Antiimperialismo entonces y ahora

Anti-Imperialismo de Então & de Agora

L'anti-impérialisme d'hier et d'aujourd'hui

Антиимпериализм тогда и сейчас

Antimperialismo allora e oggi

Anti-Imperialismus damals und heute

Антиімперіалізм тоді і зараз

반제국주의, 그때와 지금

 

On the principles of anti-imperialism in view of changes in world capitalism

 

By Michael Pröbsting, Revolutionary Communist International Tendency (RCIT), 4 June 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contents

 

Introduction

 

Principles of anti-imperialism

 

The relevance of different aspects of the anti-imperialist program in different periods

 

Important changes in the social-economic physiognomy of imperialist capitalism

 

Consequences for Marxists

 

 

* * * * *

 

Introduction

 

 

 

It is an axiom for Marxists that imperialist powers, their rivalry, and their wars are one of the key characteristics of the final stage of capitalism which has been consequently called “the epoch of imperialism”. It is therefore only coherent that the struggle against imperialist aggression and wars has always been an elementary feature of the revolutionary program in modern times.

 

While this has been true since the onset of the imperialist epoch at the beginning of the 20^th century, it would be utterly mistaken to imagine that the concrete application of these principles and the relevance of its individual elements remain always one and the same. In fact, the concrete application of this program depends on the specific characteristics of a given historic period within this epoch.

 

In this essay we shall, after a brief summary of the principles of anti-imperialism, elaborate how these principles had to be applied in the different periods in the past and, most importantly, how they need to be applied today. Finally, we will discuss the underlying changes in modern capitalism which influence the concrete application of the anti-imperialist program and the consequences of these changes for Marxist strategy.

 

 

 

Principles of anti-imperialism

 

 

 

We will limit ourselves to briefly summarise the principles of anti-imperialism since we elaborated on this in much detail in two books and other works. [1] Since imperialism is a central feature of modern capitalism, the struggle against it is an elementary feature of working-class policy. In other words, it is the application of the Marxist program and the general methods of the class struggle to the terrain of anti-chauvinist and anti-militarist struggle.

 

The Marxist program against imperialism is based on the axiom that the working class is by its very nature an international class. As such, its interests are in sharpest contrast to those of the imperialist bourgeoisie. Just as the workers of a given enterprise have no common interests with their boss, so has the working class no common interests with the ruling class of a given imperialist state. Quite the opposite, as the workers want to weaken, defeat and finally expropriate the owners of “their” corporation, so do the workers of a given imperialist country desire to weaken, defeat and finally overthrow the ruling class. At the same time, workers in one enterprise share common interests with their colleagues in other companies which is why they jointly organise in trade unions. The same is the case with workers in one country as they fundamentally share the same class interests as their colleagues abroad.

 

Marxists recognize that imperialist capitalism is characterized by global domination of a handful of Great Powers as well as a number of monopolies. Such a system is characterized by irreconcilable contradictions which necessarily provoke crises, tensions and wars. We therefore refute the pacifist illusion that capitalism could somehow overcome such antagonisms and establish a peaceful capitalist world order – a concept first elaborated by Karl Kautsky and later adopted by social democrats and Stalinists. The only way to abolish death and destruction at the hand of poisonous militarism is to smash the Great Powers, overthrow the ruling capitalist and to establish a world federation of workers and peasant republics via the socialist world revolution.

 

For these reasons the workers in imperialist countries will utilize every conflict in which their class enemy is involved in order to advance their interests and to strengthen their fighting power. Historically, this program has been associated with the formula of revolutionary defeatism [2] which the Left Opposition led by Trotsky once defined as follows: “What is meant by the term defeatism? In the whole past history of the party, defeatism was understood to mean desiring the defeat of one’s own government in a war with an external enemy and contributing to such a defeat by methods of internal revolutionary struggle.” [3]

 

In the epoch of imperialism, Marxists differentiate between three categories of states: imperialist, (semi-)colonial and (degenerated) workers states. Without understanding the existence of these three fundamental types of class states, it is impossible for socialists to find a correct orientation in the imperialist epoch. “To teach the workers correctly to understand the class character of the state – imperialist, colonial, workers’—and the reciprocal relations between them, as well as the inner contradictions in each of them, enables the workers to draw correct practical conclusions in situation.” ^[4]

 

Corresponding to such different categories of states, Marxists basically differentiate between two types of wars: wars of oppression and wars of liberation. Wars of oppression are conflicts between two reactionary camps in which the working class does not support either side. Examples for such are conflicts between imperialist states or reactionary civil wars. Wars of liberation can be the struggle of a (semi-)colonial country against an imperialist power, of a nationally oppressed people against the dominating nation, of a progressive camp in a civil war or of a (degenerated) workers state. In such conflicts, socialists unambiguously support the anti-imperialist or anti-reactionary camp.

 

„Capitalist brigands always conduct a “defensive” war, even when Japan is marching against Shanghai and France against Syria or Morocco. The revolutionary proletariat distinguishes only between wars of oppression and wars of liberation. The character of a war is defined, not by diplomatic falsifications, but by the class which conducts the war and the objective aims it pursues in that war. The wars of the imperialist states, apart from the pretexts and political rhetoric, are of an oppressive character, reactionary and inimical to the people. Only the wars of the proletariat and of the oppressed nations can be characterized as wars of liberation.” ^[5]

 

Different types of wars require different strategies. In conflicts between imperialist states (as well as in other conflicts between equally reactionary camps), the principles of international working-class solidarity require that socialists oppose both camps. They must refuse to side with their own ruling class as well as with that of the opposing imperialist camp: Likewise, socialists totally reject any chauvinist propaganda of the ruling class. Instead of supporting their “own” ruling class, they propagate intransigent class struggle (following the famous phrase of Karl Liebknecht in World War I “The main enemy is at home”). This strategy implies in the case of war, as formulated by Lenin and the Bolshevik Party in 1914, that revolutionaries strive for the “transformation of the imperialist war into civil war”, i.e. that they advance the proletariats’ struggle for power under the conditions of war. Such a program is the only way to unite the international working class on an internationalist basis and to break any “patriotic” unity of workers with “their” imperialist bourgeoisie as well as their lackeys inside the workers movement.

 

In conflicts between the imperialist bourgeoisie and oppressed peoples, the RCIT calls workers and popular organizations around the world to act decisively in the spirit of revolutionary anti-imperialism and working class internationalism. They must unconditionally support the oppressed people against the imperialist aggressors and fight for the defeat of the latter. They need to apply the anti-imperialist united front tactic – this means siding with the forces representing these oppressed people without giving political support to their respective leaderships (usually petty bourgeois nationalists or Islamists; sometimes even semicolonial bourgeois states). Socialists in the imperialist countries are obligated to fight merciless against the social-chauvinist supporters of Great Power privileges as well as against the cowardly centrists who abstain from actively supporting the struggle of the oppressed. Socialists support the Anti-Imperialist Patriotism of the oppressed and help them to develop a socialist, internationalist consciousness. Only on the basis of such a program will it be possible for socialists to create the conditions for trust and unity of the workers and poor peasants of the oppressed people with the progressive workers in the imperialist countries. Only on such a fundament will it be possible to unite the international working class on an internationalist basis. Only with such a strategy will it be possible for communists to replace the vacillating petty-bourgeois leaderships of the oppressed masses. [6]

 

 

 

The relevance of different aspects of the anti-imperialist program in different historic periods

 

 

 

While the above-mentioned principles of anti-imperialism are always relevant in the epoch we are living in, their concrete application depends on the concrete form of the capitalist world order and its inner contradictions. Let us give a brief overview.

 

In the first period of the imperialism epoch before 1914, tensions between the imperialist powers (mainly Britain, France, Germany, Russia, U.S. and Japan) were the dominating feature of the world situation. As is well known, these tensions resulted in the devastating World War I in 1914-18. While the large majority of the Second International capitulated and failed to fight consistently against all imperialist powers, the Bolsheviks led by V. I. Lenin organized an internationalist minority – which was the nucleus of the Communist International founded in March 1919 – on the basis of the program of revolutionary defeatism.

 

Another feature of the pre-1914 period, albeit less pronounced as it would become later, were colonial wars of the imperialist powers – mainly but not exclusively by Britain and France – against the peoples of the South resp. popular uprisings against the oppressors. As examples we refer to the anti-British insurrections by the Dervish Movement in Somalia and the Mahdist rebels in Sudan in late 19^th century, the uprising of the Herero and the Namaqua against the German rulers in 1904-07 or the so-called Boxer Rebellion in China in 1899-1901.

 

In the period 1914 to 1945 all types of conflicts took a particularly sharp expression. This period saw two world wars – the first being a conflict only between imperialist powers while the second was a combination of inter-imperialist conflicts (U.S., Britain and France against Germany, Italy and Japan), a conflict between an imperialist power and a degenerated workers state (Germany vs. the Soviet Union) as well as national liberation wars (e.g. China vs Japan and the partisan wars in German-occupied Europe). In addition, there were also a number of other national liberation wars (e.g. the Rif War led by Abd el-Krim against Spain and France in 1921-26, the Great Syrian Revolt in 1925, Japan vs China since 1931; Italy vs. Ethiopia in 1935-36) as well as civil wars (e.g. Spain 1936-39) in this period.

 

In all these conflicts, revolutionaries – first the Bolsheviks and the Communist International and later its successor, Trotsky’s Fourth International – took a defeatist position in inter-imperialist conflicts against both camps but supported the oppressed nations, the Soviet Union of anti-fascist Spain in their wars of liberation.

 

The period after World War II – more precisely, it started with the onset of the Cold War in 1947/48 – until the collapse of Stalinism in 1989-91 did bear several different features compared with the previous period. While inter-imperialist rivalry did not disappear, it became a secondary feature. The reasons for this were, on one hand, the Cold War between the imperialist powers and the Stalinist states (most importantly the USSR) which pushed the former to join forces. On the other, it was because WWII had resulted in the clear and undisputed absolute hegemony of U.S. imperialism within the capitalist camp. In addition, this period also saw a number of anti-colonial and national liberation struggles which resulted in some important defeats for the Western powers (e.g. Vietnam War, Algeria).

 

The period between 1991 and 2008 – the year of the Great Recession – was characterized by the disappearance of Stalinist workers states and the absolute hegemony of U.S. imperialism. Other imperialist powers – Western Europe, Japan and reemerging Russia under Putin – were too weak to effectively challenge Washington. However, this period – in particular in its late phase – saw the beginning of the decline of the U.S. hegemony. The most important wars in this period were national liberation struggles like those of the Iraqi and Afghan people against the U.S. and its allies as well as of the Chechen people against Russia. Other important wars were those on the Balkans in the 1990s. in all these wars, we supported the wars of liberation against the imperialist and reactionary aggressors.

 

The current historic period which started in 2008 is characterised by the decay of capitalism reflected in economic stagnation, humanitarian and ecological catastrophes, wars and revolutionary crises. In such a period we see basically two types of conflicts: on one hand, there has been a massive acceleration of inter-imperialist rivalry mainly as a result of the rise of China and Russia as imperialist powers which are challenging the old Western imperialists. At the same time, national liberation wars (e.g. in Afghanistan until 2021 ^[7], the Ukraine’s war of national defence since February 2022 ^[8] or the current Gaza War against Israel’s genocide ^[9]) or progressive civil wars (in Syria against the Assad tyranny since 2011, ^[10] in Burma/Myanmar since the military coup in 2021 ^[11]) are crucial features of the world situation. [12]

 

 

 

Important changes in the social-economic physiognomy of imperialist capitalism

 

 

 

There have been several important changes in the social-economic physiognomy of imperialist capitalism in the last hundred years which Marxists have to take into account in order to understand the character of the current period and the corresponding tasks for the class struggle. Since the RCIT has already analysed these developments in much detail we limit ourselves to a brief summary and references to our studies.

 

First, there has been a dramatic shift of capitalist value production and, correspondingly, of the international working class. At the time of Lenin and Trotsky, the (semi-)colonial countries in the South were still capitalistically backward and industrial production was mostly located in the imperialist countries in North America, Western Europe and, to a lesser degree, in Japan. Correspondingly, most of the international working class was living in these imperialist states. However, this has massively changed in the past decades. In 1950 34% of the global industrial workers were living in the South, in 1980 this share has risen to about 50% and in 2013, 83.5% of all industrial workers did live and work in the semi-colonial countries and emerging imperialist China. In total, about ¾ of the global wage laborers live outside of the Western imperialist countries. ^[13]

 

Correspondingly, the majority of capitalist value production no longer takes place in the Western imperialist countries as the ruling class painfully noticed with all the disruptions of the global supply chains in the past years. While the U.S., Japan, Germany, France, Britain and Italy accounted for about 55% of world’s manufacturing in 1985, this share had declined to less than 30% by 2018. ^[14] (See also Table 1)

 

 

 

Table 1. Regional Shares of Global Industrial Value Added in 2019 ^[15]

 

Region                                                                         Share

 

China                                                                          24.9%

 

United States                                                             16.6%

 

Northeast Asia                                                          8.8%

 

              Japan                                                             6.4%

 

              South Korea                                                 2.4%

 

Western Europe                                                        8.7%

 

Southeast Asia (ASEAN)                                         4.8%

 

Oceania                                                                      1.6%

 

 

 

This changes basically reflect two processes. On one hand, China has emerged as a new imperialist power which is challenging the long-term hegemony of the U.S. ^[16] This is manifested in the fact that China has become the leading country – together with the U.S. – in the global ranking of the largest corporations in the world (as calculated by the Fortune Global 500 list in Table 2). We see the same picture when it comes to the global ranking of billionaires. (See Table 3) And while China is still behind the U.S. in military expenditures, it has already become the world’s No. 2 (U.S. 916 vs. China 296 billion U.S. Dollar). [17]

 

 

 

Table 2. Top 10 Countries with the Ranking of Fortune Global 500 Companies (2023) ^[18]

 

Rank                   Country                                                        Companies                      Share (in%)

 

1                          United States                                               136                                    27.2%

 

2                          China (without Taiwan)                            135                                    27.0%

 

3                          Japan                                                             41                                      8.2%

 

4                          Germany                                                      30                                      6.0%

 

5                          France                                                           23                                      4.6%

 

6                          South Korea                                                18                                      3.6%

 

7                          United Kingdom                                        15                                      3.0%

 

8                          Canada                                                         14                                      2.8%

 

9                          Switzerland                                                 11                                      2.2%

 

10                        Netherlands                                                10                                      2.0%

 

 

 

Table 3. China and U.S. Lead the Hurun Global Rich List 2021 ^[19]

 

                            2021                    Share of “Known” Global Billionaires 2021

 

China                  1058                    32.8%

 

U.S.                     696                      21.6%

 

 

 

On the other hand, this process reflects the increasing dependence of imperialist powers on industrial production in the Global South. Hence, the super-exploitation and control of the semi-colonial countries becomes increasingly important for the Great Powers. This is even more the case than official figures suggest (usually calculated in US-Dollars) because these distort the picture as through various mechanism – unequal exchange, currency manipulation, internal calculations within multinational corporations, etc. – the value produced in imperialist countries is overestimated while the share produced in semi-colonial countries is underestimated. [20]

 

Another important difference between the period in which Lenin and Trotsky were living in and the period after WWII is the transformation of most colonies into semi-colonies, i.e. countries which are formally political independent but continue to take a dependent and super-exploited position in the imperialist world order.

 

Furthermore, there has been a massive process of globalization, i.e. the global integration of production and trade. Between the end of WWII and the Great Recession in 2008, the ratio of goods trade to global output (Gross Domestic Product) had constantly increased from about 10% to nearly 50%. Since than this share has slightly decreased but still vacillates between 41% and 48%. [21]

 

However, with the acceleration of inter-imperialist rivalry, trade between the Western and Eastern Great Powers is decreasing while it increases within the respective blocs. A recently published study of leading economists of the IMF writes: “We find that, like during the Cold War, trade and investment between blocs is decreasing, compared to trade and investment within blocs. While the decoupling remains small compared to that earlier episode, it is also in its early stages and could worsen significantly if geopolitial tensions persists and restrictive trade policies continue to mount.” ^[22] We allow ourselves to point out that the RCIT did already predict this development more than a decade ago when we noted: “As a result there will be a tendency towards forms of protectionism and regionalisation. Each Great Power will try to form a regional bloc around it and restrict access for the other Powers. By definition, this must result in numerous conflicts and eventual wars.” [23]

 

Finally, another important change in the period since WWII has been the expansion and consolidation of the labour aristocracy in the imperialist countries. As Lenin explained, this is the top layer of the working class (e.g. certain sectors of highly-paid skilled workers) which has been bribed by the bourgeoisie with various privileges. The financial sources to pay off the labor aristocracy in the imperialist countries, and thereby to undermine its working-class solidarity, are derived from the extra profits which the monopoly capitalists obtain by super-exploiting the semi-colonial countries as well as migrants in the imperialist metropolises. Unfortunately, the labor aristocracy – along with its twin, the labor bureaucracy – plays a dominating role inside the trade unions and the reformist parties in the imperialist countries. On an ideological level, these layers play an important role to transmit aristocratic prejudices to wider layers of the popular masses directed against the oppressed people and against the lower strata of the proletariat like migrants (e.g. Islamophobia, chauvinism, support for Zionism, etc.). The RCIT has called this phenomenon as aristocratism. ^[24]

 

 

 

Consequences for Marxists

 

 

 

In this final chapter, we shall summarise some consequences of these changes for Marxist strategy.

 

1) Revolutionary anti-imperialism is of crucial importance in the current period since both inter-imperialist rivalry as well as imperialist aggression and national liberation struggles are key features of the world situation. It is impossible to be a communist without a consistent position of revolutionary defeatism against all Great Powers and without unconditional support for the struggles of the oppressed peoples.

 

2) Internationalism in theory and practise is essential for Marxists because the world economy is more integrated than ever and because major challenges of humanity – from the climate crisis to armament and migration – are by their very nature global issues. Advocating cross-border class struggles and the international organisation of the working class are therefore imperative to fight catastrophic capitalism. Most importantly, Marxists have to advance the unification of the proletarian vanguard and build a revolutionary world party.

 

3) Building the international workers movement and a new revolutionary world party must not be content with working in the old imperialist countries in Western Europe and North America. It must rather have a focus on the semi-colonial countries and new powers like China since it is these regions where the vast majority of the global proletariat is located.

 

4) Revolutionary work in the old imperialist countries in Western Europe and North America must have a focus on the masses of the working class in contrast to the privileged and aristocratic layers at the top or to the academic middle class milieu. This includes in particular migrants who face a double oppression (as workers and as a national minority) and who are also transmitting belts to the countries of the Global South. Revolutionaries need to work within the labour movement for unity of native and migrant workers and advocate an anti-imperialist program of solidarity with the struggles of the oppressed.

 

5) Such an orientation does go hand in hand with the conscious struggle of revolutionaries against aristocratic prejudices within the workers movement and the so-called left. Such a struggle must not be waged only on a theoretical-propagandistic level but also, and more importantly, by advocating concrete practical solidarity with the anti-imperialist struggles in the south and anti-chauvinist resistance in the imperialist countries.

 

These are some conclusions which we can draw from comparing the conditions of anti-imperialist struggles in past and present. The RCIT looks forward to exchange views with other socialist organisations and activists on this issue and to join forces in the common struggle to bring down the imperialist monster.

 

 

Sobre los principios del antiimperialismo ante los cambios en el capitalismo mundial

 

Por Michael Pröbsting, Corriente Comunista Revolucionaria Internacional (CCRI), 4 de junio de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contenido

 

Introducción

 

Principios del antiimperialismo

 

La relevancia de diferentes aspectos del programa antiimperialista en diferentes períodos

 

Cambios importantes en la fisonomía socioeconómica del capitalismo imperialista

 

Consecuencias para los marxistas

 

 

* * * * *

Introducción

 

 

 

Para los marxistas es un axioma que las potencias imperialistas, su rivalidad y sus guerras son una de las características clave de la etapa final del capitalismo, que en consecuencia ha sido llamada “la época del imperialismo”. Por lo tanto, es coherente que la lucha contra la agresión y las guerras imperialistas siempre haya sido una característica elemental del programa revolucionario en los tiempos modernos.

 

Si bien esto ha sido cierto desde el inicio de la época imperialista a principios del siglo XX, sería completamente erróneo imaginar que la aplicación concreta de estos principios y la relevancia de sus elementos individuales siguen siendo siempre los mismos. De hecho, la aplicación concreta de este programa depende de las características específicas de un período histórico determinado dentro de esta época.

 

En este ensayo, después de un breve resumen de los principios del antiimperialismo, explicaremos cómo estos principios tuvieron que aplicarse en los diferentes períodos del pasado y, lo más importante, cómo deben aplicarse hoy. Finalmente, discutiremos los cambios subyacentes en el capitalismo moderno que influyen en la aplicación concreta del programa antiimperialista y las consecuencias de estos cambios para la estrategia marxista.

 

 

 

Principios del antiimperialismo

 

 

 

Nos limitaremos a resumir brevemente los principios del antiimperialismo, ya que los desarrollamos con mucho detalle en dos libros y otras obras. ^[1] Dado que el imperialismo es un rasgo central del capitalismo moderno, la lucha contra él es un rasgo elemental de la política de la clase trabajadora. En otras palabras, es la aplicación del programa marxista y de los métodos generales de la lucha de clases al terreno de la lucha antichovinista y antimilitarista.

 

El programa marxista contra el imperialismo se basa en el axioma de que la clase trabajadora es por su propia naturaleza una clase internacional. Como tal, sus intereses contrastan marcadamente con los de la burguesía imperialista. Así como los trabajadores de una empresa determinada no tienen intereses comunes con su patrón, la clase trabajadora tampoco tiene intereses comunes con la clase dominante de un estado imperialista determinado. Todo lo contrario, así como los trabajadores quieren debilitar, derrotar y finalmente expropiar a los dueños de “su” corporación, los trabajadores de un determinado país imperialista desean debilitar, derrotar y finalmente derrocar a la clase dominante. Al mismo tiempo, los trabajadores de una empresa comparten intereses comunes con sus colegas de otras empresas, razón por la cual se organizan conjuntamente en sindicatos. Lo mismo ocurre con los trabajadores de un país, ya que comparten fundamentalmente los mismos intereses de clase que sus colegas en el extranjero.

 

Los marxistas reconocen que el capitalismo imperialista se caracteriza por la dominación global de un puñado de grandes potencias, así como de una serie de monopolios. Un sistema así se caracteriza por contradicciones irreconciliables que necesariamente provocan crisis, tensiones y guerras. Por lo tanto, refutamos la ilusión pacifista de que el capitalismo podría de alguna manera superar tales antagonismos y establecer un orden mundial capitalista pacífico –un concepto elaborado por primera vez por Karl Kautsky y luego adoptado por los socialdemócratas y estalinistas. La única manera de abolir la muerte y la destrucción a manos del militarismo venenoso es aplastar a las grandes potencias, derrocar al capitalismo gobernante y establecer una federación mundial de repúblicas obreras y campesinas mediante la revolución mundial socialista.

 

Por estas razones, los trabajadores de los países imperialistas utilizarán cada conflicto en el que esté involucrado su enemigo de clase para promover sus intereses y fortalecer su poder de lucha. Históricamente, este programa ha estado asociado con la fórmula del derrotismo revolucionario ^[2] que la Oposición de Izquierda dirigida por Trotsky alguna vez definió de la siguiente manera: “¿Qué se entiende por el término derrotismo? En toda la historia pasada del partido, se entendía que el derrotismo significaba desear la derrota del propio gobierno en una guerra con un enemigo externo y contribuir a esa derrota mediante métodos de lucha revolucionaria interna”. ^[3]

 

En la época del imperialismo, los marxistas diferencian entre tres categorías de Estados: imperialistas, (semi)coloniales y obreros (degenerados). Sin comprender la existencia de estos tres tipos fundamentales de Estados de clases, es imposible para los socialistas encontrar una orientación correcta en la época imperialista. “Enseñar a los obreros a comprender correctamente el carácter de clase del estado -imperialista, colonial, obrero- así como sus contradicciones internas, permitirá que los obreros extraigan las conclusiones prácticas co­rrectas en cada situación determinada.” ^[4]

 

Correspondientes a categorías tan diferentes de Estados, los marxistas básicamente diferencian entre dos tipos de guerras: guerras de opresión y guerras de liberación. Las guerras de opresión son conflictos entre dos campos reaccionarios en los que la clase trabajadora no apoya a ninguno de los lados. Ejemplos de ello son los conflictos entre estados imperialistas o las guerras civiles reaccionarias. Las guerras de liberación pueden ser la lucha de un país (semi)colonial contra una potencia imperialista, de un pueblo nacionalmente oprimido contra la nación dominante, de un campo progresista en una guerra civil o de un estado obrero (degenerado). En tales conflictos, los socialistas apoyan inequívocamente al campo antiimperialista o antireaccionario.

 

“Los bandidos capitalistas siempre hacen guerras “defensivas”, aun cuando Japón marche contra Shangai y Francia contra Siria o Marruecos. El proletariado revolucionario sólo distingue entre las guerras de opresión y las guerras de liberación. El carácter de una guerra no se define por las falsificaciones diplomáticas sino por la clase que conduce la guerra y los fines objetivos que persigue con ella. Las guerras de los estados imperialistas, más allá de sus pretextos y de su retórica política, son opresivas, reaccionarias y van contra el pueblo. Sólo se puede caracterizar como guerras de liberación a aquellas que libran el proletariado y las naciones oprimidas”. ^[5]

 

Diferentes tipos de guerras requieren diferentes estrategias. En los conflictos entre estados imperialistas (así como en otros conflictos entre campos igualmente reaccionarios), los principios de la solidaridad internacional de la clase trabajadora requieren que los socialistas se opongan a ambos campos. Deben negarse a ponerse del lado de su propia clase dominante así como de la del campo imperialista opuesto: de la misma manera, los socialistas rechazan totalmente cualquier propaganda chauvinista de la clase dominante. En lugar de apoyar a su “propia” clase dominante, propagan la lucha de clases intransigente (siguiendo la famosa frase de Karl Liebknecht en la Primera Guerra Mundial “El enemigo principal está en casa”). Esta estrategia implica, en el caso de la guerra, tal como la formularon Lenin y el Partido Bolchevique en 1914, que los revolucionarios se esfuercen por “transformar la guerra imperialista en guerra civil”, es decir, que avancen en la lucha de los proletarios por el poder en las condiciones de guerra. Un programa así es la única manera de unir a la clase obrera internacional sobre una base internacionalista y de romper cualquier unidad “patriótica” de los trabajadores con “su” burguesía imperialista, así como con sus lacayos dentro del movimiento obrero.

 

En los conflictos entre la burguesía imperialista y los pueblos oprimidos, la CCRI llama a los trabajadores y a las organizaciones populares de todo el mundo a actuar decisivamente en el espíritu del antiimperialismo revolucionario y el internacionalismo de la clase trabajadora. Deben apoyar incondicionalmente al pueblo oprimido contra los agresores imperialistas y luchar por la derrota de estos últimos. Necesitan aplicar la táctica del frente único antiimperialista: esto significa ponerse del lado de las fuerzas que representan a estos pueblos oprimidos sin dar apoyo político a sus respectivos dirigentes (generalmente nacionalistas pequeñoburgueses o islamistas; a veces incluso estados burgueses semicoloniales). Los socialistas de los países imperialistas están obligados a luchar sin piedad contra los socialchovinistas que apoyan los privilegios de las grandes potencias, así como contra los cobardes centristas que se abstienen de apoyar activamente la lucha de los oprimidos. Los socialistas apoyan el patriotismo antiimperialista de los oprimidos y les ayudan a desarrollar una conciencia socialista e internacionalista. Sólo sobre la base de tal programa será posible para los socialistas crear las condiciones para la confianza y la unidad de los trabajadores y campesinos pobres de los pueblos oprimidos con los trabajadores progresistas de los países imperialistas. Sólo sobre esa base será posible unir a la clase trabajadora internacional sobre una base internacionalista. Sólo con tal estrategia será posible que los comunistas reemplacen a las vacilantes direcciones pequeñoburguesas de las masas oprimidas. ^[6]

 

 

 

La relevancia de diferentes aspectos del programa antiimperialista en diferentes períodos históricos

 

 

 

Si bien los principios de antiimperialismo antes mencionados siempre son relevantes en la época que vivimos, su aplicación concreta depende de la forma concreta del orden mundial capitalista y sus contradicciones internas. Demos una breve descripción general.

 

En el primer período de la época del imperialismo antes de 1914, las tensiones entre las potencias imperialistas (principalmente Gran Bretaña, Francia, Alemania, Rusia, Estados Unidos y Japón) fueron la característica dominante de la situación mundial. Como es bien sabido, estas tensiones resultaron en la devastadora Primera Guerra Mundial en 1914-18. Mientras que la gran mayoría de la Segunda Internacional capituló y no logró luchar consistentemente contra todas las potencias imperialistas, los bolcheviques liderados por V. I. Lenin organizaron una minoría internacionalista –que fue el núcleo de la Internacional Comunista fundada en marzo de 1919– sobre la base del programa de Derrotismo revolucionario.

 

Otra característica del período anterior a 1914, aunque menos pronunciada que lo sería más tarde, fueron las guerras coloniales de las potencias imperialistas (principalmente, pero no exclusivamente, de Gran Bretaña y Francia) contra los pueblos del Sur, respectivamente. levantamientos populares contra los opresores. Como ejemplos nos referimos a las insurrecciones antibritánicas del Movimiento Derviche en Somalia y los rebeldes Mahdistas en Sudán a finales del siglo XIX, el levantamiento de los Herero y los Namaqua contra los gobernantes alemanes en 1904-1907 o la llamada Rebelión de los Bóxers en China en 1899-1901.

 

En el período de 1914 a 1945 todos los tipos de conflictos adquirieron una expresión particularmente aguda. Este período vio dos guerras mundiales: la primera fue un conflicto sólo entre potencias imperialistas, mientras que la segunda fue una combinación de conflictos interimperialistas (Estados Unidos, Gran Bretaña y Francia contra Alemania, Italia y Japón), un conflicto entre una potencia imperialista y una nación degenerada. estado obrero (Alemania contra la Unión Soviética), así como guerras de liberación nacional (por ejemplo, China contra Japón y las guerras partisanas en la Europa ocupada por los alemanes). Además, también hubo otras guerras de liberación nacional (por ejemplo, la Guerra del Rif liderada por Abd el-Krim contra España y Francia en 1921-1926, la Gran Revuelta Siria en 1925, Japón contra China desde 1931; Italia contra Etiopía en 1935-1936), así como guerras civiles (por ejemplo, España 1936-1939) en este período.

 

En todos estos conflictos, los revolucionarios –primero los bolcheviques y la Internacional Comunista y más tarde su sucesora, la Cuarta Internacional de Trotsky– adoptaron una posición derrotista en los conflictos interimperialistas contra ambos bandos, pero apoyaron a las naciones oprimidas, a la Unión Soviética de la España antifascista en sus guerras de liberación.

 

El período posterior a la Segunda Guerra Mundial –más precisamente, comenzó con el inicio de la Guerra Fría en 1947-1948– hasta el colapso del estalinismo en 1989-91 tuvo varias características diferentes en comparación con el período anterior. Si bien la rivalidad interimperialista no desapareció, pasó a ser una característica secundaria. Las razones de esto fueron, por un lado, la Guerra Fría entre las potencias imperialistas y los estados estalinistas (sobre todo la URSS), que empujó a las primeras a unir fuerzas. Por otro lado, fue porque la Segunda Guerra Mundial había resultado en una clara e indiscutible hegemonía absoluta del imperialismo estadounidense dentro del campo capitalista. Además, este período también vio una serie de luchas anticoloniales y de liberación nacional que resultaron en algunas derrotas importantes para las potencias occidentales (por ejemplo, la guerra de Vietnam, Argelia).

 

El período comprendido entre 1991 y 2008 –el año de la Gran Recesión– se caracterizó por la desaparición de los estados obreros estalinistas y la hegemonía absoluta del imperialismo estadounidense. Otras potencias imperialistas –Europa Occidental, Japón y la reemergente Rusia bajo Putin– eran demasiado débiles para desafiar efectivamente a Washington. Sin embargo, este período –en particular en su fase tardía– vio el comienzo del declive de la hegemonía estadounidense. Las guerras más importantes de este período fueron las luchas de liberación nacional como las de los pueblos iraquí y afgano contra Estados Unidos y sus aliados, así como las del pueblo checheno contra Rusia. Otras guerras importantes fueron las de los Balcanes en los años 1990. En todas estas guerras apoyamos las guerras de liberación contra los agresores imperialistas y reaccionarios.

 

El actual período histórico que comenzó en 2008 se caracteriza por la decadencia del capitalismo reflejada en estancamiento económico, catástrofes humanitarias y ecológicas, guerras y crisis revolucionarias. En un período así vemos básicamente dos tipos de conflictos: por un lado, ha habido una aceleración masiva de la rivalidad interimperialista principalmente como resultado del ascenso de China y Rusia como potencias imperialistas que desafían a los viejos imperialistas occidentales. Al mismo tiempo, guerras de liberación nacional (por ejemplo, en Afganistán hasta 2021, ^[7] la guerra de defensa nacional de Ucrania desde febrero de 2022 ^[8] o la actual guerra de Gaza contra el genocidio que comete Israel ^[9]) o guerras civiles progresistas (en Siria contra la tiranía de Assad desde 2011, ^[10] en Birmania/ Myanmar desde el golpe militar de 2021 ^[11]) son rasgos cruciales de la situación mundial. ^[12]

 

 

 

Cambios importantes en la fisonomía socioeconómica del capitalismo imperialista

 

 

 

Ha habido varios cambios importantes en la fisonomía socioeconómica del capitalismo imperialista en los últimos cien años que los marxistas deben tener en cuenta para comprender el carácter del período actual y las correspondientes tareas de la lucha de clases. Dado que la CCRI ya ha analizado estos desarrollos con mucho detalle, nos limitaremos a un breve resumen y referencias a nuestros estudios.

