорської буржуазії

2) Напівколоніальний постачальник сировини для капіталістичного світового ринку

3) Глибоко в пастці зовнішнього боргу

4) Іноземні інвестиції: імперіалістичне розграбування України

5) Міграція: Україна надає дешеву робочу силу

V. Україна: Залежна країна, розірвана між великими державами на Сході та Заході

VI. Прагнення Росії колонізувати Україну з лютого 2022 року та зусилля НАТО щодо збільшення свого впливу

VII. Шлях уперед: Від національного визволення до соціальної революції

* * * * * *

Примітка редакції: Ця брошура містить три рисунки. З технічних причин їх можна переглянути лише в pdf-версії брошури, яку можна завантажити вище.

Вступ

Початок вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року катапультував цю східноєвропейську країну в центр світової політики. Це зобов'язує кожну політичну течію зайняти певну позицію з цього питання; до того ж, це стало ключовою демаркаційною лінією між тими, хто пристосовується або навіть капітулює перед тією чи іншою імперіалістичною великою державою, та тими, хто займає принципову інтернаціоналістську та антиімперіалістичну позицію на підтримку пригноблених народів.

Революційна комуністична мiжнародна тенденція (РКМТ) та її секція в Росії - Соціалістична тенденція - від самого початку стали на бік України в її національно-оборонній війні проти вторгнення Путіна. Хоча ми не надаємо політичної підтримки буржуазному уряду Зеленського, ми підтримуємо визвольну боротьбу українського народу та закликаємо надати йому матеріальну підтримку (включно з військовою допомогою). Ґрунтуючись на такому підході - стати на бік пригноблених, ми (спільно) організували три конвої в Україну та інші акції солідарності. [1]

Водночас ми наголошуємо на подвійному характері конфлікту, оскільки справедлива війна українців поєднується з прискореним суперництвом між імперіалістичними державами. У цьому конфлікті між Росією та НАТО соціалісти повинні зайняти позицію революційного поразництва, тобто непримиренної опозиції проти обох таборів та проти всіх форм великодержавного шовінізму та мілітаризму (таких як санкції тощо). Таким чином, РКМТ виступає за інтернаціоналістську та антиімперіалістичну позицію, яку ми узагальнюємо в гаслі: "Захистимо Україну від вторгнення Путіна! Проти російського та натовського імперіалізму!". [2]

Ключовим аргументом на користь нашої позиції є аналіз класового характеру сил, залучених у цей конфлікт. На відміну від переважної більшості самопроголошених соціалістів, ми визнаємо імперіалістичний характер Росії вже понад два десятиліття. В її економіці домінують вітчизняні монополії, які вивозять капітал та витискають надприбутки з напівколоніальних країн (здебільшого, але не тільки, в Центральній Азії та Східній Європі). Аналогічним чином, економіка Росії виграє від великої кількості мігрантів, які надексплуатуються як дешева робоча сила. Водночас Росія є ядерною державою та ключовим гравцем у світовій політиці, яка за останні півтора десятиліття здійснила військове втручання в кількох країнах [3] (на додаток до двох кривавих війн проти героїчного чеченського народу). [4]

Оскільки в центрі уваги цього памфлету перебуває класовий характер України, ми не будемо тут детальніше обговорювати питання російського імперіалізму, тим паче, що ми вже зробили це в кількох памфлетах, присвячених цій темі. [5] З тієї самої причини ми не будемо в даному місці торкатися нашого аналізу західних держав і міжімперіалістичного суперництва і відсилаємо читачів до нашої книжки "Антиімперіалізм в епоху суперництва великих держав", а також до інших праць. [6]

РКМТ також завжди наголошувала, що Україна - на відміну від імперіалістичних великих держав (США, Росії, Китаю, Західної Європи та Японії) - має інший класовий характер, а саме, що вона є капіталістичною напівколоніальною країною. Це означає, що Україна, насамперед, не експлуатує та не пригнічує інші народи, а є жертвою імперіалізму. Хоча формально Україна є незалежною державою з 1991 року, по суті, вона перебуває під гнітом великих держав. Її економіка зазнає надексплуатації з боку іноземних монополій, а політично в ній домінують імперіалістичні держави.

Ми вважаємо такий аналіз украй важливим для розуміння специфічного класового характеру України і, отже, для розуміння класового характеру нинішньої війни. У цій брошурі ми будемо розвивати наш аналіз України як промислово розвиненої, але залежної капіталістичної напівколонії.

І останнє зауваження. Як читач побачить, наш аналіз класового характеру України ґрунтується на дослідженні її соціально-економічного розвитку з 1991 року. Ми показуємо, що напівколоніальна деформація і підпорядкування цієї країни почалися відразу після того, як вона стала формально незалежною. Іншими словами, це не результат подій 2014 року та наступних років або нинішньої війни. Ці останні події, безсумнівно, змінили та прискорили підлегле і пригноблене становище українського народу, але вони не є його фундаментальною причиною.

Щоб здобути реальну незалежність, перед українськими трудящими та пригнобленими стоїть велике завдання перемогти російське вторгнення, позбутися підпорядкування імперіалізму НАТО і експропріювати власність свого внутрішнього ворога - олігархів та їхніх корумпованих лакеїв у політичному істеблішменті. Інакше кажучи, шлях до свободи залежить від успіху політичної та соціальної революції українських робітників, яка скасує капіталістичну експлуатацію та імперіалістичне панування і відкриє двері в соціалістичне майбутнє!

I. Марксистська теорія імперіалізму і концепція напівколоній

Ми почнемо з короткого викладу марксистської теорії імперіалізму і, як її складової частини, концепції напівколоній. Знову ж таки, ми обмежимося стислим викладом, оскільки ми докладно зупинилися на цих питаннях у нашій книзі "Велике пограбування Півдня" та різних інших роботах. [7]

Ленін, який зробив найбільш значний внесок у марксистську теорію імперіалізму, описав основну характеристику імперіалізму як утворення монополій, що домінують в економіці. У зв'язку з цим він відзначив злиття банківського та промислового капіталу у фінансовий капітал, збільшення вивезення капіталу поряд з експортом товарів, а також боротьбу за сфери впливу, а саме (напів)колонії. [8]

Класовий характер держав не може бути зрозумілий ізольовано. Насправді, всі держави пов'язані одна з одною, оскільки вони є частиною капіталістичної світової економіки та імперіалістичної глобальної системи. Отже, класовий характер країни має розглядатися стосовно інших держав та націй. Те саме, до речі, стосується і класів, характер яких також можна зрозуміти, тільки проаналізувавши їхні відносини з іншими класами.

Головною особливістю імперіалізму є те, що утворення монополій та великих держав призвело до розподілу всього світу на різні сфери впливу, в яких панують імперіалістичні держави-суперниці, і до підпорядкування більшості країн цим небагатьом великим державам. Звідси випливає істотна особливість ленінського (та троцькістського) аналізу імперіалізму: характеристика зв'язку між імперіалістичними державами, з одного боку, і величезною більшістю людей, які живуть у капіталістично менш розвинених країнах, з іншого боку, як зв'язку пригноблення. У результаті марксистські теоретики 20 століття пояснили, що "поділ націй на тих, хто пригнічує, і тих, кого пригноблюють... становить сутність імперіалізму." [9]

Економічною основою відносин між імперіалістичними та напівколоніальними державами є те, що Ленін називав надексплуатацією цих пригноблених націй імперіалістичними монополіями. Завдяки такій надексплуатації монополістичний капітал може отримувати - на додаток до середньої норми прибутку - надприбуток. Ці надприбутки є важливим доповненням до прибутків, які монополістичний капітал уже отримує з робітників багатих країн. Вони також, між іншим, є важливим джерелом для підкупу вищих, аристократичних верств робітничого класу і, зокрема, робітничої бюрократії в імперіалістичних країнах, що сприяє зміцненню панування монополістичного капіталу.

У нашій вищезгаданій книжці "Велике пограбування Півдня" ми докладно описали чотири різні форми надексплуатації, за допомогою яких монополістичний капітал отримує надприбутки від (напів)колоніальних країн:

I) Вивезення капіталу як продуктивних інвестицій;

II) Вивезення капіталу як грошового капіталу (позики, валютні резерви, спекуляції тощо);

III) Передача вартості через нерівний обмін;

IV) Перенесення вартості через міграцію (ґрунтується на надексплуатації мігрантів, національно пригнобленої верстви робітничого класу).

Відносини між державами потрібно розглядати завжди в сукупності їхніх економічних, політичних та військових особливостей - "усю сукупність різноманітних відносин даної речі до інших" (Ленін). [10] Не всі форми гноблення та надексплуатації обов'язково існують у відносинах між імперіалістичною та напівколоніальною державою, і ці риси можуть існувати в різних комбінаціях.

Оскільки темою нашої брошури є аналіз України як капіталістичної напівколонії, ми зосередимося на нашому визначенні такого типу країни. Напівколонія формально є незалежною державою (на відміну від колонії). Проте вона має спільні з останньою суттєві риси - панування та надексплуатацію з боку імперіалізму.

Ми наголошуємо на цьому моменті, оскільки низка соціалістів плутаються у формально незалежному статусі більшості країн Глобального Півдня. З цього вони роблять висновок, що такі країни мають зовсім інший характер, ніж колонії. Однак наше завдання - виявити суть відносин за формальною зовнішністю, або, кажучи словами Маркса з III тому "Капіталу", "справа науки - звести видимий, суто зовнішній рух до істинного внутрішнього руху". [11]

Насамкінець ми узагальнимо визначення напівколоній, дане РКМТ відповідно до розуміння класиків марксизму, [12] таким чином: Напівколоніальна країна - це капіталістична держава, економіка та державний апарат якої посідають таке становище у світовому порядку, за якого вони насамперед перебувають під пануванням інших держав та націй. У результаті вони створюють надприбутки і дають інші економічні, політичні та/або військові переваги імперіалістичним монополіям та державам через відносини, що ґрунтуються на надексполуатації та пригнобленні.

Ба більше, недостатньо ділити країни на категорії імперіалістичних або напівколоніальних держав. Звісно, всередині кожної категорії існує безліч різних відтінків. Це стосується як різних імперіалістичних держав, так і різних напівколоніальних країн. У випадку останніх, ми можемо провести відмінність "між розвиненими або індустріальними напівколоніями, такими як Аргентина, Бразилія, Єгипет, Туреччина, Іран або Таїланд, з одного боку, і біднішими або напівпромисловими напівколоніями, такими як Болівія, Перу, країни Африки на південь від Сахари (окрім ПАР), Пакистан, Афганістан, Індонезія тощо". [13]

І останнє зауваження з питання марксистської теорії імперіалізму. Ми знаємо, що деякі критики заперечать, що наш підхід буде "схематичним", оскільки він ділить світ на країни різних категорій. Ми вважаємо, що така критика необґрунтована. Фундаментальна істина законів матеріалістичної діалектики полягає в тому, що неможливо зрозуміти основні події у світі - і відносини між ними - без чіткого набору категорій. Ленін мав цілковиту рацію, коли зі схваленням цитував Гегеля: "Зрозуміти - означає висловити у формі понять". [14] Або в іще категоричнішому формулюванні великого німецького філософа: "Будь-яка річ осягається і пізнається у своїй істині лише тоді, коли вона повністю підпорядкована методу". [15]

Узагальнивши наш теоретичний підхід до імперіалізму загалом і напівколоній зокрема, перейдемо тепер, після кількох слів про сталінське правління, до детальнішого аналізу України.

II. Глухий кут бюрократичного сталінізму

Спочатку більшість країн Глобального Півдня були колоніями європейських імперій, перш ніж вони стали формально незалежними напівколоніями. Таким чином, економіка цих країн від самого початку була (де-)сформована капіталістичними відносинами власності домінуючих держав. У випадку з Україною (а також низкою інших східноєвропейських та азійських країн) усе інакше. Тут капіталізм з'явився внаслідок краху сталінізму в 1989-91 роках.

До цього часу Радянський Союз був виродженою робітничою державою, тобто країною з плановою, посткапіталістичною економікою та політичним домінуванням сталінської бюрократії. Такі відносини власності дали змогу країні за кілька десятиліть досягти значних успіхів у сфері індустріалізації, добробуту, науки, військової справи, освоєння космосу тощо. Глобальний статус СРСР як провідної держави відображав ці історичні успіхи. Це стало можливим завдяки тому, що економічний надлишок не привласнювався як приватний прибуток невеликим класом капіталістів, а використовувався, певною мірою, для соціального розвитку.

Однак переваги посткапіталістичних відносин власності дедалі більше підривалися і врешті-решт були знищені реакційною диктатурою бюрократичної касти. Це був соціальний прошарок, який прийшов до влади на тлі ізоляції першої в історії робітничої держави після невиліковної хвороби та смерті Леніна у 1923/24 році та поразки лівої опозиції на чолі з Левом Троцьким у 1927 році. Ця бюрократія - на чолі зі Сталіним - скасувала політичні завоювання Жовтневої революції i придушила робітничий клас та малі народи. Безліч людей, включно з десятками тисяч троцькістів, загинули в ГУЛАГах.

Бюрократична політика Москви також спричинила серйозні порушення в економіці (наприклад, НЕП і, згодом, примусова колективізація) і спровокувала соціальні катастрофи, такі як голод на початок 1930-х років. За своєю природою бюрократи були зацікавлені насамперед у накопиченні дедалі більшої кількості привілеїв. Тому вони хотіли зберегти статус-кво (для чого Сталін у 1924 році придумав консервативну теорію "соціалізму в одній країні") [16] замість того, щоб поширити революційний процес на інші країни, за що виступали Троцький та його прихильники на основі теорії Перманентної революції. [17]

Правляча бюрократія була не класом, а радше "кастою", оскільки політично контролювала засоби виробництва, але не володіла ними. Однак такий контроль дозволяв бюрократам вести паразитичне існування, де вони могли привласнювати собі численні привілеї. Таким чином, вони дедалі більше підривали пролетарські відносини власності, а разом з ними й виробничу основу суспільства. [18]

У сфері світової політики сталінська диктатура була консервативним чинником. Щоправда, Москва (і Пекін, до візиту Ніксона 1972 року) іноді вступала в конфлікт з імперіалізмом і надавала допомогу пригнобленим народам, які чинили опір США. Але насамперед сталінські держави відігравали заспокійливу роль у глобальній класовій боротьбі. Прагнення зберегти статус-кво з бюрократією при владі в сталінських державах змушувало Москву та Пекін шукати угоди з імперіалістичними державами, а в країнах, де вони не перебували при владі, - союзи з секторами буржуазії.