 

Primero, ha habido un cambio dramático en la producción de valor capitalista y, en consecuencia, en la clase trabajadora internacional. En la época de Lenin y Trotsky, los países (semi)coloniales del Sur todavía estaban capitalistamente atrasados y la producción industrial estaba ubicada principalmente en los países imperialistas de América del Norte, Europa Occidental y, en menor grado, en Japón. En consecuencia, la mayor parte de la clase trabajadora internacional vivía en estos estados imperialistas. Sin embargo, esto ha cambiado enormemente en las últimas décadas. En 1950, el 34% de los trabajadores industriales mundiales vivían en el Sur, en 1980 esta proporción aumentó a alrededor del 50% y en 2013, el 83,5% de todos los trabajadores industriales vivían y trabajaban en los países semicoloniales y en la China imperialista emergente. En total, alrededor de ¾ de los trabajadores asalariados del mundo viven fuera de los países imperialistas occidentales.  ^[13]

 

En consecuencia, la mayor parte de la producción de valor capitalista ya no tiene lugar en los países imperialistas occidentales, como la clase dominante notó dolorosamente con todas las perturbaciones de las cadenas de suministro globales en los últimos años. Si bien Estados Unidos, Japón, Alemania, Francia, Gran Bretaña e Italia representaban alrededor del 55% de la manufactura mundial en 1985, esta participación había disminuido a menos del 30% en 2018 ^[14] (ver también la Tabla 1).

 

 

 

Tabla 1. Participaciones regionales del valor agregado industrial global en 2019 ^[15]

 

Región                                                           Porcentaje

 

China                                                             24,9%

 

Estados Unidos                                           16,6%

 

Noreste de Asia                                           8,8%

 

     Japón                                              6,4%

 

               Corea del Sur                                2,4%

 

Europa Occidental                                     8,7%

 

Sudeste Asiático (ASEAN)                         4,8%

 

Oceanía                                                        1,6%

 

 

 

Estos cambios reflejan básicamente dos procesos. Por un lado, China ha surgido como una nueva potencia imperialista que está desafiando la hegemonía a largo plazo de Estados Unidos. ^[16] Esto se manifiesta en el hecho de que China se ha convertido en el país líder – junto con Estados Unidos – en el ranking mundial de las corporaciones más grandes. en el mundo (según lo calculado por la lista Fortune Global 500 en la Tabla 2). Vemos el mismo panorama cuando se trata del ranking global de multimillonarios. (Ver Tabla 3) Y aunque China todavía está detrás de Estados Unidos en gastos militares, ya se ha convertido en el segundo país del mundo (916 mil millones de dólares estadounidenses frente a 296 mil millones de dólares estadounidenses). ^[17]

 

 

 

Tabla 2. Los 10 principales países en el ranking de empresas Fortune Global 500 (2023) ^[18]

 

Clasificación       País                                   Empresas                           Participación (en%)

 

1                          Estados Unidos               136                                    27,2%

 

2                          China (sin Taiwán)          135                                    27,0%

 

3                          Japón                                   41                                      8,2%

 

4                          Alemania                            30                                      6,0%

 

5                          Francia                                23                                      4,6%

 

6                          Corea del Sur                    18                                      3,6%

 

7                          Reino Unido                      15                                      3,0%

 

8                          Canadá                               14                                      2,8%

 

9                          Suiza                                    11                                      2.2%

 

10                        Países Bajos                      10                                      2.0%

 

 

 

Tabla 3. China y EE. UU. lideran la lista global de ricos de Hurun 2021 ^[19]

 

                                          2021                    Proporción de multimillonarios mundiales “conocidos” 2021

 

China                               1,058                    32,8%

 

Estados Unidos               696                      21,6%

 

 

 

Por otro lado, este proceso refleja la creciente dependencia de las potencias imperialistas de la producción industrial en el Sur Global. De ahí que la superexplotación y el control de los países semicoloniales se vuelvan cada vez más importantes para las grandes potencias. Esto es aún más cierto de lo que sugieren las cifras oficiales (normalmente calculadas en dólares estadounidenses), porque distorsionan la imagen, ya que a través de diversos mecanismos (cambio desigual, manipulación monetaria, cálculos internos dentro de las corporaciones multinacionales, etc.) el valor producido en los países imperialistas es sobreestimada, mientras que la proporción producida en los países semicoloniales está subestimada. ^[20]

 

Otra diferencia importante entre el período que vivieron Lenin y Trotsky y el período posterior a la Segunda Guerra Mundial es la transformación de la mayoría de las colonias en semicolonias, es decir, países que son formalmente independientes políticamente pero que continúan adoptando una posición dependiente y superexplotada en el mundo. orden mundial imperialista.

 

Además, ha habido un proceso masivo de globalización, es decir, de integración global de la producción y el comercio. Entre el final de la Segunda Guerra Mundial y la Gran Recesión de 2008, la relación entre el comercio de bienes y la producción mundial (Producto Interno Bruto) había aumentado constantemente de alrededor del 10% a casi el 50%. Desde entonces, esta proporción ha disminuido ligeramente, pero aún oscila entre el 41% y el 48%. ^[21]

 

Sin embargo, con la aceleración de la rivalidad interimperialista, el comercio entre las grandes potencias occidentales y orientales está disminuyendo mientras aumenta dentro de los respectivos bloques. Un estudio publicado recientemente sobre destacados economistas del FMI escribe: “Encontramos que, como durante la Guerra Fría, el comercio y la inversión entre bloques están disminuyendo, en comparación con el comercio y la inversión dentro de los bloques. Si bien el desacoplamiento sigue siendo pequeño en comparación con el episodio anterior, también se encuentra en sus primeras etapas y podría empeorar significativamente si persisten las tensiones geopolíticas y siguen aumentando las políticas comerciales restrictivas”. ^[22] Nos permitimos señalar que la CCRI ya predijo este desarrollo hace más de una década cuando señalamos: “Como resultado, habrá una tendencia hacia formas de proteccionismo y regionalización. Cada Gran Potencia intentará formar un bloque regional a su alrededor y restringir el acceso de las otras Potencias. Por definición, esto debe resultar en numerosos conflictos y eventuales guerras”. ^[23]

 

Finalmente, otro cambio importante en el período posterior a la Segunda Guerra Mundial ha sido la expansión y consolidación de la aristocracia obrera en los países imperialistas. Como explicó Lenin, se trata de la capa superior de la clase trabajadora (por ejemplo, ciertos sectores de trabajadores calificados altamente remunerados) que ha sido sobornada por la burguesía con diversos privilegios. Las fuentes financieras para sobornar a la aristocracia obrera en los países imperialistas, y con ello socavar su solidaridad obrera, se derivan de las ganancias extra que los capitalistas monopolistas obtienen superexplotando a los países semicoloniales, así como a los inmigrantes en el mundo. metrópolis imperialistas. Lamentablemente, la aristocracia obrera –junto con su gemela, la burocracia obrera– desempeña un papel dominante dentro de los sindicatos y los partidos reformistas en los países imperialistas. A nivel ideológico, estas capas juegan un papel importante para transmitir prejuicios aristocráticos a capas más amplias de las masas populares dirigidos contra el pueblo oprimido y contra los estratos más bajos del proletariado como los inmigrantes (por ejemplo, islamofobia, chovinismo, apoyo al sionismo, etc.). La CCRI ha denominado a este fenómeno aristocratismo. ^[24]

 

 

 

Consecuencias para los marxistas

 

 

 

En este último capítulo resumiremos algunas consecuencias de estos cambios para la estrategia marxista.

 

1) El antiimperialismo revolucionario es de crucial importancia en el período actual, ya que tanto la rivalidad interimperialista como la agresión imperialista y las luchas de liberación nacional son características clave de la situación mundial. Es imposible ser comunista sin una posición consistente de derrotismo revolucionario contra todas las grandes potencias y sin apoyo incondicional a las luchas de los pueblos oprimidos.

 

2) El internacionalismo en teoría y práctica es esencial para los marxistas porque la economía mundial está más integrada que nunca y porque los principales desafíos de la humanidad –desde la crisis climática hasta el armamento y la migración– son por su propia naturaleza cuestiones globales. Por lo tanto, defender las luchas de clases transfronterizas y la organización internacional de la clase trabajadora es imperativo para luchar contra el capitalismo catastrófico. Lo más importante es que los marxistas deben avanzar en la unificación de la vanguardia proletaria y construir un partido mundial revolucionario.

 

3) La construcción del movimiento obrero internacional y de un nuevo partido mundial revolucionario no debe contentarse con trabajar en los viejos países imperialistas de Europa occidental y América del Norte. Más bien debe centrarse en los países semicoloniales y las nuevas potencias como China, ya que son estas regiones donde se encuentra la gran mayoría del proletariado mundial.

 

4) El trabajo revolucionario en los viejos países imperialistas de Europa occidental y América del Norte debe centrarse en las masas de la clase trabajadora en contraste con las capas privilegiadas y aristocráticas en la cima o con el medio académico de clase media. Esto incluye en particular a los inmigrantes que enfrentan una doble opresión (como trabajadores y como minoría nacional) y que también están transmitiendo cinturones a los países del Sur Global. Los revolucionarios necesitan trabajar dentro del movimiento obrero por la unidad de los trabajadores nativos y migrantes y defender un programa antiimperialista de solidaridad con las luchas de los oprimidos.

 

5) Tal orientación va de la mano con la lucha consciente de los revolucionarios contra los prejuicios aristocráticos dentro del movimiento obrero y la llamada izquierda. Tal lucha no debe librarse sólo en un nivel teórico-propagandístico sino también, y más importante, abogando por una solidaridad práctica concreta con las luchas antiimperialistas en el sur y la resistencia antichovinista en los países imperialistas.

 

Estas son algunas conclusiones que podemos sacar al comparar las condiciones de las luchas antiimperialistas en el pasado y el presente. La CCRI espera intercambiar puntos de vista con otras organizaciones y activistas socialistas sobre este tema y unir fuerzas en la lucha común para derribar al monstruo imperialista.

 

 

 

 

Sobre os princípios do anti-imperialismo tendo em vista as mudanças no capitalismo mundial

Por Michael Pröbsting, Corrente Comunista Revolucionária Internacional (CCRI/RCIT), 4 de junho de 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Conteúdo

 

Introdução

 

Princípios do anti-imperialismo

 

A relevância dos diferentes aspectos do programa antiimperialista em diferentes períodos

 

Mudanças importantes na fisionomia sócio-econômica do capitalismo imperialista

 

Consequências para os marxistas

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Introdução

 

 

 

É um axioma para os marxistas que as potências imperialistas, suas rivalidades e suas guerras são uma das principais características do estágio final do capitalismo que, consequentemente, tem sido chamado de "a época do imperialismo". Portanto, é apenas coerente que a luta contra a agressão e as guerras imperialistas sempre tenha sido uma característica elementar do programa revolucionário nos tempos modernos.

 

Embora isso tenha sido verdade desde o início da época imperialista no começo do século XX, seria totalmente equivocado imaginar que a aplicação concreta desses princípios e a relevância de seus elementos individuais permanecem sempre os mesmos. De fato, a aplicação concreta desse programa depende das características específicas de um determinado período histórico dentro dessa época.

 

Neste ensaio, após um breve resumo dos princípios do anti-imperialismo, elaboraremos como esses princípios tiveram de ser aplicados nos diferentes períodos do passado e, mais importante, como precisam ser aplicados hoje. Por fim, discutiremos as mudanças subjacentes no capitalismo moderno que influenciam a aplicação concreta do programa anti-imperialista e as consequências dessas mudanças para a estratégia marxista.

 

 

 

Princípios do anti-imperialismo

 

 

 

Vamos nos limitar a resumir brevemente os princípios do anti-imperialismo, uma vez que elaboramos esse assunto com muitos detalhes em dois livros e outros trabalhos. [1] Como o imperialismo é uma característica central do capitalismo moderno, a luta contra ele é uma característica elementar da política da classe trabalhadora. Em outras palavras, é a aplicação do programa marxista e dos métodos gerais da luta de classes ao terreno da luta antichauvinista e antimilitarista.

 

O programa marxista contra o imperialismo baseia-se no axioma de que a classe trabalhadora é, por sua própria natureza, uma classe internacional. Como tal, seus interesses estão em nítido contraste com os da burguesia imperialista. Assim como os trabalhadores de uma determinada empresa não têm interesses comuns com seu patrão, a classe trabalhadora também não tem interesses comuns com a classe dominante de um determinado estado imperialista. Muito pelo contrário, assim como os trabalhadores querem enfraquecer, derrotar e finalmente expropriar os proprietários de "sua" empresa, os trabalhadores de um determinado país imperialista desejam enfraquecer, derrotar e finalmente derrubar a classe dominante. Ao mesmo tempo, os trabalhadores de uma empresa compartilham interesses comuns com seus colegas de outras empresas, e é por isso que eles se organizam conjuntamente em sindicatos. O mesmo acontece com os trabalhadores em um país, pois eles compartilham fundamentalmente os mesmos interesses de classe que seus colegas no exterior.

 

Os marxistas reconhecem que o capitalismo imperialista é caracterizado pelo domínio global de um punhado de grandes potências, bem como de vários monopólios. Esse sistema é caracterizado por contradições irreconciliáveis que necessariamente provocam crises, tensões e guerras. Portanto, refutamos a ilusão pacifista de que o capitalismo poderia, de alguma forma, superar esses antagonismos e estabelecer uma ordem mundial capitalista pacífica - um conceito elaborado pela primeira vez por Karl Kautsky e posteriormente adotado por social-democratas e stalinistas. A única maneira de abolir a morte e a destruição causadas pelo venenoso militarismo é esmagar as Grandes Potências, derrubar o capitalista no poder e estabelecer uma federação mundial de repúblicas operárias e camponesas por meio da revolução mundial socialista.

 

Por estas razões, os trabalhadores dos países imperialistas utilizarão todos os conflitos em que o seu inimigo de classe esteja envolvido, a fim de promover os interesses o poder de luta dos trabalhadores. Historicamente, este programa tem sido associado à fórmula do derrotismo revolucionário [2] que a Oposição de Esquerda liderada por Trotsky certa vez definiu da seguinte forma: "O que significa o termo derrotismo? Em toda a história passada do partido, o derrotismo foi entendido como o desejo de derrotar o próprio governo em uma guerra contra um inimigo externo e contribuir para essa derrota por meio de métodos de luta revolucionária interna". [3]

 

Na época do imperialismo, os marxistas diferenciam três categorias de Estados: imperialista, (semi)colonial e (degenerado) dos trabalhadores. Sem entender a existência desses três tipos fundamentais de estados de classe, é impossível para os socialistas encontrarem uma orientação correta na época imperialista. "Ensinar os trabalhadores a compreender corretamente o caráter de classe do estado - imperialista, colonial, operário - e as relações recíprocas entre eles, bem como as contradições internas em cada um deles, permite que os trabalhadores tirem conclusões práticas corretas sobre a situação." ^[4]

 

Correspondendo a essas diferentes categorias de Estados, os marxistas diferenciam basicamente dois tipos de guerras: guerras de opressão e guerras de libertação. As guerras de opressão são conflitos entre dois campos reacionários nos quais a classe trabalhadora não apoia nenhum dos lados. Exemplos disso são os conflitos entre estados imperialistas ou guerras civis reacionárias. As guerras de libertação podem ser a luta de um país (semi)colonial contra uma potência imperialista, de um povo nacionalmente oprimido contra a nação dominante, de um campo progressista em uma guerra civil ou de um estado operário (degenerado). Em tais conflitos, os socialistas apoiam inequivocamente o campo anti-imperialista ou anti-reacionário.

 

"Os bandidos capitalistas sempre conduzem uma guerra "defensiva", mesmo quando o Japão está marchando contra Xangai e a França contra a Síria ou o Marrocos. O proletariado revolucionário faz distinção apenas entre guerras de opressão e guerras de libertação. O caráter de uma guerra é definido, não por falsificações diplomáticas, mas pela classe que a conduz e pelos objetivos que ela persegue nessa guerra. As guerras dos Estados imperialistas, independentemente dos pretextos e da retórica política, são de caráter opressivo, reacionário e inimigo do povo. Somente as guerras do proletariado e das nações oprimidas podem ser caracterizadas como guerras de libertação." ^[5]

 

Diferentes tipos de guerras exigem diferentes estratégias. Em conflitos entre Estados imperialistas (assim como em outros conflitos entre campos igualmente reacionários), os princípios da solidariedade internacional da classe trabalhadora exigem que os socialistas se oponham a ambos os campos. Eles devem se recusar a ficar do lado de sua própria classe dominante, bem como do lado do campo imperialista oposto: Da mesma forma, os socialistas rejeitam totalmente qualquer propaganda chauvinista da classe dominante. Em vez de apoiar sua "própria" classe dominante, eles propagam a luta de classes intransigente (seguindo a famosa frase de Karl Liebknecht na Primeira Guerra Mundial: "O principal inimigo está em casa"). Essa estratégia implica, no caso da guerra, conforme formulado por Lênin e pelo Partido Bolchevique em 1914, que os revolucionários lutem pela "transformação da guerra imperialista em guerra civil", ou seja, que avancem na luta dos proletários pelo poder sob as condições da guerra. Esse programa é a única maneira de unir a classe trabalhadora internacional em uma base internacionalista e romper qualquer unidade "patriótica" dos trabalhadores com a "sua" burguesia imperialista, bem como com seus lacaios dentro do movimento dos trabalhadores.

 

Nos conflitos entre a burguesia imperialista e os povos oprimidos, a CCRI convoca os trabalhadores e as organizações populares de todo o mundo a agirem de forma decisiva no espírito do anti-imperialismo revolucionário e do internacionalismo da classe trabalhadora. Eles devem apoiar incondicionalmente o povo oprimido contra os agressores imperialistas e lutar pela derrota desses últimos. Eles precisam aplicar a tática da frente única anti-imperialista, o que significa estar ao lado das forças que representam esses povos oprimidos sem dar apoio político às suas respectivas lideranças (geralmente nacionalistas pequeno-burguesas ou islamistas; às vezes até mesmo estados burgueses semicoloniais). Os socialistas nos países imperialistas são obrigados a lutar sem piedade contra os apoiadores social-chauvinistas dos privilégios das Grandes Potências, bem como contra os centristas covardes que se abstêm de apoiar ativamente a luta dos oprimidos. Os socialistas apoiam o patriotismo anti-imperialista dos oprimidos e os ajudam a desenvolver uma consciência socialista e internacionalista. Somente com base nesse programa será possível aos socialistas criar as condições para a confiança e a unidade dos trabalhadores e camponeses pobres dos povos oprimidos com os trabalhadores progressistas dos países imperialistas. Somente com esse fundamento será possível unir a classe trabalhadora internacional em uma base internacionalista. Somente com essa estratégia será possível aos comunistas substituir as lideranças pequeno-burguesas vacilantes das massas oprimidas. [6]

 

 

 

A relevância de diferentes aspectos do programa anti-imperialista em diferentes períodos históricos

 

 

 

Embora os princípios do anti-imperialismo mencionados acima sejam sempre relevantes na época em que estamos vivendo, sua aplicação concreta depende da forma concreta da ordem mundial capitalista e de suas contradições internas. Vamos dar uma breve visão geral.

 

No primeiro período da época do imperialismo, antes de 1914, as tensões entre as potências imperialistas (principalmente Grã-Bretanha, França, Alemanha, Rússia, EUA e Japão) eram a característica dominante da situação mundial. Como é sabido, essas tensões resultaram na devastadora Primeira Guerra Mundial, em 1914-18. Enquanto a grande maioria da Segunda Internacional capitulou e não conseguiu lutar consistentemente contra todas as potências imperialistas, os bolcheviques liderados por V. I. Lênin organizaram uma minoria internacionalista - que foi o núcleo da Internacional Comunista fundada em março de 1919 - com base no programa do derrotismo revolucionário.

 

Outra característica do período pré-1914, embora menos pronunciada do que se tornaria mais tarde, foram as guerras coloniais das potências imperialistas - principalmente, mas não exclusivamente, da Grã-Bretanha e da França - contra os povos do Sul e as revoltas populares contra os opressores. Como exemplos, podemos citar as insurreições anti-britânicas do Movimento Dervixe na Somália e dos rebeldes mahdistas no Sudão no final do século XX, a revolta dos Herero e dos Namaqua contra os governantes alemães em 1904-07 ou a chamada Rebelião dos Boxers na China em 1899-1901.

 

No período de 1914 a 1945, todos os tipos de conflitos assumiram uma expressão particularmente acentuada. Nesse período, ocorreram duas guerras mundiais, sendo a primeira um conflito apenas entre potências imperialistas, enquanto a segunda foi uma combinação de conflitos interimperialistas (EUA, Grã-Bretanha e França contra Alemanha, Itália e Japão), um conflito entre uma potência imperialista e um estado operário degenerado (Alemanha vs. União Soviética), bem como guerras de libertação nacional (por exemplo, China vs. Japão e as guerras partidárias na Europa ocupada pelos alemães). Além disso, houve também várias outras guerras de libertação nacional (por exemplo, a Guerra do Rif liderada por Abd el-Krim contra a Espanha e a França em 1921-26, a Grande Revolta Síria em 1925, Japão vs. China desde 1931; Itália vs. Etiópia em 1935-36), bem como guerras civis (por exemplo, Espanha 1936-39) nesse período.

 

Em todos esses conflitos, os revolucionários - primeiro os bolcheviques e a Internacional Comunista e, mais tarde, sua sucessora, a Quarta Internacional de Trotsky - assumiram uma posição derrotista nos conflitos interimperialistas contra ambos os campos, mas apoiaram as nações oprimidas, a União Soviética e a Espanha antifascista em suas guerras de libertação.

 

O período após a Segunda Guerra Mundial - mais precisamente, começou com o início da Guerra Fria em 1947/48 - até o colapso do stalinismo em 1989-91 apresentou várias características diferentes em comparação com o período anterior. Embora a rivalidade inter-imperialista não tenha desaparecido, ela se tornou uma característica secundária. As razões para isso foram, por um lado, a Guerra Fria entre as potências imperialistas e os Estados stalinistas (principalmente a URSS), que levou os primeiros a unir forças. Por outro lado, foi porque a Segunda Guerra Mundial resultou na hegemonia absoluta, clara e incontestável do imperialismo dos EUA no campo capitalista. Além disso, esse período também viu várias lutas anticoloniais e de libertação nacional que resultaram em algumas derrotas importantes para as potências ocidentais (por exemplo, Guerra do Vietnã, Argélia).

 

O período entre 1991 e 2008 - o ano da Grande Recessão - foi caracterizado pelo desaparecimento dos estados operários estalinistas e pela hegemonia absoluta do imperialismo dos EUA. Outras potências imperialistas - a Europa Ocidental, o Japão e a Rússia reemergente de Putin - eram fracas demais para desafiar Washington de forma eficaz. Entretanto, esse período - especialmente em sua fase final - viu o início do declínio da hegemonia dos EUA. As guerras mais importantes desse período foram as lutas de libertação nacional, como as dos povos iraquiano e afegão contra os EUA e seus aliados, bem como as do povo checheno contra a Rússia. Outras guerras importantes foram as dos Bálcãs na década de 1990. Em todas essas guerras, apoiamos as guerras de libertação contra os agressores imperialistas e reacionários.

 

O período histórico atual, que começou em 2008, é caracterizado pela decadência do capitalismo refletida na estagnação econômica, catástrofes humanitárias e ecológicas, guerras e crises revolucionárias. Nesse período, vemos basicamente dois tipos de conflitos: por um lado, houve uma aceleração acentuada da rivalidade interimperialista, principalmente como resultado da ascensão da China e da Rússia como potências imperialistas que estão desafiando os antigos imperialistas ocidentais. Ao mesmo tempo, as guerras de libertação nacional (por exemplo, no Afeganistão até 2021 ^[7] , a guerra de defesa nacional da Ucrânia desde fevereiro de 2022 ^[8] ou a atual Guerra de Gaza contra o genocídio de Israel ^[9]) ou as guerras civis progressistas (na Síria contra a tirania de Assad desde 2011,^[10] na Birmânia/Myanmar desde o golpe militar em 2021 ^[11]) são características cruciais da situação mundial. [12]

 

 

 

Mudanças importantes na fisionomia socioeconômica do capitalismo imperialista

 

 

 

Houve várias mudanças importantes na fisionomia socioeconômica do capitalismo imperialista nos últimos cem anos, que os marxistas precisam levar em conta para entender o caráter do período atual e as tarefas correspondentes para a luta de classes. Como a CCRI já analisou esses desenvolvimentos em muitos detalhes, nos limitamos a um breve resumo e a referências a nossos estudos.

 

Primeiro, houve uma mudança drástica na produção de valor capitalista e, consequentemente, na classe trabalhadora internacional. Na época de Lênin e Trotsky, os países (semi)coloniais do Sul ainda eram atrasados do ponto de vista do capitalismo e a produção industrial estava localizada principalmente nos países imperialistas da América do Norte, Europa Ocidental e, em menor grau, no Japão. Da mesma forma, a maior parte da classe trabalhadora internacional vivia nesses países imperialistas. No entanto, isso mudou radicalmente nas últimas décadas. Em 1950, 34% dos trabalhadores industriais globais viviam no Sul, em 1980, essa participação subiu para cerca de 50% e, em 2013, 83,5% de todos os trabalhadores industriais viviam e trabalhavam nos países semicoloniais e na China imperialista emergente. No total, cerca de ¾ dos trabalhadores assalariados globais vivem fora dos países imperialistas ocidentais. ^[13]

 

Da mesma forma, a maior parte da produção de valor capitalista não ocorre mais nos países imperialistas ocidentais, como a classe dominante percebeu dolorosamente com todas as interrupções das cadeias de suprimentos globais nos últimos anos. Enquanto os EUA, o Japão, a Alemanha, a França, a Grã-Bretanha e a Itália respondiam por cerca de 55% da manufatura mundial em 1985, essa participação caiu para menos de 30% em 2018. ^[14] (Consulte também a Tabela 1)

 

 

 

Tabela 1. Participações regionais do valor industrial Global Adicionado em 2019 [15]

 

Região                                                                           participação

 

China                                                                            24.9%

 

Estados Unidos                                                          16.6%

 

Nordeste da Ásia                                                       8.8%

 

Japão                                                                  6.4%

 

Coreia do Sul                                                    2.4%

 

Europa Ocidental                                                       8.7%

 

Sudeste Asiático (ASEAN)                                        4.8%

 

Oceania                                                                       1.6%

 

 

 

Essas mudanças refletem basicamente dois processos. Por um lado, a China surgiu como uma nova potência imperialista que está desafiando a hegemonia de longo prazo dos EUA.^[16] Isso se manifesta no fato de que a China se tornou o país líder - juntamente com os EUA - na classificação global das maiores corporações do mundo (conforme calculado pela lista Fortune Global 500 na Tabela 2). Vemos o mesmo quadro quando se trata da classificação global de bilionários. (Consulte a Tabela 3) E, embora a China ainda esteja atrás dos EUA em gastos militares, ela já se tornou a número 2 do mundo (EUA 916 vs. China 296 bilhões de dólares americanos). [17]

 

 

 

Tabela 2. Os 10 principais países com classificação das 500 empresas globais da revista Fortune (2023) [18]

 

Classificação    País                                                  Empresas                          Participação (em%)

 

1                           Estados Unidos                            136                                     27.2%

 

2                           China (semTaiwan)                      135                                     27.0%

 

3                           Japão                                                41                                       8.2%

 

4                           Alemanha                                       30                                       6.0%

 

5                           França                                              23                                       4.6%

 

6                           Coreia doSul                                   18                                       3.6%

 

7                           Reino Unido                                   15                                       3.0%

 

8                           Canadá                                            14                                       2.8%

 

9                           Suíça                                                11                                       2.2%

 

10                         Holanda                                          10                                       2.0%

 

 

 

Tabela 3. China e E.U.A lideram o Hurun Global Rich List 2021 [19]

 

                             2021                     Participação dos bilionários globais “conhecidos” em 2021

 

China                  1058                     32.8%

 

E.U.A                    696                       21.6%

 

 

 

Por outro lado, esse processo reflete a crescente dependência das potências imperialistas da produção industrial no Sul Global. Portanto, a superexploração e o controle dos países semicoloniais tornam-se cada vez mais importantes para as grandes potências. Isso é ainda mais verdadeiro do que sugerem os números oficiais (geralmente calculados em dólares americanos), porque eles distorcem o quadro, uma vez que, por meio de vários mecanismos - câmbio desigual, manipulação de moeda, cálculos internos dentro das corporações multinacionais etc. - o valor produzido nos países imperialistas é mais baixo do que o valor produzido nos países do Sul Global. - O valor produzido nos países imperialistas é superestimado, enquanto a parcela produzida nos países semicoloniais é subestimada. [20]

 

Outra diferença importante entre o período em que Lênin e Trotsky viviam e o período após a Segunda Guerra Mundial é a transformação da maioria das colônias em semicolônias, ou seja, países que são formalmente independentes politicamente, mas que continuam a assumir uma posição dependente e superexplorada na ordem mundial imperialista.

 

Além disso, houve um processo acentuado de globalização, ou seja, a integração global da produção e do comércio. Entre o fim da Segunda Guerra Mundial e a Grande Recessão em 2008, a proporção do comércio de mercadorias em relação à produção global (Produto Interno Bruto) aumentou constantemente de cerca de 10% para quase 50%. Desde então, essa participação diminuiu um pouco, mas ainda oscila entre 41% e 48%. [21]

 

Entretanto, com a aceleração da rivalidade interimperialista, o comércio entre as grandes potências ocidentais e orientais está diminuindo, enquanto aumenta dentro dos respectivos blocos. Um estudo recentemente publicado pelos principais economistas do FMI escreve: "Descobrimos que, assim como durante a Guerra Fria, o comércio e o investimento entre os blocos estão diminuindo, em comparação com o comércio e o investimento dentro dos blocos. Embora a dissociação permaneça pequena em comparação com aquele episódio anterior, ela também está em seus estágios iniciais e pode piorar significativamente se as tensões geopolíticas persistirem e as políticas comerciais restritivas continuarem a aumentar." ^[22] Permitimo-nos ressaltar que à CCRI já havia previsto esse desenvolvimento há mais de uma década, quando observamos que: "Como resultado, haverá uma tendência a formas de protecionismo e regionalização. Cada grande potência tentará formar um bloco regional ao seu redor e restringir o acesso das outras potências. Por definição, isso deve resultar em vários conflitos e eventuais guerras." [23]

 

Por fim, outra mudança importante no período desde a Segunda Guerra Mundial foi a expansão e a consolidação da aristocracia trabalhista nos países imperialistas. Como explicou Lênin, essa é a camada superior da classe trabalhadora (por exemplo, certos setores de trabalhadores qualificados altamente remunerados) que foi subornada pela burguesia com vários privilégios. As fontes financeiras para pagar a aristocracia trabalhista nos países imperialistas e, assim, minar a solidariedade da classe trabalhadora, são derivadas dos lucros extras que os capitalistas monopolistas obtêm ao superexplorar os países semicoloniais e os migrantes nas metrópoles imperialistas. Infelizmente, a aristocracia operária - juntamente com sua gêmea, a burocracia trabalhista - desempenha um papel dominante dentro dos sindicatos e dos partidos reformistas nos países imperialistas. Em um nível ideológico, essas camadas desempenham um papel importante na transmissão de preconceitos aristocráticos para camadas mais amplas das massas populares contra os povos oprimidos e contra as camadas mais baixas do proletariado, como os migrantes (por exemplo, islamofobia, chauvinismo, apoio ao sionismo etc.). O À CCRI chamou esse fenômeno de aristocratismo. ^[24]

 

 

 

Consequências para os marxistas

 

 

 

Neste capítulo final, resumiremos algumas consequências dessas mudanças para a estratégia marxista.

 

1) O anti-imperialismo revolucionário é de importância crucial no período atual, uma vez que tanto a rivalidade inter-imperialista quanto a agressão imperialista e as lutas de libertação nacional são características fundamentais da situação mundial. É impossível ser comunista sem uma posição consistente de derrotismo revolucionário contra todas as grandes potências e sem apoio incondicional às lutas dos povos oprimidos.

 

2) O internacionalismo na teoria e na prática é essencial para os marxistas porque a economia mundial está mais integrada do que nunca e porque os principais desafios da humanidade - desde a crise climática até o armamento e a migração - são, por sua própria natureza, questões globais. A defesa das lutas de classe transfronteiriças e a organização internacional da classe trabalhadora são, portanto, imperativas para combater o capitalismo catastrófico. Mais importante ainda, os marxistas precisam promover a unificação da vanguarda proletária e construir um partido mundial revolucionário.

 

3) A construção do movimento internacional dos trabalhadores e de um novo partido revolucionário mundial não deve se contentar em trabalhar nos antigos países imperialistas da Europa Ocidental e da América do Norte. Em vez disso, deve se concentrar nos países semicoloniais e nas novas potências, como a China, pois é nessas regiões que se encontra a grande maioria do proletariado global.

 

4) O trabalho revolucionário nos antigos países imperialistas da Europa Ocidental e da América do Norte deve ter como foco as massas da classe trabalhadora em contraste com as camadas privilegiadas e aristocráticas no topo ou com o meio acadêmico da classe média. Isso inclui, em especial, os migrantes que enfrentam uma dupla opressão (como trabalhadores e como minoria nacional) e que também têm conexões com os países do Sul Global. Os revolucionários precisam trabalhar no movimento trabalhista pela unidade dos trabalhadores nativos e migrantes e defender um programa anti-imperialista de solidariedade com as lutas dos oprimidos.

 

5) Essa orientação anda de mãos dadas com a luta consciente dos revolucionários contra os preconceitos aristocráticos dentro do movimento dos trabalhadores e da chamada esquerda. Essa luta não deve ser travada apenas em um nível teórico-propagandístico, mas também, e mais importante, defendendo a solidariedade prática concreta com as lutas anti-imperialistas no Sul e a resistência anti-chauvinista nos países imperialistas.

 

Essas são algumas conclusões que podemos tirar ao comparar as condições das lutas antiimperialistas no passado e no presente. A CCRI espera trocar opiniões com outras organizações socialistas e ativistas sobre essa questão e unir forças na luta comum para derrubar o monstro imperialista.

 

 

 

 

 

[1] Ver Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry [Anti-Imperialismo na Era da Rivalidade das Grandes Potências]. Os fatores por trás da aceleração da rivalidade entre os EUA, China, Rússia, UE e Japão. Uma crítica da análise da esquerda e um esboço da perspectiva marxista, RCIT Books, Viena 2019, (Português)https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-o-anti-imperialismo-na-era-da-rivalidade-das-grandes-potencias-conteudo/ (Inglês) https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/  (consulte os capítulos XII a XXII); do mesmo autor: O Grande Roubo do Sul. Continuidade e mudanças na superexploração do mundo semicolonial pelo capital monopolista Consequências para a teoria marxista do imperialismo, RCIT Books, 2013, (Português) https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-o-grande-roubo-do-sul/ ; (inglês)

 

https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (veja os capítulos 12 e 13).

 

[2] Para um resumo do entendimento da CCRI/RCIT sobre o derrotismo revolucionário, veja, por exemplo, Theses on Revolutionary Defeatism in Imperialist States, 8 de setembro de 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov: Resolution of the All-Russia Metal Workers Union [Resolução do Sindicato dos Metalúrgicos de Toda a Rússia] (1927); em: Leon Trotsky: The Challenge of the Left Opposition (1926-27), pp. 249-250

 

[4] Manifesto da Quarta Internacional sobre a Guerra Imperialista: Imperialist War and the Proletarian World Revolution [A Guerra Imperialista e a Revolução Mundial Proletária]. Adotado pela Conferência de Emergência da Quarta Internacional, 19-26 de maio de 1940, em: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), Nova York, 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Leon Trotsky: Declaration to the Antiwar Congress at Amsterdam (1932), em: Trotsky Writings 1932, p. 153

 

[6] Para obter uma visão geral de nossa história de apoio às lutas anti-imperialistas nas últimas quatro décadas (com links para documentos, fotos e vídeos), consulte, por exemplo, um ensaio de Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their "Own" Ruling Class (A Luta dos Revolucionários nos Países Imperialistas contra as Guerras de sua "Própria" Classe Governante). Examples from the history of the RCIT and its predecessor organization in the last four decades, 2 de setembro de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] Compilamos vários artigos do RCIT sobre a derrota imperialista no Afeganistão em uma subpágina especial em nosso site: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] Indicamos aos leitores uma página especial em nosso site, onde estão compilados vários documentos da CCRI/RCIT sobre a Guerra da Ucrânia e o atual conflito entre a OTAN e a Rússia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

[9] Remetemos os leitores às páginas especiais em nosso site, onde estão compilados todos os documentos da CCRI/RCIT sobre a Guerra de Gaza de 2023-25, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ e https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[10] O RCIT publicou vários folhetos, declarações e artigos sobre a Revolução Síria que podem ser lidos em uma subseção especial em nosso site: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/ .

 

[11] Remetemos os leitores a uma página especial em nosso site, onde estão compilados todos os documentos da CCRI/RCIT sobre o golpe militar na Birmânia/Mianmar: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/.

 

[12] Veja também Michael Pröbsting: Táticas Marxistas em Guerras de Caráter Contraditório. A Guerra da Ucrânia e as ameaças de guerra na África Ocidental, no Médio Oriente e na Ásia Oriental mostram a necessidade de compreender o duplo carácter de alguns conflitos, 23 de agosto de 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/#anker_4 , https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/

 

[13] Para uma discussão sobre a mudança no proletariado global com fontes, consulte, por exemplo, Michael Pröbsting: Marxismo e a Tática da Frente Unida Hoje. A Luta pela Hegemonia Proletária no Movimento de Libertação nos Países Semicoloniais e Imperialistas no Período Atual, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (capítulo III); do mesmo autor: O Grande Roubo do Sul. Continuidade e mudanças na superexploração do mundo semicolonial pelo capital monopolista Consequências para a teoria marxista do imperialismo, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (pp. 69-80)

 

[14] Marceli Hazla: The trap of industry-driven development, Universidade de Economia de Poznan 2023, p. 15

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Conselho de Desenvolvimento Comercial de Hong Kong, 2 de dezembro de 2021, p. 1

 

[16] Para nossa análise do capitalismo na China e sua transformação em uma grande potência, consulte, por exemplo, o livro de Michael Pröbsting: Anti-Imperialismo na Era da Rivalidade entre Grandes Potências. Os fatores por trás da aceleração da rivalidade entre os EUA, China, Rússia, UE e Japão. Uma crítica à análise da esquerda e um esboço da perspectiva marxista, RCIT Books, Viena 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; veja também do mesmo autor: "Chinese Imperialism and the World Economy", um ensaio publicado na segunda edição da The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (editada por Immanuel Ness e Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1 ; China: Uma potência imperialista... ou ainda não? Uma questão teórica com consequências muito práticas! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China's class character and consequences for the revolutionary strategy, 22 de janeiro de 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/#anker_2 ;https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/ ; A transformação da China numa potência imperialista. Um estudo dos aspectos econômicos, políticos e militares da China como uma grande potência (2012), em: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4 ; Como é possível que alguns marxistas ainda duvidem que a China tenha se tornado capitalista? (Uma Crítica ao PTS/FT), Uma análise do caráter capitalista das empresas estatais da China e suas consequências políticas, 18 de setembro de 2020, https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/como-e-possivel-que-alguns-marxistas-ainda-duvidem-que-a-china-se-tornou-capitalista/ https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/ ;Incapaz de ver a madeira das árvores (PTS/FT e China). O empirismo eclético e o fracasso do PTS/FT em reconhecer o caráter imperialista da China, 13 de agosto de 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China's Emergence as an Imperialist Power (Artigo na revista norte-americana 'New Politics'), em: "New Politics", verão de 2014 (Vol:XV-1, Inteiro nº: 57). Veja muitos outros documentos da CCRI/RCIT em uma subpágina especial no site do RCIT: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Instituto Internacional de Pesquisa para a Paz de Estocolmo: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, abril de 2024, p. 2

 

[18] Fortune Global 500, agosto de 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (os números da participação são nossos cálculos)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] Veja sobre isso The Great Robbery of the South, p. 67

 

[21] Gita Gopinath: Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, FMI, 7 de maio de 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero e Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? Documentos de Trabalho do FMI WP/24/76, abril de 2024, p. 14

 

[23] The Great Robbery of the South (O Grande Roubo do Sul), p. 390

 

[24] Para uma discussão sobre a questão do aristocratismo, veja, por exemplo, nosso livro de Michael Pröbsting: Construindo o Partido Revolucionário na Teoria e na Prática, (Capítulo III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/

 

Sur les principes de l'anti-impérialisme face aux mutations du capitalisme mondial

 

Par Michael Pröbsting, Courant communiste révolutionnaire international (CCRI/RCIT), 4 juin 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contenu

 

Introduction

 

Principes de l'anti-impérialisme

 

La pertinence des différents aspects du programme anti-impérialiste à différentes époques

 

Changements importants dans la physionomie socio-économique du capitalisme impérialiste

 

Conséquences pour les marxistes

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Introduction

 

 

 

Pour les marxistes, c'est un axiome que les puissances impérialistes, leurs rivalités et leurs guerres sont l'une des principales caractéristiques de la phase finale du capitalisme, qui a donc été appelée "l'époque de l'impérialisme". Il est donc logique que la lutte contre les agressions et les guerres impérialistes ait toujours été une caractéristique élémentaire du programme révolutionnaire à l'époque moderne.

 

Bien que cela soit vrai depuis le début de l'époque impérialiste au début du 20ème siècle, il serait totalement erroné d'imaginer que l'application concrète de ces principes et la pertinence de leurs éléments individuels restent toujours les mêmes. En fait, l'application concrète de ce programme dépend des caractéristiques spécifiques d'une période historique donnée au sein de cette époque.

 

Dans cet essai, après avoir brièvement résumé les principes de l'anti-impérialisme, nous développerons la manière dont ces principes ont dû être appliqués à différentes périodes du passé et, plus important encore, la manière dont ils doivent être appliqués aujourd'hui. Enfin, nous discuterons des changements sous-jacents dans le capitalisme moderne qui influencent l'application concrète du programme anti-impérialiste et les conséquences de ces changements pour la stratégie marxiste. 

 

 

 

Principes de l'anti-impérialisme

 

 

 

Nous nous contenterons de résumer brièvement les principes de l'anti-impérialisme, étant donné que nous avons développé ce sujet de manière très détaillée dans deux livres et d'autres travaux. [1] L'impérialisme étant un élément central du capitalisme moderne, la lutte contre lui est un élément élémentaire de la politique de la classe ouvrière. En d'autres termes, il s'agit de l'application du programme marxiste et des méthodes générales de la lutte des classes sur le terrain de la lutte anti-chauvine et antimilitariste.

 

Le programme marxiste contre l'impérialisme repose sur l'axiome selon lequel la classe ouvrière est, par nature, une classe internationale. En tant que telle, ses intérêts contrastent fortement avec ceux de la bourgeoisie impérialiste. Tout comme les travailleurs d'une entreprise donnée n'ont pas d'intérêts communs avec leur patron, la classe ouvrière n'a pas non plus d'intérêts communs avec la classe dirigeante d'un État impérialiste donné. Au contraire, tout comme les travailleurs veulent affaiblir, vaincre et finalement exproprier les propriétaires de "leur" entreprise, les travailleurs d'un pays impérialiste donné veulent affaiblir, vaincre et finalement renverser la classe dirigeante. En même temps, les travailleurs d'une entreprise partagent des intérêts communs avec leurs collègues d'autres entreprises, c'est pourquoi ils s'organisent ensemble dans des syndicats. Il en va de même pour les travailleurs d'un pays, car ils partagent fondamentalement les mêmes intérêts de classe que leurs collègues à l'étranger.

 

Les marxistes reconnaissent que le capitalisme impérialiste se caractérise par la domination mondiale d'une poignée de grandes puissances, ainsi que de plusieurs monopoles. Ce système est caractérisé par des contradictions irréconciliables qui provoquent nécessairement des crises, des tensions et des guerres. Nous réfutons donc l'illusion pacifiste selon laquelle le capitalisme pourrait d'une manière ou d'une autre surmonter ces antagonismes et établir un ordre mondial capitaliste pacifique - un concept élaboré pour la première fois par Karl Kautsky et adopté plus tard par les sociaux-démocrates et les staliniens. La seule façon d'abolir la mort et la destruction causées par le militarisme empoisonné est d'écraser les grandes puissances, de renverser les capitalistes au pouvoir et d'établir une fédération mondiale de républiques ouvrières et paysannes par le biais de la révolution socialiste mondiale.

 

Pour ces raisons, les travailleurs des pays impérialistes utiliseront chaque conflit dans lequel leur ennemi de classe est impliqué afin de promouvoir les intérêts et la puissance de combat des travailleurs. Historiquement, ce programme a été associé à la formule du défaitisme révolutionnaire [2], que l'Opposition de gauche dirigée par Trotsky a défini comme suit : "Que signifie le terme défaitisme ? Dans toute l'histoire passée du parti, le défaitisme a été compris comme le désir de vaincre son propre gouvernement dans une guerre contre un ennemi extérieur et de contribuer à cette défaite par des méthodes de lutte révolutionnaire interne". [3]

 

À l'époque de l'impérialisme, les marxistes distinguent trois catégories d'États : les États impérialistes, les États (semi-)coloniaux et les États ouvriers (dégénérés). Sans comprendre l'existence de ces trois types fondamentaux d'États de classe, il est impossible pour les socialistes de trouver une orientation correcte à l'époque impérialiste. "Apprendre aux travailleurs à comprendre correctement le caractère de classe de l'État - impérialiste, colonial, ouvrier - et les relations réciproques entre eux, ainsi que les contradictions internes à chacun d'entre eux, permet aux travailleurs de tirer des conclusions pratiques correctes sur la situation". ^[4]

 

En fonction de ces différentes catégories d'États, les marxistes distinguent essentiellement deux types de guerres : les guerres d'oppression et les guerres de libération. Les guerres d'oppression sont des conflits entre deux camps réactionnaires dans lesquels la classe ouvrière ne soutient aucun des deux camps. Les conflits entre États impérialistes ou les guerres civiles réactionnaires en sont des exemples. Les guerres de libération peuvent être la lutte d'un pays (semi-)colonial contre une puissance impérialiste, d'un peuple nationalement opprimé contre la nation dominante, d'un camp progressiste dans une guerre civile ou d'un État ouvrier (dégénéré). Dans de tels conflits, les socialistes soutiennent sans équivoque le camp anti-impérialiste ou anti-réactionnaire.

 

Les bandits capitalistes mènent toujours une guerre "défensive", même lorsque le Japon marche contre Shanghai et la France contre la Syrie ou le Maroc. Le prolétariat révolutionnaire ne fait la distinction qu'entre les guerres d'oppression et les guerres de libération. Le caractère d'une guerre est défini, non par des falsifications diplomatiques, mais par la classe qui la mène et les objectifs qu'elle poursuit dans cette guerre. Les guerres des États impérialistes, quels que soient leurs prétextes et leur rhétorique politique, sont oppressives, réactionnaires et ennemies des peuples. Seules les guerres du prolétariat et des nations opprimées peuvent être qualifiées de guerres de libération". ^[5]

 

Différents types de guerres requièrent différentes stratégies. Dans les conflits entre États impérialistes (ainsi que dans d'autres conflits entre des camps également réactionnaires), les principes de la solidarité internationale de la classe ouvrière exigent que les socialistes s'opposent aux deux camps. Ils doivent refuser de se ranger du côté de leur propre classe dirigeante, ainsi que du côté du camp impérialiste opposé : de même, les socialistes rejettent totalement toute propagande chauvine de la classe dirigeante. Au lieu de soutenir leur "propre" classe dirigeante, ils propagent la lutte des classes sans compromis (suivant la célèbre phrase de Karl Liebknecht lors de la Première Guerre mondiale : "L'ennemi principal est à la maison"). Cette stratégie implique, en cas de guerre, comme l'ont formulé Lénine et le parti bolchevique en 1914, que les révolutionnaires luttent pour la "transformation de la guerre impérialiste en guerre civile", c'est-à-dire qu'ils font progresser la lutte du prolétariat pour le pouvoir dans les conditions de la guerre. Ce programme est le seul moyen d'unir la classe ouvrière internationale sur une base internationaliste et de briser toute unité "patriotique" des travailleurs avec "leur" bourgeoisie impérialiste, ainsi qu'avec ses laquais au sein du mouvement ouvrier.

 

Dans les conflits entre la bourgeoisie impérialiste et les peuples opprimés, le CCRI appelle les travailleurs et les organisations populaires du monde entier à agir de manière décisive dans l’esprit de l’anti-impérialisme révolutionnaire et de l’internationalisme de la classe ouvrière. Ils doivent soutenir inconditionnellement les peuples opprimés contre les agresseurs impérialistes et lutter pour la défaite de ces derniers. Ils doivent appliquer la tactique du front unique anti-impérialiste, ce qui signifie être du côté des forces représentant ces peuples opprimés sans apporter de soutien politique à leurs dirigeants respectifs (généralement des nationalistes petits-bourgeois ou des islamistes ; parfois même des États bourgeois semi-coloniaux). Les socialistes des pays impérialistes sont obligés de lutter sans pitié contre les social-chauvins partisans des privilèges des grandes puissances, ainsi que contre les lâches centristes qui s'abstiennent de soutenir activement la lutte des opprimés. Les socialistes soutiennent le patriotisme anti-impérialiste des opprimés et les aident à développer une conscience socialiste et internationaliste. Ce n'est que sur la base de ce programme que les socialistes pourront créer les conditions de confiance et d'unité entre les ouvriers et les paysans pauvres des peuples opprimés et les travailleurs progressistes des pays impérialistes. Ce n’est que sur cette base qu’il sera possible d’unir la classe ouvrière internationale sur une base internationaliste. Ce n’est qu’avec cette stratégie qu’il sera possible aux communistes de remplacer la direction petite-bourgeoise hésitante des masses opprimées. [6]

 

 

 

La pertinence des différents aspects du programme anti-impérialiste dans les différentes périodes historiques

 

 

 

Bien que les principes de l'anti-impérialisme mentionnés ci-dessus soient toujours pertinents à l'époque où nous vivons, leur application concrète dépend de la forme concrète de l'ordre mondial capitaliste et de ses contradictions internes. En voici un bref aperçu.

 

Au cours de la première période de l'ère impérialiste, avant 1914, les tensions entre les puissances impérialistes (principalement la Grande-Bretagne, la France, l'Allemagne, la Russie, les États-Unis et le Japon) constituaient le trait dominant de la situation mondiale. Comme on le sait, ces tensions ont débouché sur la dévastatrice Première Guerre mondiale de 1914-1918. Alors que la grande majorité de la Deuxième Internationale capitulait et ne parvenait pas à lutter de manière cohérente contre toutes les puissances impérialistes, les bolcheviks dirigés par V.I. Lénine organisaient une minorité internationaliste noyau- qui constituait le de l'Internationale communiste fondée en mars 1919 - sur la base du programme du défaitisme révolutionnaire.

 

Les guerres coloniales des puissances impérialistes - principalement, mais pas exclusivement, la Grande-Bretagne et la France - contre les peuples du Sud et les révoltes populaires contre les oppresseurs constituent une autre caractéristique de la période antérieure à 1914, même si elle est moins prononcée qu'elle ne le deviendra plus tard. Citons par exemple les soulèvements anti-britanniques du mouvement derviche en Somalie et des rebelles mahdistes au Soudan à la fin du 20e siècle, la révolte des Herero et des Namaqua contre les dirigeants allemands en 1904-07 ou encore la rébellion dite des Boxers en Chine en 1899-1901.

 

Dans la période de 1914 à 1945, tous les types de conflits ont pris une expression particulièrement marquée. Au cours de cette période, il y a eu deux guerres mondiales, la première étant un conflit entre puissances impérialistes uniquement, tandis que la seconde était une combinaison de conflits inter-impérialistes (États-Unis, Grande-Bretagne et France contre Allemagne, Italie et Japon), un conflit entre une puissance impérialiste et un État ouvrier dégénéré (Allemagne contre Union soviétique), ainsi que des guerres de libération nationale (par exemple, Chine contre Japon et les guerres de partisans dans l'Europe occupée par les Allemands). En outre, il y a eu plusieurs autres guerres de libération nationale (par exemple, la guerre du Rif menée par Abd el-Krim contre l'Espagne et la France en 1921-1926, le grand soulèvement syrien en 1925, le Japon contre la Chine depuis 1931 ; l'Italie contre l'Éthiopie en 1935-1936), ainsi que des guerres civiles (par exemple, l'Espagne de 1936 à 1939) au cours de cette période.

 

Dans tous ces conflits, les révolutionnaires - d'abord les bolcheviks et l'Internationale communiste, puis son successeur, la Quatrième Internationale de Trotsky - ont adopté une position défaitiste dans les conflits inter-impérialistes contre les deux camps, mais ont soutenu les nations opprimées, l'Union soviétique et l'Espagne antifasciste dans leurs guerres de libération.

 

La période qui a suivi la Seconde Guerre mondiale - plus précisément le début de la guerre froide en 1947/48 - jusqu'à l'effondrement du stalinisme en 1989-91 a présenté plusieurs caractéristiques différentes par rapport à la période précédente. Bien que la rivalité inter-impérialiste n'ait pas disparu, elle est devenue une caractéristique secondaire. Les raisons en sont, d'une part, la guerre froide entre les puissances impérialistes et les États staliniens (principalement l'URSS), qui a conduit les premières à unir leurs forces. D'autre part, la Seconde Guerre mondiale a débouché sur l'hégémonie absolue, claire et incontestée de l'impérialisme américain dans le domaine capitaliste. En outre, cette période a également été marquée par plusieurs luttes anticoloniales et de libération nationale qui se sont soldées par des défaites majeures pour les puissances occidentales (par exemple, la guerre du Viêt Nam, l'Algérie).

 

La période entre 1991 et 2008 - l'année de la grande récession - a été caractérisée par la disparition des États ouvriers staliniens et l'hégémonie absolue de l'impérialisme américain. Les autres puissances impérialistes - l'Europe occidentale, le Japon et la Russie renaissante de Poutine - étaient trop faibles pour défier efficacement Washington. Toutefois, cette période - en particulier dans sa phase finale - a vu le début du déclin de l'hégémonie américaine. Les guerres les plus importantes de cette période ont été les luttes de libération nationale, comme celles des peuples irakien et afghan contre les États-Unis et leurs alliés, ainsi que celles du peuple tchétchène contre la Russie. D'autres guerres importantes ont eu lieu dans les Balkans dans les années 1990. Dans toutes ces guerres, nous avons soutenu les guerres de libération contre les agresseurs impérialistes et réactionnaires.

 

La période historique actuelle, qui a débuté en 2008, est caractérisée par la décadence du capitalisme qui se traduit par une stagnation économique, des catastrophes humanitaires et écologiques, des guerres et des crises révolutionnaires. Au cours de cette période, nous observons essentiellement deux types de conflits : d'une part, il y a eu une accélération marquée de la rivalité inter-impérialiste, principalement en raison de la montée de la Chine et de la Russie en tant que puissances impérialistes qui défient les anciens impérialistes occidentaux. Dans le même temps, les guerres de libération nationale (par exemple en Afghanistan jusqu'en 2021 ^[7] la guerre de défense nationale en Ukraine depuis février 2022 ^[8] ou l'actuelle guerre de Gaza contre le génocide israélien ^[9]) ou des guerres civiles progressistes (en Syrie contre la tyrannie d'Assad depuis 2011,^[10] en Birmanie/Myanmar depuis le coup d'État militaire en 2021 ^[11]) sont des caractéristiques cruciales de la situation mondiale. [12]

 

 

 

Changements importants dans la physionomie socio-économique du capitalisme impérialiste

 

 

 

La physionomie socio-économique du capitalisme impérialiste a connu plusieurs changements importants au cours des cent dernières années, que les marxistes doivent prendre en compte pour comprendre le caractère de la période actuelle et les tâches correspondantes pour la lutte des classes. Comme le CCRI a déjà analysé ces développements de manière très détaillée, nous nous limitons à un bref résumé et à des références à nos études.

 

Tout d'abord, il y a eu un changement radical dans la production de valeur capitaliste et, par conséquent, dans la classe ouvrière internationale. À l'époque de Lénine et Trotsky, les pays (semi-)coloniaux du Sud étaient encore arriérés du point de vue du capitalisme et la production industrielle était principalement localisée dans les pays impérialistes d'Amérique du Nord, d'Europe occidentale et, dans une moindre mesure, du Japon. De même, la majeure partie de la classe ouvrière internationale vivait dans ces pays impérialistes. Toutefois, cette situation a radicalement changé au cours des dernières décennies. En 1950, 34 % des travailleurs industriels mondiaux vivaient dans le Sud ; en 1980, cette proportion était passée à environ 50 % et, en 2013, 83,5 % de tous les travailleurs industriels vivaient et travaillaient dans des pays semi-coloniaux et dans la Chine impérialiste émergente. Au total, environ ¾ des travailleurs salariés mondiaux vivent en dehors des pays impérialistes occidentaux. ^[13]

 

De même, la majeure partie de la production de valeur capitaliste n'a plus lieu dans les pays impérialistes occidentaux, comme la classe dirigeante l'a douloureusement réalisé avec toutes les perturbations des chaînes d'approvisionnement mondiales au cours des dernières années. Alors que les États-Unis, le Japon, l'Allemagne, la France, la Grande-Bretagne et l'Italie représentaient environ 55 % de l'industrie manufacturière mondiale en 1985, cette part est tombée à moins de 30 % en 2018. ^[14] (Voir également le tableau 1)

 

 

 

Tableau 1. Parts régionales de la valeur ajoutée industrielle mondiale en 2019 [15]

 

Région                                                          participation

 

Chine                                                            24.9%

 

États-Unis                                                    16.6%

 

Asie du Nord-Est                                       8.8%

 

Japon                                                 6.4%

 

Corée du Sud                                  2.4%

 

Europe de l'Ouest                                     8.7%

 

Asie du Sud-Est (ASEAN)                         4.8%

 

Océanie                                                       1.6%

 

 

 

Ces changements reflètent essentiellement deux processus. D'une part, la Chine est apparue comme une nouvelle puissance impérialiste qui remet en cause l'hégémonie à long terme des États-Unis.^[16] Cela se traduit par le fait que la Chine est devenue le premier pays - avec les États-Unis - dans le classement mondial des plus grandes entreprises (tel que calculé par la liste Fortune Global 500 du tableau 2). Il en va de même pour le classement mondial des milliardaires (voir tableau 3). Et bien que la Chine soit toujours à la traîne des États-Unis en matière de dépenses militaires, elle est déjà devenue le deuxième pays au monde (916 milliards de dollars américains contre 296 milliards de dollars chinois) [17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Tableau 2. Les 10 premiers pays classés par les 500 premières entreprises du magazine Fortune (2023) [18]

 

Classification des pays                                            Entreprises                      Part (en %)

 

1 États-Unis d'Amérique                                         136                                    27.2%

 

2 Chine (sans Taïwan)                                             135                                    27.0%

 

3 Japon                                                                         41                                      8.2%

 

4 Allemagne                                                               30                                      6.0%

 

5 France                                                                       23                                      4.6%

 

6 Corée du Sud                                                          18                                      3.6%

 

7 Royaume-Uni                                                         15                                      3.0%

 

8 Canada                                                                    14                                      2.8%

 

9 Suisse                                                                       11                                      2.2%

 

10 Pays-Bas                                                                10                                      2.0%

 

 

 

Tableau 3. La Chine et les États-Unis en tête de la Hurun Global Rich List 2021 [19]

 

           2021                    Part des milliardaires mondiaux "connus" en 2021

 

Chine                                1058                    32.8%

 

États-Unis                          696                     21.6%

 

 

 

D’un autre côté, ce processus reflète la dépendance croissante des puissances impérialistes à l’égard de la production industrielle des pays du Sud. Par conséquent, la surexploitation et le contrôle des pays semi-coloniaux deviennent de plus en plus importants pour les grandes puissances. Cela est encore plus vrai que ne le suggèrent les chiffres officiels (généralement calculés en dollars américains), car ils déforment le tableau, notamment par divers mécanismes - taux de change inégaux, manipulation des devises, calculs internes au sein des sociétés multinationales, etc. - la valeur produite dans les pays impérialistes est inférieure à la valeur produite dans les pays du Sud. - La valeur produite dans les pays impérialistes est surestimée, tandis que la part produite dans les pays semi-coloniaux est sous-estimée. [20]

 

Une autre différence importante entre la période dans laquelle Lénine et Trotsky ont vécu et la période qui a suivi la Seconde Guerre mondiale est la transformation de la plupart des colonies en semi-colonies, c'est-à-dire des pays qui sont formellement indépendants sur le plan politique, mais qui continuent à assumer une position de dépendance et de surexploitation dans l'ordre mondial impérialiste.

 

En outre, la mondialisation, c'est-à-dire l'intégration mondiale de la production et du commerce, s'est nettement accentuée. Entre la fin de la Seconde Guerre mondiale et la grande récession de 2008, la part des échanges de marchandises par rapport à la production mondiale (produit intérieur brut) n'a cessé d'augmenter, passant d'environ 10 % à près de 50 %. Depuis, cette part a quelque peu diminué, mais oscille toujours entre 41 % et 48 % [21]

 

Cependant, avec l'accélération de la rivalité inter-impérialiste, les échanges entre les grandes puissances occidentales et orientales diminuent, alors qu'ils augmentent à l'intérieur des blocs respectifs. Une étude récemment publiée par d'éminents économistes du FMI écrit : "Nous constatons que, comme pendant la guerre froide, le commerce et l'investissement entre les blocs diminuent par rapport au commerce et à l'investissement à l'intérieur des blocs. Si le découplage reste limité par rapport à cet épisode antérieur, il n'en est qu'à ses débuts et pourrait s'aggraver considérablement si les tensions géopolitiques persistent et si les politiques commerciales restrictives continuent de s'intensifier." ^[22] Soulignons que le CCRI avait déjà prédit cette évolution il y a plus de dix ans, lorsqu'elle avait observé que : "En conséquence, il y aura une tendance à des formes de protectionnisme et de régionalisation. Chaque grande puissance tentera de former un bloc régional autour d'elle et de restreindre l'accès des autres puissances. Par définition, cela devrait déboucher sur divers conflits et éventuellement sur des guerres. [23]

 

Enfin, un autre changement important survenu depuis la Seconde Guerre mondiale a été l'expansion et la consolidation de l'aristocratie ouvrière dans les pays impérialistes. Comme l'a expliqué Lénine, il s'agit de la couche supérieure de la classe ouvrière (par exemple, certains secteurs de travailleurs qualifiés hautement rémunérés) qui a été soudoyée par la bourgeoisie en lui accordant divers privilèges. Les sources financières qui permettent de payer l'aristocratie du travail dans les pays impérialistes, et donc de saper la solidarité de la classe ouvrière, proviennent des profits supplémentaires que les capitalistes monopolistes réalisent en surexploitant les pays semi-coloniaux et les migrants dans les métropoles impérialistes. Malheureusement, l'aristocratie ouvrière - ainsi que sa jumelle, la bureaucratie ouvrière - joue un rôle dominant au sein des syndicats et des partis réformistes dans les pays impérialistes. Sur le plan idéologique, ces couches jouent un rôle important dans la transmission des préjugés aristocratiques à des couches plus larges des masses populaires contre les peuples opprimés et contre les couches inférieures du prolétariat, telles que les migrants (par exemple, l'islamophobie, le chauvinisme, le soutien au sionisme, etc.) Le CCRI a appelé ce phénomène l'aristocratisme. ^[24]

 

 

 

Conséquences pour les marxistes

 

 

 

Dans ce dernier chapitre, nous résumerons certaines des conséquences de ces changements pour la stratégie marxiste.

 

1) L'anti-impérialisme révolutionnaire est d'une importance cruciale dans la période actuelle, puisque tant la rivalité inter-impérialiste et l'agression impérialiste que les luttes de libération nationale sont des caractéristiques fondamentales de la situation mondiale. Il est impossible d'être communiste sans une position cohérente de défaitisme révolutionnaire contre toutes les grandes puissances et sans un soutien inconditionnel aux luttes des peuples opprimés.

 

2) L'internationalisme en théorie et en pratique est essentiel pour les marxistes parce que l'économie mondiale est plus intégrée que jamais et parce que les principaux défis de l'humanité - de la crise climatique à l'armement et à la migration - sont par nature des questions globales. La défense des luttes de classes transfrontalières et l'organisation internationale de la classe ouvrière sont donc impératives pour combattre le capitalisme catastrophique. Plus important encore, les marxistes doivent promouvoir l'unification de l'avant-garde prolétarienne et construire un parti révolutionnaire mondial.

 

3) La construction du mouvement ouvrier international et d'un nouveau parti révolutionnaire mondial ne doit pas se contenter de travailler dans les vieux pays impérialistes d'Europe occidentale et d'Amérique du Nord. Elle doit au contraire se concentrer sur les pays semi-coloniaux et les nouvelles puissances, comme la Chine, car c'est dans ces régions que se trouve la grande majorité du prolétariat mondial.

 

4) Le travail révolutionnaire dans les anciens pays impérialistes d'Europe occidentale et d'Amérique du Nord doit se concentrer sur les masses de la classe ouvrière, par opposition aux couches privilégiées et aristocratiques au sommet ou à la classe moyenne universitaire. Cela inclut, en particulier, les migrants qui sont confrontés à une double oppression (en tant que travailleurs et en tant que minorité nationale) et qui ont également des liens avec les pays du Sud. Les révolutionnaires doivent œuvrer au sein du mouvement syndical pour l'unité des travailleurs natifs et migrants et défendre un programme anti-impérialiste de solidarité avec les luttes des opprimés.