У себе вдома десятиліття сталінського правління придушували кожен критичний голос та нав'язували суспільству цвинтарний спокій. Така відсутність робітничої демократії відчужувала робітників від засобів виробництва, провокувала відсутність ініціативи та активності, допускала бюрократичну безгосподарність та призвела до економічного застою.

Троцький у своєму аналізі сталінізму характеризував Радянський Союз за сталінської диктатури як "перехідне суспільство". Він пояснив, що такі держави застрягли на етапі переходу від капіталізму до соціалізму через панування контрреволюційних бюрократій, які блокували просування соціалістичної революції як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Як передбачав Троцький у своїх працях, ці держави були та могли бути тільки перехідними явищами: вони мали або рухатися вперед шляхом політичної революції проти бюрократії, або рухатися назад через соціальну контрреволюцію та реставрацію капіталізму". [19]

III. Руйнівні соціальні та економічні наслідки капіталістичної реставрації

Крах пролетарських відносин власності 1991 року і реставрація капіталізму мали руйнівні наслідки для постраждалих країн. Він відкрив процес економічної руйнації та жахливого погіршення умов життя народних мас.

Так було і в Україні. У таблиці 1 ми бачимо, що тільки за перші п'ять років валовий внутрішній продукт (ВВП) і промислове виробництво впали майже на 50% - катастрофа з будь-якого погляду. Відтоді економіка України переживала вкрай нестійкий процес злетів і падінь (Див. Малюнок 1).

Таблиця 1. Падіння ВВП і промислового виробництва в Україні, 1991-1995 роки (у відсотках) [21]

1991 1992 1993 1994 1995 Сумарно

ВВП -11,9% -17,0% +4,2% -2,5% -11,8% -49,7%

Промислове виробництво +4,8% -6,4% -8% -27,8% -11,5% -48,3%

Малюнок 1. Зміна ВВП України за 1996-2018 роки, річний приріст у відсотках [22]

Цикл різкого падіння економіки України тривав до 1999 року. Незважаючи на те, що в якийсь момент його вдалося зупинити, економіка України так і не відновилася до рівня 1991 року. Як видно, з таблиці 2, ВВП країни 1999 року становив лише 44,7% від рівня 1991 року. Інший економіст наводить дані, згідно з якими до 2000 року реальний ВВП України знизився до 43% від рівня 1990 року. [23] Цей показник сяк-так відновився до 73% 2006 року, 76,2% 2013 року і знову впав до 69,6% 2018 року. [24] Інакше кажучи, економіка України скоротилася настільки драматично, що за три десятиліття від початку капіталістичної реставрації вона навряд чи перевищила рівень у ¾ від обсягу виробництва до 1991 року!

Таблиця 2. Хронічна криза економіки України після відновлення капіталізму 1991 року: ВВП у постійних цінах (1991 = 100) [25]

Рік 1999 2006 2013 2018

Рівень (1991 = 100) 44,7 73 76,2 69,6

Паралельно з цим відбулося значне скорочення інвестицій, зокрема, у важку промисловість та видобуток сировини. Як наслідок, дедалі більша частина основного капіталу застарівала. Український економіст підрахував, що за період 1991-99 рр. валова продукція промисловості впала на -49,1%, а капітальні інвестиції - на -77,9%. [26]

Структурна криза України після реставрації капіталізму призвела також до масштабного процесу деіндустріалізації. Країна мала розвинену базу не тільки в гірничодобувній промисловості та виробництві чавуну та сталі, а й була батьківщиною складної промисловості в таких галузях, як оборонна, автомобільна, авіаційна, аерокосмічна та суднобудівна. Однак з 1991 року значна частина цих галузей була закрита або різко скорочена. У період з 1991 по 1998 рік завантаження виробничих потужностей у промисловості знизилося і становило 50-51%. [27]

У результаті частка обробної промисловості і всього промислового сектора в загальному обсязі економічного виробництва значно скоротилася. [28] Якщо 1992 року частка промисловості у ВВП України становила 52,6% (обробна промисловість - 44,6%), то 2000 року вона знизилася до 30,8% (обробна промисловість - 16,3%), 2013 року - до 22,7% (обробна промисловість - 11,3%), а 2019 року - до 22,6% (обробна промисловість - 10,8%). Інакше кажучи, частка промисловості та обробної промисловості в обсязі виробництва країни скоротилася на 3/5 або ¾ лише за два десятиліття! (Див. Таблицю 3)

Таблиця 3. Частка промисловості та виробництва у ВВП України, 1992-2019 [29]

1992 2000 2013 2019

Частка промисловості 52,6% 30,8% 22,7% 22,6%

Частка обробної промисловості 44,6% 16,3% 11,3% 10,8%

Логічно, що цей процес економічного та соціального регресу мав руйнівні наслідки для населення. Безробіття, якого не було в умовах планової економіки до 1991 року, різко зросло. У квітні 1999 року Світовий банк оцінив реальний рівень безробіття в Україні в 30%. [30] Офіційно рівень безробіття 2009 року становив 9,6%, а потім знову зріс. [31] Хоча у 2000 році 26,4% населення країни жили за межею бідності, до 2013 року ця частка майже не змінилася (24,5%). [32]

Паралельно зі встановленням капіталістичних відносин власності, нерівність доходів стала ключовою рисою українського суспільства. У 2010 році 10 найбагатших відсотків населення України контролювали 21% загального доходу, тоді як найбідніші відсотки мали лише 4,4%. [33]

У результаті цього руйнівного процесу серед населення різко поширилися депресія, проблеми зі здоров'ям, алкоголізм та наркоманія, самогубства, інфекційні захворювання тощо. Очікувана тривалість життя загалом знизилася з 70,5 до 67 років у період з 1991 до 1995 року, а в чоловіків - з 66 років у 1989 році до 62,8 років. Водночас рівень дитячої смертності збільшився з 13,0 (1990 рік) до 15,0 (1995 рік). [34]

Незважаючи на те, що надалі ситуація покращилася, у 2020 році очікувана тривалість життя залишалася на тому ж рівні, що й 1991 року (71 рік) - гірше, ніж у всіх інших країнах Європи. [35] Рівень смертності в країні (на 1 000 осіб) зріс з 11 (1989 рік) до 17 (2005 рік) та 16 (2020 рік). [36] Водночас коефіцієнт народжуваності (народжень на одну жінку) в Україні знизився з 2 (1988 рік) до 1,1 (2001 рік) і 1,2 (2020 рік). [37]

Неминучим результатом такого процесу безпрецедентного соціального занепаду стало те, що населення України скоротилося з 52 мільйонів 1991 року до приблизно 42 мільйонів 2020 року, тобто майже на 20%. [38] Навіть ОЕСР, ключовий імперіалістичний економічний інститут, що не втомлюється пропагувати переваги вільного ринку, був змушений констатувати: "Україна переживає старіння та скорочення населення з моменту здобуття незалежності 1991 року. У 2000-16 роках чисельність населення працездатного віку (тобто 15-64-річних) скоротилася на 7,8%, а чисельність населення загалом - на 8,1%. Населення України вже старше, ніж у більшості країн ОЕСР: 2016 року вікова група 65+ становила 21% населення". [39]

Загалом, баланс капіталістичної реставрації в Україні - одній із найбільш густонаселених країн Європи - є руйнівним. Звичайно, зараз цей процес посилюється набагато більшою мірою нинішньою агресивною війною Росії. Але, як ми показали вище, країна була відкинута назад ще до початку конфлікту, оскільки її економіка в 2013 році - більш ніж через два десятиліття після реставрації капіталізму і до початку воєнних дій з Росією - досягла лише 76% від рівня 1991 року. Україна пережила процес соціального та економічного регресу, оскільки вона була зруйнована злими силами капіталізму та імперіалізму.

IV. Напівколоніальна деформація українського капіталізму після 1991 року

Після краху сталінізму та бюрократично-планової економіки в Україні встановилися капіталістичні відносини власності. Однак капіталізм не зростав і не міг зростати "органічно". Радше, капіталістичний закон вартості був впроваджений об'єднаною силою іноземних імперіалістичних інституцій (західних урядів, банків і корпорацій) та вітчизняних олігархів. Результатом стало безсоромне пограбування та створення залежної капіталістичної економіки, в якій домінують імперіалістичні держави та монополії.

1) Олігархи: створення компрадорської буржуазії

Як і в інших колишніх сталінських країнах Східної Європи, після 1991 року прокапіталістичні уряди проводили неоліберальну політику приватизації. Згідно з офіційною статистикою, на кінець 1999 року на частку приватизованих підприємств припадало близько 71% промислового виробництва і понад 50% зайнятості в промисловості. [40]

Процес приватизації призвів до процесу монополізації, тобто створення невеликої кількості корпорацій, які контролюють ключові сектори економіки. До лютого 1998 року на частку 200 найбільших підприємств України припадало 90% промислового виробництва. [41]

У період до початку війни в лютому 2022 року уряд Зеленського намагався продовжити та розширити процес приватизації. У березні 2021 року український парламент ухвалив закон, який скасував раніше введену заборону на приватизацію державних підприємств (ДП). Це послідувало за ухваленням у 2019 році закону, який скоротив кількість таких підприємств, що вважаються "стратегічними" і, отже, звільнені від продажу. У 2020 році Україна почала процес, який дозволив би частково приватизувати ДП, включно з "Нафтогазом", "Магістральними газопроводами України", "Укртрансгазом" та іншими компаніями, залученими в енергетичному секторі. Однак 2021 року парламент уточнив закон, встановивши список із 659 таких підприємств - здебільшого в енергетичному, оборонному та аерокосмічному секторах, державній залізниці або поштовій службі, - які, як і раніше, будуть звільнені від приватизації. [42]

Результатом цього процесу приватизації стало те, що, по суті, невелика група надбагатих капіталістів - так званих олігархів - захопила найцінніші підприємства. Згідно з нещодавно опублікованим дослідженням неоліберального американського аналітичного центру, який важко звинуватити в просоціалістичних симпатіях, "100 найбагатших людей в Україні контролювали майже 25 відсотків довоєнної економіки України. Багато олігархів контролюють диверсифіковані холдинги, що розрослися і включають енергетичні компанії, гірничодобувну промисловість, металургію та ЗМІ. У минулому таке економічне панування дозволяло олігархам чинити величезний політичний вплив через значне фінансування деяких політичних партій." [43]

Такий процес збагачення невеликої групи нових капіталістів ішов пліч-о-пліч із масовою втечею капіталу та вульгарним злодійством. За оцінками економістів, обсяг українського капіталу за кордоном 1996 року становив від 25 до 50 мільярдів доларів. [44] Цей процес також відбивається у своєрідних напрямках нібито "інвестицій" українських капіталістів за кордон. Згідно з офіційною статистикою, понад 90% усіх іноземних інвестицій з України було зареєстровано на Кіпрі - відомому податковому сховищі та місці втечі капіталу. [45]

Звичайно, деякі з таких "інвестицій" за кордоном повернулися у вигляді іноземних інвестицій в Україну (явище, яке ми також спостерігали в Росії - так званий "круговий рух" капіталу). [46] Однак, як ми побачимо нижче, обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україні настільки перевищує обсяг українських ПІІ за кордоном, що очевидно, що українські капіталісти відіграють лише незначну роль у таких "іноземних" інвестиціях у їхню країну.

Іншою формою втечі капіталу є специфічна форма експорту. У дуже цікавому дослідженні група прогресивних економістів України із Центру соціально-трудових досліджень підрахувала кількість грошей, які були таємно вивезені з країни вітчизняними капіталістами через так званий експорт товарів. "Якщо підсумовувати дані, то український експорт тільки до таких країн-посередників, як Британські Віргінські острови, Кіпр, ОАЕ, Швейцарія та Ліван у 2012-14 роках і за перші 9 місяців 2015 року досяг 83,1 млрд гривень (гривня, валюта України) - ред.), що становить 50% від усього експорту товарів, з яких лише еквівалент 2,57 млрд доларів (1,5%) був спожитий у цих країнах, враховуючи, що це не єдині транзитні країни для українського експорту, можна з упевненістю сказати, що більше половини експорту товарів з України проходить через низькоподаткові території, а більша частина прибутку українських експортерів накопичується на їхніх рахунках у банках цих країн, при цьому бюджет втрачає значні суми на корпоративних податках. [47]

Як бачимо, ця невелика група олігархів використовує своє багатство переважно не для накопичення капіталу у вітчизняній економіці, а паразитичного збагачення у зарубіжних податкових гаванях. Водночас, вони відіграли ключову роль у трансформації економіки України таким чином, що вона стала служницею потреб глобального капіталу. Іншими словами, олігархи – це українська версія компрадорської буржуазії, яка є знайомим явищем у багатьох інших напівколоніальних капіталістичних країнах. Це капіталістичний клас, який грабує національну економіку та паразитично живе за рахунок свого вкраденого багатства, що зберігається у податкових гаванях за кордоном.

За своєю природою олігархи тісно пов'язані з імперіалістичними монополіями. У цих відносинах вони є підлеглою частиною, оскільки повністю залежить від імперіалістичних монополій та великих держав. Це відбувається переважно з двох причин. По-перше, вони покладаються на захист та секретність своїх багатств, що зберігаються у міжнародних фінансових інститутах (переважно контрольованих західними державами). По-друге, їх прибуток значною мірою залежить від ділових угод, які можуть укласти з монополіями.

Зрештою, слід зазначити, що олігархи відіграють дуже впливову пряму роль у політиці в Україні – на відміну від Росії та інших країн колишнього СРСР. Петро Порошенко, попередник Зеленського на посаді президента у 2014-19 роках, отримав прізвисько "Шоколадний король", оскільки був мільярдером та власником, серед іншого, кондитерської компанії. До 2002 року було підраховано, що 300 із 450 членів парламенту були доларовими мільйонерами. Така посада дає не лише перевагу безпосередньої участі у прийнятті законів, а й юридичний імунітет від судового переслідування – перевагу, яку не можна недооцінювати для бізнесменів, які займаються ухиленням від податків та незаконним вивезенням грошей із країни! [48]

Таким чином, олігархи – найвища верства капіталістичного класу України – відіграли ключову роль у просуванні напівколоніальної деформації українського капіталізму.

2) Напівколоніальний постачальник сировини для капіталістичного світового ринку

Ключовою особливістю капіталістичної реставрації в Україні стала швидка інтеграція її економіки до світового ринку з домінуванням імперіалістів. Вже до кінця 1990-х років співвідношення торгівлі та ВВП (що відображає сукупну частку річного експорту та імпорту обсягом виробництва) становило від 90 % до 110 %. Пізніше цей показник стабілізувався лише на рівні 75-80 %. [49] Це значно вищий рівень інтеграції в капіталістичний світовий ринок, ніж у більшості інших країн світу.

Частка експорту до ВВП подвоїлася у період із 1993 по 1998 рік і становить понад 40 %, а 2000 року зросла приблизно до 60 %. [50] Показово, що частка експорту України у спільній світовій торгівлі зросла з 0,3 % у 1995 році до 0,35 % у 2005 році та 0,45 % у 2011 році. У той самий час частка країни у світовому ВВП становила лише близько 0,22 %. Іншими словами, частка України у світовому експорті була вдвічі вищою, ніж її частка у світовому виробництві. [51]

Антон Олійник, професор канадського університету, коментує: "З середини 1990-х років, коли президент Кучма проводив політику "шокової терапії", Україна була однією з найвідкритіших економік у світі, причому частка зовнішньої торгівлі (експорт та імпорт разом узяті) постійно перевищувала обсяг її ВВП. Вважається, що шокова терапія Кучми була радикальнішою та ближчою до стандартів неолібералізму, ніж реформи, проведені урядом Бориса Єльцина та Єгора Гайдара на початку 1990-х років у Росії». [52]

Однак із самого початку Україна увійшла до капіталістичного світового ринку в якості постачальника сировини та напівфабрикатів для імперіалістичних економік. За останні три десятиліття таке підлегле становище навіть зміцнилося.

У перший період провідну роль в експорті України відігравала промислова сировина. Частка чорних та кольорових металів збільшилася приблизно з 30% на початок 1996 року до 40% до 2001 року. [53] В українському експорті до країн, що не входять до складу колишнього СРСР, ця частка навіть перевищувала 50%. [54]

Проте згодом роль чорної металургії у експорті України знизилася, тоді як роль сільськогосподарських товарів зросла. У період з 2008 по 2015 рік частка кольорових металів в експорті країни знизилася з 42% до всього лише 26%. Аналогічно частка промислових товарів скоротилася з 73,6% до 57,4% у період з 2008 по 2013 рік. Водночас частка первинної сільськогосподарської продукції – пшениці, ячменю, ріпаку та кукурудзи – збільшилася втричі, з 12% у 2008 році до 32% у 2015 році. (Див. малюнок 2) [55] За останні кілька років експорт сільськогосподарської продукції ще збільшився і становив приблизно 41% від загального експорту України в 2021 р. [56]

Малюнок 2. Склад експорту України, 1996-2015 [57]

Як зазначалося, більшість експорту промислових товарів - це переважно кольорові метали. ОЕСР зазначила у 2018 році, що "експорт складних виробництв мінімальний і в основному складається із залізничних вагонів, частин та компонентів літаків". [58] Це є результатом вищезгаданого краху вітчизняної обробної промисловості через процес приватизації та глобалізації. "У 2017 році порівняно з 2013 роком експорт залізничних транспортних засобів скоротився на 91%, а у випадку з продукцією машинобудівної промисловості – на 54%". [59] Antonow – знаменитий виробник літаків – не побудував жодного літака з 2015 року. [60]

Інші галузі значною мірою виробляють продукцію не для внутрішнього ринку, а скоріше на експорт. Згідно з вищезазначеним дослідженням київського Центру соціально-трудових досліджень, шість галузей, які у 2014 році становили 41,9% від загального обсягу промислового виробництва, продавали більше половини своєї продукції (54,3%) за кордон. [61]

Щоправда, в економіці України є й деякі сучасні висококваліфіковані галузі, такі як інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). До війни цей сектор забезпечував до 4% ВВП, а українська робоча сила у сфері ІКТ посідала четверте місце у світі. Українські експерти створили так званий застосунок Diia, який автоматизує державні послуги, такі як видача прав водія, облік щеплень Ковід-19 та паспортів, і який також був успішно адаптований до умов війни (наприклад, для підтримки біженців та ВПО, а також для визначення місцезнаходження російських військових формувань). В результаті вартість цифрового експорту України збільшилася з менш ніж 1 млрд доларів на рік у 2011 році до більш ніж 6,8 млрд доларів у 2021 році, що є збільшенням частки в загальному обсязі експорту з 1,6% (2013 рік) до трохи більше 10% (2021). [62]

Проте це залишається незначною частиною економіки та торгівлі країни і навряд чи може викликати потужну протидіючу тенденцію проти напівколоніальної деформації економіки України. Про це також свідчить скорочення частки високо- та середньотехнологічних компонентів в українському експорті в роки, що передували початку війни. (Див. Таблицю 4). А враховуючи умови жахливої війни, набагато ймовірніше, що імперіалістичні монополії залучатимуть українських працівників ІКТ до переїзду за кордон як мігранти замість того щоб модернізувати економіку країни.

Таблиця 4. Україна: Частка експорту товарів, у виробництві яких використовуються технології високого та середньовисокого рівня, у загальному обсязі експорту товарів, 2013-2018 (у %) [63]

2013 2014 2015 2016 2017 2018

24.4% 20.4% 19.2% 17.3% 16.8% 17.0%

Хоча частка експорту до Європейського союзу значно зросла, він також зіштовхнувся із серйозними перешкодами, оскільки імперіалістичні уряди прагнули захистити власну промисловість. Водночас, ЄС змусив Україну відкрити свій внутрішній ринок для власного експорту. Марко Бойчун, прогресивний український академік, пише: "Україна у 1990-х роках скоротила частку своєї торгівлі з Росією приблизно з 80 до 55 відсотків. Але її торгівля з державами Центральної Європи, які вступали до ЄС, одночасно скоротилася з 20 до 10 відсотків, у той час як торгівля з країнами-членами ЄС зросла приблизно з 6 до 20% (...) Структура торговельних зв'язків України з ЄС була незадовільною, оскільки протекціоністський режим ЄС перешкоджав імпорту з України тих товарів, у яких вона мала конкурентні переваги (сталь, хімікати, продукти харчування, текстиль) і від яких вона могла б отримувати доходи для виробничих інвестицій та модернізації своєї економіки. Більш того, частка українського експорту, що потрапила під антидемпінгові розслідування, зросла в 1990-ті роки з приблизно чверті до третини (...) У 1990-ті роки близько 60 відсотків ринку роздрібної торгівлі в Україні було захоплено іноземними постачальниками надлишкових та другосортних товарів, які не могли бути продані в країнах їхнього походження". [64]

Той самий автор цитує українську газету, яка відчайдушно коментувала 1996 року: "Ми втратили не лише зовнішній ринок, ми майже втратили свій власний... В одному з київських супермаркетів тепер продаються картопляні вареники (вареники - традиційна українська страва), і вони зроблені у Брукліні, Нью-Йорк!". [65]

Тож не дивно, що склад експорту України суттєво змінився. Якщо ЄС вона експортує переважно первинні товари та напівфабрикати, то імпортує переважно оброблені товари. У 2016 році експорт України до ЄС складався з кольорових металів та виробів з них (22,1% від загального обсягу), рослинних продуктів (16,1%), мінеральних продуктів (12,8%) та машин і приладів (11,5%). %). Навпаки, Україна імпортувала з ЄС в основному машини та обладнання (26,1%), потім продукцію хімічної та суміжних галузей (16,8%), транспортне обладнання (10,7%) та пластмаси, гуму й вироби з них (7, 1%). [66]

Варто зазначити, що склад експорту України став – задовго до початку війни та навіть до подій 2014 року – більш відсталим, ніж середня напівколоніальна країна. Якщо порівняти частку високотехнологічного експорту в загальному обсязі експорту України з іншими країнами із середнім та низьким рівнем доходу, то ми побачимо таке: у випадку України ця частка коливалася між 2000 та 2013 роками близько 5%, тоді як у середньому по країнах із середнім та низьким рівнем доходу вона становила від 17 до 20%. [67]

Багато спостерігачів в Україні критикують перетворення їх країни на постачальника основних товарів для багатих країн. Економісти Центру соціально-трудових досліджень справедливо зауважують: "Загалом такі тенденції узгоджуються із загальною логікою включення України у світовий ринок як постачальника сировини, якої дотримуються останні два десятиліття". [68]

Навіть буржуазні економісти в Україні відзначають такий розвиток подій із великим невдоволенням. Олег Гаврилишин - український економіст, який обіймав, зокрема, посади заступника міністра фінансів та представника України в МВФ, і, що не дивно, є неприхованим шанувальником неолібералізму, - вважає своїм обов'язком повідомити: "Тим не менш немає недоліку в писаннях або прокламаціях чиновників стосовно того, що має експортувати Україна, з сильною тенденцією говорити про те, що занадто багато експорту з низькою доданою вартістю, заснованого на ресурсах, і недостатньо складної та високотехнологічної продукції. Гончар та Бабірад-Лазунін вважають, що Україна "стала аграрним додатком Європейського союзу та Російської Федерації... [і] хоча науково-технічний потенціал країни досить високо оцінюється в міжнародних дослідженнях... експорт високотехнологічної продукції дуже малий". Урядові програми та прокламації рясніють аналогічними посиланнями, засуджуючи високу частку простої, ресурсомісткої продукції з низькою доданою вартістю, та підкреслюючи розвиненість людського капіталу України, маючи на увазі, що правильна структура експорту має містити набагато складнішу продукцію. Читачі, знайомі з економікою розвитку, дізнаються про цю звичайну картину, коли з низьким рівнем доходу зводяться до експорту сільськогосподарської продукції чи ресурсів". [69]

Загалом зміни у структурі торгівлі України зробили країну насамперед постачальником первинних товарів та напівфабрикатів для імперіалістичних економік. За останні три десятиліття вона зайняла підпорядковане становище на світовому ринку, як це характерно для капіталістичної напівколонії.

Як ми пояснювали у нашій книзі "Велике пограбування Півдня", Україна - як і багато інших напівколоніальних країн - у такому становищі стикається з невигідними умовами нерівного обміну на світовому ринку, де домінує імперіалізм. Коли товари більш розвинених (імперіалістичних) країн та менш розвинених (напівколоніальних) країн обмінюються на світовому ринку, закон вартості дозволяє імперіалістичному капіталу отримати додатковий прибуток за рахунок нерівного обміну. Його дешевші товари перемагають дорожчі товари з напівколоніальних країн, змушують останніх продавати свої товари нижче за їхню вартість і т.д. Таким чином, сильніший (імперіалістичний) капітал може продавати свої товари вище за ціну виробництва і при цьому залишатися дешевшим на світовому ринку, ніж менш конкурентоспроможний (напівколоніальний) капітал. Останній змушений продавати свої товари нижче за ціну виробництва та часто залишається дорожчим на світовому ринку, ніж його імперіалістичні суперники". [70]

В результаті сильніший (імперіалістичний) капітал успішно привласнює частину додаткової вартості, що створюється слабшим (напівколоніальним) капіталом. Це означає, що нерівноцінний обмін є важливою основою для масового переміщення вартості з менш капіталістично розвинених країн у капіталістично більш розвинені.

Ми повторюємо, що такий розвиток подій аж ніяк не був "неминучим", оскільки Україна, ставши незалежною державою в 1991 році, не була "слабкою" або "відсталою" економікою, а мала відносно розвинену промисловість. Перетворення України на напівколоніального постачальника сировини та напівфабрикатів (дедалі більше із сільськогосподарського сектору) для імперіалістичних держав було результатом політики капіталістичної реставрації. Ця політика не була "долею", а свідомо проводилася Великими державами, а також невеликою групою олігархів, тобто жадібною компрадорською буржуазією.

3) Глибоко у пастці зовнішнього боргу

Імперіалістичний капітал завжди намагається отримати надприбутки від бідніших країн через експорт капіталу. Однією з таких форм, що набула величезного значення в усьому світі, особливо з початку 1970-х років, є експорт грошового капіталу у вигляді позик. У цьому випадку банки та інші фінансові інститути надають напівколоніальним країнам кредити, за які мають платити величезні відсотки. Таким чином, зовнішній борг призводить до імперіалістичної надексплуатації напівколоніальних країн.