 

5) Cette orientation va de pair avec la lutte consciente des révolutionnaires contre les préjugés aristocratiques au sein du mouvement ouvrier et de la soi-disant gauche. Cette lutte ne doit pas seulement être menée à un niveau théorique-propagandiste, mais aussi, et surtout, en défendant une solidarité pratique concrète avec les luttes anti-impérialistes du Sud et la résistance anti-chauvine dans les pays impérialistes.

 

Telles sont quelques-unes des conclusions que nous pouvons tirer de la comparaison des conditions des luttes anti-impérialistes dans le passé et aujourd'hui. Le CCRI espère pouvoir échanger des points de vue avec d'autres organisations socialistes et militantes sur cette question et unir ses forces dans la lutte commune pour renverser le monstre impérialiste.

 

 

 

 

 

[1] Voir Michael Pröbsting : Anti-Impérialisme à l'ère de la rivalité des grandes puissances. Les facteurs à l'origine de l'accélération de la rivalité entre les États-Unis, la Chine, la Russie, l'UE et le Japon. Une critique de l'analyse de gauche et un aperçu de la perspective marxiste, RCIT Books, Vienne 2019, (anglais) https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ (voir les chapitres XII à XXII) ; du même auteur : The Great Southern Robbery. Continuité et changement dans la surexploitation du monde semi-colonial par le capital monopolistique Conséquences pour la théorie marxiste de l'impérialisme, RCIT Books, 2013, (anglais) https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (voir chapitres 12 et 13).

 

[2] Pour un résumé de la compréhension du défaitisme révolutionnaire par le CCRI/RCIT, voir, par exemple, Thèses sur le défaitisme révolutionnaire dans les États impérialistes, 8 septembre 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/.

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov : Résolution du syndicat des métallurgistes de toute la Russie (1927) ; in : Léon Trotsky : Le défi de l'opposition de gauche (1926-27), pp. 249-250.

 

[4] Manifeste de la Quatrième Internationale sur la guerre impérialiste : La guerre impérialiste et la révolution prolétarienne mondiale. Adopté par la Conférence d'urgence de la IVe Internationale, 19-26 mai 1940, in : Documents de la Quatrième Internationale. The Formative Years (1933-40), New York, 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Léon Trotsky : Déclaration au Congrès anti-guerre d'Amsterdam (1932), in : Trotsky Writings 1932, p. 153

 

[6] Pour un aperçu de l'histoire de notre soutien aux luttes anti-impérialistes au cours des quatre dernières décennies (avec des liens vers des documents, des photos et des vidéos), voir, par exemple, un essai de Michael Pröbsting : The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their "Own" Ruling Class. Exemples tirés de l'histoire du RCIT et de l'organisation qui l'a précédé au cours des quatre dernières décennies, 2 septembre 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] Nous avons compilé plusieurs articles du RCIT sur la défaite impérialiste en Afghanistan sur une sous-page spéciale de notre site web : https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] Nous renvoyons les lecteurs à une page spéciale de notre site Internet, qui rassemble divers documents du CCRI/RCIT sur la guerre d'Ukraine et le conflit actuel entre l'OTAN et la Russie : https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

[9] Nous renvoyons les lecteurs aux pages spéciales de notre site web, où sont compilés tous les documents du CCRI/RCIT sur la guerre de Gaza de 2023-25, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ et https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[10] Le RCIT a publié plusieurs brochures, déclarations et articles sur la révolution syrienne qui peuvent être lus dans une sous-section spéciale de notre site web : https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/ .

 

[11] Nous renvoyons les lecteurs à une page spéciale de notre site Internet où sont compilés tous les documents du CCRI/RCIT sur le coup d'État militaire en Birmanie/Myanmar : https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/.

 

[12] Voir aussi Michael Pröbsting : Marxist Tactics in Wars of Contradictory Character. La guerre d'Ukraine et les menaces de guerre en Afrique de l'Ouest, au Moyen-Orient et en Asie de l'Est montrent la nécessité de comprendre le double caractère de certains conflits, 23 août 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/

 

[13] Pour une discussion sur le changement dans le prolétariat mondial avec des sources, voir, par exemple, Michael Pröbsting : Marxism and the United Front Tactic Today. The Struggle for Proletarian Hegemony in the Liberation Movement in Semi-colonial and Imperialist Countries in the Current Period, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (chapitre III) ; du même auteur : The Great Southern Robbery. Continuity and change in the super-exploitation of the semi-colonial world by monopoly capital Consequences for the Marxist theory of imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (pp. 69-80).

 

[14] Marceli Hazla : The trap of industry-driven development, Poznan University of Economics 2023, p. 15

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian : RCEP : Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 décembre 2021, p. 1.

 

[16] Pour notre analyse du capitalisme en Chine et de sa transformation en grande puissance, voir, par exemple, le livre de Michael Pröbsting : Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry (L'anti-impérialisme à l'ère de la rivalité des grandes puissances). Les facteurs à l'origine de l'accélération de la rivalité entre les États-Unis, la Chine, la Russie, l'UE et le Japon. A critique of left-wing analysis and an outline of the Marxist perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; voir aussi du même auteur : "Chinese Imperialism and the World Economy", essai publié dans la deuxième édition de The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (édité par Immanuel Ness et Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1 ; China : An imperialist power... or not yet ? Une question théorique aux conséquences très pratiques ! Poursuite du débat avec Esteban Mercatante et le PTS/FT sur le caractère de classe de la Chine et les conséquences pour la stratégie révolutionnaire, 22 janvier 2022, ;https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/ ; La transformation de la Chine en puissance impérialiste. Une étude des aspects économiques, politiques et militaires de la Chine comme grande puissance (2012), in : Communisme révolutionnaire n°4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4 ; Comment est-il possible que certains marxistes doutent encore que la Chine soit devenue capitaliste (Une critique du PTS/FT), Une analyse du caractère capitaliste des entreprises publiques chinoises et de ses conséquences politiques, 18 septembre 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/ ;Incapable de voir la forêt des arbres (PTS/FT et la Chine). Eclectic empiricism and the PTS/FT's failure to recognise China's imperialist character, 13 août 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/ ; China's Emergence as an Imperialist Power (Article in the US magazine 'New Politics'), in : "New Politics", été 2014 (Vol:XV-1, Whole no : 57). Voir de nombreux autres documents du CCRI/RCIT sur une sous-page spéciale du site web du RCIT : https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Institut international de recherche sur la paix de Stockholm : Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, avril 2024, p. 2.

 

[18] Fortune Global 500, août 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (les chiffres des actions sont nos calculs)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] Voir The Great Robbery of the South, p. 67.

 

[21] Gita Gopinath : Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, IMF, 7 mai 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero et Petia Topalova : Changing Global Linkages : A New Cold War ? Documents de travail du FMI WP/24/76, avril 2024, p. 14.

 

[23] Le grand hold-up du Sud, p. 390

 

[24] Pour une discussion sur la question de l'aristocratie, voir, par exemple, notre livre de Michael Pröbsting : Building the Revolutionary Party in Theory and Practice, (Chapter III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/.

 

 

 

О принципах антиимпериализма в связи с изменениями в мировом капитализме

 

Михаэль Прёбстинг, Революционная коммунистическая международная тенденция («RCIT»), 4 июня 2024 года

 

 

 

Введение

 

 

 

Для марксистов является аксиомой, что империалистические державы, их соперничество и войны являются одной из ключевых характеристик последней стадии капитализма, которая впоследствии была названа «эпохой империализма». Поэтому вполне закономерно, что борьба против империалистической агрессии и войн всегда была неотъемлемой частью революционной программы в современную эпоху.

 

Хотя это верно с момента наступления империалистической эпохи в начале XX века, было бы совершенно ошибочно полагать, что конкретное применение этих принципов и актуальность отдельных их элементов всегда остаются одними и теми же. На самом деле, конкретное применение этой программы зависит от специфических особенностей того или иного исторического периода в рамках этой эпохи.

 

В этой статье мы, после краткого изложения принципов антиимпериализма, подробно рассмотрим, как эти принципы применялись в различные периоды прошлого и, что особенно важно, как они должны применяться сегодня. Наконец, мы обсудим основные изменения в современном капитализме, которые влияют на конкретное применение антиимпериалистической программы, и последствия этих изменений для марксистской стратегии.

 

 

 

Принципы антиимпериализма

 

 

 

Мы ограничимся кратким изложением принципов антиимпериализма, поскольку мы подробно остановились на них в двух книгах и других работах. [1] Поскольку империализм является центральной чертой современного капитализма, борьба с ним является базовой чертой политики рабочего класса. Другими словами, это применение марксистской программы и общих методов классовой борьбы на почве антишовинистической и антимилитаристской борьбы.

 

Марксистская программа борьбы с империализмом основана на аксиоме, что рабочий класс по своей природе является международным классом. Как таковой, его интересы резко отличаются от интересов империалистической буржуазии. Как у рабочих конкретного предприятия нет общих интересов со своим боссом, так и у рабочего класса нет общих интересов с правящим классом конкретного империалистического государства. Напротив, как рабочие хотят ослабить, победить и в конце концов экспроприировать владельцев «своей» корпорации, так и рабочие данной империалистической страны хотят ослабить, победить и в конце концов свергнуть правящий класс. В то же время рабочие одного предприятия имеют общие интересы со своими коллегами на других предприятиях, поэтому они совместно объединяются в профсоюзы. То же самое происходит и с рабочими одной страны, поскольку они в основе своей разделяют те же классовые интересы, что и их коллеги за рубежом.

 

Марксисты признают, что империалистический капитализм характеризуется глобальным господством горстки великих держав, а также ряда монополий. Такая система характеризуется непримиримыми противоречиями, которые неизбежно провоцируют кризисы, напряженность и войны. Поэтому мы отвергаем пацифистскую иллюзию о том, что капитализм может каким-то образом преодолеть эти антагонизмы и установить мирный капиталистический миропорядок - концепцию, впервые разработанную Карлом Каутским, а затем взятую на вооружение социал-демократами и сталинистами. Единственный способ покончить со смертью и разрушениями от рук отравляющего милитаризма - это разбить великие державы, свергнуть правящего капиталиста и создать всемирную федерацию рабочих и крестьянских республик путем социалистической мировой революции.

 

По этим причинам рабочие империалистических стран будут использовать каждый конфликт, в котором участвует их классовый враг, для продвижения своих интересов и укрепления своей боевой мощи. Исторически эта программа ассоциировалась с формулой революционного пораженчества [2], которую левая оппозиция во главе с Троцким в свое время определила следующим образом: «Что понимается под термином пораженчество? Во всей прошлой истории партии под пораженчеством понималось желание поражения своего правительства в войне с внешним врагом и содействие этому поражению методами внутренней революционной борьбы». [3]

 

В эпоху империализма марксисты различают три категории государств: империалистические, (полу)колониальные и (деформированные) рабочие государства. Без понимания существования этих трех фундаментальных типов классовых государств социалистам невозможно правильно ориентироваться в эпоху империализма. «Научить рабочих правильно понимать классовый характер государства - империалистического, колониального, рабочего - и взаимные отношения между ними, а также внутренние противоречия в каждом из них, дает рабочим возможность делать правильные практические выводы в каждой ситуации». [4]

 

В соответствии с такими различными категориями государств марксисты в сущности различают два типа войн: войны угнетения и освободительные войны. Войны угнетения - это конфликты между двумя реакционными лагерями, в которых рабочий класс не поддерживает ни одну из сторон. Примером могут служить конфликты между империалистическими государствами или реакционные гражданские войны. Освободительные войны могут быть борьбой (полу)колониальной страны против империалистической державы, национально угнетенного народа против господствующей нации, прогрессивного лагеря в гражданской войне или (деформированного) рабочего государства. В таких конфликтах социалисты однозначно поддерживают антиимпериалистический или антиреакционный лагерь.

 

 «Капиталистические разбойники всегда ведут „оборонительную“ войну, даже когда Япония идет на Шанхай, а Франция - на Сирию или Марокко. Революционный пролетариат различает только войны угнетения и освободительные войны. Характер войны определяется не дипломатическими фальсификациями, а тем классом, который ведет войну, и теми объективными целями, которые он преследует в этой войне. Войны империалистических государств, в противоположность формальным предлогам и политической риторике, носят угнетательский, реакционный и враждебный народу характер. Только войны пролетариата и угнетенных народов могут быть охарактеризованы как освободительные войны». [5]

 

Разные типы войн требуют разных стратегий. В конфликтах между империалистическими государствами (как и в других конфликтах между одинаково реакционными лагерями) принципы международной солидарности рабочего класса требуют, чтобы социалисты выступали против обоих лагерей. Они должны отказаться выступать как на стороне своего собственного правящего класса, так и на стороне правящего класса противостоящего империалистического лагеря: точно так же социалисты полностью отвергают любую шовинистическую пропаганду правящего класса. Вместо того чтобы поддерживать «свой» правящий класс, они пропагандируют непримиримую классовую борьбу (следуя знаменитой фразе Карла Либкнехта времен Первой мировой войны «главный враг - дома»). Эта стратегия подразумевает, что в случае войны, как это было сформулировано Лениным и большевистской партией в 1914 году, революционеры стремятся к «превращению империалистической войны в гражданскую», то есть продвигают борьбу пролетариата за власть в условиях войны. Такая программа - единственный способ объединить международный рабочий класс на интернационалистской основе и разрушить любое «патриотическое» единство рабочих со «своей» империалистической буржуазией, а также с их лакеями внутри рабочего движения.

 

В конфликтах между империалистической буржуазией и угнетенными народами RCIT призывают рабочие и народные организации всего мира к решительным действиям в духе революционного антиимпериализма и интернационализма рабочего класса. Они должны безоговорочно поддержать угнетенные народы против империалистических агрессоров и бороться за поражение последних. Они должны применять антиимпериалистическую тактику единого фронта - это означает поддержку сил, представляющих угнетенные народы, не оказывая политической поддержки их соответствующим лидерам (обычно мелкобуржуазным националистам или исламистам, иногда даже полуколониальным буржуазным государствам). Социалисты в империалистических странах обязаны вести беспощадную борьбу с социал-шовинистическими сторонниками великодержавных привилегий, а также с трусливыми центристами, которые воздерживаются от активной поддержки борьбы угнетенных. Социалисты поддерживают антиимпериалистический патриотизм угнетенных и помогают им развивать социалистическое, интернационалистское сознание. Только на основе такой программы социалисты смогут создать условия для доверия и единства рабочих и крестьян угнетенных народов с прогрессивными рабочими империалистических стран. Только на такой основе можно будет объединить международный рабочий класс на интернационалистской основе. Только при такой стратегии коммунисты смогут заменить колеблющееся мелкобуржуазное руководство угнетенных масс.

 

Такая программа - единственный способ объединить международный рабочий класс на интернационалистской основе и разрушить любое «патриотическое» единство рабочих со «своей» империалистической буржуазией, а также с их лакеями внутри рабочего движения. [6]

 

 

 

Актуальность различных аспектов антиимпериалистической программы в разные исторические периоды

 

 

 

Хотя вышеупомянутые принципы антиимпериализма всегда актуальны в эпоху, в которую мы живем, их конкретное применение зависит от конкретной формы капиталистического миропорядка и его внутренних противоречий. Дадим краткий обзор.

 

В первый период эпохи империализма, до 1914 года, напряженность между империалистическими державами (в основном Великобританией, Францией, Германией, Россией, США и Японией) была доминирующей чертой мировой ситуации. Как известно, эти противоречия привели к разрушительной Первой мировой войне 1914-18 годов. В то время как подавляющее большинство Второго Интернационала капитулировало и не смогло вести последовательную борьбу против всех империалистических держав, большевики во главе с В. И. Лениным на основе программы революционного пораженчества организовали интернационалистское меньшинство, которое и составило ядро Коммунистического Интернационала, основанного в марте 1919 года.

 

Другой особенностью периода до 1914 года, хотя и менее выраженной, чем впоследствии, были колониальные войны империалистических держав - в основном, но не только Великобритании и Франции - против народов Юга в ответ на народные восстания против угнетателей. В качестве примера можно привести антибританские восстания Дервишского движения в Сомали и махдистских повстанцев в Судане в конце XIX века, восстание гереро и намакуа против немецких правителей в 1904-07 годах или так называемое Боксерское восстание в Китае в 1899-1901 годах.

 

В период с 1914 по 1945 год все типы конфликтов приобрели особенно острое выражение. В этот период произошли две мировые войны - первая была конфликтом только между империалистическими державами, а вторая представляла собой сочетание межимпериалистических конфликтов (США, Великобритания и Франция против Германии, Италии и Японии), конфликта между империалистической державой и деградирующим рабочим государством (Германия против Советского Союза), а также национально-освободительных войн (например, Китай против Японии и партизанские войны в оккупированной Германией Европе). Кроме того, в этот период происходил ряд других национально-освободительных войн (например, война в Рифе под руководством Абд aль-Крима против Испании и Франции в 1921-26 годах, Великое сирийское восстание в 1925 году, Япония против Китая с 1931 года; Италия против Эфиопии в 1935-36 годах), а также гражданские войны (например, Испания 1936-39 годов).

 

Во всех этих конфликтах революционеры - сначала большевики и Коммунистический Интернационал, а затем его преемник, Четвертый Интернационал Троцкого - занимали пораженческую позицию в межимпериалистических конфликтах против обоих лагерей, но поддерживали угнетенные народы, Советский Союз и антифашистскую Испанию в их освободительных войнах.

 

Период после Второй мировой войны - точнее, начавшийся с началом холодной войны в 1947/48 годах - вплоть до краха сталинизма в 1989-91 годах имел ряд отличий от предыдущего периода. Межимпериалистическое соперничество не исчезло, но отошло на второй план. Причинами этого стали, с одной стороны, холодная война между империалистическими державами и сталинскими государствами (прежде всего СССР), которая подтолкнула первых к объединению усилий. С другой стороны, это было связано с тем, что Вторая мировая война привела к явной и неоспоримой абсолютной гегемонии американского империализма в капиталистическом лагере. Кроме того, на этот период пришелся ряд антиколониальных и национально-освободительных выступлений, в результате которых западные державы потерпели ряд важных поражений (например, война во Вьетнаме, Алжире).

 

Период с 1991 по 2008 год - год Великой рецессии - характеризовался исчезновением сталинских рабочих государств и абсолютной гегемонией империализма США. Другие империалистические державы - Западная Европа, Япония и возрождающаяся Россия при Путине - были слишком слабы, чтобы эффективно противостоять Вашингтону. Однако в этот период - особенно в его поздней фазе - началось ослабление гегемонии США. Наиболее важными войнами этого периода были национально-освободительные, такие как борьба иракского и афганского народов против США и их союзников, а также чеченского народа против России. Другими важными войнами были войны на Балканах в 1990-е годы. Во всех этих войнах мы поддерживали освободительные войны против империалистических и реакционных агрессоров.

 

Нынешний исторический период, начавшийся в 2008 году, характеризуется загниванием капитализма, выражающимся в экономической стагнации, гуманитарных и экологических катастрофах, войнах и революционных кризисах. В этот период мы видим в основном два типа конфликтов: с одной стороны, наблюдается массовое ускорение межимпериалистического соперничества, главным образом в результате роста Китая и России как империалистических держав, которые бросают вызов старым западным империалистам. В то же время национально-освободительные войны (например, в Афганистане до 2021 года [7], война Украины за национальную оборону с февраля 2022 года [8], нынешняя война в Газе против геноцида Израиля [9]) или прогрессивные гражданские войны (в Сирии против тирании Асада с 2011 года, [10] в Бирме/Мьянме после военного переворота в 2021 году [11]) являются важнейшими чертами мировой ситуации. [12]

 

 

 

Важные изменения в социально-экономической физиономии империалистического капитализма

 

 

 

За последние сто лет в социально-экономической физиономии империалистического капитализма произошел ряд важных изменений, которые марксисты должны учитывать, чтобы понять характер текущего периода и соответствующие задачи классовой борьбы. Поскольку RCIТ уже достаточно подробно проанализировали эти события, мы ограничимся кратким резюме и ссылками на наши исследования.

 

Во-первых, произошел резкий сдвиг в развитии капиталистического производства стоимости и, соответственно, международного рабочего класса. Во времена Ленина и Троцкого (полуколониальные) страны Юга были еще капиталистически отсталыми, а промышленное производство находилось в основном в империалистических странах Северной Америки, Западной Европы и, в меньшей степени, в Японии. Соответственно, большая часть международного рабочего класса проживала в этих империалистических государствах. Однако за последние десятилетия ситуация сильно изменилась. В 1950 году 34 % промышленных рабочих всего мира проживали на Юге, в 1980 году эта доля выросла примерно до 50 %, а в 2013 году 83,5 % всех промышленных рабочих жили и работали в полуколониальных странах и развивающемся империалистическом Китае. В общей сложности около ¾ всех наемных рабочих мира живут за пределами западных империалистических стран. [13]

 

Соответственно, большая часть капиталистического производства стоимости больше не происходит в западных империалистических странах, что правящий класс с болью заметил по всем нарушениям глобальных цепочек поставок в последние годы. Если в 1985 году на долю США, Японии, Германии, Франции, Великобритании и Италии приходилось около 55 % мирового производства, то к 2018 году эта доля сократилась до менее 30 %. [14] (см. также таблицу 1)

 

 

 

Таблица 1. Доли регионов в мировой добавленной стоимости промышленности в 2019 году [15]

 

Китай                                                             24,9%

 

Соединенные Штаты                               16,6%

 

Северо-Восточная Азия                            8,8%

 

Япония                                                 6,4%

 

Южная Корея                                     2,4%

 

Западная Европа                                         8,7%

 

Юго-Восточная Азия (АСЕАН)                  4,8%

 

Западная Европа                                         1,6%

 

 

 

Эти изменения в основном отражают два процесса. С одной стороны, Китай стал новой империалистической державой, которая бросает вызов долгосрочной гегемонии США [16] Это проявляется в том, что Китай стал ведущей страной - наряду с США - в глобальном рейтинге крупнейших корпораций мира (как подсчитано по списку Fortune Global 500 в таблице 2). Та же картина наблюдается и в глобальном рейтинге миллиардеров. (см. табл. 3) И хотя Китай все еще отстает от США по военным расходам, он уже стал номером 2 в мире (США 916 против Китая 296 млрд долларов США). [17]

 

 

 

Таблица 2. Топ-10 стран с рейтингом компаний из списка Fortune Global 500 (2023) [18]

 

Рейтинг             Страна                                           Кол-во компаний          Доля компаний

 

1                          Соединенные Штаты                 136                                    27,2%

 

2                          Китай (без Тайваня)                    135                                    27,0%

 

3                          Япония                                             41                                      8,2%

 

4                          Германия                                        30                                      6,0%

 

5                          Франция                                         23                                      4,6%

 

6                          Южная Корея                                18                                      3,6%

 

7                          Великобритания                          15                                      3,0%

 

8                          Канада                                             14                                      2,8%

 

9                          Швейцария                                    11                                      2,2%

 

10                        Нидерланды                                  10                                      2,0%

 

 

 

 

Таблица 3. Китай и США возглавляют список глобальных богачей Hurun в 2021 году [19]

 

       2021                    Доля «известных» мировых миллиардеров

 

Китай                1058                    32,8%

 

США                  696                      21,6%

 

 

 

 

 

 

С другой стороны, этот процесс отражает растущую зависимость империалистических держав от промышленного производства на Глобальном Юге. Таким образом, сверхэксплуатация и контроль над полуколониальными странами становятся все более важными для великих держав. Эта зависомость даже больше, чем показывают официальные цифры (обычно исчисляемые в долларах США), поскольку они искажают картину, так как через различные механизмы - не эквивалентный обмен, валютные манипуляции, внутренние расчеты внутри транснациональных корпораций и т. д. - стоимость, произведенная в империалистических странах, завышается, а доля, произведенная в полуколониальных странах, занижается. [20]

 

Другим важным отличием периода, в котором жили Ленин и Троцкий, от периода после Второй мировой войны является превращение большинства колоний в полуколонии, то есть страны, формально политически независимые, но продолжающие занимать зависимое и сверхэксплуатируемое положение в империалистическом мировом порядке.

 

Кроме того, произошел масштабный процесс глобализации, то есть глобальной интеграции производства и торговли. В период между окончанием Второй мировой войны и Великой рецессией 2008 года отношение торговли товарами к мировому производству (валовому внутреннему продукту) постоянно увеличивалось с примерно 10 % до почти 50 %. С тех пор эта доля несколько снизилась, но все еще колеблется между 41 и 48 %. [21]

 

Однако с обострением межимпериалистического соперничества торговля между западными и восточными великими державами сокращается, в то время как внутри соответствующих блоков она растет. В недавно опубликованном исследовании ведущих экономистов МВФ говорится: «Мы обнаружили, что, как и во времена холодной войны, торговля и инвестиции между блоками сокращаются по сравнению с торговлей и инвестициями внутри блоков. Хотя по сравнению с предыдущим эпизодом разрыв остается небольшим, он также находится на ранней стадии и может значительно увеличиться, если сохранится геополитическая напряженность и продолжится ограничительная торговая политика». [22] Мы позволим себе заметить, что RCIТ уже предсказывали такое развитие событий более десяти лет назад, когда мы отмечали: «В результате возникнет тенденция к формам протекционизма и регионализации. Каждая великая держава попытается сформировать вокруг себя региональный блок и ограничить доступ для других держав. По определению, это должно привести к многочисленным конфликтам и, в конечном счете, к войнам». [23]

 

Наконец, еще одним важным изменением в период после Второй мировой войны стало расширение и укрепление рабочей аристократии в империалистических странах. Как объяснял Ленин, это верхний слой рабочего класса (например, отдельные слои высокооплачиваемых квалифицированных рабочих), подкупленный буржуазией различными привилегиями. Финансовые источники для оплаты рабочей аристократии в империалистических странах и тем самым для подрыва солидарности рабочего класса черпаются из сверхприбылей, которые монополистические капиталисты получают за счет сверхэксплуатации полуколониальных стран, а также мигрантов в империалистических метрополиях. К сожалению, рабочая аристократия вместе со своим двойником, рабочей бюрократией, играет доминирующую роль в профсоюзах и реформистских партиях империалистических стран. На идеологическом уровне эти слои играют важную роль в передаче аристократических предрассудков более широким слоям народных масс, направленных против угнетенных народов и низших слоев пролетариата, таких как мигранты (например, исламофобия, шовинизм, поддержка сионизма и т. д.). RCIT назвали это явление аристократизмом. [24]

 

 

 

Последствия для марксистов

 

 

 

В этой заключительной главе мы подытожим некоторые последствия этих изменений для марксистской стратегии.

 

1) Революционный антиимпериализм имеет решающее значение в текущий период, поскольку как межимпериалистическое соперничество, так и империалистическая агрессия и национально-освободительная борьба являются ключевыми характеристиками мировой ситуации. Невозможно быть коммунистом без последовательной позиции революционного пораженчества в отношении всех великих держав и без безоговорочной поддержки борьбы угнетенных народов.

 

2) Интернационализм в теории и на практике необходим марксистам, поскольку мировая экономика интегрирована как никогда, а основные проблемы человечества - от климатического кризиса до вооружений и миграции - по своей природе являются глобальными. Поэтому пропаганда трансграничной классовой борьбы и международная организация рабочего класса крайне необходимы для борьбы с катастрофическим капитализмом. Самое главное, марксисты должны добиваться объединения пролетарского авангарда и создания мировой революционной партии.

 

3) Создание международного рабочего движения и новой революционной мировой партии не должно ограничиваться работой в старых империалистических странах Западной Европы и Северной Америки. Она должна быть направлена на полуколониальные страны и новые державы, такие как Китай, поскольку именно в этих регионах находится подавляющее большинство мирового пролетариата.

 

4) Революционная работа в старых империалистических странах Западной Европы и Северной Америки должна быть направлена на массы рабочего класса в противовес привилегированным и аристократическим слоям на вершине или академической среде среднего класса. В частности, речь идет о мигрантах, которые сталкиваются с двойным угнетением (как рабочие и как национальное меньшинство) и которые также являются связующими звеньями для стран Глобального Юга. Революционерам необходимо работать в рамках рабочего движения за единство коренных рабочих и рабочих-мигрантов и отстаивать антиимпериалистическую программу солидарности с борьбой угнетенных.

 

5) Такая ориентация идет рука об руку с сознательной борьбой революционеров против аристократических предрассудков внутри рабочего движения и так называемых левых. Такая борьба должна вестись не только на теоретико-пропагандистском уровне, но и, что более важно, путем отстаивания конкретной практической солидарности с антиимпериалистической борьбой на юге и антишовинистическим сопротивлением в империалистических странах.

 

Таковы некоторые выводы, которые мы можем сделать из сравнения условий антиимпериалистической борьбы в прошлом и настоящем. RCIТ с нетерпением ждут обмена мнениями с другими социалистическими организациями и активистами по этому вопросу и объединения усилий в общей борьбе за уничтожение империалистического монстра.

 

 

 

 

 

[1] See Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ (see chapter XII to XXII); by the same author: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (see chapter 12 and 13)

 

[2] For a summary of the RCIT’s understanding of revolutionary defeatism see e.g. Theses on Revolutionary Defeatism in Imperialist States, 8 September 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov: Resolution of the All-Russia Metal Workers Union (1927); in: Leon Trotsky: The Challenge of the Left Opposition (1926-27), pp. 249-250

 

[4] Manifesto of the Fourth International on Imperialist War: Imperialist War and the Proletarian World Revolution. Adopted by the Emergency Conference of the Fourth International, May 19-26, 1940, in: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), New York 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Leon Trotsky: Declaration to the Antiwar Congress at Amsterdam (1932), in: Trotsky Writings 1932, p. 153

 

[6] For an overview about our history of support for anti-imperialist struggles in the past four decades (with links to documents, pictures and videos) see e.g. an essay by Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their “Own” Ruling Class. Examples from the history of the RCIT and its predecessor organisation in the last four decades, 2 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] We have compiled a number of RCIT articles on the imperialist defeat in Afghanistan on a special sub-page on our website: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] We refer readers to a special page on our website where numerous RCIT documents on the Ukraine War and the current NATO-Russia conflict are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

[9] We refer readers to the special pages on our website where all RCIT documents on the 2023-25 Gaza War are compiled, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ and https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/

 

[10] The RCIT has published a number of booklets, statements and articles on the Syrian Revolution which can be read on a special sub-section on our website: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

[11] We refer readers to a special page on our website where all RCIT documents on the military coup in Burma/Myanmar are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/

 

[12] See also Michael Pröbsting: Marxist Tactics in Wars with Contradictory Character. The Ukraine War and war threats in West Africa, the Middle East and East Asia show the necessity to understand the dual character of some conflicts, 23 August 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/

 

[13] For a discussion of the shift in the global proletariat with sources see e.g. Michael Pröbsting: Marxism and the United Front Tactic Today. The Struggle for Proletarian Hegemony in the Liberation Movement in Semi-Colonial and Imperialist Countries in the present Period, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (chapter III); by the same author: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (pp. 69-80)

 

[14] Marceli Hazla: The trap of industry-driven development, Poznan University of Economics 2023, p. 15

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 December 2021, p. 1

 

[16] For our analysis of capitalism in China and its transformation into a Great Power see e.g. the book by Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; see also by the same author: “Chinese Imperialism and the World Economy”, an essay published in the second edition of The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (edited by Immanuel Ness and Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China: An Imperialist Power … Or Not Yet? A Theoretical Question with Very Practical Consequences! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China’s class character and consequences for the revolutionary strategy, 22 January 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), in: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? (A Critique of the PTS/FT), An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18 September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to See the Wood for the Trees (PTS/FT and China). Eclectic empiricism and the failure of the PTS/FT to recognize the imperialist character of China, 13 August 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, Summer 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57). See many more RCIT documents at a special sub-page on the RCIT’s website: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Stockholm International Peace Research Institute: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, April 2024, p. 2

 

[18] Fortune Global 500, August 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (the figures for the share is our calculation)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] See on this The Great Robbery of the South, p. 67

 

[21] Gita Gopinath: Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, IMF, 7 May 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero, and Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? IMF Working Papers WP/24/76, April 2024, p. 14

 

[23] The Great Robbery of the South, p. 390

 

[24] For a discussion of the issue of aristocratism see e.g. our book by Michael Pröbsting: Building the Revolutionary Party in Theory and Practice, (Chapter III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/

 

 

 

Sui principi dell'antimperialismo alla luce dei cambiamenti del capitalismo mondiale

 

Di Michael Pröbsting, Tendenza Comunista Rivoluzionaria Internazionale (TCRI/RCIT), 4 giugno 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Contenuti

 

Introduzione

 

Principi dell'antimperialismo

 

La rilevanza di diversi aspetti del programma antimperialista in diversi periodi

 

Importanti cambiamenti nella fisionomia socio-economica del capitalismo imperialista

 

Conseguenze per i marxisti

 

 

 

* * * * *

 

 

 

Introduzione

 

 

 

Per i marxisti è un assioma che le potenze imperialiste, le loro rivalità e le loro guerre sono una delle caratteristiche principali della fase finale del capitalismo, che di conseguenza è stata chiamata "epoca dell'imperialismo". È quindi coerente che la lotta contro le aggressioni e le guerre imperialiste sia sempre stata una caratteristica elementare del programma rivoluzionario in epoca moderna.