На початку свого існування як незалежної держави Україна не мала непогашених зовнішніх боргів. Проте ситуація швидко змінилася. З приблизно $1,4 млрд. наприкінці 1992 року заборгованість України різко зросла, досягнувши піку £12,4 млрд. 1999 року. [71] До березня 2001 ця цифра зросла до 14,07 млрд. доларів. В результаті відношення боргу до ВВП (індекс, який порівнює рівень боргу з річним обсягом виробництва) у 1999 році зросло більш ніж до 40%. Загальний борг як відсоток від експорту також збільшився, піднявшись із 43-48% у 1994-97 роках до 65-77% у 1998-2000 роках. Аналогічно, відношення обслуговування боргу до експорту (це показник того, наскільки країна може обслуговувати свої борги за рахунок продажу товарів на світовому ринку) різко зросло з 1997 року. [72]

Значна частина таких кредитів надійшла від іноземних капіталістів. Коли 1996 року уряд почав пропонувати казначейські векселі, іноземні інвестори затопили ринок казначейських векселів. До кінця 1997 року на їх частку припадало 45% всіх казначейських векселів. [73]

Капіталісти України також взяли величезну кількість кредитів, причому держава часто публічно гарантувала такі борги (це означає, що якщо приватний позичальник не зможе повернути борг, держава покриє витрати). Не дивно, що капіталісти не змогли – а найчастіше навіть не намагалися – повернути свої борги. Центр соціально-трудових досліджень повідомляє: "За даними Рахункової палати України, менше 15 відсотків компаній, які взяли кредити у іноземних кредиторів, справно платили за ними; близько третини з них навіть не намагалися повернути отримані кредити. Цікаво, що переважна частина цієї заборгованості складалася з зобов'язань українських компаній щодо оплати імпортованих з-за кордону товарів, таким чином, державний бюджет у результаті субсидував іноземних виробників замість того, щоб допомагати розвитку вітчизняного виробництва". [74]

Наприкінці 1990-х років українська держава опинилась у гротескній ситуації, коли витрати на обслуговування (виплату відсотків) та погашення гарантованих державою кредитів зросли до 31% від загальної суми боргових платежів держави, включаючи внутрішній борг. [75]

Не дивно, що уряд виявився не в змозі виплатити борг, що накопичився. 2000 року загальна сума необхідних виплат лише МВФ перевищила всі валютні резерви Національного банку України. Загальна сума виплат за зовнішнім державним боргом у 2000 році була вдвічі більшою, ніж роком раніше, і досягла 3,7 млрд. грн. [76]

Ситуація покращилася у 2000-х роках, оскільки економіка пережила період зростання протягом кількох років. Таке зростання було викликане насамперед кон'юнктурою світового ринку, сприятливою для сировини, що експортується українськими компаніями. Внаслідок цього відношення державного боргу до ВВП знизилося, досягнувши 2007 року мінімальної позначки 12%. [77]

Однак із початком Великої рецесії у 2008 році ситуація із боргом знову різко погіршилася. Капіталісти України продовжували брати кредити в іноземних фінансових установ, і в результаті приватний сектор зіткнувся із загальним зовнішнім боргом у розмірі $104 млрд - близько 108% ВВП, досягнутого в 2009 році. Причому $43 млрд. із цієї суми становили короткострокові борги, що підлягають погашенню у 2009 році. [78] Гірше було далі, оскільки державний борг України також швидко зростав, досягнувши піку $73 млрд. у 2013 році. [79]

Такий розвиток подій спричинив нестійку ситуацію. 2013 року дефіцит поточного рахунку досяг 9,2% ВВП, а валютні резерви покривали трохи більше двох місяців імпорту. 2014 року дефіцит консолідованого бюджету перевищив 10% ВВП. Внаслідок цього сталося значне знецінення гривні. [80]

Після піку в 2016 році ситуація з боргом дещо покращала на тлі тимчасового підйому циклу. Однак заборгованість України залишалася дуже високою в роки, що передували початку війни у лютому 2022 року. У 2020 році борг центрального уряду складе 58,7% (після піку в 71,8% у 2016 році). [81]

Згідно з наявними даними МВФ, обсяг зовнішнього боргу країни, що вимірюється як частка від валового національного доходу (ВНД), зріс з 56,9% (2007 рік) до 78,8% (2013 рік) та 123,2% (2016 рік) та становитиме 82,7% у 2020 році. (Див. Таблицю 5)

Таблиця 5. Україна, запаси зовнішнього боргу, 2007-2020 (% від ВНД) [82]

2007 2013 2016 2020

56.9% 78.8% 123.2% 82.7%

У результаті Україна змушена використовувати значну частину доходів від експорту – приблизно одну-дві п'яті – для обслуговування своїх зовнішніх боргів. (Див. таблицю 6)

Таблиця 6. Україна, загальне обслуговування боргу (% від експорту товарів, послуг та первинних доходів), 2007-2020 (% від ВНД) [83]

2007 2013 2016 2020

18.5% 42.3% 20.9% 23.8%

Оскільки Україна потрапила в капкан зовнішнього боргу, ситуація різко погіршується за нинішніх умов війни та розрухи. Немає сумнівів, що її заборгованість перед імперіалістичними державами та фінансовими інститутами масово зростатиме". [84] Хайді Чоу, виконавчий директор Jubilee Debt Campaign, вказала на небезпечну ситуацію і на гігантські прибутки, які збираються отримати володарі грошей. "З моменту вторгнення українські доларові облігації, які були випущені у рамках реструктуризації боргу у 2015 році, торгувалися за ціною близько 25 центів за долар. Це відображає високий ризик дефолту, але також означає, що якщо Україна продовжить здійснювати свої боргові виплати, західні банки та хедж-фонди можуть отримати прибуток у розмірі 300 відсотків”. [85]

Ці цифри є показовими і демонструють, що бізнес на зовнішньому боргу дуже прибутковий для імперіалістичних монополій, але дуже невигідний для людей у напівколоніальних країнах, які змушені платити за надприбутки іноземних лихварів!

4) Іноземні інвестиції: імперіалістичне пограбування України

Як уже згадувалося в попередньому розділі, імперіалістичний капітал намагається отримати надприбутки від бідніших країн через експорт капіталу. У той час як вивезення грошового капіталу у вигляді кредитів є однією з форм такого вивезення, іноземні інвестиції є ще одним важливим способом присвоєння додаткової вартості напівколоній.

Враховуючи наявність величезної кількості робочої сили та дешевих умов для її експлуатації, з одного боку, та тенденцію до зниження норми прибутку у своїх країнах, з іншого боку, імперіалістичні монополії мають сильний стимул для експорту капіталу в ці бідніші країни. Ці зовнішні ринки не замінюють та можуть замінити внутрішній ринок для монополістичного капіталу. Але вони можуть стати важливим джерелом додаткового прибутку, що можливо з огляду на вищу середню норму прибутку в цих країнах.

Такий вивіз капіталу дозволяє монополіям поєднувати сучасну техніку та технологію із значно дешевшою робочою силою. Таким чином вони знижують собівартість своїх товарів. Коли вони продають свої товари, вони можуть продавати їх нижче за ринкову ціну. Це відбувається як на напівколоніальному, так i на імперіалістичному ринку. На напівколоніальному ринку вони можуть продавати товари за ціною, нижчою від ринкової, тому що низькооплачувані робітники виробляють товари більш ефективним, продуктивним способом, враховуючи більш сучасну техніку, якою оснащені монополії, порівняно з їх напівколоніальними капіталістичними конкурентами. На імперіалістичному ринку вони можуть продавати товари нижче за ринкову ціну, тому що їм доводиться платити набагато менше за зарплату робітників у напівколоніях, ніж їх конкурентам на імперіалістичному ринку. Отже, вони отримують надприбутки, які набагато перевищують середні, і хоча частина цього прибутку може бути реінвестована в напівколоніальні країни, значна частина повертається власникам в імперіалістичних країнах.

У перший період 1990-х років вивезення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій в Україну було відносно невеликим (порівняно з іноземними кредитами, як ми бачили у попередньому розділі). Наприкінці 1998 року накопичені ПІІ на душу населення в Україні становили лише $49, порівняно з $1,745 в Угорщині, $822 у Чеській Республіці, $595 у Польщі та $102 у Росії. На початок 1999 року Україна накопичила ПІІ на суму лише 2,43 мільярда доларів, що навіть менше, ніж у таких крихітних країнах, як Молдова, Туркменістан та Киргизька Республіка. [86]

Проте іноземні капіталісти зробили важливі кроки в економіці України. Як видно з таблиці 7, дедалі більша частка українських банків мала інвестиції іноземних капіталістів.

Таблиця 7. Кількість та власність банків в Україні, 1991-2000 [87]

1992 1994 1996 1998 2000

Загальна кількість банків 133 228 229 214 195

Банки з інвестиціями іноземного капіталу – 12 14 28 31

Протягом 2000-х років, особливо після так званої помаранчевої революції 2004 року, іноземні інвестиції в Україну прискорилися. У період з 2000 по 2008 рік приплив ПІІ зріс у середньому на 43,9%, що є одним із найвищих темпів зростання в Європі. [88] У 2012 році приплив ПІІ в Україну становив понад 4% ВВП. [89]

Відповідно, частка іноземного капіталу в банках України зросла з 13% у 2004 році до понад 50% у 2009 році. [90] Марко Бойчун пише: "До квітня 2009 року більшість активів у семи з десяти найбільших банків перебувала в іноземній власності. Українські державні банки, тим часом, володіли менш ніж однією восьмою банківських активів країни. Такий стан справ все більше ускладнював проведення грошово-кредитної політики Національним банком у період буму. А під час буму, коли приватний сектор заборгував понад $100 млрд. іноземним кредиторам, ці приватні банки натиснули на уряд, щоб він врятував їх, взявши кредит у $16 млрд. у МВФ і перетворивши їх погані борги на державні зобов'язання." [91]

Після кризи 2008-2009 років деякі іноземні банки пішли з українського ринку чи скоротили свою участь. Таким чином, загальна частка банківського капіталу, що належить іноземцям, знизилася, але все ще залишалася на високому рівні 34% у 2014 році. (Див. таблицю 8) [92]

Таблиця 8. Структура власності банківського сектора, 2008-14 [93]

2008 2010 2012 2014

Вітчизняні державні 11% 14% 17% 22%

Вітчизняні приватні 40% 44% 54% 47%

Іноземні приватні (включаючи російські) 42% 33% 21% 21%

Російські державні 7% 8% 8% 10,3%

Таблиця 9. Власність найбільших компаній України з обігу, 2012-14 [96]

Оборот (частка від загального)

Роки 2012 2013 2014

Місцеві 59.679 (53%) 63.714 (54%) 42.612 (55%)

Державні 37.059 (33%) 32.399 (28%) 25.504 (33%)

Іноземні 15.356 (14%) 21.274 (18%) 9.870 (13%)

Разом 112.095 117.386 77.985

З огляду на низький рівень накопичення капіталу в Україні іноземні інвестиції відіграють значну роль. З 2006 року щорічний притік ПІІ становив понад 20% від річного валового накопичення основного капіталу в Україні. Ця частка, як зазначається в дослідженні ОЕСР, опублікованому в 2011 році, "вища, ніж у середньому по країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою (14% у 2008 році), включаючи Росію (15%)". [97]

Більша частина припливу ПІІ припадає на злиття та поглинання (M&A) у фінансовому секторі, гірничодобувній промисловості та металургії, телекомунікаціях, виробництві будівельних матеріалів та харчової промисловості. У таблиці 10 представлено 15 найбільших злиттів у період 2005-2015 років. Як бачимо, велику роль у цьому зіграли російські корпорації, які брали участь у половині цих злиттів. Проте загалом країни ЄС є основним джерелом ПІІ України, на частку яких припадає понад 75% від загального обсягу. [98]

Таблиця 10. Основні іноземні угоди щодо злиття та поглинання в Україні, 2005-2015 [99]

Рік	Сектор	Інвестор	Країна-джерело	Вартість (млн. дол. США)
2005	Сталь	Arcelor/Mittal	Люксембург	4.800
2005	Банківська справа	Райффайзен Інтернаціональ	Австрія	1.028
2005	Банківська справа	BNP Paribas	Франція	465
2005	Телеком	Вимпелком	Росія/Нідерланди	280
2006	Банківська справа	Креді Агріколь	Франція	262
2006	Банківська справа	OTP Bank	Угорщина	821
2007	Агропродовольчі товари	Пепсіко	США	542
2007/08	Залізні руди	Євраз	Росія	2.663
2008	Банківська справа	ЮніКредит	Італія	2.076
2008	Банківська справа	Приватний інвестор	Росія	350
2008	Банківська справа	Інтеза Санпаоло	Італія	730
2010	Телеком	Вимпелком	Росія/НЛ	5.515
2010	Енергетика	ТНК-ВР	Росія/Великобританія	313
2011	Сталь	Мечел	Росія	537
2014	Банківська справа	Альфа-Банк	Росія	276

Як ми обговорювали в інших дослідженнях, існують розвинені напівколоніальні країни, в яких, незважаючи на те, що в них зрештою домінують іноземні держави та монополії, є внутрішні корпорації, які здійснюють значні інвестиції за кордоном. [100] В Україні це, безумовно, не так. Деякі українські олігархи можуть робити деякі "іноземні інвестиції", але зазвичай це скоріше форма контрабандного вивезення грошей за кордон. Погляд на останні дані ЮНКТАД - як за потоками ПІІ, так і запасами ПІІ - показує, що будь-які іноземні інвестиції українських капіталістів абсолютно незначні в порівнянні з іноземними інвестиціями в Україні. (Див. Таблиці 11 та 12)

Таблиця 11. Потоки ПІІ, Україна, 2016-2021 рр. (млн. дол.) [101]

Приплив ПІІ Відтік ПІІ

2016 2017 2018 2019 2020 2021 2016 2017 2018 2019 2020 2021

4055 3727 4732 6017 -36 6549 100 281 -127 842 22 -198

Таблиця 12. Запаси ПІІ, Україна, 2000-2021 (млн. дол.) [102]

Фонд вхідних ПІІ Фонд вихідних ПІІ

2000 2010 2021 2000 2010 2021

3.875 52.872 62.131 170 6,548 -295

Щоб заповнити баланс, іноземний капітал – як із Західної Європи, так і з Росії – відіграє сильну роль в економіці України та отримує вигоду з дешевої вартості робочої сили в країні. Вони присутні у банківському секторі, а також у кількох виробничих галузях. На відміну від цього реальних інвестицій українських капіталістів за кордоном практично не існує. Той факт, що імперіалістичні монополії здатні присвоювати додаткову вартість України, ще раз підтверджує напівколоніальний статус країни.

5) Міграція: Україна постачає дешеву робочу силу

Ще однією важливою особливістю України як капіталістичної напівколонії є її роль постачальника дешевої робочої сили – мігрантів. Як ми вже писали у наших роботах, міграція завжди була важливою рисою надексплуатації напівколоніального світу імперіалістичним монополістичним капіталом. Однак цей фактор набув все більшої актуальності з початком кризового періоду капіталізму на початок 1970-х років і, тим більше, з початком глобалізації. [103]

По суті, так само як монополістичний капітал отримує додатковий прибуток з напівколоніального світу, відбувається і присвоєння додаткового прибутку через міграцію. Імперіалістичний капітал отримує прибуток, оплачуючи працю мігрантів нижче вартості їхньої робочої сили декількома способами:

I) Капіталісти можуть експлуатувати мігрантів, часто не несучи жодних витрат або несучи лише обмежені витрати на їх освіту, оскільки мігранти часто отримують освіту у себе на батьківщині. Вартість товару - як вказував радянський економіст-марксист Ісаак І. Рубін - це не тільки продукт праці, що безпосередньо входить до нього, "але й тієї праці, яка необхідна для навчання робітника даній професії". [104] Таким чином, капіталіст надає частину товарної вартості без витрат.