 

Sebbene ciò sia vero sin dall'inizio dell'epoca imperialista, all'inizio del XX secolo, sarebbe completamente sbagliato immaginare che l'applicazione concreta di questi principi e la rilevanza dei loro singoli elementi rimangano sempre gli stessi. In realtà, l'applicazione concreta di questo programma dipende dalle caratteristiche specifiche di un determinato periodo storico all'interno di quell'epoca.

 

In questo saggio, dopo aver riassunto brevemente i principi dell'antimperialismo, approfondiremo il modo in cui questi principi sono stati applicati in diversi periodi del passato e, soprattutto, come devono essere applicati oggi. Infine, discuteremo i cambiamenti di fondo del capitalismo moderno che influenzano l'applicazione concreta del programma antimperialista e le conseguenze di questi cambiamenti per la strategia marxista.

 

 

 

Principi dell'antimperialismo

 

 

 

Ci limiteremo a riassumere brevemente i principi dell'antimperialismo, dal momento che abbiamo approfondito questo tema in due libri e in altre opere. [1] Poiché l'imperialismo è un elemento centrale del capitalismo moderno, la lotta contro di esso è un elemento elementare della politica della classe operaia. In altre parole, è l'applicazione del programma marxista e dei metodi generali della lotta di classe al terreno della lotta antimilitarista e antichavista.

 

Il programma marxista contro l'imperialismo si basa sull'assioma che la classe operaia è, per sua natura, una classe internazionale. Come tale, i suoi interessi sono in netto contrasto con quelli della borghesia imperialista. Così come i lavoratori di una determinata azienda non hanno interessi comuni con il loro padrone, la classe operaia non ha nemmeno interessi comuni con la classe dirigente di un determinato Stato imperialista. Al contrario, così come gli operai vogliono indebolire, sconfiggere e infine espropriare i proprietari della "loro" azienda, gli operai di un determinato Paese imperialista vogliono indebolire, sconfiggere e infine rovesciare la classe dirigente. Allo stesso tempo, i lavoratori di un'azienda condividono interessi comuni con i loro colleghi di altre aziende, motivo per cui si organizzano insieme nei sindacati. Lo stesso vale per i lavoratori di un paese, perché fondamentalmente condividono gli stessi interessi di classe dei loro colleghi all'estero.

 

I marxisti riconoscono che il capitalismo imperialista è caratterizzato dal dominio globale di una manciata di grandi potenze e di diversi monopoli. Questo sistema è caratterizzato da contraddizioni inconciliabili che provocano necessariamente crisi, tensioni e guerre. Rifiutiamo quindi l'illusione pacifista che il capitalismo possa in qualche modo superare questi antagonismi e stabilire un ordine mondiale capitalista pacifico - un concetto elaborato per la prima volta da Karl Kautsky e successivamente adottato da socialdemocratici e stalinisti. L'unico modo per abolire la morte e la distruzione causate dal militarismo velenoso è distruggere le Grandi Potenze, rovesciare il capitalismo dominante e stabilire una federazione mondiale di repubbliche operaie e contadine attraverso la rivoluzione mondiale socialista.

 

Per queste ragioni, gli operai dei paesi imperialisti utilizzeranno ogni conflitto in cui è coinvolto il loro nemico di classe per promuovere gli interessi e la forza di lotta dei lavoratori. Storicamente, questo programma è stato associato alla formula del disfattismo rivoluzionario [2], che un tempo l'Opposizione di Sinistra guidata da Trotsky definiva così: "Cosa significa il termine disfattismo? In tutta la storia passata del partito, il disfattismo è stato inteso come il desiderio di sconfiggere il proprio governo in una guerra contro un nemico esterno e di contribuire a questa sconfitta con metodi di lotta rivoluzionaria interna." [3]

 

Nell'epoca dell'imperialismo, i marxisti distinguono tre categorie di Stati: Stati imperialisti, Stati (semi)coloniali e Stati operai (degenerati). Senza comprendere l'esistenza di questi tre tipi fondamentali di Stati di classe, è impossibile per i socialisti trovare un orientamento corretto nell'epoca imperialista. "Insegnare ai lavoratori a comprendere correttamente il carattere di classe dello Stato - imperialista, coloniale, operaio - e le relazioni reciproche tra di essi, nonché le contraddizioni interne a ciascuno di essi, permette ai lavoratori di trarre conclusioni pratiche corrette sulla situazione." ^[4]

 

In corrispondenza di queste diverse categorie di Stati, i marxisti distinguono fondamentalmente due tipi di guerre: le guerre di oppressione e le guerre di liberazione. Le guerre di oppressione sono conflitti tra due campi reazionari in cui la classe operaia non sostiene nessuna delle due parti. Ne sono un esempio i conflitti tra Stati imperialisti o le guerre civili reazionarie. Le guerre di liberazione possono essere la lotta di un Paese (semi)coloniale contro una potenza imperialista, di un popolo oppresso contro la nazione dominante, di un campo progressista in una guerra civile o di uno Stato operaio (degenerato). In questi conflitti, i socialisti sostengono inequivocabilmente il campo anti-imperialista o anti-reazionario.

 

"I banditi capitalisti conducono sempre una guerra 'difensiva', anche quando il Giappone marcia contro Shanghai e la Francia contro la Siria o il Marocco. Il proletariato rivoluzionario distingue solo tra guerre di oppressione e guerre di liberazione. Il carattere di una guerra non è definito da falsificazioni diplomatiche, ma dalla classe che la conduce e dagli obiettivi che persegue in quella guerra. Le guerre degli Stati imperialisti, a prescindere dai loro pretesti e dalla loro retorica politica, sono oppressive, reazionarie e nemiche del popolo. Solo le guerre del proletariato e delle nazioni oppresse possono essere definite guerre di liberazione". ^[5]

 

I diversi tipi di guerra richiedono strategie diverse. Nei conflitti tra Stati imperialisti (così come in altri conflitti tra campi ugualmente reazionari), i principi della solidarietà internazionale della classe operaia richiedono che i socialisti si oppongano a entrambi i campi. Devono rifiutarsi di schierarsi sia con la propria classe dirigente che con il campo imperialista avversario: allo stesso modo, i socialisti rifiutano totalmente qualsiasi propaganda sciovinista della classe dirigente. Invece di sostenere la "propria" classe dirigente, propagandano la lotta di classe senza compromessi (seguendo la famosa frase di Karl Liebknecht nella Prima Guerra Mondiale: "Il nemico principale è in casa"). Questa strategia implica, in caso di guerra, come formulato da Lenin e dal Partito bolscevico nel 1914, che i rivoluzionari lottino per la "trasformazione della guerra imperialista in guerra civile", in altre parole che portino avanti la lotta proletaria per il potere nelle condizioni di guerra. Questo programma è l'unico modo per unire la classe operaia internazionale su base internazionalista e rompere qualsiasi unità "patriottica" dei lavoratori con la "loro" borghesia imperialista, nonché con i suoi lacchè all'interno del movimento operaio.

 

Nei conflitti tra la borghesia imperialista e i popoli oppressi, la TCRI invita i lavoratori e le organizzazioni popolari di tutto il mondo ad agire con decisione nello spirito dell'antimperialismo rivoluzionario e dell'internazionalismo operaio. Devono sostenere incondizionatamente i popoli oppressi contro gli aggressori imperialisti e lottare per la loro sconfitta. Devono applicare la tattica del Fronte unico antimperialista, che significa schierarsi con le forze che rappresentano questi popoli oppressi senza dare sostegno politico alle rispettive leadership (di solito nazionaliste o islamiste piccolo-borghesi; a volte anche Stati borghesi semi-coloniali). I socialisti dei Paesi imperialisti sono obbligati a lottare senza pietà contro i sostenitori social-chauvinisti dei privilegi delle Grandi Potenze, così come contro i vili centristi che si astengono dal sostenere attivamente la lotta degli oppressi. I socialisti sostengono il patriottismo antimperialista degli oppressi e li aiutano a sviluppare una coscienza socialista e internazionalista. Solo sulla base di questo programma i socialisti potranno creare le condizioni per la fiducia e l'unità degli operai e dei contadini poveri dei popoli oppressi con i lavoratori progressisti dei Paesi imperialisti. Solo su questa base sarà possibile unire la classe operaia internazionale su una base internazionalista. Solo con questa strategia i comunisti potranno sostituire le vacillanti leadership piccolo-borghesi delle masse oppresse. [6]

 

 

 

La rilevanza dei diversi aspetti del programma antimperialista nei diversi periodi storici

 

 

 

Sebbene i principi dell'antimperialismo sopra menzionati siano sempre attuali nell'epoca in cui viviamo, la loro applicazione concreta dipende dalla forma concreta dell'ordine mondiale capitalista e dalle sue contraddizioni interne. Vediamo una breve panoramica.

 

Nel primo periodo dell'era dell'imperialismo, prima del 1914, le tensioni tra le potenze imperialiste (principalmente Gran Bretagna, Francia, Germania, Russia, Stati Uniti e Giappone) erano la caratteristica dominante della situazione mondiale. Come è noto, queste tensioni sfociarono nella devastante Prima guerra mondiale del 1914-18. Mentre la stragrande maggioranza della Seconda Internazionale capitolò e non riuscì a combattere coerentemente contro tutte le potenze imperialiste, i bolscevichi guidati da V.I. Lenin organizzarono una minoranza internazionalista - che costituì il nucleo dell'Internazionale Comunista fondata nel marzo 1919 - sulla base del programma del disfattismo rivoluzionario.

 

Un'altra caratteristica del periodo precedente al 1914, anche se meno pronunciata di quanto sarebbe diventata in seguito, furono le guerre coloniali delle potenze imperialiste - principalmente, ma non esclusivamente, Gran Bretagna e Francia - contro i popoli del Sud e le rivolte popolari contro gli oppressori. Ne sono un esempio le rivolte anti-britanniche del Movimento dei Dervisci in Somalia e dei ribelli mahdisti in Sudan alla fine del XX secolo, la rivolta degli Herero e dei Namaqua contro i dominatori tedeschi nel 1904-07 o la cosiddetta Ribellione dei Boxer in Cina nel 1899-1901.

 

Nel periodo che va dal 1914 al 1945, tutti i tipi di conflitti hanno assunto un'espressione particolarmente marcata. In questo periodo ci furono due guerre mondiali, la prima delle quali fu un conflitto tra sole potenze imperialiste, mentre la seconda fu una combinazione di conflitti inter-imperialisti (Stati Uniti, Gran Bretagna e Francia contro Germania, Italia e Giappone), un conflitto tra una potenza imperialista e uno Stato operaio degenerato (Germania contro Unione Sovietica), nonché guerre di liberazione nazionale (ad esempio, Cina contro Giappone e guerre partigiane nell'Europa occupata dalla Germania). Inoltre, in questo periodo ci furono anche diverse altre guerre di liberazione nazionale (ad esempio la guerra del Rif guidata da Abd el-Krim contro la Spagna e la Francia nel 1921-26, la Grande insurrezione siriana nel 1925, il Giappone contro la Cina dal 1931; l'Italia contro l'Etiopia nel 1935-36), nonché guerre civili (ad esempio la Spagna 1936-39).

 

In tutti questi conflitti, i rivoluzionari - prima i bolscevichi e l'Internazionale Comunista, poi il suo successore, la Quarta Internazionale di Trotsky - assunsero una posizione disfattista nei conflitti interimperialisti contro entrambi i campi, ma sostennero le nazioni oppresse, l'Unione Sovietica e la Spagna antifascista nelle loro guerre di liberazione.

 

Il periodo successivo alla Seconda guerra mondiale - più precisamente, iniziato con l'inizio della Guerra fredda nel 1947/48 - fino al crollo dello stalinismo nel 1989-91 ha presentato diverse caratteristiche rispetto al periodo precedente. Sebbene la rivalità inter-imperialista non sia scomparsa, è diventata una caratteristica secondaria. Le ragioni sono da ricercare, da un lato, nella guerra fredda tra le potenze imperialiste e gli Stati stalinisti (principalmente l'URSS), che ha portato i primi a unire le forze. Dall'altro, la seconda guerra mondiale ha portato all'egemonia assoluta, chiara e incontrastata dell'imperialismo statunitense nel campo capitalistico. Inoltre, questo periodo ha visto anche diverse lotte anticoloniali e di liberazione nazionale che hanno portato ad alcune importanti sconfitte per le potenze occidentali (ad esempio, la guerra del Vietnam, l'Algeria).

 

Il periodo tra il 1991 e il 2008 - anno della Grande Recessione - è stato caratterizzato dalla scomparsa degli Stati operai stalinisti e dall'egemonia assoluta dell'imperialismo statunitense. Le altre potenze imperialiste - l'Europa occidentale, il Giappone e la Russia riemergente di Putin - erano troppo deboli per sfidare efficacemente Washington. Tuttavia, questo periodo - soprattutto nella sua fase finale - ha visto l'inizio del declino dell'egemonia statunitense. Le guerre più importanti di questo periodo sono state le lotte di liberazione nazionale, come quelle dei popoli iracheno e afghano contro gli Stati Uniti e i loro alleati, e quelle del popolo ceceno contro la Russia. Altre guerre importanti sono state quelle nei Balcani negli anni Novanta. In tutte queste guerre, abbiamo sostenuto le guerre di liberazione contro gli aggressori imperialisti e reazionari.

 

L'attuale periodo storico, iniziato nel 2008, è caratterizzato dalla decadenza del capitalismo che si riflette in stagnazione economica, catastrofi umanitarie ed ecologiche, guerre e crisi rivoluzionarie. In questo periodo, assistiamo fondamentalmente a due tipi di conflitti: da un lato, c'è stata una marcata accelerazione della rivalità inter-imperialista, principalmente come risultato dell'ascesa di Cina e Russia come potenze imperialiste che stanno sfidando gli ex imperialisti occidentali. Allo stesso tempo, le guerre di liberazione nazionale (per esempio, in Afghanistan fino al 2021 ^[7] la guerra di difesa nazionale in Ucraina dal febbraio 2022 ^[8] o l'attuale guerra di Gaza contro il genocidio di Israele ^[9]) o guerre civili progressive (in Siria contro la tirannia di Assad dal 2011, ^[10] in Birmania/Myanmar dal colpo di Stato militare del 2021 ^[11]) sono caratteristiche cruciali della situazione mondiale. [12]

 

 

 

Importanti cambiamenti nella fisionomia socio-economica del capitalismo imperialista

 

 

 

Negli ultimi cento anni si sono verificati diversi cambiamenti importanti nella fisionomia socio-economica del capitalismo imperialista, di cui i marxisti devono tenere conto per comprendere il carattere del periodo attuale e i relativi compiti della lotta di classe. Poiché la TCRI ha già analizzato questi sviluppi in modo molto dettagliato, ci limitiamo a un breve riassunto e ai riferimenti ai nostri studi.

 

In primo luogo, si verificò un drastico cambiamento nella produzione di valore capitalistico e, di conseguenza, nella classe operaia internazionale. All'epoca di Lenin e Trotsky, i Paesi (semi)coloniali del Sud erano ancora arretrati dal punto di vista del capitalismo e la produzione industriale era localizzata principalmente nei Paesi imperialisti del Nord America, dell'Europa occidentale e, in misura minore, del Giappone. Allo stesso modo, la maggior parte della classe operaia internazionale viveva in questi Paesi imperialisti. Tuttavia, questa situazione è cambiata radicalmente negli ultimi decenni. Nel 1950, il 34% dei lavoratori industriali globali viveva nel Sud del mondo, nel 1980 questa quota era salita a circa il 50% e nel 2013 l'83,5% di tutti i lavoratori industriali viveva e lavorava nei Paesi semi-coloniali e nella Cina imperialista emergente. In totale, circa i ¾ dei lavoratori salariati globali vivono al di fuori dei Paesi imperialisti occidentali. ^[13]

 

Allo stesso modo, la maggior parte della produzione di valore capitalistico non avviene più nei Paesi imperialisti occidentali, come la classe dominante si è dolorosamente resa conto con tutte le interruzioni delle catene di approvvigionamento globali degli ultimi anni. Se nel 1985 Stati Uniti, Giappone, Germania, Francia, Gran Bretagna e Italia rappresentavano circa il 55% della produzione manifatturiera mondiale, nel 2018 questa quota è scesa a meno del 30%. ^[14] (Si veda anche la Tabella 1)

 

 

 

Tabella 1. Quote regionali del Valore Aggiunto Industriale Globale nel 2019 [15]

 

Regione                                                                        partecipazione

 

Cina                                                                             24.9%

 

Stati Uniti                                                                   16.6%

 

Asia nord-orientale                                                  8.8%

 

Giappone                                                                   6.4%

 

Corea del Sud                                                            2.4%

 

Europa occidentale                                                   8.7%

 

Sud-est asiatico (ASEAN)                                       4.8%

 

Oceania                                                                      1.6%

 

 

 

Questi cambiamenti riflettono fondamentalmente due processi. Da un lato, la Cina è emersa come una nuova potenza imperialista che sta sfidando l'egemonia a lungo termine degli Stati Uniti.^[16] Ciò si manifesta nel fatto che la Cina è diventata il Paese leader - insieme agli Stati Uniti - nella classifica globale delle più grandi aziende del mondo (come calcolato dalla lista Fortune Global 500 nella Tabella 2). Lo stesso vale per la classifica globale dei miliardari (cfr. Tabella 3). E sebbene la Cina sia ancora in ritardo rispetto agli Stati Uniti nella spesa militare, è già diventata il secondo Paese al mondo (Stati Uniti 916 contro Cina 296 miliardi di dollari). [17]

 

 

 

Tabella 2. I primi 10 Paesi classificati dalle 500 aziende globali della rivista Fortune (2023) [18]

 

Classificazione del Paese                          Aziende              Quota (in %)

 

1 Stati Uniti                                                 136                      27.2%

 

2 Cina (senza Taiwan)                               135                      27.0%

 

3 Giappone                                                  41                        8.2%

 

4 Germania                                                  30                        6.0%

 

5 Francia                                                      23                        4.6%

 

6 Corea del Sud                                          18                        3.6%

 

7 Regno Unito                                             15                        3.0%

 

8 Canada                                                      14                        2.8%

 

9 Svizzera                                                    11                        2.2%

 

10 Paesi Bassi                                              10                        2.0%

 

 

 

Tabella 3. Cina e Stati Uniti in testa alla Hurun Global Rich List 2021 [19]

 

                            2021                    Quota di miliardari globali "noti" nel 2021

 

Cina                    1058                    32.8%

 

USA                    696                      21.6%

 

 

 

D'altra parte, questo processo riflette la crescente dipendenza delle potenze imperialiste dalla produzione industriale del Sud globale. Pertanto, il supersfruttamento e il controllo dei Paesi semi-coloniali sta diventando sempre più importante per le grandi potenze. Questo è ancora più vero di quanto suggeriscano le cifre ufficiali (solitamente calcolate in dollari), perché distorcono il quadro, in quanto attraverso vari meccanismi - tassi di cambio ineguali, manipolazione delle valute, calcoli interni alle multinazionali, ecc. - il valore prodotto nei Paesi imperialisti è inferiore a quello prodotto nei Paesi del Sud globale. - Il valore prodotto nei Paesi imperialisti è sovrastimato, mentre la quota prodotta nei Paesi semicoloniali è sottostimata. [20]

 

Un'altra importante differenza tra il periodo in cui vissero Lenin e Trotsky e quello successivo alla Seconda guerra mondiale è la trasformazione della maggior parte delle colonie in semicolonie, cioè in Paesi formalmente indipendenti politicamente, ma che continuano ad assumere una posizione di dipendenza e supersfruttamento nell'ordine mondiale imperialista.

 

Inoltre, si è assistito a un marcato processo di globalizzazione, ovvero di integrazione globale della produzione e del commercio. Tra la fine della Seconda guerra mondiale e la Grande recessione del 2008, la percentuale del commercio di beni rispetto alla produzione globale (Prodotto interno lordo) è aumentata costantemente da circa il 10% a quasi il 50%. Da allora, questa quota è leggermente diminuita, ma oscilla ancora tra il 41% e il 48%. [21]

 

Tuttavia, con l'accelerazione della rivalità inter-imperialista, il commercio tra le grandi potenze occidentali e orientali sta diminuendo, mentre aumenta all'interno dei rispettivi blocchi. Uno studio pubblicato di recente dai principali economisti del FMI scrive: "Scopriamo che, proprio come durante la Guerra Fredda, il commercio e gli investimenti tra i blocchi stanno diminuendo, rispetto al commercio e agli investimenti all'interno dei blocchi. Sebbene il disaccoppiamento rimanga contenuto rispetto a quell'episodio precedente, è anche nelle sue fasi iniziali e potrebbe peggiorare significativamente se le tensioni geopolitiche persistono e le politiche commerciali restrittive continuano ad aumentare". ^[22] Ricordiamo che la  TCRI aveva già previsto questo sviluppo più di dieci anni fa, quando aveva osservato che: "Di conseguenza, ci sarà una tendenza a forme di protezionismo e regionalizzazione. Ogni grande potenza cercherà di formare un blocco regionale attorno a sé e di limitare l'accesso delle altre potenze. Per definizione, questo dovrebbe portare a vari conflitti e a eventuali guerre." [23]

 

Infine, un altro importante cambiamento nel periodo successivo alla Seconda guerra mondiale è stato l'espansione e il consolidamento dell'aristocrazia del lavoro nei Paesi imperialisti. Come ha spiegato Lenin, si tratta dello strato superiore della classe operaia (ad esempio, alcuni settori di lavoratori specializzati altamente retribuiti) che è stato corrotto dalla borghesia con vari privilegi. Le fonti finanziarie per pagare l'aristocrazia del lavoro nei Paesi imperialisti, e quindi per minare la solidarietà della classe operaia, derivano dai profitti extra che i capitalisti monopolisti ottengono sfruttando eccessivamente i Paesi semi-coloniali e i migranti nelle metropoli imperialiste. Purtroppo, l'aristocrazia del lavoro - insieme alla sua gemella, la burocrazia del lavoro - svolge un ruolo dominante all'interno dei sindacati e dei partiti riformisti dei Paesi imperialisti. A livello ideologico, questi strati svolgono un ruolo importante nella trasmissione di pregiudizi aristocratici a strati più ampi delle masse popolari contro i popoli oppressi e contro gli strati inferiori del proletariato, come i migranti (ad esempio, islamofobia, sciovinismo, sostegno al sionismo, ecc.) La TCRI ha definito questo fenomeno aristocratismo. ^[24]

 

 

 

Conseguenze per i marxisti

 

 

 

In questo capitolo finale, riassumeremo alcune delle conseguenze di questi cambiamenti per la strategia marxista.

 

1) L'antimperialismo rivoluzionario è di importanza cruciale nel periodo attuale, poiché sia la rivalità inter-imperialista e l'aggressione imperialista sia le lotte di liberazione nazionale sono caratteristiche fondamentali della situazione mondiale. È impossibile essere comunisti senza una posizione coerente di disfattismo rivoluzionario contro tutte le grandi potenze e senza un sostegno incondizionato alle lotte dei popoli oppressi.

 

2) L'internazionalismo teorico e pratico è essenziale per i marxisti perché l'economia mondiale è più integrata che mai e perché le principali sfide dell'umanità - dalla crisi climatica agli armamenti e alle migrazioni - sono per loro stessa natura questioni globali. La difesa delle lotte di classe transfrontaliere e l'organizzazione internazionale della classe operaia sono quindi imperative per combattere il capitalismo catastrofico. Soprattutto, i marxisti devono promuovere l'unificazione dell'avanguardia proletaria e costruire un partito rivoluzionario mondiale.

 

3) La costruzione del movimento operaio internazionale e di un nuovo partito rivoluzionario mondiale non deve accontentarsi di lavorare nei vecchi paesi imperialisti dell'Europa occidentale e del Nord America. Deve invece concentrarsi sui Paesi semicoloniali e sulle nuove potenze, come la Cina, perché è in queste regioni che si trova la grande maggioranza del proletariato mondiale.

 

4) Il lavoro rivoluzionario negli ex Paesi imperialisti dell'Europa occidentale e del Nord America deve concentrarsi sulle masse della classe operaia in contrasto con gli strati privilegiati e aristocratici ai vertici o con la classe media accademica. Questo include, in particolare, i migranti che affrontano una doppia oppressione (come lavoratori e come minoranza nazionale) e che hanno anche legami con i Paesi del Sud globale. I rivoluzionari devono lavorare nel movimento operaio per l'unità dei lavoratori autoctoni e migranti e difendere un programma antimperialista di solidarietà con le lotte degli oppressi.

 

5) Questo orientamento va di pari passo con la lotta consapevole dei rivoluzionari contro i pregiudizi aristocratici all'interno del movimento operaio e della cosiddetta sinistra. Questa lotta non deve essere condotta solo a livello teorico-propagandistico, ma anche, e soprattutto, difendendo la solidarietà concreta e pratica con le lotte antimperialiste del Sud e con la resistenza antisciovinista nei Paesi imperialisti.

 

Queste sono alcune delle conclusioni che possiamo trarre dal confronto delle condizioni delle lotte antimperialiste del passato e di oggi. La TCRI spera di scambiare opinioni con altre organizzazioni socialiste e attiviste su questa questione e di unire le forze nella lotta comune per rovesciare il mostro imperialista.

 

 

 

 

 

[1] Si veda Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. I fattori alla base dell'accelerazione della rivalità tra Stati Uniti, Cina, Russia, UE e Giappone. Una critica dell'analisi di sinistra e un abbozzo di prospettiva marxista, RCIT Books, Vienna 2019, (portoghese)https://www.thecommunists.net/home/portugu%C3%AAs/livro-o-anti-imperialismo-na-era-da-rivalidade-das-grandes-potencias-conteudo/ (inglese) https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ (cfr. capitoli da XII a XXII); dello stesso autore: La grande rapina del Sud. Continuità e cambiamento nel supersfruttamento del mondo semicoloniale da parte del capitale monopolistico Conseguenze per la teoria marxista dell'imperialismo, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (vedi capitoli 12 e 13).

 

[2] Per una sintesi della comprensione del disfattismo rivoluzionario da parte del TCRI/RCIT, si veda, ad esempio, Tesi sul disfattismo rivoluzionario negli Stati imperialisti, 8 settembre 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/.

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov: Risoluzione dell'Unione dei lavoratori metallurgici di tutta la Russia (1927); in: Leon Trotsky: La sfida dell'opposizione di sinistra (1926-27), pp. 249-250.

 

[4] Manifesto della Quarta Internazionale sulla guerra imperialista: Guerra imperialista e rivoluzione proletaria mondiale. Adottato dalla Conferenza d'emergenza della Quarta Internazionale, 19-26 maggio 1940, in: Documenti della Quarta Internazionale. The Formative Years (1933-40), New York, 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Leon Trotsky: Dichiarazione al Congresso contro la guerra di Amsterdam (1932), in: Scritti di Trotsky 1932, p. 153

 

[6] Per una panoramica della nostra storia di sostegno alle lotte antimperialiste negli ultimi quattro decenni (con link a documenti, foto e video), si veda, ad esempio, il saggio di Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their "Own" Ruling Class. Esempi dalla storia del RCIT e delle organizzazioni che lo hanno preceduto negli ultimi quattro decenni, 2 settembre 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] Abbiamo raccolto diversi articoli della TCRI sulla sconfitta imperialista in Afghanistan in una sottopagina speciale del nostro sito web: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] Rimandiamo i lettori a una pagina speciale del nostro sito web, dove sono raccolti diversi documenti della TCRI/RCIT sulla guerra ucraina e sull'attuale conflitto tra NATO e Russia: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

[9] Rimandiamo i lettori alle pagine speciali del nostro sito web, dove sono raccolti tutti i documenti della TCRI/RCIT sulla guerra di Gaza del 2023-25, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ e https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[10] La TCRI ha pubblico diversi opuscoli, dichiarazioni e articoli sulla rivoluzione siriana che possono essere letti in una sottosezione speciale del nostro sito web: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

 

[11] Rimandiamo i lettori a una pagina speciale del nostro sito web dove sono raccolti tutti i documenti della TCRI/RCIT sul colpo di stato militare in Birmania/Myanmar: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/.

 

[12] Si veda anche Michael Pröbsting: Marxist Tactics in Wars of Contradictory Character. La guerra ucraina e le minacce di guerra in Africa occidentale, Medio Oriente e Asia orientale mostrano la necessità di comprendere il carattere duplice di alcuni conflitti, 23 agosto 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/

 

[13] Per una discussione sul cambiamento del proletariato globale con fonti, si veda, ad esempio, Michael Pröbsting: Marxism and the United Front Tactic Today. The Struggle for Proletarian Hegemony in the Liberation Movement in Semi-colonial and Imperialist Countries in the Current Period, TCRI Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (capitolo III); dello stesso autore: La grande rapina del Sud. Continuità e cambiamento nel supersfruttamento del mondo semicoloniale da parte del capitale monopolistico Conseguenze per la teoria marxista dell'imperialismo, RCIT Libri, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (pp. 69-80)

 

[14] Marceli Hazla: La trappola dello sviluppo guidato dall'industria, Università di Economia di Poznan 2023, pag. 15.

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Consiglio per lo sviluppo del commercio di Hong Kong, 2 dicembre 2021, pag. 1.

 

[16] Per l'analisi del capitalismo in Cina e della sua trasformazione in grande potenza, si veda, ad esempio, il libro di Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. I fattori alla base dell'accelerazione della rivalità tra Stati Uniti, Cina, Russia, UE e Giappone. A critique of left-wing analysis and an outline of the Marxist perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; si veda anche dello stesso autore: "Chinese Imperialism and the World Economy", un saggio pubblicato nella seconda edizione di The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (a cura di Immanuel Ness e Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China: An imperialist power... or not yet? Una domanda teorica con conseguenze molto pratiche! Proseguimento del dibattito con Esteban Mercatante e il PTS/FT sul carattere di classe della Cina e le conseguenze per la strategia rivoluzionaria, 22 gennaio 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/#anker_2 ;https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/ ; La trasformazione della Cina in una potenza imperialista. Uno studio degli aspetti economici, politici e militari della Cina come grande potenza (2012), in: Comunismo Rivoluzionario n. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; Come è possibile che alcuni marxisti dubitino ancora che la Cina sia diventata capitalista? (A Critique of PTS/FT), Un'analisi del carattere capitalista delle imprese statali cinesi e delle sue conseguenze politiche, 18 settembre 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to see the wood from the trees (PTS/FT and China). L'empirismo eclettico e l'incapacità del PTS/FT di riconoscere il carattere imperialista della Cina, 13 agosto 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China's Emergence as an Imperialist Power (Article in the US magazine "New Politics"), in: "New Politics", estate 2014 (Vol:XV-1, Intero n. 57). Si vedano molti altri documenti della TRI/RCIT in una sottopagina speciale del sito web del RCIT: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Stockholm International Peace Research Institute: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, aprile 2024, pag. 2.

 

[18] Fortune Global 500, agosto 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (le cifre delle azioni sono calcolate da noi)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] Vedi La grande rapina del Sud, p. 67.

 

[21] Gita Gopinath: Geopolitica e il suo impatto sul commercio globale e sul dollaro, FMI, 7 maggio 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero e Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? Documenti di lavoro del FMI WP/24/76, aprile 2024, pag. 14.

 

[23] La grande rapina del Sud, p. 390

 

[24] Per una discussione della questione dell'aristocratismo, si veda, ad esempio, il nostro libro di Michael Pröbsting: Costruire il partito rivoluzionario in teoria e in pratica, (capitolo III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/.

 

Zu den Prinzipien des Anti-Imperialismus angesichts der Veränderungen im Weltkapitalismus

 

Von Michael Pröbsting, Revolutionär-Kommunistische Internationale Tendenz (RCIT), 4. Juni 2024, www.thecommunists.net

 

 

 

Inhalt

 

Einführung

 

Prinzipien des Anti-Imperialismus

 

Die Bedeutung verschiedener Aspekte des anti-imperialistischen Programms in verschiedenen Epochen

 

Wichtige Veränderungen in der sozio-ökonomischen Physiognomie des imperialistischen Kapitalismus

 

Konsequenzen für Marxistinnen und Marxisten

 

 

* * * * *

 

Einführung

 

 

 

Für Marxistinnen und Marxisten ist es ein Axiom, dass imperialistische Mächte, ihre Rivalität und ihre Kriege einer der Schlüsselmerkmale der Endphase des Kapitalismus sind, welche konsequenterweise „die Epoche des Imperialismus“ genannt wird. Es ist daher nur logisch, dass der Kampf gegen imperialistische Aggression und Kriege schon immer ein elementarer Bestandteil des revolutionären Programms der modernen Zeit gewesen ist.

 

Obwohl dies zwar schon seit Beginn der imperialistischen Epoche am Anfang des 20. Jahrhunderts gilt, wäre es völlig falsch zu glauben, dass die konkrete Anwendung dieser Prinzipien und die Relevanz seiner einzelnen Elemente immer gleichbleiben würden. Tatsächlich ist die konkrete Anwendung dieses Programms von den spezifischen Merkmalen der gegebenen historischen Periode innerhalb dieser Epoche abhängig.

 

In diesem Aufsatz werden wir nach einer kurzen Zusammenfassung der Prinzipien des Anti-Imperialismus erläutern, wie diese Grundsätze zu verschiedenen Zeiträumen in der Vergangenheit angewandt werden mussten und, vor allem, wie sie heute angewandt werden müssen. Abschließend werden wir die zugrunde liegenden Veränderungen im modernen Kapitalismus diskutieren, welchen Einfluss sie auf die konkrete Umsetzung des anti-imperialistischen Programms haben, sowie ihre Konsequenzen für die marxistische Strategie.

 

 

 

Prinzipien des Anti-Imperialismus

 

 

 

Wir werden uns darauf beschränken, die Prinzipien des Anti-Imperialismus kurz zusammenzufassen, da wir dies in zwei Büchern und anderen Werken ausführlich dargelegt haben. (1) Da der Imperialismus ein zentrales Merkmal des modernen Kapitalismus ist, ist der Kampf dagegen ein elementares Merkmal der Politik der Arbeiterklasse. Mit anderen Worten, es handelt sich um die Anwendung des marxistischen Programms und der allgemeinen Methoden des Klassenkampfs auf dem Gebiet des anti-chauvinistischen und anti-militaristischen Kampfes.

 

Das marxistische Programm gegen den Imperialismus basiert auf dem Axiom, dass die Arbeiterklasse von Natur aus eine internationale Klasse ist. Als solche stehen ihre Interessen im schärfsten Gegensatz zu denen der imperialistischen Bourgeoisie. So wie die Arbeiterinnen eines bestimmten Unternehmens keine gemeinsamen Interessen mit ihrem Chef haben, so hat auch die Arbeiterklasse keine gemeinsamen Interessen mit der herrschenden Klasse eines bestimmten imperialistischen Staates. Ganz im Gegenteil, so wie die Arbeiter die Eigentümer „ihres“ Unternehmens schwächen, besiegen und schließlich enteignen wollen, so wollen auch die Arbeiterinnen eines bestimmten imperialistischen Landes die herrschende Klasse schwächen, besiegen und schließlich stürzen. Gleichzeitig haben die Arbeiter eines Unternehmens gemeinsame Interessen mit ihren Kolleginnen in anderen Unternehmen, weshalb sie sich in Gewerkschaften organisieren. Dasselbe gilt für Arbeiter in einem Land, da sie im Grunde dieselben Klasseninteressen haben wie ihre Kolleginnen im Ausland.

 

Marxistinnen und Marxisten erkennen an, dass der imperialistische Kapitalismus durch die globale Vorherrschaft einer Handvoll Großmächte sowie einer Reihe von Monopolen gekennzeichnet ist. Ein solches System ist durch unüberbrückbare Widersprüche gekennzeichnet, die zwangsläufig Krisen, Spannungen und Kriege hervorrufen. Wir lehnen daher die pazifistische Illusion ab, dass der Kapitalismus solche Gegensätze irgendwie überwinden und eine friedliche kapitalistische Weltordnung errichten könnte – ein Konzept, das zuerst von Karl Kautsky ausgearbeitet und später von Sozialdemokraten und Stalinisten übernommen wurde. Der einzige Weg, Tod und Zerstörung durch den vergiftenden Militarismus abzuschaffen, besteht darin, die Großmächte zu zerschlagen, die herrschenden Kapitalisten zu stürzen und durch die sozialistische Weltrevolution eine Weltföderation von Arbeiter- und Bauernrepubliken zu errichten.

 

Aus diesen Gründen werden die Arbeiterinnen und Arbeiter in imperialistischen Ländern jeden Konflikt, in den ihr Klassenfeind verwickelt ist, ausnutzen, um ihre Interessen voranzutreiben und ihre Kampfkraft zu stärken. Historisch wurde dieses Programm mit der Formel des revolutionären Defätismus (2) bezeichnet, die die von Trotzki angeführte Linke Opposition einst wie folgt definierte: „Was ist mit dem Begriff Defätismus gemeint? In der gesamten Vergangenheit der Partei wurde unter Defätismus verstanden, dass man die Niederlage der eigenen Regierung in einem Krieg mit einem äußeren Feind wünscht und mit den Methoden des inneren revolutionären Kampfes zu einer solchen Niederlage beiträgt.“ (3)

 

In der Epoche des Imperialismus unterscheiden Marxistinnen und Marxisten zwischen drei Kategorien von Staaten: imperialistische, (halb-)koloniale und (degenerierte) Arbeiterstaaten. Ohne das Verständnis der Existenz dieser drei grundlegenden Typen von Klassenstaaten ist es für Sozialistinnen unmöglich, in der imperialistischen Epoche eine richtige Orientierung zu finden. “Die Arbeiter zu lehren, den Klassencharakter des Staates – imperialistischer, Kolonial- oder Arbeiterstaat – und die wechselseitigen Beziehungen zwischen ihnen, wie auch die inneren Widersprüche in jedem einzelnen korrekt zu begreifen, ermöglicht es ihnen, in jeder gegebenen Situation die richtigen praktischen Schlussfolgerungen zu ziehen.” (4)

 

Entsprechend dieser unterschiedlichen Kategorien von Staaten unterscheiden Marxistinnen und Marxisten grundsätzlich zwischen zwei Arten von Kriegen: Unterdrückungskriege und Befreiungskriege. Unterdrückungskriege sind Konflikte zwischen zwei reaktionären Lagern, in denen die Arbeiterklasse keine der beiden Seiten unterstützt. Beispiele hierfür sind Konflikte zwischen imperialistischen Staaten oder reaktionäre Bürgerkriege. Befreiungskriege können der Kampf eines (halb-)kolonialen Landes gegen eine imperialistische Macht, eines national unterdrückten Volkes gegen die herrschende Nation, eines fortschrittlichen Lagers in einem Bürgerkrieg oder eines (degenerierten) Arbeiterstaates sein. In solchen Konflikten unterstützen Sozialistinnen eindeutig das anti-imperialistische oder anti-reaktionäre Lager.

 

„In Wirklichkeit kommt es immer so, dass die kapitalistischen Räuber einen „Verteidigungs"krieg führen, sogar Japan gegen Schanghai, Frankreich in Syrien oder Marokko. Das revolutionäre Proletariat unterscheidet nur Unterdrückungskriege und Befreiungskriege. Der Charakter des Krieges wird für uns bestimmt nicht durch diplomatische Fälschereien, sondern dadurch, welche Klasse den Krieg führt und im Namen welcher objektiven Ziele. Die Kriege der imperialistischen Staaten haben, unabhängig vom äußeren Anlass und der politischen Rhetorik unterdrückenden, reaktionären, volksfeindlichen Charakter. Den Charakter von Befreiungskriegen können nur die Kriege des Proletariats und der unterdrückten Nationen haben.“ (5)

 

Verschiedene Arten von Kriegen erfordern unterschiedliche Strategien. In Konflikten zwischen imperialistischen Staaten (wie auch in anderen Konflikten zwischen gleichermaßen reaktionären Lagern) erfordern die Prinzipien der internationalen Arbeitersolidarität, dass Sozialisten sich beiden Lagern entgegenstellen. Sie müssen sich weigern, sich auf die Seite ihrer eigenen herrschenden Klasse zu stellen, ebenso wie auf die des gegnerischen imperialistischen Lagers: Ebenso lehnen Sozialistinnen jede chauvinistische Propaganda der herrschenden Klasse völlig ab. Anstatt ihre „eigene“ herrschende Klasse zu unterstützen, propagieren sie einen kompromisslosen Klassenkampf (in Anlehnung an den berühmten Satz von Karl Liebknecht im Ersten Weltkrieg: „Der Hauptfeind steht im eigenen Land“). Diese Strategie impliziert im Falle eines Krieges, wie sie Lenin und die bolschewistische Partei 1914 formulierten, dass Revolutionäre die „Umwandlung des imperialistischen Krieges in einen Bürgerkrieg“ anstreben, d.h. dass sie den Kampf des Proletariats um die Macht unter den Bedingungen des Krieges vorantreiben. Ein solches Programm ist der einzige Weg, um die internationale Arbeiterklasse auf internationalistischer Grundlage zu vereinen und jede „patriotische“ Einheit der Arbeiter mit „ihrer“ imperialistischen Bourgeoisie sowie deren Lakaien innerhalb der Arbeiterbewegung zu brechen.

 

In Konflikten zwischen der imperialistischen Bourgeoisie und unterdrückten Völkern ruft die RCIT Arbeiter- und Volksorganisationen auf der ganzen Welt dazu auf, im Geiste des revolutionären Anti-Imperialismus und des Internationalismus der Arbeiterklasse entschlossen zu handeln. Sie müssen die unterdrückten Völker bedingungslos gegen die imperialistischen Aggressoren unterstützen und für deren Niederlage kämpfen. Sie müssen die Taktik der anti-imperialistischen Einheitsfront anwenden – das heißt, sich auf die Seite der Kräfte zu stellen, die diese unterdrückten Völker vertreten, ohne deren jeweilige Führungen (normalerweise kleinbürgerliche Nationalisten oder Islamisten; manchmal sogar halb-koloniale bürgerliche Staaten) politisch zu unterstützen. Sozialistinnen in den imperialistischen Ländern sind verpflichtet, unerbittlich gegen die sozialchauvinistischen Unterstützer der Privilegien der Großmächte sowie gegen die feigen Zentristen zu kämpfen, die sich der aktiven Unterstützung des Kampfes der Unterdrückten enthalten. Sozialisten unterstützen den anti-imperialistischen Patriotismus der Unterdrückten und helfen ihnen, ein sozialistisches, internationalistisches Bewusstsein zu entwickeln. Nur auf der Grundlage eines solchen Programms wird es den Sozialistinnen möglich sein, die Voraussetzungen für ein Vertrauen und Einheit der Arbeiterinnen und armen Bauern der unterdrückten Völker mit den fortschrittlichen Arbeitern in den imperialistischen Ländern zu schaffen. Nur auf einer solchen Grundlage wird es möglich sein, die internationale Arbeiterklasse auf internationalistischer Basis zu vereinen. Nur mit einer solchen Strategie wird es den Kommunistinnen und Kommunisten möglich sein, die schwankenden kleinbürgerlichen Führungen der unterdrückten Massen zu ersetzen. (6)

 

 

 

Die Bedeutung verschiedener Aspekte des anti-imperialistischen Programms in verschiedenen historischen Perioden

 

 

 

Während die oben genannten Prinzipien des Anti-Imperialismus in der Epoche, in der wir leben, immer relevant sind, hängt ihre konkrete Anwendung von der konkreten Form der kapitalistischen Weltordnung und ihren inneren Widersprüchen ab. Ein kurzer Überblick macht dies deutlich.

 

In der ersten Periode der imperialistischen Epoche vor 1914 waren Spannungen zwischen den imperialistischen Mächten (hauptsächlich Großbritannien, Frankreich, Deutschland, Russland, den USA und Japan) das dominierende Merkmal der Weltlage. Wie bekannt, führten diese Spannungen 1914-18 zum verheerenden Ersten Weltkrieg. Während die große Mehrheit der Zweiten Internationale kapitulierte und es verabsäumte, konsequent gegen alle imperialistischen Mächte zu kämpfen, organisierten die Bolschewiki unter Führung von W. I. Lenin eine internationalistische Minderheit – die den Kern der im März 1919 gegründeten Kommunistischen Internationale bildete – auf der Grundlage des Programms des revolutionären Defätismus.

 

Ein weiteres Merkmal der Zeit vor 1914, wenn auch weniger ausgeprägt als später, waren die Kolonialkriege der imperialistischen Mächte – vor allem, aber nicht ausschließlich, Großbritanniens und Frankreichs – gegen die Völker des Südens bzw. Volksaufstände gegen die Unterdrücker. Als Beispiele seien hier die anti-britischen Aufstände der Derwisch-Bewegung in Somalia und der Mahdisten-Rebellen im Sudan im späten 19. Jahrhundert genannt, der Aufstand der Herero und Nama gegen die deutschen Herrscher 1904-07 oder der sogenannte Boxeraufstand in China 1899-1901.

 

In der Zeit von 1914 bis 1945 nahmen Konflikte aller Art einen besonders scharfen Ausdruck an. In dieser Zeit kam es zu zwei Weltkriegen – der erste war ein Konflikt nur zwischen imperialistischen Mächten, während der zweite eine Kombination aus inner-imperialistischen Konflikten (USA, Großbritannien und Frankreich gegen Deutschland, Italien und Japan), einem Konflikt zwischen einer imperialistischen Macht und einem degenerierten Arbeiterstaat (Deutschland gegen die Sowjetunion) sowie nationalen Befreiungskriegen (z. B. China gegen Japan und die Partisanenkriege im von Deutschland besetzten Europa) war. Darüber hinaus gab es in dieser Zeit auch eine Reihe anderer nationaler Befreiungskriege (z. B. der von Abd el-Krim geführten Rif-Krieg gegen Spanien und Frankreich 1921-26, den Großen Syrischen Aufstand 1925, Japan gegen China seit 1931; Italien gegen Äthiopien 1935-36) sowie Bürgerkriege (z. B. Spanien 1936-39). In all diesen Konflikten nahmen Revolutionäre – zunächst die Bolschewiki und die Kommunistische Internationale und später ihre Nachfolgerin, Trotzkis Vierte Internationale – eine defätistische Position in den inner-imperialistischen Konflikten gegenüber beiden Lagern ein, unterstützten jedoch die unterdrückten Nationen, die Sowjetunion oder das antifaschistische Spanien in ihren Befreiungskriegen.

 

Die Periode nach dem Zweiten Weltkrieg – genauer gesagt begann sie mit dem Ausbruch des Kalten Krieges 1947/48 – bis zum Zusammenbruch des Stalinismus 1989-91 wies im Vergleich zur vorhergehenden Periode tatsächlich einige andere Merkmale auf. Die inner-imperialistische Rivalität verschwand zwar nicht, wurde jedoch zu einem zweitrangigen Merkmal. Die Gründe dafür waren zum einen der Kalte Krieg zwischen den imperialistischen Mächten und den stalinistischen Staaten (vor allem der UdSSR), der erstere dazu drängte, ihre Kräfte zu bündeln. Zum anderen lag es daran, dass der Zweite Weltkrieg zur klaren und unangefochtenen absoluten Hegemonie des US-Imperialismus innerhalb des kapitalistischen Lagers geführt hatte. Darüber hinaus kam es in dieser Zeit auch zu einer Reihe anti-kolonialer und nationaler Befreiungskämpfe, die einige wichtige Niederlagen für die westlichen Mächte zur Folge hatten (z. B. Vietnamkrieg, Algerien).

 

Der Zeitraum zwischen 1991 und 2008 – dem Jahr der Großen Rezession – war durch das Verschwinden der stalinistischen Arbeiterstaaten und die absolute Hegemonie des US-Imperialismus gekennzeichnet. Andere imperialistische Mächte – Westeuropa, Japan und das wiedererstarkte Russland unter Putin – waren zu schwach, um Washington wirksam herauszufordern. Allerdings markierte dieser Zeitraum – insbesondere seine Spätphase – den Beginn des Niedergangs der US-Hegemonie. Die wichtigsten Kriege in diesem Zeitraum waren nationale Befreiungskämpfe wie der des irakischen und afghanischen Volkes gegen die USA und ihre Verbündeten sowie der des tschetschenischen Volkes gegen Russland. Weitere wichtige Kriege waren jene auf dem Balkan in den 1990er Jahren. In all diesen Kriegen unterstützten wir die Befreiungskriege gegen die imperialistischen und reaktionären Aggressoren.

 

Die gegenwärtige historische Periode, die 2008 begann, ist durch den Niedergang des Kapitalismus gekennzeichnet, der sich in wirtschaftlicher Stagnation, humanitären und ökologischen Katastrophen, Kriegen und revolutionären Krisen widerspiegelt. In einer solchen Periode erleben wir im Wesentlichen zwei Arten von Konflikten: Einerseits hat es eine massive Verschärfung der Rivalitäten zwischen den Imperialisten gegeben, vor allem als Folge des Aufstiegs Chinas und Russlands als imperialistische Mächte, die die alten westlichen Imperialisten herausfordern. Gleichzeitig sind nationale Befreiungskriege (wie in Afghanistan bis 2021 (7), der nationale Verteidigungskrieg der Ukraine seit Februar 2022 (8) oder der aktuelle Gaza-Krieg gegen den Völkermord Israels (9)) oder anhaltende Bürgerkriege (in Syrien gegen die Tyrannei Assads seit 2011 (10), in Burma/Myanmar seit dem Militärputsch 2021) entscheidende Merkmale der Weltlage. (12)

 

 

 

Wichtige Veränderungen in der sozio-ökonomischen Physiognomie des imperialistischen Kapitalismus

 

 

 

In den letzten hundert Jahren hat es mehrere wichtige Veränderungen in der sozio-ökonomischen Physiognomie des imperialistischen Kapitalismus gegeben, die Marxisten berücksichtigen müssen, um den Charakter der gegenwärtigen Periode und die entsprechenden Aufgaben für den Klassenkampf zu verstehen. Da die RCIT diese Entwicklungen bereits sehr detailliert analysiert hat, beschränken wir uns auf eine kurze Zusammenfassung und Verweise auf unsere Studien.

 

Erstens hat es eine dramatische Verschiebung der kapitalistischen Wertproduktion und entsprechend der internationalen Arbeiterklasse gegeben. Zur Zeit Lenins und Trotzkis waren die (halb-)kolonialen Länder des Südens kapitalistisch noch rückständig und die industrielle Produktion befand sich größtenteils in den imperialistischen Ländern Nordamerikas, Westeuropas und in geringerem Maße in Japan. Dementsprechend lebte der Großteil der internationalen Arbeiterklasse in diesen imperialistischen Staaten. Dies hat sich jedoch in den letzten Jahrzehnten massiv geändert. 1950 lebten 34 % der weltweiten Industriearbeiter im Süden, 1980 war dieser Anteil auf etwa 50 % gestiegen und 2013 lebten und arbeiteten 83,5 % aller Industriearbeiterinnen in den halb-kolonialen Ländern und im aufstrebenden imperialistischen China. Insgesamt leben etwa ¾ der weltweiten Lohnarbeiter außerhalb der westlichen imperialistischen Länder. (13)

 

Dementsprechend findet der Großteil der kapitalistischen Wertschöpfung nicht mehr in den westlichen imperialistischen Ländern statt, wie die herrschende Klasse bei all den Störungen der globalen Lieferketten in den vergangenen Jahren schmerzlich feststellen musste. Während die USA, Japan, Deutschland, Frankreich, Großbritannien und Italien 1985 etwa 55 % der weltweiten Produktion ausmachten, war dieser Anteil bis 2018 auf weniger als 30 % gesunken. (14) (Siehe auch Tabelle 1.)

 

 

 

Tabelle 1. Regionale Anteile an der globalen industriellen Wertschöpfung im Jahr 2019 (15)

 

Region                                                                          Anteil

 

China                                                                          24.9%

 

United States                                                             16.6%

 

Northeast Asia                                                          8.8%

 

              Japan                                                             6.4%

 

              South Korea                                                 2.4%

 

Western Europe                                                        8.7%

 

Southeast Asia (ASEAN)                                         4.8%

 

Oceania                                                                      1.6%

 

 

 

Diese Veränderungen spiegeln im Wesentlichen zwei Prozesse wider. Einerseits ist China als neue imperialistische Macht entstanden, die die langjährige Hegemonie der USA in Frage stellt. (16) Dies zeigt sich darin, dass China – zusammen mit den USA – das führende Land im globalen Ranking der größten Unternehmen der Welt geworden ist (errechnet durch die Fortune Global 500-Liste in Tabelle 2). Dasselbe Bild sehen wir, wenn es um das globale Ranking der Milliardäre geht. (Siehe Tabelle 3) Und obwohl China bei den Militärausgaben noch hinter den USA liegt, ist es bereits die Nummer 2 der Welt (916 Milliarden US-Dollar der USA gegenüber 296 Milliarden US-Dollar in China). (17)

 

 

 

Tabelle 2: Top 10 Länder mit dem Ranking der Fortune Global 500-Unternehmen (2023) (18)

 

Platz                    Land                                                Unternehmen                   Anteil (in%)

 

1                          United States                                               136                                    27.2%

 

2                          China (without Taiwan)                            135                                    27.0%

 

3                          Japan                                                             41                                      8.2%

 

4                          Germany                                                      30                                      6.0%

 

5                          France                                                           23                                      4.6%

 

6                          South Korea                                                 18                                      3.6%

 

7                          United Kingdom                                         15                                      3.0%

 

8                          Canada                                                         14                                      2.8%

 

9                          Switzerland                                                 11                                      2.2%

 

10                        Netherlands                                                10                                      2.0%

 

 

 

Tabelle 3: China und die USA führen die Hurun Global Rich List 2021 an (19)

 

                            2021                    Anteil der “bekannten” globalen Milliardäre 2021

 

China                  1058                    32.8%

 

U.S.                     696                      21.6%

 

 

 

Andererseits spiegelt dieser Prozess die zunehmende Abhängigkeit der imperialistischen Mächte von der industriellen Produktion im globalen Süden wider. Daher werden die Ausbeutung und Kontrolle der halb-kolonialen Länder für die Großmächte immer wichtiger. Dies ist sogar noch stärker der Fall, als offizielle Zahlen (normalerweise in US-Dollar berechnet) vermuten lassen, da diese das Bild verzerren, da durch verschiedene Mechanismen – ungleicher Austausch, Währungsmanipulation, interne Berechnungen innerhalb multinationaler Unternehmen usw. – der in imperialistischen Ländern produzierte Wert überschätzt wird, während der in halb-kolonialen Ländern produzierte Anteil unterschätzt wird. (20)

 

Ein weiterer wichtiger Unterschied zwischen der Zeit, in der Lenin und Trotzki lebten, und der Zeit nach dem Zweiten Weltkrieg ist die Umwandlung der meisten Kolonien in Halb-Kolonien, d. h. Länder, die formal politisch unabhängig sind, aber weiterhin eine abhängige und überausgebeutete Position in der imperialistischen Weltordnung einnehmen.

 

Darüber hinaus hat ein massiver Prozess der Globalisierung stattgefunden, d. h. der globalen Integration von Produktion und Handel. Zwischen dem Ende des Zweiten Weltkriegs und der Großen Rezession 2008 war das Verhältnis des Warenhandels zur globalen Produktion (Bruttoinlandsprodukt) stetig von etwa 10 % auf fast 50 % gestiegen. Seitdem ist dieser Anteil leicht zurückgegangen, schwankt aber immer noch zwischen 41 % und 48 %. (21)

 

Mit der Beschleunigung der interimperialistischen Rivalität nimmt jedoch der Handel zwischen den westlichen und östlichen Großmächten ab, während er innerhalb der jeweiligen Blöcke zunimmt. In einer kürzlich veröffentlichten Studie führender Ökonomen des IWF heißt es: „Wir stellen fest, dass wie während des Kalten Krieges der Handel und die Investitionen zwischen den Blöcken im Vergleich zum Handel und den Investitionen innerhalb der Blöcke abnehmen. Obwohl die Entkopplung im Vergleich zu dieser früheren Episode gering bleibt, befindet sie sich ebenfalls in einem frühen Stadium und könnte sich erheblich verschlechtern, wenn die geopolitischen Spannungen anhalten und die restriktiven Handelspolitiken weiter zunehmen.“ (22) Wir erlauben uns, darauf hinzuweisen, dass die RCIT diese Entwicklung bereits vor mehr als einem Jahrzehnt vorhergesagt hat, als wir feststellten: „Infolgedessen wird es eine Tendenz zu Formen des Protektionismus und der Regionalisierung geben. Jede Großmacht wird versuchen, einen regionalen Block um sich herum zu bilden und den Zugang der anderen Mächte einzuschränken. Per Definition muss dies zu zahlreichen Konflikten und schließlich zu Kriegen führen.“ (23)

 

Eine weitere wichtige Veränderung in der Zeit seit dem Zweiten Weltkrieg war schließlich die Ausweitung und Konsolidierung der Arbeiteraristokratie in den imperialistischen Ländern. Wie Lenin erklärte, ist dies die oberste Schicht der Arbeiterklasse (z. B. bestimmte Sektoren hochbezahlter Facharbeiter), die von der Bourgeoisie mit verschiedenen Privilegien bestochen wurde. Die finanziellen Quellen, um die Arbeiteraristokratie in den imperialistischen Ländern zu bezahlen und damit ihre proletarische Solidarität zu untergraben, stammen aus den Extra-Profiten, die die Monopolkapitalisten durch die Ausbeutung der halb-kolonialen Länder sowie der Migranten in den imperialistischen Metropolen erzielen. Leider spielt die Arbeiteraristokratie – zusammen mit ihrem Zwilling, der Arbeiterbürokratie – eine dominierende Rolle innerhalb der Gewerkschaften und der reformistischen Parteien in den imperialistischen Ländern. Auf ideologischer Ebene spielen diese Schichten eine wichtige Rolle bei der Übertragung aristokratischer Vorurteile auf breitere Schichten der Volksmassen, die sich gegen die Unterdrückten und die unteren Schichten des Proletariats wie die Migranten richten (z. B. Islamophobie, Chauvinismus, Unterstützung des Zionismus usw.). Die RCIT hat dieses Phänomen als Aristokratismus bezeichnet. (24)

 

 

 

Konsequenzen für Marxistinnen und Marxisten

 

 

 

In diesem letzten Kapitel werden wir einige Konsequenzen dieser Veränderungen für die marxistische Strategie zusammenfassen.

 

1) Revolutionärer Anti-Imperialismus ist in der gegenwärtigen Zeit von entscheidender Bedeutung, da sowohl die Rivalität zwischen den Imperialisten als auch die imperialistische Aggression und nationale Befreiungskämpfe Schlüsselmerkmale der Weltlage sind. Es ist unmöglich, Kommunist zu sein, ohne eine konsequente Position des revolutionären Defätismus gegenüber allen Großmächten und ohne bedingungslose Unterstützung für die Kämpfe der unterdrückten Völker.

 

2) Internationalismus in Theorie und Praxis ist für Marxistinnen von entscheidender Bedeutung, da die Weltwirtschaft stärker integriert ist als je zuvor und weil die großen Herausforderungen der Menschheit – von der Klimakrise bis hin zu Aufrüstung und Migration – von Natur aus globale Probleme sind. Das Eintreten für grenzüberschreitende Klassenkämpfe und die internationale Organisation der Arbeiterklasse ist daher unerlässlich, um den katastrophalen Kapitalismus zu bekämpfen. Am wichtigsten ist, dass Marxistinnen und Marxisten die Vereinigung der proletarischen Avantgarde vorantreiben und eine revolutionäre Weltpartei aufbauen.

 

3) Der Aufbau der internationalen Arbeiterbewegung und einer neuen revolutionären Weltpartei darf sich nicht darauf beschränken, in den alten imperialistischen Ländern Westeuropas und Nordamerikas zu arbeiten. Vielmehr muss der Schwerpunkt auf den halb-kolonialen Ländern und neuen Mächten wie China liegen, da in diesen Regionen die überwiegende Mehrheit des globalen Proletariats lebt.

 

4) Die revolutionäre Arbeit in den alten imperialistischen Ländern Westeuropas und Nordamerikas muss sich auf die Massen der Arbeiterklasse konzentrieren, im Gegensatz zu den privilegierten und aristokratischen Schichten an der Spitze oder dem akademischen Mittelschichtsmilieu. Dazu gehören insbesondere Migranten, die einer doppelten Unterdrückung ausgesetzt sind (als Arbeiterinnen und als nationale Minderheit) und die auch Verbindungsglieder in die Länder des globalen Südens sind. Revolutionärinnen und Revolutionäre müssen innerhalb der Arbeiterbewegung für die Einheit einheimischer und migrantischer Arbeiterinnen arbeiten und ein anti-imperialistisches Programm der Solidarität mit den Kämpfen der Unterdrückten vertreten.

 

5) Eine solche Ausrichtung geht Hand in Hand mit dem bewussten Kampf der Revolutionärinnen und Revolutionäre gegen aristokratische Vorurteile innerhalb der Arbeiterbewegung und der sogenannten Linken. Ein solcher Kampf darf nicht nur auf theoretisch-propagandistischer Ebene geführt werden, sondern muss auch, und das ist noch wichtiger, durch die Befürwortung konkreter praktischer Solidarität mit den anti-imperialistischen Kämpfen im Süden und dem antichauvinistischen Widerstand in den imperialistischen Ländern geführt werden.

 

Dies sind einige Schlussfolgerungen, die wir aus dem Vergleich der Bedingungen anti-imperialistischer Kämpfe in Vergangenheit und Gegenwart ziehen können. Die RCIT sterbt an, sich mit anderen sozialistischen Organisationen, Aktivistinnen und Aktivisten zu diesem Thema auszutauschen und die Kräfte im gemeinsamen Kampf gegen das imperialistische Monster zu bündeln.

 

 

 

Fußnoten

 

1) Siehe Michael Pröbsting: Anti-Imperialismus im Zeitalter der Rivalität der Großmächte. Die Faktoren hinter der sich verschärfenden Rivalität zwischen den USA, China, Russland, der EU und Japan. Eine Kritik der linken Analyse und ein Abriss der marxistischen Perspektive, RCIT Books, Wien 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ (siehe Kapitel XII bis XXII); vom selben Autor: Der große Raub des Südens. Kontinuität und Wandel in der Überausbeutung der halb-kolonialen Welt durch das Monopolkapital. Konsequenzen für die marxistische Imperialismustheorie, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (siehe Kapitel 12 und 13)

 

2) Eine Zusammenfassung des Verständnisses des RCIT von revolutionärem Defätismus finden Sie beispielsweise in Theses on Revolutionary Defeatism in Imperialist States, 8. September 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/

 

3) L. Trotzki, G. Sinowjew, Jewdokimow: Resolution der Allrussischen Metallarbeitergewerkschaft (1927); in: Leo Trotzki: Die Herausforderung der Linken Opposition (1926-27), S. 249-250

 

4) Leo Trotzki: Manifest der IV. Internationale zum imperialistischen Krieg und zur proletarischen Weltrevolution (1940); Angenommen bei der Notkonferenz der IV. Internationale, abgehalten vom 19. bis 26. Mai 1940 in New York; in: Leo Trotzki: Schriften zum imperialistischen Krieg, Frankfurt a. M. 1978, S. 153

 

5) Leo Trotzki: Erklärung der Bolschewiki-Leninisten (Linke Opposition der Kommunistischen Internationale) zum Antikriegskongress in Genf [nach Internationales Bulletin der Kommunistischen Linksopposition, Nr. 18, August 1932, S. 1-7], https://sites.google.com/site/sozialistischeklassiker2punkt0/trotzki/1932/leo-trotzki-erklaerung-der-bolschewiki-leninisten-linke-opposition-der-kommunistischen-internationale-zum-antikriegskongress-in-genf

 

6) Einen Überblick über unsere Geschichte der Unterstützung anti-imperialistischer Kämpfe in den letzten vier Jahrzehnten (mit Links zu Dokumenten, Bildern und Videos) finden Sie beispielsweise in einem Essay von Michael Pröbsting: Der Kampf von Revolutionären in imperialistischen Kernländern gegen Kriege ihrer "eigenen" herrschenden Klasse. Beispiele aus der Geschichte der RCIT und ihrer Vorgänger-Organisation den letzten vier Jahrzehnten, 2. September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/#anker_6

 

7) Wir haben eine Reihe von RCIT-Artikeln zur imperialistischen Niederlage in Afghanistan auf einer speziellen Unterseite unserer Website zusammengestellt: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

8) Wir verweisen die Leser auf eine spezielle Seite unserer Website, auf der zahlreiche RCIT-Dokumente zum Ukraine-Krieg und dem aktuellen NATO-Russland-Konflikt zusammengestellt sind: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

9) Wir verweisen die Leser auf die Sonderseiten unserer Website, auf denen alle RCIT-Dokumente zum Gaza-Krieg 2023–25 zusammengestellt sind, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ und https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

10) Die RCIT hat eine Reihe von Broschüren, Erklärungen und Artikeln zur syrischen Revolution veröffentlicht, die in einem speziellen Unterabschnitt auf unserer Website gelesen werden können: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

 

11) Wir verweisen die Leser auf eine spezielle Seite unserer Website, auf der alle RCIT-Dokumente zum Militärputsch in Burma/Myanmar zusammengestellt sind: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/.