II) Капіталістам часто доводиться не платити або платити у меншому розмірі за пенсійне та соціальне забезпечення мігрантів, оскільки вони мають обмежений доступ до соціальних послуг, а коли вони старіють, то часто повертаються на батьківщину.

III) Капіталісти зазвичай платять мігрантам зарплату, яка значно нижча, ніж зарплата робітників із правлячої країни. Капіталісти можуть експлуатувати їх як дешевшу (порівняно з місцевою) робочу силу через їхнє соціальне становище, яке характеризується національним пригніченням. Це може бути пов'язане з відсутністю в них прав, якщо вони не є громадянами імперіалістичної держави. Це може бути пов'язано з тим, що рідна мова мігрантів не розглядається як рівна, і тому вони перебувають у вкрай несприятливому становищі на роботі, у школах та у всіх інших сферах життя імперіалістичного суспільства. Або їх пригнічують через різні форми соціальної дискримінації. Ці форми пригноблення характерні не лише для мігрантів першого покоління, але й для мігрантів другого і третього покоління.

Історично велика українська діаспора існує із 19 століття. Основною причиною такої масової еміграції були погані умови життя, а також національне пригноблення, якого зазнавав український народ – як у Російській імперії, так і в імперії Габсбургів. Як відомо, великоросійський шовінізм не є винаходом Путіна, а має своє історичне коріння в царській імперії. [105] Вже наприкінці XVIII століття імператриця Катерина II писала в листі князю Вяземському: "Ми повинні викорінити непристойну думку [про українців], за якою вони вважають себе зовсім іншим народом, ніж цей [російський]. Малоросія, Ліфляндія та Фінляндія - губернії, керовані підтвердженими їм привілеями, не варто було б порушувати їх усі разом, але все ж таки називати їх іноземними (націями) і поводитися з ними на такій підставі - не просто помилка, а чиста дурість. Ці губернії, також і Смоленська, повинні бути приведені легкими етапами в такий стан, щоб вони стали русифікованими та перестали дивитися на ліс, як вовки." [106]

Зіткнувшись з такою політикою русифікації (або дискримінації в імперії Габсбургів), не дивно, що багато хто покинув свої будинки на той час та оселився в інших країнах, сподіваючись на соціальне зростання.

За деякими даними, українська діаспора налічує до 20 мільйонів людей, які залишили територію сучасної України до здобуття незалежності 1991 року. [107] Ще від чотирьох до семи мільйонів емігрантів залишили країну в період між 1991 та 2014 роками. За оцінками доповіді ООН про міжнародну міграцію, у 2019 році за кордоном як мігранти проживало 5-6 мільйонів українців. [108] Як відомо, кількість українських мігрантів різко зросла з початку путінського вторгнення (Докладніше про це див. нижче).

Багато українських мігрантів - як і мігрантів загалом - служать у приймаючих країнах як дешева робоча сила. Коли ми говоримо "дешева", ми маємо на увазі, що їм платять нижче за вартість їхньої робочої сили. Це не суперечить тому факту, що серед таких українських мігрантів можуть бути і працівники ІКТ із високотехнологічними навичками. Згідно з дослідженням американського аналітичного центру, у 2021 році кількість працівників ІКТ в Україні становитиме 285 000 осіб, що вдвічі більше ніж п'ять років тому. [109] Враховуючи руйнівні умови нинішньої війни, можна очікувати, що західні імперіалістичні монополії залучатимуть таких працівників як робочу силу мігрантів.

Величезні масштаби міграції вже до початку війни також відображаються у великому обсязі коштів, які українські мігранти відправляють своїм сім'ям на батьківщину. Такі грошові перекази становили майже 10% ВВП України у 2020 році! [110]

Зрештою, слід коротко зазначити, що в Україні також мешкає багато мігрантів. За оцінками ООН, їхня кількість становить близько п'яти мільйонів. Багато хто, але не всі, розглядає Україну як транзитну країну для міграції до Європейського союзу. [111] Більшість цих мігрантів - близько 3,3 мільйона - походять з Російської Федерації (багато з них з Чечні та інших кавказьких народів, які страждають від жахливих переслідувань з боку путінського режиму), за ними слідують 250 000 з Білорусі та 226 000 з Казахстану. [112]

V. Україна: Залежна країна, розірвана між великими державами на Сході та Заході

У попередніх розділах ми показали, як за останні три десятиліття Україна стала капіталістичною напівколонією та які її основні характеристики. Тепер необхідно зазначити одну особливу та дуже важливу рису, яка визначає політичний та економічний розвиток цієї країни протягом багатьох років.

Як ми вже зазначали на початку, напівколонії відрізняються від колоній тим, що формально є незалежною державою. Наслідком цього є той факт, що у ряді випадків такі напівколонії підпорядковуються не тільки одній імперіалістичній державі, а й двом і більше. Це справедливо і для України. Проте в даному випадку цей розвиток набув своєрідної форми.

Причина цього полягає в тому, що в Україні домінують великі держави, які перебувають у стані наростаючого конфлікту одна з одною: Європейський союз та США, з одного боку, та Росія, з іншого. Хоча в минулому ці держави співпрацювали з різних питань, вони ніколи не були інтегровані на основі довгострокових союзів (на відміну, наприклад, від США та Західної Європи, які входять до НАТО та інших союзів уже понад сім десятиліть). Більше того, відносини між Росією та західними державами погіршилися після 2014 року та трансформувалися у холодну війну з лютого 2022 року.

У попередньому розділі ми показали значну роль імперіалістичних монополій в економіці України – у торгівлі, іноземних інвестиціях, кредитах тощо. Тут ми докладніше зупинимося на відповідній ролі західноєвропейських, американських та російських корпорацій.

Якщо до 1991 року економіка України була тісно інтегрована з Росією, то після здобуття незалежності ситуація змінилася. У 1990-х роках країна скоротила частку торгівлі з Росією із 80 до 55%. Торгівля з країнами Центральної Європи одночасно скоротилася з 20% до 10%, а торгівля з країнами-членами ЄС зросла з 6% до 20%. [113]

У наступні роки значимість Європейського союзу зросла. Проте Росія залишалася важливим торговим партнером, насамперед, для імпорту енергоносіїв, але й як напрям для експорту. (Див. Таблицю 13)

Таблиця 13. Відсоткова частка українського експорту за напрямами [114]

1995 2000 2005 2010-11 2012-13 2015

Росія 43 24 22 22 26 13

ЄС 20 29 27 22 24 34

Однак, якщо взяти в цілому держави колишнього СРСР – так звану Співдружність Незалежних Держав (СНД) – ми побачимо, що східні країни залишалися важливими напрямками експорту в останнє десятиліття. ОЕСР у дослідженні з економіки України, опублікованому кілька років тому, наголосила на наступному: "Експорт на традиційні ринки Співдружності Незалежних Держав (СНД) останніми роками помітно знизився, і в 2015 році на ЄС припадало більше третини експортної виручки". Однак, незважаючи на конфлікт, що продовжується, на частку Російської Федерації, як і раніше, припадає найбільша частина експорту України - 13% у 2015 році, за нею йдуть Туреччина (7,3%), Китайська Народна Республіка (6,3%), Єгипет (5 ,5%) та Італія (5,2%). Імпорт переважно здійснюється з країн ЄС (41% у 2015 році) та країн СНД (28%)". [115] (Див. малюнок 3)

Малюнок 3. Динаміка українського експорту, 1996-2015 [116]

Доступ на східні ринки (Росія, Білорусь та Казахстан) став більш складним після війни на Донбасі у 2014/15 роках, оскільки режим Путіна запровадив обмеження на торгівлю та поїздки до України. Внаслідок цього експорт машинобудівної продукції України до цих країн різко скоротився у період з 2013 по 2018 рік на $5 144 млн. Хоча Україна змогла збільшити експорт таких товарів до інших країн (ЄС, Китай та США), це не могло компенсувати величезних втрат на східних ринках (+ $ 863 млн.). [117]

Аналогічну картину ми бачимо, коли йдеться про іноземні інвестиції. Як європейські, так і російські корпорації відіграють ключову роль в економіці України. Марко Бойчун пише: "Російські приватні інвестори, з іншого боку, мали перевагу перед своїми західними колегами у виробничих секторах. До 2008 року вони вже займали провідні позиції у кольоровій металургії, нафтопереробці та нафтохімії, мобільних телекомунікаціях, а також мали сильні позиції у чорній металургії та молочної промисловості. Криза дозволила російським інвесторам придбати нові активи. Наприкінці 2008 року російський державний банк "Зовнішекономбанк" придбав 75 відсотків акцій проблемного "Промінвестбанку". А в січні 2010 року Зовнішекономбанк підтримав успішну пропозицію російських приватних інвесторів про придбання контрольного пакету акцій Індустріального союзу Донбасу, виробника сталі з великими боргами, який колись був одним із обраних Кучмою національних чемпіонів”. [118]

Водночас європейські капіталісти займали провідні позиції у банківському секторі. До 2008 року банки шести країн-членів ЄС володіли 30% банківського капіталу, а фінансові установи, розташовані у Росії, – ще 10%. [119] Після кризи 2008 року частка Європи дещо знизилася, тоді як частка російського капіталу зросла до 12%. У той же час ще 6% мали формальне походження на Кіпрі, який є відомим місцем експорту російського капіталу, тому значна частина кіпрських іноземних інвестицій, швидше за все, мала російське походження. [120] До 2014 року частка неросійських іноземних банків у загальному обсязі банківських активів знизилася до трохи більше 20%, тоді як частка російських банків зросла до 16%. [121]

Не дивно, що настільки потужне економічне становище російських та європейських корпорацій йшло пліч-о-пліч з сильним політичним впливом. Путінський режим використав державний борг України за постачання російського природного газу (оцінюється в 2000 році на суму від $1,4 млрд. до $3 млрд.), щоб змусити український уряд погодитися на угоду "борг в обмін на акції" у листопаді 2000 року. Марко Бойчун пише: "Ця угода в перспективі була спрямована на забезпечення контролю російських фірм над українськими транзитними газопроводами до Центральної та Західної Європи. Тим часом інші російські компанії купували великі частки або контрольний пакет акцій великих українських підприємств: Автозаз, який купив Запорізький алюмінієвий комбінат; Лукойл, який купив Одеський нафтопереробний завод, який створив спільне підприємство з Калуським НПЗ та планує придбати 100 українських автозаправних станцій; Тюменська нафтова компанія, яка купила Лисичанський НПЗ та місцеву телекомпанію; комбінат; компанії "Група Альянс", "Альфа Нафта" та "Тат Нафта" беруть участь у приватизації Херсонського, Надвірнянського та Кременчуцького нафтопереробних заводів відповідно". [122]

Аналогічна угода була укладена у квітні 2010 року – так звані Харківські угоди. Ця угода продовжила оренду Севастополя та інших кримських портів російським військово-морським силам до 2042 року в обмін на дешевший газ. У червні того ж року Верховна Рада виключила мету вступу до НАТО зі стратегії національної безпеки країни, відновивши тим самим її позаблоковий статус. Крім того, уряд Януковича погодився на переговори щодо більш тісної співпраці між газовою, оборонною, аерокосмічною та авіаційною промисловістю країн. [123]

Аналогічно західні держави використовували свій вплив, щоб поставити Україну під свій контроль. У результаті в 2008 році Україна подала заявку на інтеграцію в рамках Плану дій щодо членства в НАТО, незважаючи на незначну підтримку цього в населення. Аналогічним чином, Україна розпочала переговори з ЄС у 2012 році та уклала "Угоду про асоціацію Європейського союзу та України" у 2014 році. Фактично, питання про асоціацію з ЄС було ключовим гаслом правого руху "Майдан", який закликав до повалення уряду Януковича, оскільки останній скасував переговори з ЄС і шукав аналогічну угоду з очолюваним Росією альянсом, який мав би називатися Євразійським економічним союзом.

Такі спроби як Росії, так і ЄС (або США) стали важливим чинником руйнівного розвитку подій в Україні з 2014 року. Внаслідок конфлікту загинуло не менше 10 000 осіб, не менше 23 500 осіб отримали поранення. Близько мільйона людей були змушені залишити свої будинки.

2014 року проросійські сили взяли під свій контроль значні території Донбасу, що фактично передало контроль над їхніми ресурсами режиму Путіна. З цього моменту, за оцінками, 78% промислових потужностей у Донецьку та близько 84% у Луганську перебували за межами контрольованих урядом територій (хоча Росія могла лише обмежено використовувати свої завоювання, оскільки більша їх частина була зруйнована чи пошкоджена). [124]

Загалом Україна вже багато років є напівколоніальною країною, що роздирається між великими державами, залученими до конфлікту, що постійно загострюється. Ці держави - переважно Росія та Європейський союз (плюс США) - намагаються якнайбільше використовувати ресурси країни і водночас підкорити її своїй сфері впливу.

VI. Прагнення Росії колонізувати Україну з лютого 2022 року та зусилля НАТО щодо збільшення свого впливу

Напад Росії на Україну у лютому 2022 року відкрив нову ситуацію. Це пряма спроба грубою силою підкорити собі Україну та перетворити країну на колонію. Цілком логічно, що ця агресивна війна мобілізувала та об'єднала населення у опорі цій небезпеці варварського національного гноблення. Якщо до початка війни серед населення сходу України існував русофільський сектор - який, однак, був навіть меншістю в цьому регіоні і, додамо, не піддавався серйозному національному гнобленню, як це люблять стверджувати путіністи [125], то тепер ситуація повністю змінилася. Сьогодні український народ сповнений рішучості не допустити перетворення своєї країни на колонію російського імперіалізму.

Тут ми не повторюватимемо наш аналіз війни, який ми виклали у численних документах. Ми обмежимося лише підбиттям найважливіших підсумків війни для майбутніх перспектив України. При цьому ми не маємо на увазі міркування про всілякі можливі сценарії, що в будь-якому випадку було б безплідною справою. Мета цієї глави - скоріш окреслити деякі фундаментальні напрями розвитку подій, які, на нашу думку, вплинуть на майбутнє країни.

Як ми вже зазначали у двох нещодавно опублікованих статтях, безперечно, нинішня війна різко погіршила соціально-економічне становище країни. [126] Оскільки йдеться про війну, що триває з невизначеною перспективою, неможливо зробити будь-який конкретний прогноз. Проте можна впевнено сказати, що Україні загрожує руйнівне знищення всього суспільства, яке відкидає країну назад у її розвитку.

За розрахунками Світового банку, 2022 року економіка України скоротиться приблизно на 35%. Більшість інфраструктури країни було зруйновано внаслідок безперервних російських ракетних атак та атак безпілотників, які відбуваються регулярно. Хоча точну суму збитків оцінити складно, немає сумнівів, що вона є гігантською. Згідно з нещодавно опублікованими оцінками, було пошкоджено 40% житла, 30% електростанцій та 33% інфраструктури, включаючи 305 мостів, 19 аеропортів, 57 залізничних станцій та 24 000 кілометрів доріг. Крім того, Росія захопила або знищила 4 000 телекомунікаційних станцій, 60 000 кілометрів інтернет-ліній та 18 телевізійних та радіомовних антен. [127]

Світовий банк деякий час тому спочатку підрахував, що для відновлення та реконструкції України необхідно не менше 349 млрд. дол. [128] А інші дослідження оцінюють витрати на відновлення України до 1 трильйона доларів!

Звісно, такі масштабні руйнації мають катастрофічні соціальні наслідки. За оцінками Світового банку, до кінця 2023 року кількість українців, які перебувають у крайній бідності, ймовірно, сягне близько 50% населення! Крім того, Національний банк України повідомляє, що безробіття досягло 35% до другого кварталу 2022 року.

Як ми вже обговорювали у попередньому розділі, понад 5-6 мільйонів українців залишили країну в період між 1991 та 2020 роками. Нинішня війна різко збільшила це число. Згідно з останніми даними, з лютого 2022 року третина населення країни стала переміщеною: 6,5 млн. осіб у межах України та майже 8 млн. як біженці в інших європейських країнах. Ця цифра швидше за все збільшиться, якщо руйнівна війна продовжиться.

Хоча очевидно, що безпосередньою небезпекою для українського народу є загроза жорстокої окупації та колонізації з боку російського імперіалізму, не можна ігнорувати небезпеку, яка походить від західного імперіалізму. Фінансова та військова допомога з боку країн НАТО – це інструменти для того, щоб зробити країну залежною. Очевидно, навряд чи можна критикувати Україну за те, що вона намагається отримати зброю звідусіль, звідки тільки можна. Однак очевидно, що американський та європейський імперіалізм намагається використати будь-яку форму допомоги для посилення свого впливу. І, як не ганебно, у цьому їм допомагають буржуазні лакеї уряду Зеленського.

Зовнішній борг, безумовно, є одним із ключових інструментів західного імперіалізму для посилення поневолення України. Хоча точні цифри заборгованості країни наразі не зрозумілі, немає сумнівів, що відношення зовнішнього боргу України до ВВП, швидше за все, зростатиме. Враховуючи масштабну руйнацію економіки, Україна не зможе обслуговувати свої борги перед імперіалістичними фінансовими інститутами - навіть якщо війна скоро закінчиться. У такій ситуації імперіалістичні "друзі" Києва, швидше за все, цинічно скористаються цією ситуацією та запропонують угоду "борг за капітал". Це означає, що – подібно до того, що Путін нав'язав Україні у 2000 та 2010 роках – Україна повинна буде передати права власності на найбільш цінні сектори своєї економіки.

Насправді кілька аналітичних центрів у США вже почали розробляти плани, як вони могли б використовувати складне становище України в інтересах західних монополій. У січні 2023 року впливовий Центр стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS) опублікував змістовне дослідження про Україну, що включає низку рекомендацій щодо неоліберальних реформ, які уряд у Києві має провести якнайшвидше.

Серед ключових пропозицій дослідження CSIS - приватизація державних банків, що залишилися: "Щоб українські банки отримали підтримку з боку МВФ і вирішили загальну проблему підзвітності по всій країні, Україна має працювати над приватизацією більшої частини своєї банківської системи. Чотири з п'яти найбільших банків, що діють у 2020 році, належали державі (...) Загалом, на ці банки припадало 54 відсотки всіх активів банківської системи України". [129] "Продовжувати приділяти особливу увагу приватизації SOE та привести їхню корпоративну реструктуризацію згідно принципів ОЕСР для зниження рівня корупції та підвищення загальної ефективності економіки. Цей крок включає повну реалізацію закону, що дозволяє приватизувати промисловість, прийнятого в 2021 році. Україна повинна зробити пріоритетною подальшу приватизацію банківської галузі, щоб зменшити вплив держави на цей критично важливий сектор та забезпечити рекапіталізацію банківського сектору з метою скорочення обсягу непрацюючих кредитів та збільшення ліквідності для поновлення та зростання бізнесу із системи, їх врегулювання та реструктуризації". [130]

Другий сектор, який американський аналітичний центр вважає дуже цінним для західних корпорацій – це земля. Як ми вказували вище, Україна є важливим виробником сільськогосподарської продукції і її експорт став важливим джерелом доходу. Тому CSIS пропонує прискорити процес приватизації та законодавчо дозволити іноземні інвестиції у цей сектор.

"Земельна реформа є однією з областей, на якій Україні та її партнерам необхідно зосередити увагу для підвищення ефективності сільськогосподарського сектору. Приблизно 27 відсотків сільськогосподарських земель України не мають чіткого права власності. До війни робилися зусилля щодо встановлення чіткого права власності на ці землі, але з початком війни ці зусилля були припинені. У березні 2020 року в Україні було прийнято закон, що скасовує мораторій на продаж сільськогосподарських земель та встановлює нові правила для цього ринку. За новим законом сільськогосподарські землі, що перебувають у державній та муніципальній власності, не підлягають продажу, що обмежує ринок сільськогосподарських земель 28 мільйонами гектарів землі, спочатку приватизованих на початок 1990-х рр. Згідно із законом, купівля землі обмежена 100 гектарами, і до січня 2024 року купівлю можуть здійснювати тільки фізичні особи, після чого юридично зареєстровані українські компанії можуть придбати до 10 000 га землі, але продаж іноземцям залишається під забороною. Навіть з урахуванням цих обмежень, за оцінками Світового банку, реформи можуть залучити до сільськогосподарського сектора до $5 млрд. нових інвестицій". [131]

Автори дослідження CSIS підхоплюють ідею іншого американського аналітичного центру – Німецького фонду Маршалла США (GMF) – про те, що західні імперіалісти мають безпосередньо взяти на себе відповідальність за відновлення України, що, по суті, означає взяти до рук управління економікою країни. GMF пропонує, щоб "першим координатором відновлення був американець зі світовим ім'ям, щоб використати силу та престиж Сполучених Штатів для гарантії створення глобального альянсу з відновлення. (...) Наступні координатори могли б бути європейцями, відбиваючи зростаючу відповідальність ЄС за довгостроковий процес". [132]

Такий американський "координатор відновлення" повинен "спрямовувати зусилля на реконструкцію через спільний секретаріат G7/EU, розташований у Варшаві". [133] Більше того, ці стратеги західного імперіалізму пропонують, щоб після проведення необхідних реформ Україна стала повноправним членом Європейського Союзу у "терміни 10-15 років". [134]

На закінчення цього розділу ми скажемо кілька слів про можливі сценарії майбутнього. По-перше, нам здається очевидним, що Росія може виграти цю війну лише за допомогою грубої сили проти переважно ворожого населення. Існують лише невеликі внутрішні сили - на зразок лакеїв у колишніх "республіках" Донбасу, - на допомогу яких Москва могла б розраховувати. Звичайно, не буде перебільшенням сказати, що Росія матиме не більше місцевої підтримки для окупації України, ніж було в США в їхніх колоніальних підприємствах в Афганістані та Іраку в 2001 та 2003 роках. Навіть якби такий малоймовірний сценарій перемоги Росії мав місце, окупаційні сили негайно зіткнулися б із масованою партизанською війною – те, що вони вже випробували на гіркий смак на окупованих територіях у Донецьку, Луганську, Запоріжжі та Херсоні.

Інший можливий сценарій полягає в тому, що війна закінчиться патовою ситуацією, і країна може бути поділена на два регіони – за аналогією з Північною та Південною Кореєю. У цьому випадку ми побачимо той самий сценарій, який обговорювався раніше, але лише у східному регіоні України.

У разі такого поділу також можливо, хоч і не напевно, що сили НАТО будуть розміщені у західній частині України. Спочатку ці сили можуть не зіткнутися з таким самим ступенем ворожості населення, як їхні російські суперники, оскільки багато українців (помилково) сприймають західні держави як союзників проти російського агресора.

Однак така позиція ухвалення сил НАТО на місцях може швидко змінитися, якщо ці сили - замість боротися проти росіян - служитимуть як війська для захисту лакейського уряду Зеленського (або іншої маріонетки). Це цілком реалістичний сценарій з огляду на умови крайньої бідності, в яких доведеться жити українському народу, і той факт, що імперіалізм США та ЄС спробує привласнити найцінніші продукти України. Було б не дивно, якби народні маси повстали проти прозахідного уряду у Києві!

Якщо Україні вдасться вигнати російських загарбників, багато залежатиме від того, чи зможуть трудящі втілити цю перемогу у свої повноваження, тобто використовувати свою зброю для експропріації олігархів та іноземних монополій та нав'язування власного уряду. Соціалісти відстоюватимуть таку перспективу і працюватимуть над тим, щоб уникнути ситуації, коли маси настільки виснажені війною на виснаження, що пасивно приймають спроби іноземних та вітчизняних капіталістів та політиків вкрасти плоди народної перемоги.

Це підводить нас до останнього зауваження з цього питання. Зрозуміло, що поки триває війна, будь-які серйозні зусилля щодо відновлення України за допомогою західних держав ілюзорні. Однак, навіть якщо в якийсь момент вдасться досягти перемир'я, ситуація залишиться вкрай нестабільною. Це не Боснія після Дейтонської угоди 1995 року, де сили НАТО та ЄС спромоглися змусити сербський режим Мілошевича припинити реакційну війну проти боснійського народу! Отже, цілком імовірно, що політична та військова нестабільність у тій чи іншій формі збережеться в найближчому майбутньому. У таких умовах дуже малоймовірно, що західні корпорації здійснюватимуть значні інвестиції.

Деякі люди можуть сподіватися, що Україна зможе пережити європейську версію економічного дива Південної Кореї, яке сталося, незважаючи на ситуацію холодної війни із північним сусідом. Однак, це повна ілюзія! По-перше, імперіалістичні та сталіністські держави змогли створити відносно стабільну ситуацію холодної війни. Суперництво між імперіалістичними великими державами Сходу та Заходу в нинішній історичний період, швидше за все, буде набагато тендітнішим та вибухонебезпечнішим.

По-друге, і це важливіше, ті, хто наївно бажає "південнокорейського майбутнього" України, не повинні забувати, яким був перебіг такого розвитку. Південна Корея з моменту свого заснування наприкінці 1940-х років до 1987 року була військовою диктатурою, всі форми масових протестів жорстоко придушувалися, а народні маси десятиліттями жили у злиднях. Тільки після тривалого - починаючи з 1970-х років - потужні західні інвестиції призвели до деякого підвищення рівня життя. [135]

VII. Шлях вперед: Від національного визволення до соціальної революції

У цій брошурі ми показали, що після краху сталінізму в 1991 році Україна стала капіталістичною напівколоніальною країною, яка зазнала надексплуатації та домінування таких великих держав, як Росія, Європейський союз та США. Великі монополії із цих імперіалістичних країн грабували Україну за допомогою корумпованих олігархів – місцевої версії компрадорської буржуазії.

В результаті Україна зубожіла, а її населення скоротилося ще задовго до початку воєнного конфлікту з Росією. Країна сильно заборгувала міжнародним фінансовим інститутам і змушена була відкрити свою економіку для іноземних корпорацій. Її виробнича база, яка була досить розвинена до кінця 1980-х років, значною мірою скоротилася протягом 1990-х та 2000-х років. Таким чином, Україна перетворилася на напівколоніального постачальника сировини для капіталістичного світового ринку. Аналогічним чином, мільйони українців залишили країну і працюють як дешева робоча сила за кордоном.

Така напівколоніальна деформація та підпорядкування України розпочалися невдовзі після того, як вона стала формально незалежною. Іншими словами, це не є результатом подій, що відбулися після 2014 року. Водночас, очевидно, що вторгнення Путіна ще більше погіршило ситуацію. Воно зруйнувало країну та загрожує перетворити Україну з напівколонії на відверту колонію російського імперіалізму.

Найперший обов'язок соціалістів - захищати український народ від вторгнення Путіна та водночас протистояти будь-якому втручанню західних імперіалістичних держав.

Як ми вже говорили у першому розділі, неможливо знайти правильну орієнтацію у бурхливій світовій ситуації без ясного розуміння марксистської теорії імперіалізму та її аналізу відносин між державами. Немає науки без категорій або, як одного разу зауважив Ленін у своїх "Філософських зошитах": "Поняття (пізнання) розкриває сутність (закон причинності, тотожності, відмінності і т.д.) у бутті (у безпосередніх явищах) - такий, власне, загальний хід всього людського пізнання (усієї науки) взагалі." [136]

РКМТ завжди наголошувала, що для того, щоб зайняти правильну позицію у класовій боротьбі – а національно-визвольна війна є частиною такої боротьби – необхідно мати науковий аналіз класового характеру залучених сил. У цьому ми дотримуємося марксистського підходу, як він був розроблений Леніним та Троцьким, які наполягали на важливості визнання класового характеру держав.