 

12) Siehe auch Michael Pröbsting: Marxistische Taktiken in Kriegen mit widersprüchlichem Charakter. Der Ukraine Krieg und Kriegsgefahr in Westafrika, dem Mittlerem Osten und Ost Asien zeigen die Notwendigkeit auf, den Doppel-Charakter mancher Konflikte zu verstehen, 23. August 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/#anker_5

 

13) Eine Diskussion über die Verschiebungen innerhalb des globalen Proletariats mit Quellenangaben findet sich z. B. bei Michael Pröbsting: Marxismus und die Taktik der Einheitsfront heute. Der Kampf um die Hegemonie des Proletariats in der Befreiungsbewegung in halb-kolonialen und imperialistischen Ländern in der gegenwärtigen Periode, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (Kapitel III); vom selben Autor: Der große Raub des Südens. Kontinuität und Veränderungen in der Überausbeutung der halb-kolonialen Welt durch das Monopolkapital – Konsequenzen für die marxistische Imperialismustheorie, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (S. 69-80)

 

14) Marceli Hazla: The trap of industry-driven development, Wirtschaftsuniversität Posen 2023, S. 15

 

15) Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2. Dezember 2021, S. 1

 

16) Für unsere Analyse des Kapitalismus in China und seiner Transformation in eine Großmacht siehe z.B. das Buch von Michael Pröbsting: Anti-Imperialismus im Zeitalter der Rivalität der Großmächte. Die Faktoren hinter der sich beschleunigenden Rivalität zwischen den USA, China, Russland, der EU und Japan. Eine Kritik der Analyse der Linken und ein Überblick über die marxistische Perspektive, RCIT Books, Wien 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; siehe auch vom selben Autor: „Chinese Imperialism and the World Economy“, ein Essay, veröffentlicht in der zweiten Ausgabe von The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (herausgegeben von Immanuel Ness und Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China: Eine imperialistische Macht … oder noch nicht? Eine theoretische Frage mit sehr praktischen Konsequenzen! Fortsetzung der Debatte mit Esteban Mercatante und der PTS/FT über Chinas Klassencharakter und Konsequenzen für die revolutionäre Strategie, 22. Januar 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; Chinas Transformation in eine imperialistische Macht. Eine Studie der wirtschaftlichen, politischen und militärischen Aspekte Chinas als Großmacht (2012), in: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; Wie ist es möglich, dass einige Marxisten immer noch daran zweifeln, dass China kapitalistisch geworden ist? (Eine Kritik der PTS/FT), Eine Analyse des kapitalistischen Charakters der chinesischen Staatsunternehmen und seiner politischen Folgen, 18. September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Den Wald vor lauter Bäumen nicht sehen (PTS/FT und China). Eklektischer Empirismus und das Versagen der PTS/FT, den imperialistischen Charakter Chinas zu erkennen, 13. August 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; Chinas Aufstieg zur imperialistischen Macht (Artikel in der US-Zeitschrift „New Politics“), in: „New Politics“, Sommer 2014 (Vol:XV-1, Gesamtnr.: 57). Viele weitere RCIT-Dokumente finden Sie auf einer speziellen Unterseite der RCIT-Website: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

17) Stockholm International Peace Research Institute: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, April 2024, S. 2

 

18) Fortune Global 500, August 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (die Zahlen für den Anteil sind unsere Berechnung)

 

19) Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

20) Siehe hierzu The Great Robbery of the South, S. 67

 

21) Gita Gopinath: Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, IWF, 7. Mai 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

22) Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero und Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? IWF-Arbeitspapiere WP/24/76, April 2024, S. 14

 

23) Der große Raub des Südens, S. 390

 

24) Eine Diskussion zum Thema Aristokratismus finden Sie z. B. in unserem Buch von Michael Pröbsting: Building the Revolutionary Party in Theory and Practice, (Kapitel III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/

 

 

 

Про принципи антиімперіалізму у зв’язку зі змінами у світовому капіталізмі

 

Міхаель Прьобстінг, Революційна комуністична міжнародна тенденція (RCIT), 4 червня 2024 р.

 

 

 

Вступ

 

Принципи антиімперіалізму

 

Актуальність різних аспектів антиімперіалістичної програми в різні історичні періоди

 

Важливі зміни в соціально-економічній фізіономії імперіалістичного капіталізму

 

Наслідки для марксистів

 

 

 

 

Вступ

 

 

 

Для марксистів є аксіомою, що імперіалістичні держави, їхнє суперництво та війни є однією з ключових характеристик останньої стадії капіталізму, яка зрештою була названа "епохою імперіалізму". Тому цілком закономірно, що боротьба проти імперіалістичної агресії та війн завжди була невід'ємною частиною революційної програми в сучасну епоху.

 

Хоча це справедливо з моменту настання імперіалістичної епохи на початку XX століття, було б абсолютно помилково вважати, що конкретне застосування цих принципів і актуальність окремих їхніх елементів завжди залишаються одними й тими самими. Насправді, конкретне застосування цієї програми залежить від специфічних особливостей того чи іншого історичного періоду в рамках цієї епохи.

 

У цій статті ми, після стислого викладу принципів антиімперіалізму, докладно розглянемо, як ці принципи застосовували в різні періоди минулого і, що особливо важливо, як їх слід застосовувати сьогодні. Нарешті, ми обговоримо основні зміни в сучасному капіталізмі, які впливають на конкретне застосування антиімперіалістичної програми, і наслідки цих змін для марксистської стратегії.

 

 

 

Принципи антиімперіалізму

 

 

 

Ми обмежимося стислим викладом принципів антиімперіалізму, оскільки ми детально зупинилися на них у двох книжках та інших працях. [1] Оскільки імперіалізм є центральною рисою сучасного капіталізму, боротьба з ним є базовою рисою політики робітничого класу. Іншими словами, це застосування марксистської програми і загальних методів класової боротьби на ґрунті антишовіністичної та антимілітаристської боротьби.

 

Марксистська програма боротьби з імперіалізмом заснована на аксіомі, що робітничий клас за своєю природою є міжнародним класом. Як такий, його інтереси різко відрізняються від інтересів імперіалістичної буржуазії. Як у робітників конкретного підприємства немає спільних інтересів зі своїм босом, так і в робітничого класу немає спільних інтересів із правлячим класом конкретної імперіалістичної держави. Навпаки, як робітники хочуть послабити, перемогти і зрештою експропріювати власників "своєї" корпорації, так і робітники даної імперіалістичної країни хочуть послабити, перемогти і зрештою повалити правлячий клас. Водночас робітники одного підприємства мають спільні інтереси зі своїми колегами на інших підприємствах, тому вони спільно об'єднуються в профспілки. Те саме відбувається і з робітниками однієї країни, оскільки вони в основі своїй поділяють ті самі класові інтереси, що і їхні колеги за кордоном.

 

Марксисти визнають, що імперіалістичний капіталізм характеризується глобальним пануванням купки великих держав, а також низки монополій. Така система характеризується непримиренними суперечностями, які неминуче провокують кризи, напруженість і війни. Тому ми відкидаємо пацифістську ілюзію про те, що капіталізм може якимось чином подолати ці антагонізми й установити мирний капіталістичний світопорядок - концепцію, вперше розроблену Карлом Каутським, а потім узяту на озброєння соціал-демократами та сталіністами. Єдиний спосіб покінчити зі смертю і руйнуваннями від рук отруйного мілітаризму - це розбити великі держави, повалити правлячого капіталіста і створити всесвітню федерацію робітничих і селянських республік шляхом соціалістичної світової революції.

 

З цих причин робітники імперіалістичних країн використовуватимуть кожен конфлікт, у якому бере участь їхній класовий ворог, для просування своїх інтересів і зміцнення своєї бойової могутності. Історично ця програма асоціювалася з формулою революційного поразництва [2], яку ліва опозиція на чолі з Троцьким свого часу визначила так: "Що розуміється під терміном поразництво? У всій минулій історії партії під поразництвом розумілося бажання поразки свого уряду у війні із зовнішнім ворогом і сприяння цій поразці методами внутрішньої революційної боротьби". [3]

 

В епоху імперіалізму марксисти розрізняють три категорії держав: імперіалістичні, (напів)колоніальні та (деформовані) робітничі держави. Без розуміння існування цих трьох фундаментальних типів класових держав соціалістам неможливо правильно орієнтуватися в епоху імперіалізму. "Навчити робітників правильно розуміти класовий характер держави - імперіалістичної, колоніальної, робітничої - і взаємні відносини між ними, а також внутрішні суперечності в кожній з них, дає робітникам можливість робити правильні практичні висновки в кожній ситуації". [4]

 

Відповідно до таких різних категорій держав марксисти, по суті, розрізняють два типи війн: війни гноблення і визвольні війни. Війни гноблення - це конфлікти між двома реакційними таборами, в яких робітничий клас не підтримує жодну зі сторін. Прикладом можуть слугувати конфлікти між імперіалістичними державами або реакційні громадянські війни. Визвольні війни можуть бути боротьбою (напів)колоніальної країни проти імперіалістичної держави, національно пригнобленого народу проти панівної нації, прогресивного табору в громадянській війні або (деформованої) робітничої держави. У таких конфліктах соціалісти однозначно підтримують антиімперіалістичний або антиреакційний табір.

 

«Капіталістичні розбійники завжди ведуть «оборонну» війну, навіть коли Японія йде на Шанхай, а Франція - на Сирію чи Марокко. Революційний пролетаріат розрізняє тільки війни гноблення і визвольні війни. Характер війни визначається не дипломатичними фальсифікаціями, а тим класом, який веде війну, і тими об'єктивними цілями, які він ставить перед собою в цій війні. Війни імперіалістичних держав, на противагу формальним приводам і політичній риториці, мають гнобительський, реакційний і ворожий народові характер. Тільки війни пролетаріату і пригноблених народів можуть бути охарактеризовані як визвольні війни». [5]

 

Різні типи війн вимагають різних стратегій. У конфліктах між імперіалістичними державами (як і в інших конфліктах між однаково реакційними таборами) принципи міжнародної солідарності робітничого класу вимагають, щоб соціалісти виступали проти обох таборів. Вони повинні відмовитися виступати як на боці свого власного правлячого класу, так і на боці правлячого класу імперіалістичного табору, що протистоїть йому: так само соціалісти повністю відкидають будь-яку шовіністичну пропаганду правлячого класу. Замість того щоб підтримувати «свій» правлячий клас, вони пропагують непримиренну класову боротьбу (наслідуючи знамениту фразу Карла Лібкнехта часів Першої світової війни «головний ворог – вдома»). Ця стратегія передбачає, що в разі війни, як це було сформульовано Леніним і більшовицькою партією в 1914 році, революціонери прагнуть до «перетворення імперіалістичної війни на громадянську», тобто просувають боротьбу пролетаріату за владу в умовах війни. Така програма - єдиний спосіб об'єднати міжнародний робітничий клас на інтернаціоналістських засадах і зруйнувати будь-яку «патріотичну» єдність робітників зі «своєю» імперіалістичною буржуазією, а також з їхніми лакеями всередині робітничого руху.

 

У конфліктах між імперіалістичною буржуазією і пригнобленими народами RCIT закликають робітничі та народні організації всього світу до рішучих дій у дусі революційного антиімперіалізму та інтернаціоналізму робітничого класу. Вони повинні беззастережно підтримати пригноблені народи проти імперіалістичних агресорів і боротися за поразку останніх. Вони повинні застосовувати антиімперіалістичну тактику єдиного фронту - це означає підтримку сил, що представляють пригноблені народи, не надаючи політичної підтримки їхнім відповідним лідерам (зазвичай дрібнобуржуазним націоналістам або ісламістам, іноді навіть напівколоніальним буржуазним державам). Соціалісти в імперіалістичних країнах зобов'язані вести нещадну боротьбу з соціал-шовіністичними прихильниками великодержавних привілеїв, а також із боягузливими центристами, які утримуються від активної підтримки боротьби пригноблених. Соціалісти підтримують антиімперіалістичний патріотизм пригноблених і допомагають їм розвивати соціалістичну, інтернаціоналістську свідомість. Тільки на основі такої програми соціалісти зможуть створити умови для довіри і єдності робітників і селян пригноблених народів із прогресивними робітниками імперіалістичних країн. Тільки на такій основі можна буде об'єднати міжнародний робітничий клас на інтернаціоналістській основі. Тільки за такої стратегії комуністи зможуть замінити хитке дрібнобуржуазне керівництво пригноблених мас, що вагається.

 

Така програма - єдиний спосіб об'єднати міжнародний робітничий клас на інтернаціоналістській основі і зруйнувати будь-яку «патріотичну» єдність робітників зі «своєю» імперіалістичною буржуазією, а також з їхніми лакеями всередині робітничого руху. [6]

 

 

 

Актуальність різних аспектів антиімперіалістичної програми в різні історичні періоди

 

 

 

Хоча вищезгадані принципи антиімперіалізму завжди актуальні в епоху, в яку ми живемо, їхнє конкретне застосування залежить від конкретної форми капіталістичного світопорядку та його внутрішніх суперечностей. Дамо короткий огляд.

 

У перший період епохи імперіалізму, до 1914 року, напруженість між імперіалістичними державами (здебільшого Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією, США і Японією) була домінуючою рисою світової ситуації. Як відомо, ці суперечності призвели до руйнівної Першої світової війни 1914-18 років. У той час як більшість Другого Інтернаціоналу капітулювала і не змогла вести послідовну боротьбу проти всіх імперіалістичних держав, більшовики на чолі з В. І. Леніним на основі програми революційного поразництва зорганізували інтернаціоналістичну меншість, що й становила ядро Комуністичного Інтернаціоналу, заснованого в березні 1919 року.

 

Іншою особливістю періоду до 1914 року, хоча й менш вираженою, ніж у подальшому, були колоніальні війни імперіалістичних держав - переважно, але не тільки Великої Британії та Франції - проти народів Півдня у відповідь на народні повстання проти гнобителів. Як приклад можна навести антибританські повстання Дервішського руху в Сомалі та махдистських повстанців у Судані наприкінці XIX століття, повстання гереро і намакуа проти німецьких правителів у 1904-07 роках або так зване Боксерське повстання в Китаї в 1899-1901 роках.

 

У період з 1914 по 1945 рік усі типи конфліктів набули особливо гострого вираження. У цей період відбулися дві світові війни - перша була конфліктом тільки між імперіалістичними державами, а друга була поєднанням міжімперіалістичних конфліктів (США, Велика Британія і Франція проти Німеччини, Італії та Японії), конфлікту між імперіалістичною державою та робітничою державою, яка деградує (Німеччина проти Радянського Союзу), а також національно-визвольних війн (наприклад, Китай проти Японії і партизанські війни в окупованій Німеччиною Європі). Крім того, у цей період відбувалася низка інших національно-визвольних війн (наприклад, війна в Рифі під керівництвом Абд аль-Кріма проти Іспанії та Франції в 1921-26 роках, Велике сирійське повстання 1925 року, Японія проти Китаю від 1931 року, Італія проти Ефіопії в 1935-36 роках), а також громадянські війни (наприклад, Іспанія 1936-39 років).

 

У всіх цих конфліктах революціонери - спочатку більшовики і Комуністичний Інтернаціонал, а потім його наступник, Четвертий Інтернаціонал Троцького - займали поразницьку позицію в міжімперіалістичних конфліктах проти обох таборів, але підтримували пригноблені народи, Радянський Союз та антифашистську Іспанію в їхніх визвольних війнах.

 

Період після Другої світової війни - точніше, що розпочався з початком холодної війни в 1947/48 роках - аж до краху сталінізму в 1989-91 роках мав низку відмінностей від попереднього періоду. Міжімперіалістичне суперництво не зникло, але відійшло на другий план. Причинами цього стали, з одного боку, холодна війна між імперіалістичними державами та сталінськими державами (насамперед СРСР), яка підштовхнула перших до об'єднання зусиль. З іншого боку, це було пов'язано з тим, що Друга світова війна призвела до явної і незаперечної абсолютної гегемонії американського імперіалізму в капіталістичному таборі. Крім того, на цей період припала низка антиколоніальних і національно-визвольних виступів, унаслідок яких західні держави зазнали низки важливих поразок (наприклад, війна у В'єтнамі, Алжирі).

 

Період з 1991 по 2008 рік - рік Великої рецесії - характеризувався зникненням сталінських робітничих держав і абсолютною гегемонією імперіалізму США. Інші імперіалістичні держави - Західна Європа, Японія і Росія, що відроджується за часів Путіна, - були занадто слабкі, щоб ефективно протистояти Вашингтону. Однак у цей період - особливо в його пізній фазі - почалося ослаблення гегемонії США. Найбільш важливими війнами цього періоду були національно-визвольні, такі як боротьба іракського та афганського народів проти США та їхніх союзників, а також чеченського народу проти Росії. Іншими важливими війнами були війни на Балканах у 1990-ті роки. У всіх цих війнах ми підтримували визвольні війни проти імперіалістичних і реакційних агресорів.

 

Нинішній історичний період, що розпочався 2008 року, характеризується загниванням капіталізму, що виражається в економічній стагнації, гуманітарних та екологічних катастрофах, війнах і революційних кризах. У цей період ми бачимо здебільшого два типи конфліктів: з одного боку, спостерігається масове прискорення міжімперіалістичного суперництва, головним чином унаслідок зростання Китаю та Росії як імперіалістичних держав, які кидають виклик старим західним імперіалістам. Водночас національно-визвольні війни (наприклад, в Афганістані до 2021 року [7], війна України за національну оборону з лютого 2022 року [8], теперішня війна в Газі проти геноциду Ізраїлю [9]) або прогресивні громадянські війни (у Сирії проти тиранії Асада з 2011 року, [10] у Бірмі/М'янмі після військового перевороту у 2021 році [11]) є найважливішими рисами світової ситуації. [12]

 

 

 

Важливі зміни в соціально-економічній фізіономії імперіалістичного капіталізму

 

 

 

За останні сто років у соціально-економічній фізіономії імперіалістичного капіталізму відбулася низка важливих змін, які марксисти повинні враховувати, щоб зрозуміти характер поточного періоду і відповідні завдання класової боротьби. Оскільки RCIТ уже досить докладно проаналізували ці події, ми обмежимося коротким резюме і посиланнями на наші дослідження.

 

По-перше, стався різке зрушення в розвитку капіталістичного виробництва вартості і, відповідно, міжнародного робітничого класу. За часів Леніна і Троцького (напівколоніальні) країни Півдня були ще капіталістично відсталими, а промислове виробництво знаходилося в основному в імперіалістичних країнах Північної Америки, Західної Європи і, меншою мірою, в Японії. Відповідно, більша частина міжнародного робітничого класу проживала в цих імперіалістичних державах. Однак за останні десятиліття ситуація сильно змінилася. У 1950 році 34 % промислових робітників усього світу проживали на Півдні, у 1980 році ця частка зросла приблизно до 50 %, а у 2013 році 83,5 % усіх промислових робітників жили і працювали в напівколоніальних країнах та імперіалістичному Китаї, що розвивається. Загалом близько ¾ усіх найманих робітників світу живуть за межами західних імперіалістичних країн. [13]

 

Відповідно, більша частина капіталістичного виробництва вартості більше не відбувається в західних імперіалістичних країнах, що правлячий клас із болем помітив за всіма порушеннями глобальних ланцюжків поставок в останні роки. Якщо 1985 року на частку США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії припадало близько 55 % світового виробництва, то до 2018 року ця частка скоротилася до менш як 30 %. [14] (див. також таблицю 1)

 

 

 

Таблиця 1. Частки регіонів у світовій доданій вартості промисловості у 2019 році [15]

 

Китай                                                           24,9%

 

Сполучені Штати                                     16,6%

 

Північно-Східна Азія                               8,8%

 

Японія                                                          6,4%

 

Південна Корея                                         2,4%

 

Західна Європа                                          8,7%

 

Південно-Східна Азія (АСЕАН)              4,8%

 

Західна Європа                                          1,6%

 

 

 

Ці зміни в основному відображають два процеси. З одного боку, Китай став новою імперіалістичною державою, яка кидає виклик довгостроковій гегемонії США [16] Це проявляється в тому, що Китай став провідною країною - поряд зі США - у глобальному рейтингу найбільших корпорацій світу (як підраховано за списком Fortune Global 500 у таблиці 2). Та ж картина спостерігається і в глобальному рейтингу мільярдерів. (див. табл. 3) І хоча Китай усе ще відстає від США за військовими витратами, він уже став номером 2 у світі (США 916 проти Китаю 296 млрд доларів США). [17]

 

 

 

Таблиця 2. Топ-10 країн із рейтингом компаній зі списку Fortune Global 500 (2023) [18]

 

Рейтинг             Країна                                           Кількість компаній              Частка компаній

 

1                          Сполучені Штати                       136                                           27,2%

 

2                          Китай (без Тайваню)                  135                                          27,0%

 

3                          Японія                                             41                                             8,2%

 

4                          Німеччина                                     30                                             6,0%

 

5                          Франція                                          23                                             4,6%

 

6                          Південна Корея                           18                                             3,6%

 

7                          Велика Британія                         15                                             3,0%

 

8                          Канада                                           14                                             2,8%

 

9                          Швейцарія                                   11                                             2,2%

 

10                        Нідерланди                                 10                                              2,0%

 

 

 

Таблиця 3. Китай і США очолюють список глобальних багатіїв Hurun 2021 року [19]

 

2021                    Частка "відомих" світових мільярдерів

 

Китай                1058                    32,8%

 

США                  696                      21,6%

 

 

 

З іншого боку, цей процес відображає зростаючу залежність імперіалістичних держав від промислового виробництва на Глобальному Півдні. Таким чином, надексплуатація і контроль над напівколоніальними країнами стають дедалі важливішими для великих держав. Ця залежність навіть більша, ніж показують офіційні цифри (зазвичай обчислювані в доларах США), оскільки вони спотворюють картину, адже через різні механізми - не еквівалентний обмін, валютні маніпуляції, внутрішні розрахунки всередині транснаціональних корпорацій тощо - вартість, вироблена в імперії, переведена в імперію. - вартість, вироблена в імперіалістичних країнах, завищується, а частка, вироблена в напівколоніальних країнах, занижується. [20]

 

Іншою важливою відмінністю періоду, в якому жили Ленін і Троцький, від періоду після Другої світової війни є перетворення більшості колоній на напівколонії, тобто країни, які формально є політично незалежними, але продовжують займати залежне і надексплуатоване становище в імперіалістичному світовому порядку.

 

Крім того, відбувся масштабний процес глобалізації, тобто глобальної інтеграції виробництва і торгівлі. У період між закінченням Другої світової війни та Великою рецесією 2008 року відношення торгівлі товарами до світового виробництва (валового внутрішнього продукту) постійно збільшувалося з приблизно 10 % до майже 50 %. Відтоді ця частка дещо знизилася, але все ще коливається між 41 і 48 %. [21]

 

Однак із загостренням міжімперіалістичного суперництва торгівля між західними і східними великими державами скорочується, тоді як усередині відповідних блоків вона зростає. У нещодавно опублікованому дослідженні провідних економістів МВФ говориться: «Ми виявили, що, як і за часів холодної війни, торгівля та інвестиції між блоками скорочуються порівняно з торгівлею та інвестиціями всередині блоків. Хоча порівняно з попереднім епізодом розрив залишається невеликим, він також перебуває на ранній стадії і може значно збільшитися, якщо збережеться геополітична напруженість і продовжиться обмежувальна торговельна політика». [22] Ми дозволимо собі зауважити, що RCIТ уже передбачали такий розвиток подій понад десять років тому, коли ми зазначали: «У результаті виникне тенденція до форм протекціонізму та регіоналізації. Кожна велика держава спробує сформувати навколо себе регіональний блок і обмежити доступ для інших держав. За визначенням, це має призвести до численних конфліктів і, зрештою, до війн». [23]

 

Нарешті, ще однією важливою зміною в період після Другої світової війни стало розширення і зміцнення робітничої аристократії в імперіалістичних країнах. Як пояснював Ленін, це верхня верства робітничого класу (наприклад, окремі верстви високооплачуваних кваліфікованих робітників), підкуплена буржуазією різними привілеями. Фінансові джерела для оплати робітничої аристократії в імперіалістичних країнах і тим самим для підриву солідарності робітничого класу черпають із надприбутків, що їх монополістичні капіталісти отримують за рахунок надексплуатації напівколоніальних країн, а також мігрантів в імперіалістичних метрополіях. На жаль, робітнича аристократія разом зі своїм двійником, робітничою бюрократією, відіграє домінуючу роль у профспілках і реформістських партіях імперіалістичних країн. На ідеологічному рівні ці верстви відіграють важливу роль у передачі аристократичних забобонів ширшим верствам народних мас, спрямованих проти пригноблених народів і нижчих верств пролетаріату, таких як мігранти (наприклад, ісламофобія, шовінізм, підтримка сіонізму тощо). RCIT назвали це явище аристократизмом. [24]

 

 

 

Наслідки для марксистів

 

 

 

У цьому заключному розділі ми підсумуємо деякі наслідки цих змін для марксистської стратегії.

 

1) Революційний антиімперіалізм має вирішальне значення в поточний період, оскільки як міжімперіалістичне суперництво, так і імперіалістична агресія та національно-визвольна боротьба є ключовими характеристиками світової ситуації. Неможливо бути комуністом без послідовної позиції революційного поразництва щодо всіх великих держав і без беззастережної підтримки боротьби пригноблених народів.

 

2) Інтернаціоналізм у теорії та на практиці необхідний марксистам, оскільки світова економіка інтегрована як ніколи, а основні проблеми людства - від кліматичної кризи до озброєнь і міграції - за своєю природою є глобальними. Тому пропаганда транскордонної класової боротьби і міжнародна організація робітничого класу вкрай необхідні для боротьби з катастрофічним капіталізмом. Найголовніше, марксисти повинні домагатися об'єднання пролетарського авангарду і створення світової революційної партії.

 

3) Створення міжнародного робітничого руху і нової революційної світової партії не повинно обмежуватися роботою в старих імперіалістичних країнах Західної Європи і Північної Америки. Вона має бути спрямована на напівколоніальні країни і нові держави, такі як Китай, оскільки саме в цих регіонах перебуває більшість світового пролетаріату.

 

4) Революційна робота в старих імперіалістичних країнах Західної Європи та Північної Америки має бути спрямована на маси робітничого класу на противагу привілейованим і аристократичним верствам на вершині або академічному середовищі середнього класу. Зокрема, йдеться про мігрантів, які стикаються з подвійним пригнобленням (як робітники і як національні меншини) і які також є сполучними ланками для країн Глобального Півдня. Революціонерам необхідно працювати в рамках робітничого руху за єдність корінних робітників і робітників-мігрантів і відстоювати антиімперіалістичну програму солідарності з боротьбою пригноблених.

 

5) Така орієнтація йде пліч-о-пліч зі свідомою боротьбою революціонерів проти аристократичних забобонів усередині робітничого руху і так званих лівих. Така боротьба має вестися не тільки на теоретико-пропагандистському рівні, а й, що важливіше, шляхом обстоювання конкретної практичної солідарності з антиімперіалістичною боротьбою на півдні та антишовіністичним опором в імперіалістичних країнах.

 

Такими є деякі висновки, які ми можемо зробити з порівняння умов антиімперіалістичної боротьби в минулому і сьогоденні. RCIТ з нетерпінням чекають на обмін думками з іншими соціалістичними організаціями та активістами з цього питання та об'єднання зусиль у спільній боротьбі за знищення імперіалістичного монстра.

 

 

 

 

 

[1] See Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/ (see chapter XII to XXII); by the same author: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (see chapter 12 and 13)

 

[2] For a summary of the RCIT’s understanding of revolutionary defeatism see e.g. Theses on Revolutionary Defeatism in Imperialist States, 8 September 2018, https://www.thecommunists.net/theory/theses-on-revolutionary-defeatism-in-imperialist-states/

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov: Resolution of the All-Russia Metal Workers Union (1927); in: Leon Trotsky: The Challenge of the Left Opposition (1926-27), pp. 249-250

 

[4] Manifesto of the Fourth International on Imperialist War: Imperialist War and the Proletarian World Revolution. Adopted by the Emergency Conference of the Fourth International, May 19-26, 1940, in: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), New York 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Leon Trotsky: Declaration to the Antiwar Congress at Amsterdam (1932), in: Trotsky Writings 1932, p. 153

 

[6] For an overview about our history of support for anti-imperialist struggles in the past four decades (with links to documents, pictures and videos) see e.g. an essay by Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their “Own” Ruling Class. Examples from the history of the RCIT and its predecessor organisation in the last four decades, 2 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] We have compiled a number of RCIT articles on the imperialist defeat in Afghanistan on a special sub-page on our website: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] We refer readers to a special page on our website where numerous RCIT documents on the Ukraine War and the current NATO-Russia conflict are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/.

 

[9] We refer readers to the special pages on our website where all RCIT documents on the 2023-25 Gaza War are compiled, https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ and https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/

 

[10] The RCIT has published a number of booklets, statements and articles on the Syrian Revolution which can be read on a special sub-section on our website: https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/

 

[11] We refer readers to a special page on our website where all RCIT documents on the military coup in Burma/Myanmar are compiled: https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/

 

[12] See also Michael Pröbsting: Marxist Tactics in Wars with Contradictory Character. The Ukraine War and war threats in West Africa, the Middle East and East Asia show the necessity to understand the dual character of some conflicts, 23 August 2023, https://www.thecommunists.net/theory/marxist-tactics-in-wars-with-contradictory-character/

 

[13] For a discussion of the shift in the global proletariat with sources see e.g. Michael Pröbsting: Marxism and the United Front Tactic Today. The Struggle for Proletarian Hegemony in the Liberation Movement in Semi-Colonial and Imperialist Countries in the present Period, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (chapter III); by the same author: The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (pp. 69-80)

 

[14] Marceli Hazla: The trap of industry-driven development, Poznan University of Economics 2023, p. 15

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 December 2021, p. 1

 

[16] For our analysis of capitalism in China and its transformation into a Great Power see e.g. the book by Michael Pröbsting: Anti-Imperialism in the Age of Great Power Rivalry. The Factors behind the Accelerating Rivalry between the U.S., China, Russia, EU and Japan. A Critique of the Left’s Analysis and an Outline of the Marxist Perspective, RCIT Books, Vienna 2019, https://www.thecommunists.net/theory/anti-imperialism-in-the-age-of-great-power-rivalry/; see also by the same author: “Chinese Imperialism and the World Economy”, an essay published in the second edition of The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (edited by Immanuel Ness and Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China: An Imperialist Power … Or Not Yet? A Theoretical Question with Very Practical Consequences! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China’s class character and consequences for the revolutionary strategy, 22 January 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), in: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? (A Critique of the PTS/FT), An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18 September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; Unable to See the Wood for the Trees (PTS/FT and China). Eclectic empiricism and the failure of the PTS/FT to recognize the imperialist character of China, 13 August 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism/; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, Summer 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57). See many more RCIT documents at a special sub-page on the RCIT’s website: https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Stockholm International Peace Research Institute: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, April 2024, p. 2

 

[18] Fortune Global 500, August 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (the figures for the share is our calculation)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] See on this The Great Robbery of the South, p. 67

 

[21] Gita Gopinath: Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, IMF, 7 May 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero, and Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? IMF Working Papers WP/24/76, April 2024, p. 14

 

[23] The Great Robbery of the South, p. 390

 

[24] For a discussion of the issue of aristocratism see e.g. our book by Michael Pröbsting: Building the Revolutionary Party in Theory and Practice, (Chapter III, iii), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/

 

 

 

- 세계자본주의 변화에 따른 반제 원칙들의 적용 문제에 대하여

 

미하엘 프뢰브스팅, 혁명적 공산주의인터내셔널 동맹 (RCIT), 2024년 6월 4일, www.thecommunists.net

 

 

 

차례

 

1. 들어가며

 

2. 반제 원칙들

 

3. 제국주의 시대 내 각 시기와 그에 조응하는 반제 강령의 각 요소

 

4. 제국주의 자본주의의 사회-경제 지형에 일어난 중요한 변화

 

5. 맑스주의 전략에 미치는 결과들

 

 

 

* * * * *

 

 

 

1. 들어가며

 

 

 

제국주의 열강과 이 열강들의 패권경쟁 및 전쟁은 자본주의 최후 단계의 주요 특징이다. 맑스주의자들에게 이는 길게 말할 필요가 없는 공리다. 이 자본주의 최고 최후 단계가 “제국주의 시대(epoch)”라고 불리어온 것도 그 때문이다. 현대사 1백년 넘게 오늘날까지 언제나 제국주의 침략과 전쟁에 대항하는 투쟁이 혁명적공산주의 강령의 기본 구성요소가 되어온 것도 그 때문이다.

 

20세기 초 제국주의 시대 시작 이래로 이와 같은 기본 특징은 변함없이 이어져오고 있지만, 혁명적 반제국주의 투쟁 강령의 구체적 적용과 그 개별 요소들의 현실 관련성은 이 제국주의 시대 내 각 역사적 시기의 구체적 특수성에 따라 변화해왔다.

 

이 글에서는 반제국주의 원칙들에 대한 간략한 정리에 이어, 과거 각 시기에 이 원칙들이 어떻게 적용되어야 했는지, 그리고 가장 중요하게는 오늘날 어떻게 적용되어야 하는지에 대해 상술할 것이다. 마지막으로, 반제 강령의 구체적 적용에 영향을 미치는 현대 자본주의의 기저 변화와 이 변화가 맑스주의 전략에 어떤 결과를 가져오는지에 대해 논할 것이다.

 

 

 

2. 반제 원칙들

 

 

 

이에 대해서는 두 권의 책과 그 밖의 문건들에서 아주 세부적으로까지 자세히 설명한 바 있으므로[1] 여기서는 반제국주의 원칙들을 간략히 요약 정리하는 것으로 국한하겠다. 제국주의는 현대 자본주의의 중심 요소이므로 제국주의와의 투쟁은 노동자계급 정치의 기본적 · 단초적 요소다. 즉, 제국주의에 대항하는 투쟁은 맑스주의 강령과 계급투쟁의 일반적 방법을 반배외주의, 반군국주의 투쟁 지형에 적용하는 것을 기본 방향으로 한다.