"Навчити робітників правильно розуміти класовий характер держави - імперіалістичної, колоніальної, робітничої - і взаємні відносини між ними, а також внутрішні протиріччя в кожному з них, дає можливість робітникам робити правильні практичні висновки із ситуації". [137]

Ми завершимо цю брошуру оглядом перспектив соціалістів. Ми обмежимося лише коротким резюме, оскільки а) у центрі уваги даної брошури – аналіз особливого класового характеру України та б) РКМТ вже опублікував низку документів з цього питання.

1. По-перше, український народ має право боротися з російським вторгненням будь-якими засобами. Їхня війна проти імперіалістичної окупації та національного придушення була та залишається справедливою боротьбою. Ми підтримуємо зусилля українського народу щодо отримання зброї звідусіль, звідки лише можливо.

2. Найперший обов'язок соціалістів усього світу – підтримати український народ у його боротьбі.

3. Робітники та пригноблені в Україні не повинні довіряти ні буржуазному уряду Зеленського, ні імперіалізму НАТО. Вони мають прагнути до створення власних, незалежних народних рад та ополчень для ведення боротьби за національне визволення під їх контролем.

4. Соціалісти України мають виступати проти всіх форм втручання та прямого чи непрямого панування західних держав. Вони повинні агітувати проти будь-яких кроків щодо вступу до ЄС чи НАТО. Крім того, вони мають закликати уряд списати усі зовнішні борги.

5. Соціалісти в усьому світі, і особливо у західних країнах, мають вести кампанію за списання всіх зовнішніх боргів України. Крім того, вони мають виступати проти розширення НАТО та ЄС.

6. Справжні соціалісти в Росії – на відміну від соціал-патріотів сталінських КПРФ, РКРП та ОКП – працюють на поразку "свого" уряду та на воєнну перемогу України. Головний ворог – у себе вдома! Вони продовжуватимуть підтримувати всі масові протести проти війни і прагнутимуть перетворити їх на народні повстання проти путінського режиму.

7. Так само соціалісти всього світу повинні підтримати антивоєнний рух у Росії і, зокрема, антиімперіалістичних соціалістів.

8. Стратегічною метою в Україні є поєднання боротьби проти російського вторгнення з підготовкою незалежної боротьби трудящих проти уряду Зеленського та проти непрямого панування НАТО в Україні. Іншими словами, соціалісти мають виступати за перетворення національно-визвольної боротьби на народну війну проти російського імперіалізму та незалежність від західних держав і водночас виступати за соціальну революцію та створення робітничого та народного уряду в Україні.

9. Такий робітничий та народний уряд боротиметься проти російського імперіалізму до вигнання всіх окупаційних сил. Водночас він протистоятиме втручанню західних держав. Він експропріює олігархів та іноземні монополії. Він націоналізує ключові галузі промисловості, послуг, фінансів та сільського господарства під контролем трудящих, щоб демократично планована економіка могла мобілізувати всі ресурси для війни та виживання (а потім і відновлення) країни. Вона підніме прапор незалежної, соціалістичної України без окупації та олігархів!

10. Крім того, такий робітничий та народний уряд підтримав би боротьбу трудящих та пригноблених народів в інших країнах. Чеченці в Росії, сирійський народ, страйкуючі робітники у Великій Британії та Франції, народні маси в Перу – саме ці маси, що борються за свої права, є природними союзниками українських мас. Боси НАТО та західні капіталісти – вони завжди піклуватимуться лише про власну владу та прибуток.

Маси, яким нема чого втрачати, крім своїх кайданів - в Україні та в усьому світі!

Захистити Україну! Перемогти вторгнення Путіна!

Списати зовнішній борг України!

За незалежну, соціалістичну Україну без окупації та олігархів!

Ані російський, ані західний імперіалізм, а міжнародний соціалізм!

Виноски

[1] Див. про це, наприклад, різні звіти (з фотографіями та відео) на нашому сайті, https://www.thecommunists.net/rcit/international-workers-aid. Див. також сайт Міжнародної кампанії допомоги робітникам, www.workers-aid.net. Див. також Надихаючий інтернаціоналістський мітинг проти російського імперіалізму. Сирійські, чеченські та українські мігранти, а також "Російські проти війни" спільно проводять демонстрацію проти режиму Путіна, 25 вересня 2022 року, https://www.thecommunists.net/rcit/internationalist-rally-against-russian-imperialism-25-9-2022/#anker_6

[2] Ми надсилаємо читачів до спеціальної сторінки на нашому сайті, де зібрано понад 150 документів РКІТ щодо української війни та поточного конфлікту НАТО-Росія: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict. Зокрема ми посилаємося на Маніфест RCIT: Війна в Україні: поворотний момент всесвітньо-історичного значення. Соціалісти повинні поєднувати революційний захист України від путінського вторгнення з міжнародною боротьбою проти імперіалізму Росії, а також НАТО та ЄС, 1 березня 2022 р., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-ukraine-war-a-turning-point-of-world-historic-significance/#anker_6; див. також: Маніфест до перших роковин війни в Україні. Перемогу героїчному українському народові! Перемогти російський імперіалізм! Жодної підтримки натовському імперіалізму! 10 лютого 2023 р., https://www.thecommunists.net/worldwide/global/manifesto-on-first-anniversary-of-ukraine-war/#anker_1

[3] Наприклад, у Сирії з 2015 року; див. про це, наприклад, RCIT: Defend the Syrian Revolution against Russian Imperialism! Зупинити авіаудари США, Великобританії та Франції! Розгроміть диктатуру Асада! 9.10.2015, https://rcitarchive.wordpress.com/worldwide/africa-and-middle-east/defend-syria-against-russia; Мітинг, присвячений 11-й річниці Сирійської революції 2011 року, 20 березня 2022 року, https://www.thecommunists.net/rcit/rally-on-11th-anniversary-of-syrian-revolution-20-3-2022. РКМТ опублікував ряд брошур, заяв та статей про Сирійську революцію, з якими можна ознайомитись у спеціальному підрозділі цього сайту: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution

[4] Див., наприклад, РКМТ: Солідарність зі визвольною боротьбою чеченського народу! Відкритий лист пригнобленому чеченському народу, лютий 2018 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/solidarity-with-the-liberation-struggle-of-the-chechen-people; Де РКІТ займає позицію щодо окупації Росією Чечні? https://www.thecommunists.net/theory/russia-and-chechnya; Чечня: Мітинг проти вбивства Маміхана Умарова російською службою безпеки, 7 липня 2020 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/chechnya-rally-against-the-murder-of-mamikhan-umarov-by-the-russian-security-service

[5] РКМТ опублікував безліч документів про капіталізм у Росії та її перетворення на імперіалістичну державу. Найбільш важливими є кілька памфлетів Міхаеля Прьобстинга: Особливості російського імперіалізму. Дослідження російських монополій, вивезення капіталу та надексплуатації у світлі марксистської теорії, 10 серпня 2021 року, https://www.thecommunists.net/theory/the-peculiar-features-of-russian-imperialism/#anker_13; того ж автора: Ленінська теорія імперіалізму та піднесення Росії як великої держави. Про розуміння та нерозуміння сьогоднішнього міжімперіалістичного суперництва у світлі ленінської теорії імперіалізму. Ще одна відповідь нашим критикам, які заперечують імперіалістичний характер Росії, серпень 2014 року, http://www.thecommunists.net/theory/imperialism-theory-and-russia

[6] Росія як велика імперіалістична держава. Формування російського монополістичного капіталу та його імперії – відповідь нашим критикам, 18 березня 2014 року (ця брошура містить документ, написаний у 2001 році, в якому ми вперше дали характеристику Росії як імперіалістичної), http://www.thecommunists.net/theory/imperialist-russia; див. також ці есе того ж автора: Росія: Імперіалістична держава чи "негегемоністська імперія в зародковому стані"? Відповідь аргентинському економісту Клаудіо Кацу, в: New Politics, 11 August 2022, at https://newpol.org/russia-an-imperialist-power-or-a-non-hegemonic-empire-in-gestation-a-reply-to-the-argentinean-economist-claudio-katz-an-essay-with-8-tables; Російський Imperialism and Its Monopolies, in: New Politics Vol. XVIII No. 4, Whole Number 72, Winter 2022, https://newpol.org/issue_post/russian-imperialism-and-its-monopolies; Ще раз про російський імперіалізм (відповідь критикам). Спростування теорії, яка стверджує, що Росія не є імперіалістичною державою, а скоріше "порівняна з Бразилією та Іраном", 30 березня 2022 року, https://www.thecommunists.net/theory/once-again-on-russian-imperialism-reply-to-critics. Див. різні інші документи РКМТ з цього питання на спеціальному підсторінці на сайті РКМТ: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers

[7] Дві основні роботи, в яких розглядається теорія імперіалізму та її актуальність для аналізу капіталізму в 21 столітті, - це дві книги Міхаеля Прьобстинга: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in Super-Exploitation of Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for Marxist Theory of Imperialism, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south (далі "Pröbsting, 2013"); Anti-Imperialism в Age of Great Power Rivalry. Фактори, що стоять за суперництвом, що прискорюється між США, Китаєм, Росією, ЄС та Японією. Загальна діаграма літератури аналітики та автентичності з Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry; тематичні дослідження напівколоніальних країн див. у деяких інших роботах Міхаеля Прьобстинга: Greece: A Modern Semi-Colony. Суперечливий розвиток грецького капіталізму, його невдалі спроби стати малою імперіалістичною державою та її нинішнє становище розвиненої напівколоніальної країни з деякими специфічними особливостями, RCIT Books, Vienna 2015, https://www.thecommunists.net/theory/greece-semi; Чи є Туреччина (суб-) імперіалістичною державою? Економічні, політичні та військові особливості турецької держави, її класовий характер та програмні наслідки для соціалістів. Вклад у дискусію серед марксистів, 25 вересня 2022 року, https://www.thecommunists.net/theory/is-tuerkiye-a-sub-imperialist-power; Is India a New Emerging Great Power? in: Critique: Journal of Socialist Theory, Volume 48, Issue 1, 2020 https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2019.1706783; The China-India Conflict: Its Causes and Consequences, Chapter V, August 2017, https://www.thecommunists.net/theory/china-india-rivalry

[8] Найбільш важливими роботами Леніна з імперіалізму є: Імперіалізм та розкол у соціалізмі (1916); у: CW Vol. 23, pp. 105-120; Імперіалізм. Вища стадія капіталізму (1916), LCW Vol. 22, pp. 185-304

[9] В.І. Ленін: Революційний пролетаріат та право націй на самовизначення (1915); у: LCW 21, p. 409

[10] В.І. Ленін: Конспект гегелівської науки логіки (1914) в: Зібрання творів, том 38, с. 220

[11] Карл Маркс: Капітал, том III, MECW том 37, с. 311

[12] Див., наприклад, примітка Троцького: "Колоніальні та напівколоніальні - і тому відсталі - країни, що охоплюють, звичайно, більшу частину людства, надзвичайно відрізняються одна від одної за ступенем своєї відсталості, являючи собою історичні сходи від кочівництва і навіть канібалізму до найсучаснішої промислової культури: поєднання крайнощів у тій чи іншій мірі характеризує всі відсталі країни, однак ієрархія відсталості, якщо можна вжити такий вираз, визначається питомою вагою елементів варварства та культури в житті кожної колоніальної країни. Мексики, Абіссінія – від Індії чи Китаю. При загальній економічній залежності від імперіалістичної метрополії їхня політична залежність носить в одних випадках характер відкритого колоніального рабства (Індія, Екваторіальна Африка), в інших – прикривається фікцією державної незалежності (Китай, Латинська Америка)”. (Лев Троцький: Введення, в: Harold R. Isaacs, The Tragedy of Chinese Revolution [1938], Haymarket Books, Chicago 2009, p. xiv, http://www.marxists.org/archive/trotsky/1938/xx/china.htm)

[13] Pröbsting, 2013, p. 228

[14] В.І. Ленін: Конспект гегелівських лекцій з історії філософії; у: LCW 38, p. 256

[15] Георг Вільгельм Фрідріх Гегель: Наука логіки, (Переклад А.В. Міллера), Humanity Books, New York 1969, p. 826

[16] Див. Наприклад, Йосип Сталін: Жовтнева революція і тактика російських комуністів (1924), в: Твори І.В. Сталіна, том 6, Видавництво іноземних мов, Москва 1953, с. 374-420; критику теорії "соціалізму в одній країні" див.: Leon Trotsky: Третій Інтернаціонал після Леніна. Проект програми Комуністичного Інтернаціоналу: A Criticism of Fundamentals (1928), Pathfinder Press, New York 1970; див. також у того ж автора: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972; див. також Michael Pröbsting: Capitalism Today and Law of Uneven Development: Марксистська традиція та її застосування в даний історичний період, в: Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 44, Issue 4, 2016, http://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/03017605.2016.1236483

[17] Leon Trotsky: The Permanent Revolution (1929), Pathfinder Press, New York 1969, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1931/tpr/pr-index.htm

[18] Наш аналіз та критику сталінської диктатури див. у книзі, опублікованій нашою попередньою організацією "Ліга за революційний комуністичний інтернаціонал": The Degenerated Revolution: Походження та природа сталінських держав, https://www.thecommunists.net/theory/stalinism-and-the-degeneration-of-the-revolution; див. також розділ II у книзі Міхаеля Прьобстинга: Cuba's Revolution Sold Out? Шлях від революції до реставрації капіталізму, RCIT Books, Відень 2013, https://www.thecommunists.net/theory/cuba-s-revolution-sold-out

[19] Див. Наприклад, Leon Trotsky: The Revolution Betrayed (1936), Pathfinder Press 1972, https://www.marxists.org/archive/trotsky/1936/revbet/index.htm

[20] Наш аналіз цього процесу див. у наступних документах нашої попередньої організації: Тези про Горбачова, прийняті на конференції MRCI у липні 1987 року, https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_30; LRCI: The Failed Coup in the USSR (серпень 1991 року), https://www.thecommunists.net/theory/archive-documents-from-the-lrci-and-lfi/#anker_5

[21] Ганс Ван Зон, Андре Батако, Ганна Креславська: Соціально-економічні зміни у Східній Україні. На прикладі Запоріжжя, опубліковане у 1998 році, перевидане у 2018 році видавництвом Routledge, New York 2018, с. 164 (далі "Зон")