 

맑스주의 반제투쟁 강령은, 노동자계급은 그 본성상 국제 계급이라는 공리에 기초한다. 노동자계급의 이익은 제국주의 부르주아지의 이익과 가장 첨예하게 대비된다. 해당 기업의 노동자들이 기업 오너와 공통의 이해관계를 가지지 않듯이 전체 노동자계급도 해당 제국주의 국가의 지배계급과 공통의 이해관계를 가지지 않는다. 정반대로, 노동자들은 ‘우리’ 회사의 오너를 약화시키고 패배시키고 마침내 몰수 수탈하길 원하는 것처럼, 해당 제국주의 나라의 노동자들도 ‘우리’나라 지배계급을 약화시키고 패배시키고 마침내 타도하길 원한다. 동시에, 한 기업의 노동자들은 다른 기업의 동료 노동자들과 공통의 이해관계를 공유하기 때문에 공동으로 함께 노동조합으로 조직화한다. (노동운동에서 경제주의를 극복해낼 경우) 한 나라의 전체 노동자들로서도 마찬가지 경우인데, 국외의 동료 노동자들과 동일한 계급적 이해관계를 공유하기 때문이다.

 

제국주의 자본주의는 한줌의 강대국들과 함께 독점체들이 세계 지배를 놓고 투쟁하는 체제다. 이 체제는 군사적 위기와 긴장고조와 전쟁을 필연적으로 유발하는 화해할 수 없는 모순을 특징으로 하는 체제다. 따라서 우리는 자본주의가 그러한 적대를 어떻게든 극복하고 평화로운 자본주의 세계질서를 확립할 수 있다는 평화주의적 환상을 반박한다. (이 같은 평화적인 “초제국주의”, “평화공존”론 등은 처음에 카우츠키가 정립하고 그 뒤에 사민주의자들과 스탈린주의자들이 이어받은 개념이다). 군국주의가 불러오는 살상과 파괴를 제거하는 유일한 길은 강대국을 분쇄하고 자본가 지배계급을 타도하는 것, 사회주의 세계혁명을 통한 세계 노동자·농민공화국 연방을 수립하는 것에 있다.

 

이러한 이유들로 제국주의 나라의 노동자들은 자신의 계급적 적이 연루된 모든 분쟁을 노동자계급의 이익을 증진시키고 투쟁력을 강화하고 나아가 자본가 지배계급을 타도하는 기회로 이용할 것이다. 역사적으로 이러한 투쟁방향과 전술을 담아내고 발전시켜낸 것이 다름 아닌 혁명적 패전주의 강령[2[이다. 트로츠키가 이끈 좌익반대파는 이 강령을 다음과 같이 정식화 한 바 있다. "우리가 말하는 패전주의는 무슨 의미인가? 당의 전체 과거 역사에서, 패전주의는 외부 적과의 전쟁에서 자국 정부의 패배를 바라고 국내 혁명투쟁의 방법들에 의해 그러한 패배에 기여하는 것을 의미한다..."[3]

 

제국주의 시대에는 세 가지 국가 카테고리가 있다. 맑스주의자는 세 범주의 국가를 구분한다. 제국주의국가/식민지·반식민지국가/ 노동자국가다. (노동자국가에는 퇴보·타락한 노동자국가도 포함한다). 계급 국가의 이 세 가지 기본 유형의 존재를 이해함이 없이는, 사회주의자들은 제국주의 시대에 올바른 투쟁방향을 찾는 것이 불가능하다. "노동자들에게 제국주의국가/ 식민지국가/ 노동자국가 등, 국가의 계급적 성격과 이 국가들 간의 상호관계, 그리고 그들 각각의 내적 모순을 올바르게 이해하도록 가르치는 것은 노동자들이 정세 속에서 올바른 실천적 결론을 끌어낼 수 있게 해준다."[4]

 

맑스주의자는 이러한 범주들에 조응하여 기본적으로 두 유형의 전쟁을 구분한다. 억압전쟁과 해방전쟁이다. 억압전쟁은 두 반동적 진영 간의 충돌로서, 여기서는 노동자계급이 어느 편도 지지하지 않는 전쟁이다. 이 같은 전쟁의 예가 제국주의국가들 간의 충돌이나 반동적 내전이다. 해방전쟁은 (반)식민지나라의 제국주의열강과의 투쟁이나, 민족적으로 억압받는 인민의 지배민족과의 투쟁이나, 내전에서 진보적 진영의 투쟁이나, (퇴보·타락한) 노동자국가의 자본주의국가와의 투쟁 등이다. 그러한 충돌에서 사회주의자들은 반제국주의 진영 또는 반반동 진영을 모호함 없이 분명하게 지지한다.

 

“일본이 상해를 향해 진군하고 프랑스가 시리아나 모로코를 향해 진군할 때도 자본주의 강도들은 언제나 '방위' 전쟁을 수행한다. 혁명적 프롤레타리아트가 구분하는 것은 억압전쟁과 해방전쟁뿐이다. 전쟁의 성격은 외교적 위조에 의해서가 아니라 전쟁을 수행하는 계급이 어느 계급이냐, 이 전쟁에서 그 계급이 추구하는 객관적 목표가 무엇이냐에 의해 규정된다. 제국주의 국가들의 전쟁은, 내거는 명분과 정치적 수사를 빼고 나면 모두 억압적 성격의 전쟁으로, 반동적이고 인민에게 해악이다, 오직 프롤레타리아트와 피억압민족들의 전쟁만이 해방전쟁으로 성격규정 될 수 있다."[5]

 

전쟁의 유형에 따라 다른 전략이 요구된다. 제국주의국가들 간의 충돌에서 (그리고 그밖에 똑같이 반동적인 진영들 간의 충돌에서도) 국제노동계급 연대의 원칙은 사회주의자들이 양 진영 모두에 반대할 것을 요구한다. 사회주의자들은 자국 지배계급뿐만 아니라 상대방 제국주의 진영의 지배계급에 대해서도 편 들기를 거부해야 한다. 양측 모두의 패배와 나아가 양측 모두의 타도를 위해 투쟁해야 한다. 마찬가지로, 사회주의자들은 지배계급의 배외주의 프로파간다를 일절 배격한다. 사회주의자들은 ‘자’국 지배계급을 지지하는 것에 반대하여, 비타협적 계급투쟁을 전파한다. (1차 세계대전 당시 "주적은 국내에 있다"라는 칼 리프크네히트의 유명한 구호를 따른다). 이 전략은 전쟁 시에, 1914년 레닌과 볼셰비키당에 의해 정식화된 바와 같이 혁명가들이 "제국주의 전쟁을 내란으로 전화"시키기 위해 투쟁한다는 것, 즉 전쟁 조건하에서 프롤레타리아트의 권력장악 투쟁을 밀어간다는 방침을 담고 있다. 이러한 프로그램, 이러한 강령이야말로 국제노동계급을 국제주의 토대 위에서 통일단결 시키고, 노동자들을 ‘자’국 제국주의 부르주아지 (및 노동자운동 내 이 부르주아지의 하수인들)와 묶어 놓는 일체의 ‘애국주의적’ 통일단결을 깨는 유일한 길이다.

 

제국주의부르주아지와 피억압인민 간의 충돌에서, RCIT는 전 세계 노동자·민중 조직들에게 혁명적 반제국주의와 노동계급 국제주의의 정신으로 단호하게 행동할 것을 촉구한다. 제국주의 침략자에 대항하여 피억압인민을 무조건적으로 지지해야 하며, 제국주의 침략자의 패배를 위해 싸워야 한다. 반제국주의 통일전선 전술 적용이 필요하다. 반제통전은 이들 피억압인민을 대표하는 세력을 편 드는 것, 그러나 그 지도부 (보통 소부르주아 민족주의자들이나 이슬람주의자들, 때로는 반식민지 부르주아국가)에 정치적 지지를 주지 않고 편 드는 전술이다. 제국주의 나라의 사회주의자들은 강대국 특권을 지지하는 사회배외주의자들뿐만 아니라 피억압자의 투쟁을 지지하는 것에서 기권하는 비겁한 중도주의자들에 대해서도 무자비하게 싸워야 할 의무가 있다. 사회주의자는 피억압인민의 반제국주의적 애국주의를 지지하며, 그들이 사회주의적, 국제주의적 의식을 발전시키도록 돕는다. 사회주의자들은 그러한 프로그램에 바탕해서만 피억압인민의 노동자·농민이 제국주의 나라의 진보적 노동자들을 신뢰하고 이들과 통일단결 할 수 있는 조건을 만들어낼 수 있다. 오직 그러한 기초 위에서만 국제 노동자계급을 국제주의 토대 위에서 통일단결 시키는 것이 가능해진다. 오직 그러한 전략으로만 공산주의자들이 피억압 대중의 동요하는 소부르주아 지도부를 대체하는 것이 가능해진다.[6]

 

 

 

3. 제국주의 시대 내 각 시기와 그에 조응하는 반제 강령의 각 요소

 

 

 

위에서 언급한 반제 원칙들은 제국주의 시대 내내 두루 통용되지만, 그 구체적 적용은 자본주의 세계질서의 구체적 형태와 그 내적 모순에 좌우된다. 간략히 개관해 보자.

 

1914년 이전 제국주의 시대의 첫 번째 시기에는 제국주의 열강들 (주로 영국, 프랑스, 독일, 러시아, 미국, 일본) 간의 긴장이 세계정세의 지배적인 특징이었다. 잘 알려진 바와 같이, 이 긴장은 1914-18년의 파괴적인 1차 세계대전으로 결과했다. 제2인터내셔널의 대다수가 부르주아지 진영으로 투항하였고, 모든 제국주의 열강에 대항하여 일관되게 싸우는 데 실패하여 인터내셔널이 파산 붕괴했지만, V. I. 레닌이 이끄는 볼셰비키는 혁명적 패전주의 강령에 기초하여 국제주의 소수파를 조직했다. 이 국제주의 소수파가 1919년 3월에 창설된 제3, 공산주의 인터내셔널 (코민테른)의 중핵이 되었다.

 

1914년 이전 시기의 또 다른 특징은, (나중으로 갈수록 덜 두드러지기는 했지만) 제국주의 열강의 남반구 인민들을 상대로 한 식민전쟁과, 그리고 억압자들에 대항하는 민중봉기였다. 후자의 예로는, 19세기 후반 소말리아의 데르비시 운동과 수단의 마흐디 운동에 의한 반영 봉기, 1904-07년 독일 지배자들에 대한 헤레로족-나마족 봉기, 1899-1901년 중국의 의화단 운동이 있다.

 

1914년에서 1945년까지의 시기에는 충돌의 모든 유형이 특히 날카로운 표현을 취했다. 이 시기에 있은 두 세계대전 가운데 첫 번째는 오직 제국주의 열강들 간의 충돌인 데 비해 두 번째는 세 가지 충돌의 조합이었다. 즉, 2차 세계대전은 제국주의 상호 충돌 (미·영·프 대 독일·이탈리아·일본)과, 제국주의열강과 퇴보·타락한 노동자국가 간의 충돌 (독일 대 소련), 그리고 민족해방전쟁들 (중국의 항일전쟁, 유럽 내 독일 점령지의 파르티잔 전쟁, 에티오피아의 항 이탈리아 전쟁 등), 이 세 가지가 결합된 전쟁이었다.

 

이 모든 충돌에서 혁명가들 ㅡ 처음에 볼셰비키와 공산주의인터내셔널, 그리고 그 뒤에는 그 계승자 트로츠키의 제4인터내셔널 ㅡ 은 제국주의 상호간의 충돌에서는 양 진영 모두에 대해 패전주의 입장을 취했지만, 다른 해방전쟁들에서는 피억압민족들과 소련을 지지했다.

 

2차 세계대전 이후, 1947/48년 냉전 시작 시점부터 1989-91년의 스탈린주의 붕괴까지의 시기는 이전 시기와 비교하여 몇 가지 다른 특징을 지녔다. 제국주의 상호간의 경쟁이 사라지지 않았지만, 부차적인 특징이 되었다. 그 이유는 한편으로는, 제국주의 열강들과 스탈린주의 국가들 (가장 중요하게는 소련) 간의 냉전 때문인데, 이 냉전이 제국주의 열강들 간의 상호 경쟁을 뒤로 밀어 놓고, 미국을 중심으로 하여 스탈린주의 국가들에 맞서 힘을 합치도록 몰아간 것이다. 다른 한편으로는, 2차 세계대전의 결과로 미 제국주의가 자본주의 진영 내 절대 패권국 지위에 오르게 된 때문이다. 나아가 이 시기는 또 서구 열강에 중요한 패배를 안긴 일련의 반식민 · 민족해방 투쟁들 (베트남 전쟁, 알제리 전쟁 등)이 전개됐다.

 

1991년에서 2008년 (‘대침체’의 해)까지의 시기는 스탈린주의 퇴보·타락한 노동자국가들의 소멸과 미 제국주의의 절대패권으로 성격규정 되는 시기다. 이 시기에 다른 제국주의 열강들 ㅡ 서유럽, 일본, 그리고 재부상하는 (푸틴 치하의) 러시아 ㅡ 은 미국에 실질적으로 도전하기에는 너무 약했다. 그러나 이 시기는 ㅡ 특히 그 후반 국면에서 ㅡ 미 패권이 쇠퇴하기 시작한 시기였다. 이 시기에 가장 중요한 전쟁들은 이라크·아프간 인민들의 미국 및 그 동맹국들에 맞선 투쟁, 그리고 체첸 인민의 러시아에 맞선 투쟁 등과 같은 민족해방 투쟁들이었다. 그밖에 중요한 전쟁으로 1990년대 발칸반도의 전쟁들이 있다. 이 모든 전쟁들에서 혁명적 공산주의자들은 제국주의 · 반동 침략자들에 대항하여 해방전쟁들을 지지했다.

 

2008년에 시작된 현 역사 시기는 경제 정체와 인도주의적·생태적 재난, 전쟁과 혁명적 위기로 표현되고 있는 자본주의 쇠퇴의 가속화 시기다. 기본적으로 두 유형의 충돌이 이 시기에 전개되고 있다. 한편으로는 기존 서방 제국주의에 맞서 중국·러시아의 제국주의 열강 부상으로 인해 제국주의 간 패권경쟁이 대대적으로 격화되어왔다. 동시에, 민족해방 전쟁 (예를 들어 2021년까지 아프간에서[7], 2022년 2월 이래 우크라이나의 민족방위전쟁[8], 이스라엘의 제노사이드 학살에 맞선 현 가자 전쟁[9] 등)이나, 진보적 내전 (2011년 이래 아사드 폭정에 대항하는 시리아 내전[10], 2021년 군사쿠데타 이래 버마/미얀마 내전[11])이 세계정세의 중요한 초점이 되고 있다.[12]

 

 

 

4. 제국주의 자본주의의 사회-경제 지형에 일어난 중요한 변화

 

 

 

지난 백 년 제국주의적 자본주의의 사회-경제 지형 상에 몇 가지 중요한 변화가 있었다. 현 시기의 성격과 그에 조응하는 계급투쟁 과제를 이해하기 위해서는 반드시 고려해야 할 지점들이다. 이 사태발전에 대해서는 RCIT가 이미 아주 상세하게 분석해왔으므로 여기서는 간략한 요약정리로 국한하고 독자들에게는 우리의 연구문서들을 참조할 것을 권한다.

 

먼저, 자본주의 가치 생산의 극적 이동과 그에 상응하는 국제 노동자계급의 극적 이동이 진행되어 왔다. 레닌과 트로츠키 시절에 남반구의 (반)식민지 나라들은 여전히 자본주의적 발전에서 뒤떨어졌고 산업생산의 본거지는 대부분 북미와 서유럽의 제국주의 나라들 (그리고 그보다 정도는 덜하지만 일본)이었다, 그에 상응하여 국제 노동자계급도 대부분이 이들 제국주의 나라들에 거주하고 있었다. 그러나 이는 지난 수십 년간 크게 변화하였다. 1950년에 전 세계 산업노동자의 34%가 남반구에 거주하고 있었는데, 1980년에는 이 비율이 약 50%로 상승하였고, 2013년에는 전체 산업노동자의 83.5%가 반식민지 나라들 및 신흥 제국주의 중국에서 살며 노동했다. 전체적으로 세계 임금노동자의 약 ¾이 서방 제국주의 나라들 이외의 지역에 거주하고 있다.[13]

 

이에 따라 자본주의 가치 생산도 그 대부분이 더 이상 서방 제국주의 나라들에서 이루어지지 않는다는 것을, 지배계급도 지난 몇 년간 글로벌 공급망 붕괴를 겪으며 고통스럽게 알아차렸다. 1985년에 미국, 일본, 독일, 프랑스, 영국, 이탈리아가 세계 제조업의 약 55%를 담당했는데, 이 비율이 2018년에는 30% 미만으로 감소했다.[14] (아래 표 1도 참조)

 

 

 

표 1. 2019년 세계 산업 부가가치의 지역별 점유율[15]

 

지역 점유율

 

중국 24.9%

 

미국 16.6%

 

동북아시아 8.8%

 

일본 6.4%

 

한국 2.4%

 

서유럽 8.7%

 

동남아시아(ASEAN) 4.8%

 

오세아니아 1.6%

 

 

 

이러한 변화는 기본적으로 두 가지 과정을 반영한다. 하나는 중국이 미국의 장기간 패권에 도전하는 새로운 제국주의 열강으로 부상해온 과정이다.[16] 이는 중국이 세계 최대기업 순위에서 ㅡ 미국과 함께 ㅡ 선두 국가가 된 사실에서 드러난다. (아래 표 2의 포춘 글로벌 500대 기업 순위표의 계산에 따를 때). 억만장자 세계 순위에서도 같은 그림을 볼 수 있다. (표 3 참조). 그리고 군사비 지출에서 이미 ㅡ 미국에 여전히 많이 뒤쳐져 있지만 ㅡ 세계 2위가 되었다. (미국 9,160억 달러 대 중국 2,960억 달러).[17]

 

 

 

표 2. 포춘 글로벌 500대 기업 순위 상위 10개국 (2023년)[18]

 

순위 나라 기업 수 점유율

 

1 미국 136개 27.2%

 

2 중국 135개 27.0%

 

3 일본 41개 8.2%

 

4 독일 30개 6.0%

 

5 프랑스 23개 4.6%

 

6 한국 18개 3.6%

 

7 영국 15개 3.0%

 

8 캐나다 14개 2.8%

 

9 스위스 11개 2.2%

 

10 네덜란드 10개 2.0%

 

 

 

표 3. 후룬 세계 부호 순위 2021년, 1,2위 중국과 미국[19]

 

"알려진" 세계 억만장자 각국 비중 2021

 

중국 1058명 32.8%

 

미국 696명 21.6%

 

 

 

다른 하나는 제국주의 열강들이 남반구의 산업생산에 갈수록 의존이 커져온 과정이다. 강대국들에게 반식민지 나라들에 대한 초과착취와 지배가 점점 더 중요해진 이유다. 실제 의존도는 공식 수치가 제시하는 것 (보통 미 달러화로 계산)보다 훨씬 더 크다. 부등가교환, 환율 조작, 다국적기업의 내부 거래 등 다양한 메커니즘을 통해, 제국주의 나라에서 생산된 가치는 과대평가되고 반식민지 나라에서 생산된 가치 비중은 과소평가되기 때문이다.[20]

 

레닌과 트로츠키가 살던 시기와 2차 세계대전 이후 시기 간의 또 다른 중요한 차이는 식민지 대부분이 반식민지로 전화한 것, 즉 형식적으로는 정치적 독립국이지만 여전히 제국주의 세계질서 속에서 계속 종속적이고 초과착취 당하는 지위에 있는 나라들로 전화한 것이다.

 

나아가 세계화, 즉 생산과 무역의 전 세계적 통합이라는 거대한 과정이 진행되어 왔다. 2차 세계대전 종전과 2008년 대침체 사이의 기간에 세계 생산량 (세계 GDP) 대비 상품교역 비율은 약 10%에서 50%에 육박할 정도로 지속적으로 증가해 왔다. 그 때 이래로 이 비율은 약간 하락했지만 여전히 41%에서 48% 사이를 오가고 있다.[21]

 

그러나 제국주의 상호 패권경쟁이 가속화되면서 서방 열강과 중국·러시아 간의 무역은 감소하고 있는 반면 각 블록 내에서는 증가하고 있다. 최근 발표된 IMF 경제학자들의 연구보고서는 다음과 같이 밝히고 있다. ""우리는 냉전시대 당시처럼 블록 간 무역·투자가 블록 내 무역·투자에 비해 줄어들고 있는 것을 보게 된다. 탈동조화 (디커플링)는 이전 에피소드에 비해 여전히 작지만, 지정학적 긴장이 지속되고 규제적인 무역정책이 계속 고조될 경우 초기 단계에서 발전하여 크게 악화될 수 있다."[22] 이미 RCIT는 10여 년 전에 이러한 사태발전을 예측한 바 있다. "그 결과, 여러 형태로 보호무역주의와 지역화 경향이 있을 것이다. 각 강대국은 그 주변에 지역 블록을 형성하고 다른 강대국의 접근을 제한 규제하려 할 것이다. 정의상 이것은 수많은 충돌과 최종적 전쟁으로 결과할 수밖에 없다."[23]

 

마지막으로, 2차 세계대전 이후의 시기에 또 다른 중요한 변화는 제국주의 나라들에서 노동 귀족층의 확대 · 공고화다. 레닌이 설명했듯이, 노동귀족층은 부르주아지에 의해 각종 특권으로 매수된 노동자계급의 최상위층이다. (예를 들어, 고임금 전문·숙련 노동자들의 특정 부문). 제국주의 나라에서 노동귀족층을 매수하고 그로써 노동계급 연대를 약화시키는 재정적 원천은 초과이윤에서 나온다. 즉 독점자본이 국외에서 반식민지 나라 인민과 국내에서 이주자를 초과착취 하여 얻는 특별 이윤으로부터 노동귀족층 매수 재원이 도출된다는 것이다. 불행하게도, 노동귀족층은 ㅡ 그에 기반한 노동관료와 더불어 ㅡ 제국주의 나라의 노동조합 및 개량주의 당 내부에서 지배적인 역할을 한다. 이데올로기 차원에서 이 층들은 보다 광범한 인민대중에게, 피억압인민을 향한 그리고 이주자와 같은 프롤레타리아트의 더 낮은 층을 향한 귀족적 편견을 전달하는 역할을 한다. 혁명적 공산주의자들은 이 현상을 귀족주의로 지칭해왔다.[24]

 

 

 

5. 맑스주의 전략에 미치는 결과들

 

 

 

이 마지막 장에서는 이 변화들이 맑스주의 전략에 미치는 몇몇 결과에 대해 총괄 정리할 것이다.

 

1) 제국주의 상호 패권경쟁과 함께 제국주의침략 및 민족해방투쟁이 오늘 세계정세의 핵심 축을 이루고 있다는 점에서 혁명적 반제국주의는 현 시기에 결정적 중요성을 가진다. 모든 강대국에 대한 일관된 혁명적 패전주의 입장 없이는, 그리고 피억압인민의 투쟁에 대한 무조건적 지지 없이는 공산주의자라는 것은 불가능하다.

 

2) 맑스주의자에게 이론과 실천 상의 국제주의는 핵심 필수 사항이다, 세계경제가 그 어느 때보다 더 통합되어 있고, 인류의 주요 도전과제들 ㅡ 기후 위기에서 군비증강, 전쟁 위기와 이주·이민에 이르기까지 ㅡ 이 그 본성상 세계적인 문제들이기 때문이다. 그러므로 국경을 가로지르는 계급투쟁과 노동자계급의 국제적 조직화를 제창하는 것은 쇠퇴·사멸해가는 자본주의, 재난 자본주의와 싸우기 위한 필수적 임무고 절실한 과제다. 가장 중요하게는, 맑스주의자들은 프롤레타리아 전위의 통합을 진전시켜 혁명세계당을 만들어야 한다.

 

3) 국제 노동자운동과 새로운 혁명세계당을 건설하는 것은 서유럽과 북미의 기존 제국주의 나라들에서 활동하는 것으로 만족하는 것이어선 안 된다. 세계 프롤레타리아트의 대다수가 위치하고 있는 반식민지 나라들과 중국 같은 새 열강들에 초점을 두는 것이어야 한다.

 

4) 서유럽과 북미의 구 제국주의 나라들에서의 혁명 활동은 한줌의 특권적 · 노동귀족적 상층과 대비되는 노동계급 대중에 초점을 두어야만 한다. 여기에는 특히 이주자들, 즉 (노동자로서 그리고 민족 소수자로서) 이중 억압을 맞고 있으며 남반구 나라들로의 전달벨트로 또한 역할하고 있는 이주자들이 포함된다. 혁명가들은 노동운동 내에서 원주 노동자와 이주 노동자의 통일단결을 위해 싸워야 하며 피억압자의 투쟁에 연대하는 반제국주의 연대 강령을 제창하는 것이 필요하다.

 

5) 이러한 지향은 노동자운동과 소위 좌파운동 내의 귀족적 편견에 대한 혁명가들의 의식적인 투쟁과 함께 간다. 그러한 투쟁은 단지 이론적-선전적 차원에서만이 아니라, 더 중요하게는 구체적으로 남반구에서의 반제국주의 투쟁 및 제국주의 나라들에서의 반배외주의 저항과의 실천적 연대를 제창하는 것에 의해 수행돼야 한다.

 

이러한 것들이 과거와 현재의 반제국주의 투쟁의 조건들을 비교하여 끌어낼 수 있는 결론들이다. RCIT는 이 문제에 대해 다른 사회주의 단체 및 활동가들과 의견을 교환하고 제국주의 야수를 쓰러뜨리는 공동의 투쟁에 힘을 모으기를 기대한다.

 

 

 

--------------------------------------

 

[1] 다음을 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <<강대국 패권쟁투 시대에 반제국주의>> https://blog.wrpkorea.org/2022/06/blog-post_9.html/ (12장에서 22장까지를 보라); 같은 저자, The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (12, 13장을 보라).

 

[2] RCIT의 혁명적 패전주의 인식을 요약 정리한 것으로는 다음을 보라. <제국주의 국가에서의 혁명적 패전주의에 관한 테제>, 2018년 9월 8일, https://blog.wrpkorea.org/2022/05/blog-post_9.html.

 

[3] L. Trotsky, G. Zinoviev, Yevdokimov: Resolution of the All-Russia Metal Workers Union (1927); in: Leon Trotsky: The Challenge of the Left Opposition (1926-27), pp. 249-250

 

[4] Manifesto of the Fourth International on Imperialist War: Imperialist War and the Proletarian World Revolution. Adopted by the Emergency Conference of the Fourth International, May 19-26, 1940, in: Documents of the Fourth International. The Formative Years (1933-40), New York 1973, p. 327, http://www.marxists.org/history/etol/document/fi/1938-1949/emergconf/fi-emerg02.htm

 

[5] Leon Trotsky: Declaration to the Antiwar Congress at Amsterdam (1932), in: Trotsky Writings 1932, p. 153

 

[6] 지난 40년 우리의 반제국주의 투쟁들에 대한 지지 역사를 개괄한 글 (문서, 사진, 동영상 링크와 함께)로는 다음 논문을 보라. Michael Pröbsting: The Struggle of Revolutionaries in Imperialist Heartlands against Wars of their “Own” Ruling Class. Examples from the history of the RCIT and its predecessor organisation in the last four decades, 2 September 2022, https://www.thecommunists.net/theory/the-struggle-of-revolutionaries-in-imperialist-heartlands-against-wars-of-their-own-ruling-class/

 

[7] 아프가니스탄에서 제국주의 패배에 관한 일련의 RCIT 기사를 정리해서 모아놓은 우리 웹사이트 특별 페이지를 참조하라. https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-us-defeat-in-afghanistan/

 

[8] 우크라이나 전쟁과 현 나토-러시아 분쟁에 관한 모든 RCIT 문서가 다음의 우리 웹사이트 특별 페이지에 수록되어 있다. https://www.thecommunists.net/worldwide/global/compilation-of-documents-on-nato-russia-conflict/. 노동자혁명당(준)이 펴낸 다음 책도 보라. <<우크라이나 전쟁과 러시아 제국주의>>, 2022년 11월, https://blog.wrpkorea.org/2023/01/blog-post.html.

 

[9] 2023-24년 가자 전쟁에 대한 모든 RCIT 문서들을 정리해서 모아놓은 우리 웹사이트 특별 페이지를 참조하라. https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023/ 및 https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/compilation-of-articles-on-the-gaza-uprising-2023-24-part-2/.

 

[10] RCIT는 2011년 3월 시리아 혁명 그 시작 시점 이래로 그에 대한 여러 책자와 성명, 기사들을 발표했다. https://www.thecommunists.net/worldwide/africa-and-middle-east/collection-of-articles-on-the-syrian-revolution/.

 

[11] 버바/미얀마 군사쿠데타에 대한 모든 RCIT 문서들이 다음 우리 웹사이트 특별 페이지에 있다.

 

https://www.thecommunists.net/worldwide/asia/collection-of-articles-on-the-military-coup-in-myanmar/.

 

[12] 다음도 보라. 미하엘 프뢰브스팅, <모순적 성격을 가진 전쟁에서 맑스주의 전술 - 우크라이나 전쟁과 서아프리카/ 중동/ 동아시아의 전쟁 위협은 분쟁의 이중적 성격을 인식해야 할 필요를 보여준다>, 2023년 8월 23일, https://blog.wrpkorea.org/2023/08/blog-post_29.html

 

[13] 세계 프롤레타리아트의 중심 이동에 대해 자료 출처를 대고 논의한 문서로는 다음을 보라. Michael Pröbsting: Marxism and the United Front Tactic Today. The Struggle for Proletarian Hegemony in the Liberation Movement in Semi-Colonial and Imperialist Countries in the present Period, RCIT Books, 2016, https://www.thecommunists.net/theory/book-united-front/ (III장); 같은 저자, The Great Robbery of the South. Continuity and Changes in the Super-Exploitation of the Semi-Colonial World by Monopoly Capital Consequences for the Marxist Theory of Imperialism, RCIT Books, 2013, https://www.thecommunists.net/theory/great-robbery-of-the-south/ (69-80쪽)

 

[14] Marceli Hazla: The trap of industry-driven development, Poznan University of Economics 2023, p. 15

 

[15] Wing Chu, Yuki Qian: RCEP: Asia as the Global Manufacturing Centre, Hong Kong Trade Development Council, 2 December 2021, p. 1

 

[16] 우리는 중국 자본주의와 중국의 강대국 부상에 관한 많은 문서를 발표했다. 다음을 보라. 노동자혁명당(준) 소책자, <<레닌 제국주의론 관점에서 본 중국 제국주의>>, 2021년 3월, https://blog.wrpkorea.org/2022/06/blog-post_27.html; 미하엘 프뢰브스팅, <<강대국 패권쟁투 시대에 반제국주의>>, https://blog.wrpkorea.org/2022/06/blog-post_9.html; 같은 저자의 다음 논문들도 보라. the second edition of The Palgrave Encyclopedia of Imperialism and Anti-Imperialism (edited by Immanuel Ness and Zak Cope), Palgrave Macmillan, Cham, 2020, https://link.springer.com/referenceworkentry/10.1007%2F978-3-319-91206-6_179-1; China: An Imperialist Power … Or Not Yet? A Theoretical Question with Very Practical Consequences! Continuing the Debate with Esteban Mercatante and the PTS/FT on China’s class character and consequences for the revolutionary strategy, 22 January 2022, https://www.thecommunists.net/theory/china-imperialist-power-or-not-yet/; China‘s transformation into an imperialist power. A study of the economic, political and military aspects of China as a Great Power (2012), in: Revolutionary Communism No. 4, http://www.thecommunists.net/publications/revcom-number-4; How is it possible that some Marxists still Doubt that China has Become Capitalist? (A Critique of the PTS/FT), An analysis of the capitalist character of China’s State-Owned Enterprises and its political consequences, 18 September 2020, https://www.thecommunists.net/theory/pts-ft-and-chinese-imperialism-2/; < 나무만 보고 숲은 못 보는: PTS/FT와 중국 사회성격 논쟁> https://blog.wrpkorea.org/2022/05/ptsft.html; China’s Emergence as an Imperialist Power (Article in the US journal 'New Politics'), in: “New Politics”, Summer 2014 (Vol:XV-1, Whole #: 57). 다음 RCIT 웹사이트 특별 하위 페이지에 더 많은 관련 문서가 있다. https://www.thecommunists.net/theory/china-russia-as-imperialist-powers/.

 

[17] Stockholm International Peace Research Institute: Trends in World Military Expenditure, SIPRI Fact Sheet, April 2024, p. 2

 

[18] Fortune Global 500, August 2023, https://fortune.com/ranking/global500/2023/ (the figures for the share is our calculation)

 

[19] Hurun Global Rich List 2021, 2.3.2021, https://www.hurun.net/en-US/Info/Detail?num=LWAS8B997XUP

 

[20] 이에 대해서는 다음을 보라. The Great Robbery of the South, p. 67

 

[21] Gita Gopinath: Geopolitics and its Impact on Global Trade and the Dollar, IMF, 7 May 2024, https://www.imf.org/en/News/Articles/2024/05/07/sp-geopolitics-impact-global-trade-and-dollar-gita-gopinath

 

[22] Gita Gopinath, Pierre-Olivier Gourinchas, Andrea F. Presbitero, and Petia Topalova: Changing Global Linkages: A New Cold War? IMF Working Papers WP/24/76, April 2024, p. 14

 

[23] The Great Robbery of the South, p. 390

 

[24] 귀족주의 문제에 대한 논의로는 다음을 보라. Michael Pröbsting: Building the Revolutionary Party in Theory and Practice, (III장 iii절), https://www.thecommunists.net/theory/rcit-party-building/