[22] ЮНІДО: Україна, Цілі сталого розвитку. Гідна праця та економічне зростання, 2019, с. 8 (далі "ЮНІДО")

[23] Анастасія Несветайлова: З 'Transition' до Розвитку розвитку: The New Periphery в Global Financial Capitalism, в: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальна політична економія та пострадянські зміни в Росії, Україні та Білорусі, Routledge, New York 2019, p. 147

[24] Див. також Олександр Петрик: Історія розвитку грошової системи в Україні, Банк та Кредит № 8, 2006, с. 12

[25] Цифра за 1999 рік взята з: Marek Dabrowski and Malgorzata Jakubiak: Sources of Economic Growth in Ukraine after 1998 Currence Crisis and Country's Prospects, Center for Social and Economic Research, CASE Reports No. 55, Warsaw 2003, p. 9; Цифра за 2006 рік взята з: Vasily Astrov and Peter Havlik: Розвиток Чорноморського регіону в 21 столітті: Strategic, Economic and Energy Perspectives, Center for Transatlantic Relations, Washington, DC. 2008), p. 123; цифри за 2013 та 2018 роки взято з: UNIDO, p. 9

[26] Роберт С. Кравчук: Українська політична економія. The First Ten Years, Palgrave Macmillan, New York 2002, p. 14 (надалі згадується як "Кравчук")

[27] Надя Лісовська: Товарна зовнішня торгівля в Росії, Україні та Білорусі, в: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальна політична економія та пострадянські зміни в Росії, Україні та Білорусі, Routledge, New York 2019, p. 86 (далі "Лісівська")

[28] В офіційній економічній статистиці промисловий сектор включає, окрім обробної промисловості, будівництво, видобуток корисних копалин, електроенергетику, нафтогазову промисловість тощо

[29] Світовий банк: Індикатори світового розвитку, 2021 рік, дані взяті з файлу Excel, https://databank.worldbank.org/source/world-development-indicators

[30] Кравчук, с. 27

[31] Marko Bojcun: Towards a Political Economy of Ukraine. Selected Essays 1990-2015, ibidem-Verlag, Stuttgart 2020, p. 158 (надалі іменується "Bojcun, 2020")

[32] ОЕСР: Огляди інвестиційної політики ОЕСР: Україна 2016, OECD Publishing, Paris 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, p. 37 (далі називається "OECD 2016")

[33] Андрій Гладун, Віталій Дудін, Оксана Дутчак, Олександр Кравчук, Михайло Небога, Олександр Одосій, Захар Попович: Альтернативні механізми соціально-економічного розвитку України, Центр соціально-трудових досліджень, Київ 2016, с. 57 (далі "Центр соціально-трудових досліджень")

[34] Зон, с. 126-132

[35] Світовий банк: Очікувана тривалість життя при народженні, всього (років) – Україна, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.LE00.IN?locations=UA

[36] Світовий банк: Рівень смертності, грубий (на 1 000 осіб) – Україна, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.CDRT.IN?locations=UA

[37] Світовий банк: Рівень народжуваності, загальний (народжень на одну жінку) – Україна, https://data.worldbank.org/indicator/SP.DYN.TFRT.IN?locations=UA

[38] John P Ruehl: Скільки українських біженців повернеться додому? 14 січня 2023 року https://asiatimes.com/2023/01/how-many-ukrainian-refugees-will-return-home

[39] ОЕСР: Maintaining Momentum of Decentralisation in Ukraine, OECD Multi-level Governance Studies, OECD Publishing, Paris 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, p. 50 (далі "ОЕСР 2018")

[40] Кравчук, с. 22

[41] Кравчук, с. 23-24

[42] Конор М. Савой, Яніна Стагун: Забезпечення економічної трансформації України Відновлення, реконструкція та модернізація, Центр стратегічних та міжнародних досліджень, січень 2023 року, Звіт Комісії CSIS з економічної реконструкції України, с. 13 (далі "CSIS")

[43] CSIS, с. 13

[44] Кравчук, с. 27

[45] Центр соціально-трудових досліджень, с. 113

[46] Ми обговорювали це питання у кількох роботах; див. глави "Вивіз капіталу і проблема "кільцевих" прямих іноземних інвестицій" та ""Примарні ПІІ": Не російська особливість, а глобальний феномен" у згаданій вище брошурі "Особливості російського імперіалізму".

[47] Центр соціально-трудових досліджень, с. 132

[48] Олег Гаврилишин: Політична економія незалежної України. Повільний старт, хибний старт та останній шанс? Palgrave Macmillan, London 2017, pp. 214-215 (далі "Гаврилишин")

[49] Гаврилишин, стор 238

[50] Marko Bojcun: Торгівля, інвестиції та борги: інтеграція України у світові ринки, у: Neil Robinson (Ed.): Reforging the Weakest Link. Глобальна політична економія та пострадянські зміни в Росії, Україні та Білорусі, Routledge, New York 2019, p. 53 (далі "Бойкун, 2019"); Кравчук, с. 30

[51] Гаврилишин, с. 100-101

[52] Антон Олійник: Building Ukraine From Within. A Sociological, Institutional, і Economic Analysis of Nation-State в Making, ibidem-Verlag, Stuttgart 2018, p. 340 (далі "Олійник")

[53] Лісовська, с. 86

[54] Саме там, с. 88

[55] ОЕСР 2018, с. 49; ОЕСР 2016, http://dx.doi.org/10.1787/9789264257368-en, с. 34

[56] CSIS, с. 17

[57] ОЕСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 49

[58] Саме там, с. 49

[59] Slawomir Matuszak: В search of new routes. Зовнішня торгівля України після Революції Гідності Ośrodek Studiów Wschodnich im. Марка Карпія, Центр східних досліджень, OSW Studies Number 75, Варшава 2018, с. 18

[60] Девід X. Ноак: Hardliner, Neoliberale, Oligarchen: Der fragwürdige Erfolg der Ukraine, 2. January 2023, https://www.heise.de/tp/features/Hardliner-Neoliberale-Oligarchen-Der-fragwuer -der-Ukraine-7445797.html

[61] Центр соціально-трудових досліджень, с. 72

[62] CSIS, с. 19

[63] ЮНІДО, с. 14

[64] Бойкун, 2020, с. 158

[65] Бойкун, 2020, с. 99

[66] Олійник, с. 344-345

[67] Центр соціально-трудових досліджень, с. 71

[68] Центр соціально-трудових досліджень, с. 68

[69] Гаврилишин, с. 242-243

[70] Див. розділи 6, 7 та 8 у Pröbsting, 2013.

[71] Бойкун, 2020, с. 213

[72] Кравчук, с. 33

[73] Бойкун, 2019, с. 56

[74] Центр соціально-трудових досліджень, с. 12

[75] Саме там

[76] Центр соціально-трудових досліджень, с. 13

[77] Центр соціально-трудових досліджень, с. 15

[78] Бойчун, 2020, с. 223

[79] Марко Бойкун: Витоки української кризи, у: Critique, Vol. 43, Nos. 3-4, 2015, с. 404 (надалі іменується "Bojcun, 2015")

[80] ОЕСР 2016, с. 30

[81] Світовий банк: Обов'язок центрального уряду (1970-2020), Україна, дані взяті з файлу Excel, https://data.worldbank.org/indicator/GC.DOD.TOTL.GD.ZS

[82] Світовий банк: Запаси зовнішнього боргу (% від ВНД), Україна, Дані взяті з файлу Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[83] Світовий банк: Запаси зовнішнього боргу (% від ВНД), Україна, Дані взяті з файлу Excel, https://data.worldbank.org/indicator/DT.DOD.DECT.GN.ZS

[84] Див. Про це, наприклад, Michael Pröbsting: Україна в борговій пастці імперіалізму. Міжнародні робітничі та народні рухи мають вести кампанію за повне списання зовнішніх боргів України, 9 липня 2022 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap

[85] Heidi Chow: Час списати зовнішні борги України, 06.04.2022, https://jacobin.com/2022/03/ukraine-foreign-debt-cancellation-imf-global-finance

[86] Кравчук, с. 30

[87] Кравчук, с. 257

[88] ОЕСР: Територіальні огляди ОЕСР: Україна 2013, OECD Publishing, 2014, http://dx.doi.org/10.1787/9789264204836-en, p. 34

[89] ОЕСР, 2016, с. 42

[90] Бойкун, 2020, с. 221

[91] Бойкун, 2020, с. 243

[92] Бойкун, 2015, с. 403-404

[93] ОЕСР, 2016, с. 138

[94] ОЕСР 2016, с. 49-50

[95] ОЕСР 2016, с. 18

[96] ОЕСР 2016, с. 50

[97] ОЕСР: Огляди інвестиційної політики: Україна 2011, Огляди інвестиційної політики ОЕСР, Видавництво ОЕСР 2011, http://dx.doi.org/9789264113503-en, с. 19

[98] ОЕСР 2016, с. 17

[99] ОЕСР 2016, с. 48

[100] Див., Наприклад, нашу вищезгадану книгу про Грецію або брошури про Туреччину та Індію

[101] ЮНКТАД: Доповідь про світові інвестиції 2022, с. 210

[102] ЮНКТАД: Доповідь про світові інвестиції 2022, с. 214

[103] Крім великого аналізу в нашій книзі "Велике пограбування Півдня" (див. вище), ми також відсилаємо читачів до нашої брошури про надексплуатацію мігрантів (німецькою мовою): Michael Pröbsting: Marxismus, Migration und revolutionäre Integration (2010) in: Revolutionärer Kommunismus, Nr. 7, http://www.thecommunists.net/publications/werk-7. Див. також статтю того ж автора: Міграція та надексплуатація: Марксистська теорія та роль міграції в нинішній період капіталістичного занепаду, Критика: Журнал соціалістичної теорії, том 43, № 3-4 (2015), http://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/03017605.2015.1099846

[104] I. I. Rubin: Нариси з теорії вартості Маркса (1928), Black Rose Books, Montreal 1990, p. 165

[105] Про Путіна та антиукраїнський шовінізм див., наприклад, згаданий памфлет Міхаеля Прьобстинга: Putin's Poodles (Apologies to All Dogs).

[106] Цитується по: Костянтин Кононенко: Україна та Росія. Історія економічних відносин між Україною та Росією (1654-1917), The Marquette University Press, Milwaukee 1958, p. 32

[107] Ірина Лапшина: Україна – еміграція та переміщення у минулому та сьогоденні, 08.07.2022, Bundeszentrale für politische Bildung, https://www.bpb.de/themen/migration-integration/laenderprofile/english-version-country-profiles/510002/ukraine-emigration-and-displacement-in-past-and-present (далі "Лапшина")

[108] Міжнародна організація з міграції ООН: Всесвітня доповідь про міграцію 2020, с. 26 та 281

[109] CSIS, с. 19

[110] Paul J. J. Welfens: Вторгнення Росії до України. Економічні виклики, питання ембарго та новий глобальний економічний порядок, Європейський інститут міжнародних економічних відносин, Palgrave Macmillan, Cham 2022, https://doi.org/10.1007/978-3-031-19138-1_13, с. 247

[111] Міжнародна організація з міграції ООН: Доповідь про світову міграцію 2020, с. 88

[112] Лапшина

[113] Bojcun, 2020, p. 158

[114] Гаврилишин, с. 239

[115] ОЕСР 2018, с. 48

[116] ОЕСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 49

[117] ЮНІДО, с. 15

[118] Бойкун, 2020, с. 246

[119] Бойкун, 2015, с. 403

[120] Бойкун, 2015, с. 403-404

[121] ОЕСР 2016, с. 49

[122] Бойкун, 2019, с. 54-55

[123] Бойкун, 2015, с. 405

[124] ОЕСР 2018, http://dx.doi.org/10.1787/9789264301436-en, с. 61

[125] Див. Про це, наприклад, RCIT: "Самовизначення для Донбасу": Реакційне гасло на службі російського імперіалізму. Про історичні, теоретичні та політичні причини, чому це гасло суперечить марксистській програмі національного самовизначення, а також інтересам нинішньої національно-визвольної боротьби українського народу, 27 червня 2022 року, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-donbass/#anker_1

[126] Див. Michael Pröbsting: Україна в борговій пастці імперіалізму. Міжнародні робітничі та народні рухи мають вести кампанію за повне списання зовнішніх боргів України, 9 липня 2022 року, https://www.thecommunists.net/worldwide/europe/ukraine-in-imperialist-debt-trap; того ж автора: Гігантська руйнація українського суспільства, 12 грудня 2022 року, https://links.org.au/gigantic-destruction-ukrainian-society. Усі цифри у цьому розділі, якщо не зазначено інше, взяті з цих двох статей, де читачі також можуть знайти джерела цієї інформації

[127] CSIS, с. 14 та 19

[128] Якоб Зірм: Ukraine: "Die Entwicklung von 15 Jahren ist ausgelöscht", Die Presse, 03.12.2022, https://www.diepresse.com/6223189/ukraine-die-entwicklung-von-15-ja-ausgeloescht

[129] CSIS, с. 15

[130] CSIS, с. 27

[131] CSIS, с. 17

[132] Ronja Ganster, Jacob Kirkegaard, Thomas Kleine-Brockhoff та Bruce Stoke: Проектування відновлення України в дусі плану Маршалла, Німецький фонд Маршалла США, вересень 2022 року, стор. 17

[133] CSIS, с. 26

[134] CSIS, с. 25

[135] Див. Про це, наприклад, брошуру Міхаеля Прьобстинга: Південна Корея як імперіалістична держава. Про природу південнокорейського монополістичного капіталу та програмні завдання робочого авангарду, що випливають звідси, грудень 2019, https://www.thecommunists.net/theory/study-on-south-korea-as-an-imperialist-power

[136] В.І. Ленін: План гегелівської діалектики (логіки) (1914); в: Зібрання творів т. 38, с. 316

[137] Четвертий Інтернаціонал: Імперіалістична війна та пролетарська світова революція; Маніфест, прийнятий Надзвичайною конференцією Четвертого Інтернаціоналу у травні 1940 року у: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), Pathfinder Press, New York 1973, p. 327; http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm